Вікові зміни у розвитку опорно-рухового апарату

Роль рухів у фізичному і психічному розвитку дітей. Значення знання фізіології опорно-рухового апарата для удосконалювання навчально-виховної роботи в школі. Будівля і функції кісткової системи людини. Будівля, хімічний склад і фізичні властивості кісток.

Рубрика Биология и естествознание
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 07.12.2011
Размер файла 2,2 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет ім.. А.С. Макаренка

курсова робота з предмету

Теорія та методика фізичного Виховання

на тему:

„Вікові зміни у розвитку опорно-рухового апарату”

Виконав:

студент ІІІ курсу 1 групи

Куруц П.П.

Перевірив: викладач

Лоза Т.О.

Суми - 2005

Зміст

Вступ

1. Вікові зміни у розвитку опорно-рухового апарату

2. Значення опорно-рухового апарату

2.1 Роль рухів у фізичному і психічному розвитку дітей і підлітків

2.2 Значення знання фізіології опорно-рухового апарата для удосконалювання навчально-виховної роботи в школі

3. Будівля і функції кісткової системи людини

3.1 Скелет і його значення (кісткова система людини)

3.2 Будівля, хімічний склад і фізичні властивості кісток

3.3 З'єднання кісток

3.4 Будівля скелету

4. Розвиток кісткової системи

Висновок

Використана література

Вступ

Опорно-руховий апарат людини містить у собі кісткову і м'язову системи. З його діяльністю зв'язана одна з ведучих функцій усього живого - рух. Немає жодної форми людської діяльності, що протікала б без рухів. "Уся нескінченна розмаїтість зовнішніх проявів мозкової діяльності, - писав творець російської фізіології И. М. Сєченов, - зводиться остаточно до одного лише явища - м'язовому руху". Скелет виконує також опорну функцію для тіла і захищає від ушкодження нервову систему і внутрішні органи.

У людини з функціями опорно-рухового апарата зв'язане те, що забезпечило йому перевагу перед іншими представниками органічного світу: сугубо людські якості - праця і мова, що з'явилися найважливішими рушійними силами антропогенезу.

1. ВІКОВІ ЗМІНИ У РОЗВИТКУ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ

Питання, пов'язані з розвитком опорно-рухового апарату є основними при прогнозуванні та багаторічної підготовки спортсменів.

Вивчаються 2 основних питання:

1. Період часу від моменту народження організму до теперішнього чи іншого другого моменту;

2. Характеристика життя організму, яка відображає ріст, розвиток, дозрівання і старіння, тобто його біологічну еволюцію.

Розрізняють хронологічний (паспортний або календарний) - період від народження до моменту його відліку і біологічний (анатомо-фізіологічний), характеризуючий біологічний стан організму.

Хронологічний вік має чіткі градації в часі -день, місяць, рік. Хоч це поняття й пов'язане з уявленням про «усередненні» ознаки біологічного стану організму, біологічні особливості конкретного організму при цьому не враховуються.

Біологічний вік включає сукупність обмінних, структурних, функціональних, регуляторних особливостей і пристосувальних можливостей організму, являється обов'язковою функцією часу, але, на відміну від календарного, характеризується менш чіткими інтервалами часу, на протязі яких проходять необоротні вікові біологічні зміни в організмі. Останні використовуються як критерії вікової періодизації життя людини. Біологічний вік не може відповідати хронологічному, випереджати або відставати від нього.

Уявлення про вікові періоди відносне: вибір критеріїв вікових періодів, їх тривалість залежить під біологічних особливостей організму, соціальних факторів, статі, рівня наукових знань і т.п.

Вікові періоди - це ті чи інші строки, необхідні для завершення певного етапу морфологічного і функціонального розвитку окремих тканин, органів і організму в цілому. Поділ на вікові періоди в дитинстві відображає, в першу чергу, етапи дозрівання нервової системи, внутрішніх органів і жувального апарата, а також становлення вікових періодів дитинства: всередині кожного із етапів наростають відносно однорідні кількісні зміни.

Вікові періоди у дітей. Найбільш динамічні і якісні нові зміни відбуваються в дитячих і юнацьких вікових періодах. Для періоду дитинства характерна закономірність неперервного процесу розвитку і росту. Органи і функціональні системи дитини з моменту його народження міняються відповідно відомим періодам дитячого віку. Дитячому віку передує період внутрішньоутробного розвитку, в якому розрізняють стадію ембріонального (перші 2 місяці) і плацентарного (з 3-го по 10 місяць) розвитку.

Розвиток дітей розділяють на слідуючи періоди:

I. Новонародженість (до 4 тижнів).

II. Грудний або молодший ясельний вік (перший рік життя).

III. Період молочних зубів (від 1 до 6-7 років).

А) Передшкільний або старший ясельний вік (від 1 до 3 років).

Б) Дошкільний вік (від 3 до 6 років).

IV. Молодший шкільний вік (6 - 12-13 років).

Віковий стан від 10 до 12-13 років інколи називають препубертатним періодом: у дівчаток він починається з 8-9 років.

V. Період статевого дозрівання (старший шкільний, підлітковий пубертатний вік) - у дівчат з 12 до 16, у хлопців - з 13 до 17-18 років.

Тривалість грудного віку визначається строком грудного годування. І в кінці першого року життя організм доношеного і нормально розвинутої дитини досягає певної функціональної зрілості, яка дозволяє перейти на так звану загальну дієту.

Разом з тим основні функції грудної дитини ще не стійкі, немає здатності до обмеження патологічного процесу в розмірах того чи іншого організму чи тканини, маються нахили до дифузних реакцій і септичних реакцій, центральна нервова система дитини швидко виснажується, тому він потребує подовженого сну.

В періоді молочних зубів поступово удосконалюються всі функції дитини. Її організм достатньо пластичний і на ньому дуже виразно відображаються всі впливи навколишнього середовища, в т.ч. й соціальні.

Початковий пасивний імунітет слабшає, зменшується здатність до дифузних реакцій при захворюванні, частішають захворювання так званими дитячими інфекціями, проявляються аномалії конституції в деяких випадках - лімфатична, рідше - нервоортритична і геморагічна форма діатезу. Частішають різні форми ендокринних розлад.

В молодшому шкільному віці багато органів досягають повного розвитку, закінчується морфологічне диференціювання норм головного мозку і провідних шляхів нервової системи.

Старший шкільний період починається з формування вторинних статевих ознак і закінчується досягненням біологічної статевої зрілості. Початок і термін періоду залежить від генетичних особливостей особистості, клімату, харчування і т.д. Пубертатний період не пов'язаний жорстко з календарним віком, кінець пубертатного періоду зливається з підлітковим віком, в якому закінчується розвиток змін, які почалися в попередньому періоді.

В зв'язку з акселерацією вікові зміни зміщуються в бік молодших вікових періодів. Можуть бути відхилення у вигляді запізнілого або раннього статевого дозрівання, передчасного розвитку молочних залоз.

В пубертатному періоді можуть мати місце явища, які межують між нормою і патологією. Вони пов'язані з конституціональними варіаціями функцій гормональних залоз і чергою екзогенних взаємодій, тимчасово порушуючих гармонічний розвиток організму. Спостерігається акромегалідні зміни кінцівок, збільшений ріст, похудіння чи ожиріння, подібні клініці псевдоадипозогенітальної дистрофії або адінозогігантизму, нейровегемотивної дистонії, збільшеної рухливості і нестійкості вегетативної нервової системи, психіки і поведінки, відхилення з боку ендокринних залоз - пубертатний зоб, гіпо- і гіпергликемія, лабільність в мінеральному обміні Часті випадки порушення діяльності серцево-судинної системи, екроціаноз, зміни з боку шкіри, збільшення чи різке зниження апетиту. Можливі порушення опорно-рухової системи.

Пубертатному періоду характерні дві групи захворювань: 1) патологія статевої і ендокринної систем (ненормально раннє або пізнє статеве дозрівання, повна або часткова його відсутність); 2) захворювання, які зустрічаються і в інших вікових періодах, але тих, які мають специфічну для даного віку клініку і підвищену частоту виявлення (сахарний діабет, туберкульоз, ревматизм і інші). В пубертатному періоді прискорюється ріст - середній приріст дорівнює 10 см на рік, що відповідає інтенсивному росту 2-х літньої дитини. Максимальний приріст довжини тіла приходиться на початок полюцій і менструацій. У дівчаток ріст і вага в 11-15 років в середньому більше ніж у хлопців. В цей період закінчується розвиток статевого деморорізму. Індивідуальні і типологічні особливості зовнішніх пропорцій тіла. Максимальний приріст довжини тулуба настає на рік пізніше, ніж нижніх кінцівок. У дівчат після інтенсивного росту нижніх кінцівок починається збільшення поперечника тазу і ширини грудної клітини, у хлопців відбувається максимальне збільшення поперечника таза, потім відбувається закінчення, витягування тулуба, збільшується об'єм грудної клітини.

Найбільш важливим і характерним показником розвитку різних періодів дитячого віку є становлення центральної нервової системи. Слідом за удосконаленням функцій аналізаторів іде розвиток складної, характерної тільки людині, психічної і психомоторної діяльності. При цьому особливо виражені зміни відбуваються на протязі першого року життя, коли кожний місяць супроводжується якісно новими, відчутними показниками розвитку, які дозволяють достатньо чітко і об'єктивно диференціювати ці невеликі етапи життя, що неможливо здійснити ні в які інші вікові періоди. Так, поява першої усмішки у відповідь на розмову дорослих відбувається у віці 1 місяць, в 4 місяці дитина впевнено встає на ніжки при підтримці стороннього, з'являється дитячий лепет з 6 місяців, реакція на елементарні запитання, з вказівкою при цьому на предмети, про які запитують, - 9 місяців, самостійна опора на ніжки -в 11 місяців та інше.

З віком поступово (перші прості осмислені слова - в 11 місяців) розвивається мова; до 3 років словниковий запас досягає 1200-1500 слів; дитина починає розуміти зміст мови про речі, не зв'язані з його особистим досвідом, говорить складними фразами.

Характерним показником вікової динаміки дитини першого року життя є зникнення у неї специфічних рефлексів, так званих рефлексів зворотного розвитку. Вони обумовлені діяльністю здебільшого таламополідарної системи через незрілість норм головного мозку і по мірі дозрівання останньої підлягають зворотному розвитку. Кожен із рефлексів (пошуковий, ротовий, «заходячого сонця», «лялькових очей», «хоботовий», повзання, автоматичної ходьби) зникає в певні вікові періоди життя дитини, набуває неврологічний статус практично ідентичний дорослому.

В дошкільному віці відбувається подальше ускладнення і диференціювання психічного розвитку. Більш виражений вплив гальмівних процесів. Дитина активно сприймає навколишній світ, засвоює моральні поняття і пізнає обов'язки, виявляє великий інтерес до дітей.

Багато дітей починає читати і писати, легко засвоює елементи іноземної мови.

У шкільний період продовжується розвиток складних форм поведінки, формуються індивідуальні особливості. У підлітковому віці все більше й більше виявляються особливості поведінки, пов'язані з гормональною перебудовою. Мислення характеризується нахилом до абстрагування і узагальнення.

У вікові періоди дитинства поряд з достатньо певними кількісними показниками змінюються функціональні характеристики різних органів і систем (наприклад, частота і глибина дихання, пульс, артеріальний тиск, електрична активність та інше), відмічаються зміни в якісних показниках ряду біохімічних властивостей крові та її склад (амінокислот, цукру, ферментів, гормонів) і виділення цих речовин з сечею.

З віком міняється потреба дитини в їжі. Потреба у білку через інтенсивність росту значно вища ніж в дорослого. Так, до 3 років дитині необхідно 2-4г, а дорослому - 1,1-1,2г білка на 1 кг ваги. Потреба в ранньому віці у вуглеводах становить 12-14г, а у дітей більш старшого віку - 10-12г на 1кг ваги Підвищена інтенсивність вуглеводного обміну (у новонароджених переважає гліколітичний шлях обміну глюкози).

З віком змінюється специфічна і неспецифічна реаявність організму. Встановлено, що імунологічна толерантність, тобто нездатність плоду і новонародженого до синтезу імуноглобулінів вже не вважається безспірним. Доведено, що плід синтезує мгікроглобулін. В процесі імунологічного дозрівання у здорових новонароджених міняється послідовність синтезу різних класів імукоглобулінів.

В кінці юнацького і зрілого віку завершується морфо-функціональний розвиток організму. На вираженість показників морфо-функціонального розвитку в значній мірі впливають конституційні особливості організму, причому відмінності у показниках у крайніх конституційних типів може бути в значній мірі відмінним. В залежності від конституційної приналежності в значній мірі міняється й вік, в якому морфо-функціональні ознаки одержують завершену, характерну зрілому стану вираженість.

Це визначає розходження строків хронологічного і біологічного віків.

Збільшення довжини життя людини, досягнення геронтології, вікової фізіології та інших наук про біологію людини внесли в класифікацію пізніх пікових періодів суттєві зміни.

Вікові періоди дорослої людини

1. Юнацький вік: від 17 до 21 року - у чоловіків, під 16 до 20 років - у жінок. Характеризується уповільненням росту, довжина тіла в цей період збільшується в середньому не більш як на 1-2 см.

2. Зрілий вік: від 21 до 60 років; - у чоловіків, і від 20 до 55 років - у жінок. Поділяється на два періоди: 1-й період - від 21 до 35 років у чоловіків, від 20 до 35 років у жінок. Характеризується зупиненням росту, розквітом і відносною стійкістю функцій організму; 2-й період - від 35 до 60 років у чоловіків, і до 55 років у жінок. Характеризується нейроендокринною перебудовою, значною зміною фізіологічних функцій і появою перших клінічних захворювань, характерних у більш старшому віці.

3. Літній вік: від 55-60 до 75 років у чоловіків і жінок. Характеризується прискореним старінням, так як існуючі резерви адаптації компенсують малопомітні, але наростаючі вікові зміни, появляються захворювання, характерні переважно цьому віковому періоді (атеросклероз, гіпертонічна хвороба і інші).

4. Старечий вік: після 75 років у чоловіків і жінок (люди у віці старше 90 років відносяться до довгожителів). Характерно розвернута інволюція організму: різке зниження рівня основних фізіологічних функцій, падіння надійності адаптації, наростаюча вірогідність смерті.

Еволюція організму визначається впливом спадковості і екзогенним фактором, не протікає гармонічно. В окремі періоди життя виникають суттєві диспропорційні зміни в різних органах і. системах. Так на межі зрілого і літнього віку виділяють особливий віковий період, так званий клімактеричний період, який характеризується бурхливими змінами в нейрогуморальних регуляціях обміну і функцій.

Незважаючи на те, критерії біологічного віку весь час уточнюються, вони не завжди об'єктивні. У виборі тестів для визначення біологічного віку дорослої людини важливо керуватись основними критеріями: універсальністю, ендогенністю, поступовістю, зруйнованістю. Старіння - це поступова кумуляція біологічних змін: накопичення їх, які стають руйнівними для організму, неминуче знижує життєздатність організму, підвищує ймовірність смерті. Всі існуючі тести для визначення біологічного віку прийнято поділяти на три категорії:

а) глобальні тести на старіння, які відображають ступінь зменшення маси активної функціонуючої протоплазми в організмі;

б) тести оцінки функціональної активності органів в стані спокою;

в) тести на адаптацію, яка кількісно характеризує межу надійності функцій організму.

При визначенні біологічного віку в роки літнього періоду враховуються: стан шкіри та її придатків (колір, товщина шкірної складки на плечі, животі, тильної сторони кисті, вираженість і локалізація (зморшок, стан волосяного покрову), стан зубів, ступінь окостеніння, морфологію капілярів нігтьового ложа, величину життєвої ємкості легень, м'язової сили, гостроту зору, діапазон акомодації хрусталика, швидкість розповсюдження пульсової хвилі та інше.

При визначені біологічного віку у літніх і старих людей великого значення набули тести на адаптацію, на втому, стандартизований «дробний» тест на толерантність до глюкози і інше. Старіння супроводжується накопиченням особистих вікових і компенсаторно-пристосувальних змін: їх співвідношеним в значній мірі визначає збереження гомеостазу до глибокої старості. В зрілому віці в силу різних обставин інволютивного характеру спочатку з'являються мінімальні мікроструктурні зміни, які свідчать про старіння різних тканин, систем, які спричиняють загибель паренхіматозних клітин, заміну їх неактивною тканиною (жиром, з'єднувально-тканинними елементами) і надлишковим накопиченням у тканинах і клітках різних речовин і продуктів, розпаду деяких структур, зниження активності цілого ряду ферментів і рівня обмінних процесів.

Накопичення цих змін приводить до зниження функціональних якостей організму і систем. До певної міри це згладжується розвитком компенсаторних механізмів. Ці зміни, і їх розвиток, час перших зовнішніх видимих змін і вираженність надтоверіательні і визначаються в значній мірі спадкоємністю даного індивіда, а також ступенем впливу навколишніх умов (умовами побуту, харчуванням, характером роботи, професіональним впливом, звичними інтоксикаціями - нікотин, алкоголь). Приведені фактори ускладнюють конкретну характеристику ознак, які характерні певному паспортному віку. В середньому загально-визначені показники вікових змін дають тільки орієнтовні уяви про біологічний вік. Таким же чином це відноситься й до функціональних і психологічних показників (кров'яний тиск, рефлекси, вібраційна чутливість, кількість гемоглобіну в крові, сила м'язів, зростаюча апатія, зниження пам'яті, емоційна нестабільність, депресії та інше). Хоча частота психічних розлад з віком не збільшується, можливість прискорення психічних розлад у осіб похилого і старчеського віку мають місце у зв'язку з рядом факторів, характерних цьому віку (втрата близьких, вимушене звільнення на пенсію, пов'язана з віком соціальна ізоляція на інше).

До ознак, які характеризують фізичний розвиток дітей, юнаків і дівчат відноситься ріст, вага, окружність грудної клітини, строки прорізання молочних зубів і заміна їх постійними, ступінь стертості зубів, менструації і полюції, розміри тазу, ступінь розвитку молочних залоз, характер розвитку рослинності на обличчі хлопців. Середній вік появи менструацій - 13-14 років, полюцій - близько 15 років. Розвиток молочних залоз починається в середньому з 11 років і закінчується до 16-18 років. До 17-18 років таз у дівчат досягає кінцевих розмірів. Розвиток волосся в пахових областях відбувається в 11-15 років у дівчат і 13-17 років у хлопців. У дорослих таких чітких закономірно протікаючих процесів вікової морфології немає. До найбільш виражених і з деякою послідовністю протікаючих вікових ознак відносяться інволютні зміни кісткової системи, зміни із сторони шкіри обличчя, шиї, рук - втрата еластичності, зміни кольору, поява зморшок, ступінь стирання зубів.

Строки появлення зморшок на обличчі і шиї індивідуальні і залежать від ряду причин: розвитку підшкірового жирового шару, фаху, міміки обличчя, а також; клімату, стану здоров'я. З віком колір обличчя поступово блідніє, у старих людей він може приймати жовтуватий відтінок. Приблизно з 20-22 років починається появлятися спочатку маловиражені зморшки. До 25-30 років вони з'являються у зовнішніх кутах очей. В більш старшому віці з'являються зморшки і в інших місцях. До 50 років і старше з різко підвищеним темпом з'являються зморшки на перенісі, верхній губі, підборідді, на мочках вух, на щоках, на шиї, волосся голови сивіє. До 65-70 років усі зморшки різко виражені, наряду з ними, починаючи приблизно з 55 років, на шкірі обличчя, кистях рук і передпліччях з'являються невеликі, а потім з часом все більші й більші пігментні плями. До цього часу шкіра втрачає еластичність і легко, особливо на кистях рук, збирається у складки, на підборідді й шиї, спостерігається здатність шкіри до відвисання.

2. ЗНАЧЕННЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ

2.1 Роль рухів у фізичному і психічному розвитку дітей і підлітків

Рухи є найважливішим чинником нормального розвитку дитини. Згідно даним відомого радянського фізіолога И.А. Аршавського, вже в ембріональному періоді рухова активність у значній мірі визначає темпи загального розвитку організму. Ще більше значення вона здобуває в постнатальному розвитку. В експериментах на тварин були отримані надзвичайно переконливі докази цього положення. Щенят одного калу учені виховували в різних рухових режимах: одні знаходилися в умовах обмеженої рухової активності, інші могли рухатися вільно. У результаті вже через місяць перші значно відставали в загальному розвитку і важили майже в три рази менше.

Близько 50% свого часу дитина проводить у русі. Обмежувати його рухову активність - значить гальмувати розвиток дитини. Постійні м'язові навантаження сприятливим образом позначаються на розвитку: поліпшується стан серцево-судинної і дихальної систем, збільшується маса головного мозку, поліпшується його функціональний стан.

Особливо важливу роль грають руху в психічному розвитку дитини. У лабораторії чл.кор. АПН СРСР, проф. М. М. Кольцової були отримані найцікавіші дані про вплив рухової активності на розвиток функцій мозку дитини. На думку М. М. Кольцової, існують дві форми впливу рухів на функції мозку: специфічна і неспецифічна. Перша зв'язана з тим, що рухові області головного мозку є необхідним елементом його діяльності як цілого (И. М. Сєченов, В. М. Бехтерев, Э. Ш. Айрапетьянц, А. С. Батуев). Друга форма зв'язана з впливом рухів на працездатність коркових кліток, підвищення якої сприяє формуванню нових умовно-рефлекторних зв'язків і функціонуванню старих (М. М. Кольцова, 1973). Згідно з даними М. М. Кольцової, що ведуть значення мають руху рук, особливо тонкі рухи пальців. Виявилося, що діти в результаті тренування тонких рухів пальців дуже швидко опановують мовою, значно випереджаючи групу дітей, у якій ці вправи не проводилися.

Таким чином, руху дитини являють собою не тільки важливий фактор фізичного розвитку, але і вимагаються для розвитку сугубо людських функцій: мови і мислення, тобто є необхідним чинником нормального психічного розвитку дитини.

2.2 Значення знання фізіології опорно-рухового апарата для удосконалювання навчально-виховної роботи в школі

Удосконалювання політехнічного навчання, фізичного виховання і військово-патріотичної підготовки учнів жадає від педагогів знання анатомо-фізіологічних особливостей опорно-рухової системи дітей і підлітків, фізіологічних основ фізичних вправ і фізичної праці. Причини настільки пильної уваги до розвитку фізичних здібностей дитини цілком зрозумілі. Організм людини на будь-якому віковому етапі являє собою єдине ціле. Усі його фізіологічні системи: нервова, опорно-рухова, сердечно судинна і т.д. - тісно взаємозалежні, функціональні зміни в одній фізіологічній системі приводять до зміни діяльності іншої. Так, наприклад, нервова система керує роботою опорно-рухової системи, нервові імпульси викликають м'язові скорочення, забезпечуючи їхню погодженість між собою, і змінюють у м'язах інтенсивність обмінних реакцій. М'язова діяльність у розумних межах у свою чергу впливає на функціональний стан усіх відділів нервової системи. Позитивно впливає нормальна м'язова діяльність і на вегетативні функції організму: активізується подих і робота сердечно судина системи, міняються процеси обміну речовин, процеси виділення і т.д..

Особливе значення м'язова діяльність має для організму дитини, що розвивається. Обмеження чи рухливості м'язові перевантаження порушують гармонійність розвитку і є важливим патогенетичним фактором у розвитку багатьох захворювань. От чому навчання і виховання припускають не тільки розвиток розумових здібностей школярів, але і їхнє фізичне удосконалювання. Цілком природно, що ця задача лягає не тільки на плечі викладачів фізичного виховання і праці, але і є першорядною задачею для кожного вчителя і вихователя.

3. БУДІВЛЯ І ФУНКЦІЇ КІСТКОВОЇ СИСТЕМИ ЛЮДИНИ

3.1 Скелет і його значення (кісткова система людини)

фізіологія кістковий розвиток діти

Скелет виконує три основні функції: опори, рухи і захисти. Структурною одиницею скелета є кіста. До складу скелета людини входить 206 кісток, з'єднаних між собою за допомогою зв'язувань і суглобів (суглобово-зв'язковий апарат). Розрізняють наступні основні частини скелета: скелет голови, скелет верхніх і нижніх кінцівок і скелет тулуба (рис. 3.1). Маса кісток дорослої людини складає в чоловіків 18 % від загальної маси тіла, у жінок - 16 %. Опорна функція скелета зв'язана з прикріпленням до його кісток м'яких тканин. Функція руху зв'язана з тим, що кістки скелета виконують функції важелів, що приводяться в рух за допомогою м'язів. Захисна функція полягає в захисті важливих органів від механічних ушкоджень. Вона забезпечується утворенням частинами скелета порожнин, у яких розташовані органи: головний і спинний мозок, легені, серце, печінка і т. д.

3.2 Будівля, хімічний склад і фізичні властивості кісток

Основа кістки утворена кістковою тканиною, що представляє собою різновид сполучної тканини і складає з кісткових кліток (остеоцити) і міжклітинної речовини. Крім кісткової тканини в кісті знаходяться кровоносні судини і нерви. Особливості будівлі кісткової тканини обумовлюють найважливішу особливість кістки - її механічну міцність. Наприклад, велика гомілкова кістка, що входить у скелет ніг, поставлена вертикально, здатна витримати вантаж майже в двох тонн вагою.

Важливе значення для міцності кісток має їхній хімічний склад. Вони містять мінеральні й органічні речовини в співвідношенні 2/3:1/3. Перші додають їм твердість, другі - пружність. Неорганічні з'єднання кістки утворені в основному солями кальцію. На поперечному розрізі кістки добре помітна більш щільна її частина, що розташовується нарузі і називаємо компактною речовиною кістки. Внутрішня частина кістки зовні схожа на губку і складається з осередків і поперечин щільної речовини. Цю частину називають губчатою речовиною. Тут в осередках між щільною речовиною знаходиться кістковий мозок, що бере участь у кровотворенні. Співвідношення компактної і губчатої речовин у різних кістах залежить від їхнього функціонального значення.

Рис. 3.1. Скелет людини. А - вид спереду; Б - вид збоку (по А. І. Фадєєвої й ін., 1982) 1 - череп, 2, 7 - хребет, 3 - ключиця, 4 - грудна клітка, 5 - грудина, 6 - плечова кістка, 8 - променева кістка, 9 - ліктьова кістка, 10 - пястье, 11 - фаланги пальців, 12 - зап'ястя, 13 - фаланги пальців ноги, 14 - плюсна, 15 - предплюсна, 16 - велика гомілкова кістка, 17 - мала гомілкова кістка, 18 - колінна чашечка, 19 - стегнова кістка, 20 - лобкова кістка, 21 - подвздошна кістка, 22 - лобова кістка, 23 - ребра, 24 - хрестець, 25 - лопатка, 26 - нижня щелепа

У кістках, що виконує функції опори і рухи, міститься більше компактної речовини. Розташування поперечин щільної речовини в губчатій частині кістки також залежить від функціонального навантаження. Поперечини розташовуються в напрямку впливу на кістку силових навантажень.

Зовні кістки покриті спеціальної з'єднувально-тканою оболонкою - окістям. В окісті знаходиться велика кількість нервів і кровоносних судин, що харчують кісткову тканину. Тут знаходяться також кісткообразуючі клітки (остеобласти), що визначають ріст кістки в товщину і зрощення кісткових уламків при переломах. На поверхні кісток у місцях прикріплення м'язів утворяться шорсткості, горбки, гребені, розташування і ступінь розвитку яких визначається руховими навантаженнями. У чоловіків вони виражені більше, ніж у жінок, а в людей, що займаються спортом, більше, ніж у не займаються.

Кістки, що утворять скелет, розрізняються також за формою. Існує чотири типи кісток: довгі, чи трубчасті; короткі; плоскі, чи широкі; змішані.

Трубчасті кістки входять до складу скелета кінцівок (стегнової і плечової кістки, кістки передпліччя і гомілки і т.д. ). Кожна трубчаста кістка обов'язково має середню довгу частину (діафіз) і два розширених суглобних кінці (епіфізи).

Короткі кістки мають однакову довжину і ширину, наприклад кістки зап'ястя і приплюсни, компоненти хребта.

Плоскі кістки виконують захисні функції. До них відносяться кістки черепа, лопатка, тазові кістки. Деякої кістки містять усередині воздухоносні порожнини, їх називають воздухоносними (лобова кістка, верхня щелепа й ін.).

Змішані кістки відрізняються розмаїтістю будівлі, наприклад скулова і носова кістки лицьового чи скелета нижня щелепа.

3.3 З'єднання кісток

Існує два основних типи з'єднання кісток: безупинний і перериваний. Безупинний тип характеризується майже повною нерухомістю. З'єднання цього типу утворяться за допомогою сполучної тканини (міжкостні шви) чи хряща (хрящові прошарки між кістками - з'єднання між ребрами і грудиною, міжпозвоночні диски й ін.).

Перериваний тип з'єднання кісток називають чи суглобами синовіальними з'єднаннями. Це багатокомпонентне складне утворення забезпечує високоподвижні з'єднання кісток. Розрізняють циліндричні, блоковидні, еліпсоїдні, сідлоподібні і кулясті форми суглобів.

У нормі суглобні поверхні щільно прилягають друг до друга, що забезпечується наступними факторами:

1. негативним тиском у порожнині суглоба стосовно атмосферного;

2. тонусом м'язів, що прикріплюються до суглоба;

3. зв'язковим апаратом суглоба;

4. формою кісток, що зчленовуються, (голівці однієї кістки відповідає западина іншої).

Рух у суглобі забезпечується ковзанням суглобних поверхонь кожної з кісток щодо іншої. Тертя ковзних поверхонь істотно знижується завдяки спеціальній рідині, що заповнює суглобну порожнину - простір між суглобними поверхнями кісток. Цей простір прикритий суглобною сумкою.

Існує також перехідний тип з'єднання кісток - напівсуглоби. У напівсуглобах відсутня суглобна сумка, але між кістами мається хрящова тканина. У результаті надмірних навантажень на суглоб можливо його ушкодження: чи розтягання розривши зв'язувань, зсув кінців кісток, що зчленовуються, в суглоба).

3.4 Будівля скелету

Як було відзначено вище, у скелету людини розрізняють чотири відділи: скелет голови (череп), скелет тулуба, скелет верхніх і нижніх кінцівок'.

Скелет тулуба включає хребет (хребетний стовп), грудину і ребра. Хребет - це своєрідна вісь тіла. Верхнім кінцем він з'єднується з черепом, нижнім - з кістами таза. Хребет складається з 33-34 хребців, що складаються з тіла, дуги і відростків. Виділяють шийний, грудний, поперековий, крижовий і куприковий (куприк) відділи хребта. Хребці шийного, грудного і поперекового відділів з'єднані між собою за допомогою міжпозвоночних хрящів, зв'язувань і суглобів. Амплітуда руху між двома хребцями невелика, але в цілому ці відділи хребта мають значну рухливість.

Крижовий і куприковий відділи хребта складаються зі зрослих між собою хребців, і тому ця частина хребта є практично нерухомої.

Рис. 3.2. Хребетний стовп А - вид попереду; Б - розпив через хребетний стовп (по А. И. Фадєєвої й ін., 1982);

В - поява вигинів хребта в дітей у зв'язку з триманням голови (а), при сидінні (б) і стоянні (в) (по Н. Н. Леонтьевої й ін., 1976): І - шийні хребці (7), ІІ - грудні (12), ІІІ - пояснічні (5), ІV - крестець (5), V - копчик (4-5)

Кожен хребець має усередині отвір, так що в сукупності в хребті утвориться хребетний канал, у якому знаходиться спинний мозок.

Якщо дивитися на хребет людини збоку, то легко помітити чотири вигини (мал. 3.2): два напрямки опуклістю к переду, їхній називають лордозами (шийний і поперековий); інші дві - опуклості к заду, їхній називають кіфозами (грудний і крижовий). Лордози і кіфози хребта мають важливе значення для зм'якшення ударів і струсів тіла, що супроводжують деякі наші основні рухи: біг, ходьбу, стрибки.

Ребра - це 12 пар симетрично розташованих плоских кісток. З'єднуючись перед із грудиною і позаду з грудними хребцями, вони утворять грудну клітку. З'єднання кісток грудної клітки досить рухливі, що має важливе значення при подиху. У цілому грудна клітка людини має яйцеподібну форму, що трохи змінюється в залежності від віку, підлоги, професії і патологічних впливів.

Скелет голови, чи череп, складається з лицьової і мозкової частин. Усередині черепа знаходиться порожнина, у якій розміщається вищий орган керування і регуляції функцій і поводження - головний мозок. З'єднання кісток черепи є в основному безупинними і здійснюються за допомогою швів. Мається лише одне перериване рухливе з'єднання - вісочно-нижньо-челюстний суглоб, що забезпечує піднімання й опускання нижньої щелепи і її руху вліво, вправо, к переду і к заду.

Скелет верхніх кінцівок складається з кісток плечового пояса (лопатка і ключиця) і кісток вільної верхньої кінцівки (плечова кістка, кістки передпліччя і кисті).

Скелет нижніх кінцівок складається з кісток тазового пояса (тазові кістки) і кісток вільної нижньої кінцівки (стегнова кістка, кістки гомілки і стопи).

З'єднання кісток кінцівок надзвичайно різноманітні і забезпечують широкий діапазон рухів, необхідних людині практично в будь-якій діяльності: ігровий, навчальний, трудовий і спортивної.

4. РОЗВИТОК КІСТКОВОЇ СИСТЕМИ

У процесі пренатального і постнатального розвитку кісткова система дитини піддається складним перетворенням. Формування скелета починається в середині 2-го місяця ембріогенезу і продовжується до 18-25 років постнатального життя. Спочатку в ембріона весь скелет складається з хрящової тканини, окостеніння якої не завершується до моменту народження, тому новонароджена дитина містить у своєму скелету ще багато хрящів, та й сама кістка значно відрізняється по своєму хімічному складі від кістки дорослої людини. На перших етапах постнатального онтогенезу вона містить багато органічних речовин, не має міцність і легко викривляється під впливом несприятливих зовнішніх впливів: вузького взуття, неправильному положенні дитини в чи ліжечку на руках і т. д.

Рис. 4.1. Відбиток нормальної (А) і деформованої при плоскостопості (Б) стопи

Інтенсивне стовщення стінок кісток і підвищення їхньої механічної міцності йде до 6-7 років. Потім до 14 років товщина компактного шару практично не змінюється, а після 14 до 18 років знову йде зростання міцності кісток.

Остаточне окостеніння скелета завершується в жінок у 17-21 рік, у чоловіків - у 19-25 років. Кістки різних відділів скелета костеніють у різний час. Наприклад, окостеніння хребта закінчується до 20-25 років, а куприкових хребців - навіть до 30 років; окостеніння кисті закінчується в 6-7 років, окостеніння зап'ясних кісток - у 16-17 років; кісток нижніх кінцівок - приблизно до 20 років. У зв'язку з цим напружена тонка ручна робота може порушити розвиток кісток кисті, а носіння незручного взуття - привести до деформації стопи (мал. 4.1). Слід зазначити, що темпи розвитку кісток кисті добре корелюють із загальним фізичним розвитком дітей і підлітків, тому зіставлення паспортного і "кісткового" віку дає відносно правильну характеристику темпів загального фізичного розвитку дітей і підлітків, їхнього біологічного віку.

Хребет немовляти відрізняється відсутністю яких-небудь вигинів і характеризується надзвичайною гнучкістю. До 3-4 років він здобуває всі чотири вигини, що спостерігаються в дорослого.

Рис. 4.2. Види сколіозів (по А. 3. Білоусову, 1974) а - грудний, б - загальний лівосторонній, у - S-образний

У 3 місяці постнатального життя з'являється шийний лордоз, у 6 місяців - грудний кіфоз, до 1-му року - поперековий лордоз. Останнім формується крижовий кіфоз. Однак до 12 років хребет дитини залишаються еластичним і вигини хребта слабко фіксовані, що легко приводить до його скривлень у несприятливих умовах розвитку (мал. 4.2). Посилення темпів росту хребта спостерігається в молодшому шкільному віці, у 7-9 років, і з початком полового дозрівання. Після 14 років хребет практично не росте. Грудна клітка до 12-13 років уже значно нагадує грудну клітку дорослого.

Кістки таза зростаються в 7-8 років, і з 9 років формуються полові відмінності в будівлі таза в дівчинок і хлопчиків. У цілому будівля таза наближається до дорослої людини до 14-16 років, з цього моменту таз здатний витримувати значні навантаження.

Значні зміни перетерплює скелет голови. Закриття джерелець відбувається в 1-2 року, а зрощування черепних швів - до чотирьох років. Лицьова частина черепа інтенсивно росте в пубертатному періоді до настання полової зрілості.

Зміна молочних і формування постійних зубів закінчуються до пубертатного періоду і тільки треті великі корінні зуби (зуби "мудрості") з'являються після полового дозрівання. Терміни появи молочних зубів і їхня зміна на постійні також корелюють із загальним фізичним розвитком і використовуються для визначення рівня біологічної зрілості дітей і підлітків.

Висновок

Опорна функція скелета зв'язана з прикріпленням до його кісток м'яких тканин. Функція руху зв'язана з тим, що кістки скелета виконують функції важелів, що приводяться в рух за допомогою м'язів. Захисна функція полягає в захисті важливих органів від механічних ушкоджень. Вона забезпечується утворенням частинами скелета порожнин, у яких розташовані органи: головний і спинний мозок, легені, серце, печінка і т. д.

Таким чином, у цілому скелет дітей і підлітків характеризується високою еластичністю, що завжди є погрозою його деформації при порушенні гігієнічних норм. Неправильне положення дитини за робочим столом у процесі шкільних чи занять при готуванні уроків будинку, перевантаження дітей і підлітків, зв'язані з їхньою роботою на пришкільних ділянках, у шкільних чи майстернях на виробництві, легко можуть порушити правильний розвиток скелета і привести до необоротних деформацій. Особливе значення для правильного розвитку скелета дітей має повноцінне і багате вітамінами харчування. У противному випадку можливий розвиток захворювання, називаного рахітом. Воно виявляється в затримці росту і деформації різних частин скелета: у скривленні ніг, деформації черепа, грудної клітки і хребта.

Використана література

1. Бріжатій О.В., Одинцова С.В. Біомеханічні основи спортивної діяльності. Навчальний посібник: Лекційний матеріал до дисципліни „Теорія і методика обраного виду спорту” -Суми; СДПІ ім. А.С.Макаренка, 1998. -155стр.

2. Валик Б.В. Ребенок и физические нагрузки // Физическая культура в школе. - 1990. - № 3. - С.54.

3. Вишнева Л.В. Обучение должно быть развивающим // Физическая культура в школе. - 1981.- № 1. - С. 15.

4. Губа В.П., Дорохов Р.Н. Дифференциированный подход // Физическая культура в школе. - 1986. - № 6. - С.4.

5. Должиков И.И. Личная карта ученика // Физическая культура в школе. - 1985. - № 2. - С.32.

6. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология: Учебное пособие для студентов педогогических вузов. -М.: Высшая школа, 1985. -384стр.

7. Зациорский В.М., Аурин А.С., Селуянов В.Н. Биомеханика двигательного аппарата человека. -М.: ФиС, 1981. -143стр.

8. Матвеев А.П. С учетом полового созревания // Физическая культура в школе. - 1986. - № 12. - С.5.

9. Николаев В.Р. На занятиях школьницы // Физическая культура в школе. - 1990. - № 3. - С.2.

10. Новосельський В.Ф. Методика урока физической культуры в старших классах. - К.: «Радянська школа», 1989. - 127с.

11. Семеренский В.И. Сотрудничество в обучении // Физическая культура в школе. - 1994. - № 1. - С.15.

12. Шаулин В.Н. Приучать к самостоятельности с 1 -го класса // Физическая культура в школе. - 1987. - № 1. - С.30.

13. Шаулин В.Н. От обучения к учению // Физическая культура в школе.- 1992. - №1. - С. 18.

14. Шаулин В.Н. Развивающее обучение: истоки, понятия, содержание // Физическая культура в школе. - 1994. - № 5. - С. 19; № 6. - С.8.

15. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. ч.1. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. -272стр.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Визначення тканини як системи клітин і міжклітинної речовини, що мають подібну будову. Поняття єдності фізіологічних систем організму. Характеристика, будова та функції опорно-рухового апарату людини. Хімічна, анатомічна і мікроскопічна будова кісток.

    конспект урока [16,3 K], добавлен 06.04.2012

  • Обґрунтування особливостей газообміну в організмі дітей 3-7 років. Характеристика розвитку організму дитини дошкільного віку. Вікові особливості дихання дитини: будова, дихальні рухи, газообмін у легенях. Гігієнічна оцінка фізичного розвитку дитини.

    курсовая работа [1,2 M], добавлен 25.09.2010

  • Біологічне значення нервової системи, її загальна будова. Поняття про рефлекс. Поведінка людини, рівень її розумової діяльності, здатність до навчання. Основні питання анатомії, фізіології, еволюції нервової системи. Патологічні зміни нервової діяльності.

    реферат [33,4 K], добавлен 17.02.2016

  • Аналіз розвитку зоології в першій половині 19 століття. Розвиток зоології в 20 столітті. Характеристика періоду розвитку теорії Дарвіна та значення її для зоології. Розвиток порівняльної анатомії та ембріології. Дослідження в ембріології та фізіології.

    курсовая работа [45,1 K], добавлен 21.09.2010

  • Поняття нервової системи людини, її значення для організму. Будова спиного мозоку, його сегментарний апарат та головні елементи. Функції корінців спинномозкових нервів. Головний мозок як вищий відділ нервової системи людини: його будова та функції.

    презентация [1,2 M], добавлен 17.12.2012

  • Історія виникнення птахів. Загальна характеристика класу Птахи. Характерні особливості будови опорно-рухової системи та внутрішньої будови птахів, що зумовили здатність до польоту. Роль та значення пір'яного покрову птахів, який надає їм обтічної форми.

    реферат [2,6 M], добавлен 21.07.2015

  • Будова травної системи людини, органи у її складі. Функції травної системи. Залежність фізичного, психічного та сексуального здоров'я людини від їжі та характеру харчування. Витрати енергії за добу залежно від віку, статі, умов життя, характеру роботи.

    реферат [566,6 K], добавлен 03.06.2014

  • Віруси, природа вірусів, загальна характеристика. Бактеріофаги: відкриття, походження, будова, хімічний склад, проникнення та вихід з клітини. Літичний цикл. Роль у природі, вплив на розвиток бактерій. Використання бактеріофагів у діяльності людини.

    реферат [1,1 M], добавлен 21.04.2015

  • Опорно-трофические (соединительные) ткани - клетки и межклеточное вещество организма человека, их морфология и функции: опорная, защитная, трофическая (питательная). Виды тканей: жировая, пигментная, слизистая, хрящевая, костная; специальные свойства.

    реферат [20,9 K], добавлен 04.12.2011

  • Общая характеристика двигательной активности животных. Ознакомление со строением системы тканей и органов - опорно-двигательным аппаратом. Описание основных функций скелета животного. Изучение особенностей нервно-мышечной части двигательного аппарата.

    реферат [1,2 M], добавлен 26.10.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.