Управління активами і пасивами банку

Р= (Р₁₁+ Р₁₂ - Р₁₁ х Р₁₂) х Р₂ (3.6)

Після цього одержана вірогідність (ризик) нормалізується до оцінки класу позичальника по його кредитоспроможності і відповідному рівню кредитного ризику банку. Пропонуємо робити це по наступній науково обґрунтованій схемі:

Ризик (вірогідність), Р Клас, С

0.020 I

0.020 0.126 ) II

0.126 0.289) III

0.289 IV

Приводимо характеристику цих класів:

I клас - позичальники з абсолютно високим рівнем кредитоспроможності. Їх кредитування для банку є практично безризиковим.

II клас - позичальники з високим рівнем кредитоспроможності. Кредитуючи їх, банк приймає на себе виправданий ризик.

III клас - позичальники з середнім рівнем кредитоспроможності. Ухвалюючи рішення про кредитування, банк повинен ретельно проаналізувати можливі наслідки.

IV клас - позичальники з низьким рівнем кредитоспроможності. Їх кредитування буде для банку невиправданим ризиком, і тому банк повинен відмовити позичальникам в наданні кредиту.

За допомогою даної методики і багатьох інших банк має можливість понизити рівень кредитного ризику і застрахувати себе від можливих втрат ресурсів у разі нездатності позичальника погасити борг. Проте, в банківській діяльності не йдеться про те, що б уникнути ризику взагалі. Основне завдання полягає в раціональному управлінні банківськими ризиками, в тому, щоб адекватно і правильно оцінювати структуру і ступінь ризику при здійсненні тієї або іншої операції, прагнути понизити рівень ризику до мінімального або хоча б допустимого рівня.

3.3 Управління ризиками активних і пасивних операцій банку

Прийняття на себе ризиків за певну винагороду (премію за ризик) традиційно відноситься до сфери діяльності банків. Ризик можна трактувати як ступінь можливого неприйнятного відхилення від очікуваного (або бажаного) результату того або іншого управлінського рішення, яке може привести до втрати банком частини прибутку, до збитків, втрати банком іміджу, а в екстремальних випадках представляє загрозу його існуванню.

Управляти ризиком - означає здійснювати дії, направлені на підтримку такого його рівня, який відповідає поставленим на даний момент цілям управління. Управління ризиком включає процес систематичного виявлення джерел ризику, визначення їх чинників, класифікацію, прогнозування і оцінку рівня ризику.

Серед проблем управління ризиками формально можна виділити наступні:

- підтримка ризику на рівні не вище заданого (вимоги банку до рівня ризику залежать від стану ринку, вимог НБУ, стратегії банку; з часом можливо понизити вимоги, наприклад, якщо не вдасться одержати достатній прибуток, або, навпаки, підвищити);

- мінімізація ризику за деяких заданих умов ( наприклад, при заданому рівні прибутку)[6].

Що стосується способів зниження рівня ризику, то їх існує безліч. Проте, мають місце загальні (інваріантні) підходи до оптимізації рівня ризиків (рис. 3.5.). Необхідно відзначити, що на практиці доцільно використовувати їх комбінацію, застосовуючи як зовнішні, так і внутрішні способи.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.5. Інваріантні способи зниження рівня ризику

У науковій і навчальній літературі, методичних публікаціях приводиться безліч способів класифікації банківських ризиків [38].

Банківські ризики, як і всі банківські операції, можна розділити на дві групи: ризики активних операцій і ризики пасивних операцій. Проте особливе значення мають ризики активних операцій, оскільки саме цей вид операцій є основним джерелом доходу комерційного банку.

Питанню структуризації і класифікації ризиків активних операцій банків приділяється велика увага в науковій літературі [41].

Кожна активна операція банку пов'язана з певним видом ризику, а це свідчить про те, що повністю безризикових активів не існує. Проте згідно інструкції НБУ про розрахунок коефіцієнта платоспроможності банку з нульовим коефіцієнтом ризику враховуються кошти на коррахунку в НБУ і касі, вкладення в ОВГЗ. Не дивлячись на це певний ризик є і в цих операціях. Період загострення кризи в Україні в 1998 році спростував твердження про безризиковість вкладень в державні боргові зобов'язання.

Приведемо характеристику основних видів ризику, які зустрічаються при здійсненні банком активних операцій [25].

Операційний ризик стосується всіх активних операцій банку і виникає в слідство неуважності, халатності або шахрайства банківських службовців, відповідальних за проведення цих операцій.

Особливе значення в системі банківських ризиків надають кредитному ризику, який є сукупністю вірогідних небажаних подій при укладенні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати прийнятих на себе за угодою зобов'язань і при цьому не вдається скористатися наявними засобами захисту. Необхідно відзначити, що поняття кредитного ризику пов'язане не тільки з процесом кредитування. Кредитний ризик має відношення до всіх фінансових угод, для яких характерне виникнення пари «кредиторська вимога - боргове зобов'язання». Це стосується коррахунків даного комерційного банку в інших банках, ринкових фінансових інструментів (свопи, форварди, ф'ючерси, опціони), операцій з цінними паперами, а також лізингових і факторингових операціях. З метою зниження рівня кредитного ризику і можливих втрат, пов'язаних з ним, банки регулюють розмір кредитів, що надаються одному позичальнику, використовують різні методики оцінки кредитоспроможності позичальників, вдаються до страхування кредитів, залучення залишкового забезпечення [46].

Валютний ризик - можливість грошових втрат в результаті коливань валютних курсів. Він структурується таким чином:

- конверсійний - можливість валютних збитків по конкретних операціях;

- трансляційний - можливість валютних втрат при переоцінці валютних активів і пасивів в національну валюту.

Для зниження валютного ризику використовуються такі прийоми[6]:

- видача позики в одній валюті за умови його погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі, такі заходи дозволяють банку застрахуватися від можливого падіння курсу валюти кредиту;

- форвардні валютні контракти - основний метод зниження валютного ризику, припускає укладення термінових угод між банком і клієнтом на покупку - продаж інвалюти при фіксації в угоді суми і форвардного обмінного курсу;

- валютні ф'ючерсні контракти - домовленість купити або продати певну кількість інвалюти в певний день в майбутньому. Проте на відміну від форвардних контрактів, їх умови можуть бути легко переглянуті;

- валютний опціон - дає право (а не зобов'язання) його утримувачу купити або продати іноземну валюту до настання або на певну дату в майбутньому;

- валютні свопи - угода двох сторін про обмін в майбутньому серіями платежів в різних валютах;

- страхування валютного ризику.

Можливість збитків або недоотримання доходу в слідство несподіваної зміни процентних ставок є процентним ризиком. Він має відношення до кредитування і послуг кредитного характеру, фінансових процентних інструментів, а також операцій з цінними паперами.

Процентний ризик знижується шляхом застосування наступних методів:

- термінові угоди (спеціальні форвардні угоди про надання в певний день позики у вказаному розмірі і під встановлений відсоток; таким чином, банк захищає себе від ризику втрат у разі зниження ринкових процентних ставок на момент кредитування);

- процентні ф'ючерсні контракти;

- процентні опціони - дають право (а не зобов'язання) купити або продати короткострокову позику або депозит за фіксованою ціною до настання або в певний момент в майбутньому;

- процентні свопи - обмін між банками процентними платежами за кредитними зобов'язаннями, складеними на одну і ту ж суму, але на різних умовах;

- страхування процентного ризику;

- видача кредитів з плаваючою процентною ставкою.

Ризик ринку цінних паперів знижується при допомозі[27]:

- ф'ючерсних контрактів на покупку - продаж цінних паперів (по певному курсу);

- фондових опціонів;

- диверсифікація інвестиційного портфеля - найбільш важливий спосіб захисту від знецінення цінних паперів.

Операції з цінними паперами пов'язані також з ризиком ліквідності, тобто вірогідністю втрат у зв'язку з неможливістю реалізації на ринку певного виду активу. Ризик ліквідності також стосується предмету застави як способу забезпечення повернення кредиту.

У структурі ризиків пасивних операцій комерційного банку визначальними є ризик втрати клієнта і депозитний ризик, який в свою чергу структурується на ризик дострокового вилучення внеску і системний ризик [4] .

Ризик втрати клієнта - це вірогідність перекладу клієнтом банку своїх рахунків в інший банк.

Системний ризик - це вірогідність виникнення паніки серед вкладників банків в слідство катаклізмів на фінансовому ринку.

Масштаби впливу невизначеності і обумовленого нею ризику ставлять комерційні банки перед необхідністю пошуку ефективних методів (способів, інструментів) їх регулювання і зниження рівня ризиків.

З урахуванням специфіки банківського виробництва їх можна реалізувати по двох напрямах: перший напрям пов'язаний з макроекономічним (державним) управлінням ризиками, який доповнюється іншим напрямом - внутрішнім щодо банку менеджментом ризику [40].

Управління кожним видом ризику має свої особливості і інструментарій, а аналіз інструментальних засобів представляє значний теоретичний і практичний інтерес.

Таким чином, ризик, яким обтяжений комерційний банк, необхідно аналізувати, враховувати і знижувати до прийнятного (допустимого).

Управління ризиками активних і пасивних операцій банку повинно задовольнятися двома умовами: відповідати загальній ризиковій політиці банку; відповідати цілям спеціальної ризикової політики, в межах якої оцінюються політичні, господарські, ринкові ризики і ризики, пов'язані з платоспроможністю клієнтури.

Теоретичне вивчення, а потім і реалізація на практиці конкретних методик управління ризиками активних і пасивних операцій дасть можливість поліпшити не тільки функціонування комерційних банків, але і підвищити ефективність всієї системи банківського менеджменту.

Висновок

У даній роботі були розглянуті основні теоретичні і практичні аспекти управління активними і пасивними операціями комерційного банку.

У першому розділі викладені теоретичні аспекти активних і пасивних операцій банку, досліджена економічна суть активів і пасивів, їх роль в діяльності банку, розглянуто механізм методів управління активами в зарубіжній і вітчизняній практиці, а також принципи організації управління активами і пасивами банку. Досліджено вплив регулюючої функції Національного банку України на методи управління активами і пасивами.

Другий розділ роботи присвячений практичній стороні освітлюваного питання. У ньому викладений практичний механізм управління власними і привернутими ресурсами банку, зроблена оцінка різних варіантів їх використання.

Особливе місце в даному розділі роботи займає практична реалізація цілей і принципів управління активними і пасивними операціями.

У третьому розділі роботи запропоновані практичні рекомендації по мінімізації ризиків і можливих втрат при формуванні структури активів і пасивів, викладені аспекти міжнародної практики банківської діяльності і досвіду вітчизняних комерційних банків по виробленню економічних показників, що впливають на проведення активних і пасивних операцій, охарактеризовані можливості застосування передового досвіду.

На основі наукових напрацювань різних авторів у області управління банківськими ризиками і аналізу статистичної інформації вважаю за доцільне для оцінки кредитоспроможності позичальника застосування комплексної методики, що базується на застосуванні математичних методів і моделей.

Недоліки існуючих методик такі істотні, що не дозволяють в достатній мірі понизити можливий ризик втрати банком ресурсів при настанні небажаних подій. Комплексна ж методика дозволить врахувати додаткові чинники, що роблять вплив на рівень ризику операцій банку, пов'язаних з кредитуванням.

Оскільки в банківській діяльності про уникнення ризику не йдеться, головним є уміння адекватно оцінити ступінь і структуру ризику, досягти мінімально допустимого його рівня, відповідного вартим в даній ситуації цілям.

Разом з необхідністю постійного пошуку компромісу при рішенні проблеми «прибутковість - ризик», для банків завжди залишається актуальною дилема «ліквідність - прибутковість». Отримання як можна більшого об'єму прибутку є бажаним для більшості підприємств, для банків - це мета діяльності. Проте, з метою захисту інтересів клієнтів банк вимушений постійно підтримувати високий рівень ліквідності.

Від здатності управлінського складу знаходити компромісні рішення в даних питаннях залежить не тільки ефективність функціонування даного банку, але і банківської системи в цілому.

Размещено на Allbest.ru