Фауна та біологія бабок Odonata лісостепової зони Рівненської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Магістерська робота

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістр біології

Спеціальність 8.070402 біологія

Фауна та біологія бабок Odonata лісостепової зони Рівненської області

2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історія вивчення фауни бабок правобережних областей України

Розділ 2. Матеріал та методика дослідження

Розділ 3. Фізико-географічна характеристика району дослідження

Розділ 4. Морфологічна характеристика бабок

4.1 Морфологічні особливості імаго Odonata

4.2 Зовнішня будова личинок Odonata

4.3 Основні риси біології бабок

Розділ 5. Систематичний покажчик видів

Розділ 6. Еколого-біологічна характеристика бабок лісостепової зони Рівненської області

6.1 Особливості біології зареєстрованих видів

6.2 Особливості льоту бабок

6.3 Аналіз кількісного обліку імаго

Розділ 7. Медико-ветеринарне значення Odonata

Висновки

Список літератури

Додатки



Вступ

Актуальність дослідження. Бабки (ряд Odonata) становлять значну частину ентомофауни лісостепової зони Рівненської області, оскільки на цій території є сприятливі для них умови. Південь Рівненщини характеризується великою кількістю водойм та різноманітністю річкових та лісових біоценозів, які є місцями виплоду та мешкання бабок.

Адаптація Odonata до мешкання в різних умовах приводить до їх видового різноманіття. Бабки мають струнке видовжене тіло з великою рухливою головою, дуже короткими, щетинкоподібними вусиками, великими, характерно модифікованими грудьми, чотирма майже однаковими, прозорими, сітчастими крилами з багатим жилкуванням та тонким черевцем. Їхні дорослі форми - крилаті повітряні хижаки, які можуть полювати удень та в сутінках. Вони швидко літають, схоплюючи нальоту свою здобич: мух, комарів, метеликів та інших комах.

Личинки бабок - звичайні компоненти прісноводних екосистем на території дослідженого району. Внаслідок різноманітних пристосувань до мінливих умов середовища їх можна використовувати як показники екологічного стану водойм. З іншого боку, моніторинг стану популяцій бабок в різних умовах довкілля дає можливість прогнозувати зміни екологічних особливостей певних видів та впроваджувати різноманітні природоохоронні заходи.

Ці комахи приносять користь, знищуючи комах-кровососів та їх личинок. Цим самим вони регулюють чисельність кровосисних комах, які можуть бути переносниками збудників різних захворювань. Бабками, що літають живляться деякі птахи (мартини, крячки), а їх личинками - риби-бентофаги (короп, лящ). Важливим є їх естетичне значення, оскільки бабки є окрасою наших лук, лісових галявин та берегів водойм; вони милують око людини легкістю та маневреністю польоту, грою кольорів на ніжних прозорих крилах.

У практичному плані, дослідження фауни, таксономії, основних біологічних та екологічних особливостей бабок необхідні для розробки методик збереження біорізноманіття.

Територія лісостепової зони Рівненської області в одонатологічному відношенні вивчена нерівномірно, в деяких південних районах дослідження бабок ще не проводили, а відомості з інших районів вже застаріли. Фрагментарна вивченість видового складу, особливостей розподілу видів на території дослідженого району, динаміки чисельності та поширення бабок визначили вибір теми дослідження.

Об'єкт дослідження: бабки річкових біоценозів лісостепової зони Рівненської області.

Предмет дослідження: одонатофауна, особливості біології різних видів бабок, фенологічні групи Odonata за періодами льоту.

Мета роботи: дати еколого-фауністичну характеристику бабок лісостепової зони Рівненської області.

Завдання:

ь проаналізувати стан вивчення бабок лісостепової зони Рівненської області;

ь встановити видовий склад бабок лісостепової зони Рівненської області;

ь дослідити особливості розподілу видів ряду Odonata на території лісостепової зони Рівненської області;

ь вивчити чисельність та поширення бабок в на різних ділянках річкових біоценозів;

ь визначити основні особливості екології та біології домінантних видів бабок;

ь встановити життєві і сезонні цикли розвитку бабок на території лісостепової зони Рівненської області;

ь дослідити періоди льоту та місця виплоду бабок;

ь провести порівняльний аналіз видового різноманіття бабок з літературними даними та власними спостереженнями;

ь вивчити медико-ветеринарне значення Odonata.

Новизна роботи полягає у тому, що в результаті власних досліджень і аналізу літературних відомостей на території дослідженого району зареєстровано 22 види бабок. Вперше для фауни лісостепової зони Рівненської області відзначено 1 вид, який раніше не зустрічався. Вперше проведений порівняльний аналіз періодів льоту бабок за власними спостереженнями з літературними даними багатьох одонатологів. Вперше виявлений видовий склад бабок, визначені середні показники щільності, поширення та домінування бабок на території лісостепової зони Рівненської області; здобуті дані щодо сезонної динаміки чисельності, спектру життєвих форм.

Практичне значення: результати роботи можуть бути використані для поглиблених фауністичних та екологічних досліджень у регіоні; зроблена спроба систематизувати матеріали щодо фауни, екології та особливостей біології бабок на території лісостепової зони Рівненської області.

Матеріали роботи можна використовувати при підготовці студентів біологічного факультету ВНУ під час вивчення ентомології, великого практикуму із зоології, зоології безхребетних, паразитології та спеціалістам ветеринарних служб для прогнозування чисельності видів, що є переносниками збудників різних захворювань, також проміжними хазяями в циклі розвитку деяких трематод.

Апробація: матеріали дослідження доповідались на засіданнях студентського біологічного гуртка на біологічному факультеті Рівненського державного гуманітарного університету, крім того, за матеріалами дослідження підготовлена доповідь на конференцію «Зоологічна наука у сучасному суспільстві» (м. Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, вересень 2009 р.).

Об'єм і структура роботи: магістерська робота викладена на 61 сторінці друкованого тексту. Складається зі вступу, 7 розділів та висновків. Список літератури містить 174 першоджерел. У додатках вміщені 6 рисунків, 16 фотографій та 3 таблиці.



Розділ 1. Історія вивчення фауни бабок правобережних областей України

Короткий нарис історії вивчення фауни бабок в Україні було наведено З.Д. Спурісом в його роботі, присвяченій історії вивчення, складу та генезису фауни бабок Європейської частини СРСР. Детальний розгляд цього питання було представлено Р.С. Павлюком. Перші фрагментарні відомості про бабок України з'явились лише в 70-х рр. XVIII століття. До фауністичних списків комах спочатку просто включали тільки окремі види бабок. Так, у праці Палласа згадано два види бабок -- Onychogomphus forcipatus з Дону та Дніпра і Lestes barbara з Криму. П. Ейхвальд серед комах Волині відмітив бабку Leucorrhinia rubicunda. Перші невеликі фауністичні списки бабок були представлені Г. Бельке з околиць Кам'янця-Подільского (18 видів) [136, 137] та з Радомишльского повіту колишньої Київської губернії (сьогодні входить до складу Житомирської області) (9 видів) [138]. У Галичині (Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області) поряд з іншими комахами бабок збирали М. Ломніцький -- на Поділлі поблизу р. Дністер (16 видів) та Вежейський -- з околиць Стрия, Івано-Франківська та Бучача (3 види). І. Фрівальдський, С. Мочарі, Р. Когаут та Ш. Понграц до списків бабок Угорщини включили також по декілька видів бабок з Закарпаття, головним чином з околиць м. Ужгорода.

На заході України перші фауністичні дослідження проводив М. Ломніцький [168]. Його особливо цікавили лускокрилі та жуки, хоча він збирав також й інших комах, зокрема бабок. До списків комах південно-західної частини Поділля (з околиць Ягельниці, Скали-Подільської, Мельниці-Подільської, Борщева та ін.) він включив 16 видів бабок, які визначив спеціаліст-одонатолог того часу Ю. Дзендзелевич. Юрист за освітою, Ю. Дзендзелевич з 1865 р. почав збирати бабок та проводити фауністичні дослідження в різних районах Східної Галичини (сьогоднішні Львівська, Івано-Франківська і Тернопільська області).

Бабками він займався протягом 53 років. За цей час він достатньо грунтовно дослідив околиці Львова, де зібрав 23 види бабок (не враховуючи широко розповсюджених), околиці Івано-Франківська (колишній Янів, 28 видів), Рави-Руської (11 видів), Сокаля (головним чином с. Поториці -- 17 видів), Пеняків в долині р. Серет (13 видів), Черткова (10), Коломиї (14), Надворної (11) та ряду інших місць Українських Карпат і Передкарпаття. Ю. Дзендзелевич [144, 145] звичайно не включав масові та широко розповсюджені види бабок до списків із вказаних вище пунктів. Із околиць більше ніж 50 населених пунктів Східної Галичини він наводить усього 58 видів бабок з інформацією про їхнє розповсюдження на даній території, чисельність, біологію, фенологію льоту. З цієї території Ю. Дзендзелевич вперше описав 11 різновидностей бабок (Libellula quadrimaculata ab. olivacea; L. fulva ab. fulvissima; L. f. ab. binervosa; Sympetrum depressiusculum ab. nubila; S. flaveolum ab. interpunctata; Leucorrhinia rubicunda ab. rubrodorsalis; Somatochlora metallica ab. montana; S. flavomaculata ab. flaveolata; Ophiogomphus serpentinus ab. flavissima; Calopteryx virgo ab. violacea; Sympecma fusca ab. аestiva [144, 146].

В 1927 р. В.Г. Артоболевський опублікував також працю з фауни бабок Поділля (26 видів) на основі обробки колекцій А. Вінницького з околиць Гайсина (15 видів) та В. П'ятакової з околиць Літина (7 видів) Вінницької області та Балтського повіту, головним чином із села Грушки (16 видів) Одеської області. Для Східного Поділля, включаючи праці Г. Бельке з фауни бабок околиць Кам'янець-Подільського та А.Н. Бартєнєва, на теперішній час відомо всього 37 видів бабок лише зі згаданих вище чотирьох пунктів, тобто ця територія залишається ще мало вивченою [1].

У 1929 р. В.Г. Артоболевський об'єднав неопубліковані матеріали з колекцій Зоологічного музею АН СРСР, власних та деяких приватних зборів і опублікував доповнення до фауни бабок західних районів України. Так, для Ямполя Хмельницької області -- 6 видів, Могилева-Подільського (за колекцією Чекіна) -- 2, Кам'янець-Подільського -- 5, для околиць Житомира (за колекцією Бирулі) -- 6 видів та дві різновидності. В деяких працях В. Г. Артоболевський дав описи ряду нових різновидностей (аберацій) бабок України (Sympetrum flaveolum ab innominata, S. flaveolum ab. neglecta, Leucorrhinia caudalis ab pteromaculata, L. pectoralis ab. ochropteryx, Somatochlora metallica ab. atavica) [1, 2, 3].

С.В. Солодовніков опублікував список бабок Волині (26 видів і одна різновидність -- Calopteryx splendens ab. ancilla Selys) на основі обробки колекції любителя-ентомолога І. Р. Михайлова, котрий збирав бабок в околицях Новоград-Волинського (Житомирська обл.) у 1909-1910 рр. Ним було відловлено три самки Somatochlora arctica -- північного виду, південна межа котрого проходить в Московській області, і який потім трапляється на Кавказі. На жаль, в цих місцях досить рідко проводились збори бабок, тому залишається неясним, чи ще розвивається там даний вид, чи це були лише його випадкові зальоти [109, 110].

Фауну бабок Закарпаття досить ґрунтовно вивчив А. Грабар [51,165]. Найґрунтовніше він обстежив околиці Ужгорода, де виявив 42 види бабок. Для м. Виноградове та с. Онка ним було вказано по 22 види, для сіл Середнє -- 15, Перечиня та Невицька -- по 10, Хуста -- 9, Комят -- 8 тощо. Всього А. Грабар дослідив близько 50 населених пунктів з гірських та рівнинних районів Закарпаття, де зареєстрував у цілому 49 видів бабок. Для ряду видів він указав їх чисельність та періоди льоту. Так, за його даними, Cordulegaster bidentatus в одному році траплявся в дуже великій кількості, в наступні 10 років його не вдалося виявити, але потім він знову з'явився, хоч і в незначній кількості. На обмеженій території передгір'я Буковини (Чернівецька обл.) площею близько 50 км² фауну бабок досліджував Д. Сан-Квентін. Спостереження за способом життя та чисельністю бабок автор проводив в околицях Жадова, що на правому березі р. Серет, на висоті близько 250 м над рівнем моря (30 видів) та Мигова в буково-ялицевій зоні Карпат (28 видів). Окрім власних зборів він використовував також колекцію професора Марку з Чернівецького університету. Бабки цієї колекції були зібрані в околицях Кіцманя (9 видів), Панки біля р. Серет (7 видів), Слободи-Комаровці (5 видів) та по одному виду в інших пунктах.

Загалом, Сан-Квентін вказав 38 видів бабок із даними про коливання їх чисельності по роках, особливості їх біології, фенології льоту, поведінки, розподілу по біотопах. Крім того, він дав загальний географічний аналіз фауни. За чисельністю він розділив бабок на три групи: 1-а -- види, у яких щорічна чисельність майже однакова, 2-а -- види, чисельність яких змінюється, 3-я -- рідкісні види, які вдається виявити не частіше, ніж один раз на рік.

Деякі фауністичні матеріали по західних областях України були опубліковані Ю. Фудаковським. Він частково обстежив Західне Поділля, зокрема околиці Більча Золотого біля р. Серет (14 видів), Заліщики біля р. Дністер (5 видів), Підгайці (4 види), а на передгір'ї Карпат -- Старуню (між Надворною і Коломиєю, 7 видів) та інші.

Ю. Фудаковський опублікував також працю з фауни бабок Волині (22 види) на основі обробки колекції Г. Проніна з околиць Луцька (12 видів) та Ківерцях (3 види), власних зборів з околиць Любешова на р. Стоход Волинської області (4 види), з околиць сіл Кухотська Воля і Морочно Рівненської області (по 2-3 види), а також поблизу сіл Борсуки і Борщівка (13 видів) на р. Горинь і біля великого ставка на півночі Тернопільської області, які в довоєнний час за польської адміністрації належали Волині. Потім Ю. Фудаковський дослідив фауну бабок найвищого карпатського хребта -- Чорногори.

Окремо слід відмітити, що в 1989 р. поблизу Львова був виявлений виплід чужого для фауни України афро-азіатського виду Hemianax ephippiger [101, 102].

Н.А. Матушкіна, та С.М. Горб в 2000 році вивчали класификацію ендофітних кладок рівнокрилих бабок в різних областях правобережної України. В результаті чого, вперше було проведено детальне морфологічне дослідження скелетної основи та м'язового оснащення яйцеклада 53 видів з 16 родин усіх трьох рецентних підрядів бабок, на основі якого складені таблиці модальностей ознак яйцеклада. Описані два раніш невідомі м'язи. У ході експерименту доведено сенсорну функцію стилів яйцеклада та визначено їх роль у процесах відкладання яєць. На основі досліджень та запропоновано класифікацію ендофітних кладок бабок [50, 68].

Пізніше в 2001 році Р. Павлюк досліджував та описував види, що зустрічалися на території Волинської та Рівненської областях. Цей край об'єднує декілька озерних систем як карстового, так і льодовикового походження. Дослідження зооценозів проводилось впродовж двох останніх десятиріч. У сучасних зооценозах серед безхребетних тварин детальніше проаналізовано гідробіонтів та бабки. У цьому регіоні стикаються межі ареалів деяких північних видів, таких як Leucorrhinia albifrons Burm. з південними - Orthetrum albistillum Sel., Sympetrum depressiusculum Sel. Фауна бабок на цій території носить переважно лімнофільний характер. Проте характеризується значною різноманітністю. Всього зареєстровано близько 30 видів.

Детально вивчаються та досліджуються різні життєві форми бабок: імаго та личинки в 2002 році завдяки працям Н.О. Матушкіної та Л.А. Хрокало.

Також вивчався видовий склад Odonata з 2005 по 2008 років на території Західної України. Дослідження та спостереження проводили Л.А. Хрокало та Ю.Г. Верес. За їхніми даними встановлено 31 вид бабок, три види бабок (Sympecma fusca, Aeshna isoceles, Ophiogomphus cecilia) і 1 підвид (Calopteryx splendens ancilla) є нові для фауни Волині та Рівненщини. Основою складання видового списку бабок були збори, здійснені на обома авторами, а також І. Плющем у різних пунктах районів.

Таким чином, територія правобережних областей України в одонатологічному відношенні вивчена нерівномірно. В деяких районах дослідження фауни бабок ще не проводили, відомості з інших районів вже застаріли. Українськими одонатологами також було проведено ґрунтовні дослідження територіальної поведінки бабок, ролі зорових стимулів у поведінці бабок та деяких інших аспектів поведінки бабок [8, 9, 10, 45, 46, 100,101].



Розділ 2. Матеріал та методика дослідження

Матеріалом, що слугували написанню роботи були власні збори та спостереження за фауною Odonata лісостепової зони Рівненської області, що тривали на період з 2007 по 2008 роки в межах Здолбунівського, Рівненського та Гощанського районів. В результаті досліджень було обстежено річкові біоценози Горині та Усті, різні ділянки заплавних терас рік на півдні Рівненської області. Зібрано 20 проб та виготовлено 35 препаратів. Збір імаго, їх фіксацію та систематичну обробку проводили за загальноприйнятими методиками [116].

Основні категорії, за якими проводились кількісна оцінка видового складу і структури популяції комах в біоценозі були наступні.

Чисельність - загальна кількість особин, які входять в склад популяції, або взагалі будь-яка одиниця населення. Поняття вживається для загальної кількісної характеристики. Загальна кількість особин змінюється в залежності від кількості генерації і від фази розвитку. Зміна чисельності на протязі сезону - сезонний (річний) хід, або коливання чисельності.

Щільність (масовість, густота населення) - середня чисельність особин даного виду в перерахунку на одиницю обліку. Одиницею обліку може бути площа, об'єм або вага будь-якого субстрату.

При обліку на одиницю площі, об'єму або ваги отримуємо абсолютні величини; у всіх інших обліках, одиницями яких є час або кількість проведених операцій, отримуємо відносні величини. Визначається щільність середньою кількістю, яка проводиться на одиницю виміру (обліку). При визначенні щільності обов'язково приймаються до уваги і ті проби, в яких не було виявлено ні однієї особини даного виду.



де, k - сума всіх особин виду у всіх пробах;

n - кількість взятих проб.

Індекс домінування - відношення числа особин одного виду до загального числа особин всіх видів, виражений у відсотках:

де, k - сума особин даного виду;

K - сума особин всіх видів у всіх пробах.

Індекс поширення - показник відносного числа проб, в яких представлений даний вид до загального числа досліджених проб, виражений у відсотках:

P =

де, n - проби, в яких знайдений вид;

N - загальне число проб.

Вивчення видового складу комах проводилось при виконанні різних типів досліджень із застосуванням найрізноманітніших методик.

Бабки, а також, їх личинки, що жили або харчувалися у травостої, воді, на поверхні ґрунту, представляють велику різноманітність життєвих форм з різними екологічними зв'язками, тому під час дослідження окремих етапів розвитку комах (фенофаз) потрібно провели такі спостереження:

1. Спостереження над дорослою фазою (imago)

Спостереження проводили з весни, при цьому відмічали час появи перших поодиноких екземплярів, потім появу кожної фенологічної групи комах масово; відмічали їх спарювання і кладку яєць, кількість яєць і місце, де вони відкладені (час, місце кладки, кількість за день і за весь період).

Спостерігали за життєдіяльністю комах в різний час доби. Встановили, на яких рослинах комахи найчастіше зустрічаються, чим харчуються. Прослідкували за поведінкою, харчуванням, ненажерливістю комах в залежності від факторів середовища: температури, вологості, світла та інших факторів.

2. Спостереження над фазою яйця (ovum)

Спостереження починали з встановлення часу відкладання яєць, місця відкладки, кількості відкладених яєць; при цьому відмічали, як відкладаються яйця (поодиноко або групами), тривалість яйцекладки (якщо яйця відкладають групами). Від початку відкладки яйця до народження личинки встановлювали тривалість ембріонального розвитку.

3. Спостереження над фазою личинки (larva)

Спостереження починали з моменту виходу личинки з яйця. Відмічали кількість линьок, кількість поколінь - з моменту першої линьки до другої і т.д., відмічали колір і розмір личинок в межах кожного виду, характер їх поведінки в різний час дня, їх ненажерливість, характер харчування, кормову базу (дрібні малощетинкові черви, рачки дафнії, циклопи, личинки водяних комах, пуголовки, мальки риб). Встановили тривалість личинкової фази з моменту виходу з яйця до моменту дорослої фази - імаго. Прослідкували вплив на ріст і розвиток личинки метеорологічних факторів.

Проводячи систематичні спостереження над фенологією комах, визначили кількість генерацій протягом вегетаційного періоду та прослідкували за особливостями розвитку різних фенологічних груп комах (табл. А. 1).

Методика збору личинок. Личинок збирали за допомогою гідробіологічного сачка або скребка. Мішок сачка пошили із капронової сітки з розміром комірок 2-3 мм, а каркас зробити із міцного дроту діаметром 5-6 мм, щоб він не згинався під навантаженням. Для вилову фітофільних наяд кілька разів проводили сачком по водним заростям, або вручну витягали із води стебла рослин. Донних мешканців захоплювали з ґрунтом, який потім добре промивали. Звертали увагу на камені у воді, під якими могли знаходитися личинки. Гарні результати дав перегляд вмісту сачка чи скребка в кюветі з чистою водою. Зібраних живих личинок вміщували в склянку або пластикову тару разом із рослинами та ґрунтом і невеликою кількістю води. Також личинок транспортували у сирому моху. Оскільки бабки - активні хижаки нерозбірливі в харчуванні, наяд Рівнокрилих (Zygoptera) та Різнокрилих (Anisoptera) тримали в окремій судині. Іноді личинок, призначених для колекції, фіксують на місці збору в 70 % спирті.

Живих наяд перед фіксацією в лабораторних умовах заморювали, занурюючи в гарячу воду. Донні форми відмивали від бруду та мулу. Покриви великих наяд проколювали тонкою голкою в кількох місцях для сприяння осмотичним процесам. Личинок фіксували в 70 % спирті, до якого додавали трохи формаліну. Найкращі результати дала обробка матеріалу в фіксаторі Буен-Дюбокс-Бразиля (БДБ), склад якого такий:

1. пікринова кислота - 1 г

2. 80% етиловий спирт - 150 мл

3. 40% формалін - 60 мл

4. льодяна оцтова кислота - 15 мл

При тривалому зберіганні матеріалу спирт слід періодично поновлювати, а при зберіганні в БДБ слід 2-3 рази на тиждень додавати по 1-2 краплі льодяної оцтової кислоти.

Достовірно визначили вид за личинками 2-х, рідше 3-х останніх стадій, для чого тримали молодих наяд у лабораторних умовах. Личинок тримали по одній особині в кожній посудині серед рослин і ґрунту, взятих з водойми. Личинок регулярно годували відповідним живим кормом, а для реофілів (личинки, що мешкають в проточних водоймах) забезпечили необхідною аерацією. Личинок, яким був притаманний донний спосіб життя, годували тваринами, що зариваються у ґрунт (дрібні малощетинкові черви, зокрема трубковик (Tubifex), личинки комарів-хірономід, так званий “мотиль”, тощо). Для невеликих за розмірами личинок Рівнокрилих бабок (Zygoptera) найкращим кормом були рачки дафнії (Daphnia) та циклопи (Cyclops), дрібні личинки кровосисних комарів (Culicidae). Періодично в посудинах замінювали воду. В садки з дорослими наядами поміщали предмети (паличку чи стебло рослини), які видавались над водною поверхнею, щоб личинка могла вилізти з води і перелиняти на імаго. Утримання личинок бабок не вимагало особливих умов, тому в лабораторії ми вирощували від яйця до імаго [68].

Крім збору личинок в природі, звертали увагу на личинкові шкірки (екзувії) на прибережній рослинності, камінні та інших предметах, що виступали над поверхнею води (фото В. 16). Такий екзувій мав таку ж цінність, як і ціла личинка, бо становив собою оболонку її останньої стадії. Шкірки зберігали сухими в невеликих коробках, або в спирті, оскільки суха кутикула досить тендітна і легко розламується. Сухі екзувії попередньо розмочували у 5 % водному розчині молочної кислоти. Щоб фіксовані у спирті екзувії не змінювали колір, їх захищали від прямих сонячних променів. Для колекції монтували екзувії, наклеюючи їх на прозорі плівки та відповідно наколюючи разом із етикетками на ентомологічні голки. При цьому на окремі плівки наклеювали маску і зяброві пластинки [68].

Збір преімагінальних фаз. Для пошуку і збору водних фаз розвитку звертали увагу на ділянки річкових біоценозів Горині та Усті в межах 3 районів (Рівненського, Гощанського та Здолбунівського) із помірною та швидкою течіями.

Збір імаго. Збір імаго проводили з 3-ї декади травня по кінець серпня, щодекади протягом теплого періоду, коли бабки проходили різні стадії розвитку. Збір імаго проводили в місцях виплоду на річкових біоценозах досліджених районів.

Імаго відловлювали звичайним ентомологічним повітряним сачком великого діаметру та довгою ручкою. Імаго заморювали етил-ацетатом, ефіром чи хлороформом. У великих Різнокрилих бабок (Anisoptera) видаляли кишечник, розрізаючи черевце між III-VII сегментами, та крилові м'язи. Металево-блискуче забарвлення бабок забезпечувалось у сухих колекційних екземплярів. В інших випадках (крім блакитного нальоту на черевці), коли пігменти сконцентровані в клітинах гіподерми, витримували імаго до 30 хв. в ацетоні, щоб запобігти розкладанню пігментів і зберегти природне забарвлення, а потім - одразу ж розправляли, бо інакше кутикула може легко розламатися на розправлячках чи пінопласті. Інших імаго зберігали в сухому вигляді у паперових конвертах.

Для проведення екологічних спостережень за бабками в природі використовували повітряний та водяний термометри для визначення температури в різних середовищах існування цих комах. Записували у щоденнику спостереження, які відбувалися у природі - зниження або підвищення температури в різні декади місяців (кінець травня - серпень 2007-2008 років), кількість опадів протягом літнього періоду, вологість повітря та ін.

Після спостережень та обробки зібраного матеріалу в природніх умовах, в лабораторії проводили детальне вивчення імаго, личинок, екзувій, жилкування крил за допомогою мікроскопу МБС-10, лупи та визначників Odonata. Користувалися методичним матеріалом для виготовлення препаратів бабок.

Для встановлення видового складу бабок лісостепової зони Рівненської області, визначення кожного виду, який був знайдений та описаний користувалися ентомологічними визначниками Г.Я. Бей-Биенка, В.М. Єрмоленка та Б.М. Мамаєва [24, 52, 66, 68, 123].

Таким чином, обробка досліджуваного матеріалу зводилась до наукового опису, визначення видової приналежності, виявлення заканомірності розподілу представників ряду Odonata на досліджуваній території, отримання порівнювальних величин та їх математична обробка.



Розділ 3. Фізико-географічна характеристика району дослідження

Західноукраїнська лісостепова провінція розташована в Тернопільській, Львівській, Волинській, Рівненській областях. Вона простягається від Передкарпаття і західних кордонів України на схід, де на поверхню виходять кристалічні породи Українського щита. Вона є найбільш підвищеною провінцією лісостепової зони.

Серед провінцій лісостепової зони Західноукраїнська є найбільш зволоженою. В середньому за рік тут буває 600-20 мм опадів. Середня температура січня -4,5°С, літо помірно тепле, вегетаційний період триває 200 - 212 днів. У минулому великі площі займали широколисто-лісові ландшафти. За особливостями поширення сучасних ландшафтів Західноукраїнська провінція поділяється на такі фізико-географічні області: Волинську височинну, Мале Полісся, Західноподільську височинну, Середньоподільську височинну, Прут-Дністровську височинну.

Геологічну будову території Рівненської області визначає її положення у межах занурення південно-західного краю Східноєвропейської платформи. Від сходу межі області до лінії смт. Томашгород - смт. Соснове - м. Корець простежуються близьке залягання і виходи на поверхню кристалічних порід Українського щита. Крайня північно-західна частина лежить у межах Ратнівського горсту, виповненого відкладами крейдового віку. Переважна частина області пов'язана із Волино-Подільською монокліналлю. Вона характеризується зануренням поверхні фундаменту і збільшенням потужності нижнього структурного поверху осадочного чохла із Сходу на Захід в міру нарощування молодших за віком палеозойських помірно дислокованих порід: венду (пісковики, алевроліти, базальти, туфи), рифею (базальти, пісковики, сланці), ордовику (пісковики, вапняки), силуру (мергелі, доломіти). Верхній структурний поверх представлений моноклінальною карбонатною товщею крейдового віку. У південно-східній частині області і на територіях, прилеглих до виходів кристалічного фундаменту, залягають неогенові вапняки, пісковики, піски. Для антропогенового покриву характерні алювіальні і моренні відклади у долині Прип'яті, водно-льодовикові поля у центральної частині і лесоподібні породи на Півдні області. Область відзначається рівнинною поверхнею, пересічна висота якої 184 м (найвища точка 372 м на крайньому Півдні, найнижча - 134 м у долині р. Горинь на крайній Півночі). В орографічному відношенні Рівненську область поділяють на дві частини. Більша північна її частина лежить у межах Поліської низовини. Її поверхня - низовинні, плоско хвилясті акумулятивні рівнини з широкими терасованими долинами річок, розділеними невиразними, іноді заболоченими вододілами з еоловими, гляціальними або денудаційними формами (рис. Б. 6).

Південна частина області розташована в межах Волинської височини, являє собою підвищену, хвилясту лесову рівнину, розчленовану густою мережею річок на окремі плато (Мізоцький кряж, Повчанське плато, Рівненське плато, Гощанське плато), а також балками та ярами. На крайньому Південному Заході - рівнина Малого Полісся. Корисні копалини - торф та мінеральне будівельні матеріали. Численні родовища гранітів, гранодіоритів пов'язані з Українським щитом. Особливо відомі ясно-рожеві та сірі граніти (Рокитнівський, Березнівський, Корецький та інші райони. У південній частині - поклади лісоподібних суглинків, гончарних глин, крейди, вапняків, пісковиків. Піски поширені повсюдно. З корисних копалин, які не мають промислового значення, - мідь, болотні залізні руди, вугілля, бурштин. Джерела мінеральних вод типу миргородської та трускавецької.

Клімат помірно континентальний з вологим теплим літом і м'якою зимою з частими відлигами. Рівненська область лежить в Атлантико-континентальній кліматичній області. Пересічна температура січня -4,8, -5,6°, липня +18,1, 18,6°. Період з температурою понад +10° становить більше 160 днів. Сума активних температур 2350-2950°. Опадів 600 - 650 мм на рік; основна кількість їх випадає у квітні-жовтні. Висота снігового покриву 12-14 см. Серед несприятливих кліматичних явищ - ожеледиця (до 15 днів взимку), посилення вітру до 15 м/с (частіше у південній частині області), тривалі бездощові періоди, зливи, відлиги (взимку часто спостерігаються 13 - 20 днів на місяць), заморозки (на поверхні ґрунту іноді до середини червня). Рівненська область розташована у вологій, помірно теплій агрокліматичній зоні. В області діють Рівненський обласний центр по гідрометеорології та метеостанції у Дубно, Сарнах, Здолбунові, Острозі.

Ґрунтовий покрив області дуже різноманітний. Найпоширеніші опідзолені (ясно-сірі, сірі лісові, темно-сірі та чорноземи опідзолені; у лісостеповій частині, 27,1% загальної площі області) та дерново-підзолисті (піщані, глинисто-піщані, оглеєні; в основному на Поліссі, 20,4%) ґрунти. Чорноземи вкривають вододільні простори у лісостеповій частині (5,3%). Дернові ґрунти на елювії щільних карбонатних порід поширені на Південному Заході області. Знижені ділянки вододілів, терас, заплави річок і днища балок займають лучні, лучно-чорноземні, дернові (12%), болотні (7,8%), торфово-болотні ґрунти та торфовища (13,3%). Основні проблеми господарства використання ґрунтів пов'язані з осушенням надмірно зволожених ґрунтів, вапнуванням кислих ґрунтів у Поліссі та протиерозійними заходами у лісостеповій частині області.

Рівненська область лежить у межах Західноукраїнської геоботанічної підпровінції. Лісами (хвойними і мішаними на Півночі, широколистяними і мішаними на Півдні) вкрито 7,3 тис. км². У лісостепу лісистість перевищує до 15%. Головні лісоутворюючі породи - хвойні (68% площі лісів; в основному сосна); є також дуб, граб, береза, вільха чорна, осика, клен гостролистий, липа, берест, ясен звичайний. Луки займають 12-15% площі області, в межах Волинської височини - заплавні.

Тваринний світ області належить до Поліського зоогеографічного округу. Фауна налічує понад 300 видів, у тому числі ссавців - 66, птахів -186, риб - 33, плазунів - 7, земноводних - 11. Водяться лось, зубр, вовк, борсук, свиня дика, лисиця, козуля, білка, куниця, заєць, соня лісова, полівка лісова, бурозубка звичайна, горностай. З птахів гніздяться глухар, тетерев, рябчик, куріпка сіра, жайворонок лісовий, дрозд, дятли, сойка, зозуля, сова, яструби, шпаки, качки дикі, кулики, перепілки, горлиці, лелеки та інші. По берегам водойм селяться бобер, видра річкова, ондатра. В річках та озерах водяться щука, окунь, карась, сом, лящ, лин, сазан, краснопірка тощо; у ставках - короп, окунь та ін. Акліматизовано нутрію, ондатру, єнотоподібного собаку, благородного оленя, лань, фазана. Північна частина області лежить у межах Волинського Полісся, південна - Західноукраїнської лісостепової фізико-географічної провінції, крайній Південний Захід - Малого Полісся. Для південної частини характерні опільські рівнинно-підвищені і лучно-степові підвищені розчленовані і терасні природно-територіальні комплекси.

Рівненщина багата на поверхневі води (річки, озера, водосховища, ставки). Всього налічується 171 річка завдовжки понад 10 км кожна. Основний напрям течії річок з Півдня на Північ, що зумовлене загальним зниженням поверхні в цьому напрямі. Всі річки належать до басейна Дніпра.

Головна водна артерія - притока Прип'яті Горинь, яка справа приймає Случ зі Ставом, Бобером і Серегівкою, а також Зайчисько; зліва - Вілію зі Свитенською, Устю, Стублу, Мельницю, Вирку. У південній частині, в межах Волинської височини, похили зростають (1,0-3,0 м/км), що сприяє збільшенню швидкості течії; долини вузькі та глибокі, ширина заплав невелика. Середня густота річкової сітки від 0,21-0,31 км/км² на Півдні до 0,3-0,43 км/км² на Півночі. Основне джерело живлення річок - талі снігові води (55-60% для річок Полісся, 25-45% для річок Лісостепу). Решта стоку припадає на підземне та дощове живлення. В області понад 500 озер різного походження (карстові, заплавні та інше) (рис. Б. 6).

Річкові біоценози району займають велике положення. Довжина основної річки - Горині становить 659 км, а площа басейну - 27,7 тис.м² . Воду з річки використовують для технічного, побутового, сільськогосподарського водопостачання. Долина Горині має дві особливі ділянки - волинську та поліську (фото В. 1). Волинська ділянка починається від Острога і продовжується до Оржева. Глибина відрізу долини досягає 50-70 м; вона характерна чіткими обрисами і найбільшим на території області комплексом терас (крім заплави тут виділяються ще три надзаплавних терасових рівні) [34, 35, 63, 113].



Розділ 4. Морфологічна характеристика бабок

4.1 Морфологічні особливості імаго Odonata

Бабки розповсюджені в основному в тропічних та субтропічних районах. Всього відомо близько 4000 видів, які розподіляються за 24 родинами та майже 500 родами. В Україні виявлено 73 види [50, 68].

Бабки - великі, звичайно яскраво забарвлені, добре літаючі хижі комахи з великою рухливою головою, дуже короткими, щетинкоподібними вусиками, великими, характерно модифікованими грудьми, чотирма майже однаковими, прозорими, сітчастими крилами з багатим жилкуванням та видовженим, струнким черевцем. Метаморфоз неповний.

Голова велика, ширша за груди, досить рухливо зчленована з передньогрудьми (рис. 1). Очі дуже великі, розділені або дотикаються. Прості очка розташовані трикутником на більш або менш здутому тім'ї, яке знаходиться між очима або спереду них, якщо очі дотикаються.

Спереду, вниз від тім'я, розташовані лоб, наличник, що складається з верхнього та нижнього відділів, та верхня губа. На межі між тім'ям та лобом прикріплені невеликі, слабо розвинені вусики. На лобі іноді є Т-подібний малюнок, який використовують для розрізнення видів. Ротові органи добре розвинені, гризучі, складаються з частково вкритих верхньою губою парних, гострозубчастих мандибул та максил, а також із непарної нижньої губи.

Остання вкриває знизу парні ротові органи і складається з середньої та двох бічних лопатей. За тім'ям розташована потилиця. На потилиці часто є плями та лінії. Якщо очі дотикаються, на верхній стороні голови потилиця дуже звужена і утворює так званий потиличний трикутник.

Груди складаються з передньогрудей, середньогрудей та задньогрудей. Передньогруди невеликі і відділені від наступного сегмента грудей. Верхня частина передньогрудей називається передньоспинкою. Середньогруди та задньогруди надзвичайно сильно розвинені і утворюють тісно зрослий комплекс, який далі умовно буде називатися «груди». До середньогрудей належить також мезостигмальна пластинка; вона невелика і з'єднує середньогруди з передньогрудьми.

Рис. 1. Бабки

1 -- голова Zygoptera зверху (нал -- наличник, л -- лоб, овус -- основа вусика, т -- тім'я, ок -- очки, пп -- потиличні плями, оч -- очі); 2 -- голова Aeshnidae зверху (пт -- потиличний трикутник, на лобі -- Т-подібний малюнок); 3 -- голова Aeshnidae спереду (вв, нв -- верхній та нижній відділи наличника, вг -- верхня губа, нг -- нижня губа, м -- мандибула); 4 -- схема будови грудей Calopteryx, вигляд збоку (пргр -- передньогруди, мп -- мезостигмальна пластинка, мс -- медіальна складка, мзст -- мезепістерна, мзш -- мезоплейральний шов, мзм -- мезепімера, мтст -- метепістерна, мтш -- метаплейральний шов, мтм -- метепімера, стерн_III -- стерніт задньогрудей, і_II, -- інфраепістерна середньо- та задньогрудей, таз_I, таз_IІ, таз_III -- тазик передньо-, середньо- та задньогрудей); 5 -- схема вторинних копуляційних органів у представників родини Libellulidae, вигляд збоку (пл -- передняя лопать, п -- пеніс, вгк, нгк -- внутрішня та зовнішня гілки генітального гачечка, зл -- задня лопасть); 6 - голова представників родини Corduliidae збоку; 7 - голова представників родини Libellulidae (Sympetrum).



На відміну від інших комах у бабок спинна частина грудей косо відсунута назад, тому крила опиняються позаду ніг. Тергіти, які розташовані між основами крил, і стерніти сильно зменшені, а плейрити збільшені.

Кожен плейрит складається з трьох частин -- епістерни, епімери та інфраепістерни. Епістерна средньогрудей називається мезепістерною, епімера задньогрудей -- метепімерою. На мезепістерні нерідко є світла або темна мезепістернальна, або доплечова смуга, що має таксономічне значення. Обидві мезепістерни дотикаються на передньо-верхній частині грудей та розділені медіальною складкою. Склерити грудей відділені один від одного швами. Епістерна та епімера розділені плейральним швом. Слід відзначити, що мезоплейральний шов у бабок часто називається плечовим, шов між мезепімерою та метепістерною -- першим бічним, а метаплейральний шов -- другим бічним швом.

Крила великі, майже однакової форми, звичайно майже повністю прозорі, з багатим жилкуванням (рис. 2). На крилі є шість основних поздовжніх жилок.

Рис. 2. Крила бабок

1 -- Calopteryx splendens, самиця, основа заднього крила; 2 -- Platycnemis pennipes, самець, основа заднього крила; 3 -- Coenagrion hastulatum, самець, переднє крило; 4 -- Orthetrum cancellatum, самець, крила; 5 -- Sympetrum danae, самець, основа переднього крила; 6 -- Leucorrhinia albifrons, самець, основа переднього крила

Костальна жилка (C) утворює передній край крила. Субкостальна жилка (Sc) йде паралельно C і закінчується біля товстої поперечної жилки -- вузлика, який з'єднує C та радіальну (R) поздовжні жилки (рис. 3). R спочатку ділиться на дві гілки -- R₁ и RS. Радіальний сектор (RS) далі ділиться на три гілки (R₂, R₃, R₄₊₅). Між гілками R є декілька додаткових поздовжніх жилок, а саме: під R₂ -- IR₂, під R₃ -- IR₃ з двома гілками (верхньою та нижньою), під IR -- додатковий радіальний сектор (RSp_l). За R слідує медіальна жилка (M), яка відходить від верхнього кута чотирикутника (або трикутника). В основі крила, до дужки, R та M злиті в одну (R+M). Під M є додатковий медіальний сектор (MSp_l). Від нижнього кута чотирикутника (або трикутника) відходить п'ята основна поздовжня жилка -- кубітальна (Сu). За нею слідує анальна жилка (А) з декількома гілками. Основним відрізком А (у рівнокрилих бабок) називається відрізок А між краєм крила та кубіто-анальною жилкою перед останньою.

З поперечних жилок, крім вузлика, слід ще відмітити дужку, передвузликові, підвузликові та кубіто-анальні жилки. Дужкою (аrculus) називається товста жилка, яка знаходиться біля основи крила між R + M та Cu. З дужки починаються R та M. Передвузликовими називаються жилки, розташовані між C та R, основою крила та вузликом. Підвузликові жилки розташовані під вузликом між R₂₊₃ та несправжньою основою IR₃, перед вузликовою косою жилкою (остання є справжнім початком IR₃). Кубіто-анальні жилки (їх завжди небагато) знаходяться біля основи крила, між Cu, А та чотирикутником (або трикутником). В основі крила, між M та Cu, зовні від дужки, у рівнокрилих бабок є поле, яке називається чотирикутником, а у різнокрилих бабок - трикутником. Поряд з трикутником іноді трапляється внутрішній трикутник (у бік основи крила). Дискоїдальне поле знаходиться між M, Cu, чотирикутником (або трикутником) та краєм крила. Якщо в цьому полі розташований лише один ряд комірок, то їх називають дискоїдальними комірками.



Рис. 3. Крила бабок

1 -- крила самиці Lestes dryas, IR - додаткові повздовжні, або інтеркалярні жилки; n - вузлик; q - криловий чотирикутник; pt - птеростигма. 2 -- крила самиці Aeschna juncea, an - анальна петля; ar - дужка; at - анальний трикутник; IR - додаткові повздовжні, або інтеркалярні жилки; m - перетиночка; MSpl, RSpl - додаткові медіальний та радіальний сектори; n - вузлик; q - криловий чотирикутник; pt - птеростигма; tr - криловий трикутник, складається з 5 або 4 комірок.

Між А та заднім краєм крила розташоване анальне поле, від якого іноді відмежований анальний трикутник. Анальною петлею називається поле, відмежоване А та її гілками. До основи крила прилягає непрозора мембрана - перетиночка. Біля переднього краю крила, біля його вершини, знаходиться невелике, темне поле - птеростигма.

Черевце тонке, довге, складається з 11 сегментів; останній (анальний) сегмент, або тельсон, дуже зменшений порівняно з попереднім сегментом. Тергіти добре розвинені; окремий тергіт охоплює майже весь відповідний сегмент.

У самців бабок на відміну від усіх інших комах є вторинні копулятивні органи, які розміщені на II стерніті. Вони особливо важливі для визначення видів родини Libellulidae. При розгляді збоку пеніс звичайно не видно, а видно парні генітальні гачечки та лопатеподібні відростки. Генітальний гачечок має внутрішню та зовнішню гілки. У самців деяких видів з боків другого сегменту черевця знаходиться ще одна пара відростків, так званих вушок. Статевий отвір самця відкривається на IX сегменті, тому перед копуляцією самець має перенести сперму до вторинного пенісу; це досягається завдяки пригинанню статевого отвору до II сегменту черевця. Статевий отвір самки відкривається на межі VIII та IX сегментів. Самки ряду видів мають яйцеклад, розвинений до різного ступеня. Для визначення видів іноді важливою є форма стулок яйцеклада. В типовому випадку є три пари стулок. Перша належить до VIII сегменту, а друга та третя пари -- до IX. Добре розвинені треті стулки, наприклад, у Lestidae. У Libellulidae та Gomphidae другі та треті стулки майже або повністю зникли, а перші зменшені або перетворені у двохроздільну генітальну пластинку.

На кінці черевця розташовані анальні придатки - у самців парні верхні та парні або непарні нижні, у самок - лише парні верхні. У самок нерідко трапляється декілька кольорових форм. Самки, схожі за забарвленням на самців, називаються гомохромними або андрохромними. Самки, забарвлені інакше, ніж самці, називаються гетерохромними або гінохромними [9, 32, 43, 50, 125, 132].



4.2 Зовнішня будова личинок Odonata

Личинки рівнокрилих бабок плавають, вигинаючи тіло, при чому складені разом хвостові зябра відіграють роль черевця. Личинки різнокрилих бабок можуть пересуватися реактивно, набираючи та виштовхуючи воду із кишечника. Личинки бабок - активні хижаки. Вони полюють на різноманітну здобич і живляться виключно тваринною їжею, яку здатні захопити дрібними ракоподібними, личинками водних комах, клопами, пуголовками, іноді личинками та мальками риб (фото В. 15).

Струнке видовжене або коротке валькувате тіло личинки складається з трьох відділів: голови, грудей та черевця. Голова велика, широка, рухливо з'єднана з передньогрудьми. На ній розрізняють очі, лоб (frons), лице (clypeus), тім'я (vertex), потилицю (occiput), антени (antennae) та ротові органи. Ротовий апарат пристосований до захоплення живої рухливої здобичі. Він складається з верхньої губи (labrum), пари верхніх щелеп (mandibulae), пари нижніх щелеп (maxillae) та видозміненої нижньої губи (labium). Остання становить собою спеціалізований рухливий хватальний орган - маску. Маска складається з підпідборіддя (submentum), підборіддя (mentum) та бічних лопатей (рис. 4).

Розрізняють два типи масок: пласку та опуклу ковшеподібну. Пласка маска розвинена у представників родин Коромисло (Aeschnidae), Дідки (Gomphidae) та Красуні (Calopterygidae). Вона прикриває рот тільки знизу.

Ковшеподібна маска властива личинкам звичайних Бабок (Libellulidae), Кордулід (Cordulidae). Вона має вигляд ковша чи ложки і в стані спокою прикриває ротові органи зверху, спереду та знизу.

Груди складаються з трьох сегментів: передньогрудей (prothorax), середньогрудей (mesothorax) та задньогрудей (metathorax). Кожен із сегментів несе пару ніг, а передньо- та задньогруди на середніх та останніх стадіях розвитку - зачатки крил. Крилові чохли у личинок з'являються у вигляді трикутних відростків після третьої-четвертої линьки і поступово збільшуються в довжину та ширину після кожної наступної. Ноги нерідко вкриті шипами чи волосинами або несуть особливі вирости.

Черевце (abdomen) ширше та коротше, ніж в імаго. Воно складається із десяти добре помітних сегментів. Представники підряду Рівнокрилі (Zygoptera) мають подовжене струнке черевце, яке закінчується трьома зябровими пластинками.

Рис 1. Зовнішня будова личинок Zygoptera (1) та Anisoptera (2), вигляд зі спинного боку: ан.п. - анальна піраміда, гол. - голова, гр. - груди, з.п. - зяброві пластинки, кр.з. - крилові зачатки, або крилові чохлики, чер.- черевце; 1 - Lestes barbara (Lestidae), 2 - Anax imperator (Aeshnidae).

Зяброві пластинки мають вигляд трьох листоподібних виростів із розгалуженою мережею трахей. Сегменти черевця личинок багатьох видів по бічним краям та середній лінії спинки озброєні шипами різної величини та форми. Шипи, розташовані по середній лінії черевця, називають спинними (дорсальними), а розташовані по краям тергітів - бічними.

Личинки бабок загалом імагоподібні, але існують в іншому середовищі і мають спеціалізовані личинкові органи, тому їх називають наядами.

Ріст личинок супроводжується линяннями. Кількість личинкових стадій у різних видів та в різних умовах довкілля коливається від 7 до 15. Для ряду видів число стадій й досі достовірно не встановлене. Для багатьох видів відома передличинка, що виходить із яйця. Передличинка відрізняється від личинки слабкою диференціацією відділів тіла (фото В. 14). Личинкову шкірку, що залишилася після виходу імаго, називають екзувієм [68, 78, 86, 143, 162].

4.3 Основні риси біології бабок

Імаго бабок активні вдень. З другої половини квітня до жовтня (якщо тепла осінь - іноді до перших тижнів листопаду) їх можна зустріти теплої сонячної погоди. Вранці та при низьких температурах вони часто сидять, гріючись в сонячному промінні, на камінні, корі дерев та інших субстратах, здатних до швидкого теплообміну. Найчастіше їх можна зустріти в місцях парування та відкладки яєць біля водойм, хоча деякі види можуть відлітати на значну відстань від водойм. Життя імаго триває в середньому від кількох днів до кількох тижнів. Окремі екземпляри, особливо різнокрилих бабок, можуть доживати до декількох місяців (рис. 5).

Рівнокрилі бабки з роду Sympecma, що звичайно зимують у дорослому стані, можуть досягати віку 10 місяців, хоча більшу частину цього часу вони проводять у стані заціпеніння. Деякі види бабок тяжіють у своїй біології до певних типів водойм, наприклад проточних водойм, ставків, боліт тощо. Такі спеціалізовані види, як правило, називають стенобіонтними. Інші види можуть заселять різноманітні типи водойм. Такі види називають еврибіонтними. Життя імаго бабок можна розділити на два періоди [153, 154].

Ювенільний починається після линяння та виходу в повітря і закінчується статевим дозріванням. Під час цього періоду, що продовжується від кількох днів до кількох тижнів, більшість видів, як правило, займає фуражувальні ділянки на певній відстані від водойм, де інтенсивно харчується до настання другого, репродуктивного періоду. В цей час вони інтенсивно збільшуються у вазі та отримують характерне для імаго забарвлення тіла. Після закінчення ювенільного періоду бабки знов повертаються до водойм.

Під час репродуктивного періоду, що також продовжується від кількох днів до кількох тижнів, бабки паруються поблизу водойм та відкладають яйця.