Лісова фауна Солотвинського лісопункту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Характеристика району досліджень

Розділ 2. Історія досліджень регіону

Розділ 3. Методи і способи обліку ссавців Бистрицької улоговини

Розділ 4. Таксономічні одиниці представників регіону

Розділ 5. Характеристика поширених видів

5.1 Розпізнавання ссавців

Розділ 6. Екологія поширених видів

6.1 Народно-господарське значення

6.2 Охорона диких тварин

6.3 Збереження та відтворення популяцій

Польові дослідження

Висновки

Література

Вступ

Біосфера - продуцент усіх харчових продуктів, які споживає людина, вона дає нам інші предмети широкого вжитку, задовольняє естетичні потреби. Тваринний світ є компонентом біосфери, яка виникла внаслідок тривалого еволюційного розвитку. Ось чому всебічне і глибоке вивчення, раціональне використання та охорона тваринного світу або фауни, було, і буде проблемою, яка постійно цікавитиме суспільство, незалежно від рівня наукових знань та ступеня технічного прогресу.

У доісторичний час, на зорі становлення людського суспільства, життя людей перебувало у безпосередній залежності від рибальства та полювання на диких тварин. Отже, процес здобування диких тварин був одним з перших і основних у трудовій діяльності первісної людини. З одного боку, полювання забезпечувало наших далеких предків м'ясною їжею, а з другого - впливало на прогресивний розвиток розумової діяльності, бо для здобування і обробки риб, птахів, звірів необхідні були засоби праці - примітивна мисливська зброя та знаряддя. Без рибальства та полювання наші предки не могли існувати.

Використання природних ресурсів фауни хребетних є для нас дуже важливим. Щороку в нашій країні йде здобування мисливсько-промислових птахів, заготівля хутра, м'яса копитних, зайців. Прибутки від звіроводства величезні, і досягають десятки мільйонів гривень щороку. Досить зазначити, що на міжнародних аукціонах хутро соболя кліткового розведення коштує до 550 доларів. Але не тільки цим оцінюється значення диких наземних хребетних. Земноводні, плазуни, птахи, звірі беруть активну участь у колообігу органічних речовин у біосфері. Вони впливають на формування рослинності, сприяють ґрунтоутворенню, збагачують грунти органічними речовинами, вступають як могутній фактор біологічної боротьби з шкідливими комахами та іншими безхребетними, вихідними формами для виведення свійських тварин, селекції нових та поліпшення існуючих порід свійських птахів та ссавців. Отже значення фауни хребетних величезне, і природні ресурси тваринної сировини слід використовувати економно, дбаючи про охорону та відтворення найбільш цінних видів тварин.Актуальність дослідження полягає в тому, що лісова фауна Солотвинського лісопункту ще вивчена не достатньо. Використовуючи літературні джерела, опитування лісників, і власні спостереження основним нашим завданням було доповнити існуючі відомості, скласти видовий список досліджених тварин і описати їх біологію.

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

До Передкарпаття входить Івано-Франківська улоговина розміщена у Прикарпатській низовині. Через територію Бистрицької улоговини протікають дві річки Бистриця Солотвинська і Бистриця Надвірнянська. Бистриця Солотвинська (Золота) протікає через Богородчанський район і через Тисменецький район. Один із витоків Бистриці Солотвинської попадає в басейн Дністра. Довжина ріки 82 кілометра . Долина річки асиметрична має V-подібне річище. Площа басейну 795 км2. Живлення річки дощове, річка характерна тим що весною під час танення снігу бувають паводки, деколи рівень води під час паводків досягає такої величини, що ріка затоплює хати, які знаходяться неподалік від ріки, зимою ріка місцями замерзає. В літі річка переважно міліє. Бистриця Солотвинська бере початок в Карпатських Горах на горі Сивуля. В селі Пороги Богородчанського району ріка має вигляд невеликого потічка з порогами. Беріг річки буває як і розвилистий так і стрімким там, де ріка протікає біля гір то берег стрімкий ще в селі Раковець і в селі Підгір”я Богородчанського району. Глибина річки 1,5 -1 метр. Нахил річки 10-4 м на кілометр.

Бистриця Надвірнянська (Чорна ) бере початок в горах неподалік села Бистриця Надвірнянського району, від села Бистриця походить назва річки. Довжина річки 94 кілометри, площа басейну 1582 км2. Долина річки асиметрична. Річище розгалужене у нижній течії, долина досягає ширини 3 кілометрів. Глибина річки 1,5-1 метра. Нахил річки 10-6 метрів на кілометр. Живлення річки дощове, відбуваються на весні паводки. Літом річка міліє. Бистриця Солотвинська і Бистриця Надвірнянська протікають через обласний центр міста Івано-Франківськ. Територія, яка знаходиться між річками і навколо них, називається Бистрицькою улоговиною.

Рельєф. У межах Івано-Франківщини є території з рівнинним і гірським рельєфом. Рівнини знаходяться в північно-східній частині області, займаючи 2/3 її площі. Решту площі займають гори Карпати. Межа гір чітко прослідковується вздовж лінії Волохів Долина -- Перегінське -- Солотвино -- Надвірна -- Яблунів -- Косів -- Кути. Територія області в загальному плані знижується з північного заходу на південний схід. Найменші абсолютні висоти (140 м над рівнем моря) знаходяться на заплаві Дністра біля східної межі області. Рівнини горбисті, густо порізані долинами річок, з абсолютними висотами 300-400 м. В окремих місцях вони перевищують 400 і навіть 500 м. Найвища точка Івано-Франківщини знаходиться у горах Карпатах, гора Говерла. Це одночасно і найвища вершина України -- гора Говерла (2061). Розміщена вона у Чорногірському масиві, де є ще три вершини двотисячні (Ребрл ~ 2001 м, Піп Іван (Чорна Гора) -- 2022 м і Бребенескул -- 2037 м). Більша частина гір має висоти 1000-1500 м над рівнем моря.

Корисні копалини передкарпаття. Оскільки вся територія області вкрита потужною товщею осадових порід, то майже всі корисні копалини в її межах осадового походження. Найбільше родовище корисних копалин знаходиться у межах Передкарпатського крайового прогину і передгір'їв Скибової зони, які тривалий час були областю нагромадження плити, а в антиклінальних складчастих зон Карпат виявлені лише окремі рудоносні товщі. Більшість родовищ осадових корисних копалин Передкарпаття органічного і хімічного походження. До перших належить нафта і природний газ, горючі сланці й озокерит, буре вугілля. Родовища нафти розміщені вздовж південно-західного краю внутрішньої зони Передкарпатського крайового прогину на глибинах до 2500-2700 м. Концентрується вона у склепіннях нахилених або навіть перекинутих складок. Найбільші її поклади в Долинському і Битківському нафтоносних районах. Крім нафти, там є значні запаси попутного газу. Чисто газові родовища зосереджені переважно у Зовнішній зоні прогину. Найбільші із них -- Бабчинське, Кадобнянське, Богородчанське, Косівське. Сконцентрований газ у пористих пісковиках неогену і мезозою. Поклади озокериту теж тісно пов'язані з нафтою, оскільки утворюється він при просочуванні збагаченої парафіном нафти у гірські породи, що залягають нижче. Там вона поступово охолоджується і втрачає леткі компоненти. Озокерит є у Дзвиняцькому та Старунському родовищах. Буре вугілля залягає на глибині від 10 до 100 м серед піщаноглинистих порід неогену. Найбільше родовище Ковалівське (Коломийський район). Горючі сланці, зосереджені серед порід, збагачених на органічну речовину, залягають подекуди у Скибоних Карпатах. Значні поклади цих сланців є у Делятинському родовищі.

На Передкарпатті є осадові корисні копалини і хімічного походження -- калійні та кухонні солі. Нагромаджувалися вони у лагунах, які залишалися після відступу морських басейнів, у кінці палеогену -- на початку неогену. Найбільше значення мають поклади калійної солі, які залягають у зімкнутих в складки горизонтах на глибині 280-400 м. Родовище називають Калусько-Голинським. У межах Передкарпаття є і кухонні солі. Розчини її (ропа) поширені у земних надрах біля Долини і Болехова.

Розділ 2. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ХРЕБЕТНИХ

Відомості про тварин, що водились на заході України, знаходимо в давніх літописах X--XI століть. У них згадується про те, що великі княжі полювання в першій половині другого тисячоліття набули масового характеру. Під час таких «ловів» знищували величезну кількість тварин. Збереглися записи про одне з таких полювань на зубрів у 1154 р., проведене галицьким князем Ярославом Осмомислом на честь візантійського гостя Андроніка Комена. Сотні зубрів та інших крупних звірів гинули під час таких полювань. Однак місцева фауна протягом довгого часу залишалась досить багатою та різноманітною. В середині XII ст. стада оленів постійно траплялися у лісостепових ділянках Прикарпаття, але внаслідок безперервного переслідування вони поступово відступали у найвіддаленіші гірські райони Карпат. У волинсько-галицьких літописах (XIII ст.) є повідомлення про «лови» на бобрів, кабанів, оленів, турів, зубрів, рисей, лисиць, ведмедів та інших ссавців, що заселяють широкі простори між північними відрогами Карпат і верхів'ям р. Прип'яті. Недоступність Карпат і пущ Волинського Полісся була однією з тих умов, завдяки яким фауна цінних птахів і звірів у цих місцях протягом століть зберігала свою високу чисельність, поширюючись на суміжні угіддя.

Перші фрагментарні, але досить обгрунтовані зведення про тваринний світ території, розташованої між Тисою на півдні і Західним Бугом на північному заході, знаходимо в мемуарах Сігізмунда фон Герберштейна «Rerum Moscavitiarum commentarii», що відносяться до XVI ст.

Із промислових звірів (зубр, тур та ін.). У «Джерелах до історії України-Русі» знаходимо цікаві відомості про бобрів: «Там, на ріках, що в Рогатинському старостві є великі, часом ловлять бобрів, особливо на річці Липі, яких в минулому році з Болшова селянин на ім'я Федір Дерев'янка зловив вісім, кожний вартістю два золоті...» або «..у Холмському старостві на р. Бузі бобри часом трапляються».

У природничо-географічних атласах М. Кромера (1555), Д. Кантемира (1716), Г. Рачинського (1721), Г. Пуша (1837), К. Ханака (1848) певне місце відведено тваринному світові досліджуваної території. Проте ці автори спеціально не вивчали ті чи інші види або групи тварин, а, висвітлюючи історичні та географічні проблеми, вивчаючи природу краю в цілому, якоюсь мірою торкалися питань, пов'язаних з фауною.

У кінці XVIII ст.- першій половині XIX ст. разом із загальним вивченням природи розпочались спеціальні фауністичні дослідження описово- систематичного характеру. До найбільш типових робіт цього періоду належить п'ятитомне видання Я. Гроссингера, в якому є опис фауни, зокрема савців Паннонської низовини. Г. Толлар, Е. Більц наводять фрагментарні відомості про деяких представників теріофауни Буковини, а Я. Брінкен, К. Глогер та інші повідомляють про хребетних, поширених на землях, розташованих на північ від Карпат.

Для XIX ст, і початку XX ст. (до 1919 р.) характерні також описові роботи. Головна увага приділялась систематиці та зовнішньо-морфологічній діагностиці окремих видів, і праці багатьох зоологів-хребетників (Г. Кюль, Л. Анджейовський, Е. Ейхвальд, О. Нордман, Я. Блазіус, С. Завадський, С. Плятер, С. Петруський, Г. Бельке, М. Новицький, Е. Шребер, К. Кардош, В. Дзедушицький, В. Тачановський, Я. Буланжер, І. Бедряга, Л. Мегелі, П. Матчі, К. Кіріцеску, І. Антип та ін.) досить повно характеризують стан дослідження відповідної фауни цього регіону.

З хребетних Прикарпаття зоологи особливу увагу звертали на птахів та савців, менше - на інші групи. Слід відмітити публікації Я. Соколовського, Я. Доманевського, Б. Незабитовського -- автора численних праць. Л. Сагана, Я. Фудаковського, К. Мічинського, О. Дунайського, 3. Годіна, Я. Бангера, Р. Кунце і Я. Носкевича та інших герпетологів, орнітологів та теріологів.

Після возз'єднання Західної України (1939), Північної Буковини (1940) та Закарпатської України (1945) з УРСР почалось всебічне і комплексне дослідження тваринного світу цієї території. Особливого значення набуло пізнання природних, зокрема тваринних, ресурсів краю. Радянські спеціалісти-зоологи дослідили всі класи хребетних, опублікували багато наукових статей і кілька узагальнюючих монографій. Волинського Полісся досліджена в працях І. Т. Сокура, К. Л. Татаринова, М.П.Рудишина. Найбільш повні зведення про представників цього класу хребетних, що заселяють захід УРСР в наш час, наведені в книзі «Звірі західних областей України» (1950)1.

Отже, після возз'єднання західноукраїнських земель з Українською РСР вилічення фауни хребетних порівняно з попередніми періодами зробило великий крок вперед. Докорінно змінились самі зоологічні дослідження, які тепер ведуться на рівні найновіших досягнень - популяційної екології, біоценології з врахуванням народно-господарського значення фонових видів.

Розділ 3. МЕТОДИ І СПОСОБИ ОБЛІКУ САВЦІВ РЕГІОНУ

Є декілька методів обліку диких тварин, їх застосовують залежно від типу (лісу, болота, води, поля) та площі угідь, від того, які тварини обліковуються, від інтенсивності ведення мисливського господарства, тобто в лісомисливських і приписних господарствах, державних заповідниках тощо. Відповідно проводять таксацію з літаків і вертольотів, маршрутами зимою по звіриних слідах, методом опитування місцевого населення та лісової охорони і складення відповідних анкет, нагоном тварин по всій площі або тільки по пробних ділянках, на зимових скупченнях, лічать біля солонців та на кормових площадках, на риковинських чи токовищах, візуально по фекальних купках та іншими способами.

Звичайно проводять облік на початку зими по першому снігу, коли появляться виводки, з початку весни на токовищах, у шлюбний період і в час прильоту та осінніх перельотів. Весняний облік підсумовує успішність зимівлі тварин, чисельність маточного поголів'я, яке буде брати участь у розмноженні, а осінній -- знову ж дає нам певну уяву про хід розмноження.

Для обліку чисельності дичини рекомендуються такі методи.

Опитувально-анкетний метод. При встановленні чисельності тварин беруться за підставу матеріали опиту працівників лісової охорони, тобто лісників, техніків, ловецьких стражників. Вони зобов'язані вести спостереження за фауною протягом всього року. Для цього у своїй записній книжці відмічають всі випадки зустрічі з тваринами в обході чи в урочищі-ревірі. Реєструють не тільки візуально тварин, але й інші ознаки перебування рідкісних звірів. Наприклад: крім дати, часу і місця зустрічі відмічається -- олень «десятка» біля солонця, ведмідь з ведмежатком, сім'я рисі -- 4 екз., жертва -- рештки трапези двох вовків, знищений ведмедем мурашник, величина слідів тварин, давність експерементів тощо.

Від часу до часу лісничий, його помічник або мисливствознавець опитує лісову охорону, ловецьких сторожів (єгерів), переглядає їх записи, а лісники між собою, в день зборів у лісництві, діляться своїми спостереженнями. При цьому встановлюють рух тварин, виявляють стадії. При такому методі виявлення чисельності звірів удається уникнути помилок в бік перебільшення чисельності тварин, звичайно тих, що кочують на значній території і про яких повідомляє кілька спостерігачів. Цей метод обліку дає задовільні відомості у тому випадку, коли загальна чисельність тварин не значна, а спостереження ведуться акуратно. Якщо в обході більше десяти звірів одного виду, такий метод обліку не можна застосовувати. Найкраще провести опитовий облік чисельності тварин перед випаданням снігу.

Облік нагоном. Він зводиться до того, що заздалегідь визначають пробні площі. Причому так їх розташовують, щоб характеризували всі типи лісових мисливських, угідь і щоб звірі, вигнані з однієї проби, не перейшли в другу. Таких пробних площ закладається 20-30% від загальної площі угідь. Розмір пробної площі -- близько 30 га, і в залежності від густоти насаджень, величини і контурів та кліматичних умов. Нагоничів розставляють на відстані 25-50 метрів.

До початку обліку обходять обліковану площу і на границях затирають всі сліди на снігу. Нагоничі, вигукуючи, йдуть рівною лінією, так, щоб бачити один одного, лісом вздовж відкритих місць. Не рекомендується наганяти звірину в напрямі відкритих площ, на які вона рідко виходить. Нагони в горах проводяться знизу вверх або поперек схилу. В гірській місцевості сполохана звірина має тенденцію іти вверх або поперек схилу.

На підставі вихідних слідів проводиться підрахунок усіх тварин.

Коли сніг великий, то звірі часто проходять одним слідом. В такому випадку одному із погоничів необхідно пройти слідом аж до того місця, де вони розходяться. Однак, дикі свині можуть пройти одним слідом кілометр і більше, тому при таких кліматичних умовах даний метод обліку цих тварин не можна рекомендувати. У таких випадках необхідно перейти на візуальний облік нагоном, тобто додатково розставити на умовній лінії «стрільців» -- обліковців, які фіксували б звірів. Тоді площа таких проб менша, не перевищує 30 га, а кількість їх більша.

В рівнинних лісах з квартальною мережою цей метод обліку дуже зручний. У гірській місцевості крім квартальних ліній, які звичайно проходять по річках або хребтах, використовують плаї, дороги, тракторні волоки, тощо.

Метод обліку нагоном трудомісткий, особливо в горах, забирає багато часу, вимагає більшої кількості обліковців. Однак, це один із найбільш точних методів обліку не тільки копитних, але й інших звірів. Його можна застосовувати протягом цілого року -- він є арбітральним, коли звіряють на точність інші методи.

Маршрутно-облоговий облік по слідах. Суть методу зводиться до того, що проводять обстеження маршрутами відповідних площ на снігу, визначається кількість звірів за різницею між числом вхідних і вихідних слідів.

Перед проведенням обліку повинна бути виконана певна підготовча робота. Територію, на якій має проводитися облік, розбивають відповідними маршрутами на невеликі ділянки -- 25-100 га. Маршрути прокладають водночас по квартальній мережі, хребтах, схилах, косогорах, зворах, плаях і дорогах. В результаті отримуємо схему облікованої площі, поділену маршрутами на окремі ділянки, які охоплюють декілька лісових кварталів із таким розрахунком, щоб обліковець міг за чотири ранні години пройти дану площу. Схема облікованої площі з нанесеними пунктирною лінією маршрутами залишається у керівника обліку.

Намічаючи території під облік, беруть до уваги і те, що копитні та інші звірі на зимовий період в горах проводять сезонну вертикальну „міграцію”: сходять нижче і згуртовуються в стада. Міграція зумовлена тим, що значне снігове покриття високо в горах не дає їм змоги добувати корм. Також добовий цикл руху в той час звужений. Для оленя критичною є глибина снігу близько 40 см, а для козулі близько 20 см. Таким чином у горах, при кінці зими можна провести облік майже всіх звірів на меншій площі, ніж восени по першому снігу.

Кожному обліковцеві вручають планчики площі, яку йому доведеться обстежити. На планчику повинні бути нанесені квартальна мережа, дороги, плаї, річки та місця розташування годівниць, солонців, реміз тощо. Для точності обліку це має важливе значення, зокрема тому, що в місцях підгодівлі в багатосніжний період тварини довше затримуються і їх слідова активність менша.

Дальше, на інструктажі узгоджують, яким знаком чи шифром позначати, сліди звірів, що пересікли ходову лінію. Найзручніше стрічками вказувати напрям вхідних і вихідних слідів, а вид тварин, їх кількість і вікову групу позначати числами і буквами. Стать -- загальноприйнятими знаками. Така форма позначення застосовується не тільки при цьому методі обліку, але й при всіх інших.

На інструктажі чи семінарі перед обліком необхідно, використовуючи наочні порадники, поглибити знання обліковців у розпізнаванні звірів по слідах, тобто по відбитках кінцівок на снігу чи на сирій землі, по силуетах, фекаліях, способах жирування тощо. Адже облік повинні проводити досить кваліфіковані особи. В умовах держлісгоспів в обліку беруть участь лісова охорона, єгері, лісничі та їх помічники під керівництвом працівників відділу лісового господарства.

Одержавши розпорядження про початок обліку, обліковці в переддень обліку на всіх намічених маршрутах затирають всі сліди -- старі і свіжі, і як тільки розвиднеться, виходять кожен на початок свого маршруту і, рухаючись по ньому, наносять на схемі в місцях виявлення, сліди поодиноких тварин та груп і тут же їх затирають. У випадку, коли слід звіра проходить якийсь відрізок по маршруту, позначається лише його початок і кінець та вхід і вихід. Коли на маршрутний хід виходить слід табуна, і важко розібратись, скільки було тварин -- необхідно пройти по ньому до місця, де звірі розійшлися.

Після проведення обліку першого дня обліковці сходяться в домовлене місце, уточнюють всі дані, а ранком другого дня знову йдуть тим самим маршрутом по своїх слідах й занотовують свіжі сліди звірів. При необхідності така ж сама робота проводиться ще на третій день обліку, або через деякий час повторюється ще раз дводенний облік. Кількість і напрям слідів фіксується кожний раз на новому абрисі.

На цьому польові роботи закінчуються і можна перейти до камеральної обробки матеріалів. На схему території, охопленої маршрутами, переносяться з планчиків дані про кількість і напрям слідів. Дані першого, другого і третього днів, у залежності від кількості тварин, наносять на окремі схеми або на одну схему різними кольорами. В умовах Карпат доцільно на одну схему наносити різними кольорами сліди оленя і серни, на другу -- всіх інших звірів. Відмітки слідів на абрисах і на схемі повинні бути зроблені акуратно.

Камеральна обробка облікових записів проводиться за такою формою:

Урочище, квартал	Площа, га	1-й день обліку
		Вхідних слідів	Вихідних слідів	Залишилося тварин	Не дали слідів	Всього тварин
1	2	3	4	5	6	7
«Діл»	100	4 ол	4	0	4	4
кв.40	75	6 дс	2	4	2	6

2-й день обліку
Вхідних слідів	Вихідних слідів	Залишилося тварин	Не дали слідів	Всього тварин
8	9	10	11	12
4	4	7	4	4
7	6	3	5	6

У даному випадку беруться до уваги вхідні і вихідні сліди тварин дводенного обліку. Наприклад: в урочище «Діл» увійшло 4 олені, вийшло 4. Тобто не залишилось жодної тварини. Але на другий день обліку з цього урочища вийшло 4 олені. Таким чином, у перший день не дали слідів 4 олені. Наявність оленів у цьому урочищі 4 особини. Другий приклад: У квартал 40 увійшло 6 диких свиней, вийшло 2, залишилось 4 дики. На другий день обліку зареєстровано 6 вихідних слідів, тобто не дали слідів 2 дики. Отже, у цьому кварталі береться на облік 6 диків. Графи 6 і 7 заповняються після другого дня обліку, а графи 11, 12 після третього дня. Одержані таким способом спостереження заносяться в обліковий листок.

№ п/п	Вид фауни	Самці	Самки	Молодняк	Всього виду	Примітка
		Молоді	Старі	Молоді	Старі
1	Олень	-	4	-	-	-	4	1 сел.
2	Дик	-	2	2	2	-	6	1 хв.

Таким чином в обліковий листок заносять із польових матеріалів вид, кількість звірів, їх вік і стать. Необхідно відзначити, при яких кліматичних умовах проводиться облік, а у тому випадку, коли було проведене мисливське впорядкування, тип і бонітет угідь. Тварин, у яких важко визначити вік (молодий, старий чи стать, відмічають у графі «всього виду», а в примітках відзначають нетипові сліди звірів.

Форму облікового листка можна застосувати і при інших методах обліку тварин, наприклад, при візуальному обліку, в примітках відмічають тварин знесилених, хворих, з недорозвиненими рогами, тих, що підлягають селекції.

В обліковий листок заносять, крім копитних, дані про сліди ведмедя, рисі, вовка, лисиць, куниці, зайців та інших тварин.

Слід відмітити, що чим густіша мережа маршрутів, тобто облікова площа розбита на менші ділянки, тим точніші дані про кількість тварин. Чим більшу кількість днів підряд затрачається на облік, тим більш вірогідні результати. Коли сніг глибокий -- необхідно зменшити площу ділянок, а кількість днів обліку збільшити. Для визначення кількості серни, яка менш рухлива в угідді, ніж олень чи дика свиня, необхідно або збільшити облікових днів до 3-4, або при дводенному обліку закладати густішу мережу маршрутів, облікова площа кожного з яких не перевищувала б 25 га. Оптимальна глибина снігу для цього обліку -- 10-20 см.

Найбільш складною частиною роботи є забезпечення проведення її при оптимальних погодних умовах -- тоді, коли сніг не глибокий і не передбачається снігопаду на другий чи третій день. Для забезпечення цієї вимоги остаточно вирішують питання про день початку проведення обліку не раніше, ніж напередодні. Найкраще проводити його по свіжому сліду -- «новослідиці» тобто на другий-третій день після снігу, у погідні дні. Не рекомендується проводити облік підчас снігопаду, в дощову погоду, по середині, тобто по зледенілій поверхні снігу, що часто буває в горах на відкритих схилах.

При обліку оленя і дикої свині, на площах окремих ділянок, обведених маршрутом, в 100 га і при дводенному обліку (третій із затиркою) точність коливається в межах ±20%. Продуктивність праці при такій же площі в умовах рівнини дає досить високий показник 400-500 га на одну людину. Цей метод обліку широко застосовується в державних і приписних господарствах, добрі результати дає в лісах з низькою щільністю копитних. Слід вимітити, що надто густа мережа маршрутів тривожить тварин.

4. Облік на місцях зимових скупчень. Методика робіт по обліку не складна. Проводять його наприкінці зими, коли сніг глибокий, в ясну сонячну погоду, протягом двох днів підряд. Обліковець вибирає такий маршрут, щоб протягом певного часу міг пройти і за допомогою бінокля проглянути схили, на яких скупчуються тварини. В той час олені, в меншій мірі козулі, шукають поживи на зрубах. Побачивши тварин, обліковець підраховує їх та рівночасно визначає вік і стать. Якщо на лісосіці можна запримітити багато слідів, але тварини відсутні, тоді необхідно в наступні дні і в різні години дня, відвідати ці місця. При фіксації результатів відмічається місце, день та годину виявлення тварини.

Такий облік можна застосовувати в горах і при уважному обстеженні схилів дає задовільні результати.

5. Облік на місцях підгодівлі. В угіддях, де налагоджена регулярна підгодівля копитних, можна проводити облік на місцях підгодівлі. Протягом зими до місць підгодівлі звірі підходять поступово і таким чином біля площадок наприкінці зими звичайно концентрується найбільше число тварин. В цей час доцільно провести 2-3 чергування і встановити число тварин, побачених біля кормів. Для обліку, біля кожної підгодівельної площадки встановлюють добре замасковану вишку або бункер із закритою кабіною, в якій можна було б провести кілька цілодобових чергувань.

При обліку відмічають кількість, вид, стать, вік тварин і дату та час обліку.

6. Облік по відносній частоті зустрічей. Серну важче облікувати ніж оленя, тому цей спосіб обліку можна застосовувати для неї в огузі Карпат, де зустрічається олень. Побудований він на тому принципі, що ймовірність спостереження цих тварин в природі дуже близька до фактичної їх кількості. Якщо в угіддях протягом року бачили 100 разів оленя і 50 разів серну, то можна вважати, що кількість цих тварин на даній площі наполовину менша, ніж оленя. В той же час: кількість оленів,звичайно, можна легше підрахувати одним із методів, найбільш придатних для даної території.

Таким чином, якщо зібрати у лісників і ловецьких стражників відомості про кількість випадків тільки прямих і візуальних зустрічей із цими тваринами, можна зробити висновок про кількість серни в даному угідді.

Такі спостереження проводяться в багатьох заповідниках та мисливських господарствах і дають відомості не лише про відносну кількість звірів, але й про статеву та вікову структуру.

7. Облік на підставі біологічної зйомки. Цей метод обліку зводиться до того, що на маршрутах, рівномірно розташований на території обліку, відмічаються всі сліди добової давності, а пильність окремих звірів визначається за допомогою спеціальних коефіцієнтів, розрахованих згідно формули. Цей метод для гір не має практичного значення. Вимагає значних площ рівнинних лісів.

Крім цих основних методів обліку і таксації ловецької фауни, які слід застосовувати в лісах Прикарпаття, є ще специфічні, індивідуальні, які стосуються окремих видів тварин. До них відноситься облік оленя на риковиську, глухарів і тетеруків на токовищах, слукви на тягах, лічення борсучих і лисячих нір, виявлення індивідуальних угідь норки та видри, тощо. Характеристика їх дається окремо.

Зразок листка спостережень

Листок спостережень над тваринами

Держлісгосп Солотвинський________________________________

Вид Косуля європейська_____________________________

1. Лісництво Солотвинське_________________________________

2. Дата 4.03___________,година 900____, кв.№_____________

угіддя_____________________________________________________

3.Кількість тварин 2___________________

з них

а)самців 1______________________

б)самок 1______________________

в)молодих_________________________

Спостерігач_____________________

(підпис)

РОЗДІЛ 4. ТОКСОНОМІЧНІ ОДИНИЦІ ПРЕДСТАВНИКІВ РЕГІОНУ

Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд:Insectivora

Підряд: Dilambodonta

Родина: Erinacidae

Вид: Erіnaceus europaeus

Царство Animalia

Тип: Chordata

Клас: Mammalia

Ряд:Insectivora

Родина: Talpidae

Вид: Talpa europaea

3) Царство Animalia

Тип: Chordata

Клас: Mammalia

Ряд:Insectivora

Родина: Soricidae

Вид: Sorex araneus

4) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд:Chiroptera

Родина: Rhinolophidae

Вид: Rhinolophus hipposideros

5) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Ряд:Chizopteza

Підряд: Dilambodonta

Родина: Vespertilionidae

Вид: Myotis Borkhausen

6) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд:Carnivora

Родина: Canidae

Вид: Vulpes vulpes grusigera

7) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд:Chiropteza

Родина:Vaspertilionidae

Вид: pipisttelus pipistrelus

8) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Родина: Vespertilionidae

Ряд:Chiropteza

Вид: Vespertilio serotinus

9) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд:Charnivora

Родина: Mustelidae

Вид: Martes martes

10) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд: Charnivora

Родина: Mustelidae

Вид: Putorius putorius

11) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд: Charnivora

Родина: Mustelidae

Вид: Mustela nivalis vulgaris Erx leben

12) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд: Charnivora

Родина: Lanidae

Вид: Canis lupus lupus

13) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд:Artiodactyla

Родина: Suidae

Вид: Sus scrofa scrofa

14)Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд:Artiodactyla

Родина: Cervidae

Вид: Capteolus capteolus capteolus

15) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд:Rodentia

Родина: Loporidae

Вид: Lapus europaeus transilvanicus

Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд: Rodentia

Родина: Sciridae

Вид: Sciurus vulgaris europaeus

17) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд: Rodentia

Родина: Muridae

Вид: Apodemus agrarius nicolscii

18) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд: Rodentia

Родина: Muridae

Вид: Silvimus silvaticus silvaticus

19) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд: Rodentia

Родина: Muridae

Вид: Сletrionomys glareolys istericus

20) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд: Carnivora

Родина: Ursidae

Вид: Ursus arctos arctos

21) Царство Animalia

Тип: Chordata

Підтип: Craniata

Клас: Mammalia

Ряд: Carnivora

Родина: Felidae

Вид: Felis lunx lunx

Розділ 5. Характеристика поширених видів на території

Вид - Бурозубка звичайна-- Sоreх аrаnеus L.

Фоновий вид західноукраїнських комахоїдних, однак кількість бурозубок не всюди однакова, що залежить від мікро- і мезоекологічних умов. Чисельність цих звірків у погадках сипухи, зібраних у Львівській області, така: у 70 погадках виявлено 3796 фрагментів кісток, з яких звичайні бурозубки становили 6,95%. У погадках така ж кількість лісових і жовтогорлих мишей, що свідчить про приблизно однакову чисельність бурозубок та мишей. І.І.Турянин для Українських Карпат подає вищу чисельність (0,1--0,5 на 100 пастко-діб). Слід відзначити, що землерийок погано ловити пастками, а тому визначати їх чисельність, орієнтуючись на наслідки такого відлову, неможливо. Об'єктивні показники про кількісний стан популяції можна одержати при відлові дрібних ссавців циліндрами, якими ми користувалися протягом всього часу збираючи звірків на Поділлі, Прикарпатті та в Карпатах. Такий метод обліку допоміг визначити, що звичайні бурозубки за чисельністю не поступаються лісовим полівкам та жовтогорлим мишам. Максимальна кількість їх на 1 га у лісах Полісся становить 430 особин. Аналогічну картину, яка характеризує високу чисельність бурозубок, ми одержали при розташуванні пасток з урахуванням індивідуальних районів окремих особин цього виду. Розміщуючи пастки на 30--40 см одна від одної у зволожених лісо-чагарникових біотопах Волинської області, на 100 пастко-діб ми мали цих комахоїдних 30% від загальної кількості спійманих дрібних звірків. Віковий склад популяції залежить від періоду року. Взимку це виключно дорослі звірки, влітку і восени 85% становлять молоді.

За нашими спостереженнями та даними О М. Білоконь, із зовнішніх паразитів на бурозубках виявлені блохи -- Ceratophyllus turbidus Roths., Ctenophthalmus assimilis Tasch., C. Obtusus Roths., C. Agyrtes Hell., C. Soctodentatus Kolen., Hystrichopsylla talpae Curtis; гамазові кліщі -- Poecilochirus necrophori Vitz., Macrocheles glaber Muller, Euriparaetus emarginatus Koch, Laelaps agillis Koch та багато інших.

Вид - Їжак південний -- Erіnaceus europaeus rumanicus Barret-Hamilton.

Зареєстрований в усіх обстежених пунктах. Віддає перевагу окультуреним угіддям (городи, парки, сквери у містах, приміські садиби), чагарникам, гаям та листяним лісовим масивам. Весняний вихід після сплячки -- у кінці березня (м.Кременець, с. Биндюга), у Карпатах--в кінці квітня. В урочищі Гниле Озеро біля м. Кременця с. Олексіївки Волинської області,. були активні особини. Отже, на Волино-Поділлі їжаки активні з другої половини березня до початку листопада, а в горах --з початку травня до половини жовтня, інколи до кінця вересня. Молоді з'являються в кінці травня -- на початку червня. Влітку 1995-2001 рр. на околицях м. Кременця їжаки поїдали гусінь різних метеликів, найчастіше капустянок. За нашими спостереженнями протягом 2000-2002 рр. у їжі цих звірків на заході домінують комахи та дощові черв'яки ; але часом вони живляться хребетними. Наприклад, у першій половині травня, у с. Вільховому Сокальського району Львівської області на подвір'ї Н. Я. Андрейчука під старими колодами, вкритими соломою, їжачиха влаштувала гніздо і вивела 8 малят. Коли їжаченята стали добре бігати, їжачиха вдень почала ловити курчат і згодовувати їх своїм нащадкам.

З ектопаразитів знайдено бліх Archaeopsylla erinacei Curt.

Досліджував за допомогою методу облік на відповідній частоті зустрічей.

Вид - Кріт звичайний --Talpa europaea brauneri Satunin.

На обстежуваній території фоновий, домінуючий вид. Зареєстрований у всіх пунктах. За останнє десятиріччя чисельність західноукраїнської популяції помітно скоротилась у зв'язку з непомірним промислом. Охоче заселюють узлісся широколистих лісів, вологі луки в заплавах подільських і поліських рік (Золотої і Гнилої Липи, Стрипи, Ікви, Горині, Случа, Циру, Стохода, Турії). Кріт трапляється рідше на підвищених і добре дренованих вододілах з потужними відкладами лесовидних суглинків.

Чисельність кротів на Прикарпатті залежить від зволоженості грунту і характеру угідь. І. Д. Шнаревич і К. І. Янголенко найбільшу кількість кротів бачили у заплаві р. Черемошу в червні--липні (с. Башківці Чернівецької області). У серпні поблизу с. Новоселиці Чернівецької області на лузі понад р. Прутом на 1 га зареєстровано 5986 кротовин, що свідчить про високу щільність кротів. У цьому біотопі зволоженість грунту коливалась у межах 14--18%. У грабово-буковому лісі при зволоженості грунту- 12--18% кротів менше. Якщо у заплаві протягом доби здобуто 26 кротів, то в лісі -- 9, а на сіно-косних луках -- 5. Біотопічннй розподіл крота у Чернівецькій області свідчить, що найбільша щільність популяції -- на цілинних ділянках міжрічкового простору, а також у заплавах; найнижча на оброблюваних землях. Аналогічне явище ми спостерігали у заплаві р. Циру (Волинське Полісся). На Закарпатті найщільніша густота поселень у річкових долинах (4,3--5.2 тис. кротовин на 1 га).

Вагітні самки на Поділлі в околицях Кременця здобуті ,(розмір чотирьох ембріонів -- 3 мм). На півдні Буковини та в Закарпатті вагітних самок здобували у березні. Кількість ембріонів коливалась від трьох до семи. У карпатському високогір'ї вагітних самок спостерігали у кінці квітня -- першій декаді травня, зрідка -- у червні (молоді). Структура популяції протягом року помітно змінюється. У зимово-весняний період вона складається з статевозрілих особин, серед яких 3/5 самців, а 2/5 -- самок. У літньо-осінній час популяцію представляють молоді звірки, що становлять майже 70% поголів'я при співвідношенні статей 1:1. Живлення крота на Буковині, за І. Д. Шнаревичем (1959). Кріт -- важливий об'єкт промислу і заготівель хутрової сировини.

Досліджував за допомогою методу облік на відповідній частоті зустрічей на ділянці 1 га я нарахував 7 особин.

Вид - Підковоніс малий

Розміри підковоносів малих із західних областей України (30 екземплярів): довжина тіла і голови 34,5--41,0 мм (середня -- 38,2 мм), довжина хвоста 25,0--30,0 мм (середня -- 27,5 мм), довжина вуха 12,0--20,0 мм (середня -- 15,3 мм), довжина передпліччя -- 36,0-- 40,0 мм (середня -- 38,0 мм), загальна довжина черепа 15,0--15,9 мм (середня -- 15,4 мм), кандилобазальна довжина черепа 13,5--14.1 мм (середня -- 13,8 мм), вилична ширина 7,2--8,0 мм (середня -- 7,7 мм), довжина верхнього ряду зубів 4,8--5,9 мм (середня -- 5,3 мм), вага -4,2-6,3 г (середня -- 4,8 г).

Забарвлення хутра варіює від яснодимчатого до злегка кремового.

В західних областях підковоноси малі, були здобуті нами в таких пунктах: у Закарпатській області -- с. Глибоке Ужгородського району, сс. Куклябаня і Мужієве, м. Берегове Берегівського району, с. Кайданове, м. Мукачів Мукачівського району; у Тернопільській області -- с. Більче-Золого і Королівка Борщівського району. В Станіславській області Б. М. Попов знайшов цих підковоносів в с. Ликітках Тлумацького району, в с. Бубнищах Болехівського району, в с. Маняві Солотвинського району. В Закарпатті В. І. Абалєнцев знайшов підковоносів малих в 31 пункті. Доцент Львівського сільськогосподарського інституту зоолог С. Е. Пилявський передав нам свою колекцію рукокрилих, серед яких були три підковоноси малі, здобуті ним і колектором І. Козел 13 квітня 1930 р. і 27 липня 1939 р. в печері Вертеба Заліщицького району Тернопільської області.

В експозиційних фондах Науково-природознавчого музею Львівського філіалу АН УРСР є три екземпляри цього кажана, здобутого в околицях м. Заліщики і в Темчинському замку (Краків). Таким чином, підковоніс малий в західних районах України знайдений тепер в ряді пунктів. Всі пункти, де було встановлено місцезнаходження кажана, розташовані або в рівнинних районах, або в карпатських передгір'ях, з півдня цієї гірської системи. Вище 400--500 м над рівнем моря підковоноса малого не було знайдено.

Наші спостереження за способом життя підковоноса малого були проведені в підземних лабіринтах, в печерах і ходах, розташованих на відстані 0,5--1 км від с. Більче-Золото Борщівського району Тернопільської області, в старих каолінових шахтах поблизу с. Куклябаня Берегівського району і в печерах с. Глибока Ужгородського району Закарпатської області.

На цих підковоносах виявлені такі ектопаразити: Spinturnix vespertilionis L., Spinturnix psi Kol., Ixodes pospelovae Emt., Neomyobia chiropteralis Mich., Nycteridopsylla pentactena Kol., Rhinolophopsylla unipectinata Tasch.

Вид - Нічниця велика - Муоtіs mуоtіs mуоtіs Borkhausen.

На обстеженій території України найпоширеніший вид рукокрилих окультуреного ландшафту. Ми виявили цих нічниць у таких пунктах: у печері Синякового Тернопільської області; у печері с. Залісся (хутір Млинки); влітку на дзвіниці церкви м. Бережан та в різних пунктах м. Тернополя; у печері Мокрій с. Локитки Івано-Франківської області, де навесні зареєстрована найбільша у Середньому Придністров'ї колонія (понад 1000 особин) самок.

Великих нічниць ми кільцювали у Медових печерах (всього 3 і 2); 18 особин (12 і 6) окільцьовано. у катакомбах с. Страдча у печері Мокрій с. Локитки окільцьовано 50 звірят (З8 і 12). Усі самки у печері Мокрій мали малят, з яких деякі погано літали. Кільцювали дорослих і молодих самок, молодих самців. Повторно там же виявлено самця “Х”-715 520 і самку “Х”-215587, які були окільцьовані 23 і Окільцьована нами в с. Локитках. самка «Х»-715589 здобута І.VII.1966 р. у с. Великий Бичків Закарпатської області. Ця особина подолала гірські хребти Карпат і віддалилась від місця кільцювання майже на 200 км. Разом з іншими звірятами її завезли до м. Києва і. відпустили. Другого дня її знайшли на відстані 3 км від цього місця (вул. Ів. Сірка, 2). Матеріали щодо кільцювання великих нічниць викладено у нашій статті “Підсумки кільцювання рукокрилих в Українській РСР за 1939--1967 рр.”.

З ентропаразитів зареєстровано бліх Ischnopsyllus hexactenus Wagner, гамазових кліщів Ischoronyssus flavus Kolen.

Вид - Нетопир малий -- Рірistrellus pірistrellus pірistrellus Schreber.

На заході України поширений скрізь. В Українських Карпатах влітку підіймається до висоти 1200--1300 м над рівнем моря (верхня межа гірських букових лісів). Робить періодичні міграціі, відлітаючи на зиму на південь, зокрема на Балкани, та ін., Особини цього виду кільцювалися у селах Великій Доброні та Порошкові, м. Ужгороді на Закарпатті. Слід відмітити, шо в Ужгороді малі нетопирі кільцювались у вересні листопаді та грудні. Тобто -восени та взимку. Помічені особини були відловлені повторно у тому ж самому місці--будинку хімічного факультету Ужгородського університету -- у грудні--січні через 389 і 426 днів після кільцювання.,. між рамами вікна хімічного корпусу УжДУ ми знайшли 6 самок, які знаходились у стані зимового заціпеніння, а один малий нетопир виявлений у будинку, де є форелевий інкубатор урочища Заньки Нижньоволовецького лісництва. За свідченням лісничого М. О. Дідранцева, цей звірок залетів у приміщення інкубатора ще у жовтні 1971 р. і всю зиму 1971 -- 1972 рр. провів у тому ж самому місці --на стіні кімнати під стелею. Цей факт досить цікавий, бо, як правило, малі нетопирі зимують групами по кілька десятків особин і в горах зимою до цього часу не були зареєстровані.

Екзопаразитофауна представлена блохами Ischnopsylla intermedius Roths., I. Octactenus Kol., kлопами Сіmех рірistrelli Jn., С. 1есtu1аrіus L., гамазовими кліщами shoronyssus flavus Kol.

Вид - Кажан пізній -- Vespertilio serotinus serotinus Schreber.

У межах Закарпаття, Поділля та Прикарпаття один з масових, фонових видів рукокрилих. Виявлений у ряді обстежених нами пунктів. Веде осілий спосіб життя. На відміну від інших видів рукокрилих, пізній кажан не має екологічної схильності до певного біотопу. Влітку ми знаходили його під корою і в дуплах дерев на Погулянці й Личаківському кладовищі у Львові, серед каміння на Високому замку, у коридорах Львівського університету, у підвалах великих будинків міст Львова, Тернополя, Кременця, Ковеля. На зимівлі вони траплялися у природних печерах (Медовій, Вертебі, Вітровій), катакомбах с. Страдча, у льохах міських будинків. Пізній кажан -- синантропний вид. Найчастіше його розселення пов'язане з населеними пунктами. У Чернівецькій області зареєстрований поблизу сіл Лопушного і Бергомета. Характеризується високою чисельністю і рівномірним розселенням по стаціях. В цього виду у західних областях вивчена відносно повно.

З екзопаразитів виявлено бліх Nycteridopsylla pentactena Kol., Ischnopsyllus intermedius Roths., I. Octactenus Kol., гамазових та іксодових кліщів Spinturnix psi Kol., S. Carnifex Koch., Ixodes ricinus Latr., I. Vespertilionis Koch., мух-кровоносок Nycteria vaxata Westw.

Родина рукокрилих були дослідженні за допомогою методу при відповідній частоті зустрічей, а також на підставі фотозйомки.

Вид - Куниця лісова -- Маrtes mаrtes mаrtes L

На заході України найбільш густо заселює старі високостовбурні ліси в Українських Карпатах, на Волинському Поліссі, на півночі Тернопільської області і на правобережжі середнього Дністра. Найвища щільність 6 - 8 особин в 1000 га у високостовбурних широколистяних лісах з дуба, граба, липи, осики старших класів віку. У темнохвойних виділах трапляється рідко хоча в літературі зазначається, що цей вид на Буковині щільніше заселює хвойні масиви. Такого явища ми не констатуємо, незважаючи на те, що куниці здобувались у смузі карпатської тайги коло сіл Брустури, Косова, Микуличина, Ворохти, Майдану, Перегінського, Осмолоди, Верховинського та інших. Середня щільність цього хижака у Карпатах близько 3 особин на 1000 га. Приналежність лісової куниці до широколистяних лісів закономірна. Тут вона забезпечена різноманітною їжею (ягоди, плоди дерев, дрібні ссавці) і зручними сховищами. в одному з лісових масивів в околицях м. Кременця здобуто молодого звірка (довжина тулуба 30 см, хвоста -- близько 20 см). День звірки проводять у дуплах сторічних буків. Такі дерева у Рахівському районі Закарпатської області називають «куничниками». За ніч куниця проходить більше 8--9 км.

З екзопаразитів виявлено бліх Ctenocephalides felis Bouche, Ceratophyllus sciurorum Schrank та іксодових кліщів Іхоdes ricinus Latr., I. Crenulatus Koch.

Куниця лісова -- хижак середніх розмірів, з довгим пухким хвостом, короткими лапами, гнучка. Заселяє гірські карпатські ліси. Забарвлення вовни (волосся) від буроватої до темно-бурої з палевим відтінком, з характерною ознакою жовтого або жовто-гарячого кольору плямою на груддях та горлі. Сліди куниці у сніговий період вказують на те, що вона рухається в горах тільки по «грунях», у «звори» не заходить. Пересувається як низом, так і по деревах в старих високоповнотних насадженнях смерекових і змішаних лісів, плигаючи по гіллях дерев. Однак більше часу перебуває, шукаючи їжу на землі. Сполохана куниця миттю піднімається по стовбурі дерева і зникає, в кроні.

Гнізда свої мостить звичайно в дуплі дерева і займає його, як довго виховує молодь. У тимчасовому пристановищі затримується, коли кочує в пошуках їжі. Живиться такими птахами як рябець, сойка, дятел, дрізд, синиця, мишовидними, гризунами, ягодами, буковими горішками, комахами, слимаками, а зимою падлом.

Парується в липні-серпні. Після 236-270 днів латентної вагітності народжує при кінці квітня-травня 2-6 малят. Малята ростуть швидко. У вересні починають жити самостійно. У 12-16 місяців стають статево зрілими. У неволі не розмножуються. Активна протягом року. По глибокому і пухкому снігу пересувається легко. Наприкінці зими слідова активність куниць більшає.

Облік і таксацію куниць рекомендується проводити опитно-анкетним методом. У Делятинському лісництві була замічена лісничим у пяти різних місцях біля підніжжя гори.

Вид - Ласка, ласиця --Mustela nivalis vulgaris.

Найменший звірок серед хижаків -- вагою від 60 до 120 гр. Довжина тіла 13-28 сантиметрів. Забарвлення хутра як у соболя, але на зиму не так біліє і хвостик завжди однакового кольору. В літку забарвлення світло-буре. Живе там де багато листовидних гризунів, на полях, серед бур?яну, в кущах, на заростаючих вирубках, на окраїнах села, в скиртах соломи, в копицях сіна, але коли там немає її конкурента - куниці. Живиться дрібними гризунами землерийками, лісовими полівками, жуками, комахами, трапляються випадки коли вона живиться птахами і дрібними зміями, а також рослинами. Основне місце в раціоні займають мишовидні гризуни. Біологія розмноження вивчена не достатньо. Вагітні самки трапляються як зимою так і літом. Переважно парується у березні-квітні і жовтні-листопаді. Вагітність триває біля 54-58 діб. Народжується 3-12 малят. Ласка відноситься до корисних видів хижаків тому що вона винищує мишовидних гризунів, шкідників сільського та міського господарства, також відноситься до цінних хутрових тварин. Досліджено опитувально-анкетовим методом.

Вид - Тхір темний (лісовий, або звичайний) -Putorius putorius putorius L.

Серед представників кунячих найбільш масовий хутряно-промисловий вид. Зовнішній вигляд притаманний як і усім куницевим. Характерне темне забарвлення тіла з рідким волосяним покривом. Своєрідне забарвлення мордочки,яке нагадує маску. У тхора добре розвинені анальні залози, які виділяють рідину із різким (смердючим запахом). Довжина тіла 48 см, хвіст 17 см, маса тіла 1,5 кг. Живе біля лісу на лісопосадках біля людських помешкань. Харчується мишовидними гризунами, домашньою птицею, жабами, і іншими птахами, також нападає на зайців. Розмножується осінню а також весною, народжує 4-6 немовлят. Шкодить людям тому що знищує домашню птицю. Був досліджений обліком по відносній частоті зустрічей в селі Бистриця було замічено 2 гнізда під стодолою одне не далеко від іншого.

Вид - Лисиця звичайна -- Vulpes vulpes crucigera Beschtain.

На Передкарпатті найбільш масовий фоновий вид серед хижаків. Зареєстрована в усіх обстежених пунктах Передкарпаття в Богородчанському, Солотвинському, Манявському лісництві Богородчанського району. Довжина тіла 60-90 см, довжина хвоста 40-60 см, вага 6-10 кг. В більшості випадків забарвлення спини світло риже з неясним темним узором, черево буває чорне, буває біле. Рідко з них трапляються альбіноси. Лисиця живе у лісах, узліссях, лісових посадках, приміських і присільських зонах, де є густі кущі. Але всюди більше часу вона проводить на відкритих площах. Лисиця хоч належить до хижаків вона харчується самою найрізноманітнішою їжею. Найбільшу частину її раціону становлять гризуни в основному полівки. Можна сказати, що від популяції гризунів залежить і популяція лисиці. Впевній мірі вона поляє на зайців, деколи лисиця нападає на дитят косулі. Харчується також птахами як дикими так і домашньою птицею. Траплялися випадки, що лисиця ловила рибу, також їсть комах. Рослинна їжа займає одне із важливих місць в її харчуванні, особливо в період достигання ягід. Індивідуальна площа, яку займає пара або сім?я повинна забезпечувати хижаків не тільки достатньою кількістю їжі, але і спосібним безпечним місцем для нори. Лисиця риє нору або сама або займає інших тварин, яку приспособлює до свого життя. Часто лисиці селяться на склонах гір горбів, вибираючи ділянки з добре дренованим пісчаним грунтом, захищеним від заливання дощовою водою та талою водою і грунтовою водою. Нора має декілька входів, а також декілька виходів, із довгими тунелями і обширною гніздовою камерою. Подекуди лисиці використовують печери, розколи скал, дупла старих дерев. В більшості випадків закриту густою рослинністю. Але його демаскірують далеко тянущіся стежки, а поблизу великі викиди грунту біля входу, великі остатки їжі, екскременти. Нерідко біля нір розвиваються бур?яни. Як правило лисиці користуються постійними житлами, тільки в період виховання молодого покоління, а решту часу відпочивають у відкритих місцях на снігу або на траві. Але спасаючись від переслідування лисиці норяться в любий час, ховаючись в перші попавшися нори, яких буває немало в місцях її проживання.