Методи управління активами і пасивами комерційного банку
Cуть активів та пасивів комерційного банку, методи управління. Загальна характеристика АТ "Сбербанк Росії" як фінансової установи, аналіз активів та пасивів. Концепція удосконалення кредитно-депозитних операцій банку. Методи зниження кредитних ризиків.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.10.2011 |
| Размер файла | 215,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ДИПЛОМНА РОБОТА НА ТЕМУ:
Методи управління активами і пассивами комерційного банку
ВСТУП
Тема даної дипломної роботи: “Методи управління активами і пасивами комерційного банку”.
Актуальність теми полягає у тому, що банківська система в Україні та світі - це одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки, тому що розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. Банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступають посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва та сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.
Важливим елементом ринкової інфраструктури, яка поступово створюється в Україні, є комерційні банки, яким належить вирішальна роль при залученні за плату тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб (пасивні операції) та надані їх на умовах відповідної процентної ставки тим підприємствам чи громадянам,які мають потребу в цих коштах (активні операції).
Операції банків поділяються на активні та пасивні. При цьому, якщо активні операції забезпечують прибутковість банку, то пасивні операції забезпечують джерела коштів для здійснення активних операцій. Тобто дані операції тісно взаємопов'язані між собою, і між ними має існувати оптимальна структура. Особливо важливим є існування такої структури в умовах фінансової та економічної кризи в країні.
У банківській сфері сьогодні управління активами та пасивами є одним із фундаментальних понять банківського менеджменту і становить складну та багатопланову, до кінця ще не досліджену проблему. Управляти активами та пасивами - значить заздалегідь оцінювати імовірність того, що банк може зазнати збитки за своїми операціями чи виявиться неспроможним виконати власні зобов'язання. Управління дає змогу оцінити, який дохід банк має отримати від активних та пасивних операцій, враховуючи існуючі процентні ставки за залученими коштами. Тому управління активами та пасивами можна розглядати як складову стратегію банку, спрямовану на довгострокові цілі, але достатньо гнучку аби пристосуватися до щоденних змін.
Необхідно зазначити, що недостатнє управління активами та пасивами, поряд з інфляцією і відсутністю механізму поповнення оборотних коштів, є одним з основних факторів, що можуть негативно вплинути на формування активів та пасивів банківських установ в процесі перебудови вітчизняної економіки.
Метою роботи є розгляд теоретико-методологічних основ і практичних рекомендацій щодо удосконалення та аналізу активних та пасивних операцій комерційного банку в умовах сучасного стану розвитку економіки України. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду завдань:
- провести дослідження змісту активів та пасивів комерційного банку, організації управління активами та пасивами, показників ефективності управління активами та пасивами;
- провести аналіз структури та динаміки активів і пасивів, кредитних операцій та показників ефективності управління активами та пасивами АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ»;
- обґрунтувати напрямки оптимізації структури активів та пасивів АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», заходи з підвищення ефективності його кредитних операцій.
Завданням роботи є розкриття значень, джерел і основних завдань активних і пасивних операцій банку; надання характеристики фінансово-господарської діяльності АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ» та підходів щодо організації його активних та пасивних операцій; аналіз структури та динаміки активних та пасивних операцій АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ»; на основі проведеного аналізу сформулювати пропозиції щодо удосконалення активних та пасивних операцій АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ».
Практичне значення отриманих результатів складається в розробці рекомендацій щодо підвищення ефективності активних та пасивних операцій АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ» та формування їх оптимальної структури. Інформаційною базою дослідження є наукові праці в галузі управління активними та пасивними операціями комерційного банку та фінансова звітність АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ».
Об'єктом дослідження є процес здійснення активних та пасивних операцій комерційного банку в сучасних умовах господарювання в Україні.
Предметом дослідження є теоретичні і методологічні основи аналізу активних та пасивних операцій комерційного банку в сучасних умовах фінансової кризи в Україні.
Суб'єктом дослідження є публічне акціонерне товариство «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ».
Для досягнення поставленої мети використовувалися наступні методи дослідження:
- теоретичного узагальнення і порівняння - для розкриття змісту й сутності понять «активи», «пасиви», «активні операції», «пасивні операції», «управління активами банку», «управління пасивами банку» та ін.;
- системний підхід - для розроблення основних напрямів удосконалення механізму управління активами та пасивами комерційного банку;
- фінансовий та управлінський аналіз - під час оцінки стану й перспектив управління активами та пасивами в банківській діяльності;
- комплексний підхід - для удосконалення механізму управління активами та пасивами комерційного банку;
- аналізу і синтезу - для деталізації об'єкта дослідження і вивчення його функціональних і структурних складених;
- логічного узагальнення - для обґрунтування необхідності застосування нових наукових понять і принципів здійснення активних та пасивних операцій комерційного банку в Україні;
- системного - для визначення цілей і напрямків економічної роботи під час здійснення аналізу активних та пасивних операцій комерційного банку в Україні;
- монографічного - для вивчення вітчизняного і закордонного досвіду організації активних та пасивних операцій комерційного банку;
- статистичного аналізу - для вивчення, групування, порівняння й оцінки сучасних методів управління активними та пасивними операціями комерційних банків в Україні.
Необхідно відмітити, що питання економічної сутності активних та пасивних операцій банку та окремі аспекти управління ними, знайшли відображення у дослідженнях таких вчених: Данильченко К.М., Раєвська Т.О., Поморіна М.А., Васильченко В., Дзюблюк О.В., Корнієнко Т., Васильченко І., Шитко О., Пшик Б.І., Хміль Л.М., Штейн О., Остапець А.І., Остапець А.В, Васюренко О., Федосік І., А.М.Мороз, М.І. Савлук, М.І.Сивульський, О.І.Лаврушин, І.В. Шамова, Н.Г. Антонов, М.А. Пессель, О. Гриценко, Г.Г. Коробова, Л.П. Кролівецька, В.Д. Лагутін, В. Полякова, Є.І. Мешкова, Г.С. Панова, І.Д. Мамонова, В.Т. Севрук, Б. Бухвальд, А.Г. Грязнова. Проте більшість наукових праць українських і зарубіжних дослідників присвячена аналізу окремих сторін функціонування банківської системи. Визнаючи важливість та практичну значимість таких досліджень, зазначимо, що в цілому відчувається дефіцит глибоких теоретичних досліджень та практичних рекомендацій стосовно вирішення проблем удосконалення активних та пасивних операцій банку з точки зору впливу на ефективність банківської діяльності.
У розділі 1 “Теоретична сутність управління активами і пасивами комерційного банку” розглянуті наступні питання: 1.1 Суть активів і пасивів комерційного банку; 1.2 Методи управління активними операціями комерційного банку; 1.3 Методи управління пасивними операціями комерційного банку.
У розділі 2 “Аналіз якості та структури активів і пасивів комерційного банку” розглянуті питання: 2.1 Загальна характеристика АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ» як фінансової установи; 2.2 Аналіз активів АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ»; 2.3 Аналіз пасивів АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ».
У розділі 3 “Удосконалення методів управління активами і пасивами АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ»” розглянуті питання: 3.1 Концепція удосконалення кредитно-депозитних операцій банку; 3.2 Методи зниження кредитних ризиків та їх вплив на ефективність кредитних операцій; 3.3 Запровадження нових програм із залучення коштів клієнтів та розробка напрямів підвищення платоспроможності банку.
1. ТЕОРЕТИЧНА СУТНІСТЬ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
1.1 Cуть активів та пасивів комерційного банку
У діяльності комерційного банку важливим моментом є не тільки формування ресурсів, а й ефективне їх розміщення. Тому одним з основних напрямів аналізу банківської діяльності є аналіз його активних та пасивних операцій. Він має сприяти підвищенню ефективності управління активами та пасивами банку. Насамперед потрібно дати визначення понять «актив» і «активні операції».
Серед науковців немає єдиного підходу щодо визначення активів комерційного банку. Автори «Банківської енциклопедїї» під активом розуміють «частину бухгалтерського балансу (як правило ліву), яка характеризує склад, розміщення і використання грошових коштів, згрупованих за їх економічним призначенням у процесі відтворення» [14, с.8]. Англійські вчені - автори посібника «Основи банківської справи» - акцентують на джерелах ресурсів комерційного банку. Вони вважають, що «активи банку, наведені у його балансі, показують, як банк розпорядився коштами одержаними від своїх власників (акціонерів) і від кредиторів (вкладників)» [7, с.112]. Цю думку продовжують автори «Банківського портфелю-2», наводячи таке визначення: «активи банку - напрямки розміщення власного капіталу банку і коштів вкладників з метою одержання прибутку», але це визначення є не зовсім коректним, враховуючи те, що активи приносять комерційному банку доход, проте не всі активи є доходними [23, c.638]
Перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку призвів до появи інших підходів у визначенні активів банку. У рахунках бухгалтерського обліку під активами мають на увазі ресурси, «що контролюються установою, як результат минулих дій, що в майбутньому дадуть економічну вигоду, яка призведе до притоку грошових коштів» [2, с.19]. Згідно з Інструкцією НБУ «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», актив - «це будь-який об'єкт, право контролю якого закріплене за банком і який відповідає бодай одній з таких вимог: 1) приносить доход банківській установі або 2) може бути обмінений на інший об'єкт, який у свою чергу проноситиме доход банківській установі» [1, с.37].
Основними принципами активів і пасивів у комерційному банку є науковість, комплексність, системність, об'єктивність, точність, достовірність, дієвість, єдність планів, оперативність, зацікавленість, демократизм та ефективність їх використання. Ними необхідно керуватися при управлінні активами і пасивами на будь-якому рівні.
Активи комерційного банку - це частина бухгалтерського балансу, що характеризує розміщення й використання залучених банком коштів з метою одержання прибутку і підтримання ліквідності банку.
Активи банку відрізняються за ступенем ліквідності, прибутковості та ризикованості. Активи комерційного банку, як і будь-які види вкладення коштів, вирізняються різним рівнем ліквідності, тобто можливістю трансформації в кошти у готівковій та безготівковій формі, придатні для негайного виконання банком зобовґязань перед вкладниками й іншими кредиторами, а також швидкістю, з якою може бути проведена ця трансформація. Так, банкноти і монети в касі банку можуть бути негайно використані для видачі депозитів приватним вкладникам, а довгостроковий кредит, наданий для будівництва офіс-центру, не може бути швидко трансформований у кошти на кореспондентському рахунку банку або у готівкові кошти в його касі.
Різні активи банку характеризуються різним рівнем прибутку, який вони дають. При цьому, чим вищий рівень ліквідності активу тим менше він прибутковий. Найбільший прибуток банкам дають активи у формі довгострокових кредитів та інвестицій у цінні папери. Такі активи, як правило, вирізняються високим ступенем ризику.
Пасиви комерційного банку - частина бухгалтерського балансу, що відображає в грошовому вираженні джерела утворення коштів банку. Залежно від характеру джерел коштів усі пасиви банку різняться за термінами залучення і вартістю. Від вартості й термінів залучення коштів залежить спроможність банку забезпечити їх раціональне розміщення і врешті-решт допустимий прибуток акціонерів банку. Основним джерелом коштів банку, як правило, є депозити фізичних і юридичних осіб, а крім того, кошти центральних (національних) банків, кредити, залучені в інших комерційних банках, облігаційні позики, розміщені на ринку.
Особливістю пасивів комерційного банку порівняно з іншими компаніями є висока частка коштів, залучених на різних умовах, що значно перевищує власні кошти банку. У різних країнах центральні (національні) банки, інші контролюючі органи встановлюють нормативи співвідношення власних та залучених коштів, що коливаються від 1:10 до 1:100.
Відповідно, особливостями активів банку порівняно з виробничими компаніями є незначна питома вага матеріальних активів - основних засобів тощо - і висока частка активів у грошовій формі. Більшу частину активів комерційного банку складають фінансові вимоги - різноманітні види позик, вклади в цінні папери тощо, тоді як в активах виробничої компанії фінансові вимоги представлені дебіторською заборгованістю (до скорочення частки якої прагне кожна компанія) і готівкою, необхідною для виплати заробітної плати.
Сутність активів і пасивів банків обумовлюється їх роллю в економіці як фінансових посередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти субґєктів господарської діяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості й платності у тих субґєктів господарства, які потребують цього для забезпечення виробничого процесу. Основними завданнями сучасного комерційного банку є надання різноманітних видів позик своїм клієнтам для чого необхідне: залучення коштів із різних джерел на відповідні терміни, здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів і проведення платежів, здійснення операцій з купівлі та продажу валютних коштів як за дорученням клієнтів, так і за власний рахунок.
Для виконання цих завдань банку необхідно забезпечити залучення достатньої кількості коштів із різних джерел на різні терміни, домогтися оптимального сполучення термінів залучення коштів і їх вартості, а також раціонального розміщення коштів у різні види активів з метою одержання прибутку, водночас підтримуючи необхідний рівень ліквідності й оптимізації ризиків, які виникають при цьому.
Такі цілі досягаються банком шляхом проведення різноманітних активних і пасивних операцій, при цьому формуються активи і пасиви банку.
Теорії управління активами й пасивами для підтримки ліквідності банку з'явилися практично одночасно з організацією комерційних банків.
Спочатку питання про банківську ліквідність мало два теоретичні підходи. Перший підхід був заснований на тому, що структура активів банку по термінам повинна точно відповідати структурі його пасивів, а це практично унеможливлювало проведення комерційними банками активної політики управління своєю ліквідністю. На даній теоретичній основі було вироблено так зване золоте банківське правило, що полягає в тому, що величина й терміни фінансових вимог банку повинні відповідати розмірам і термінам його зобов'язань.
Другий підхід базувався на реальній невідповідності структур активів і пасивів балансу, оскільки жоден навіть найпотужніший комерційний банк не застрахований від наслідків фінансово-кредитних явищ, що постійно відбуваються в соціально-економічних системах, особливо у час економічної кризи останнього часу: банкрутств, неплатежів по позиках, кон'юнктура попиту й пропозицій на ринках позикових капіталів грошових коштів, цінних паперів і інших проявів незбалансованості ринкових стосунків. Такі явища найбільш характерні для країн, що здійснюють перехід від планово-централізованої до ринкової економіки [31, с. 156-158].
Розглянемо таблицю 1.1., у якій зображено активні й пасивні операції комерційного банку.
Таблиця 1.1 - Активні й пасивні операції комерційного банку
|
АКТИВ |
ПАСИВ |
|||
|
Грошові активи |
Кошти на кореспондентському рахунку в НБУ Кошти в касі Кошти на кореспондентських рахунках в інших банках (на рахунках НОСТРО) Депозити, розміщені в інших банках |
Статутний фонд Резервний фонд Страховий фонд Фонди економічного стимулювання Інші фонди спеціального призначення Нерозподілений прибуток |
Власні ресурси |
|
|
Кредитний портфель |
Усі кредити, видані юридичним особам у національній та іноземній валюті (в тому числі прострочені і пролонговані) Всі кредити, видані фізичним особам (у тому числі прострочені і пролонговані) Міжбанківські кредити видані (у тому числі прострочені і пролонговані) |
Кошти вкладників (юридичних та фізичних осіб) на рахунках до запитання (поточних, бюджетних, депозитних) Кошти банків-кореспондентів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку (на рахунках ЛОРО) Кошти вкладників (юридичних та фізичних осіб) на строкових депозитних рахунках Депозити, залучені від інших банків |
Залучені ресурси |
|
|
Інвестиційний портфель |
Вкладення в державні цінні папери Вкладення в корпоративні цінні папери Вкладення в статутні фонди підприємств та організацій |
Кредити, отримані в інших комерційних банків Кредити, отримані в НБУ Боргові цінні папери банку |
Позичені ресурси |
|
|
Матеріальні активи |
Основні фонди Товарно-матеріальні цінності |
|
Проблема управління активами й пасивами є однією з ключових для українських банків. Для проведення збалансованої активної або пасивної політики співробітники, відповідальні за управління станом ліквідності балансу банку, спираються на одну або декілька теорій управління
В наш час розрізняють чотири особливі теорії: комерційних позик, переміщення, очікуваного доходу - вони пов'язані з управлінням активами й теорія управління пасивами. На практиці в тій або іншій мірі використовуються всі теорії, але в різних банках однієї з них надається більше значення [8, с.64].
Теорії управління активами та пасивами.
1. Теорія комерційних позик. Ця теорія вирушає корінням в англійську банківську практику xviii століття. Захисники цієї теорії стверджують, що комерційний банк зберігає свою ліквідність, поки його активи розміщені в короткострокові позики, що своєчасно погашаються при нормальному стані ділової активності. Іншими словами, банкам слід фінансувати послідовні стадії руху товарів від виробництва до вжитку. В наш час ці позики отримали б назву позик під товарні запаси або на поповнення оборотного капіталу. Впродовж майже всієї історії банківської справи вважалося, що банки не повинні кредитувати покупку цінних паперів, нерухомості або споживчих товарів або надавати довгострокові кредити сільському господарству. Теорія комерційних позик була провідною банківською теорією в сша з колоніальних часів до кінця 30-х років нинішнього століття.
Хоча теорія комерційних позик широко пропагувалася економістами, органами контролю й регулювання, банками, її вживання на практиці не було настільки суровим. Основним недоліком теорії було те, що вона не враховувала кредитних потреб економіки, що розвивається. Суворе дотримання теорії забороняло банкам фінансувати розширення підприємств і устаткування, придбання будинків, худоби, землі. Нездатність банків задовольняти подібного роду потреби в кредиті явилася важливим чинником у розвитку конкуруючих фінансових інститутів, таких, як взаємно ощадні банки, ощадно-позичкові асоціації, фінансові компанії споживчого кредиту й кредитні союзи.
Ця теорія також не змогла врахувати відносну стабільність банківських вкладів. Банківські вклади можуть бути вилучені на вимогу, але чи навряд всі вкладники одночасно знімуть свої засоби. Стабільність вкладів дозволяє банку розміщувати засоби на помірно тривалі терміни без збитку для ліквідності. Далі, теорія виходила з того, що при нормальному ході справ всі позики будуть погашені своєчасно, У періоди високої ділової активності торгівельні й промислові компанії не зустрічають труднощів при погашенні своїх зобов'язань. Проте в періоди економічного спаду або фінансової паніки ланцюжок «готівка - товарні запаси - реалізація - дебітори по розрахунках - готівка» порушується, і фірмі скрутно, а деколи й неможливо погасити банківську позику.
2. Управління пасивами. Захисники цієї теорії стверджують, що банки можуть вирішити проблему ліквідності шляхом залучення додаткових засобів з ринку. Спочатку в захист цієї теорії найактивніше виступали крупні банки провідних фінансових центрів, але незабаром її прийняли повсюдно. Її виникнення пов'язане з відновленням ринку федеральних фондів в 50-і роки й подальшим розвитком зраджених термінових депозитних сертифікатів як головного інструменту грошового ринку.
Теорія управління пасивами, що розвиває й доповнює політику управління ліквідності комерційних банків, ґрунтується на наступних двох твердженнях. Перше - комерційний банк може вирішувати проблему ліквідності шляхом залучення додаткових грошових коштів, купуючи їх на ринку капіталу. Реально дане твердження знайшло практичне втілення в західних країнах. Друге - комерційний банк може забезпечити свою ліквідність, удаючись до обширних позик грошових коштів у Національному банку або в банків-кореспондентів, а також до позик, що отримуються на ринку євровалют.
Комерційні банки широко залучають позикові засоби. За рахунок них формується більше 80% загальної суми активів. Завдяки використанню досить дешевих позикових засобів, у тому числі депозитів, відносно невеликий прибуток від банківських операцій, кінець кінцем, повинен досягати розмірів, що забезпечують акціонерам прийнятний дохід.
У широкому сенсі управління пасивними операціями є діяльністю, пов'язаною з залученням засобів вкладників і інших кредиторів і визначенням відповідної комбінації джерел засобів для даного банку. У вужчому сенсі під управлінням пасивними операціями стали розуміти дії, направлені на задоволення потреб у ліквідності шляхом активного дослідження позикових засобів у міру необхідності. Здатність розміщувати депозитні сертифікати й займати засоби в Центральному банку дозволяє банку в меншій мірі залежати від низько дохідних вторинних резервних активів, а це розширює його можливості отримувати прибуток. Проте ці операції зв'язані з ризиком. В управлінні пасивними операціями необхідно враховувати й цей додатковий ризик і, крім того, відношення між витратами на залучення засобів і доходом, який можна отримати від вкладення цих засобів у позики або цінні папери. Отже, взаємозв'язок між управлінням активами й управлінням пасивними операціями має вирішальне значення для прибутковості банку.
Діяльність комерційних банків полягає в залученні грошів (в основному вкладників) і наданні їх у позику або інвестуванні по вищих ставках. Це діяльність фінансової установи, промовця посередником між тими, хто має у своєму розпорядженні засоби у вигляді заощаджень, і тими, хто їх потребує. Операції за поданням позик тим, хто володіє високою кредитоспроможністю, і інвестуванню у високоякісні цінні папери менш прибуткові в порівнянні з операціями не фінансових корпорацій. Тому, щоб забезпечити прибуток акціонерам, необхідний набагато більший обіг, ніж дозволяють власні засоби.
Основний внесок теорії управління пасивами полягає в тому, що вона стимулювала у банків велику гнучкість в управлінні, оскільки розглядаються обидві сторони балансу як потенційні інструменти регулювання ліквідності. Теорія управління пасивами спирається на можливість залучення з грошового ринку додаткових ресурсів для підтримки ліквідності банку.
Управління активами - це нагромадження банком ліквідних коштів у вигляді коштів і легкореалізованих цінних паперів. Властивості ліквідних активів:
Наявність ринку для їхнього швидкого перетворення в гроші;
Стабільність цін на ринку;
Оборотність, тобто можливість відшкодування первісних інвестицій з мінімальним ризиком.
Управління пасивами - це позика коштів, що легко реалізовуються у кількості, необхідній для покриття попиту на ліквідні кошти. Джерела залучення таких ресурсів:
Позики на міжбанківському ринку;
Угоди «РЕПО»;
Облік і одержання позик у Центральному Банку;
Продаж банківських акцептів;
Випуск комерційних паперів;
Одержання позик на ринку євродоларів;
Випуск капітальних нот і облігацій.
Управління пасивами й активами - це накопичення ліквідних коштів для задоволення очікуваного попиту на них і покупка активів на ринку у випадку виникнення несподіваних потреб у ліквідності.
Головна проблема управління активами й пасивами полягає в тому, що кризовий стан економіки, на яке не можуть вплинути менеджери банку, приводить одночасно як до недоліку покупної ліквідності (грошова пропозиція скорочується), так і накопиченої ліквідності (порушуються графіки обслуговування кредитів, клієнти мають потребу в їхній пролонгації). Одночасно із цим росте попит на нові кредити, тому що клієнти також випробовують недолік коштів, а ціни на ринку цінних паперів падають.
У всьому світі рівень ефективності управління активами і пасивами розглядається як один з найважливіших чинників підвищення стабільності, надійності, ліквідності та прибутковості діяльності. В умовах жорсткої конкуренції, що супроводжує розвиток ринкової економіки, необхідно постійно удосконалювати системи та форми управління активами і пасивами, швидко оволодівати нагромадженими в теорії та практиці знаннями, знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управління забезпечує виграш у конкретному середовищі або, принаймні, нормальні умови розвитку організації. Банківська діяльність у сучасному світі - одна з найбільш конкурентних, тому успіх і життєдіяльність банку істотно визначається рівнем управління.
Діяльність щодо управління активами і пасивами належить до числа стратегічних планів комерційного банку. При цьому визначаються довгострокові завдання, шляхи розвитку банку, а також комплекс заходів щодо їх реалізації.
Завдання визначають вихідні підходи до розвитку банку. Як комерційне підприємство банк повинний орієнтуватися на таку діяльність, яка приносить йому прибуток. А величина прибутку залежить від об'єму і структури активів і пасивів, об'єму прибутків і витрат, ефективності діяльності банку.
Завдання банку щодо управління активами і пасивами, зазвичай, пов'язуються також із стабільною базою доходів, а це передбачає акцент на розвиток традиційних послуг банку, на довгострокове і комплексне обслуговування клієнтів.
Довгострокові завдання управління банком включають орієнтацію на забезпечення його надійності і стабільності як умов довіри вкладників до банку.
Надійність банку є глибинною якісною характеристикою його діяльності, що формується протягом всього періоду функціонування. Критеріями надійності є достатній об'єм власного капіталу, якість активів, ліквідність, прибутковість і якість управління банком, тобто ефективність управління активами і пасивами банку [53].
1.2 Методи управління активними операціями комерційного банку
Одна із найпопулярніших на Заході концепцій, подана Американським інститутом бухгалтерів, визначає активи в такий спосіб:
“Активи - це величина, подана дебетовим сальдо, що залишилося або залишиться після закриття рахунків належним чином відповідно до облікових принципів …, при тому, що вона відбиває або право власності, або придбану вартість, або понесені витрати, які призвели до виникнення власності або стосуються майбутнього звітного періоду…”.
Тут важливо те, що активи визначаються виходячи з правил або принципів бухгалтерського обліку. Подібної позиції притримується і Американський інститут присяжних бухгалтерів:
“Активи - це економічні ресурси підприємства, визнані й оцінювані (вимірювані) відповідно до узвичаєних правил бухгалтерського обліку…”.
У даних формулюваннях практично нічого не говориться про характеристики активу, але підкреслюється, що визначення активів неможливо у відриві від інших принципів бухгалтерського обліку.
Були також спроби визначення активів через їх властивості. Часто використовується поняття активів як джерела потенційного прибутку або майбутньої вигоди. Наприклад, існували визначення активів як:
джерела майбутніх прибутків;
будь-який майбутній прибуток;
сукупність дохідного потенціалу;
будь-який економічний ресурс, здатний приносити прибуток господарюючому суб'єкту;
імовірні майбутні економічні вигоди.
Проте, характеризуючи активи як джерело майбутніх прибутків, різноманітні автори підкреслюють також і інші риси, наприклад конвертованість у кошти або вимірність у таких, права на майбутні прибутки і т. ін.
У сучасних визначеннях активів виділяються три істотних ознаки: майбутні економічні вигоди, контроль над доступом до таких вигод сторонніх осіб, походження з минулих господарських операцій або подій. Відмітна риса - у згадуванні контролю, а не права власності конкретного суб'єкта на майбутні економічні вигоди.
Отже, загалом у західній практиці активи визначаються як:
“імовірні майбутні економічні вигоди, одержувані або контрольовані конкретним господарюючим суб'єктом у результаті минулих операцій або подій”;
“потенційний прибуток або майбутні економічні вигоди, контрольовані господарюючим суб'єктом у результаті минулих операцій або інших минулих подій”;
“права або інший доступ до майбутніх економічних вигод, контрольованих господарюючим суб'єктом у результаті минулих операцій або подій”;
“економічні ресурси або джерело, від яких очікується одержання в майбутньому економічних вигод, контрольовані господарюючим суб'єктом у результаті минулих операцій або подій” [60, с. 105].
Загальна сума активів - це сума всіх категорій активів мінус сума всіх контрактивних рахунків типу резервів під можливі збитки від кредитної діяльності та дисконт за придбаними цінними паперами.
Отже, активи банку - це певні напрямки розміщення ресурсів комерційного банку; також активи - це ресурси, що у майбутньому дадуть економічну вигоду.
Активні операції банків - це операції, за допомогою яких банки розміщають власний і залучений капітал. До них належать кредитні, касові, акцептні операції, операції із цінними паперами, договори з нерухомістю. Найважливішим з них є кредитні і касові - на їх частку припадає близько 75% балансу.
Активні операції - діяльність банківських установ по розміщенню акуму-льованих коштів (наданню їх в кредит).
Активні операції - це операції, які проводять банки з метою прибуткового розміщення залучених коштів. Вони включають строкові та безстрокові позики, які банк надає своїм клієнтам. Строкові позики мають бути погашені після закінчення певного строку (місяця, року, трьох років і т.д.), за безстроковими позиками банк має право вимагати від клієнта повернення грошей у будь-який час.
Активні операції банків - фінансові операції з розміщення коштів з метою отримання доходу.
Як бачимо, і термін «актив», і термін «активні операції» мають одну економічну природу і тісно між собою пов'язані.
Сучасний комерційний банк - це установа, керівництво якої зобов'язане забезпечити найбільш оптимальне поєднання інтересів власників (максимальна віддача капіталу), клієнтів (якісне та дешеве обслуговування) і держави (стійкість банківської системи й ефективність проведення грошово-кредитної політики). При цьому фінансовим менеджерам необхідно приймати рішення трьох видів:
а) рішення про інвестування. Вони визначають розмір та структуру активів;
б) рішення про фінансування. Це рішення про те, як залучити необхідні для інвестування кошти;
в) рішення про дивіденди, які стосуються норми виплати дивідендів.
Розв'язання цих трьох ключових питань підвищує добробут власників. При переході на банківську термінологію ці рішення може бути перейменовано на управління активами.
Головним сучасним принципом менеджменту активів є поєднання управління активами з управлінням пасивами. Тільки врахування складу та структури, а також змін у ресурсах комерційного банку є передумовою якісного розподілу коштів. Активні операції комерційного банку приносять найбільшу частку доходів банку і відповідно значно впливають на формування прибутку [65].
Прибуткова діяльність є запорукою подальшого функціонування банківської установи і пов'язана із забезпеченням зростання активів. Сьогодні багато комерційних банків України вирішили б проблему формування необхідного рівня капіталу, а отже, і власне можливості майбутньої роботи, якби було забезпечено належний рівень прибутковості. Відповідно до цього актуальним у сучасних умовах є дослідження моделювання розміру активів комерційного банку (зростання активів).
Стабільне зростання активів банку позитивно впливає на рівень прибутковості його роботи, але знижує ліквідність. Формула для визначення стабільного зростання активів банку в короткостроковому періоді має такий вигляд:
G=ROE*(1-DPR),(1.1)
де G - рівень зростання активів;
RОЕ - рентабельність капіталу;
DРR - коефіцієнт виплати дивідендів.
Визначається коефіцієнт виплати дивідендів як співвідношення суми дивідендів до доходів банку, але сутність цього показника полягає в тому, що він вимірює частку дивідендів у чистому прибутку банку.
Далі ми побачимо, що саме це визначення необхідно використовувати для планування зростання активів комерційного банку.
Приріст активів можна дослідити за допомогою такого рівняння:
, (1.2)
де - приріст активів;
- приріст капіталу;
- приріст зобов'язань.
Умови (1) та (2) знаходять відображення у формулах (1.3) та (1.4):
=ЧП*ЧНП, (1.3)
де ЧП - обсяг чистого прибутку;
ЧНП - частка нерозподіленого прибутку.
З=ЧП*ЧНП*, (1.4)
де - співвідношення зобов'язань та капіталу.
На підставі формул можна визначити обсяг чистого прибутку, який забезпечує бажаний рівень приросту активів:
, (1.5)
При довгостроковому плануванні можна керуватися тим, що зростання активів банку можливе за рахунок: збільшення нерозподіленого прибутку, емісії акцій, зміни структури пасивів банку [10, с.265].
Отже, приріст активів комерційного банку у цьому разі залежить як від внутрішніх, так і від зовнішніх чинників.
При дослідженні обсягу активів банку варто зазначити, що суттєвого рівня зростання активів можна досягти тільки протягом певного короткого проміжку часу (як правило, за 1 рік).
Після цього, якщо всі умови для зростання залишаться на тому самому рівні, значення темпу приросту активів знизиться.
Головним завданням управління активними операціями є регулювання та збалансування відсоткових ставок та ризиків з ними пов'язанних.
Теоретично відсоткового ризику можна повністю уникнути лише у тому разі, коли активи повністю збалансовано з пасивами як щодо строків, так і щодо обсягів. Проте на практиці досягти такої відповідності майже неможливо, тому банки постійно наражаються на відсотковий ризик. Це зумовлює потребу безперервного аналізу і контролю за рівнем допустимого ризику та свідомого керування цим процесом.
Отже, відсотковий ризик банку пов'язано передусім з невідповідністю структури банківських активів та зобов'язань. Основними параметрами управління є строки та обсяги активів і зобов'язань банку.
Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов'язань - це один із методів, за допомогою якого банк фіксує і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. При цьому припускається, що всі відсоткові ставки, як за активними, так і за пасивними операціями, змінюються з однаковою швидкістю та в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності [45].
Розглянемо вплив строків на показники прибутковості та відсотковий ризик банку, коли елімінується вплив такого параметра, як сума активів і зобов'язань у грошовому вираженні. Сутність прийому полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.
Збалансований за строками підхід передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Такий прийом не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик. Застосовується в разі управління банком за стратегією мінімізації ризиків.
Незбалансований за строками підхід є альтернативним прийомом управління, який надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок на ринку. Використання цього підходу базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованим підходом до управління строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок. І навпаки - строки виконання зобов'язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Цей підхід дозволяє максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов'язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз стосовно відсоткових ставок не виправдається, то банк може зазнати збитків
Для управління таким параметром, як обсяги активів і зобов'язань банку, використовується метод гепу.
У процесі управління активами та зобов'язаннями для встановлення контролю над рівнем ризику відсоткової ставки оцінюється чутливість окремих статей та банківського балансу в цілому до відсоткового ризику. Індикатором чутливості балансу до відсоткового ризику є показник гепу (від англ. gap - розрив, дисбаланс).
Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи - чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін. Очевидно, що такий поділ можна здійснити лише в межах конкретно визначеного часового інтервалу. Адже якщо часовий інтервал не зафіксовано, то в довгостроковій перспективі всі активи чи пасиви банку буде колись переоцінено чи повернено до банку, а отже, їх слід визнати чутливими до зміни відсоткової ставки.
Для цього весь часовий горизонт, протягом якого банк планує проаналізувати відсотковий ризик, поділяють на періоди (часові інтервали). У межах кожного з періодів структура балансу вважається фіксованою. Це дозволяє управляти співвідношеннями обсягів різних видів активів і зобов'язань, елімінуючи вплив такого параметра, як час. Тривалість цих часових інтервалів обирається довільно, наприклад, відповідно до прогнозованих моментів зміни відсоткових ставок на ринку (здебільшого 90 днів).
Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів та чутливих зобов'язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів:
GAP(t) = FA(t) - FL(t),(1.6)
де GAP(t) - величина гепу (у грошовому вираженні) в періоді t;
FA(t) - активи, чутливі до зміни відсоткової ставки в періоді t;
FL(t) - пасиви, чутливі до зміни ставки в періоді t.
Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (FA(t) > FL(t)), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)).
Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп.
За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик - мінімальним. Проте одержати підвищений прибуток завдяки сприятливій зміні відсоткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо.
І додатний, і від'ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.
Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок [10, c.399]
Правило управління гепом:
- якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;
- якщо геп від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням - збільшуватиметься.
Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне - щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від'ємним - за їх зниження.
Проте менеджменту банку слід пам'ятати, що потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявності в банку додатного чи від'ємного гепу цілком реальною є як імовірність одержання додаткових прибутків, так і ймовірність фінансових втрат.
Тому геп є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк протягом зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від'ємний геп має банк, чим більша абсолютна величина гепу, тим вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і тим більше змінюється його маржа.
Показники гепу легко обчислити, коли відомі характеристики потоку грошових коштів кожного фінансового інструмента, що входить до складу активів та зобов'язань банку.
Метод гепу дає можливість банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов'язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночасного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.
Метод кумулятивного гепу дає змогу управляти співвідношенням чутливих активів і зобов'язань не лише у певний момент часу (статичний аналіз), а й враховувати при цьому часовий компонент (динамічний аналіз). Зміст методу полягає в тому, що в кожному з інтервалів, на які поділено досліджуваний період (часовий горизонт), зіставляються чутливі активи та зобов'язання й обчислюється геп. Оскільки показник гепу тісно пов'язаний з конкретним часовим інтервалом, то показників гепу буде стільки, скільки й часових інтервалів.
Кумулятивний (нагромаджений) геп - це алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з часових інтервалів, на які поділено часовий горизонт.
У процесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від'ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, що запорукою успіху цієї стратегії є надійний прогноз та передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, значно безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду.
Зокрема вітчизняна практика показує, що українські банки здебільшого віддають перевагу стратегії фіксації спреду, утримуючи незначний розрив між активами і пасивами з однаковими термінами погашення. Водночас очевидно й те, що повністю збалансувати активи і пасиви за строками неможливо (та й недоцільно), а тому проблеми, пов'язані з управлінням гепом, не втрачають своєї актуальності.
Принципи управління гепом базуються на теорії ділового циклу, згідно з якою економіка, а з нею і ринкові ставки, послідовно проходять певні стадії розвитку. Як відомо, в економічному циклі вирізняють чотири основні стадії: зростання (піднесення); пік; зниження ділової активності (спад); найнижча точка циклу.На ранніх стадіях економічного зростання геп має бути додатним, оскільки очікується підвищення ставок. Далі величину гепу зменшують, подовжуючи строки проведення активних операцій і скорочуючи строки виплат за пасивами [32, c.48]
Ефективний процес управління активами комерційних банків направлений на вирішення наступних задач: підтримання платоспроможності банку, тобто здатність представити високоліквідні кошти для запланованих і неочікуваних потреб і виконувати зобов'язання у випадку їх виникнення; забезпечення нормативного рівня ліквідності; запобігання несанкціонованих ризиків, які можуть принести збитки; ефективність і оптимізація прибутковості.
Результати різних досліджень дають можливість виявити ключові фактори, які, справляють негативний вплив на якість управління активами.
Ці фактори пов'язані з:
а) системою управління ліквідністю банку.
Історично склалося, що в комерційних банках України існує децентралізоване управління ліквідністю банку. Практично в усіх банках, які мають дирекції та/або філії Існує автономність у прийняти рішень. Дирекції та/або філії самостійно управляють ліквідністю, намагаючись привести у відповідність свої банківські активи, які складаються в основному із кредитів з розміром депозитів, які притягуються і клієнтів. Отже, відсутність централізованого управління ресурсами дозволяє кожній філії та/або дирекції проводити власну політику управління ліквідністю, зважуючи при цьому тільки свої потреби і не приймаючи до уваги глобальні і перспективні ресурсні вимагання на рівні всього банку. Для сучасного універсального банку дана система управління, в якій відсутній облік терміновості вкладів, відноситься скоріше до управління руху грошових коштів, ніж до управління ліквідністю.
б) недостатнім рівнем системи управлінської інформації.
Сьогодні очевидним є той факт, що система управлінської інформації, в основному, базується на консолідації даних бухгалтерського обліку і звітності, яка здійснюється фінансово-економічними управліннями. Така система є скоріше статичною, ніж динамічною. Побудована скоріше на системі після контролю, тобто створена в цілях контролю коефіцієнтів ліквідності, а не для надання реальної робочої інформації для управління ліквідністю. Також необхідно визначити найбільш досконалу систему оцінки діяльності банку і впровадити дану систему з метою отримання можливості об'єктивного аналізу і удосконалення процесу прийняття рішення.
в) теперішнім положенням в області кредитування і прийому депозитів.
Нестабільне економічне середовище, труднощі, які відчувають більшість позичальників, мінімально надані в Україні джерела контокорентного кредиту і довгострокове кредитування привели до того, що практично банки України налають короткострокові кредити з очікуванням подовження терміну виплати, хоч кредитний портфель може бути більш довгостроковим, ніж вказано в класифікації, що базується на умовах кредитних договорів.
г) недостатня координація між операціями з національною та іноземною валютою.
Особливу увагу при управлінні активами комерційного банку слід приділити координації між управлінням міжнародними розрахунками і іншими відповідними управліннями у розрізі ресурсного забезпечення і ведення операцій, яка в сучасних умовах функціонування банківської системи знаходиться не на високому рівні.
Часто управління міжнародних розрахунків банку має свою власну політику і ліміти та не мас зв'язку з іншими управліннями. Також варто зазначити, що операції з національною та іноземними валютами в умовах як стабільної, так і нестабільної економіки зв'язані з процентним, валютним і ризиком ліквідності. В зв'язку з ним необхідно уніфікувати управління активами, які виражені як в національній, так і іноземній валютах.
д) недостатній розвиток українського міжбанківського і фінансового ринків.
Український міжбанківський та фінансовий ринки знаходяться у стадії свого розвитку, тому хотілося б відмітити, що фінансові продукти, які застосовуються західними банками для управління ліквідністю (деривативи та форвардні угоди) практично не присутні зараз в Україні, особливо у сфері гривні.
Приріст активів комерційного банку залежить від ефективності: управління податками, контролю за витратами, управління активами, управління ресурсами, дивідендної політики.
Cуттєвий рівень зростання активів досягається тільки протягом певного короткого проміжку часу. Додатково в моделюванні зростання активів доцільно враховувати ефект масштабу та ефект розмаху діяльності.
Таким чином, принципом менеджменту активів є поєднання управління активами з управлінням пасивами [25, c.169].
1.3 Методи управління пасивними операціями комерційного банку
Стратегія управління пасивами набула розвитку в міжнародній банківській справі протягом 60 - 70-х років нашого століття. У цей період банки зіткнулися зі швидким ростом відсоткових ставок та інтенсивною конкуренцією у сфері залучення коштів. Банкіри почали приділяти значну увагу пошукам нових джерел фінансування, а також контролю за структурою та вартістю депозитних і недепозитних зобов'язань, що й дало поштовх до формування стратегії управління банком через управління пасивами.
Ішлося, по суті, про встановлення контролю над джерелами коштів банку за аналогією до контролю над активами. З цією метою банки почали реструктуризувати пасиви в напрямку мінімізації витрат за залученими коштами, що дало змогу збільшити прибуток і капітал. Вибір оптимальних співвідношень між розмірами різних видів депозитних джерел та капіталом, які забезпечували бажаний рівень стабільності фондів, дозволяв банкам надавати довгострокові кредити, які є високодохідними, але більш ризиковими і потребують довгострокових інвестицій. Для забезпечення бажаного обсягу, структури та рівня витрат за пасивами банки застосовували як цінові, так і нецінові методи управління залученими коштами.
Стратегія управління пасивами банку не виключає паралельного управління активами, але проблема полягає у розмежуванні та автономному застосуванні кожного із цих підходів. У такому разі структурні підрозділи банку, які відповідають за залучення коштів, організаційно відокремлені від кредитних та інвестиційних відділів і не мають інформації про можливі напрямки використання ресурсів.
Головним недоліком стратегії управління пасивами є те, що здебільшого вона застосовується за принципом «чим більше, тим краще», причому кошти залучаються без урахування ефективних напрямків їх розміщення. У період економічних підйомів, коли попит на кредитні ресурси зростає, такий підхід може бути виправданим і корисним. Але під час спадів, коли попит на кредити обмежений, незбалансований підхід до управління активами і пасивами банку може призвести до значного скорочення прибутків і навіть завдати збитків. Перевагою такого підходу до управління банком є можливість збільшити прибутки, контролюючи операційні витрати та точно прогнозуючи потреби банку в ліквідних засобах [56].
В Україні широко застосовується стратегія управління банками через пасиви, насамперед регулюванням рівня депозитної ставки, який відбиває потреби банку в ресурсах.
У цілому стратегія управління пасивами в міжнародній банківській практиці переважала недовго (протягом 10 - 15 років), проте стимулювала розвиток технологій та методів управління залученими коштами, ставши перехідним етапом до застосування.
Пасивні операції - операції, пов'язані з формуванням банківських ресурсів. Вони відіграють первинну й вирішальну роль щодо активних операцій, для яких необхідною умовою є достатність ресурсів. Саме в результаті пасивних операцій банки отримують додаткові ліквідні кошти.
Комерційні банки утворюють "пасиви" за рахунок власних та залучених коштів.
Переважна частина всіх банківських ресурсів створюється за рахунок депозитних операцій, які складаються з поточних рахунків і вкладів. Поточний рахунок дає можливість клієнту вносити й отримувати необхідні суми в будь-який час. З метою розпорядження поточним рахунком банк видає клієнту-власнику рахункову чекову книжку. За допомогою чеків клієнт може не тільки знімати з рахунку необхідну суму й отримувати її, а й розраховуватися з третіми особами. Відсоток, що отримує клієнт, залежить від розміру залишку на рахунку та відсоткової ставки.
Подобные документы
Характеристики пасивів банку. Методологічні підходи до управління пасивами банку. Методи управління капіталом банку, його залученими коштами. Управління пасивами комерційного банку на прикладі КБ "Приватбанк". Шляхи удосконалення менеджменту пасивів.
курсовая работа [69,4 K], добавлен 19.03.2010Активи і пасиви комерційного банку, їх характеристика. Оцінка розміру та структури капіталу і зобов’язань банку "ПриватБанк". Розрахунок процентних ставок при проведенні депозитних операцій. Управління процентними операціями на міжбанківському ринку.
дипломная работа [261,3 K], добавлен 16.10.2011- Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")
Комплекс системи управління вартістю та рентабельністю залучених депозитних коштів у банку. Управління активами та пасивами комерційного банку та й удосконалення управління оптимальністю структури залучених депозитних коштів в комерційному банку.
дипломная работа [2,7 M], добавлен 03.07.2010 Економічна сутність, види та класифікація активів і пасивів; державне регулювання ліквідності комерційних банків через нормативи НБУ. Управління активами та пасивами ПАТ КБ "Приватбанк", їх структура, динаміка, ГЕП-аналіз розривів за строками банку.
магистерская работа [1,6 M], добавлен 03.03.2013Сутність та основні види банківських ризиків, причини їх виникнення та методи оцінки. Аналіз кредитоспроможності клієнта за показниками ліквідності, заборгованості та рентабельності. Шляхи удосконалення та оптимізації кредитних ризиків комерційного банку.
дипломная работа [689,1 K], добавлен 15.06.2012Фінансово-економічна необхідність удосконалення управління кредитними ризиками в комерційних банках. Способи оцінки кредитного ризику комерційного банку, методи управління ними та вимоги Національного Банку України (НБУ) щодо запобігання ризикам.
дипломная работа [2,2 M], добавлен 08.11.2010Кредит - одна з найважливіших ланок сучасної ринкової економіки. Принципи і цілі організації управління активами і пасивами банку. Аналіз фінансово-економічної діяльності комерційного банку. Вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника.
дипломная работа [118,1 K], добавлен 10.02.2011Сутність процесу управління пасивами банку, його цілі. Обґрунтування ролі управління пасивами в забезпеченні фінансової стабільності установи. Методичні підходи щодо управління ними, а також основні завдання, цілі та принципи реалізації даного процесу.
статья [18,9 K], добавлен 27.08.2017Роль кредитних операцій в діяльності комерційного банку. Умови, суб’єкти і об’єкти кредитування, характеристика стадій кредитного процесу. Особливості формування етапів кредитної політики комерційного банку. Методи оцінки кредитоспроможності позичальника.
курсовая работа [755,9 K], добавлен 20.10.2011Система комплексного аналізу банківської діяльності сучасного комерційного банку. Окремі положення фінансового менеджменту банку. Стратегія трансформації активів та збалансованого управління ліквідністю. Аналіз адекватності капіталу та якості активів.
курсовая работа [77,9 K], добавлен 27.09.2010
