Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретичні основи управління активними і пасивними операціями банку

1.1 Аналіз тенденцій і проблем управління банком

В процесі ринкових перетворень в банківському секторі економіки особлива увага приділена оздоровленню і зміцненню банківської системи, посиленню її надійності, підвищенню рівня капіталізації банків.

Кредит - одна з найважливіших ланок ринкової економіки і це підтверджується:

по-перше, тим, що за допомогою кредиту банки збирають тимчасово вільні грошові капітали і доходи населення і перетворюють їх з непрацюючого у функціонуючий капітал.

По-друге, ця діяльність банків приносить реальну користь всім зацікавленим сторонам.

Вкладники, будучи кінцевими кредиторами, одержують певний дохід, що дозволяє не тільки зберегти свої заощадження від інфляції, але і мати ще певний додатковий дохід. Позичальники дістають доступ до значних грошових капіталів на достатньо тривалі терміни з метою реалізації своїх комерційних науково-виробничих і будівельних проектів.

Банки також одержують прибуток від цих операцій, оскільки вони стягують по позиках вищі відсотки в порівнянні з тими, які виплачують по внесках.

По-третє, здійснюючи цілеспрямований відбір майбутніх позичальників і надаючи позики тільки тим з них, хто в змозі найефективніше інвестувати одержану позику і одержати найбільшу віддачу, банки стимулюють впровадження нової техніки і технології, прогресивні структурні зрушення в економіці.

По-четверте, банки організовують розрахунки в країні, замінюють металеві гроші кредитними, готівкові розрахунки - безготівковими, прискорюють оборотність капіталу, забезпечують величезну економію засобів і часу для суспільства і завдяки цьому підвищують ефективність економіки.

По-п'яте, кредитно-банківська система є одним з найважливіших інструментів регулювання економіки на макрорівні. Вона покликана вирішувати ті завдання, які мають першорядне значення для розвитку економіки, а саме:

- забезпечення стабільності національної грошової одиниці і стабільності цін;

- забезпечення стабільних темпів економічного зростання;

- забезпечення зайнятості;

- рівновага платіжного балансу;

- економічна рівновага.

Проте, в сучасних умовах розвитку ринкової економіки, державні діячі і навіть деякі учені часто дорікають банкам в тим, що вони не хочуть фінансувати реальний сектор економіки. Причому все це робиться, як правило, в звинувачувальному стилі.

Подібні звинувачення жодним чином не сприяють розвитку ні реальної економіки, ні банків і штучно відводять громадську думку від пошуків дійсних причин економічної стагнації. Тому необхідно неупереджено розібратися, чому банки недостатньо фінансують реальну економіку: із-за недостатнього патріотизму чи відсутності об'єктивних передумов для цього. Навряд чи навіть потрібно дискутувати із цього приводу, оскільки всі фахівці одностайні в думці про те, що основними передумовами збільшення банківського кредитування економіки є: наявність в комерційних банках достатніх кредитних ресурсів, реальний попит банківського кредиту з боку державних суб'єктів; існування організаційно-правового механізму захисту інтересів банків-кредиторів; забезпечення прибутку по кредитних операціях банків на достатньому рівні для підтримки їх фінансової незалежності.

Формування ресурсної бази комерційного банку безпосередньо залежить від масштабів грошового ринку, зокрема від збільшення об'ємів пропозицій грошової маси, об'ємів залучення фінансів на цей ринок державою, яка є для банків достатньо могутнім конкурентом [7]. Оперуючи основними показниками фінансового ринку останніх років, важко дійти висновку про те, що їх динаміка була негативною. Не дивлячись на те, що темпи зростання пропозицій грошей були високими, проте вони незмінно знижувалися, що само по собі звужувало межі формування ресурсів комерційного банку.

Разом з тим, позика грошей державою на фінансовому ринку хоч і поволі збільшувалася, але у будь-якому випадку вона превалювало над темпами зростання пропозицій грошової маси. Тому немає нічого дивовижного в тому, що для формування своїх ресурсів банкам лишався дуже вузький сектор діяльності на фінансовому ринку. У 1996-1997 рр. ця тенденція ще більше посилилася завдяки випереджаючому зростанню «готівки» в позабанківському обігу. Тільки в 1998 р. темпи зростання готівки помітно знизилися, завдяки чому ресурсна база банків почала поступово збільшуватися.

Тут необхідно відзначити, що формування цієї бази обумовлюється| ще і обставинами, які формуються за межами сфери діяльності комерційних банків і не залежать від них. У таких умовах банки просто не могли природно розширити свою ресурсну базу як головну передумову нарощування інвестицій в реальну економіку. Фактичні темпи їх зростання були цілком адекватні темпам зростання ресурсної бази.

Другою передумовою збільшення банківського фінансування є збільшення реального попиту на кредити з боку господарських суб'єктів, які не тільки хочуть їх одержати, але і своєчасно повернути, включаючи виплати по відсотках. Об'єми і динаміка реального попиту визначаються зростанням об'ємів виробництва, реалізацією товарів і послуг, збільшенням прибутковості підприємств, зниженням у них запасів товарно-матеріальних цінностей, перш за все готової продукції, зниженням питомої ваги бартерних операцій і тіньових відносин між господарськими суб'єктами, прискоренням взаєморозрахунків. Навіть якщо абстрагуватися від достатньо високого рівня кредитних ставок і керуватися тільки вказаними критеріями, то все одно необхідно відзначити, що кількість кредитоспроможних підприємств в Україні невелика, і вона поступово скорочується, а їх збитки неухильно зростають.

Хронічне зменшення реальних об'ємів виробництва супроводжується величезним переказом оборотних коштів підприємств в запаси товарно-матеріальних цінностей, значна частина яких просто неліквідна, і в дебіторську заборгованість, частина якої стала вже безнадійною.

Природно, що при цьому збільшується і кількість збиткових підприємств. Значними залишаються об'єми бартерних і тіньових операцій.

У цих умовах фінансовий стан суб'єктів легального сектора економіки неухильно погіршується, і надалі комерційним банкам буде достатньо проблематично знайти надійного партнера.

Актуальною проблемою в кредитній діяльності комерційних банків є значна частина проблемної заборгованості в кредитному портфелі [45].

Хоча намітилася тенденція скорочення заборгованості по виданих кредитах, ще рано говорити про зникнення цієї проблеми.

Не набагато краще склалася ситуація і з організаційно-правовим механізмом захисту інтересів банків-кредиторів. Всі законодавчі і нормативні акти, регулюючі кредитні відносини банку і суб'єкта, що бере позику, по суті, на перше місце ставлять інтереси цього суб'єкта і Державного бюджету, а інтереси комерційних банків, що видавали грошові позики, на останнє.

Істотною причиною, яка впливає на стан банківської системи, є відсутність необхідного законодавчого забезпечення. Основна сфера банківської діяльності - кредитування - в Україні дотепер ще слабо законодавчо забезпечена. На сьогодні правові відношення в кредитуванні регулюються окремими положеннями Цивільного кодексу України і Положенням «Про кредитування»[29]. Норми чинного законодавства не відповідають вимогам сьогоднішнього дня, а нормативне регулювання кредитних відносин не має системного характеру і не забезпечує ефективного функціонування і розвитку ринку кредитних ресурсів України.

Дуже важливу, якщо не вирішальну роль в розвитку банківського кредитування відіграє забезпечення надійної прибутковості кредитних операцій. Переважаюча більшість українських комерційних банків - недержавні і можуть працювати тільки на умовах отримання прибутку, а оскільки основну частину своїх ресурсів банки (і не тільки українські) вкладають в кредити, доходи по ним стають вирішальним чинником їх життєдіяльності.

Оскільки в Україні поки немає необхідних умов для нарощування об'ємів кредитування, банки вимушені більше орієнтуватися на процентні ставки, що автоматично припускає їх збільшення. Одночасно їх пресингує значна група інших чинників, зокрема, високий рівень інфляції і ставки рефінансування НБУ, що обумовлює достатньо високу ставку депозитного відсотку і дорожчання отримання кредитних ресурсів, значні операційні витрати українських банків, які ще знаходяться у стадії становлення в плані формування власної матеріальної бази, впровадження сучасних технологій, створення резервів і т.д.

Проте найбільший вплив на процентні ставки надає високий рівень кредитного ризику. Чим менш надійні боржники, тим частіше банківські кредити несвоєчасно повертаються. Чим гірша якість кредитного портфеля, тим більші витрати несуть банки для покриття можливих збитків і компенсації недоотриманих доходів від «заморожених» ресурсів.

Це змушує їх відповідно підвищувати борговий відсоток по «працюючих» кредитних активах. Уникнути такого підвищення банки просто не можуть, їм не дозволяють це зробити принципи самофінансування і комерційні взаємини з боржниками. У таких умовах вимагати від комерційних банків зниження процентних ставок до рівня, традиційного для банків розвинених країн, все одно, що вимагати відмовитися від статусу комерційного банку і трансформуватися в структуру безповоротного фінансування, що означає банкрутство.

Крім цих названих базових чинників, які тривалий час стримують розвиток банківського кредитування реальної економіки, існує ще цілий ряд вузьких чинників, які можуть бути короткостроковими і навіть мінятися на протилежні. Зокрема, це відноситься до змін норм обов'язкового резервування, які здійснюються в Україні достатньо часто і в широких масштабах. Вони відчутно впливають на ресурсні можливості банків і об'єми їх кредитних операцій. Це аналогічно динаміці руху рівня доходів по державних цінних паперах. Якщо вона має тенденцію до підвищення, це може привести до скорочення кредитування реальної економіки. І навпаки.

На об'єми банківського кредитування впливає і стан валютного ринку з його рівнем курсу валют [22]. Якщо валютний ринок лібералізував, а курс вільно або регульовано «плаває», у банків відкривається можливість для розширення високодохідних операцій з валютою, що теж може стримувати інвестування в економіку. Відчутно може впливати на кредитні зв'язки банків з реальною економікою стан міжбанківського кредитного ринку, характер грошово-кредитної політики НБУ і інші чинники. Все це в сучасних умовах негативно відображається на рішенні цієї задачі.

Проте, комерційні банки України, не дивлячись на всі труднощі постійно нарощують об'єми виданих кредитів.

Збільшення об'єму кредитного портфеля можна вважати позитивним чинником, але при цьому необхідно проаналізувати структуру і якість кредитного портфеля. Як відомо, необхідною умовою фінансової стабільності комерційних банків і їх успішного розвитку є не тільки кількісне збільшення об'єму активів, а і досягнення їх раціональної і оптимальної структури, її подальше удосконалення, направлене на зменшення об'єму непрацюючих і проблемних активів і на диверсифікацію банківських активів.

Позитивна тенденція спостерігається у відносинах з привернутими банками депозитами.

Банківська діяльність у сфері здійснення активних і пасивних операцій має як позитивні, так і негативні моменти.

Позитивними тенденціями є збільшення банківських активів, в основному за рахунок збільшення кредитного портфеля, що сприяє економічному розвитку країни. Поступово збільшуються об'єми довгострокового кредитування, що свідчить про переорієнтацію банківських організацій з приводу здійснення короткострокових і спекулятивних операцій для кредитування реального сектора економіки. Збільшується кількість операцій в національній валюті, що підтверджує зміцнення її позицій.

Але є і безліч негативних тенденцій, які впливають на здійснення операцій комерційних банків. Негативну роль в діяльності банків відіграє високий рівень проблемних кредитів, незадовільний економічний стан позичальників, іноді відсутність необхідної інформаційної бази про своїх клієнтів, нерозвиненість фондового ринку.

Актуальною залишається проблема максимально ефективного використання банківських ресурсів. Необхідна і швидка переорієнтація комерційних банків з операцій на фінансовому і валютному ринках на кредитування економіки, яке повинно бути одним з найважливіших завдань подальшого розвитку банківської системи. Хоча за останні роки і спостерігалися позитивні зрушення в цьому напрямі, але вони були дуже повільні. Високі ризики вкладень і рівень інфляції не спонукали банки до активної інвестиційної діяльності.

Таким чином, не дивлячись на тривалу стагнацію реального сектора економіки і украй низьку кредитоспроможність його клієнтів, розвиток їх кредитування комерційними банками за останні три роки не тільки продовжувався, але і мав позитивну динаміку. Банківський сектор вкладав в реальну економіку, по суті, всі грошові ресурси (і навіть більше), які йому вдавалося мобілізувати на слаборозвиненому фінансовому ринку, беручи на себе величезний ризик.

Слід зазначити, що, не дивлячись на кризу кредитної діяльності в Україні, комерційні банки постійно еволюціонують і виявляють вражаючу здатність пристосовуватися до змінних умов кредитного ринку.

Банківська система нашої країни, яка вибрала шлях демократичного суверенного розвитку, не може існувати автономно і безпосередньо залежати від стану економіки країни, політики Уряду і Національного банку України. Тому першочерговим завданням держави є створення необхідних умов для ефективної діяльності і подальшого розвитку і удосконалення банківської системи України, її напрям на реальні потреби економіки, в якій спостерігається поступове зростання, виведення її з економічної і екологічної кризи.

1.2 Поняття, основні принципи і цілі організації управління активами і пасивами банку

Процес управління активами і пасивами - це формування стратегії і здійснення заходів, які приводять структуру банківського балансу у відповідність з його стратегічною метою. Він пов'язаний з балансуванням багато в чому протилежних інтересів банку, акціонерів банку і його клієнтів. Перші зацікавлені в максимізації прибутку на вкладений в банк капітал, який одержують у формі дивідендів, тому вимагають від керівництва банку збільшення частки прибуткових активів і підвищення процентних ставок по депозитах. Клієнти банку, у свою чергу, хотіли б одержувати вищий дохід на кошти, розміщені на поточних, депозитних і інших рахунках банку, а позичати кошти на різні терміни як можна за менший відсоток. Керівництво ж банку, з одного боку, повинно забезпечувати прийнятний рівень дивідендів, співвідносний з доходами на капітал, вкладений до інших кредитно-фінансових установ, і з середнім доходом, який одержують акціонери підприємств інших галузей економіки. Якщо це завдання не буде вирішено, то можливий відплив акціонерного капіталу з даної кредитно-фінансової установи.

З іншого боку, основний прибуток в різних формах - і у вигляді процентного доходу, і у вигляді комісійного доходу, - банки одержують від операцій з клієнтами, а не від раціонального розміщення власних засобів, частка яких в пасивах банку незначна. Тому необхідно пропонувати клієнтам конкурентноздатні процентні ставки по депозитах і комісійні тарифи. Крім того, необхідно враховувати, що кожен вкладник є потенційним позичальником, а позичальник - вкладником.

Нездатність або небажання банку задовольнити обґрунтовані потреби клієнтів приводить до відтоку клієнтури і, як наслідок, до скорочення пасивів банку, які можуть бути джерелом активів, що дають прибуток [24]. Проте найбільш ліквідні активи або взагалі не приносять доходи, або приносять незначні. Прибуткові активи, як правило, мають низьку ліквідність.

Таким чином, основна суперечність, яка повинна бути вирішена в процесі управління активами і пасивами банку, - суперечність між прибутковістю і ліквідністю.

Основним завданням управління банківськими активами і пасивами є забезпечення такої їх структури, яка дасть можливість одержувати прибуток, не виходячи за рамки ліквідності [41].

Під управлінням активами розуміються шляхи, методи і порядок розміщення привернутих банком засобів з метою забезпечення рентабельної роботи банку і підтримки його ліквідності.

Не дивлячись на загальні тенденції в складі і структурі активів, кожен банк повинен прагнути до створення раціональної структури активів, яка залежить перш за все від їх якості. Якість активів визначається їх ліквідністю, об'ємом ризикових активів, питомою вагою критичних і неповноцінних активів, об'ємом активів, які приносять дохід.

Для забезпечення щоденної здатності банку відповідати за своїми зобов'язаннями структура активів банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. З цією метою всі активи банку розділяються на групи по ступеню ліквідності, залежно від терміну погашення: високоліквідні активи (тобто активи, що забезпечують миттєву ліквідність), ліквідні активи, активи довгострокової ліквідності [8].

До активів миттєвої ліквідності відносяться: готівка і прирівняні до неї засоби, засоби на рахунках в центральному банку, державні боргові зобов'язання, засоби на коррахунках, вкладення в облігації внутрішньої валютної позики, за вирахуванням засобів, які надходять на оплату валютних акцій, і засобів, які надходять на коррахунки банку від реалізації цінних паперів. Ці засоби відносяться до ліквідних, оскільки підлягають у разі потреби негайному вилученню з обороту банку.

До складу ліквідних активів відносяться, окрім перерахованих високоліквідних активів, всі кредити, видані кредитною організацією в національній і іноземній валютах з терміном погашення впродовж найближчих 30 днів ( окрім пролонгованих хоч би один раз і знову виданих кредитів на погашення раніше виданих позик), а також інші платежі на користь кредитної організації, які підлягають переліку протягом найближчих 30 днів (дебітори, а також суми переплати, які підлягають поверненню кредитній організації на звітну дату з фонду обов'язкових резервів).

До активів довгострокової ліквідності відносяться всі кредити, видані кредитною організацією в національній і іноземній валюті, із залишковим терміном погашення більше року, а також 50 % гарантій і поручительств|, виданих банком на термін дії більше року, кредити прострочені, за вирахуванням позик, гарантованих урядом, під заставу цінних паперів та під заставу дорогоцінних металів.

Встановлюючи раціональну структуру активів, банк повинен виконувати вимоги щодо ліквідності і, таким чином, мати достатній об'єм високо ліквідних, ліквідних і довгостроково-ліквідних засобів з урахуванням терміну зобов'язань, їх сум і типів, і дотримуватися нормативів миттєвої, поточної і довгострокової ліквідності.

Норматив миттєвої ліквідності розраховується як відношення суми високо ліквідних активів банку до суми зобов'язань по рахунках до запитання.

Норматив поточної ліквідності є відношенням суми ліквідних активів до суми зобов'язань по рахунках до запитання і на строк до 30 днів.

Норматив довгострокової ліквідності визначається як відношення виданих банком кредитів з терміном погашення більше року до капіталу кредитної організації і зобов'язань понад рік.

Ці нормативи застосовуються в процесі управління активами. Проте, найбільш важливо для побудови раціональної структури активів - витримати співвідношення між ліквідними і сумарними активами.

У економічній літературі зустрічаються різні визначення управління пасивами банку [26]. У вузькому розумінні - це залучення засобів з різних джерел з метою забезпечення поточних платежів банку, тобто підтримка його ліквідності. У широкому розумінні - це залучення засобів з різних джерел на різні терміни і забезпечення їх оптимальної для даного банку комбінації з метою максимізації прибутку банку і підтримки його ліквідності.

Залежно від стратегічних завдань банку і вибраного їм кругу клієнтів, керівництво визначає оптимальну для нього структуру активів і пасивів. Процесу управління активами і пасивами передує розробка стратегічного плану банку, в якому визначаються основні сектори фінансового ринку, де працюватиме банк, а також основні показники його діяльності в плановому періоді. Стратегія банку визначається його акціонерами. На її основі будується фінансова модель банку, тобто оптимальний для досягнення стратегічної мети плановий баланс, що затверджується правлінням банку. При організації управління активами і пасивами їх структура приводиться у відповідність із запланованою [43].

Для здійснення управління активами і пасивами і впровадження методик управління в банку створюється спеціальний орган - комітет з управління активами і пасивами [9]. Його завданням є розробка методик і регламентів, які реалізують функцію управління активами і пасивами, а також здійснення моніторингу і контролю за реалізацією цією функцією. До складу комітету, як правило, входять керівники структурних підрозділів банку, безпосередньо відповідальні за проведення активних і пасивних операцій: начальник кредитного управління, начальник управління цінних паперів, начальник економічного управління, головний бухгалтер, керівники найбільших філіалів.

Комітет з управління активами і пасивами розробляє методики і регламенти, що стосуються управління ризиками, проводить моніторинг і аналіз ефективності роботи банку; встановлює процентні ставки по депозитах і кредитах; стежить за виконанням нормативів, встановлених НБУ; проводить аналіз короткострокових прогнозів за джерелами і напрямами використання засобів; розглядає і аналізує звітність про відповідність фактично встановлених процентних ставок; встановлює ліміти на окремі види активів і стежить за їх виконанням.

Не дивлячись на загальні тенденції в складі і структурі активів, кожен банк повинен прагнути до створення раціональної їх структури. Для того, щоб забезпечувати можливість банку відповідати за своїми зобов'язаннями, структура банківських активів повинна відповідати якісним вимогам ліквідності.

1.3 Методи управління банківськими активами і пасивами

Розміщення банківських коштів в різні види активів залежить від існуючих законів і регулюючих актів, необхідності підтримувати високий рівень ліквідності і потреби одержувати достатньо високий дохід. У спробах вирішити дилему «ліквідність - прибуток» визначилися три підходи до управління активами, що розрізняються тим, на що робиться упор в самому процесі управління активами і до якого ступеня використовується кількісний аналіз при оцінці можливих альтернатив шляхів розміщення. Простим з погляду застосування є метод загального фонду коштів. Цей метод використовується багатьма банками в період надлишку ресурсів. Другий метод - розподілу активів ) - покликаний подолати недоліки першого. Третій підхід пов'язаний з використанням наукових методів управління і аналізу, в основному, застосуванням новітніх засобів комп'ютерної техніки і програм [3].

Метод загального фонду коштів.

Ресурси банку формуються з різних джерел, включаючи внески до запитання, ощадні, термінові внески, залишки на розрахункових, поточних, бюджетних рахунках, а також власний капітал банку. У основі даного методу лежить ідея об'єднання всіх ресурсів. Потім сукупні кошти розподіляються між тими видами активів (позики, урядові цінні папери, касова готівка і т.д.), які вважаються відповідними [9]. У моделі загального фонду кредитної активної операції не має значення, з якого джерела поступили кошти, поки їх розміщення сприяє досягненню поставленої перед банком мети.

Даний метод, як і два інших, вимагають від керівництва банку рівного дотримання принципів ліквідності і прибутковості. Це обумовлює необхідність розміщення коштів відповідно до певних пріоритетів, призначення яких - допомогти керівництву вирішити проблему поєднання ліквідності і прибутковості. Ці пріоритети підказують, яка частина кожної гривні коштів, що є у банку, повинна бути поміщена в резерви першої або другої черги, використана для позик і покупки цінних паперів, щоб це принесло дохід.

Завданням номер один при визначенні структури розміщення коштів є встановлення їх частки, що виділяється як первинний резерв. Ця категорія активів носить чисто функціональний характер, проте банкіри надають їй великого значення і включають в первинні резерви ті активи які можуть бути негайно використані для забезпечення зобов'язань за вкладами, виконання розрахунків, а також для підтримки нормативів обов'язкових резервів, за невиконання яких банк повинен платити штраф. У практиці зарубіжних КБ приблизно 14% коштів, що поступили, прийнято відкладати у вигляді касової готівки.

Завданням номер два при розміщенні коштів буде створення «некасових» ліквідних активів, які до того ж приносять певний дохід. Ці резерви включають високоліквідні прибуткові активи, які з мінімальною затримкою і незначним ризиком втрат можна перетворити на готівкові кошти. Основне призначення резервів другої черги - служити джерелом поповнення первинних резервів. У резерв другої черги входять активи, які звичайно складають портфель цінних паперів, і - в деяких випадках - кошти на позикових рахунках.

Об'єм вторинних резервів визначається побічно, тими ж чинниками, під впливом яких змінюються внески і позики. Банку, у якого сума внесків і попит на кредит сильно коливаються, потрібен більший резерв другої черги, чим банку із стійким об'ємом внесків і кредитів[3].

Джерела коштів Розміщення коштів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Управління активами за допомогою моделі загального фонду коштів

Третій етап розміщення коштів по методу загального фонду коштів - формування портфеля кредитів. Позикові операції є одночасно самим прибутковим і самим ризикованим видом банківської діяльності.

І нарешті, в останню чергу при розміщенні коштів визначається склад портфеля цінних паперів. Кошти, що залишаються після задоволення потреби клієнтів в кредитах, можуть бути поміщені в порівняно довгострокові першокласні цінні папери. Призначення портфеля інвестицій - приносити банку дохід і бути доповненням резерву другої черги у міру наближення терміну погашення цінних паперів.

Використання даного методу в управлінні активами дає банку широкі можливості вибору категорій активних операцій. Але в той же час, вказаний метод не містить чітких критеріїв для розподілу засобів по категоріях активів і не дає рішення дилеми «Ліквідність - прибутковість».

Метод розподілу активів

Даний метод, до якого пришли багато зарубіжних банків у середині 60-х років, дозволив подолати обмеженість першого методу відносно зайвої уваги до ліквідності і не обліку відмінності вимог ліквідності до внесків до запитання, ощадним внескам, терміновим внескам і основному капіталу [28].

Модель розподілу активів встановлює, що розмір необхідних банку ліквідних коштів залежить від джерел залучених коштів. Цим методом робиться спроба розмежувати джерела коштів відповідно до норми обов'язкових резервів і швидкості їх обертання.(Рис.1.2.)

Даний метод припускає створення декількох «центрів ліквідності» усередині самого банку. Розміщення коштів кожним з цих центрів здійснюється незалежно від розміщення коштів інших центрів. Іншими словами, в банку як би існують відособлені один від одного банк внесків до запитання, банк ощадних внесків, банк термінових внесків і банк основного капіталу.

Джерела коштів Розміщення коштів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 1.2. Управління активами за допомогою моделі розподілу активів.

Встановивши приналежність коштів до різних центрів з погляду їх ліквідності і прибутковості керівництво банку визначає порядок їх розміщення кожним центром. Внески до запитання вимагають найвищого покриття обов'язковими резервами і мають найвищу швидкість обертання, що досягає іноді 30 і навіть 50 оборотів за рік. Отже значна частина коштів з центру внесків до запитання буде направлена в первинні резерви, частина, що залишилася, буде розміщена переважно у вторинні резерви за допомогою інвестування їх в короткострокові державні цінні папери, і лише невеликі суми будуть призначені для надання позик, головним чином у формі короткострокових комерційних кредитів. Вимоги ліквідності для центрів ощадних внесків і термінових внесків дещо нижчі, тому дані засоби будуть поміщені переважно в позики і інвестиції. Основний капітал майже не вимагає покриття ліквідними активами і використовується для вкладення в будівлі і землю.

Головною перевагою цього методу є зменшення частки ліквідних активів і вкладень додаткових коштів в позики і інвестиції, що веде до збільшення прибутку. Проте і цей метод має недоліки, що знижують його ефективність. Одним з них є те, що хоча в основу виділення «центрів прибутковості» покладена швидкість обертання внесків тієї або іншої групи, може не бути тісного зв'язку між швидкістю обертання внесків тієї або іншої групи і коливаннями загальної суми внесків цієї групи. Іншим недоліком цього методу, є те, що він припускає незалежність джерел засобів від шляхів їх використання. На ділі це далеко не так: залучення нових внесків означає зобов'язання банку задовольняти частину заявок на кредити з боку нових вкладників.

Інші недоліки стосуються обох методів. Обидва методи роблять акцент на ліквідність обов'язкових резервів і можливому вилученні внесків, при цьому приділяючи менше уваги необхідності кредитування.

Враховуючи, що у міру зростання ділової активності відбувається збільшення внесків і кредитів, ліквідні засоби головним чином будуть потрібні для покриття попиту на кредит.

Метод наукового управління

Управління активами за допомогою наукових методів і дослідження операцій припускає використання складніших моделей і сучасної техніки для аналізу складних взаємозв'язків між різними статтями банківського балансу і звіту про прибутки і збитки. Цей підхід вимагає визначення цілей, встановлення зв'язків між різними елементами проблеми, оцінки можливої поведінки неконтрольованих змінних і виявлення тих внутрішніх і зовнішніх обмежень, які регламентують дії керівництва. Метод наукового управління робить спробу відповісти на три питання: «у чому суть проблеми?», «які варіанти її рішення?», «який варіант якнайкращий?» [44].

Метод наукового управління банківськими активами дає помітні переваги банкам, що мають в своєму розпорядженні співробітників і консультантів, математична підготовка яких дозволяє його використовувати, а також наявність обчислювального устаткування потужності, достатньої для розрахунку великих моделей. Проблема - використовувати або не використовувати обчислювальну техніку - та ж, що і при розміщенні засобів в різні види позик і цінних паперів. Якщо очікувані вигоди перевищують гранично допустимі витрати, а ризик виправданий, тоді сучасні методи і техніку слід застосовувати.

1.4 Здійснення пасивних операцій для ухвалення управлінських рішень

За допомогою пасивних операцій банки формують свої кредитні ресурси за рахунок залучення грошових коштів від своїх клієнтів і інших банків на умовах терміновості, поворотності і платності за їх використання.

Пасивні операції банків направлені на збільшення своїх кредитних ресурсів. Пасивні операції, які пропонують банки своїм клієнтам: прийняття внесків (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів, емісія власних цінних паперів, операції з ощадними сертифікатами, відкриття кореспондентських рахунків банкам-кореспондентам.

Оскільки депозитні кошти є одним з основних і найбільш стабільних джерел формування ресурсної бази банку, він пропонує юридичним і фізичним особам вигідно розмістити тимчасово вільні кошти під вигідні відсотки на термін від 15 днів до одного року з правом поповнення.

Банки приймають наступні види внесків:

1. Внесок «до запитання» - 2% річних, відсотки нараховуються щомісячно і в кінці року приєднуються до суми внеску.

2. Внесок «до запитання» «пенсійний» - 7% річних, нарахування і виплата відсотків проводиться щомісячно.

3. Внесок «до запитання для реалізації заробітних проектів» - до 7% річних.

4. Терміновий внесок - 7% річних на 1 місяць, 10% річних на 2 місяці, 13% річних на 3 місяці. Процентна ставка фіксована, мінімальна сума внеску 100 гривень. Внесок не поповнюється, відсотки нараховуються щомісячно і виплачуються в перший день після закінчення терміну депозитного внеску.

5. Внесок «щомісячний дохід» - 12% річних на 3 місяці, процентна ставка фіксована, мінімальна сума внеску 250 гривень. Внесок не поповнюється, відсотки нараховуються щомісячно і виплачуються в перший день після закінчення кожного розрахункового періоду.

6. «Пенсійний внесок» - 14% річних на 3 місяці, процентна ставка фіксована, мінімальна сума внеску 100 гривень. Внесок не поповнюється, відсотки нараховуються щомісячно і виплачуються в перший день після закінчення терміну депозитного внеску.

7. «Щомісячний дохід пенсіонера» - 13% річних на 3 місяці, процентна ставка фіксована, мінімальна сума внеску 250 гривень. Внесок не поповнюється, відсотки нараховуються щомісячно і виплачуються в перший день після закінчення кожного розрахункового періоду.

8. «Універсальний» - 15% річних (11% - основна, 4% - додаткова) на термін 12 місяців. Процентна ставка фіксована на кожні три місяці. Мінімальна сума внеску не регламентується. Внесок з правом поповнення, додаткова сума внеску не регламентується. Відсотки нараховуються і виплачуються щомісячно шляхом переказу відсотків на внесок «до запитання».

9. Щомісячний дохід «поповнюваний» - 18% річних на термін 12 місяців. Процентна ставка фіксована на весь термін внеску. Мінімальна сума внеску не регламентується. Відсотки нараховуються і виплачуються щомісячно шляхом переказу відсотків на внесок «до запитання».

10. «Накопичувальний» - 14% річних (11% - основна, 3% - додаткова) на термін 6 місяців. 14,5% річних (11% - основна, 3,5% - додаткова) на термін 12 місяців. Мінімальна сума внеску 100 гривень, внески поповнювані, відсотки нараховуються щомісячно і виплачуються щокварталу, збільшуючи основну суму внеску по сумарній процентній ставці.

11. «Прогресивний» - 14,5% річних (11% - основна, 3,5% - додаткова) на термін 6 місяців. 15% річних (11% - основна, 4% - додаткова) на термін 12 місяців. Мінімальна сума внеску 2500 гривень. Внесок з правом поповнення. Сума додаткового внеску від 500 гривень. Відсотки нараховуються щомісячно і виплачуються щоквартально, збільшуючи суму внеску по сумарній процентній ставці.

12. На навчання - 14% річних (11% - основна - фіксована, 3% - додаткова) на термін 6 місяців, 14,5% річних (11% - основна, 3,5% - додаткова) на термін 12 місяців. Мінімальна сума внеску 150 гривень. Внесок з правом поповнення. Сума додаткового внеску від 30 гривень. Відсотки нараховуються щомісячно і виплачуються щокварталу, по сумарній процентній ставці на вибір клієнта при складанні договору (або збільшують суму внеску, або відсотки перераховуються на внесок «до запитання»).

13. «Накопичувальний пенсійний» - 16% річних (11% - основна, 5% - додаткова) на термін 24 місяця. Мінімальна сума внеску 300 гривень. Внесок з правом поповнення. Сума додаткового внеску від 100 гривень. Відсотки нараховуються щомісячно і виплачуються щоквартально, збільшуючи основну суму внеску по сумарній процентній ставці.

14. «Весняна перлина» - 16% річних строком на 3 місяці без права поповнення, з виплатою відсотків в кінці терміну.

15. Внесок «дитячий накопичувальний» (до повноліття) - 16% річних (7% - основна, 9% - додаткова). Мінімальна сума внеску не регламентується. Внесок з правом поповнення, сума додаткових внесків не регламентується. Виплата нарахованих відсотків здійснюється щокварталу шляхом зарахування суми відсотків на терміновий депозитний рахунок.

16. «Дитячий соціальний» - 16% річних (7% - основна, 9% - додаткова). Термін внеску до настання повноліття, внесок поповнюваний, виплата відсотків - щокварталу шляхом зарахування на рахунок депозитного внеску.

Банки - активні інституційні учасники ринку цінних паперів. Вони здійснюють операції з різними видами цінних паперів. Емісійна діяльність банків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення засобів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм або напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відображається в пасивних операціях.

Першочерговим завданням банку при проведенні емісійних операцій на ринку цінних паперів, беручи до уваги їх різноманітність, є розробка певної емісійної політики.

Основні напрями емісійної політики банку:

- визначення цілей емісійної діяльності банку;

- вибір емісійних інструментів, тобто цінних паперів, які випускаються в обіг;

- визначення ефективних методів розміщення цінних паперів;

- підтримка курсу цінних паперів власної емісії на вторинному ринку.

Емісія акцій - це цілеспрямована і організована певним чином діяльність емітента. Вимоги до цієї діяльності і процедури її здійснення визначаються нормами законодавства, положеннями засновницького договору і статуту акціонерного товариства [1].

Основні етапи емісійної діяльності:

- прийняття рішення про емісію акцій;

- державна реєстрація випуску акцій, а для відкритих акціонерних суспільств також реєстрація інформації про випуск акцій;

- публікація відомостей щодо підписки на акції в засобах масової інформації;

- виготовлення акцій (сертифікатів) у разі документарної форми випуску;

- розміщення акцій на первинному ринку цінних паперів;

- звіт про результати випуску акцій.

Розміщення акцій на ринку може здійснюватися безпосередньо емітентом (прямий продаж) або через професійних посередників ринку цінних паперів. В Україні поширеніший прямий продаж акцій емітентом, у тому числі і банками. У країнах з розвиненим ринком цінних паперів більш поширено розміщення акцій через професійних посередників (андеррайтерів), які мають великий досвід проведення операцій на ринку.

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке свідчить про право його власника на отримання після закінчення встановленого терміну суми депозиту (внеску) і відсотків по ньому [30].

Основні характеристики ощадного сертифікату представлені в таблиці 1.1.

Всі операції, пов'язані з постачаннями матеріальних цінностей і наданню послуг завершуються грошовими розрахунками, які можуть приймати як готівкову, так і безготівкову форму.

Банки відкривають поточні рахунки підприємствам всіх видів і форм власності для здійснення всіх видів банківських операцій.

Для відкриття поточного рахунку до установи банку надаються наступні документи:

- заява на відкриття рахунку;

- копію зареєстрованого Статуту, нотаріально завірену;

- картку зразків підписів перших посадових осіб підприємства з відтисненням його друку (нотаріально завірені);

- копія документа про реєстрацію в податковій інспекції і взятті на облік;

- копія документу про реєстрацію в статистиці;

- копія реєстрації в Пенсійному фонді;

Таблиця 1.1. Основні характеристики ощадного сертифікату

Питання	Відповідь
1. Хто може використовувати ощадні сертифікати?	1. Відповідно до чинного законодавства - юридичні і фізичні особи.
2. Яка величина номіналу ощадного сертифікату?	2. Банк може випускати сертифікати як чітко певним номіналом (100, 500, 1000 гривень), а також визначати номінал безпосередньо при продажі сертифікату.
3. У якій валюті може бути виражений ощадний сертифікат?	3. Як у гривні, так і в іноземній валюті.
4. Як випускаються ощадні сертифікати?	4.Правлінням (або Комітетом з управління активами і пасивами) ухвалюється рішення про випуск сертифікатів банку. Ощадні сертифікати продаються в Центральному апараті і у філіалах банку.
5. Які терміни передбачені по ощадному сертифікату?	5.Ощадний сертифікат банку може бути випущений на термін: по пред'явленню на певний день.
6. Яка форма нарахування доходів по ощадних сертифікатах?	6. Процентна ставка або дисконт встановлюється Комітетом з управління активами і пасивами за домовленістю сторін в межах, затверджених банком.
7. Який порядок виплати доходів (відсотків) по ощадних сертифікатах?	7. При погашенні ощадного сертифікату або періодично (купонні платежі)
8. Яка форма погашення ощадного сертифікату?	8. Ощадний сертифікат погашається в готівковій формі (для фізичних осіб), в безготівковій формі (для фізичних і юридичних осіб).

- копія свідоцтва про реєстрацію у виконкомі міської Ради народних депутатів, завірена нотаріусом або Виконкомом.

Кожне підприємство має право відкривати поточні рахунки в різних банках, про що клієнт зобов'язаний повідомити в триденний термін податкової інспекції.

І лише після сповіщення податкової інспекції про взяття цього рахунку на облік здійснюються операції по цьому рахунку.

2. Аналіз фінансово-економічної діяльності комерційного банку

2.1 Аналіз пасивних операцій комерційного банку

Акціонерний банк «Київська Русь» - комерційний банк, багатофункціональна кредитна організація, що здійснює комерційну діяльність з метою отримання прибутку. Основною сферою діяльності банку є:

- фінансування підприємств міста, регіону, країни шляхом надання кредитів за рахунок власних і позикових коштів;

- прийняття від населення і юридичних осіб заощаджень і інших засобів, що підлягають поверненню;

- здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;

- ведення рахунків клієнтів і здійснення платежів за їх дорученнями;

- переміщення засобів в рамках платіжної системи країни;

За ліцензією Національного банку України Банк має право на здійснення виключно банківської діяльності шляхом таких операцій:

- прийняття засобів від юридичних і фізичних осіб на внески, їх розміщення;

- надання грошових кредитів всіх видів за рахунок власних і привернутих коштів (кредитна діяльність);

- відкриття і ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів і здійснення розрахунків за дорученнями клієнтів;

- купівля-продаж іноземної валюти в наявній і безготівковій формі;

- проведення операцій по касовому обслуговуванню клієнтів.

Окрім названих операцій, Банк має право на небанківську діяльність, здійснення якої не суперечить чинному законодавству і передбачена його Статутом, при цьому він зобов'язаний повідомляти Національний Банк України про початок і припинення небанківської діяльності. Банк України може заборонити комерційному банку здійснювати небанківську діяльність тільки в тому випадку, якщо це загрожує фінансовій стабільності Банку.

До небанківської діяльності, яку має право здійснювати Банк відноситься:

- видача поручительств, гарантій і інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачає їх здійснення в грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань в грошовій формі (факторинг);

- випуск, купівля, продаж, облік, зберігання цінних паперів, здійснення інших операцій з цінними паперами;

- довірчі операції для юридичних і фізичних осіб;

- надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів;

- надання консультаційних і інформаційних послуг;

Банк має право на самостійне встановлення процентних ставок і розмір комісії за послуги, які він надає в межах, визначених Національним Банком України.

Аналіз активів комерційного банку припускає аналіз структури його активних операцій і оцінку економічної доцільності і ризиковості окремих операцій. Необхідно відзначити, що структура і якість активів банку обумовлює його ліквідність і платоспроможність.

Для проведення активних операцій банк формує банківські ресурси (сукупність власних і привернутих коштів), від кількісної, і особливо якісної, структури яких залежать якісні показники ефективності його діяльності.

Кількісна сторона по-різному впливає на фінансову стійкість і прибутковість банку [30]:

- збільшення власних коштів сприяє підвищенню прибутковості банку (оскільки цей вид банківських ресурсів є «безкоштовним») і поліпшенню його економічних показників (наприклад, достатності капіталу);

- збільшення привернутих засобів, як правило, погіршує економічні показники банку, оскільки вони є платними для банку і визначають його витратну частину.

Динаміку структури банківських ресурсів ілюструє табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Динаміка структури банківських ресурсів

Кошти	2005 р.	2006 р.	Відх.%
	Тис.грн	Пит.вага, %	Тис.грн	Пит. вага,%
Власні	56585	9,03	94703	9,60	0,57
Привернуті	570178	90,97	891402	90,40	-0,57
Разом	626763	100	986105	100	-

Як видно з приведених даних, в загальній сумі банківських ресурсів на долю власних ресурсів на початок 2006 р. доводилося 9,03 %, а на кінець - 9,60 %; на долю привернутих - відповідно 90,97 і 90,40 %. Така позитивна тенденція вказує на динамічний розвиток банку і поліпшення його фінансової стійкості.В ході проведення загального аналізу фінансового стану підприємства необхідно вивчити динаміку і структуру власного і позикового капіталу, виявити причини зміни окремих його доданків і дати оцінку цим змінам за звітний період.

Таблиця 2.2. Структура власного і позикового капіталу.

Показники	2005 рік	Пит. вага %	2006 рік	Пит. вага %	Відх
Зобов'язання
1	Кошти банків:	103387	16,5	215379	21,8	5,3
1.1	У тому числі кредити, які отримані від Національного банку України	17100	0,03	33500	3,4	3,37
2	Кошти клієнтів	442443	70,6	635594	64,5	-6,2
3	Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком	0		0
4	Боргові цінні папери, емітовані банком	0		6844	0,7	0,7
5	Нараховані витрати до сплати	5673	1,0	7349	0,7	-0,3
6	Відстрочені податкові зобов'язання	2062	0,3	9359	0,9	0,6
7	Інші зобов'язання	16613	2,7	16877	1,7	-1,0
8	Всього зобов'язань	570178	91,0	891402	90,4	-0,6
Власний капітал
9	Статутний капітал	38330	6,1	50330	5,1	-1,0
10	Капіталізовані дивіденди	0		0
11	Власні акції (частинки, паї), що викуплені у акціонерів (учасників)	-454	-0,1	0		0,1
12	Емісійні різниці	0		82	0,01	0,01
13	Резерви і інші фонди банку	4775	0,8	6669	0,7	-0,1
14	Резерви переоцінки, у тому числі:	9925	1,6	32258	3,3	1,7
14.1	Резерви переоцінки необоротних активів	9925	1,6	32243	3,3	1,7
14.2	Резерви переоцінки цінних паперів	0		15	0,002	0,002
15	Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років	2114	0,3	2198	0,2	-0,1
16	Прибуток/Збиток звітного року, що очікує затвердження	1895	0,3	3166	0,3	-
17	Всього власного капіталу	56585	9,0	94703	9,6	0,6
18	Всього пасивів	626763	100	986105	100	-

Розглядаючи дані таблиці слід зазначити, що у структурі пасиву балансу найбільшу питому вагу займають зобов'язання банку 90,4% (при зниженні цього показника на 0,6%), а саме в основному кошти клієнтів 64,5%, кошти банків 21,8%.

Забезпеченість підприємства активами в межах розрахункової потреби і їх раціональне використання створюють широкі можливості для подальшого поліпшення кількісних і якісних показників господарювання.

Таблиця 2.3. Забезпеченість власним і позиковим капіталом

Показники	2005 рік	2006 рік	Відх.
Зобов'язання
15	Кошти банків:	103387	215379	111992
15.1	У тому числі кредити, які отримані від Національного банку України	17100	33500	16400
16	Кошти клієнтів	442443	635594	193151
15	Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком	0	0	-
18	Боргові цінні папери, емітовані банком	0	6844	6844
19	Нараховані витрати до сплати	5673	7349	1676
20	Відстрочені податкові зобов'язання	2062	9359	7297
21	Інші зобов'язання	16613	16 877	264
22	Всього зобов'язань	570178	891402	321224
Власний капітал
23	Статутний капітал	38330	50330	12000
24	Капіталізовані дивіденди	0	0	-
25	Власні акції (частинки, паї), які викуплені у акціонерів (учасників)	-454	0	454
26	Емісійні різниці	0	82	82
27	Резерви і інші фонди банку	4775	6669	1894
28	Резерви переоцінки, у тому числі:	9925	32258	22333
28.1	Резерви переоцінки необоротних активів	9925	32243	22318
28.2	Резерви переоцінки цінних паперів	0	15	15
29	Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років	2114	2198	84
30	Прибуток/Збиток звітного року, що очікує затвердження	1895	3166	1271
31	Всього власного капіталу	56585	94703	38118
32	Всього пасивів	626763	986105	359342

На ряду із зростанням показників активів спостерігається зростання показників пасивної частини балансу, а саме: кошти банків збільшилися на 111992 тис. грн., кошти клієнтів - на 193151 тис. грн., боргові цінні папери, емітовані банком - на 6844 тис. грн., нараховані витрати до сплати - на 1676 тис. грн. Власний капітал виріс з 56585 тис. грн. в 2005 році до 94703 тис. грн. в 2006 році.

Від того наскільки оптимальне співвідношення власного і позикового капіталу, багато в чому залежить фінансове положення підприємства.

Для детальнішого аналізу розглянемо складові власного капіталу, а також проаналізувати тенденцію і причини зміни кожного елементу.

Статутний капітал банку, що складав на початок року 38330 тис. грн., дозволяв банку упевнено працювати протягом 2006 року. Збільшення статутного капіталу в 2006 році було викликано тенденцією збільшення статутних капіталів комерційними банками. В зв'язку з цим, щоб втримати позиції серед українських комерційних банків по даному показнику, зборами акціонерів було ухвалене рішення про збільшення статутного капіталу до 50330тис. грн. Статутний капітал в даному випадку є гарантом стійкості банку, оскільки, як і резервний фонд, є найбільш стабільною частиною власних коштів.

На початок 2006 роки емісійна різниця складала 82 тис. грн., або 0,09 % загального об'єму власних коштів банку. Такий незначний об'єм можна пояснити тим, що основна частина емісії була розміщена за номінальною вартістю.

Резервний фонд, як і статутний, є найбільш стабільною частиною власних коштів. За законодавством України його об'єм на кінець року повинен складати 25% статутного капіталу. У 2006 році резервний фонд формувався таким чином: на початок року він складав 4775 тис. грн.; потім за рахунок прибутку досяг 6669 тис. грн.

Сукупність коштів, накопичених за час функціонування банку і, що залишилися після виплати дивідендів, і інших виплат, складає прибуток минулих років. За рахунок розподілу прибутку формуються і загальні резерви, залежні від ризиковості проведення банком своїх операцій, а також від збільшення об'єму активних операцій в цілому. Протягом 2006 року цей фонд постійно збільшувався (з 2114 тис. грн. на початок року до 2198 тис. грн. на його кінець).

Ефективність функціонування банку протягом 2006 року характеризує показник «Прибуток поточного року». За 2006 рік банк одержав прибуток в сумі 3166 тис. грн., яка перевищує аналогічний показник 2005 року.

Резерви на покриття кредитних ризиків залежать від того, до яких категорій ризику відносяться видавані банком кредити. Наприклад: при видачі сумнівних кредитів банку необхідно відраховувати до даного фонду 50 % їх суми, але у разі прострочення або пролонгації банк вимушений віднести цей кредит до більш ризикованої категорії і, відповідно, збільшити відрахування до даного фонду. Кредитним відділом оцінка кредитоспроможності позичальників здійснюється по жорстких критеріях, велике значення приділяється аналізу змін у фінансовому стані позичальників і жорсткому кредитному моніторингу. Як наслідок, - якісний кредитний портфель, де найбільшу питому вагу займають стандартні кредити.