Некоферментні функції тіаміну

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені І.І. МЕЧНИКОВА

Біологічний факультет

Кафедра біохімії

Курсова робота

Некоферментні функції тіаміну

Студентки ІІ курсу

денного відділення скороченої форми навчання

РУДЕНКО ОЛЕНИ АНАТОЛІЇВНИ

Науковий керівник

к.б.н., доцент кафедри біохімії

Чернадчук Сніжана Серпгіївна

Одеса 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Фізико-хімічна характеристика тіаміну

1.2 Перетворення, транспорт і вміст тіаміну в організмі

1.3 Коферменті функції тіаміну

1.4 Некоферментна активність тіаміну

1.5 Вітамінози

1.6 Вміст в продуктах харчування і добова потреба

СПИСОК ЦИТОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Вітаміни беруть активну і багатосторонню участь у метаболізмі, зростанні, диференціації і розмноженні клітин. Коферментні вітаміни крім класичної функції - участі в якості коферментів в тисячах ферментів, виконують і інші регуляторні функції, які названі некоферментними. Проте, вичення метаболізму вітамінів та їх функцій в організмі до теперішнього часу проводиться однобічно. Переважна більшість досліджень присвячені вивченню механізмів перетворення їх у коферменти і ролі коферментів у здійсненні тих чи інших ферментативних реакцій.

Тіамін є одним з найважливіших вітамінів, функції фосфорильованих форм якого добре вивчені [13].

Найзагальніше уявлення про місце тіаміну і його похідних в регуляції обмінних процесів можна отримати на прикладі знайомства з коферментними і некоферментними функціями вітаміну.

Коферментні функції тіаміну - це функції, які реалізуються після його перетворення в тіаміндифосфат і участі в функціонуванні відповідних ТПФ-залежних ферментів. Експериментально було доведено, що вітамін В₁ у формі ТПФ є складовою частиною мінімум чотирьох ферментів, приймаючих участь в проміжному обміні речовин. Відомо, що ТПФ входить до змісту двух складних ферментних систем - піруват- та б-кетоглутаратдегідрогеназних комплексів, каталізуючих окислювальне декарбоксілювання піровіноградної й б-кетоглутарової кислот. У складі транскеталаїзі ТПФ приймає участь в переносі глікольальдегідного радикалу від кетосахарів до альдосахарів. В частності, ТПФ приймає участь в окислювальному декарбоксілюванню гліоксілової кислоти й б-кетокислот, які утворюються при розпаді амінокислот [26].

Основна маса проявів некоферментної функції тіаміном і його метаболітами біохімічних реакцій у клітині може бути опосередкована наступними процесами:

1. Процесами, що протікають по тіол-дисульфідному типу:

2. Конкуренцією між певним метаболітом тіаміну і іншими коферментами на рівні приєднання до апоферменту.

3. Конкуренцією за активний центр ферменту и процесами, пов'язаних з переносом фосфатних груп [10].

Мета роботи - вивчення на аналіз основної вітчизняної та зарубіжної літератури, присвяченої некоферментним функціям тіаміну.

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Фізико-хімічна характеристика тіаміну

Вітамін В₁ (тіамін), перший кристалічний вітамін, виділений К. Функе в 1912 р.Пізніше був здійснений його хімічний синтез. Поряд з аміногрупою вітамін В₁ містить атом сірки, тому він був названий тіамін. У хімічній структурі йогомістяться два кільця - піримідинове й тіазолове, які з'єднані метиленовим зв'язком [1, 6, 15, 18].

Тіамін добре розчинний у воді. Водні розчини тіаміну в кислому середовищі витримують нагрівання до високих температур без зниження біологічної активності. У нейтральному і особливо в лужному середовищі вітамін В₁ навпаки, швидко руйнується при нагріванні [1, 3]. При окисненні тіаміну утворюється тіохром, що дає синю флюоресценцію при УФ-опроміненні. На цій властивості тіаміну засновано його кількісне визначення. Вітамін добре розчиняється у воді й оцтової кислоті, дещо гірше в етиловому та метиловому спиртах і не розчиняється в хлороформі, ефірі, бензолі, ацетоні. З водних розчинів тіамін осаджується фосфорно-вольфрамовою чи пікриновою кислотою. У лужному середовищі тіамін піддається численним перетворенням, які, в залежності від природи доданого окислювача, можуть завершуватися утворенням тіаміндисульфіду або тіохрому.

У кислому середовищі вітамін розщеплюється тільки при тривалому нагріванні, утворюючи 5-гідрокси-метилпіримідин, мурашину кислоту, 5- амінометилпіримідин, тіазоловий компонент вітаміну і З-ацетил-З-меркапто-1-проланол. Серед продуктів розпаду вітаміну в лужному середовищі ідентифіковані тіотіамін, сірководень, піримідодіазепін та ін. Отримані також сульфат і мононітрат вітаміну. Відомі солі тіаміну з нафталенсульфоновою, арілсульфоновою, цетілсерною та ефіри з оцтовою, пропіоновою, масляною, бензойною та іншими кислотами [4, 16].

Особливе значення мають ефіри тіаміну з фосфорною кислотою, зокрема тіаміндифосфат (ТДФ), що з коферментною формою вітаміну [19, 21]. Вітамін В₁ і легко всмоктується в кишечнику, але не накопичується в тканинах і не має токсичні властивості. Надлишок харчового тіаміну швидко виводиться з сечею. У перетворенні вітаміну в його активну форму - тіамінпірофосфат (ТПФ), часто званий також тіаміндифосфат, бере участь специфічний АТФ-залежний фермент - тіамінпірофосфокіназа, що міститься головним чином в печінці і тканині мозку [22 - 24].

Біохімічні функції більшості водорозчинних вітамінів полягають в основному в їх коферментній ролі в обмінних процесах. Свої біохімічні функції тіамін здійснює в фосфорильованому вигляді. В даний час відомо близько 25 ферментативних реакцій, в яких ТДФ (тіамін) бере участь як кофермент [24].

1.2 Перетворення, транспорт і вміст тіаміну в організмі

В організм людини і тварини вітамін надходить з їжею у вільному, етерифікованому і зв'язаному вигляді. Під впливом травних ферментів відбувається майже кількісне його перетворення на вільний тіамін, який надходить в кров або частково виділяється з калом. Дисульфідні похідні вітаміну (ТПДС) всмоктуються швидше за тіамін,утворюючи у момент проходження слизової оболонки кишечника більше тіамін фосфатів. Проникнення тіаміну з крові, швидко фосфорилюється в печінці, частина його у вигляді вільного тіаміну надходить в загальний кровотік і розподіляється між іншими тканинами, а частина знову викидається в шлунково-кишковий тракт разом з жовчу і екскретами травних залоз, забезпечуючи постійну рециркуляцію вітаміну і поступове рівномірне засвоєння його тканинами.

Основна маса вітаміну,що доставляється в клітини, фосфорилюється до ТДФ, але після цього не повністю зв'язується відповідними апоферментами білками. У складі різних біологічних об'єктів постійно присутні сам тіамін і наступні похідні: ТМФ, ТДФ,ТДС і тіохром. Сам вітамін бактеріальних і твариних клітинах активно метаболізується, утворюючи більше 25 різних сполук, що виявляються в культуральній рідині при вирощувані бактерій або серед продуктів виділення в сечі тварин і людини.

Головними повністю індетифікованими в сечі уламками вітаміну були 2-метил-4-аміно-5-піримідинкарбонова кислота і 4-метилтіазол-5-оцтова кислота. У дорослої людини,що нормально харчується, за добу виділяється від 100 до 600 мкг тіаміну,а у щура - 10-20 мкг. Введення підвищених кількостей вітаміну з їжей або парентерально збільшує виділення вітаміну,але у міру зростання доз пропорційність поступово зникає, і в сечі разом з тіаміном починають зростаючих кількостях з'являтися продукти його розпаду - до 49-50 % введеної дози при кількості вітаміну понад 10мкг.

Сумарний вміст тіаміну у всьому організмі людини,нормально забезпеченої вітаміном, складає приблизно 30 міліграм, при цьому в цілісній крові його знаходиться 3-16 мкг%, а в інших тканинах значно більше: серці - 360, печінці - 220, мозку - 160, легенях - 150, нирках - 280, м'язах - 120,наднирниках - 160, шлунку - 56, тонкому кишечнику - 55,товстому кишечнику - 100, яєчнику - 61, яєчках - 80, шкірі - 52 мкг%. У плазмі крові виявляється переважно вільний тіамін (0,1-0,6 мкг%), а в еритроцитах (2,1 мкг на 10¹¹ клітин) і лейкоцитах (340 мкг на 10¹¹ клітин) - фосфорильований. У щурів основна кількість тіаміну тканин представлена ТДФ, хоча шкіра і скелетні м'язи містять ще досить багато дисульфідів вітаміну [10].

1.3 Коферменті функції тіаміну

Для розуміння конкретної ролі вітаміну в обміні речовин цілком виправданим видасться більш детальне ознайомлення з самими реакціями, в яких тіамін як кофермент (ТДФ) бере участь.

1. Декарбоксилювання а-кетокислот у мікроорганізмів протікає без сполученогоокненення, і типовий для зазначеної дії фермент карбоксилазаздійснює розпад пірувату до вуглекислоти і ацетальдегіду:

CH3COCOOH>CH2CHO + CO2..

Той же фермент бере участь в обміні інших, подібним чином побудованих, кетокислот і може каталізувати конденсацію утворення альдегідів до відповідних ацілоінів. В останній час отримані докази, що неокислювальне перетворення а-кетокислот за певних умов має місце і в тканинах тварин, у яких у зв'язку з цим постійно можна знайти деяку кількість ацетальдегіду, етанолу та ацетону, які утворилися ендогенно [25]. Остання речовина розглядається деякими авторами [24, 27] як можливий продукт детоксикації ацетальдегіду, який виникає при надмірному надходженні в організм етилового алкоголю. Для тканин тварин основним типовим шляхом перетворення а-кетокислот є їх окислювальне декарбоксилювання.

2. Фосфорокластичне розщеплення кетосахарів, зокрема ксилулозо-5- фосфату у деяких мікроорганізмів, здійснює фермент фосфокетолаза, який містить ТДФ.

3. ТК каталізує реакції переносу глікольальдегідного радикалу від кетосахарів на альдосахара [25]. За участю ТК відбуваються реакції неокислювального утворення пентозофосфатів з гексозофосфатів або реакції асиміляції пентозофосфатів, коли мова йде про функціонування глюкозо-монофосфатного окисного шунта. Очевидно, що таким чином з транскетолазою тісно пов'язані процеси забезпечення організму пентозофосфатами (синтез нуклеїнових кислот) і НАДФН₂ (в суміжних дегідрогеназних реакціях), що є найважливішим постачальником водню при більшості відновлених процесів біосинтезів (жирні кислоти, холестерин, гормони та ін.).

1.4 Некоферментнаактивність тіаміну

Спроби класифікувати некофермснтні ефекти тіаміну здійснювалися з 60-х років минулого сторіччя. Ю.М. Островський запропонував класифікувати прояви некоферментних ефектів тіаміну та тіамінфосфатів виходячи із здатності цих речовин реагувати з різними біологічно активними сполуками завдяки наявності в їх молекулах хімічно активних угруповань. Автор виділив три можливих типи проявів некоферментних властивостей тіаміну і ТПФ завдяки можливості безпосередньої взаємодії цих сполук з іншими біологічно активними сполуками. До першого типу він відніс взаємодії з пірофосфатним угрупованням ТПФ. До другого типу були віднесені взаємодії з аміногрупою піримідинового кільця. До третього типу були віднесені процеси утворення змішаних дисульфідів завдяки розкриттю тіазолового кільця [20, 21].

Однак накопичені за п'ять десятиліть експериментальні факти свідчать про те, що все розмаїття некоферментних ефектів тіаміну та його фосфатів звести до хімічної взаємодії з іншими сполуками не можна.

Крім того, було встановлено, що деякі продукти катаболізму тіаміну, які утворюються в організмі, проявляють власні ефекти, не пов'язані з коферментними функціями [24, 25].

З точки зору багатьох дослідників більш доцільно класифікувати прояви некоферментних ефектів тіаміну та його метаболітів, використовуючи, як критерій, характер біохімічних процесів, в яких виявляються ці ефекти тіаміну та його метаболітів.

Відповідно до цього можна виділити наступні прояви некоферментних ефектів тіаміну та його метаболітів:

1. Неферментативні взаємодії тіаміну та його метаболітів з іншими речовинамиклітини.

Завдяки наявності в молекулі тіаміну декількох активних угруповань він здатний реагувати з цілим рядом сполук. Добре відомо взаємодія між тіаміном та поліфенолами, яка реалізується як in vitro, так і в деяких клітинах. Механізм цього процесу полягає в активації іонізованих поліфенолів у присутності кисню і наступному каталізі активними інтермедіатами розщеплення тіазолового циклу іоном ОН~, в результаті чого утворюється тіаміндисульфід.

Тіамін здатний взаємодіяти з сполуками, що містять альдегідну групу. Зокрема, описана реакція між тіаміном і ацетальдегідом, яка протікає шляхом утворення водневого зв'язку між аміногрупою, що знаходиться в четвертому положенні піримідінового кільця, і карбонилом ацетальдегіду [5]. Тіамін здатний реагувати з глюкозою за рахунок взаємодії аміногрупи з альдегідною групою цього вуглеводу [5, 6]. Така взаємодія іноді має місце в крові хворих на цукровий діабет при лікуванні лікарськими засобами, які містять тіамін.

2. Взаємодії тіаміну з іншими вітамінами. Існування взаємодії між тіаміном і пантотенової кислотою в організмі відомо давно. Воно реалізується у цитоплазмі клітини між продуктами метаболізму тіаміну І тіаміндисульфідом або тіаміналкілдисульфідом з одного боку і пантотеновою кислотою або КоА з іншого. Реакція ферментативна і протікає по тіолдисульфідному типу. У результаті цієї реакції утворюється тіамінтіол і дисульфід пантотенової кислоти або КоА [7]. На відміну від тіаміндисульфіда в даному процесі не спостерігається утворення змішаних тіаміндисульфідів самого тіаміну з пантетеіном абокоензимомацилювання [7]. Аналогічно протікає реакція і з участю оксітіаміндисульфіду in vitro [8]. Тіамін таі його метаболіти здатні також регулювати баланс рибофлавіну в організмі. У літературі є відомості про те, що введення тіаміну і таких його метаболітів як тіаміндісульфід [12, 21], і особливо тіохром [23] стимулює виведення рибофлавіну з сечею. У відношенні тіохрому висловлено припущення про те, що його дія заснована на структурній схожості з ізоаллоксазиновим ядром рибофлавіну. Вивчено ефекти взаємодії міжтіаміном та аскорбінової кислотою. Тіамін бере участь у синтезі аскорбінової кислоти, зокрема у перетворенні глюкуронової кислоти в аскорбінову. Цей вітамін здатний захищати цю кислоту від окиснсння. Дана властивість тіаміну пов'язана з тіазоловим кільцем, так як тіазоловий компонент тіаміну, який утворюється в організмі за рахунок тіаміназної реакції, проявляє аналогічний захисний ефект. Піримідинові фрагмент тіазолу такої дії не надає.

Є дані про пряму взаємодію тіаміну з рутином in vitro, в результаті чого утворюється рутінтіамін [8, 9, 14, 29].

3. Некоферментна участь тіаміну в обміні вуглеводів. Некоферментний вплив тіаміну і його метаболітів на обмін вуглеводів проявляється вже на етапі розщеплення полісахаридів. Зокрема тіамін в міпімолярних концентраціях інгібує амілазу слини людини. Процес всмоктування вуглеводів залежить від тіазолового фрагменту тіаміну. Зокрема, в експериментах invivoряд похідних тіазолу, при внутрішньовенному введенні кроликам, в 1,5-2 рази збільшували всмоктування глюкози в дванадцятипалої кишці, тонкому і тощому кишечнику. Мабуть, цей ефект слід віднести до стимуляції перистальтики кишечнику тіазоловим фрагментом тіаміну [25]. Однак це явище скоріше варто віднести до фармакологічних ефектів.

При дослідженні впливу ТМФ на утримання гексоз, пов'язаних з білками плазми крові встановлено, що ця речовина здатна знижувати рівень гексоз за рахунок неспецифічної, ТПФ-незалежної стимуляції гліколізу [24]. Сам тіамін також здатний активізувати гексокінази та фосфофруктокінази [25]. Дане явище спостерігається при концентраціях тіаміну, що перевищують фізіологічні.

Показано, що така стимуляція процесів гліколізу може також частково здійснюватися за рахунок одного з катаболітів тіаміну - тіамової кислоти, яка є кофактором для дегідрогеназиа-гліцерофосфату. Важливовідзначити, що даний фермент локалізований в мітохондріях. У цих же органоїдах відбувається окиснення тіаміну до тіамової кислоти.

Інші ферменти гліколізу і глікогенолізу інгібуються тіаміном та його метаболітами. Зокрема, описано інгібування м'язової глікогенфосфорілази «Ь» гетероциклічними вітамінами і тіаміном в тому числі. Оскільки більша частина ферментів гліколізу локалізуються в цитоплазмі, де присутній і вільний тіамін, можна вважати такі взаємодії реальними в організмі [24]. Особливий інтерес представляють дослідження регуляції тіаміном та його метаболітами рівня органічних кислот, що утворюються в результаті гліколізу і в циклі трикарбонових кислот, а також активності відповідних ферментів.

При дослідженні впливу тіаміну і його фосфатів на активність очищеного препарату сукцинатдегідрогенази встановлено, що тіамін, ТМФ, і ТПФ активують цей фермент. Автори вважають, що в основі даного ефекту лежить взаємодія тіаміну і його фосфатів з апосукцинатдегідрогеназою по тіолдисульфідному механізму [20, 21].

4. Некоферментні ефекти тіаміну в процесах обміну білків та амінокислот.

Некоферментний вплив тіаміну на обмін білків виявляється вже на рівні протеаз шлунково-кишкового тракту. Вже давно відома активуюча дія тіаміну на пепсин. Надалі ці дослідження отримали підтвердження і паралельно було показана відсутність такого впливу на активність трипсину. Деякими авторами був вивчен вплив тіаміну і його метаболітів на активність очищених препаратів пепсину і трипсину [24]. У цих дослідженнях було показано, що активуючою дією на пепсин має не сам тіамін, а його метаболіт тіохром. У той же час ТПФ характеризується протилежним ефектом. Активність трипсину істотно не змінювалася під дією тіаміну та його метаболітів.

Відома роль тіаміну в обміні і, зокрема, в переамінуванні амінокислот. У літературі є певна кількість робіт, в яких показанопригнічення трансаміназ під дією тіаміну і, навпаки, підвищення активності даних ферментів при нестачі цього вітаміну [30].

У механізмі дії тіаміну на трансамінази, мабуть, істотну роль грає піридиновий компонент тіаміну. На думку деяких дослідників саме даний компонент і г антагоністом піридоксину. Токсичний ефект піримідинового компоненту тіаміну - 2-метил-4-аміно-5-оксиметилпіримідину, який утворюється в тіаміназній реакції, знижується при одночасному введенні піридоксину, що підтверджує існування конкуренції між даними сполуками №

5. Некоферментний вплив тіаміну на обмін нуклеїнових кислот і нуклеотидів.

Участь тіаміну, але не його коферментних форм в регуляції синтезу РИК відомо вже давно. Це досягається за рахунок зв'язування цього вітаміну з певними ділянками ДНК, що впливає на ДНК-залежнуРНК-полімеразу.

Крім того, відомо, що тіамін або його тіазоловий компонент істотно пригнічує синтез м-РНК від гена гііі2, відповідального за синтез тіазолу, і гена ЛІЗ, відповідального за синтез піримідинового компоненту тіаміну. Тіамін регулює експресію деяких генів, які кодують синтез ТПФ-залежних ферментів.

Показана також пряма участь тіаміну в синтезі РНК у пухлинних клітинах. У даному випадку цей вітамін надавав потенціюючу дію на процес транскрипції.

6. Некоферментні ефекти тіаміну в процесах обміну ліпідів і карбоновихкислот.

Даних по некоферментному впливу тіаміну та його метаболітів на обмін ліпідів у літературі небагато. Відомо, що тіамін здатний інгібувати ліпазу крові [15].

7. Некоферментні ефекти тіаміну в процесах фосфорилювання і дефосфорилювання.

Можливо, що серед всіх метаболітів тіаміну в даних процесах основна роль належить тіамінмонофосфоту. Цей метаболіт здатний стимулювати АТФазу [17].

Тіамін і в меншій мірі тіамінфосфати мають дію на лужну фосфатазу, Одним з механізмів такої дії може бути конкуренція між тіамінфосфатом і субстратами фосфатази за активний центр. Зустрічаються форми кислої фосфатази, які інгібуються тіаміном. Тіамін здатний посилювати фосфорилювання сечової кислоти. Метаболіт тіаміну - тіохром - здатний знижувати рівень лабільних фосфатів у серці і мозку.

8. Некоферментні функції тіаміну в нервовій системі.

Встановлено, що тіамін в концентраціях 10^-14 - 10^-4 молей посилює секрецію медіатора нервовими закінченнями, що, імовірно, обумовлено взаємодією тіаміну з рецептором, який локалізований на пресинаптичних нервових закінченнях. Фізіологічна активність тіаміну, як фактора, що підвищує надійність синаптичної передачі, може реалізовуватися на рівні нервово-м'язових і центральних синапсів [2, 11, 28]. Швидкість проведення нервового імпульсу також регулюється тіаміном, це явище реалізується за рахунок уповільнення за експоненціальним законом струмів у вузлах Ранв'є .

При подразненні і дегенерації нерва тіамін швидко вивільняється з нього, тому в нервовій системі спостерігається велика потреба в надходженні тіаміну із зовні.

1.5 Вітамінози

Гіповітаміноз. Вже рані прояви гіповітамінозу супроводжуються зниженням апетиту і нудотою. Спостерігається невралгічні розлади,до яких відносяться порушення периферичної чутливості, відчуття «повзання мурашок», невралгії. Характерна забудькуватість, особливо на недавні події. Слабкість сердечного м'яза виявляється тахікардією навіть при незначних навантаженнях.

Недостатність тіаміну в їжі призводить до значного накопичення піровіноградної і 2-оксоглуторатової кислот, зниження активності тіамін залежних ферментів в крові і тканинах організму.

Експериментально доведено, що тіамінові недостатність супроводжується порушенням структури і функції мітохондрій. Додавання до останніх ТПФ нормалізує тканинне дихання. У білих щурів,позбавлених тіаміну,розвивалася анорексія,зменшувалася маса тіла. Хутро втрачало свій блиск, ставало скуйовдженим. Тварини мало рухалися і зазвичай лежали, згорнувшись в кутку клітки. Анорексія є результатом різкого пригнічення секреції шлункового соку і ослаблення його перетравлюючої здатності.

Аліментарна недостатність тіаміну у людини призводить до патологічних змін в нервовій, серцево-судинній і травній системах,що супроводжується загальним виснаженням організму.

Хвороба бері-бері виникає при значному дефіциті тіаміну і характеризується дуже важким перебігом. У минулому столітті в країнах Сходу вона забрала мільйони життів. Бері-бері в перекладі з хідні означає «вівця». Хода хворого схожа на ходу вівці (симптом симетричного опускання стоп). Оскільки в хворих відзначалась важкість в ногах і скутість ходи, бері-бері називали також хворобою кандалів. На це захворювання часто страждали ув'язнені, раціон яких складався в основному з очищеного рису. Прояв недостатності тіаміну спостерігати до цих пір у бідних людей в тих країнах, де основу харчування населення складає полірований рис (в шліфованому зерні, на відміну від неочищеного, немає цього вітаміну). Остання епідемія бері-бері була на Філіпінах в 1953 р. (загинуло 100 000 чоловік).

Хвороба має дві форми: суху (нервово-паралітичну) і набрякну (серцеву). Причому в обох випадках вражаються і серцево-судинна і нервова системи. Але різною мірою.

В даний час класичної бері-бері майже немає, однак явища помірного гіповітамінозу відзначається часто. До загальних симптомів недостатності тіаміну відносяться: фізична слабкість, зниження апетиту (вітамін В₁, необхідний для стимуляції шлункової секреції), стійкі запори; розлад функції нервової системи (оніміння пальців, відчуття «повзання мурашок», втрата периферичних рефлексів, біль по ходу нервів); порушення психічної діяльності (дратівливість, забудькуватість, страх, інколи галюцинації, зниження інтелекту). Пізніше розвивається глибока поразка нервової системи, що супроводжується втратою чутливості кінцівок, розвитком паралічів, атрофією м^,язів внаслідок порушення інервації . При набряклій формі, разом з явищами поліневриту, відмічається тахікардія і задишка навіть при малих навантаженнях. Із-за слабкості серцевого м'яза розвиваються набряки. Особливо часто прояви тіамінової недостатності спостерігаються у хронічних алкоголіків внаслідок їх схильності більше пити, чим їсти. Синдром Верніка, що розвивається у цих осіб, характеризується порушенням координації рухів, зорової функції, сплутанням свідомості.

Особлива чутливість нервової тканини до недостатності тіаміну пояснюється тим, що кофермент на форма цього вітаміну абсолютно необхідна нервовим клітинам для засвоєння глюкози, яка є для них майже єдиним джерелом енергії (більшість інших клітин організму можуть використовувати інші енергетичні сполуки, наприклад жирні кислоти ).

Харчування переважно вуглеводною їжею (білий хліб, солодощі) призводить також до підвищеної потреби в тіаміні і, отже, розвитку вторинної тіамінової недостатності.

Гіпервітаміноз не описаний. Надлишок прийнятого вітаміну швидко виводиться з сечею, але у осіб з підвищеною чутливістю до цього незамінного харчового чинника навіть після однократної ін'єкції можуть розвинутися алергічні реакції (вазомоторний риніт, кропив'янка, набряк Квінке, анафілактичний шок) [10].

1.6 Вміст в продуктах харчування і добова потреба

Досить багато вітаміну В₁, міститься в пшеничному хлібі з муки грубого помелу, в оболонці насіння хлібних злаків, в сої, квасолі, горосі. Багато його в дріжджах, менше - в картоплі, моркві, капусті. З продуктів тваринного походження найбільш багаті тіаміном печінка, нежирна свинина, нирки, мозок, яєчний жовток. В даний час дефіцит вітаміну В₁, стає однією з проблем живлення, оскільки через високий вжиток цукру і кондитерських виробів, а також білого хліба і шліфованого рису істино збільшується втрата цього вітаміну не рекомендується через високий вміст пуринів, що може призводити до виникнення обмінного артриту (подагра).

Добова потреба в тіаміні - 1,1 - 1,5 міліграм-еквівалентів [10].

тіамін коферментний вітамін метаболіт

СПИСОК ЦИТОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Березев Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. - М.: Медицина, 2004. - 543 с.

2. Бранов А.С. Нервная система и тиамин. - М.: Наука, 1988. - 238с.

3. Витамины / Под. ред. М.И. Смирнова. - М.: Медицина, 1974. - с. 173-213.

4. Вовк А.И., Бабий Л.В., Муравьева И.В. // Укр. биохим. журн. - 2002. - Том. 74, № 1. - С. 93-96.

5. Воскобоев А.И., Чернекевич И.П. Биосинтез, деградація и транспорт фосфорних эфиров тиамина. - Минск: Наука и техника, 1987. - 200 с.

6. Глицкий Э.А., Островский Ю.М. Тиамин. - Гродно: Редакционно-издательский Совет АН БССР, 1972. - С. 18-19.

7. Гриневич В.П. Межвитаминные взаимоотношения. - Гродно: Редакционно-издательский Совет АН БССР, 1975. - 40с.

8. Гриневич В.П., Кравченко Н.А., Копелевич В.М. Межвитаминные взаимоотношения. - Гродно: Редакционно-издательский Совет АН БССР,1975. - 40с.

9. Зелинская Г.А. Боихимические аспекты влияния витаминов на процессы старения. - Минск: Наука и техника 1979. - С. 6-11, 54-60, 85-90.

10. Вітамінологія: підручник / Петров С.А., Запорожченко О.В., Будняк О.К., Чернадчук С.С., Федорко Н.Л.; під наук. ред. докт. біол. наук, проф. С.А. Петрова. - Одесса: ВМВ, 2013. - 228 с.

11. Капланский Я.С. Механизм действия витвмина В₁ и его применения в терапии поражений невной системы // Достижения сов. медицины. - 1984. - № 2. - С. 126-136.

12. Карась Я.Ю. Тиамин. Гродно: Редакционно-издательский Совет АН БССР, 1972.- С. 37-38.

13. Карпуть С.Н. Тиамин. Гродно: Редакционно-издательский Совет АН БССР, 1972, С. 40-41.

14. Кирилюк А.Г., Хмелевский Ю.В. Механизмы взаимодействия витаминов В₁ и РР при всасывании в кишечнике крыс. - 1978. - Том. 24, №1. - с. 67- 73.

15. Ларин Ф.С., Буко В.У.,Чемерко И.И. и др. Тиамин. - Гродно, Редакционно-издательский Совет АН БССР, 1972. - С. 61.

16. Мельник Д., Озер Б.Л. Физиологическая усвояемость витаминов // Биохимия и физиология витаминов - 1980. - №2. - С.85-86.

17. Ньюсхолм Э., Старт К. Регуляция метаболизма. - М.: Мир, 1977. - С. 111-343.

18. Островский Ю.М. Обменные здвиги при различной обеспеченнности организма тиамином: Автореф. Дисс. Островского Ю.М. докт. биол. наук. - Киев, 1964.

19. Островский Ю.М. Тиамин. - Минск: Наука и техника, 1971. - 100с.

20. Островский Ю.М. Кокарбоксилаза и другие тиаминфосфаты - Минск: Наука и техніка, 1974. - 263 с.

21. Островский Ю.М. Активные центры и группировки в молекуле тиамина - Минск: Наука и техника, 1975. - 424 с.

22. Островский Ю.М. Общие подходы к изучению межвитаминных отношений // Межвитаминные взаимоотношения: 3-й Гродненский симпозиум, 12-18 сентября 1975 г.: тезисы докл. - Гродно, 1975. - С. 121-122.

23. Островский Ю.М., Балахлеевский А.И., Разумович А.Н. и др. О некоторых последствиях длительного введения в організм избытка тиамина // Укр. биохим. журн. - 1968. - Том. 40, №4. - С. 362-366.

24. Островский Ю.М., Мойсенюк А.Г., Мажуль А.Г. Механизмы межвитаминных взаимоотношений - Минск: Наука и техника, 1973. - 212 с.

25. Островский Ю.М., Черникевич И.И., Воскобоев А.И., Шелленбергер А. Взаимодействие аналогов тиамина с дрожжевой тиаминпирофосфокиназой // Журн. биоорган. химии. - 1977. - Том. 3, № 8. - С. 1083-1089.

26. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия: Учебник / Под ред. акад. АМН СССР С.С. Дебова. - 2-е узд., перераб. и доп. - М.: Медицина, 1990. - 528 с.

27. Кретович В.Л. Введение в ензимологію. - М.: Наука, 1967. - 350 с.

28. Березовский В.М. Химия витаминов. - М.: 1959.- 454 с.

29. Витамины / Под ред. Сморнова М.И.. - М.: 1974. - 495 с.

30. Иваненко Е.Ф. Биохимия витаминов. - К.: 1970. - с. 293

Размещено на Allbest.ru