Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво Сходу в колекції Сумського художнього музею ім. Н.Х. Онацького

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Ім. А. С. МАКАРЕНКА

Факультет мистецтв

Кафедра образотворчого мистецтва, теорії, історії

музики та художньої культури

Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво Сходу в колекції Сумського художнього музею ім. Н.Х. Онацького

А.В. Скорик

Суми 2013

План

І. Історія формування колекції Сумського обласного художнього музею ім. Н.Х. Онацького

ІІ. Його ім?я носить музей: життя, творчість і музейна діяльність Н.Х. Онацького

ІІІ. Складові колекції Сумського обласного художнього музею ім. Н.Х. Онацького: загальна характеристика

ІV. Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво Сходу в колекції Сумського художнього музею ім. Н.Х. Онацького

V. «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво Сходу» на уроках художньої культури: модель уроку

Перелік використаних джерел

І. Історія формування колекції Сумського обласного художнього музею ім. Н.Х. Онацького

1 березня 1920 p. Н. Онацького було призначено на посаду директора майбутнього музею. Музейний фонд на той час складався з невеликої кількості поодиноких предметів мистецтва і старовини, які стихійно надходили до Сум з поруйнованих революцією і громадянською війною навколишніх садиб і маєтків. Але вже у 1919 році у Сумах була виявлена мистецька колекція відомого київського колекціонера Оскара Гансена і з того моменту Н. Онацькому було доручено проведення роботи по систематизації і складанню опису знайденого скарбу. О. Гансен мав ділові та родинні зв'язки з Сумщиною й саме тому частина його регулярно складеного мистецького зібрання знаходилась у Сумах. Тільки з передачею музею колекції О. Гансена у 1921 р. всі попередні музейні надходження сформувалися у систематичне науково обґрунтоване музейне зібрання, яке на кінець 1922 р. налічувало більше 8 тисяч одиниць збереження.

Наприкінці 1922 р. було відкрито і першу музейну експозицію, яку Н. Онацький висвітлив у місцевій періодиці. З плином часу, у процесі подальшої музейної історії структура та склад фондів музею зберігалась і зростала саме по тих групах, що були закладені в 1920-х роках Н. Онацьким: живопис, скульптура, графіка, кераміка, скло, тканини та ін. До 1927 р. роботу зі створення музею в основному було завершено, експозиція була розташована в 23 залах, вистачало приміщень для наукової обробки експонатів і збереження фондів, для організації музейних виставок і масових заходів, тут же в 1928 році Н. Онацький створив першу в Сумах художню студію. За умов відсутності бюджетного фінансування протягом кількох років музею було дозволено здавати вільну площу в оренду під магазини та житло.

З того часу як почалися репресії, безперервні допити складалась дуже напружена атмосфера, яка відображалась в усіх сферах життя художника. У такій ситуації Н. Онацький прийняв рішення про звільнення з музею за власним бажанням і 30 грудня 1931 р. разом з членами комісії підписав акт про "передачу всіх музейних експонатів та звичайного інвентаря". Цей оригінальний документ є найцікавішим серед інших матеріалів з особистого архіву Н. Онацького - він не просто констатує наявність експонатів і музейного обладнання, а розкриває причини і наслідки того, що діялось навколо Н. Онацького і створеного ним музею. Інформація, яку отримуємо завдяки цьому акту, виходить далеко за межі звичайного формального документу. Аномальним є вже його початок: "...вновь призначений директор Сумського краєзнавчого музею В. Зубченко та директор Художньо-історичного музею Н. Онацький..." Відомо, що рішення про організацію краєзнавчого музею у Сумах було прийнято після створення Сумської області у 1939 р. І першим його директором був не В. Зубченко.

Таким чином, на початку акту зафіксовано конкретне завдання даної комісії, яке наприкінці документу подано як пропозиція й одночасно є суворим вироком музею: "Разом с тим Комісія знаходить потрібним у зв'язку з реорганізацією музею - лишок музейних речей передати до Всеукраїнського єдиною державного музейного фонду, а срібні речі, що не мають музейного значення слід реалізувати з метою підсилення спеціальних коштів, потрібних для реорганізації музею з художньо-історичною на краєзнавчий." Під "лишком" розумілось все, що не було краєзнавчого профілю, в основному, то були мистецькі твори, які дійсно після звільнення Онацького протягом кількох років поспіль вивозились до Москви, Харкова та інших міст.

Процес знищення музею був припинений після виходу у світ урядової постанови "Про музеї", яка вимагала від місцевої влади "розібратися з профілями музеїв, які є переплутаними". Після офіційного визнання у 1937 р. художнього профілю сумського музею, протягом 1938-1939 років до його фондів неодноразово надходили твори західноєвропейського та вітчизняного живопису з Ермітажу, Третьяковської галереї і інших музеїв країни.

Згідно акту, Н. Онацький залишив наступникам більше 13 тисяч експонатів. Кількість тих, що залишились у фондах до 1941 р., невідома, але найцінніші мистецьки речі, зібрані Н. Онацьким, були збережені та наразі експонуються у постійній музейній експозиції. Під час другої світової війни вони були евакуйовані і знаходилися під наглядом фахівців з Третьяковської галереї в Новосибірському оперному театрі.

ІІ. Його ім?я носить музей: життя, творчість і музейна діяльність Н.Х. Онацького

Народився 9 січня І875 року в сім'ї хлібороба у селі Хоменкове Ли-поводолинського району. Український радянський художник і поет. Навчався в 1899 році у Строгановському училищі технічного малювання у Москві, І900-І905 роках - у Одеському художньому училищі, у Вищому художньому училищі при Петербурзькій Академії мистецтв. Він створив живописні твори "Місячна ніч" (1908), "Біля прядки" (1915), "Копи" (1933) та інші. Його поетичні твори були видані у дореволюційних альманахах і збірниках "Терновий вінок", "Українська муза", "Рідний край". Тричі піддавався арештам. 23 листопада 1937 року розстріляний у Полтаві. Реабілітований 26 вересни 1956 року посмертно.

"... Расстрелять. Имущество, принадлежащее лично, конфисковать", - записано у протоколі № 4 від XVII-XIX листопада 1937 року трійки при управлінні НКВС по Полтавській області у справі Н.Онацького.

Ім'я митця довгий час замовчувалося. В Сумському обласному художньому музеї про нього забороняли навіть згадувати. Лише в 1962 році в УРЕ з'являється коротенька довідка, а в 1964 - перша публікація про Никанора Харитоновича сумською краєзнавця Г.Петрова в харківській газеті "Ленінська зміна". І тільки після перших посмертних виставок в 70-80-ті роки його ім'я було по-справжньому реабілітоване, очищене. В Сумському обласному художньому музеї відкрито меморіальний зал, з'явилося більше сотні статей і наукових досліджень, повний каталог творів та наукових праць Н. Онацького. Музею 28 грудня 1994 року присвоєно його ім'я.

Дослідники життя та творчості Никанора Харитоновича Онацького знали про його арешти. І вперше цей факт був оприлюднений краєзнавцем Б.І. Ткаченком в журналі "Україна" за 1988 рік, а також опубліковані його вірші, написані за ґратами.

Офіційно вважалася дата смерті 2 липня 1940 року. В 1990 році стала відома справжня дата смерті митця із статті в газеті "Зоря Полтавщини" правознавця В. Граба "Ворожий "етнос" . Через деякий час вийшло друком ще кілька досліджень цього ж автора.

В 1995 році в Сумському часописі "Червоний промінь" з'явилась стаття директора Сумського обласного художнього музею Г. Ареф'євої "Злочин, якого не було". Вона простежила трагічний кінцевий шлях Н.Онацького за матеріалами, які надали працівники управління служби безпеки України в Сумській області.

Никанор Харитонович Онацькиїй народився у селі Хоменкове Липоводолинського району Сумської області у селянській родині. У нього було двоє братів та дві сестри. У сім'ї виховувалася любов до національної культури. Співали українські народні пісні, вишивали рушники та сорочки, писали вірші. Никанор виявив неабиякий хист до малювання.

Після навчання в сільській, а потім - у Гадяцькій земській школі Н.Онацький працював у селі Хоменкове. У 1899 році їде до Москви і вступає до Строганівського училища технічного малювання. Через рік переїздить до Одеси і отримує освіту в художньому училищі Красних мистецтв. В 1905 році продовжує навчання у видатного майстра живопису І.Рєпіна у вищому художньому училищі при Петербурзькій Академії мистецтв. На зламі віків тут, як і по всій країні, вирували політичні баталії.

Н. Онацький бере активну участь у революційному русі. Він разом з іншими студентами допомагає пітерським портовикам перевозити зброю з Фінляндії, розповсюджує заборонену літературу, листівки. Саме з цього часу Никанор Харитонович Онацький потрапляє під нагляд поліції.

В 1906 році митець був змушений покинути "Північну Пальміру" і повернутися на Батьківщину, до своїх рідних в село Хоменкове. У цей же рік він переїздить до Лебедина і працює викладачем у чоловічій і жіночій гімназіях. Саме в цьому місті починається плідна праця Н. Онацького - художника, поета, громадянина. В Лебедині він знайомиться з мистецтвознавцем Стефаном Таранушенком, художниками братами Федором та Василем Кричевськими. З директором місцевого художнього музею Борисом Руднєвим подорожує повітами. Н.Онацький вивчає місця, пов'язані з перебуванням Тараса Григоровича Шевченка на Сумщині. Він створює шевченківський гурток. Гуртківці читають твори Кобзаря, захоплюються питаннями національної культури та історії. Художник відвідує Канів, Чернечу гору, могилу Кобзаря. У книзі відгуків залишає поетичний запис, присвячений пам'яті геніального поета. Робить начерки кобзаревої могили та краєвидів. Він створює офорт із зображенням хати під Тарасовою горою, який пізніше був виданий поштовою листівкою.

В Лебедині Н.Онацький одружується з Надією Кривошеєвою. Тут народжуються діти - Наталка та Андрій. В той же час в дореволюційних журналах та альманахах виходять його вірші. Поезія Никанора Онацького була високо оцінена українською письменницею Оленою Пчілкою, яка редагувала часопис "Рідний край".

Перше десятиріччя XX століття щодо творчості було плідним для Н. Онацького. Він глибоко і зацікавлено вивчає побут і звичаї українського народу, друкує невеликі розвідки в журналі "Рідний край", робить ескізи своїх майбутніх живописних полотен. У грудні 1911- січні 1912 років п'ятнадцять картин експонує на художній виставці у Києві. Серед них: "Хата біля Тарасової гори" (написана під враженням поїздок до Канова у 1909-1911роках), "На тирлі", "У жнива", "Похмурий день", "Вітряк".

В 1913 році діяльність шевченківського гуртка була припинена. Царська охранка в Лебедині заборонила його. Бо мав "політичну виразність з більшовицьким та націоналістичним нахилом". На захист гуртківців стали впливові родини Лебедина: Красовські, Залеські. Щекіни-Кротови, які не були байдужі до політичного оновлення.

У цей же рік Никанор Харитонович переїздить до Сум, викладає малювання в реальному училищі, веде курси малювання, креслення в кадетському корпусі. Він бере участі, у великих художніх виставках в Києві та Полтаві. В Харкові, на виставні робіт дитячого малюнка, учні Никанора Харитоновича Онацького нагороджуються грамотою. У 1914 році він організовує в Сумах виставку робіт місцевих художників. На ній виставляє більше п'ятидесяти своїх творів. Художник мріє про створення в місті музею. Для нього збирає експонати.

Бурхливі події 1917 року захопили Никанора Онацького. Він активно співпрацює з Українською партією соціалістів-революціонерів, налагоджує діяльність осередку в м. Суми. Через рік від неї відійшов, зосередився на науково-педагогічній і художньо-творчій роботі.

Жовтневу революцію художник сприйняв радісно, з піднесенням, що додало нових сил у праці. У 20-х - на початку 30-х років Н. Онацький беззмінно викладає в учбових закладах Сум: на командних курсах РСЧА, у військовій школі (нині інститут артилерії Сумського державного університету), педтехнікумі, а після його реорганізації - у педагогічному інституті.

Н. Онацький стає головою комісії по спорудженню пам'ятника Т.Г. Шевченку в Сумах. Пленум Всеукраїнського археологічного комітету обрав його уповноваженим з охорони пам'яток культури на Сумщині, а згодом - кореспондентом Всеукраїнського комітету захисту пам'яток культури. Разом з провідним археологом Миколою Омеляновичем Макаренком бере участь у розкопках під Сумами. Завдяки археологічним експедиціям по Сумщині з'являються олівцеві малюнки та акварелі "Кам'яна баба", "Руїни", "Хотінь", "Огорожа Охтирського монастиря" тощо. Багато творів було створено в селі Мала Павлівка, що на Охтирщині. Саме з цим краєм, де жили батьки дружини художника, пов'язані значні події в його житті, там народилася третя донька - Оксана.

Заслуга Никанора Харитоновича Онацького - художника полягає в тому, що він у більшості художніх творів залишив нащадкам зображення місць, архітектурних споруд, пов'язаних з іменами славетних людей нашого краю, в тому вигляді, якими вони були в дореволюційні часи. Це акварелі із садибами Линтварьових та Кублицького, спорудами стародавніх часів, а також тими, що були збудовані на кошти Харитоненків, Терещенків, Лищінських та інших. Це не тільки талановиті твори мистецтва, але й свідки історії. Никанор Харитонович збагачує традиції національного пейзажу новими мотивами, відтворює життя провінції в єднанні з природою.

Найголовнішою подією в житті Н. Онацького було створення в Сумах художньо-історичного музею. В 1920 році його призначають директором музею. Згодом у своєму нарисі про музей Н. Онацький напише: "На протязі 7 років існування музей провів велику роботу по збиранню і консервації музейних цінностей на Сумщині. Можна сказати, що за цей час музей зібрав і зберіг найбільші й найкоштовніші колекції... Головним гаслом у роботі було - як можна більше зібрати й зберегти від загибелі".

На 1 жовтня 1925 року в музеї налічувалося 10279 експонатів. Серед них: 6416 стародруків, безцінні полотна І.Рєпіна, В.Боровиковського, В. Сєрова, стародавні козацькі парсуни Полуботків, Апостолів. Чимало унікальних експонатів відшукав безпосередньо Н.Онацький. Особливу цінність являли собою офорт Т.Шевченка "У шинку" ("Приятелі"), "Кобзар" із дарчим написом поета. Наслідком багаторічної наукової роботи дослідника рідного краю стала публікація ряду цікавих розвідок. Це - "Старовинні кахлі Сумщини", "Українська порцеляна", "Межигірський фаянс", "Українське гутне скло" та інші.

Надто зацікавлене ставлення до української національної культури привернуло увагу органів ДПУ. Вони вбачали в цьому рецидиви українського буржуазного націоналізму. До того ж особливого політичного забарвлення набула минула участь Н. Онацького в УПСР і Никанор Харитонович вимушений у 1928 році виступити у Сумській газеті "Плуг і молот" із публічною заявою: "З 1905 року, беручи участь у визвольному русі, ідеологічно я близько стояв до народницьких угруповань і після лютневої революції 1917 року був одним з активних організаторів осередку української партії соціалістів-революціонерів у м. Суми. Подальший розвиток революції і громадянської війни переконав мене, що політика УПСР не відповідає інтересам пролетаріату (покликали німців на Україну, боротьба з Радянською владою), і тому я вийшов з названої партії, порвавши з нею як ідеологічні, так і формальні зв'язки. З того часу я незмінно працюю в галузі радянської культури й освіти (чотири роки в Червоній Армії) і визнаю, що лише Комуністична партія є дійсним і єдиним провідником пролетаріату і що лише під її керівництвом суспільство досягне соціалізму".

З 1930-х років життя Н. Онацького погіршилось у зв'язку з політичними репресіями, його почали цькувати і принижувати, вся його діяльність перебуває під пильним наглядом органів ДПУ. В творчості Н.Онацького, у віршах та малюнках з'являється багато суму. Він часто звертається до осінніх пейзажних мотивів, але митець ще не уявляв собі, яка страшна осінь 1937 року чекає на нього.

Із доповідної агента ДПУ від ЗО/1-ЗО р.:"20 січня цього року відвідав Онацького. Розмова увесь час точилася навколо його невіддруковапої п'єси, теперішньої і майбутньої роботи музею, на коли мають видати збірник-книжку про музей. Приблизно встановлюється такий зміст: економічний огляд Сумщини (у зв'язку з колективізацією). Автор ще не визначений, передбачається проф. Коваленко. Пісні, записані на Сумщині проф. Ступницьким. Про церкви на Сумщині (архітектура) проф. Таранушенко, степи Сумщини (геологічні розвідки) прізвище автора не пригадую, якийсь проф. з Києва, що робив розкопки. Онацький, очевидно, писатиме історію музею. (З доповідної від З/ХІ-30 р.).

З іншої доповідної того ж року ми дізнаємося про відомі події в житті художника, які він ніколи не приховував, а саме, що він з лютого-березня 1917 року був членом "Просвіти", викладав малювання в кадетському корпусі, після організації в Сумах осередку парні українських соціалістів-революціонерів став до її лав. А також те, що він директор музею, веде художню студію, читає лекції з історії мистецтва, пише п'єси та спеціальний нарис для збірника, присвяченого історичним подіям 1905 р. "... Из проведенных с Онацким при этой встрече разговоров не удалось ничего уловить такого, что бы говорило за его противосоветские иастроення."

В листопаді 1933 року Н. Онацький переїздить до Полтави із сім'єю на постійне місце проживання. Йому запропонували очолити відділ етнографії місцевого музею. Із слідчих документів від 25 листопада 1933 року довідуємося, що на запитання, чому він залишив Суми. Никанор Харитонович відверто відповів: "Небыло подходящих условий для жизни и работы. Начали умышленно ломать музей. Сначала шло изьятие, за тем свертывание, замена всего музейного политпросветным, клубним. Наконец, начался поход уже и против меня. Начали видеть во всем шовинизм. Я несколько раз ездил в Харьков, в Главнауку и даже в ВУЦИК. Сначала я имел успех и отстоял несколько раз музей, правда, тогда был еще Скрыпник и с ним считались. Дальше я уже увидел, что если не хочу быть на Соловках, то лучше мне убраться скорее самому". І дружина художника Надія Василівна з гірким сумом згадувала причину переїзду до Полтави: "Дихати не давали. А скільки його серця, скільки його душі Сумам було віддано!.."

Тоді художник ще не міг знати, що їде в пастку. Ще в Сумах на нього писались наклепи, хоча дійсного компромату в його діяльності важко було знайти. Перегортаючи сторінки слідчої справи, переконуєшся в тому, що Никанор Харитонович був людиною твердою і чесною, вірив у справедливість, він не міг уявити собі, що причиною його загибелі може стати саме короткочасне перебування в партії есерів, після виходу з якої не був у жодному політичному об'єднанні. З цікавості був членом Асоціації художників Червоної України. У заключному вироку зазначається "...бывш. эсер в 1934-1935 гг. арестовывался за к-р деятельность, участник к-р националистической организации..." Із архівних документів дізнаємося, що в 1934 році Н. Онацький знаходився сорок сім діб в Харківському обласному відділі ДПУ в справі музейних працівників, серед яких були професори Таранушенко та Жолтовський, які були вислані в табори, а декого, у тому числі й Н.Онацького,звільнили.

Щодо "націоналістичних" уподобань художника, то, дійсно, він багато робив для вивчення української культури. Він був першим дослідником перебування Т.Шевченка на Сумщині, збирав українські етнографічні речі, ікони, українське малярство, вишиванки, килими, порцеляну, скло. Тому і музей мав назву художньо-історичиий. Никанор Харитонович у музеї організував такі виставки: "Ліві течії в малярстві", "Історія руського різьблення", "Ювілей художника Рубенса", присвячені творчості російських та європейських художників В.Д.Полєнова, В.М.Кустодієва, В.О.Сєрова, К.Моне.

В березні 1935 року Н.Онацького звільняють з роботи, як колишнього соціаліста-революціонера. У липні того ж року заарештовують. Але спочатку за грати потрапив директор Полтавського музею Г. Чернявський, який в листі на адресу органів контролю спробував захистити Н. Онацького: "Зібрав понад 13 тис. експонатів, які мали не тільки всеукраїнське, а і всесоюзне значення. За цю роботу Сумська секція наросвіти міськради у 1930 р. висловила Н. Онацькому подяку. Отже, зняли Н. Онацького з роботи лише за те, що він колись належав до партії соціалістів-революціонерів. Формально і недоцільно. Вся його робота протягом 17 років свідчить про те, що він ідеологічно переозброївся, набув солідний стаж і відповідні знання в галузі музейної роботи, а тому музей просить залишити Онацького на роботі в Полтавському музеї". До Полтавського краєзнавчого музею одна за одною приїздять комісії. Група працівників з Харківського та Одеського музеїв схвалює експозицію Никанора Харитоновича Онацького, дозволяє відкрити її. Інша, що приїздить тоді, коли його було заарештовано, характеризує роботу Н. Онацького як таку, то мас українсько-шовіністичний напрямі.

В експозиції музею слідчих збентежив підпис до малюнка "Канальські роботи при Петрі І" із зображенням трудівників різних національностей, серед яких були українці. Текст підпису був запозичений з народних пісень: "Посіяли, поорали, та нікому жати, пішли паші козаченьки лінію копати... У Глухові, у городі, усі дзвони дзвонять. Да вже наших козаченьків на лінію гонять". На запитання про ідеологічну шкідливість цього напису Н.Онацький твердо відповідає, що він "вполне выдержаными, рисующий точно определенное историческое явление".

Несподівано справа Н. Онацького 2 червня 1936 р. була припинена: „... поскольку на протяжении всего послереволюционного периода Онацкий ни в чем предосудительном замечен не был, состава преступления в этом нет". Були звільнені Н. Онацький та Г. Чернявський. Більше року пройшло, як його звільнили, але митець чекав удару в будь-яку мить. Так і сталося. У вересні 1937 року Н. Онацького заарештували, а 23 листопада його розстріляли за постановою трійки при управлінні НКВС по Полтавській області.

В обвинувальному висновку вказувалось, що він був „завербований полтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні". Насправді ж Н. Онацький прагнув перетворити музей у центр по дослідженню історії і культури українського народу. Мріяв залучити до цієї роботи талановитого поета і літературознавця Григорія Майфета, пропонував йому посаду бібліотекаря. Тоді Н. Онацькому було 62 роки.

У листі прокурора Полтавської області від 02.10.1956 р. повідомлялось: „Н. Онацький реабілітований, його справа закрита за відсутністю складу злочину".Місце поховання художника і поета невідоме. В Полтаві на міському цвинтарі, де похована дружина художника Надія Василівна, зроблено напис з датами народження і смерті Н. Онацького.

Останнім часом з родинного архіву художника до Сумського художнього музею надійшло понад ста оригінальних матеріалів, документів, фотографій, які свідчать про плідну роботу Н. Онацького, якого за наказом органів наросвіти 1 березня 1920 року було призначено директором музею. На жаль, в музейних фондах не залишилось жодного акту за підписом Н. Онацького. Як свідчать колишні працівники музею, наприкінці 1950-х років всі документи 1920-30-х років були знищені. Це може пояснюватись тим, що тривалий час і після реабілітації Н. Онацький вважався „ворогом народу". І тільки з особистого архіву художника, переданого в 1998 році його донькою Наталією Никанорівною, можна дізнатись, де саме їздив Онацький по Сумщині з метою збирання творів мистецтва для музею, насамперед, зі зруйнованих революцією і громадянською війною приватних садиб і маєтків.

Найщасливіший період в житті Онацького - двадцять років, проведених в Сумах, коли він писав картини, займався художнім оформленням, археологічними розвідками. Про це свідчать замальовки та малюнки із зображенням поміщицьких маєтків в Хотіні та Славгороді, а також кольорові зображення курганів з кам'яними бабами трипільської доби. Никанор Харитонович згадував: „Чимало я стоптав стежок по тих місцях, де жив і працював".

Основу мистецької збірки Сумського музею склала колекція відомого київського мецената Оскара Гансена, яка з 1918 року переховувалась в маєтку М. Сумовської. У той час Н. Онацький був призначений головним експертом по систематизації і складанню описів цього зібрання. Художник за покликанням і професією, він дбав перш за все про збирання художніх творів, бо добре розумівся в мистецтві.Документальні матеріали, пов'язані з репресією художника, викривають ставлення влади в ті ганебні 1930-ті роки до творчих особистостей, в тому числі до Никанора Харитоновича Онацького, який зробив вагомий внесок у розвиток і збереження національної культурної спадщини [5, с. 148-154]

ІІІ. Складові колекції Сумського обласного художнього музею ім. Н.Х. Онацького: загальна характеристика

Постійні експозиції музею з 1978 року розміщені у пам'ятнику архітектури кін. XIX - поч. XX ст. двоповерховій будівлі з глибоким ризалітом парадного входу, що завершується балконом на другому поверсі. У цій будівлі (колишнє казначейство), розташованій на живописному березі річки Псел, зберігаються унікальні скарби вітчизняного та світового образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтв. Широко відома колекція музею, яка нараховує близько XV тисяч одиниць, є однією з кращих серед художніх збірок України, а музей перетворився на значний естетичний і культурний центр області.

Музейні експозиції: живопис, графіка, скульптура

Колекція творів образотворчого мистецтва постійно поповнюється згідно зі специфікою збірки музею, започаткованої Н. Онацьким: твори українських, російських, західноєвропейських майстрів ХVIII - поч. XXст. ст. та художників радянських республік. Сучасна експозиція репрезентує мистецтво України та Росії ХVIII - поч. XX ст. ст. і країн Західної Європи: Італії (ХVI - поч. XIX ст. ст.), Голландії га Фландрії (ХVIІ- ХVIІІ ст.. ст.), Франції (ХVIІ- по XX ст. ст.). Показ вітчизняного мистецтва розпочинається з українського та російського іконопису. Серед канонічних ікон - лик Миколая Чудотворця, образ св. Іоанна Воїна, створений на Чернігівщині у Борзенському монастирі 1790 року, поширені на Сумщині зображення Охтирської Богородиці та ряд українських ікон, виконаних у традиціях бароко.

Світське мистецтво цієї доби широко представлене жанром портрету. Це парсунні зображення М. Залізняка, Д. Апостола, В. Кочубея, епітафіальний портрет гетьмана І. Скоропадського. Ознаками сентименталізму наділена "Дівчина в тюрбані" О. Тимашевського, романтизму портрети О. Кіпренського. Особливої уваги заслуговують психологічні парадні зображення В. Боровиковського та портретна мініатюра. Серед інших жанрів виділяються картини І. Айвазовського, натюрморт І. Хруцького та скульптура К. Клодта (етюди до кінних груп на Анічковому мосту в Санкт-Петербурзі), рельєф "Не опущу меча" І. Шилова.

Російське мистецтво II тіол. XIX ст., позначене розвитком демократичного напряму, представлено творами учасників знаменитого "бунту 14". Це історичне полотно М. Шустова "Іван III розриває ханську грамоту", удостоєне Малої золотої медалі Академії художеств, "Дружина-модниця" Ф. Журавльова", одна з кращих його картин побутового жанру; "Запорізький козак" та "Поміщиця" К. Маковського. Про мистецтво Товариства пересувних художніх виставок дають уявлення портрети І. Репіна та М. Ге, побутові картини М. Неврєва та С. Грибкова, пейзажі і. Шишкіна, А. Куїнджі, О. Саврасова, І.Левітана. Окрасою музейної збірки є офорти Т. Шевченка, графічні аркуші К. Трутовського, Л. Жемчужникова, твори українських художників-демократів "срібної доби": С. Васильківського, С. Свєтославського, П. Левченка, М. Пимоненка та ін.

Експозиція мистецтва кін. XIX - поч. XX ст. ст. відтворює пошуки естетичною ідеалу епохи корінної ЛОМКИ старого світу. Як приклад - твори релігійного змісту художників М. Нестерова та В. Маковського, написані на замовлення мецената П. Харитоненка для соборів міста Суми. Сюди можна віднести дипломну роботу українського академіста І.Селезньова"Князь Дмитро Красний у летаргічному сні", а також твори послідовників академізму А. Мещерського, Є. Волошинов, А. Шильдера. Рисами академічного символізму наділені полотна В. Котарбінського, прийомами імпресіоністичного письма - твори В. Коровіна, О. Средіна, В. Перепльотчикова, В. Зарубіна та уродженця Сумщини О.Богомазова.

У традиціях реалізму виконані полотна передвижників М. Богданова-Бельского "Горе", О. Моравова "Зимовий спорт", І. Владимирова "Перев'язочний пункт", А.Васнецова "Осіннє листя" із серії "Пори року". Справжніми перлинами у музейній збірці є психологічно вирішений твір М. Башкирцевої "Горе" і а філософського змісту портрет "Три покоління" нашого земляка Ф. Кричевського.

Значну частину західноєвропейського мистецтва складають твори італійських художників, які дають певне уявлення про окремі стильові напрямки у художніх процесах Італії ХVI - поч. XIX ст. ст. Риси маньєризму помітні в "Скорботній Богоматері" (коло Якопо Бассано), традиції Високого Ренесансу - у полотнах венеціанської школи ХVIІ ст. Про появу академічного напряму в мистецтві та зародження стилю бароко свідчать монументальні композиції учнів Болонської академії "Жертвоприношення Авраама" та "Суд Париса". Досить повно в експозиції представлено пейзажний жанр: це і романтично-ефектні краєвиди генуезців кола А. Маньяско, римлян Р. да Тіволі та А. Локателлі, "Руїни" Д.Паніні та "Площа Пітті у Флоренції 1773 року" майстра "ведути" Б. Беллотто. Риси реалізму поєднують пейзажні твори XIX ст. Г. Чарді, Д. Мореллі, А. Вольпе. Полотно "Музичний вечір у Тинторетто" X. Дузі є зразком сюжетно-жанрового живопису І пол. XIX ст.

Твори голландських та фламандських майстрів експонуються в одному залі, що дає змогу відзначити спільні корені обох шкіл та їх суттєві відмінності. Так, під впливом фламандського бароко був створений парадний "Портрет Ф. Оранського та його дружини A. Сольмс" голландським художником B. ван Хонтхорстом, учнем В. Дейка. Шляхом реалізму було спрямовано мистецтво голландських художників М. Міревельта, Д. Хальста, Я. ван Гойєна, А. ван дер Неєра, Н. Берхема та ін. Фламандське мистецтво представлено іменами Т. ван Тюльдена, учня П.-П. Рубенса, Я. Фейта, Л. ван Удена та цілим рядом послідовників цього стилю. У реалістичних традиціях виконано побутові картини В. фон Герта та Г. ван Тільборха.

Етапи динамічного розвитку різних художніх напрямів французького мистецтва ХVIІ - поч. XX ст.ст. відтворює експозиція цього розділу. На початку ХVIІ ст. у рамках класицизму був виконаний "Пейзаж з річкою" К. Желе, рококо -"Сцена в саду" Н. Ланкре, зразками романтичних пошуків у мистецтві II пол. ХVIII ст. стали марини К. Верне, руїни Р. Гюбера, ідеалізований портрет В. Лебрен. Риси реалістичного мистецтва . XIX - поч. XX ст. ст. знайшли відображення у пейзажах художників барбізонської школи; Ш. Плессі, Л. Ріше, Г. Ало, імпресіонізму - в полотні "Купальщиці" П. Мадліна.

Музейна експозиція завершується меморіальним залом Н. Онацького (1875-1937), ім'я якого з грудня 1994 року носить музей. Тут представлено творчий спадок Онацького як художника ліричного складу, вихованого на традиціях реалістичного мистецтва передвижників. Це його автопортрети, жанрові картини та цілий ряд краєвидів Сумщини та України.

У залі також експонуються особисті речі художника, документи, фотоматеріали, вірші та ін.

Музейні експозиції: декоративно-ужиткове мистецтво

У зібранні значне місце займають твори декоративно-ужиткового мистецтва, загальна кількість яких нині становить близько 9 тисяч експонатів. Інтерес до збирання рукотворних шедеврів зумовлений історичним фактом - в основі відомої колекції Оскара Гансена домінували раритети декоративного мистецтва. Особливо О. Ґансен захоплювався українською старовиною та польським мистецтвом. Завдяки особистим уподобанням збирача, тисячі відвідувачів музею, починаючи з 1920 року, мали змогу ознайомитись з унікальними зразками порцелянових, фаянсових, скляних виробництв нашої країни XVIII-XIX ст. ст., з деякими екземплярами килимарства та вишивки козацької доби, жіночими прикрасами - дукачами; окрім того, із предметами східного, західного та російського декоративно-ужиткового мистецтва XVII - поч. XX ст., що традиційно входили в експозиційні комплекси разом з живописом та скульптурою.

У 60-80 роки минулого століття колекція значно поповнилася сучасним декоративним та народним мистецтвом, виробами народних художніх промислів України та Росії, окремими зразками антикварного мистецтва. У 1970-х - до початку 2000-х років експозицію відділу було розгорнуто в окремому приміщенні - на двох поверхах найстарішої у місті культової споруди, пам'ятці архітектури поч. XVIII ст. Воскресенській церкві, яку під впливом вимог часу передали православній громаді.

Нині, після декількох років змушеної перерви у роботі, відкрито нову експозицію відділу декоративного мистецтва в основному приміщенні музею. Ця постійно діюча виставка отримала назву "Перлини декоративного мистецтва світу з фондів Сумського художнього музею" і складається з чотирьох розділів, які репрезентують мистецтво України, Росії, країн Західної Європи та Сходу XVII - поч. XX ст. ст.

Головною метою авторів експозиції було створення ефекту присутності людини - з її смаками, уподобаннями, поглядами, зумовленими тенденціями тієї чи іншої епохи, тієї чи іншої країни. Тому-то в експозицію так органічно увійшли живописні полотна, що підсилюють образ часу. Це портрети, пейзажі, натюрморти українських, російських, західноєвропейських майстрів. Оскільки зібрання музею завжди славилося колекцією фарфору, то і на виставці цей вид мистецтва представлено найповніше. Експозиція дає можливість прослідкувати шляхи розповсюдження порцелянових виробництв від Китаю до країн Європи, простежити зміну стилістики фарфорових виробів XVIII - початку XX століть. Серед відомих центрів світового фарфору на виставці експонуються зразки продукції Цзіндечженя (Китай), майстерень Сацума та Аріта (Японія), Мейсенської порцелянової мануфактури (Німеччина), Севрської (Франція) та Копенгагенської (Данія) королівських порцелянових мануфактур, а також Імператорського фарфорового заводу в Петербурзі, приватних підмосковних заводів Ф. Гарднера та А. Попова (Росія), відомий виробництв Правобережної України (Корець, Баранівка, Городниця) та ін. Проте не менший інтерес викликає фарфор малих провінційних виробництв в, таких, наприклад, як Волокитинська порцелянова мануфактура А. Миклашевського, котра діяла у XVIII39-1862 роках на території нинішньої Сумщини (колишній Глухівський повіт Чернігівської губернії). Нараховуючи понад сто раритетних екземплярів, серед яких - знаменита чорнильниця "Бібліофіл", скульптури "Українка", "Жанна д'Арк", "Петро І, волокитинський фарфор став справжньою окрасою музейної збірки.

Досить повно на виставці представлено вироби зі скла західноєвропейських та російських заводів, але найбільш різноманітно експонується українське гутне скло: "барильця, пляшечки, носатки, сулейки, тикви, баклажки"..., а також штофи, плесканки, ведмедики, баранці. Ці типові для української минувшини посудини, описані навіть у "Енеїді" Котляревського - яскраве свідчення високої культури українського народу.

Вперше за 85 років існування музею експонується великий персидський килим, виготовлений у XVIII столітті у середовищі кочівників, котрий разом з раритетними українськими килимами XVII -поч. XIX ст. ст. потрапив до музею із колекції О. Гансена. Поруч із ним доречно сприймається бронзовий ритуальний посуд для омивань, прикрашений рослинним гравірованим орнаментом, створюючи справжню оазу маловідомої нам мусульманської культури. Смисловим центром всієї експозиції став розміщений серед європейських меблів, фаянсу та бронзи польський весільний килим XVIII століття з гербами родин, що беруть шлюб, підсиливши враження віртуальної присутності людей минулих епох.

Усього на виставці знайшли своє місце в різноманітних експозиційних комплексах понад семисот експонатів - справжніх рукотворних шедеврів, об'єднаних не тільки за своєю приналежністю до декоративно-ужиткового мистецтва, але й здатністю художньо виразити тенденції часу, стиль епохи, зумовлені релігійними, політичними, естетичними впливами, а іноді просто модою чи смаками окремих людей.

Прихильники цього виду мистецтва, серед яких, перш за все, студенти спеціалізованих факультетів сумських навчальних закладів: педагогічного університету та вищого училища мистецтв і культури, а також учні шкіл, вихованці гуртків народної творчості, працівники місцевих художніх промислів та фарфорового заводу побачили знайомі і незнайомі експонати, що набули зовсім іншого звучання в контексті нової концепції експозиції [1, с.16-20]

ІV. Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво Сходу в колекції Сумського художнього музею ім. Н. Онацького

В експозицію відділу декоративно-ужиткового мистецтва увійшли кращі світові зразки ХVІІ - початку ХХ ст. ст. з фондів музею за такими розділами: мистецтво країн Далекого та Близького Сходу, Західної Європи, а також України та Росії.

Колекція декоративно-ужиткового мистецтва у зібранні Сумського художнього музею була сформована в 1920-ті роки на основі регулярно зібраної приватної колекції відомого мецената Оскара Гансена, в яку перш за все входили раритети української минувшини (килими, гутне скло, порцеляна, дукачі тощо), російське та західноєвропейське мистецтво (головним чином скло, порцеляна, бронза, тканини). Пізніші поповнення фондів відбувалися у 1930-1950-ті роки за рахунок надходжень з інших музеїв країни (в основному це зразки східного та західного мистецтва) та у 1970-1980-ті роки шляхом закупок у спеціальних антикварних салонах-магазинах або у приватних колекціонерів. Перший розділ експозиції представлено уславленим китайським та японським фарфором,це зразки продукції Цзіндечженя (Китай), майстерень Сацума та Аріта (Японія) ; різьбленим деревом, каменем, кісткою, а також зразками вишивок і перегородчастої емалі. Вперше за 85 років існування музею експонується великий персидський килим, виконаний у середовищі кочівників Близького Сходу на початку ХІХ ст. Вироби з металу представлені іранськими кумганами та чашами для ритуальних омовінь, прикрашеними традиційними рослинними орнаментами [1, с. 16-20].

Давайте-но розглянемо їх більш детально. Колекція виробів майстрів Китаю, Японії, Індії, Ірану, Туреччини та інших Східних країн у відділенні декоративно - прикладного мистецтва налічує близько 200 экспонатів. Багато з них потрапили з Московського Державного музею східної культури, в останній період - внаслідок контактів з приватними колекціонерами з Харкова, Москви . Всі дані про ці витвори досить приблизні та іноді відсутні і зовсім. Майже кожне з них потребує уточнення місця та часу виготовлення. В минулому 10ти-літті увага була приділена виробам, які увійшли в постійну експозицію музею «Мистецтво народів Сходу» (125 робіт). Всі вони знаходяться в залі №5 [6, с. 46-47] Експозиції 5 залу знайомлять відвідувачів з художніми ремеслами, поширеними в країнах Сходу, засвідчуючи високий рівень розвитку духовної культури народів.

Колекція середазіатського металу кінця XVIII- початку XX віку складається в основному з побутових витворів: чойдиш - посуд для кип'ятіння чаю, та кумган - посуд для вмивання.

Іранські вироби з металу представлені предметами культового, а також побутового значення (піали, ліхтар - «фанус»). Декор досить пізніх за часом сосудів бере свій початок в середазіатському мистецтві (XVII ст), повязаним з забороною ісламу зображати живих істот. «Чеканні» витвори з міді, відрізняючись чітким стійким, часто повторюючимися формами, заткані дрібними гравірованими узорами арабського орнаменту, спорядженому на строгій математичній основі. В арабесці поєднуються геометричні форми з трансформованими образами рослинного та тваринного світу, умовно відображаучими дійсність. Органічно поєднуються з музичним ритмом насиченого орнаменту чойдишу (XVIII ст) характерні риси літер арабського алфавіту, які повідомляють ім'я його автора - Мулла Абд аль-Халік Хакі. В декорировці іранської піали XIX ст зустрічаються рідкісні в мусульманському мистецтві люди і тварини, повністю підвладних текстурі малюнка. Постійні контакти між народами Середнього та Далекого Сходу призвели до взаємного збагачення культур різних країн, спроможних зберегти при цьому відповідні етнічні характерності.

Батьківщина одного з найдавніших видів декоративно-прикладного мистецтва - мистецтво фарфору - Китай. В невеликому зібранні китайського фарфору XVIII-XX ст. ст. виділяються ваза та блюдо, розписані в мотиві «рожевого сімейства». Ефектна рожева емаль, з'явившись в XVIII ст. увійшла в ужиток одночасно з лимонно - жовтою та білою, утворивши нову гамму з цілою серією старих емалів так зване «рожеве сімейство». Фарфор з таким розписом був відмічений яскравою декоративністю. Зображення на вазоні та блюді в жанрі хуа-ньяо (квіти - птиці) відображають поетично образне відображення природи, заперечуючи в малому та непомітному - безкраю красу та велич світу. Кожен з елементів прописів вазона має символічне значення: хащі піонів - образ весни, багатства, поваги; лотоси - відповідні ліній порі року-відображення чистоти; хризантеми - квіти осені, веселощів, але в той же час нагадуючи про швидкоплинність життя; квітуча слива (мейхуа) - пов'язується з образами зими.

В експозиції - декілька виробі з фарфору та фаянсу виготовлених в Японії. Цілесобразністю форми відмічений фарфоровий горщик XIX ст., прикрашений в швидкописній манері рослинним мотивом (розпис кобальтом). Роботи XVIII-XIX ст. ст. з майстерень Сацу-ма - один з найбільших керамічних центрів Японії, заснованого ще в XVI ст. корейськими гончарями, - відрізняються кремуватою поверхнею вкритою сіткою «крапле»(тріщинок) різнокольоровим розписом та позолотою.

Великою популярністю в країнах Далекого Сходу з давніх-давен користувалось різьблення по кістках та каменю. Серед небагатьох експонатів виконаних за технікою різьблення по кістках, привертає увагу створка японської ширми майстра Акио ( ІІ пол. XIX ст.). Мотив «бревенчатых мостков», перекинутих через річку, порослий ірисом пов'язаний з поезією Наріхари сумуючим за своєю далекою коханою дівчиною.

Поетичне начало, продиктоване чуйним відношенням до природного матеріалу характерне для «резных камней»( флакони, стопки для пензлів та ін. вироби з Китаю та Японії XIX ст.). Гарний оброблений майстром камінь, який складається з декількох мінералів (блакитного та синього халцедону, опалу, гірського хрусталю). Різці майстра намічають в нерівному об'ємі каменю квіти, пташок, фігуру лежачої людини при цьому не порушуючи природньої цілісності форми.

Різьблення по дереву було відоме в Китаї з давніх-давен. Багаторазове зображення божеств, легендарних та театральних постатей, предмети побуту, архітектурні деталі вирізьблені майстрами з різних порід дерев. При цьому вони часто тонувались, вкривались темними кольорами лаку. У вітрині-бездоганна за виконанням лісова скульптура, зображаюча даоського святого (XIXст). М'які об'єми з плавними лініями різьблення поєднуються з напливами та впадинами в текстурі дерева, з формою підставки з переплетених коренів різної товщини. Все це додає персонажу внутрішньої динаміки. Затемненням та висвітленням різних частин замальовується просторова глибина зображення. Важливе місце займали різьблені вироби з бамбуку, одне з них - стопка для пензлів з рельєфними сценками з життя святих - демонструється в залі музею. В працях з дерева проявилось бажання китайських майстрів до реалістичної передачі образів, вміння повністю розкрити в процесі обробки виразність натуральних властивостей матеріалу. Чудова ваза кінця XVIII-XIX ст. ст., виконана за технікою різного лаку. Лак, отриманий шляхом тривалої обробки смоли дерева нишу, декількома шарами наносився на каркас виробу. Малюнок намічався голкою,а потім вирізався гострим ножем, створюючи при цьому вишуканий декоративний ефект завдяки випуклим і углубленним частинам зображення.

Китайська перегородна емаль XIX-XX ст. ст. ( вазони, чайники, та ін.) приваблює увагу яскравим аплікативним узором. Перегородна емаль (головним образом на міді) - один з способів художньої обробки металу, відомий в Китаї з давніх часів. Це заливка ячейок, створених тонкими металевими перегородками, припаяні на металеву поверхню ребром по лінії малюнка, легкоплавкими глухими білими і змальованими глазурями.

Доповнює експозицію Китайська та Японська вишивки на шовку гладдю, стебловим швом (XIX ст.). Точність виконання та вишуканість відрізняють японське декоративне панно з зображенням гілки квітучого персика - символу довготривалого життя - та птах на ній.

Китайське панно «дракон в небі», створене за технікою злотного шиття «по карті» (XIX ст.), відрізняться чітким композиційним ладом. Вишитий на ньому дракон серед стилізованого узору блискавки та неба мав традиційне значення, пов'язане з весільним шлюбом Неба та Землі.

Значна частина колекції відведена витворам з художнього металу, виробленим в Тибеті, Монголії, Японії, Китаї в XVI-XIX ст. ст. Вироби виконані за технікою відливу за видаленою пізніше восковою моделлю, створюють персонажів буддійського пантеону. Складна іконографія божеств, канонізація відображеної мови, стійкість композиційних схем разом з високим виконанням - характерні особливості буддійської скульптури.

У вітрині також виставлені японські та китайські вироби побутового призначення(курильниці, треножники, весільне дзеркало,сахарниця та ін.)

Циліндричні стакани, блюда, вазони кінця XIX-XX ст. ст. з бронзи, міді, прикрашені гравюровкою, деякі з кольоровими пастами, знайомлять з одним із найбільш традиційних ремесел Індії [3, с.134-138].

V. Моделі уроків «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво Сходу»

Згідно з держаною програмою, вивчення мистецтва Сходу передбачається в 11 класі. Вона є складовою частиною системного розділу присвяченого візуальним мистецтвам Європи, Далекого та Близького Сходу, Африки. На вивчення образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Сходу держава виділяє лише 2 учбові години. Одна з них присвячена образотворчому і декоративно-прикладному мистецтву Далекого Сходу, а інша - декоративно-прикладному мистецтву Близького Сходу.

Спробуємо навести один з можливих варіантів проведення уроків за кожною темою.

Урок №1

Тема уроку. ОБРАЗОТВОРЧЕ І ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО ДАЛЕКОГО СХОДУ.

Мета уроку.

Дидактична - познайомити учнів з характерними рисами формування китайської культури, розглянути твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва; вчити учнів аналізувати твори мистецтва, виділяти специфічні риси національно - жанрового характеру;

Розвиваюча - розвивати мислення, пам'ять, увагу, уяву, усне і письмове мовлення, навички роботи в парах, малих групах;

Виховна - виховувати особистісне відношення до китайської культури взагалі, окремих творів мистецтва; культуру спілкування, співпраці.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Наочність, обладнання: ілюстрації із зображенням китайської порцеляни, зошит, підручник, письмові приладдя.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

• Вхід дітей до класу. Привітання .

• Створення позитивної атмосфери в класі.

• Облік відсутніх.

II. Повідомлення теми уроку та очікуваних результатів. Мотивація навчальної діяльності учнів. Сьогодні ми здійснимо уявну подорож до однієї з країн Далекого Сходу , країни, яка має дивовижну культуру - Китай. Зачарування світом краси - естетична домінанта китайської культури. Таємниця краси для китайців - у неповторності миті, кожної деталі окремо, що створює разом єдине ціле. Все життя китайського народу перетворено на мистецтво. Китайські митці створили неповторні образи в мистецтві, сповнивши їх національними рисами. Природа - міра всіх речей (образотворче мистецтво Китаю). У Китаї, країні гір та неосяжних річкових долин, стихії безмежної природи мали владу над людиною. Саме тому еталоном життя китайців стала сама природа. Уособлення релігійних уявлень і філософських роздумів, вона сприймалася як величезний Космос, маленькою частинкою якого була людина. Все життя людини, вся її духовна діяльність стали співвідноситися з природою, а спілкування з нею перетворилося на складну та деталізовану естетичну систему. Відкриття естетичної цінності природи зумовило формування своєрідного просторового мислення, внаслідок чого виник самостійний жанр - пейзажний живопис. Саме він на десятки віків став провідним видом китайського мистецтва.

Безумовно, пейзажний живопис не вичерпував усього розмаїття тем та образів китайського середньовічного мистецтва. У пошуках істинного уявлення людини про світ різні покоління на різних етапах розвитку зверталися до естетичних можливостей усіх видів мистецтва: архітектури, скульптурної пластики, живопису, каліграфії.

Ітак, тема уроку «Образотворче і декоративно-прикладне мистецтво Далекого Сходу» В кінці уроку ви зможете:

- називати найвідоміші твори образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва Китаю;

- називати характерні риси китайського живопису та порцеляни

- висловлювати особистісне ставлення до окремих творів китайського мистецтва та китайської культури взагалі.

„Мозковий штурм"(як мотиваційний прийом).

„Що я знаю про Китай?"( діти називають всі власні асоціації, знання, пов'язані з Китаєм):

- Китайський чай

- Національні костюми

- Кімоно

- Характерний зовнішній вигляд китайців

- Китайська стіна, суші, тощо.,

III. Виклад і засвоєння навчального матеріалу.

1. Робота в малих групах „Спільнийпроект".

Клас об'єднується у7 - 8 малих груп ( по 5-6 учнів). Кожна група отримує завдання опрацювати друкований текст з наочністю, в якому описані характерні риси і найвідоміші твори китайської кераміки (для кожної групи окремо один з видів мистецтва). Результати опрацювання представити у вигляді таблиці

Алгоритм роботи в малих групах:

• За допомогою вчителя діти об'єднуються в малі групи .

• Вчитель усно оголошує завдання, а потім у друкованому вигляді - кожній малій групі.

• Запитання учнів щодо виконання даної роботи (що не зрозуміло).

• Розподіл ролей в групах: спікер, секретар, посередник, доповідач, рядові члени групи.

• Нагадування вчителем основних правил роботи в малих групах: взаємна повага, активне слухання членів групи, утримання від оцінок та образ інших учасників, висловлювання по черзі тощо.

• Проведення основної роботи( 15 хвилин).

• Оголошення результатів роботи.

Приклади друкованого матеріалу для малих груп:

Китайська ПОРЦЕЛЯНА

Азіатські правителі вірили: якщо хтось замислив їх отруїти, то на наявність отрути в їжі чи напої вкаже китайський порцеляновий посуд - сулії, чаші, блюда, - змінивши свій колір. Тому порцеляну виписували з Китаю. Ця країна дала світу шедеври порцеляни, секрети виготовлення якої передавалися з покоління в покоління. У VII ст. за доби династії Тан (608-907 рр.) з'явилися перші витвори з білої прозорої порцеляним (мал. 1). У період династії Сун (960-1279 рр.), неначе змагаючись із самою природою, керамісти створювали вази кольору «неба після дощу», застосовували для прикрашання бісквітної порцеляни кольорову емаль. (мал.2) Поряд із витонченими і стриманими за стилем творами в розписах часто спостерігаємо півонії або чорний підполивний орнамент. В азіатських країнах звичай пити чай поширився у XV ст. У Європі перші відомості про цей напій з'явилися в 1559 р. завдяки голландцям, які привезли чай, куплений у китайських купців. Легенда пов'язує розвиток порцелянового виробництва з вживанням чаю. Один благочестивий буддійський святий мав дати обітницю утримання від сну. Оскільки виконати це було важко, він вирвав свої вії і кинув їх на землю. З них виріс чайний кущ, що відганяв сон. Жив цей святий приблизно в VI ст. Яскравою добою китайської порцеляни є період панування династії Мін (1368-1644 рр.). Одноколірність поступається місцем барвистості. З'являється синій колір, і вперше створюються зразки білої порцеляни з малюнками на поливі після обпалювання («у цай» - п'ятиколірна порцеляна),(мал. 3, 4).Форми порцелянових виробів найрізноманітніші: вази для квітів (мал. 6), дзбани різного призначення тощо. Серед мотивів розпису переважають півонії й хризантеми, плоди і тварини, трапляються пейзажі й жанрові сценки, що копіюють живопис і візерунки шовкових тканин. Дуже частим є зображення імператорського дракона, якого легко розпізнати за п'ятьма кігтями. Триває й виготовлення однотонної порцеляни, поступово вводиться зелений колір. У період правління Маньчжурської династії (ХУІІ-ХУПІ ст.) виробництво порцеляни сягало сотень тисяч витворів. З цією епохою пов'язана діяльність найвизначнішого кераміста XVII ст. Тань Іна, який створив низку праць з керамічного виробництва і дав опис 58 типів орнаментації порцеляни. За цієї доби віртуозна майстерність керамістів сягнула вершин у виготовленні сапфірово-синіх речей на кобальтовій основі (мал. 5). Випускаються також вироби огірково-зеленого, фіолетового, жовтого, червоного кольорів. Білий колір має кілька відтінків: молочний, мигдалевий, слонової кістки тощо.