Управління активами і пасивами банку

Аналіз структури власних коштів дозволяє зробити висновок про його ефективність, оскільки для забезпечення фінансової стійкості банку протягом року нарощувалися найбільш стабільні складові власних ресурсів - статутний і резервний фонди, а прибуток, одержаний в кінці року, лише частково йшов на виплату дивідендів (велика його частина прямувала на поповнення різних фондів банку, що дозволяло йому розвиватися і покращувати показники ліквідності і платоспроможності).

У загальній сумі ресурсів досліджуваного банку (як і будь-якого іншого комерційного банку) домінують залучені кошти, при цьому важливо, щоб їх збільшення підкріплювалося підвищенням рівня власних коштів, інакше банк може втратити платоспроможність. Для досліджуваного банку показник платоспроможності знаходився на достатньо високому рівні, що дозволяло банку активно привертати позикові кошти. Тому збільшення власних коштів сприяло збільшенню залучених, що в цілому дозволило банку підвищити об'єм активних операцій і, таким чином, одержати додатковий прибуток.

При аналізі залучених коштів також важлива їх кількісна і якісна оцінка [37]. Збільшення привернутих коштів свідчить про підвищення довіри до банку з боку кредиторів.

2.2 Аналіз активних операцій комерційного банку

При аналізі активних операцій в першу чергу звертають увагу на структуру розміщених коштів банку, оцінюють якість кредитного портфеля і портфеля цінних паперів, вивчають динаміку їх зміни протягом року (табл.2.4.)[37]. Після цього визначають пріоритетні для банку види вкладень, які потім аналізують з урахуванням прибутковості на різних сегментах фінансового ринку. Важливо, щоб збільшення прибутку відбувалося за рахунок найбільш прибуткових видів вкладень (з прийнятним рівнем ризику).

Аналізуючи дані таблиці 2.4. необхідно відзначити, що разом із зменшенням коштів в Національному банку України і готівкових коштів в Національному банку України на 3920 тис. грн. спостерігається тенденція збільшення інших показників таких як: кошти в інших банках на 112808 тис. грн., цінні папери в портфелі банку на продаж на 8096 тис. грн., кредити і заборгованість клієнтів на 208115 тис. грн., основні засоби і нематеріальні активи на 31072 тис. грн., нараховані доходи до отримання на 2248 тис. грн., інші активи на 923 тис. грн. в цілому активи виросли на 359342 тис. грн.

Як показує таблиця, за 2006 рік об'єм активів збільшився більш ніж в 1,5 рази (темп збільшення за рік склав 157,3 %), що свідчить про динамічний розвиток банку протягом року. Хоча прийнято вважати, що інтенсивне збільшення зв'язане з підвищеним ризиком, який постійно супроводить різні

актив банк кредит управління

Таблиця 2.4. Динаміка зміни активів

Показники	2005 рік	2006 рік	Відх.
Активи
1	Кошти в Національному банку України та готівкові кошти банку	50382	46462	-3920
2	Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, і цінні папери, емітовані Національним банком України	0	0	-
3	Кошти в інших банках	71891	184699	112808
4	Цінні папери в торговому портфелі банку	0	0	-
5	Цінні папери в портфелі банку на продаж	8142	16238	8096
6	Кредити і заборгованість клієнтів	449187	657302	208115
7	Цінні папери в портфелі банку до погашення	0	0	-
8	Інвестиції в асоційовані і дочірні компанії	0	0	-
9	Основні засоби і нематеріальні активи	39612	70684	31072
10	Нараховані доходи до отримання	6385	8633	2248
11	Відстрочений податковий актив	0	0	-
12	Інші активи	1164	2087	923
14	Всього активів	626763	986105	359342

Активні операції, в даному випадку дане твердження вимагає певних пояснень:

- збільшення вкладень банку підкріплювалося нарощуванням власних коштів, яке випереджало збільшення залучених коштів, що не впливало на фінансову стійкість банку;

- дотримувався принцип розумної диверсифікації при здійсненні активних операцій з урахуванням кон'юнктури ринку, що дозволяє зробити висновок про ефективність банківського менеджменту.

Отже, об'єм активів збільшувався як кількісно, так і якісно. Для ретельнішого аналізу структури активів необхідно розглянути динаміку зміни різних активних статей, що дозволить одержати повнішу картину про стан і причини їх зміни протягом досліджуваного періоду.

Таблиця 2.5. Структура вкладених коштів банку

Показники	2005 рік	%	2006 рік	%	Відх
Активи
Кошти в Національному банку України та готівкові кошти банку	50382	8,0	46462	4,7	-3,3
Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, і цінні папери, емітовані Національним банком України	0		0
Кошти в інших банках	71891	11,5	184699	18,7	7,2
Цінні папери в торговому портфелі банку	0		0
Цінні папери в портфелі банку на продаж	8142	1,3	16238	1,6	0,3
Кредити і заборгованість клієнтів	449187	71,7	657302	66,7	5,0
Цінні папери в портфелі банку до погашення	0		0
Інвестиції в асоційовані і дочірні компанії	0		0
Основні засоби і нематеріальні активи	39612	6,3	70684	7,2	0,9
Нараховані доходи до отримання	6385	1,0	8633	0,9	-0,1
Відстрочений податковий актив	0		0
Інші активи	1164	0,2	2087	0,2	-
Всього активів	626763	100	986105	100	-

Розглядаючи дані таблиці слід зазначити, що як і раніше найбільшу питому вагу в структурі активу балансу займають кредити і заборгованість клієнтів 66,7% хоча в 2005 році вони складали 71,7%, а також кошти в інших банках які навпаки зросли з 11,5% в 2005 році до 18,7% в 2006 році.

Кореспондентський рахунок в НБУ є грошовими коштами на кореспондентському рахунку в Національному банку України, через який здійснюються всі платежі в національній валюті. Значні залишки по цій статті пояснюються тим, що комерційні банки повинні дотримуватися встановленої НБУ норми обов'язкового резервування привернутих коштів, для виконання якої банк повинен тримати 15% суми привернутих коштів на рахунку на кінець дня. При цьому враховується середня арифметична сума залишку впродовж звітного періоду. Тому банкам не обов'язково щодня тримати таку суму, оскільки її недолік може перекриватися в наступні дні. У разі значних залишків на початку звітного періоду надалі банк розміщує надмірний залишок на міжбанківському кредитному ринку. Тому збільшення залишку на даному рахунку, свідчить лише про те, що у зв'язку із збільшенням всіх балансових статей (у тому числі і привернутих коштів) для виконання норми обов'язкового резервування привернутих коштів необхідно тримати більше коштів на коррахунку в НБУ.

Досить прибутковий і ліквідний вид вкладень є міжбанківські кредити (безумовно, при правильній оцінці фінансового стану банку - позичальника).

За 2006 рік об'єм виданих міжбанківських кредитів збільшився більш ніж в три рази (темп їх збільшення за рік склав 7,2%, одночасно підвищилася і їх частка в структурі загальних активів з 11,5 до 18,7%. Це є результатом ефективного управління активами з урахуванням кон'юнктури, що склалася, на фінансовому ринку.

Важливо знати також якісний склад кредитів, який представлений нижче.

При проведенні операцій з кредитування протягом 2006 року, банк керувався обліковою політикою, нормативно-правовими актами Національного банку України та внутрішніми нормативно-правовими актами АБ «Київська Русь». Класифікація кредитного портфеля та формування резерву на можливі втрати за кредитними операціями регламентується постановою правління Національного банку України № 279 від 06.07.2000 року "Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків" (зі змінами та доповненнями).

Таблиця 2.6. Кредитний портфель банку

Актив	2005 рік	2006 рік	Відх.
Овердрафт, у тому числі:	4872	7009	2137
Сумнівні
Прострочені	479	1	-478
Операції репо
Кредити в поточну діяльність, у тому числі	475644	689391	213747
Сумнівні	1042	1133	91
Прострочені	23843	22834	-1009
Кредити в інвестиційну діяльність, у т. ч.	45	45	-
Сумнівні
Прострочені
Іпотечні кредити, у тому числі:		3064	3064
Сумнівні
Прострочені
Кредити, які надані органам державної влади, у тому числі:
Сумнівні
Прострочені
Сумнівні заборгованості за виплаченими гарантіями	384	799	415
Усього кредитів	480945	700308	219363
Резерви під заборгованість за кредитами	(31758)	(43006)	(11248)
Усього кредитів за мінусом резервів під кредити	449187	657302	208115

Як бачимо з таблиці усі показники збільшились, а саме овердрафт на 2137 тис. грн., кредити в поточну діяльність на 213747 тис. грн., іпотечні кредити на 3064 тис. грн., усього кредитів за мінусом резервів під кредити збільшилося на 208115 тис. грн.

За станом на кінець дня 31 грудня звітного року позик, за якими не здійснюється нарахування процентів у Банку не було, списання кредитів не відбувалось, у тому числі без попереднього формування спеціальних резервів.

Повернення раніше списаних кредитів за 2006 рік не відбувалось.

Таблиця 2.8. Структура кредитів за видами економічної діяльності

Показник	2005 рік	%	2006 рік	%	Відх
Сільське господарство, мисливство та пов'язані з ними послуги	83435	17,35	106846	15,26	-2,09
Добування вуглеводнів та пов'язані з ним послуги	12000	2,50	15500	2,21	-2,29
Виробництво харчових продуктів, напоїв	38308	7,96	37146	5,30	-2,66
Виробництво одягу; виробництво хутра та виробів з хутра	6584	1,37	9322	1,33	-0,04
Оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів	13909	2,89	13585	1,94	-0,95
Виробництво гумових та пластмасових виробів	1033	2,15	9575	1,37	-0,78
Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції	727	1,51	6304	0,90	-0,61
Виробництво машин та устаткування	13736	2,86	14626	2,09	-0,77
Будівництво	20223	4,20	43954	6,28	2,08
Оптова торгівля та посередництво в оптовій торгівлі	146630	30,49	197681	28,23	-2,26
Роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку	17972	3,74	31125	4,44	0,7
Грошове та фінансове посередництво	14182	2,95	13950	1,99	-0,96
Операції з нерухомим майном	9446	1,96	17959	2,56	-0,6
Оренда машин та устаткування; прокат побутових виробів і предметів особистого вжитку	2950	0,61	8243	1,18	0,57
Кредити, які надані фізичним особам	49651	10,32	146706	20,95	10,63
Інші (додаток 31 показник)	50159	10,43	27786	4,00	-6,43
Усього	480945	100	700308	100

У структурі кредитів за видами економічної діяльності переважають кредити у сільське господарство, мисливство та пов'язані з ними послуги 15,26%, кредити, які надані фізичним особам 20,95%, оптова торгівля та посередництво в оптовій торгівлі 28,23%. Спостерігається зростання кредитів, які надані фізичним особам в два рази це говорить про перспективність цього напряму кредитування.

2.3 Основні показники діяльності банку

Фінансовий стан банку залежить від результатів його комерційної та фінансової діяльності. Аналіз фінансового стану почнемо с балансу, котрий наділений кумулятивним ефектом, так як виявляє наслідок всіх рішень та угод. Проведемо горизонтальний аналіз балансу, тобто порівняємо дані за звітній період з аналогічними даними за попередній період. Горизонтальний аналіз ілюструє абсолютну та відносну динаміку змін кожної статті балансу та валюти балансу в цілому.

Фінансовий стан банку -- це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин банку, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства.

Метою оцінки фінансового стану банку є пошук резервів підвищення рентабельності як основи стабільної роботи банку і виконання ним зобов'язань. Фінансовий стан банку треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності банку як у статиці за певний період, так і в динаміці -- за ряд періодів, дасть змогу визначити «больові точки» у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Виконаємо оцінку економічного стану банку, використовуючи дані, статистичної та фінансової звітності.

Таблиця 2.9. Звіт про фінансові результати

Рядок	Найменування статті	2005г.	2006г.	Відхилення +/-
1	Чистий процентний дохід	26519	38824	12305
1.1	Процентний дохід	73239	111278	38039
1.2	Процентні витрати	46720	72454	25734
2	Чистий комісійний дохід	12788	16928	4140
2.1	Комісійний дохід	14303	18942	4639
2.2	Комісійні витрати	1515	2014	499
3	Торговий дохід	5989	7788	1799
4	Дохід у вигляді дивідендів	90	43	-47
6	Дохід від участі в капіталі	0	0	-
7	Інший дохід	421	568	147
8	Всього доходів	45807	64151	18344
9	Загальні адміністративні витрати	14340	16468	2128
10	Витрати на персонал	16475	21652	5177
11	Втрати від участі в капіталі	0	0	-
12	Інші витрати	4575	7762	3187
13	Прибуток від операцій	10417	18269	7852
14	Чисті витрати на формування резервів	6632	12789	6157
15	Прибуток до оподаткування	3785	5480	1695
16	Витрати на податок на прибуток	1890	2314	424
17	Прибуток після оподаткування	1895	3166	1271
18	Чистий прибуток/збиток від продажу довгострокових активів, призначених для продажу	0	0
19	Чистий прибуток/збиток банку	1895	3166	1271
20	Чистий прибуток на одну просту акцію (грн.)	0	0	0
21	Відкоректований чистий прибуток на одну просту акцію (грн.)	0	0	0

З таблиці 2.9. витікає, що чистий процентний дохід збільшився на 12305 тис. грн., чистий комісійний дохід на 4140 тис. грн., торговий дохід на 1799 тис. грн. На ряду з цим виросли загальні адміністративні витрати на 2128 тис. грн., витрати на персонал на 5177 тис. грн., інші витрати на 3187 тис. грн. У результаті чистий прибуток банку склав 1271 тис. грн.

Рух грошових коштів банку.

Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» Звіт про рух грошових коштів є елементом річної фінансової звітності. Мета складання Звіту про рух грошових коштів полягає в наданні докладної інформації про істотні зміни грошових коштах і їх еквівалентах. Для цього грошові потоки класифікуються на певні групи. Звіт складається для оцінки здатності банку нагромаджувати грошові кошти в процесах здійснення грошових потоків, а також для забезпечення можливості ухвалення правильних рішень керівником банку. Звіт про рух грошових коштів містить в собі інформацію про грошові потоки трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної і фінансової.

У сучасних умовах розвитку економіки користувачі фінансової звітності прагнуть одержувати повну і достовірну інформацію про фінансовий стан банку.

Таблиця 2.10. Рух грошових коштів

Ряд	Найменування статті	2006г.	2005г.
I. Операційна діяльність
	Чистий прибуток (збиток) поточного періоду	3 166	1 895
	Поправки чистого прибутку	0	0
2	Нараховані витрати	1 676	1 350
3	Нараховані доходи	-2 538	-296
4	Амортизація необоротних активів	4 382	4 106
5	Резерви під сумнівні борги, знецінення активів	12 789	6 632
6	Торговий результат	0	0
7	Зарахований і відстрочений податок	7 548	2 173
8	Прибуток (збиток) від продажу інвестицій	-28	-20
9	Прибуток від інвестицій в асоційовані компанії	0	0
10	Амортизація дисконту і премії цінних паперів	-243	-239
11	Інший рух засобів, які не є грошовими	0	0
12	Чистий грошовий прибуток від поточних операцій банку	26 752	15 601
13	Зменшення (збільшення) засобів, які розміщені в інших банках, кредитів і передоплат іншим банкам	-98 970	-6 141
14	Зменшення (збільшення) кредитів, які надані клієнтам	-221 033	-156 196
15	Зменшення (збільшення) інших активів	-934	-98
16	Збільшення (зменшення) засобів, які одержані від Національного банку України	16 400	-23 900
17	Збільшення (зменшення) засобів інших банків	95 592	57 821
18	Збільшення (зменшення) засобів на поточних і депозитних рахунках	193 151	144 154
19	Збільшення (зменшення) засобів, привернутих під ощадні (депозитні) сертифікати	0	-675
20	Збільшення (зменшення) інших зобов'язань	17	-107
21	Реалізація (придбання) цінних паперів в торговому портфелі, в портфелі банку на продаж	-7 204	-5 274
22	Чисте збільшення (зменшення) активів і зобов'язань від операційної діяльності	-22 981	9 584
23	Чистий прилив (відлив) грошових коштів від операційної діяльності	3 771	25 185
II. Інвестиційна діяльність
24	Погашення (придбання) цінних паперів в портфелі банку до погашення	0	0
25	Зменшення (збільшення) інвестицій в асоційовані компанії	0	0
26	Зменшення (збільшення) інвестицій в дочірні компанії	0	0
27	Зменшення (збільшення) основних засобів і нематеріальних активів	-13 068	-7 567
28	Чистий відлив грошових коштів від інвестиційної діяльності	-13 068	-7 567
III. Фінансова діяльність
29	Збільшення (зменшення) цінних паперів власного боргу	6 567	-2 283
30	Збільшення (зменшення) субординованих| зобов'язань	0	8 000
31	Збільшення (зменшення) сплаченого акціонерного капіталу	12 536	5 994
32	Дивіденди, які сплачені впродовж звітного періоду	0	0
33	Чистий прилив грошових коштів від фінансової діяльності	19 103	11 711
34	Чисте збільшення (зменшення) грошових коштів і їх еквівалентів	9 806	29 329
35	Грошові кошти і їх еквіваленти на почало роки	87 514	58 185
36	Грошові кошти і їх еквіваленти на кінець року	97 320	87 514

Політика управління грошовими активами - це частина загальної політики управління оборотними активами, що полягає в організації ефективного їх звернення і оптимізації їх загального залишку.

3. Шляхи вдосконалення управління активами і пасивами банку

3.1 Модель управління активними і пасивними операціями

Суть управління активами і пасивами припускає формування стратегій і проведення операцій, які приводять структуру балансу банку у відповідність до вибраної політики. Відповідно до цього підходу банки розглядають свої портфелі активів, зобов'язань і капіталу в нерозривній єдності як сукупний портфель, направлений на досягнення загальної мети. Такий спосіб управління цілком обґрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі тісно взаємозв'язані і значною мірою впливають один на іншого.

Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти ризиком процентних ставок і ризиком ліквідності методом координування рішень щодо джерел фінансування і напрямів розміщення засобів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків і зростання ризикованої діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як найбільш ефективний підхід до управління комерційним банком.

Головною особливістю міжнародних фінансових ринків в 80-і роки була мінливість процентних ставок і, як наслідок, збільшення процентного ризику банків. Якщо раніше головним ризиком для банків був кредитний, то починаючи з 80-х рр. ризиком номер один в банківській сфері став ризик зміни процентної ставки. Це зумовило розвиток збалансованого підходу до одночасного управління активами і пасивами, який переважає нині в світовій банківській практиці.

Суть збалансованої стратегії управління полягає в тому, що банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначаючи роль сукупного портфеля в отриманні високого прибутку при прийнятному рівні ризику. Загальне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу і створення захисту від ризиків, викликаних значними коливаннями параметрів фінансових ринків.

Головне завдання менеджменту -- координувати рішення щодо активів і пасивів усередині кожного окремого банку, лише б досягти високих результатів, максимально контролюючи об'єми, структуру, доходи і витрати як по активних, так і по пасивних операціях банку. Контроль керівництва банку над активами повинен координуватися з контролем над пасивами, оскільки лише у такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності і завдяки цьому максимізувати відмінність між доходами і витратами.

Головна ідея збалансованої стратегії полягає в розумінні того, що і доходи і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу. При цьому ціна кожної операції або послуги повинна перекрити витрати банку на її надання. Зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами так само допомагає досягти цільового рівня прибутку, як і надходження від активних операцій. Отже, традиційний погляд, згідно якому весь дохід банку генерують активи -- кредити і інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого управління активами і пасивами.

Перевагою стратегій УАП є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня процентного ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точному визначенню потреби в ліквідних засобах. Така стратегія вимагає застосування багатьох складних методів і прийомів і високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, який часто перешкоджає її впровадженню в практику роботи українських банків.

Необхідною умовою ефективного застосування цієї стратегії з метою отримання максимального прибутку є можливість досить точно передбачати і прогнозувати зміни напряму, величини і швидкості руху процентних ставок. У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною і економічною ситуацією прогнозувати процентні ставки майже неможливо, а завдяки цьому і використання деяких методів управління активами і пасивами стає проблематичним.

Впровадження методики управління активами і пасивами в банку починається із створення спеціального комітету при раді директорів, який називається Комітет по управлінню активами і пасивами (КУАП або ALKO).

Комітети по управління активами і пасивами -- це нова організаційна форма управління, яка швидко розвивається. До складу такого Комітету входять представники управління фінансовими операціями банку, представники кредитних і інвестиційних підрозділів, підрозділів економічного аналізу і прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих філіалів.

Управління активами і пасивами, перш за все, зорієнтоване на короткострокову перспективу і пов'язане з щоденним управлінням банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль і управління фінансовими ризиками, перш за все ризиком процентних ставок і ризиком незбалансованої ліквідності.

Інструментарій управління активами і пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди і спеціальні звіти. Тому, окрім оперативного компоненту, процес управління активами і пасивами містить і плановий компонент, який призначений рухати банк у напрямі досягнення довгострокової мети. З погляду стратегічного планування довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкурентноздатним рівнем прибутку на активи (ROA) і прибутку на капітал (ROE).

Збалансована стратегія управління активами і пасивами реалізується на практиці за допомогою застосування спеціальних підходів. Найбільш поширений серед них метод управління розривом (геп-менеджмент), метод середньозваженого терміну погашення (дюрація) і операції з похідними фінансовими інструментами, які проводяться на терміновому ринку з метою хеджування ризиків.

Незалежно від того, якого підходу до управління активами і пасивами дотримується банк, перед менеджментом неминуче виникає важливе питання: чи має величина і структура зобов'язань здатність впливати на напрями розміщення активів?

Традиційний підхід до рішення проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Відповідно до такого методу управління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, всі засоби розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку - визначити пріоритетні напрями розміщення активів, які розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота і доступність його практичного застосування, а головним недоліком -- виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв'язки між активами і зобов'язаннями не враховуються. Прагнучи вибрати найбільш прибуткові напрями вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінансуватимуться за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація з великою вірогідністю приводить до підвищення рівня ризику ліквідності.

Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підвищення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як пріоритетний напрям розміщення засобів, то йому доведеться відмовитися від отримання максимально можливого прибутку для акціонерів банку.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і зобов'язань банку базується на діленні джерел фінансування. Суть методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел і напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, яка сформована за рахунок непостійних джерел, таких як внески до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержані позики «овернайт», може вкладатися в короткострокові кредити і цінні папери. Засоби, одержані щодо стабільних джерел, таких як термінові внески, депозити, можуть бути направлені на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод ділення джерел фінансування, менеджмент банку може ретельно стежити за розмірами сум і термінами різних видів зобов'язань і приводити у відповідність з ними структуру активів. Враховуючи потребу постійно балансувати між структурою пасивів і активів вказаний метод стає вельми трудомістким, і таким чином ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, викликане відмовою від прибуткового вкладення засобів якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага даного методу полягає в зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних засобах у будь-який час може бути передбачена.

Метод ділення джерел фінансування придбав значне практичне розповсюдження в період управління банками через пасиви. Встановлення контролю над структурою і стабільністю зобов'язань дозволяє формувати депозитну базу відповідно до потреб проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу ділення джерел, що полягає в зниженні ризику ліквідності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час залучати ліквідні засоби на міжбанківському ринку.

У останні десятиліття в міжнародній банківській практиці застосовується інтегральний метод управління, який включає методи об'єднання і ділення джерел фінансування і забезпечує велику гнучкість при управлінні активами і зобов'язаннями банку.

Ефективна діяльність будь-якого комерційного банку значною мірою залежить від системи управління його фінансами, ведуче місце в яких займають пасивні операції, необхідні для формування кредитних ресурсів комерційного банку і активні, які відображають напрями використання цих ресурсів. Тому від ефективності фінансового менеджменту пасивів і активів банку залежить і результат діяльності банку в цілому.

Модель управління активами і пасивами в комерційному банку представлена на рис. 3.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналізуючи діяльність комерційного банку, можна дійти висновку, що українські банки закладають дуже велику маржу між залученням і розміщенням ресурсів. Якщо в Англії середня маржа складає 1,5%, то в Україні - 15%[42]. Це пов'язано в тим, що українські банки схильні брати на себе великі ризики, тоді як іноземні прагнуть відкидати ризиковані проекти, задовольняючись невеликою, але надійною маржею (різницею).

Різниця (спред) - це різниця між середньозваженою процентною ставкою (приведеною до року) прибутковості активів і середньозваженою процентною ставкою (приведеною до року), що виплачується за зобов'язаннями (пасивам) [47].

Оптимальна маржа повинна:

- покривати операційні витрати;

- оплачувати податки;

- покривати кредитні збитки і збитки на цінних паперах;

- забезпечувати виплату дивідендів акціонерам;

- забезпечувати зростання нерозподіленого прибутку.

Для того, щоб збільшити різницю (маржу) банку необхідно інвестувати в більш ризиковані цінні папери; інвестувати в більш ризиковані кредити; перерозподіляти активи - від наявних і інших активів, що не приносять дохід, - до кредитів і цінних паперів; обмежувати портфель високодохідними інвестиціями і низько затратними пасивами.

Комерційні банки України в гонитві за «швидкими грошима» продовжують здійснювати ризиковані проекти, надаючи кредити торгово-посередницьким структурам дуже часто без належного аналізу їх фінансового стану. Як результат - криза поточної ліквідності комерційних банків.

Основна причина цього - низькоякісний кредитний портфель.

Для зниження кредитного ризику фінансовим менеджерам слід серйозніше підходити до оцінки фінансового стану клієнтів, не обмежуючись тільки балансом і звітом про фінансові результати. Крім того, менеджерам банку слід об'єктивніше оцінювати закладене майно клієнтів, яким за статистичними даними забезпечується до 90% короткострокових кредитів.

Один з основних напрямів сучасного розвитку вітчизняних банків - підвищення якості послуг і кількості банківських продуктів, їх наближення до клієнтів. Підтвердженням цьому є швидке зростання філіальної мережі банківських установ у всіх регіонах України. Для стабільної діяльності будь-якого банку важливе значення має структура його активів і пасивів, а саме узгодженість термінів їх погашення. Як свідчить практика, досягти абсолютної відповідності цих термінів практично неможливо. Тому ефективне управління процесами залучення ресурсів є однією з найважливіших складових діяльності вітчизняних банків.

Серед основних джерел банківських ресурсів - депозити юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Згідно вартості цих ресурсів найдинамічнішою є ціна міжбанківських кредитів. Операції по короткостроковій позиці на міжбанківському ринку здійснюються оперативно - як правило, на терміни овернайт, на тиждень (1w), два тижні (2w), три тижні (3w) і місяць (1m). Чим більший термін розміщення ресурсів, тим вища їх вартість. Працюючи на ринку, дилери на власне переконання ухвалюють рішення щодо суми і термінів позик, інтуїтивно регулюють співвідношення «коротких» і «довгих грошей». А визначальним чинником для них в основному є ціна ресурсу. Такий підхід не завжди виправданий. Привертати «короткі» гроші за низькою ціною правда вигідно, але у такому разі виникає процентний ризик втрати прибутковості у разі подорожчання ресурсів. Залучення «довгих» грошей забезпечує гарантований процентний прибуток по активних операціях, але вартість засобів, які залучаються, підвищується. Така дилемма виникає при покупці завжди.

Практика доводить, що тільки інтуїції дилера не достатньо для оптимального співвідношення залучення банком засобів, перш за все по термінах і за обсягами.

Банку для щоденної підтримки ліквідності необхідні пасиви певного сумарного значення. При збільшенні терміну, який прогнозується, потреба в ресурсах (у мірі повернення раніше привернутих грошей) збільшується і, наприклад, через тиждень 1w їх дефіцит досягає значення S. Його можна покрити за рахунок ресурсів, привернутих на термін овернайт, і комбінації ресурсів, запозичених на 1w, 2w, 3w, 1m (S1). Оскільки гроші на термін овернайт відіграють в основному регулюючу функцію, далі вони не розглядатимуться.

За умови беззбиткової роботи банку сумарні витрати на засоби, які притягуються, не повинні перевищувати прибуток, що надходить від активів, які покриваються цими ресурсами. Так, за період T=1w сумарні витрати C1 на ресурси, які притягуються на термін 1w, 2w, 3w, 1m не повинні перевищувати прибуток від активів, які відповідають величині S1. Тому справедливим є таке співвідношення:

C1w + C2w + C3w + C1m < C1, (3.1)

де C1w, C2w, C3w, C1m - витрати за період T = 1w на ресурси, які притягуються відповідно на термін 1w, 2w, 3w, 1m.

Значення C1 можна обчислити за формулою:

C1 = (S1 * T * P1)/36500 (3.2)

де P1 - середньозважена процентна ставка, по якій «працюють» активи на тимчасовому проміжку T = 1w.

Окрім прибутковості здійснюваних операцій, для банку важливе значення має заощадження на безпечному рівні величини процентного ризику. Беручи це до уваги, встановлюємо додаткові обмеження по сумі, терміну і вартості ресурсів, які притягуються. Так, на термін T = 1w банк може, як виражаються фахівці, привернути ресурси S1 по ставці, не вище P1, а на 2w, 3w, 1m - об'ємами S2, S3, S4 по ставках відповідно не вищим P2, P3, P4.

Цільова функція будується з розрахунку залучення максимального об'єму «довгих» ресурсів. Для цього підсумовуємо ресурси, які залучаються, з урахуванням часу їх запозичення. У нашому випадку дефіцит ресурсів через 1w покривається засобами, привернутими на 1w, 2w, 3w, 1m. Через 2w - на 2w, 3w, 1m; через 3w - на 3w, 1m; через 1m - на 1m.

Введемо такі позначення:

Ps1, Ps2, Ps3, Ps4 - вартість ресурсів на грошовому ринку відповідно на 1w, 2w, 3w, 1m;

X1, X2, X3, X4 - кількість лотів ресурсів, які притягуються відповідно на 1w, 2w, 3w, 1m;

Slot - мінімальна сума (лот), починаючи з якої банки готові здійснювати операції на грошовому ринку;

Z - цільова функція.

Приклад розрахунку:

Ps1 = 15%;

Ps2 = 20%;

Ps3 = 22%;

Ps4 = 25%;

P1 = 19%;

P2 = 27%;

P3 = 27%;

P4 = 26%;

S1 = 20 млн.грн.;

S2 = 5 млн.грн.;

S3 = 2 млн.грн;

S4 = 1 млн.грн.;

Slot = 0,5 млн.грн.;

X1 = 30;

X2 = 6;

X3 = 2;

X4 = 2.

Згідно з результатами розрахунку банк повинен привернути на ринку ресурсів міжбанківські кредити на 1w об'ємом 15 млн.грн., на 2w - 3 млн.грн., на 3w - 1 млн.грн., на 1m - 1 млн.грн.

Запропонована оптимізаційна модель дозволяє підвищувати ефективність роботи банків в умовах жвавого ринку ресурсів. На основі значень X1, X2, X3, X4, одержаних розрахунковим шляхом, банківські фахівці можуть вибирати прийнятний для їх установи варіант залучення ресурсів.

Аналіз структури активів банківської системи України свідчить, що більше третини з них припадає на кредитний портфель. Кредитні операції банку вважаються найпрогресивнішими серед інших операцій як по прибутковості, так і по масштабності розміщення засобів.

Робота банку по управлінню і аналізу кредитного портфеля є високо ефективним засобом, що дає можливість банку оперативно використовувати дані про стан кредитного портфеля для ухвалення управлінських рішень з питання координації кредитної діяльності. Модель управління кредитним портфелем представлена на рис. 3.2.

Актуальною проблемою в кредитній діяльності комерційних банків є значна частина проблемної заборгованості в кредитному портфелі. Беручи до уваги той факт, що кожному виданому кредиту прийнятний певний ризик не повернення кредиту або невиплати відсотків внаслідок певних обставин, зрозумілим є прагнення банку кредитувати перевірених позичальників. Проте в умовах нестабільності економіки таких клієнтів дуже мало, і обмежуватися тільки ними означає поставити під сумніви діяльність банку як кредитної організації.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Тому доцільніше не втрачати можливості нарощувати об'єм кредитних операцій і за рахунок тих клієнтів, яким властивий кредитний ризик. Саме їм властива найбільша прибутковість в порівнянні із слаборизиковими. Зв'язок між прибутковістю операцій банку і його ризиком в спрощеному варіанті можна виразити прямолінійною залежністю (див. рис. 3.3.)

Беручи до уваги існування пропорційної залежності між величиною ризику і прибутковістю кредитних операцій, кожен банк в центр кредитної політики повинен ставити забезпечення збалансованості між ризиковістю і обережністю. Дуже великий (не виправданий ризик) підсилює падіння прибутковості банку унаслідок не повернення боргів або ж невиплати відсотків за кредити, а завищена обережність знову таки не дає можливості використовувати певну кількість прибуткових можливостей.

Виходячи з приведеного графіку, ризик ніколи не може дорівнювати нулю, але банк все-таки повинен визначити його об'ємні характеристики. Головне не перевищити величину ризику, після якої вже з'являється небезпека тільки зазнати збитки.

Схожі проблеми виникають в багатьох країнах Західної Європи.

До основних завдань банку у сфері кредитної політики повинно відноситися не тільки підвищення своєї прибутковості від кредитних операцій, але і зменшення витрат клієнтів. Інтереси клієнтів банк, на мою думку, повинен ставити на перше місце. Від того, як банк відноситься до клієнта, багато в чому залежатиме його подальша репутація.

Необхідно зупинитися також на проблемі, пов'язаній з проведенням незалежної експертної оцінки.

Клієнт звертається в банк з проханням про видачу кредиту. Банк, провівши певну роботу з клієнтом, вивчивши його фінансовий стан, вимагає від клієнта оцінку заставного майна під кредит. Оцінку нерухомого майна здійснює незалежний експерт. Витрати, пов'язані з проведенням цієї оцінки, повністю покладені на плечі клієнта-позичальника. Банк не одержує ніякого доходу, а тільки претензії з боку свого клієнта. На мою думку, банку, прагнучому скоротити витрати своїх клієнтів і тим самим привернути їх якомога більше, необхідно мати в своєму складі свого експерта. Для цього банк повинен навчити свого працівника, який, одержавши сертифікат, зможе робити незалежну експертну оцінку. Це скоротить витрати клієнта.

Одним з основних джерел ресурсної бази комерційних банків є залишки на поточних рахунках клієнтів. Враховуючи, що клієнт може мати декілька поточних рахунків в різних банках, відбувається розпилювання грошових потоків. Пониження процентної ставки за кредит за умови перекладу всіх грошових потоків в банк - кредитор, дасть можливість банку заповнити втрату процентних доходів за рахунок приросту ресурсів.

Електронні розрахунки за допомогою Інтернету підвищують оперативність обслуговування клієнтів, покращують контроль за рухом засобів і прискорюють розрахунки. Крім того, банківські послуги в електронному вигляді стають доступними в якій завгодно година впродовж всього дня, а банк дістає можливість стежити за поведінкою клієнта в мережі і проводити на цій підставі маркетингові дослідження.

Здійснення клієнтських розрахунків через Інтернет також дає можливість банку зменшити кількість операціоністів і скоротити штат працівників. Використання глобальної мережі Інтернет в порівнянні з іншими системами електронних розрахунків привабливіше для користувачів, оскільки воно не вимагає дорогого спеціалізованого програмного забезпечення, як в системах «клієнт - банк», яке необхідно постійно розвивати і удосконалювати.

Для розрахунків в Інтернеті використовується дуже поширене стандартне клієнтське програмне забезпечення, і часто безкоштовне. Для банку актуальна тільки підтримка свого WEB - сервера і забезпечення заходів безпеки сеансів електронного зв'язку з своїми клієнтами.

В Україні, де розширення Інтернету поки що не значне, банківське обслуговування в мережі не може розглядатися як поточна діяльність. Але слід зазначити, що потенціал української банківської системи, яка за короткий час розробила і упровадила найбільш бездоганну серед країн СНД і деяких країн світу СЕП, вельми великий.

В даний час в Україні йде жорстка боротьба серед банків за своїх клієнтів. І тому в існуючих умовах для того, щоб не вийти з цієї конкурентної боротьби програвши, банкам необхідно проводити гнучку кредитну і процентну політику, в максимально короткі терміни розглядати заявки клієнтів на отримання кредиту.

Тільки проводячи політику жорсткої конкуренції, банк може вижити і продовжити розвиватися.

3.2 Вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника

Для оцінки кредитоспроможності позичальника можна запропонувати комплексну методику, яка базується на застосуванні різних економіко-математичних методів і моделей.

Процес оцінки кредитоспроможності позичальника і відповідного рівня кредитного ризику банку слід починати з формування ієрархічної структури інтегральних показників (рис.3.4.) [40].

Складові інтегральних показників кредитоспроможності позичальника і відповідного рівня кредитного ризику банку, ієрархії, що знаходяться на нижчому рівні (поточний фінансовий стан позичальника (К₁₁₁), проект (К₁₁₂), що кредитується, репутація позичальника (К ₁₂), забезпечення позики

(К ₂),в свою чергу, можуть бути представлені у вигляді функції їх субкритеріїв [46]:

К ₁₁₁ = F ( Х₁₁, Х₁₂, …, Х _1п ),

де Х₁₁, Х₁₂, … ,Х_1п - фінансові коефіцієнти ( показники ліквідності, рентабельності, ділової активності і ін. ) позичальника;

К ₁₁₂ = F (Х₂₁, Х₂₂, Х₂₃),

де Х₂₁- об'єкт кредитування Х₂₂ - термін кредиту Х₂₃ - розмір кредиту;

К₁₂ = F (Х₃₁, Х₃₂),

де Х₃₁ - минулий досвід роботи з даним позичальником Х₃₂ - кадровий потенціал позичальника;



Размещено на http://www.allbest.ru/

К₂ (забезпечення) = F (Х₄₁, Х₄₂, Х₄₃),

де Х₄₁ - ліквідність забезпечення Х₄₂ - захищеність застави від знецінення Х₄₃ - здатність застави до зберігання;

К3 (гарантія, страхування) =F (Х₅₁,Х₅₂),

де Х₅₁ - фінансовий стан гаранта, страховика Х₅₂ - репутація гаранта, страховщика.

Наступним етапом оцінки кредитоспроможності позичальника і відповідного рівня кредитного ризику банку повинно бути визначення класу позичальника по кожному з виділених субкритеріїв або їх комбінацій.

Поточний фінансовий стан позичальника (К111)

Завдання визначення класу позичальника залежно від його поточного фінансового стану може бути вирішене методом дискримінантного аналізу. Загальний вид цієї моделі:

Z= А₀ + А₁Х₁₁ + А₂Х₁₂ +… + А_п Х_1N, (3.3)

де Х₁₁, Х₁₂ , …, Х_1N - фінансові показники позичальника А₀, А₁, А₂, …, А_N - розрахункові коефіцієнти моделі.

Даний підхід можна використовувати для прогнозування виникнення простроченої заборгованості по кредитах і відсотках по ним. При Z= 0 матимемо рівняння дискримінантної межі. Для позичальників, у яких Z=0, вірогідність виникнення простроченої заборгованості по кредитах або відсотках по ним рівна 0,5. Якщо Z 0 , то ця вірогідність менше 0,5, а якщо Z 0, то вона більше 0,5.

Для кожної з побудованих дискриминантних моделей можна визначити для Z допустимий інтервал ( Z₁, Z₂), где Z₁ 0, Z₂ 0.

З урахуванням цього можна запропонувати таку класифікацію позичальників, залежно від їх поточного стану:

I клас («5») - Z Z₂;

II клас («4» ) -Z (0; Z₂;

III клас («3» ) -Z (Z₁; 0;

IV клас («2» ) -Z Z₁.

Об'єкт кредитування (Х₂₁)

Об'єкт кредитування повинен задовольняти такі вимоги:

- наявність платоспроможного попиту на продукцію, що випускається (ліквідність продукції);

- конкурентоспроможність продукції, що випускається;

- стабільність цін на продукцію, що випускається.

Класифікацію позичальників по об'єкту кредитування можна здійснювати таким чином:

I клас («5») - задовольняються всі вимоги

II клас («4») - задовольняються дві з трьох вимог;

III клас («3» ) - задовольняється одна з трьох вимог;

IV клас («2» ) - не задовольняється жодна з вимог.

Термін кредиту (Х₂₂ )

Визначення класу позичальника по терміну кредиту можна здійснювати таким чином:

1. Торгово - посередницькі операції:

II клас («4») - на строк до трьох місяців

III клас («3») - на термін більше трьох місяців

2. Поточні виробничі витрати:

II клас («4») - на строк до одного року

III клас («3») - на термін більше року

3. Інвестиційні проекти:

II клас («4») - на строк до трьох років

III клас («3») - на термін більше трьох років

Розмір кредиту (Х₂₃)

Класифікацію позичальників за розміром кредиту можна здійснювати таким чином:

I клас («5») - розмір власних коштів позичальника перевищує або дорівнює запрошуваному кредиту

IV клас («2») - розмір власних коштів менше запрошуваного кредиту.

Після визначення класу позичальника по кожному з субкритеріїв проекту (Х₂₁, Х₂₂, Х₂₃), що кредитується, слід визначити сукупний клас позичальника по даному показнику. Для цього слід встановити питому вагу субкритеріїв, які відображають їх значущість з погляду проекту, що кредитується. Вони визначаються на основі матриці попарних порівнянь. Ця матриця складається на основі математичної обробки анкет, що заповнюються банківськими фахівцями. На мій погляд, питома вага об'єкту кредитування (q (Х₂₁)), терміну кредиту (q (Х₂₂)), розміру кредиту (q (Х₂₃)), які відображають їх значущість з погляду проекту, що кредитується, можуть бути наступними:

q (Х₂₁ ) = 0,6; q (Х₂₂) = 0,2 ; q (Х₂₃) = 0,2

Враховуючи це і застосовуючи метод адитивного стиснення, можна записати формулу для визначення сукупного класу позичальника за проектом, що кредитується (С(Х₂)):

де С(Х₂₁) - клас позичальника по об'єкту кредитування С(Х₂₂) - клас позичальника по терміну кредиту С(Х₂₃) - клас позичальника за розміром кредиту. Визначивши клас позичальника по його поточному фінансовому стану (С(Х₁)) і клас позичальника за проектом (С(Х₂)), що кредитується, можна визначити клас позичальника залежно від його фінансових можливостей (С(К₁₁)). Для цього слід встановити питомі ваги, що відображають значущість поточного фінансового стану позичальника і проекту, що кредитується, з погляду фінансових можливостей позичальника. На мій погляд, вони можуть бути наступними:

q (К₁₁₁) = 0.25; q (К₁₁₂) = 0.75

Тоді формула для визначення класу позичальника залежно від його фінансових можливостей матиме наступний вигляд:

С (К₁₁) = 0.25 х С (Х₁) + 0.75 х С (Х₂)

Перейдемо до визначення класу позичальника по кожному з виділених субкритеріїв репутації.

Класифікація позичальників залежно від досвіду минулої роботи з ними повинна здійснюватися на основі такої матриці [25]:

	Не було затримок з наданням необхідних правдивих фінансових документів	Необхідна звітність надавалася із запізненням або була неправдивою
Не було затримок при погашенні раніше одержаних кредитів	I	II
Були затримки з погашенням раніше одержаних кредитів	II	IV

Класифікацію позичальників по їх кадровому потенціалу можна здійснювати на основі такої матриці:

	Висококваліфікований персонал	Персонал середньої кваліфікації	Низько кваліфікований персонал
Досвід роботи у керівника підприємства більше 10 років	I	II	III
Досвід роботи у керівника підприємства 5-10 років	II	II	III
Досвід роботи у керівника підприємства менше 5 років	III	III	IV

Визначивши клас позичальників на підставі даних по минулому досвіду роботи з ними (С (Х₃₁)) і клас позичальника по його кадровому потенціалу (С (Х₃₂)), можна визначити клас позичальника по його репутації (С(К₁₂)). Для цього слід встановити питому вагу, що відображає значущість минулого досвіду роботи з позичальником і його кадрового потенціалу з погляду репутації позичальника. На мій погляд, вони можуть бути наступними:

q (Х₃₁) = 0.8 ; q (Х₃₂) = 0,2

З урахуванням цього, формула для визначення класу позичальника по його репутації матиме наступний вигляд:

С(К₁₂) = 0,8 х С (К₃₁) + 0,2 х С (Х₃₂) (3.4)

Тепер залишається визначити клас позичальника запропонованим способом забезпечення погашення позики. У випадку, якщо кредит бланковий, цей клас не визначається, а ризик щодо забезпечення позики вважається рівним 1. У вітчизняній банківській практиці поширені такі способи забезпечення кредитів: гарантія або поручительство третьої особи, страхування і застава.

Класифікація гарантів і поручителів по їх фінансовому стану здійснюється аналогічно класифікації позичальників по цьому критерію. У випадку, якщо в ролі гаранта або поручителя виступає банківська установа, визначення його класу залежить від фінансового стану і здійснюється на основі рейтингу комерційних банків. Таким же чином можна визначити клас страховика по його фінансовому стану.

Класифікація гарантів, поручителів, страховиків по їх репутації здійснюється аналогічно класифікації позичальників по цьому критерію.

Визначення класу позичальника по запропонованому забезпеченню здійснюється по таких критеріях:

Ліквідність застави (Х₄₁)

Класифікацію предметів застави по ступеню ліквідності можна здійснювати таким чином:

I клас («5») - абсолютно ліквідні активи (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення);

II клас («4») - високоліквідні активи (дебіторська заборгованість, інші оборотні активи);

III клас («3») - середньоліквідні активи (запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари);

IV клас («2») - низьколіквідні активи (основні засоби, нематеріальні активи, обладнання, незавершене будівництво).

Стабільність цін на заставу (Х₄₂)

Доцільно виділяти 2 класи предметів застави в залежності від цін на них:

II клас («4») - предмети застави, що не підлягають знеціненню.

III клас («3») - предмети застави, що підлягають знеціненню [40].

Можливість зберігання застави (Х₄₃)

I клас («5») - предмети застави без терміну можливості зберігання або з таким, який перевищує термін кредиту

IV клас («2» ) - предмети застави з терміном можливості зберігання меншим терміну кредиту

Для визначення класу позичальника за якістю пропонованого ним забезпечення слід встановити питому вагу, що відображає значущість ліквідності заставиq (Х₄₁), стабільності цін на залог q (Х₄₂), можливості застави до зберігання q (Х₄₃). На наш погляд, вони можуть бути наступними:

q (Х₄₁) = 0,6; q (Х₄₂)= 0.2; q (Х₄₃) = 0.2

З урахуванням цього, формула для визначення класу позичальника за якістю застави матиме вигляд:

С (К₃) = 0,6 х С (Х₄₁) + 0.2 х С (Х₄₂) + 0.2 х С (Х₄₃), (3.5)

де С (Х₄₁) - клас предмету застави по його ліквідності С (Х₄₂) - клас предмету застави по стабільності цін на нього С (Х₄₃) - клас предмету застави по можливості його зберігання.

І нарешті, для визначення кредитного ризику банку, пов'язаного з кредитоспроможністю позичальника, який виражатиметься вірогідністю втрати банком позикової вартості, слід нормалізувати оцінки класів позичальника залежно від фінансових можливостей (С(К₁₁)), репутації (С(К₁₂)) і забезпечення (С (К₂), С(К₃)) до вірогідності Р₁₁, Р₁₂, Р₂.

Для цього пропонуємо таку схему:

Оцінка класу, С Вірогідність несприятливої події, Р

1; 1.5 ) 0.05

1.5; 2.5) 0.20

2.5; 3.5) 0.35

3.5; 4 0.50

Застосовуючи правила оперування вірогідностями подій, можемо записати кінцеву формулу для визначення кредитного ризику банку, пов'язаного з кредитоспроможністю позичальника (Р) [40]: