Комбіновані техніки художньої обробки скла у контексті інспірацій стилю модерн

1.1 Історія походження та розвитку художнього скла в світовому мистецтві

Однією з галузей декоративно-прикладного мистецтва є художнє скло. Перші відомі зразки виробів зі скла датуються поч. XIV ст. до н.е. Це давньоєгипетські намистини, браслети, флакони для пахощів, які ще не мали характерної для скла прозорості й вироблялися формуванням.

Видувне скло вперше стали виготовляти у Вавилоні з ІІІ ст. та в Олександрії з І ст. до н.е.  З появою видувної трубки в Сирії з'явилася можливість виготовляти тонкостінні й великі за розміром посудини. Цей спосіб на довгі століття став основним для виготовлення скляних виробів. Подальший розвиток виробництва скла пов'язаний з удосконаленням видів скляної маси, засобів декорування, пошуком нових форм, задоволення художніх потреб суспільства.

Так, в IV ст. до н.е.  з'являється безбарвне прозоре скло, винайдене в Олександрії. Кольорове, прозоре, пофарбоване в масі стекло одержує широке поширення тільки з VIII століття. В античну епоху самими великими центрами склоробства були Греція, Римська республіка й Олександрія. З останньої центр склоробства перейшов у Візантію. Тут виникають нові форми й нові техніки, насамперед, мозаїка. З'являються різні шліфовані фляги, посудини для вина чи води, склянки.

Із приходом арабів скло починають розписувати емалевими фарбами й золотом. Алеппо й Дамаск стають центрами цього виробництва, а кращими виробами з ХІІ до XV ст. були лампи, посудини для вина й води, чаші, фляги й склянки з кольорового скла зі строкатими розписами, доповненими золотими арабесками.

Скло, один з перших, створених людиною штучних матеріалів, воно супроводить людину на всіх етапах історії його розвитку. Початок виробництва скла губиться в глибині століть і, постійно розвиваючись, триває до наших днів. В сучасній науці не існує ні єдиної теорії будови скла, ні єдиної теорії його походження. Висловлюються лише найбільш поширені припущення. Найбільш рання теорія походження скла запропонована Плінієм Старшим (79 р. н.е.). «Існує переказ, - пише Пліній, - нібито до гирла річки пристав корабель торговців содою. Розсіявшись по берегу, вони готували обід, і оскільки не опинилося каменів, щоб підставити під казанки, вони підклали шматки соди; коли ці останні розігрілися і змішалися з береговим піском, тоді потекли струмки нової рідини, що і з'явилося початком скла.» [3, с.47].

У пізніші часи робилися спроби відтворити цей досвід, але вони виявилися безуспішними. Так, «теорія» Плінія - всього лише легенда. Є теорія, що рукотворне скло було винайдене випадково, як побічний продукт інших ремесел. В ті часи випалення глиняних виробів відбувалося в звичайних ямах, виритих в піску, а паливом служила солома або очерет. Попіл, що утворюється при згоранні, тобто луг, при високій температурі у контакті з піском давав склоподібну масу. Деякі дослідники вважають скло побічним продуктом виплавляння міді. До часу відкриття людиною способу отримання скла вже склалися художні ремесла, засновані на обробці дерева, каменя, кості, глини і металу. Для виготовлення перших скляних виробів був використаний багатий досвід ювелірів, гончарів та металістів. Якій би країні не належала честь винаходження скла, але найдревніше виробництво скла існувало в Єгипті епохи фараонів. Найстародавнішим із знайдених на сьогодні виробів з рукотворного скла вважається ясно-зелена намистина розміром 9х5,5 мм, виявлена в околицях міста Фіви - датується 35 століттям до н.е. Археологам вдалося виявити і залишки стародавніх скляних майстерень на східному березі Нілу, що працювали приблизно 3400 років тому. Там збереглися тиглі для варіння скла, що формою нагадують маленькі бочки заввишки 40 см і діаметром 27 см в широких місцях і 23 см. - у вузьких [49, с.45].

Задовго до цього людям було відоме так зване природне скло - матеріал, що виник в результаті оплавлення скельної породи при виверженні вулкана (обсидіан), ударі блискавки або метеорита (тектит). Найпоширеніший його різновид - обсидіан, природне вулканічне скло, з якого стародавня людина виготовляла різноманітні знаряддя. Але і в пізніший період розвитку людства обсидіан не був забутий, про що говорить факт знаходження численних обсидіанових виробів на території Єгипту.

Іноді вважають, що природне скло обсидіани і тектити - наштовхнули людину на створення його штучних аналогів. Початок стародавнього виробництва скла сходить до середини Ш тисячоліття до н.е. і пов'язане з цивілізаціями в долинах Нілу, Тигру і Євфрату, островом Крит і окремими народами, наприклад, фінікійцями. Першими скляними виробами були прикраси - намистини, палички, смужки. З найдавніших часів єгиптяни використовували в якості прикрас безліч дрібних декоративних предметів зі склоподібним покриттям. Ці предмети робилися з мильного каменю або змішаного керамічного матеріалу і покривалися непрозорою скляною поливою, забарвлення якої варіювалася від блакитного до синього кольору ( дод А, рис А 1.).

В Месопотамії знайшли перші скляні вироби виготовлені за технологією фьюзінг (в техніці pate-de-verre) які датовані ще 2000 р. до н. е., це були ювелірні вироби, пластинки для інкрустації, скульптури.. Приблизно в той же час секрет виробництва скла опанували в Єгипті(дод. А, рис А 3). Єгипетські майстри поміщали форму, зроблену із спресованого піску, в розплавлене скло і повертали форму таким чином, що скло осідало на стінках форми. Потім форму з склом виймали, пісок видаляли, заготівку остуджували і проводили остаточну обробку. До нас дійшли три вази тих часів, на яких розміщене ім'я фараона Тутмоса III (1594 - 1450 рр. до н.е.), який привів склярів до Єгипту як військовополонених після вдалої кампанії в Азії.

В ті часи також широко застосовувалась технологія спікання скла, а саме техніка скляної пасти. Відомо кілька різновидів пасти. Наприклад, в Давньому Єгипті широке поширення набув так званий «єгипетський фаянс». Вироби цього виду мали керамічну основу, характерний яскраво бірюзовий колір і були як би перехідними від кераміки до скла. Поверхневе засклення при цьому відбувалося за рахунок введення в масу соди. Основними компонентами, які застосовувалися при виготовленні «скляної пасти», були природний стеатит, кварцовий пісок (кремнезем), природний кварц і мелене скло. Хімічний аналіз показав, що склад деяких видів «скляної пасти» відповідає майже чистому кремнезему з незначною домішкою оксиду натрію і оксиду кальцію. Незважаючи на невелику кількість легкоплавких компонентів, які утворюють склоподібну масу, вироби виявляють велику механічну міцність [50, с.184]. При цьому вдалося встановити, що цементуючою речовиною були сода і кухонна сіль, які при випаленні з'єднувалися з кремнеземом, створюючи склоподібну масу, що скріплювала окремі зерна кварцу. Такі вироби мали дрібнозернисту і матову фактуру. Глазур єгипетського фаянсу, що представляє собою скло, виготовлялась змішуванням товченого запашного кварцу з деревним попелом або з природним карбонатом натрію. В якості барвника вводився малахіт, тобто природна вуглемідна сіль. Деяка кількість заліза завжди була присутня в якості домішки до піску. Приготовлену в такий спосіб суміш з добре подрібнених вихідних матеріалів розбовтували у воді і отримували густу, як вершки, масу, яка називається «шлікером», за допомогою якої і здійснювався процес нанесення глазурі на вироби.

Майже одночасно з фаянсовим виробництвом в Єгипті починають з'являтися і вироби іншого роду, а саме чисто скляні, в яких скло, правда, ще не є повноцінним, так як воно непрозоре і недостатньо проварене. Ці вироби відрізнялися від фаянсових тим, що вони складалися у всій своїй товщі з однорідного матеріалу, а не складалися, як фаянсові, з двох шарів: внутрішнього (черепка) і зовнішнього (глазурі). З такого непрозорого, забарвленого в різні кольори скла в Єгипті робили намиста, сережки, підвіски, браслети, кільця, пластинки для інкрустації, амулети, невеликі фігурки і флакони для зберігання різних косметичних складів [57, с.48].

У Єгипті виробництво скла досягло розквіту за часів ХУШ династії (1560 - 1350 рр. до н.е.), коли його центром стала столиця - Фіви. Це була епоха економічного розквіту і прогресу; з цього часу і в історії скла почалася ера художніх і технічних досягнень, що закінчилася з падінням XXI династії (близько 950 років до н.е.). У цей період єгиптяни відкрили, що скло можна використовувати і для виготовлення бус і амулетів або для інкрустації. Скло стало цінним матеріалом, який нерідко застосовувався в поєднанні з золотом або напів дорогоцінним камінням. До давно відомих барвників - глибокого синього і щільного бірюзового - додалися нові непрозорі кольори: червоний, помаранчевий, зелений, жовтий, фіолетовий, пурпуровий і білий, а сам матеріал придбав нові функції. Із скла робили вставки для ювелірних прикрас і плакеток, посудин для пиття, литих і різьблених фігурок або голів царських скульптурних зображень, виконаних з декількох матеріалів. Різноманітні ємкості і склянки для мазей і бальзамів (унгуентаріі), що мали певну форму в залежності від виду косметики, склали найбільшу групу предметів зі скла (дод. А, рис. А 4, рис. 8, рис. 9.)..Від цієї епохи до нас дійшли скляний глек і намистина з ім'ям фараона Тутмоса Ш. Намистини є якнайдавнішими предметами, цілком зробленими зі скла. Таке намисто носили представники царюючого дому, і вони були не стільки прикрасами, скільки амулетами. Це були предмети розкоші, доступні тільки дуже впливовим і спроможним людям.

Пізніше скло почали виробляти в Мікенах (Греція), Китаї і Індії. З Х століття до н.е. можна говорити про виробництво скла на Далекому Сході. А з IX століття до н.е. центром скловиробництва стала Олександрія, звідки воно розповсюдилося до Риму. Стародавні скляні вироби зазвичай були забарвлені в зеленуватий або коричневий колір через домішки до скла. Особливо дорого цінувалися вироби з безбарвного скла. З кольорового скла навчилися виготовляти підробки під дорогоцінні камені. Ці підробки цінувалися нарівні з коштовностями з природних каменів..

Перша «інструкція» по виробництву скла датується приблизно 650 р. до н.е. Це таблички з вказівками, як робити скло, що знаходилися в бібліотеці царя Ассірії Ашурбаніпала (669 - 626 рр. до н.е.) Технологія фьюзінг була добре відома і в 1 cт. до н. е., вона широко застосовувалася в Давньому Єгипті та Олександрії. Стародавні майстри для виготовлення художніх виробів застосовували крім шматочків скла різного роду скляні палички, порошок тонкоподрібненого кольорового скла [40, с.184].

Палички укладалися як в довжину, так і торцями вгору. Для цього вони надрізалися найтоншими пластинками, на зразок тих, які застосовуються в техніці мільфіорі, причому в торці, як правило, вони мали кільцеву структуру. По довжині за допомогою полум'я масляного пальника палички вигиналися за заздалегідь продуманим профілем. Зазвичай вони окреслювали темним контуром більше світлі ділянки зображення. Використовуючи різні комбінації шматочків скла, скляних паличок, стародавнім майстрам вдавалося отримувати надзвичайно тонкі за кольором та складні по малюнку композиції [49, с.183].

У техніці скляної пасти було знайдено торс Афродіти (Олександрія 2 століття до н.е.) також знайдена римська чаша для ополіскування рук виконана в техніці спікання скла, яка була зроблена в кінці 1 століття нашої ери. Саме в 1 столітті н. е. в Олександрії та Римі техніка скляної пасти набула великого розквіту,це були різного роду рельєфи та скульптури.

Великий переворот у виробництві скла відбувся завдяки методу видування скла. Це відбулося в період між 27 р. до н.е. і 14 р. н.е. Нововведення приписується сірійським майстрам, що жили в районі Вавилону. Склодувна трубка вперше з'явилася в І ст.. до н. е. що мало змінилася з тих пір. Цей метод дозволив істотно урізноманітнити форми скляного посуду.

Саме через виникнення техніки видування скла, технологія спікання скла значно занепадає. У першому столітті н.е. виробництво скла проникло з Єгипту до Італії і потім розповсюдилося по всій Римській імперії. Рим стає найбільшим центром виробництва скла, виникають численні майстерні в Іспанії, Галії (сучасна Франція), Південній Британії, Німеччині і по північному побережжі Чорного моря на території сучасної України. В останньому столітті до н.е. виробництво скла інтенсивно розвивалося в Римській імперії. Саме римляни почали використовувати скло в архітектурних цілях, особливо після відкриття прозорого скла шляхом введення в скломасу оксиду марганцю (близько І століття до н.е. в Александрії). На рубежі старої і нової ери в Римі з'явилися перші скляні вікна. І хоча тоді вони відрізнялися поганими оптичними властивостями, вони вважалися ознакою розкоші.

Скло збагатилося новими пластичними і оптичними властивостями. Незважаючи на те, що майстри строго зберігали секрети своєї майстерності, виробництво скла порівняно швидко розвивалося в різних країнах. До початку нашої ери скло навчилися виготовляти багато народів. Цицерон говорив: «Бідний той, чиє житло не прикрашене склом». З падінням Західної Римської імперії (476 р.) і виникненням на її розвалинах варварських Німецьких держав скловиробництво в Західній Європі занепадає, а його центр переміщається в нову столицю світу - Константинополь [49].

Заснувавши нову столицю у Візантії, римський імператор Костянтин дуже піклувався про її красу і переселив туди ремісників і художників з Риму. Багато категорій ремісників, і склоробів (дзеркальники, мозаїчники), в їх числі було звільнено від податків. Константинополь зберігав своє первинне положення у виробництві скла впродовж багатьох століть. Особливо широко відома візантійська кольорова мозаїка, якою прикрашені численні церкви Італії та Греції. Цю мозаїку називали просто «грецьким склом» (дод. В, рис. В 1.). Приблизно за 1200 років до н.е. вже була відома техніка пресування скла у відкритих формах. Цим способом виготовлялися вази, чаші, тарелі, кубки, кольорові мозаїчні прикраси. Особливо поширеним було блакитне і бірюзове скло, забарвлене міддю. Зелене скло отримували фарбуванням міддю і залізом.

В добу Середньовіччя починає розвиватись вітражне мистецтво та склодувна техніка виготовлення виробів зі скла. Як добивалися сумісності скла стародавні склороби історія замовчує, але цілком очевидно, що вироблене в той час, у скляних майстернях скло було різнорідне і не постійне за своїм складом. Неможливість отримання стабільного сумісного скла і було головною перешкодою для розвитку фьюзінгу. Оскільки склодувна майстерність набуває значного розвитку і вона є значно дешевшою те легшою, технологія фьюзінг,яка використовувалась ще з 1500 років до нашої ери і була досить поширена в Єгипті та Римі занепадає, а згодом і взагалі зникає. В музеях світу зібрано багато експонатів перших виробів зі скла, виконаних методом фьюзінг. Всі вони датуються від 1500 років до нашої ери і до 500 років нашої ери. Пізніше до кінця 19 століття немає ніяких відомостей про твори, виконані в цій техніці.

Наступні періоди розвитку європейського художнього скла пов'язані із впровадженням венеціанської технології - так зване венеціанське скло, німецької і богемської технологій - поташне скло, а також калійно-вапнякового скла та ін. Венеціанське тонкостінне скло XIV - XVI ст. забарвлювалося від світлих молочних відтінків до опалових і темних, фарбованих кобальтом, міддю, золотом, паленою кісткою тощо. Воно відрізнялося винятковою фактурою поверхні: подібна до льоду, сітчаста, перевита нитками, аплікована елементами рослинних мотивів і т. ін. Найтиповіші вироби - півсферичні чаші на невеличких ніжках, відерка, посуд для вина (конусоподібний, з прямим носиком і з розширеними боковими стінками і ручкою і вигнутим носиком), бокали.

Художнє скло Німеччини і Богемії (територія Чехії без Моравії) у XIV - XV ст. спочатку було зеленого кольору внаслідок забруднення піску окисом заліза та іншими хімікаліями. З нього виготовляли циліндричні склянки, обвиті нитками мензурки, стрункі, на маленьких ніжках бокали, а також фляги, дзбанки та ін. Виникав новий тип посуду для пиття вина - рюмер (дод. Д, рис. Д 1, рис. Д 2.). З середини XVI ст. збільшилося виробництво посуду для пива - склянки, бокали, горнята. Як засіб декорування значного поширення набув емалевий розпис на геральдичну, пейзажну і біблійну тематики. Його розквіт припадає на XVIII ст., коли хімічним способом навчилися діставати чисте, безколірне скло. Водночас почали виготовляти дзбанки і фляги для напоїв чотири - та шестигранної форм. У другій половині XVIII ст. дрезденський художник Самуель Мон запровадив ефектний прозорий розпис скляних виробів: так званими транс парантними поливами.

У 70-х роках XVII ст. на склоробних фабриках Богемії винайшли кришталеве скло. Надзвичайно чисте, прозоре, з інтенсивним полиском, воно нагадувало дорогоцінний гірський кришталь. Його відкриття - важлива передумова розвитку склорізної техніки у поєднанні з шліфуванням. Ніжки виробів піддавали грануванню, тоді як поверхню бокала, чаші оздоблювали вишуканим мережаним візерунком та фігуративними зображеннями, пейзажами і написами.

У середині XVIII ст. склороби Голландії при декоруванні кришталевих виробів алмазним гравіюванням винайшли новий прийом - пунктирування (Ф. Грінвуд), тобто орнамент і малюнок наносили не лініями, а точками різної густоти. Це створювало ілюзію, що зображення неначе міститься у товщі скла.

В XVII столітті будуються перші склозаводи у Європі, в тому числі в 1635 р. перший завод в Росії (біля м. Воскресенська у містечку Духаніно) [8, с. 134 - 136]. Однак ще задовго до виникнення цього заводу, в Х-ХІ ст. у Києві було розвинуто виробництво скляних і емалевих прикрас. Ці вироби відрізнялися витонченістю та вишуканістю оздоблення і експортувались за кордон. Розкопки В.В. Хвойко переконливо доказують, що час виникнення скловиробництва на Русі - епоха перших київських князів. Приблизно через 30 років після побудови першого заводу почалось будівництво другого склозаводу в селі Ізмайлово під Москвою. Продукція цього заводу по якості перевищувала продукцію Духанінського заводу.

В XVIII ст. в Росії, а саме у передмістях Москви існує вже шість склозаводів. В 1752 р. було дано «позволение профессору Ломоносову завесть фабрику для делания разноцветных стекол, бисеру, стеклярусу и других галантерейних вещей с привилегиею на 30 лет». Ломоносов був першим вченим і засновником наукового скловиробництва. З моменту організації першої наукової хімічної лабораторії (1748 р.) М. В. Ломоносов вів інтенсивну дослідницьку роботу по хімії та технології скла. Дослідження М.В. Ломоносовим скла - є першими в історії науки і техніки скловиробництва, виконані по широко задуманому плану, ним зроблено дуже багато для популяризації скла як універсального матеріалу. Велику частину дослідів він присвятив кольоровому склу, вивчав поведінку забарвлювачів в відновлюваному та окислюючому середовищах. При вивченні умов отримання золотого рубіну М. В. Ломоносов поступово переходить від двокомпонентного скла до найбільш складного - шестикомпонентного. В 1751 р. відкрив секрет виготовлення золотого рубіну і зробив його. В цьому ж році, тобто за 130 р. до Шотта, ним вивчалась впливовість ртутних солей на колір скла. За 120 р. до Гаркурта Ломоносов вводить в скло магній і сурму. [57; с. 260-261] Славетні мозаїчні картини Ломоносова «Петро Великий», виготовлені із «тягнутої мозаїки», тобто витягнутих штабів (паличок) чотирикутникового перерізу, нарізаних, а потім за визначеними розмірами закріплені на цементі. Незважаючи на те, що з часу виготовлення пройшло 246 років, мозаїка зберегла свіжість і яскравість кольорів.

Промислова революція привнесла безліч нововведень у процес виробництва скла. Так винахід насосу високого тиску в 1859 році в Англії зробило необов'язковим застосування майстрів-склодувів на цій операції. Зусиллями хіміків скло стало більш міцним та жаростійким. В 1871 році Вільям Пілкінгтон винайшов машину, що автоматизувала виробництво плоского скла шляхом використання циліндричного методу. Цей механізований процес був поліпшений Лаббером в 1903 році в Америці. Трохи пізніше виробники скла відкрили, що плоске скло може бути загартоване шляхом його повторного розігріву до певної температури, з наступним швидким охолодженням. Така обробка підвищила механічні властивості скла на 400%. Це мало надзвичайно важливе значення для автомобільної промисловості, що перебувала в той час ще в стадії становлення. Технологія циліндричного виробництва була незабаром повністю витиснута новим автоматичним процесом, одночасно винайденим американською компанією Irving Colburn і бельгійською Emile Fourcault. Розплавлене скло витягалося з ванни розплаву у вигляді тонкої стрічки, а потім, остигаючи, прокочувалося між двома азбестовими роликами. Незважаючи на те, що скло, виготовлене таким методом, було далеким від досконалості, воно було найкращим на той час виробленим плоским склом. Розширення застосування цієї технології в період з 1920 по 1930 роки призвело до 60% зниженню цін. На основі цього технологічного процесу було освоєне виготовлення рельєфного скла, що дозволило архітекторам розширити застосування скла. Справжній скляний бум почався після першої світової війни [57,с. 260].

Однак, незважаючи на загальне поліпшення справ у галузі, каменем спотикання залишалося полірування. Полірування продовжувало бути самостійним технологічним процесом, що усе ще віднімав значну кількість часу та сил. Виробництво скла назавжди змінилося в 1959 році з моменту винаходу Аластером Пілкінгтоном флоат-процесу, яке зняло розбіжності в поняттях плоского й полірованого скла [4, с.43].

Незважаючи на таку древню історію, масовий характер виробництво скла придбало лише наприкінці минулого сторіччя завдяки винаходу печі Сіменса-Мартіна і заводському виробництву соди. А вже листове скло - річ зовсім сучасна. Технологія його виготовлення була розроблена в нашому столітті.

1.2 Розвиток художнього скла на території України

Розвиток художнього скла тісно пов'язаний з розвитком культури Київської Русі. Виробництво скла в цей час було міським ремеслом. У Києві, Галичі, Колодяжині та інших містах з'являються склоробні майстерні, які випускають смальти для мозаїк, скляні браслети, персні, маленькі шибки різних кольорів і посуд для питва. За якістю матеріалу розрізняють дві групи давньоруського скляного посуду. Досить грубо оброблені предмети з мало прозорого зеленуватого скла відносяться, мабуть, до раннього періоду. Друга група скляних виробів - витончені посудини із цілком прозорого, тільки-но помітно пофарбованого матеріалу - з'явилася не раніше ХІ століття. Для одержання чистого прозорого скла застосовувалося ще невідоме в той час у Центральній Європі рафінування маси (відсортоване й переварене в другий раз стекло давало більше високий сорт). Цікаві форми й своєрідні прийоми пластичних прикрас давньоруського скляного посуду накладними візерунками зі скляних ниток і стрічок, одноколірних або пофарбованих. Ці прикраси у вигляді хвилястих або спіральних ліній немов підказані якістю скла. Зустрічаються геометричні орнаменти, співзвучні народному різьбленню по дереву. Орнаментика, дуже близька за характером до давньоруської, увійшла в основу українського склоробного виробництва XVІ - XVІІІ ст.

Татарська навала зруйнувала давньоруську міську культуру. Але вміння варити й виготовляти скло не було втрачено. У важкодоступних для кочівників лісистих і гірських районах - у Прикарпатті, на Чернігівщині й на границі з Білорусією збереглися окремі майстерні, які у нових умовах економічного розвитку, що почався з XVІ ст., розгортають жваву діяльність.

В XVІІ - XVІІІ ст. розвиток склоробного виробництва на Україні одержав нового розмаху у зв'язку з розвитком торговельних відносин з Росією. На Московію доставлявся з «Черкас» посуд простого й синього скла різних сортів.

Певну роль українські гутники зіграли в становленні російської скляної промисловості. Чимало кваліфікованих склодувів працювали під час організації в 1691 р. склозаводу в Москві, біля Тайницьких воріт, а пізніше Ізмайлівського, Духанинського, Никольсько-Бахметьевського й ін. скляних заводів. Ішов також зворотний процес, коли нові технології з Росії проникали на українські скляні підприємства. Так, у середині XVІІІ ст. з Росії на Україну прийшло виробництво кришталю й гравірування скляного посуду, була вдосконалена технологія варіння кольорових виробів.

Серед українських виробів переважали прості й дешеві склянки, чарки, келихи, а також глечики, графини, пляшки та інші, що за своїм демократичним, народним характером і доступною ціною цілком відповідало місцевим запитам.

Декоративні розписи емалевими фарбами по ясно-зеленому склу, які принесли українські майстри, стали в XVІІІ ст. типовими для виробів підмосковних склозаводів. Пам'ятники давньоруського й українського скла XVІ - XVІІІ ст. дійшли до сьогодення тільки у вигляді фрагментів, які, однак, дозволяють відновити форму цілого предмета й дати таким чином уяву про характер місцевих особливостей виробів.

Різноманітний скляний посуд виступає в цей період під загальною назвою «скляниці». Виготовлялися прості скляниці та з прикрасами. За якістю ясно-зеленого матеріалу українські вироби XVІ - XVІІІ ст. відповідали технічному рівню склоробного виробництва в інших європейських країнах.

Зручні форми посудин визначалися їхнім призначенням й особливостями вільновидувної техніки. Майстри вміло застосовували пластичне скло у вигляді хвилястих, спиралевидних стрічок або багатопелюсткових квіток, надавали посудинам особливу м'якість.

Не меншу цінність для історії українського мистецтва представляють колекції гутного скла кінця XVІІІ - середини ХІХ ст. Розвиток техніки в той період йшов повільними темпами, тому методи роботи народних майстрів були досить сталими, характерними для виробів попередніх часів. На українських гутах до середини ХІХ ст. скло вироблялося переважно вільновидувним способом, що дозволяло найкраще виявити природні якості матеріалу. Майстер одночасно був і ремісником, і творцем художньої форми скла. Тому вироби старих гут відзначаються своєрідністю, неповторністю кожної окремої речі та тісним зв'язком з іншими видами народного мистецтва.

Найпоширенішим було «просте» скло, що називалося також «ординарним», «посполитим» або склом «зеленої води». Остання назва найбільше точно визначає цей сорт не зовсім прозорого матеріалу з різними відтінками зелених кольорів. Це скло служило головним чином для виробництва тари, але, як свідчать деякі зразки старого посуду, майстри не нехтували цим видом скла й нерідко досягали в ньому дійсних художніх удач. Відомо багато гут, що варили також якісніше стекло. Воно називалося «середнє скло», «поташне біле», скло «білої води», іноді «напівкришталь». Починаючи із середини XVІІІ ст. окремі підприємства стали виготовляти кришталеве скло.

Головною продукцією українських гут залишався посуд для зберігання сипучих і рідких речовин, питний, аптечний, декоративний тощо. Серед них: плоскі й круглі пляшки - сулії, прямокутні пляшки - штофи, які стали офіційною тарою й мірою горілки. Випускалися й дорогі ошатні «штофи для стола». Окрему категорію становив козацький похідний посуд: баклаги, фляги, порохівниці й табакерки. Багатий асортимент посуду для питва: скляні чарки, питушки, келихи, стопки, шкалики, чарки, склянки, пивні кружки, глечики й ін. Для козацьких старшин, магнатів, духівництва, взагалі для заможних шарів суспільства в гутах виготовлялися дорогі кубки, чарки й келихи. Для розливу напоїв вживалися такі вироби: графинчики, кувшинчики, барила й спеціальні посудини, що нагадували за формою гарбуз.

Скло служило матеріалом для виробництва освітлювальних приладів - свічників. З великою майстерністю використали гутники декоративні особливості вільно-видувного скла у фігурному посуді. Групу фігурного скла варто розглядати як цілком самобутну й національно своєрідну творчість. Основною характерною рисою цих виробів є те, що їхня форма представляє завжди певний тип тарного посуду. Куляста або циліндрична пляшка, іноді барильце, є тілом тварини, якому доробляли голову й кінцівки. Майстри надавали великого значення зображенню тварин. Ці гротескні образи у вигляді посудин сприймаються як персонажі з народних казок і легенд. Улюбленим образом українських гутников була пляшка-ведмідь, що має більш-менш постійну форму, яка допускала одночасно велику кількість варіантів. В XVІІІ ст. скляна пляшка-ведмідь відігравала певну роль у народних звичаях й обрядах. Декоративність скла найяскравіше виступає в обробці виробів. При орнаментальному оформленні предмета ліпним склом робота над створенням форми органічно поєднується оздобленням пластичними візерунками.

В XVІІІ ст. процвітав розпис кольоровою емаллю. Ця складна техніка застосовувалася з великою майстерністю: гутники прекрасно справлялися з обмеженою палітрою емалей густих локальних кольорів - жовтих, синіх, зелених, коричнево-червоних, та створювали з них гармонічні композиції. Дуже ефектноим був такий розпис на склі пляшкових кольорів.

Часто старе українське скло прикрашалося звичайними олійними фарбами. Специфічне трактування кольорових орнаментів й яскравий життєрадісний колорит ставить цей посуд поруч із чудесною українською керамікою, дерев'яними різьбленими, писаними виробами й барвистими настінними розписами.

Декоративне різьблення й гравірування скла, що виникли в XVІІІ ст. внаслідок культурних зв'язків України з сусідніми країнами, створили окрему цікаву групу виробів. Протягом другої половини ХІХ ст. на території України під тиском конкуренції капіталістичної промисловості відбувається процес поступового вгасання гутного виробництва скла як явища соціально-економічного та художнього. На початку ХХ в. майже все скло випускалося скляними заводами. Вони робили позбавлені художніх вартостей вироби - тарне скло, шибка, господарський посуд. Заборона ввозу іноземного скла й кришталю на самому початку ХІХ століття сприяла швидкому росту скляних і кришталевих заводів. Крім кольорового скла і кришталю найрізноманітніших кольорів, з'являється багатобарвне, багатошарове скло, прикрашене накладними стеклами, гравіруванням, травленням, філігранню, алмазною гранню тощо. Особливо велика розмаїтість виробів зі скла наступає в 30-х роках ХІХ століття.

1.3 Технологічні особливості художнього скла

Художні вироби зі скла в нашому побуті стали такими звичними предметами, що їхні мистецькі якості ми переважно не помічаємо. Ефектна прозорість і яскравий полиск дають перевагу виробам зі скла над виробами з інших матеріалів. Скло отримують внаслідок сплавлювання кварцу з окислами калію, натрію і свинцю. Звідси розрізняють його види: содове, поташне, свинцеве скло. Содове скло легкоплавке і м'яке. Воно зручне для формування і обробки, чисте й прозоре. Поташне скло тугоплавке, тверде і недостатньо пластичне. Його тяжко формувати й обробляти, але воно має яскравий полиск. Свинцеве скло досить м'яке і легкоплавке, однак важке і вирізняється сильним, ефектним полиском.

У гарячому стані скло пластичне і легко піддається видуванню, пресуванню, ліпленню, витягуванню та іншим способам формування. В процесі варіння воно добре сприймає різноманітне забарвлення - від насичених до легких тонів. Під час виготовлення виробів можна поєднувати різні кольори скла, досягаючи цим несподіваних декоративних ефектів. шити. Ступінь прозорості буває різним. Ледь заглушене скло у доповненні з кольором дає низку чарівних опалових виробів. Не менш дивовижну декоративну виразність має скло, забарвлене сульфідом цинку. У холодному стані скло добре піддається механічній обробці: грануванню, гравіюванню, різьбленню, піскоструминному декоруванню тощо. Однак незважаючи на багатовікове застосування скла і освоєння його властивостей, воно приховує у собі ще чимало технічних і художніх якостей. За технологічними особливостями художнє скло поділяється на такі підвиди: гутне, накладне, візерункове, кришталь і скло з оптичними ефектами.

Гутним склом називають вироби, виготовлені зі скла безпосередньо біля скловарної печі майстром-склодувом вручну, в гарячому стані, шляхом вільного видування або за допомогою форм, а також оздоблені відповідною технікою. Гутне виробництво скла вже кілька тисячоліть є найголовнішою технологією виготовлення скла і дає змогу використати специфічні його властивості: пластичність, податливість видуванню та іншим прийомам формування. Кожний виріб, створений у гуті ручною працею майстра, індивідуальний і неповторний. Гутне скло наділене кольором, прозорістю, полиском

Техніка накладання - найскладніша з усіх робіт: поверхню скляного виробу покривають одним або кількома шарами скла різних кольорів. Розрізняють повне накладання і часткове. Таким чином скляні вироби можна декорувати нитками, стрічками, кругами, зірками, крапками, чотирикутниками та ін. Кольорові поєднання візерунків безмежні. Технікою часткового накладання можна домогтися різноманітних декоративних та виражальних ефектів («акварельна пляма», «тональний перехід», розмежоване накладування, із зубчастими краями, кольорові скляні нитки, кольорова скляна крихітка, печатки на склі тощо).

Візерункове скло виготовляють трьох різновидів: мозаїчне, філігранне та міллефіорі («тисяча квітів»), шляхом попереднього складання і зварювання різноманітних заготовок із безколірного," кольорового та глушеного скла. У поперечному перетині виробів із мозаїчного скла містяться повторення орнаментів - геометричних і фігурних (у вигляді квітів і розеток, тварин і птахів, букв і написів тощо). Таке скло використовують для декорування інших скляних виробів.

Філігранне скло виготовляється шляхом повздовжнього накладання на виріб витих і фігурних скляних прутиків і смужок. Особливо чарівний ефект можна дістати, якщо використати для смужок авантюринове скло. Окремим видом філігранного є сітчасте скло, в товщині якого міститься рівномірна сітка переважно білих глушених, рідше кольорових ниток. Оздоблення виробів із скла мілльфіорі здійснюється шляхом заплавлювання у зовнішню поверхню відколених дрібних пластиночок, що утворюють барвисті квіточки.

Скло з оптичними ефектами дістають внаслідок застосування прийомів тихого видування, вальцювання, при нанесенні кольорових ниток, крихітки на вальцьовані вироби та ін. Фактурне скло типу «кракле» нагадує візерунки морозу на віконному склі, але інколи утворюється тонка сіточка тріщинок на поверхні (нагадує глазур «кракле» в кераміці).

Скляні вироби можна інкрустувати вставками із фарфору, срібла або міді. Ці прикраси бувають у вигляді птахів, тварин, квітів, рельєфних портретів тощо. Декоративні покриття -- це розпис виробів зі скла силікатними фарбами, оздоблення їх дорогоцінними металами, розчинами солей і люстрами, технікою іризації, дифузними барвниками тощо. Однією з найдавніших технік є розпис. Силікатні фарби для розпису скла складаються з флюсу і барвника. До найпростіших видів розпису на склі відносять різні смужки («обводки»), штрихування і нескладні геометричні елементи, що суцільно вкривають великі поверхні.

Іризація (від грецького «ірис» - райдуга) - так називають техніку обкурювання підігрітого скла парами солей олова, вісмуту, титану, внаслідок чого на поверхню скла осідає тонка райдужна плівка. Ефект іризації зумовлений інтерференцією світла. Аналогічного декору можна домогтися нанесенням на скло люстрових фарб.

Декорування дорогоцінними металами відбувається шляхом нанесення на скло тонкої блискучої плівки золота або срібла. Як і в кераміці, існують механічні техніки декорування скляних виробів: шовко-трафаретний друк, декалькоманія, високий друк тощо.

Кришталь -- це поташне або свинцеве скло. Вироби з нього мають велику прозорість і білизну. Інколи допустимий незначний блакитнуватий відтінок. Для оздоблення кришталю застосовують переважно техніки холодної обробки: гранування, різьблення, гравіювання тощо. Блискучі шліфовані грані, різьблені візерунки переломлюють промені світла, розкладають його на всі кольори веселки, надають кришталевим виробам урочистості.

Скло, як і коштовне каміння, можна гранувати, різьбити, гравіювати тощо.

Гранування - це техніка прикрашування поверхні скляних виробів шліфованими і полірованими площинами. Цей спосіб розвинувся на основі гранування дорогоцінного каміння. Найчастіше технікою гранування декорують товстостінні вироби: вази, карафки, попільнички, а також кришталеві підвіски для люстр, ювелірні прикраси зі скла тощо. Вироби, оздоблені технікою гранування, відзначаються ідеальною якістю скла та геометричною точністю нанесених площин.

Різьблення - це техніка нанесення на вироби зі скла візерунків за допомогою абразивних кругів, закріплених на валу верстата. Внаслідок переломлення і відбивання світла на полірованих поверхнях вирізьблених у склі глибоких ліній виникає яскрава гра світла. За профілем заглиблень різьба поділяється на клиновидну, жолобчасту і виїмчасту.

Гравіювання - це техніка нанесення матового зображення на поверхню твердого скла за допомогою абразивного порошку та маленького мідного коліщатка. Зображення на склі можна також робити технікою пунктирування - постукуванням гострим інструментом. Подібного ефекту можна досягти прийомами піскоструминної, обробки або протравлюванням (використовується плавикова кислота). Типологія творів. За функціональними особливостями художні твори зі скла поділяються на декоративно-архітектурне скло, світильники, посуд, декоративно-ужиткові предмети, дрібну пластику, прикраси.

Декоративно-архітектурне скло основним масивом творів належить до декоративно-монументального мистецтва і поділяється на три типологічні групи: смальтові мозаїки, вітражі й скляні архітектурні елементи (прокатне візерунчасте скло, армоване скло, склоблоки, облицювальні плитки тощо).

Світильники також поділяються на кілька типологічних груп освітлювальних предметів. Порівняно із керамічними, металевими і дерев'яними світильниками, скляні появилися пізно, зважаючи на дороговизну матеріалу. Наприкінці XVI ст. у Венеції почали виготовляти скляні підсвічники, а згодом, через століття -- пишні люстри із гірлянд прозорого скла, утворених з розеток, квітів, листочків, плодів, рожків тощо. У XIX ст. в Європі були широко розповсюджені оздоблені склом бра, торшери, жирандолі, а на початку XX ст. - різноманітне декоративне електроосвітлювальне скло.

Посуд - найбільший і найхарактерніший рід художнього скла, виготовлений гутною технікою, пресуванням або литтям у формах. За функціональними ознаками поділяється на посуд для столу, для приготування страви, парфюмерні флакони, скляну тару, лабораторний і аптечний посуд. Найвищу художню цінність має скляний посуд для святкового столу. Порівняно із посудом, виготовленим з інших матеріалів, скляний вирізняється вишуканістю форм, багатством фактури й кольору, що викликає глибокі поетичні асоціації. Скляний посуд можна умовно поділити на такі типологічні групи: глечики, склянки, тарелі, пляшки, чарки, посуд з носиком, кулястий посуд, фігурний посуд та ін.

Глечики - типологічна група широкогорлого скляного посуду з ручкою і литочком для води, молока і квасу, що своєю формою близькі до таких же керамічних виробів. Сюди входять і дзбанки (іноді з накривками). Форма склянки («скляниці») - конічна, із розширенням до верху та маленькою доліпленою основою дна - була поширена у XVI--XVII ст. Сучасні склянки також ледь конічні, рідше циліндричні з прямими або більш-менш сферичними стінками. Збільшення сферичності і наявність вушка характерні для кухля і чашки. Тарелі -- типологічна група посуду подібного до дискової форми, який має для стійкості дно (маленькі ніжки або ж піддон). Крім тарелів різної величини і декору до групи також входять миски, підставки, таці, розетки тощо.

Пляшки - типологічна група вузькогорлого скляного посуду для зберігання міцних напоїв. До групи входять такі типи виробів: пляшка, карафка, штоф та ін. Карафка - дещо ускладнена форма пляшки, її корпус може бути циліндричний, конічний, кулястий (з витягнутою шийкою). Карафка завжди має чопик, рідше ручку і литочок для зручності наливання рідини. Штоф (давня одиниця виміру рідини, близько 1,23 л) - пласка чотиригранна посудина з короткою шийкою і вузьким горлом. Завдяки пласкій гранчастій формі, штофи зручно було вкладати у дорожні скриньки по кілька штук (для перевезення міцних напоїв). Інколи траплялися штофи восьмигранної та округлої форм з накладними стрічками і розписами. Плесканка (баклага) - теж вузькогорла посудина, відрізняється від попередніх колесоподібною формою корпуса з малими ніжками, горлом і вушками. Барильце - тип посуду, наслідуваний з бондарства. Чаші - типологічна група півсферичного скляного посуду для напоїв. Формою і призначенням походить від стародавніх керамічних, металевих і дерев'яних виробів. Кубок (келих) - струнка чаша (інколи з накривкою і вишуканим декором). Чарки - типологічна група скляного посуду для пиття меду, вина й горілки. Бувають різних розмірів (велика чара і маленька чарочка), форм - з ніжками або без них. Сьогодні чарка є збірним означенням стопки, шкалика, келиха, рюмки, бокала, фужера тощо. У сучасному виробництві скляного посуду зустрічається чимало предметів, які повторюють вже відомі типи виробів.

Фігурний посуд - стародавня типологічна група скляних місткостей для зберігання рідини. Такий предмет був кулястою, яйцевидною або циліндричною посудиною, що відповідала загальним обрисам тулуба тварини. До нього доліплювали узагальнені деталі - голову, кінцівки і, таким чином, посудина нагадувала ведмедя, барана, коня, одуда, качку, півня тощо. На Україні фігурний посуд поширився у XVII--XIX ст. Декоративно-ужиткові предмети зі скла - рід виробів, які призначені для обладнання житла, складається з таких типологічних груп: вази, кашпо, туалетні флакони тощо. Найбільша типологічна група -- вази - поділяється на дві підгрупи: декоративні та для квітів. Так само, як і в кераміці, окремим типом виступає посудина для попелу - попільничка. Дрібна пластика - невеликий рід виробів зі скла (мініатюрна декоративна скульптура), що самою концепцією наслідує керамічні іграшки. За тематичним спрямуванням дрібна пластика буває анімалістична та антропоморфна.

Прикраси - рід виробів з декоративного скла (біжутерія). Сюди, насамперед, відносимо різноманітні скляні намиста. Скло також служить добрим імітаційним матеріалом природних мінералів (авантюрин, малахіт, лазурит, яшма та ін.).Типологія творів художнього скла менша, порівняно із керамікою і художнім деревообробництвом, однак перевершує кількістю груп і типів такі види декоративно-прикладного мистецтва, як ткацтво, килимарство, мереживо.

Висновок до розділу

Однією з галузей декоративно-прикладного мистецтва є художнє скло. Перші відомі зразки виробів зі скла датуються поч. XIV ст. до н.е. Це давньоєгипетські намистини, браслети, флакони для пахощів, які ще не мали характерної для скла прозорості й вироблялися формуванням. Скло, один з перших, створених людиною штучних матеріалів, воно супроводить людину на всіх етапах історії його розвитку. Початок виробництва скла губиться в глибині століть і, постійно розвиваючись, триває до наших днів. В сучасній науці не існує ні єдиної теорії будови скла, ні єдиної теорії його походження. Висловлюються лише найбільш поширені припущення.