Аналізатори та їх роль

До тактильних рецепторів відносять мейснеровы тельця, розташовані в посудинах шкіри, і меркелевы диски, наявні у великій кількості на кінчиках пальців і губах. До рецепторів тиску відносять тельця Пачини, які зосереджені в глибоких шарах шкіри, у сухожиллях зв'язуваннях, очеревині, брижах кишечнику.

Нервові імпульси, що виникли в тактильних рецепторах, по чутливих волокнах надходять у задню центральну звивину кори головного мозку.

У різних місцях шкіри тактильна чутливість проявляється в неоднаковому ступені. Так, вона найбільш висока на поверхні губ, носа, мови, а на спині, підошві стіп, животі виражена в меншому ступені. Показано, що одночасний дотик до двох крапок шкіри не завжди супроводжується виникненням відчуття двох впливів. Якщо зазначені крапки лежать дуже близько друг до друга, то виникає відчуття одного дотику. Найменша відстань між крапками шкіри, при роздратуванні яких виникає відчуття двох доторкань, називають порогом простору. Пороги простору неоднакові в різних місцях шкіри: вони мінімальні на кінчиках пальців, губах і мові й максимальні на стегні, плечі, спині.

Температура навколишнього середовища збуджує терморецепторы, зосереджені в шкірі, на роговій оболонці ока, у слизуватих оболонках. Зміна температури внутрішнього середовища організму приводить до порушення температурних рецепторів, розташованих у гіпоталамусі.

Розрізняють терморецепторы, що сприймають холод і тепло. Теплові рецептори представлені тельцями Руффипп, холодові- колбочками Краузе. Голі окончания-афферентных нервових волокон також можуть виконувати функції Холодових і теплових рецепторів.

Терморецептори в шкірі розташовуються на різній глибині: більш поверхово перебувають холодові, глибше- теплові рецептори. Внаслідок цього час реакції на холодові роздратування менше, ніж на теплові. Терморецепторы згруповані в певних крапках поверхні тіла людини, при цьому Холодових крапок значно більше, ніж теплових. Виразність відчуття тепла й холоду залежить від місця наносимого роздратування, величини дратує поверхности, що, і навколишньої температури.

Болючі відчуття виникають при дії будь-яких подразників надмірної сили. Однак у цей час остаточно не встановлено, які рецептори сприймають біль. Одні дослідники вважають, що особливих рецепторів, що сприймають біль, не існує, інші думають, що виникнення болю пов'язане з роздратуванням закінчень особливих нервових волокон. Отримано дані, що свідчать про те, що у формуванні болю має значення утворення в нервових закінченнях гистамина. Так, при підшкірному V введенні гистамина в дуже малій концентрації з'являється відчуття болю. Виникнення болю з, також з іншими речовинами, що утворяться в тканинах у місці ушкодження. Такими речовинами, зокрема, є брадикинин, XІІ фактор згортання крові (фактор Хагемана).

5. Вісцеральна чутливість

Интерорецептори, що перебувають у внутрішніх органах, одержали назву висцерорецепторов.

Вісцерорецептори мають низький поріг роздратування. Вони мають велику специфічність стосовно діючим на них подразникам. У внутрішніх органах є рецептори, що реагують на механічні роздратування (механорецепторы), на дію хімічних речовин (хеморецепторы), на зрушення температури внутрішнього середовища організму (терморецепторы) і на зміну осмотического тиску (осморецептори).

Висцерорецептори беруть участь у регуляції роботи внутрішніх органів, здійснюють рефлекторні взаємодії між ними. Роздратування рецепторів внутрішніх органів в умовах норми не супроводжується виникненням усвідомлюваних відчуттів. Однак при порушенні деяких висцерорецепторов, наприклад рецепторів сечового міхура й прямої кишки у випадку розтягання їхніх стінок, виникають відчуття позиву на сечовипускання й дефекацію.

6. Ранні стадії філогенезу аналізаторів і нервової системи

Еволюція будови й функцій нервової системи починається від нижчих тварин -- безхребетних. На їхньому прикладі можна простежити, як розвивалися й ускладнювалися рецептори, нервові клітини та вдосконалювалася будова нервової системи від нижчих тварин до високоорганізованих.

Нервова тканина характеризується такими властивостями, як подразнення, збудження й проведення збудження.

Процес утворення нервової тканини йшов поступово від недиференційованої протоплазми амеби до надзвичайно складної нервової системи у ссавців. Так, амеба відповідає на подразнення збудженням усієї клітини, тоді як у багатоклітинних організмів збудження з поверхневого шару клітин передається до клітин, що лежать глибше.

Багатоклітинний організм має вже диференційовані тканини. Разом з іншими утворюється й нервова тканина, яка виконує притаманні лише їй функції.

Вважають, що початковим етапом розвитку нервової тканини є епїтеліально-моторні клітини у гідри, тобто епітеліальні кліти протоплазматичними відростками, які мають здатність скорочуватися. Далі ускладнення нервової системи йде по шляху утворення нейромоторних клітин: поверхневої -- рецептора -- й відростка -- провідника збудження.

У поліпів і медуз нервова система дифузна, вона має вигляд сітки, що складається з рецепторних і рухових клітин, які сполучаються між собою протоплазматичними відростками. Завдяки наявності такої сітки збудження поширюється на велику кількість клітин, які скорочуються і викликають збудження всіх м'язів тіла. Подальший розвиток нервової системи -- це утворення вузлів, або гангліїв, які розміщуються у вигляді ланцюжків. Так, у кільчастих черв'яків у кожному сегменті тіла є пара гангліїв, з'єднаних між собою перетинкою. Ганглії з'єднуються з рецепторами, які розміщені на поверхні тіла, а також із м'язами. Така нервова система називається ланцюжковою. В її передньому сегменті є провідний вузол, у якому концентруються нервові клітини з великою кількістю рецепторів, а також є елементарна структурна одиниця нервової системи -- рефлекторна дуга. Виникнення рефлекторної дуги в процесі філогенетичного розвитку мало велике значення для еволюції нервової системи. Збільшується кількість елементів у кожній рефлекторній дузі, утворюються складні комплекси. Особливого розвитку нервова система досягає у людини.

Нервова система під впливом навколишнього середовища зазнає ряду змін, які дають можливість людині якнайкраще пристосуватися до умов життя. Відбувається вдосконалення всіх елементів у рефлекторній дузі. Особливих змін зазнають рецептори, простежується спеціалізація рецепторної клітини, її пристосування до певного подразнення: хімічного, механічного, теплового, звукового, світлового та ін. Рецептори клітини концентруються в певних місцях і утворюються складно побудовані органи рецепції,'які звуться аналізаторами (око, вухо, орган нюху та ін.). Той подразник, до якого пристосувалася нервова клітина, називається адекватним.

У ланцюжковій нервовій системі провідний нервовий вузол, розміщений спереду, значно збільшується в розмірі й у процесі еволюції бере на себе координацію рухів усіх частин тіла.

У хордових нервова система являє собою трубку, головний мозок перебуває в зачатковій стадії, в нього відсутня дистантна рецепція. Таким чином, перехідна форма -- безхребетних (представником якої є ланцетник) характеризується примітивною будовою нервової системи порівняно з хребетними, у яких розвиваються півкулі великого мозку й уже наявні спеціалізовані органи чуттів.

Головний мозок виконує складні інтегративні й рефлекторні функції, координує діяльність усіх органів і систем організму.

7. Рецептори шкіри

Організм контактує з навколишнім середовищем за допомогою рецепторів. Рецептори поділяються на два типи: зовнішні, або екстерорецептори, які локалізуються на поверхні тіла -- в шкірі, слизових оболонках рота, носа, в органах зору, слуху та ін.; внутрішні, або інтерорецептори, які лежать в оболонках внутрішніх органів. Як зовнішні, так і внутрішні рецептори є початковою ланкою центральної нервової системи, яка, отримавши сигнал, відповідним чином реагує на нього.

Екстерорецептори розміщені на поверхні тіла в шкірі, вони поділяються на дві групи. До першої групи належать контактні рецептори: больові, температурні, дотику, тиску, тепла, холоду. З цими рецепторами подразник стикається безпосередньо. До другої групи належать просторові рецептори: органи зору, слуху та нюху, за допомогою яких сприймаються подразнення з простору, тобто з певної відстані.

Інтерорецептори також поділяються на дві групи: на пропріоре-цептори й вісцерорецептори. До пропріорецепторів належать рецептори м'язів, сухожилків, фасцій і суглобових сумок, а також рецептори присінково-завиткового апарата. Вісцерорецептори містяться у внутрішніх органах. Шкірні рецептори являють собою нервові закінчення, які утворюють густі сітки під епідермісом. Вважають, що нервові закінчення, вільні від мієліну, є рецепторами больового відчуття. Рецептори дотику -- дотикові меніски (тільця Мейсснера), що містяться в сосочках шкіри у вигляді спірального волоконця. Дотиковими рецепторами служать і волосяні мішечки. Тиск сприймають пластичні тільця (тільця Фатера--Пачіні), які складаються з зовнішньої та внутрішньої капсул, де містяться кінцеві розгалуження нерва. Холод сприймають колби Краузе, побудовані з капсули, всередині якої міститься корзинчасте сплетення нервів. Тепло сприймають тільця Руффіні, вони нагадують веретеноподібне сплетення, яке лежить під епідермісом.

М'язові рецептори зв'язані з безліччю рефлекторних реакцій, які забезпечують те чи інше положення тіла в просторі. До м'язових рецепторів належать тільця Фатера--Пачіні, голі нервові закінчення, тільця Гольджі, м'язові веретена. Тільця Фатера--Пачіні містяться в сухожилках, суглобових сумках, фасціях, періості. Тільця Гольджі (цибулиноподібні тільця) являють собою заповнену лімфою капсулу, в яку заходять сухожильні волокна, оточені оголеними нервовими волоконцями. При напруженні сухожилка рецептор збуджується. М'язові веретена -- це посмуговані волокна завдовжки 1--4 мм, оточені капсулою, яка заповнена лімфою. В капсулі міститься від 3 до 13 волоконець. М'язові веретена відповідають і на розтягнення, й на скорочення м'язів, тому що мають подвійну іннервацію: еферентну й аферентну.

Кількість рецепторів у різних частинах шкіри різна. Так, на 10 кв. мм шкіри гомілки в середньому припадає один рецептор, а в ділянці голови -- ЗО, тоді як на подушечках пальців їх 230.

Зовнішні подразнення через кору великого мозку визначають поведінку людини й тварин, а також впливають на функції внурішніх органів.

Шкіра людини виконує ряд таких важливих функцій, як терморегуляцію організму, захисту його від шкідливих зовнішніх впливів, виділення продуктів обміну, депонує кров. Шкіру треба оберігати від перегрівання та сонячного опромінення, що може призвести до стійких змін у кровоносних судинах. Брудна шкіра веде до закупорки потових отворів і протоків сальних залоз, що може викликати запалення волосяних фолікулів. Шкіра надзвичайно чутлива до хімічних речовин, -- про це треба пам'ятати тим, хто працює на відповідних виробництвах. Часті подразнення шкіри хімічними речовинами можуть стати причиною раку шкіри. Через шкіру всмоктуються різні отруйні речовини: нікотинова кислота, анілінові барвники, сполучення хрому, препарати ртуті та ін., що може призвести до загального отруєння організму.

8. Орган смаку

Рецепторами органу смаку є смакові клітини (сосочки), які містяться на кінчику язика, бічних поверхнях і біля основи. В невеликій кількості вони є в епітелії слизової оболонки м'якого піднебіння, на задній стінці глотки. Кількість функціональних смакових сосочків у дітей більша, ніж у дорослих.

Розрізняють чотири види смакових сосочків: валикоподібні, листоподібні, грибоподібні та ниткоподібні.

Валикоподібні сосочки в кількості 6--12 розміщені біля кореня язика у вигляді римської цифри V. У кожному сосочку є від 40 до 150 смакових бруньок. Листоподібні сосочки в кількості 3--8 розміщуються на задньобічній поверхні язика. В кожному сосочку -- від З до 20 смакових бруньок. Грибоподібні сосочки містяться на задній поверхні язика, кількість їх незначна. Ниткоподібні сосочки не мають смакових бруньок, розміщені на спинці язика.

Встановлено, що увесь язик наділений усіма видами смакової чутливості, але ступінь чутливості певних його ділянок до окремих смакових речовин різний. Так, до солодкого найбільш чутлива верхівка, до гіркого -- основа, до кислого -- краї, до солоного -- верхівка та краї язика.

Смакові бруньки складаються з трьох видів клітин: базальних, зовнішніх опорних і внутрішніх смакових. У них закладені закінчення смакових нервів.

Кінець смакової клітини, повернений до пори, являє собою паличкоподібний нейроегателіальний відросток, який інтенсивно сприймає забарвлення.

Іннервація смакових бруньок здійснюється язикоглотковим нервом, барабанною струною, що є у складі проміжного нерва; гортанною гілкою блукаючого нерва.

9. Орган нюху

Орган нюху займає невелику ділянку слизової оболонки середньої частини верхньої носової раковини й задньої верхньої частини носової перегородки. Загальна площа нюхової ділянки у дорослої людини дорівнює 2,5 кв. см. Епітелій нюхової ділянки складається з двох видів рецепторних клітин: опорні й нюхові.

Нюхові клітини є спеціалізованими нервовими волокнами, вони мають веретеноподібну форму, містяться серед опорних клітин. На поверхні слизової оболонки нюхові клітини утворюють невеликі випини, вкриті чутливими волосками, тобто рецепторним апаратом органа. Від нюхових клітин відходять нервові волокна в напрямку до отворів решітчастої пластинки решітчастої кістки, проникають крізь її отвори й закінчуються синапсами біля мітральних клітин нюхової цибулини. Від мітральних клітин відходять аксони, які утворюють нюховий шлях і направляються в нюховий трикутник, проходять крізь передню дірчасту речовину, далі йдуть складним шляхом, який ще не досконало досліджений, і досягають центра нюхового аналізатора в корі півкуль великого мозку, що локалізуються в гачку та закрутці морського коника.

Органи нюху у різних груп ссавців розвинені неоднаково. Розрізняють макросмічних тварин, у яких органи нюху мають складну будову й їхній кірковий центр займає значну площу. До цієї групи тварин належать хижаки, жуйні, копитні, гризуни, сумчасті, комахоїдні. Менш розвинений орган нюху у представників мікросміч-них. Це, насамперед, людина, примати, ластоногі. У аносмічних тварин носові раковини й орган нюху атрофовані. Типовим представником таких тварин є дельфін.

Размещено на Allbest.ru