Лісова фауна Солотвинського лісопункту

Природними ворогами є ласка, куниця лісова, хижі птахи.

Бурозубка звичайна живе у широколистяних лісах. Має позитивне значення для діяльності людини тому що проводить аерацію грунту. Природними ворогами є хижі звірі, хижі птахи.

Куниця лісова живе у зелених насадженнях, у букових лісах. Поїдає горобину, суниці. Сприяє розселенню і розповсюдженню цих культур. Знищує мишовидних гризунів які шкодять діяльності людини. Це цінна хутрова порода за що їх багато знищують браконьєри, адже законний промисел має певний ліміт. Природними ворогами є вовк, рись.

Тхір темний. Живе в лісі у чагарникових заростя, трапляються гнізда у населених пунктах. Харчується мишовидними гризунами, а також домашньою птицею. Знищуючи гризунів приносить користь людині, знищуючи домашню птицю шкодить людині. Цінний хутровий звірок.

Вовк сірий. Друга назва „санітар лісу”. Він знищує копитних тварин. Знищуючи при цьому хворих. Але в голодні зими може призвести до того що він повністю може винищити популяцію копитних. Знищується браконьєрами.

Білка живе як у хвойних так і в листяних лісах. Живиться шишками хвойних дерев, жолудями дуба, грибами, ягодами. Розмножується повільно з березня по квітень перше спарування, друге у червні, третє в кінці липня у виплоді появляється не більше 6 малят. Білка цінується тим, що в неї цінне хутро. Знищення лісів може призвести до зникнення цього виду.

Миша польова. Живе у полях у норах. Живиться дерновими культурами. Деколи вони встановлюють у стаках соломи у стопах сіна. Розмножуються миші польові більшу частину року, в гнізді буває від 5-8 голих сліпих мишенят. Протягом вегетаційного періоду миша польова дає приплід до 5 разів. Ворогами польової миші є хижі денні і нічні птахи, а також тхори, ласки, лисиці. Вона приносить шкоду для сільського господарства.

Миша лісова -поширена у букових лісах, мішаних лісах, живе у норах, свої гнізда встановлює в гнилих пнях, на узліссях, у молодих посадках.

Полівка лісова поширена у букових лісах, у ялице-смерекових лісах. Живиться плодами бука, дуба, граба. Розмножується декілька разів за літо. Народжується 3-5 мишенят. Живе у норі у землі. Ворогами є хижі птахи, а також куниця, тхір, їжак, лисиці.

6.1 НАРОДНОГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ ССАВЦІВ І ПЕРСПЕКТИВИ ПЕРЕТВОРЕННЯ ПРОМИСЛОВОЇ ТЕРІОФАУНИ

Ссавці в сільському і лісовому господарстві відіграють подвійну роль: з одного боку, вони можуть приносити користь, винищуючи шкідливі види, а з другого -- самі можуть шкодити цим галузям народного господарства.

До корисних видів ссавців належать всі комахоїдні, рукокрилі й більшість хижих звірів. До ссавців-шкідників--гризуни (крім кількох видів) і деякі хижаки.

Більшість видів фауни звірів Передкарпаття приносить користь сільському і лісовому господарству. До таких тварин належать насамперед всі дев'ять видів комахоїдних, такі численні види колоніальних рукокрилих, як підковоніс великий, нічниці велика і гостровуха, довгокрил звичайний, вечірниця руда; з неколоніальних видів: вухань, широковух, кожан пізній, почасти нічниця водяна і нетопир малий, а з хижаків темний і степовий тхори, ласка, лисиця, горностай, куниці лісова і кам'яна. До ссавців-шкідників передусім належать такі 14 видів гризунів: ховрах рябий, пацюк сірий, миші хатня, польова, лісова, жовтогорла, мала, хом'як, полівка лісова, темна, звичайна, полівка-економка, частково полівка підземна, щур водяний.

З хижаків великої шкоди сільському господарству, насамперед тваринництву, завдають вовк, рись, почасти ведмідь бурий. Ставковому рибному господарству до деякої міри шкодять видри, особливо в роки збільшення їх чисельності. Молодим деревним насадженням, а восени городнім культурам деяку шкоду завдають свині дикі. Корисна діяльність перелічених вище ссавців полягає переважно у знищенні, отже, в обмеженні чисельності гризунів-шкідників, а також різноманітних безхребетних, зокрема шкідливих комах. Головну роль у цьому відіграють кріт, їжак, бурозубка звичайна, білозубка білочерева, крупні види рукокрилих -- підковоніс великий, велика й гостровуха нічниці, довгокрил звичайний, вечірниця руда, кожан пізній. Такий хижак, як борсук, живиться головним чином різноманітними жуками, серед яких багато шкідників лісового господарства. Значне місце в раціоні лисиці, куниці та інших хижих ссавців посідають жуки.

Всі без винятку хижаки винищують мишовидних гризунів -- основних шкідників зернового господарства. Один із способів боротьби з гризунами--шкідниками сільського і лісового господарства -- так званий біологічний метод -- полягає у створенні сприятливих умов в окультуреному ландшафті для поширення дрібних хижаків -- ласок, горностаїв, тхорів -- щоб вони, живлячись мишами і полівками, обмежували зростання чисельності цих шкідників (М. І. Калабухов, 1935). В літературі є відомості про те, що один степовий тхір за рік може знищити понад 950 ховрахів. Протягом доби цей хижак з'їдає 10--12 дрібних гризунів. Щоб прогодувати своїх нащадків, пара тхорів протягом року повинна здобути 6-8 тис. мишей або полівок (П. О. Свириденко, 1950). Лисиця за осінній період в роки рясного плодоношення бука в Східних Карпатах за добу здобуває більше десяти дрібних гризунів.

Ласка -- хижак невеликого розміру, проте за день вона знищує близько 7--8 мишей або полівок, хоч з'їдає 2--3 звірків. Досить двом ласкам жити в скирті соломи або копі сіна, щоб вони за короткий проміжок часу знищили там всіх дрібних гризунів. Ми особисто пересвідчились, як ефективно полює ласка. Взимку в копах пшениці спостерігалась значна кількість мишей малих, полівок сірих і мишей польових. Розбираючи снопи, ми помітили ласку. Під снопами, де була ласка, ми знайшли шість загризених мишей малих. Багато гризунів знищує горностай. Спостереження, проведені нами восени показали, що близько водойм, де постійно перебували горностаї, чисельність водяних щурів і мишей польових помітно зменшилась. Найбільш поширений в західних областях хижак -- тхір темний за один рік винищує близько тисячі пацюків звичайних, хом'яків, різних мишей і полівок, з'їдає багато крупних шкідливих комах -- хрущів, ведмедиків. Тільки внаслідок знищення гризунів один тхір зберігає народному господарству від 1 до 2 т збіжжя за рік. Добова потреба куниці в м'ясі -- 125--150 г. Отже, протягом доби куниця може з'їсти 4--6 полівок чи мишей, або 1--2 сонь-вовчків, або одного пацюка. Таким чином, одна куниця протягом року з'їдає близько 2 тис. гризунів, з яких більшість -- типові шкідники народного господарства зокрема лісового чи сільського. За дослідженнями в Івано-Франківській області зустрічається одна куниця лісова на 600--900 га лісу. Оскільки на одному гектарі налічується 600--700 мишовидних гризунів, одна куниця з'їдає за рік всіх гризунів на площі 2--3 га лісових угідь. Значну кількість полівок і мишей влітку знищують їжаки. В жилих і господарських будівлях їжаки ловлять мишей хатніх, молодих щурів.

Крім перелічених видів, корисна діяльність яких безперечна, є багато видів, які за традицією звуться «байдужими», тобто корисна діяльність яких до цього часу практично не визначена. Це насамперед землерийки (Soricidae) і кажани (Chiroptera). Їх досі вважають байдужими, тому що вони начебто не мають великого практичного значення в народному господарстві.

Оцінюючи роль зазначених груп тварин, треба враховувати ряд обставин. Дослідження різних авторів (В. Г. Гептнер та інші, 1950; В. О. Межжерін, 1954), проведені останніми роками, показують, що при певних умовах чисельність землерийок в деревних і чагарникових насадженнях може бути дуже велика. Наші спостереження, проведені в околицях Львова, у Миколаївському районі Дрогобицької області; Шацькому районі Волинської області, в гірсько-карпатських лісах, свідчать про значну щільність бурозубки звичайної. Одночасно ми відзначили коливання чисельності цього виду. Так, бурозубка звичайна у букових лісах посідала перше місце, досягаючи у відловах 75% загальної кількості здобутих дрібних ссавців. Велика кількість бурозубок звичайних відзначалась у вільшанникових заростях. Приблизно таке саме співвідношення спостерігалось у Шацькому районі Волинської області. В погадках хижих птахів, зібраних в північних районах Волині (І. Т. Сокур, 1950), бурозубка звичайна становила 28--44% загальної кількості виявлених ссавців.

Всі землерийки дуже ненажерливі. їх добова потреба в кормі перебільшує вагу їх тіла, тобто може перевищувати 12--15 г. Середня вага бурозубки звичайної становить 10 г, отже, за день вона з'їдає не менш 10 г поживи (комах). При щільності білочеревих бурозубок звичайних 100 особин на 1 гектар відповідних угідь це дає 1 кг комах, знищених землерийками протягом доби, або понад 300 кг комах з гектара за рік. Приблизно така сама добова потреба в поживі і землерийки білозубки білочеревої, яка живе в рівнинних районах західних областей. Уявлення щодо чисельності землерийок білозубок можна скласти на підставі даних про вміст їх решток у погадках хижих птахів, зокрема сови-сипухи. Так, було встановлено, що землерийки білозубки (Сrocidura leucodon, C.suaveolens) переважають в погадках, займаючи перше місце в раціоні сови-сипухи. Рештки землерийки білозубки білочеревої становлять 6,5% від загальної кількості решток ссавців, виявлених в погадках цього птаха, а в північних районах Волинської області -- 7,39%. В Закарпатській області рештки землерийки білозубки, за нашими даними, становили близько 20%. Приймаючи до уваги, що ці землерийки щільно заселюють оброблювані землі (посіви зернових і технічних культур, виноградники), їх роль у сільському господарстві як винищувача шкідливих комах безперечна.

Скласти вичерпну уяву про корисну діяльність землерийок важко. Проте, виходячи з деяких опублікованих матеріалів, можна вважати, що близько 40% комах, яких поїдають землерийки, належить до видів, в тій чи іншій мірі шкідливих для сільськогосподарських і лісових культур. Слід відзначити, що землерийки (родина Soricidae), заселюючи лісову підстілку і верхні горизонти грунту, знищують комах і інших безхребетних, що живуть не на поверхні, а в верхніх шарах лісової підстілки, тобто там, де комахоїдні птахи не можуть розшукати і знищити цих шкідників. Таким чином, роль землерийок, насамперед таких численних в західних областях республіки видів, як бурозубка звичайна і білозубка білочерева, досить важлива. Це треба брати до уваги, оцінюючи корисну діяльність ссавців в окультуреному ландшафті.

Велику позитивну роль відіграють всі види рукокрилих, виявлені в західних областях. Кажани є активними винищувачами перенощиків малярії -- комарів роду Апорhеlеs. Наші спостереження свідчать, що в місцях, густо заселених кажанами, кровососних двокрилих значно менше, ніж там, де кажани відсутні зовсім.

Великої шкоди народному господарству, зокрема тваринництву, завдають вовки. Ця шкода особливо відчувається в гірсько-карпатських районах, а також на західноукраїнському Поліссі. Досить вказати, що лише у Воловецькому районі Закарпатської області протягом літа вовки на Боржавських полонинах знищили понад 50 овець і кіз та 24 коні. Приблизно така сама кількість худоби була знищена вовками на цих полонинах. В кінці серпня в околицях м. Сколе Скольського району Дрогобицької області кілька вовків вдень напали на стадо кіз, знищивши чотирьох тварин. Вовків, які переслідували овець, неодноразово спостерігали співробітники високогірного стаціонару на Боржавських полонинах Закарпатської області. Численні випадки нападів вовків на отари овець відомі за останні роки в Станіславській і Дрогобицькій областях. Крім величезних збитків, які роблять вовки в тваринництві західних областей, ці хижаки завдають спустошень серед дикої промислової фауни. Більшу частину року вовки живляться переважно дикими тваринами. В мисливських господарствах вовки особливо різко скорочують чисельність козуль, оленів і зайців.

В західних областях значна кількість цінних у господарському розумінні промислових звірів. В рівнинних районах живе багато зайців сірих, а в передгірних букових лісах чимало козуль. В гірсько-карпатських районах ще і зараз є значна кількість оленів. Таким чином, вовки мають добру кормову базу, і в зв'язку з тим, що організованого винищування їх в західних областях до цього часу по-справжньому не ведуть, вони є лихом для мисливської промислової фауни і громадського тваринництва.

Хутрові промислові звірі в систематичному порядку поділяються так: кріт, куниця лісова, куниця кам'яна, тхір чорний, тхір степовий, норка європейська, ласка, горностай, борсук, видра, ведмідь бурий, вовк, лисиця, кіт лісовий, рись, свиня дика, козуля європейська, олень звичайний, заєць сірий, білка карпатська, ховрах рябий, соня-вовчок, пацюк сірий, хом'як звичайний, ондатра, щур водяний.

Проте з цих 26 видів ссавців в заготівлях хутра значне місце займають лише такі види: кріт, тхір чорний, лисиця, свиня дика, заєць сірий, ховрах рябий, а в деякі роки пацюк сірий і хом'як. Решта видів в західних областях здобувається в незначній кількості, а на такі види, як норка, видра, ведмідь бурий, козуля європейська, олень звичайний, полювання взагалі заборонено через їх нечисленність. Друге місце в заготівлях хутровини займає заєць сірий. В середньому щороку у Львівській, Тернопільській, Волинській областях протягом мисливського сезону здобувають 10--27 тис.зайців. Аналіз заготівель цього зайця говорить про скорочення його чисельності протягом останніх років. А саме це пов?язано з недостатньою боротьбою з браконьєрством, збільшенням кількості бродячих собак, лисиць і вовків у західних областях.

Третє місце в заготівлях хутровини займає лисиця. Тимчасом як кількість зайців за останні роки в західних областях зменшилась, кількість лисиць помітно зросла. Провідне місце в заготівлях хутра займають тхори чорні, які становлять в середньому близько 15% хутрової сировини, що заготовляється в західних областях.

Лісові угіддя Карпат і прилеглих територій досить щільно заселені свинею дикою, козулею європейською, а лісові райони Східних Карпат -- оленем звичайним. З перелічених трьох видів парнокопитних промислове значення має лише свиня дика, яку здобували у великій кількості і цим самим зменшили щільність популяції. Тепер полювання на свиню дику скорочено до 2 місяців на рік, і цей захід безперечно сприятиме поновленню поголів'я цих тварин в західних областях.

Переходимо до питання про безпосереднє збагачення фауни обслідуваної території України шляхом інтродукції нових цінних для народного господарства видів звірів.

Різноманітні ландшафти західних областей дозволяють в широких масштабах проводити заходи перетворення фауни, збагачуючи її різними видами звірів. В умовах західних областей можна вести роботу по інтродукції та збільшенню поголів'я таких видів: ондатра, нутрія, вихухіль, бобер, собака енотовидний, тхір степовий, норка американська і деякі інші.

Значення ссавців у сільському господарстві обстеженої частини України досить велике. Немає необхідності додатково говорити про шкідливу діяльність мишовидних гризунів, які спустошують орні поля, оскільки на цьому питанні ми зупинялись у своїх попередніх працях. Не зовсім вивчена шкідлива діяльність малої водяної полівки.

Площа карпатських полонин становить понад 100 тис. га. Вони служать літнім випасом великої рогатої худоби і овець, а деякі з них використовують для сінокосу. Чорничникові асоціації -- місце збирання ягід, урожай яких майже щорічно високий. Карпатська субальпіка багата на цінні види лікарських рослин. Ось чому полонини потребують охорони і збереження природних, найбільш продуктивних рослинних формацій. Мала водяна, або гірська, полівка на полонинах Шешулі, Квасівському Менчулі, Рогнесці, Гаджині Маришевській, Брескулі та в інших місцях досягає високої щільності. Найбільша щільність її на посівах картоплі. Трапляються ці гризуни на полях кукурудзи, бобів, моркви, капусти, але відсутні на площах, зайнятих пшеницею, житом, вівсом. Список зареєстрованих у його кормовому раціоні рослин включає 28 видів, серед яких є цінні кормові трави -- вівсяниця червона, люцерна, тимофіївка альпійська, конюшина, пахучий колосок та інші.

У другій половині літа (липень--серпень) і восени (вересень--жовтень) найбільш щільно заселює городи, поїдаючи картоплю. Таким чином, мала водяна полівка в умовах гірсько-карпатського сільського господарства, в якому посіви картоплі -- основної культури в цих місцях -- займають більше половини площі всіх оброблених земель, належать до небезпечних шкідників. Заслуговує на увагу аналіз живлення деяких хижих звірів, зокрема лисиць, оскільки багато працівників сільського і мисливського господарства обстоює необхідність їх цілорічного відстрілу, мотивуючи це шкідливістю лисиць відносно свійських птахів та рослиноїдних видів мисливської фауни (борова дичина, зайці, козулі та ін.).

Лисиця. Взимку -- з листопада до початку березня -- у її живленні переважають гризуни і зайцеподібні, у тому числі лісова полівка (47,3%), заєць-русак (31,4%), водяна полівка (26,3%). Інші види гризунів -- звичайна і підземна полівки, лісова і жовтогорла миші та ін.--трапляються зрідка. Другорядну роль у живленні відіграють птахи, які становлять 15,7%. Навесні (друга половина березня -- кінець травня) у живленні лисиць переважають гризуни і зайцеподібні (понад 55%). Змінюється співвідношення видів: лісова полівка посідає перше місце (40,0%), далі йдуть підземна (13,2%) і звичайна (6,6%) полівки. Заєць-русак трапляється рідко. Птахи (в тому числі яйця) становлять 20,0%. Додаткові корми -- комахи (26,6%), зокрема Соrpis lunaris, і ящірки (13,2%). Влітку (червень--серпень) живлення лисиць стає більш різноманітним.

Куниця лісова. Основний корм куниці взимку -- мишовидні гризуни, залишки яких виявлено у 80,0% проб. Найчастіше трапляється лісова полівка (41,0%), миші роду Sylvimus (23,0%), підземна полівка (10,0%) та інші. Білки і птахи становлять по 9,8%. Навесні живлення стає більш різноманітним. З'являються нові компоненти-- плазуни і комахи. Серед гризунів на першому місці -- лісова полівка (53,8%), далі йдуть миші роду Sylvimus (30,9%), підземна і темна полівки (по 19,2%). Поодиноко відзначено звичайну полівку, сірого вовчка і білку. Крім гризунів, навесні в раціоні куниць багато комах -- 26,1, плазунів -- 23,0 і птахів --11,6%. Влітку різноманітність корму збільшується за рахунок рослинних об'єктів -- плодів та ягід. Компоненти корму (в %) можна подати так (у порядку зменшення їх значення): гризуни -- 80,0, у тому числі лісова полівка -- 37,7, миші -- 11,4, підземна полівка--9,8, водяна полівка-- 8,2, темна полівка--6,5, звичайна полівка і білка по 3,2; комахи-- 62,3; рослинна їжа--22,9 (чорниця--18, черешня, вишня і слива поодиноко); комахоїдні (кріт, бурозубки) -- 8,2; птахи -- 4,9; плазуни -- 1,6. Восени різноманітність їжі куниць не зменшується. На перше місце виступає їжа рослинного походження (в %): чорниця -- 35,9, сливи -- 12,8, малина--10,2, ожина -- 7,7, поодиноко трапляються білі гриби, горіхи тощо. Гризуни становлять близько 30%, а комахи (жуки, земляні оси та ін.), дощові черв'яки, ящірки є лише зрідка.

Ласка. Протягом року в її раціоні переважають гризуни -- 97,0%. Влітку на першому місці--лісові полівки (40,0%), далі підземні (25,0%) та водяні (11,0%). Інколи трапляються залишки птахів. Восени, взимку і навесні фігурують ті ж види гризунів. Корму рослинного походження в шлунках і екскрементах ласок не виявлено.Як бачимо, в живленні цих хижаків провідне місце належить мишовидним гризунам, в першу чергу лісовій, підземній, водяній полівкам, лісовій та жовтогорлій мишам.

Заєць-русак, білка, сірий вовчок відіграють другорядну роль. Для лисиці найбільш доступні тварини, що селяться в лісі і на полонинах безпосередньо на поверхні і неглибоко під землею; лісова куниця здобуває тварин, які живуть у лісі на поверхні землі і в нижньому ярусі дерев, ласка виловлює дрібних гризунів на полонинах і в лісі. Тому немає підстав вважати лисиць, куниць, тхорів, ласок та подібних хижаків небезпечними шкідниками птахівництва і мисливського господарства. Це -- корисні види, які винищують мишовидних гризунів -- шкідників сільського і лісового господарства. Цілорічний відстріл лисиць невиправданий і його необхідно заборонити. Дискусійним залишається питання про значення вовка в природних біоценозах і окультуреному ландшафті.

Вважають вовка корисним, оскільки він сприяє вибракуванню ослаблених рослиноїдних тварин, у зв'язку з чим популяції цих тварин не знижують своєї життєвості. Незначна кількість вовків повинна залишатись і в угіддях західних областей України для збереження споконвічної природної залежності «хижак -- жертва» та самого вовка як виду. Чисельність вовків в Українських Карпатах за останні 24 років зменшилась від 8 до 17 разів, у середньому в 10,5 раза. Скорочення чисельності популяції карпатського вовка ілюструє його здобування. Шкода від вовків для мисливського господарства Українських Карпат (знищення диких копитних) точно не визначена. Особливо терплять від вовків козулі і молоді дикі свині. Значна частина приросту стада оленів винищується цими хижаками. Але вовки завжди загризали слабих молодих або старих копитних, сприяючи оздоровленню стада карпатських диких свиней, оленів та козуль. Щодо свійських тварин, то шкода, якої завдають їм вовки, місцями ще досить значна.

Кріт звичайний. Його шкідлива діяльність найпомітніша у розсадниках, питомниках і шкілках. У цих місцях присутність кротів небажана.

Копитні (дика свиня, козуля, олень) пошкоджують лісові культури, об?їдаючи верхів?я, молоді паростки, листя. З метою охорони молодих насаджень їх слід загороджувати, охороняти або створювати буферні насадження. У зв?язку з низькою середньою чисельністю копитних у Карпатах (козуль на 1000 га угідь - 4,6, оленів - 3,8, диких свиней - 2,5 особин) вдаватися до особливих заходів охорони сіянців і молодих культур поки немає необхідності.

Вовчки (сірий, лісовий) -- об'їдають і кільцюють верхів'я молодих ялиць, смерек. Для обмеження чисельності цих гризунів рекомендується:

а) проводити суцільні вилови у окремих виділах за допомогою давилок і тарілочних пасток № 0, які слід розміщувати на похилених стовбурах та звалених деревах, у розгалуженнях (мутовках) нижніх гілок, прив'язуючи пастки до стовбура тонким м'яким дротом;

б) всіляко сприяти збільшенню кількості сов, лісових куниць, горностаїв та інших хижаків родини кунячих, що живляться вовчками (біологічний засіб боротьби).

Мишовидні гризуни в роки масового плодоношення основних лісоутворюючих видів дерев в Українських Карпатах досягають дуже високої щільності, завдаючи суттєвих збитків лісовому господарству і, зокрема, значно пошкоджують питомники і розсадники.

Чимало звірів приносять користь лісовому господарству, зокрема землерийки та летючі миші. Звичайна бурозубка при середній чисельності 100--150 особин на 1 га лісу знищує протягом року 4,5--5,0 ц комах, в яких близько 60% --шкідники дерев. Білозубка білочерева при чисельності 8--10 особин на 1 га орних земель щорічно з'їдає приблизно 50 кг різних безхребетних, серед яких чимало небезпечних. Не менша користь їжака, чисельність якого на заході досить висока, особливо у лісо-парковій зоні та зонах відпочинку навколо міст та промислових селищ. Летючі миші є важливим природним пресом, регулюючим чисельність лісових ентомошкідників, як зазначали різні дослідники. Найбільше значення мають фонові (масові) види колоніальних рукокрилих. На заході України до них належать малий і великий підковоноси, велика і гостровуха нічниці, звичайний довгокрил, руда вечірниця, пізній кажан тощо. Там, де у лісовому масиві або поблизу його знаходиться колонія летючих мишей, кількість шкідливих комах, активних в сутінках та вночі, мінімальна. За вегетаційний період одна досліджувана колонія з 1400--1700 великих та гостровухих нічниць у Закарпатській області виловила 1,2 т комах, серед яких домінували травневі хрущі, шовкопряди, совки. Ю. І. Крочко (1970) підрахував, що усі летючі миші Закарпатської області протягом одного вегетаційного періоду знищують коло 1500 т комах, переважно шкідливих.

6.2 Охорона диких тварин

Всюди на землі, в тому числі і в карпато-поліських областях України створюється окультурений ландшафт. Це -- незворотний і закономірний процес, оскільки без нього неможливий розвиток людського суспільства. Однак перетворюючи лице землі, не можна допускати його спотворення. Тому необхідна охорона ландшафтів, пов'язаних з багатовіковою історією розвитку рельєфу, історією народів, їх матеріальною культурою.

Порушення певної взаємодії елементів, з яких складається ландшафт, призводить до погіршення природної обстановки життя людини.

Збіднення фауни хребетних західних областей України порівняна з тваринним світом цієї території недалекого минулого показано в наших попередніх роботах (Татаринов, 1962, 1970). Зменшення кількості тварин викликане такими головними факторами:

Деяким зменшенням лісів у зв'язку з господарським освоєнням нових територій. У цьому випадку скорочуються життєві простори багатьох наземних і водних хребетних та інших тварин.

Гідромеліорацією, греблями, вирівнюванням русел рік, різними технічними спорудами, які є непереборними перешкодами на життєвому шляху багатьох хребетних.

Забрудненням рік, озер, ставів, грунту, повітря, що негативно впливає на чисельність тварин і викликає загибель багатьох особин різних видів.

Застосуванням отруйних хімікатів без врахування їх негативної дії на корисну фауну.

Прямим зіткненням з технікою. Птахи розбиваються об радіатори автомашин, електролінії, стикалася з літаками, кладки та пташенята гинуть під колесами тракторів, комбайнів, косарок; земноводні (ропухи, жаби), плазуни (веретінниці, вужі), звірі (їжаки, зайці, козулі, олені та ін.) гинуть під колесами автомашин, поїздів.

Непомірним промислом, необгрунтованим винищуванням хижих птахів, звірів, змій і браконьєрством.

У цьому зв'язку слід розглядати проблему збереження і збільшення поголів'я диких звірів заходу України. Протягом найближчих десятиріч формування фауни хребетних цієї території перебуватиме в прямій залежності від неухильного розширення окультуреного ландшафту -- скорочення заболочених ділянок, вирівнювання русел малих річок, створення паркових і лісопаркових насаджень, максимального розорювання земельних площ, розширення населених пунктів, збільшення території міст, будівництва нових виробничих підприємств, збільшення кількості будинків відпочинку, санаторіїв, шляхів сполучення, ліній повітряного зв'язку, підземних трубопроводів і так далі. Тому при відсутності заходів по науково-обгрунтованій охороні фауни хребетних, вона обов'язково кількісно і якісно збідніє. Ті ж види, які вже адаптувались до окультуреного ландшафту, при мінімальній охороні і правильному регулюванні чисельності популяцій (інтенсивність здобування відповідно до норм користування) можуть мати відносно постійну й високу чисельність. Щоб зберегти видовий асортимент фауни хребетних, необхідно терміново створити абсолютні заповідники, заказники, залишити недоторканими значні площі природних ландшафтів, піклуватися про додержання правил полювання, боротися з браконьєрством, проводити сезон тиші (травень--липень), здійснювати комплекс біоценотичних та біотехнічних заходів.

Сітка абсолютних фауністичних резерватів повинна бути в усіх ландшафтно-географічних зонах західних областей республіки, у тому числі: на Волинському Поліссі -- Заболотівська група озер (Тур та ін.); на Поділлі -- каскад водойм у верхів'ях р. Серету (Заложці, Вертелка, Пронятин) і у верхів'ях р. Горині; на Прикарпатті -- у Тлумацькому і Жовтневому лісництвах і на старицях Дністра поблизу с. Нижньова; в Українських Карпатах--у приполонинних лісах Ворохтинського, Говерлянського, Богданського, Лазищенського, Квасівського та інших лісництв (Чорногора) і на території лісокомбінату Осмолода (Горгани).

Найбільш відомі фауністичні резервати:

Чернівецька область -- державне заповідно-мисливське ("господарство (33 712 га), приписні мисливські господарства: Карпатське (29 000 га), Чернівецьке (14 000 га), Хотинське (8000 га); мисливський заказник Сторожинецький (22 023 га) та 8 приписних мисливських господарств Чернівецької обласної і районних рад площею близько 400 000 га.

Івано-Франківська область -- Карпатський державний заповідник (Чорногірський масив, 7938 га), лісомисливське господарство Осмолода (83 000 га), приписні мисливські господарства обласної, міської і районних рад: Глибоко-Майданське (31000 га), Заперянське (418 га), Тисменецьке (10 343 га), Богородчанське (12 000 га), Галицьке (4500 га), Городенківське (6200 га), Косівське (5600 га), Калуське (12 600 га), Коломийське (13 000 га), два приписних господарства мисливської секції спортивного товариства «Динамо», фауністичний резерват Товмачик і 11 приписних мисливських господарств лісокомбінатів тресту «Прикарпатліс» загальною площею близько 220 000 га.

ТАБЛИЦЯ

Збереження високостовбурних ділянок старих лісів, печер, скельних відслонень (Гологоро-Кременецький кряж, Товтри, круті береги в середній течії рік Дністра, Серета, Смотрича, Стрипи) -- місць, зручних для заселення плазунів, птахів (гніздування денних хижаків, сов, голінастих, голубів, дятлів, сиворакш, зозуль, ряду горобиних) і ссавців (рукокрилі і хижі), є невід'ємною частиною фауноохоронних заходів.

Під час реконструкції лісових насаджень необхідно створювати ремізи - зручні місця перебування різних плазунів, птахів і ссавців. Ремізи закладаються на площі 0,5--10 га на непридатних для сільськогосподарського використання ділянках. Вони складаються з лоху, терену, ліщини, шипшини, малини, чорної смородини, аґрусу, ялівцю, черемхи, калини. Для поліпшення кормової бази диких тварин в усіх лісгоспзагах і лісокомбінатах необхідні кормові поля площею 05-1,0 га, засіяні топінамбуром, картоплею, кормовими капустою морквою, дроком, вівсом, люцерною, еспарцетом, червоною конюшиною, багаторічним люпином, райграсом, тимофіївкою. Разом з цим у лісові культури слід вводити деревно-чагарникові види, які є особливо улюбленими кормовими рослинами птахів і звірів: дуб, бук, липа, дикі яблука, груші і черешні, кінський каштан, береза, верби, брусниця, глід, бузина, ожина та інші.

Піклуючись про охорону фауни хребетних, слід налагоджувати меліоративну сітку і регулювання рівня води в каналах, ставах, озерах, заплавних луках. Це забезпечить екологічно сприятливі умови для життя риб, земноводних, водних, болотяних, водноберегових птахів і звірів.

Громадськість повинна постійно стежити за охороною заборонних смуг вздовж озер, рік та інших водойм, де заборонено випасати худобу, косити сіно, рубати лозу, особливо в сезон тиші -- період з 15 квітня по 15 липня.

На заході України є група хребетних, які трапляються дуже рідко, або мають досить обмежені ареали і вимагають абсолютної охорони. До них належать понад 70 видів, у тому числі: стерлядь, форель райдужна, лосось дунайський, умбра, миньок; тритон альпійський, ропуха очеретяна, жаба прудка, черепаха грецька, полоз ескулапів, гадюка степова, глухар карпатський, журавель сірий, турухтан, чорниш, кроншнеп великий, лебідь кликун, лебідь шипун, гуска сіра, гоголь, лелека чорний,, чапля біла велика, квак, фламінго, сапсан, балобан, чеглок, шуліка червоний, беркуту орел-карлик, змієїд, осоїд, скопа, яугач, сова біла, сплюшка, сич, горобець, сова яструбина, сова довгохвоста, жовна, дятел трипалий, дятел малий, шпак рожевий, рюм, лазорівка біла, ремез, синиця вусата, дрізд кам'яний, типівка альпійська, оляпка, бурозубка альпійська, кутора мала, нічниця довговуха, нічниця ставкова, нічниця війчаста, нічниця триколірна, нічниця Іконникова, вечірниця мала, вечірниця гігантська, нетопир Натузіуса, кожанок північний, кажан двоколірний, норка європейська, горностай, видра, кіт лісовий, зубр європейський, кролик дикий (акліматизований), бобер річковий, вовчок садовий, мишівка північна, мишівка південна, сліпак подільський.

Крім того, на обстеженій території є хребетні, поширені спорадично. Вони також заслуговують на охорону. До них належать 60 видів, зокрема: мінога українська, форель струмкова, в'язь, білизна, марена дніпровська, сом звичайний, вугор річковий, саламандра плямиста, часничниця звичайна, черепаха болотяна, веретінниця, вуж водяний, гадюка звичайна, тетерев, рябчик, куріпка сіра, фазан (акліматизований), курочка-крихітка, щоголь, фіфі, вальдшнеп, дупель, норець сірощокий, широконіска, чернеть чубата, чернеть червоноголова, чапля руда, бугай великий, кібчик, шуліка чорний, підорлик малий, канюк звичайний, зимняк, сипуха, сич волохатий, дрімлюга, бджолоїдка звичайна, рибалочка голуба, дятел сірійський, дятел середній, пуночка, в'юрок альпійський, вівсянка садова, плиска гірська, пищуха короткопала, корольок червоноголовий, кобилочка солов'їна, соловейко західний, кутора звичайна, нічниця вусата, широковух європейський, тхір степовий, борсук, ведмідь, рись, олень плямистий (акліматизований), олень благородний, лось, ховрах європейський, вовчок лісовий, пацюк чорний, хом'ячок сірий, сліпак буковинський.

Досить важливо вирішити питання про збільшення штату державних єгерів та інспекторів у справі охорони фауни при обласних управліннях лісового господарства та лісокомбінатах. Це буде дійовим заходом у боротьбі з браконьєрством. Одночасно слід розробити науково обгрунтовані методи полювання та промислу для кожної ландшафтно-рослинної зони, які б забезпечували збереження маточного поголів'я, необхідного для підтримання оптимальної щільності популяцій цінних видів.

Оскільки охорона фауни неможлива без її збагачення раніше винищеними на заході видами, доцільна реакліматизація в Українських Карпатах серни, альпійського бабака, зайця-біляка, білої куріпки; на Волинському Поліссі -- вихухолі, благородного оленя, сірої гуски, лебедя-кликуна; на Поділлі -- перев'язки, європейської норки, дикої свині, дрофи, фазана. Бажано провести пробну акліматизацію муфлона, колонка та сіноставців (Карпати); дикого кролика, лані (Поділля); колонка (Полісся). Акліматизація і реакліматизація риб, птахів, .звірів вимагають всебічного обговорення і наукового обгрунтування. У кінцевому підсумку вони повинні давати економічний ефект.

Для успішної фауноохоронної роботи необхідна активізація діяльності секцій охорони фауни обласних, міських та районних відділень Українського товариства охорони природи, ведення усіма існуючими методами (видання плакатів, листівок, брошур, статей, книг, проведення бесід, лекцій, демонстрація кінофільмів про фауну та її охорону, виступи по радіо і телебаченню) роз'яснювальної роботи серед населення про корисну роль хребетних, їх охорону та рішучу боротьбу з усякими проявами браконьєрства.

Збереження рецентної фауни хребетних дуже важливе питання, оскільки «піклування про майбутнє людства пов'язане з проблемами охорони природи в найширшому розумінні цього слова» (Дорст, 1968).

Заєць сірий. На полях останнім часом відбувається перепромисел цієї тварини. Тому в пересілках, розташованих чи примикаючих до полів, необхідно проводити обережне добування його. Найбільш доцільно було б вилучити ці площі з-під полювання або дуже обмежити. Тим більше, що щільність його на полях дуже низька -- приблизно 3-3,5 особин на 100 га, а в лісах не сягає і половини цієї цифри.

Хижаки, які стоять на вершині піраміди тваринного світу і живляться м'ясом, є надзвичайно важливим і необхідним компонентом природних комплексів, лісових, водних чи відкритих просторів. Хижак сприяє здоров'ю своїх потенціальних жертв, тобто здійснює селекцію, поїдає трупи загиблих тварин -- є біологічним санітаром і проводить природній добір. Після винищення хижаків спершу збільшується кількість його потенціальних жертв, але в дальнішому наступає дегенерація, поширюються захворювання.

В пораднику згадується про таких хижаків, як ведмідь, рись, кіт лісовий, вовк, лисиця, куниця, тхір, норка, видра, борсук, горностай та ласка.

Ведмідь бурий розмножується повільно. Статеве співвідношення і вікова структура його вимагають, досліджень. Охороняється. І тільки у випадку особин, які завдають шкоди тваринництву, дозволяється відстрілювати, що не впливає відчутно на стан популяції, яка стабілізується. Ворогів, крім людини, ведмідь не має. Серед ведмедів не спостерігається таких, які підлягали б селекції. Однак після досягнення певної щільності можна було б проводити спортивний відстріл тільки старих самців. Такий відстріл зрештою дуже ризикований -- восени, в темноті до принади біля вишки підходять скоріше самки, самі чи з молодняком, ніж старі самці. Цю особливість поведінки обов'язково треба знати і враховувати всім, кому доручається відстріл.

Поки що ведмедя слід оберігати.

Рись, в угіддях малочисельна -- зустрічається в середньо- і високогірській частині Карпат. Кількість її необхідно було б збільшити до відповідної щільності і лише тоді дозволити спортивне полювання. Слід відзначити, що український сектор Карпат у зрівнянні з чехословацьким, румунським і польським найменш заселений риссю.

Добування лисиці з року в рік зменшується, тому слід дозволити полювання на неї тільки в час, коли хутро найдоброякісніше, а не цілорічно, що приводить до винищення її. Останнім часом думка про її "шкідливість" дещо змінилась -- винищуючи велику кількість мишей, лисиця приносить сільському і лісовому господарству велику користь.

Вовк необхідний в Карпатах, як співчлен цієї екологічної системи і як вид. Своєю діяльністю він сприяє підвищенню якості мисливських тварин. Але, на жаль, не маємо даних про оптимальне співвідношення чисельності вовка до кількості його жертв, внаслідок чого не можемо управляти його популяцією. Канадські і американські вчені, спираючись на багаторічні дослідження, вважають, що стан динамічної рівноваги наступає тоді, коли на одного вовка припадає 30 лосів. А як у Карпатах, де живе олень, козуля і дика свиня та хижаки рись і ведмідь? Ця справа вимагає вивчення і вирішення. При регулюванні чисельності вовка необхідно застосувати тільки спортивний вид полювання в зимовий період, тобто без капканів, отруєних принад чи винищування виводків у лігві.

Куниця та борсук потребують охорони -- перших досить інтенсивно виловлюють браконьєри різними пастками і капканами, а других добувають з-під землі.

Тхір, горностай і ласка знищують значну кількість мишей -- заслуговують на якнайбільшу охорону.

Білки, часто попадають в пастки-колибки, наставлені на лісову куницю.

6.3 ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ПОПУЛЯЦІЙ

Для Українських Карпат стан популяцій видів, означених тут як великі ссавці, слід визнати неблагополучним. Тенденції зміни їх чисельності інакше як тривожними назвати не можна. Так, порівняно з 1990 роком чисельність оленя благородного й козулі в Івано-Франківській області зменшилася майже вдвічі, у Львівській - на третину, значно спала кількість цих тварин у Закарпатській і Чернівецькій областях. Стабільну, переважно, тенденцію до скорочення виявляє також дика свиня. Динаміку чисельності названих ви-., дів досить повно охарактеризував М. С. Гунчак. На додаток до його невтішної статистики підкреслимо, що показники щільності поголів'я оленя, козулі, дикої свині оптимального рівня практично не досягають. При цьому щільність в угіддях Держкомлісгоспу дещо вища порівняно з угіддями інших користувачів.

Зубр у Карпатах зберігався до початку XVIII століття (гірсько-карпатська форма). Про це відомо з записок Д. Кантеміра (1717). За даними А. Нахлика (1992), останнього карпатського зубра вполювали 1762 року. Реакліматизацію виду розпочали 1965 року. До мисливського господарства «Майдан» тоді завезли 10 зубрів (4 самці й 6 самиць) кавказько-біловезької лінії. Наступних років зубрів випустили на території Буковинського мисливського господарства (1970 року - 8 самців й 11 самиць) і Надвірнянського лісокомбінату (1976 року - 4 самці й 4 самиці; 1978 року - 2 самиці; 1982-го -8 особин). Вилов і перевезення тварини переносили більш-менш задовільно, водночас траплялися випадки загибелі окремих екземплярів відразу після перевезення і випуску в угіддя внаслідок фізичного виснаження та захворювань. Гинули тварини також внаслідок нещасних випадків та від браконьєрства. Максимальної чисельності (понад 250 голів) зубри в Карпатах досягли на початку 90-х років, згодом їх чисельність зменшилася. У трьох осередках розселення на 1 січня 2000 року обліковано 183 особини (у Львівській області - 31, Чернівецькій - 148, Івано-Франківській - 4).

Ведмедів 1991 року обліковано 597 особин, 1995-го - 474, а 1998-го -396 {Гунчак, 1999). На кінець другого тисячоліття залишилося 360 тварин. За 1990-2000 роки відстріляли 6 ведмедів. Щодо відстрілу браконьєрського, то він, за підрахунками М. С. Гунчака, міг досягати 80-90 голів на рік.

Рись у Карпатах дуже нечисленна, нині її кількість ледве виходить за межі 200 особин (усього в Україні налічується до 340 цих тварин).

Причин такої ситуації багато, для їх вивчення, систематизації та обґрунтування необхідних заходів потрібні ретельні комплексні дослідження за єдиною регіональною програмою.

Поза сказаним слід також констатувати, що і на сьогодні в Українських Карпатах великі ссавці - найменш вивчена група наземних хребетних тварин (на відміну від гризунів, рукокрилих, яким присвячено багато різнопланових наукових праць, утому числі докторських дисертацій: гризунам присвячена докторська дисертація М. П. Рудишина, рукокрилим - Ю. Ю. Крочка). Що ж до великих ссавців, то в повному обсязі відсутні навіть біометричні дані. Не систематизовані матеріали про трофейну цінність мисливських видів. Регіональна програма науково-дослідних робіт мала б охоплювати, поряд з іншими, такі питання:

особливості територіальної (в тому числі у зв'язку з висотною поясністю) та харчової поведінки;

якісний склад кормів та кормові ресурси;

реакція на лісогосподарську та екотуристичну діяльність;

прогнозування ефективності охоронних і біотехнічних заходів.

У найхарактерніших місцях існування згаданих тварин слід закласти маршрути для систематичних стаціонарних спостережень.

При обґрунтуванні заходів щодо збереження і відтворення великих ссавців слід уникати усереднених показників. Загальна площа Українських Карпат - 1384 тис. га - мало що говорить про можливість благополучного існування тут тих чи інших великих тварин. Карпати густо заселені, розчленовані транспортними й іншими магістралями, господарська, в тому числі й лісогосподарська діяльність високоінтенсивна. Традиційні методи природокористування мають переважно екстенсивний характер і вкрай повільно поступаються екологічно невиснажливим методам (сільському туризмові, оздоровленню тощо). В результаті знецінюються кормові й захисні властивості місць можливого існування великих ссавців. Територія поширення цих тварин не суцільна, а розчленована на фрагменти; площа, що забезпечує життєдіяльність виду, може становити дуже невеликий відсоток території. Так, за О. О. Слободяном (1988), індивідуальна територія ведмедя в Карпатах займає близько 1000 га. Якщо це в геометричному окресленні - ситуація одна, якщо в біотопічному - цілком інша. Так чи інакше, а основними притулками великих ссавців стають місця малодоступні або ж малопридатні для господарської діяльності людини. Такі місця - своєрідні комфортні центри ареалу -слід було б паспортизувати, пов'язати в єдину систему природоохоронних об'єктів, визначити екологічні коридори між ними. На основі окресленого в такий спосіб біотопічного каркасу території можна забезпечити найвищу ефективність охорони тварин і біотехнічного піклування про них.

Великі тварини - традиційні об'єкти полювання. Якраз вони насамперед терплять від переслідування людиною та від погіршення внаслідок господарської діяльності умов існування. Для прикладу згадаємо тура, тарпана, їхньої долі ледь не розділив зубр. До Червоної книги України (1994) з великих ссавців, крім зубра, занесено рись, 90% української популяції якої зосереджено в Карпатах.

Зменшення чисельності червонокнижних та мисливських видів пов'язане передусім з антропогенним тиском: погіршенням умов існування внаслідок трансформації середовища, надмірним добуванням. Тією чи іншою мірою це характерно для всієї Європи. В додатку III до Бернської конвенції про охорону дикої флори й фауни (1979) включено всі види, які в цій конвенції розглядаються. Назріло, на наш погляд, питання про занесення до Червоної книги України й ведмедя бурого. Теперішня його чисельність значно менша від низки червонокнижних видів (борсука - до 10 тис, видри - 1,5-2 тис, зубра - 550). У країнах, де ведмедя взято під охорону, його чисельність помітно зросла.

Окремого розгляду потребує проблема регулювання чисельності вовка. Вирішувати її у відриві від комплексу еколого-фауністичних та господарських факторів не можна. Мисливці не здатні дублювати роль цього звіра в екосистемі. В Українських Карпатах про це свідчить порушена вікова і статева структура популяцій ратичних, щодо оленячих - ювенілізація стад, кількісне переважання самок над самцями, участь у розмноженні молодих, фізично ще не зовсім сформованих самців. Змінити схему відстрілу, щоб виправити ситуацію, мисливцям не вдається. Реалістично, отже, здійснювати кількісну і якісну селекцію вовчого племені з обов'язковим щодо цього контролем.

Вовк у місцях свого поширення викликає посилену цікавість науковців і громадськості. На заповідних територіях, на відміну від тих, де ведеться господарська діяльність, система «рослинність - ратичні - вовки» з часом набуває здатності до саморегуляції і відтоді не потребує втручання людини. Довголітні спостереження за цими хижаками у Воронезькому заповіднику (Російська Федерація) показали, що такий розвиток подій забезпечується завдяки специфічному розподілові території між членами вовчої зграї: кожен із них залежно від віку, статі й соціальної позиції використовує ті або інші ділянки території. Поза тим, від покоління до покоління передаються традиції зграї, пов'язані з використанням кормових і захисних ресурсів. Коли досягається баланс між ратичними і вовками, останні за межами заповідних угідь практично не полюють.

У 1992 році в Ріо-де-Жанейро на другій конференції ООН «Довкілля і розвиток» (перша відбулась у Стокгольмі 1972 року) було концептуально окреслено програму збалансованого розвитку світової економіки на засадах узгодження економічних потреб суспільства з екологічними можливостями біосфери. Незбалансованість потреб і можливостей веде до поглиблення, а в підсумку до незворотності змін життєвого середовища і тварин, і людей. Наукові розробки щодо збалансованого розвитку економіки повинні мати детальний аналіз і довготривалий прогноз природокористування. Опублікований не так давно проект «Концепції сталого розвитку України»* фактично залишає поза увагою тваринний світ (і як природний ресурс, і як складник будь-якої екосистеми), не торкається аспектів природокористування в екологічно вразливих регіонах, не враховує сільського способу господарювання, що переважає в Карпатах. На планеті, і так само в Україні, фактично існують два екотипи людини: міський і сільський. Спосіб життя міського і сільського населення відрізняється у сферах споживання, освіти, доступу до інформаційних ресурсів та цінностей цивілізації. Загалом, місто і село - це різні соціально-психологічні середовища з певним інформаційно-технічним та соціальним розривом між ними. В особливостях і традиціях природокористування сільського типу, може, й закодована відповідь на питання про екологічну стабільність Карпатського регіону та можливість збереження тут аборигенної фауни загалом і фауни великих ссавців зокрема.

Підбиваючи підсумки, відзначимо безперечну актуальність і своєчасність запропонованого для розгляду на цій конференції питання. Проблема збереження біорозмаїття найчастіше аналізується на прикладі рослин, комах тощо. Великим ссавцям, зокрема і в Карпатах, належної уваги при цьому не приділяють; щодо відтворення і використання їх ресурсів нагромадилося більше питань, ніж точних науково обгрунтованих відповідей. Значних масштабів набуло браконьєрство. Порушуються правила ліцензійного добування, є недоліки в реалізації Законів України «Про тваринний світ» і «Про мисливське господарство і полювання». Все це діється на фоні значної трансформованості біотопів, зниження їх кормності й захищеності. Стратегію діяльності щодо збереження та відтворення чисельності великих ссавців Українських Карпат доцільно було б окреслити у вигляді відповідного проекту, приділивши в ньому увагу, крім уже названих, ще й таким питанням:

аналіз і прогноз наслідків господарської діяльності в поточному часі
та на перспективу;

забезпечення безпосередньої охорони тварин і місць їхнього існування;

диференціація заходів відповідно до біології й стану популяції кожного виду;

регулювання обсягів і структури добування ратичних і хижих;

урахування кормових потреб хижаків (вовка, рисі) при плануванні добування ратичних;

допомога тваринам при катастрофічних природних явищах;

співпраця між державними структурами і громадськими організаціями;

популяризація знань про великих ссавців, ознайомлення населення з біологією цих тварин та заходами щодо їх збереження;

збір інформації про великих ссавців через громадські організації - від шкільних гуртків до екологічних і мисливських товариств - та нагромадження її через структури Держкомлісгоспу в загальнодержавному банку даних.

Загалом при послідовному здійсненні комплексу спеціальних заходів чисельність великих ссавців Українських Карпат можна утримувати на оптимальному рівні й використовувати їх як цінний об'єкт полювання.

ПОЛЬОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Польовий матеріал збирався на території Передкарпаття. За час польових досліджень я побачив близько 20 видів представників теріофауни Бистрицької улоговини. Найбільше я бачив їжаків, мишей, які є найбільш чисельними у цьому регіоні. Переважно я спостерігав за ними у лісі і на полі.

За час польового збору я описав таких представників. Ряд комахоїдні родина їжакові вид їжак південний. Живе біля лісу, коло людських поселень, харчується комахами, родина кротові кріт звичайний. Живе під землею харчується комахами, дощовими черв'яками. Родина землерийкові бурозубка звичайна -харчується комахами коренями рослин, ряд рукокрилі родина підковоносеві представник підковоніс малий, родина мишкові представник нічниця звичайна. Для цього ряду характерним є те, що вони літають і орган чуття представлений своєрідним ехолокатором. Живуть на горищах. Родина куницеві представники куниця лісова, тхір темний, ласка ласиця -це невеликі хижаки. Живуть у лісі або біля лісу, харчуються невеликими гризунами, живуть у норах. Родина вовчі представники вовк сірий, лисиця звичайна -хижаки більших розмірів. Живуть у лісі. Харчуються гризунами. Ряд парнокопитні родина свинні представник свиня дика. Живе у лісі, харчується рослинами. Родини оленеві представник козуля європейська близький родич північного представника оленя благородного. Живе у передгір'ї. Ряд гризуни родина зайцеві. Представник заєць русак. Живе у лісі гризун невеликого розміру, зимою забарвлення шерсті сіре, родина білячі представник білка звичайна. Живе у лісі на деревах у дуплах. Родина мишині представники миша польова, миша лісова, полівка лісова малі гризуни характерними для них є велика плодючість, тобто самки за літо дають кілька приплодів, живуть у полі. Завдають шкоди сільському господарству.