Проблеми антропогенного впливу на якісні та кількісні характеристики довкілля

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Сутність і значення мінеральних ресурсів у формуванні економічного потенціалу країн світу

2. Рівень забезпеченості мінеральними ресурсами країн світу

3. Вплив мінеральних ресурсів на територіальну структуру промисловості світу

4. Проблеми антропогенного впливу на якісні та кількісні характеристики довкілля

5. Проблеми ресурсозбереження та відтворення мінеральних ресурсів

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Розвиток ринкових відносин вимагає насамперед раціональної взаємодії економіки та природи, тобто раціонального природокористування. До економічного розвитку відносимо вміле використання природних ресурсів максимальне збереження і відновлення їх, а також забезпечення всебічного розвитку України, як держави європейського та світового значення, і повного добробуту всіх членів суспільства.

Розвиток людського суспільства пов'язаний з використанням різноманітних природних ресурсів, які являють собою компоненти природи, що використовуються або можуть бути використані у виробничій і невиробничій діяльності людини. Наявність тих чи інших природних ресурсів, а також корисних копалин може бути стимулом для розвитку економіки країни.

Природно-ресурсний потенціал регіону є важливим фактор розміщення й розвитку його продуктивних сил. Він визначається сукупною продуктивністю природних ресурсів у конкретно-географічних природних умовах. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.

Природні умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Однак природні умови значним чином визначають особливості економічної діяльності людини, опосередковано визначають ступінь їх ефективності.

Таким чином, компоненти природи стають природними ресурсами тоді, коли людина залучає їх у процес виробництва як предмет або засіб праці. У випадку опосередкованого впливу на економічну діяльність ці компоненти природного оточення оцінюються або як природні умови, або як системні компоненти природного середовища функціонування продуктивних сил. Таким компонентом, наприклад, є глибокі надра землі, які ми поки не можемо використати в якості ресурсу, але знаємо про їх існування. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що саме природно-ресурсний і трудовий потенціал забезпечує економічний розвиток певної місцевості, а отже і цілої країни.



1. Сутність і значення мінеральних ресурсів у формуванні економічного потенціалу країн світу

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково - технічного прогресу очевидним є посилення взаємодії і взаємозалежності матеріального виробництва і природи. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов'язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище. Використовування природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил України і навпаки, наявність відповідних природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи їх динаміку. Зростання економічного значення природних умов і ресурсів полягає в тому, що вони розглядаються не тільки як предмети праці, а і як засоби виробництва. Нині особливо актуальними є, наукові дослідження необхідності формування дієвого економічного механізму використання природних ресурсів.

Спочатку розглянемо сутність поняття "ресурси" в загальному розумінні. Термін "ресурси" походить від стародавнього дієслова, яке означало "вирішити, розв'язати проблему". Під "ресурсами" ми розуміємо будь-які матеріальні чи нематеріальні об'єкти або засоби, потрібні для задоволення потреб, досягнення мети та вирішенні проблем. Усі ресурси поділяються на три великі групи:

I. Матеріальні -- це накопичені речовинні багатства, що використовуються суспільством: будівлі, транспорт, засоби виробництва та задоволення потреб людини; вони мають антропогенне походження;

II. Трудові -- наявне населення, а саме: його віковий склад і стан здоров'я, освітній рівень, інформаційне забезпечення тощо;

III. Природні ресурси -- це елементи природи (тіла, процеси та явища), які використовуються або можуть бути використані в процесі соціального обміну речовин з метою задоволення потреб суспільства. Поняття "природні ресурси" включає лише ті речовини та сили природи, які можуть бути реально використані суспільством[7, с.80].

Економічний потенціал - це сукупність наявних та придатних до мобілізації основних джерел, засобів країни, елементів потенціалу цілісної економічної системи, що використовуються і можуть бути використані для економічного зростання й соціально-економічного прогресу.

У політекономічному розрізі економічний потенціал - це система відносин економічної власності між людьми у взаємодії з розвитком продуктивних сил та базисними елементами господарського механізму, що виступають основним джерелом розвитку економічної системи, її можливостей. Відповідно до визначення, наведеного у Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища", природні ресурси -- це компоненти природного середовища, природні та природно-антропогенні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані у процесі здійснення господарської й іншої діяльності як джерела енергії, продукти виробництва і предмети споживання, мають споживчу цінність. 18]. При цьому під сутністю використання природних ресурсів розуміється експлуатація природних ресурсів, залучення їх у господарський обіг, у тому числі всі види впливу на них у процесі господарської й іншої діяльності. Природні ресурси не можуть визначати розвиток суспільства, і водночас суспільство ні за яких обставин не може бути повністю незалежним від природи.

Навколишнє природне середовище -- частина географічної оболонки, що оточує людину, і з якою безпосередньо пов'язані життя та виробнича діяльність суспільства. Географічна оболонка -- це матеріальна система, яка сформувалася на поверхні Землі внаслідок взаємодії та взаємопроникнення чотирьох геосфер: атмосфери, гідросфери, літосфери і біосфери. Природні умови -- сукупність складових географічної оболонки (геосфер), за якими визначаються умови й особливості існування людської спільноти. Природні умови -- це комплекс взаємопов'язаних компонентів природи, що формують різнорангові природно-територіальні комплекси.

Принципова відмінність природних умов і природних ресурсів полягає в тому, що природні умови розглядаються не як окремі матеріальні тіла або об'єкти, а за допомогою їх властивостей, котрі можуть полегшувати або ускладнювати розвиток суспільного виробництва, і при цьому в ньому не використовуються. Природні ресурси завжди беруть участь у виробництві, адже вони є предметом праці.

Поєднання природних умов і ресурсів формує природно-ресурсний потенціал (ПРП). ПРП -- це міра потенційної можливості будь-якої природної системи (або території) задовольняти різні потреби суспільства. Тобто це сукупність природних ресурсів і природних умов у певних географічних межах, які забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб суспільства. Природно-ресурсний потенціал території -- поняття, яке дає змогу зафіксувати фрагмент реальної природи як цілісності на відміну від окремих природних ресурсів, що складають цей фрагмент.

Отже, природні ресурси -- та частина природи Землі й найближчого Космосу, що може включатися в господарську діяльність за певних технічних і соціально-економічних можливостей суспільства за умови збереження середовища життя людей. Це теоретично гранична кількість природних ресурсів, яку може використати людство без порушення умов існування і розвитку людини як біологічного виду та соціального організму. Вони визначаються рівнем екологічної рівноваги біосфери та її складових. Перехід за межі використання природно-ресурсного потенціалу в цьому розумінні відповідає стану екологічної кризи. ПРП полягає у здатності природних систем без шкоди для себе, а отже, і людей, надавати людству продукцію або виконувати корисну для суспільства роботу. Він має певну величину, розміри й особливості. Найголовніша особливість -- безперервність -- випливає з безперервності території, що є субстратом, носієм усіх природних об'єктів та явищ, а також одночасно і специфічним ресурсом. Власне, це забезпечує можливість господарського освоєння практично усієї території. За абсолютної безперервності можна говорити лише про зміну потужності природно- ресурсного потенціалу від однієї території до іншої.

Багатство і велика різноманітність природних ресурсів забезпечують додаткові переваги для розвитку виробництва і суспільства в цілому. І навпаки , обмеженість природних ресурсів, суворі природні умови для життя здатні уповільнити соціально-економічний розвиток .

Важливо підкреслити , що світовий досвід свідчить про те , що і країни з обмеженим запасом природних ресурсів , спираючись на інші - аж ніяк не ресурсні-фактори , можуть створити високоефективну економіку . Під впливом науково-технічної революції відбулося помітне послаблення ролі природно- ресурсного чинника в економічному розвитку. Прикладом цього можуть послужити деякі країни такі, як Японія, Сінгапур, Ірландія.

Нерівномірність розміщення мінеральних ресурсів в надрах Землі, а також різна забезпеченість областей земельними, водними і лісовими ресурсами сприяє розвитку між областного поділу праці і на цій основі - міжобластних економічних відносин.

Отже, під впливом науково-технічного прогресу природно-ресурсний чинник зменшує свій вплив на економіку розвинутих країн. Але для України, як для країни що розвивається природні ресурси мають велике значення тому що вона непогано забезпечена головними їх складовими, що дають змогу Україні швидко розвиватися і можливо, за умови правильного використання природних ресурсів, через декілька років досягнути рівня розвитку провідних країн світу.



2. Рівень забезпеченості мінеральними ресурсами країн світу

мінеральний ресурс відтворення економічний

Природні ресурси світу - великі й різноманітні. До них відносять компоненти живої та неживої природи, що використовуються (або можуть бути використані в перспективі) як предмети виробництва, споживання й рекреації. До природних ресурсів належать: сприятливі кліматичні умови (енергія сонця, вітру, води), грунти, рослини, тварини, мінеральна сировина, води.

Класифікація природних ресурсів може бути різною, залежно від того, за якими ознаками її проводять. Найчастіше трапляється такий поділ:

· за видами: мінерально-сировинні, водні, земельні, біологічні (тваринні та рослинні, у тому числі лісові), кліматичні, рекреаційні, Світового океану;

· за вичерпністю: вичерпні (ресурси надр та екосистеми) і невичерпні (енергія сонця, вітру, припливно-відпливна, хвильова, геотермічна, термоядерна тощо);

· за можливістю самовідновлення: відновлювані (земельні, біологічні, водні) та не відновлювальні (більша частина мінеральних ресурсів).

Природні ресурси на земній кулі розміщуються вкрай нерівномірно. Не тільки окремі країни, а й великі регіони різняться за рівнем забезпеченості певними ресурсами. Рівень забезпеченості мав значний влив на первинний розвиток промисловості та її спеціалізацію до ери науково-технічної революції (НТР). Ресурсозабезпеченість є важливим, але не вирішальним фактором розвитку території. Наприклад, Японія, Республіка Корея, деякі західноєвропейські країни за мінімального природно-ресурсного потенціалу досягли значних економічних і соціальних успіхів, використовуючи досягнення НТР, людські та фінансові ресурси, міжнародну інтеграцію тощо. Є й зворотні приклади, коли природно-ресурсний потенціал країни використовується нераціонально (більшість країн Африки, Індія, Росія, Казахстан тощо).

Використання природних ресурсів і заходи щодо їх збереження отримали назву природокористування. За раціонального природокористування навколишнє середовище не зазнає катастрофічного впливу виробничої діяльності людини, а знаходиться в стані екологічної рівноваги. За нераціонального природокористування стан навколишнього середовища з кожним роком погіршується, що призводить до локальних, регіональних і загальносвітових екологічних проблем.

Мінеральні ресурси

Мінеральні ресурси - природні речовини мінерального походження, що використовуються в господарстві як сировина чи джерело енергії. Гірські породи та мінерали, що їх люди використовують чи будуть використовувати в господарській діяльності, називають корисними копалинами.

Мінеральні ресурси поділяються на: паливно-енергетичні (вугілля, нафта, природний газ, уран, торій, горючі-сланці тощо); рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів); нерудні металургійні (флюси, вогнетриви); гірничо-хімічні (апатити, нефеліни, кам'яна, калійна солі, сірка, сірчаний колчедан, барій, фосфорити); технічні (алмаз, гіпс, природний камінь). Мінеральні ресурси є головним джерелом матеріального виробництва суспільства; найбільш активно людство почало використовувати їх у другій половині ХХ століття.

Мінеральних ресурсів налічується понад 200 видів. Щорічно із земних надр видобувається понад 120 млрд. тонн різноманітної сировини і палива. Сучасне розміщення корисних копалин світу - це результат геологічного розвитку нашої планети. Росія, Китай, Австралія, Канада, США мають практично всі види мінерально-сировинних ресурсів і належать до категорії країн максимальної ресурсозабезпеченності.

У літосфері сформувалися геологічно окремі території, з приуроченими до них групами корисних копалин. При цьому паливні ресурси органічного походження тяжіють до прогинів стародавніх платформ або прогинів складчастих структур. Рудні корисні копалини трапляються в межах розломів платформ і рухливих складчастих областей. Вирізняють великі рудні пояси. Альпійсько-Гімалайський, Тихоокеанський, Урало-Монгольський тощо. Рудні корисні копалини мають велике значення у сучасному світі, оскільки метали залишаються неперевершеним конструкційним матеріалом. Наявність рудних корисних копалин є доброю передумовою економічного розвитку будь-якої країни.

Паливно-енергетична сировина

Загальносвітові запаси нафти - 350-450 млрд. тонн (достовірно відомі - 100 млрд. тонн). Провідні країни за запасами: Саудівська Аравія (24 млрд. тон), Росія (20 млрд. тон), Кувейт, Іран (по 13 млрд. тон), Ірак, США. Основні райони залягання: Перська затока (Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак, ОАЕ, Іран); Росія (Сибір, Урало-Поволжя); шельф Мексиканської затоки (США, Мексика); Аляска; акваторія Північного моря; північ Південної Америки; Гвінейська затока, Північна Африка; Великі Зондські острови.

Природний газ утворюється із нафтою, тому їх родовища часто співпадають територіально. Запаси природного газу - 200-300 трлн. куб. м (достовірні - до 100 трлн. куб. м). Провідні країни за запасами: Росія (43% світу), Іран, США, Катар, Саудівська Аравія, Ірак, Алжир, Норвегія.
Вугілля поділяють на кам'яне та буре (подекуди райони залягання співпадають). Вугільні басейни світу (їх близько 3600) охоплюють до 15% площі суходолу. Загальні запаси - 15 трлн. тонн, розвідані - 9 трлн. тонн. Найбільші поклади вугілля знаходяться у КНР, США, Росії, Україні, Казахстані, Польщі, Австралії, ФРН, Канаді, ПАР. Найбільші басейни: Ленський, Тунгуський, Кансько-Ачинський, Тімано-Печорський (Росія), Аппалацький, Пенсільванський, Центральний, Форт-Юніон (США), Тянсінський, Шансі (КНР), Рурський, Ахенський, Рейнський (ФРН), Карагандинський, Екібастузський (Казахстан), Донецький (Україна).

Рудні корисні копалини

Уранові руди є важливою стратегічною сировиною. Найбільші запаси їх мають Австралія, ПАР, Канада, Нігер, Бразилія, США.

Великі запаси залізної руди (у світі - 800 млрд. тонн, розвідані 200-250 млрд. тонн) є в Росії, Австралії, Бразилії, Україні, США, Канаді, Індії тощо. Світові запаси марганцевих руд становлять майже 17 млрд. тонн. Більше як 90 % із них припадає на ПАР та Україну. За запасами руд хрому (світові - близько 16 млрд. тонн) виділяються ПАР, Зімбабве, Казахстан.

Із руд кольорових металів найбільш поширеними є руди алюмінію (боксити, нефеліни, алуніти). Світові запаси - понад 70 млрд. тонн. Найбільші родовища алюмінієвої сировини розміщено у Гвінеї, Бразилії, Австралії, Індії, Сурінамі, Росії, Ямайці. Мідні руди (до 1,5 млрд. тонн у світі) найбільше поширені в Чилі (90% світових), Замбії, Демократичній Республіці Конго (ДРК), США, Канаді, Австралії. Поліметалеві руди є багатокомпонентними; окрім основних складових - свинцю (200 млн. тонн) і цинку (350 млн. тонн) вони містять срібло, рідкоземельні метали тощо. Значні запаси їх є у США, Канаді, Австралії, Росії, Казахстані, ПАР. Понад 90% олов'яних руд світу (всього - 10-20 млн. тонн) знаходяться у "олов'яному поясі": Росія - Монголія - КНР - В'єтнам - Таїланд - Малайзія - Індонезія - Австралія. На кіновар (ртутна сировина) багаті Росія, Україна, Словенія, Алжир, Італія, Киргизстан. Більшість світових запасів золота (50-60 тис. тонн) і платини знаходяться в ПАР, США, Канаді, Росії, Австралії.

Хімічна та агрохімічна сировина

Хімічна та агрохімічна сировина зазвичай має осадове походження.

Калійні солі: світові запаси - 70 млрд. тонн; провідні країни за запасами: Росія, Канада, Німеччина, Франція, Ізраїль, Йорданія, США.

Кам'яна сіль: Україна.

Сірка: самородна (осадове та вулканічне походження), пірит, сульфідні солі, в газі та нафті; світові запаси - близько 700 млн. тонн, самородної - 350 млн. тонн. Найбільші провінції та країні: Середземноморська (Україна, Польща, Іспанія); Східноєвропейська (Росія); Середньоазіатська (КНР, Японія); Американська (Чилі, США, Мексика, Аргентина).

Фосфатна сировина (світові запаси - до 100 млрд. тонн, розвідано - 37 млрд. тонн): Марокко (перше місце, 55 млрд. тонн), Росія, КНР, Бразилія, ПАР, Казахстан, Австралія.

Будівельні матеріали

Будівельні матеріали є практично всюди. Найбільшого промислового значення набули родовища флюориту (Росія, МНР, ПАР, Мексика, Іспанія), азбесту (Росія, Казахстан, КНД, ПАР, Канада, США), графіту (Росія, Україна, КНР, КНДР, Чехія).

Раціональне використання мінеральних ресурсів передбачає комплексне й повне використання сировини, створення безвідхідних і маловідхідних виробничих циклів, переведення виробництва на екологічно безпечні, ресурсо- та енергозберігальні технології.

Земельні ресурси

Земельні ресурси - землі, що використовуються або можуть бути використані в різних галузях національної економіки. Також визначаються як вид відновлювальних природних ресурсів, що використовуються або можуть бути використані в різних галузях національної економіки. А крім того - як вид відновлювальних природних ресурсів, що характеризуються територією, якістю грунтів, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю тощо. Земельні ресурси - основа розміщення господарських об'єктів, головний засіб виробництва у сільському, лісовому та інших господарствах, де використовується й відіграє роль родючість грунтів. Якість земельних ресурсів, насамперед залежить від вмісту гумусу в грунті. Загальна площа суходолу - 149 млн. кв. км. Земельний фонд (без Антарктиди) становить 133,9 млн. кв. км (13,4 млрд. га), або 26,3% загальної площі земної кулі, у тому числі:

орні землі (рілля, сади, плантації) - 1.45 млрд. га (11%);

луки й пасовища - 3,2 млрд. га (24%);

ліси й чагарники - 4,1 млрд. га (31%);

малопродуктивні землі (болота, пустелі, льодовики) - 4 млрд. га (3%);

антропогенні забудови (міста, заводи, транспорт) - 0,4 млрд. га (3%).

Одним із найважливіших показників у земельному фонді території є частка орних земель. На Євразію припадає 59% світової ріллі, на Північну та Центральну Америку - 15%, на Африку - 15%, на Південну Америку - 8%, на Австралію - 3%. 80% світової ріллі знаходиться у посушливій зоні. Найбільша частка пасовищ - у країнах Африки (24%) та Азії (18%).

Вкрай негативний вплив на земельні ресурси справляє ерозія. Грунти втрачають свою родючість як через природні процеси, так через нераціональну господарську діяльність людини. Щорічне скорочення сільськогосподарських угідь становить більш як 9 млн. га.

Водні ресурси

Водні ресурси - складова частина невичерпних природних ресурсів. Це - прісні води суходолу: поверхневі (річки, озера, льодовики, штучні водойми, болота) та підземні. Вода - одна з найпоширеніших речовин у природі. На Світовий океан припадає 361 млн. кв. км, або 71% загальної площі земної кулі; на всі внутрішні водойми суходолу - до 3%. Близько 10% суходолу вкрито льодовиками.

Загальний об'єм гідросфери Землі - 1,4 млрд. куб. км, причому 96% припадає на води Світового океану. Об'єм підземних вод становить понад 23 млн. куб. км, у льодовиках міститься 24 млн., в озерах - 176 тис., у болотах - 12 тис., у річках - більш як 2 тис. куб. км. Але прісної води - тільки 2,5% від усієї маси води (47 тис. куб. км), до того ж понад 2/3 її законсервовано в льодовиках і сніжниках.

Таблиця 1

Розподіл водних ресурсів

Види водних ресурсів	до гідросфери, %	до прісних вод, %	у млн. куб. км
Льодовики	1,74	68,7	24
Підземні води	0,761	30,1	10,5
Озера	0,013	0,26	0,031
Волога атмосфери	0,001	0,04	0,0123
Болота	0,0008	0,03	0,0114
Річки	0,0002	0,006	0,00212
Біологічна вода	0,0001	0,003	0,00112

Потреби у кислій воді постійно зростають; її щорічне споживання становить більш як 4000 куб. км. Нерівномірне розміщення водних ресурсів пояснюється кліматичними та рельєфними особливостями території. Третина суходолу вже зараз відчуває нестачу води. Великі річки та озера часто знаходяться на малообжитих територіях, як наприклад Амазонка, річки Росії та Канади, що впадають у Північний Льодовитий океан.

Проблема нестачі води в густозаселених регіонах земної кулі пов'язана також із значним забрудненням вод річок і озер унаслідок господарської діяльності. Брудна вода стає непридатною для побутових, господарських, рекреаційних потреб. Процес забруднення вод особливо інтенсивно розвивається в останні 20-30 років. До цього проблеми, пов'язані з забрудненням вод, мали локальний характер. Нині проблема водозабезпечення стала однією з найбільших проблем людства.

Основними споживачами прісної води є сільське господарство (63%), промисловість (27%), комунальне господарство (7%) і транспорт. Для раціонального використання водних ресурсів у світі збудовано понад 16000 водосховищ, потужні іригаційні системи. Поки що слабо використовується енергетичний потенціал річок (на 15-20%).

Лісові ресурси

Лісові ресурси світу налічують 3,8 млрд. га (приблизно ? суходолу), промислові запаси деревини становлять до 50 млрд. куб. м. Більша частина лісів сконцентрована у двох лісових поясах - північному, з переважанням хвойних пород (пролягає через Канаду, США, Скандинавію, Росію) та південному, з листяними породами дерев (території Центральної та Південної Америки, Екваторіальної Африки, Південної та Південно-Східної Азії).

Ліси є основним постачальником кисню в атмосферу. Деревина використовується як паливо, як цінний матеріал для будівельної та хімічної індустрії. Ліси виконують грунтозахисну та водоакумулятивну функціі, є місцем відпочинку, видиграють надзвичайно важливу природоохоронну роль.

Найбільші площі лісів збереглися в Азії та Південній Америці, найменші - в Австралії та Європі. Щороку площі лісів скорочуються на 25 млн. га, що є важливим аспектом екологічної проблеми. За запасами деревини провідні місця в світі належать Росії, Канаді, Бразилії, США, Індонезії; з-поміж африканських країн - Демократичній Республіці Конго (ДРК).

Ресурси Світового океану

Світовий океан - джерело важливих для людства ресурсів. У ньому мешкають численні види тварин, а його води, дно і надра багаті на мінеральну сировину. Величезним є значення океану для транспорту й реакції (відповідно, можна говорити про реакційні та транспортні ресурси).

Біологічні ресурси. Вчені вважають, що цих ресурсів вистачить, щоби прогодувати 30 млрд. осіб. Частка риби становить 80% усієї морської біомаси. Решта останньої припадає на молюсків (кальмарів, мідій, устриць), ракоподібних (крабів, омарів, креветок), мізерна частка - на водорості. Щорічно виловлюється 85-90 млн. тонн риби, молюсків та інших морепродуктів; цим людство забезпечує до 20% своїх потреб у білках тваринного походження.

У Світовому океані, як і на суходолі, є високо- та малопродуктивні площі. Високопродуктивні - це води шельфової зони (до 200 м), де багато сонячного світла, кисню та органічних речовин - планктону. Бідні на органічне життя - океанічні простори, продуктивність яких знаходиться на рівні пустель. В останні роки поширилося розведення деяких видів організмів на морських плантаціях і фермах (аква- та маринкультури).

Мінеральні ресурси океану поділяються на:

ресурси вод (у морській воді є майже всі хімічні елементи; крім того, з неї щорічно видобувають мільйони куб. м прісної води);

ресурси дна: залізомарганцеві конкреції, рудоносні мули, донні розсипи;

ресурси надр: 90% усіх корисних копалин, що видобуваються з морського дна, становлять нафта і газ. У 1990 році їхня частка наблизилася до 1/3 від загальносвітового видобутку. Прикладом морської нафтоіндустрії є Перська, Венесуельська, Мексиканська затоки, шельф Північного моря.

Енергетичні ресурси. Уже діють електростанції, які працюють на енергії припливів та відпливів. Вони є у Франції, Росії, КНР. У деяких країнах світу розробляються і вже частково реалізуються проекти з використання енергії течій і хвиль. Але людина, експлуатуючи природні ресурси Світового океану, водночас широко використовує його як смітник, скидаючи в океанічні води виробничі та радіаційні відходи. Океан і суходіл - це єдина екологічна система, і екологічна криза в океані загрожує знищенням усієї біосфери.

Кліматичні ресурси

Кліматичні ресурси - невичерпні природні ресурси, що містять сонячну енергію, вологу та енергію вітру. Кліматичні ресурси не споживаються безпосередньо в матеріальній та нематеріальній діяльності людей, не знищуються у процесі використання, але можуть погіршуватись (забруднюватись) або покращуватись (за умови цілеспрямованої діяльності). Поєднання тепла, вологи, водного режиму, грунтів певної територрії, що використовуються в сільському господарстві, називають агрокліматичними ресурсами.

Рекреаційні ресурси

Рекреаційні ресурси - сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку, лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти і явища природи, їхні компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

Рекреаційні ресурси океанів і морів характеризуються значною різноманітністю. До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Антлантичному океані - Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Африки, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів півострова Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міст міських агломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; у Тихому океані - Гавайські острови і східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст і міських агломерацій Тихоокеанського узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані - острів Шрі-Ланка, райони прибрежних міських агломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. Нині поширення набувають туристські подорожі на кораблях (круїзи), підводне полювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на вітрильниках, яхтах, катамаранах, мисливські сафарі, відвідування значних спортивних культурних подій.

Загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: узбережжя теплих морів; береги річок, озер і водосховищ; лісові та лучні масиви; передгір'я та гірські країни; міста - столичні та історичні центри; міста-курорти або курортні місцевості; релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно впливає екологічний стан території - чистота або забруднення вод, повітря, грунтів, порядок чи безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Нині до найболючіших екологічних проблем багатьох держав світу слід віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, морів і океанів, тероризм, осередки великих і малих воєнних конфліктів, що не припиняються.

Раціональне використання рекреаційних ресурсів є дуже вигідним бізнесом, бо, не потребуючи значних капіталовкладень, приносить швидкий і значний прибуток. Тому в багатьох країнах до рекреації залучають як приватний, так і державний капітал. Дуже великого значення для залучення туристів набуває рівень розвитку сфери обслуговування, тому провідні місця у світовому туризмі здебільшого належать розвиненим країнам. Щороку Іспанію відвідує понад 50 млн. іноземних туристів, Італію - до 35 млн., Францію і США до 30 млн., Канаду, Великобританію, Японію - до 20 млн.

3. Вплив мінеральних ресурсів на територіальну структуру промисловості світу

Розвиток промисловості значною мірою залежить від природних ресурсів, зокрема від мінеральної сировини, палива, водних, у тому числі гідроенергетичних, лісових, сільськогосподарських, морських ресурсів. Процес праці у сфері промислового виробництва передбачає необхідну кількість предметів праці і засобів праці. Предмети праці - це речовини природи, які за допомогою засобів праці піддаються обробці. Головними предметами праці у промисловості є різноманітні види сировини, матеріалів палива. Усі відомі види сировини одержують з природи шляхом видобутку і переробки природних ресурсів. Сировина - складова засобів виробництва; як продукт праці вона переробляється в інші продукти і становить матеріальне підґрунтя усієї виробленої промисловістю продукції - знарядь праці і предметів споживання.

В умовах науково-технічної революції залежність між розвитком промисловості, наявністю сировини і палива посилюється. Споживання сировини, матеріалів, паливних ресурсів, незважаючи на застосування нових ресурсозберігаючих технологій, зростає високими темпами. У структурі виробничих затрат промисловості України поки що збільшується частка матеріалів і зменшується частка затрат на робочу силу й амортизацію засобів праці. Тому головним завданням раціональної територіальної організації ресурсних галузей промисловості є зниження витрат сировини і палива на одиницю продукції, зменшення відходів виробництва, а також заміна дорогих видів сировини дешевшими.

У господарській практиці розрізняють основну і допоміжну сировину, або матеріали. В основі такого поділу лежить участь сировинних матеріалів у виробництві кінцевого готового продукту. Наприклад, залізна руда - головний матеріал для доменного виробництва, адже вона є матеріальною основою чавуну - продукції цього виробництва. Флюси (вапняки і доломіти) - це допоміжна сировина, що сприяє відновленню заліза із руди в доменному виробництві.

Характерно, що один і той самий матеріал може слугувати основним видом сировини для однієї галузі і допоміжним - для іншої. Наприклад, глина в керамічній промисловості - головний матеріал, з якого виготовляють глиняний посуд, а в металургійній промисловості - допоміжний матеріал, що використовують для футерування печей (вогнетривка глина) або виробництва спеціальних форм. Відомо, що паливо для більшості галузей промисловості відіграє другорядну роль і є допоміжним матеріалом, а для електростанцій - це основна сировина, з якої виробляється електроенергія і тепло.

За походженням сировина, що використовується у промисловості, поділяється на дві великі групи: промислова і сільськогосподарська. Головна частина сировини видобувається і виробляється промисловістю (майже 70%), а частка сільськогосподарської сировини становить трохи більше 30 %. Таке співвідношенні характерне для промислових комплексів високорозвинених індустріальних країн, воно відображає прогресивні тенденції у розвитку продуктивних сил суспільства. Розрізняють дві групи промислової сировини:

1) сировина, що видобувається промисловістю шляхом освоєння природних ресурсів, або природна сировина;

2) сировина, що виробляється промисловістю штучним шляхом із природних ресурсів.

До першої групи належить продукція добувної промисловості, до другої - продукція органічного синтезу. Сировина, що видобувається промисловістю шляхом освоєння природних ресурсів (природна сировина), може бути, у свою чергу, поділена за погодженням на три підгрупи: тваринного, рослинного і мінерального походження. Сировина тваринного походження - це в основному продукція рибної промисловості і мисливського промислу. До природної сировини рослинного походження належить деревина, дикорослі ягоди і гриби; до сировини мінерального походження - природні мінеральні речовини органічного та неорганічного походження, які містяться в земній корі і можуть бути видобуті й ефективно використані у промисловому виробництві. Вони одержали назву корисних копалин.

До складу сировини сільськогосподарського походження входять дві групи:

1) сировина рослинного походження (зерно, бавовник, льон, соняшник, цукровий буряк, картопля, фрукти та ін.);

2) сировина тваринного походження (вовна, шкіра, хутро, м'ясо, молоко).

Усі види сільськогосподарської сировини належать до агропромислового комплексу. На сьогодні використання такої сировини для промислової переробки розширюється. Створені нові галузі промисловості, які ґрунтуються на переробці найрізноманітніших видів сільськогосподарської сировини. Йдеться про промисловість, що переробляє овочі та фрукти, молочну, сиро- і маслоробну промисловості та ін. Розширення промислової переробки сільськогосподарської сировини свідчить про індустріальний розвиток країни.

Забезпеченість промисловості сировиною - одна з головних умов подальшого розвитку всіх її галузей і формування промислових комплексів. Тому дослідження властивостей природних сировинних ресурсів є важливим завданням учення про територіальну організацію виробництва.

4. Проблеми антропогенного впливу на якісні та кількісні характеристики довкілля

Вплив людини як екологічного фактора надзвичайно сильний та різнобічний. Жодна екосистема на планеті не уникнула цього впливу, а багато екосистем були повністю знищені. Навіть цілі біоми, наприклад степи, майже повністю зникли з лиця землі. Антропогенний означає "народжений людиною", і антропогенними називають ті фактори, які своїм походженням зобов'язані будь-якій діяльності людини. Цим вони принципово відрізняються від факторів природних, які виникли ще до появи людини, але існують і діють досі.

Антропогенні фактори (АФ) виникли лише з появою людини у період стародавнього етапу її взаємодії з природою, але тоді вони були ще дуже обмеженими за своїми масштабами. Першим істотним АФ став вплив на природу за допомогою вогню; значно поширився набір АФ з розвитком тваринництва, рослинництва, появою великих поселень. Особливе значення для організмів біосфери мали такі АФ, аналогів яких не було у природі раніше, оскільки в ході еволюції ці організми не змогли виробити певних пристосувань до них.

Нині вплив людини на біосферу досяг велетенських масштабів: відбувається тотальне забруднення природного середовища, географічна оболонка насичується технічними спорудами (містами, заводами, трубопроводами, шахтами, водосховищами тощо); технічними предметами (тобто залишками космічних апаратів, контейнерами з токсичними речовинами, звалищами); новими речовинами, які не асимілюються біотою; новими процесами - хімічними, фізичними, біологічними та змішаними (термоядерний синтез, біоінженерія тощо).

Антропогенні фактори - тіла, речовини, процеси та явища, які виникають внаслідок господарської та іншої діяльності людини і діють на природу разом з факторами природними. Усю різноманітність антропогенних факторів поділяють на такі основні підгрупи:

1. Фактори-тіла - це, наприклад, штучний рельєф (кургани, терикони), водойми (водосховища, канали, ставки), споруди і будівлі тощо. Фактори цієї підгрупи характеризуються чіткою просторовою визначеністю та тривалою дією. Вироблені колись, вони часто існують віками і навіть тисячоліттями. Багато з них поширені на значні площі.

2. Фактори-речовини - це звичайні та радіоактивні хімічні речовини, штучні хімічні сполуки та елементи, аерозолі, стічні води тощо. Вони, на відміну від першої підгрупи, не мають конкретної просторової визначеності, постійно змінюють концентрацію та переміщуються, змінюючи відповідно ступінь впливу на елементи природи. Частина з них з часом руйнується, інші можуть бути присутні у середовищі десятки, сотні й навіть тисячі років (наприклад, деякі радіоактивні речовини), що зумовлює можливість їх акумуляції у природі.

3. Фактори-процеси - це підгрупа АФ, до якої належать вплив на природу домашніх тварин та рослин, знищення шкідливих та розведення корисних організмів, випадкове або цілеспрямоване переміщення організмів у просторі, видобування корисних копалин, ерозія ґрунтів тощо. Ці фактори часто займають обмежені ділянки природи, але іноді можуть охоплювати й великі простори. Крім прямого впливу на природу, часто викликають і низку опосередкованих змін. Усі процеси мають високу динаміку і часто односпрямовані.

4. Фактори-явища - це, наприклад, тепло, світло, радіохвилі, електричне й електромагнітне поля, вібрація, тиск, звукові ефекти та ін. На відміну від інших підгруп АФ, явища здебільшого мають точні параметри. Як правило, по мірі віддалення від джерела їх вплив на природу зменшується.

На основі викладеного антропогенними факторами можна називати лише ті вироблені людиною тіла, речовини, процеси та явища, які не існували у природі до появи людини. У тому випадку, якщо певні АФ не існували до появи людини лише у якомусь (певному) регіоні, їх називають регіональними антропогенними факторами; якщо їх не було лише якогось сезону, то їх називають сезонними антропогенними факторами.

У тих випадках, коли вироблені людиною тіло, речовина, процес або явище за своїми якостями і властивостями аналогічні до природного фактора, то його можна вважати антропогенним фактором лише тоді, коли він кількісно переважає над природним. Наприклад, тепло, що є природним фактором, стає антропогенним, якщо його кількість, яку виділяє підприємство у навколишнє середовище, викликає підвищення температури цього середовища. Такі фактори називають кількісно-антропогенними.

Інколи під впливом людини здійснюється перехід тіл, процесів, речовин або явищ у нову якість. У цьому випадку йдеться про якісно-антропогенні фактори, наприклад, піски, що стають рухомими внаслідок знищення людиною рослинності, яка їх закріплювала, або вода, яка утворюється з льодовика при його таненні під впливом антропогенного потепління.

Комплекс антропогенних факторів, що впливають на стан біосфери, дуже різноманітний. Дія кожного з них або їх групи може стати причиною різних негативних наслідків. Ті чи інші "події" у біосфері, викликані антропогенними факторами, розвиваються за принципом ланцюгової реакції. Вплив людини на природу може бути свідомим (спеціальним) та випадковим (необдуманим). Так, людина свідомо створює нові біогеоценози, виводить високопродуктивні та стійкі до захворювань форми організмів, розселює одні види та знищує інші тощо. Такі дії, як правило, позитивні, але нерідко вони стають негативними, коли набувають рис необдуманих. До випадкових дій відносять ті, які не були заздалегідь передбачені та заплановані, наприклад, випадкове завезення різних шкідників чи паразитів разом із вантажем, харчовими продуктами тощо, або небажані явища, викликані цілком свідомими діями, - осушенням боліт, цілини, надмірним випасом худоби, зрошенням, вирубуванням лісів та ін.

Розглянемо такий звичайний антропогенний вплив, як випас худоби. По-перше, це одразу призводить до пригнічення в біоценозі низки видів, яких поїдають свійські тварини. По-друге, внаслідок цього на території утворюється угруповання з відносно невеликою кількістю видів, котрих худоба не вживає, тому кожен з них має значну чисельність. По-третє, біогеоценоз, що виник таким чином, стає малостійким, легко піддається коливанням чисельності популяцій, і тому, якщо дія фактора (випасу худоби) посилюватиметься, це може призвести до глибоких змін і навіть повної деградації біогеоценозу.

При виявленні та вивченні АФ основна увага приділяється не тим засобам, якими вони вироблені, а тим їх елементам, які викликають зміни у природі. З позицій вчення про фактори антропогенний вплив на природу можна визначити як свідомий та несвідомий вплив через вироблені людиною АФ. Цей вплив здійснюється не лише у процесі людської діяльності, а й після її завершення. Вплив людини, який класифікується за видами діяльності, є комплексним фактором. Наприклад, якщо проаналізувати орання поля трактором як дію комплексного антропогенного фактора, можна навести такі його складники: 1) ущільнення ґрунту; 2) роздавлювання ґрунтових організмів; 3) розпушення ґрунту; 4) перевертання ґрунту; 5) розрізання організмів плугом; 6) вібрація ґрунту; 7) забруднення ґрунту залишками пального; 8) забруднення атмосфери вихлопами; 9) шумові ефекти тощо.

Є багато класифікацій АФ за різними ознаками. За природою АФ поділяють на:

- механічні - тиск колесами автомобілів, вирубка лісів, перешкоди на шляху руху організмів тощо;

- фізичні - тепло, світло, електричне поле, колір, зміни вологості тощо;

- хімічні - дія різних хімічних елементів та їх сполук;

- біологічні - вплив інтродукованих організмів, розведення рослин і тварин, лісопосадки тощо.

- ландшафтні - штучні ріки та озера, пляжі, ліси, луки та ін.

Слід зазначити, що будь-який вид діяльності людини не може бути визначений просто як сума АФ, тому що ця діяльність передбачає елементи, які жодним чином не можна вважати факторами у природничому сенсі, наприклад, технічні засоби, продукція, самі люди, їх виробничі відносини, технологічні процеси тощо. Лише у окремих випадках технічні засоби (наприклад, греблі, лінії зв'язку, будівлі) можуть бути названі факторами, якщо вони своєю присутністю безпосередньо викликають зміни у природі, наприклад, є перешкодою для руху тварин, бар'єром для повітряних потоків тощо.

За часом походження і тривалістю дії антропогенні фактори поділяють на такі групи:

- фактори, вироблені в минулому: а) ті, що припинили свою дію, але її наслідки відчуваються і нині (знищення певних видів організмів, надмірний випас худоби тощо); б) ті, що продовжують діяти і у наш час (штучний рельєф, водосховища, інтродуковані види тощо);

- фактори, які виробляються у наш час: а) ті, що діють лише у момент виробництва (радіохвилі, шум, світло); б) ті, що діють певний час і після закінчення виробництва (стійкі хімічні забруднення, вирубаний ліс та ін.).

Більшість АФ поширені у зонах інтенсивного розвитку промисловості і сільського господарства. Проте деякі, вироблені на обмежених територіях, можуть зустрічатися у будь-якому регіоні земної кулі внаслідок їх здатності до міграції (наприклад, радіоактивні речовини з тривалим періодом розпаду, стійкі отрутохімікати). Навіть ті АФ, які дуже широко розповсюджені на планеті або в окремому 'й' регіоні, у природі поширюються нерівномірно, створюючи при цьому зони високої та низької концентрації, а також зони повної їх відсутності. Так орання ґрунту та випас худоби здійснюються лише на певних ділянках, які необхідно точно знати.

Отже, основним кількісним показником АФ є ступінь насичення ними простору, що називають концентрацією антропогенних факторів. Концентрація АФ на конкретній території зумовлена, як правило, інтенсивністю і характером виробництва АФ; ступенем здатності цих факторів до міграції; властивістю до акумуляції (накопичення) у природі та загальними умовами конкретного природного комплексу. Тому кількісні особливості АФ суттєво змінюються у часі і просторі.

За ступенем здатності до міграції антропогенні фактори поділяють на ті, які:

- не мігрують - діють лише у місці виробництва та на деякій відстані від нього (рельєф, вібрація, тиск, звук, світло, завезені людиною нерухомі організми тощо);

- мігрують із потоками води й повітря (пил, тепло, хімічні речовини, гази, аерозолі та ін.);

- мігрують із засобами виробництва (кораблі, поїзди, літаки тощо);

- мігрують самостійно (завезені людиною рухомі організми, здичавілі домашні тварини).

Далеко не всі АФ виробляються людиною безперервно; вони мають уже різну періодичність. Так, сінокосіння відбувається у певний період, але щорічно; забруднення атмосфери промисловими підприємствами здійснюється або у певні години, або цілодобово. Вивчення динаміки виробництва факторів є дуже важливим для правильної оцінки їх впливу на природу. При збільшенні кількості періодів та їх тривалості вплив на природу посилюється внаслідок зменшення можливостей для самовідновлення кількісних та якісних особливостей елементів природи.

Динаміка кількості та набору різних факторів чітко виражена протягом року, що зумовлено сезонністю багатьох виробничих процесів. Виявлення динаміки АФ проводиться для певної території за обраний час (наприклад, за рік, сезон, добу). Це має дуже велике значення для порівняння їх із динамікою природних факторів, що дає змогу визначити ступінь впливу на природу АФ. Вітрова ерозія ґрунтів найбільш небезпечна влітку, а водна ерозія - навесні при таненні снігу, коли ще немає рослинності; стічні води одного й того ж об'єму і складу взимку більше змінюють хімізм річки, ніж навесні, внаслідок малого об'єму зимового стоку.

За таким важливим показником, як здатність накопичуватися у природі, АФ поділяються на:

- ті, що існують лише у момент виробництва, тому за своєю природою не здатні до накопичення (світло, вібрація тощо);

- ті, які здатні зберігатися у природі тривалий час після їх виробництва, що призводить до їх накопичування - акумуляції - і посилення впливу на природу.

До другої групи АФ можна зарахувати штучний рельєф, водосховища, хімічні та радіоактивні речовини тощо. Ці фактори є дуже небезпечними, оскільки з часом зростають їх концентрації і ареали, відповідно й інтенсивність впливу на елементи природи. Деякі радіоактивні речовини, здобуті людиною з надр Землі та уведені в активний кругообіг речовин, можуть виявляти радіоактивність протягом сотень і тисяч років, здійснюючи при цьому негативний вплив на природу. Здатність до акумуляції різко посилює роль АФ у розвитку природи, а в окремих випадках навіть є вирішальною у визначенні можливості існування окремих видів та організмів.

У процесі міграції деякі фактори можуть переходити з одного природного середовища в інше та діяти в усіх середовищах, які є у певному регіоні. Так, радіоактивні речовини у випадку аварії на атомній електростанції розповсюджуються в атмосфері, а також забруднюють ґрунти, проникають у ґрунтові води та осідають у водоймах. А тверді викиди промислових підприємств з атмосфери потрапляють на ґрунт та у водойми. Ця особливість властива багатьом АФ з підгрупи факторів-речовин. Деякі стійкі хімічні фактори у процесі кругообігу речовин виносяться з водойм за допомогою організмів на сушу, а потім з неї знов змиваються у водойми - так відбувається довготривала циркуляція та дія фактора у ряді природних середовищ.

Дія антропогенного фактора на живі організми залежить не тільки від його якості, а й від кількості у розрахунку на одиницю простору, що називають дозою фактора. Доза фактора - це кількісна характеристика фактора у певному просторі. Доза фактора випасу буде кількість тварин певного виду на га пасовища за добу або сезон випасу. Із дозою фактора тісно пов'язано визначення його оптимуму. АФ залежно від їхньої дози можуть по-різному впливати на організми або бути до них індиферентними. Деякі дози фактора викликають максимум позитивних змін у природі і практично не спричинюють негативних (прямих та опосередкованих) змін. їх називають оптимальними, або оптимумом.

Одні АФ безперервно діють на природу, інші - періодично або спорадично. Тому за періодичністю вони поділяються на:

- безперервно діючі - забруднення атмосфери, води та ґрунту викидами промислових підприємств та вилучення з надр корисних копалин;

періодичні фактори - орання ґрунту, вирощування та збір сільськогосподарських культур, випас домашніх тварин та ін. Ці фактори прямо діють на природу лише у певні години, тому вони пов'язані із сезонною і добовою періодичністю дії АФ;

- спорадичні фактори - аварії транспортних засобів, що призводять до забруднення природного середовища, вибухи ядерних і термоядерних пристроїв, лісові пожежі та ін. Вони діють у будь-який час, хоча у деяких випадках можуть бути прив'язані до певного сезону.

Дуже важливо розрізняти антропогенні фактори за тими змінами, до яких призводить або може призводити їхня дія на природу і живі організми. Тому їх поділяють також за стійкістю зумовлювальних змін у природі:

- АФ, що викликають тимчасові зворотні зміни, - будь-яка тимчасова дія на природу, що не приводить до повного знищення видів; забруднення води або повітря нестійкими хімічними речовинами тощо;

- АФ, що викликають відносно незворотні зміни, - окремі випадки інтродукції нових видів, створення невеликих водосховищ, знищення деяких водойм та ін.;

- АФ, що викликають абсолютно незворотні зміни у природі, - суцільне знищення якихось видів рослин і тварин, повне вилучення з родовищ корисних копалин тощо.

Дія деяких АФ може викликати так званий антропогенний стрес екосистем, який буває двох різновидів:

- гострий стрес, для котрого характерні раптовий початок, швидкий підйом інтенсивності і невелика тривалість порушень компонентів екосистем;

- хронічний стрес, який характеризується порушеннями незначної інтенсивності, але вони тривають достатньо довго або часто повторюються.

Природні екосистеми мають здатність протистояти гострому стресу або відновлюватися після нього. Потенційні стресори містять, наприклад, промислові відходи. Особливо небезпечними серед них є ті, до складу котрих входять вироблені людиною нові хімічні речовини, до яких компоненти екосистеми ще не мають пристосувань. Хронічна ж дія цих факторів може призвести до істотних змін у структурі та функціях спільнот організмів у процесі акліматизації та генетичної адаптації до них.