Методи мікробіології
Взаємодія барвників із структурами бактеріальної клітини. Ріст і розмноження бактерій. Культивування вірусів в організмі тварин. Фізичні методи дезінфекції. Гетерогенність популяцій мікроорганізмів. Бактеріостатичний, бактерицидний ефект дії антибіотиків.
| Рубрика | Биология и естествознание |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.02.2012 |
| Размер файла | 60,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
29
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця
фармацевтичний факультет
кафедра мікробіології, вірусології та імунології
(Завідувач кафедрою академік НАН України, д. м. н., професор В.П. Широбоков)
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Студентки Ф-3Б групи,
заочної форми навчання (4,5років)
другого курсу
Дуньчак Ірини Ігорівни
Київ, 2012 рік.
План роботи
- Механізми взаємодії барвників із структурами бактеріальної клітини. Теорії, що пояснюють диференціацію бактерій при забарвленні за Грамом
- Ріст та розмноження бактерій. Час генерації і фази розвитку стаціонарної культури
- Культивування вірусів в організмі чутливих тварин. Лабораторні тварини, що використовують в вірусології. Індикація вірусів після інфікування лабораторних тварин
- Дезінфекція. Визначення. Фізичні методи дезінфекції
- Гетерогенність популяцій мікроорганізмів. Поняття про дисоціацію у бактерій, R - і S - форми колоній
- Бактеріостатичний та бактерицидний ефект дії антибіотиків. Одиниці виміру сили дії антибіотиків
- Загальне мікробне число - як санітарно-епідеміологічний показник безпеки об'єктів зовнішнього середовища
- Ендотоксини. Характеристика. ЛПС грамнегативних бактерій. Методи визначення ендотоксинів в лікарських препаратах
- Імунна система, центральні та периферичні органи. Їх функції. Популяції та субпопуляції імунокомпетентних клітин
- Імунні сироватки: діагностичні та лікувально-профілактичні. Принципи одержання, очищення та контролю. Антибактеріальні, антивірусні та антитоксичні сироватки. Одиниці виміру сили антитоксичних сироваток. Імуноглобуліни
- Список літератури
Механізми взаємодії барвників із структурами бактеріальної клітини. Теорії, що пояснюють диференціацію бактерій при забарвленні за Грамом
У процесі ідентифікації бактерій враховують морфологію бактерій, що є невід'ємною складовою частиною методів мікробіологічної діагностики інфекційних захворювань. Для досягнення цієї мети слід оволодіти технікою виготовлення препаратів з культур бактерій та патологічного матеріалу. Серед інших, методи забарвлення бактерій можуть у разі випадків дозволити навіть ідентифікувати збудника захворювання. Частіше вони можуть дозволити визначити морфологічні властивості збудника, які у комплексі з іншими ознаками бактерій забезпечить ідентифікувати бактерії. Отже виготовлення препаратів з культур бактерій і їх забарвлення має практичне значення.
Препарати забарвлюють простим і складним методами. В простому методі для фарбування використовують який-небудь один барвний розчин. На фіксований мазок наносять розчин одного барвника: метиленовим синім забарвлений 4 хв, генціанвіолетом - 2 хв, фуксином - 1 хв. Фарбу змивають водою, мазок висушують фільтрувальним папером. На готовий мазок наносять краплю імерсійного масла, мікроскопірують. Просте забарвлення дозволяє швидко ознайомиться з морфологією бактерій. В складному методі застосовують кілька розчинів барвнику і реактивів. Вони дозволяють визначити морфологію бактерій, їх тінкторіальні особливості та наявність структурних елементів клітин, що має важливе диференційно-діагностичне значення.
Структура і склад елементів клітинної стінки визначають здатність сприймати барвники, тобто тінкторіальні властивості.
Складні або диференційні методи фарбування ґрунтуються на особливостях фізико-хімічної будови мікробної клітини. Вони дають можливість диференціювати одні бактерії з іншими та вивчати особливості будови бактеріальної клітини. До них належать фарбування за Грамом, Ціль-Нільсеном, Нейсером, Гінсом, Дроботько, Ожешко, Шеффер-Фултоном, Романовським-Гімзою та ін.
В основу одного з основних принципів диференціації бактерій покладена здатність сприймати і затримувати в клітині комплекс фарб генціанового фіолетового з йодом або втрачати його після обробки спиртом. Цей принцип лежить в основі методу фарбування за Грамом, котрий був представлений у 1884 р. датським вченим Х. Грамом для виявлення бактерій в гістологічних зрізах. В теперішній час цей метод широко використовується в мікробіології. По відношенню до окраски виділяють два типи бактерій: грампозитивні (Г+) (забарвлені в фіолетовий колір) та грамнегативні (Г-) (червоного кольору після додаткового фарбування фуксином). Характер забарвлення бактерій зумовлений особливостями хімічного складу та будови клітинної стінки. У грампозитивних бактерій клітинна стінка в основному складається з пептидоглікану (муреїну) і тейхоєвих кислот. У клітинній стінці грамнегативніх бактерій міститься тільки 10% муреїну, відсутні тейхоєві кислоти. Грампозитивні та грам негативні бактерії значно відрізняються не лише будоваю стінки, а й чутливістю до антибіотиків та хіміо препаратів, здатністю продукувати токсини, утворювати спори та ін.
Суть цього методу полягає в тому, що фарба трифенілметанового ряду генціанвіолет і йод утворюють в цитоплазмі бактерій сполуку, що міцно затримується деякими бактеріями при знебарвленні спиртом, і тому вони забарвлюються у фіолетовий колір основного барвника - генціанвіолету. Такі бактерії називають грампозитивними. Інші ж при обробці спиртом знебарвлюються і потім дофарбовуються фуксином у червоний колір - грамнегативні.
Для фарбування цим методом необхідно мати такі барвники:
1) феноловий розчин ген ціанового фіолетового або водний розчин метилового фіолетового;
2) розчин Люголя;
3) спирт 96*;
4) фуксин Пфейфера.
Щоб одержати правильне забарвлення, рекомендується використовувати для фарбування свіжі культури мікробів. Усі патогенні коки, крім гонокока і менінгокока є грам позитивними, а звивисті форми мікроорганізмів - грамнегативними. Серед паличкоподібних бактерій зустрічаються як грампозитивні (більшість споро генних бацил) так і грамнегативні.
Ріст та розмноження бактерій. Час генерації і фази розвитку стаціонарної культури
Життєдіяльність бактерій характеризується ростом - формування структурно-функціональних компонентів клітини і збільшенням самої бактеріальної клітини, а також розмноженням - самовідтворенням, яке приводить до збільшення кількості бактеріальних клітин в популяції.
За умов, чи є в середовищі вода, поживні речовини, фізіологічне активні речовини тощо, залежить ріст прокаріотів. Ріст кулястих прокаріотних клітин відрізняється від паличкоподібних. Перші ростуть переважно в напрямку довгої вісі, а другі - рівномірно в усіх напрямках. У зв'язку з цим співвідношення між поверхнею і об'ємом у паличкоподібних клітин під час їхнього росту істотно не змінюється. У кулястих - відносна величина поверхні клітини зменшується, оскільки їхня поверхня росте пропорційно квадрату радіусу, а об'єм - пропорційно кубу.
У бактеріальній популяції постійно відбувається ріст, розмноження і відмирання бактеріальних клітин. Спостереження за розмноженням прокаріотів у замкнених системах на рідких живильних середовищах показують, що швидкість їхнього росту змінюється з часом. У живильному середовищі бактерії ростуть доти, доки вміст у ньому якогось із необхідних їм компонентів не досягне мінімуму; далі їхній ріст припиняється. Якщо протягом цього часу не додавати поживних речовин і не видаляти продуктів обміну, то дістанемо так звану статичну бактеріальну культуру.
Ріст бактеріальної популяції в такій "закритій системі" підлягає відповідним закономірностям. Крива, яка описує залежність логарифмів числа клітин статичної культури від часу, дістала назву кривої росту. Типова крива росту має 8-подібну форму, яка дає змогу розрізняти кілька фаз росту, що змінюють одна одну у визначеній послідовності.
Ріст бактерій завершується їхнім розмноженням, яке виявляється у збільшенні кількості особин мікробної популяції на одиницю об'єму.
Найчастіше бактерії розмножуються нестатевим, бінарним, поділом. Відомо два типи поділу бактеріальної клітини: за допомогою перегородки і перешнуровуванням. У разі першого типу поділу посередині бактеріальної клітини починає формуватися поперечна перегородка, яка спочатку складається з цитоплазматичної мембрани і розмежовує цитоплазму материнської клітини на дві дочірні. Далі синтезується оболонка і утворюються дві нові клітини.
Бактерії розмножуються, як правило, безстатевим шляхом - поділом материнської клітини на дві дочірні. Поділ відбувається дуже швидко і йому передує реплікація ДНК. За сприятливих умов деякі бактерії діляться кожні 20-30 хв. Іноді дві бактерії зливаються одна з одною. Під час такого злиття між ними утворюється цитоплазматичний місток, по якому речовини однієї клітини переходять в іншу. Такий процес нагадує статеве розмноження.
За несприятливих умов (нестача їжі, погодні умови, отруєння середовища продуктами життєдіяльності бактерій) багато бактерій здатні стискатися, втрачати воду і переходити в стан спокою до настання сприятливих умов. Деякі види бактерій за несприятливих умов формують спори, які характеризуються значною стійкістю. Ці форми бактерій витримують тривале кип'ятіння, висушування, заморожування, дію різних хімічних речовин.
мікробіологія бактерія антибіотик мікроорганізм
Грамнегативні бактерії поділяються переважно перешнуровуванням, тобто звужуванням клітини в місцях поділу, аж доки вона не поділиться на дві. Різновидом бінарного поділу бактерій є брунькування. При цьому розмноженні на одному із полюсів материнської клітини утворюється брунька, яка в процесі росту збільшується до розмірів материнської клітини, а потім відділяється від неї. Під час брунькування оболонка бруньки повністю синтезується заново.
У деяких одноклітинних ціанобактерій виявлено множинний поділ. Йому передує реплікація хромосоми і збільшення розмірів материнської клітини, в якій далі відбувається кілька послідовних бінарних поділів, що приводить до утворення величезної кількості дрібненьких клітин. Ці клітини дістали назву беоцитів. Після розриву оболонки материнської клітини вони виходять назовні.
Період від поділу до поділу клітини називається онтогенезом, або клітинним циклом бактерій. Розрізняють кілька типів вегетативного клітинного циклу у бактерій: мономорфний, при якому утворюється лише один морфологічний тип клітини і поліморфний, при якому утворюються кілька моофологічно різних типів клітин
Серед актиноміцетів поширене розмноження фрагментами гіф, а деякі бактерії можуть розмножуватися за допомогою спор, але не ендоспор.
Швидкість розмноження бактерій різна і залежить від виду мікробу, віку культури, живильного, середовища температури.
Бактеріям притаманний високий темп розмноження, що характеризується часом генерації, тобто часом, упродовж якого відбувається поділ бактеріальної клітини. Час генерації визначається видом бактерій, їхнім віком і умовами довкілля. За сприятливих умов час генерації для багатьох видів бактерій коливається в межах від 15 до 30 хв. Наприклад, якщо бактерія ділитиметься через кожні 20 хв. то з однієї бактерії за 24 год може утворитися 72 генерації. Це становить 472 1019 особин. Холерний вібріон за 30 год спроможний дати таке потомство, яке могло б покрити суцільним шаром усю поверхню земної кулі.
Якщо живильне, середовище в який культивуються мікроорганізми, буде обновлятися, то можна підтримувати фазу логарифмічного росту.
При вирощуванні бактерій у рідкому живильному середовищі спостерігалося кілька фаз росту культур:
1. Фаза вихідна (латентна) - мікроби адаптуються до живильному, середовищу збільшується розмір кліток. До кінця цієї фази починається розмноження бактерій.
2. Фаза логарифмічного інкубаційного росту - йде інтенсивний розподіл кліток. Триває ця фаза близько 5 годин. При оптимальних умовах бактеріальна клітка може поділятися кожні 15-30 хв.
3. Стаціонарна фаза - число знову з'явилися бактерій дорівнює числу відмерлих. Тривалість цієї фази виражається в годинник і коливається в залежності від виду мікроорганізмів.
4. Фаза відмирання - характеризується загибеллю кліток в умовах виснаження живильного і середовища нагромадження в ній продуктів метаболізму мікроорганізмів.
При розмноженні на щільних живильних середовищах бактерії утворюють на поверхні середовища й усередині його типові для кожного мікробного виду колонії. Колонії можуть бути опуклими чи плоскими, з рівними чи нерівними краями, із шорсткуватою чи гладкою поверхнею і мати різне фарбування: від білої до чорної. Усі ці особливості (культуральні властивості) враховують при ідентифікації бактерій, а також при доборі колоній для одержання чистих культур.
В промислових умовах при отриманні біомаси мікроорганізмів з метою виготовлення антибіотиків, вакцин, діагностичних препаратів, еубіотиків культивування бактерій здійснюється при строгому дотриманні оптимальних параметрів для росту і розмноженню бактерій.
Культивування вірусів в організмі чутливих тварин. Лабораторні тварини, що використовують в вірусології. Індикація вірусів після інфікування лабораторних тварин
Віруси - позаклітинні форми життя, які являють собою автономні генетичні системи, нездатні до самостійного існування поза організмом або клітиною хазяїна, тобто є облігантними внутрішньоклітинними паразитами.
Можливості вивчення вірусів зростали в міру удосконалювання методів їхнього дослідження. Як відомо, Л. Пастер ще в 1884 р. для виявлення вірусу сказу використовував метод зараження тварин.
Оскільки віруси не ростуть на штучних живильних середовищах, а розмножуються тільки внутрішньоклітинно, потрібно було знайти прості і загальнодоступні методи їх культивування. Великим досягненням була пропозиція в 1932 р.Р. Гудпасчура використовувати для культивування вірусів курячі ембріони, у клітках яких успішно розмножуються багато вірусів. Однак остаточне рішення проблеми їхнього культивування виявилося можливим лише після того, як були розроблені основні способи культивування клітин поза організмом.
Репродукція (розмноження) вірусів:
I стадія - адсорбція віріонів на поверхні клітин.
II стадія - проникнення віріону в клітину хазяїна.
III стадія - “роздягання" віріону, коли нуклеїнова кислота вірусу звільняється від зовнішньої оболонки і капсиду.
IV стадія - синтез вірусних білків і реплікація нуклеїнових кислот.
V стадія - збирання віріону.
VI стадія - вихід віріонів з клітини хазяїна.
Культивування вірусів проводиться для їх виділення та накопичення з діагностичними цілями, для подальшого їх вивчення і для приготування вакцин.
Застосовують три методи культивування:
1) у культурі клітин;
2) у курячому ембріоні;
3) в організмі чутливих тварин.
Клітинна культура (КК) - це ріст клітин поза межами живого організму, в пробірці, скляному флаконі (мантрасі) чи флаконі з пластику. Клітини отримують з тканин, узятих переважно від ембріонів тварин, за спеціальними методиками, вміщують (висівають) у відповідний посуд, вносять у нього живильне середовище, що містить вільні амінокислоти, вітаміни, мінеральні речовини, і вміщують у термостат.
Типи культур клітин:
1. Первинно-трипсинізовані - отримують із подрібнених тканин людини та тварин шляхом їх обробки трипсином чи іншими ферментами. Витримують лише 5-10 поділів (пасажів).
2. Перешеплювані - клітини, які набули здатності до безмежного розмноження, оскільки є похідними пухлин людини та тварин.
3. Напівперещеплювані (диплоїдні) - можуть витримувати до 100 пасажів, зберігаючи при цьому вихідний диплоїдний набір хромосом.
Курячі ембріони.
Вірусовмісний матеріал вводять у порожнину амніона і алантоїсу, жовтковий мішок, на хоріоналантоїсну оболонку чи в тіло 7-12 денного ембріона. Специфічні зміни в курячих ембріонах розвиваються у вигляді вогнищевого ураження, дифузного помутніння оболонок, набряку з чисельними виразками, появі пустул, везикул, помутнінням родин порожнин чи загибеллю самого курячого ембріону.
Лабораторні тварини.
Чутливі лабораторні тварини використовувалися на перших етапах розвитку вірусології. У теперішній час метод застосовується для вивчення патогенезу вірусних інфекцій, апробації противірусних засобів, а також для культивування тих вірусів, для яких інші способи не підходять. Перевага надається новонародженим тваринам, які більш чутливі до вірусної інфекції.
Найчастіше для культивування вірусів застосовують лабораторні породи мишей. Віруси культивують також на сирійських хом'ячках, інколи заражають мурчаків (морських свинок), кролів, а для спеціальних цілей - мавп. Для виділення вірусів часто застосовують новонароджених тваринок - мишок, хом'ячків.
Способи зараження тварин залежать від виду віруса, досліджуваного матеріалу та мети дослідження. Тваринок заражають парентерально - підшкірно, в очеревину, внутрішньом'язово або в мозок. Інколи застосовують інтраназальне зараження або введення вірусвмісного матеріалу в шлунково-кишковий тракт.
Індикація вірусів у інфікованих тварин.
Насамперед у тварини через кілька днів розвивається характерна клінічна картина вірусної хвороби - нежить, висипання на шкірі, розвиваються паралічі, тварини гинуть. При патологоанатомічному і патогістологічному дослідженнях виявляють ураження легень, печінки, мозку. У клітинах уражених органів при мікроскопічному дослідженні виявляють внутрішньоклітинні включення - специфічні структури, що забарвлюються в інший колір ніж ядро або цитоплазма. Включення - це нагромадження вірусного матеріалу і клітинних продуктів у інфікованій клітині. Діагностичне значення має виявлення включень у клітинах мозку при сказі (тільця Негрі). Сучасні методи дослідження передбачають виявлення у інфікованих клітинах вірусних антигенів за допомогою мічених антитіл - імунолюмінесцентний та імуноферментний аналіз.
Ідентифікація віруса виділеного на тваринах здійснюється на основі виявлення клінічних ознак хвороби або специфічних патологічних змін в органах. Для точної ідентифікації застосовують специфічні противірусні сироватки (реакція біологічної нейтралізації). Для цього до стандартних сироваток додають певну дозу виділеного віруса і після витримування в термостаті знову заражають тварин.
Якщо вірус нейтралізовано антитілами відповідної сироватки, тваринки залишаються живими.
Недоліки методу культивування вірусів в організмі чутливих тварин:
1) обмежена чутливість тварин до вірусів людини;
2) необхідність забезпечення на належному рівні роботу віварію (приміщення для отримання та розведення лабораторних тварин з метою виконання експериментів), що вимагає значних затрат;
3) тваринки інколи можуть бути інфіковані власними вірусами.
Віруси, як особливі біологічні агенти викликають більшість інфекційних хвороб людини. Властивості вірусів, методи діагностики та лікування вірусних інфекцій мають принципові особливості. Знання цих особливостей необхідне для правильного розуміння дії їх на мікроорганізм, для вибору та оцінки діагностичних, профілактичних та лікувальних противірусних препаратів.
Дезінфекція. Визначення. Фізичні методи дезінфекції
Санітарно-епідемічний режим - це комплекс заходів, які запобігають виникнення внутрішньо-лікарняної інфекції. Основними елементами комплексу є забезпечення санітарно-гігієнічного режиму, проведення дезинфекції, суворе дотримання вимог асептики, антисептики та стерилізації.
Дезинфекція - це комплекс заходів, спрямованих на знищення збудників інфекційних хвороб в навколишньому середовищі.
При дезинфекції, або знезаражуванні знищуються в основному патогенні мікроорганізми. Цим дезинфекція відрізняється від стерилізації, при якій знищуються всі види мікроорганізмів і їх спори. Під час проведення дезинфекції користуються двома основними методами: фізичними та хімічними. Проте цей поділ умовний. Можна виділити ще третій метод дезинфекції - комбінований, при якому фізичні та хімічні методи знезараження застосовують одночасно або послідовно один за одним (наприклад, підготовка рук хірургічного персоналу до операції). Крім того, в практиці використовують частіше комбінації різних речовин чи користуються різними дезинфікуючими засобами в певній послідовності.
Фізичні методи знезаражування проводять за допомогою механічних, термічних та променевих засобів.
Механічні методи знезаражування забезпечують видалення, але не знищення мікроорганізмів. При цьому з приміщення і предметів видаляють пил, бруд, різні жирові та білкові крупинки, а разом з ними значну кількість мікроорганізмів. Механічні засоби знезаражування включають чистку, протирання, миття, прання, вибивання, витрушування, підмітання, фільтрацію, провітрювання та вентиляцію приміщення. Особливо ефективне застосування пилососів, при цьому разом з пилом видаляється 98 % мікроорганізмів.
Термічні методи знезаражування це застосування високих та низьких температур. Наприклад використання гарячої води, водної пари, гарячого повітря, пастеризації, спалювання, прожарювання, заморожування та висушування.
При дії гарячої води або насиченої пари гинуть бактерії і більшість спор та вірусів. Найчастіше застосовують такі температурні режими та експозиції: (при 80*С - 10 хв., 85*С - 3 хв., 90*С - 1 хв.). Якщо у воду додати соду - 2%, загинуть і спори бактерій.
Водяна пара проникає у глиб предметів, і тому її застосування є найбільш ефективним дезинфекційним заходом. Пара широко використовується в дезинфекційних камерах для знезаражування одягу, постільних речей тощо. В парових стерилізаторах (автоклавах) її застосовують для знезаражування та стерилізації перев'язувального матеріалу та інструментарію. В дезинфекційних та стерилізаційних апаратах використовують насичену водяну пару під певним тиском.
Пастеризація - це прогрівання різних харчових продуктів при температурі 70-80°С протягом 30 хв. При цьому гинуть тільки вегетативні форми мікробів. Існують й інші режими пастеризації, наприклад, прогрівання до температури 90°С протягом 3 хв.
Надійний метод знищення мікроорганізмів це спалювання. Йому підлягають інфіковані малоцінні предмети, які не можна знезаразити іншими методами (папір, ганчір'я, сміття, залишки їжі, трупи тварин, які загинули від небезпечної інфекції, перев'язувальний матеріал, дренажі, тампони тощо).
Обпалювання застосовують у бактеріологічній практиці при необхідності знезаразити голки, лабораторні петлі, ватяні корки для закривання пробірок та ін. Проводять обпалювання на полум'ї спиртової або газової горілки, а також паяльної лампи.
Штучне заморожування патогенних мікроорганізмів до - 270°С, тобто до температури, близької до абсолютного нуля, не спричиняє їх загибелі. Однак з часом кількість мікроорганізмів, що знаходяться в замороженому стані, зменшується. Низькі температури широко використовують для консервування продуктів у харчовій промисловості, а також у мікробіології для тривалого зберігання культур патогенних мікроорганізмів. У дезинфекційній практиці холод широкого застосування не знайшов.
Променеві засоби знезаражування - це застосування сонячного світла, ультрафіолетових променів, радіоактивного випромінювання.
Згубно діють на багатьох збудників інфекційних захворювань прямі сонячні промені. Особливо чутливі до них збудники дизентерії, черевного тифу, паратифів, холери, менш чутливі мікобактерії туберкульозу та ін. Однак застосування сонячних променів залежить від пори року, погоди та інших причин, які важко контролювати.
В медичних установах, лабораторних та промислових умовах звичайно використовують ультрафіолетові промені, джерелом яких є спеціальні бактерицидні лампи. Так здійснюють часткову дезінфекцію відкритих поверхонь та повітря приміщень - операційних, хірургічних відділень, боксів, асептичних аптечних кімнат, виробничих фармацевтичних приміщень.
Гетерогенність популяцій мікроорганізмів. Поняття про дисоціацію у бактерій, R - і S - форми колоній
Гетерогенний - неоднорідний, інший за походженням, що складається з різних за своїм складом частин.
Гетерогенність популяції - неоднорідність, різноманітність складу будь-якої біологічної популяції по ознаці, що вивчається, заснована на наявності різних генотипів.
Довгий час вважалося, що всі клітини, що складають колонію, однакові, але в останні роки отримані дані, що засвідчують наявність в колонії декількох субпопуляцій які відрізняються за морфологічними і фізіологічними ознаками. Дисоціація бактерій є одним з факторів, що призводить до гетерогенності (мінливості) їх популяцій.
Дисоціація - це одна з форм мутацій. Мутації - успатковані зміни в генотипі, які не пов'язані з явищами рекомбінацій. Мутації визначаються змінами послідовності нуклеотидів в ДНК. Зміни послідовності нуклеотидів в ДНК можуть бути наслідком різних процесів: помилка при реплікації, випадання ділянок, переміщення окремої ділянки відносно іншої (транслокація) і ін.
У бактерій мутації виявляються по зміні любої відомої ознаки мікроорганізма (наприклад, здатність синтезувати амінокислоту, чутливість до антимікробних препаратів і ін.).
Дисоціація - виникнення в популяції мікроорганізмів особин, що відрізняються від початкових мікроорганізмів зовнішнім виглядом і структурою колоній, так названих S - i R-форм.
S-форми колоній - круглі, вологі, з блискучою гладкою поверхнею, рівними краями.
R-форми - утворюють колонії неправильної форми, непрозорі, сухі з зазубреними краями і нерівною шорсткою поверхнею.
Різному зовнішньому виду колоній відповідає ряд властивостей. Частіше S-форми більш вірулентні, клітини мають нормальну морфологію, біохімічно більш активні, звичайно виділяються в гострому періоді захворювання; у капсульних видів добре розвинуні капсули, у рахомих видів є джгутики. Гладкі (S) і шорсткі (R) колонії є крайніми формами дисоціації, між котрими можуть зустрічатися перехідні форми.
Зазвичай дисоціація виявляється в культурах, що старіють. Дисоціація виникає і в природніх умовах (у патогенних мікроорганізмів в живому організмі).
Бактеріостатичний та бактерицидний ефект дії антибіотиків. Одиниці виміру сили дії антибіотиків
Першовідкривачем антибіотиків є англійський учений Флемінг, який у 1929 році описав бактерицидну дію колоній грибка Пеніциліну
Антибіотики - хімічні сполуки біологічного виникнення, що надають вибіркову ушкоджувальну або згубну дію на мікроорганізми.
Антибіотики - це хіміотерапевтичні засоби мікробного, рослинного, тваринного походження або їх синтетичні чи напівсинтетичні аналоги.
Бактерицидні антибіотики викликають загибель мікробної клітини (наприклад, у пеніциліні, цефалоспорінів), бактеріостатичні антибіотики - припиняють поділ клітин (наприклад, у тетрациклінів, левоміцетину). Часто характер дії антибіотика залежить від концентрації, у високих дозах антибіотик вбиває бактерії, у низьких - припиняє їх поділ.
До бактерицидних належать:
а) антибіотики, що інгібують синтез клітинної стінки - бета-лактами (пеніциліни, карбапенеми, монобактами, цефалоспорини), глікопептиди;
б) антибіотики, що порушують функції цитоплазматичної мембрани: поліміксиди, циклосерин, протигрибкові антибіотики - полієни.
До бактеріостатичних належать:
а) антибіотики, що вибірково пригнічують синтез нуклеїнових кислот: гризеофульвін, рифампіцин, протипухлинні антибіотики;
б) антибіотики, що пригнічують синтез білка: макроліти, тетрацикліни, лінкозаміни, фузідини, аміноглікозиди.
Деякі антибіотики пригнічують синтез попередників нуклеїнових кислот - пуринів та піримідинів, блокують процеси окисного фосфорилювання (синтез АТФ).
Біологічну активність антибіотиків виражають в міжнародних одиницях (ОД); 1 ОД - це активність 1мкг чистого препарату антибіотиків. Наприклад, за 1 ОД пеніциліну вважають найменшу кількість препарату, що пригнічує ріст еталонного штаму стафілокока в 50 мл живильного середовища. Одиниця дії (ОД) відповідає активності 0,6 мкг хімічно чистої кристалічної натрієвої солі бензилпеніциліну.
Загальне мікробне число - як санітарно-епідеміологічний показник безпеки об'єктів зовнішнього середовища
Найчастіше санітарно-гігієнічний стан об'єктів довкілля оцінюють за непрямими мікробіологічними показниками, які дозволяють визначити ступінь потенційної небезпеки. До них відносять загальне мікробне число (загальне мікробне забруднення), та забрудненість об'єкта виділеннями людини і тварин, яку визначають кількісним підрахунком санітарно-показових мікроорганізмів, показників фекального та повітряно-крапельного забруднення (індекс).
Загальне мікробне число - кількісний показник бактеріальної зараженості навколишнього середовища, що представляє собою кількість мікроорганізмів в 1 г чи в 1 см3 твердої речовини чи в 1 мл рідини. Виражається через кількість колоній, які виростають на твердому поживному середовищі - колоніє утворюючих одиницях (КУО).
Визначення мікробного числа є непрямим методом і дозволяє зробити висновок про можливе зараження досліджуваних тварин. Кількість їх збільшується по мірі забруднення навколишнього середовища і зменшується при його самоочищенні. Таким чином, бактеріальна забрудненість субстрату, яка визначається цим методом, виявляється значно меншою, ніж за прямим підрахунком (не дають росту мертві клітини та живі, що втратили здатність розмножуватись; не ростуть термофіли та психрофіли, анаероби, гриби; не завжди розбиваються конгломерати, і одна колонія виростає із декількох клітин). Кількість мікроорганізмів, які виростають на МПА виявляється в багато разів меншою, ніж їхній справжній вміст у досліджуваному об'єкті.
При незначному мікробному забрудненні об'єкта робиться висів цільного матеріалу. При масивному забрудненні необхідно робити розведення, з яких потім здійснювати висів на середовища.
Існує кілька методів визначення загального мікробного числа: метод прямого підрахунку і метод кількісного посіву різних розведень зразків і проб досліджуваного об'єкта.
Прямий підрахунок мікроорганізмів у досліджуваному об'єкті проводиться під мікроскопом у рахувальних камерах Горяєва чи в камерах, спеціально сконструйованих для підрахунку бактерій. За допомогою цього методу визначають загальну кількість живих та мертвих клітин. Завчасно, досліджувану пробу обробляють так, щоб одержати гомогенну суспензію. Для полегшення підрахунку бактерій додають барвник.
Метод простий і доступний для використання в санітарно-бактеріологічних лабораторіях, проте має ряд недоліків. За його допомогою важко відрізнити мікроорганізми від сторонніх часток, точно визначити кількість мікроорганізмів, оскільки вони часто утворюють великі скупчення (конгломерати), неможливо диференціювати живі мікроорганізми та мертві, санітарне значення яких неоднакове, важко підрахувати дрібні мікроорганізми.
Метод кількісного посіву досліджуваного матеріалу на щільні поживні середовища дозволяє підраховувати живі мікроорганізми. При визначенні мікробного числа виявляють, в основному, колонії мезофільних аеробних і факультативно-анаеробних бактерій, здатних розмножуватися на МПА, тобто використовувати білок і продукти його розщеплення як джерело азотного живлення. Ці мікроорганізми є основними споживачами органічних речовин, які вносяться до грунту та води з різними відходами промислових підприємств, виділеннями людей.
Метод визначення мікробного числа досліджуваного матеріалу з урахуванням розведення. За кількість бактерій приймають середнє арифметичне результатів підрахунку колоній на чашках з посівом двох сусідніх розведень.
Наприклад: розведення 101-310 колоній, розведення 10~2-35 колоній.
Загальна кількість бактерій - 310*10+35x100
Результат дослідження можна округлити до 2-3 значущих цифр (наприклад, 7989 до 8000).
До об'єктів навколишнього середовища відносяться грунт, вода, повітря, харчові продукти, предмети вжитку тощо. Усі вони містять, в основному, сапрофітну мікрофлору. Сюди можуть потрапляти і патогенні мікроорганізми. Проте вони знаходяться в зовнішньому середовищі не постійно і в невеликій кількості. Для виявлення патогенних мікроорганізмів необхідні спеціальні дослідження з використанням елективних поживних середовищ, складних методик та обладнання. Тому такі дослідження застосовуються лише при виникненні загрози зараження.
Санітарний стан грунту характеризуються загальною кількістю у ньому сапрофітів, термофільних мікроорганізмів, ентеробактерій, анаеробів. Загальноприйнятими показниками санітарно-мікробіологічного стану грунту є: мікробне число грунту, колі-титр, колі-індекс. Кількісні показники визначають з урахуванням розведень грунту.
Санітарно-гігіенічний стан повітря оцінюється за кількістю мікроорганізмів в 1 м3 повітря (мікробне число повітря) і санітарно-показових бактерій повітря - золотистого стафілокока та гемолітичних стрептококів. Мікробне число визначається при підрахунку колоній бактерій, що виросли на 2% агаровому середовищі (МПА) після 24 годин інкубації при 37*С.
Для визначення мікробного числа питної води беруть її в кількості 1; 0,5; 0,1 см3 стерильною піпеткою вносять у стерильні чашки Петрі, в кожну з яких вливають по 15 мл розплавленого і охолодженого до 45*С МПА, рівномірно розподіляючи вміст по дну чашки. Посіви інкубують при 37*С 24 години. Підраховують кількість колоній, що виросла на кожній окремій чашці.
Необхідність дослідження санітарно-показових мікроорганізмів зумовлена тим, що патогенні мікроорганізми виявляються в довкіллі з великими труднощами - навіть коли відомо, що через воду чи грунт сталося зараження людей виявити відповідного збудника вдається не завжди. Крім того, виявлення санітарно-показових мікроорганізмів, особливо збільшення їх кількості, вказує, на санітарне неблагополуччя об'єкта, і вимагає відповідних заходів для попередження захворювань.
Ендотоксини. Характеристика. ЛПС грамнегативних бактерій. Методи визначення ендотоксинів в лікарських препаратах
Ендотоксини - бактеріальні токсичні речовини, що являють собою структурні компоненти певних бактерій і звільнюються лише при лізисі (розпаду) бактеріальної клітини. Це відрізняє ендотоксини від екзотоксинів, розчинних сполук, що декретуються живою бактеріальною клітиною.
Ендотоксини термостабільні, не руйнуються при кип'ятінні та при автоклавуванні. Через це відомі випадки інтоксикації при парентеральному введенні розчинів, які до стерилізації були забруднені грам негативними бактеріями. Порівнюючи з екзотоксинами, ендотоксини менш токсичні. Вони мало специфічні - ендотоксини різних бактерій виявляють однакову дію. На молекулярному рівні вони діють на енергетичні процеси в клітинах. Клінічними проявами інтоксикації ендотоксинами є падіння кров'яного тиску, болі в м'язах, судоми, в тяжких випадках розвивається картина ендотокичного шоку.
Ендотоксини мало дифундують у навколишнє середовище: більша частина їх вивільняється лише після загибелі бактеріальної клітини.
Ліпополісахариди (ЛПС) - бактеріальний антиген грамнегативних бактерій, які становлять основу ендотоксину.
ЛПС розташований на поверхні мембрани грамнегативних бактерій. Токсичність ЛПС, найімовірніше, зумовлює ліпід А, структура якого практично однотипна в усіх грамнегативних бактерій. ЛПС спочатку зв'язується із сироватковим білком і утворює ЛПС-зв'язаний білок. Цей комплекс, своєю чергою, сполучається з поверхневим клітинним рецептором СD14 макрофагів і сегментоядерних лейкоцитів, активує їх, стимулює продукцію цитокінів й інших медіаторів системної запальної відповіді та шоку. Крім того, ендотоксин спричинює пряму цитотоксичну, а також міокардіодепресивну дію. Різниця в "потужності" ендотоксину різних бактерій, наприклад менінгококу та сальмонели, пов'язана насамперед з повноцінністю цього токсину, який утворюється під час руйнування бактерій.
Імунна система, центральні та периферичні органи. Їх функції. Популяції та субпопуляції імунокомпетентних клітин
Імунна система - сукупність органів, тканин, клітин, які забезпечують захист організму; система організму, яка контролює сталість клітинного і гуморального складу організму при дії на організм генетично чужих біологічних факторів (чужої генетичної інформації). До генетично чужорідних речовин відноситься велика кількість біологічно активних макромолекул, здатних впливати на біологічні процеси організму; вони получили назву антигени.
До органів імунного захисту відносять червоний кістковий мозок, тимус, селезінка, лімфатичні вузли, дифузна лімфоїдна тканина слизових оболонок травної, дихальної, сечостатевої системи, шкіри. Всі органи топографічно роз'єднані, але утворюють єдину систему завдяки постійної міграції і рециркуляції клітин, в них через кров, лімфу, тканинну рідину.
По відношенню до клітин імунної системи всі органи поділяються на 2 групи:
А. Центральні (первинні) - тимус, червоний кістковий мозок. Первинні, так як тут відбувається перша антиген незалежний етап диференціювання лімфоцитів.
Б. Периферичні: лімфовузли, селезінка, дифузна тканина слизових оболонок. Тут відбувається вторинний етап - антиген залежне диференціювання лімфоцитів.
Шкіру відносять і до центральних і до периферичних органів.
У центральних органах розвиток лімфоцитів не залежить від контакту зантигеном. На цьому етапі клітини набувають спеціальні рецептори - маркери стають імунокомпетентними (здатними розрізняти різні класи чужорідних структур). Ця здатність закладена в геномі, не вимагає присутності антигену. Теоретично формується здатність клітин реагувати в майбутньому на чужорідні структури. Один лімфоцит - один антиген.
У периферичних органах утворюються ефекторні лімфоцити, здатні нетільки розрізняти, але і знищувати чужорідні структури (Т-кілери, плазмоцити, Т і В клітини пам'яті). Освіта цих клітин залежить відпотреб організму.
Периферичні органи розташовані на шляхах можливого проникнення антигену в організм: на шляху циркуляції крові - селезінка. Цей орган відповідальний за гуморальний імунітет (вироблення антитіл).
На шляху циркулюючої лімфи - лімфовузли. Здійснюють контроль відтоку лімфи від органів. Для лімфовузлів характерний клітинний імунітет (пухлинні клітини проходять через лімфовузли).
На шляхах можливого контакту з зовнішнім середовищем через воду, їжу, повітря - -захисний шар слизових оболонок, дифузна лімфоїдна тканина слизових оболонок (найбільш розвинена в травному тракті).
Імунокомпетентні клітини.
За функціональними властивостями всі імунокомпетентні клітини поділяють на ефекторні і регуляторні. Взаємодія клітин в імунній відповіді здійснюється за допомогою гуморальних медіаторів - цитокінів.
До клітин імунної системи належать макрофаги та лімфоцити. Функція макрофагів - фагоцитоз генетично чужих утворень і презентація їх антигенів на зовнішній мембрані, де вони розпізнаються лімфоцитами. Лімфоцити діляться на дві популяції Т-лімфоцити та В-лімфоцити.
В організмі лімфоцити постійно циркулюють між зонами скупчення лімфоїдної тканини. Розташування лімфоцитів у лімфоїдних органах і їх міграція по кровоносному і лімфатичному руслу строго впорядковані і пов'язані з функціями різних субпопуляцій.
За наявності поверхневих CD маркерів лімфоцити поділяють на функціонально різні популяції і субпопуляції, перш за все на Т-лімфоцити і В - лімфоцити.
Родоначальницею всіх клітин крові, в тому числі лімфоцитів, є єдина стовбурова клітина кісткового мозку. Вона генерує два типи клітин-попередників-лімфоїдну стволову клітку і попередника клітин червоної крові, від якої походять і клітини-попередники лейкоцитів і макрофагів.
Освіта і дозрівання імунокомпетентних клітин здійснюється в центральних органах імунітету (для Т-лімфоцитів-в тимусі). Клітини-попередники Т-лімфоцитів потрапляють в тимус, де пре-Т-клітини (тимоцити) дозрівають, проліферують і проходять диференціювання на окремі субкласи в результаті взаємодії з епітеліальними і дендритними клітинами строми і впливу гормоноподібних поліпептидних факторів, секретується епітеліальними клітинами тимусу (альфа1 - тимозин, тімопоетіна, тимуліну та ін.)
Т-лімфоцити зазвичай локалізуються в так званих Т-залежних зонах периферичних лімфоїдних органів (періартикулярно у білій пульпі селезінки і паракортикальній зонах лімфовузлів).
Т-лімфоцити відповідають за клітинний імунітет, імунні реакції клітинного типу. Окремі субпопуляції допомагають В-лімфоцитів реагувати на Т-залежні антигени виробленням антитіл.
Т-лімфоцити мають на своїй поверхні численні рецептори (маркери), вони позначаються символами СD і цифрами. При диференціюванні Т-лімфоцити набувають певний набір мембранних CD - маркерів. Зрілі Т-лімфоцити мають маркер CD3. Т-клітини поділяють на кілька субпопуляції відповідно до їх функцій і профілем CD-маркерів. Т-кілери мають властивість розпізнавати і знищувати чужі клітини. Природні кілери або NK-клітини викликають лізис чужих клітин без участі антитіл і комплементу. Основна їх функція - розпізнавання і знищення власних змінених клітин. Імунні кіллери або CD8-клітини розпізнають і руйнують чужі клітини з участю комплементу. Т-хелпери або CD4 - клітини стимулюють імунну відповідь. При масовій загибелі Т-хелперів, як це відмічається при СНІДі, імунна відповідь не достатня і організм гине від супутніх інфекцій. Т-супресори, або CD11-клітини пригнічують імунну відповідь. Відомі ще також Т-клітини пам'яті, які зберігають інформацію про контакт імунної системи з антигеном. Функції Т-лімфоцитів - клітинна імунна відповідь (клітинний імунітет), а також регуляція імунної відповіді.
Виділяють три основні групи Т-лімфоцитів-помічники (активатори), ефектори, регулятори.
В-лімфоцитів існує кілька підтипів. Основна функція В-клітин - ефекторна участь у гуморальних імунних реакціях, диференціація в результаті антигенної стимуляції у плазматичні клітини, що продукують антитіла.
Освіта В-клітин у плода відбувається в печінці, надалі - в кістковому мозку. Процес дозрівання В-клітин здійснюється у дві стадії-антиген - незалежну і антиген - залежну.
Імунні сироватки: діагностичні та лікувально-профілактичні. Принципи одержання, очищення та контролю. Антибактеріальні, антивірусні та антитоксичні сироватки. Одиниці виміру сили антитоксичних сироваток. Імуноглобуліни
Імунні сироватки - матеріальна частина гуморального імунітету, протекторний ефект якого принципово пов'язаний із специфічним комплексоутворенням між антигеном та антитілом. За основним біологічним призначенням сироватки поділяються на два види: лікувально-профілактичні та діагностичні.
Діагностичні сироватки - препарати крові тварин (кролів, баранів, коней та інших), які мають високий рівень специфічних антитіл. Одержують їх шляхом багаторазової імунізації тварин відповідними антигенами. Вони використовуються для ідентифікації антигенів, зокрема - мікроорганізмів.
Лікувально-профілактичні сироватки - препарати крові людини або тварин, що містять антитіла. Введення сироваток спричиняє пасивний імунітет. З лікувальною метою використовують, насамперед, антитоксичні сироватки, які нейтралізують мікробні токсини (екзотоксини).
Лікувально-профілактичні сироватки за спрямованістю дії поділяються на антитоксичні (протиправцева, протидифтерійна, протиботулінічна, протигангренозна), антивірусні (проти кліщового енцефаліту, японського енцефаліту, вірусів геморагічних лихоманок), антибактеріальні (проти сибірської виразки, лептоспірозу). Відомі також лікувальні сироватки проти отрути змій. На сьогодні найбільше значення мають антитоксичні сироватки.
За способом одержання сироватки поділяються на гетерологічні та гомологічні. Гетерологічні сироватки одержують шляхом багаторазової імунізації тварин (переважно коней) препаратами анатоксинів, токсинів або мікробних клітин. У числі основних вимог до сироваток - їх висока специфічність та достатній вміст антитіл. За специфічністю розрізняють полівалентні і моновалентні сироватки. Полівалентні сироватки містять антитіла до багатьох антигенів, моноспецифічні - до одного конкретного антигену.
Антибактеріальні сироватки - використовують для встановлення роду, виду та серологічного варіанту бактерій, переважно в РА (аглютинуючі сироватки).
Антивірусні сироватки - це діагностичні препарати, які містять антитіла, що нейтралізують вірус і він не викликає властивої йому дії на клітини або піддослідні тварини. Їх використовують у реакціях затримки вірусної гемаглютинації, реакції біологічної нейтралізації віруса, реакції нейтралізації цитопатогенної дії віруса. Принципи реакцій із застосуванням таких сироваток розглядаються в курсі вірусології.
Етапи одержання сироваток:
1) Імунізація. Для імунізації тварин готують корпускулярні і розчинні антигени. Їх вводять внутрішньовенно, внутрішньошкірно, підшкірно та внутрішньом'язево.
2) Тестування сироваток. Після завершення курсу імунізації визначають наявність і титр антитіл при пробних крововипусканнях у тварин.
2) Виділення та очистка сироваток. При позитивних результатах тестування щодо кількості антитіл, здійснюють тотальне знекровлення тварин або беруть кров у кілька прийомів. Із одержаної крові виділяють сироватку, піддаючи її обробці з метою позбутися баластних білків. Для цього альбуміни видаляють висолюванням сульфатом амонію, препарат додатково піддають обробці ферментом і очищають діалізом. Одержанні сироватки титрують і вказують число АО в 1мл препарату. Деякі препарати гетеро логічних антитіл випускають у вигляді гаммаглобулінової фракції сироватки - проти сибірковий гамма-глобулін, антирабічний гамма-глобулін.
Одиниці виміру сили антитоксичних сироваток вимірюють в міжнародних одиницях (АЕ або МО). За 1 АЕ приймають мінімальну кількість сироватки, що охороняє певний вид тварин від загибелі при зараженні спеціально підібраною дозою токсину. Так, 1АЕ антидифтерійної сироватки - це найменша кількість сироватки, яка протягом 4 діб охороняє від смерті морську свинку масою 250г, інфіковану 100 ДLМ дифтерійного токсину.
Імуноглобуліни.
Імунна система виробляє антитіла у відповідь на введення антигену.
Антитіла - білки, які здатні специфічно з'єднуватися з антигеном. Це - глобуліни, які синтезуються плазмоцидами.
Імуноглобуліни - це білки плазми, що продукуються В-лімфоцитами і здійснюють специфічний гуморальний захист шляхом розпізнання і зв'язування антигенів та гаптенів, мають важливий опсонізуючий ефект і виступають основним активатором системи комплементу. Завдяки імуноглобулінам реалізується основний етап захисту організму від мікроорганізмів, чужорідних білків, гаптенів та аутоантигенів, тому їх дефіцит призводить до тяжких наслідків і швидкої загибелі організму. Імуноглобуліни є антитілами, що забезпечують високоспеціалізований імунологічний захист в організмі.
За структурою, антигенними та імунобіологічними властивостями імуноглобуліни поділяються на п'ять класів - IgM, IgG, IgA, IgE, IgD. Імуноглобуліни М, G, A, мають підкласи. Всі класи і підкласи відрізняються за амінокислотною послідовністю.
IgG складаються з двох важких і двох легких ланцюгів. Вони становлять 70-80% всіх сироваткових Ig людини, найбільш активно зв'язують і нейтралізують розчинні антигени бактерій, віруси, екзотоксини, зв'язують комплемент. Ці імуноглобуліни проникають через плаценту і забезпечують пасивний імунітет новонародженого протягом перших місяців життя.
IgM складаються з 5 субодиниць, вони становлять 5-10% всіх сироваткових Ig, швидко з'являються при дії антигену (первинна імунна відповідь) і швидко зникають. Це "короткоживучі" Ig. Саме вони є основною частиною антитіл, які продукуються новонародженими і захищають їх від інфекції. Наявність антитіл класу IgM у досліджуваних сироватках свідчить про гостру інфекцію.
IgА відомі двох типів - сироваткові, які складають 10% всіх Ig крові та секреторні, які містять додаткові секреторний компонент, що виділяється клітинами слизових оболонок дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, який захищає IgА від дії ферментів. Вони забезпечують місцевий імунітет слизових оболонок.
IgЕ (реагіни) містяться в незначній кількості. Вони беруть участь в алергічних реакціях І типу.
IgD містяться у сироватці крові в незначних кількостях вони здатні активізувати комплемент, нейтралізувати активність вірусів.
У клінічній практиці виникає потреба визначення імуноглобулінів їх загальну кількість визначають біохімічними методами, а окремі класи - за допомогою специфічних антитіл.
Список літератури
1. Борисов Л.Б. "Микробиология с основами вирусологии" 2000 года.
2. Егоров Н.С. "Основы учения об антибиотиках" 1994 года.
3. Гусев М. В, Минаева Л.А. "Микробиология" 1985 года.
4. Данийлеченко В.В. "Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія"
5. Векірчик К.М. "Мікробіологія з основами вірусології" 2001 року.
6. Воробьев А.А. "Микробиология" 2003 года.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття про популяцію. Нові методи у функційній геноміці. Імуно-генетичні маркери, їх класифікація. Властивості набутого імунітету. Методи аналізу поліморфізму білків. Функційна геноміка сільськогосподарських тварин. Метод мікрочіпів, нутрігеноміка.
курс лекций [1,8 M], добавлен 28.12.2013Основні процеси, за допомогою якого окремі клітини прокаріотів і еукаріотів штучно вирощуються в контрольованих умовах. Здатність перещеплених клітин до нескінченного розмноженню. Культивування клітин поза організмом. Основні види культур клітин.
презентация [1,3 M], добавлен 16.10.2015Предмет, історія розвитку і завдання мікробіології. Основні типи та склад бактеріальних клітин. Класифікація, морфологія, будова та розмноження клітин грибів та дріжджів. Відмінні ознаки і морфологія вірусів та інфекцій. Поняття та сутність імунітету.
курс лекций [975,8 K], добавлен 22.02.2010Фундаментальні принципи, методи, перспективи розвитку і застосування нанотехнологій з використанням мікроорганізмів та продуктів їх життєдіяльності. Виробництво наноматеріалів за допомогою мікроорганізмів, використання їх специфічних властивостей.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 21.01.2016Оптимізація складу живильних середовищ для культивування продуцентів біологічно активних речовин, способи культивування. Мікробіологічний контроль ефективності методів стерилізації. Методи очищення кінцевих продуктів біотехнологічних виробництв.
методичка [1,9 M], добавлен 15.11.2011Організація бактеріальних біоплівок та процес їх утворення. Використання атомно силової мікроскопії для дослідження біоплівок, поширення їх у природі та методи штучного вирощування. Стійкість біоплівкових бактерій до дії антибіотиків і стресових чинників.
реферат [1,7 M], добавлен 25.01.2015Основна характеристика літотрофів - мікроорганізмів, що використовують неорганічні речовини у якості відновлюючих агентів для біосинтезу. Енергетичний метаболізм бактерій. Класифікація літотрофних бактерій. Роль літотрофних мікроорганізмів у природі.
реферат [34,8 K], добавлен 10.04.2011Вивчення середовища для виробництва білкових концентратів із водоростей, бактерій, рослин, дріжджів та грибів. Огляд ферментаторів для стерильного культивування мікроорганізмів. Аналіз флотації, сепарування, випарювання й сушіння для одержання протеїнів.
дипломная работа [126,7 K], добавлен 07.05.2011Бактерії як велика група одноклітинних мікроорганізмів, які характеризуються відсутністю оточеного оболонкою клітинного ядра. Основні шляхи переносу ДНК у бактерій. Види зелених водоростей та їх екологічне значення. Основні екологічні функції бактерій.
реферат [35,5 K], добавлен 13.01.2010Характеристика генетичного апарату бактерій. Особливості їх генів та генетичної карти. Фенотипова і генотипова мінливість прокаріот. ДНК бактерій. Генетичні рекомбінації у бактерій: трансформація, кон’югація, трансдукція. Регуляція генної активності.
курсовая работа [44,8 K], добавлен 21.09.2010
