Проблеми антропогенного впливу на якісні та кількісні характеристики довкілля

У процесі соціального обміну речовин (тобто обміну речовин у процесі природокористування) у навколишньому середовищі з'являються речовини та енергія, створені за допомогою технологічних процесів (антропогенних факторів). Деякі з них вже давно мають назву "забруднення". Отже, забрудненнями слід вважати ті АФ, які негативно впливають на цінні для людини організми та ресурси неживої природи. Іншими словами, забруднення - це все те, що з'являється в навколишньому середовищі не у тім місці, не у той час і не у тих кількостях, які звичайно притаманні природі, і що виводить їі зі стану рівноваги. Взагалі існує величезна кількість форм забруднення (рис. 3.5).

Усю різноманітність форм забруднення людиною природного середовища можна звести до таких основних його видів (табл. 3.2):

o Механічне забруднення - запилення атмосфери, наявність твердих часток у воді та ґрунті, а також у космічному просторі.

o Фізичне забруднення - радіохвилі, вібрація, тепло- і радіоактивність тощо.

o Хімічне - забруднення газоподібними та рідкими хімічними сполуками й елементами, а також їх твердими фракціями.

o Біологічне забруднення охоплює збудників інфекційних захворювань, шкідників, небезпечних конкурентів, деяких хижаків.

o Радіаційне - перевищення природного рівня вмісту у природному середовищі радіоактивних речовин.

o Інформаційне забруднення - зміни властивостей середовища, що погіршує його функції як носія інформації.

Таблиця 2

Характеристика основних видів забруднення навколишнього середовища

Рис. 1. Форми забруднення природного середовища

Одним із показників, що характеризують той чи інший ступінь забруднення середовища, е питома здатність до забруднення, тобто чисельне відношення тонни продукції, яка проходить через одну із систем соціального обміну речовин, до ваги речовин, що викидаються у природу та приходиться на цю тонну. Наприклад, для сільськогосподарського виробництва до речовин, що викидаються у природу на тонну продукції, належать незасвоєні та змиті з полів добрива і отрутохімікати, органічні речовини з тваринницьких комплексів та ін. Для промислових підприємств це всі тверді, газоподібні та рідкі речовини, що викидаються у природу. Для різних видів транспорту розрахунки ведуться на тонну перевезеної продукції, причому до забруднень слід зараховувати не лише викиди транспортних засобів, а й ті вантажі, які були розсіяні у процесі перевезення.

Поняття "питома здатність до забруднення" слід відрізняти від поняття "питома забрудненість1', тобто ступінь забруднення середовища, яке вже здійснено. Цей ступінь визначають окремо для звичайних хімічних речовин, теплового та радіаційного забруднення, що пов'язано з їх різною якістю. Також питому забрудненість необхідно розраховувати окремо для ґрунту, води й повітря. Для ґрунту це буде сумарна вага всіх забруднень на 1 м2 на рік, для води і повітря - на 1 м3 на рік. Наприклад, питома теплова забрудненість - це число градусів, на яке нагріто середовище антропогенними факторами у певний момент або у середньому за рік.

Дія антропогенних факторів на компоненти екосистем не завжди негативна. Позитивним буде такий антропогенний вплив, який викликає зміни у природі, що є сприятливими для людини за наявного характеру взаємодії суспільства з природою. Але при цьому для окремих елементів природи він може бути й негативним. Наприклад, знищення шкідливих організмів є позитивним для людини, але водночас шкідливим для цих організмів; створення водосховищ є корисним для людини, але шкідливим для прилеглих ґрунтів тощо.

АФ різняться за тими наслідками у природному середовищі, до яких призводить або може призводити їхня дія. Тому за характером післядії впливу АФ виділяють такі можливі групи наслідків у природі:

- руйнування або повне знищення окремих елементів природи;

- зміна властивостей цих елементів (наприклад, різке зменшення надходження сонячних промінів на Землю внаслідок запиленості атмосфери, що призводить до змін клімату та погіршує умови здійснення фотосинтезу рослинами);

- збільшення тих, що вже є, та створення нових елементів природи (наприклад, збільшення і створення нових лісосмуг, створення водосховищ тощо);

- переміщення у просторі (з транспортними засобами переміщується багато видів рослин і тварин, у тому числі хвороботворних організмів).

При вивченні наслідків дії АФ слід враховувати той факт, що ці наслідки можуть проявлятися не лише у наш час, а й у майбутньому. Так, наслідки інтродукції людиною нових видів у екосистеми проявляються лише через десятки років; звичайні хімічні забруднення часто викликають серйозні порушення життєвих функцій лише при їх накопиченні в живих організмах, тобто через певний час після безпосередньої дії фактора. Сучасна природа, коли багато її елементів є прямими чи опосередкованими результатами діяльності людини, дуже мало схожа на колишню внаслідок внесених людиною змін. Усі ці зміни одночасно - антропогенні фактори, які можна вважати елементами сучасної природи. Однак існує низка АФ, які не можна назвати елементами природи, тому що вони належать суто до діяльності суспільства, наприклад, вплив транспортних засобів, вирубка дерев та ін. Водночас водосховища, штучні ліси, рельєф та інші витвори людини слід вважати антропогенними елементами природи, які одночасно є вторинними АФ.

Важливо виявляти всі види антропогенної діяльності та їх масштаби у кожному регіоні. Із цією метою здійснюється якісна і кількісна характеристика антропогенних факторів. Якісне оцінювання АФ здійснюється відповідно до звичайних методик природничих наук; оцінюють головні якісні показники АФ: загальний характер - хімічна речовина, радіохвилі, тиск тощо; основні параметри - довжина хвилі, інтенсивність, концентрація, швидкість руху та ін.; час і тривалість дії фактора - безперервно вдень, у літній сезон тощо; а також характер впливу АФ на досліджуваний об'єкт - переміщення, знищення або зміна властивостей тощо.

Кількісна характеристика АФ здійснюється для визначення масштабів їхнього впливу на компоненти природного середовища. При цьому досліджуються такі головні кількісні показники АФ:

- розмір простору, у якому виявлено і діє фактор;

- ступінь насичення простору цим фактором;

- загальна кількість елементарних та комплексних факторів у цьому просторі;

- ступінь завданого об'єктам збитку;

- ступінь охоплення дією фактора всіх об'єктів, на котрі він впливає.

Розмір простору, у якому виявлений антропогенний фактор, виявляється на основі експедиційних досліджень та визначення ареалу дії цього фактора. Ступінь насичення простору фактором - це відсоткове відношення фактично зайнятого ним простору до ареалу дії фактора. Загальна кількість факторів (елементарних та комплексних) є важливим комплексним показником ступеня дії людини як антропогенного фактора на природу. Для вирішення багатьох питань, пов'язаних з охороною природи, важливо мати загальне уявлення про потужність та широту дії АФ на природу, що називають напруженістю антропогенної дії. Підвищення показників інтенсивності антропогенної дії має супроводжуватися відповідним збільшенням масштабів природоохоронних заходів.

Усе викладене вище свідчить про невідкладність завдань управління виробництвом та характером дії різних антропогенних факторів. Іншими словами, управління АФ - це регулювання їх набору, розподілу у просторі, якісних та кількісних особливостей з метою забезпечення оптимальних умов розвитку суспільства у його взаємодії з природою. На сьогодні багато шляхів управління АФ, але всі вони потребують удосконалення. Один із таких шляхів - повне припинення виробництва певного фактора, інший - зниження або, навпаки, збільшення виробництва тих чи інших факторів. Ще одним ефективним шляхом є нейтралізація одного фактора іншим (наприклад, вирубка лісів нейтралізується їх повторним насадженням, руйнування ландшафтів - їх рекультивацією та ін.). Здатність людини управляти дією АФ на природу врешті-решт уможливить раціональне керування всім соціальним обміном речовин.

Підсумовуючи, слід підкреслити, що на будь-який вплив природних абіотичних і біотичних факторів у живих організмів вироблені у процесі еволюції певні пристосувальні (адаптивні) властивості, тоді як на більшість антропогенних факторів, які діють переважно раптово (непередбачуваний вплив), подібних пристосувань у живих організмів немає. Саме про цю особливість дії антропогенних факторів на природу люди мають постійно пам'ятати та враховувати її у будь-якій діяльності, пов'язаній з природним середовищем.

5. Проблеми ресурсозбереження та відтворення мінеральних ресурсів

З економічної точки зору, запаси обмеженість ресурсів розпадаються на поточні резерви (запаси); потенційні резерви (запаси); ресурсний дар (Випадково виділені запаси). Поточні запаси визначаються як відомі ресурси, які можуть видобуватися за поточних цінах. Їх величина може виражатися конкретним числом. Потенційні запаси визначаються скоріше як функція, ніж число. Готівкові потенційні ресурси залежать від ціни, яку люди готові запла...тити за них, - чим вища ціна, тим більше потенційних ресурсів.

Ресурсний дар - Це випадкові природні ресурси, що знаходиться в землі. Грошової оцінки цих ресурсів природи немає; це скоріше геологічна, ніж економічна концепція.

Кожен вид ресурсів має певну характеристику. Першою з таких характеристик є їх обмеженість і можливість повторного використання. Інтерес до природно-ресурсному дефіциту не новий.

Обмежені невідновних ресурси - це ресурси, темпи, відновлення яких так низькі, що не становлять інтересу в перспективі. Обмежені енергоресурси, такі, як вугілля, нафта, газ, уран відносяться до вичерпним, невідновлювальних енергетичних ресурсів: одного разу згорівши, і перетворившись на теплову енергію, розсіяну в атмосфері, вони стають невідновні. Енергія заслуговує особливої уваги як один з найважливіших ресурсів: без неї життя припиниться.

Рециклюємий, або повторно використовувані, ресурси - це ресурси, які використовуються повторно. Наприклад, мідний дріт з автомобіля може використовуватися вдруге.

Відновлювані ресурси відрізняються від обмежених тим, що природне відновлення поповнює потік відновлюваних ресурсів високими темпами. Сонячна енергія, рослини (злаки), риба, ліси і тварини-це все приклади відновлюваних ресурсів. Таким чином, можливо, що потік цих ресурсів може підтримуватися постійно. Але навіть відновлювані ресурси в кінцевому рахунку обмежені, тому що їх відновлення залежить від енергії Сонця, а Сонце передбачається як джерело енергії тільки на наступні 5 або 6 млрд. років. Враховуючи цей факт, виникає потреба розподілом ресурсів.

На початку XXI ст. гостро стоїть проблема ресурсної забезпеченості подальшого процесу глобалізації. Під природними ресурсами в цьому випадку розуміють компоненти природного середовища, використовувані для задоволення матеріальних і нематеріальних (культурних, інформаційних та ін) потреб людства і здатні приносити дохід (ресурсну ренту). Ресурсна напруженість може виникати при самих різних умовах. Наприклад, в наш час, на думку ряду дослідників, недостатні генетичні ресурси людства. Місцями вони близькі до вичерпання, і спостерігається генетичне виродження (руйнування генофонду). Одним з найбільш дефіцитних є ресурс часу: людство не встигає реагувати на вироблені ним самим же зміни середовища. І виникає загроза глобального дісхроноза історичного розвитку.

Ресурси загального екологічного балансу планети (атмосферне повітря, планетарні запаси води (у тому числі прісної), озоновий шар, біологічне різноманіття земної біосфери, сприятливий для життя клімат та ін) близькі до вичерпання і вимагають до себе підвищеної уваги. Остання обставина викликає особливу заклопотаність, оскільки підриваються основи задоволення глобальних екологічних благ В, від яких залежить екосистема планети житті людства, а також неможлива конкуренція в їх споживанні між країна...ми і поколіннями.

Стихійні ринкові механізми часто виявляються неефективними для запобігання забруднення повітря та води, зменшення біорізноманіття. Для сучасного ринку характерні серйозні провали в механізмах природокористування як сукупності усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу. Тому світове співтовариство створює спеціальні механізми для запобігання або компенсації негативних наслідків зовнішніх ефектів. Прикладом такого механізму є Глобальний екологічний фонд, утворений Програмами ООН з розвитку і навколишнього середовища та Світовим банком для пом'якшення глобальних екологічних проблем: глобального зміни клімату, збереження біорізноманіття, охорони міжнародних вод та збереження озонового шару. Проблемою у збереженні глобального екологічного балансу є недостатня координація зусиль країн у цьому напрямку.

Розвиток людства і кожної держави залежить від наявності природних ресурсів. Ефективне природоиспользование передбачає:

- витяг і переробку природних ресурсів;

- використання та охорону природних умов середовища життя;

- підтримка, відтворення і раціональне зміна екологічного балансу природних систем.

Все це служить основою збереження природно-ресурсного потенціалу розвитку суспільства.

Нерівномірність розповсюдження ресурсів на планеті сприяє посиленню впливу екологічних факторів на динаміку конфліктів у світовій політиці. Потреба в природних ресурсах приводила до прикордонних конфліктів, міжнародним спорам і війнам.

Як вже було сказано, умовно обмежені ресурси планети поділені на 2 категорії:

1. відновлювані (біологічні) ресурси, серед яких велика роль зернових культур і морських рибних ресурсів;

2. невідновних (невідновні за життя 1-2 поколінь) ресурси, серед яких особливе увага зверталася на грунти, прісну воду і корисні копалини, що мають енергетичне значення.

Зростання світових потреб у природних ресурсах зумовлений наступними факторами:

- триваючим зростанням народонаселення землі,

- зрослим рівнем життя в більшості розвинених країн,

- прагненням людини до підвищення якості життя тощо

Ресурсна обмеженість планети робить гострою проблему енергосировинний безпеки. Вважається, що людство досягло такий рубіж розвитку, переступивши який можна спровокувати деградацію природної основи життя. Н. Ф. Реймерс у своїй роботі «Надії на виживання людства» попереджає, що «слід підходити з граничної обачністю до біосфери та її ресурсів, краще проявити максимальну обережність, ніж зробити непоправну помилку». І з цим не можна не погодитися.

Ресурсна складова світової політики в умовах глобалізації є центром змін, проблемою, визначальною безпеку окремих країн і світу в цілому. Чим це викликано?

по-перше, проблемою енергетичної безпеки.

по-друге, прагненням Заходу поставити під контроль нафтовидобувні регіони.

по-третє, швидким зростанням гігантів нового тисячоліття (К...итай, Індія, Бразилія).

по-четверте, істощімим основного енергоносія вуглеводневої сировини - нафти.

Наприклад, «гарячими точками» через прісної води можуть стати Африка і Південно-Східна Азія. Вже зараз брак питної води відчувається в 80-ти країнах світу, а споживання погано очищеної води, за даними ООН, стає причиною загибелі понад 5 млн. чоловік на рік.

Природні ресурси, за яких можуть виникнути конфлікти, класифікують за 3-ем типами:

1. природні ресурси, які зосереджені на території однієї країни (Національно-територіальні ресурси);

2. інтернаціональні ресурси, що виходять за межі окремих держав (колективні ресурси);

3. ресурси, які є частиною світової спадщини (екстериторіальні ресурси).

Політична нестабільність на ресурсно-екологічної грунті загострилася в останні десятиліття в країнах. Регіональні війни на Близькому Сході пов'язані в основному з боротьбою за нафтові ресурси.

В даний час на багато процесів у світовій політиці впливає і географічне розподіл енергетичних ресурсів. Ресурси нафти (17,5 млрд. т) і газу на 80-90% зосереджені в декількох десятках країн світу:

- у зоні Перської затоки - 62% (Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Іран, Ірак);

- у зоні Карибського - 7% (Венесуела)

- а також в Росії.

Підтверджені запаси вугілля 1569000000000. т в основному залягають у США, Китаї, Австралії, Німеччини, Росії, Канаді, Великобританії та ПАР. Енергетична проблема вимагає збалансованого розвитку структури енергобалансу, обліку меж виробництва енергії, механізму розподілу енергоресурсів, тому що будучи областю економіки, енергетика є одним з основних засобів життєзабезпечення людства. Відрадно відзначити, що деякі джерела, в Зокрема, Доповідь інституту WorldWatch «По дорозі до сталого суспільства», 2013, повідомляють про те, що споживання енергії на душу населення у світі виявляє деяку тенденцію до стабілізації, що, як вважається, викликане переходом провідних країн світу в постіндустріальну стадію, пов'язану з розвитком енергозберігаючих технологій.

В енергетиці розрізняють традиційну та альтернативну складові. Традиційна заснована на отриманні енергії з вуглеводневих енергоносіїв (вугілля, нафта, газ). Можливості цього виду енергетики обмежені вичерпністю енергоносіїв та забрудненням навколишнього середовища.

Альтернативні ж джерела енергії більш екологічні та економічно вигідні і являють собою поновлювані джерела енергії (теплові насоси, водна, вітрова та сонячна енергії, біомаса та ін.) Розвиток альтернативної енергетики здійснюється в Японії (сонячна енергетика), в Бразилії (виробництво етилового спирту із цукрової тростини, з наступною заміною цим пальним половини бензину), в Туреччини (нагрівання води для побутових потреб за допомогою сонця) і т.д.

Таким чином, безпечна для людства енергетика повинна включати в себе три головні компоненти: 1) здійснення якісного стрибка в зниженні втрат при видобутку, транспортуванні і споживанні енергоносіїв; 2) впровадження енергозберігаючих технологій; 3) розробку відновлюваних джерел енергії та енергоносіїв.

Висновки

1. Розмежування "природні умови - природні ресурси" є досить умовним. Один і той самий елемент у різних системах може бути і умовою, і ресурсом.

2. З багатьох варіантів класифікацій природних ресурсів для географії світового господарства найбільше підходить генетична класифікація з врахуванням господарських аспектів.

3. Найважливішими концепціями географічного ресурсознавства є концепція природно-ресурсного потенціалу (ПРП) території та концепція ресурсних циклів.

4. Деякі країни навіть при мінерально-сировинній орієнтації національної економіки можуть мати порівняно стійке і майже безкризове господарство. Особливо це торкається видобутку таких ресурсів, що не знають значних кон'юнктурних коливань і завжди користуються попитом (на золото, платину, алмази під час економічних криз попит навпаки зростає).

5. Земельні ресурси планети є обмеженими. Рівень забезпеченості ними (2,1 га на особу) наблизився до критичного. Структура світового земельного фонду в цілому є несприятливою.

6. Рівень водозабезпеченості нижчий за 500 м3/на особу в рік розглядається як загроза для збалансованого соціально-економічного розвитку. В таких умовах мешкає 150 млн. осіб у 15 країнах світу.

7. Майбутні перспективи людства пов'язуються з більш активним використанням ресурсів Світового океану та переходом від привласнюючого типу природокористування до виробляючого.

Список використаних джерел

1. Харченко Н.А., Михацкий Ю.П. Экология. М.: Изд.-во Моск.гос.ун-та леса. 2010. -398с.

2. Николайкин Н.И. Экология. -3-е изд., стер. - М.:, Дрофа,2004.- 621с.

3. Мозолевская Е.Г. Экология, мониторинг и рациональное природопользование. М.: МГУЛ, 2011. -249с.

4. Горелов А.А. Экология: Учеб. Пособие для вузов. -М.:Юрайт,2009.-312с.

5. Гирусов Э.В., Новоселов Н.А. Экология и экономика природопользования. М.: Единство. -2010 .-519с.

6. Денисов В.В., Гутенев В.В. Экология. - М.: Вуз.кн. 2009. -726с.

7. Журнал «Гражданская защита», октябрь 2011г.

8. Шевченко Л.Б. Исследование и разработка современной информационной базы для научных исследований в области экологии / дис. на соиск. учен. степ. канд. пед. наук: 05.25.03.- Новосибирск: ГПНТБ СО РАН, 2006. - 303 с. - Новосибирск: ГПНТБ СО РАН, 2013. - 251 с.

9. Шевченко Л.Б., Лаврик О.Л., Калюжная Т.А. Электронная библиотека по проблемам охраны окружающей среды // Распределенные информационно-вычислительные ресурсы (DICR): X Всерос. конф. с участием иностр. ученых (6-8 окт. 2005 г., г. Новосибирск): Программа и тез. док. - Новосибирск, 2010. - С. 50.

10. Булатов В. И. Российская экология: дифференциация и целостность: аналит. обзор / СО РАН. ГПНТБ, ИВЭП. - Новосибирск, 2011. - 116 с

11. Лаврик О.Л. Информационное обеспечение региональных экологических программ // Библиотековедение. - 2008. - № 3. С.56-60.

Размещено на Allbest.ru