Підвищення конкурентоспроможності творчих індустрій України в умовах євроінтеграції

Нині, національний інформаційно-культурний простір заповнений продуктом переважно неукраїнського походження. Йдеться передусім про глобальну культурно-інформаційну експансію західних країн, зокрема США, яка створює дедалі відчутнішу загрозу безпеці українського суспільства. Низькопробні розважальні кінофільми, бойовики, що штовхають на сумнівні «подвиги», нав'язлива й інколи аморальна реклама, підривають духовне й інтелектуальне здоров'я нації, сприяють девальвації моральних і загальнолюдських гуманістичних вартостей, культурних національних традицій. Поступове витіснення вищих вартостей та ідеалів утилітарними, прагматичними, технократичними орієнтаціями і глобалізаторськими імперативами мислення позначається на формуванні власної, української національної свідомості.

Початок ХХІ століття ознаменувався проривом Польщі в Європейському кіно, завдяки постановкам ряду високобюджетних фільмів («Вогнем і мечем» Є.Гофман). Український кінематограф зробив спробу піти аналогічним шляхом, проте вона була провальною. Глядач не сприйняв фільмів знятих навздогін чужим ідеям. (Ю.Г.Іллєнко «Молитва за гетьмана Мазепу» (бюджет 10млн. грн.), М.П.Мащенко «Богдан Хмельницький» І серія (бюджет 7 млн. грн.).

Протягом 2009 року Державна служба кінематографії України підготувала декілька нормативно-правових актів з метою забезпечення політики державного протекціонізму виробництва національних фільмів, розширення джерел фінансування національного кіновиробництва, стимулювання розвитку національної кіноіндустрії, технічного переоснащення галузі. Попри те, комерціалізація телеканалів не сприяє витворенню власниками національної телепродукції. Як засвідчила практика, купівля дозволу на прокат фільму або передачі, оплата дублювання з іноземної на українську або дублювання російською мовами, є суттєво дешевшим аніж фінансування створення власних програм. У 2008 році в кінотеатрах було продемонстровано 198 назв фільмів. 87 картин було дубльовано, 36 -- озвучено, 51 -- субтитровано і 24 картини -- із синхронним перекладом у залі. За перше півріччя 2009р. в Україну ввезли 86 назв фільмів. З них: 51 -- продубльовано, 7 -- озвучено, 24 -- субтитровано і 4 -- озвучені у залі. Станом на 31 грудня 2009 р. Державною службою кінематографії України видано 11855 прокатних посвідчень. З них для кіно-театрального показу - на 147 назв; для телевізійного показу - на 4961 назву; відео прав - на 6747 назв. В тому ж 2009 році, Експертною комісією з питань публічного демонстрування кіно- і відеофільмів Міністерства культури і туризму України переглянуто 1176 фільмів. Серед них: за зверненням дистриб'юторських фірм - 724 фільми; за зверненням правоохоронних органів - 452 фільми. Заборонено до публічного показу 414 фільмів. Експертною комісією з питань визначення художньої якості фільмів іноземного виробництва та їх належності до високохудожнього, експериментального, авторського кіно переглянуто 5 фільмів і рекомендовано Державній службі кінематографії України відшкодувати дистриб'юторським компаніям витрати на субтитрування фільмів державною мовою. Окремої уваги заслуговує той факт, що однією з умов замовників для українських кінорежисерів є виробництво кінопродукції російською мовою.

Телебачення - складна знакова система. Воно поєднує образ, письмовий текст, голос, музику, звукові ефекти. Кожний з цих знаків може самостійно впливати на споживача. Разом вони створюють новий ірреальний світ реального глядача. Якщо глядач підліткового віку, то телебачення для нього стає також і «збірником» зразків і моделей поведінки. Вражаючий ефект телебачення, окрім його власне змістової спрямованості, - це сам факт його існування, його доступність, його здатність звести сотні мільйонів громадян до рівня пасивних глядачів протягом значної частини їхнього життя. Одне й те ж джерело інформації може передавати певні стереотипи і точки зору безпосередньо мільйонам людей, ускладнюючи розмежування реального та вигаданого, заспокоюючи або мобілізуючи їх, фрагментуючи їхнє сприйняття, притупляючи їхню уяву й критичні судження, знижуючи смак. На жаль, згідно підрахунків, переважну більшість нинішньої української телепродукції становлять музичні відео-кліпи та розважальні й соціальні телепередачі.

Неспроможність протиставити іноземним виробникам власну продукцію, спричинилась до засилля на екранах України продукції іноземного виробництва. Окремі телеканали приділяють чимало часу транслюванню документальних, науково-пізнавальних та інших фільмів неукраїнського виробництва. Згадана вище комерціалізація телебачення унеможливлює творчий пошук для молодих випускників режисерських факультетів (10-12 осіб щороку). Обставини примушують їх реалізовувати вимоги й вказівки роботодавців.

Окремої уваги заслуговує незаздрісна доля українського кінопрокату. Більшість побудованих ще за часів Радянського Союзу клубів в селах, селищах й містечках пустують, а наявні в містах клуби й кінотеатри приватизовані й слугують виключно для збагачення власників. Значний відсоток з-поміж них перебудовані й використовуються за іншим призначенням. Розвал кінопрокату опосередковано спричинився до тяжких економічних наслідків в кіновиробництві та кінопромисловості країни. Незважаючи на зростання кількості відвідувань кіно середньостатистичним українцем, пропозиція у сфері кіно-обслуговування не відповідає запитам суспільства. З одного боку, завдяки приватним інвестиціям, іде реконструкція та переоснащення діючих міських кінотеатрів та будівництво багато зальних кінотеатрів у торговельних центрах. З іншого боку, відбувається зменшення загальної кількості міських кінотеатрів. Під сучасну пору, значення такого показника, як забезпечення сучасними кінотеатрами в розрахунку на 100 тисяч міських жителів, складає в Україні 0.5. Це у 15 разів менше, ніж у Франції, та вдесятеро менше, ніж в інших європейських країнах. Слід враховувати, що переважна частина міських кінотеатрів, особливо реконструйованих і переоснащених, знаходиться у великих містах. Станом справ на 31 грудня 2009 року демонстрація фільмів здійснювалася лише в 151 районному кінотеатрі (при тому, що в Україні налічується 490 районних центрів). На 28504 сільські населені пункти налічувалося лише 1595 сільських стаціонарних кіноустановок (з яких працювали 596) та 90 пересувні відео-проекційні комплекси. Для порівняння: у 1995 році кількість кіно-видовищних закладів у районних центрах та сільській місцевості становила 13209. Через поганий (а іноді й аварійний) стан приміщень, застаріле обладнання, демонстрація фільмів у цих кінотеатрах стає практично неможливою та неефективною, що призводить до їх масової ліквідації та перепрофілювання. У той же час, відповідно до європейських стандартів в Україні необхідно мати не менше 1000 сучасних кінозалів.

Здатність національних засобів масової інформації створювати ефективні противаги іноземній інформаційній експансії значною мірою обумовлюється можливостями продукувати власну медіа-продукцію - конкурентну, привабливу та затребувану українцями. Проте, слід зазначити, наша держава має досить обмежені можливості у цьому плані, що пояснюється насамперед відсутністю економічних механізмів, і в першу чергу податкових, які б сприяли виробництву національного медійного продукту. Існуюча кон'юнктура телевізійного та радіоринку України не є сприятливою для вироблення національного продукту, питома вага якого є обмеженою у змістовому наповненні телеканалів. Їх програми заповнені переважно продукцією імпортного виробництва невисокої художньої якості. Власникам і менеджменту українських телеканалів бракує економічних стимулів для вироблення та просування оригінальних українських проектів та програм. Дослідники культурної глобалізації та інформатизації суспільства описують процес виникнення «культурної залежності», за якої нація через відсутність національної конкурентоздатної медіа індустрії цілковито залежить від імпорту, наприклад, американської кінопродукції. Функціонуючі в Україні закордонні (в першу чергу російські) ЗМІ є виразниками чужих вартостей, непритаманних для регіональних культур. Вони нав'язують чужий стиль життя, споживчі зразки та комерціоналізм, внаслідок чого руйнуються національні традиції та мораль. За даними Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, кількість вітчизняного продукту на загальнонаціональних українських телеканалах не перевищує 30%. Не набагато кращою залишається ситуація і в радіоефірі .

Кінофільм - унікальний продукт споживача, вартість якого визначається в сфері людських розумових та емоційних потреб. Унікальність цього продукту зумовлює індивідуальність затрат суспільної праці на виробництво окремого фільму. З огляду на тенденції, що спостерігалися протягом останніх 10-15 років стратегічними пріоритетами в галузі кінематографії на найближчі роки повинні стати:

- забезпечення стабільних джерел фінансування вітчизняного кіновиробництва;

- забезпечення присутності вітчизняних фільмів на світовому ринку кіно;

- створення належних правових та економічних засад для розвитку національного кіномистецтва в ринкових умовах;

- модернізація кіно-виробничих потужностей;

- забезпечення доступу населення до творів кіномистецтва, задоволення попиту на українську кіно-продукцію.

З метою наповнення кіноринку національною продукцією урядовим чинникам необхідно розробити низку програм метою яких повинно бути виховання кадрів, котрі б виробляли якісну й необхідну для українського інформаційного простору продукцію. Окрім того, варто розробити низку держзамовлень на виготовлення конкретної відеопродукції, фінансування яких здійснювалось би коштами державного бюджету, а також дослідити й в разі необхідності матеріально підтримувати вже існуючі проекти. Заслуговує на увагу й здійснення суворішого контролю за виконанням телеканалами вимог щодо кількості трансльованих в кінопрокаті й телебаченням продуктів українського й іноземного виробництва.

2.4 Спільне виробництво фільмів як напрям розвику

При співпраці продюсера з іншими державами, важливо усвідомлювати, що існує не мала кількість відмінностей щодо аспектів фільмовиробництва, починаючи від драматургічної сторони питання і закінчуючи прокатної. Перш ніж укладати попередню угоду по копродукції (зобов'язання сторін до певної дати підготувати документи для підписання генерального договору), необхідно врегулювати ряд завдань. Думки партнерів при створенні проекту та прийнятті ключових рішень можуть значно відрізнятися на увазі розбіжностей у поглядах і переслідуваних інтересах. Тому при прийнятті рішення про спільне кіновиробництво слід ретельно зважити всі аргументи за і проти. Адже спільне кіновиробництво значно ускладнює процес прийняття ефективних управлінських рішень.

Одне з основних завдань - проект, що влаштовує обидві сторони, чисто творча проблема: фільм спільного виробництва повинен бути цікавий глядачам різних країн, що представляють різні культури, традиції і ментальності. Дуже складно зберегти цілісність і національну ідентичність. Важливо розуміти, що навіть нешкідливі жарти, які можуть тішити глядача однієї країни, іншому ж можуть здатися образливими і образливими. Важливі жанрові уподобання зарубіжних глядачів. Більшість фільмів, сьогодні, знімається виключно для внутрішнього прокату, і, потрапивши за його межі вони не мають успіху, тому що залишаються недопонятости. Наприклад, соціально значущі фільми і комедії, націлені на українську аудиторію, для заходу абсолютно комерційно непривабливі.

Не існує форми фінансового розрахунку, мета якого - визначення питомої ваги вкладень сторін, встановлення процентного співвідношення витрат. Угодами, в основному, передбачено співвідношення 20/80% (не менше 20% і не більше 80%), з Францією 30/70%. За участю трьох країн 10/70% .Ни одна із сторін не має права контролювати витрати іншого. Так само, одна з виникаючих проблем фінансової сторони-відмінність у тарифікації робочої сили.

Особливість технології зйомок - неминуче виникнення дублюючих професій, потреба в перекладачах, збільшення комплектів вихідних матеріалів (залежно від кількості продюсерів), що збільшує сукупність витрат і тривалість зйомок. Необхідно відзначити наявність професій, з якими продюсери і режисери в Україні мало знайомі або не знають про них зовсім. Непорозуміння системи і брак досвіду звернення до ряду професій призводить вітчизняних кінематографістів в подив і породжує сумнів у раціональності витрат.

Крім того, в ланцюжок входять маркетологи, які по суті, наймають сейлз-агента, агент наймає дистриб'юторів, а вони баєрів з каналів. Ця система справляє дуже неприємне враження на кінематографістів в Росії - те, що з точки зору західного продюсера або агента з продажу здається нормальною професійною роботою, з точки зору російської виглядає бюрократією, насаждающей формальний підхід по відношенню до відбору фільмів і ускладнює його долю.

Завершальний, питання про прокат - підписання договору з міжнародним дистрибутором. Можливості копродукції крім спільного фінансування - додатковий ринок збуту, 2 прокатні сторони. Одним з найважливіших напрямків міжнародних зв'язків вітчизняної кінематографії є розвиток системи міжнародного прокату російських фільмів. І, безумовно, головне завдання і мета, це - знайти партнера, що через нестачу спеціальних заходів і налагодженої системи, зробити досить складно.

Повноцінний розвиток спільного виробництва України з закордонними країнами нерозривно пов'язане з необхідністю створення сприятливих умов для проведення зйомок на території України (щоб хоча б частина цих проектів знімалася на території України). Без ліквідації цього відставання Україна не зможе стати повноцінним учасником міжнародних проектів.

Крім непривабливості України для іноземних продюсерів в якості місця проведення зйомок їх картин, в останні роки спостерігається відтік вітчизняних продюсерів за кордон, де їм вдається забезпечити більш якісні та менш дорогі послуги, що доповнюються грантами та податковими стимулами з боку європейських регіонів.

Основні фактори непривабливості України для іноземних продюсерів як місця проведення зйомок:

- Відсутність програм по залученню зарубіжних кінознімальних груп

- Відсутність фінансових стимулів

- Відсутність якісної кіновиробничої інфраструктури

- Брак висококваліфікованої робочої сили і творчих кадрів

- Високі ціни на кіновиробничих послуги, а також на розміщення і проживання кінознімальних груп

- Відсутність інформації про країну, про стан кіногалузі

- Бюрократизм

- Труднощі і тяганина з оформленням дозволів на проведення зйомок

- Мовний бар'єр (невелика кількість українських кінематографістів володіють англійською мовою на належному рівні)

Таким чином, у вітчизняній кіноіндустрії склалася ситуація, коли подальший розвиток спільного кіновиробництва, підвищення конкурентоспроможності національної кінопродукції, а так само її вихід на міжнародні ринки ускладнюються через низку обставин.

Одним із способів вирішення вищевикладених проблем національної кіногалузі є введення стимулюючої програми розвитку спільного виробництва України з закордонними країнами, а також створення сприятливих умов для місцевих та іноземних кінознімальних груп при проведенні кінозйомок на території України:

- Пряма державна підтримка проектів спільного виробництва - надання субсидій і грантів для реалізації проектів спільного виробництва.

Приклад ефективності підтримки проектів спільного кіновиробництва - діяльність федерального кінофундації Німеччини (DFFF), яким у 2009 році було профінансовано 38 міжнародних проектів спільного виробництва. В результаті чого на кожен вкладений євро з федерального бюджету в кіноіндустрію Німеччини було залучено за рахунок іноземних інвесторів шість євро.

- Введення привабливою системи податкових стимулів:

Податковий кредит - надається виробничим компаніям (платникам податків) податковими органами при поданні податкової декларації, тобто компанії отримують можливість відстрочки з виплати податку на їхні доходи, отримання в країні, де проводилися зйомки.

Податкове звільнення / притулок - вид пільги, орієнтований на інвесторів (платників податків) з інших галузей, бажаючих реінвестувати власні кошти в кінопроекти на вигідних податкових умовах; сенс даного виду пільг полягає в скорочення оподатковуваної бази.

Податкове повернення. Згідно угорському закону про кіно 2004р. Продюсер може претендувати на повернення від 20 до 25% від усіх витрат на виробництво фільму. Вже через рік після введення даної програми інвестиції тільки іноземних продюсерів у кіновиробництво на території Угорщини склали 21 млрд. Доларів, у той час як в 2003 р даний показник дорівнював нулю. У період з 2003 по 2008 рр. обсяги іноземних інвестицій в чеське кіновиробництво скоротилися на 85%. І це не що інше, як показник того, що Угорщині вдалося «відвести» частина проектів з Чехії за рахунок вигідною системи пільг,

У Великобританії уряд щорічно надає податкові пільги кинопроизводителям в розмірі 10 млн. Фунтів стерлінгів, за рахунок чого до державної скарбниці щорічно надходить в 3 рази більше доходів - приблизно по 360 млн. фунтів стерлінгів.

В Іспанії, Німеччини та Італії кінокомпаніям, виробляють зйомки в країні, надається податкова пільга у розмірі 18%, 20% і 25% відповідно.

Нова програма співфінансування зйомок зарубіжних проектів розроблена в Латвії. Ризький фонд кіно повертає від 7% до 15% витрачених на території Риги засобів залежно від того, наскільки яскраво у фільмі показана столиця Латвії.

- Створення інституту кінокомісії (на національному та регіональному рівнях)

Кінокомісії, відповідно до світового досвіду надають собою некомерційні або державні організації, що фінансуються за рахунок регіональних або місцевих бюджетів. Метою роботи кінокомісії є створення сприятливих умов для просування кінозйомок на території регіонів шляхом надання організаційної, сервісної та фінансової підтримки національних і зарубіжних кінознімальних груп. Досвід роботи кінокомісії в розвинених країнах показав високу ефективність щодо популяризації регіонів як місць проведення кінозйомок і залученню в регіони високобюджетних кінопроектів, що в свою чергу призвело до збільшення обсягу інвестицій в регіони, підвищенню їх туристичного потенціалу, збільшення числа робочих місць, розвитку кіновиробничої та готельної інфраструктури . Якщо в регіонах не будуть створені такі «туристичні офіси» для кінематографії, України неминуче програє конкуренцію східноєвропейським країнам у боротьбі за звання глобальних кіновиробників.



РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНІ НАПРЯМИ ІНТЕГРАЦІЙНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ ЄС В ТВОРЧІЙ ІНДУСТРІЇ

3.1 Розвиток концепції формування європейського співробітництва у сфері вітчизняного кінематографа

Актуальність проблеми міжнародного співробітництва України у сфері кінематографії через спільні міждержавні проекти обумовлена обмеженими можливостями бюджетних витрат України на виробництво національної кінопродукції, а також потребами входження України до світового культурно- інформаційного простору. У нинішніх умовах засилля американської та російської кіноіндустрії в українському телепросторі розвиток вітчизняного кіно можна забезпечити шляхом інтеграції України в європейський кінематографічний простір через застосування європейських стандартів та досвіду організації кіновиробництва й кінообслуговування. Власне, на ці заходи націлює Загальнодержавна програма розвитку національної кіноіндустрії, яка ставила завдання “визначення статусуУкраїни як члена в міжнародних кінематографічних організаціях та розширення співробітництва передусім з європейськими кіноструктурами. Різноманітні аспекти міжнародного співробітництва в аудіовізуальному секторі досліджують зарубіжні вчені Д. Андреєва, Х. Брон, Е. Брунелла, Т. Весткотт, В. Вієдеман,Т. Георгієва, М. Гйорі, С. Ескенс, Ф. Кабрера Блазкве, Т. Кларк, М. Канзлер, У. Койокару, Т. МкКонадл, А. Лейндж, А. Маршал, Б. Томова, А. Скерлей-Цакарта та інші. Серед українських учених міжнародну кооперацію кіноіндустрії вивчають Б. Бузовера і К. Лисенко.

Повноцінний розвиток національного кіно можливий за умови інтенсивної інтеграції та співпраці з міжнародними кінематографічними організаціями в усіх секторах галузі - не лише виробництва, а й дистрибуції, мережі кінопрокату, структурованого кінобізнесу, фестивального руху та ефективного законодавства. За даними Європейської Аудіовізуальної Обсерваторії, європейські фільми спільного виробництва користуються більшим успіхом, ніж фільми, створені європейськими країнами самостійно. За період 2007 - 2013 рр. 20 європейських держав випустили на екрани 5414 фільмів (з них 1024 - спільного виробництва). Переглянули фільми спільного виробництва (порівняно із знятими самостійно) в 2,7 рази більше глядачів (51785 проти 19137). Саме на це і націлює Загальнодержавна програма розвитку національної кіноіндустрії, в якій зазначається: “Одним із напрямів розвитку національної кіноіндустрії є міжнародне співробітництво у сфері аудіовізуальних мистецтв, передусім з європейськими кінематографічними та аудіовізуальними організаціями, такими як “Аудіовізуальна еврика”, “Європейська аудіовізуальна обсерваторія”, Міжнародна федерація кіноархівів, Міжнародний центр співробітництва шкіл кіно і телебачення, Міжнародна федерація асоціацій кінопродюсерів тощо, щодо приєднання до яких Україні необхідно вжити відповідних заходів”.

«Єврімаж» («Eurimages») - організація, що представляє собою фонд підтримки спільного кіновиробництва і прокату кінематографічних та аудіовізуальних робіт, створений при Раді Європи в 1988 році і нараховує на сьогоднішній день 37 країн-учасників.

Щоб держава увійшла до складу «Єврімаж», його офіційний представник повинен написати листа на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи, який перенаправить папір Президенту фонду.

Зазвичай звернення надходить з Міністерства культури країни або її Постійного Представництва в Раді Європи. Отримавши заявку, Президент «Єврімаж» зв'язується з владою країни-кандидата і запитує актуальну інформацію (англійською або французькою мовами) про стан місцевої кіноіндустрії. Звіт повинен містити оцінку ситуації в країні в умовах дотримання наступних правових та майнових критеріїв:

1) Сторони-кандидат повинна мати закон про захист авторських прав та інтелектуальної власності і регулювати діяльність аудіовізуального сектору згідно Конвенції Ради Європи про транскордонне телебачення, Конвенції Ради Європи про авторські та суміжні права та Європейської Конвенції про кінематографічну продукцію спільного виробництва.

2) На міжнародних торговельних переговорах країна-кандидат повинна представляти сферу культурної діяльності в режимі найбільшого сприяння.

3) Сторони-кандидат повинна мати систему підтримки національної продукції та адміністративний орган, відповідальний за кінематограф.

4) У претендує на членство в «Єврімаж» країні повинна бути розвинена технічна база для кіновиробництва, а також налагоджена система кінопрокату і кінопоказу.

Отримавши відповідний аналітичний звіт, Президент «Єврімаж» сповіщає відправників про дату обговорення документа Правлінням фонду і озвучує приблизний розмір щорічного внеску. Після розгляду звіту Правлінням «Єврімаж» влади країни-кандидата отримують запрошення відвідати їх наступне засідання. Результатом зустріч з делегацією стає лист Генеральному Секретарю Ради Європи з рішенням Правління фонду «Єврімаж».

У «Єврімаж» два основні завдання: соціально-культурна та економічна. Здійснюючи першу з них, фонд намагається підтримувати кінопроекти, що зачіпають актуальні проблеми європейського соціуму. Економічна задача реалізується шляхом інвестицій в індустрію кіно. «Єврімаж» розраховує, що фільми, які підтримуються фондом, матимуть не тільки комерційний успіх, але і підтвердять статус кіно як окремого виду мистецтва.

Напрямки діяльності «Єврімаж»:

1) допомога у створенні ко-продукції;

2) сприяння в дистрибуції картин;

3) підтримка кінотеатрального показу; 4. часткова компенсація витрат на переклад фільмів в цифровий формат.

На субсидування спільного виробництва витрачається майже 90% коштів фонду, одержуваних від членських внесків. З 1989 року «Єврімаж» взяв участь у створенні понад 1200 повнометражних художніх і документальних кінокартин, зроблених в ко-продукції. Багато хто з них удостоювалися престижних нагород. Щорічно понад 760 тис. Євро витрачається на допомогу в дистрибуції.

Одна з основних проблем тут полягає в тому, що «Єврімаж» віддає перевагу виключно незалежним некомерційним фільмам, відсікаючи при цьому будь-які проекти, які пов'язані з великими мейджорами і телеканалами, а, як відомо, останні є важливим аспектом популярності фільму на території України.

Наступна важлива проблема полягає в тому, що суми, які виділяються на кожен окремий фільм в абсолютному та відносному розмірі не повинні перевищувати 17% від загального бюджету картини.

Можна сказати, що в якійсь мірі це обмежує участь авторських робіт у відборі. Але, якщо виходити з вищенаведених речей, то авторськими, по суті, можуть стати і багатомільйонні проекти.

Завдяки допомозі «Єврімаж» були створені такі фільми як «Хлопчик на велосипеді», «Мій брат Роберт», «Меланхолія», «Залізне небо», «Олена», »Як я провів цього літа», «Ейфорія» та багато інших.

За підтримкою кіновиробництва і дистрибуції в «Єврімаж» можна звертатися чотири рази на рік. У число першопрохідців потрапив проект «Наслідки», це польська картина, режисер Владислав Посіковскій, в її створенні бере участь російська компанія Metrafilms, продюсер - Артем Васильєв, а також словацькі та польські продюсери. Виділена сума - 260 тисяч євро. Не виключається, що Metrafilms допоміг попередній досвід роботи Артема Васильєва з отримав фінансування «Дау» І. Хржановського. «В тумані» С.Лозниці також отримав 300 тисяч, хоча при подачі документів GP Cinema Company ще не значилася, там були вказані латвійська, німецька і голландська сторони. У жовтні 2011 було оголошено, що фінансування отримав і проект «Чайка» (210 тисяч євро) Мігеля Анхеля Хіменеса, у виробництві цієї іспано-французько-грузинської картини взяла участь і вітчизняна компанія «Ібрус».

Фонд не зупиняється на досягнутому, з 1 січня 2012 року в «Єврімаж» вступила і Грузія, це може полегшити її взаємодію з іншими країнами, в тому числі і з Росією, але, на мій погляд, про це рано ще говорити в повному обсязі.

Бюджет «Єврімаж» складає близько 23 мільйонів євро на рік. Фінансуються картини відбираються спеціальною радою.

У 2012 році в список увійшли 33 європейські картини, в тому числі нові стрічки Ларса Фон Трієра («Німфоманка»), Мішеля Гондрі («Піна днів»), Паоло Соррентіно («Apporato Umano»).

Над ко-продукцією повинні працювати два продюсера з країн-членів фонду. Участь продюсерів з держав, що не входять в «Eurimages», можливо, але, в такому випадку, їх частка не може перевищувати 30% від загального бюджету фільму. Секретаріат розглядає заявки тільки від незалежних (не пов'язаних з телерадіомовними організаціями) продюсерів. Компанії, які вони представляють, повинні бути європейськими, 51% акцій яких належать громадянам країн Європи. Дочірні підприємства голлівудських студій-мейджорів не можуть претендувати на підтримку фонду. У свою чергу, самі проекти повинні створюватися в рамках Європейської конвенції чи двосторонніх міжнародних Угод і бути «справжніми» ко-продукцією. Це означає, що співпродюсери з різних країн ділять між собою не тільки гроші, але й авторські права. «Якщо продюсер в кредит без довідок продає права на картину дистриб'ютору, припустимо, на п'ятнадцять років, це вже не ко-продукція», - зазначив виконавчий директор «Eurimages».

Частка мажоритарного продюсера в двосторонньому спільному виробництві повинна становити максимум 80%, тристороннього - 70%. Якщо виробнича вартість двосторонньої ко-продукції перевищує суму в 5 млн. Євро, участь мажоритарного продюсера може бути збільшено до 90% .На момент подачі заявки необхідно, щоб як мінімум 50% бюджету з кожного боку були зібрані. Тобто якщо частка одного продюсера 600 тис. Євро, а іншого - 800 тис. Євро, то, відправляючи заявку в «Eurimages», вони повинні підтвердити наявність 300 тис. Євро і 400 тис. Євро відповідно. Однак не можна подати заявку, маючи тільки власні кошти на реалізацію проекту. Співпродюсери зобов'язані скласти бюджет з грошей, отриманих від препродаж прав на дистрибуцію, або з інвестицій сторонніх організацій, надавши фонду копії відповідних контрактів або листів про наміри.

«Єврімаж» здійснює підтримку дистриб'юторів на додаток до Медіа програмі Європейського Союзу. Фонд субсидує також прокатників з країн-членів фонду, що не входять в Європейський Союз: Боснії і Герцеговини, Хорватії, Сербії, Македонії та Туреччини. Представники перерахованих країн можуть використовувати кошти на просування картини в будь-якій країні-учасниці «Єврімаж», а дистриб'ютори з інших держав зобов'язані застосувати отримане фінансування на розповсюдження фільму саме в цих п'яти країнах. При цьому ніхто не може витрачати субсидії на дистрибуцію проекту у своїй власній країні. Рішення щодо видачі засобів також приймає Правління «Єврімаж». Підтримка - до 50% від необхідної на просування суми і становить не більше 8 тис. Євро.

Фонд не бачить розвитку індустрії кіно без налагодженої системи кінопоказу і використання цифрових технологій. Саме тому Правління «Єврімаж» розглядає на своїх засіданнях і такі заявки. Допомога в оцифрування фільму - не більше 80% від загальної суми витрат, не перевищуючи 30 тис. Євро.

«Єврімаж» - це ключ, за допомогою якого Україна змогла б відкрити двері в Європу, а не прорубувати в неї силами окремо взятих продюсерів маленьке віконце без кватирки.



3.2 Економічне обґрунтування доцільності та ефективності міжнародної співпраці для розвитку творчого потенціалу України

Одним із найбільш ефективних і реалістичних шляхів для внутрішнього розвитку і вдосконалення українського кіно є участь нашої країни у проектах міжнародного спільного виробництва - копродукції. Копродукція - це процес спільного кіновиробництва щонайменше двох країн, коли вони залучені не лише до вироблення, а й до фінансування фільму. Цей вид кіновиробництва необхідно розглядати як унікальну можливість інтеграції української культури в європейську з усіма вигідними для нашої держави результатами. Як зауважують Б. Бузуверята К. Лисенко, копродукція вирішує відразу дві головні проблеми української кіноіндустрії: фінансування і збут. Оскільки у виробництві фільму беруть участь кілька країн, то і витрати на його створення діляться між ними. Таким чином, з'являється кілька сторін, зацікавлених в отриманні прибутку, а відповідно, у збуті продукції. У такому випадку, прокатом фільму будуть займатися кілька країн, що автоматично поширить його принаймні в межах країн учасниць. Це не лише авторитет і позитивний міжнародний імідж, але й ознака відкритості та можливість внутрішнього зростання завдяки використанню потужного потенціалу національної культури. Договори про копродукцію - це необхідна форма легалізації спільного виробництва, коли обумовлюються такі важливі моменти: фінансові вкладення у фільм, терміни роботи, залучення технічного потенціалу різних сторін, професійний склад команди. Прикладом копродукції є підписана 10 лютого 1995 р. Україною в межах країн співдружності незалежних держав (далі - СНД) Угода про співробітництво в галузі кінематографії, яка сприяє співробітництву в аудіовізуальній сфері, а також підписана 14 листопада 2008 р. Угода про спільне фільмовиробництво, яка націлена на зміцнення економічних і культурних зв'язків між державами. Протягом останніх років в Україні намітились позитивні тенденції розвитку вітчизняного кінематографу в напрямку євроінтеграційного співробітництва. Певним успіхом України стало приєднання її в 2009 р. до Європейської конвенції про спільне кінематографічне виробництво, прийнятої Радою Європи 2 жовтня 1992 р. Це забезпечить Україні доступ до багатосторонніх, зокрема європейських, механізмів підтримки кінематографії, участі в європейських програмах культурного співробітництва. Уважається, що ратифікація цього документа сприятиме зникненню кон'юнктурщини в тематиці українських фільмів та зміненню давно застарілого механізму державного фінансування. З метою просування України як міжнародного центру виробництва кінопродукції та для заохочення використання українських локацій, послуг, потужностей і персоналу створена Українська фільм-комісія. Метою діяльності вітчизняної агенції “Українська кінофундація” також стало покращання конкурентної здатності українського кінопродукту; сприяння відкриттю нових ринків і збільшення дистрибуційних можливостей для українських фільмів; формуванні іміджу країни за кордоном. Протягом 2008 р. проведено низки заходів з розвитку вітчизняного кінобізнесу: Міжнародна конференція «Кінобізнес в Україні: особливості, перспективи, можливості» за участю представників країн - членів Євросоюзу (Литви, Польщі, Франції). Метою проведення конференції став обмін досвідом та аналіз проблем розвитку ринку кіно в Україні та світі. З метою посилення співпраці та обміну досвідом між представниками вітчизняного та зарубіжного кінобізнесу відбувся щорічний “Кінофоруму Україна-2008”, участь у якому взяли 120 компаній з 8 країн світу, здійснено низку заходів з метою розвитку українського кіноринку: створення умов для встановлення прямих контактів продавців іпокупців кіноправ, презентації української кінопродукції, обмін міжнародним досвідом та проведення профільних семінарів тощо. Проведено ІV Київський міжнародний “Кіноринок Молодість” за участі близько 40 компаній з України, Росії, Італії, Чехії, Грузії, Польщі, Ізраїлю. Головним завданням заходу було впровадження системи прямої купівлі-продажу кіноправ іноземних фільмів для української території та вітчизняних для зарубіжних ринків. Тож Україна поступово здійснює кроки неопосередкованої, повноцінної участі на міжнародному кіноринку, що є не лише значним етапом розвитку вітчизняного кінобізнесу, а й складовою формування іміджу України як кінематографічної держави. У свою чергу Європейський Союз також зацікавлений у доступі на український ринок кіноіндустрії з огляду на його інвестиційну привабливість, що обумовлена низкою факторів:

1) можливість вкладення європейського капіталу в розвиток кіно палаців, яких на сьогодні в Україні обмаль;

2) рентабельність затрачених на розвиток кінопоказу коштів з огляду на наявну тенденцію до збільшення відвідуваності кінотеатрів українськими кіноглядачами;

3) використання українських локацій для кінозйомок при відносно дешевій вартості, а також широка географічна багатоманітність українського простору.

Так, наприклад, у травні 2011 р. відбулося підписання Міждержавної угоди між Україною та Францією про спільне кіновиробництво. Завдяки підписанню цієї угоди Україна отримала 111 млн грн, з яких 61 млн - це державне замовлення, а 50 млн - це державна підтримка фільмів. Серед перспективних напрямків підготовки вітчизняних продюсерів кіно є співпраця з

Міжнародною федерацією асоціацій кінопродюсерів (далі - FIAPF), а за можливість й участь у ній, а також проведення міжнародних форумів копродукції, які можуть відігравати роль майданчиків для підписання угод. FIAPF представляє економічні та правові і інтереси кіно- і телепродюсерів на п'яти континентах з глобальним охопленням.

Вона допомагає сформулювати політику і координацію політичних дій у цих ключових областях:

1) авторські права та законодавства аспектів прав інтелектуальної власності;

2) застосування законодавства інтелектуальної власності та боротьби з піратством;

3) поширення цифрових технологій та їх вплив на аудіовізуальний ланцюжок створення вартості;

4) процес стандартизації технології регулювання ЗМІ;

5) механізми фінансування приватного та державного секторів фільму;

6) питання, пов'язані із торгівлею. FIAPF також є регулятором міжнародних кінофестивалів, зокрема і деяких найбільш значущих у світі. Правила FIAPF на Міжнародних кінофестивалях є довіра і договір між кінобізнесом і фестивалями, які залежать від їх співпраці для їх престижу та економічного впливу.

Україна вже має досвід співпраці із FIAPF у процесі створення таких фільмів:

1)«Аврора» українського продюсера О. Байрак за участю американської зірки Е. Робертса, російського актора Д. Харатьяна, який було номіновано від України на премію “Оскар” в номінації “Кращий фільм іноземною мовою”;

2)«Сафо» українського продюсера А. Новікова, британського режисера Р. Кромбі продакшн-студії «Ялта-фільм» за участю грецького композитора М. Теодоракіса, американських, українських, грецьких акторів;

3) перший український повнометражний фільм, представлений на фестивалі в Каннах «Щастя моє» режисера С. Лозниці, фінансування якого забезпечували кінокомпанії SotaCinemaGroup з України, MA.JA.DEFilmproduktion та німецька LemmingFilm; і який придбала для прокату американська компанія KinoInternational;

4)«Крос» молодого київського режисера М. Вроди за участю французького продюсера Ф. Келлер, який здобув «Золоту пальмову гілку» в Каннах 2011 р. у номінації короткометражних фільмів.

14 травня 2011 р. у рамках Канського кінофестивалю було підписано «Міждержавну Угоду про спільне кіновиробництво» між Україною та Францією. Цей договір відкриває українському кінематографу шлях до участі у проектах європейського кіно, що передбачає підвищення якості і конкурентоспроможності національного кінопродукту, промоцію і дистрибуцію його в європейському, а отже, і світовому кінопросторі. Угода, укладена на два роки, дає рівні можливості знімати кіно українським режисерам на території Франції, а французьким - в Україні. Перевагами спільного виробництва кіно є менші об'єми державної підтримки, своєрідне гарантування вчасного і якісного завершення проекту, так звана «мінімізація ризиків», розширення дистрибуційної географії.

Розширення практики спільного виробництва як ефективного механізму розвитку вітчизняної кіноіндустрії та підвищення її конкурентоспроможності вимагає виконання низки умов. Одна з них - фінансова підтримка кіновиробництва з боку держави. В умовах процесу копродукції вона є ознакою надійності проекту. У першу чергу, тому, що домовленість про спільну роботу над фільмом - це міжнародний документ, який потрібно застрахувати від ризику виникнення в процесі роботи дисбалансу між різними учасниками проекту.

Для прикладу, серед країн Східної Європи найбільш активним учасником спільного кіновиробництва є Угорщина, і це пояснюється зручною схемою фінансування: держава відшкодовує витрати, задіяні на виробництво фільму, по закінченню роботи над ним. Створення сприятливих умов та подолання комплексу невирішених проблем розвитку вітчизняного кінематографу потребує використання широкого спектру шляхів інтеграції в європейський кінематографічний простір.

В Україні розвиток національного кінематографу задекларовано як пріоритетний напрям державної політики в гуманітарній сфері, що закріплено Законами України «Про культуру» та«Про кінематографію».

Сьогодні в Україні діє 384 кінозали, оснащених найсучаснішою апаратурою, у великих містах продовжується будівництво багатозальних кінотеатрів-мультиплексів.

Довідково:

- станом на 1990 рік в Україні працювало 27,2 тис. кіноустановок;

- станом на початок 2014 року працювало 466 кінозалів, однак через тимчасову окупацію АР Крим та військову агресію Російської Федерації на сході України втрачено 82 кінозали.

Загальний бокс-офіс кінотеатральних релізів у 2014 році склав більше 942,7 млн. грн. Кінотеатри відвідали більш ніж 20,1 млн. осіб, при цьому середня вартість квитка склала близько 47 грн. Порівняно із 2010 роком приріст склав близько 5 млн. відвідувань. Відношення кількості глядачів в 2014 році до 2013 року складає - 3 %, що можна пояснити втратою кінозалів через тимчасову окупацію АР Крим та військову агресію Російської Федерації на сході України. Середня відвідуваність кінотеатрів становить лише 0,44 разів на 1 людину на рік - один з найнижчих показників у Європі. Для порівняння, кількість відвідувань кінопереглядів у 1990 році склала 552 млн. відвідувань.

Всього протягом 2014 року в національний кінопрокат вийшло 255 фільмів, при цьому було представлено рекордну кількість українських фільмів - 15 вітчизняних повнометражних стрічок (з них 8 створені за державної фінансової підтримки) та 1 збірка короткометражних картин, що складає приблизно 5,8 відсотка від загальної кількості фільмів у прокаті. Касові збори українських фільмів складають 2,5 відсотка від загального бокс-офісу в України, тоді як у країнах Європи цей показник сягає 30 - 60 відсотків.(рис. 3.1)



Рис.3.1«Кіно вітчизняного виробництва в Європі 2013/2014 рр.»

Протягом 2014 року у кінотеатральний прокат вийшло 8 повнометражних ігрових фільмів та 1 кіноальманах, створених за підтримки Державного агентства України з питань кіно: «Плем'я», «Поводир», «Трубач», «Зелена кофта», «Креденс», «Такі красиві люди», «F 63,9. Хвороба кохання», «Бабай», збірка короткометражних фільмів «Українська нова хвиля»). Крім того, відбулися прем'єрні одноразові покази ще 4 ігрових та неігрових фільмів.

Загалом протягом 2014 року за підтримки Держкіно завершено виробництво 23 фільмів (9 ігрових, 13 неігрових фільмів, 1 анімаційний фільм). У виробництві наразі перебуває 30 фільмів (23 ігрових, 2 неігрових, 5 анімаційних). Серед кінопроектів, що перебувають у Програмі виробництва, є 8 фільмів, виробництво яких триває більше 5 років і не закінчено за різних обставин.

Для оцінки кінопроектів було сформовано Експертну комісію з питань кінематографії з найкращих фахівців галузі, які не переривали своєї професійної діяльності в кінематографії і сьогодні беруть активну участь у кіновиробництві. Станом на сьогоднішній день проведено 6 конкурсних відборів кінопроектів та 1 позачерговий конкурсний відбір неігрових фільмів, присвячених життю і творчості Т. Г. Шевченка. За результатами конкурсних відборів до Програми створення та розповсюдження національних фільмів було включено 153 проекти (табл.3.1).

Таблиця 3.1 Програма створення та розповсюдження національних фільмів (складено за даними «Держкіно»)

	1 конкурс	2 конкурс	3 конкурс	4 конкурс	5 конкурс	Конкурс Т. Шевченко
	Червень 2011 - вересень 2011	Жовтень 2011 - грудень 2011	Березень 2012 - червень 2012	Вересень 2012 - грудень 2012	Березень 2013 - червень 2013	серпень 2013
Подано проектів	113	111	115	103	146	12
Подано державними студіями	27	36	26	22	24	3
Ігрові повнометражні	33	33	33	15	19
Ігрові повнометражні спільного виробництва	10	5	8	15	11
Ігрові короткометражні	0	4	1	0	1
Неігрові	31	35	29	25	31	12
Неігрові спільного виробництва	2	0	0	3	3
Дитячі	5	11	8	6	14
Анімація	10	13	15	14	16
Дебюти	22	15	23	26	46
РЕЗУЛЬТАТИ
Пройшли на 2 тур	51	53	32	41	36	12
Включено до Програми (загалом)	37	29	25	34	25	3
Включено від державних студій	10	9	6	8	4	2

З них запущено у виробництво 107 фільмів, у виробництві наразі перебуває 30 фільмів, закінчено виробництво - 70, вийшли в прокат протягом 2013 - 2014 років 13 ігрових повнометражних фільмів.

Протягом вересня-грудня 2014 року було проведено черговий конкурсний відбір кінопроектів, за результатами якого Держкіно формуються пропозиції щодо внесення нових фільмів до програми кіновиробництва.

Виробництво українського кіно отримало позитивний імпульс у 2011 році, коли державне бюджетне фінансування, порівняно з попередніми роками, виросло утричі і склало 95,8 млн. гривень, у 2012 та 2013 роках бюджет на виробництво кіно зріс відповідно до 137 млн. та 132 млн. грн.(рис. 3.2)

Рис.3.2 Фінансування українського кіно

Однак, навіть при мінімальних запланованих бюджетних показниках, які не далеко не повністю задовольняли потреби галузі, відбувалося систематичне невиконання бюджету. (рис.3.3)



Рис.3.3 Виконання бюджету

Серед іншого, система бюджетного фінансування характеризується нерегулярним надходженням коштів на потреби галузі протягом фінансового року, найбільші обсяги фінансування припадають лише на окремі місяці третього та четвертого кварталів. Наприклад, приведемо дані 2013 року, коли фінансування фільмів за державним замовленням виконане на 100 % (табл. 3.4), а державна фінансова підтримка на 88 % (табл. 3.5).

Рис.3.4 Виконання бюджету



Рис.3.5 Виконання бюджету

У 2014 році на виробництво фільмів виділено 26,4 млн. грн. із запланованих 57,3 млн. грн., що складає 46 відсотків.

Крім того, існують механізми стимулювання вкладання коштів потенційними інвесторами у національне кіновиробництво. Зокрема, звільняються від оподаткування суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані/передані на користь резидентів для цільового використання з метою виробництва національних фільмів (у тому числі анімаційних) та аудіовізуальних творів, але не більше 10 відсотків оподатковуваного прибутку за попередній податковий рік, проте ці преференції не достатньо ефективні на практиці і не здатні зацікавити інвесторів кіновиробництва.

3.3 Аналіз основних тенденцій та перспектив розвитку українського кіно в умовах посилення глобалізаційних та інтеграційних зв'язків

Триваюче розширення асортименту українського прокату завдяки переходу індустрії на цифрові технології має свої негативні наслідки, що виражаються в нестачі екранів для тривалого показу фільмів, а малим релізів часом доводиться вступати в жорстку конкуренцію з блокбастерами. У той час як середні релізи (жанрові картини, мейнстрім) мають можливість збільшувати свої тиражі і збори, артпроекти йдуть у формат «кіно за запитом» («Життя Аделі») і альтернативного контенту. З форматом таких особливих подій кінотеатри все частіше готові експериментувати, в результаті чого касові збори програм креативного контенту досягли в нашій країні за підсумками 2013 0,3%, що порівнянно з рівнем окремих європейських країн, де він коливається від 0,3 до 1% каси.

Перехід до цифрового кінопоказу в Україні завершиться в 2014 році; за підсумками ж минулого року наша країна знаходиться на загальносвітовому і загальноєвропейському рівні - 85% екранів оснащені цифровою проекцією. Причому вітчизняні показчик обійшлися без масштабної допомоги схем типу VPF (такі договори змогли укласти лише найбільші кіномережі, не афішувати ці угоди). Крім проекторів, кінотеатри все активніше освоюють нові формати звуку і ефекти руху; хоча тільки останні дозволяють встановлювати більш високі ціни на квитки - сеанси Atmos і Auro стоять в Україні в середньому стільки ж, як звичайні. Впровадження нових технологій не обмежується тільки кінотеатрами - онлайн-продажу з кожним роком все більш щільно входять в практику вітчизняного кінопоказу. За підсумками 2013 частка проданих через Інтернет кінобілетов склала 4,8% і їх обсяги, безсумнівно, будуть зростати.

В цілому розширення сучасної кіномережі в Україні йде все повільніше, оскільки вільних ніш залишається все менше: уже освоєні всі міста з населенням понад 250 тис. І майже всі 100-250 тисячники. При населенні менше 100 тис. Жителів на перший план виходять зусилля муніципальних властей, зараз вкладають гроші в цифровизацию будинків культури; але їх зусиль недостатньо, щоб утримати увагу сучасних глядачів надовго. Вже зараз в країні збільшилася кількість закриттів, досягнувши в 2013 році максимальної кількості з кінця 1990-х рр. В очах інвесторів довіру отримують в основному федеральні мережі, а на місцевому рівні - окремі незалежні проекти, тоді як випадки розширення малих регіональних мереж останнім часом все більш рідкісні. В результаті гравці українського кінопоказу все частіше прагнуть до об'єднання - їх кількість з кожним роком скорочується через злиття як серед невеликих компаній, так і серед лідируючих кіномереж. При цьому рівень концентрації в руках трьох перших компаній по числу кінобілетов в минулому році знизився - причина тому в зростанні відвідуваності в регіонах, де ці мережі не представлені. Ймовірно, подальше укрупнення лідерів дозволить відіграти число продаваних ними кінобілетов у регіонального ринку, хоча все більш очевидно зміцнення цього останнього.

Європейський Союз рекомендує, щоб каталогізація фільмів здійснювалась за хронологічним та тематичним принципом. З метою заохочення роботи в даній сфері також рекомендовано використовувати комерційні можливості заохочення комплектування колекцій, зокрема шляхом випуску відповідних акцій.

Україні слід більш активно долучатися до європейського каналу підтримки аудіовізуальних творів через програму Медіа-2007 із загальним семирічним бюджетом близько 755 млн євро. Власне, ця програма була відкрита для великої кількості європейських держав, перш за все країн - кандидатів на вступ у ЄС - Хорватії, Болгарії, Румунії та Словенії. Для інших країн - кандидатів до ЄС, наприклад для Македонії, Албанії, Боснії та Герцеговини та Сербії доступ до програми залежить від адаптації національного законодавства. Молдова, яка співпрацює з ЄС в рамках Європейської політики сусідства, зможе взяти участь у проекті після ратифікації Конвенції Ради Європи про транскордонне телебачення [26, с.18].

Кошти, що виділяються в рамках програми MEDIA, зазвичай не перевищують 50 % від фактичної вартості проекту. Для країн - партнерів ЄС вона передбачає 15 млн євро допомоги на трирічний термін дії. Зазначимо, що перш за все необхідно розвивати співробітництво з європейськими кінематографічними та аудіовізуальними організаціями EURIMAGES, CEPI, MEDIA, Cinema Net Europe, Europa Cinemas тощо.

EURIMAGES - Європейський фонд підтримки спільного виробництва і прокату кінематографічних та аудіовізуальних робіт - міжнародний фонд РЄ, основною метою якого є сприяння розвитку кіноіндустрії європейських країн шляхом заохочення спільного виробництва і розповсюдження фільмів. З моменту свого створення (1989 р.) EURIMAGES надав підтримку у виробництві більш ніж 700 повнометражних і документальних фільмів. Його річний бюджет складає майже 20 млн євро. Фінансування виробництва кінопродукції відбувається за двома схемами - для фільмів, які можуть реально виходити в прокат всією Європою та фільмів, що відображають культурну різноманітність європейського кіно. Це фонд підтримки спільного кіновиробництва і прокату аудіовізуальних робіт, створений при Раді Європи в 1988 р. Йдеться про фінансову підтримку виробників документальних, ігрових і анімаційних фільмів хронометражем не більше 7 - 10 хв., створених як копродукція. Щорічно більше 760 тис. євро витрачається на допомогу в дистрибуції кінопродукції, у співпраці з компанією “Європа Сінема” Єврімаж підтримує більше сорока кінотеатрів у чотирьох країнах із сукупним бюджетом на це близько 616 тис. євро на рік.

Для України членство в EURIMAGES дасть можливість отримати допоміжне фінансування на виробництво вітчизняного кінопродукту та можливість розширення ринку збуту для українського кінопродукту. Процедуру вступу України до EURIMAGES розпочато в 2002 р. та затверджено Законом України «Про Загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003 - 2007 роки».