Підвищення конкурентоспроможності творчих індустрій України в умовах євроінтеграції

Хоча термін дії закону завершився, процедура вступу України до цієї організації не реалізована. Подальше відтягування цього процесу не лише гальмує розвиток вітчизняного кінематографу, а становить загрозу втратити можливість скористатись преференцією щодо пільгового обсягу вступного внеску, що для України надала EURIMAGES (для інших країн ця сума становить 1 млн євро, а для України за попередньою домовленістю ця сума становитиме 300 тис. євро). Про необхідність співпраці України із EURIMAGES говорилось і під час парламентських слухань «Національна кінематографія: стан, проблеми та шляхи їх вирішення» 18 березня 2005 р.

CEPI - Міжнародна федерація асоціацій кінопродюсерів, заснована в 1989 р. з метою організації і представництва інтересів незалежних кіно- і телепродюсерів Європи. Це єдина організація телевізійних продюсерів і кінопродюсерів світового масштабу. До її завдань входить вироблення єдиної стратегії, лобіювання інтересів та координація дій продюсерів, вироблення правил діяльності в таких галузях: законодавство з авторського права та інших питань інтелектуальної власності, протидія піратству, застосування цифрових технологій, процес стандартизації технологій, регулювання ЗМІ, механізми фінансування фільмів із приватного і суспільного секторів, питання розповсюдження і торгівлі, акредитація фестивалів. Її учасниками є 26 продюсерських організацій із 23 країн.

Сьогодні асоціація CEPI представляє близько 4000 незалежних продакшн- компаній Європи, що складає 95 % всієї європейської аудіовізуальної продакшн- індустрії. До основних напрямків діяльності Федерації входить представництво незалежного телебачення і виробництво кіно в європейському масштабі, сприяння розвитку та захист інтересів на міжнародній арені; розвиток комерційних відносин між європейськими виробниками; створення мережі інформації та обміну досвідом між європейськими виробниками; просування інтересів незалежних виробників Європи, національного і міжнародного рівня.

Асоціація продюсерів України є членом CEPI тільки з липня 2007 р., однак уже 2008 р. виграла тендер на проведення Генеральної асамблеї Європейської асоціації незалежних продюсерів. Взаємний інтерес українських та європейських продюсерів зумовлений зацікавленістю щодо використання українських локацій для європейського кінобізнесу. Членство української сторони в CEPI надасть можливість приходу не лише потужного іноземного капіталу, а й можливість спільного та взаємовигідного вирішенняпроблем розвитку кінематографії на національному та загальноєвропейському рівні (проблеми пов'язані з кадровим забезпеченням, зокрема технічним персоналом, рівень їхнього професіоналізму тощо).

На сьогодні рівень фінансування вітчизняного кіно скотився практично до 2010 року, який називали одним з найгірших для нашої кіногалузі. Адже тоді на зйомки фільмів в бюджеті було передбачено всього $ 3 млн, а зараз - 75500000 грн, що при курсі 20 грн / $ виходить $ 3770000. Починаючи з 2011-го в наше кіно пішли великі вливання, стали проводитися пітчинг - конкурси, на яких українські режисери могли отримати під своє кіно бюджетні гроші. Аж до 100 відсотків, наприклад, для анімації і дитячих картин, як це було з мультфільмом «Бабай» (бюджет - $ 2 млн), мюзиклом «Трубач» ($ 2 млн) і пригодницьким фільмом «Іван Сила» ($ 1,8 млн).

Найвдалішим був 2012 рік, коли під фільми дали $ 22 млн. Після такого підкріплення в 2013 і в 2014 роках в прокат вийшла рекордна кількість різножанрових українських картин - «Параджанов», «Поводир», «Тіні незабутих предків», «Ломбард» ... На малюнку 3.6 відображено фінансування українського кіно відносно курсу долара.

Рис.3.6 Фінансування українського кіно

Скільки ж тепер картин зможе підтримати Держкіно на цю суму? Враховуючи, що бюджети наших фільмів, які викликали у глядачів інтерес, в середньому - $ 2 млн, то навряд чи вистачить на дві картини. І за умови, що задекларовану суму дадуть, адже реальних грошей, за інформацією Держкіно, виділяється в рази менше (так, у держбюджеті на 2014-й було заплановано 123 млн грн, а дали тільки 23,9 млн грн).

«Адже можна зняти непогане кіно і за € 1 млн (у перерахунку на гривні це 23,5 млн.), Але краще за € 5 млн (117 млн грн)», - зазначає режисер фільму « Плем'я »Мирослав Слабошпицький, який зараз шукає інвесторів в Європі. Туди ж переключився режисер Олексій Шапарев: «На Заході збирати бюджет можна півроку, а можна і два ... Дають трохи - до € 300 тисяч, ну нехай краще так, ніж нічого»[27, c.11].

Не бачить перспектив і глава Мінкульту В'ячеслав Кириленко. Він каже: «Віддамо борги Держкіно І взагалі не зможемо запустити нові фільми». На його думку, ситуацію може виправити спецналог на підтримку кіно.

Про його формування розповів глава комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Микола Княжицький: «Ми пропонуємо брати за прокатне посвідчення, за яке зараз платиться тільки 83 гривні, таку плату: за російську картину - країни-агресора - 400 грн за хвилину трансляції, за американські фільми - 200 грн. А за європейські та українські фільми - мінімальна плата. Якщо цей проект вдасться втілити, то зможемо зібрати $ 50 млн ».

Держкіно у своїй стратегії розвитку кіноіндустрії на 2015-2020 роки похвалилося: «У 2014-му в прокат вийшло 15 українських фільмів, з них вісім повнометражних і один альманах, створені за участю Держагентства України з питань кіно». І здивувало: одна з цілей Держкіно - отримати на кіновиробництво в 2020-му $ 35 млн. Але поки ми маємо майже в десять разів менше - $ 3770000.

Говорячи про шляхи відродження українського кіно, зазвичай зводять їх до прямого державного фінансування. Насправді ж, враховуючи нинішній стан країни, нам вигідніше забезпечити пільгові умови для вітчизняних та іноземних інвесторів в українське кіновиробництво. Це доводить порівняння зарубіжного досвіду з нашими реаліями.

Середній бюджет повнометражного фільму становить у Франції 5 млн. Євро, в Іспанії та Німеччині - 4 млн. Євро. Що вийде, якщо адаптувати ці цифри до українських реалій? Віднімемо з касових зборів 50%, які забирають кінотеатри, а також зробимо знижку на гривневу складову в бюджеті українського фільму і припустимо, що він буде дорівнює 3 мільйонам навіть не євро, а доларів. Тоді для того, щоб окупитися, фільм повинен зібрати у вітчизняному прокаті $ 6 млн. А це у нас за всі роки незалежності вдалося лише імпортному «Аватару» з його $ 8,4 млн. касових зборів. Навіть якщо зняти фільм «всього» за один мільйон доларів, щоб окупитися за рахунок українського кінопрокату, він мав би зайняти в його топ-списку, наприклад за 2014 рік, місце не нижче дев'ятого.

Втім, навіть у благополучній Європі тільки 20% фільмів приносять прибуток, а 20% - виходять «в нуль». А в лідируючих у світовому кіновиробництві США лише два фільми з десяти виявляються прибутковими. З такими показниками будь-який бізнес давно б згорнувся, але кінематограф підтримують на плаву відразу кілька механізмів.

Перший - пряме державне фінансування. Один німецький кінорежисер кілька років тому скаржився автору цих рядків: «Що таке триста мільйонів євро на рік на державну підтримку кіно в Німеччині, якщо Франція витрачає на ці ж цілі п'ятсот мільйонів євро?» (У Франції існує складна система зборів на підтримку національного кінематографа, включає, зокрема, податки з продажу квитків у кінотеатри і на доходи телеканалів. Повний виклад цієї системи займаєдва томи.)

Другий шлях - податкові пільги. По цьому шляху пішла Великобританія після того, як у 1997 році вирішила покінчити із засиллям американського кіно у вітчизняному прокаті (багато з цих стрічок знімали в Голлівуді британські кінорежисери). Згідно з прийнятими законами творці британських фільмів могли претендувати на компенсацію 16-20% витрачених на їх виробництво засобів. Причому на ці пільги могли розраховувати не тільки британські інвестори, але й іноземні. Для того щоб фільм був визнаний «британським», потрібно було набрати як мінімум 16 пунктів по 42балльной шкалою. За деякими показниками в цій шкалі присуджувалося відразу декілька пунктів. Наприклад, щоб завантажити найбільшу британську кіностудію Pinewood з її 16 знімальними майданчиками, що знімалася на ній картині давали відразу дев'ять балів. В результаті британське кіно, яке до цього пасло задніх європейського кінематографу, різко вийшло в ньому на перші позиції.

Навіть у США, де, як зазвичай вважають, немає державної підтримки кінематографа, вона існує на місцевому рівні. Так, наприклад, в штаті Мічиган виділяється податковий кредит у розмірі до 40% коштів, витрачених на виробництво фільму, за умови, що робота відбувалася на території штату. А в штаті Нью-Мексико ця цифра становить 32%.

Кінопродюсери у відповідь на запитання, які, на їхню думку, іноземні напрацювання можна використовувати для розвитку національного кінематографа, найчастіше відповідають - все і відразу. І, в принципі, вони праві. Дуже вже невелика в Україні база, з якої можна збирати гроші для національного кінематографа.

Так, наприклад, в 2014 році українські кінотеатри відвідали 20,1 млн. Чоловік, заплативши за квитки 942,7 мільйона гривень. (Для порівняння: у Великобританії роком раніше 172500000. Кіноглядачів принесли в каси кінотеатрів $ 1,92 млрд.)

Як легко порахувати, різниця в касових зборах, з урахуванням курсу валют, відрізняється в 40 разів. Те ж саме і з прямим фінансуванням кінематографа. У 2015 році на держпідтримку українського кіно заплановано виділити 75500000. Грн. Тобто - приблизно на два порядки менше, ніж витрачають на ці цілі у Франції чи Німеччині. І навіть якщо ми збільшимо держфінансування в нереальні десять разів, воно все одно залишиться на порядок менше, ніж у європейців.

Тому головна перспектива розвитку українського кінематографа бачиться сьогодні у залученні в кіновиробництво вітчизняних та іноземних інвесторів, для яких доцільно створювати, подібно іншим країнам, пільгові фінансові умови, а також у використанні конкурентних переваг України на міжнародному кіноринку. Серед таких переваг - дешева робоча сила. У Франції, наприклад, витрати на заробітну плату, винагороди та страхування становлять приблизно 50% бюджетів фільмів. Далі - різноманітність локацій, тобто потенційних знімальних майданчиків з різними природними та історичними краєвидами. (До речі, в майбутньому, як показує практика світового кінематографа, такі майданчики, побачені у фільмах глядачами різних країн, стають точками зростання в'їзного туризму і навіть зростання цін на місцеву нерухомість.) Нарешті, в Україні вже зараз існує сильна галузь виробництва візуальних ефектів для кіно , яка отримує замовлення з Голлівуду і завойовує призи на міжнародних кінооглядах.

Але всі ці плюси спрацюють лише за умови відсутності головних потенційних мінусів. Умова перша - податкові та інші пільги від держави мають отримувати в першу чергу не «геніальні» або «правильні» з точки зору чиновників, а потенційно касові вітчизняні фільми. У тому числі привабливі для західного ринку, де квиток у кіно коштує в середньому 6-7 євро. Інакше вітчизняний кінематограф ніколи не перестане бути дотаційним. Умова друга ці пільги, як показує той же досвід світового кінематографа, повинні діяти постійно, а не до першого виходу українського кіно «в плюс».

З метою формування європейської ідентичності в українському суспільстві та посилення співпраці з європейськими інституціями у сфері кінематографу важливою є участь у медіа-програмі Європейського Союзу, метою якої є:

1) зміцнення європейського аудіовізуального сектора, що відображає європейську культурну ідентичність і спадщину;

2) збільшення обігу європейських аудіовізуальних робіт усередині Євросоюзу і поза його межами;

3) посилення конкурентоздатності європейського аудіовізуального сектора через пільгове фінансування.

Бюджет Медіа на 2007 - 2013 рр. для європейських країн, що беруть участь у програмі, становить 755 млн євро та структурований за п'ятьма напрямками:

- 20 % - на розвиток (єдині проекти, каталоги, нові таланти, спільне виробництво);

- 55 % - на розповсюдження (технології, агенти по збуту, диктори, експоненти кіно);

- 9 % - на просування (доступ ринку, фестивалі, загальні події, спадщина);

- 7 % - навчання (фінансове управління, нові технології тощо),

- 5-4 % - на пілотні проекти.

Оскільки програма формує інерцію, її бюджет зростатиме на щорічній основі, починаючись з 75 млн євро в 2007 р. і досягаючи апогею з 107 млн євро в 2013 р[28].

Складовою Медіа програми ЄС у справі популяризації європейського кіно шляхом фінансової та матеріально-технічної підтримки тих мереж кінотеатрів, що зобов'язуються дотримуватись певної квоти демонстрації європейських фільмів, є EuropaCinemas. Програма охоплює близько 670 незалежних кінотеатрів більш ніж з 1500 екранами в приблизно 340 містах і 50 країн у всьому світі.

Місія програми - підтримка демонстрації в кінотеатрах європейських фільмів, розвиток національних об'єднань та європейських ініціатив, заохочення використання цифрових кінотехнологій.

Україна вже має певний позитивний досвід співпраці з цією організацією. Зокрема, київський кінотеатр «Жовтень» першим серед кінотеатрів України прийнято до європейської організації «Європа-сінема». На підставі високої оцінки репертуарного звіту і статистичних даних з прокату французького кіно і фільмів країн ЄС за 2007-2008 рр. (частка європейського кіно становила 40 % від всіх сеансів), кінотеатр отримав грант за 2007 р. у сумі 10 тис. євро і аналогічно за 2008 р.

Подальше розширення участі України у відповідній програмі дасть можливість прискорити розвиток вітчизняної мережі кінотеатрів (особливе значення має розвиток районних та сільських мереж кінопрокату), збільшити частку не лише європейських фільмів, а й вітчизняного кінопродукту, знятого спільно з європейськими партнерами.

За підтримки Представництва Європейської Комісії в Україні проводиться Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays.ua. Проведення фестивалю відзначено ЄС як здійснення важливого етапу зближення України та Євросоюзу, його відповідність європейським цінностям і співвіднесеність з центральною темою Року міжкультурного діалогу, щопроводиться під егідою ЄС. Участь української сторони в подібних заходах є важливою складовою статусу України як учасника європейської політики, формування національної ідентичності в європейських ціннісних координатах. Важливою складовою міжнародного співробітництва повинна стати участь українських кінематографістів у престижних кінофестивалях, кіноринках, інших кінематографічних акціях з метою підтримання ділових і творчих зв'язків, обміну досвідом з іноземними кінематографістами. Участь у міжнародних фестивалях є загальновизнаним каналом популяризації національного кінопродукту на міжнародному рівні. Відповідною метою

Згідно з міжнародним стандартом в Україні проводиться щорічний Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість», який за рейтингом Міжнародної федерації асоціацій кінопродюсерів (ФІАПФ) віднесений до 12-и найкращих світових фестивалів. Як зауважує В. Бакальчук, участь України в європейських програмах копродукції, з одного боку, дасть можливість підвищити конкурентоспроможність вітчизняного кінопродукту, збільшити обсяги його виробництва, а з іншого - можливість виходу на міжнародні ринки, здійснювати його промоцію та дистрибуцію за кордоном за підтримки міжнародних європейських організацій .

Однак Україна не достатньо використовує можливості співпраці з міжнародними та європейськими кінематографічними організаціями. До того ж навіть ті фільми, які були вироблені за підтримки цих організацій, залишились маловідомі українському глядачеві. Україні також слід посилити зв'язки з Програмою співпраці ЄС і третіх країн у сфері аудіовізуальної промисловості, що здійснюється за підтримки Європейської комісії, покликана розвивати міжкультурний діалог (організація фестивалів, які включають екранування європейських фільмів) та розвиток місцевої та регіональної промисловості. Програма діє на основі взаємовигідного співробітництва і включає:

- навчання професіоналів в аудіовізуальному секторі (виробництво, спільне виробництво, розповсюдження, і просування);

- просування кінематографічних робіт: заохочення та пільгові умови укладання угод між розповсюджувачами/експортерами від Євросоюзу і розповсюджувачами/ експортерами від третіх країн; маркетинг і кругообіг (заохочення появи артистичних і індустріальних мереж співпраці) європейських фільмів у третіх країнах і, тим же чином, фільми від третіх країн у межах кіноринку Євросоюзу.

- підтримка мереж кіно, які присвячують істотну частку власних програм для європейських фільмів у третіх країнах, і хто приймає на себе зобов'язання щодо подібної пропорції фільмів від третіх країн.

Залучення української сторони до реалізації програми сприятиме як зростанню професійного рівня працівників вітчизняної кінематографії, можливості використання пільгових умов для дистрибуції (просування) вітчизняних фільмів на європейський ринок, так і посиленню діалогу України та ЄС у сфері аудіовізуального співробітництва. За умов своєчасного та успішного виконання програми бюджетні витрати України в короткі терміни компенсуються через приплив європейських інвестицій у розвиток вітчизняної кіноіндустрії.

Необхідно розглянути можливість заміни системи держзамовлення (окрім соціально важливих жанрів) у сфері кінематографії на систему часткового фінансування/повернення коштів виробництва вітчизняних фільмів спільно з європейським виробництвом; внести відповідні зміни до ст. 21 «Державне замовлення у галузі кінематографії» Закону України “Про кінематографію.

Отже, аналіз дослідження проблеми інтеграції України у світовий та європейський кінематографічний простір дозволив зробити такі висновки. Інтеграція українського кінематографу в європейський культурний простір сприятиме формуванню позитивного міжнародного іміджу країни, становленню національної ідентичності в європейських ціннісних координатах, а також інтенсивному розвитку вітчизняного кінобізнесу.

Приплив іноземних інвестицій на ринок кінопрокату сприятиме оптимізації економічних витрат на процес відновлення вітчизняної кіномережі, полегшить доступ української аудиторії до національної та європейської кінематографії. Інтенсифікація використання українських локацій для кінозйомок сприятиме збільшенню бюджетних надходжень, можливість надавати в оренду матеріально- технічне оснащення збільшить прибутковість вітчизняних кінематографічних організацій та компаній. Використання європейського досвіду з виробництва конкурентного, комерційно-прибуткового вітчизняного кінопродукту покращить професійний рівень кадрового потенціалу, його зайнятості та дасть можливість зупинити відтік талановитих фахівців з України.

Запровадження європейських стандартів у законодавче регулювання та механізми фінансування сфери не лише збільшить обсяги виробництва вітчизняного кінопродукту, а й трансформації українського кінематографу з дотаційної сфери у потужний в прибутковий сектор економіки.

Національна стратегія розвитку кіноіндустрії на 2015-2020 роки визначає основні пріоритети, завдання і механізми реалізації державної політики в галузі кінематографії, її кадрове, ідеологічне і соціальне наповнення, та є основою для внесення змін і доповнень до чинного законодавства України, управління і фінансування галузі кінематографії.

Для держави кінематографія - це стратегічний ресурс соціально-економічного, культурного, духовного та ідеологічного розвитку суспільства, забезпечення національних інтересів у середині країни та за її межами, зміцнення міжнародного авторитету й формування позитивного іміджу нашої держави, забезпечення інформаційної безпеки України та захисту української ідентичності[29].

З огляду на визначені пріоритети, держава прагне створення успішної, інвестиційну привабливої кіноіндустрії в Україні, орієнтованої як на внутрішній кіноринок, так і на свою нішу у міжнаціональному культурному просторі і глобальній індустрії аудіовізуальних продуктів. Держава розглядає кінематографію як однин із головних інструментів забезпечення інформаційної безпеки країни, патріотично-виховної функції держави і розбудови позитивного іміджу України.

Розробка Стратегії зумовлена необхідністю кардинальних і рішучих кроків, спрямованих на збереження позитивних тенденцій у вітчизняному кіно, підвищення якості та конкурентоспроможності національних фільмів; вирішення стратегічних завдань, що стоять перед сферою кінематографії в нових економічних і соціокультурних умовах; використання кінематографії як інструменту патріотичного виховання та формування національної самоідентифікації, основного генератора спільних для всіх українців культурних символів, ідей та архетипів; інтеграцію національного кінопроцесу в європейський і світовий економічний та культурний простір; забезпечення доступу населення до кращих зразків українського та світового кіно.

Метою Стратегії є:

- розвиток і збагачення української кіношколи, пізнаваної в міжнародному культурному середовищі;

- прогрес кінематографії як інноваційної і високотехнологічної індустрії та виду економічної діяльності;

- посилення ролі і впливу національного і світового кіномистецтва на духовне життя українського суспільства, забезпечення інформаційної безпеки України та популяризації України у світі;

- забезпечення доступу українського глядача до розмаїття світового та національного аудіовізуального продукту.

Стратегія сформована з урахуванням необхідності балансу між сучасними інтеграційними і глобалізаційними процесами та забезпеченням національних інтересів, зміцнення міжнародного авторитету й формування позитивного іміджу нашої держави, забезпечення інформаційної безпеки України[30].

Пріоритетними напрямами державної політики у галузі кінематографії мають стати:

- розвиток професійної кіноосвіти та підготовки технічних фахівців для кіновиробництва;

- розбудова сучасної кіновиробничої бази;

- залучення приватних інвестицій в галузь національної кінематографії;

- забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності;

- підтримка міжнародної копродукції з країнами ЄС;

- створення щорічно мінімально-необхідної кількості національних ігрових повнометражних фільмів (мінімум 25);

- підтримка анімації, документального кіно, фільмів-дебютів;

- забезпечення дистрибуції, промоції та демонстрації національних фільмів;

- використання національного кіно як інструменту патріотичного виховання;

- популяризація України через український кінематограф;

- реформування державних органів влади у сфері кінематографії;

- реставрація, збереження та популяризація української кінокласики;

- створення цифрового архіву вихідних матеріалів національних фільмів (дата-центр);

- взаємодія між державою та громадськими організаціями, професійними об'єднаннями та соціально відповідальним бізнесом;

- створення умов для популяризації українського кіно серед населення через різноманітні види кіно освітньої діяльності.

Для залучення широкого кола українських та іноземних глядачів на перегляд національних українських фільмів, необхідна значна робота із створення пізнаваності та формування лояльності глядача до українського кіно, за рахунок:

- державної фінансової підтримки фільмів, розрахованих на широке коло глядачів та різноманітних за жанровим наповненням, що апелюють до глядача прийомами сучасного кінематографу та ментальною близькістю до аудиторії;

- участі України, як кіновиробничої країни, в основних кіноринках та кінофестивалях світу, з представленням як готових фільмів, так і проектів, що знаходяться на різних стадіях готовності;

- сприяння діяльності дистриб'юторів, демонстраторів та трансляторів національних фільмів, в тому числі шляхом державної фінансової підтримки для організації промоційних та рекламних кампаній національних фільмів;

- розвиток та підтримка національних та міжнародних фестивалів в Україні;

- створення Інтернет порталу, галузевого популярного журналу;

- бюджетна підтримка програм з питань кіно на загальнонаціональних каналах, розрахованих на широку аудиторію;

- неухильний контроль з боку держави за дотриманням квот на частку національного кіно в кінопрокаті та телевізійному ефірі;

- розповсюдження національних фільмів з використанням новітніх технологій, в тому числі VoD (video on demand).

Міжнародне співробітництво у сфері кінематографії покликане забезпечити інтеграцію національної кіноіндустрії в міжнародний кінопростір. Воно передбачає:

- укладання з іншими державами та реалізацію міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво в галузі кінематографії;

- організацію освітніх і наукових обмінів, стажування та навчання за кордоном студентів і науково-педагогічних працівників кінематографічних ВНЗ;

- впровадження системи обов'язкового вивчення англійської мови у спеціалізованих вищих навчальних закладах;

- синхронізація курсів дисциплін, які викладаються у вітчизняних ВНЗ, зі світовими;

- вивчення досвіду зарубіжних партнерів з модернізації системи кіноіндустрії;

- проведення та участь в міжнародних наукових конференціях, семінарах, симпозіумах, кінофестивалях, кінофорумах тощо;

- створення та розвиток національної та регіональних фільмкомісій.

Одне з направлень, що значно допомогло б Україні підвищити її міжнародний авторитет, та посилити інтеграцію до міжнародної спільноти це проведення кінофестивалю.

Кінофестиваль -- фестиваль творів кіномистецтва. Зазвичай він супроводжується публічним показом багатьох фільмів і приїздомїх авторів. В ході більшості фестивалів проводиться конкурс фільмів, за результатами якого вручаються призи (гран-прі, приз глядацьких симпатій та інші).Результати конкурсу зазвичай оцінює експертне журі -- рідше проводиться голосування експертів.

Зазвичай до конкурсу допускаються фільми, які випустили нещодавно і які ще не показували в інших фестивалях. Фестивалі часто спеціалізуються за жанрами кіно, тематикою чи допустимою довжиною стрічки(на фестивалях короткометражного кіно зазвичай існують чіткі обмеження на тривалість фільмів). Кінофестивалі типово проводяться щорічно.

Ініціатором проведення кінофестивалю в Україні став Союз Кінематографістів України. Фестиваль планують провести восени, у місті Києві. Місце проведення - один з величезних столичних комплексів, що містить у собі: декілька залів для перегляду фільмів, зона для прес-конференцій та готельно-розважальний комплекс. Назву для фестивалю підбирали шляхом голосування. Був обраний варіант «Кіно.уа».

Впродовж тижня, а саме стільки триває фестиваль, заплановано наступне:

День 1-й: Зустріч гостей, представлення програми та конкурсантів;

День 2-4-й: Показ конкурсних фільмів;

День 5-й: «Фестиваль дебютантів»;

День 6-й: Проведення майстер-класів;

День 7-й: Закриття фестивалю, підведення висновків.

Принаймні, при проведенні першого фестивалю організатори розраховують на державну підтримку. За попередніми підрахунками для проведення фестивалю необхідно близько 3 млн. грн.. Більш детально інформація про витрати та їх структуру подано в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 Розрахунок витрат на проведення кінофестивалю

Стаття витрат	Сума, тис. грн	Доля у заг. обсязі,%
Оренда будівель, апаратури та її обслуговування	1000	33,3
Оренда декорацій	320	10,7
Реклама	600	20
Організаториі персонал	250	8,3
Їжа і обслуговування VIP	250	8,3
Наповненняпрограми	200	6,7
Ліцензування	300	10
Волонтери	30	1
Сувеніри	50	1,7
Всього	3000	100

Як бачимо з таблиці найбільшими статтями витрат являються оренда професійного обладнання, будівель і т.д. При цьому цей фестиваль вирізняється на фоні інших вітчизняних фестивалів, що туди витрачається значно більше коштів. Після аналізу витрат необхідно не забувати про дохід, що принесе вищезазначений фестиваль. По прогнозам того ж союзу кінематографістів доходи перевищуватимуть видатки у 2 рази. Більш детальна інформація про джерела надходжень подана у таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 Дохідна частина проведення фестивалю

Показник	Сума, тис. грн..	Доля у заг. обсязі,%
Білети	2000	33
Реклама спонсорів і держпідтримка	2500	42
Магазини	500	8
Взноси конкурсантів	1000	17
Всього	6000	100

В результаті аналізу таблиці бачимо, що найбільший дохід принесе реклама, та продаж білетів на покази. Саме ці дві статті допоможуть при проведенні усіх наступних фестивалів, що можуть бути організовані без участі державних коштів та державної підтримки.

Маючи на руках цифри, щодо доходу та видатків на проведення фестивалів, можна легко розрахувати економічну ефективність від цього фестивалю. В результаті розрахунку співвідношення отримаємо 3000 тис.грн, або 100% ефективність. Цей показник говорить сам за себе, проведення такого фестивалю «має бути».

Також, щоб оцінити, його прибутковість, ми можемо порівняти фестиваль «Кіно.уа» з іншими фестивалями світу. Для прикладу, окрім аналізованого, бралися німецький фестиваль «Берлінале», російський «Кінотавр» та наш вітчизняний «Корона Карпат». Для наглядності занесемо усі показники до таблиці.

Таблиця 3.4 Порівняння ефективності фестивалів

Назва фестивалю	Доходи, тис. грн.	Видатки, тис. грн.	Рентабельність
«Берлінале»	14850	8600	1,73
«Кінотавр»	11540	10200	1,13
«Корона Карпат»	2300	1950	1,16
«Кіно.уа»	6000	3000	2

Як бачимо з таблиці, найбільш ефективним є фестиваль «Кіно.уа», він випереджає «Кінотавр» та «Корону Карпат» майже в 2 рази.

Окрім економічного ефекту, слід пам'ятати, що фестиваль принесе соціальний ефект. Перш за все - міжнародне визнання, що в Україні таки можуть проводити фестивалі міжнародного рівня. Другим, не менш важливим показником, є залучення туристів та інвесторів, що бачитимуть, що насправді являє собою Україна.

Проведення конкурсів такого типу, спонукає вітчизняних режисерів до створення фільмів, що могли б витримати конкуренцію американських та європейських колег.

Всі ці пункти могли б допомогти країні в цілому, а також збільшити надходження до державного бюджету. На перспективу, фестивалі такого рівня могли б залучити все більше іноземних гостей та підвищити міжнародний авторитет країни.



ВИСНОВОК

Українське кіно знаходиться в щільних лещатах - з одного боку американського мейнстриму, що переповняє українські екрани (90 %: і якщо на кіноекранах - досить пристойної якості блокбастери, то на телеекранах - вторинний продукт, що штампується під слоганом «піпл схаває!»), з іншого боку - російське кіно, що ближче до нас по ментальності та, власне, й відзняте нерідко в співпраці з українськими митцями та на українській території.

Вихід, як і завше, посередині. Найбільш прийнятний для України шлях розвитку - європейський, в першу чергу перенесення досвіду таких фаворитів європейського кіновиробництва, як Велика Британія та Франція. Саме на донесення досвіду цих країн й спрямовані останній номер журналу «Кіно-Коло» (що присвячений французькому кіні) та брошура «Краща картина. Огляд британської кінополітики», що видана внаслідок співпраці того ж таки «Кіно-Кола» та Британської Ради в Україні.

«Краща картина. Огляд британської кінополітики» ґрунтується на серйозній аналітичній роботі групи провідних британських фахівців. Документ містить детальний аналіз стану британської кіноіндустрії, порівняння британської та американської моделей кіноринку, визначення слабких місць британської кіноіндустрії та комплексний і детальний стратегічний план реформування галузі у багатьох напрямках. Рекомендації стосуються структури кіноіндустрії, залучення інвестицій із приватного та державного секторів, підготовки професіоналів та підвищення глядацького інтересу до британського кіна як у Великій Британії, так і у світі.

Власне, це саме ті питання відповіді на які потребує українська кіноіндустрія, адже зараз вона у не найкращому стані, та проріхи має на всіх щаблях кіно процесу - від кадрового питання та бюджету до дистрибуції та наявності авдиторії.

Кожен елемент потребує детального обговорення. Але спільною проблемою для кожної гілки кінопроцесу залишається державна політика.

Хоча частина українських митців, розуміючи, що навряд дочекаються допомоги в найближчий час, благають хоча б не заважати, всі погоджуються, що державне законодавство потребує реформування. Що говорити, якщо навіть нормальної статистики кінопрокату (бокс-офісу) в Україні немає.

З тим погоджується й частина політиків. Не в такому далекому 2005 році у Верховній Раді України тодішній міністр культури Оксана Білозір зазначила, що необхідно прийняти низку законодавчих актів для підтримки національного кіновиробника: про збір на розвиток національної кінематографії з метою залучення додаткових коштів у національну кінематографію у розмірі 4-5 відсотків від доходу вітчизняного кіно-теле-відеоринку; про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість»; про тимчасове звільнення на 5 років від оподаткування всіх операцій з національного кіновиробництва та прокату; про внесення змін до Закону України «Про плату за землю»; про відміну податку на землю для закладів кінематографії; про внесення змін до Закону України «Про митний тариф України»; про зменшення ставок ввізного мита на матеріали і кіно обладнання; про залучення місцевих джерел фінансування кінематографії; про внесення змін до статті 9-ї Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” для упорядкування кіно-, відеообслуговування.

Й хоча більшість того злишається на теоретичному рівні, не можна сказати, що політики зовсім нічого не роблять, адже 1 вересня 2006 року вже вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України, яка встановлює квоти дублювання, озвучування та титрування фільмів українською мовою. Таким чином, на сьогодні 20% фільмокопій повинні мати україномовну версію.

Звісно суперечки щодо доцільності прийняття цього закону точилися і будуть точитися ще довго, попри те, генеральні продюсери каналів та фільмовиробники потроху починали призвичаюватися до нових умов. А телеглядачі, в свою чергу, до української мови на телебаченні та, інколи, у кінотеатрах.

Іншим же питання, що найчастіше задається державним мужам, це питання фінансування. Проте, майже всі розуміють, що в такій бідній країні в якій ми живемо, з проблемами які ми маємо, знімати кіно за повністю державний кошт неможливо.

Режисери радянського зразка все чекають, щоб держава профінансувала їхні конгеніальні (мінімум на їхню думку) проекти. Молоді режисери, навіть, можливості пробитися до експертної ради Міністерства культури не мають. В обох випадках проекти режисерів залишаються без фінансування.

Тут виникає ще одне питання: де ці фільми можна побачити?! Це вже є інша проблема - проблема дистрибуції. Офіційні джерела стверджують, що шляхами українського кіна до глядача є телебачення і спеціалізовані покази, проведення тижнів українського кіна тощо.

Проблема тут в тому, що переважна кількість кінотеатрів перебувають поза межами впливу держави, саме тому час від часу політики-(не)бізнесмени так плекають ідею реприватизації кінотеатрів на користь „держави”. Ще один варіант вирішення цієї проблеми - введення державного стандарту щодо частини показів національного продукту. Й це вже не кажучи про проблеми якості та кількості кінотеатрів на території України.

Проте ні один з варіантів не є повноцінним вирішенням проблеми. Глядача не змусиш платити за те, що він бачити не хоче. Тому постає принципове питання: а чи не краще співфінансувати такі комерційні (хоча й далеко не досконалі в художньому плані) стрічки на кшталт „Штольні” Любомира Кобильчука, чим фільмувати стрічки, про котрі ніхто окрім знімальної групи та маленької низки фахівців навіть і не чув?!

Тож наступною проблемою віхою української кіноіндустрії є „людський фактор”, тобто автор-авдиторія. Якщо ж перші - від актора до режисера - потребують переродження, зміни старої «радянської» генерації на молоду кров, то авдиторії, що й потрібно, так це «шокотерапія» - декілька гідних уваги українських фільмів національного виробництва, що зламають стереотип про нежиттєздатність існування українського кіна як такого.



СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Україна. Закон. Про кінематографію: Затв. 13 січ. 1998 р. № 9/98-ВР // Голос України. - 1998. - 13 лют

2. Про хід виконання регіональних програм поліпшення кінообслуговування населення: Постанова колегії № 12/1 від 26.12.2001 р. / М-во культури і мистецтв України. - К., 2001. - 9 с.

3. Українська культура та реалізація державної політики в культурній сфері: Аналітичний звіт Міністерства культури і туризму за 2005 рік. - К.: Міністерство культури і туризму України, 2006. - 134 с.

4. Про підсумки діяльності міністерства культури і мистецтв України у 2003 році: Оглядово-аналітична довідка / Міністерство культури і мистецтв України, Національна парламентська бібліотека України, Інформаційний центр з питань культури та мистецтва. - К., 2004. - 98 с.

5. Флорида Р. Креативний клас: люди, які змінюють майбутнє. М .: Видавничий дім« Класика-XXI », 2005 - 342 с.

6. O'ConnorJ. CulturalIndustriesandPost-industrialSociety Матеріали Літньої школи «Творчі індустрії: історичні, художні , економічні та правові підстави». 15-20 липня 2007. музей-заповідник« Ясна Поляна» - 67 c.

7. Dr. T. Fleming. A Creative Economy Green Paper for the Nordic Region. November 2007 - 210 c.

8. Украина на перепутье. Под редакцией Л. Хоффманна; К.: Феникс, 2000. - 148-163 c.

9. Майко Л. Без іcтотних проривiв / / Вече, 1999, № 7. - 23 с.

10. Ліховий І. Українська культура зробила свій вибір // Культура і життя. - 2006. - 45 с.

11. Савченко О. Очко в Америку, или Жвачка с устойчивым вкусом // Киевские ведомости. - 2005. - 3 июня. - С. 12.

12. Балтянський М., Ткач В. Чиє кіно і де ми будемо дивитися? Робітн. газ. - 2004. - 23 черв. - 19 c.

13. Данюк І. Працівники кінотеатрів готові страйкувати // Вечір. Київ.-2006.-28 берез. - 53 c.

14. Клейменова О. Синема без правил. (Если дельцы приберут кинотеатры к рукам, зритель останется с носом) // Киев. ведомости.-2006.-22 марта. - 13 с.

15. Фесенко Л. Чи готовий кінопрокат перейти на українську? // Хрещатик.-2.005.- 20 січ. - 31-33 c.

16. Підгірна О. Кіно стало більше - у кіно стало веселіше // Демокр.Україна. 2005. - 10 лют. - c. 10.

17. Гук М. Кінопалаци приваблюють глядачів Робітн. газ. - 2005. - 6 квіт. 9 c.

18. Вареник Н. Видовища вже окупаються. (Індустрія розваг освоює регіони) Дзеркало тижня.-2005.- 8 серп. -18 с.

19. Балтянський М., Ткач В. Чиє кіно і де ми будемо дивитися? // Робітн. газ. 2004. - 23 черв. - 11 c.

Размещено на Allbest.ur