Кераміка і гончарство
Орнаментальні мотиви, знаки та принципи композиції української кераміки. Добування і приготування глини. Виготовлення посуду та кахлів. Технологія виготовлення кераміки. Техніка точіння на гончарному крузі. Осередки гончарства в Західній Україні.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.11.2013 |
| Размер файла | 21,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Кераміка і гончарство
Україна багата на поклади найкращих звичайних і каолінових глин різноманітних барв - від білої і кремової до коричневої і темно-сірої, - що спричинило значною мірою розвиток великого керамічного промислу ще в найдавніші часи. Особливе ж значення для української кераміки та гончарства має передмінойська трипільська мальована кераміка кінця енеоліту (2500-2000 рр. до Різдва Христового). Її багаті орнаментальні мотиви, знаки, принципи композиції суттєво вплинули на весь подальший розвиток української кераміки.
Із VII століття по Різдві Христовому починається слов'янська доба у розвитку української кераміки. У темно-сірій кераміці цієї доби спостерігаємо багато рис римської із тисненим (ритим) орнаментом (паралельні і хвилясті лінії, насічки, зірки).
Вже у княжу добу (Х - ХІІІ століття) керамічне виробництво стає мистецьки довершеним і перетворюється на справжній промисел. Саме з того часу починає вживатися гончарське коло (круг), вдосконалюється розчин, випалювання, а на межі Х-ХІ століть відкрито спосіб обробітку каолінової глини, що стоїть дуже близько до порцеляни XVII-XVIII століть. Окрім посуду з витончено простою орнаментикою, виготовляють також ліплені фіґурки людей і тварин, предмети релігійного вжитку. Небувало досконалою стає технічна кераміка для будівельних потреб: цегла, плитки, кахлі, архітектурні деталі та орнаментика, нерідко полив'яні. Плиткою й орнаментованими кахлями викладались чудові килимові узори.
Після короткого періоду занепаду керамічного виробництва в XIV - XV столітті з кінця XV століття починається його нове піднесення. З'являються цехові орґанізації гончарів. Урізноманітнюється техніка виробництва, форми посуду, прикраси, полив'яний посуд, поширюються орнаментовані кахлі.
У XVII - XVIII століттях на Гетьманщині і Поділлі керамічний промисел сягає чергових висот. Стиль українського бароко привносить елементи стриманої декоративності і насиченості кольорів, з'являються ориґінальні орнаментальні мотиви. Посуд і кахлі відзначаються тривкістю, добрим випалюванням і міцною рівною поливою. Трапляються кахлі, на яких змальовують цілі композиції: сцени з рослинами й тваринами, побутові й історичні: стрільці, козаки, запорозькі курені, бандуристи, кобзарі, кораблі, забава у корчмі, сцени битви, релігійні мотиви, геральдичні знаки тощо. Окрім розмальованих полив'яних кахлів значного поширення набули монохроматичні (найчастіше темно-жовтого або червоного кольору) із заглибленнями та рельєфними візерунками кахлі. Тоді ж сформувались і провідні центри керамічного виробництва, що, як правило, зберегли своє значення аж до ХХ століття (Стародуб, Козелець, Ніжин, Чернігів, Ічня, Батурин - на Чернігівщині; Хорол, Комишна, Опішня - на Полтавщині; Кам'янець, Деражня, Шаргород, Зіньків, Бар, Купин, Летичів, Смотрич, Янів, Миколаїв - на Поділлі; Яворів, Судова Вишня, Стрий - у Галичині; Володимир на Волині).
XVII - XVIII століття в історії українського гончарства мають свої характерні особливості. Центри і осередки гончарства розміщені по території України досить непропорційно у зв'язку із нерівномірністю покладів доброї гончарської глини. Серед найважливіших гончарських реґіонів, визначальний для цього часу - Сокальщина, західне Поділля, східне Поділля, Полтавщина, Полісся, Підляшшя, Чернігівщина, Київщина, Слобожанщина, Буковина й Закарпаття. Основними різновидами виробів гончарів з цих місцевостей є різноманітні типи посуду (горщики, гладущики, глечики, миски, дзбанки, куманці, баклаги, барильця), декоративний посуд скульптурного характеру (баранці, леви, коники, півники), різні іграшки (півники, коники, баранчики, свищики та ін.) тощо.
У кераміці з території колишньої Гетьманщини (Київщина, Чернігівщина, Полтавщина) у формі посуду та орнаментиці проглядають традиції старокняжої доби, помітний вплив інших видів декоративно-прикладного мистецтва, зокрема вишивки і ткацтва. На Поліссі зустрічаємо доволі практичну однотонну кераміку, як і на Підляшші (тепер Польська Республіка) й у Галичині.
Найтиповішими виробами є миски і дзбанки. Миски часто поліхроматичні з надзвичайно різноманітною орнаментикою, часом із дуже архаїчними мотивами. До найархаїчніших типів орнаментики належать геометричні мотиви (безконечники, ламані і хвилясті лінії, узгоджені з формою посуду). Вони притаманні кераміці з Поділля, Волині, Закарпаття. На Київщині, Полтавщині, східному Поділлі популярною є рослинна орнаментика. Для галицької орнаментики з Гуцульщини та Сокальщини характерні обидва типи узорів. Трапляються також образи птахів (півник, павич), тварин (кінь, лев, риба, жаба), комах і навіть людини.
З ХІХ століття вироби кожного району гончарного промислу починають набувати певних особливостей, що залежать від природних якостей матеріалів, технічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо.
В Опішні ґравіювали по вогкому черепку, наліплювали рельєфні орнаментальні мотиви, вплітали в мальований рослинний орнамент казкових звірів та птахів. На Поділлі почали виготовляти червоний мальований посуд, оздоблювати миски тематичними фіґурними композиціями.
На Гуцульщині слави зажила кераміка Петра Бахметюка та його сина Олекси із Косова, кахлі Івана Баранюка. У косівських орнаментах впадають в око багатопелюсткові квіти, трикутне листя, ґрона винограду, пташки на гіллі, коні, кози, олені. У Пістині ж виготовляли здебільшого мальовані миски, тарелі, дзбани та ін.
У 20-30-ті роки ХХ століття значної шкоди гончарному промислові в Україні завдала примусова колективізація, що спричинила скорочення кількості гончарів-кустарів. Певного пожвавлення гончарство зазнало у повоєнні роки, однак 1960-80-ті роки гончарське ремесло стало знову занепадати. Лише за роки незалежності України спостерігається тенденція до певного відродження давніх традицій, зокрема в Опішні, Гавареччині та ін.
Технологія виготовлення кераміки з прадавніх часів практично не змінилася і передбачає:
а) добування і приготування глини;
б) виготовлення посуду та кахлів;
в) випалювання.
Технологічне називництво залишається спільним для усієї території України. Розмальовують вироби пензлем, орнамент рисують рильцем на поверхні підсушеної, ще не випаленої посудини.
Гончарство
Гончарство -- виготовлення з опаленої гончарної глини різноманітних виробів, зокрема посуду, кахлів, іграшок тощо.
Це досить стародавнє ремесло виникло в епоху неоліту, а згодом стало різновидом народного мистецтва. Глина є пластичною під час формування і досить твердою після випалу (близько 900°). Має широкий спектр природних барв -- від білої, кремової, охристої до червоної, коричневої і темно-сірої. Чарівного ефекту гончарним виробам надають керамічні фарби, виготовлені з кольорової глини (ангоби), а також прозорі та декоративні поливи (глазурі).
Первісні гончарі формували вироби вручну, обліплюючи кошичок, камінь, дерев'яну форму скибками глиняної маси завтовшки в палець або обкручуючи за спіраллю стрічку глини, поступово зліплюючи і вивершуючи конусоподібну посудину з гострим дном. Посуд виходив товстостінний, з порушенням округлості та силуету форми. Однак ця примітивна стародавня техніка витримала конкуренцію з гончарним кругом і була добре відома слов'янам.
Винахід гончарного круга (IV тис. до н. є.), спочатку ручного й повільнообертового, а у середньовіччі швидкісного, з ножним приводом, став переворотом у розвитку гончарного ремесла. Техніка точення на крузі давала змогу не лише збільшити випуск продукції, а й поліпшити її художній рівень. Посуд, виготовлений на крузі, досить легкий, тонкостінний, з гармонійно-симетричними обрисами форми, чіткими орнаментальними смугами, лініями тощо.
У гончарстві народні майстри користувалися кількома техніками декорування: ритування, глянсування, ріжкування, фляндрування, штампик і ліплення.
Ритування («уріз», продряпування, гравіювання) -- це спосіб нанесення заглибленого жолобка дерев'яною паличкою або цвяхом на поверхню сирого черепка.
Глянсування, або лощення, роблять гладким предметом (переважно камінчиком) по сухому черепку лінії, смуги тощо.
При ріжкуванні ріжок наповнюється ангобом. У маленький отвір у його нижній частині вкладається гусяче перо або скляна трубочка, і цівка ангобу лягає на поверхню виробу. У сучасних техніках ріжок замінений на гумову грушу. Ріж кування майстри проводять прямі й хвилясті лінії, наносять цятки, розетки, листочки та інші орнаментальні елементи.
Фляндрування -- це з'єднання за допомогою гострого предмета трьох або чотирьох стрічок ангобів, подібно до мармурових розводів, -- чітких і зигзагоподібних.
У гончарстві сьогодні розрізняють чотири роди виробів: посуд різноманітного призначення; сакральні предмети (хрести, ікони, свічники тощо); іграшки; предмети для обладнання житла (кахлі, вази, підвазонники тощо).
З утворенням Давньоруської держави у X ст. поступово зростає виробництво гончарного посуду, особливо у містах. На виробах з'являється спочатку непрозора, а згодом прозора полива. Давньоруські гончарі здебільшого виготовляли корчаги для зберігання зерна, миски, горщики, кухлі та глечики.
У XIV ст. переважно виробляли дешевий і зручний сірий посуд для приготування страв. Його оздоблювали лощенням і дерев'яними штампиками-кілочками у вигляді кружалець з промінчиками, зірочками, зубчиками, ласточками тощо.
У XVII--XVIII ст. українське гончарство набуло вищого рівня розвитку. Вироби розписували ангобами та емалями (керамічна склоподібна фарба), що дало змогу перейти до багатоколірності. Чільне місце посіли рослинні, квіткові орнаменти, фігурні зображення, передусім на мисках та кахлях. У цей час з-поміж численних полтавських осередків гончарства, таких як Глинськ, Зіньків, Миргород, Ромни, найвизначнішим була Опішня. Тут 1786 р. близько 200 ремісників виготовляли різноманітний святковий посуд для напоїв: дзбанки, баклаги, барильця, куманці та декоративний посуд скульптурного характеру: баранці, леви, коники, півні тощо, оздоблені квітковим орнаментом. У Глинську завдяки творчості родини Сулимів провідною технікою розпису стала фляндрівка іноді у поєднанні з квітковими мотивами.
Подніпровські гончарні осередки -- Дибинці, Канів, Ревівка (затоплена Кременчуцьким водосховищем), Сунки, Цвітна та ін. -- славилися не лише добротним мальованим ужитковим посудом, а й фігурним для напоїв (у вигляді тварин і птахів).
На Поділлі гончарний посуд виробляли у Барі, Бубнівці, Гайсині, Летичеві, Смотричі та ін. Бубнівська кераміка, опріч чітких рослинних візерунків, мала ліплені фігурки пташок на покришках дзбанків, ринок тощо.
Провідними осередками гончарства в Західній Україні були Потелич, Яворів, Коломия, Пустинь, Мукачеве та ін. У Коломиї гончарний цех створений 1661 p. Крім посуду, тут виробляли свічники і кахлі, прикрашені фляндрівкою та ріжкуванням.
У XIX ст. вироби кожного району гончарного промислу набували певних особливостей, які залежали від природних якостей матеріалів, технічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо.
Своєрідністю відзначалися вироби опішнянських гончарів. Так, Федір Червінка, крім гравіювання по вологому черепку, наліплював рельєфні орнаментальні мотиви; Василь Поросний у плетиво мальованого рослинного орнаменту вводив казкових звірів та птахів.
Серед подільських гончарів вирізнялися Андрій Гончар (с. Бубнівка), який перший запровадив у своєму селі виробництво червоного мальованого посуду; Петро Лукашенко і Павло Самолович (с. Бар) оздоблювали миски тематичними фігурними композиціями; Яків Бацуца (с. Адамівка) своїм неполиваним посудом кулястоподібних форм, розписаним силуетними фігурками, набув популярності далеко за межами України.
У XIX ст. на Гуцульщині провідними осередками гончарства стали Косів і Пістинь. Косівська кераміка здобула славу завдяки самобутній творчості Олекси Бахметюка. Його батько Петро Бахметюк виготовляв неполиваний посуд. Юнаком Олекса навчався і працював у відомого майстра-кахляра Івана Баранюка з предмістя Косова -- Москалівки. Власна творчість Олекси Бахметюка в успадкованій від батька майстерні відзначається оригінальним розписом посуду і кахлю. Його орнаментика багатопелюсткові квітки, трикутне листя, грона винограду, пташки на гілках, коні, кози, олені. Сміливо розбудовані квіткові мотиви тут називали «бахмінщиною».
З пістинським осередком гончарства пов'язана праця відомих гончарних родин: Волощуків, Зондюків, Кошаків, Михалевичів, Тимчуків та ін. Вони здебільшого виготовляли мальовані миски, тарелі й дзбани. Крім цього, Петро Тимчук виробляв оригінальні фігурки кіз, баранів, оленів із горщиками на спині -- для кімнатних квітів.
Посуд різноманітного призначення і форми виготовляли у давніх гончарних центрах Львівщини -- Гавареччині, Глинську, Лагодові, Сасові, Сокалі, Шпиколосах, Яворові та ін.
У 20--30-х роках XX ст. народна кераміка Адамівки, Бару, Дибинців, Опішні, Шатрищ та інших відомих осередків нічим не відрізнялася від виробів кінця минулого століття. Щоправда, примусова колективізація в Україні завдала значної шкоди гончарному промислу. Спроби заснувати у багатьох сільських осередках гончарні артілі зазнали невдач. Різко скоротилася кількість кустарів-гончарів, оскільки усі працездатні селяни мусили працювати у колгоспах.
Певного пожвавлення гончарство набуло у повоєнні десятиріччя. Нестача ужиткового посуду спричинила до швидкого відновлення виробництва кераміки в Опішні, Василькові, Валках. Водночас створювали гончарні артілі в давніх осередках -- Дибинцях, Барі, Бубнівці, Адамівці, Смотричі, Косові та ін. Тут працювали видатні народні майстри: Гаврило Пошивайло (Опішня), брати Герасименки (Бубнівка), Олександра Пиріжок (Адамівка), Григорій і Павлина Цвілинки (Косів) та ін.
У 60-х роках ще діяли осередки сірої кераміки (Городище Полтавської області. Шатрище Сумської, Плахтянка Київської, Пастирське Черкаської, Шпиколоси і Гавареччина Львівської), уся краса якої зосереджувалася у її формі, а нескладний лискучий візерунок підкреслював виразність та шляхетність виробу.
У 70--80-х роках українське гончарство поволі занепадає. усе менше залишалося досвідчених гончарів. Натомість ставали до ладу напівмеханізовані керамічні цехи і заводи для вироблення масової продукції, що імітує народні гончарні вироби. До традицій народного гончарства звертаються художники-керамісти Києва, Львова та Одеси.
Каждый народ, каждое государство имеет свои национальные особенности, которые формировались на протяжении десятков, сотен и даже тысяч лет. Уникальной страной в этом плане является и Украина. За долгие годы на ее территории сформировалось множество разнообразных народных промыслов. Один из самых интересных - это гончарство, которое в каждом отдельном регионе имеет свои особенности, несмотря на наличие общих черт. країнський кераміка гончарний
1. Приднепровье (Дыбинцы, Васильков, Ирпень, Новые Петровцы, Моринцы, Гнилец)
Для приднепровского гончарства характерным является изображение растений с разнообразными точками и черточками. Роспись выполнялась преимущественно на белом, красном и розовом фоне. Местные мастера славились не только хорошей рисованной повседневной посудой, но и фигурной (в виде животных и птиц) для праздничных столов. Изготовлялись также оригинальные блюда, украшенные изображениями человеческих фигур и т. д.
2. Полтавщина (Опошня, Хомутец, Камышня)
Для этого региона свойственна декоративность. Роспись осуществлялась по влажной поверхности. Полтавское гончарство отличается изготовлением тонкостенных изделий, расписанных двумя-тремя цветами. Широко распространенным было изготовление декоративных скульптур и детских игрушек.
На сегодняшний день Опошня стала центром гончарства в Украине.
3. Черниговщина (Ичня, Городня, Короп, Шатрище)
Здесь мастера преимущественно занимались изготовлением изразцов, на которых изображали жанровые и библейские сюжеты, исполняют росписи на казацкие темы и др. Также здесь изготовляли прочный кирпич и серую бытовую керамику, украшенную простыми рисованными и штампованными орнаментами.
Посуда некоторых черниговских мастеров вместе с четкими узорами изображенных растений разукрашивалась специфической техникой брызг и подтеков.
4. Подолье (Бубновка, Бар)
Подольская керамика отличается оригинальным орнаментом на огненно-красным фоне. Изображались пышные цветы, ветки с плодами, гроздья винограда. Довольно популярным было изготовление лепленных фигурок животных, птиц и т.д.
5. Галичина (Коломыя, Галич, Дрогобыч, Косов)
Здесь была создана высокохудожественная техника гравированной росписи, оригинальная форма изразцов, расписных мисок и многие другие неповторимые изделия. На мисках, чашках, изразцах изображались земледельцы, пастухи, солдаты, музыканты, трактирщики и т.д.
6. Закарпатье (Ужгород, Хуст)
Широко распространенной была глазурованная роспись с цветочным орнаментом, нанесенным широкими мазками на розовом фоне в стиле свободного рисования фаянсовой посуды. Изготавливалась хозяйственная и праздничная посуда, украшенная росписью. Также производили подсвечники, изразцы.
7. Слобожанщина (Харьков, Изюм, Просяное, Новая Водолага)
Слобожанская цеховая керамика отличалась тиснеными геометрическими узорами, похожими на резьбу по дереву. Также распространенной была полихромная роспись. Наиболее широко использовался синий цвет.
8. Волынь (Ракита, Дубровица, Новые Петриковцы, Острог, Кременец)
Здешние мастера изготавливали посуду, изразцы, другую керамику. Использовался преимущественно орнамент в стиле барокко - декор состоял из различных линий, формирующих разнообразные узоры. В сельской местности более развитой была серая глазурованная керамика с менее изящными формами и мастерством исполнения. Наиболее распространенными цветами были серый, черный и темно синий.
9. Полесье
Лепная посуда черного и светло-коричневого цветов отличалась лощеным декором. Горшки имели продолговатую форму с орнаментом в виде прямых, волнистых и параллельных полос, нанесенных на стенки сосуда гребнем.
10. Буковинна
Гончарство Буковинны имеет схожие черты, присущие и Галичине, и Закарпатью. Однако и местные мотивы имели широкое распространение.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Гончарство - одне з найстаріших ремесел. Ознайомлення з виробами ручної роботи Трипільської культури. Особливості української кераміки. Вивчення процесів видобування сировини, приготування формувальної маси, формування виробів, сушіння, випалювання.
реферат [2,5 M], добавлен 05.11.2014Історія розвитку Трипільської культури, її загальна характеристика та значення як виняткової етнокультурної цінності. Особливості Трипільської кераміки, її види, форми та технологія виготовлення. Орнаментальні елементи та малюнки на гончарних виробах.
реферат [7,2 M], добавлен 26.01.2011Поширення кераміки празько-коргакського та празько-пеньківського типів на півдні східнослов'янських земель. Продукція городища Пастирського та балки Канцерка. Кераміка ранніх слов'ян VII-IX століття. Витоки форм українського народного гончарного посуду.
контрольная работа [23,2 K], добавлен 20.02.2011Зв'язок кахлі з традиціями культури й будівельної техніки Античного Риму. Розвиток художньої кераміки та кахлів на території України. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини. Використання у розписі стилізованих рослинних і геометричних мотивів.
реферат [1,3 M], добавлен 17.01.2012Історія зародження писанкарського мистецтва. Таємниці розпису яєць. Технологія виготовлення крапанок, дряпанок, мальованок. Особливості використання знаків вогню, води, християнських, рослинних і тваринних символів. Старовинні способи приготування фарб.
курсовая работа [6,2 M], добавлен 10.06.2014Композиції, її роль і значення. Ознаки композиційної побудови. Побудова технічного рисунка машинобудівного вузла. Виконання фронтальної композиції з використанням геометричних форм. Розробка динамічної й статичної об'ємно-просторової композиції.
курсовая работа [72,3 K], добавлен 20.12.2011Принципи та організація кав'ярні: виробничі цехи, мийні столового посуду, складські та адміністративно-побутові приміщення. Дизайн інтер'єру кафе: значення меблів, освітлення, колірного рішення, композиції та концепції закладу. Стилі в дизайні інтер'єрів.
реферат [35,6 K], добавлен 14.11.2011Рассмотрение культуры Ацтеков как наиболее крупной индейской народности на территории Центральной Мексики. Ознакомление с основами строения города-столицы племени. Изучение искусства резьбы, изготовления масок, украшений и накидок из перьев, гончарства.
презентация [270,3 K], добавлен 15.05.2014Історія виникнення, розвитку Петриківського розпису. Визначні майстри Петриківського розпису. Вибір матеріалів, інструментів для малювання картин на дощечках, складання композиції, прийоми виконання малюнка, технологічна послідовність виготовлення.
курсовая работа [35,4 K], добавлен 11.04.2010Поняття та особливості гончарного виробництва. Аналіз виникнення даного типу мистецтва на Чернігівщині. Основні характерні риси гончарних осередків Полісся та на Чернігівщині, їх відмінні особливості та головні фактори, що спровокували розвиток.
курсовая работа [27,6 K], добавлен 26.10.2010
