Народно-сценічний танець

Трійний хід назад з виносом вільної ноги в повітря.

Притупи в три удари за 6-ю позицією.

Основний крок танцю "Крижачок".

Основний крок танцю "Бульба" (жіночий).

Основний крок танцю "Юрочка".

Полька з кружлянням.

10. Крок з двійним підскоком.

МОЛДАВСЬКЕ НАРОДНЕ ХОРЕОГРАФІЧНЕ МИСТЕЦТВО

Історія молдавського народу, господарський уклад, його праця і побут знайшли яскраве відображення у народній творчості Молдавії в музиці, піснях і танцях.

Молдавські танці створені народом, який займався хліборобством, скотарсявом, вирощував сади і виноградники. Про це розповідають назви і теми народних танців. Танець "Коаса" (коса), побудований на рухах косарів. У танці "Поама" (виноград) відтворено процес виготовлення вина. "Чобеняска» -- танець чабанів-пастухів складається з двох частин. Перша -- сумна -- передає горе пастуха, який погубив овець. Виконується під супровід "Дойни", яку пастух награє на сопілці. Друга -- радісна - відтворює радість пастуха, який знайшов овечок. Танець "Сисияк" отримав назву від сплетеної із хмизу клуні, в якій молдавани зберігають кукурудзу. В танці показано як плететься клуня, як радіється завдяки великому урожаю кукурудзи.

Найбільш яскраво виражені риси характеру молдавського народу у танці "Молдовеняска". Учасники його стають у коло і кладуть руки один одному на плечі. Під яскраву і темпераментну музику коло рухається то вправо, то вліво.

Один із кращих танцюристів керує танцем. Він несподівано змінює кроки і рухи, інколи видумує нові колінця і всі повинні їх повторювати. Для танцю характерні несподівані повороти і нахили корпусу.

До найбільш улюблених танців молдаван також відноситься танець "Букурія", що у перекладі означає -- радість. Танець починається відразу з швидкого темпу, темпераментно і так витримується до кінця. Побудований на кружляннях, притупах і підскоках. Виконавці входять у танець парами, потім розходяться по лініях, згодом утворюють загальне коло, міняються місцями і т.д.

Такі ж швидкі за темпом і живі у виконанні танці "Маріца", "Сфределуш" (буравчик). Значне місце у молдавській хореографії займають повільні і плавні танці. Такі скажімо як "Хора" і "Оляндра". "Хору" танцюють переважно дівчата. Вони беруться за руки і рухаються плавно по колу, по лініях прямо чи зигзагами. Одна з дівчат заводить хоровод, вона то піднімає руки вгору, то помахує ними, а всі інші виконавці повторюють за нею.

Культурні зв'язки молдавського народу із сусідніми слов'янськими народами проявилися в молдавському мистецтві, в тому числі і на танцях. Широке розповсюдження набув у Молдавії танець "Сирба". Сама назва вказує на його близькість із сербським народом. Танець відрізняється швидким темпом, синхронним ритмом та різними акцентами.

У Молдавії широко розвивається художня самодіяльність, для якої кожного року проводяться різні огляди-конкурси, фестивалі.

Великою популярністю користується створений у 1946 році молдавський державний ансамбль народного танцю "Жок". Першим керівником був М.Болотов. Кращими постановками того часу вважають "Щасливу юність", танцювальну картинку "Жок" (балетмейстер-постановник Ігор Мойсеєв). 1956 року на IV Всесвітньому фестивалі в Бухаресті ансамбль отримав Золоту медаль. Пізніше багато цікавих постановок зробили балетмейстери П.Сандул, Л.Леонарді та Л.Ошурко. Нині директором і художнім керівником ансамблю є народний артист Молдавії Володимир Курбет.

Одиночні положення рук у молдавському танці

1. Обидві руки, зігнуті в ліктях, лежать долонями на талії, лікті направлені в боки трохи вперед.

2.Одна рука знаходиться між другою і третьою позиціями, кисть піднята і направлена долонею вверх, друга рука на талії.

З.Одна рука -- на потилиці, друга рука на талії.

Положення рук у молдавських танцях

Виконавці стоять поруч, обличчям за ходом руху. Ліва рука дівчини лежить на правому плечі хлопця. Права рука хлопця лежить долонею на лівому плечі дівчини, вільні руки лежать долонями на талії.

Виконавці стоять поруч, обличчям за ходом руху, дівчина праворуч від хлопця. Хлопець правою рукою тримає дівчину за талію. Ліва рука лежить на правому плечі у хлопця.

Виконавці стоять поруч, обличчям за ходом руху, дівчина праворуч від хлопця. Виконавці схрестили руки позаду, рука хлопця зверху руки дівчини і на талії. Вільні руки лежать збоку на талії або розведені в сторони.

Виконавці стоять поруч, схрестивши руки спереду на рівні талії.

Виконавці стоять один перед одним, з'єднані руки відведені в сторони.

Виконавці стоять один перед одним трохи збоку, взявшись за талії, вільні руки відведені в сторони.

Подібне до попереднього, лише руки тримають на плечах. Крайні руки відведені в сторони.

Хлопець знаходиться трохи позаду дівчини і правою рукою тримає дівчину за підняту вверх праву руку, обидві руки знаходяться над головою у дівчини. Ліва рука партнера лежить збоку на талії.

9. Виконавці стоять по колу чи в лінії боком одні до одних і тримаються за руки. Руки можуть бути опущеними, піднятими вверх або покладені на плечі.

Ходи і рухи на місці

1. Легкий біг.

Крок з підскоком.

Боковий крок.

Перескоки з двох ніг на одну.

Плетена доріжка.

Основний рух танцю "Молдовеняска".

Випад однією ногою навхрест другої з наступними викидами ніг вперед (ножиці).

{парний) Крок з каблука назустріч один одному з переміною ніг.

Боковий крок з підскоком.

Парні переходи "до-за-до".

10. Перескоки з ударами у шосту позицію.

ГРУЗИНСЬКЕ НАРОДНЕ ХОРЕОГРАФІЧНЕ МИСТЕЦТВО

Історія Грузії -- одна з величавих сторінок у загальній історії світу. В середині XI ст. у містах Грузії влаштовувалися масові святкування, на яких демонструвались військові вправи, спортивні ігри, а також танці -- один із улюблених видів народного мистецтва.

Героїчна боротьба грузинського народу з полчищами ворогів, які спустошували країну відтворена в танцях, побудованих на військових вправах, що демонструють спритність і силу виконавців. Як і в інших народів, у грузинів також були таночки, що називалися "перхулі". Найбільш древні їх види збереглися у Сванетії.

До числа танців військової тематики відноситься аджаро-гурійський танець "Хорумі", що завоював у наші дні велику популярність. У ньому бере участь непарна кількість хлопців. Танцюристи, стоячи поруч, утворюють коло чи лінію і рухаються разом під ритмічні удари барабана.

Рухи у "Хорумі" то обережні, то войовничі, виконуються настільки виразно, що глядачу зразу стає зрозумілим зміст танцю.

Найбільш цікавим і виразним із парних танців Грузії є "Картулі". Він дуже поширений в народі. Виконання цього танцю вимагає великої майстерності, пластичності і спритності. Народний артист Грузії Д.Давришвілі дає яскраве і образне описання танцю "Картулі". Він характеризує його як танець-роман, який починає хлопець, плавно просуваючись по колу, тримаючись незалежно і гідно, його корпус нерухомий при швидких і спритних рухах ніг. Орлиним поглядом позирає на дівчат, які стоять навколо. От він побачив найкращу, яка манить його серце. Він поклоном просить дівчину вийти до нього на танець. Вони танцюють і хлопець завойовує її серце, потім кланяється, дякуючи їй за танець

Танці Грузії різноманітні. У багатьох місцевостях, таких як Абхазія, Сванетія, Північна Осетія, Пшавія, Хевсуретія, розповсюджені своєрідні танці, які носять загальну назву "мтіулурі", що означає гірські танці. Вони мають багато різновидів -- одиночні, парні і групові. Але всі ці танці вимагають від виконавців спритності, швидкості, доброго володіння стрибком і рухами на пальцях.

Жіночі танці завжди відрізняються плавністю, ліричністю, поетичністю, зате чоловічим танцям притаманна мужність, благородна поривчастість.

Великим успіхом і любов'ю глядачів у Грузії і за кордоном користується Державний заслужений ансамбль танцю під керівництвом народних артистів Н.Рамішвілі та І.Сухішвілі. Окрім названого ансамблю танцю, у Грузії ще є державний заслужений ансамбль пісні і танцю під керівництвом Д.Давришвілі.

У Тбіліському театрі опери та балету ім. З.Паліашвілі поставлено національний балет "Серце гір" (муз. А.Баланчівадзе, постановник В.Чабукіані) та ін.

Позиції та положення рук у грузинському танці

Для грузинських танців перша позиція рук не характерна.

Друга позиція -- зустрічається тільки у чоловічому танці. Обидві руки підняті в боки, кисті направлені тильною стороною вверх або вперед, пальці зігнуті в долонях.

У жіночому танці обидві руки рідко знаходяться у другій позиції. Однак вони проводяться через 2-гу позицію при переході з одного положення в інше. Одна рука переважно перебуває у 2-й позиції.

Третя позиція (чоловіча). Обидві руки підняті вверх і добре розведені, лікті ледь зігнуті і направлені в сторони. Кисті з пальцями, зігнутими в долоні, відведені в сторони.

Перше положення (жіноче). Ліва рука піднята вверх і трохи вліво так, що кисть знаходиться на рівні чола, але на значній відстані від обличчя, лікоть зігнутий, кисть трохи піднята і направлена долонею вперед пальцями вверх. Права рука знаходиться у другій позиції, лікоть трохи зігнутий і направлений вниз, кисть пряма і направлена долонею вниз. Корпус прямий, голова повернута до лівого плеча. Руки можуть змінювати напрямок.

Друге положення (жіноче). Ліва рука зігнута в лікті знаходиться перед виконавицею на рівні грудей, паралельно підлозі, від корпусу відведена. Кисть пряма, знаходиться перед правим плечем, направлена долонею вниз із заокругленими пальцями, лікоть направлений вліво. Права рука у 2-й позиції, лікоть ледь зігнутий і направлений вниз, кисть пряма і направлена долонею вниз з заокругленими пальцями. Таке положення рук характерне для обертів на місці.

Третє положення (жіноче і чоловіче). Права рука піднята у 3-тю позицію, лікоть заокруглений і направлений вправо. Ліва рука знаходиться у 2-й позиції.

У дівчат в положенні А кисть правої руки відігнута та направлена долонею вліво і ледь вверх заокругленими пальцями вверх, кисть лівої руки відігнута, направлена долонею вверх. В положенні Б кисть правої руки пряма, направлена долонею вліво, заокругленими пальцями вверх, кисть лівої руки пряма, направлена долонею вниз. Корпус підтягнутий і ледь направлений праворуч. Голова при положенні А повернута до лівого плеча і злегка піднята, при положенні Б -- повернута до правого плеча і трохи нахилена.

У хлопців пальці обох рук зігнуті в кулачки. Руки можуть змінювати напрямок.

Четверте положення (жіноче). Обидві руки опущені донизу, від корпусу відведені, лікті злегка заокруглені і направлені назад, кисті направлені долонями вперед, пальці -- вільні. Корпус підтягнутий, голова піднята вверх.

П'яте положення (чоловіче). Лівою рукою виконавець підтримує кинджал, що носить на поясі. Кисть правої руки із зігнутими пальцями знаходиться над ручкою кинджала. Зігнуті лікті відведені в боки, корпус підтягнутий.

Шосте положення (чоловіче). Права рука зігнута в лікті, піднята вперед і знаходиться перед грудьми виконавця паралельно до підлоги, відведена від корпусу, лікоть направлений вправо. Кисть трохи опущена із загнутими в долоню пальцями. Ліва рука трохи зігнута в лікті, знаходиться ззаду на рівні талії і трохи відведена від корпусу. Кисть направлена тильною стороною до спини із загнутими в долоню пальцями. Корпус підтягнутий і лівим плечем злегка направлений вперед. Підборіддя підняте. Руки можуть мінятися через другу позицію.

Сьоме положення (чоловіче). Права рука зігнута, кисть в кулачку знаходиться над правими "газирями", направлена тильною стороною вверх, пальці зігнуті в долоню, лікоть трохи піднятий і направлений вправо. Ліва рука витягнута в лікті у другу позицію, кисть направлена долонею вниз із зігнутими пальцями. Корпус стрункий, голова направлена трохи в бік. Руки можуть змінювати напрямок.

Восьме положення (чоловіче). Обидві руки підняті вверх і ніби підтримують по боках папаху, зігнуті лікті направлені в боки. Корпус стрункий, голова піднята і повернута трохи вліво.

Дев'яте положення (чоловіче). Права рука знаходиться у 3-й позиції, лікоть трохи заокруглений і направлений вправо, пальці зігнуті в кулачок і кисті повернуті вправо. Ліва рука відведена в бік назад, лікоть заокруглений, кисть із загнутими в долоню пальцями повернута тильною стороною вперед. Корпус прямий, або ледь нахилений в лівий бік, голова повернута до лівого плеча. Руки можуть змінювати напрямок.

Рухи рук

1 (жіночий). Зміна направлень рук у 1-му положенні.

Руки знаходяться в положенні № 1: ліва рука піднята вверх і трохи вліво на рівні плечей, права - у 2-й позиції. Руки змінюють напрямок, одночасно виконуючи повільні і плавні оберти кистями "від себе" в один поворот. Рух займає два такти.

1-й такт. Руки починають повільно змінювати положення, майже не зрушуючи з місця лікті. Кисті повертаються долонями "до себе" і вниз.

2-й такт. Ліва рука розкривається у другу позицію, права піднімається вверх до рівня очей. Одночасно кисті продовжують обертатись, рухають пальцями "від себе" і повертаються у вихідне положення.

2 (жіночий). Переміна направлень рук у 2-му положенні.

Руки знаходяться у положенні № 2 -- права рука, зігнута в лікті, знаходиться перед виконавицею на рівні грудей, ліва -- у другій позиції. Руки змінюють положення, виконуючи повільні і плавні оберти кистей "від себе" в один поворот.

1-й такт. Обидві руки піднімають перед собою від ліктя вверх, але кисті пальцями направлені вверх, долонями "до себе" і піднімаються до рівня обличчя, але на деякій відстані від нього. Корпус прямий.

2-й такт. Права рука переводиться у 2-у позицію, ліва рука від ліктя до кисті опускається перед виконавицею на рівень грудей. Одночасно кисті продовжують обертатись рухом "від себе", тобто: опускають пальцями "до себе", пальцями вниз, направляють пальцями "від себе". Руки змінюють положення, переходять в положення №2. Голова може повертатись до лівого плеча і трохи нахилитись.

3 (жіноче). Оберт кистей рук "до себе".

Права рука піднімається невисоко вверх, лікоть заокруглений, ліва рука у 2-й позиції. Кисті рук виконують повний оберт "до себе". Корпус підтягнутий, голова ледь піднята вверх і направлена до лівого плеча. Виконавиця дивиться на хлопця, який стоїть зліва, і плавно рухається до нього боковим кроком.

4 (чоловічий). Рука піднімається з вихідної позиції у положення № 7. У парному танці, коли хлопець наближається до дівчини, переводить руки з вихідної позиції у друге положення і тут же ліву руку згинає в лікті і кисть із зігнутими в кулачок пальцями приводить до газирів лівої сторони грудей. Корпус підтягнутий, виконавець дивиться на дівчину, яка знаходиться праворуч.

5. Переміна направлень рук у положенні № 7.

Руки знаходяться у положенні № 7. Пальці у зігнутих долонях і кисті трохи опущені. В танці руки змінюють положення, рухаючись одночасно так, ніби описують вісімку.

Характерна особливість цього руху в тому, що руки рухаються одночасно, коли одна рука підводиться до газирів, друга знизу розкривається в бік. Рука від ліктя проводиться до газирів обов'язково зверху. Лікті під час руху не змінюють положення.

8 (чоловічий). Переведення рук з 2-ї позиції у 6-те положення.

Руки то згинаються в ліктях, наближаючись до корпусу, одна спереду, друга позаду, то піднімаються у другу позицію. Рух виконується чітко, сильно, різко. Інколи виконавець притримує краї рукавів середніми пальцями і під час обертового руху кистей закидає рукави за тильну частину кисті.

9. Зміна напрямів рук у 6-му положенні і переведення у 9-те положення.

Руки знаходяться у вихідному положенні. Музичний розмір 6/8. Рух виконується на два такти.

1-й такт.

На "раз, два, три" -- руки піднімаються: права вперед, трохи згинається в лікті, ліва -- назад, вільна в кисті: положення № 6.

На "чотири, п'ять, шість" -- руки змінюють положення через вихідну позицію і піднімаються: права - назад, ліва -- вперед.

2-й такт.

На "раз" -- права рука через вихідну позицію піднімається перед собою вверх, ліва відводиться назад і вліво (положення № 9). Одночасно кисті швидко виконують обертовий рух "від себе" в один поворот. Корпус піднятий, голова повернута в бік руки, відведеної назад.

На "два, три, чотири, п'ять і шість" -- пауза.

Під час паузи положення рук фіксується. Рух рук № 9 поєднується з ходом № 10 танцю "Мхедрулі" (від слова "мхедарі" -- вершник).

Ходи і рухи на місці

Кроки і танцювальні рухи грузинських танців надзвичайно своєрідні і технічні. Особливо технічними різновидами відрізняються чоловічі танці, що вимагають від виконавців особливої майстерності, спритності і кмітливості. Тільки у них зустрічаються такі технічні складнощі, як скачок на пальці, переступання на пальцях, опускання із стрибка на коліно, оберти на колінах тощо.

У жіночих танцях -- навпаки: найбільше уваги приділяється рухам рук. Рухи ніг менш технічні, довгі сукні закривають ноги і зобов'язують до спокійних плавних рухів.

У грузинських танцях розрізняються наступні види рухів:

а) "свла" -- хід по колу і по прямій лінії то темпераментний і стрімкий, то плавний і спокійний;

б) різноманітні рухи на місці: "гасма" -- ковзання на місці, "чаквра" удари ногою об підлогу то п'яткою, то носком з підскоком і на опорній нозі;

в) "бруні" -- повороти на одній нозі, або на двох ногах на пальцях і на півпальцях;

г) рухи на колінах;

д) рухи на пальцях.

Ходи:

"Сада сріала" -- ковзний хід (один великий з каблука на всю ступню, два малих). Музичний розмір 3/4, 6/8.

"Сріала ергцеребре" -- ковзний хід на півпальцях. (Його можна використовувати вперед і назад).

"Укусвла" -- хід назад у три удари півпальцями (може бути і ковзний, один удар і два кроки назад).

"Гвердзесвла" - боковий хід в три удари.

"Ргула" -- складний чоловічий хід.

Всі танцювальні ходи взяті з танцю "Картулі".

Елементи рухів мтіульських (гірських) танців

"Сада мухлурі" -- крок вперед з просуванням (як баляне).

"Мухлурі зехтоміт" -- чоловічий хід з перескакуванням з ноги на ногу (як рух "висока" у гуцульському танці).

Комбінований хід (три біги в пліє і крок з підскоком).

Мтіульський па-де-баск.

Опускання на коліно з піруетом.

Переступання з піруетом по діагоналі.

Переступання з викидом ноги на 90° по діагоналі.

Ешапе на пальці.

Баляне почергово з двох ніг.

Основний хід танцю "Хорумі".

"Гасма" (три варіанти).

Основний хід танцю "Сімд".

НАРОДНЕ ХОРЕОГРАФІЧНЕ МИСТЕЦТВО ПОЛЬЩІ

Пройшло декілька століть з тієї пори, як польські народні танці стали відомими у багатьох країнах Європи. Популярність прийшла до них відразу, їх гідно оцінили і любителі танцювального мистецтва, і майстри-професіонали.

Їхній славі значною мірою сприяли оперно-балетний театр і бальна хореографія. Однак, у сценічній обробці майстрів минулого і, тим більше, у бальній інтерпретації народний танець не міг бути представлений у всій його красі і різноманітності. Особливо багато він втратив у бальній інтерпретації, набуваючи салонної вишуканості, а інколи й рис манірності. Найкращі його справжні риси зберегло селянство. У глибоку давнину в селянському середовищі виникли майже всі види народного танцю.

Перші танцювальні форми були нерозривно пов'язані з обрядами, з календарними іграми, з початком і кінцем польових робіт, сімейними урочистостями, будучи їхньою невід'ємною частиною.

Покоління за поколінням удосконалювали і передавали одне одному красивий і складний комплекс їх рухів. Поляки дбайливо охороняли чистоту, форми і характер виконання своїх танців, оберігаючи їх від чужоземних впливів.

Польський народний танець переважно парно-масовий, виконується довільною кількістю пар, найчастіше парною. В деяких воєводствах є окремі танці -- чоловічі і жіночі.

Польська народна хореографія має великий танцювальний словник, в якому зафіксовано багато різних складних рухів, кружлянь і поз.

У пластиці польського танцю поєднується граціозність і мужність, тонка ліричність і бурхливий темперамент, однак все це разом подається доволі строго і стримано.

"Полонез" -- старовинний урочистий танець -- виконується великою кількістю пар. Він є наймасовішим польським танцем. У нього святково-гордовитий характер.

Цей пишний танець став прикрасою балів польських аристократів, а походить від сільського народного танцю "Ходзони". Цей танець у селян перейняла бідна шляхта, а від неї у XVII столітті танець потрапив у дворянські салони і замки магнатів, звідти -- в Європу. Французи ж його назвали польським. Від цього й виникла назва "Полонез".

Одним із найулюбленіших танців є "Мазур", його батьківщина -- Мазовше. "Мазур" -- парний танець, а в народі його танцюють під спів чи акомпанемент оркестру. Основна роль у "Мазурі" надається дівчині першої пари, яка веде танець. У танці -- багато різних складних фігур, а переміна в них залежить від першої пари.

"Краков'як" -- швидкий, темпераментний парно-масовий танець. Батьківщина його -- місто Краків, але виконують його всюди. В народі цей танець виконують з приспівками, у яких прославляються краківські хлопці. Танець виконує парна кількість виконавців. У сценічному варіанті балетмейстер може ввести сольну пару. Тут провідна роль надається хлопцеві. Зміна фігур і створення веселої атмосфери залежить від його винахідливості.

У Куявії народився танець, що і дав йому назву "Куяв'як". Цей танець повільний, плавний, вальсоподібний. Бувають "Куяв'яки", в яких фігури виконуються по-різному (швидко, повільно, швидко -- чергуються, як куплетна форма).

"Оберек", як і більшість польських танців,--парно-масовий. Цей живий і веселий танець побудований на обертових рухах. Часто його танцюють після "Куяв'яка". Але якщо "Оберек" танцюють самостійно, то у ньому не може бути повільної частини. Пари рухаються по діагоналях чи по прямих лініях. Для "оберека" характерне опускання хлопців на коліно перед дівчиною і стрибки з почерговими викидами ніг назад, так звані "козли". Причому обидві ноги випрямлені в колінах, а корпус сильно нахиляється вперед без перегину в крижах. Дівчина в цей час підтримує партнера.

Гірські райони Польщі -- батьківщина багатьох танців. Особливо розповсюджені тут гуральські та збуйнацькі танці. Гуральські танці може починати одна пара, яка поступово приєднує до танцю інших учасників. Танцюючі пари не поєднуються. В парі виконавці також не тримаються за руки, а рухаються самостійно, один перед одним. Гуральські танці відносяться до числа імпровізаційних. Найскладніші рухи виконують чоловіки. Більшість цих танців виконується на півпальцях. Руки у чоловіків можуть бути опущені, на талії чи з'єднані ззаду. Жінки також тримають руки трохи позаду. Всі рухи виконуються вільно, не напружено. Чоловіки полюбляють тримати у руках топірець (цюпагу).

Танець переважно розпочинає хлопець, йому підтанцьовує дівчина, потім до танцю входять інші, танцюють з вигуками, інколи чоловіки і жінки танцюють окремими групами.

Збуйнацькі танці танцюють лише чоловіки. Число танцюристів може бути від чотирьох до шістнадцяти осіб. Танець має маршоподібний характер. Для нього типові різкі присідання, притупи, підскоки, а також дзвін топірців, що обов'язкові у цьому танці. Збуй -- це народний месник, який захищав бідний люд.

Для збереження достовірних зразків народних танців створені нові форми для популяризації національної хореографії. У цьому велику роль відіграли створені самодіяльні та державні ансамблі. Державний ансамбль пісні і танцю "Мазовше" створено 1948 року. Його засновниками були

Тадеуш Сигетинський і Міра Зиминська-Сигетинська. Танці в ансамблі ставили відомі балетмейстери -- Леон Войцехівський, Євген Паплінський та Вітольд Запала. Репертуар ансамблю містив танці всіх регіонів Польщі.

Поруч з уже відомим ансамблем у 1953 році було створено новий Державний ансамбль пісні і танцю "Шльонськ". Він популяризував фольклор Сілезії, промислового регіону Польщі. Створив його письменник і композитор, збирач фольклору професор Станіслав Хадина, а хореографом стала Ельвіра Каменська.

"Шльонськ" демонстрував не тільки фольклорні скарби Сілезії, але й постійно розширював свій репертуар, в який входили танці інших регіонів Польщі.

Основні танцювальні рухи

Па полонезу.

Па шассе.

Па мазурки.

Ключі-шпори.

Па мазурки з па-де-буре.

Голубець з па мазурки.

Па-буате (проходка вперед, назад).

Парний обертас в повороті.

Голубець з просуванням.

Па-де-баск.

Па-де-буре з акцентом.

Тур-де-форс зі шпорами.

Кшесани.

Балянсе.

Поза на коліні з обведенням дівчини за руку.

Переходи дос-а-дос (до-за-до).

Рух "старокраківський".

Оберт виконавців у парі.

Галоп.

БОЛГАРСЬКЕ НАРОДНЕ ХОРЕОГРАФІЧНЕ МИСТЕЦТВО

П'ятсот років Болгарія була під гнітом Туреччини. Загарбники всіляко намагались зупинити духовний розвиток болгарського народу. В сувору епоху турецького володарювання танець особливо сприяв зближенню людей. Напевне тому у болгарській народній хореографії переважають форми масового танцю. В піснях і танцях болгари виражали свої потаємні сподівання і мрії.

У кожній області, у кожному селі побутують самобутні мелодії, які є душею танців. Найдавніші танці супроводжувалися піснями. Дотепер багато танців виконується під двоголосий спів чи хор. На південному заході країни жіночі танці інколи виконують під супровід вокального тріо.

Болгарські танці відрізняються складністю і примхливістю ритмо-метричного малюнку. Для багатьох із них характерне неспівпадіння музичної і танцювальної фрази. Разом з відомими музичними розмірами 2/4, 4/4 існують так звані несиметричні -- 5/8, 7/8, 9/8 і т.д. Ці особливості болгарської музики свідчать про її зв'язок з древньою фракійською музичною культурою.

Танець в Болгарії -- найпоширеніший і улюблений вид народної творчості. В обрядових, карнавальних, календарно-святкових і трудових танцях виражені темперамент, смак, винахідливість болгарського народу. Ці танці нескладні в композиційно-просторовому малюнку, але в них -- на диво красиві, різноманітні і технічно складні рухи ніг.

Найбільш розповсюдженими здавна танцями є "Хоро" і "Ричениця".

"Хоро" -- масові танці. Вони можуть виконуватись довільною кількістю виконавців. "Хоро" можуть бути чоловічими, жіночими чи змішаними. Для них характерні ходи по колу лініями чи зигзагами, рухи вперед і назад, з боку в бік. Виконавці тримаються за руки, опущені донизу чи від ліктя підняті вверх. За плечі можуть триматися тільки чоловіки. Інколи виконавці тримаються за руки, схрещені спереду чи ззаду або за пояси. Зазвичай і права рука завжди повинна бути зверху.

"Ричениці" -- імпровізовані танці. їх виконують і чоловіки, і жінки. "Ричениці" можуть танцювати хлопець з дівчиною чи дівчина з дівчиною або навіть два хлопці. Вони стають одне перед одним, не тримаючись, лише в руках у них хусточка. Вона може бути в руках у дівчини чи хлопця, або обоє можуть тримати її за кінці.

Кожна область країни має свої характерні танці. Особливо ними славиться Північна, Шопська, Фракійська, Добруджанська і Родоська області. Варто відзначити і різнобарвність народних костюмів, що відрізняють одну область від іншої.

Для Північної області Болгарії особливо типовий танець "Пайдушко-хоро". Це масовий танець, у якому виконавці тримаються за руки і рухаються по колу, лініями і змійкою. Танці "Дайчово" та "Дунавско" не дуже складні, вони притаманні Північній області.

У гористій Шопській області живе сильний, вольовий і в той же час веселий, дотепний народ. Його риси характеру відобразилися і у танцях.

Цим танцям притаманні трамплінові рухи (виконавці ніби відриваються від землі, а потім пристукують ногою об підлогу). Майже усі рухи виконуються на повній ступні або на низьких пів пальцях.

Танці тут темпераментні. Особливою експресією і енергійністю вирізняється чоловічий танець з викриками.

Малюнок шопських танців будується по колу, півколу, змійкою та лініями. Провідним і замикаючим найчастіше стає кращий виконавець. Найбільш характерними тут є танці "Шопско-хоро", "Тринско-хоро", "Гравско-хоро" і "Четворно".

Добруджу називають житницею Болгарії. Мешканці цього краю займаються переважно землеробством і тваринництвом. Найпопулярніші тут танці -- "Сборенка", "Опас", "Сей баба біб" та ін. Найхарактерніші рухи -- це вибиванки та трійні притупи, ноги танцюристів -- завжди напівзігнуті.

Провідне місце серед професійних ансамблів народного танцю займає Державний ансамбль пісні і танцю (хореограф Маргарита Дикова), ансамбль пісні і танцю болгарської армії (хореограф Методій Кутєв).

Основні танцювальні рухи

Біг з підскоком.

Просування вперед і назад (типу баляне).

Два підскоки і два па-де-ша.

Хід вперед (ха-на-пред).

"Скочі" (перескакування з ноги на ногу).

"Ситно" (трійні переступання).

"Тури дясна" (винос вперед на підлогу ніг навхрест почергово).

"Дясна вень" (кидок ноги вперед, зігнути її, кидок, зігнути, присядка, встати, два "ситно").

9. "Три чукні" (удари з різних ніг ступнею по підлозі, присядка, пауза, ронд, партер лівою і правою ногами).

І0.Ронд п'яткою працюючої ноги по точках з переступанням.

Переступання-плетівка на місці.

Зіскок на одній нозі, другою з перехрестям робити ронд анкер.

Підскоки з ножицями.

Па-де-баск низький.

Каблучні переступання навхрест.

СЛОВАЦЬКЕ НАРОДНЕ ХОРЕОГРАФІЧНЕ МИСТЕЦТВО

Словацька хореографія багата танцями різноманітними за своїм характером. Вона істотно відрізняється від чеської.

Словаччина поділяється на дві частини: рівнинну (сідляцьку) і гористу (волаську). Цей поділ позначився на характері танців і костюмів жителів цих місцевостей. Так, наприклад, у східній, західній і південній Словаччині танцюють у чоботях (чижми) як хлопці, так і дівчата. У середній і північній Словаччині танцюють у м'якому взутті (крпці), на зразок гуцульських постолів.

Для східної Словаччини характерні танці "вербунк", "чопаш", жіночий танець схожий на хоровод "карічка", парний танець "трещак" та ін. У селі Детва середньої Словаччини виконується характерний танець "детв'янська цифровка". Танець імпровізаційний жіночий і чоловічий. Дуже популярний в цих краях парний танець "шаткови" (шатко -- хустина). Дівчина тримає в руці хустинку і, танцюючи, вимахує нею, заграючи з хлопцем. Хлопець перехоплює хустинку і, також вимахуючи нею, танцює перед дівчиною. В кінці танцю хлопець стелить хустинку на підлогу, вони стають на неї колінами і цілуються.

У гірських районах Словаччини дуже розповсюджений чоловічий танець з топірцями. Виконується довільною кількістю виконавців. Танець складний, у ньому багато високих стрибків, присядок. У деяких районах його танцюють з палками або з бункошами (палиця із залізним кільцем на кінці).

Для західної Словаччини характерні танці "На куби", що зародився і селі Велика Кубра, "Укуклакована", створений в селі Миява, та ін.

Це -- танці парні і може виконувати їх одна або декілька пар. У танці «Укуклакована» багато обертів, а для сценічного варіанту танцю "На куби» характерні парні ходи по колу, піднімання дівчат в обертах і складні [фінальні пози.

У середній Словаччині побутує своєрідний чоловічий жартівливий танець-гра "Ведмідь". Виконує його троє хлопців. Два з них намагаються збити з третього шапку, а цей спритними рухами захищається. Той, що збив лапку, одягає її на голову і тепер з нього намагаються збити шапку. Так папка переходить від одного до другого хлопця.

Дуже поширений танець-гра під назвою "Валашські ігри". У ньому, попри танцювальні рухи, стрибки, стрибки з палицями, присядки, є і складні акробатичні рухи у виді кульбітів. Для виконання таких танців потрібна велика тренувальна підготовка, оскільки він вимагає спритності і легкості. Виконується цей танець у м'якому взутті.

Самобутні пісні і танці Моравії. Особливе зацікавлення серед них викликають танці області Гана, що відрізняються урочистим виконанням. Танцюють їх повільно, з гідністю. Корпус прямий, підтягнутий. Ця урочистість підкреслюється надзвичайно красивим костюмом. Словацькі танці виконуються під музику малого оркестру, в який входять цимбали, скрипка, контрабас, а також флейти і флояри.

У Словаччині дбайливо бережуть старовині танці, а поруч з ними створюються нові танці, технічно складніші і цікавіші за сюжетом.

Державний ансамбль пісні і танцю Словаччини "Слук" (керівник Тібор Андрашован, балетмейстер Юрій Кубанка), а також братиславський ансамбль "Лучниця" (керівник Стефан Клима, балетмейстер Стефан Носал), інші ансамблі художньої самодіяльності продовжують славні традиції предків і прославляють національне мистецтво вдома та за кордоном.

Із самодіяльних ансамблів танцю Словаччини відомі ансамблі "Земплін" та "Липа".

Основні рухи словацьких танців

Шпори (чоловічий).

Стрибок з оплеском (чоловічий).

Вірьовочка (чоловічий).

Маршоподібний хід (чоловічий).

Хід через ногу (чоловічий).

Шпори з оплесками з опусканням на коліно (чоловічий).

Ключ (жіночий).

Основний хід танцю "Карічка".

Біг по колу з перехресними переступаннями {жіночий).

Повороти корпусу (жіночий).

Перескоки з ноги на ногу (жіночий).

Трещак.

Хід на підскоках (чоловічий).

Стрибок через топірець.

Присядка з зіскоком на півпальці обох ніг.

УГОРСЬКЕ НАРОДНЕ ХОРЕОГРАФІЧНЕ МИСТЕЦТВО

Популярності угорських танців немало допомогли видатні композитори Ференц Ліст, Франц Шуберт, Йоган Брамс, Бела Барток і Золтан Кодаї. Угорська танцювальна музика надзвичайно співуча, мелодійна і разом з тим темпераментно запальна. Взагалі угорські мелодії діляться на дві частини: перша -- широка, мелодійна; друга -- швидка, темпераментна. Для угорських народних мелодій характерний музичний розмір 2/4 і 4/4. Угорський танець з давніх-давен пов'язаний із піснею, вона підказує сюжет танцю, допомагає віднайти рухи, пластичні вирішення. Вона ж дає широке поле для імпровізації. Угорські танці діляться на чоловічі, жіночі і змішані, тобто парні і парно-масові. Пластика чоловічого і жіночого танців -- різноманітна. Чоловічі танці технічно складніші, у них багато синкопованих рухів, швидких і складних оплесків, стрибків.

Не зважаючи на темпераментність ритмів і швидкість темпів, угорці виконують танці зібрано, підтягнуто. Танцюристам притаманна гордовитість, у них лише ноги, як влучно говорять в народі, "ходять веретеном".

Жіночі танці більш спокійні, стримані і темперамент в них прихований, внутрішній. Жіночим танцям притаманні повороти корпусу то правим, то лівим стегном вперед. Цей рух набирає своєрідного характеру завдяки великій кількості спідниць, характерних для одягу угорських жінок.

Красивий і складний за малюнком парно-масовий угорський танець. У ньому переважають обертові рухи. Кружляють у парах, кружляють окремо дівчата, тримаючись за підняту вверх руку хлопців. Є в парних танцях елементи підтримки: хлопці підтримують дівчат і переносять їх з боку в бік.

Перші записи про угорські танці зустрічаються в описах 1840 року, де йдеться про танець "Чардаш".

Найбільш характерні риси улюблених у всьому світі мелодій "Чардашу", запозичені у дуже популярних в XIX столітті танців "Вербункош", у яких мелодія відрізнялась чіткістю танцювальних ритмів і ясністю закінчених побудов. Через це ті ритми і мелодії залюбки відтворювали в оперних партитурах.

Угорський народ знає багато "Чардашів". У кожному регіоні держави є свої "Чардаші", які носять місцеву назву, специфічні відтінки і манеру виконання. Але, не зважаючи на неабияку кількість місцевих варіантів цього танцю, можна встановити його загальні риси, характерні для всіх варіантів. Танець "Чардаш" не має суворо встановленого композиційного малюнку. Переважно він виконується парою чи багатьма парами, його можна виконувати і одним виконавцем.

У масовому "Чардаші" кожна пара може виконувати фігури як їй заманеться. "Чардаш" веде чоловік, він вибирає фігури, направляє рух своєї партнерки. В середині танцю хлопці і дівчата можуть одночасно виконувати різні рухи. Наприклад: хлопці -- оплески, дівчата--оберти. А в кінці танцю виконують парні кружляння, хлопці піднімають дівчат і переносять з одного боку в інший.

Сценічний варіант "чардашу" ділиться на дві частини. Перша--широка, повільна, друга -- швидка, темпераментна. Першій частині притаманні стриманість, співучість, ліричність, другій -- темпераментність, запальність, набуття віртуозної техніки, особливо у хлопців. Є "чардаші", в яких повільну частину виконують дівчата, а швидку -- хлопці, але завершують його разом.

Старовинними чоловічими танцями є пастушкові танці. Вони виконуються із жердинами і палицями, вимагають від учасників спритності, витривалості і технічної вправності.

Танці з шаблями, палицями, зі шпорами на чоботях вимагають від виконавців віртуозної майстерності, музикальності і точного відчуття ритмічного малюнку. Адже для угорського танцю обов'язкове поєднання музичної і танцювальної фрази.

"Верюункоші" або вербувальні танці склалися ще на початку XIX століття. Групи гусарів на чолі з капралом ходили по селах, вербували до армії сільських хлопців. Вербівників супроводжували музиканти, які награвали народні пісні і танці. На завербованих навішували чако і шаблю, молоді хлопці співаючи пританцьовували "Вербунки".

Жіночі угорські танці винятково групові. Це -- хороводи, танці з пляшками і подушками, весільні танці із свічками. Вони бувають спокійні і швидкі. Танець з пляшками дуже поширений, його танцюють найбільше у тих регіонах, де прийнято переносити предмети на голові.

У 1950 році в Угорщині створено Державний народний ансамбль. Першим балетмейстером назначений Золтан Матюш. В Угорщині і за її межами добре відомий танцювальний ансамбль "Будапешт", художнім керівником якого спочатку був Іштван Молнар, а потім -- Антал Шимон.

Угорські народні танці люблять не тільки самі угорці, їх вводять до своїх програм професійні і самодіяльні ансамблі та виконавці інших країн світу.

Основні танцювальні рухи

Основний хід "Чардашу".

Хід каблуком з плечем (одинарний і подвійний).

Простий чоловічий хід з ударом руки по халяві.

Крок з упаданням.

Шпори.

Шпори з поворотом корпусу.

Змінний крок з купе.

Па-де-буре з ронд.

Велосипед (1-й та 2-й варіанти).

Шпори з невисоким ронд.

Тур-де-форс зі шпорами.

Сольний пірует зі шпорами.

Стрибки одинарні і подвійні за 6-ю позицією.

Стрибки на каблук з проходкою.

Стрибок з ножицями.

Зіскоки з просуванням в сторону і шпорами.

Оплески в долоні і по халявах.

Оплески з форшлагами і ударами по халяві.

ІСПАНСЬКИЙ СЦЕНІЧНИЙ ТАНЕЦЬ

Любов до танцювального мистецтва -- національна риса іспанців, одна з найулюбленіших форм вияву почуттів. В Іспанії танцюють повсюди: у селах і містах, на площах і вузеньких провулках, у садах, на полях, у тавернах і, навіть, у церквах.

Типовою особливістю іспанських танців є емоційно напружений і наочно-пластичний характер образу, прагнення не до зовнішньої краси, а до сили вияву внутрішнього настрою людини, до життєвої правди.

Про різноманітність іспанських танців свідчать назви. Це все-світньовідомі і прославлені болеро, хота, фанданго, севільяна, пасо добль, качуча, сеґідилія і танці фламенко: фаррука, самбра, оле, танго, хабанера і багато інших. Всі вони іскряться пристрастю, яскравою національною своєрідністю.

Сьогодні розрізняють два типи іспанських танців:

перший -- іспанський класичний танець (іберійський стиль);

другий -- стиль фламенко.

Фламенко не має точного визначення. Одні говорять, що так називали циганів, які приїхали до Іспанії слугами фламанських панів. Інші тлумачення походять від назви птахів фламінго, рухи яких нагадують деякі іспанські танці.

Класифікація іспанських танців

До першого типу належать:

Хота -- крім основної арагонської хоти існують кастільська, наварська, валенсійська та ін. Музичний розмір 3/4 . Виконують цей танець під пісню, гру на гітарі і кастаньєтах. Це танець бажання.

Болеро -- (від іспанського слова Ьоіег -- літати). Танець має польотний характер рухів. Музичний розмір 3/4. Він чимось нагадує танець "Полонез". Походить болеро від сегідилії, часом болеро набирає таких рис характеру, як фламенко і навіть хота.

Фанданго -- музичний розмір 3/4. Танець в якому відтворюється ґама почуттів, переживань.

Сегідилья -- музичний розмір 3/4. Танець дуже давнього циганського походження, який разом із сарабандою був заборонений та переслідуваний духівництвом. Це масовий танець під супровід гітари і пісні.

Севільяна -- музичний розмір 3/4. Своєрідний народний танець, який виконують на площах. Він супроводжується піснями куплетної форми (від 4 до 20 куплетів) з точно встановленим порядком рухів без імпровізації. Це місцевий варіант.

Пасодобль -- назва походить від (раззо сіоЬіе) -- музичний розмір 2/4. Цей танець з гідністю і шляхетством виконують тореадори і дівчата перед коридою.

Качуча -- у перекладі -- золото. Музичний розмір 3/4. Швидкий яскравий сольний танець вогнистого характеру. Різноманітність рухів і міміки зробили цей танець найпопулярнішим у світі.

Панадерос -- від слова рапасіегоз -- пекарі. Музичний розмір 3/4. У рухах танцю імпровізуються деякі жести пекарів під час роботи. Російський композитор А.К.Глазунов використав музику танцю в балеті "Раймонда".

Сепатеадо -- від слова зараіо -- черевик. Для цього танцю характерні різні вистукування каблуками, носками або всією ступнею. Виконують цей танець на трохи зігнутих у колінах ногах, з великою різноманітністю ритмів чітко і сильно. Вистукування супроводжується погойдуванням стегна та різними положеннями корпуса і голови.

Сортсіко -- танець мешканців північної Іспанії -- басків. Йому притаманний суворий, архаїчний характер. Всі виконавці виконують по колу різні стрибки, а солісти - хитромудрі піруети.

Крім традиційних танців на розмір 3/4, наявні і дводольні на 2/4 -- це наймолодші за походженням -- танго і хабанера з Південної Америки і острова Куби. Ці танці близькі за стилем до танців фламенко. Сюди можна віднести і танці порука, самба, оле (хвиля), поло. Для стилю фламенко характерний дводольний розмір. Танці стилю фламенко виконуються без кастаньєтів, їх заміняють оплесками в долоні і цьвохканням (лясканням) пальцями.

Ці танці мають імпровізований характер. Манера рухів рук різко відрізняється від класичної манери іспанського танцю. Якщо в класичній манері кисті рук повернуті до себе, пальці зібрані, то в танцях стилю фламенко руки бувають майже завжди повернуті від себе, пальці прямі. Рухи рук і корпуса є основним елементом танців стилю фламенко. Поза корпуса і рук витримується твердо, іноді навіть різко. Руки гнучкі і м'які, але добре окреслені.

Академічний іспанський танець прийшов до нас із балетів XIX століття у постановках Петіна, Горського і Фокіна.

Позиції рук

В іспанських танцях є три позиції рук. У зв'язку з тим, що іспанську хореографію ділять на дві частини за манерою і характером (південну -- фламенко і північну -- кастильську), положення кистей рук бувають різні. Стиль фламенко -- кисті рук відведені назовні. Стиль іберійський -- до середини, ніби у руках кастаньєти.

Підготовче положення. Руки опущені вздовж корпуса, лиш округлені в кистях.

Перша позиція. Руки витягнуті перед корпусом і округлені.

Друга позиція. Руки відведені в боки, від ліктя опущені вниз або підняті догори.

Третя позиція. Руки округлені і підняті над головою.

Примітка: Корпус - ан фас.

Положення рук

Як і в позиціях, так і в положеннях руки мають два стилі: завернуті і відвернуті. Всіх положень є вісім.

Перше положення. Руки заокруглені і відведені позаду корпуса, один бік плечей виставлений вперед.

Друге положення. Права рука в першій позиції, ліва -- позаду.

Третє положення. Права рука в третій позиції, ліва -- в першій позиції.

Четверте положення. Права рука в третій позиції, ліва -- за корпусом.

П'яте положення. Руки -- на стегнах.

Шосте положення. Права рука в третій позиції, ліва на стегні.

Сьоме положення. Руки відведені в боки.

Рухи рук

Варіант перший:

Руки в підготовчій позиції, ноги в шостій позиції (епольман).

Руки в першій позиції, ноги у третій позиції.

Руки в третій позиції. Ноги - ліва на місці, а праву вивести перед лівої у виворітне положення на носок.

Руки у другій позиції завернуті вверх, ноги у шостій позиції.

Руки у другій позиції, як попередньо. Ноги: ліва -- на місці, права -- випад вперед.

Руки у восьмому положенні, відкриті в боки, ноги у шостій позиції.

Руки позаду за корпусом внизу, ліва нога за шостою позицією, права -- позаду у шостій позиції.

танець народний сценічний

ИСТОРИЯ И КОМПОЗИЦИЯ ЦЫГАНСКОГО ТАНЦА

Прежде всего, цыгане - это народ, образом жизни которого является музыкальное, песенное и танцевальное искусство. Нет цыгана без песни и гитары. Отпечаток цыганской культуры лежит практически на каждой стране, через которую пролегал долгий и трудный путь цыган. В то же время, сама цыганская культура, словно губка, впитывала особенности культур других народов, будучи очень гибкой и восприимчивой, как любое творческое начало. А потом, в этом была необходимость, ведь цыгане зарабатывали деньги своим талантом. Они не имели бы такого успеха, если бы на протяжении всего пути пели свои народные индийские песни и танцевали индийские танцы. Оказываясь на новой территории, они перенимали ее язык, песни, манеру танца, игры на музыкальных инструментах...

Вообразите трепетные листья, мерцающие в бризе. Птиц, парящих в прозрачности неба. Струи дождя, напевающие свою бесконечную мелодию. Солнечные, теплые и тихие дни после серых штормов и холодного ледяного града. Все это и намного больше находим мы в гармонии песни и танца, рассказывающих историю цыган. Как и северные индийские народные танцы, танцы цыган главным образом непосредственны, вызваны особым случаем: рождения, ухаживания, свадьбы, смерти, урожая, радости прихода весны после холодной зимы... Они несут темы и символы каждодневной жизни так же, как и духовной: преданность семье, единение с природой, борьба между свободой и притеснением, безнадежность с одной стороны и страсть к жизни - с другой... Было много крупномасштабного, спонсируемого государством преследования, погромов цыган в течение всей европейской истории. Нацистский террор Второй мировой войны является самым позорным преступлением против этого народа, Холокост унес жизни до 1.5 миллионов цыган. По притеснениям и преследованиям, по перенесенным страданиям цыганский народ едва уступает евреям. Но несгибаемость и страсть цыган к вольной жизни не знает сравнения и стирает отрицательные стереотипы цыган из мирового сознания.

Долгое время считалось, что родиной цыган является Египет, пока наконец в 1855 году было доказано их индийское происхождение. В древней Индии существовала каста «дом». В нее входили бродячие певцы и музыканты, которые кочевали по северной части Индии. Эти предки современных цыган занимали в кастовой системе самое низкое положение и имели статус неприкасаемых. Каста эта существует в Индии и по сей день.

Исход цыган из Индии начался в V веке в связи с начавшимися междоусобными войнами между многочисленными мелкими индийскими княжествами. Спрос на певческо-танцевальное искусство резко упал и голод и нужда заставили бродячих артистов искать счастье в других землях. Цыгане двигались на запад, постепенно перенимая обычаи оседлых народов. Цыганские традиции, язык, привычки вбирали в себя слои культуры других народов. Из Греции пришли приемы гадания, язык обогатился персидскими, армянскими и греческими словами. Из-за кочевого образа жизни цыгане не имели стабильного заработка, поэтому нужда часто заставляла их заниматься попрошайничеством, гаданием, часто и воровством.

Некоторые ученые предлагают, что из Индии, возможно, было несколько перемещений. Второе большое перемещение было из юго-западной Азии в Европу в 14-ом столетии. Третье - из Европы в Америку в 19-ом и начале 20-ого столетий. Утверждают, что, начиная с падения "железного занавеса" в Восточной Европе и по сей день происходит очередное массовое перемещение цыган.

Корневой язык цыган - древний язык панджаби, или хинди, все диалекты содержат некоторые общие слова, используемые всеми цыганами. По языковой принадлежности, цыгане разделены на три ветви. Domari Ближнего Востока и Восточной Европы (Dom), Lomarvren Центральной Европы (Lorn), и Romani Западной Европы (Rom). Интеграция многих цыган в gajikan ("гадже", "нецыгане") растворило многие культурные ценности и верования в других народах. Не все группы имеют то же самое определение того, кто и каковы "цыгане". "Истинные цыгане" одной группы могут быть gadj к другой. Отрадно, что в последнее время проводится все больше международных программ, освещающих и объединяющих культурные традиции цыган всего мира.

Танцы и музыка цыган - это образ жизни, это инструменты, через которые может быть выражена самая сущность жизни, история. Они предоставляют свободу личного и духовного выражения - единственный тип свободы, возможной для угнетаемых людей. Искусство цыганского танца, всех его ветвей, заключается в его способности общаться с музыкой, музыкантами и аудиторией и импровизировать в любой момент. Цыгане... Они проходят, как ветер по озеру мира, не оставляя следа. И все же, без них ничто не было бы тем же самым. Они знали взлеты и падения. К ним питали презрение и зависть. Это их жизнь... Их история... Танцоры выступают от имени своего народа.

Пение и танцы всегда занимали в жизни цыган особое место. Характерной чертой цыганского танца является сольность. Цыгане обычно не танцуют ни парами, ни коллективно.

В мужском танце - быстром, маневренном, стремительном - танцор отбивает ритм каблуками, сопровождая ударами ладоней о бедра, голени и подошвы.

Женский танец гораздо мягче и плавней. Танцовщица дробит ногами почти на месте, незначительно продвигаясь вперед и в сторону, стан остается в вертикальном положении, а подвижны в основном плечи. Руки, ладони поднимаются над головой, симметрично опускаются и выбрасываются вперед.

Среди огромного слоя цыганской культуры выделяются три направления, которые завоевали наибольшую популярность: фламенко (пение и танцы андалусских цыган), цыганская венгерка, пение и пляски русских цыган.

Главной особенностью цыганского танца является его композиция -постепенное нарастание темпа от умеренного до очень быстрого. Композицию можно разделить на три части:

первая часть - это медленный или умеренный темп, под который
исполнитель появляется на сцене как бы не танцуя, а только готовясь к
темпераментной пляске. Здесь используются широкие проходки, в которых
еще нет особой яркости и размаха.

средняя часть - это развитие танца. Музыка набирает темп, здесь применяются дробные хода и хлопки у мужчин и легкие проходки и прыжки у женщин.

финальная часть танца - это бешеный ритм и быстрые стремительные движения. Мужчины исполняют виртуозные дроби с хлопками, женщины делают быстрые повороты, воланы юбкой, падают на пол и прогибаются с тряской плеч.

Индийский катхак - родоначальник цыганского танца

Не стоит путать классический индийский танец с танцами из индийского кино. Общее у них, пожалуй, лишь то, что в танце всегда заключен какой-то сюжет, жизненная история, характер. Наибольшее внимание мастера катхака уделяют именно внутренней работе, они управляют своим настроением, эмоциями, мимикой. Взгляд в этом танце может передать не меньше, чем целая серия па, каждое движение имеет свое значение. Катхак - это блестящая работа ног, на которые танцоры надевают множество мелодичных колокольчиков общим весом от одного до трех килограммов(!). Самая интересная часть катхака - это импровизация. Именно она позволяет артисту показать высокий уровень мастерства и выразить свое "я". Большую роль в катхаке играет взаимодействие танцора и музыканта, задающего ритм, ибо кульминацией танца является "диалог" между ними. Танцор показывает необходимый ритм, который и выбивается затем музыкантом. Потом танцор просит новый ритм, и еще, и еще - здесь очень важны взаимопонимание и профессионализм обеих сторон. Сложные изменения ритма танцором конкурируют с ритмами инструмента. А суть состоит в том, чтобы разбить один и тот же короткий временной промежуток на несколько -два, три,..., семь тактов: от простого "раз-два" до "раз-два-три-четыре-пять-шесть-семь". Именно скорость и чередование разных скоростей движения говорят о мастерстве исполнителя катхака.