Анатомія і фізіологія собаки

Анатомією називається наука, яка вивчає форми, будову, взаємозв`язок і місце розташування частин організму.

Слово “анатомія" грецького походження і означає “розсікання на частини”. Так названа ця наука тому, що розсікання на частини було колись єдиним методом вивчення будови організму. Таке вивчення було обмежено межами видимості неозброєним оком або під невеликим збільшенням лупою. В подальшому винахід мікроскопа дало можливість вивчити тонкості будови організму, і в теперішній час є ясне уявлення не тільки про зовнішню, але і про внутрішню будову кожного органа, тканини і навіть клітини живого організму.

Фізіологією називається наука, яка вивчає процеси, які відбуваються в живому організмі або, як говорять, функції живого організму.

Між будовою організму і його функціями є нерозривний зв`язок і взаємообумовленість. Як будова будь-якого органа і організму в цілому визначається його функціями, так і функція будь-якого органа і організму в цілому визначається його будовою. Зміни в одному викликають зміни в іншому. Будь-яка зміна в організмі відбувається в результаті змін, які відбуваються в його зовнішньому і внутрішньому середовище. Від характеру і ступені змін зовнішнього або внутрішнього середовища буде залежати характер і ступінь змін будови і функції органів або організму в цілому. Вирішальну роль в взаємозв`язку і обумовленості будови організму і його функцій грає нервова система з її координуючим органом - корою головного мозку.

Практичне значення вивчення спеціалістами-кінологами основ анатомії і фізіології собаки складається в тому, що ці основи є фундаментом, на який спирається теорія і будується практика службового собаківництва - практика догляду, утримання, годування, розведення, профілактика і лікування хвороб, дресирування і службове застосування собаки.

Організм собаки складається із різних по формі, величині і будові частин або органів. Але при цьому організм є не простою сумою окремих частин, а складною цілісною системою і являє собою єдине ціле.

Органом називається частина організму, яка має певну форму, внутрішню будову і яка виконує певну функцію в організмі. Такими частинами або органами є, наприклад, серце, нирки, око, шлунок та ін.

Кожний орган займає певне місце в організмі і знаходиться в щільному анатомічному і фізіологічному зв`язку з іншими органами.

Форма і внутрішня будова кожного органа обумовлені його функціями.

Органи, які виконують хоч і різні функції, але вони є послідовними стадіями загального фізіологічного процесу, утворюючи систему органів. Так, наприклад, ротова порожнина, шлунок, стравохід, кишечник виконують різні функції, але в той же час ці функції є частинами загального процесу травлення.

В організмі собаки розрізняють наступні системи:

систему органів руху;

систему органів травлення;

систему органів дихання;

систему органів крово- і лімфоутворення;

систему органів сечовиділення;

систему органів розмноження;

нервову систему і органів чуття;

систему органів внутрішньої секреції;

систему органів шкіряного покриву.

Систему органів руху складають кістки, зв`язки і м`язи. Кістки утворюють твердий, але пружний остов тіла тварини - скелет. За допомогою зв`язок утворюються більш або менш рухомі з`єднання кісток - суглоби. М`язи, які прикріплені до кісток, при своєму скороченні приводять кістки в рух.

Систему органів травлення утворюють: ротова порожнина - орган захоплення їжі, роздрібнення, змочування і опробування їжі; глотка і стравохід - органи, які проводять їжу в шлунок; шлунок, тонкі кишки, печінка і підшлункова залоза - органи перетравлення і всмоктування їжі; товстий кишечник - орган тимчасового накопичення неперетравлених останків їжі і виведення їх із організму.

Систему органів дихання складають: носова порожнина - орган, який зігріває, очищує і обстежує газоподібні речовини, які поступають при диханні повітря; гортань і трахея, як повітропровід, і легені - орган, в якому відбувається газообмін між повітрям, яке вдихується і кров`ю.

Система органів крово- і лімфообігу складається із кровоносних і лімфатичних судин, по яким циркулює в організмі кров і лімфа, серця - органа, який приводить в рух кров, лімфатичних вузлів і кісткового червоного мозку як органів кровотворення.

Систему органів сечовиділення утворюють: нирки - орган, який виділяє із крові відходи життєдіяльності клітин в вигляді сечі; сечоточники - які проводять шляхи від нирок до сечового міхуру; сечовий міхур - місце тимчасового скупчування сечі, і сечовипускальний канал - орган виведення сечі із сечового міхуру назовні.

До системи органів розмноження відносяться статеві органи, які є у тварин певної статі. І ті і інші складаються із статевих залоз, які вироблюють статеві клітини (у самців сім`я і у самок яйцеклітини) і із сполучних органів. У самок, крім того, є особливий орган - матка, яка є місцем розвитку плода. В функціональному відношенні з статевими органами самки пов`язані молочні залози.

Нервову систему в цілому утворюють центральна нервова система, периферична і вегетативна нервова система. До органів чуття відносяться органи зору, слуху, нюху, смаку і дотику. Функції нервової системи і органів чуття зводяться до сприймання всіх зовнішніх і внутрішніх подразнень, передачі їх в центральні частини нервової системи, а від них передачі збудження до того або іншого органу, що спонукають його до певної дії. Нервова система є ведучою, яка регулює всі процеси в організмі і здійснює взаємозв`язок організму з зовнішнім середовищем.

Систему органів внутрішньої секреції складають залози внутрішньої секреції, які вироблюють особливі речовини, які називаються гормонами. Ці речовини, виділяючись в кров, сприяють регулятивної діяльності окремих органів і їх систем в організмі тварини.

Систему загального покриву утворює шкіра і її похідні - волосся, м'якіші, кігті. Основною функцією шкіри є захист частин тіла від шкідливих впливів навколишнього середовища.

Всі органи і системи, які об`єднані взаємний зв`язком, взаємообумовленістю і взаємозалежністю, утворюють єдину цільну біологічну систему, яка називається організмом. Організм собаки являє собою складну систему, яка складаються із багаточисельного ряду частин, пов`язаних як один з одним, так і в вигляді комплексу з оточуючою природою.

Тканини і клітини. Тканиною називається група однорідних елементів (клітин), пов`язаних між собою і пристосованих до виконання будь-якої певної функції. По своєї будові тканини дуже різноманітні. В організмі собаки, як і в інших тваринах, розрізняють наступні тканини: а) епітеліальна тканина; б) з`єднувальна тканина; в) рідинна тканина; г) мускульна тканина; д) нервова тканина.

Епітеліальна тканина буває одношаровою і багатошаровою. В одношаровому епітелію форма і будова клітин бувають дуже різноманітними - високі, плоскі, циліндричні, кубічні, мерехтливі, залозисті. Багатошаровий епітелій характерний тим, що його клітини лежать в декілька шарів і також мають різноманітну форму - плоску, циліндричну та ін.

Однією із різновидів епітеліальної тканини є покривна тканина. Вона складається із клітин, які утворюють шари. Покривна тканина вистилає поверхню тіла тварини і порожнини усередині його. Вона служить для відгороджування інших тканин від зовнішнього середовища так, що проникнути в них без порушення цієї тканини не є можливим.

Крім функцій захисту, ця тканина має функції всмоктування і виділення. Покривна тканина характеризується відсутністю міжклітинної речовини.

З`єднувальна тканина, як показує сама назва, служить для зв`язування складних різних частин тіла собаки між собою. Вона дає їм м`який або твердий остов. Є декілька видів з`єднувальної тканини. По ступеню твердості основної речовини з`єднувальна тканина розділяється на м`яку волокнисту тканину, більш тверду хрящову і тверду кісткову тканину. При великої кількості в з`єднувальної тканини жирових клітин з`єднувальна тканина має назву жирової тканини. Для всіх видів з`єднувальної тканини характерно наявність великої кількості міжклітинної речовини, яка грає роль зв`язків. Міжклітинна речовина складається із основної речовини і волокон. Різниця видів з`єднувальної тканини залежить, головним чином, від різниці основної речовини. Основна речовина може бути нещільною, і тоді тканина буває м`якою. Якщо ж основна речовина ущільнюється, але все ж залишається гнучкою, то отримується хрящова тканина. А якщо ця речовина просочується солями вапна і стає твердою і міцною, то утворюється кісткова тканина. Є рідкі з`єднувальні тканини, які являються захистом організму від бактерій і шкідливих продуктів обміну речовин. Рідка тканина - кров і лімфа - є близькою по своєму походженню до з`єднувальної тканини.

Мускульна тканина складається із своєрідних, витягнутих в довжину клітин, чому ж їх називають не клітинами, а мускульними волокнами. Кожне мускульне волокно вдіто оболонкою. Зібрані в пучки мускульні волокна утворюють мускульну тканину. Численність пучків мускульних волокон, які з`єднані між собою з`єднувальною тканиною, утворюють мускул або м`язу. Мускульна тканина характеризується високою здатністю скорочуватися по своєї довжині.

Розрізняють поперечно-смугову і гладку мускульну тканину. Із поперечно-смугової мускульної тканини складаються скелетні м`язи. Скорочення поперечно-смугової мускульної тканини швидкі і підкорюються волі тварини. Ця мускульна тканина швидко втомлюється. Гладка мускульна тканина знаходиться, головним чином, в стінках внутрішніх органів, наприклад, кишечнику. Скорочення її не залежить від волі тварини. Скорочується вона сильно, але повільно і тривало; втомлюється мало.

Нервова тканина складається із нервових клітин з їх відростками. Вона володіє високою чутливістю і призначена для сприйняття і передачі подразнень як усередині організму, так і при спілкуванні з зовнішнім світом. Завдяки нервовій тканині організм отримує самі різноманітні відчуття звука, запаху та ін. За допомогою нервової тканини погоджуються функції всіх органів. Діяльність цієї тканини виявляється в тому, що прийнято називати “психічною” діяльністю.

Говорячи про тканини, ми вказували, що вони складаються із клітин. Наука, яка вивчає будову, хімічний склад, процеси життєдіяльності і розмноження клітин, називається цитологією (гр. kytos - порожнина, logos - наука).

Клітина - це структурна одиниця живих організмів, що являє собою певним чином диференційовану ділянку цитоплазми, оточену клітинною мембраною. Функціонально клітина є основною одиницею життєдіяльності організмів.

Клітини існують як самостійні організми й у складі багатоклітинних організмів. Хоч клітини тканин мають різну будову і виконують різні функції, вони мають багато спільних морфологічних особливостей (сформоване ядро, подібний набір органоїдів) і подібних функціональних властивостей (біосинтез білків, використання і перетворення енергії, процеси розмноження).

Клітини відрізняються за розмірами, формою (рис.5 “Біологія “, ст.13), особливостями організації, функціями.

За формою клітини бувають: циліндричні і кубічні (в епітеліальних тканинах), дископодібні (еритроцити), кулясті (яйцеклітини), видовжені і веретеноподібні (м`язові), зірчасті (нервові). Серед клітин зустрічаються і такі, що не мають сталої форми, це так звані амебоїдні клітини (наприклад, лейкоцити).

Більшість клітин багатоклітинного організму мають розміри від 10 до 100 мкм, а найдрібніші - 2-4 мкм. У тварин розміри клітин не залежать від розмірів тіла. Відростки нервових клітин іноді досягають одного і більше метрів. Кількість клітин в організмі звичайно дуже велика.

Відкриття і вивчення клітини стало можливим завдяки винайденню мікроскопа і удосконалення методів мікроскопічних досліджень. Перший опис клітини зроблено у 1665 р. англійцем Р. Гуком. Пізніше з`ясувалося, що він відкрив не клітини (у власному розумінні терміна), а лише зовнішні оболонки рослинних клітин.

Прогрес у вивченні клітини пов`язаний з розвитком мікроскопії у ХІХ ст. На той час уявлення про будову клітини змінилося: за основу клітини приймалася не клітинна оболонка, а її вміст - протоплазма. У протоплазмі було відкрито постійний компонент клітини - ядро. Численні відомості про тонку будову і розвиток тканин і клітин давали можливість зробити узагальнення. Таке узагальнення зробив у 1839 р. німецький біолог Т. Шванн у вигляді сформульованої ним клітинної теорії. Він стверджував, що клітини рослин і тварин принципово схожі між собою. Розвинув і узагальнив ці уявлення німецький патолог Р. Вірхов. Він висунув важливе положення, яке полягало в тому, що клітини виникають тільки із клітин шляхом розмноження.

Створення клітинної теорії стало найважливішою подією в біології, одним із вирішальних доказів єдності всієї живої природи. Клітинна теорія сприяла розвитку ембріології, гістології і фізіології. Вона дала основу для матеріалістичного розуміння життя, для пояснення еволюційного взаємозв`язку організмів, для розуміння суті індивідуального розвитку.

Основні положення клітинної теорії зберегли своє значення і сьогодні, хоч більш ніж за 100 років були отримані нові відомості про структуру, життєдіяльність і розвиток клітин.

Суть сучасної клітинної теорії полягає в тому, що:

клітина - елементарна структурна та функціональна одиниця живих

організмів;

клітини різних організмів гомологічні за своєю будовою;

розмноження клітин відбувається шляхом поділу материнської

клітини;

багатоклітинні організми - це складні ансамблі клітин, поєднаних у

цілісні інтегровані системи тканин і органів, які і пов`язані між со-

бою міжклітинними, гуморальними і нервовими формами регуляції.

Система органів руху.

Скелетно-кісткова система собаки складається із кісток, хрящів і зв`язок. Скелет служить опорою для організму, придає тілу певну форму, захищає внутрішні органи тварини від зовнішніх впливів (деформацій) Скелет собаки може мати від 271 до 282 кісток (різниця за рахунок кількості хребців в хвості), з`єднаних між собою за рахунок зрощувань і суглобів. Форми кісток і їх розміри залежать від функціонального значення в організмі і положення в скелеті. На своїй поверхні вони мають бугорки, шороховатості, до яких своїми кінцями прикріпляються м`язи.

Основу кістки складають щільна і губчата речовини: щільне виконує функцію опори і захисту, а губчата придає кісті міцність, а суміжно з хрящами - ресорність, здатність пружинити. Кістки покрити надкісницею - тонкою щільною оболонкою. Через неї до кістки підходять судини і нерви. Надкісниця володіє особливими клітинами - кісткоутворювачами, за рахунок яких відбувається ріст щільної речовини кістки.

В хімічний склад кісток входять органічні і неорганічні з`єднання, перші надають пружність, другі - твердість. Нормальне співвідношення складових хімічних елементів кістки залежить від умов годівлі і догляду тварини, особливо в період росту і формування молодого організму.

Скелет собаки поділяється на осевий і периферичний.

Осевий скелет утворюється із скелета голови (черепа), тулуба і хвоста. Скелет тулуба поділяється на відділи, які складаються із різної кількості хребтів: шийний - 7, грудний -13, поперековий 7, крестцовий - 3, хвостовий -20-23. Хребти скелета тулуба утворюють хребтовий стовп, усередині його розміщений спинний мозок. Хребці грудного відділу з 13 парами ребер і грудною кісткою утворюють грудну клітку, яка захищає внутрішні органи (серце, легені). Череп (скелет голови) складається із великої кількості кісток і служить для розміщення головного мозку, органів чуття (зору, слуху, нюху, смаку), звідси беруть свій початок системи органів травлення і дихання.

Периферичний скелет складається із двох пар передніх грудних і задніх (тазових) кінцівок.

Грудна кінцівка починається з лопатки, потім плечова кістка, передпліччя, зап`ясток, п`ясток. Пальці на кінці мають міцні невтяжні кігті.

Грудна кінцівка з`єднується з хребтом ні суглобом, а міцним плечовими м`язами. Над лопаткою утворюється холка. Висота в холці вказує на висоту собаки і служить показником породи. Відхилення від стандарту вищі норм верхніх і нижніх меж є вадою. Тазова (задня) кінцівка починається з стегнової кістки, переходить в гомілку (великогомілкова і маленькогомілкова кістки), потім в передплюсну. Після цього йде плюсна, далі 4 фалангових пальці, які закінчуються кігтями. Іноді з внутрішньої сторони верхньої половини росте рудиментарний (прибулий) палець. Він не завжди з`єднаний з плюсною. В молодому віці його ампутують. Тазова кінцівка має суглобне з`єднання з тазом і фіксується м`язами тазостегнової групи. Кістки скелета з`єднані між собою за допомогою безперервних з`єднань (з утворенням зрощення - кістки черепа і таза) і переривистих з`єднань - за допомогою суглоба. Між кінцями кісток утворюється щілина - суглобна порожнина, а кінці стичних кісток покриті суглобним хрящем. Надкісниця, переходячи з однієї кістки на другу, утворює суглобну сумку, ще вона називається капсулою суглоба. Її внутрішній шар виділяє в суглобну порожнину слизисту рідину (синовію), яка служить для змащування суглобних поверхонь, що труться. Крім суглобних сумок з`єднання кісток в суглобах здійснюється за допомогою зв`язок. На передній кінцівки розрізняють слідуючи суглоби: плечовий суглоб - місце з`єднання лопатки з плечовою кісткою; ліктьовий суглоб - місце з`єднання плечової кістки з лучової та ліктевою кістками; зап`ястний суглоб - місце розташування зап`ястних кісточок; п`ястно-фаланговий суглоб; суглоби фаланг. На задній кінцівки розрізняють: тазостегновий суглоб - місце з`єднання таза з стегновою кісткою; колінний суглоб - між стегном, колінною кісткою і гомілкою; стрибальний суглоб - між гомілкою і кістками плюсни; плюсно-фаланговий суглоб; суглоби фаланг.

Мал.1. Скелет собаки: 1 - череп; 2 - нижня щелепа; 3 - хребетний стовп (ЗА - шийні, ЗБ - грудний, 3В - поясний, ЗГ - крестцовий, 3Д - хвостовий); 4 - ребро; 5 - грудна кістка; 6 - лопатка; 7 - плечова кістка; 8 - лучева кістка; 9 - ліктева кістка; 10 - зап'ястя; 11 - п'ясть; 12 - пальці; 13 - підвздошна кістка; 14 - сідалішна кістка; 15 - лонна кістка; 16 - стегно; 17 - колінна чашечка; 18 - велика берцова кістка; 19 - мала берцова кістка; 20, 21 - плюсна.

Знання скелета собаки, назви кісток і суглобів має практичне значення при оцінці собаки по зовнішнім ознакам (екстер`єру).

Щоб приводити в рух кістковий апарат, організм має мускульний апарат руху. Мускульний апарат складають м`язи. Величина і форма м`яз бувають різні і залежать від функції. Є м`язи довгі, в вигляді веретена, з довгими сухожилками. Вони розташовуються на кінцівках. Є м`язи широкі, в вигляді стрічки, шару або веєрів. З них побудовані стінки порожнин - черевної і грудної.

Мал.2. М'язи (мускули) собаки:

1 - лобний; 2 - жувальний; З - грудинно-щитовидний; 4 - плечеголовний; 5 - трапецієвидний; 6 - дельтовидний; 7 - плечовий; 8 - трьохголовий; 9 - широкий; 10 - грудний; 11 - брюшний зовнішній; 12 - ягодичний; 13 - напружувач фасції бедра; 14 - напівсухожильний; 15 - двохголовий м'яз стегна.

По характеру своєї дії по відношенню змін положення кісток м`язи діляться: на згиначі, які зменшують кут між кістками, і розгиначі, які збільшують цей кут; м`язи, які приводять і відводять; піднімають; обертають та ін.

По своєму положенню скелетні м`язи діляться: на шкірні м`язи, м`язи голови, шиї, попереку передньої кінцівки і самої кінцівки, м`язи спини, грудної клітини, черевної стінки, хвостові м`язи, м`язи попереку задньої кінцівки і самої кінцівки.

Сила м`яз залежить від кількості м`язових волокон, які містяться в неї. Чим більше волокон, тим міцніше м`яз.

В момент діяльності в м`язах відбуваються хімічні і теплові зміни, а також перетворювання хімічної енергії в механічну.

М`язи можуть робити лише на протязі певного часу. Через деякий час можна помітити, що скорочення м`яз поступово послабляється. Настає явище стомлення. Воно настає внаслідок накопичення в м`язах кислих продуктів обміну (вуглекислоти, молочної кислоти та ін), щоб м`язи могли знову працювати їм необхідний відпочинок. Під час відпочинку відбувається відділення стомлюючих речовин, поповнення запасів органічних матеріалів, які були витрачені при надходженні достатньої кількості кисню.

Стомлення м`язів треба відрізняти від почуття втомленості. Почуття втомленості виражає зміни всього організму, його нервової системи, серцево-судинної системи та ін. Максимальна продуктивність в м`язовій роботі без сильної втоми досягається правильним навантаженням тварини і застосуванням відповідного темпу в роботі. Крім того, підвищення працездатності м`яз залежить від вгодованості собаки, кормового режиму і тренування.

Рухи собаки є складним м`язовим актом, в здійсненні якого приймають участь не тільки м`язи, але й нервова система. Вона керує скороченням окремих м`язів так, що організм отримує можливість здійснювати дуже складні рухи.

Основним принципом рухів є дії антагоністів - згиначі і розгиначі, які є приводячими і відводячими м`язами.

Рухи собаки відбуваються в результаті переміщення центра ваги тіла. При спокійному положенні собаки центр ваги його лежить усередині тулуба трохи назад від місця кріплення передніх кінцівок. Для збереження рівноваги собаці необхідно, щоб вертикальна довжина, яка проходить через центр тяжіння тіла, знаходилися в площині, яка обмежена чотирма кінцівками. При русі собаки уперед центр тяжіння переноситься в тому ж напрямку, і вертикальна лінія, яка проходить через центр тяжіння, виходить за межі вказаної плоскості. Собака, щоб не впасти намагається знайти опору для переміщення тулуба і висуває передню кінцівку, яка знаходиться на однієї діагоналі з задньою кінцівкою, з якої почався рух.

Спостерігаючи за рухом собаки, можна відмітити, що передня і задня кінцівки однієї сторони періодично зближуються, в той час як кінцівки іншої сторони віддаляються одна від іншої.

Рух кінцівок складається із: а) підняття кінцівок з землі в витягнутому положенні, що швидко переходить в зігнуте; б) виносу зігнутої кінцівки уперед при постійному зменшенні зігнутості; в) опускання кінцівки на землю; г) опора кінцівки на землю.

При русі передньої кінцівки перш за все піднімається лопатка. Її нижній кінець і плечовий кут переміщуються уперед. Після цього скорочуються розгиначі м`язів, кінцівка випрямляється і опускається на землю.

При русі задньої кінцівки спочатку відбувається згинання в тазостегновому суглобі, при цьому згинаються і інші суглоби. Потім настає розгинання суглобів, і нога опирається на землю.

Загальний принцип руху кінцівок при всіх алюрах однаковий. Кожна кінцівка робить дві фази - упирання і перенос. Швидкість руху собаки уперед збільшується при великої довжині передпліччя і гомілки і більшої гостроти кутів в лопаточно-плечовому і тазостегновому суглобах. При цих умовах кінцівка може виноситися уперед далі розпрямлення вказаних кутів відбудеться на більшу величину, в результаті чого і тіло переміщується уперед на більшу відстань.

Стояння собаки являє собою складний м'язовий акт, в якому приймають участь багаточисельні м`язи тіла. При стоянні виникає необхідність перетворити легко згинаючі кінцівки в нерухомі підпорки і постійно орієнтуватися в положенні центра тяжіння тіла. Для більшості видів тварин, в тому числі і собак, стояння вимагає витрати великого м`язового зусилля. Тому ці тварини більше лежать.

Лежання собаки на боку відбувається при малої витраті м`язових зусиль, внаслідок чого він під час відпочинку більшою частиною користується таким видом лежання. Лежання на животі вимагає значних м`язових зусиль і втомлює собаку.

Сидіння супроводжується витратою м`язової роботи і стомлює собаку. При сидінні задні кінцівки собаки приймають таке ж положення, як при лежанні на животі або як при лежанні на боку. Перше положення задніх кінцівок викликає більше м`язове стомлення, ніж друге. Передні кінцівки при сидінні служать підпоркою для задньої частини тулуба, як і при стоянні.

Системи органів травлення