Найвідоміші музеї України

Музеї як культурно-освітні та науково-дослідні заклади, їх типи та характеристика. Історія виникнення музейної справи. Опис Музею народної архітектури і побуту, Музею трипільської культури, Національного музею авіації, Музею суднобудування і флоту.

Рубрика Культура и искусство
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 03.12.2011
Размер файла 35,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Найвідоміші музеї України

План

Вступ

1. Історія виникнення музейної справи

2. Найвідоміші музеї України

2.1 Музей народної архітектури і побуту (Переяслав-Хмельницький)

2.2 Національний музей авіації

2.3 Музей трипільської культури (Переяслав-Хмельницький)

2.4 Музей суднобудування і флоту

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.

Мережа музеїв в Україні будується на основі усталеної в українському музеєзнавстві їх наукової класифікації. Сучасна наукова класифікація остаточно склалася в повоєнні роки XX ст. Відповідно до цієї класифікації всі українські музеї розрізняють за типами і профілями.

Тип музею визначається його суспільним призначенням, метою діяльності.

Існують три типи музеїв:

· науково-освітні масові, або публічні. Ці музеї призначені для широкого кола громадян та гостей України, їх у нашій країні більшість. Це, наприклад, Дніпропетровський історичний музей, Державний історичний музей України в Києві, Львівська картинна галерея;

· науково дослідні, або академічні, які призначені для спеціалістів. Створюються вони при академіях, науково-дослідних інститутах, мають вузькоспеціальний характер. Це своєрідні наукові лабораторії (наприклад, Центральний науково-природознавчий музей НАН України, Львівський природознавчий музей НАН України);

· навчальні, які призначені для учнів і студентів. Створюються при школах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах з освітньою метою.

Тема реферату є досить актуальною, оскільки музеї виступають у ролі як історичного закладу, в якому українську спадщину зосереджено не тільки для зберігання та експонування, але й для проведення науково-дослідної роботи, з подальшим періодичним виданням праць з історії України. Таким чином, музеям України притаманний багатомасштабний зв'язок соціальних функцій. Він задовольняє суспільну потребу у збереженні та використанні предметів оточуючого світу як елементів історичної пам'яті, документальних засобів соціальної інформації, естетичних цінностей та розповсюджує інформацію у вигляді експозицій та виставок.

1. Історія виникнення музейної справи

Музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.

Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота.

Музеї подібні до книжок: такі як Лувр, Ермітаж, Прадо, скидаються на багатотомні зібрання, інші - присвячені певній людині, важливій події, окремій галузі знання - подібні до окремих томів. Проте, великі чи малі, вони мають одну спільну рису - сюди людина приходить поповнити свої знання, збагатити уявлення про минуле, перекинути місток із сьогодення в майбутнє. А для цього потрібно доступно розказати про складні історичні явища через яскраву, змістовну експозицію, зберігаючи при цьому її високий науковий рівень. Історично так склалося, що виникнення музеїв пов'язано з так званою "суспільною музейною потребою", яка з'являється вже в ранні періоди розвитку суспільства. Якщо дослідити, що являло собою "музейне" ставлення до об'єктів навколишнього світу на самих ранніх етапах, то з'ясується, що його не можна пов'язувати тільки з накопиченням матеріальних цінностей. Зберігали, скоріш за все, ті предмети, які були пам'яттю, своєрідними доказами (документами), що підтверджували соціальний або професійний стан людини у суспільстві.

На певному етапі стали зберігати і предмети, пов'язані з релігійними уявленнями та естетичними потребами. Давні цивілізації, спочатку східні, а потім і античні, мали розвинуті колекції музейного типу: давньоєгипетські "будинки життя", колекції Ура (держава шумерів), античні музейони. У середні віки особливо активну роль у зібранні та зберіганні пам'яток відіграли церкви. У монастирях, замках, храмах з'являлися і прамузейні колекції - з творів мистецтв, історичних і наукових цінностей. З епохи Відродження музейні зібрання вже розглядаються як першоджерела науки, які використовуються для освіти і задоволення естетичних потреб: кунсткамери, натуралієнкамери, мюнцкабінети, музеуми.

У більш пізні часи музейні зібрання формуються з метою фіксації суспільного історичного досвіду, який передається від покоління до покоління, а музеї - як хранителі цього досвіду. Виникнення сучасних музеїв як спеціальних закладів датовано другою половиною XVII ст. Саме в цей період, коли в країнах Європи відзначався розквіт науки, мистецтва, літератури, техніки, з'явились різні колекції, що відобразили цілий ряд історичних аспектів розвитку суспільства. Перші музеї виникли на основі приватних колекцій, що збиралися однією людиною або представниками різних поколінь однієї родини. Вони були відкриті для публіки і відтворювали смаки та інтереси окремих колекціонерів.

Для залучення відвідувачів у музеях іноді виставляли на показ кістки відомих злочинців. Наступний важливий крок у розвитку музеїв був зроблений у другій половині XVIII ст. В цей період відбувалося становлення ряду суспільних дисциплін одночасно з накопиченням та систематизацією зібрань відповідних джерел. Таким чином, діяльність музею вперше почала набувати наукового характеру. Музеї стали розглядатись як сховища культурно-історичної спадщини, наукових цінностей, технічного досвіду. В Україні попередниками музеїв були в княжу добу бібліотеки і ризниці церков і монастирів, скарбниці князів, згодом у XVI-XVIII ст. - колекції гетьманів, козацьких старшин, монастирів. Музеї ж як спеціальні заклади почали з'являтися у першій половині XIX ст. Це були переважно археологічні та історико-краєзнавчі музеї.

Протягом ХХ ст. музейна справа в Україні розвивалась, шукала нові методи та підходи в роботі, завдяки чому стали змінюватись і самі музеї. Із сховищ приватних колекцій вони поступово перетворювалися на центри наукових досліджень, а з часом - і просвітницької роботи. Не втрачаючи при цьому своїх попередніх функцій, музеї були визнані як заклади культури та дозвілля. В той же час складається концепція музею як багатофункціонального закладу, який спроможний різними шляхами слугувати суспільству з урахуванням інтелектуального рівня його членів.

Основним призначенням музеїв є збереження пам'яток минулого для майбутніх поколінь, а розвиток музейної справи є найбільш перспективним напрямком для досягнення цієї мети. У статті другій першого розділу Закону України "Про музеї та музейну справу", прийнятому у 1995 році, музейна справа характеризується як спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури.

2. Найвідоміші музеї України

2.1 Музей народної архітектури і побуту (Переяслав-Хмельницький)

Один із найкращих музеїв історико-етнографічного заповідника "Переяслав" - музей народної архітектури та побуту - музей під відкритим небом. Це один із перших музеїв не тільки на Україні, а і в колишньому Радянському Союзі, в якому зібрались архітектурні та побутові пам'ятники наших предків.

Будівництво музею почалося ще 1964 року на Татарській горі. Сучасна площа музею - ЗО га. Центральне місце серед експонатів займають селянські двори з городами, садами, квітниками. Всього тут розмістилось 385 пам'ятників народної архітектури та побуту ХVІІ-ХІІ ст.: 20 дворів з хатками та господарськими будівлями, 23 різноманітні установи та майстерні, 20 тисяч витворів мистецтва, зібраних в лісостеповій та степовій зонах України.

Забудова музею проводилась по вільно-кутовому способу з майданом посередині, як в типовому українському селі. Як і в любому селі, тут є хата бідняка і хата середняка, дім безземельника і хатка знахарки. Можна побачити типовий побут ткача і гребінника, садибу бондаря і хату гончара, оглянути двір багатого землевласника І бідну хату вдови. В музеї не забули і про побут столяра, чинбаря, пасічника. А хіба було село без сільської управи і священика, церковне-парафіянської школи і базарної площі, де стоїть народна забава - дерев'яна гойдалка... І не забули про шинок, на дверях якого намальована спокуслива кварта і чарчина. Ось таким показали рідне українське село: з солом'яними дахами, з тинами та перелазами, з простим і незамислуватим побутом.

Одна із перлин музею - Добраничівська стоянка пізнього неоліту (близько 15 тис. років тому). Житло зроблено з дерев'яних жердин, вкритих шкірами тварин. В середині - кістки мамонта, оленя, крем'яні знаряддя праці. Посередині зроблене з кісток невелике вогнище.

Потім - комплекс Трипільської культури (ІІІ-ІІ тис. до н.е.). Це наземна частина будівлі з підлогою, викладеною галькою, зернотерка з розтиральником - прообраз сучасного млина, місце для виготовлення кам'яних знарядь праці. У центрі - кругле вогнище, складене з каменю.

Не менш цікаве житло Черняхівської культури ІІ-V ст. Дах цієї напівземлянки - куполоподібний, за основу якого править стовбур сосни. Гілки створюють купол, який вкритий соломою, закріпленою палками та переплетений лозою. Стіни зроблені з кілків і пререплетені лозою, що обмазана глиною. Долівка глинобитна, піч також глинобитна і топилася по-чорному, без димаря.

Житло бідняків Київської Русі - однокамерна напівземлянка, що збудована з шули. Дах двосхилий з коньком та жолобами в кінці стріхи. Фронти з тесаних колод. Маленькі вікна затягнуті міхурами - на ніч їх закривали дощатою засувкою.

Двері обертаються на дерев'яній осі - "бігун". Піч без димаря. Перед піччю, для зручностей приготування їжі, поглиблення у вигляді ями. Є також яма для зберігання посуду з зерном, а в центрі - пеньок із світильником.

В XI ст. житло приймає більш звичного вигляду: двокамерне (хата, сіни), глинобитна піч з димарем. Біля печі - дощата підлога, на якій спали, попід стінами лава і стіл, кухонний посуд розмістився на припічку, а столовий - на поличці. Біля хати -хлів. Обидві будівлі складені в зруб з соснових колод. Стіни утеплялися сухим мохом.

До XX століття житло архітектурно майже не змінилось - збільшувалися кімнати, білилися або просто мазалися стіни. Були вони дерев'яні або глинобитні, дах покривали очеретом, соломою. У більш заможних хазяїв - залізом. Тільки князі могли дозволити собі будувати двоповерхові білокам'яні палаци. Один із таких будинків - мисливська двоповерхова дача князя Горчакова - розташована на території музею. Дача має 8 кімнат, де експонується побут сім'ї Горчакова.

В музеї під відкритим небом зібрані декілька дерев'яних українських церков: Острійська Козацька церква 1606 р., Піщицька козацька церква 1651 р., Андрушівська церква 1767 р., Покровська церква 1775 р., Сухоярська церква XVIII ст., В'юнищанська XIX ст. В багатьох з них розміщені експозиції музеїв: музей українського рушника, музей космосу, музей історії православної церкви.

Особливу увагу звертають експонати язичної культури.

Один із найдавніших експонатів - жертовник епохи бронзи (ІІІ-ІІтис. до н.е.), зроблений з грубо обробленої стели та каменю і закінчується поглибленою чашею. В той час з'являються перші людиноподібні стели. Антропоморфні стели вшановувались, їм поклонялись, перед ними молилися, здійснювали ритуальні обряди, приносили жертви. Кожна стела зв'язана з якимось обрядом або культом. Багато з них пов'язано з поховальним обрядом - біля могил або на кургані-могилі ставили таку кам'яну бабу. Ці скульптури ще 300 років тому були невід'ємною частиною ландшафтів степової та лісостепової України.

Ми можемо побачити характерне ранньополовецьке святилище. На кургані епохи бронзи половці вставили 9 невеликих кам'яних скульптур з шаманами на вершині. Тут два вершника на левах, два - на конях, два ведмедя, вовк і кабан. Вони розташовані півколом із західної сторони у підніжжі насипу - кургану. Курган обкопаний невеликим рівчаком, через який з трьох сторін пересипані містки шириною 1 м. Рів наповнено черепами та кістками коней - залишками жертвоприношень.

Знахідка цього святилища - єдина в своєму роді. Вона є не лише пам'ятником первісної релігії, але цікавим пам'ятником мистецтва - зображення тварин зустрічається дуже рідко.

Половецьке святилище ХІІ-ХІІІ ст. також має статуї: жіночі та чоловічі... Розміщуються вони на вершині кургану, а біля його підніжжя - сліди жертвоприношень: кістки, мідний казан, уламки амфори.

Подібні святилища зводилися половцями на честь предків-покровителів.

В середині III тис. до н.е. у степи Придніпров'я прийшов народ кеміобінської культури, який приніс курганний обряд - ритуальне поховання в кам'яних розмальованих скринях-саркофагах. В музеї є павільйон, де зібрані експонати курганного поховання. Найцікавіший - саркофаг, розписаний зашифрованим календарем, з допомогою якого прагнули прилучити покійника до коловороту часу у Всесвіті і сприяти його воскресінню. Сюжет його - співставлення чотирьох пір року з чотирма етапами людського життя. Кургани українських степів стоять в одному ряду з пірамідами Єгипту, зіккуранами Ірану, кромлехами Англії. Різниця лише в будівельному матеріалі. Ті - кам'яні, а кургани - земляні споруди.

Багато цікавого зібрав музей. Тут показані залишки давнього металургійного виробництва (І-ІІ ст.н.е.), гончарна піч Київської Русі X ст.,водяний млин, сушарня, олійниця, велика колекція вітряків.

Вітряки були двох типів: "голанки" - в яких повертається тільки верхня частина, і степовики, в яких повертається весь корпус вітряка. Біля них примостився перший паровик. Він завезений на Україну в 1873 році.

Історія України славиться своїм козацьким періодом. Обійти таку героїчну сторінку нашого життя неможливо. І в музеї з'явилося бойове укріплення - козацький постій. Воно густо обнесене дубовим гострим частоколом, оточено глибоким ровом і високим валом висотою 10 м. За подвійними 4-х метровими воротами розташований двоповерховий будинок, конов'язь, колодязь. Постій розраховано на 50-100 козаків, які мешкали на другому поверсі будинку. Для захисту над воротами споруджена сторожова башта, на валу розміщено 9 гармат, частоколи прорізують 23 вузькі бійниці для рушниць. А неподалік, на пагорбі, височить сторожова вежа висотою 13 метрів. Звідти вдень і вночі пильнували дозорні, щоб дати сигнал про наближення ворогів.

Музей є важливим культурно-освітнім закладом, який допомагає оцінити культурну спадщину минулого, виявити сліди взаємовпливу культур, побачити нашу історію, оцінити духовність українського народу.

2.2 Національний музей авіації

Національний музей авіації - це найбільший в Україні музей технічного профілю. Він розташований на мальовничій околиці Києва, що біля аеропорту «Жуляни». На великій території, що сягає 20 гектарів, зібрані практично всі основні типи літаків та гелікоптерів, які були на озброєнні Військово-повітряних сил нашої держави або літали у цивільній авіації.

Тут можна побачити найцікавіші літальні апарати, створені в СРСР та в Україні протягом півстоліття - винищувачі й бомбардувальники, штурмовики та учбові машини, ударні й транспортні гелікоптери, літак вертикального зльоту й посадки, елегантні пасажирські авіалайнери.

Головним ініціатором створення музею виступив колектив Національного авіаційного університету на чолі з його ректором, професором Віталієм Павловичем Бабаком. музей архітектура авіація суднобудування

Тому базою експозиції став учбовий аеродром університету.

Процес створення музею довелося вести «широким фронтом»: майже одночасно збирати й відновлювати авіатехніку, впорядковувати територію, проводити будівельні та ремонтні роботи. Деякі з експонатів мали такі габарити, що операції по їх перевезенню до музею можна сміливо віднести до розряду унікальних.

З усіх отриманих літальних апаратів не було жодного, якого можна було б одразу включити до експозиції. Проте завдяки допомозі спонсорів, серед яких - Державна компанія «УКРСПЕЦЕКСПОРТ» та більшість авіаційних підприємств нашої держави, вдалося за короткий час відремонтувати й реставрувати понад 30 літаків та гелікоптерів.

Повністю змінився й краєвид: на місці захаращеного пустиря з'явилася гарна, цілком європейського вигляду площа, простора автостоянка, асфальтобетонні доріжки по периметру експозиції.

Музей було урочисто відкрито 30 вересня 2003 року - напередодні трьох визначних ювілеїв: 100-річчя світової авіації, 80-річчя авіації України та 70-річчя Національного авіаційного університету.

Літаки та гелікоптери у експозиції музею зведені у окремі колекції, створені за трьома принципами.

Перший є звичним і досить розповсюдженим - за приналежністю до окремих конструкторських бюро: це, наприклад, «Алея МіГів», «Збірка гелікоптерів Міля», «Пасажирські літаки конструкторського бюро Ілюшина» та інші.

Другий принцип - тематичні колекції: «Морська авіація», «Історичні літаки» тощо.

І третій - це унікальні збірки всіх серійних моделей літаків, що були символами своєї епохи. До них належать «Бекфайр»-колекція та «Фоксбат»-колекція, що зараз у стадії створення.

Експозиція знаходиться у постійному розвитку. Вже сьогодні у фондах є понад 45 літаків та гелікоптерів (деякі з яких ще знаходяться у реставрації).

Організаційна структура музею оптимізована під широкий спектр завдань, що має забезпечувати сучасний технічний музей.

Всю методичну, екскурсійну та наукову роботу, маркетингові дослідження проводить науково-популяризаційний відділ. Це «мозковий центр», що не лише генерує ідеї щодо розвитку експозиції та вдосконаленню роботи, але й розробляє шляхи їх реалізації. Працівники відділу готують рекламні та урочисті акції, підтримують зв'язки з пресою та телебаченням, музеями, архівами та авіаційними організаціями.

Відновленням літаків до музейного стану, їх перевезенням, ремонтом та обслуговуванням займаються реставраційний відділ та відділ головного інженера.

Серед унікальних операцій технічних відділів - перевезення найбільшого у світі транспортного гелікоптера Мі-26 з Конотопського авіаремонтного заводу до Києва.

Музей продовжує виконувати функції навчальної бази Національного авіаційного університету. Учбові підрозділи забезпечують студентам виконання цілого ряду практичних робіт на матеріальній частині: обслуговування двигунів, контроль за станом систем та вузлів літальних апаратів, проведення регламентних робіт тощо.

У музеї регулярно проводяться різноманітні акції - виставки, шоу, презентації тощо. Тут можна цікаво й змістовно провести вільний час та відпочити: посидіти за штурвалами пасажирських лайнерів, сфотографуватись у їх кабінах, послухати розповіді кваліфікованих екскурсоводів. Не забуті й любителі «екстремального відпочинку» - вони мають можливість здійснити стрибки з парашутом та польоти на літаку.

Завдяки сусідству з діючим аеродромом, для відвідувачів відкривається ще й цікава нагода подивитися на зліт й посадку літаків. Рейсові лайнери з працюючими двигунами проходять буквально в 20-30 метрах від музею!

Планується проведення спеціальних акцій - прильоти літаків ВПС країн НАТО та СНД, машин, що беруть участь у спільних маневрах чи польотах з «Відкритого неба», виступи пілотажних груп, парашутистів, шоу старовинних літаків, фотовиставки та конкурси моделістів.

2.3 Музей трипільської культури (Переяслав-Хмельницький)

Трипільська культура склалася на Пруті і Дністрі. Звідси ще на ранньому етапі почався рух давніх землеробських общин на схід - в Побужжя та Подніпров'я. Поблизу виходів дністровського кременю відкриті числені майстерні для добування та виготовлення крем'яних знарядь праці. У IV тис. до н.е. тут з'явилися перші городища - укріплені поселення. На поселенні Жванець виявлено вал та рів трипільського часу та комплекс гончарних горнів, що складали значний ремісничий гончарний центр.

Крім того, трипільські общини вирощували пшеницю, ячмінь, просо, боби, горох, віху, займалися городництвом, садівництвом, виноградарством. В домашньому стаді переважала велика рогата худоба. Певне значення відігравало мисливство, рибальство, збиральництво. Існували різноманітні домашні ремесла, деякі з яких вийшли на стадію общинних (обробка кременю, виготовлення мідних знарядь, гончарство). Той чи інший господарський варіант залежав від природних умов, в яких жили окремі групи трипільських племен.

Трипільській кераміці притаманна оригінальність та високохудожнє виконання. В орнаментації посуду відображено духовний світ ранніх землеробів, їх міфологія та обрядовість, знання про навколишній світ. Елементи орнаментів трактуються як знакові системи.

Багаточисленне трипільське населення, що заселяло Побужжя будувало величезні поселення-гіганти площею від 100 до 400 га, де нараховуються тисячі будівель. Це унікальне явище в археології первісності. Частина дослідників вважає їх протомістами. На них могло проживати до 10-14 тисяч людей. Будинки мали великі розміри, значна частина, за реконструкціями дослідників, була, двоповерховою. Конструкцію та інтер'єри трипільських будівель засвідчують культові керамічні моделі жител.

У Середньому Подніпров'ї зосереджені пам'ятки, які досліджувались ще у XIX ст. Тут вперше повністю розкопано поселення Коломийщина, на якому проживав окремий родовий колектив, що дозволило зробити його реконструкцію. Общини коломийщинської групи племен правого берега Дніпра заселили Переяславське Лівобережжя, де відкрито низку поселень. Рідкісна реалістична скульптура з поселення Крутуха-Жолоб поблизу Переяслава донесла до нас виразний чоловічий образ ранньоземлеробської доби кінця IV тис. до н.е. Глиняна скульптура трипільців носила культовий характер і використовувалась в магічних обрядах - переважали жіночі образи, що символізували ідею родючості природи та людського роду.

За рівнем соціально-економічного розвитку давні трипільці впритул підійшли до рубежа цивілізації Давнього Сходу та Єгипту. Піднялись до переддня державності, виникнення міста, появи писемності.

На початку ІІІ тисячоліття до н.е. внаслідок екологічної та економічної кризи, трипільсько-кукутенська спільність як певний комплекс матеріальної культури та організації суспільства зникає, розчиняючись в культурах наступної історичної епохи - бронзового віку.

Перші пам'ятки трипільської культури були відкриті в західних областях України в кінці XIX ст. Але тільки після перших розкопок Вікентія Хвойки 1893 р. у Києві та відкритій низки поселень в Середньому Подніпров'ї поблизу містечка Трипілля (звідси походить й назва культури), було визначено їх наукове значення й місце серед інших культур епохи первісності. В.В.Хвойці належить перша її періодизація.

Вже 110 років кілька поколінь вчених продовжують вивчати численні пам'ятки трипільської культури. Прийнята зараз періодизація культури була розроблена Т.С.Пассек в 1940-х роках. Виділено три періоди в розвитку культури: ранній-А; середній-В; пізній-С. В Румунії та Молдові розповсюджені пам'ятки аналога Трипілля культури Кукутєнь. Сучасні дослідники виділяють трипільсько-кукутенську культурно-історичну спільність, яка складається з окремих культурних локальних груп. Всі вони поділяються на два великі ареали - східний та західний. Східні пам'ятки характеризуються, насамперед, керамічним посудом із заглибленою орнаментацією, тоді як західні вирізняються розписною керамікою.

На сьогодні відомо близько 3000 поселень культури Трипілля-Кукутень та до 200 поховальних пам'яток, що відносяться до пізнього періоду. Залишаються невідомими поховальні пам'ятки раннього та середнього етапів. Відкриття музею трипільської культури в Переяславі 20 вересня 2003 року стало результатом багаторічних досліджень археологів заповідника в експедиціях Інституту археології, Національного музею історії України в різних регіонах України та власних досліджень на Переяславщині. Музей створений за науковою концепцією та, в значній мірі, на матеріалах досліджень відомого вченого-археолога Тамари Григорівни Мовші (1922-2003). Колекції знахідок з розкопок під її керівництвом стали основою експозиції. Особливу увагу в музеї приділено матеріалам регіону Середнього Подніпров'я. Сподіваємося, що ця частина експозиції буде постійно поповнюватися за рахунок майбутніх досліджень.

2.4 Музей суднобудування і флоту

Єдиний в Україні музей суднобудування і флоту створено в Миколаєві у 1978 році. Старовинний будинок, у якому розташовано музей, є пам'яткою історії та архітектури кінця XVIII -- першої половини XIX ст. Побудований у стилі раннього російського класицизму, він служив канцелярією та помешканням головних командирів Чорноморського флоту протягом 1794-1900 рр.

Свого часу тут проживали та працювали адмірали М.С. Мордвінов, І.І. де-Траверсе, О.С. Грейг, М . П. Лазарєв , Г.І. Бутаков, М.А. Аркас. У службових справах були адмірали Ф.Ф. Ушаков ,П.С. Нахімов, В.О. Корнілов, В.І. Істомін, Ф.Ф. Беллінсгаузен та інші.

Експозиція музею розміщується у дванадцяти залах і налічує близько трьох тисяч музейних предметів.

Експонати першого залу переносять у стародавність та часи Київської Русі, розповідають про початок судноплавства по Дніпру та Бугу, по Чорному та Середземному морях. Це малюнки давньогрецьких суден, ілюстрації до “Історії” Геродота заслуженого художника України В. Вахтова, археологічні знахідки з античної Ольвії, фрагменти кам'яних якорів.

Уявлення про еволюцію суднобудування дають моделі кораблів та суден, що наочно розкривають, як крок за кроком йшли творці кораблів крізь віки до вершин досконалості корабельної справи: від човнів-однодеревок до ракетних крейсерів та авіаносців.

Особливий інтерес викликають експонати з історії флоту запорізьких козаків, їх героїчної боротьби за вихід у Чорне море і закріплення на його берегах. Морські походи козаків показано на картинах художника А. Антонюка, лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка.

Значна частина експозиції розкриває діяльність миколаївських суднобудівних підприємств, починаючи з першої, закладеної у 1788 році Інгульської верфі, завдяки якій з'явилося на карті Європи корабельне місто Миколаїв, назване на честь Святого Миколая, покровителя моряків. Назву “Святой Николай” отримав і первісток Інгульської верфі 44-гарматний фрегат, модель якого завжди знаходиться в центрі уваги відвідувачів.

Саме миколаївські верфі відіграли вирішальну роль у процесі створення і розвитку Чорноморського флоту.

Перлиною музею є діорама “Будівництво кораблів на Миколаївському адміралтействі у першій чверті XIX ст”. її автор та виконавець -- лауреат Шевченківської премії художник В. Семерньов.

В одній із експозиційних вітрин зібрано матеріали про екіпаж 20-гарматного брига “Меркурий”, що був удостоєний Георгіївського прапора за героїзм під час російсько-турецької війни 1828-1829 рр. Тут знаходиться і унікальний предмет -- закладна дошка корвета “Память Меркурия”, збудованого в Миколаєві у 1865 році на честь героїчного брига.

У залі Кримської війни (1853 - 1856 рр.)розміщено справжні реліквії того часу: корабельні гармати, Андріївський військово-морський прапор, документи та нагороди моряків-учасників війни. А модель 84-гарматного лінійного парусного корабля “Императрица Мария”, флагмана ескадри адмірала П.С. Нахімова, нагадує про переможний бій Чорноморського флоту під Синопом 18 листопада 1853 року. Привертає увагу бюст матроса Гната Шевченка (скульп. Г. Ковальчук), який здійснив героїчний подвиг під час захисту Севастополя, і йому першому серед нижніх флотських чинів було встановлено пам'ятник у Миколаєві в 1874 році.

Кримська війна стала своєрідною віхою в процесі переходу від вітрильного флоту до парового панцирного. В музеї експонується модель першого панцирного корабля на Чорному морі “Новгород”, спущеного на воду Миколаївським адміралтейством у 1873 році, а також портрет автора проекту цього корабля, відомого інженера-кораблебудівника А.О.Попова. Подальший розвиток панцирного кораблебудування в Миколаєві представлено моделями кораблів “Екатерина II” та “Князь Потемкин-Таврический”.

Миколаїв -- батьківщина видатного вченого і флотоводця С.Й. Макарова, який зробив величезний внесок у розвиток вітчизняного суднобудування і флоту. В музеї представлено фотографії будинку, де народився С.Й. Макаров, його особисті речі та наукові праці, документи, серед яких лист від 28 листопада 1877 р. до головного командира Чорноморського флоту і портів адмірала М.А.Аркаса. Картина народного художника України М. Ряснянського “С.Й. Макаров і В.В. Верещагін на палубі броненосця “Петропавловск” розповідає про останні миті життя видатного адмірала та видатного художника, які загинули під час російсько-японської війни у 1904 році.

Значна частина експозиції присвячена розвитку суднобудівних підприємств міста наприкінці XIX -- початку XX століть.

Значний Інтерес у відвідувачів викликає діорама “Будівництво підводних човнів типу “М” (“Малютка”) `“ у Миколаєві в 1932 -- 1934рр.” (автори -- В.Семерньов, І.Шевченко). Підводні човни “Малютки” та підводні човни типу “Щ” (“Щука”), побудовані в Миколаєві, входили до складу Чорноморського, Тихоокеанського та Північного флотів і брали участь у подіях Великої Вітчизняної війни 1941 -- 1945 рр.

Про бойові походи кораблів миколаївської побудови у воєнні часи свідчать документи, фотографії, особисті речі, нагороди моряків, що своїм подвигом вписали героїчні сторінки в історію флоту. Це екіпажі крейсерів “Красный Кавказ” і “Червона Україна”, есмінців “Фрунзе”, “Сообразительньій”, “Бойкий”, легендарного криголама “Анастас Микоян”, що у 1941 році здійснив “вогняний рейс” -- навколосвітній героїчний перехід через моря і океани планети з Чорного моря у Північний Льодовитий океан. А на майданчику просто неба виставлено гармати з кораблів Чорноморського флоту,овіяних славою бойових подвигів.

Найкращі традиції продовжилися в післявоєнній праці майстрів корабельної справи та моряків-чорноморців. Так, стаціонарна виставка “Морський щит Вітчизни” дає уявлення про військове кораблебудування в Миколаєві. В залі експонуються предмети корабельного устаткування, фрагменти корпусів кораблів, прилади морського зв'язку, колекція корабельного посуду. Викликають інтерес моделі ракетного крейсера “Слава”(“Москва”), великого протичовнового корабля типу “Николаев” та авіанесучого корабля “Киев”.

Експозиційний розділ “Сучасний цивільний флот. Кінець 1940-х--1990 рр.” розповідає про діяльність найбільшого в Європі Чорноморського суднобудівного заводу, одного з найстаріших підприємств на півдні України -- заводу ім. 61 комунара та наймолодшого в Миколаєві суднобудівного заводу“Океан”. Представлено моделі рудовозів та контейнеровозів, риболовецьких траулерів, транспортних рефрижераторів, нафторудовоза.Найбільшу зацікавленість викликають моделі суден китобійної флотилії та науково-дослідного флоту.Центральне місце займає вітрина з моделлю та матеріалами науково-дослідного судна для зв'язку із космосом -- “Академик Сергей Королев”. В музеї можна побачити і модель легендарної яхти “Икар”, яка першою із радянських крейсерських яхт здійснила навколосвітнє плавання (вересень 1987-- липень 1988рр.).

Серія картин заслуженого діяча мистецтв України художника А. Завгороднього відображає процеси закладки, формування корпусів та свято спуску на воду кораблів, створених руками корабелів Миколаєва у 1970 -- 80 рр.

Період незалежної держави України відзначився будівництвом на миколаївських суднобудівних верфях кораблів та суден різного призначення.Так,першим військовим кораблем Чорноморського флоту України став збудований у 1992 році корабель зв'язку “Славутич”.

Почали будуватися плавучі готелі та яхти, буксири та гідрографічні судна.

Оновилася виробнича база заводу “Океан”, тепер це спільне голландсько-українське підприємство -- ВАТ “Дамен Шип'ярдс “Океан”, де будуються конейнеровози та балкери, танкери-хімовози та річкові суховантажні судна, танкери-заправники та лоцманські катери. А на замовлення Греції і Норвегії миколаївські суднобудівники -- “чорноморці” та “комунарівці” -- спускають зі стапелів танкери-продуктовози і трауле-рибозаводи, судна-постачальники і рефрижератори, корпуси арктичних траулерів. Матеріали про сучасне суднобудування знайшли своє гідне місце у музейній експозиції.

Сьогодні музей суднобудування і флоту -- один із найпопулярніших історико-культурних центрів міста Миколаєва.

У 1981 році групі творців музею, серед яких Е.О. Шорін, Т.В. Гусельникова, М.І. Озерний, В.М. Семерньов, Ю.Т.Стешин, В.Я. Іванов, Л.Д. Хлопинська, Г.І. Чередниченко, Л.К. Керанчук, було присвоєно високу урядову нагороду -- Державну премію України ім. Т. Шевченка.

Сотні туристів з різних країн світу щорічно відвідують музей. Традиційним для відвідування став екскурсійний тур членів військово-історичного клубу Швеції.

За роки свого існування музей прийняв майже два мільйони відвідувачів і став справжньою візитною карткою корабельного краю.

Висновки

Профіль музеїв визначається основним змістом його фондів і зв'язком з тією чи іншою галуззю науки, мистецтва або виробництва.

Нині в Україні є музеї таких профілів: історичні, краєзнавчі, мистецтвознавчі (художні), меморіальні, літературні, природничо-наукові, галузеві. Музеї кожного з цих профілів можуть мати ще вужчу спеціалізацію, поділятися на види і підвиди. Наприклад, до музеїв художнього профілю належать музеї образотворчого мистецтва, народної творчості, театральні, музичні тощо; до музеїв природничо-наукового профілю - геологічні, палеонтологічні, ботанічні, зоологічні тощо; до історичного профілю - загальноісторичні, військово-історичні, археологічні, етнографічні, історико-архітектурні та історико-культурні (музеї або заповідники); до галузевих - технічні, сільськогосподарські, педагогічні, медичні тощо.

У Законі України "Про музеї та музейну справу" від 29.06.95 р. № 249/95-ВР, ст. 5 подається така класифікація музеїв за видами:

"За своїм профілем музеї поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві.

На основі ансамблю, комплексів пам'яток та окремих пам'яток природи, історії, культур та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Музеї можуть бути: загальнодержавні, засновниками яких є центральні органи виконавчої державної влади; республіканські (Автономної Республіки Крим), засновниками яких є органи державної виконавчої влади АР Крим; місцеві, засновниками яких є відповідні місцеві органи державної виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації.

Список використаних джерел

1. Арсенич П. З історії музеїв Галичини // Наукові записки Івано-Франківського краєзнавчого музею. - 1993. - Вип. 1.

2. Василенко А. О. Літопис історії становлення і розвитку народних музеїв України. - К.: Наукова думка, 1974.

3. Гавдяк М. Із наших обласних музеїв // Наша Батьківщина. - 1938. - № 4.

4. Географічна енциклопедія України: У 3 т. - К.: Українська енциклопедія імені М. П. Бажана, 1993.

5. Грабовецький В. Народні музеї Львівщини. - Л.: Книжно-журнальне видавництво, 1962.

6. Данилюк А. Г. Народна архітектура Бойківщини. Житлове будівництво. - Л.: Українські технології, 2004. - 168 с.

7. Данилюк А. Г., Рибак Б. Я. Музей народної архітектури та побуту у Львові. - Л.: Каменяр, 1988.

8. Данилюк А. З глини, дерева і соломи. Пам'ятки народної архітектури Західного Поділля. - Тернопіль: Навчальна книга "Богдан", 2003. - 96 с

9. Данилюк А. Скарби народної архітектури Гуцулыцини: Етнографічний нарис. - Л.: Логос, 2000. - 135 с

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Історія створення музею просто неба в Пирогово, його відмінні риси - театралізовані дійства. Основні експозиції музеїв народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, історії сільського господарства Волині, дитячої творчості в селі Прелесне.

    реферат [27,8 K], добавлен 21.12.2010

  • Історія формування колекції Сумського обласного художнього музею ім. Н.Х. Онацького. Життя, творчість і музейна діяльність художника його засновника. Загальна характеристика експозиції музею. Вивчення мистецтва Далекого Сходу на уроках художньої культури.

    курсовая работа [235,1 K], добавлен 21.06.2014

  • Історія становлення музеїв України. Особливості культурно-дозвіллєвої роботи в музеях під відкритим небом: Центру народознавства "Мамаєва Слобода" та Національного музею Народної архітектури і побуту Пирогово. Особливості їх та перспективи розвитку.

    курсовая работа [55,3 K], добавлен 06.11.2014

  • Історія створення та розвитку Національного Музею ремесел в Нью-Делі як центру збереження самобутності індійської культури і напрямів народного промислу. Огляд основних експозицій в галереях музею. Розповідь про майстер-класи сучасних майстрів з Індії.

    презентация [9,0 M], добавлен 07.10.2017

  • Дослідження портрету українського громадсько-політичного діяча, педагога і філолога В.П. Науменка невідомого автора з колекції Національного музею історії України. Трактування Науменка як буржуазного націоналіста. Аналіз автора портрету Ф.С. Красицького.

    статья [27,6 K], добавлен 06.09.2017

  • Дослідження настінної храмової ікони "Святий Яків брат Господній" початку ХVІІІ ст. з колекції образотворчого мистецтва Національного музею історії України. Особливості семантики теми та стилю. Відображення теми святих апостолів в українському малярстві.

    статья [20,8 K], добавлен 07.11.2017

  • Історія створення Стоунхенджу, його опис та дослідницькі відомості. Три етапи зведення, глибокий зміст композиції. Формули та припущення математика Злобіна. Історія розвитку та становлення Лондонського національного музею, опис картин його колекції.

    контрольная работа [47,3 K], добавлен 15.09.2009

  • Дослідження і характеристика основних етапів розвитку творчої і організаційної діяльності українського художника і поета Н.Х. Онацького. Утворення і розвиток Сумського художнього музею. Значення творчості і діяльності Онацького в художньому житті Сумщини.

    дипломная работа [83,7 K], добавлен 18.04.2011

  • Теоретичні передумови програмування соціальних комунікацій музею на базі виставки "Дух модерна". Програма введення музейної експозиції "Голодомор 1932-1933 років на Харківщині" в систему музейної комунікації та документальна основа її реалізації.

    курсовая работа [52,1 K], добавлен 11.09.2014

  • Історія виникнення постмодерністського напряму в культурі. Принцип барокової зв'язаності та цілісності - характерний признак постмодернізму в архітектурі. Аналіз архітектурних особливостей музею Гуггенгайма, що знаходиться в іспанському місті Більбао.

    презентация [9,9 M], добавлен 23.11.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.