Конспективне викладення концепції тексту Ю. Лотмана

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конспективне викладення концепції тексту Ю. Лотмана

Виконала студентка групи КМК - 41

Крижевич Юля

семіотика текстовий повідомлення комунікативний

Згідно визначення Ю. Лотмана у динаміці розвитку семіотики існують дві тенденції:

1) Одна спрямована на уточнення вихідних понять і визначення процедур породження. Прагнення до точного моделювання призводить до створення мета семіотики: об'єктом дослідження стають не тексти як такі, а моделі текстів, моделі моделей і т. д. Характерна особливість: мова цікавить дослідника як матеріалізація структурних законів мови, Власне, тут наявна структурна непослідовність, суміщення різноманітних текстів у межах єдиного текстового утворення, смислова невизначеність - випадкові і "непрацюючі" ознаки, що знімаються на метарівні моделювання тексту, то, з іншої сторони, вони є предметом особливої уваги.

2) Друга тенденція зосереджує увагу на семіотичному функціонуванні реального тексту. Предмет уваги на семіотичних аспектах мови, які розходяться з мовною структурою. «Вона - за визначенням Ю. Лотмана, - породжує семіотику культури».

Автор пропонує розглянути такі етапи трактування тексту, як такого:

· Початкові визначення тексту, що підкреслювали його єдину сигнальну природу, або нероздільну єдність його функцій в певному культурному контексті, де текст розглядався як вислів на якій-небудь одній мові.

· Семіотики виявили, що, для того щоб дане повідомлення могло бути визначено як "текст", воно повинно бути як мінімум двічі закодовано.

· Етап підключення будь-яких формул в текст другого порядку. Особливий структурний сенс отримували такі випадки, коли з'єднувалися тексти на принципово різних мовах, наприклад, словесна формула і ритуальний жест. Виходить в результаті текст другого порядку включав в себе розташовані на одному ієрархічному рівні підтексти на різних і взаємно не виводяться один з одного мовами. Виникнення текстів типу "ритуал", "обряд", "дійство" призводило до поєднання принципово різних типів денотатів аж до - до виникнення складних проблем перекодування, еквівалентності, зрушень у точках зору, суміщення різних "голосів" в єдиному текстовому цілому.

· Поява художніх текстів. Багатогранний матеріал отримує додаткову єдність, коли переказується вже на мові даного мистецтва. Подальша динаміка художніх текстів, з одного боку, спрямована на підвищення їх цілісності та іманентної замкнутості, а з іншого, на збільшення внутрішньої семіотичної неоднорідності, суперечливості творів, розвитку в тексті структурно-контрастних підтекстів, які мають тенденцію до все більшої автономії. Коливання у ракурсі "семіотична однорідність <-> семіотична неоднорідність" становить одну з парадигм історико-літературної еволюції. З інших важливих її моментів слід підкреслити напругу між тенденцією до інтеграції - перетворення контексту в текст (складаються такі тексти, як "ліричний цикл", "творчість всього життя як один твір" і т. п.) та дезінтеграції - перетворенню тексту в контекст ( роман розпадається на новели, частини стають самостійними естетичними одиницями). У цьому процесі позиції читача і автора можуть не збігатися: там, де автор бачить єдиний цілісний текст, читач може вбачати збори новел і романів.

Створення художнього твору знаменує якісно новий етап в ускладненні структури тексту. Багатошаровий і семіотичний неоднорідний текст, здатний вступати в складні відносини як з навколишнім культурним контекстом, так і з читацькою аудиторією, перестає бути елементарним повідомленням, спрямованим від адресанта до адресата. Виявляючи здатність конденсувати інформацію, він набуває пам'ять. На такій стадії структурного ускладнення текст виявляє властивості інтелектуального пристрою: він не тільки передає вкладену в нього ззовні інформацію, а й трансформує повідомлення і виробляє нові.

Соціально-комунікативні функції тексту:

1. Спілкування між адресантом та адресатом. Текст виконує функцію повідомлення, направленого від носія інформації до аудиторії.

2. Спілкування між аудиторією і культурною традицією. Текст виконує функцію колективної культурної пам'яті.

3. Спілкування читача з самим собою. Текст - актуалізує певні сторони особистості самого адресата. У ході такого спілкування одержувача інформації з самим собою текст виступає в ролі медіатора, що допомагає перебудові особистості читача, зміни її структурної самоорієнтації і ступеню її зв'язки з метакультурними конструкціями.

4. Спілкування читача з текстом. Виявляючи інтелектуальні властивості, високоорганізований текст перестає бути лише посередником в акті комунікації. Він стає рівноправним співрозмовником, що володіє високим ступенем автономності. І, для автора (адресанта), і для читача (адресата) він може виступати як самостійна інтелектуальна освіта, відіграватиме активну і незалежну роль в діалозі.

5. Спілкування між текстом і культурним контекстом. В даному випадку текст виступає в комунікативному акті не як повідомлення, а в якості його повноправного учасника, суб'єкта - джерела або одержувача інформації. Відносини тексту до культурного контексту можуть мати метафоричний характер, коли текст сприймається як замінник всього контексту, якому він у певному відношенні еквівалентний, або ж метонімічний, коли текст являє контекст як деяка частина - ціле. Текст є водночас і інформантом, якщо переміщений в нову комунікативну ситуацію, - актуалізують перш приховані аспекти своєї кодованої системи. Таке "перекодування самого себе" відповідно до ситуації оголює аналогію між знаковою поведінкою особистості і тексту. Таким чином, текст, з одного боку, уподібнюючись культурному макрокосму, стає значніше самого себе і набуває рис моделі культури, а з іншого, він має тенденцію здійснювати самостійну поведінку.

Ю. Лотман зупиняє увагу на співвідношенні тексту і мета тексту: «З одного боку, той чи інший приватний текст може виконувати по відношенню до культурного контексту роль описує механізму, з іншого, він, в свою чергу, може вступати в дешифрується і структурують відносини з деякою метамовною освітою. Нарешті, той чи інший текст може включати в себе в якості приватних підструктур і текстові, і метатекстові елементи».

Текст постає перед нами не як реалізація повідомлення на якій-небудь одній мові, а як складний пристрій, що зберігає різноманітні коди, здатне трансформувати отримувані повідомлення і породжувати нові, як інформаційний генератор, що володіє рисами інтелектуальної особистості. У зв'язку з цим змінюється уявлення про ставлення споживача і тексту. Ось, чому автор пропонує ввести замість формули "споживач дешифрує текст" можлива більш точна - "споживач спілкується з текстом". Він вступає з ним в контакти. Процес розшифрування тексту надзвичайно ускладнюється, втрачає свій одноразовий і кінцевий характер, наближаючись до знайомих нам актів семіотичного спілкування людини з іншого автономної особистістю.

Размещено на Allbest.ru