Лісова фауна Солотвинського лісопункту

Подібно до вовка лисиця належить до моногамів, розмножуючись тільки один раз на рік, ще з грудня по березень. Час народження залежить від погоди і ситості тварин. Вагітність триває від 49 до 58 днів. У виводку нараховується від 4 до 13 малят покритих темнобурим пухом. В двох недільному віці починають бачити, чути, у них прорізаються перші зуби. Півтора місяця дитинчата вигодовуються молоком і потроху приучаються до добування їжі. В 6 місячному віці вони виходять із нор. В їх вихованні беруть участь обидвоє батьків. До осені лисята виростають. Деякі молоді самки наступнього року вже можуть розмножуватися. В неволі лисиці живуть до 20-25 років, але в природі живуть кілька років. Лисиця досить осідлий звір, але трапляються випадки, що в пошуках їжі вона відходила від нори на 15-20 км. Полюють лисиці в різний час доби, причому не бояться людей. В усіх випадках лисиця відрізняється дуже сильною насторожливістю і великою спосібністю втекти від прислідування, тікаючи від собаки вона запутує сліди і пускається на всі уловки щоб утекти. Спокійно ідуча лисиця слідує по прямій лінії, залишаєчи на снігу чітку цепочку слідів. Налякана вона може бігати дуже швидко галопом. Дуже гарне видовище коли лисиця полює в зимі на мишей, при цьому хижак так входить в азарт що може підпустити до себе на близьку відстань. Чисельність лисиць може змінюватися із роками. Досліджується вона методом наочного спостереження при відносній частоті зустрічей. Вона цінний хутряний звір, але приносить шкоду сільському господарству винищуючи домашню птицю.

Вид - Вовк сірий. Canis lupus lupus.

Зовнішній вигляд цього хижака говорить про його приспособленість до невпинного бігу, переслідуванню і нападанню на свою жертву. По величині вовк не набагато більший від вівчарки. Довжина тіла в середньому 105-160 см, хвоста 35-50, висота в плечах 80-85 см Маса звичайного вовка 35-50 кг, але траплялися особини, які важили 90 кг. Забарвлення вовка сіре. Вовк відрізняється великою екологічною пластичністю, він може жити в різноманітних ландшафтах, надає перевагу відкритим місцевостям, але живе і в лісах і в горах. Причиною його заселення служить багатство їжі перш за все наявність домашніх і диких копитних, особливо в голодній зимній час, коли на росподіл хижака вирішаючий вплив вирішує глибина снігового покриву. Річ у тому, що у хрупкому глибокому снігу вовк сильно провалюється і не може догнати свою жертву. Положення міняється тільки весною особливо коли верхня кірка снігу зледеніє і може витримати його вагу, але де провалюється косуля. Для вовків характерний сімейний спосіб життя. Пари в них створюються майже на все життя. Основу зграї складає виводок цього літок до яких приєдналися одинокі самці. В зграї зрідка буває більше 10-12 особин. Вовки дуже прив?язані один до одного і до території на якій вони проживають. Якщо їх ніхто не переслідує вони тримаються цієї території. Причому території сімей не перетинаються. Територію вони позначають за допомогою сечі. Логовом вовкам служать переважно ті або інші звичайні сховища під вивернутим корінням дерев, в розколах скал. Деколи вовки приспособлюють собі нори. Своє житло хижаки розміщують в глухих труднодоступних місцях недалеко від водойм і добре його маскують щоби не відкрити ворогам де їхнє потомство. Вовченят знаходили в скиртах соломи, в купах дров, в полі. Характерним є те, що вовки ніколи не полюють біля своїх нір, а на відстані 3-10 км, це сприяє безпечності виводка. Після того як вовченята підростуть вони утворюють місця відпочинку в різних місцях. Вовк це хижак, який добуває їжу самостійно активним пошуком і переслідуванням жертв. Вовки їдять як копитних так і гризунів, кабанів, мишовидних гризунів. В теплу пору року вони харчуються полівками, яйцями гусей, качок, а також птицею. Коли вовк голодний він може напасти на ведмедя. Вовкам притаманний канібалізм. На відміну від інших хижаків вовки повертаються до своїх недоїдків особливо в голодну пору. Вовк відомий своєю ненажерливістю він може зараз з?їсти більше 10 кг. В процесі полювання в них можна побачити як добре вони виконують певну функцію. При полюванні вони дуже витривалі. Народжують потомство з кінця зими до початку весни. Вагітність триває 62-75 днів. У виводку нараховується від 5 до 14 малят. Малята народжуються сліпими, прозрівають через 9-12 днів. В 3 неділі вони вилазять із нори. Півтора місяця вовченята їдять молоко і напівперетравлене м?ясо. Ростуть швидко, маса до 4 місяців збільшується в 30 раз від народження. Смертність вовченят становить 60-80%. Вовчиці достигають статевої зрілості у 2 роки, а самці у 3 роки. В природі вовки доживають до 15-20 років, але уже 12 років у них появляються признаки старості. Вовки активні переважно вночі, але можна зустріти і в день. Про своє знаходження вони повідомляють своїм воєм. У вовка добре розвинуті слух, а слабше зір. Вовк може розвивати швидкість до 50 км/год. Облік вовка проводиться методом нагону. Він може завдавати шкоду людям особливо виїдаючи невеликих копитних. Вовка ще називають „санітаром лісу” тому що він поїдає хворих звірів.

Вид - Рись -- Felis lynx L.

Розміри рисі, що населяє західні області України типові для європейського підвиду цього хижака. Забарвлення зазнає помітних індивідуальних змін. В забарвленні хутра яких переважають червону-ватобурі відтінки. Темний рисунок в цьому випадку виявлений слабо. Плями і смуги розкидані, їх краї, як правило, розмиті. Поряд з описуваним забарвленням є також яснобурі. рисі (переважають пальово-сірий і світлий відтінки шерсті), у яких на тулубі розкидані чіткі темні плями. Мінливість забарвлення європейської рисі (Lynx lynx lynx L.) відзначає також С. І. Огньов (1935). В західних областях мабуть, переважають рисі, що мають перший тип забарвлення.

Е. Незабитовський відзначає поширення рисі в північно-східних районах Галичини (Волинь) і в Карпатах, причому, згідно з статистичними даними, наведеними Е. Незабитовським, в північно-східних районах налічувалось близько 200, а в Карпатах -- близько 100 рисей.Нами місцезнаходження цього хижака встановлено в Івано-Франківській області Богородчанського району с.Манява, Ужгородському (Хомецька гора) районах; у Дрогобицькій області -- с. Радич Турківського району, сс. Поляна і Устріки; у Станіславській області -- на вершинах Барсучня, Кічера, Клива, Лабеску, Підбердо, Говерла, хребті Яблониця Яремчанського району, у Перегінському, Калуському, Долинському районах; у Львівській області -- заказник Грабово Кам'янко-Бузького району; у Волинській області -- Устилузький район; у Ровенській області -- Рокитнянський, Соснівський, Клесівський, Березнівський райони, сс. Волошки (район м. Ровно) і Карасі Сарненського району.

з кам'янистими розсипами, великими уламками і брилами пісковику, а також нижня межа криволісся або стланців, з непрохідними заростями гірської сосни (Ріпиs тиghus) і ялівця (Jипіреrиs папа). На Волині (Сарненський район, Ровенська область). Рись найчастіше зустрічається в мішаному сосново-дубовому і старому листяному дубово-грабовому і вільхово-березовому лісі.

З літературних даних видно, що вивченням живлення рисі в західних областях України ніхто не займався. Нам відомий ряд випадків, коли рись нападала на овець і за ніч могла зробити велике спустошення в отарах. Для свого гнізда рись шукає відповідну щілину в скелях або серед каміння в поясі тайги.

Було оглянуто близько 20 гнізд цього звіра. З усіх цих гнізд тільки два знаходились під коренями вивернутих бурею ялин, інші були влаштовані в глибоких тріщинах серед виходів основних порід.

Про розмноження рисі в Карпатах відомо мало. За час нашої роботи ми тричі зареєстрували знаходження молодих рисенят. Весною в гнізді, влаштованому під навислою кам'яною плитою в поясі тайги на горі Магура в Яремчанському районі Івано-Франківської області, були знайдені дві зрячі маленькі рисі.

Вид - Ведмідь бурий Felis lynx lynx.

Зовнішній вигляд цього звіра дуже добре відомий. Ведмеді трапляються масою до 600 кг і довжиною тіла до 2 м. Ведмеді живуть в глухих лісах, де є водойми: озера, ріки. Для ведмедя велике значення має неаявність поля з вівсом. Літом ведмідь устроюється на відпочинок лягаючи прямо на землю серед трави, кущів моху, лиш би це місце було безпечним. Зимою ведмідь впадає в сплячку в берлозі до весни. Для берлоги шукає надійне місце недалеко від мохового болота. Сон у ведмедя може тривати від 75 до 110 днів. В повну сплячку ведмеді не погружаються, їх стан називається зимовим сном, вони зберігають повну життєздатність, і в разі небезпеки вони покидають берлогу, і блукаючи по лісі займають нову. Під час сну ведмеді витрачають багато енергії, існуючи завдяки накопиченому жиру за літо і осінь. Зима для ведмедя тим тяжча коли він бродить по глибокому снігу. Ведмеді є небезпечними для людини, але вони стараються не зустрічатися із людиною. Можуть полювати на копитних, ловити рибу в гірських річках. Харчуючись на полях з вівсом вони з?їдають велику кількість вівса, а ще більшу кількість витоптують, сильно псують дерева. Розмножуються літом з травня по червень, видаючи при цьому сильний рев. Вагітність триває 6-8 місяців. Ведмедиця народжує 2-4 малят. На Передкарпатті його бачили біля підніжжя гори в селі Стара Гута. Облік проводиться методом фотозйомки.

Вид - Свиня дика -- Sus scrofa scrofa L.

Російське -- кабан, вепр, свиня дика.

Розглянутий матеріал -- 49 екземплярів (чучела і шкури), 12 черепів. Розміри кабанів із західних областей: довжина тіла 127,5--198 см. довжина хвоста 15--21 см, висота 73--98 см. загальна довжина черепа 30,2--47,5 см (середня -- 380,3 мм), кондилобазальна довжина черепа 273--416 мм (середня 139.8 мм), вилична ширина 120--177 мм (середня -- 140 мм), довжина верхнього ряду зубів 81--131 мм (середня -- 109,0 мм), міжочна ширина 93--96 мм (середня -- 78.7 мм). Середня вага кабанів, що їх здобували, 120 -180 кг.

Вертикальне поширення кабана в Східних Карпатах досягає субальпійського пояса. Ми часто зустрічали лігва і сліди діяльності цих звірів у ландшафті криволісся на висоті 1700--1800 м над рівнем моря.

В жовтні три свині дикі нами спостерігались майже під самою вершиною гори П'єтрос (Чорногорії) на висоті 1900 м над рівнем моря. На Кавказі кабан підіймається в гори вище деревної рослинності до 2600 м, а в горах Середньої Азії його вертикальне поширення досягає 3000 м над рівнем моря.

В західних областях улюбленим біотопом свині дикої є букові, буково-грабові і дубові ліси в рівнинних і гірських районах. У цих місцях свині знаходить найбільшу кількість корму і затишні сховища. Денні лігва кабан влаштовує на густих заростях букової порості, у важкопрохідних хащах криволісся, в густих молодих ялинниках і соснових посадках. Інолі кабан проводить день в гірських пралісах, а на рівнині -- в очеретових глухих заростях серед боліт або в невеликих чагарниках серед полів і лук.

Про живлення кабана в західних областях є дуже уривчасті дані. Так, в Кременецькому і Яремчанському районах у Прикарпатті, а також у Воловецькому районі Закарпаття ми знаходили в лісі молоді ялиці і смереки, кора на яких була здерта кабанами більш як на 1.5 м від землі. Місцеві мисливці повідомили нас, що їм доводилось бачити, як дикі свині стають на задні ноги і, захопивши зубами кору, обривають її високо над землею. Ми бачили, що в багатьох місцях, де кабани численні і сильно пошкоджують зазначені породи, молоді ялини засохли. У Карпатах кабани поїдають коріння, підземні цибулини деяких альпійських трав'янистих рослин і не пропускають нагоди знищити мишу або полівку. У полі і па лісових узліссях ми бачили, як свині дикі розривали нори полівок сірих. Свині поїдають у великій кількості і вегетативні частини різних трав'янистих і чагарникових рослин, проте основним видом корму є плоди бука і дуба -- горішки і жолуді. Різко помітна сезонна зміна в раціоні свині дикої. Так, якщо взимку і ранньою весною вони їдять кору і хвою ялиць, сосен і смерек і, розриваючи сніг, шукають плоди бука і дуба, то влітку вони в основному живляться зеленими вегетативними частинами рослин, а восени і на початку зими здебільшого плодами бука. У шлунках кабанів, здобутих з жовтня по січень, доводилось знаходити білу масу ядер букового насіння і їх тригранні покриви.

Місцеві жителі скаржаться, що свині дикі завдають їм істотної шкоди, вириваючи картоплю і поїдаючи початки кукурудзи. Однак ці скарги надзвичайно перебільшені і не можуть бути причиною віднесення кабана до шкідливих тварин.

Гони у кабана в західних областях починаються в першій декаді листопада і продовжуються до кінця грудня, рідко затягуючись до десятих чисел січня. Молодняк з'являється рано, мабуть в березні, або в лютому в Миколаївському районі Дрогобицької області була здобута самка з сімома великими ембріонами. У фондах Науково-природознавчого музею Львівського філіалу АН УРСР є молоденькі смугасті поросята, здобуті у Тернопільській (Бучач) і Львівській (Сокаль) областях 10 квітня і 3 травня. Проте в холодну весну 1954 р. 15 червня були здобуті приблизно тритижневі смугасті поросята в. Ужгородському районі Закарпатської області.

У свині дикої виявлено паразитичних черв'яків, зокрема Ascaris suilla, Metastrongylus elongatus, Gnathostotum hispidum, Taenia hydatigena, Echinococcus granulosus, Gastrodiscoides hominis та iн.

Залежно від пори року кабани заселяють ті або інші ландшафти в різних рослинних поясах. Так, весною вони піднімаються в гори, і їх найчастіше можна зустріти біля верхньої межі лісу в ландшафті криволісся. Вночі кабани виходять на полонини, де пасуться і виривають підземні частини субальпійських рослин. У горах в кінці жовтня стада кабанів починають спускатися все нижче і нижче, з'являючись в передгір'ях, а потім і на рівнині. Всю пізню осінь і зиму кабан живе в передгір'ях і в рівнинних лісах і дуже рідко зустрічається в поясі гірського букового лісу, а в тайзі він нами зовсім не відзначений. На початку березня свині починають поступово повертатися в гори, де в густих хатах самки пароджують малят. У Львівській, Ровенській, Тернопільській і Волинській областях такі міграції нами не відзначені, але в карпатських областях (Станіславська, Дрогобицька і Закарпатська) такі переміщення чітко виявлені.

Таким чином, на наш погляд, слід розрізняти: а) сезонні міграції, зв'язані з періодами року, і б) корінні міграції, зв'язані з кормністю угідь, кліматичними умовами року, промислом і культурно-господарською діяльністю людини.

Кабан -- звір, шо тримається закритої експозиції, тому вирубування лісів негативно впливає на чисельність його поголів'я. З метою створення сприятливих умов для кабана та інших промислових лісових звірів і птахів слід провадити тільки вибіркові рубки, обов'язково залишаючи перемички завширшки не менше 50 м.

Для збереження промислової чисельності кабана в західних областях УРСР треба суворо регламентувати здобування цього звіра і встановити точний облік його чисельності, а в малокормні і багатосніжні зими організувати в мисливських господарствах підгодівлю звіра відходами сільсько-господарського виробництва.

Вид - Козуля європейська - Capreolus capreolus capreolus.

На обстеженій території зареєстрована повсюдно, однак чисельність її не скрізь однакова. На 1000 га припадає близько 35 особин. Довжина її тіла 130 cм, а висота холці - до 75 см. Невеликі роги на кінці розділяються на 2-3 гілки, а основи їх стовбурів вкриті буграми. Живиться козуля як і всі олені трав'яною, деревною і чагарниковою рослинністю. Нерідко козулі пасуться і на озимі.

Раз на рік, весною козуля народжує 1-2 і навіть троє малят, які протягом тижня лишаються на місці народження, затаївшись у траві. На 7-8 день козуленята вже починають ходити за матір'ю, у двотижневому віці бігають так швидко, що не відстають від дорослих, у місячному віці починають живитися травою. Козуля - цінний мисливський звір. У неї смачне поживне м'ясо. Вона охороняється законом, а чисельність її регулюється ліцензійним відстрілом.

Розглянутий матеріал -- 41 екземпляр (шкури і чучела), 23 черепи, 216 пар рогів. Розміри і забарвлення тіла, як і будова рогів у самців, типові. Літньо-весняне линяння у козуль, шо водяться на північних карпатських схилах і в Придністров'ї, закінчується до двадцятих чисел квітня. У Сихівському лісі вдалось бачити трьох козуль (2 і 1) , які мали літнє хутро, а роги у самця були цілком очищені. Зимове хутро виростає на кінець жовтня.

Тепер козуля нами відмічена у усіх лісових районах дослідженої території. Улюбленим місцезнаходженням козулі в західних областях є букові ліси, що чергуються із заростаючими порубками і ділянками оброблюваних пилів. Влітку козулі піднімаються високо в гори, де тримаються біля верхньої межі лісу, проводячи тут весь день, а увечері виходять пастись на полонину. Взимку козулі не піднімаються високо в гори: найчастіше їх можна зустріти а буковому рідколіссі, де вони розривають сніг, відшукуючи плоди, які охоче поїдають.

У верхів'ях Дністра козулі постійно живуть в очеретових заростях, які простягаються на кілька десятків кілометрів, займаючи значну площу (Самарські болота). Так, 1 грудня за два дні полювання на зайців в районі сс. Конюшки Семенівські ї Чайковичі ми бачили 11 козуль.

Про живлення козулі, в західних областях конкретних даних нема. У двадцятих числах січня 1950 р. в Кам'янко-Бузькому районі коло лісового болотця Лусениці ми бачили, як невелике стадо козуль об'їдало з дубів лишайники, причому деякі з тварин ставали на задні ноги, впираючись колінами передніх ніг у стовбур дерева.

Підійшовши до краю болота, де росли вікові дуби, тварини почали розривати копитами неглибокий сніг і вишукувати жолуді.

Мабуть, такі шукання були вдалими, бо сніг був розритий під більшістю могутніх дубів.. В Карпатах взимку козулі у великій кількості їдять бруньки бузини, стебла тирлича. На нижніх гілках буків козулями були об'їдені кінці гілок і бруньки, а на кущах ожини об'їдене зелене листя, що проглядало з-під снігу. Велику кількість лігв цих копитних знаходили в околицях с. Підмонастир Бобрського району в листопаді 1952 р. і в лісі біля села Страдч Івано-Франківського району в січні 1953 р. Розміри лігв козуль: 53X91 см, 86X95 см, 60X79 см, 48X100 см, 62X87 см, 38Х7І см.

Гони у козуль збігаються з закінченням другого покосу на низинних луках (приблизно остання декада серпня). У 1949 р. перший гучний рев самця було чути 7 вересня. У 1951 р. самців, що билися, вдалось спостерігати 30 серпня на дикому гірському схилі в Чорногорах (Рахівський район Закарпатської області).

Поява телят у козуль точно не зареєстрована. Молоді козулі зустрічаються в кінці квітня. При ранньому спаровуванні телята можуть бути і на початку квітня.

Телята ростуть дуже швидко і до осені відрізняються від дорослих тільки розмірами.

Козулі добре пристосувалися до життя в окультуреному ландшафті. У зв'язку з цим при мінімальній охороні кількість їх швидко зростає. Вирубування лісів пе позначається негативно на чисельності козуль, які охоче тримаються молодих порубок як у гірських, так і в рівнинних районах. Ворогів у козулі багато. На молодих тварин нападають куниці. Облік копитних ведуть методом нагону.

Вид - Заєць сірий (заєць-русак) -- Lepus europaeus transsilvanicus Matschie

Розглянутий матеріал -- 127 екземплярів, 34 черепи.

Розміри зайців сірих із західних областей України (25 екземплярів): довжина тіла 500 -607 мм (середня -- 565 мм), довжина хвоста 85-140 мм (середня -104 мм), довжина задньої ступні 150-185 мм (середня 163 мм), довжина вуха 105-160 мм (середня -118 мм), кондилобазальна довжина черепа 79,7-95,2 мм, вилична ширина 46,6-51,7 мм, вага 3600-4560 г (середня -4110 г).

Літнє забарвлення типове. На зиму незначна частина особин помітно світлішає, причому найбільша кількість білих волосинок виростає на боках і задній частині тіла. Ми зареєстрували зайця сірого в усіх районах і областях західної частини України. Вертикальне поширення його в Східних Карпатах досягає 2000 м над рівнем моря (Ф.І.Страутман і К.А.Татаринов, 1949).

Цей заєць живе у найрізноманітніших умовах. За роки роботи нам доводилося зустрічати його в околицях і парках м.Львова, в широко-листяних лісах рівнин і передгір'ї, на полях, луках, в очеретових заростях і чагарниках, в карпатській тайзі, в ландшафті криволісся і на карпатських субальпійських пасовищах-полонинах. У зазначених місцях зайці зустрічаються у всі періоди року.

У літній період заєць сірий найбільш густо заселяє відкриті експозиції -поруби, вологі луки з розкиданмим “острівками” чагарників, поля, що чергуються з ярами, а в Карпатах -ділянки полонин, які мають високий і густий травостій.

Заєць активний протягом цілого року. Влітку виходить на жирування в момент заходу сонця, а в безлюдних місцях ще раніше. В Яремчанському районі ми бачили трьох зайців, що жирували на грядках з бобами до заходу сонця. При ясній погоді жирування триває цілу ніч. На ранок заєць залягає найчастіше в густій траві поблизу узлісся (в рівнинних районах) або безпосередньо біля верхньої межі лісу (в Карпатах) . Взимку, особливо в похмуру теплу погоду, заєць сірий ходить і вдень. В ясні морозні дні на жирування виходить в місячну ніч.

Живлення зайця сірого різноманітне. Проведені в околицях Львова спостереження над зимовим живленням свідчать про те, що зайці віддають перевагу молодим гілкам бука, осики, дроку, верби і стеблам зеленої взимку пильчастої осоки. Якщо зайця не особливо тривожити, він довго перебуває в певному районі.

Зимові лігва зайців звичайно розташовані під яким-небудь вкриттям: під молодим кущем бука, в завалі бурелому, під навислим каменем, серед очерету, у малиннику, під сухим листям папороті, серед кущів ялівця, й невеликих заглибинах, часто в старих окопах та інших місцях. Розміри типових зимових лігв: ширина -- 13 см. довжина -- 13 см або 23X12 см (Бескиди), 16X24 см (Вінниківський ліс). У сильні морози зайці інколи закопуються в сніг, прокладаючи в ньому довгі і глибокі ходи. Такі ходи чимало разів бачили у Львівській області взимку. Влітку в суху погоду русаки залягають скрізь, найчастіше у відкритих місцях (на луках, полях, городах. узліссях тощо). В Карпатах у субальпійському поясі лігва часто бувають розташовані під кущами ялівця або гірської сосни.У систематичному відношенні популяція русаків належить до румунського підвиду Lepus europaeus transsylvanicus Matschie. У низовинних районах Закарпаття, Українських Карпатах і на Прикарпатті поширена мало морфологічно диференційована карпатська форма румунського русака - Lepus europaeus transsylvanicus natio carpathorum, морфометричні показники якої наводяться О.П.Корнєєвим (1960). На Волинському Поліссі (північ Ровенської та Волинської областей України) поширений середньо-російський підвид русака Lepus europaeus hybridus Pallas. Для поновлення крові в Нестеровський район Львівської області (Кулачківське мисливське господарство) в 1956 р. було завезено 120 русаків із Запорізької області.

Крім бліх (Татаринов, 1956) влітку на русаках виявлені іксодові кліщі по кілька сот на одній особині.

Облік зайця ведуть за допомогою методу обліку при відносній частоті зустрічей.

Вид - Білка

Широко відомий звір нашої фауни, стрункий, дуже спритний гризун, усією своєю будовою нерозривно зв'язаний з лісом і деревним способом життя.

Живуть білки в верховітті дерев, де на висоті від 3 до 20 і більше метрів роблять з тонких гілочок, зеленого моху і лишайників круглястої форми кубла. Оселяються вони також у дуплах старих дерев.

Білки -денні тварини, особливо діяльні в ранні години. Живляться різноманітним рослинним кормом: насіння і плодами дерев та кущів, бруньками, ягодами, грибами тощо. Зрідка білка споживає і тваринну їжу: яйця птахів і навіть пташенят, комах, і їх личинки, мурашині яйця тощо. На зиму робить значні запаси жолудів, горіхів, грибів.

У зимову сплячку білки не залягають, вночі, у дуже люті морози та в хуртовину кілька днів сплять і не виходять з дупла.

Щороку білка дає два приплоди: в кінці квітня і в кінці липня або в серпні.

Після 35-40 днів вагітності самка народжує 3-7 сліпих і голих малят, які прозрівають лише на 32-37 день. Малята після цього швидко ростуть, вже через 15 днів починають самостійно добувати собі їжу, а на 5-му місяці життя досягають повного розвитку. Статевозрілими молоді білки стають на 8-10 місяць.

Білка -- Sciurus vulgaris L. У гірсько-карпатських районах трапляється карпатська білка S. vulgaris carpathicus Pietruski, на Волинському Поліссі -- S.vulgaris vulgaris L., у західноукраїнському лісостепу -S. vulgaris kessleri Migulin.

Питання про поширення підвиду S. vulgaris fuscuater Altum залишається відкритим. Чисельність білки в рівнинних районах західних областей України відносно стабільна, а в Українських Карпатах зареєстровані періодичні інтенсивні розмноження, пов'язані з багатим врожаєм шишок основних хвойних -- смереки та ялині. У роки, наступні за багатим плодоношенням хвойних, популяція карпатської білки місцями досягає високої щільності --від 79 до 120 голів на 1000 га лісових угідь (в середньому на 1000 га 18 звірків). У зв'язку з тим, що лише в карпатській області хвойні займають близько 40% лісопокритої площі, загальна чисельність білок у такі роки дозволяє вести їх промисел. Смерека в Карпатах починає плодоносити в 20-25-річному віці і через кожні 3-4-5-6 років дає багаті врожаї насіння. Не менш суттєве значення у живленні білки мають плоди (горішки) бука, родючість якого була дуже інтенсивною в 1945, 1948, 1960 рр., а вище середнього--в 1951, 1957 і 1963, 1968 рр. Оскільки врожаї основних лісоутворюючих карпатських деревних видів -- смереки і бука -- не завжди збігаються, а чергуються, то білки в середньому через кожні 2 роки мають ситу зиму і в цей час посилено розмножуються, хоч коефіцієнт плодючості карпатської популяції взагалі нижчий, ніж білок, поширених в інших частинах їх великого ареалу. Ми вважаємо, що головною причиною низької чисельності білки в Українських Карпатах є невідповідність статей: в суворі й бідні кормами зими гинуть в першу чергу самці, тому навесні значна кількість самок залишається не заплідненою, а запліднені самки мають по три-чотири зародки. І. І. Турянин (1959) інакше трактує причини низької чисельності білок у Карпатах. У пізньопліоценових лісах Карпат переважала кедрова сосна, що була дуже поширеною і в ранньому антропогені, коли домінували кедрово-соснові та березові формації. За Г.В.Козієм (1950), це березово-соснова підфаза карпатської рослинності. Пізніше кедрова сосна майже випала з насаджень, що значно погіршило кормові умови білки і зумовило скорочення їх популяцій. Отже, І. І. Турянин вважає найбільш важливою причиною малої чисельності білки низьку кормову продуктивність угідь. Другою причиною є «засміченість» стада старими особинами, нездатними до інтенсивного розмноження.

Серед численних наших тварин білка найкраще пристосована до життя на деревах. Пазурі має настільки цупкі, що легко драпається по деревах з гладкою корою. У пошуках корму спускається на землю. Хутро від рудо-червоного до сірого, а в Карпатських районах зустрічається темно-бура, навіть чорна карпатська. Черево завжди біле. На деревах звіття, моху, лишайників робить круглясте кубло, з 1-2 входами. Товсті стінки кубла охороняють тварину від морозів і негоди. Трапляється, що заселяє шпаківню і дупла дятлів. Живиться насінням дерев смереки, сосни, кедра, бука, лісовими горішками, бруньками, свіжою зеленню смерек, комахами, а також яйцями і пташенятами дрібних птахів. Робить запаси на зиму з грибів і насіння. Велике значення у скрутні зимово-весняні часи мають шишки, збиті вітрами чи не вилущені шишкарями і покинуті на землі. У таких шишках зберігається насіння цілу зиму і весну.

Білка плодовита тварина. Розмножується два рази на рік: перший раз у березні-квітні, другий у липні-серпні. Після 35-40 днів вагітності народжує 2-7 малят, які через 15 днів починають самостійно харчуватись, а у 6 місяців стають статевозрілими.

Активна цілий день. На зиму в горах мігрує в ліси, розташовані ближче населених пунктів, її обліковують шляхом цілорічних спостережень та зимою по слідах. У час гону (березень) білки посилено рухаються по снігу і тому кількість слідів відповідає кількості тварин. В інші зимові місяці кількість слідів залежить від характеру кормів, а саме: коли харчуються насінням із висячих шишок смереки, сліди на землі рідкі, коли ж знову добуває насіння із шишок, опалих на землю, тобто збитих шишкарями, вітром, слідова активність більша.

Вид - Миша польова -- Apodemus agrarius nikolskii Migulin.

Розглянутий матеріал -- 253 екземпляри.

Розміри мишей польових, здобутих в західних областях (50 екземплярів): довжина тіла і голови 86--120 мм (середня -- 109,2 мм); довжина хвоста 63-95 мм (середня 77,3 мм); довжина задньої ступні 16--22 мм (середня І9,0 мм), довжина вуха 9--16 мм (середня -- 11,8 мм); кондилобазальна довжина черепа 20,9-- 26,1 мм (середня -- 24.3 мм); вилична ширина 11 -- 12,9 мм (середня --11, 9 мм); вага 17--34,3 г (середня -- 27,7 г).

Забарвлення мишей польових має у окремих індивідів незначні відміни. Миша польова, як і миша хатня, є одним із звичайних і численних видів гризунів --шкідників оброблюваних полів. Ми зареєстрували цих гризунів майже в усіх районах західних областей України. Миша польова вологолюбна форма, вона не оселюється на сухих місцях і у великих лісах. Цим гризун -- один з характерних представників водно-берегового комплексу. Улюбленим місцем перебування миші польової в західних областях є узбережжя різноманітних водойм із стоячою або повільно текучою водою. Багато мишей польових на луках і пасовищах, серед яких розкидані окремі острівці чагарникової рослинності -- верби, терену, шипшини та ін.

На полях ця миша скупчується періодично, але в значній кількості. Скупчення мишей польових спостерігається на оброблюваних масивах, шо межують з вологими ярами, ставами і чагарниковими заростями чи розташовані в горах (гірські карпатські райони Станіславської, Дрогобицької і Закарпатської областей). Збільшення кількості мишей польових збігається з достиганням основних зернових культур (пшениці, жита) і кукурудзи. За її спостереженнями, у червні на полях Іршавського району миші польові становили 8.7% загальної кількості здобутих гризунів. Основна маса цих мишей трималась чагарників і бур'янів, що росли вздовж шляхів. Але восени, під час достигання насіння льону, конопель і кукурудзи процент їх досягав 36.6. На посівах таких культур, як кукурудза, льон, коноплі і жито, під час їх достигання миші польові становили від 36.6 до 87,5%. У деякі роки на Закарпатті миші польові розмножуються у величезній кількості і знищують значну частину врожаю.

За спостереженнями миша польова становить у Ровенській і Волинській областях 6,7--8,97% загальної кількості ссавців, виявлених у погадках. Нами при аналізі погадок встановлено, що в деяких районах Закарпаття миша польова становить 3.7% всіх дрібних тварин у погадках.

У зв'язку із своєю мобільністю миша польова при достиганні сільськогосподарських культур переходить з озимих на ярові і цим збільшує шкоду.

За нашими спостереженнями, які проводились на полях Дрогобицької області, миші польові в липні -- серпні на посівах основних зернових культур досягли значної чисельності. Навесні на посівах в західних областях мишей майже немає. Це пояснюється тим, що після збирання врожаю вони мігрують у прибережні водно-берегові біотопи, зокрема в зарості очерету і вологі чагарники, де перебувають до літа. Зазначені обставини утруднюють боротьбу з цим шкідником сільського господарства.

Миша польова в західних областях в залежності від пори року живиться різним кормом. Зимою і ранньою весною за корм правлять кореневища диких рослин і вегетативні органи зимозелених видів. У літньо-осіній період миша польова переходить на культурні посіви, де живиться збіжжям. У цей час шкода від неї максимальна. Пізно восени гризуни переходять на живлення підземними частинами вологолюбних рослин, плодами лісових культур, комахами тощо.

Нора миші польової ніколи не йде глибоко в землю. За нашими спостереженнями, максимальна глибина, на якій було знайдено гніздову камеру, досягала 45 см. Дуже часто від гніздової камери на поверхню землі відходить другий хід, яким миша польова користується час від часу. На березі водойм нора миші польової проходять під самою дерниною, не глибше 10--15 см. Досить часто ці гризуни влаштовують напівпідземні гнізда, розмішуючи їх під стіжками соломи, а на околицях міста і під купами залізного лому.

Розмножуються миші польові більшу частину року. Так, ми виявили в гнізді миші польової вісім сліпих і голих мишенят. Вагітних самок ми здобували з квітня по жовтень. Таким чином, протягом вегетаційного періоду миша польова має близько п'яти виплодів: середня кількість мишенят в кожному колишиться в межах п'яти-восьми екземплярів.

У зв'язку з іншими мікростаціями, які в першу чергу займає миша польова, живлення цього гризуна відрізняється від живлення миші жовтогорлої і полівки лісової. Якщо миша жовтогорла і полівка лісова здебільшого живляться буковими горішками, внаслідок чого чисельність цих гризунів в західних областях України залежить від врожайності бука, то для миші польової така залежність не відзначена.

Ворогами цих гризунів є численні хижі денні і нічні птахи, а також ласки, тхори чорні, лисиці, їжаки, пацюки сірі.

Вид - Миша лісова (миша лісова мала) - Ароdemus silvaticus L.

Розглянутий матеріал--114 екземплярів.

Розміри мишей лісових, здобутих в західних областях УРСР (30 екземплярів): довжина хвоста 70,0--108,0 мм (середня -- 89,6 мм); довжина задньої ступні 18,0--23,0 мм (середня -- 21,0 мм); довжина вуха 11.0--19.0 мм); кондилобазальна довжина черепа 21,8--28,2 мм (середня -- 24,9 мм); вилична ширина 11,0--14.0 мм (середня -- 12.6 мм), вага 18,0--24,6 г.

Забарвлення мишей лісових нашої колекції типове. Ми виявили мишу лісову в таких пунктах: у Закарпатській області -- лісгосп Липове, Іршавського району, с. Виловець Половецького району, сс. Крайниково і Руське Мукачівського району; у Дрогобицькій області -- с. Рудники Миколаївського району, с. Стрілків Стрийського району; у Станіславській області -- с. Нижнє Тлумацького району, с. Хом'яківка Тисменецького району, с. Порохта Яремчанського району; у Львівській області -- с. Пиняки Підкамінського району, околиці Львова, с. Сихів Вінниківського району, с. Хигрейки Нестерівського району, с. Частиня Куликівського району, с.Ясенівка Глинянського району; у Тернопільській області -- м. Кременець, с. Тупики Кременецького району.

Вертикальне поширення в Східних Карпатах, за нашими даними, досягає 900--1000 м над рівнем моря (верхня межа лісу під вершиною Плай, Боржавські полонини).

Миша лісова є характерним мешканцем як рівнинних, так і гірських букових і мішаних лісів, однак в цих ландшафтах значно поступається чисельністю перед мишею жовтогорлою.

Зрідка мишу лісову доводилось здобувати в заростях терну на схилах ярів (Кременецький район Тернопільської області), на посівах зернових культур (с. Частиня Львівської області; с. Крайниково Закарпатської області), поблизу штучних водойм (с. Рудники Дрогобицької області; с. Хом'яківка Станіславської області), але в зазначених місцях цей гризун зустрічався рідко.

Цей звірок діяльний протягом усього року. Ми здобували мишей лісових: 1 і 8 грудня, 8 і 26 січня, 6 і 27 березня, 1 і 27 квітня, 2 травня. і і 3 червня, 4 серпня, 1 і 21 вересня, 10 і 30 листопада. Більш активні ці миші у вечірні години та вночі. Лише після дощових ночей, які в західних областях України бувають дуже часті і під час яких миші лісові не виходить з сухих притулків, цього гризуна можна бачити в денні години. Про діяльність мишей лісових вдень свідчить також аналіз погадок денних пернатих хижаків (кані, боривітер), які, безсумнівно, здобувають лісових мишей вдень, а не вночі (Калабухов, 1950).

Живлення миші лісової не відрізняється принципово від живлення миші жовтогорлої. В межах досліджуваної території перше місце в харчовому раціоні цього гризуна займають плоди бука.

Миша лісова--типовий нірник. Свої гнізда вона влаштовує на схилах лісових балок, гнилих корчах, на узліссях, у молодих посадках, а іноді і на полях, в посівах поруч з норами миші хатньої чи миші сірої.

При сприятливих кліматичних умовах миша лісова може розмножуватися майже весь рік. Вагітних самок ми здобували не лише в період з березня по жовтень, а й в грудні. Основну масу молодих мишей лісових, що мали характерне свинцевосіре, ювенільне забарвлення хутра, ми здобували з кінця травня по серпень. Отже, як і в інших районах України, ця миша протягом року дає три--п'ять виплодів. Кількість малят в кожному пометі коливається в межах від трьох до шести (максимум).

Ворогів у миші лісової, як і в кожного з мишовидних гризунів, дуже багато, їх винищують всі хижі звірі і багато видів птахів. На мишах лісових встановлено багато гамазоних кліщів і бліх.

Вид - Полівка лісова (полівка руда, нориця лісова) Clethrionomys glareolus istericus Miller.

Розглянутий матеріал -- 370 екземплярів.

Розміри здобутих в західних областях України полівок лісових (50 екземплярів): довжина тіла і головки 89--113 мм (середня -100.2 мм); довжина хвоста 36--58 мм (середня -- 45,9 мм); довжина задньої ступні 12--20 мм (середня -- 16.8 мм); довжина вуха 10--І6 мм (середня -- 12,5 мм); кондилобазальна довжина черепа 22.0--26.1 мм (середня -- 2.1,9 мм); вилична ширина 12,1 --14,1 мм (середня--13,1 мм); вага 19,5--39,0 г (середня -- 26,4 г).

В межах досліджуваної території ми встановили досить велике поширення полівки лісової, яка була зареєстрована в усіх обслідуваних нами пунктах.

У своєму вертикальному поширенні полівка лісова досягає верхньої межі деревної рослинності (в Чорногорах 1850 м над рівнем мори) Л. Саган (1935) здобув серію цих гризунів у лісовому поясі (1260-- 1330 м). Ми здобували цих полівок у грабово-букових лісах Львівської області (200-300 м над рівнем моря), у карпатських передгір'ях, на північних і південних схилах (600--900 м), у поясі ялицево-смерекового лісу в Горганах і Чорногорах (1220--1500 м) і, нарешті, біля верхньої межі криволісся (1850 м над рівнем моря).

Полівка лісова -- найхарактерніший і найчисленніший вид мишовидних гризунів широколистяного прикарпатського лісу, а також ялицево-смерекового лісу Східних Карпат. У західних областях України нема деревних насаджень, де не було б цих гризунів.

Полівку лісову можна бачити протягом цілого року. Активність цього гризуна не припиняється протягом усієї доби, тому полівку лісову спостерігають в різні години. Так, у жовтні і листопаді цей вид був нами підмічений близько 6 год. вечора. У березні полівки лісові спостерігались о 11 -- 12 год. дня. У червні полівки здобувались пастками у другій половині дня, а в кінці січня полівка лісова була здобута о 9 год. ранку. У травні у Скольських Бескидах спостерігав цих звірків з раннього ранку до пізнього вечора.

Наші спостереження свідчать про те, що на обслідуваній території полівки лісові у весняно-літній період живляться й основному вегетативними частинами різних лісових трав'янистих рослин і у великій кількості поїдають молоді сходи бука (котейлони). В міру опадання плодів бука, граба, дуба вони починають живитися останніми. Живляться полівки лісові ягодами (чорниця, брусниця, терен, глод) і деякими грибами. У букових і смереково-ялицевих карпатських лісах у червні--липні 1950 р. і липні--вересні 1951 р. майже всі білі гриби і сироїжки були пошкоджені полівками лісовими і мишами жовтогорлими. Зимою полівки лісові в Карпатах їдять опалу зелену хвою, а також насіння смерек і ялиць.

Полівка лісова в умовах гірського сільського господарства західних областей належить до групи гризунів -шкідників. Шкідлива діяльність цих звірків залежить від їх чисельності, а остання у свою чергу обумовлена врожаєм букового насіння (трофічний зв'язок).

Свої гнізда полівка лісова влаштовує в Карпатах під стовбурами дерев, у струхлявілих корчах, в щілинах і тріщинах, серед каміння. Коли дозволяє грунт, риє неглибокі розгалужені нори. Гнізда лісової полівки бувають сплетені з сухої трави і моху, хвої, дрібних шматочків кори і мають неправильну кулясту форму.

Полівки лісові в західних областях у сприятливі роки не припиня ють свого розмноження майже протягом цілого року.

На полівках лісових встановлена велика кількість бліх, гамазові кліщі, личинки.

Ворогами полівок лісових є ласка, лисиця, тхір чорний, куниця лісова, звичайна сіра сова і сипуха, каня, сойка, крук, горішанка та ін. Значну кількість цих гризунів у лісах, розташованих біля населених пунктів, знищують домашні коти і собаки.

Полівка лісова -- основний шкідник лісового і паркового господарства. Розмножуючись у роки рясного плодоношення плодів бука, ці гризуни мігрують на поля, що межують а лісовими масивами, завдаючи тут великої шкоди. Особливо помітна шкідлива діяльність полівок лісових на полях, розташованих у гірських і передгірних районах Дрогобицької, Станіславської і Закарпатської областей.

За спостереженнями В. С. Левицької (1949), у Закарпатті ці полівки найбільше шкодять на посівах кукурудзи, картоплі і вівса. Проте їх чисельність, безсумнівно, поступається перед чисельністю миші жовтогорлої. Так, у процентному відношенні на посівах кукурудзи полівки лісові становили у червні 1948 р. 9.0% загальної кількості гризунів-шкідників, на посівах картоплі - 12,3%, на ділянках вівса (липень 1948 р.) -- 7,7%.

На полях поблизу с. Ясенівки Львівської області, на посівах неповних культур, розмішених безпосередньо біля букового лісу, у липні-- серпні 1951 р. полівки лісові становили менше 1%, в той час як миші жовтогорлі і полівки сірі становили 95% загальної кількості.

Облік гризунів проводиться методом при відносній частоті зустрічей.

5.1. Розпізнавання ссавців

дикий тварина охорона популяція

Свиня дика.

Ноги у дикої свині короткі і сильні. Сліди подібні до оленячих, тільки крок коротший. Довжина його у молодняка (поросят) 20-25 см підсвинка 30-40 см, старої самиці 32-44 см, а у старого самця -- сікача 37--47 см. Ратички в оленя високі стіжковатої форми, закруглені, розташовані близько ноги в той час, як у дикої свині вони довші, гостріші посаджені низько і на відбитках майже перпендикулярні до лінії руху тварини і завжди помітні. В оленя сліди ратичок відбиваються тільки при стрибках або на глибокому снігу. При стрибках розташування відбитків кінцівок дикої свині інші, ніж в оленя, а саме: три відбитки майже на одній лінії, четвертий дещо збоку і попереду.

По силуету легко визначити, до якої вікової групи належать зустрінуті дикі свині. До молодняка (поросят і підсвинків) зараховують тварин, віком до 2-х років, до середнього віку -- трирічних, а до старих -- чотирирічних і старших.

Перед настанням зими смугасті поросята змінюють своє хутро на коричнувате. Голова і рильце в них коротші, ноги тонкі і короткі. Тонкий, короткий хвіст на кінці без пучка волосся. Хребетна лінія ще рівна, а передня частина тіла не виділяється порівнянно з задньою. У цій віковій групі по силуету важко визначити стать тварини. Тільки окремі особини з цієї групи беруть участь у розмноженні.

Постать кабана середнього віку близька до типової форми тіла старого екземпляра. На клубі помітний горб, а форма стиснутого з боків тулуба нагадує карася. Довгий хвіст закінчується пучком волосся. Будова тіла стає кремезною, а голова дещо коротшою. Визначати стать по силуету дуже важко. Інколи у самців під черевом, на кінці статевого органа помітний пензель із довгих чорних волосків.

Повної фізичної зрілості кабан досягає, як правило, на шостому році життя. Будова тіла в старих, особливо у самців, кремезна і дуже сильно виділяється передня її частина. Голова подібна до видовженого трикутника і тримається на короткій, товстій, мускулистій шиї і сягає 1/4 довжини тулуба. У старих самок будова тіла не така кремезна і не так сильно випукла лінія хребта. Хвіст досить товстий з пучком волосся на кінці і досягає 26 см. У самців під черевом завжди помітний пензель із довгих чорних волосків.

Заєць.

Сліди зайця на снігу легко впізнати. Він багато стрибає і неспокійно поводиться біля корму, що необхідно мати на увазі при обліку на підставі висліджування. Передні кінцівки у зайця значно коротші від задніх і закінчуються п'ятьма пальцями із легко загнутими кінцями. Задні лапки особливої будови. Вони довгі, сягають до половини корпусу, сильні і закінчуються чотирма пальцями. Ступня задніх кінцівок перевищує довжину вуха. Завдяки такій будові заєць надзвичайно швидко стрибає і залишає на снігу специфічні сліди. А саме: перед передніми відбитками кінцівок бачимо відбитки ступень завдовжки до 180 мм. При втечі, коли стрибки довгі і енергійні, сліди задніх ступень дещо коротші, більше витискають сніг до заду. Інколи трапляються сліди, коли відбитки передніх кінцівок, розташовані не по одній лінії, а паралельно, широко. Заячі екскременти мають вигляд трохи сплющених кульок, діаметром приблизно 1,5 см, темно-коричневого кольору, а висушені -- ясно-коричневого, матового, помітні волокна трав.

Ведмідь.

Сліди ведмедя характерні своєю величиною, тому їх легко відрізнити від слідів інших тварин. Кінцівки у нього цілком стопохідні, п'ятипалі, з великими і міцними невтяжними тупими пазурами. Слід ведмедя подібний до відбитка стопи людини, тільки ширший і трохи коротший. Помітні кінці пазурів. Сліди відхилені на боки. Лапи, особливо передні, ставить навскоси до середини (косолапий) і ходить переважно з переступом, рідко з недоступом. У випадку, коли ставить задню лапу у слід передньої, то можна завжди помітити неперекритий зовнішній краєчок нижнього відбитка.

Коти (рись і кіт лісовий).

Кінцівки котячих приблизно одинакової будови пальцехідні, передні мають п'ять пальців, задні -- чотири. На пальцях пазурі, сильно вигнуті, дуже гострі, втяжні.

Рись має відносно довгі, товсті і сильні кінцівки. Крок її сягає до 80 см. Сліди кінцівок майже округлі, приблизно 7х7см. Стопа має великі і м'які пальцеві подушечки, що як і п'ятки, помітні на слідах. При раптових стрибках можна побачити відбитки пазурів. Сліди рись прокладає рівно, відхиляючи їх трохи на боки.

Вовк.

Вовк має добре розвинені пальцехідні кінцівки, озброєні досить тупими, невтяжними кігтями. Сліди його кінцівок подібні до собачих, лише дещо довші. У вовка передні пальці висунуті до переду. На передній ступні розміром 9,5x5,5 см помітна пара кігтів, а на задній розміром 10x7,5 см -- чотири кігті. Середні пальці не розхиляються, як у собаки. У вовка досить виразно відбиваються подушечки пальців. Ідучи вільним кроком, або біжучи підтюпцем, він залишає сліди на одній лінії, а сліди собаки відхиляються на боки. Прямолінійність вовчих слідів виникає з того, що ідучи кроком або риссю, вовк вступає лівою задньою ногою в слід правої передньої ноги, а в слід лівої передньої -- правою задньою ногою. Свіжий слід вовка на снігу має «поволоку», тобто тонку риску від сліду до сліду. Утворюється вона тому, що вовк на ходу трохи волочить задні ноги. При стрибках відбитки чотирьох кінцівок укладаються у вовка боковим луком. Коли вовки біжать навіть ватагою, то ставлять лапи слід у слід. В такому випадку, щоб встановити їх кількість, необхідно дійти до того місця, де сліди розходяться. Найчастіше це трапляється на поворотах.

Лисиця.

Слід лисиці подібний до сліду собаки. Коли вона йде повільно (шнурує, йде ланцюжком), то залишає сліди по одній лінії, в той час як сліди у собаки дещо відхилені на боки. Якщо лисиця мчить кар'єром, розташування відбитків подібне до заячих із тією різницею, що три з них ідуть один за одним по прямій лінії, а четвертий дещо збоку, переважно відхилений і висунутий справа. Відбиток передньої лапки більший, ледь видовжений, розміром приблизно 6,2x4,7 см, а задньої розміром 6x4 см., більше видовжений. Переляканий звір переходить у кар'єр і робить стрибки завдовжки до 3,5 м.

Білка.

Усією своєю екологією білка нерозривно зв'язана з лісом і надеревним способом життя, тому має сильні і добре розвішені кінцівки. По землі рухається короткими стрибками. Сліди чотирьох кінцівок завжди вкупі, при цьому задні лапки розставлені ширше. Видовжені ступні з помітними пазурами, ширші до переду, розставлені на боки, під гострим кутом до лінії руху. На снігу сліди виступають дуже виразно і зауважити їх можна на короткій відстані, тоді коли переходить із дерева на дерево або запримітила на землі щось їстивного. Основний шлях, по якому рухається, це крони дерев. Відбитки, порівняно з величиною звіра, розставлені досить широко.

Куниці -- лісова і кам'яна.

Куниці мають короткі і міцні ноги, їх слід на снігу можна легко розпізнати. У лісової ступні опущені густіше ніж у кам'яної, тому відбитки її пальців на сліду менш виразні, ніж у останньої Сліди спарені, із дещо висуненою протилежною парою кінцівок. У більшості випадків задні кінцівки попадають у відбитки передніх. При стрибках уклад слідів подібний до заячих, тільки сліди куниці менші і без відбитків пальців та кігтів. Рідко можна запримітити чотири відбитки, тобто у всіх ніг біля себе, частіше три, а саме: два один за другим а третій з правого боку, приблизно посередині.

Тхір чорний.

Слід тхора подібний до сліду куниці, лише з тою різницею, що на них можна зауважити відбитки подушечок пальців. При втечі звіра уклад слідів часто подібний до трапеції.

Горностай і ласиця.

Це найменші хижаки, причому ласка на половину менша від горностая. Довге і гнучке тіло її тримається на коротеньких ніжках. Сліди горностая нерегулярні, спостерігаються по два, три і чотири відбитки лапок. Відбитки кінцівок ласки на снігу, коли вона рухається повільно, укладаються по два один біля другого так, що слід лівий вище правого, а при стрибках звіра вони подібні до заячих, видовжені, але значно менші. Коли горностай рухається аллюром, то чередуються стрибки менші з більшими.

РОЗДІЛ 6. Екологія поширених представників

Їжак південний. Невеличка тваринка розміром 230-255 мм живе на території Передкарпаття. Зустрічається у мішаних лісах, в прилісовій зоні трапляється випадки, що гнізда їжаків знаходять у селі під господарськими будівлями. Знищує гризунів, личинок, а також комах шкідників сільського господарства. Чисельність єжаків на території Передкарпаття не є високою. Багато їжаків гинуть уночі під колесами автомобілів.

Кріт.

Мала землерийна тварина, розміри тіла сягають 130-156 мм. Живе у грунті. Живиться дощовими черв'яками, личинками, комахами, лялечками.

Сприяє розпушуванню грунту. Цінний хутровий звірок у 60 роках була розвинена хутрова промисловість яка спеціалізувалась на виготовленні хутрових виробів із шкурок крота у цей час він був винищений майже повністю. В цей час на території Передкарпаття кількість крота збільшилася, завдяки наявності кормової бази.