Дендизм та його функціонування в соціокультурному просторі у Франції XIX сторіччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність роботи полягає в необхідності здійснювати аналіз персонажів соціокультурного життя, таких, як денді, з огляду на їх вплив на сучасність. З огляду на це, явище дендизму, яке продовжує існувати в сучасному житті, у вигляді інтернаціональної поведінкової форми, можливо розглядати, спираючись на теоретичний аналіз його класичних форм, а також форм, які утворилися внаслідок подальшої культурної обробки, враховуючи особливість певної місцевості та характерність її соціального складу. Відслідковування динаміки розвитку подібних поведінкових та стильових конструкцій, дозволяє зрозуміти їх природу та особливості, а також особливості розвитку в сучасному соціумі.

Об'єктом дослідження є поведінкові моделі, які виражаються в естетичних та стильових формах, а також впливають на простір світського життя.

Предметом дослідження є явище дендизму та його функціонування в соціокультурному просторі у Франції XIX сторіччя.

Мета роботи: розглянути та проаналізувати модель дендистської поведінки в межах середовища, відмінного від його оригінального місця виникнення, а також визначити особливості форми, якої набуває класичний дендизм, в іншому соціокультурному середовищі. Тож, серед завдань даного дослідження:

1. Огляд характеристик поведінкових моделей та стилів, які вплинули на розвиток явища дендизму, а також опис класичної форми дендизму.

2. Аналіз особливостей форми дендизму, створеного у Франції XIX сторіччя, характеристика процесу його функціонування в світському просторі, а також в існування та творчості денді-літераторів.

3. Характеристика практики фланерства, як особливої форми комунікації з міським простором.

Хронологічні межі дослідження обумовлені періодизацією становлення та розвитку явища французького дендизму. Значної уваги заслуговує період середини та кінця XIX сторіччя, як період формулювання принципів канону дендистської поведінки та теоретичного осмислення його якостей.

Джерельна база дослідження представлена творами письменників, які намагалися аналізувати практики та естетичні форми явища дендизму, а саме творами Оноре де Бальзака, Шарля Бодлера та Жюля Барбе д'Оревіл'ї.

Ступінь наукової розробки

Проблема аналізу становлення та розвитку даної соціокультурної моделі є актуальною, як для західних, так і для російських дослідників. Проте, дослідження особливостей явища французької форми дендизму, ще не набули ознаки всеохопності. Отже, в даній роботі були широко використані найфундаментальніші розробки в царині такими дослідниками, як О.Б. Вайнштейн, А. Мартен-Фюж'є, Ж.-П. Сартр, В. Бен'ямін, Р. Барт, А Гофман, О. Аронсон, тощо.

Методологічна база дослідження створена завдяки застосуванню порівняльно-історичного методу, завдяки якому було здійснено спробу виявити елементи впливу попередніх історичних стильових форм на явище дендизму. Також, авторкою був застосований біографічний метод, для аналізу особливостей застосування теоретичних аспектів стилю дендизму на практиці, аналізуючи приклад життя таких персоналій, як Граф д'Орсе, Оноре де Бальзак, Жюль Барбе д'Оревіл'ї та Шарль Бодлер. До того ж, був застосований метод моделювання, для виокремлення найбільш суттєвих, для французького дендизму, рис.

1. Поява та розвиток явища дендизму у світському просторі Франції XIX ст.

Попередників дендизму можна знайти в багатьох далеких епохах. Найбільш доцільним є здійснити спробу аналізу риси денді у життєвих практиках визначних історичних особистостей, оскільки вони демонструють володіння такими рисами, притаманними для денді, як шарм та вплив, як на жінок так і на чоловіків, до того ж нерідко відомі персоналії являють собою приклад істот невизначеної духовної статі, андрогенних створінь. До таких особистостей, з особливою соціальною поведінкою та харизмою, Бодлер зараховував Цезаря, Катиліни, Алківіада. Постать останнього особливо часто розцінюється, як така, що володіє рисами денді. Володіння особливими зовнішніми якостями, робило Алківіада улюбленцем публіки, якій він постійно кидав виклик вільнодумством, модними звичками, вдягаючись як жінка в пурпурний одяг, марнотратством. Ця персона є одним з прикладів того, як можливо маніпулювати створеним іміджем та престижем в економічних цілях, використовуючи їх, аби перетворити відоме ім'я на статок. Дендизму нерідко приписують риси андрогінності, оскільки жертви моди, які зосереджують увагу на зовнішності та одязі, які ставлять естетичну форму вище за внутрішній комфорт, демонструють поведінку, не характерну маскулінному образу, залишаючись у сфері андрогінності.

Явище дендизму реалізується, перш за все, у візуальному просторі, використовуючи елементи моди, в якості знаків, за якими можна прочитувати соціальне положення особистості. Мода, як невід'ємна частина суспільного життя, відігравала чіткі, але амбівалентні функції, об'єднання та розділення членів суспільства. Так, вона об'єднувала рівних за статусом, але з тим відмежовувала їх від осіб, нижчих за соціальним становищем. Таким чином мода була результатом соціальних та психологічних потреб, тому неможливо знайти причину утворення її форм, з точки зору естетичних та об'єктивних факторів. Нерідко вона проявляє свою владу в тому, що в її межах набувають нормативного характеру, іноді безглузді форми, часто створені через примху окремих історичних осіб.

В певні періоди, оформлення нових форм моди є необхідним, з огляду на зміни тих чи інших соціальних факторів, відтак, виокремлюються активні індивіди, які беруть на себе цю місію. Отже, наступний розділ буде присвячений тому, аби виявити, які соціальні та політичні зміни призвели до переосмислення поведінкових форм, в яких члени суспільства виражають власну ідентичність та належність до тих чи інших прошарків населення, а також політичних поглядів. Таким чином, завданням розділу є:

· Характеристика особливостей модних стилів, представлених Клубом Макароні та `'les incroyables'', їх вплив на формування явища дендизму, а також аналіз міжкультурних та політичних впливів на формування естетичних форм.

· Огляд процесу запозичення дендизму у Франції, а також його функціонування в світському просторі.

· Аналіз явища Бульвару, як простору функціонування творчої богеми, а також представників літературного дендизму.

1.1 Попередники дендизму: клуб Макароні та `'les incroyables'' Великої Французької революції

дендизм літературний фланерство світський

В Англії, за часи правління Георга III, з'являється вид франтів, під назвою `'макароні'', який був поширений переважно серед представників середнього стану, які наслідували в своєму вбранні стилі французької та італійської моди. Напередодні Французької Революції, у Британії існувала традиція відправляти молодих юнаків у великий тур по континенту, переважно Францією, Німеччиною, Італією, де вони навчалися більш високим формам культури. Таким чином, певна частина таких юнаків, після повернення в Британію, створила клуб Макароні, за назвою італійської національної страви.

Зовнішній вигляд цих франтів, з їх високими перуками, які сягали неймовірної висоти, надмірне використання помади та рум'ян, яскравих кольорів різноманітних відтінків в нарядах, сприймався суспільством, як занадто екстравагантна поведінка. Велика кількість карикатур свідчить про висміювання цього стилю в суспільстві - це можна пояснити тим, що нонконформістську поведінку, до якої вдавались макароні, не сприймали серйозно, вважаючи її смішною. Ця мода змінила також поведінкову практику, оскільки макароні культивували манірність в жестах та рухах. В свою чергу, імітування жіночого голосу та надлишкова увага до прикрашань зводила їх до рангу андрогенних істот, оскільки саме таку унісексуальність вони підкреслювали в своєму костюмі.

Цей стиль являв собою нонконформістську поведінку, з огляду на те, що його складові, вилучені з традиційного контексту та регіону, застосовувались в невідповідній формі. Даний одяг, традиційно був доступний лише для аристократії, так само, як атрибути дворянства, на кшталт носіння шпаги. Макароні, в свою ж чергу могли належати до незнатних сімей, іноді навіть бути слугами. Таким чином, ми маємо справу з махінаціями статусних символів. Оскільки ці символи завжди є відділеними від того, що ними позначається, завжди існує ймовірність того, що вони позначатимуть статус людини, яка насправді ним не володіє. В разі такої підміни, яку ми можемо спостерігати в поведінці макароні, привласнення статусних символів не може каратися правовими санкціями, але неодмінно викликає незадоволення, оскільки подібна поведінка демонструє неповагу до тих культурних та соціальних норм, які функціонують в суспільстві.

Можна казати про те, що англійські аристократи, які носили одяг на французький манер, в той же час маніфестували певну політичну позицію, намагаючись відділити себе одночасно від купців і провінціалів, які носили прості костюми темних кольорів, та в той же час асоціюючи себе в певній спільності з колегами з Континенту. Проте суспільна думка ставилась найбільш упереджено не до самого вбрання, а до того, що воно символізувало, а саме: атаку на англійське суспільство зсередини, яка здійснювалась в інтересах закордонної тиранії. Вважалось, що французька мода робить з англійського джентльмена слабку, фемінізовану особу, яка легко може піддатися та прийняти тиранію. Таким чином, моду на стиль макароні сприймали, як квінтесенцію пороків та безглуздя, яке йде від закордонних країн.

Разом з занепадом стилю макароні в англійському суспільстві з моди виходить практика використання косметичних засобів, оскільки одночасно з розквітом буржуазних підприємств, змінюється уявлення та вимоги щодо стандартів та канонів чоловічої зовнішності, на які впливали уявлення середнього класу. Таким чином, для успішного ведення справи важливим стає мати неприкрашений та природній образ, що символізує порядність підприємця, в той час як косметика навпаки сприймається як засіб, що приховує справжні наміри людини. Саме таких правил гігієни та стилю почали дотримуватися англійські денді, що згодом поширяться і на Францію.

Як ми можемо побачити, мода, як важливий елемент соціального життя, була складовою культурного побутування європейських міст, між якими відбувалися інформаційні обміни, зокрема це відбувалось в формі транслювання інформації в сфері моди та модних журналів між різними країнами, в даному випадку можна розглянути вплив паризьких `'неймовірних'' на поведінкові аспекти денді.

У 90-ті роки XVIII сторіччя, в Парижі з'являється новий стиль, переважно серед представників середнього класу та заможної буржуазії, які були прихильниками монархії в епоху Директорії та мали назву `'les incroyables''. Їх наряд включав у себе сюртуки з дуже високими комірцями та великими лацканами, під сюртуком вони носили одну-дві жилетки, а також гігантські моноклі та лорнети на поясі. Зачіска `'неймовірних'' була підкреслено неохайною, з коротко підстриженим ззаду та відпущеним по боках волоссям. Місцем комунікації та розваг `'неймовірних'', були так звані `' бали жертв «', організовані лише для родичів тих, хто був страчений під час терору, тому заради цих прийомів, чоловіки та жінки створювали зачіски, які імітували зачіски приречених на страту. В той же час, даний стиль являв собою протест проти принципів уніфікації та рівності, які поширювала Революція. Для того, щоб ще більше маркувати свою відмінність від оточуючих людей, неймовірні створили певну форму спілкування, вони не вимовляли літеру `'r'', картавили, ймовірно уподібнюючи свою вимову англійській. Таким чином, вони створювали певну знакову систему, аби відрізнити прихильників даного стилю від решти. `'Неймовірні'' вводили нові семіотичні елементи, такі як вимова, жести, що надалі також будуть використовувати і денді, імітуючи лицевий тик, заїкання.

Особливі історико-політичні умови створили основу для можливості розвитку стилю денді. Промислова революція в Англії та Французька революція, дали змогу самовиражатися представникам буржуазії, тож відтепер людина могла підкреслювати свою особливість, незалежно від соціальної належності.

Для того, щоб пояснити причини зміну костюму в епоху зародження дендизму, варто звернутися до історії чоловічого костюму, зокрема до кінця XVII сторіччя, коли складається його базова модель, складниками якої були сюртук, жилетка, сорочка, хустка та панталони. Ці елементи створювали конструкцію так званого `'грушовидного'' силуету, оскільки верхня частина сюртука була зі звуженими плечима, для того, аби не бруднити його пудрою від перуки, в той час як донизу силует навпаки розширювався, що робило постать чоловіка візуально вкороченою та громіздкою. До кінця XVIII сторіччя це вбрання видозміниться під впливом політично-утилітарних реалій епохи. Так Вайнштейн пише, що після Реформації та буржуазної революції, в Англії набуває особливого значення клерикальна естетика, яка виражалась, зокрема, в тенденції введення в широкий обіг протестантського костюму англійських пуритан, що виражало лояльність новому режимові. Таким чином, навіть у вищих колах, популярності набуває стриманий костюм простого крою, темних кольорів, на фоні яких контрастувала біла сорочка. Надалі чоловіки відмовляються від строкатих кольорів та надмірних прикрас; віднині зовнішня краса, яка легко кидається в очі, замінюється утилітарністю, практичністю та стриманістю, що також посилювало загальну атмосферу демократизації, адже віднині зовнішній вигляд мав стирати зовнішні ознаки соціального розмежування. Цей стиль, в поєднанні з новими стандартами гігієни та цинізмом в сфері соціальної поведінки, був скомпільований Джорджем Браммелом, відомим творцем стилю дендизму, який надалі стане популярним в більшості культурних міст, в тому числі в Парижі.

1.2 Особливості форми дендизму у Франції

Починаючи від періоду Реставрації і до Липневої монархії, Популярний стиль дендизму та англоманія, займали домінуючу позицію в паризькому суспільстві. Відтак, аби бути елегантним, паризькому денді необхідно було перейняти техніку та манеру поведінки англійського джентльмена. Велика кількість аристократів, які повернулись після вигнання, привезли з собою знання про світське життя Англії, до того ж після 1815 року двері в Париж відкрились для англійських військових та туристів. З цього приводу В. Стіль наводить цитату Е. Моерс, яка висловила тезу про те, що англійські денді захопили Париж так само, як Веллінгтон переміг у Ватерлоо. Це пояснюється тим, що мода найбільш активно привозиться ззовні, а всередині певного кола її цінують більше, якщо вона виникла не в ньому. Також вважається, що екзотичне походження моди, стилю, сприяє згуртовуванню групи, яка її приймає, створюється особлива форма соціалізації, яка здійснюється через спільне ставлення до того, що знаходиться ззовні, по відношенню до групи.

Стиль вбрання французьких громадян першої половини XIX сторіччя відрізнявся знаковістю, відсиланням до певних політичних поглядів, а також наявністю особливих знаків, в межах одягу, для кожної позиції. В цьому середовищі театралізації буденного життя, дендизм оформлюється та виступає як самостійна естетика та філософія життя. Цей період пізніше буде сприйматися критично самими сучасниками, до того ж адептами дендистського стилю. Так, наприклад Барбе д'Оревіл'ї аналізує XIX сторіччя, як час абсолютного скептицизму, поверхневої філософії, період, коли дух зникає, відступаючи під натиском матерії.

В середовищі післяреволюційної Франції, члени суспільства мали володіти знаковими кодами, для розпізнання ідентифікації та політичної позиції інших суб'єктів. Створенням схем для такого розпізнання займалися також і літератори, які нерідко писали статті для модних журналів. Так Вайнштейн зазначає, що Барбе д'Оревільї, на початку кар'єри, писав статті під жіночим псевдонімом (Максимільєн де Сірен) для журналу мод. Так само Бальзак підписувався псевдонімом, видаючи популярні в той час трактати про моду. Дані статті та трактати про модне життя мали вирішувати проблеми, які виникли після Липневої революції 1830 року, коли соціальний вплив перейшов від старої аристократії до рук нової буржуазної еліти. Аристократія відмовляла новій еліті в праві на активну участь в світському житті, оскільки остання не могла володіти тими культурними кодами, які були необхідними для існування в рамках придворного етикету. Тобто необхідно було створити новий етикет, який би дозволив буржуа повною мірою увійти в світський простір. За Бальзаком, елегантне життя являє собою школу хороших манер, якими можна оволодіти, навчившись правильно поводитись та усвідомлено витрачати кошти. Важливим фактором такого навчання є виховання, згідно з яким утворюються звички, які доповнюють вроджений смак. Тобто в умовах, коли вже не прийнято було явно афішувати соціальну перевагу над іншими, саме смак, а точніше елегантність, відігравала роль нової цінності. При цьому, виділитись з натовпу можна було лише зустрівши погляд особистості, яка володіє тим самим набором кодів та здатна розпізнати дрібні деталі костюму.

Поняття `'денді'' починає поширюватись у Франції в 1820-му році, де спершу його використовують для зневажливого позначення людини, яка пишається власною елегантністю манер та вбрання. Якщо аналізувати образний ряд літературних героїв періоду денді першого покоління, можна побачити, що в це поняття включали і такі якості, як егоцентричність, відсутність проявів маскулінності та особливих інтелектуальних здібностей. За цитатами з творів Стендаля, отримуємо образ людини, яка володіє естетичними якостями зовнішнього вигляду та поведінки, але не відрізняється інтелектом. Ежен Ронтекс описує денді у вигляді істоти незрозумілої статі, в безглуздому вбранні та сміховинній шийній хустці з лорнетом, в який він розглядає неестетичні речі. Цитати за Бальзаком, демонструють також, що денді володіли успіхом лише у візуальній сфері, прирівнюють їх до елегантного манекену, елементу будуару, нездатного до мислення. Французи критикували англійських денді, яким боялися уподібнитись, коли ж ця спокуса пройшла, денді другого покоління та персонажі їх творів, перетворили носіїв дендистського стилю на більш позитивних героїв. Завдяки Бодлеру, фігура денді почала позначати особистість, яка намагається демонструвати власну оригінальність, носія вищої чесноти, екзистенційний бунт. Згодом денді почали сприймати як особистість, яка досягає успіху, лише завдяки власній волі та особистим якостям, а не титулу чи спадку. Проте, в той же час, представники аристократії чи буржуа нерідко запозичували окремі модуси поведінки або деталі одягу денді.

Співставлення класичної моделі денді, створеної Джорджем Браммелом і описаної французькими денді другого покоління та реального життя, показує, що далеко не завжди для моделювання життя денді достатньо лише власних оригінальних якостей. Портрети денді, створені доктором Вероном та фейлетоністом Жюлем Жаненом, описують стандартний сценарій для юнаків, які хочуть наслідувати життя денді та які при цьому досить швидко втрачають отриманий спадок і закінчують життя самогубством.

Втім, невід'ємний елемент стилю денді, такий як показове марнотратство, не можна розцінювати ні як показник фінансової могутності, ні як соціального статусу, ні як титулу чи звання. Поведінка марнотратника, виступає знаком, який, власне, не відсилає до майна чи статусу, якими володіє денді, радше ця сукупність знаків і є тим, що складає особистість денді. Справа не в матеріальній складовій тої розкоші, якою оточував себе денді, її могло і зовсім не бути, якби не певна функція, яку відіграють ці екстравагантні вчинки - перш за все це прагнення та вміння вивести публіку з рівноваги, зі стану спокою, та можливість розпізнавання стандартних модусів поведінки. Сучасники денді прагнули пояснити поведінку останніх знайомими штампами, прирівнюючи їх до старої аристократії, не розуміючи поки, що є свідками нового феномену.

Принципово новим, для тогочасного суспільства, було ставлення до форми елегантності денді. Суто естетична, вона не мала бути наслідком матеріальних джерел або ж їх відсутністю. Елегантність виступає як щось метафізичне, не залежне ні від оточуючого світу, ні від особистих якостей денді. Шарм порушував причинно-наслідковий зв'язок між матеріальним становищем денді та його моральними чи інтелектуальними якостями. Явище дендизму корелювалось з поширеними у той час ідеями про елітарність, як про спосіб соціального регулювання. За цими ідеями лише в умовах природної нерівності можуть виникати справді унікальні особистості, притому не так важливо до якого стану вони належать, якщо мають відповідні якості. У випадку з денді, ці особливі якості проявляються у здатності володіти моделлю елегантності, що виділяє його з-поміж інших. При цьому денді виступає, як диктатор в сфері вбрання, місією якого є довести його до абсолютної суворої логіки.

Виділятися з-поміж інших було необхідною умовою, оскільки в умовах уніфікування зовнішнього вигляду саме костюм, а точніше його дрібні деталі, такі як вузол краватки, якість тканини сорочки, ґудзики жилетки, виконували функцію розрізнення, не зачіпаючи принципи демократії. В цьому контексті дендизм відіграє ще більшу роль, оскільки бере участь не стільки в протиставленні вищого стану нижчому, а радше виконує функцію протиставлення індивіда натовпу, причому вся його оригінальна сутність може міститися ні в чому, в маленьких деталях одягу. Ці деталі можуть змінюватися, переносячи акцент то на розкіш вбрання, то на його поношеність, оскільки тут є простір для маневрування, створення іншого образу. Таким чином, мода змінюється, оскільки змінюється зміст, який надає їй індивідуальний відбиток в певний історичний період, це досягається також і тому, що мода завжди має класовий характер. Вище суспільство завжди намагається відділити себе від нижчого прошарку, а коли ці особливі деталі переймаються останніми, вона одразу відмовляється від нещодавніх нововведень. Тобто сутність моди полягає в її мінливості, постійному полюванні за оригінальністю, до того ж вона циклічна та з часом цикли її все дедалі зменшуються. Хоча дослідники зазначають, що XIX сторіччя в плані моди було відносно стабільним, без різких стрибків. Пояснюється це тим, що це був період боротьби політичних партій, а не класів.

Вже за часів Липневої монархії, дендизм виконував функцію позначення особливих здібностей, володіння певним техне, оскільки денді, перш за все, підкреслював свою здібність бути елегантним, а не своє місце в певній системі. Його успіх випливає з того, що залишається в його здібності незалежно від того, до яких наслідків, творінь це призводить.

Представники англійського дендизму поділялись на два типи, денді-beau(красені) та денді-buck(парубки). Перші зневажали будь-які прояви активної фізичної активності (спорт) сприймаючи їх як вульгарні, сільські розваги, натомість обираючи променад міськими вулицями. В свою чергу buck, будучи міськими жителями, проповідували необхідність розбиратися в кінській справі. Таким чином, Франція запозичує вже структурований дендизм, оскільки оформлюються конкретні моделі для уподібнення. За Зіммелем, мода якраз полягає в уподібненні певному зразку, таким чином задовольняється потреба в соціальному ґрунті. В той же час, вона дає можливість та простір для диференціації, виділенню з загальної маси.

Невід'ємною складовою техне французьких денді було володіння певними видами спорту. У випадку з французькими денді даного періоду, це було захоплення кінним спортом. Інтерес до нього посилився особливо під кінець епохи Реставрації, оскільки емігранти, які довгий час прожили на території Англії привезли з собою велику кількість подібних запозичень. За ідеальним сценарієм, для того, аби мати право називатися денді, необхідно було входити в Жокей - клуб та неодмінно отримати переломи ребер під час заїзду. Проте, насправді члени клубу ніколи не блали участь в з перегонах, їх участь обмежувалась світськими розмовами про коней.

Для позначення поведінкової моделі, поширеної в світському середовищі в період Реставрації та Липневої монархії, використовували запозичене з англійської мови слово `'лев''. Існувала проблема розрізнення даного поняття з денді. Спершу їх вживали як синонімічні, для позначення модної молодої людини. Надалі поняття `'лев'' стало більш стабільним, його використовували для характеристики особи, яка привертає до себе увагу публіки певними екстравагантними вчинками, такими як перемога в спорті чи авантюрна подорож, при цьому світський лев міг і не володіти особливо привабливою зовнішністю чи манерами. Світського лева, в центр уваги ставить певна риса, подія, іноді випадкова, як наприклад смерть партнерші підчас танцю. Публіку в даному ракурсі цікавили будь-які перверсії, все що випадало з норм суспільного життя. За Анною Мартен-Фюж'є, зближення понять лев та денді відбувається внаслідок того, що кожен денді прагне зайняти місце лева, інакше він залишиться непоміченим. Для світського простору притаманне возвеличення осіб які на це заслуговують особливими талантами, але також і тих, хто цього не вартий, чия популярність створена випадком або епатажем.

Можна казати про те, що якщо за епохи Реставрації дендизм прийшов в світський простір Парижу, то за Липневої монархії він успішно перемістився в простір літераторів. Хоча стиль, який ґрунтується на понятті елегантності, скоріше відноситься до аристократичного простору, більшість літераторів переймають на себе роль денді. Цей симбіоз дає поштовх для спрямування літературної творчості на масову аудиторію. Таким чином в проміжок 1820-1860 років відбувається такий собі медіа вибух, який створює велику кількість паризьких портретів, створених для широкої публіки читачів.

1.3 Функціонування дендизму в просторі світського життя

Стиль одягу, як і весь стиль поведінки людини та її естетичні погляди, залежні від змін моди, проте нова мода впливає, переважно, на вищі прошарки суспільства, а в той момент, коли ці особливості починають впливати і на нижчі прошарки, правила знову змінюються і гра в соціальне протистояння починається знову. Звідси виникає проблема уподібнення, яке найбільш притаманне, в даному контексті, саме в стилі одягу, оскільки найбільш повно виражене у візуальній сфері. Таким чином, чим більше різні прошарки наближуються один до одного, тим активніше відбувається потяг до уподібнення збоку більш низьких прошарків. В результаті цього, найбільше стиль денді привабливий для тих, хто знаходиться в просторі світського життя, оскільки виконує функцію постійного відділення індивіда від решти суспільства, маніфестує принципи унікальності та вищості.

Варто зазначити, що запозичене з англійської культури поняття `' high life'' ще не було відомим у Франції середини XIX сторіччя, замість нього виступало більш широке поняття світськості, оформлене на початку сторіччя, сформульоване як `' весь Париж «' і яке поєднувало різні елементи суспільного життя та дискурси, ідеологію, політику, естетику, мораль. Романтична епоха принесла в простір світськості можливість самокритики, вважалося, що світськість являє лише приватний, неабсолютний тип відношення між людьми. Таким чином, намічалась криза форми світського існування, оскільки правила світської поведінки та смаку дедалі ускладнювались, ставали все менш природними, а світський етикет розділяв, аніж примирював.

Дендизм був елементом, перш за все, світського життя, яке видозмінювалось з черговим державним переворотом. З падінням Липневої монархії та з приходом Другої республіки, серед республіканців вважалось недоречним підтримувати ті ж способи світського життя що і раніше, уподібнюватись аристократичним придворним, оскільки сини республіки мали демонструвати, що вони діяли на благо народу, не наживаючись на ньому. Республіканський уряд мав вести аскетично-спартанський спосіб життя, його чеснотою мала бути відсутність розкоші. Проте, така позиція, в свою чергу, ставила під удар систему торгівлі, оскільки потрібен бути зразок для наслідування. В результаті, світський спосіб життя переходив до приватних осіб, в яких виникає спокуса, в свою чергу, оточити себе розкішшю.

З приходом Луї Наполеона на президентську посаду, ситуація знову змінюється, оскільки за даного режиму не критикували природу влади, яка неможлива без придворних церемоній. В цей час акцент зробили на відновленні двору за рахунок залучення аристократичного світу. Ситуація полягала в тому, що ще за часів Старого режиму відбувалось розмежування та відділення простору двору від міста, Версалю від світських салонів, в той час як в період імператорського правління намагались зблизити представників світського суспільства та мешканців придворного простору аби збільшити вплив імператора на світську еліту. Реставрація монархії також змінила ситуацію, оскільки монарх обрав для опори аристократію, але не світських представників, `'весь Париж'' був перш за все тими, хто були наближеними до двору. Тобто за Липневої монархії знову відбулась децентралізація світського суспільства, оскільки аристократи, які відмовились від середовища придворного життя, в той же час не втратили свого світського престижу. Тому, з того моменту, центр світського життя та центр політичного перестали існувати в одному просторі. Відтоді вищий світ складали люди іноді з різних соціальних кіл та які, проте, мали однакові зацікавлення та смаки. Такий образ світського суспільства, як соціальної групи, в середовищі, яке демократизується, протримався до Першої світової війни.

Необхідно зазначити, що зміни в системах моди та стилю, свідчать про втрату нервами гостроти подражливості, тому чим більш нервовою є епоха, тим більш швидко змінюються форми моди, які задовольняють потребу зміни подражливості. Соціальний простір, в тому числі і світський, завжди маркувався певним костюмом, а в той період, коли становий розподіл вважався абсолютно природним, не було проблеми в тому, аби перетворити костюм в знак, який розмежовує соціальний простір, в тому числі відділяючи представників світського життя від решти. В той же час, зміна костюму автоматично призводило до зміни сутності людини, принаймні для погляду стороннього. Таким чином, для художника, літератора, недостатньо було володіти лише талантом, для того щоб відшукати славу та покровителів серед світської знаті, необхідно було слідувати відповідним стильовим нормам.

Після численних політичних переворотів та революцій, світська географія Парижа втратила чіткі кордони та центри. Тому пошук світської слави перетворювався на циклічні повторення, намагання завоювати прихильність в різних салонах, оскільки вчорашній авторитет не міг забезпечити його наступного дня, так само людина, відома в одному світському салоні, могла бути не прийнятою в іншому.

Отже, простір світського суспільства більше не був централізованим, орієнтованим на фігуру монарха. Надалі в центрі знаходились видатні мислителі, художники, політики. Разом зі зникненням романтичного образу аристократичного суспільства та двору, прийшла ностальгія за часами, коли долю держави вирішували сильні харизматичні монархи, а не ряд законопроектів та низка міністерств, поглинутих паперовою роботою. Саме в просторі монархічної влади з'явилось таке явище, як дендизм, втім зі зміною політичних настроїв та посиленням принципів буржуазної моралі, він втратив ту магічну складову, шарм, ілюзію абсолютної можливості для тих, хто знаходиться біля монарха. Поруч з цим збільшенням індивідуальної свободи так само руйнується одна характерна складова дендистського образу, а саме порушення норм та традицій, спираючись на виключне право того, хто володіє стилем.

1.4 Бульвар, як середовище оформлення явища літературного дендизму

Світське салонне життя являло собою явище елітарне, тобто для того, аби мати право до нього долучитися, необхідно було володіти тими якостями, які мають цінність для світського товариства: це могло бути відоме ім'я чи великий статок. Відтак ті, хто не відповідав подібним вимогам, мав залишатися в середовищі богемного життя.

Явище дендизму слід розглядати, як нонконформістську поведінку, протистояння загальноприйнятим нормам, усталеним в певному суспільстві. Характерним для нонконформізму є те, що його елементи виникають в елітарних моделях та виражають вимоги, спрямовані до суспільства. Дендизм також виступає певною мірою, як критика культури панівного класу, оскільки піддає сумнівам його цінності та форми вираження і також змушений існувати в особливому символічному просторі. Таким простором, для культурної ситуації Парижу, виступає явище Бульвару, де проходило життя та творчість денді-літераторів.

Бульвар був середовищем богемного життя і тут варто звернути увагу на те, що богемна спільнота не є цільною та гетерогенною, вона мінлива, а її межі не є визначеними. До того ж, середовище це підкорюється власним правилам, притому, що правила воно визнавати не бажає. Таким чином, створюється інакший тип спільності, який протиставлений таким буржуазним спільнотам, як сім'я, держава, суспільство. Водночас, представник богемного життя завжди прагне самотності та одночасно натовпу.

Явище Бульвару охоплює собою одночасно географічний та символічний простори. Зазвичай Бульваром називали найелегантнішу вулицю Парижу -Італійський бульвар. На вулицях Бульвару розташовувались ті місця та кафе, з якими асоціювалась належність до світського товариства, на кшталт Паризького кафе, Тортоні, Англійського кафе, Жокей-клуба. В ці місця іноді навідувались не лише світські представники; в деякі заклади, як наприклад в ресторан Тортоні, денді доводилось заходити через задні двері, щоб не змішуватись з діловими людьми, біржовиками, які входили через парадний вхід.

За часів денді першого покоління, дендизм було прийнято сприймати, як перехідний період для юнаків, які починали своє життя у вищому світі. Його розцінювали, як необхідний елемент періоду веселощів та розваг, для того щоб в наступні роки займатися більш серйозними справами, такими як подружнє життя, управління державними справами. Проте деяким особистостям, на кшталт братів Боше та Терно, вдавалось поєднувати стиль життя денді з навчанням для подальшої праці в парламенті, хоча і здобули вони статус денді, власне, через свої контакти зі світськими левами Бульвару.

На прикладі Альфреда Татте, сина біржового маклера, чий статок відкрив йому двері до літературно-богемного життя, можна побачити особливу форму салонного зібрання денді. В помешканні Татте збирались Альфред де Мюссе, Віктор Гюго, журналісти, поети, члени Французького Інституту та Академії наук, пер Франції, публіцист Нестор Рокплан, Еміль Жирарден, графи д'Альтон-Ше та Жермен. Поєднували цих молодих людей любов до журналістики, театру, жінок та шампанського. В той період, участь в літературному процесі вважалась такою ж природною, як і політичні виступи в палаті. Бульвар, в свою чергу виступав місцем комунікації представників знатних родів, які вели спосіб життя денді та тих осіб, які не володіли таким становищем чи статками, але все ж намагались уподібнюватись денді та іноді пробивались у вищі кола суспільства. Таким чином, уподібнення, за Зіммелем, дає індивіду відчуття заспокоєння та впевненості, оскільки в цьому випадку вимога продуктивної енергії, а також відповідальність за діяння, переноситься на іншого. Отже, індивід, позбавлений проблем пов'язаних з правом вибору та має можливість виступати в якості учасника певної групи. Характерним є також той момент, що правилам моди слідує лише частина групи, решта знаходиться лише на шляху до неї, а як тільки елементи першої, повною мірою переймають всі члени групи, мода набуває іншої форми існування, оскільки функція розрізнення більше не виконується.

Для людини-літератора з Бульвару, належність до кола обраних проявлялась також в членстві Жокей - клубу, який втім залишався закритим для більшості з них, оскільки де-факто подібні особистості відносились все ж таки не до бездоганного світського суспільства. За часів Липневої монархії, Жокей клуб відігравав роль відсутньої з'єднувальної ланки між вищим аристократичним суспільством та Бульваром. Для того, аби стати його членом, треба було володіти родовитим ім'ям, вести розкішний спосіб життя та володіти марнотратними звичками і це все в поєднанні з любов'ю до спорту. В той час, як насправді члени клубу, прикриваючись інтересом до кінної справи, приділяли час менш благородним іграм. Оскільки політичні обговорення в клубі були заборонені, туди приходили представники різних політичних напрямків.

За висловлюваннями Бальзака, явище Бульвару репрезентує характерну культурну особливість певної місцевості; для Парижу Бульвар є тим самим, що Великий Канал для Венеції або Ріджент стріт для Лондону. Проте, навіть вони не можуть дорівнювати Бульвару, оскільки він символізує свободу для інтелектуалів, являє собою артистичне життя контрастів, де поруч співіснують п'яниці, жінки легкої поведінки, нотаріуси та кравці.

Нерідко денді, які належали середовищу Бульвару, отримували досить високі адміністративні посади, як наприклад Нестор Рокплан, який очолював театр Вар'єте, Шатле, та Оперу, в результаті чого збільшував кількість боргів даних закладів. Рокплан вважав, що має померти абсолютним боржником, але диктувати моду. Серед його винаходів в сфері стилю можна розглянути, винайдення слова лоретка, яке мало замінити застаріле поняття утриманки, тим більше, на його думку, утриманок вже просто не існувало. Оскільки в той час ніхто не міг взяти на себе сміливість самостійно утримувати будь-кого, суспільство перетворилось на суцільних лореток. Внаслідок його невисокого зросту, Рокплану довелось спробувати запровадити моду на менш високі головні убори, що йому вдалось та протрималось протягом періоду Другої імперії.

Більшість денді з середовища Бульвару максимально використовували свої життєві ресурси, тож майже всі вони не доживали до сорока років, закінчували існування в божевільнях, помирали від тяжких хвороб, здебільшого врешті втрачали задоволення від того стилю життя, якого дотримувались. Випадок Рокплана становить виняток, він прожив майже сімдесят років, зберігши відносне здоровий стан тіла та розуму. Пояснення можна знайти в таких факторах: оскільки Рокплан походить з провінційної місцевості, йому була притаманна гордість за просування до таких висот соціальної градації, а також це було причиною того, що він зберіг захоплене ставлення до життя міста. Також можна припустити, що його врятувала здатність не сприймати всерйоз те, що його оточувало. Тут варто зазначити, що богемне середовище, це завжди зосередження інших, всередині якого вони є іншими навіть один для одного.

Ще одним яскравим представником дендизму був Сен-Шарль Лотур-Мезере. Його успішні проекти таких газет, як `'Мода'' та «'Газета для дітей'' давали можливість вести життя денді і на стільки бути в центрі уваги публіки, що його образ став прототипом персонажів `'Божественної комедії `' Бальзака. Серед його нововведень в плані дендистського стилю, можна звернути увагу на камелії в петлиці костюму, які першим почав носити Лотур-Мезере приблизно у 1830 році. До цього камелії, привезені з Японії у другій половині XVIII сторіччя, можна було бачити лише у ботанічному саду, а також в особистих оранжереях імператриці Жозефіни. За словами Теофіля Готьє, камелії набули статусу фешенебельних квітів, їх дарували на сцені видатним акторам, музикантам. Проте ця особлива деталь образу денді перестала асоціюватись з ім'ям її винахідника, після використання елементу камелії для створення образу героїні роману Александра Дюма-сина.

Предметами письмових праць денді найчастіше були історії та чутки з життя салонів та про розваги вищого аристократичного світу. Світські хроніки, таким чином, приймали участь в творенні образу світського середовища і, в свою чергу, розрізняли поняття світськості в середовищі салонів та світськості Бульвару. Ще не застосовувались чіткі оціночні критерії щодо текстів, які формували уявлення про світське суспільство, тому хроніки були на одному рівні з фейлетонами, в яких однакову увагу приділяли аристократкам та акторкам, журналістам та політичним діячам. Таким чином, здійснювалось перетворення образу світського кола, в яке більше не входили найобдарованіші або найшляхетніші представники, відтоді в центрі суспільної уваги були ті особистості, які володіли особливими естетичними практиками, елегантністю та вмінням створювати захопливі події.

Одним з найяскравіших представників денді Бульвару, був Ежен Сю, який належав до родини успішних хірургів, наближених до впливових людей аристократичного суспільства, проте не бажав займатися спадковою справою, обравши спосіб життя денді в Парижі. Внаслідок спроби батька оголосити Ежена недієздатним та заблокувати можливість брати кошти в кредит, Ежен Сю став постійним відвідувачем Бульвару та намагався залишатися в межах стилю тогочасної молоді, вдаючись до бартеру, обмінюючи уроки верхової їзди на уроки живопису, а також вдаючись до заробітку, написанням невеликих статей. Сю являв собою яскравого представника богемного життя, періодично влаштовуючи оргії, вживаючи опій, вдаючись до скептицизму та цинізму в оцінці оточуючого суспільства.

Проте лише після отримання спадку від заможних родичів, Ежену повною мірою відкрилась можливість вести повноцінний дендистський спосіб життя. Втім, він не залишає літераторську працю, навіть навпаки, його твори видають накладами, вдвічі більшими, ніж до цього. Таку наполегливість можна пояснити тим, що розкішні апартаменти та членство в Жокей-клубах не відкривали двері в аристократичні салони світських дам, для цього потрібно було володіти не стільки статком, скільки славою, аби мати можливість зацікавити тих аристократів, які бажали демонструвати себе в якості покровителів мистецтв. В сам Жокей-клуб літератор був прийнятий, переш за все, як відомий денді, оскільки членство було дуже обмеженим, а для того щоб туди потрапити необхідними пропусками для того, щоб туди потрапити, були відоме ім'я, розкішне життя, любов до коней та марнотратство.

В нотатках Флобера можна побачити з одного боку іронію до мешканців Бульвару, тих хто має здатність оточити себе дорогими закладами та елементами побуту, а з іншого боку неприховану заздрість до цього. В листах до друзів він описував юнацькі мрії про коханок, розкішних коней, трубок для паління, тощо. В свій час з такими бажаннями він міг би докласти зусилля для того, щоб стати денді, проте за Липневої монархії дендизм вже не здавався привабливим для молоді, оскільки все більше зближувався з буржуазним побутом та світськими правилами.

Таким чином, прагнення тріумфу в світському середовищі, перетворювалось на пошуки літературної слави. З часом ставало очевидним, що літературну славу визначає публіка більш широка і менш високого рангу, тобто безіменна маса, яка не звертає увагу на спосіб життя, яке веде літератор. Тим більше, що навіть не зважаючи на значні успіхи в сфері літератури, денді-письменники, все одно залишались де-факто виключеними зі справжнього світського товариства та продовжували існувати в межах Бульвару.

2. Конструювання дендистського канону у першому поколінні денді: формування естетики

Перше покоління французьких денді поєднує той факт, що їх формування та творчість були спровоковані та увібрали велику кількість стильових запозичень з англійських модних романів, які потрапляли до Франції на хвилі англоманії 30-х років XIX сторіччя. Причинами цього можна вважати необхідність для письменників та інших представників романтичної епохи знайти в іноземних культурних традиціях альтернативу французькому політесу. В якості основи для творення естетики французького дендизму, вони брали за основу класичний дендизм, створений Джорджем Браммелом. Проте, з огляду на різницю культурного потенціалу, освіти та середовища загалом, класичний дендизм змінювався, під впливом характерних саме для французького суспільства, рис.

2.1 Дендистський гедонізм Графа д'Орсе

Одним з найвідоміших творців дендистського стилю, після Браммела, був Альфред д'Орсе. Граф д'Орсе належав до роду, який розбагатів протягом XVIII сторіччя та поріднився з аристократією, увійшовши в кола, наближені до Наполеона Бонапарта, а потім і Бурбонів. Син генерала наполеонівської армії, Альфред, також брав участь у військовій службі, проте значного успіху досягнув лише в просторі світського життя. В числі посланців Людовіка XVIII, д'Орсе був введений в лондонське аристократичне середовище. За Шатобріаном, тими якостями, які принесли д'Орсе успіх серед аристократичного світу, були пихатість, сміливість та безстрашність у верховій їзді, безцеремонність в поведінці зі знаменитими денді Лондону, а також фінансова і соціальна підтримка сім'ї Блессінгтон. В Лондоні граф д'Орсе відігравав роль творця моди і, як і у випадку з Браммелом, шевці нерідко пробачали йому борги, оскільки мати в числі клієнтів самого графа д'Орсе означало отримати велику рекламу. Нововведення графа швидко отримували загальне поширення серед представників світського кола, в тому числі він ввів серед англійців моду на бороду. Окрім звичного для денді способу здобування коштів через карточні ігри, граф д'Орсе успішно продавав власний живопис, який виставляли в Королівській Академії, а також писав статті для модного розділу в `'Дейлі Ньюс''.

Альфред являє собою другу за величиною фігуру в дендистській історії, в яку ввійшов під назвою короля всіх денді. Проте на відміну від Браммела, він обрав стиль більш властивий французькому смаку: яскраві кольори жилетів та фраків, золоті прикраси, персні поверх печаток. Іноді ці нововведення з'являлися в результі рекламних трюків фірм, які займались пошиттям одягу та аксесуарів, адже наявність продукції в гардеробі відомого денді було найкращий піаром. Це ілюструє історія з рукавичками гірчичного кольору, які надіслали графу зі Швейцарії, в якості подарунку, а згодом всі елегантні люди почали замовляти такі ж.

Граф д'Орсе відігравав роль ікони стилю для світського суспільства, перш за все через його зовнішні дані, а вже потім через особливі манери. Проте не всі характеризували графа д'Орсе, як взірця фігури дендизму. Барбе д'Оревіл'ї визначив його персону, радше, як світського лева. Він вважав дану особистістість за більш складну, щоб вмістися в рамки англійського визначення дендизму, яке знаходилось переважно на рівні зовнішньо-естетичних форм.

Через переслідування кредиторами, граф д'Орсе змушений був повернутися до Парижу, де мешкав в однокімнатній майстерні. Проте через ту ж сміливість та зухвалість, він став приймати в своєму помешканні представників світського кола, внаслідок чого подібні художні майстерні увійшли в моду. Анна Мартен-Фюж'є прирівнює графа д'Орсе до Джорджа Браммела, називаючи першого єдиним легендарним французьким денді. Обидва представники дендизму відрізнялись гарними рисами обличчя та оригінальним вбранням і протягом довгого часу залишались на вершині модного світу, а також здійснювали свій вплив не на один модний центр.

Аналізуючи постать графа д'Орсе, Вайнштейн робить спробу зрозуміти природу дендистської харизми, оскільки стає очевидним, що успіх в світському просторі не може бути поясненим лише через візуальний вплив вбрання. Так, в християнському дискурсі, харизма позначає божий дар, в свою чергу, етимологія даного слова відсилає до понять, які позначають бажання, спонукання, радість. Ці явища складають колообіг елементів харизматичної людини, вона функціонує завдяки бажанню, піддаючись йому та виступаючи об'єктом бажання інших. Цитуючи Макса Вебера, Вайнштейн припускає, що світські люди, які вступають в контакт з харизматичною особистістю, переживають форму ейфорії, що може пояснювати такий вплив денді на публіку. Московичі, аналізуючи харизматичність, визначає її носія, як особистість, яка займає панівне становище через `'покликання'' і володіє унікальними якостями, які роблять її спокусливою. Це відсилає нас знову до християнського дискурсу, оскільки божий дар харизми накладає на її носія обов'язок служіння суспільству, таким чином, харизму розглядають також, як життєву силу, яка в разі потреби поновлює інтенсивність у відношеннях між людьми. Вплив цього явища, його влада, являли собою анти-економічну природу, а стан, який переживали люди, поруч з харизматичною особистістю прирівнюють до трансу, ейфорії.

Привабливість саме цієї дендистської постаті можна пояснити через привабливість інакшого. Так, в англійській культурній сфері, якщо мати репутацію знавця французької культури і навпаки, успіх був забезпечений. Тому граф д'Орсе, француз, який більшість часу провів в Англії, а також володів достатньо жіночними рисами обличчя, в поєднанні з маскулінною тілесністю, являв собою успішне поєднання відмінностей.

В той же час, саме особлива зовнішність графа д'Орсе, в її поєднанні жіночного обличчя та мужної постави, відсилає нас до явища монструозності, яку розглядає Фуко. Монстр, як соціальне явище, характерний тим, що його зовнішній вигляд порушує встановлені суспільством закони, а також закони природи. Він являє собою явище гібридне, поєднуючи в собі елементи двох протилежних полюсів (в даному випадку йдеться про поєднання ознак двох статей, маскулінної тілесності та фемінної зовнішності) і таким чином вносить дисонанс в класичні уявлення про ознаки чоловічого та жіночного. Монструозність тілесна, в тогочасних уявленнях нерідко передбачала монструозність моральну. Позиція короля стилю, яку займав граф д'Орсе мала лише сильніше підсилювати підозрілість до його персони, адже носій монструозності - це переважно фігура короля, репрезентація владного дискурсу, який володіє владою та має можливість повставати проти природних порядків.

Джерело харизматичного впливу денді можна розглянути через героя роману `'Генріетта Темпл'' Дізраелі, прототипом якого був граф д'Орсе. З його висловлювань можна виокремити певну філософську позицію `'пристрасного''дендизму, властивого саме цього періоду. Версія дендизму графа д'Орсе наближена до епікуреїзму, оскільки проголошує можливість та необхідність насолоджуватися існуванням загалом та тими можливостями, які надаються кожній людині в певному становищі. Задоволення від перебування тут і зараз знімає напруженість, конфліктність між різними прошарками суспільства, оскільки задоволення основних природних потреб доступне кожному. В той же час, дана позиція відкриває простір для чуттєвого сприйняття реальності, можливості для існування дендизму, з його задоволенням від гарного одягу. Цей гедонізм виявився досить заразливим, в плані того, що харизма графа д'Орсе впливала на всіх, хто з ним знайомився, в тому числі до графа були позитивно налаштовані противники дендизму періоду Регентства, такі як Діккенс, Теккерей.