Обласне відділення Національної спілки письменників України в культуротворчому просторі Рівненщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Художньо-педагогічний факультет

Кафедра культурології

Дипломна робота

Обласне відділення Національної спілки письменників України в культуротворчому просторі Рівненщини

дипломна робота

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

з напряму підготовки 0201 «Культура»

спеціальності 6.020101 «Культурологія»

Трофимчук Віта Олександрівна

Науковий керівник

доцент Шолудько Наталя Гаврилівна

РІВНЕ-2011р.

Зміст

Вступ

Розділ І. Національна спілка письменників України: становлення та розгортання діяльності

1.1 Історико-культурні передумови створення Національної спілки письменників України

1.2 Формування обласних осередків Спілки

1.3 Рівненська організація Національної спілки письменників України на тлі художньо-мистецького середовища краю

Розділ ІІ. Рівненська організація Національної спілки письменників України: здобутки, тенденції, перспективи

2.1 Персоналії: творче різноманіття

2.2 Видавнича діяльність

2.3 Робота з молоддю як форма участі спілчан у культуротворчих процесах краю

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Упродовж всієї історії література відігравала важливу роль в житті людини. Здавна за допомогою слова люди звикли передавати один одному свої думки, почуття, переконання. Сьогодні в усьому світі митці гуртуються, майже у всіх країнах є об'єднання письменників, художників, композиторів під різними вивісками. У Франції, наприклад вони належать до академії мистецтв, та переважно це таки спілки. Є альтернативні угрупування й в Україні також.

Але відмінною рисою Національної спілки письменників України є те, що вона професійна й громадянська, тобто окрім чисто творчого аспекту, є ще й інші, серед яких обов'язкова просвітницька робота та участь спілчан у громадському житті краю.

І насамкінець. Перше слово у назві організації - Національна - коментарів не потребує. Кожен письменник - патріот, який відстоює українську мову і Українську державу.

Тож 37 членів Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України (у складі якої діє й регіональна Дубенська письменницька організація, очолювана Любов'ю Пшеничною) живуть і працюють відповідно до вищесказаного. Вони пишуть, у міру можливості намагаються видати свої книги, ходять на зустрічі з читачами, організовують літературні свята та заходи, присвячені видатним постатям минулого, дотичним до нашого краю.

Іноді можна почути: а навіщо та спілка письменників? Це ж сталінський анахронізм, задуманий для пропаганди комуністичних ідей! Дійсно, саме таким колись був задум, однак ідеологічне військо на чолі з письменницькими «генералами» виявилося найрозхристанішим з-поміж усіх створених тоді структур. Більше того, саме воно розхристало тоталітарну систему і призвело до її руйнації - згадаймо, що натхненниками товариства шанувальників української мови імені Т. Г. Шевченка та Народного Руху України були саме члени Спілки письменників. Безліч письменницьких імен закарбовано в мартирологах жертв режиму, і стільки ж нині сущих членів Спілки мають, окрім спілчанського квитка ще й посвідчення реабілітованого.

Сьогодні Спілка письменників - це не просто літературна організація, це осередок, навколо якого згуртовується творча молодь краю і формується нове покоління літераторів.

З огляду на те, що Рівненська організація Спілки письменників України, ось уже чверть століття працюючи на теренах області, об'єднавши у своїх лавах літераторів краю, зробила значний внесок у розвиток українського письменства, у формування культурно-мистецького середовища, здійснюючи постійно просвітницьку діяльність, стверджувала пріоритети українського слова, вважаємо дослідження діяльності такої організації актуальним.

Стан вивчення проблеми. Серед опрацьованої нами літератури немає фундаментальних теоретичних праць, в яких би була висвітлена історія та основні засади діяльності Рівненського письменницького осередку.

З метою вивчення історії створення та діяльності літературних організацій першої проловини ХХ сторіччя ми звернулися до праці Виткалова В. Г. ,,Українська культура: сторінки історії ХХ ст.” [10] та сторінок ,,Літературознавчої енциклопедії”, укладач якої Ю. І. Ковалів [30].

Джерельною базою для нашого дослідження стали нормативно правові документи, що регулюють діяльність творчих спілок, Статути, сторінки історії спілок України, газетні та публіцистичні матеріали.

Зокрема велике значення мають Статут Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України, Положення про прийом до Національної спілки письменників України (див. Дод. № 2), Закон України про видавничу справу [18], Закон України про професійних творчих працівників та творчі спілки [19], Рішення про стан виконання Програми розвитку книговидавничої справи, сприяння збільшенню випуску книжкової продукції місцевих авторів у Рівненській області на 2006-2010 роки, затвердженої рішенням обласної ради 09.12.2005р. та інші документи [53].

Події з життя Спілки висвітлюються на сторінках періодичних видань, серед яких особливу увагу потрібно звернути на газети ,,Літературна Україна” [2] та ,,Вільне слово” [4].

Велику вагу в дослідженні творчих процесів у Спілці та вивченні доробку спілчан має літературно-краєзнавчий журнал ,,Погорина”, головним редактором якого є Є. Цимбалюк [21].

Хрестоматійною є антологія ,,Літературна Рівненщина” (упор. Л. Рибенко), присвячена 25-ій річниці з дня заснування Рівненської організації Національної спілки письменників України. В ній висвітлено доробок письменників різних часів, життя і творчість яких певним чином пов'язана з нашим краєм [32].

В дослідженні роботи Спілки письменників з молоддю допоміг літературний альманах ,,Наше коло”, упорядник якого Л. Рибенко [51].

Особливу цінність для розкриття теми нашого дослідження становить безпосереднє спілкування з головою Рівненської організації Національної спілки письменників України - Лідією Гуріївною Рибенко.

Об'єкт дослідження: Рівненська обласна організація Національної спілки письменників України.

Предмет дослідження: літературно-творчі процеси та видавнича діяльність Спілки.

Мета дослідження: дослідити літературно-творчі процеси та видавничу діяльність Рівненської організації Національної спілки письменників України.

Завдання:

1. Опрацювати літературу з означеної теми.

2. Висвітлити історико-культурні передумови створення Національної спілки письменників України.

3. Проаналізувати процеси формування обласних осередків.

4. Охарактеризувати художньо-мистецьке середовище краю.

5. Висвітлити жанрову палітру та здобутки рівненських письменників.

6. Прослідкувати тенденції розвитку видавничої справи на Рівненщині.

7. Дослідити роботу з молоддю як форму участі спілчан в культуротворчих процесах краю.

8. Узагальнити висновки.

Наукова новизна дослідження полягає в тому що нами вперше вивчено, проаналізовано і систематизовано матеріали, що висвітлюють діяльність цього культурного осередку протягом усього періоду його діяльності.

Практична цінність дипломної роботи виявляється у поглибленні та розширенні знань про особливості літературної та громадської діяльності Спілки письменників Рівненщини.

Теоретичні положення, результати проведеного аналізу можуть бути впровадженні у зміст навчальної дисципліни ,,Українська література”. Вони можуть стати теоретичним підґрунтям у науково-дослідній та педагогічній діяльності. Матеріали можуть бути використані під час написання дипломних і магістерських робіт.

Апробація результатів дослідження реалізовувалась через доповіді на наукових конференціях:

- Молодіжне крило у Рівненському відділенні Всеукраїнської Спілки письменників України: здобутки, тенденції, перспективи // Духовна культура України: реалії та перспективи: матеріали VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Рівне, 2010 р., 11 -12 листопада: програма. - Рівне: РДГУ, 2010. - С. 16.

- Місце історичного роману в жанровій палітрі Рівненських письменників // Матеріали звітної наукової конференції викладачів, аспірантів, докторантів та студентів РДГУ за 2010р. - Рівне, 2010р., 10-11 березня: програма. - Рівне: РДГУ, 2010. - С. 99.

- Рівненська організація Національної спілки письменників України як осередок літературного процесу області // Наука, освіта, суспільство очима молодих: IV Міжнародна науково-практичній конференції студентів та молодих науковців. 17-18 травня 2011 року. Програма - Рівне: РДГУ, 2011. - С.41.

Структура дипломної роботи і послідовність викладу матеріалу обумовлені її метою і завданнями та складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

У вступі визначено актуальність обраної теми, мету й завдання, об'єкт і предмет дослідження, наукову новизну, практичне значення, проаналізовано джерельну базу та наведено характеристику розділів.

У першому розділі ,,Національна спілка письменників України: становлення та розгортання діяльності” окреслюються передумови створення літературних спілок на теренах України та формування обласних письменницьких осередків; характеризується художньо-мистецьке середовище нашого краю.

Другий розділ ,,Рівненська організація Національної спілки письменників України: здобутки, тенденції, перспективи” присвячений розгляду специфіки діяльності Рівненської письменницької спілки, вивченню жанрової палітри та здобутків письменників краю, роботі Спілки з молоддю як формі участі спілчан у культуротворчих процесах області.

У висновках підведено підсумки дипломної роботи, зроблено аналіз здійсненого дослідження.

Основний зміст роботи викладено на 64 сторінках, її загальний обсяг - 74 сторінки. Список використаної літератури становить 64 позиції. Додатки містять 8 джерел.

Розділ І. Національна спілка письменників України: становлення та розгортання

1.1 Історико-культурні передумови створення Національної спілки письменників України

Для того, щоб об'єктивно оцінити сьогоденну роботу Національної спілки письменників України, вважаємо за необхідне розглянути історичні передумови її виникнення, визначити мету створення цієї літературної організації.

Передісторія НСПУ охоплює період пошуків організаційних форм літературного життя. Починаючи з 1922 року, утворюються численні літературні угрупування та спілки. Першим масовим об'єднанням літературних сил була спілка селянських письменників ,,Плуг” (1922 р.) і спілка пролетарських письменників ,,Гарт” (1923 р.). На початку 1922 року у Харкові організувалася науково-мистецька група ,,Комкосмос”. У період 1921-1927 рр. активно виступала група ,,неокласиків”, які уникали нової тематики, орієнтувались на античні зразки [10, с. 77].

У першій половині 20-х років з'являється ,,теорія боротьби двох культур” (української і російської), яку активно відстоював один з лідерів комуністичної партії України Д. Лебідь. Прихильники цієї теорії розглядали українську культуру як відсталу, селянську, заперечували необхідність її розвитку. Ця теорія на практиці могла поглибити розрив між робітниками і багатомільйонною селянською масою, вона зміцнювала платформу двох національних таборів -- російського й українського, озброюючи кожний з них ідеєю боротьби до повної перемоги ,,своєї” культури. Згодом ця теорія була засуджена на офіційному рівні.

Різноманітність пошуків шляхів ідейної художньої виразності вилилася у виникненні цілої низки літературно-художніх об'єднань. Насамперед це Спілка селянських письменників ,,Плуг”, що діяла в Харкові у 1922-1932 роках і мала свої філії у Києві, Полтаві, Лубнах, Прилуках, Сумах, Вінниці та інших містах України. Її представниками були А. Головко, П. Панч, П. Усенко, Наталя Забіла, Г. Коляда, а очолював Спілку С. Пилипенко. У своїй платформі ця Спілка ставила завдання спрямовувати творчість на організацію психіки і свідомості селянської маси, сільської інтелігенції в дусі пролетарської революції. Вона не обмежувала митців у використанні художніх засобів, хоч надавала переваги традиційному реалізму. Організація, налічуючи спочатку 63 ,,плужанина”, швидко збільшувалася, проте змушена була скорочуватися під тиском критики, що пролунала під час Літературної дискусії 1925-1928 років. Спілка мала власні видавництва, власний однойменний двотижневик, альманах, місячник ,,Плужанин”. Єдиний номер двотижневика ,,Плуг” вийшов 15 квітня 1922 року в Харкові за редакцією С. Пилипенка. Часопис був покликаний ,,зміцнювати союз робітників і селян”. У ньому з'явилися вірші В. Сосюри, А. Паніва, І. Драгунчі (справжнє прізвище Й. Шевченка), І. Сенченка, байки С. Сліпого (псевдонім С. Пилипенка), прозові твори М. Майського, О. Копиленка, критичні нотатки В. Коряка. У 1925 році був створений місячник художньої літератури і критики за редакцією С. Пилипенка, І. Сенченка, А. Головка, А. Паніва. На його сторінках друкувалися переважно ,,плужани”: А. Головко, І. Сенченко, С. Божко, О. Копиленко, А. Лісовий та ін. [31, с.186]. Під час Літературної дискусії 1925-1928 років С. Пилипенко виступав у ньому як основний опонент М. Хвильового, боронячи вульгарно-соціологічні ,,партійні” позиції у літературі і мистецтві. У 1933 році журнал виходив під назвою ,,Колгоспна Україна”, був виданням оргкомітету Спілки радянських письменників України. Також Спілка видавала одноіменний літературний альманах (Харків, 1924р., 1926р., 1927р.) за редакцією С. Пилипенка. На його сторінках друкувалися художні твори В. Стефаника (,,Сини”), О. Копиленка (,,Іменем українського народу”), П. Панча (,,Мишачі нори”), М. Дукина (,,Пасинки степу”), Остапа Вишні (усмішки ,,Плуг”), І. Сенченка (,,Земля”), О. Демчика (,,Верболози”), та ін., а також вірші О. Донченка, А. Паніва, Наталі Забіли, О. Бена (псевдонім О. Бендюженка), Й. Шевченка, В. Мисика, О. Ведміцького, Г. Плискунівського, А. Шмигельського, М. Кожушного, В. Алешка. У кожному його випуску публікувалися літературно-критичні матеріали, бібліографія [31, с. 187].

На початку 30-х років ХХ ст., було створено дочірнє об'єднання ,,Трактор”, а у 1932 році ,,Плуг” припинила своє існування.

Учасники Спілки пролетарських письменників ,,Гарт”, серед яких були В. Сосюра, І. Кулик, М. Хвильовий, П. Тичина, Ю. Смолич, підкреслювали свою підтримку комуністичної партійності, а, з іншого боку, головний теоретик ,,Гарту” -- В. Блакитний -- говорив про створення ,,комуністичної культури, культури загальнолюдської, інтернаціональної і безкласової”. Лідери ,,Гарту”, виходячи з того, що культура -- явище цілісне, вважали, що їх організація повинна об'єднувати діячів музики, театру, малярства. ,,Гарт” розпався в 1925 році, коли помер його головний організатор В. Блакитний.

У 1927 році за ініціативою компартії задля протистояння ,,пролетарських” письменників представникам ВАПЛІТЕ, ,,неокласикам”, МАРСу була створена ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників). Найактивніші учасники ВУСППу - керівники І. Кулик, І. Микитенко, І. Кириленко, а також Б. Коваленко, В. Коряк, І. Ле, С. Жигалко, Ю. Зоря та ін. Організація діяла під гаслом ,,рішучої боротьби за інтернаціонально-класовий союз літератури України проти міщанського націоналістичного”, прагнула реалізувати ,,пролетарський конструктивний реалізм”, здійснювала не так творчу, як адміністративно-партійну роботу, мала свої друковані періодичні видання - ,,Літературна газета”, журнали ,,Гарт”, ,,Красное слово” (орган російської секції), ,,Проліт” (орган єврейської секції), а також регіональні - ,,Зоря” (Дніпропетровськ), ,,Стапелі” (Миколаїв), ,,Забой” (Донецьк). Вона проіснувала до 1932 р. і була ліквідована після постанови ЦК РКП(б) ,,Про перебудову літературно-художніх організацій”. Згодом організація утворила ядро майбутньої Спілки радянських письменників України [30, с. 90].

Помітну роль у розвитку художньої культури відіграла Спілка письменників ,,Західна Україна” (М. Ірчан, Ф. Малицький, А. Турчинська). Спочатку це була секція Спілки селянських письменників ,,Плуг”. Від квітня 1926 року -- окрема літературна організація, що об'єднувала понад 50 письменників і художників -- вихідців із західноукраїнських земель в Києві, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві. Очолювали ,,Західну Україну” Дмитро Загул, згодом -- Мирослав Ірчан.

Програма й завдання організації, визначені її першим з'їздом (1930 р.), були спрямовані на висвітлення тяжкого становища і революційної боротьби трудящих Західної України, пропаганду досягнень Країни Рад серед народних мас західноукраїнського краю, підготовку до воз'єднання з Радянською Україною. Організація від 1927 року видавала журнал ,,Західна Україна”, тоді ж організувала видавництво ,,Західна Україна”. 1930 року ,,Західну Україну” прийняли в Міжнародне об'єднання революційних письменників [10, с. 79].

У 1934 році більшість членів ,,Західної України” увійшла до складу Спілки радянських письменників України . Значну частину їх було незаконно репресовано.

До найактивніших членів організації належать: Василь Атаманюк, Дмитро Бедзик, Василь Бобинський, Володимир Гадзінський, Мечислав Гаско, Володимир Гжицький, Любомир Дмитерко, Мелетій Кічура, Михайло Козоріс, Федір Малицький, Микола Марфієвич, Мирослава Сопілка, Микола Тарновський, Іван Ткачук, Антон Шмигельський.

Гострій критиці в офіційній пресі, літературознавстві була піддана ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури, 1925--1928 рр.), яка була створена з ініціативи М. Хвильового як альтернатива масовим і підлеглим владі офіційним організаціям. Вона виступала проти примітивізації літературної творчості і культури загалом, наполягала на європейській орієнтації, що виразилося у лозунгу: ,,Геть від Москви”. Виникла вона внаслідок розпаду спілки ,,Гарт”, у якій ще у 1925 році утворилася група М. Хвильового ,,Урбіно”. На основі цієї групи сформувалась ,,академія” з орієнтацією на європейський рівень літератури, з відмовою від масовизму. ВАПЛІТЕ об'єднала 22 письменників і поетів. Серед них -- П. Тичина, В. Сосюра, Ю. Смолич, М. Бажан, Ю. Яновський, О. Довженко, Л. Курбас та ін. Першим президентом ВАПЛІТЕ був М. Хвильовий. Це була доба відносної лібералізації літературного та мистецького процесу, коли популярними стали твори прозаїків І. Микитенка, М. Хвильового, А. Шияна, Ю. Яновського, поетів М. Бажана, В. Сосюри, драматургів І. Кочерги, М. Куліша. ВАПЛІТЕ мала власний літературно-художній двомісячник ,,Вапліте”, редакційну колегію якого сформували М. Йогансен, М. Куліш, І. Сенченко, О. Слісаренко, П. Тичина. Під назвою ,,Вапліте” вийшов перший зошит (1926 р.), в якому було опубліковано статті ,,До розвитку письменницьких сил” О. Досвітнього, ,,В боротьбі за пролетарську естетику” О. Слісаренка, ,,До проблеми образотворчого мистецтва” О. Довженка, ,,Аналіз одного журнального оповідання” М. Йогансена, ,,Путі письменницькі” А. Лейтеса, ,,Перегруповання революційних французьких письменників” В. Сержа, а також ,,Статут ВАПЛІТЕ”. На його сторінках з'являлася оригінальна та перекладна поезія з турецької, єврейської та ін. мов, а також проза: ,,Заради неї” І. Дніпровського, ,,Байгород” Ю. Яновського, ,,Восени” Г. Епіка, ,,Вальдшнепи” М. Хвильового (перша частина). Журнал постійно публікував полемічні статті М. Хвильового, М. Куліша, П. Христюка. Шостий номер журналу мав з'явитися 5 січня 1928 року; у ньому було заплановано надрукувати другу частину роману ,,Вальдшнепи” М. Хвильового, оповідання О. Досвітнього, І. Дніпровського, поезії Г. Коляди, В. Еллана, статті І. Немоловського, І. Сенченка, Г. Юри. Однак через роман ,,Вальдшнепи” номер було конфісковано, а журнал заборонено [30, с.73]. З політичних міркувань у 1927 році з організації було виключено М. Хвильового, М. Ялового та О. Досвітнього. Однак це не допомогло змінити позицію інших ваплітян у Літературному процесі і 28 січня 1928 року ВАПЛІТЕ оголосила про саморозпуск. Її представники продовжували діяльність при альманасі ,,Літературний ярмарок” та в літературному угрупованні Пролітфронт.

Пізніше -- в 1930-1931 рр. -- в Харкові з ініціативи М. Корчак-Чепурківського, Хвильового та інших ,,ваплітян”, харківських письменників з організації ,,Молодняк” було створене і діяло літературне об'єднання ,,Пролітфронт”. Мета його полягала в намаганні об'єднати всі кращі літературні сили, створити можливості для вільного, нерегламентованого компартією розвитку української літератури. “Пролітфронт” ідейно протистояв офіційній Всеукраїнській Спілці Пролетарських Письменників, мав свій друкований орган -- щомісячний літературно-критичний журнал ,,Пролітфронт”, де друкувалися М. Хвильовий, П. Тичина, Ю. Яновський, Остап Вишня, Петро Панч та інші. Внаслідок політичного та адміністративного тиску ,,Пролітфронт” було ліквідовано.

У 1923-1924 рр. засновано спілку пролетарських письменників Донбассу ,,Забой” та київську групу ,,Аспис”, з якої згодом виділилась ,,Ланка”.

Членами організації ,,Аспис” були Людмила Старицька-Черняхівська, Наталя Романович-Терещенко, М. Рильський, М. Зеров, П. Филипович, Д. Загул, Григорій Косинка, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка. Вони критично ставилися до таких літературних груп, як ,,Плуг” і ,,Гарт”, відстоювали свободу творчості. ,,Ланка” (,,МАРС”) - київське літературне угрупування, створене у 1924 році з Асоціації письменників. У 1926 році перейменувалося в МАРС (Майстерня революційного слова). Найвідомішими членами об'єднання були В. Підмогильний, М. Івченко, Б. Антонечко-Давидович, Г. Косинка, Т. Осьмачка, Я. Качура, Є. Плужник та ін. Угруповання відкидало політичне пристосування, тому переслідувалося компартійними органами. В 1929 році змушене було припинити існування. Його учасників було репресовано[10, с. 78].

В період з 16 червня по 12 серпня 1934 року була створена у Києві на I Всеукраїнському з'їзді радянських письменників Спілка радянських письменників України -- складова частина Спілки письменників СРСР, створеної того ж року. Вона об'єднувала 120 членів та 73 кандидати в члени Спілки письменників. Першим її Головою став І.Кулик (див. Дод. № 4).

Ухвалений тоді статут СП СРСР зобов'язував радянських письменників до активної участі в соціалістичному будівництві і підпорядкування політиці комуністичної партії. Статут визначав і єдино дозволений для радянської літератури творчий метод -- соціалістичний реалізм, в основу якого покладено засади ,,партійності та народності”.

Підставою для створення Спілок письменників України та СРСР була постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року ,,Про перебудову літературно-художніх організацій”. За цією постановою, ліквідовано всі літературні організації, які тоді ще існували (в Україні -- ВУСПП, ,,Плуг”, ,,Молодняк”, ,,Західна Україна”), і був створений підготовний комітет для організації єдиної Спілки письменників СРСР і відповідні республіканські комітети. Спілки письменників союзних республік входили як підрядні до СП СРСР.

Найвищим органом СПУ (НСПУ) є з'їзди, які довгий час відбувалися нерегулярно, а почавши з 5-го (1966 р.), скликалися за зразком партійних з'їздів раз на 5 років. З'їзд обирає правління НСПУ, яке в свою чергу формує для керівництва поточною роботою раду, правління та секретаріат на чолі з головою правління.

СПУ - структурована організація, якій підпорядковані місцеві літературні організації в обласних центрах. При президії СПУ працюють комісії поезії, прози, драматургії, перекладів тощо.

Число членів СРПУ постійно зростає. Якщо на час її оформлення (1934 р.) внаслідок терору початку 1930-х кількість письменників становила ледве 206 осіб, то у 1943 р. їх було 250, 1958 р.-- 500. На II з'їзді СРПУ (6-12 грудня 1948 року) у доповіді Олександра Корнійчука була названа кількість членів Спілки -- 263. На час III з'їзду (27 жовтня -- 1 грудня 1954 року) СПУ нараховувала 323 члени і 35 кандидатів. IV з'їзд (10--14 березня 1959 р.) нарахував 534 члени СПУ, V з'їзд (16--19 листопада 1966 р.) -- 770 членів, VI (18--21 травня 1971 р.) -- 858 членів, VII (14--16 квітня 1976 р.) -- 922 члени, VIII (7--9 квітня 1981 р.) -- 1009 членів, IX (5--7 червня 1986 р.) -- 1095 членів [31, с. 223].

В радянський період СПУ мала власні друковані видання: ,,Літературна Україна”, ,,Вітчизна”, ,,Жовтень”, ,,Прапор”; спільно з Українським товариством дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами -- ,,Всесвіт”, а з Інститутом літератури імені Тараса Шевченка -- ,,Радянське літературознавство”; російською мовою -- ,,Радуга”.

Власне видавництво СПУ -- ,,Радянський письменник” (тепер -- ,,Український письменник”) було засноване у 1933 році в Харкові під назвою ,,Радянська література”. Від 1934 року воно працює у Києві. У 1939 році видавництво було перейменовано на ,,Радянський письменник”. В незалежній Україні воно набуло сучасної назви -- ,,Український письменник”. Видавництво мало опорні пункти в областях і районах України. Тодішньому ,,Радянському письменнику” підпорядковувалися періодичні видання СПУ -- газети «Літературна Україна», журнали ,,Вітчизна”, ,,Радуга”, ,,Всесвіт” і ,,Київ”. У складі видавництва працювало 4 редакції: прози, поезії, критики та молодого автора. Упродовж 1939--1959 років у видавництві ,,Радянський письменник” видано 1 278 назв загальним накладом 22 215 000 примірників, у 1963-1966 роках -- 469 назв загальним накладом 9 633 000. Впродовж 1979 р. видавництво випустило 136 назв книг накладом 3,5 мільйона примірників. На той час це більш ніж значні цифри.

Важливою подією в історії розвитку літературної організації був її IV з'їзд (10-14 березня 1959 р.), на якому було прийнято рішення перейменувати СРПУ на Спілку письменників України.

Комуністична партія здійснювала керівництво СПУ через свій партійний комітет у ній. Дедалі більшу роль в керівництві СПУ відігравав КДБ. У 1971 році на посаду секретаря президії СПУ ,,обрали” полковника КДБ Івана Солдатенка, на VII з'їзді (1976 р.) його замінив Полікарп Шабатин.

На межі 1980-х і 1990-х років Спілка письменників України була центром національно-визвольної боротьби, у середовищі українського письменства започатковувалися Народний Рух України, ,,Просвіта” та ,,Меморіал” [63].

Переломним моментом став Х з'їзд (16--19 квітня 1991 р.), який був перейменований на I з'їзд СПУ, що повинно було свідчити про відокремлення від СП СРСР і початок самостійного існування.

За весь час її існування, а це починаючи з 1934 року по сьогодні, СРПУ-СПУ-НСПУ очолювали: Іван Кулик, Іван Микитенко, Олександр Корнійчук (1938--1941 і 1946--1953), Микола Бажан (1953--1959), Максим Рильський, Олесь Гончар (1959--1971), Юрій Смолич короткочасно по VI з'їзді (1971), Василь Козаченко (1973--1978), Павло Загребельний (1979--1986), Юрій Мушкетик (1986--2001), Володимир Яворівський (від 2001).

II (XI) з'їзд пройшов у листопаді 1996 року. На ньому відбувся розкол, формально спричинений незаконним позастатутним (на думку частини членів) обранням Юрія Мушкетика головою правління СПУ на третій термін. Група письменників (Юрій Покальчук, Юрій Андрухович, Микола Рябчук, Ігор Римарук та інші) вийшли з СПУ і у 1997 році утворили альтернативну Асоціацію українських письменників. Не зважаючи на свій порівняно малий вік і не довгу історію, Асоціація українських письменників вже встигла зарекомендувати себе як організація, що є головним конкурентом НСПУ, а отже одним з двох найвпливовіших літературних об'єднань України. Через півроку, 6 березня 1997 року, у Києві, в актовій залі Києво-Могилянської академії відбувся Перший (установчий) з'їзд Асоціації українських письменників і 120 літераторів потвердили своє бажання стати засновниками цієї організації.

Ось лише деякі імена, письменників, що увійшли до Асоціації: Юрій Андрухович та Ігор Римарук, Василь Герасим'юк та Оксана Забужко, Володимир Моренець і Микола Рябчук, Петро Мідянка і Анатолій Кичинський, Наталка Білоцерківець і Тарас Федюк, Василь Голобородько і Сергій Жадан, В'ячеслав Медвідь і Олександр Ірванець, Віктор Неборак та Іван Лучук, Олександр Кривенко та Іван Малкович, Дмитро Кремінь і Мирослав Лазарук, Юрко Винничук та Юрко Покальчук, Павло Гірник і Костянтин Москалець, Борис Нечерда і Дмитро Стус, Людмила Таран і Василь Портяк.

Першим президентом Асоціації українських письменників було обрано Юрія Покальчука. Віце-президентами - Юрія Андруховича, Володимира Моренця, Ігоря Римарука, Тараса Федюка.

13 листопада 1997 року Міністерством юстиції України було зареєстровано Всеукраїнську громадську організацію Асоціація українських письменників. З 1998 року за сприяння фонду "Відродження" почала виходити літературна газета Асоціації ,,Література плюс”. 19 квітня 2001 року Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки [30, с. 25].

За роки існування АУП до неї долучилися такі відомі українські письменники як Василь Шкляр, Олесь Уляненко, Марина та Сергій Дяченки, Мар'яна Савка, Маріанна Кіяновська та інші.

Діяльність АУП є важливим елементом літературного життя України завдяки не тільки письменницькій діяльності її членів а також громадській роботі організації. Разом з НСПУ ця організація створює умови здорової конкуренції серед письменників, що практично виключає ,,літературний застій” в державі, даючи у результаті не лише кількісний, а й якісний продукт.

Сьогодні НСПУ викликає неоднозначне ставлення до своєї діяльності. Нинішній голова Спілки Володимир Яворівський (з 2001 року) останнім часом чи не у всіх інтернет-виданнях, та й в періодиці, піддається нищівній критиці через свою політичну діяльність та її вплив на роботу НСПУ. При цьому колеги звинувачують його в численних порушеннях Статуту НСПУ, що в принципі не заважає йому ось уже десятий рік успішно керувати Національною спілкою письменників України [63].

В. Яворівський є лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка за повість ,,Вічні Кортеліси” (1984 р.). Упродовж 1996-1999 рр. він був головою Комітету Державних премій України ім. Т. Шевченка.

В 2008 році Володимиру Яворівському було присвоєно звання Академіка Міжнародної Академії Науки, Освіти, Промисловості і Мистетства в США.

Він є автором книг ,,А яблука падають...”, ,,Гроно стиглого винограду”, ,,Катапульта”, ,,Кривий танець”, ,,Мішень”, ,,Перед тим, як жити”, ,,Вовча ферма” та ін.; романів ,,Ланцюгова реакція”, ,,Оглянся з осені”, ,,Автопортрет з уяви”, ,,А тепер - іди”, ,,Марія з полином наприкінці століття”, ,,Криза”. Його перу належать збірки публіцистики ,,Крила, вигострені небом”, ,,Що ж ми за народ такий?..” (4 томи), ,,Тут, на землі”, ,,Право власного імені”. Наприкінці 2010 року у видавництві ,,Український письменник” вийшов 5-й том публіцистики ,,Що ж ми за народ такий?..”.

Багато років голова Спілки вів на Національному радіо України авторську програму ,,20 хвилин з Володимиром Яворівським”.

В період незалежності продовжується розбудова Спілки, вона стає більш структурованою організацією. При НСПУ працюють творчі комісії: комісія по міжнародних літературних зв'язках, видавнича комісія, комісія по роботі з творчою молоддю (див. Дод. № 1).

Комісія по міжнародних літературних зв'язках підтримує прямі зв'язки зі світовими літературними та культурними організаціями та установами, проводить зустрічі з іноземними письменниками, конференції; сприяє діяльності перекладачів та виданню книжок іноземних авторів. Так, 19 лютого у приміщенні Будинку письменників відбулась зустріч керівництва НСПУ з головою Спілки польських літераторів Мареком Вавжкевичем і відомим письменником, поетом-піснярем, громадських і політичним діячем Ришардом Улицьким. Причин приїзду польської делегації до Києва було дві. Перша - присудження Дмитру Павличку нагороди Польської організації з охорони авторського права (ZAiKS). Відомому українському письменникові й діячеві її вручив Ришард Улицький, який є головою ZAiKS. Дякуючи гостям за нагороду, Д. Павличко спілкувався переважно польською мовою, зрідка переходячи на українську. Згодом це переросло у обговорення подальшої співпраці письменницьких спілок України й Польщі, що, фактично, і було другою причиною приїзду польської делегації. З української сторони у переговорах брали участь голова НСПУ В. Яворівський, його заступник В. Шкляр, секретар з економічних питань А. Крим, голова Київської міської організації НСПУ В. Баранов і Д. Павличко. У найближчому майбутньому дві письменницькі організації здійснять своєрідний обмін - проведуть кілька ювілейних вечорів визначних письменників країни-партнера (див Дод. № 5).

Видавнича комісія робить експертну оцінку художньої цінності рукописів та співпрацює з фондами і спонсорами, які здатні підтримати видання книг відомих авторів на Україні.

Комісія по роботі з творчою молоддю допомагає порадами молодим авторам, сприяє виданню їхніх праць, проводить творчі семінари молодих письменників, конкурси.

Будинок письменників організовує та проводить літературні зустрічі та вечори, презентації книг, конференції, виставки та включає в себе різноманітні клуби.

Бібліотека має великий книжковий фонд (понад 100 000 томів). Бібліотека виконує інформаційну та бібліографічну роботу, організує книжкові виставки на честь визначних літературних подій та ювілейних дат.

Літературний фонд надає фінансову підтримку та дає гранти членам НСПУ. Його діяльність спрямована на створення кращих умов для творчої роботи письменників, для їх оздоровлення та відпочинку. Літературний фонд утримує клініку та будинки відпочинку для письменників в Ірпіні, Одесі, Ялті та Коктебелі.

Національна Спілка письменників України також має власне видавництво (,,Український письменник”) та журнали (,,Вітчизна”, ,,Всесвіт”, ,,Дзвін”, ,,Донбасс” та інші), а також газету (,,Літературна Україна”). Створюються також нові видавництва (,,Гранослов”), нові періодичні літературні видання, зокрема в різних областях України [63].

НСПУ здійснює свою діяльність на основі загальної Декларації прав людини. Конституції України, Закону України ,,Про професійних творчих працівників та творчі спілки”, чинного законодавства, Статуту НСПУ, інших нормативних актів, що регулюють діяльність творчих спілок.

Членом НСПУ, як зазначено у Статуті, може бути професійний письменник, автор написаних і перекладених, надрукованих в Україні або за її межами чи поставлених на сцені, на радіо, телебаченні, кіно літературних творів, які мають самостійну художню цінність, опублікованих літературно-критичних статей, праць і досліджень, що відзначаються ґрунтовністю мистецького аналізу й глибиною естетичної думки [55].

Прийом до НСПУ здійснює президія Спілки індивідуально за особистою заявою, визнанням Статуту, наявністю опублікованих (поставлених на сцені, на радіо, телебаченні, кіно) творів, рекомендацій трьох членів НСПУ і приймальної комісії - таємним голосуванням. Прийнятим до Спілки вважається той, за кого подано не менше двох третин голосів від присутніх на засіданні членів президії організації. Засідання президії НСПУ з питань прийому вважається дійсним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її членів.

До НСПУ можуть входити письменники, які живуть в Україні і творять літературу мовами національних меншин, що мешкають в Україні. До НСПУ також можуть бути прийняті як почесні члени письменники, які живуть за межами України і пишуть українською мовою.

Важливо, що в основу організаційної будови НСПУ покладено принципи виборності і колегіальності всіх органів від низу до верху, які періодично звітують перед членами НСПУ.

Органами управління НСПУ є:

а) з'їзд (конференція);

б) рада;

в) президія;

г) голова НСПУ;

д) секретаріат;

е) ревізійна комісія.

Вищим органом Національної спілки письменників України є з'їзд (конференція), який скликається радою НСПУ не рідше одного разу на п'ять років. У з'їзді беруть участь делегати від обласних (територіальних) організацій НСПУ. Норму представництва на з'їзд і порядок виборів делегатів визначає рада НСПУ.

Рішення з'їзду вважаються правомірними, якщо в ньому беруть участь дві третини обраних делегатів. Письменники, що присутні на з'їзді, але не були обрані його делегатами, мають право дорадчого голосу [55].

В Статуті також чітко окреслено повноваження з'їзду письменників України, він зокрема:

а) приймає, змінює або доповнює Статут НСПУ;

б) обговорює найважливіші проблеми розвитку літератури, діяльності НСПУ, участі письменників у літературному і громадському житті та визнаначає перспективні напрями роботи НСПУ;

в) заслуховує, обговорює і затверджує звіти ради Спілки, президії, ревізійної комісії НСПУ, інших підрозділів НСПУ, створених НСПУ, оцінює роботу НСПУ, її виконавчих і виборних органів;

г) обирає на альтернативній основі голову НСПУ терміном на п'ять років. Вибраним вважається той, за кого подана половина голосів плюс один. Якщо жоден із претендентів не набрав такої кількості голосів, проводяться повторні вибори з двох кандидатів, що набрали найбільше голосів.

Перебування особи на посаді голови НСПУ не повинно перевищувати двох термінів підряд;

д) обирає простою більшістю голосів раду Спілки в кількості не більше 65 осіб, ревізійну комісію НСПУ терміном на 5 років.

До ради входять голови обласних (територіальних) організацій, члени президії, відомі письменники. Новообраного голову організації кооптують до складу ради (правління) замість колишнього керівника письменницької організації [55].

Ревізійна комісія обирає зі свого складу голову і подає на затвердження ради НСПУ. Всі виборні органи Спілки на з'їзді, як правило, оновлюються не менше як на третину. Кількісний склад та форма голосування визначається з'їздом.

е) приймає рішення про реорганізацію, саморозпуск НСПУ, які набувають чинності за наявності 3/4 голосів.

є) позачерговий з'їзд може бути скликаний згідно з рішенням ради НСПУ, на вимогу половини членів спілки або половини обласних (територіальних) письменницьких організацій. Ініціативна група членів НСПУ звертається до ради Спілки, реєструючи у президії письмову заяву. Після підтвердження автентичності підписів рада приймає рішення про час проведення позачергового з'їзду. Рішення з'їзду приймається простою більшістю голосів і є обов'язковим для виконання. Рішення з'їзду щодо переобрання або підтвердження повноважень керівних органів НСПУ є дійсними до наступного з'їзду.

Згідно Статуту, у період між з'їздами вищим органом НСПУ є рада Спілки.

Припинення діяльності НСПУ вирішується з'їздом письменників України шляхом реорганізації або саморозпуску при наявності 3/4 голосів делегатів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (див. Дод. № 1).

Отже, аналізуючи діяльність Національної спілки письменників України сьогодні, слід зазначити, що її передісторія започатковується ще у 20-ті роки ХХ століття, коли почали активно утворюватись численні літературні угрупування та спілки. Першими масовими літературними об'єднаннями були Спілка селянських письменників ,,Плуг” (1922р.), Спілка пролетарських письменників ,,Гарт” (1923р.), пізніше - ВАПЛІТЕ (1925р.), ВУСПП (1927р.) та інші. І хоча їх завдання часто формувалися в контексті партійно-політичної доцільності, та все ж вони відігравали помітну роль у розвитку художньої культури.

Наступний етап історії розвитку літературних спілок можна назвати періодом торжества методу соціалістичного реалізму, в основу якого покладено засади ,,партійності і народності”. Тривав цей період від 1934 по 1991р. Саме у 1991 році Х з'їзд Спілки радянських письменників України було перейменовано на І з'їзд Спілки письменників України, що свідчило про початок нового - сучасного етапу роботи Спілки, в лавах якої сьогодні сотні талановитих письменників, котрі працюють в різних жанрах літератури. Національна спілка письменників України - це структурована організація, якій підпорядковані місцеві організації в обласних центрах. Вона веде окрім основної (літературної) велику просвітницьку, виховну, видавничу роботу, здійснюючи таким чином значний вплив на на формування культурного середовища.

1.2 Формування обласних осередків Спілки

Як вже було зазначено, Спілка радянських письменників України була створена ще у 1934 році. Власне окремі обласні організації почали створюватись значно пізніше - у другій половині ХХ ст. В опрацьованій нами літературі немає точної інформації щодо причин створення спілок письменників на місцях. Ми вважаємо, що розвиток літературної творчості, збільшення кількості письменників і поетів природно призвели до процесу розбудови, а відтак створення відділень Спілки в обласних центрах.

Таким чином, обласні організації НСПУ - з самого початку добровільні, незалежні, самоуправлінські, творчі організації, що об'єднують письменників, які живуть на території області і творять літературу українською та іншими національними мовами. Вони є частинами Національної Спілки письменників України, здійснюють свою діяльність на основі власного Положення, керуючись Статутом НСПУ та рішеннями загальноукраїнських письменницьких з'їздів.

Згідно зі Статутом НСПУ, обласні (територіальні) та інші місцеві організації НСПУ функціонують на засадах самоуправління при підтримці їх організаційно-творчої, фінансово-господарської діяльності з боку президії Спілки та місцевих органів влади. Вони утворюються і можуть припинити свою діяльність згідно з постановою президії НСПУ [55].

Обласні організації НСПУ на загальних зборах обирають свої керівні органи: голову, раду організації, а також ревізійну комісію.

Загальні збори, а також збори для обрання делегатів з'їзду є легітимними, якщо в них беруть участь 50+1% членів Спілки.

Обласні організації НСПУ здійснюють статутні завдання НСПУ на терені свого регіону; рішенням загальних зборів, яке приймається індивідуально і шляхом таємного голосування, рекомендують літераторів для вступу до НСПУ. подаючи документи до приймальної комісії НСПУ.

Звітно-виборні збори в обласних організаціях НСПУ проводяться один раз на три роки. Перебування особи на посаді голови обласної (територіальної) організації НСПУ не повинно перевищувати трьох термінів підряд.

Обласні та інші місцеві організації НСПУ у своїй діяльності керуються Статутом та своїми положеннями, які затверджуються президією НСПУ. Для набуття прав юридичної особи обласні та інші місцеві організації повинні зареєструватися в установленому законом порядку, в місцевих органах влади (див. Дод. № 1).

Одним із перших в Україні місцевих літературних осередків стало Запорізьке відділення Національної спілки письменників України, яке було утворено 1 березня 1966 року. На той час у Запорізькій області проживало 11 професійних письменників: Ольга Джигурда, Василь Діденко, Іван Кашпуров, Микола Лиходід, Павло Ловецький, Олексій Огульчанський, Володимир Омельченко, Яков Пінясов, Альберт Путінцев, Петро Ребро та Олександр Стешенко. Головою Спілки було обрано П. П. Ребра, котрий очолював письменницьку організацію до серпня 1998 року [35].

Нині на чолі Спілки поет Григорій Лютий. Крім згаданих письменників до Спілки входять: Олександр Абліцов, Борис Бездольний, Марина Брацило, Микола Білокопитов, Любов Геньба, Олег Гончаренко, Микола Гомон, Ігор Купріянов, Михайло Ласков, Тетяна Нещерет, Іван Олексенко, Лариса Коваль, Анатолій Рекубрацький, Вікторія Сироватко, Олександр Фесюк,Тетяна Нещерет, Володимир Чубенко, Марко Шевельов, Олександр Шостак, Микола Роман, Пилип Юрик та Віктор Чабаненко та інші.

Письменницька організація бере активну участь у громадсько-політичному житті області, формуванні національної свідомості регіону, відродженні української культури, духовності взагалі.

Поети і прозаїки часті гості у школах, вузах, трудових колективах. А із Державним технічним університетом Спілка письменників має найтісніші контакти. У ньому працює філія обласного літературного об'єднання, яким керує письменниця Л. А. Коваль. А поет Г. Лютий разом із співаком і композитором А. Сердюком створили гімн технічного університету. При обласній Спілці ( як один із її цехів ) працює міжнародна асоціація ,,Весела Січ”, яку очолює П. П. Ребро. В Запорізькій області засновано літературні премії: ім. М.Нагнибіди, В.Лісняка, М.Андросова та Сагайдачного (гумористична) [35].

Однією з перших на Поділлі обласних Спілок стала письменницька організація у Вінниці, створена у 1971 році. Розпочату справу Степана Руданського, Марка Вовчка, Анатолія Свидницького, Михайла Коцюбинського, Миколи Трублаїні, Михайла Стельмаха й Василя Земляка тут продовжували як поважні, так і молоді, на той час, члени письменницької Спілки - Дмитро Дереч, Микола Тарновський, Кирило Курашкевич, Іван Глинський, Микола Студецький, Анатолій Бортняк, Леонід Пастушенко, Анатолій Звірик.

На той час до Вінницької міжобласної організації входили також письменники Хмельниччини, котрі ще не встигли організувати власний творчий осередок. Тоді з більшовицької каторги повернувся у Кам'янець-Подільський славетний байкар Микита Годованець. З кожною новою книгою тут і далі розвивалась творчість членів української спілки письменників Аполлінарія Мацевича та Петра Карася, творчість яких на той час уже була відома як в літературних колах України, так і за її межами - у Польщі, Росії, Білорусії та Молдові [20, с. 2].

На Вінниччині - в надрах обласного літоб'єднання - у цей час дозрівало й потужне письменницьке поповнення: Микола Рябий, Григорій Усач, Ніна Гнатюк, Віктор Тимчук, Михайло Каменюк.

Першим керівником ВО НСПУ, відповідальним секретарем став Дмитро Дереч. Було обране у складі всього трьох осіб і перше бюро організації - Д. Дереч, А. Бортняк, Л. Пастушенко. З ініціативи Дереча запроваджено обмін творчими делегаціями Вінниччини і Кабардино-Балкарії, Липецької області. Російські письменники були учасниками ювілейних літературно-мистецьких заходів на Вінниччині, присвячених Степану Руданському, Миколі Некрасову, Марку Вовчку, Ярославу Шпорті.

На новий рівень літературного і суспільно-громадського визнання вивів письменницьку організацію Анатолій Бортняк, який керував нею в 1974-1986 роках. Саме за його керівництва започатковано найголовніші літературно-мистецькі свята Вінниччини, більшість з яких існують і досі: ,,Суботи Михайла Коцюбинського”, Дні сатири і гумору імені Степана Руданського в Калинівському районі, ,,Дружба народів - дружба літератур” на Немирівщині.

Найкращої згадки заслуговує й досвід роботи Кабінету молодого автора при вінницькій письменницькій організації, яким майже 20 років керував Анатолій Панасович Гарматюк. Сотням початківців області в Кабінеті молодого автора була надана професійна допомога і підтримка. Їх твори на платній основі рецензували авторитетні письменники, вчені.

Десятки книг тепер уже широко відомих авторів здобули визнання читачів саме завдяки вимогливій праці над їх рукописами у Кабінеті молодого автора. Всеукраїнську популярність здобули яскраві оригінальні поезії Анатолія Бортняка, Ніни Гнатюк, Михайла Каменюка, прозові й публіцистичні твори Леоніда Пастушенка. Історична проза Миколи Рябого, зокрема його роман "Земледухи", отримують найвищу оцінку від українських класиків Олеся Гончара, Павла Загребельного та Євгена Гуцала [20, с. 1].

У творчий доробок письменницької організації вносить вагомий вклад своїми оригінальними творами та перекладами з молдавської й польської мов Іван Глинський. Творчість Анатолія Бортняка відзначено премією Володимира Сосюри, а Ніни Гнатюк - молодіжною премією імені Миколи Островського. У розпал горбачовської перебудови 1986 року Анатолій Бортняк приймає рішення скласти повноваження відповідального секретаря організації і перейти на творчу роботу.

Очолити організацію загальні збори доручають авторитетному поету з великим управлінським досвідом Михайлу Каменюку. Саме на цей період припадає пік творчої активності і популярності майстра психологічної прози Івана Волошенюка. Своїми літературознавчими працями та збірниками оригінальних віршів збагачує спілчанський доробок Анатолій Подолинний, який на той час працює над енциклопедичним виданням ,,З-над Божої ріки”. На шлях поетичного осмислення Біблії стає тонкий інтимний лірик Тетяна Яковенко. Мине небагато часу і її поетичні переспіви біблійних книг отримають широке читацьке визнання навіть в колах найвищого духівництва Української православної церкви.

З другої половини вісімдесятих членами Спілки стають Іван Волошенюк, Василь Гарвасюк, Тетяна Яковенко, Володимир Кузьменко. Вслід за ними до кінця століття коло спілчан поповнюють Михайло Потупейко, Петро Головатюк, Анатолій Загрійчук, Юрій Боярунець, Віктор Мельник, Валентина Сторожук, Никанор Дубицький, Анатолій Подолинний, Борис Хоменко і Дмитро Пічкур.

Активними просвітянами і рухівцями в цей час виявляють себе Анатолій Бортняк, Микола Рябий, Григір Мовчанюк, Михайло Стрельбицький, Валентина Козак, Анатолій Звірик, Михайло Потупейко, Григорій Усач.

У 1992-1995 роках Вінницьку обласну організацію Національної спілки письменників України очолює Волдимир Рабенчук. Це був час економічної непевності, провалу багатьох проектів, пов'язаних з виданням журналу, збірника казок подолян, антології письменників Вінниччини [63].

Для багатьох членів письменницької організації це був час розгубленості, партійної переорієнтації і переосмислення своєї творчої позиції. Після подання заяви В. Рабенчука про складення повноважень, головою організації знову на деякий час став Михайло Каменюк. Проте він долучив до роботи в раді організації здібного поета і прозаїка Володимира Кузьменка, а незабаром повністю передав йому свої повноваження голови ради Вінницької організації НСПУ.

В. Кузьменко керував Вінницькою письменницькою організацією два строки (до 1 листопада 2002 року). На цій посаді він надавав перевагу політичній діяльності у складі різних партій над проблемами творчої організації. За час його хоч і енергійного й вольового управління організація все-таки втратила набуті в перші роки незалежності спілчанські приміщення, а заодно й багатолітні традиції творчого спілкування та популяризації книг. На звітно-виборних зборах 1 листопада 2002 р., в яких взяв участь голова ради НСПУ Володимир Яворівський, постало питання про зміну керівництва організації. Збори надали перевагу кандидатурі письменника Василя Кобця, який внаслідок таємного голосування і був обраний новим керівником організації.

Василь Кобець на посаді спілчанського керівника дуже велику увагу приділяв обласному літературному об'єднанню імені Василя Стуса, яке впродовж останніх років стало серйозним джерелом поповнення професійних письменницьких рядів. З його участю Вінницька організація започаткувала видання літературно-мистецького часопису ,,Собор”. В. Кобець водночас очолював Конгрес української інтелігенції Вінниччини, що сприяло налагодженню ним зв'язків між письменниками Вінниччини та Придністров'я, а також між письменниками подільського краю та літературно-мистецькими силами батьківщини Тараса Шевченка - поетами та прозаїками Звенигородського району на Черкащині.

Однак надмірна його завантаженість громадською діяльністю не завжди давала можливість зосередитися на творчій діяльності письменницької спілки. Червневі звітно-виборні збори організації 2005 року, на яких був присутній Володимир Яворівськнй, втрете довірили Володимиру Рабенчуку керівництво письменницьким колективом Вінниччини. Незважаючи на економічні труднощі, творча й громадська активність письменників з кожним роком зростає. Тільки в період з 2001 по 2005 роки спілчанський колектив зріс на 16 чоловік [63].