Н.Х.Онацький дуже любив писати осінь,в ній знаходив силу різних відтінків. Вона вся була для нього світом,сяяла,мінилася .І він вдало передавав її чари на таких полотнах як «Парк восени», «Альтанка».

Не цурався художник і побутового жанру. Тут серед його робіт виділяється картина "Біля прядки» розповідь про не легке життя жінки,дні якої пролітають за кужелем.

В 1911 році митець здійснив подорож у Канів до могили кобзаря. В результаті з'явився ряд робіт про місця,пов'язані з іменем Т.Г.Шевченка.

В 1917 році наступила епоха Радянської влади. В ті буревісні часи Никанор Харитонович йшов з творцями Великої Жовтневої соціалістичної революції, ідеями яких був співзвучний його поетичний і малярський доробок. І в роки громадянської війни , а особливо з настанням відбудовного періоду,він,не знаючи втоми,виявляючи дивовижну енергію, веде в Сумах величезну роботу,як громадський діяч. У березні 1920 року при округовій народній освіті було організовано секцію образотворчих мистецтв на чолі з Никанором Харитоновичем Онацьким .

Художник палко дбав і бажав, щоб з надбанням сумського художньо-історичного музею ознайомилось як найбільше людей. Так в 1931році в місцевій газеті «Плуг і молот» з'явилася серія статей про скарби музею,а в Сумській друкарні були надруковані його брошури, присвячені художньо-краєзнавчій проблематиці. Ці праці відзначаються глибокою науковістю і великим фактичним матеріалом. Вони дають широку картину розвитку на Україні з давнини до сучасності тих чи інших видів мистецтва.

Пером вдумливого історика написана робота «Селянський рух на Сумщині в 1905 році». Сам учасник і очевидець революції 1905-1907 років Онацький подає багато факторів,без яких зараз важко обійтися тому, хто досліджував би революційне минуле Сумщини.

З 1924 року починає видаватись журнал "Наша освіта". З позначенням на титульній сторінці «Суми» виходить у світ збірки поезій В.Сосюри, О. Гончара, М.Спарського та ін.

Осторонь такого бурхливого життя Никанор Харитонович знаходиться не міг. Народ потребував його знань і він щедро ділився ними.

Н.Х.Онацький був художником. Він міг би написати сотні талановитих полотен, постійно брати участь у численних художніх виставках. Це продовжувало б заживати йому слави живописця. Але для цього потрібно було відійти від активного громадського життя, громадської діяльності. Подібного зробити він не міг. Він наступав «на власну пісню», щоб десятки тисяч відвідувачів Сумського художнього музею мали змогу оглянути твори класиків російського, українського і закордонного мистецтва, щоб сотні його вихованців вирушали в світ загартовані кращими здобутками людського духу. З краю в край він об'їздив Сумщину, відшукуючи твори живопису, ведучи археологічні розкопки, читаючи лекції для населення. Ні на рік не припинив викладання в школах. Він жив як справжній громадянин.

Для його творів написаних під час роботи у створеному музеї, як і для попередніх властиві багатство кольорових відтінків, переконлива правдивість зображуваного. Вони повні сонця, свіжості, повітря.

Незважаючи на всю увагу митця до малюнка,живопис у нього невимушений,артистичний.

В 20-ті роки в українському радянському мистецтві точилась боротьба між прихильниками реалізму і формалізму. В малярстві з'явились течії, які відстоювали живопис, що все більше тяжів до абстрактності,до глибоко суб'єктивного сприйняття дійсності. Однак Н.Х.Онацький був з тими, хто твердо відстоював позиції реалізму.

А потім почалися його арешти та найстрашніші 30-ті роки. Настала чорна осінь тридцять сьомого року, коли через місяць після арешту, наприкінці листопада, Никанора Харитоновича Онацького розстріляли без суду та слідства, таким чином він розділив долю багатьох репресованих, що й буде предметом розгляду у наступному параграфі даного дослідження.

Спадщина Н.X.Онацького займає гідне місце серед великого доробку українського образотворчого мистецтва. Саме завдяки подвижницькій справі таких діячів, як він, набувало свого значення культурне життя провінцій, яке органічно вливалося в могутній потік вітчизняного мистецтва першої чверті двадцятого століття.

Важко переоцінити внесок Н. Онацького у розвиток художнього життя Сумщини, зокрема музейництва та викладацької справи. Образ цієї людини завжди залишиться для нас світлим i нескореним. Таким ми його спостерігаємо на автопортретах, які є найкращим здобутком художника, що органічно вписується в історію українського портретного мистецтва.

1.3 Репресії, втрачені надії

Українська музейна справа пережила декілька хвиль репресій: 1925, 1933, 1934, 1937-1938 років. За свідченням Миколи Макаренка, саме в 1925 р. було «оголошено гоніння на директорів українських музеїв». Н.Х.Онацького заарештовували тричі: у 1934, 1935, 1937 роках. Про свій перший арешт Н.Х.Онацький розповів під час допиту в 1935 р. Відповідаючи на запитання слідчого, він пояснив, що в 1934 р. протягом 47 діб знаходився в Харківському обласному відділі ДПУ у зв'язку з тим, що проходив у справі групи музейних працівників, але його справа до суду не дійшла і він був звільнений з-під варти. Як ми вже зазначали у першому параграфі даного розділу, після звільнення з Сумського художнього музею Н. Онацький деякий час мешкав у Сумах, а в 1934 році переїхав до Полтави, де його прийняли до краєзнавчого музею на посаду заступника директора з наукової роботи. Тут він очолив роботу зі створення нової експозиції періоду феодалізму, за зразок для якої взяв концепцію діючої експозиції Харківського історичного музею. У процесі роботи Н. Онацький систематично звертався за допомогою до колег із Харківського музею. Саме за їх порадою він вилучив з майбутньої експозиції всі предмети, які могли здатися занадто «націоналістичними» [19, 19].

Тим часом Полтавське ДПУ, починаючи з листопада 1933 р., відкрило на Н.Х.Онацького справу під кодовою назвою «Експонат», до якої сторінка за сторінкою надходили доноси від нових колег Н.Х.Онацького. Таким чином, саме на закінчення роботи Н. Онацького з новою експозицією в музеї очікували полтавські енкавеесівців, і після її завершення в 1935 р. його спочатку звільнили з роботи і через деякий час заарештували.

Формально Н. Онацького звільнили з роботи за колишню його належність до партії есерів. Про свою партійність він відповідав на кожному допиті, фігурувала вона і в кінцевому вироку. Що ж до «націоналістичної пропаганди музейними засобами»,то, як свідчить «Справа Онацького»1935 р., ці звинувачення базувалися на речових доказах, серед яких були фотографії експонатів, знятих ним свого часу з експозиції: скульптура Позена «убитий козак»,манекени в костюмах козаків і гайдамаків. Була також література, вилучена під час арешту: книги М. Грушевського, Б. Грінченка, М. Сумцова, С.Таранушенка, інших авторів-україністів. Але найбільше питань викликав напис-експлікація "Лінійні роботи" до малюнка: «Посіяли, поорали, та нікому жати. Пішли наші козаченьки лінію копати. У Глухові, у городі усі дзвони дзвонять. Да вже наших козаченьків на лінію гонять».

На малюнку на першому плані сивовусий козак з тачкою на будівництві каналу за часів Петра І («канальские работы»), де серед представників різних національностей працювали й українці.

По всіх пунктах звинувачення Н. Онацький давав логічні й обґрунтовані заперечення, з жодним із них він не погодився. Майже рік тривали допити, на яких повторювались одні і ті ж питання: про належність до партії соціалістів-революціонерів і «націоналістичну пропаганду музейними засобами» [32]. Ситуація складалась таким чином, що Н. Онацький вже не міг сподіватися, що вийде живим з катівні. Та сталося диво: (постановок) від 2 червня 1936 р. карне переслідування припинили, і його було звільнено. До останнього арешту у вересні 1937 р. Н. Онацький ніде не працював, ніяких матеріалів про останній рік його життя не збереглося.

На відміну від «Справи Онацького» 1935 р., другої справи тридцять сьомого року немає: слідство або не велось, або матеріали були знищені. В єдиному протоколі допиту зазначено, що Н. Онацький визнав усе, проти чого мужньо вистояв у 1.935 р., наче йшлося про іншу людину. У цій справі є вирок і довідка про його виконання. Розстріляли Н. Онацького без суду І слідства за постановою «особливої трійки». В остаточному вироку значилося: «бывший эсэр, в 1934-1935 гг. арестовывался за к-р деятельность, участник к-р националистической организации... Расстрелять».

23 листопада його розстріляли за постановою трійки при управлінні НКВС по Полтавській області. В обвинувальному висновку вказувалось, що він був „завербований полтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні". Тоді Н.Х. Онацькому було 62 роки.

У листі прокурора Полтавської області від 02.10.1956 р. повідомлялось: „Н.Х.Онацький реабілітований, його справа закрита за відсутністю складу злочину" [8, 30].

Місце поховання художника і поета невідоме. В Полтаві на міському цвинтарі, де похована дружина художника Надія Василівна, зроблено напис з датами народження і смерті Н.Х.Онацького.

Останнім часом з родинного архіву художника до Сумського художнього музею надійшло понад ста оригінальних матеріалів, документів, фотографій, які свідчать про плідну роботу Н.Х. Онацького.

На жаль, в музейних фондах не залишилось жодного акту за підписом Н.Х.Онацького. Як свідчать колишні працівники музею, наприкінці 1950-х років всі документи 1920-30-х років були знищені. Це може пояснюватись тим, що тривалий час і після реабілітації Н.Х. Онацький вважався „ворогом народу". І тільки з особистого архіву художника, переданого в 1998 році його донькою Наталією Никанорівною, можна дізнатись, де саме їздив Онацький по Сумщині з метою збирання творів мистецтва для музею, насамперед, зі зруйнованих революцією і громадянською війною приватних садиб і маєтків.

Найщасливіший період в житті Онацького - двадцять років, проведених в Сумах, коли він писав картини, займався художнім оформленням, археологічними розвідками. Про це свідчать зарисовки та малюнки із зображенням поміщицьких маєтків в Хотіні та Славгороді, а також кольорові зображення курганів з кам'яними бабами трипільської доби. Никанор Харитонович згадував: „Чимало я стоптав стежок по тих місцях, де жив і працював". Документальні матеріали, пов'язані з репресією художника, викривають ставлення влади в ті ганебні 1930-ті роки до творчих особистостей, в тому числі до Никанора Харитоновича Онацького, який зробив вагомий внесок у розвиток і збереження національної культурної спадщини.

Висновок до 1 розділу

Никанор Харитонович Онацький - талановитий художник поет, драматург, археолог, мистецтвознавець, педагог, активний громадський діяч.

Виняткова роль належить Н.X.Онацькому в розгортанні культурного життя на Сумщині. Своєрідним незгасаючим вогнищем культурного життя на Сумщині став створений у 1920 р. з ініціативи Никанора Харитоновича історико-художній музей, яким він керував протягом одинадцяти років.

Творчість Н.Х.Онацького - живописця починається після революції 1905-1907 рр. Два фактори остаточно визначають творче обличчя художника. Революція, яка виявляє могутність народних мас,допомагає більш оптимістичному сприйняттю оточуючої дійсності. Впливає і поглиблене ознайомлення з роботами двох великих художників Слобожанщини С.Васильківського і П.Ловченка.

Мистецька й життєва доля Никанора Онацького досить типова для українського інтелігента, який народився в простій селянській родині, де любили народні пісні, малярство, вишиванки.

Мистецька спадщина Н. Онацького налічує понад триста творів живопису і графіки. У творчості Н.Х. Онацького втілилися кращі традиції українського реалістичного мистецтва другої половини XIX - початку XX ст.

Спадщина Н.X.Онацького займає гідне місце серед великого доробку українського образотворчого мистецтва. Саме завдяки подвижницькій справі таких діячів, як він, набувало свого значення культурне життя провінцій, яке органічно вливалося в могутній потік вітчизняного мистецтва першої чверті двадцятого століття.

Важко переоцінити внесок Н. Онацького у розвиток художнього життя Сумщини, зокрема музейництва та викладацької справи. Образ цієї людини завжди залишиться для нас світлим i нескореним. Таким ми його спостерігаємо на автопортретах, які є найкращим здобутком художника, що органічно вписується в історію українського портретного мистецтва.

У 1960-1980 рр. родина художника (його вдова Н.В.Онацька жила у Полтаві у 30-60 роки) передала твори Онацького до Сумського художнього музею. Треба віддати належне Надії Василівні: завдяки її зусиллям поволі виходило з непам'яті ім'я Н. X. Онацького. Ще в 70-х роках відбулися виставки збережених нею художніх полотен. На щастя, не справдились розпачливі рядки поета, написані між в'язничних стін: «Все піде в царство небуття, Сліду жаданого не кине...» Наприкінці 1995 р. його ім'я було присвоєно Сумському художньому музею.

Розділ 2. Місце і роль Н.Х.Онацького в становленні Сумського художньо-краєзнавчого музею

Сумський обласний художній музей ім. Никанора Онацького заснований протягом 1920-1922 рр., має одне з найзначніших в Україні зібрань вітчизняного і зарубіжного образотворчого і декоративного мистецтва ХVІІ-ХХ ст.

Ситуація з мистецькими скарбами на землях, які в 1939 р. були об'єднані в Сумську область, через певні історичні обставини склалося таким чином, що в 20-ті роки XX ст. вони були сконцентровані у трьох музеях - Лебединському і Сумському художньо-історичних то Роменському краєзнавчому, де у своїй більшості збереглися до наших днів. За кількісним і якісним складом мистецької спадщини регіону пріоритети були і залишаються за художньою збіркою Сумського обласною художнього музею. Він є головним осередком, до функцій якого входять пошук і дослідження, відродження і збереження, експонування і пропаганда іншими засобами мистецького надбання краю. Основні фонди музею, які на сьогодні налічують понад 14 тисяч одиниць збереження, мають потужний потенціал для подальшої розбудови музейної справі на Сумщині, яка за останнє десятиліття зазнала певних втрат.

На теренах Сумщини, як у цілому в Україні, становлення музейної справи було доволі запізнілим процесом, зумовленим певними історичними обставинами Перші музейні заклади у сумському краї виникли на початку XX ст. як наслідок археологічних і епіграфічних досліджень, які проводилися на цій території, вже починаючи з XIX ст. Це були два округові музеї у Конотопі (1900 р.) і Глухові (1903 р.). Організація наступної групи музейних закладів, яка відбулася протягом 1920-1922 рр. (в Лебедині, Ромнах і Сумах) пов'язана з громадянською війною і революцією.

Реальну хронологію початкового періоду розбудови музейної справи на Сумщині сьогодні можне встановити з розвідки В.Дубровського "Музеї на Україні", яка вийшла друком у 1929 р. в державному видавництві України. Автор цієї унікальної і невідомої сучасним дослідникам публікації зробив огляд і аналіз музейної справи в Україні, охарактеризував музейні фонди відповідно до їх профілів, надав повний перелік музеїв і основні показники роботи станом на 01.01.1929 р., назвав подвижників музейної справи більшість з яких вже на початку 30-х років XX ст. зазнали політичних переслідувань і репресій (серед них фундатор Сумського музею Никанор Онацький).

У 1920 році, втілюючи в життя декрети молодої Радянської держави у галузі культурного будівництва, Сумський повітовий виконавчий комітет виніс рішення створити в місті художньо-сторичний музей. Найактивнішу участь у збиранні музейних цінностей брав, окрім Н.Х.Онацького, голова окружної Ради профспілок В.Рибальченко. Організація його проходила при підтримці партійної організації та громадськості міста за надзвичайно складних умов розрухи, холоду й голоду.

Основою для створення Сумського музею стала частина приватної мистецької збірки (близько 5,5 тисяч експонатів) О. Гансена, яку було виявлено у 1919 р. в одному з сумських маєтків і націоналізовано. Регулярно складене художнє зібрання знаного київського збирача Оскара Германа Гансена свого часу органічно увійшло окремими своїми частинами до складу відомих музейних зібрань України: Національних історичного і художнього музеїв, Київського музею російського мистецтва, Музею українського декоративного мистецтва, Музею мистецтв імені Б. і В. Ханенків, Одеського музею західною і східного мистецтво. Щодо Сумською музею, то тільки з надходженням до його фондів колекції О.Гансена у 1921 р. поодинокі предмети старовини, зібрані в Сумах протягом 1917-1920 рр., які, за визначенням Н.Х.Онацького, музейного значення не мали, сформувалися в систематичне науково обґрунтоване музейне зібрання, яке на момент відкриття першої експозиції наприкінці 1922 р. налічувало більше 8 тисяч одиниць збереження.

Отже, влітку 1913 р. Онацький переїздить до Сум, влаштовується у місцевій реальній школі, і знову з запалом віддається педагогічній роботі.

На основі закладу, який він очолював, згодом було створено Сумський краєзнавчий та художній музеї.

Ідея створення музею в Сумах виникла в Н.Х.Онацького на тлі революційних подій. У цих умовах вона набувала свого поступового розвитку, але її втілення залежало від наявності музейного матеріалу. Спочатку це була невелика кількість поодиноких предметів мистецтва і старовини, які стихійно находили до Сум протягом 1917-1918 рр. зі зруйнованих революцією і громадянською війною навколишніх садиб і маєтків.

На той час Н. Онацький , як представник системи народної освіти, був уведений до складу спеціальної комісії, яку очолював педагог П.П.Безсонов. Завдання комісії полягало в збиранні предметів мистецтва і старовини, зосередженні їх у приміщеннях місцевого театру. У 1919 р. в одному із сумських особняків, що нині відомий як пам'ятка архітектури під назвою "Будинок Сумовської", була виявлена частина регулярно складеного художнього зібрання знаного київського колекціонера Оскара Гансена, і Онацькому було доручено проведення роботи із систематизації і складання описів знайденого скарбу.

В тому ж році повітовою владою було прийнято постанову про створення художньо-історичного музею з наданням йому того самого приміщення, де було виявлено колекцію О. Гансена. Але це рішення не відразу і не повною мірою було виконано. Тільки 1 березня 1920 р. органами Наросвіти, під егідою якої створювався музей, Н. Онацького було призначено на посаду директора майбутнього музею.

Щодо музейного фонду і приміщення, то базовими для створення закладу на перших порах вважалися ті предмети старовини (близько тисячі одиниць), які надходили до Сум з регіону протягом 1917-1920 років і, за визначенням Н.Х.Онацького, музейного значення не мали. Не мав музей спочатку і приміщення. Тільки з передачею музею у 1921 р. колекції О. Гансена всі попередні музейні надходження сформувалися в систематичне науково обґрунтоване музейне зібрання, яке на кінець 1922 р. налічувало більше 8 тисяч одиниць збереження. Протягом перших кількох років музею поступово були передані три колишні банківські споруди, після сполучення яких між собою музей уже мав нормальні умови для подальшого розвитку закладу.

У 1928 році Н. Онацький створив при музеї першу в Сумах художню студію. За відсутності бюджетного фінансування протягом кількох років музею було дозволено здавати вільну площу в оренду під магазини і житло. Бюджетне фінансування розпочалося в 1925 році. Наприкінці 1922 р. було відкрито першу музейну експозицію, яку Н. Онацький висвітлив у місцевій періодиці. На початку 1927 р. роботу зі створення музею було завершено і на секції образотворчих мистецтв міськради заслухано доповідь Н. Онацького «Про стан Сумського округового музею». Можна припустити, що відбулося це на прохання директора музею. Як видно з резолюції по доповіді, рішення секції були спрямовані як на підтримку організатора музею, так і на подальший розвиток музейної справи в цілому.

Декілька лаконічних акцентів, що містить у собі резолюція, вказують на той факт, що на той момент уже складалися передумови майбутніх проблем Н. Онацького, пов'язаних з музейною діяльністю, які згодом перетворили його життя на драму. Йдеться про рекомендації щодо створення відділів революційного руху на Сумщині і виробничого, а також про організацію при музеї краєзнавчого гуртка. Саме ці питання фігуруватимуть пізніше в документах при звільненні Н. Онацького з музею.

В резолюції також йдеться про конкретну допомогу, яку необхідно надати музею з боку Президії міськради та інспектури Наросвіти: перевести на державний бюджет, підвищити зарплату науковцям, ввести додаткові штатні одиниці, ін.

Наприкінці 1927 р. вийшла друком брошура Н. Онацького «Сім років існування Сумського музею», в основу якої було покладено доповідь автора на секції образотворчих мистецтв Сумської міськради. Це чи не єдине архівне джерело про часи становлення музею, яке дивом дійшло до наших днів, проте об'єктом дослідження не стало і лише побіжною згадкою потрапило до деяких публікацій наприкінці XX століття.

З 1927 по 1931 роки ситуація навколо Н. Онацького ставала все більш драматичною. Після першого допиту в Сумському ДПУ в травні 1929 р. він через газету «Плуг і молот» у червні того ж року виступив із публічним покаянням з приводу колишнього короткочасного перебування в партії есерів (з березня 1917 по червень 1918) [23].

У заяві Н. Онацький обґрунтував свій вихід з партії есерів і повідомив: «...я вийшов з названої партії, порвав з нею ідеологічні і формальні зв'язки. З того часу я безперестанно працюю в галузі радянської культури і освіти...». Н.Онацький сподівався, що таким чином буде покладено край будь-яким політичним закидам на його адресу, але сталося так, що його заява стала початком енкавеесівської справи, до якої, починаючи з 1930 р., час від часу підшивалися доноси тих, хто спілкувався з ним по роботі і бував удома.

Політичного компромату в них не було, переважно описувалися різні бесіди з Н. Онацьким (йшлося про роботу директора музею і його уподобання), але для Н. Онацького почалося вже зовсім інше життя - життя під постійним наглядом, яке далі ставало все нестерпнішим. Наступні два роки для Н.Х.Онацького були сповнені принизливого таємного нагляду, який він постійно відчував і був вимушений ставати обережнішим у своїх спілкуваннях як у побуті, так і на роботі. Та головний негатив накопичувався в музейній справі, яка за десять років стала сенсом усього його життя. При цьому він намагався підкреслити, що його цікавить наука, а не політика. Своїх уподобань у науково-дослідній роботі він не приховував, і серія опублікованих у 1931 р. наукових розробок музейних фондів свідчить про прихильність до збирання і дослідження українського малярства, гутного скла, порцеляни, килимів і вишивок,етнографічних старожитностей - все це не могло не бути,за мірками ДПУ-НКВС, проявами «націоналізму».

Для цього достатньо навіть переліку публікацій Н.Х.Онацького: «Старовинні кахлі Сумщини», «Українська порцеляна», «Українське гутницьке шкло», «Межигірський фаянс». Про ситуацію, що склалася в музеї в цей період, Н.Х.Онацький розповів пізніше одному зі своїх нових колег по Полтавському краєзнавчому музею: "...погіршились умови життя і роботи. Почали навмисно ламати музей. Спочатку було завдання все базувати тільки на місцевому матеріалі, а потім у цьому побачили шовінізм. Я кілька разів їздив до Харкова, у Главнауку і навіть у ВУЦВК... спочатку... відстояв... кілька разів музей, правда, тоді був Скрипник і з ним ще рахувались. Далі я вже побачив - якщо не хочу бути на Соловках, краще мені самому швидше йти геть...".

У таких умовах Н. Онацький прийняв рішення про звільнення з музею за власним бажанням, а 30 грудня 1931 р. разом із членами комісії підписав акт про "передачу всіх музейних експонатів та звичайного інвентаря". Цей оригінальний документ є найцікавішим серед інших матеріалів з особистого архіву Н. Онацького - він не просто констатує наявність експонатів і музейного обладнання, а й розкриває у ситуацію, яка склалася на той момент навколо Н.Онацького і створеного ним музею.

Інформація, яку можна отримати завдяки цьому акту, виходить далеко за межі звичайного формального документа - аномальним е вже його початок: «….знов призначений директор Сумського Краєзнавчого музею В. Зубченко та директор Художньо-історичного музею Н.Х. Онацький...". Відомо, що організацію краєзнавчого музею в Сумах було розпочато у 1939 р. після створення Сумської області і першим його директором був не В. Зубченко. Таким чином, на початку акта зафіксовано конкретне завдання даної комісії, яке наприкінці документа подається як пропозиція і одночасно є суворим вироком музею: "Разом з тим Комісія знаходить потрібним у зв'язку з реорганізацією музею лишок музейних речей передати до Всеукраїнського єдиного державного музейного фонду, а срібні речі, що не мають музейного значення, слід реалізувати з метою підсилення спеціальних коштів, потрібних для реорганізації музею з художньо-історичного на краєзнавчий." Під "лишком" розумілось усе, що було не краєзнавчого профілю, у своїй більшості то були твори мистецтва, які складали основу музейного зібрання.

В указаному Акті ще одна деталь привертає увагу - серед 13 тисяч експонатів (13 груп збереження), переданих Н. Онацьким, комісія зафіксувала негативний стан тільки однієї групи - "реврух": «...948 речей... Серед експонатів цього відділу є певна частина матеріалів, що готувалися до різних виставок 1920-1923 років й на сьогодні не мають значення, а тому потребують виключення з інвентаря музею» [27]. Акт передачі музейних фондів та інвентаря став суворим вироком як музею, так і Н. Онацькому, який звільнився «за власним бажанням» 1 січня 1932 року.

Все життя Н. Онацького в цей період було підпорядковане подвижницькій діяльності зі створення Сумського музею, проте як обдарована натура він встиг реалізувати себе в різних сферах: мистецтвознавстві і археології, поезії та історії,педагогіці та громадському житті,чим сприяв інтенсивному розвитку культури на Сумщині. У кожній з цих сфер він завжди був на межі ризику: у будь яку мить його могли звинуватити в націоналізмі або формалізмі.

Так, у 1926 р. він очолив комісію зі встановлення першого в Сумах пам'ятника Т.Г. Шевченку за проектом відомого вже на той час скульптора, засновника українського скульптурного авангарду, уродженця Роменщини І.П.Кавалерідзе, який свого часу зазнав утиску за «формалістичні» пам'ятники. Н. Онацький як фахівець усвідомлював, що зображувальні засоби, які використовував скульптор, суперечили догмам «соціалістичного реалізму». Незважаючи на те, що в цей період уже починалися його особисті «політичні проблеми», він довів справу до логічного завершення.

Саме завдяки наполегливим зусиллям в колективу художнього музею, дослідників Б.Ткаченка з Лебедина та Г.Петрова з Сум постать митця постає все об'ємніше. За останні роки опубліковано низку матеріалів, що проливають світло на невідомі та призабуті сторінки його життя, у художньому музеї влаштовувалися виставки його творів та меморіальних речей. І ця благородна справа триває.

Мало відомим залишається той факт, що Н. Онацький займався археологічними дослідженнями. Як нещодавно вдалося встановити, він десь з початку 20-х років був і знайомий з видатним вченим Миколою Макаренком. Згодом відносини їхніх сімей стали зовсім дружніми -- листувалися не лише вони, а й їхні дружини . Дочка художника Наталія Никанорівна пригадує, як її батько разом з Макаренком десь у 1923-25 роках проводили розкопки великого кургану в районі старого аеропорту у Сумах.

Онацькі жили тоді на території військового училища, і маленька Наталка часто бігала дивитися, як ідуть роботи. Було це давно, але Наталія Никанорівна пам'ятає, як всі чекали приїзду Макаренка, а потім як він, піднявшись на курган, виголошував імпровізовану лекцію перед робочими,що працювали на розкопках, на жаль, про ЦІ дослідження більше нічого не відомо.

Більше інформації збереглося про інші розкопки, що проводилися 65 років тому під Сумами в районі Крейдища (нині неподалік Зеленого Гаю). Керівником експедиції був Макаренко. У роботі брали участь працівники Сумського музею на чолі з Онацьким, дружина Макаренка, кілька студентів Київського художнього інституту, місцеві жителі та аспірант С.Магура. Дослідження велися на нині широковідомому археологічному комплексі, який складався з великого городища, селища і могильника. Останній з найбільшим серед слов'янських могильників у світі. Роботи тривали з 20 серпня по 6 вересня. Було розкопано кілька поховань, що дало змогу Макаренку визначити цей об'єкт як унікальну пам'ятку роменської культури, Потім було проведено розвідку на городищі,розкопано 5 курганів у Краснянському лісі, оглянуто городище околиці Сум .

Про ці роботи у 1930 році було опубліковано лише одну статтю, її автор Магура підкреслював, що ці розкопки дали відносно небагатий матеріал, але „досконалі методи розкопів, застосовані від проф. М.О.Макаренка, дали змогу в похованнях виявити інтересні. Саме наприкінці 1929 року проти Макаренка і було організовано переслідування, внаслідок і якого він був змушений вийти із складу Академії. Очікуваної публікації, як і багатьох інших, не з явилося. Майже всі матеріали про ці дослідження були втрачені під час Великої Вітчизняної війни. Але в сім ї Онацьких дивом збереглися три фото, які були зроблені Макаренком саме під час розкопок на Крейдищі. Це ті скупі дані, які є на сьогодні про участь Онацького в археологічних розкопках, але, звичайно, він брав участь і в інших дослідах. І за творчою вдачею, і як директор музею, і як уповноважений Комісії по охороні пам'яток по і Сумському повіту Н.Х.Онацький без сумніву відігравав значну позитивну роль в організації наукових досліджень.

Надалі вважаємо за доцільне розглянути подальший розвиток Сумського художнього музею, створеного Н.Х.Онацьким, що й буде предметом розгляду наступного параграфу.

2.2 Сумський художній музей. Музей сьогодні

Як ми вже зазначали раніше, перші одинадцять років історії музею фізично пов'язані з іменем уродженця Сумщини, професійного художника, педагога, археолога, громадського діяча Никонора Харитоновича Онацького, для якого організація музею в Сумах стало справою життя, але потужний духовний потенціал, закладений його фундатором, простежується і впливає на всю подальшу історію закладу. У 1937 р. Н.Онацького було розстріляно «за націоналістичну пропаганду музейними засобами». Саме репресією першого директора музею обумовлена і то ситуація, що нині музей знаходиться на стадії відродження власної історії, з якої двадцять шість перших років його існування залишаються практично невідомими широкому загалу. Наразі йде процес дослідження і наукової обробки документів з родинною архіву Н.Онацького, який його донька Наталія Никанорівна передала музею наприкінці минулого століття і без яких до цього часу неможливо було відтворити як біографію Н.Х.Онацького, так і початкову історію першого музею в Сумах.

Надалі проведемо короткий огляд більш ніж 85-літньоі історії Сумського художньою музею з акцентом на доленосні еволюційні періоди і часи поточного існування з виконанням звичайних музейних функцій (збереження, дослідження, експонування, пропагандо тощо), та в цьому колі питань - простеження зв'язку між позицією влади і місцем музею у конкретних проміжках часу.

Хронологічно в історії музею виокремлюються три періоди: 1920-1931 рр., 1932-1946 рр., після 1946 р.

Призначення Н.Онацького на посаду директора майбутньою Сумського музею (1 березня 1920 року) не було випадковим - націоналізовані пам'ятки старовини явно носили мистецький характер, а серед членів спеціальної комісії, створеної у 1918 р. під егідою Наросвіти для збирання предметів старовини і мистецтва, які надходили до Сум з поруйнованих навколишніх садиб і маєтків, тільки він мав певну фахову освіту.

Як вже зазначалося у попередніх розділах нашого дослідження, Н.Х.Онацький закінчив Одеське художнє училище, в 1906 р. повернувся до Лебедина (після навчання у Петербурзькій академії художеств), де розпочалася його плідна педагогічно діяльність, яка продовжувалася протягом усього його життя. З 1913 р. він викладав історію мистецтво, живопис, малюнок, інші образотворчі дисципліни в різних сумських закладах.

Саме як фахівцю з образотворчості, першому і єдиному в той час у регіоні професійному художнику Н.Онацькому було доручено організацію музею.

Музейна політика перших років радянської влади була спрямовано на організацію доступу широких верств населення до культурної спадщини, і музейна мережа в цілому по країні зростало швидкими темпами. Тотожні процеси відбувалися й на місцях, керівництво Сумської наросвіти підтримувало Н.Х.Онацького.

І хоча на момент призначення його на посаду майбутній музей не мав не тільки приміщення і штатних працівників, а й музейних фондів, але протягом короткого часу музею були передані три суміжні споруди, після сполучення яких між собою музей уже мав нормальні умови для подальшого розвитку закладу.

За відсутності бюджетного фінансування протягом кількох років музею було дозволено здавати вільну площу в оренду під магазини і житло. Бюджетне фінансування розпочалося у 1925 р. Наприкінці 1922 р. було відкрито першу музейну експозицію, структуру якої Н.Онацький докладно по кожній залі висвітлив у місцевій періодиці. За основу побудови експозиції було взято принцип показу за матеріалами по технікам виконання творів мистецтва: у перших двох залах експонувалися графічні твори як відомих вітчизняних художників, так і французьких, італійських, американських майстрів. Живописні роботи вітчизняних художників (українських і російських) XVIII - початку XX ст. були розміщені у декількох окремих залах разом з вітчизняною скульптурною пластикою і декоративним мистецтвом. Так само експонувалися в трьох залах і твори живопису та декоративного мистецтва західноєвропейських і східних майстрів ХVІІ-ХІХ ст. Незважаючи на те, що вітчизняне мистецтво в експозиції презентувалося в руслі загальноросійської культури, українське національне спрямування було очевидним. Тож, дві зали Н.Х.Онацький оголосив "українським відділом" з визначенням його як найбільш повного і цікавого відділу минулого життя України, тут експонувалося старе українське скло, старі українські килими, старі вишивки, межигірські фаянсові вироби, невеличка збірка козацької зброї, картини різних художників з українського життя.

Другий етап музейної історії, який розпочався після звільнення Н.Х.Онацького, можна охарактеризувати як період боротьби за виживання. З 1932 р. по 1937 р. йшов процес реалізації пропозицій комісії з передачі фондів від Н.Х Онацького іншій особі, зафіксованих в акті (оригінал якого з автографами зберігається нині у музеї): "..Комісія знаходить потрібним у зв'язку з реорганізацією музею залишок музейних речей передати до Всеукраїнського єдиного державного музейного фонду, а срібні речі, що не мають музейного значення, слід реалізувати з метою підсилення спеціальних коштів, потрібних для реорганізації музею з художньо-історичного на краєзнавчий". Під "залишком" розумілося все, що не було краєзнавчого профілю, здебільшого, це стосувалося творів мистецтва, які складали основу музейного зібрання.

Процес знищення музею, який тривав кілька років поспіль, був припинений після виходу у світ урядової постанови "Про музеї", яка вимагала від місцевих органів влади "розібратися з профілями музеїв, які є переплутаними". Після офіційного визнання у 1937 р. художнього профілю Сумського музею протягом 1938-1939 рр. до його фондів неодноразово надходили твори західноєвропейського і вітчизняного живопису з Ермітажу, Третьяковської галереї та інших музеїв країни.

Згідно з актом, Н.Х.Онацький залишив наступникам більше 13 тисяч експонатів. Кількість тих, що залишилися у фондах до 1941 р. невідома, але найцінніші мистецьки речі, зібрані Н.Х.Онацьким, були збережені і наразі експонуються в постійних музейних експозиціях. Під час Другої світової війни вони були евакуйовані і знаходилися під наглядом фахівців з Третьяковської галереї в Новосибірському оперному театрі, у 1946 р. основний фонд налічував менше 5 тисяч експонатів. Під час Великої Вітчизняної війни співробітники музею, проявивши справжній героїзм, евакуювали найцінніші експонати. Значна частина робіт, що їх не встигли вивезти (1822 твори), була спалена гітлерівцями разом з приміщенням музею. У 1945 році колекція повернулася в рідне місто. Невдовзі музей розпочав роботу. Було поновлено вивчення експонатів, ускладнене необхідністю реставрації ряду творів і втратою наукового архіву та бібліотеки. Поступово активізувалася збиральницька діяльність. Музею подарували свої твори художники М.Барсамов, М.Жуков, С.Луньов, В.Литвинов. Колекція відділу радянського образотворчого мистецтва періодично поповнювалася творами із всесоюзних та республіканських художніх виставок.

Серед нових надходжень також були роботи М. Богданова-Бєльського, І.Похитонова, Р. Фалька, А. Мещерського, Є. Волошинова, А. Штекліна, В.Минаєва, С.Васильківського. Колекція українського радянського мистецтва збагатилася творами Ф.Кричевського, П.Волокидіна, І.Кавалерідзе, К.Трохименка, М.Глущенка.

З 1946 р. до середини 1970-х років музей свого приміщення не мав, його експозиції працювали в декількох залах будівлі обласної філармонії.

Другу половину 1970-х і 1980-ті роки в історії музею з огляду на його еволюцію можна порівняти з першим десятиліттям існування закладу. У цей період музею були надані двоповерхові пам'ятки архітектури - в колишній Воскресенській церкві (XVIII ст.) більше двадцяти п'яти років існувала експозиція декоративного мистецтво, а колишній Головний корпус будинків Державного банку (1890 р.) був пристосований під експозиції творів живопису, графіки і скульптури і з того часу є основною музейною будівлею.

Активними темпами йшов процес комплектації музейних фондів, які за цей період збільшилися на 8 тисяч.

З 1989 р. кілька років поспіль у Троїцькій церкві м. Суми на правах самостійного відділу музею діяла скульптурна галерея І.П.Кавалерідзе, яка презентувала художньо-меморіальний спадок видатного уродженця Сумщини, відомого скульптора, драматурга, кінорежисера й актора.

Процеси, які почалися у житті музею після 1990 р., перегукуються з тією ситуацією, у якій заклад опинився після звільнення з нього Н.Х.Онацького.

По-перше, протягом цього періоду музей повернув релігійним громадам культові споруди, а унікальні скарби вітчизняного то світового образотворчого і декоративного мистецтва (більше 14 тисяч експонатів) наразі сконцентровані в основній будівлі музею, де на першому поверсі діє експозиція вітчизняною і західноєвропейського образотворчою мистецтва XVI - початку XX ст. (менше 200 експонатів), на другому - з 2003 р. презентується невелика частина (700 предметів) кращих світових зразків XVII - початку XX ст. з колекції декоративно-ужиткового мистецтва музею за розділами: мистецтво країн Далекого та Близького Сходу, Західної Європи, а також України та Росії.

По-друге, у 2003 р. попередніми владними структурами офіційно було оголошено програму, реалізація якої практично означала ліквідацію художнього музею в Сумах.

Сучасна експозиція образотворчого мистецтва репрезентує мистецтво України та Росії XVIII - початку XX ст. і країн Західної Європи: Італії (XVI - початку XIX ст.), Голландії та Фландрії (XVII - XVIII ст.), Франції (XVII - початку XX ст.).

Показ вітчизняного мистецтво розпочинається з українського та російського іконопису XVIII - XIX ст. Серед творів світського мистецтва цієї доби виділяються картини - портретні зображення козацької старшини: гетьманів І.Скоропадського, Д.Апостола, М.Залізняка, В.Кочубея - та портрети О.Корейського, В. Боровиковського і портретна мініатюра. Серед інших жанрів виділяються марини І.Айвозовського, натюрморти І.Хруцького та скульптура К.Клодто.

В експозиції мистецтво кінця XIX - початку XX ст. є твори релігійного змісту художників М.Нестерова то В.Моковського, написані на замовлення мецената П.Харитоненка для соборів міста Суми, картини І.Селезньова, А.Мещерського, Є.Волошина, В.Котарбікського, В.Коровіна, О.Средіна, В.Перепльотчикова, В.Зарубіна та уродженця Сумщини О.Богомозова.

У традиціях реалізму виконані полотна передвижників М. Богданово-Бельського "Горе", О.Моравова "Зимовий спорт", І. Володимирова "Перев'язочний пункт", О.Васнецова "Осіннє листя" із серії "Пори року".

Справжніми перлинами в музейній збірці є психологічно вирішений твір М.Башкирцевої "Горе" та філософського змісту портрет "Три покоління" уродженця Сумщини Ф.Кричевського.

Значну частину західноєвропейського мистецтва складають твори італійських художників, які дають певне уявлення про окремі стильові напрями у художніх процесах Італії XVI - початку XIX ст., у двох залах експонуються твори фламандських та французьких майстрів XVII - початку XX ст.

В музеї представлена одна з кращих робіт видатного російського художника першої половини XIX століття О.Кіпренського «Чоловічий портрет» (1814), виконаний італійським олівцем у вільній, невимушеній манері. Романтичною схвильованістю, притаманною мистецтву початку XIX століття, перейнята динамічна й інтенсивна в кольорі картина О. Орловського «Битва».

Увагу відвідувачів неодмінно привертає натюрморт І.Хруцького «Квіти і фрукти», де зі справжньою майстерністю і великою любов'ю до деталей змальовані соковиті плоди, з великим хистом згруповані на темному тлі, нехитрий посуд і гарний букет квітів. З-поміж чотирьох картин уславленого мариніста І. Айвазовського, виставлених в експозиції, особливо цікава «Місячна ніч в Криму. Гурзуф». Вона полонить навдивовижу гарним відтворенням місячного світла, що міниться на прозорому дзеркалі води.

Творчість основоположника критичного реалізму в українському мистецтві Т.Г.Шевченка представлена офортами «Судня рада», «Старости», «У шинку». Про культурні зв'язки між російським та українським народами свідчать твори російських митців, що працювали на Україні: К.Трутовського, Л.Жемчужникова, І.Соколова. В експозицію включена одна з кращих жанрових картин В. Штернберга, друга Т.Г. Шевченка, -- «Біля шинку», написана ним на Україні. Поетичністю хвилює «Портрет дівчини» пензля М.Рачкова, в якому передано чарівність молодості й чистоту мрій дівчини з народу. Витонченістю колориту й великою живописною майстерністю відзначається «Жіночий портрет» І.Макарова. Історичне полотно М.Шустова «Іван III розриває ханську грамоту» втілює патріотичну ідею визволення російської землі від татаромоигольської навали.

Найширше представлена в музеї творчість художників-передвижників та близьких до них майстрів російського та українського живопису. Одна з кращих картин музею - «Дружина-модниця» Ф. Журавльова - відзначається чудовим виконанням і майстерністю психологічної характеристики.

Інтересом до життя простого народу, співчуттям і любов'ю до нього перейняті картини «Дід Василь» М. Неврєва, «Сільська сцена» К.Лемоха, «Старенькі» В.Маковського, «Сільська вчителька» К. Пинєєва, «Зимовий спорт» О. Моравова. Майстерністю у відтворенні світлоповітряного середовища приваблює картина «Ранок поміщиці» К. Маковського.

Пейзажний живопис передвижників представлений чудовими роботами О. Саврасова, І.Шишкіна, А. Куїнджі, І. Левітана, С. Колесникова. В музеї експонуються дві роботи видатного російського художника І.Репіна. Це написаний у широкій живописній манері і стриманих червонувато-вохристих тонах етюд до картини «Запорожці пишуть листа до турецького султана» - «Запорізький полковник», на якому зображено отамана Сірка. До числа кращих жіночих портретів Рєпіна належить полотно «Біля рояля. Портрет Софії Тарновської», що демонструє віртуозну майстерність митця. Картина «Ревнощі» М. Пимоненка, що експонувалася на 30-й виставці передвижників, одна з кращих у творчості художника. З глибокою симпатією зобразив він просту селянську дівчину, невибагливий сільський краєвид.

Широко представлений в музеї український пейзажний живопис XIX - початку XX століття. Емоційністю відтворення буденних, прозаїчних мотивів, тонким чуттям колориту відзначаються твори П. Левченка «Село взимку. Глушина», «Київ. Вигляд з вікна взимку», «Пізня осінь. Глушина».

З-поміж багатьох творів С. Васильківського слід згадати «Літній день», що поєднує в собі епічність і увагу до деталей.

Краєвиди «Дворик», «Весна. Дворик». «Весна. Місток», «Весняна повінь», написані С.Світославським, свідчать про захоплення художника простими мотивами природи, що оточують людину, про його вміння передати м'якість сонячного світла, подих весни.

Про живопис кінця XIX - початку XX століття дають уявлення твори В.Сєрова («Портрет Антоніо д'Андраде», «Дворик. Віз»), А. Богомазова («В гойдалці»), К.Коровіна («Крим. Мигдаль цвіте»), А. Средіна («Зелена вітальня»), С. Жуковського («Інтер'єр»), М. Зайцева («Сумні думи») та ін. Привертає увагу велике декоративне полотно А.Васнецова «Осіннє листя» з серії «Пори року», в якому насичена палітра щільного фактурного живопису переконливо передає красу літньої осені.

Російська скульптура дореволюційного періоду представлена окремими творами видатних майстрів. Серед них - «Здиблений кінь» П.Клодта, «Трійка» Е.Лапсере, «Портрет невідомого» П.Трубецького.

У колекції скульптури є чимало робіт декоративно-прикладного характеру. Приваблюють виконані в фарфорі роботи відомого російського живописця кіпця XIX - початку XX століття К. Сомова «Закохані» і «Дама з маскою».

Досить широкий і різноманітний відділ радянського мистецтва. У ньому експонуються твори художників старшого покоління -- А.Рилова, І.Грабаря, Б.Кустодієва, М. Нестерова, І. Машкова, М. Бурачека. Нейтральне місце в експозиції займають твори, присвячені образу В.І.Леніна. Особливо значні живописні роботи Б.Йогансона «Штаб Жовтня», В. Задорожного «У Ілліча», скульптурні роботи М. Андрєєва, М. Манізера, І. Зноби, відома автолітографія Є.Кибрика «Є така партія!», графічні аркуші М. Жукова, В. Касіяна.

Образ активного творця соціалістичного суспільства розкривають «Портрет дівчини-залізничниці» Г.Ряжського, «У колгоспному клубі» К.Трохименка, «Портрет ударниці заводу «Червоний пролетарій» О. Савкіної, «З нагородою» Т. Голембієвської. Героїчна праця радянських людей оспівується в картині В.Полкова «Молодість».

«Матроси Жовтня» П. Сулименка -- одна з кращих картин на історико-революційну тематику. Завдяки ясній і лаконічній композиції, звучному колірному вирішенню образи захисників Жовтня сприймаються особливо виразно.

Гордість музею -- монументальне полотно О. Моїсеєнка «Перша Кінна», що хвилює пафосом утвердження нового світу. Динаміка дії картини прекрасно гармонує з інтенсивною колірною гамою. Картина захоплює майстерністю композиційної побудови, темпераментністю і розмаїттям живопису.

Красі рідної землі присвячені краєвиди М. Бурачека, С. Герасимова, М.Ромадіна, Т. Яблонської, М. Глущенка, Г. Нісського, Г. Світлицького, О.Шовкуненка. В музеї відображені також досягнення митців братніх республік. В експозиції представлені твори М.Сар'яиа, М.Гюлікехвяп, Р.Сагрітса, В. Юркунаса.

Зібрання відділу зарубіжного мистецтва порівняно невелике, проте й у ньому є ряд цінних творів. Найбільш повно представлена італійська школа. Чарівною безпосередністю позначене полотно «Венера і Амур» невідомого венеціанського художника XVII століття. Картина «Жертвоприношення Авраама» невідомого майстра болонської школи є зразком академічного живопису XVII століття.

Уявлення про італійський натюрморт дає картина «Овочі й фрукти», майстерно зображене м'яке пір'я дичини. Зібрання польського мистецтва включає в себе твори живопису і графіки XIX - початку XX століття. Причаровують ліричні краєвиди Яна Станіславського й акварель Юліуша Коссака «Вершниця». З великою точністю відображено життя пролетаріату на початку XX століття в творах Фелікса Вигжевальського «Рибалки» і «На пристані».

Музей пишається однією з кращих на Україні колекцій декоративно-ужиткового мистецтва. В ній представлені першорядні зразки уславленого кролевецького ткацтва, а також вишивання, різьблення, килимарства. Є в ній і багата колекція виробів художньої промисловості, що знайомить з кращими зразками фарфору і фаянсу російських та українських заводів XVIII--XIX століть: Гарднера (колишнього Імператорського), Попова, Корнілова, заводу Миклашевського, заснованого 1839 року у селі Волокитине на Сумщині, та ін.

Нові надходження дозволяють охарактеризувати досягнення сучасних художніх промислів: Палеха, Мегери, Хохломи, Петриківки, Опішні та ін. Музей провадить велику й різноманітну роботу по естетичному вихованню населення Сумщини, пропаганді досягнень образотворчого мистецтва.

Зміна політичної ситуації в Україні за останні роки відкрила перспективи для реалізації потенційних можливостей зібрання Сумського обласного художнього музею. Тож, окрім існуючих експозицій, реальним є презентування суспільству великого розділу образотворчого та декоративного мистецтва XX ст., який через відсутність експозиційних площ знаходиться у перевантажених фондосховищах вже понад десять років. Це живопис 20-30-х, 60-80-х років XX ст. та сучасне актуальне мистецтво кінця XX - початку XXI ст.; великий пласт графіки західноєвропейських та вітчизняних майстрів XVIІІ-ХХ ст.; професійне та народне декоративне мистецтво, і, перш за есе, традиційні промисли України (зокрема Сумщини) та Росії.

Музей має можливість представити такі монографічні розділи: "Творчість І.П.Кавалерідзе", "Мистецька спадщина родини Кричевських", а також творчість Н.Х.Онацького, К.І.Власовського, І.П.Прянишникова, П.П.Слесаренка та інших (із серії "Художник у провінції"). Окремим розділом музей може експонувати творчість місцевих сучасних художників та майстрів народного мистецтва.

Таким чином, на сьогодні Сумський обласний музей художнього та декоративно-ужиткового мистецтва - провідний культурний центр області, популярність якого зростає завдяки активній виставочній діяльності. Приклад тому - міжнародні виставки в Германії, Італії, Польщі, Росії.

Висновок до 2 розділу

Сумський обласний художній музей ім. Никанора Онацького заснований протягом 1920-1922 рр., має одне з найзначніших в Україні зібрань вітчизняного і зарубіжного образотворчого і декоративного мистецтва ХVІІ-ХХ ст.

Ідея створення музею в Сумах виникла в Н.Х.Онацького на тлі революційних подій. У цих умовах вона набувала свого поступового розвитку, але її втілення залежало від наявності музейного матеріалу. Спочатку це була невелика кількість поодиноких предметів мистецтва і старовини, які стихійно находили до Сум протягом 1917-1918 рр. зі зруйнованих революцією і громадянською війною навколишніх садиб і маєтків.