Екологія річки Луга

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

басейн річка екологічний сільськогосподарський

Актуальність теми. Зростання антропогенного впливу на довкілля за останні десятиліття призвело до забруднення практично всіх компонентів навколишнього природного середовища. Внаслідок урбанізації, індустріалізації, а також інтенсивної сільськогосподарської діяльності стійка природна система річкових басейнів трансформувалася до нестійкої природо-господарської, котра потребує постійної підтримки [6, 44]. Як наслідок порушується екологічний баланс екосистем річок, зникають окремі види рослин і тварин, також суттєво погіршується якість поверхневих вод. Оскільки ріки та їх басейни є джерелом водозабезпечення багатьох населених пунктів, а також необхідні для природних і сільськогосподарських угідь, виникає проблема екологічної оцінки басейнів річок [17, 49].

Луга - річка в південно-західній частині Волинської області, права притока Західного Бугу - правої притоки Вісли басейну Балтійського моря [39]. Починаючи з середини ХХ століття, басейн річки Луга під впливом меліорацій, хімізації сільського господарства, розорювання заплав, осушення земель, розвитку промисловості та розбудови міст і селищ зазнав значних змін [50]. В басейні річки Луга знизилася стійкість природних ландшафтів, якість води також суттєво знизилась. Стоки комунальних і промислових підприємств, забрудненість атмосферного повітря, нераціональний сільськогосподарський обробіток, ерозійні процеси призвели до забруднення річкових вод. Тому актуальність даної теми полягає у встановленні екологічного стану басейну р. Луга, а також впливу басейну р. Луга на забруднення поверхневих вод [45].

Мета і завдання досліджень. Мета даної роботи - визначення оцінки сучасного екологічного стану басейну річки Луга, а також встановлення характеру та масштабів впливу басейну р. Луга на забруднення поверхневих вод.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

- оцінка природо-кліматичних умов басейну р. Луга;

- визначення основних екологічних проблем басейну річки Луга;

- встановлення індукційного коефіцієнта антропогенного навантаження (І_КАН) на басейн річки Луга;

- екологічна оцінка якості вод в басейні річки Луга;

- порівняльна характеристика якості вод у р. Луга та у р. Західний Буг;

- розроблення карти екологічних проблем басейну р. Луга.

Об'єкт дослідження - екологічний стан басейну річки Луга.

Предмет дослідження - основні екологічні проблеми, показники антропогенного навантаження, показники якості поверхневих вод.

У роботі були використані дані, документи Західно-Бузького управління водних ресурсів, а саме паспорт р. Луга. Також у даній роботі були використані картографічні матеріали, супутникові знімки.

Оцінка антропогенного навантаження на басейн р. Луга здійснювався з використанням індукційного коефіцієнта (І_КАН), розробленого А.В. Яциком [63]. Оцінка якості поверхневих вод здійснювалась за допомогою «Методики екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними категоріями».

1. Характеристика природно-кліматичних умов

1.1 Географічне розташування

Басейн річки Луга знаходиться в південно-західній частині Волинської області, перетинає Локачинський, Іваничівський і Володимир-Волинський райони (рис. 1.) [39].

Рис. 1. Карта-схема басейну р. Луга [39]

Довжина річки - 93 км, площа басейну - 1351,39 км². Річка Луга бере початок в Локачинському районі поблизу с. Колпитів (рис. 2.), у верхній течії протікає зі сходу на захід, у середній і нижній течії - на північний захід, в м. Устилуг Володимир-Волинського району впадає в Західний Буг на 569 км від його гирла. Річка Луга протікає по території Волинської області, поблизу сіл Кути, Білопіль, Колпитів Локачинського району, Маркостав, Селець, Житані, Зимне, Шистів, Заріччя, м. Володимир-Волинський, сіл П'ятидні, Тростянка, Микуличі, Хрипаличі, Федорівка, м. Устилуг Володимир-Волинського району, Переславичі, Топилище, Старий Порицьк, Павлівка, Щенятин, Іванівка Іваничівського району [39].

Рис. 2. Виток р. Луга поблизу с. Колпитів Локачинського району

Координати витоку та гирла річки подано в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Координати витоку та гирла річки [39]

Назва	Висота над рівнем моря	Широта	Довгота
Витік	221	50°35'31»	24°46'22»
Гирло	178,3	50°52'4»	24°8'52»

Річка Луга витікає з абсолютної висоти 221 м над рівнем моря, впадає на висоті 178,3 м над рівнем моря.

1.2 Кліматичні умови

Кліматичні умови території басейну мають риси атлантико-континентального типу, характерні для всієї західної частини України. Як і для всієї Волинської області клімат басейну р. Луга є помірним, вологим, із м'якою зимою, нестійкими морозами, частими відлигами, нежарким літом, значними опадами, затяжними весною і осінню. На території басейну р. Луга знаходиться одна метеорологічна станція в м. Володимир-Волинський [7, 39].

Сонячна радіація є одним з основних факторів формування клімату, характеристика радіаційного режиму розкриває закономірності розподілу сонячної радіації і радіаційного балансу в часі і просторі [42].

Сонячна радіація, яка поступає на поверхню Землі від сонця, називається прямою, і величина її залежить від висоти сонця над горизонтом та ступенем хмарності. Річний прихід сонячної радіації при ясному небі для Волинської області становив би 117 ккал/см², але хмарність зменшує величину прямої сонячної радіації втроє і за рік становить 40,3 ккал/см² (рис. 3) [42].

Рис. 3. Розподіл прямої сонячної радіації за місяцями [42]

На земну поверхню сонячна радіація приходить не тільки у формі прямої, але і розсіяної радіації. Хмарність збільшує розсіяну радіацію. Розподіл розсіяної сонячної радіації становить 52,4 ккал/см².

Разом величини прямої і розсіяної сонячної радіації утворюють сумарну радіацію, якої за рік область одержує 92,7 ккал/см².

Поглинання земною поверхнею сумарної радіації залежить від характеру поверхні. За рік кожний квадратний сантиметр поверхні Волинської області вбирає 70,5 ккал (рис. 4).

Рис. 4. Поглинання сумарної сонячної радіації поверхнею [42]

Здатність поверхні до нагрівання залежить від величини її альбедо, тобто від величини відбиття променів поверхнею, що в процентах від сумарної радіації [42].

Отже, за рік кожний квадратний сантиметр поверхні відбиває 29% радіації, яка приходить на неї. Різницю між прихідною і витратною частинами сонячної радіації називають радіаційним балансом (ккал/см²) (рис. 5) [42].

Рис. 5. Радіаційний баланс [42]



Радіаційний баланс в області за рік додатний і становить приблизно 34 ккал/см². Період з додатним радіаційним балансом триває 8 місяців. Перехід радіаційного балансу від від'ємного до додатного відбувається в третій декаді лютого. Величина від'ємного радіаційного балансу в середньому досягає 1,7 ккал/см². Максимальна сума радіаційного балансу спостерігається в червні - 6,8 ккал/см² [42].

Тепловий режим виражається тепловим балансом, до якого, крім радіаційного балансу, відноситься кількість тепла, яка витрачається на випаровування, на турбулентний теплообмін підстилаючої поверхні з атмосферою і теплообмін у ґрунті [42].

За рік в області випаровується 555-565 мм вологи, на це витрачається до 25 ккал/см² тепла, на турбулентний теплообмін підстилаючої поверхні з атмосферою - 6 ккал/см^2, на теплообмін у ґрунті - 2,8 ккал/см² [42].

Отже, основна кількість тепла, яку одержує поверхня Волинської області, витрачається на випаровування, а турбулентний теплообмін підстилаючої поверхні з атмосферою і теплообмін у ґрунті порівняно невеликий. Тому в межах Волинської області формується помірно вологий клімат з невеликими коливаннями температури. Кількість опадів перевищує випаровування [42].

У зв'язку із рівнинним характером на поверхні Волинської області, на території басейну р. Луга не спостерігається значних контрастів у розподілі по території температури повітря. Зниження температури повітря відмічається взимку в напрямку з заходу на схід.

Із зимових місяців найхолоднішим є січень, середньомісячна температура якого становить м. Володимирі-Волинському - -5⁰С. Липневі температури по місту становлять 19⁰С. Інколи в липні трапляються відхилення від середньої багаторічної [42].

Середньорічна температура повітря в м. Володимирі-Волинському становлять 7,2⁰С, а амплітуда річних коливань - 23,5⁰С. Характеристика термічного режиму області буде не повною, якщо не зважати на екстремальні температури: найнижчі (абсолютний мінімум) і найвищі (абсолютний максимум). Крайнє значення температур характеризують ступінь денного нагрівання повітря і нічного охолодження [42].

Найнижчі температури повітря в області спостерігаються при вторгненнях континентального арктичного повітря. Тільки три літні місяці: червень, липень, серпень - мають додатний абсолютний мінімум (0-5⁰С), дев'ять місяців - від'ємне значення абсолютного мінімуму. В окремі роки абсолютні мінімуми коливалися в широких межах, особливо в січні і лютому, коли вони досягають -31 - -39⁰С. Такі абсолютні мінімуми температури повітря спостерігаються приблизно 1 раз на 50 років. Низьким температурам сприяють форми рельєфу [42].

Абсолютний максимум температури повітря спостерігається в області з приходом теплих повітряних мас з Атлантичного океану або Малої Азії.

При таких умовах циркуляції взимку температура повітря може підніматися до 10-14⁰С, а влітку до 30-39⁰С [42].

Важливою характеристикою термічного режиму є суми температур, якими визначають потреби рослин в теплі.

Суми температур за період зі стійкими температурами, вищими від 5⁰С, тобто за вегетаційний період, досягають по області 2840-2930⁰С, а кількість тепла, яку одержують рослини в області за період активної вегетації (суми температур за період з температурами, вищими від 10⁰С), становить 2495-2580⁰С [42].

Глибина промерзання ґрунту в області незначна і в середньому становить 20-25 см. Навіть у найсуворіші зими промерзання ґрунту не перевищує 110 см, але в окремі роки він не промерзає і сніг випадає на мокрий ґрунт [42]

Вологість повітря Волинської області залежить від особливостей атмосферної циркуляції, температури повітря, температури та вологості ґрунту [42].

Абсолютна вологість повітря перебуває в прямій залежності від температури повітря (мінімум у січні, максимум у липні). Найменші значення абсолютної вологості за місяць спостерігаються взимку (4-5 мб), найбільші - влітку (14-15 мб). За рік середня абсолютна вологість повітря становить 9 мб (рис. 6) [42].

Проте найбільш вживаною характеристикою є відносна вологість повітря - показник «сухості» повітря (дощі переважно випадають при відносній вологості 80-100%) [42].

Відносна вологість повітря є найбільшою взимку, навіть у полудень вона перевищує 80%. Влітку відносна вологість повітря досягає 65-70%. Отже, відносна вологість повітря обернено пропорційна його температурі [42].

Рис. 6. Розподіл абсолютної вологості за місяцями у Волинській області [42]

Надмірно вологих днів (відносна вологість повітря о 13 год. - 80% і більше) за теплий період року в області налічується від 30 до 32. Найбільше надмірно вологих днів у жовтні. Посушливих днів, у теплий період року у Волинській області, коли відносна вологість повітря о 13 год. становить 30% і менше, мало (5-6%), причому найбільше їх у травні [42].

Річні суми опадів у Волинській області становлять 550-600 мм. Найбільше опадів спостерігається у червні, липні та серпні (до 80-90 мм/місяць), найменше - у січні 24-32 мм. Отже протягом року опади розподіляються нерівномірно. Приблизно 70% всієї їх кількості випадає в теплий період року (з квітня по жовтень) і тільки 30% - в зимовий.

За теплий сезон відмічається, в середньому, 60-65 днів з опадами, що дають за добу не менше 1 мм, з них 25-28 днів з опадами не менше 5 мм. Протягом року спостерігається 160-180 днів з опадами. Взимку днів з опадами більше, ніж влітку, але інтенсивність зимових опадів незначна. Влітку опади часто супроводжуються грозами, рясними дощами, інтенсивність яких становить 0,10-0,28 мм/хв. В середньому за рік на область випадає 81% рідких, 10% - твердих і 9% змішаних опадів. Річна сума опадів становить 627 мм. Розподіл опадів за місяцями представлений на рис. 7. [3, 42].

Рис. 7. Середньомісячна кількість опадів у Волинській області [42]

Взимку всю територію області вкриває сніговий покрив, який з'являється в кінці другої декади листопада - на початку грудня. Перший сніг дуже рідко зберігається цілу зиму, найчастіше він тане і з'являється новий. Висота снігового покриву протягом усієї зими невелика [42].

Руйнування снігового покриву відбувається в середньому в кінці лютого і протягом першої декади березня, а повне зникнення - в третій декаді березня. Проте в окремі зими після танення стійкого снігового покриву ще й в квітні бувають снігопади [42].

Характерною рисою волинської весни є повернення після додатних температур холодної пори [42].

Вітер на території Волинської області обумовлюється, з одного боку, характером поверхні, а з другого - розподілом над нею атмосферної циркуляції. Напрямок і швидкість вітру на територією області визначається місячним і сезонним режимом баричних центрів, які виникають над північною частиною Євразії і Атлантики [42].

Волинська область зазнає впливу різноманітних повітряних мас, які змінюються за порами року. Континентальне повітря помірних широт (полярне) спостерігається протягом цілого року і є панівною повітряною масою над територією області, яка формується з арктичного або морського повітря помірних широт [42].

Прихід морського повітря помірних широт спостерігається в усі пори року. Взимку цей прихід пов'язаний з інтенсивною циклонічною діяльністю над Північно-Західною Європою, а влітку - з антициклоном. Порівняно з іншими областями України у Волинській області часто повторюється морське повітря помірних широт [42].

Арктичне повітря (як морське так і континентальне) вторгається рідко, але в температурному режимі області відіграє важливу роль. Коли вторгається арктичне повітря, то спостерігаються найбільш низькі мінімальні температури, особливо зимою та на початку весни. При таких входженнях арктичного повітря відбувається різке зниження температури, яке за добу може досягти 20⁰С і більше [42].

У літньо-осінній час надходить морське арктичне повітря і настає холодна волога погода. В теплу половину року, особливо влітку, спостерігається континентальне тропічне повітря, яке є причиною найбільш високих максимальних температур на території області [42].

Морське тропічне повітря приходить у Волинську область з Середземного моря і приносить теплу, похмуру погоду з туманом і мрякою. Морське тропічне повітря затримується над областю ненадовго [42].

Умови атмосферної циркуляції визначають напрямки вітрів: взимку - західні і південно-західні, влітку - західні і північно-західні. Швидкість вітру великою мірою залежить від характеру поверхні, величини градієнту і умов циркуляції. Середня річна швидкість вітру у Волинській області невелика - 3,8-4,0 м/с [42].

Повторюваність напрямків вітрів у відсотках від загального числа спостережень без штилів для Володимира-Волинського наступна: Пн. - 7, Пн.-Сх. - 7, Сх. - 12, Пд. - Сх. - 16, Пд. - 10, Пд.-Зх. - 13, Зх. - 22, Пн.-Зх. - 13. Середня кількість штилів за період спостережень - 10 [1].

Переважання вітрів західних румбів в області підтверджує і роза вітрів, що побудована для Володимира-Волинського.

Найбільшу повторюваність на території області в річному ході мають вітри з швидкостями 2-3 м/с. Ймовірність швидкості вітру 8-10 м/с невелика і становить 9% від загального числа випадків. Такі вітри в області спостерігаються дуже рідко. Досить рідко трапляється у Волинській області вітер зі швидкістю 10 м/с [42].

1.3 Гідрографічна та гідрологічна характеристика

Річка Луга має дві основні притоки. Перша її притока - це річка Луга-Свинорийка впадає на 45,75 км від гирла, бере початок в заболоченій місцевості на півдні с. Шельвів Локачинського району. Другою притокою Луги є річка Стрипа впадає на 62,9 км від гирла. Третьою притокою річки Луга є річки Свинорийка, що впадає на 36,55 км від її гирла. Четвертою притокою є річка Риловиця що впадає на 24,5 км від гирла [39].

У таблицях 1.2. та 1.3. подано основні морфометричні характеристики річки Луга та її приток.

Густота річкової мережі басейну р. Луга становить 0,07 км/км², довжина басейну 87,1 км, середня та максимальна ширина - 16,7 і 9,23 км. Похил русла річки становить 0,47 м/км, а коефіцієнт звивистості - 1,7 [39].

Таблиця 1.2. Основні морфометричні характеристики річок басейну р. Луга [39]

Назва річки	Куди впадає	Права (п) чи ліва (л) притока	Довжина, км	Площа басейну, км2	Похил, м/км
Луга	Західний Буг	п	87,1	1351,39	0,47
Луга-Свинорийка	Луга	л	36,76	364,87	0,67
Стрипа	Луга	п	24,51	184	1,73
Свинорийка	Луга	п	17,31	86,48	1,6
Риловиця	Луга	п	19,83	112,9	1,33

За Водною Рамковою Директивою (ВРД) р. Луга є височинною річкою, так як вона починає свій витік з відмітки 176,3 метрів над рівнем моря і впадає в Західний Буг на висоті 221 метрів над рівнем моря. Повздовжній профіль р. Луга зображено на рис. 1.13 [39]

Щодо типології розміру, яка заснована на площі водозбірного басейну, то річка Луга є великою річкою.

Таблиця 1.3. Основні морфометричні характеристики р. Луга [39]

Довжина, км	87,1
Похил, м/км	0,47
Площа басейну, км2	1351,39
Густота річкової мережі, км/км2	0,07
Куди впадає	Західний Буг
Права чи ліва притока	Пр
Порядок ріки	IV
Звивистість	1,7



Характеристика річки згідно вимог Водної Рамкової Директиви подана в таблиці 1.4.

Таблиця 1.4. Характеристика річки згідно ВРД [39]

Типологія висоти	височинна
Типологія розміру відносно водозбірного басейну	велика
Геологія	вапнякова

Геологія басейну визначена на підставі даних геологічної карти Волинської області і, згідно (ВРД), відноситься до типу «вапнякова» [39].

Басейн річки Луга межує на півночі з струмком без назви від села Білин, на заході з річкою Студянка, на півдні з річкою Стасівка, на південному сході з річкою Турія (басейн Прип'яті), нс сході з річкою Чорногузка (басейн Прип'яті), на південному сході з р. Липа [33].

Долина р. Луга в багатьох місцях неясно виражена, плоска, непомітно зливається з прилеглою рівнинною місцевістю.

Заплава річки височинна, шириною близько 200 метрів, порізана багатьма каналами. Береги невисокі, часто зливаються з заплавою, зарослі трав'янистою рослинністю та кущами. Озерніть та заболоченість в басейні Луга є незначними. Озерніть становить 3,56% території басейну річки, а заболоченість - 7,0%. Щодо площі, яку займають ліси на території басейну, то вона становить - 14,66% [39].

Для р. Луги характерний нерівномірний розподіл водного стоку протягом року - більша його частина (60-70%) припадає на літньо-осінній період (травень-листопад), значно менша - на зиму і весну (30-40%). Річка Луга має переважно дощове живлення (50% від загальної кількості), частка снігового живлення складає 37%, 13% - підземне живлення. У зимовий, а також у літний бездощовий періоди річка живиться підземними водами. В сухі роки водоносні горизонти збіднюються, тому невеличкі водотоки пересихають і можливе припинення стоку. Спостерігається три підняття рівня води впродовж року - весняна повінь (внаслідок танення снігу, березень-квітень), літні паводки від випадання тривалих та сильних дощів (червень-серпень), зимові підняття внаслідок тривалих відлиг. Льодовий покрив на річках нестійкий, річки кілька разів то скресають, то замерзають, а в окремі роки не замерзають зовсім. Початок утворення льоду припадає на початок грудня. Річка скресає в кінці лютого - на початку березня, льодохід триває 2-5 днів. У другий декаді березня річка повністю звільняються від льоду. Рівень води починає підвищуватися на початку березня і спостерігається весняний розлив, величина якого залежить від висоти берегів та ширини заплави [39].

1.4 Геологічна будова та ґрунтовий покрив

Басейн річки Луга бере свій початок з Волинської Височини, більша частина басейну знаходиться в межах зони Волинського Полісся. Перепад висот по території басейну між витоком і гирлом річки становить 42,7 м [39].

Геологічна будова басейну річки різноманітна. В центральній частині розміщені болотні відклади, торф різного ступеня розкладу. На південь, захід та північний схід від центральної частини басейну, переважають еолово-делювіальні відклади, лесові суглинки та супіски. Частину східної частини басейну займають водно-льодовикові відклади, піски різнозернисті, суглинки, супіски. В північній частині басейну розміщені алювіальні відклади першої надзаплавної тераси, піски, суглинки та алювіальні відклади другої надзаплавної тераси суглинки, глина. У східній частині проходить межа окського зледеніння [39].

Потужність четвертинних відкладів у метрах становить у центральній частині 21-50 м, а в північній, східній та західній частинах басейну 11-20 м. В південній та частково в південно-східній частині потужність четвертинних відкладів коливаються від 6 до 10 м [39].

В межах Волинської височини, вкритої лесовидними суглинками, поширені ґрунти характерні для лісостепу, а саме: чорноземи неглибокі, мало гумусні, чорноземи опідзолені, а також сірі і темно-сірі опідзолені ґрунти. В поліській частині басейну поширені дерново-підзолисті супіщані, легкосуглинні ґрунти на водно-льодовикових відкладах [39].

Найбільшу частку з ґрунтового покриву басейну р. Луга займають сірі опідзолені ґрунти (27,4%), торф'яноболотні займають 21,6%, чорноземи опідзолені - 12,1%, чорноземи неглибокі мало гумусні - 16,8%, дерново-підзолисті і темно-сірі опідзолені займають відповідно 10,1% і 12,0%.

На півночі басейну р. Луга, поблизу сіл Тростянка, Когильне, Володимирівка, Хобултова, Бегета, Міжлісся, Хворостів Володимир-Волинського району залягають дерново-підзолисті супіщані, легкосуглинні на водно-льодовикових відкладах.

Дерново-підзолисті ґрунти найбільш поширені на території області: займають близько 31,4% від загальної площі. Утворились вони у результаті поєднання підзолистого і дернового процесів ґрунтоутворення [22].

Будова профілю дерново-підзолистого ґрунту така:

- Нл - лісова підстилка потужністю 3-5 см;

- Не - гумусово-елювіальний, світло-сірий або білястий, потужністю 3-30 см, дрібно грудкуватий з горизонтальною подільністю;

- Е - підзолистий, у вигляді плям або суцільний, потужністю до 30 см, білястий або зовсім білий, плитчастий, пластинчастий або лускуватий, часто трапляються конкреції R(OH)₃ з домішками гумусу й глинистих частинок;

- І - ілювіальний, темно-бурий (у легких - червонувато-бурий), щільний, грудкувато-призматичний або горохуватий, потужністю 20-120 см, характерне затікання органо-мінеральних колоїдів;

- Р - материнська порода [22].

Особливостями всіх видів дерново-підзолистих ґрунтів є: поділ їх профілю на горизонти вимивання і вмивання колоїдів та окислів, підвищена кислотність, ненасиченість вбирного комплексу основами, незначна буферність і низька біологічна активність. За ступенем опідзолення їх поділяють на слабко-, середньо - та сильнопідзолисті; за гранулометричним складом - на піщані, зв'язнопіщані, супіщані та суглинкові; за оглеєністю - на неоглеєні, глеюваті, глейові та сильноглейові [22].

Склад і властивості дерново-підзолистих ґрунтів пов'язані зі ступенем розвитку підзолистого процесу ґрунтотворення. Гумусу мало (2-3% в Не), гумусовий профіль регресивно-акумулятивний, тип гумусу гуматно-фульватний (Сгк: Сфк = 0,7-0,9). Фізико-хімічні властивості залежать від гранулометричного складу, породи, ступеня розвитку підзолистого процесу.

Ємність поглинання низька (5-15 мг-екв / 100 г. ґрунту), ґрунти кислі (pH = 3,5-5,5), СНО < 75%, типовий склад обмінних катіонів: Ca²⁺, Mg²⁺, H⁺. Бідні на азот і максимальна гігроскопічність найбільш в І-горизонті, пористість та аерація - мінімальні, структура ґрунту нестійка [22].

Дерново-підзолисті ґрунти володіють низькою родючістю, тому потребують внесення достатньої кількості мінеральних добрив, підвищених доз органічних добрив, посіву сидератів та багаторічних трав, проведення вапнування [22].

В долині р. Луга, а також в долинах її приток залягають торф'яно-болотні ґрунти і торфовища низинні. Торфовища низинні мають шар торфу більше 50 см. Залежно від товщини торфу вони поділяються на мілкі (до 1 м), середньоглибокі (1-2 м), глибокі (понад 2 м). Сформувалися ці ґрунти у глибоких місцях колишніх водоймищ, у заплавах річок, пониженнях [39].

Будова профілю торф'яно-болотного ґрунту:

- Т₁ (0-18 см) - середньо розкладений торф, мохово-осоковий, переплетений корінням, середньо зольний;

- Т₂ (19-49 см) - слабо розкладений торф, мохово-осоково-комишовий, плитчастий, характерні мінеральні прошарки і раковини молюсків;

- PGI (50-115 см) - алювіальний суглинок, глейовий, сизувато-білий, в'язкий, трапляються не розкладені рештки осоки, рогози, очерету [42].

Верхній шар торфу до глибини 10-30 см переважно середньорозкладений, бурого кольору, густо пронизаний корінням трав'яної рослинності з слабкорозкладеними рештками осоки, очерету та інших трав. З глибини 40-50 см залягає більш однорідна волокниста, досить розкладена маса осокового торфу, бурого або темно-бурого кольору. За ступенем розкладу торфовища поділяються на слабко-, середньо - та добрерозкладені. За ботанічним складом - трав'яно-осокові, гіпново-осокові, деревно-трав'яні та інші. На території басейну переважають трав'яно-осокові. Ці ґрунти мають досить значну амплітуду зольності - від 6 до 45% у північних та від 7 до 60% і більше у південних районах області. Така висока зольність пов'язана з тим, що на торфовища кожного року повеневі води наносять велику кількість мінерального ґрунту. Торфи мають слабокислу та близьку до нейтральної реакцію ґрунтового розчину (5,6 з відхиленням до 6,8), багаті на азот, проте бідні на фосфор і особливо калій. При щільності звоження торфових ґрунтів 0,1-0,2 г/см³ для Полісся та 0,1-0,4 г/см³ для Лісостепу вони містять усього 5-57 кг калію та 3-20 кг фосфору на гектарі у 20-сантиметровому шарі торфу. Родючість цих ґрунтів значно коливається і порівняно з іншими важче регулюється, що пояснюється високою органогенністю торфу, високими темпами розкладу його органічної речовини, особливо при вирощуванні на них однорічних культур, що пов'язано з частим рихленням орного шару. Цьому сприяє також близьке залягання підґрунтових вод, які, перезволожуючи орний шар, охолоджують ґрунт, вимивають накопичені в орному шарі поживні речовини. Переосушення цих ґрунтів призводить до різкого зниження врожайності сільськогосподарських культур, або взагалі веде до загибелі рослин [22].

Різні способи і прийоми використання цих ґрунтів неоднаково впливають на їх стан. В умовах Волинської області використання торфових ґрунтів у просапній сівозміні призводить до щорічного зменшення торфового шару на 2,0-2,7 см, в той час як під багаторічними травами - 1,7-1,8 см. При цьому в орному шарі щороку мінералізується до 15 т/га торфу [22].

На південному сході басейну поблизу сіл Колона, Орищі, Луковичі, Бужковичі, Жашковичі Іваничівського району та Дорогиничі, Новий Загорів, Старий Загорів, Білопіль, Кути Локачинського району залягають чорноземи неглибокі малогумусні легко- і середньо суглинні на лесових породах і їх змиті різновиди. У Володимир-Волинському районі поблизу сіл Шистів, Зимне, також в Іваничівському районі поблизу с. Риковичі, с. Тополище, с. Старий Порицьк залягають чорноземи опідзолені легкосуглинні на лесових породах і їх змиті різновиди. Чорноземи неглибокі та глибокі поширені лише у лісостеповій частині області на рівних вододілах та пологих схилах. Найбільші їх масиви знаходяться у Луцькому, Горохівському та Локачинському районах. Займають площу близько 74,6 тис. га, з яких майже 69 тис. га використовуються як орні землі, решта - під плодові насадження, пасовища та сіножаті. За вмістом гумусу чорноземи Волинської області відносяться до слабкогумусних і малогумусних відмін, серед яких значні площі займають їх комплекси. Формування чорноземних ґрунтів відбувалося під впливом трав'яної рослинності (дерновий ґрунтоутворюючий процес), при глибокому (більше 5 м) заляганні підґрунтових вод, у умовах нормального атмосферного зволоження [39].

Характерним для цих ґрунтів є досить глибокий гумусований горизонт (80-100 см і більше) та наявність великої кількості карбонатів, які часто виділяються у вигляді плісняви. Руйнування колоїдів глини у них відсутнє. Ґрунти слабкоструктурні внаслідок дуже пилуватого гранулометричного складу (кількість крупнопилуватих часток більше 50%). Профіль цих ґрунтів розчленований на такі горизонти:

Н - гумусовий, темно-сірого кольору, пилувато-грудкуватий у орному шарі та пилувато-зернистий у підорному. У нижній частині, в основному, карбонатний;

Нрк - перехідний, менш гумусований, з неясно вираженою грудкуватістю, плямистий, дуже переритий кротовинами, які не дають можливості встановити межу між верхнім (Нрк) і нижнім (Рпк) перехідними горизонтами, карбонатний, перехідний горизонт переходить у материнську породу;

(Рк) - світло-палевий легкосуглинковий пилуватий лес [22].

У чорноземів неглибоких слабкогумусованих і малогумусних загальна гумусованість сягає 100 см, а верхній гумусовий горизонт становить 30-35 см. У чорноземів глибоких малогумусних загальна гумусованість профілю сягає глибини 120-150 см і більше [22].

Чорноземи неглибокі та глибокі малогумусні карбонатні відрізняються від усіх інших чорноземів окарбоначеністю всього профілю зверху донизу, або карбонати залягають не глибше 25-30 см верхнього гумусового горизонту (Нк) і мають коротший профіль (50-60 см) [22].

З півдня басейну на захід поблизу сіл Печихвости, Підбереззя, Лемешів Горохівського району та Горичів, Октавин Володимир-Волинського району залягають сірі опідзолені супіщані і легко суглинні на лесових породах ґрунти та їх змиті різновиди. Сірі опідзолені ґрунти і їх світло- й темно-сірі відміни залягають на підвищених елементах рельєфу на схилах і сформувались переважно на лесоподібних карбонатних суглинках [29]. Сірі опідзолені ґрунти мають таку будову ґрунтового профілю:

- Не - 0-28 см гумусово-елювіальний горизонт, сірий, пухкий, пилувато-грудкуватий, з великою кількістю кремнієвої присипки (SіО₂);

- І - 28-80 см - ілювіальний, слабкогумусований, у верхній частині темно-бурий, щільний, горіхуватий, містить багато присипки SіО₂, яка розміщена гніздами. У нижній частині горизонт має червоно-бурий колір, дуже щільний, призмоподібний. На гранях призм добре видно блискучий наліт SіО₂;

- Рі - 80-130 см - перехідна до материнської породи нижня частина ілювіального горизонту, вилугований лесоподібний суглинок з напливами колоїдних півтораоксидів, більш пухкий від попереднього горизонту. Глибше залягає суглинок палевого кольору, який бурхливо закипає від соляної кислоти. Лінія скипання знаходиться на глибині 120-130 см і глибше, а у змитих відмінах - з глибини 80-100 см. У ясно-сірих ґрунтах виразніше виражений елювіальний горизонт [22].

У Володимир-Волинському районі поблизу с. Бубнів, с. Черчичі, у Іваничівському районі поблизу с. Мишів, с. Древині, смт. Іваничі, а також в Локачинському районі поблизу сіл Привітне і Коритниця залягають темно-сірі опідзолені легкосуглинні на лесових і їх змиті різновиди. Темно-сірі опідзолені ґрунти використовуються під ріллю. Ґрунтоутворюючими породами для них є леси та лесоподібні суглинки [39].

Темно-сірі опідзолені ґрунти характеризуються значною гумусованістю профілю та добре вираженим ілювіальним горизонтом. Ґрунтовий профіль їх складається з таких генетичних горизонтів:

- Не - 0-30 см, гумусово-елювіальний до глибини 24-25 см, глибше - слабко ущільнений, з великою кількістю крем'янкової присипки;

- Ні - 30-55 см - гумусово-ілювіальний, бурувато-сірий, добре гумусований, ущільнений, грудкувато-горіхуватий або горіхуватий. На гранях горіхів помітно крем'янкову присипку;

- І - 55-100 см - ілювіальний горизонт, червоно-бурий, дуже ущільнений, призматичний, з бурими напливами півтораоксидів. Цей горизонт коротко переходить у ґрунтоутворюючу породу.

- (РК) - лесоподібний карбонатний суглинок або лес.

Ґрунти мають переважно крупнопилувато-легкосуглинковий гранулометричний склад, на незначній площі - супіщаний та крупнопилувато-середньосуглинковий [22].

Фізико-хімічні властивості їх кращі порівняно з сірими опідзоленими ґрунтами. Вони мають значну гумусованість профілю (50-60 см) та значну інтенсивність гумусового забарвлення що пов'язано зі значним вмістом у них гумусу. Вміст гумусу у орному шар. становить у середньому 2,0-3,2%, у підорному - 1,5-2,0%, реакція ґрунтового розчину слабкокисла (рН - 5,8-6,4), сума увібраних основ близько 23-25 мг/екв на 100 г. ґрунту ступінь насичення основами 89-93,4%. Краще забезпечені рухомими формами поживних речовин-вміст азоту становить 4,3-10,2 мг, фосфору 2,8-14 г., калію 4-15 мг на 100 г. ґрунту. Супіщані відміни - бідніші на поживні речовини. Крім цього, порівняно з попередніми ґрунтами ці мають більшу водостійкість ґрунтових агрегатів і кращу аерацію, менш здатні до запливання й утворення кірки [22].

1.5 Рослинний і тваринний світ

Басейн р. Луга лежить на межі зони мішаних і широколистяних лісів (Полісся) і лісостепової зони (Волинська височина) і тому тут характерне видове різноманіття рослин, типових як для Полісся так і Лісостепу. Для рослинного покриву Волинського Лісостепу, котрий займає більшу частину басейну р. Луга, найбільш типові мішані ліси з дуба черешчатого, граба та сосни звичайної, які вкривають до 9% території, а також залишки остепневих луків та скельно-степової рослинності. На півночі басейну трапляються соснові ліси, котрі є типовими для зони Полісся. Значні площі займають болота і луки. Луки на території басейну збереглися по долинах р. Луга і її приток, болота на території басейну пов'язані з долинами річок, з утворенням великих торфових масивів. Торфовища переважно низинні [39, 54].

Луки на території басейну р. Луга низинні, займають міжрічкові пониження та знижені ділянки інших заплавних терас. До них слід віднести повзучомітцелеві (Agrostideta stolonizanti), щучкові (Deschampsieta cespitosae), пухирчастоосокові (Cariceta vesicariae), стрункоосокові (Cariceta gracilis) та водянолепешнякові (Glycerieta aquaticae) луки. До найбільш поширених на території басейну належать луки пухирчастоосокові та водянолепешнякові [42].

Болота на території басейну евтрофні, високотравні, поширені по долинних, заплавних та притерасних зниженнях, менше - по міжрічкових. На окраїнах великі болотні масиви часто переходять у чагарникові болотні угрупування, або в луки. Деревний і чагарниковий яруси на таких болотах відсутні. Лише де-не-де виростають поодинокі дерева берези пухнастої (Betula pubescens Ehrh.), вільхи клейкої (Alnus glutinosa (L.) Gaerth.) або сосни звичайної (Pinus silvestris L.), кущі верби попелястої (Salix cinerea L.), п'ятитичинкової (Salix pentandra L.), розмаринолистої (Salix rosmarinifolia L.), лапландської (Salix lapponum L.). Провідні едифікатори трав'яних боліт: осоки, рідше рогіз вузьколистий (Typha angustifolia L.), лепешняк великий (Glyceria maxima L.), лепеха звичайна (Acorus calamus L.), півники болотні (Iris pseudocarus L.), очерет звичайний (Phragmites australis (Cav.) Trin. Ex Steud.). Моховий покрив переважно нерозвинений або слаборозвинений [42].

Ліси займають 14,66% території басейну р. Луга і представлені переважно дубово-грабовими і сосновими лісами. Дубово-грабові ліси (Carpiento betuli-querceta robur L.) поширені на півдні басейну в межах Волинської височини, для даних лісів найбільш типові такі види дерев, як дуб черешчатий (Quercus robur L.), граб звичайний (Carpinus betulus L.), характерні домішки ясена звичайного (Fraxinus excelsior L.), клена гостролистого (Acer platanoides L.), липи серцелистої (Tilia cordata Mill.). Трапляється підлісок, котрий представлений кущами ліщини (Corylus avellana L.), свидини кров'яної (Swida sanguines (L.) Opiz), крушини ламкої (Frangula alnus Mill.). Соснові ліси (Pineta silvestris) поширені на півночі басейну р. Луга і представлені лісовими масивами на південь від с. Ворчин, а також поблизу с. Когильне Володимир-Волинського району. Для даного типу лісів характерні такі види дерев, як сосна звичайна (Pinus silvestris L.), дуб черешчатий (Quercus robur L.), береза повисла (Betula pendula Roth.), вільха клейка (Alnus glutinosa (L.) Gaerth.), підлісок представлений ліщиною (Corylus avellana L.), малиною (Rubus idaeus L.), ожиною несійською (Rubus nessensis W. Hall.), трапляються поодинокі кущі бруслини бородавчастої (Eunomus verrucosa Scop.) та європейської (Eunomus europaea L.), ліщини (Corylus avellana L.), свидини кров'яної (Swida sanguines (L.) Opiz), крушини ламкої (Frangula alnus Mill.). Наявний слаборозвинений моховий покрив, основу якого становлять такі види, як плевроцій Шредера (Pleurozium Schreder (Willd.) Mitt.), рунянка звичайна (Politrichum commune Hedw.), дикран зморшкуватий (Dicranum rogusum Sw.) [42].

На території басейну р. Луга трапляються такі види рослин, занесених до Червоної книги України: цибуля ведмежа (Allium ursinum L.), лілія лісова (Nymphaea alba L.), зозулинець (Orchis L.), підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.), гудайєра повзуча (Goodyera repens (L.) R. Br.) [42].

Територія басейну р. Луга виразно поділяється на дві природні зони: Поліську рівнину - на півночі і Волинську височину - на півдні. Дотримуючись зазначеного поділу, варто розглядати тваринне населення по таких чотирьох основних найтиповіших зооценозах: 1. водойми та річково-озерні заплави; 2. хвойні, в основному соснові ліси; 3. мішані ліси та чагарники; 4. орні землі та суходільні луки [42].

Акваторії та їх заплави заселені водно-болотяними та амфібіотичними видами, а також тваринами-убіквістами, котрі утворюють водно-береговий зооценоз, особливо різноманітний у вегетаційний період року, коли активні усі земноводні, плазуни, гніздяться численні перелітні пернаті [42].

Іхтіофауна річок і озер басейну включає такі види: щука (Exos lucius L.), плітка (Rutilus rutilus L.), головень (Squalius cephalus L.), в'язь (Leuciscus idus L.), краснопірка (Scardinius erythrophthalmus L.), лин (Tinca tinca L.), густера (Blicca bjoerkna L.), лящ (Abramis brama L.), карась (Carassius auratus L.), сом (Silurus glanis L.), річковий вугор (Anguilla anguilla L.), окунь (Perca fluviatilis L.). Серед амфібій в зооценозі водойм та річкових озерних заплав праляються озерні (Rana ridibunda L.) і ставкові (Rana lessonae L.) жаби, черновочерева кумка (Bombina bombina L.). До рептилій, що заселяють зазначений зооценоз, належать живородяща ящірка (Lacerta vivipara L.), болотяна черепаха (Emys orbicularis L.), водяний вуж (Natrix tessellata L.) та гадюка звичайна (Vipera berus L.). На річках, старицях, озерах, заплавних луках басейну р. Луга у теплий період року спостерігається чимало видів птахів. Масовими видами є водяна курочка (Gallinula chloropus L.), малий зуйок (Chalandrius dubius L.), чайка (Larus argentatus L.), лелека білий (Ciconia ciconia L.), чаплі руда (Ardea purperea L.) і сіра (Ardea cinerea L.), вівсянка очеретяна (Emberiza shoeniclus L.), жайворонок польовий (Alauda arvensis L.), щеврик луговий (Anthus pratensis L.) і ін. [42].

Зооценоз соснових лісів найбідніший з точки зору заселеності хребетними. Найбільш типові види серед амфібій і рептилій: ропуха звичайна (Bufo bufo L.), ящірки прудка (Lacerta agilis L.) і живородяча (Lacerta vivipara L.); птахи: лісові щедрики (Arthus trivialis L.), лісові жайворонки (Lullula arborea L.), звичайні вівсянки (Emberiza citrinella L.), рідше тетеруки (Tetrao tetrix L.). Серед ссавців найбільш поширені: заєць-русак (Lepus europeaus L.), лисиці (Vulpes vulpes L.) [42].

Дубово-грабові ліси мають більш різноманітний видовий склад ніж соснові. Серед земноводних найбільш типові трав'яниста (Rana temporaria L.) і гостроморда (Rana arvalis L.) жаби, тритон (Triturus vulgaris L.), червоночеревна кумка (Bombina bombina L.), квакші зелена (Hyla cinerea L.) і сіра (Hyla chrysoscelis L.). Серед плазунів трапляються ящірка прудка (Lacerta agilis L.), вуж звичайний (Natrix natrix L.), рідше гадюка звичайна (Vipera berus L.) і мідянка (Coronella austriaca L.). Орнітофауна представлена такими видами, як лелека чорний (Ciconia nigra L.), журавель сірий (Grus grus L.), орлан білохвост (Haliaeetus albicilla L.), шуліка червоний (Milvus milvus L.), зозуля звичайна (Cocamandis palladus L.), сорока (Pica pica L.). Серед ссавців трапляються лісова куниця (Martes martes L.), лисиці (Vulpes vulpes L.), заєць-русак (Lepus europeaus L.), білка звичайна (Sciurus vulgaris L.), їжак звичайний (Erinaceus europaeus L.) [42].

Зооценоз орних земель та суходільних лук типовий для Волинської височини комплекс виник внаслідок господарської діяльності людини. У Волинській області внаслідок розкорчовування малоцінних чагарникових заростей та осушення заболочених угідь збільшилась площа посівних угідь. Чисельність видів в даному типі зооценозу висока, особливо в теплий період року [42].

З амфібій до складу фауни агроценозів Волинської області входять трав'яна (Rana temporaria L.) та гостроморда (Rana arvalis L.) жаби. Рептилії представлені живородящою (Lacerta vivipara L.) і прудкою ящірками (Lacerta agilis L.), вужем звичайним (Natrix natrix L.) і гадюкою звичайною (Vipera berus L.). На орних площах та суходільних луках постійно перебувають різноманітні ссавці, зокрема кріт (Talpa europeaus L.), ласка (Mustela nivalis L.), горностай (Mustela erminea L.), лисиця (Vulpes vulpes L.), заєць-русак (Lepus europeaus L.) [42].

Серед тварин занесених до Червоної книги України на території басейну трапляються: шуліка червоний (Milvus milvus L.), лелека чорний (Ciconia nigra L.), сатурнія руда (Aglia tau L.), журавель сірий (Grus grus L.) [42].

Серед природоохоронних територій, що створені в межах басейну р. Луга для охорони видів флори та фауни, слід відзначити такі: ландшафтні заказники: «Мочиська» (с. Заріччя), «Заставненський» (с. Заставне); лісові заказники: «Липовий гай» (с. Зимне), «Микуличі» (с. Микуличі), «Нехворощі» (с. Нехвороща), «Новосілки» (с. Новосілки); ботанічна пам'ятка природи «Дуб-велетень» (м. Володимир-Волинський); зоологічна пам'ятка природи «Урочище Бискупичі» (с. Нехвороща), тут охороняється поселення сірих чапель, які гніздяться в 120-річному дубовому лісі, площею 3,5 га; парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва «Слов'янський» (м. Володимир-Волинський); загальнозоологічний заказник «Павлівський» (с. Павлівка).

2. Методика досліджень і розрахунків

Збільшення антропогенного навантаження, тобто прямого або побічного впливу господарської діяльності, на басейн річки призводить до перетворення природної системи в нову, природно-господарську, в якій встановлюється інший урівноважений стан, що відповідає зміненій природно-економічній ситуації [61].

Антропогенне навантаження визначається багатьма факторами, основними з яких є: ступінь використання земельних ресурсів в басейні річки, кількість винесення біогенних речовин з сільськогосподарських об'єктів, інтенсивність використання водних ресурсів та їх якість, водозабезпеченість населення в басейні ріки [61].

У наукових дослідженнях прийнято оцінювати антропогенний вплив на земельні ресурси: за питомою вагою ерозійно-небезпечних, порушених при видобуванні корисних копалин, забруднених та інших територій з деградованим ґрунтовим покривом; за співвідношенням несільськогосподарського та інших видів користування землею; за площею усіх земель (в тому числі сільськогосподарських угідь), що припадає на одного жителя; за ступенем сільськогосподарської освоєності і розораності території [62].

2.1 Меліорація та сільськогосподарська діяльність

Великий вплив на функціонування басейну мають осушувальні меліорації, що призводять до утворення антропогенного агроландшафту із властивими йому процесами. Осушені землі використовуються в основному в сільськогосподарському виробництві. На території басейну р. Луга розміщено такі меліоративні осушувальні системи: Риловицька, Фалемицька, Лугівська [22]. На меліорованих частинах басейну відбувається трансформація структури річкової мережі [26].

Сільськогосподарське освоєння басейну становить 73,52%, лісистість - 14,66%. У структурі сільськогосподарських угідь переважають орні землі 62%, що зумовлено головним чином рівнинністю території та тривалим часом освоєння регіону. Розчленованість рельєфу створює сприятливі умови для розвитку ерозійних процесів, формування еродованих ґрунтів, яружно-балкової мережі й швидкої трансформації орних земель у несільськогосподарські. Відбувається змив найбільш родючого шару, виніс гумусу, сполук азоту та інших поживних речовин [26].

Агрокліматичні показники території зумовлюють переважання в структурі посівних площ зернових культур (близько 40%), приблизно 10% припадає на овочі, 8-10% займають цукрові буряки. У басейні також розвивається і тваринництво, тому значну частину сільськогосподарських угідь займають сіножаті та пасовища. Вплив тваринництва на формування екологічної ситуації розглядається за двома аспектами: 1) тваринницькі ферми розміщують поблизу річок, які часто використовуються для скидання стоків; 2) під час випасу худоби на заплавних луках відбувається витоптування рослинного покриву, ущільнення ґрунту, руйнування дернини вздовж узбережжя водойм [25, 34, 36].

Значна частина земель, у тому числі й сільськогосподарського призначення, щорічно вилучається з користування. Це переважно землі, які відведені під видобуток корисних копалин, інфраструктуру населених пунктів, шляхи сполучення. Рекультивація вилучених земель відбувається досить повільно [34].

2.2 Прибережні захисні смуги

Довжина прибережних захисних смуг вздовж річки Луга становить 182,26 км. Стан прибережних захисних смуг в основному відповідає вимогам водного законодавства. Обстеженнями, проведеними екологічною інспекцією у Волинській області, виявлено незначні площі розорювання та забудови прибережних захисних смуг близько 2% від їх загальної площі. Біля 58% площі прибережних захисних смуг вкрито луговою рослинністю, а близько 40% болотною [39].

Майже по всій протяжності прибережних захисних смуг р. Луга зустрічаються такі види рослин як очерет звичайний, зозулинець болотний, стрілолист стрілолистий, рогіз широколистий та ін., а також поодинокі кущі та місцями висока трава [39].

2.3 Транспортна мережа і гідротехнічні споруди

Провідна ланка транспортного комплексу - автомобільний транспорт. Близько 70% усіх доріг, на території басейну р. Луга, мають місцеве та обласне значення. Основні автошляхи, що проходять через територію басейну р. Луга є Рівне-Луцьк-Володимир-Волинський-Устилуг (Н-22), Ковель-Жовква (Р-15), Володимир-Волинський-Павлівка-Берестечко (Т-0302). Через територію басейну р. Луга проходять два неелектрифіковані залізничні шляхи Ковель-Львів і Володимир-Волинський-Ізов-Грубешів (Польща) [39].

На річці Луга є 35 гідротехнічних споруд з них: 2 залізничні мости, які перебувають на балансі Львівської служби колії; 15 залізобетонних, 1 залізний, 1 польовий і 2 пантонних мости і 5 дорожніх переїздів які обслуговуються Володимир-Волинською комендатурою Львівського прикордонного загону, Володимир-Волинським автодором, Володимир-Волинською ДЕД, Луцьким МУВГ, Горохівським автодором, Іваничівською виконробською дільницею. На річці також є 1 шлюз-регулятор, 5 трубчастих, 2 підвисних і 1 залізний перехід, частина з яких перебуває на балансі Луцького МУВГ, та Володимир-Волинської комендатури Львівського прикордонного загону [39].



2.4 Розрахунок інтегрального індексу екологічного стану басейну річки

Законом України «Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства України» (2002 р.) передбачено створення організаційних і законодавчих засад управління водним господарством за басейновим принципом. Особливого значення при цьому набуває оцінка існуючого екологічного стану басейнів річок та якості річкових вод [32, 58].

Розроблено цілий ряд методик інтегральної оцінки екологічного стану річкових басейнів.

Серед них найбільш відомими є методики А.В. Яцика [63], Й.В. Гриба, К.Г. Гофмана та інших.

Для оцінки існуючого екологічного стану басейнів річок А.В. Яциком була запропонована методика, яка передбачає врахування показників, об'єднаних в наступні блоки: «використання земельних ресурсів», «використання річкового стоку», «якість води», «радіаційне забруднення» [63]. Згідно цієї методики екологічний стан басейну річки встановлюється в залежності від значення комплексного показника антропогенного навантаження (К_ПАН), що визначається за формулою 2.1. [62].

, (2.1.)

де Кеk - комплексний критерій оцінки екологічного стану басейну річки, або критерій антропогенного навантаження на водні ресурси; Коі - окремі оцінки (використання водних, земельних ресурсів, якості води, повітря, ґрунтів, радіаційного забруднення тощо) стану водозаборів; Рі - вагові коефіцієнти, які характеризують значимість того чи іншого показника та визначаються експертним методом [62].

Підсистема «Радіаційне забруднення» є пріоритетною в оцінці загального стану території. Затверджено критерії щільності радіоактивного забруднення, згідно з якими стан території відносять до задовільного, дуже поганого і катастрофічного. Джерелами даних про щільність радіаційного забруднення території є карти радіаційного забруднення [63].

Оцінку стану використання земельних ресурсів виконують за такими показниками (fi):

· лісистість басейну річки (fл) - частка всієї площі лісів, лісосмуг і дерево-чагарникової рослинності в загальній площі басейну, %;

· ступінь природного стану водозбору річки (fп.с.) - частка сумарної площі угідь, які перебувають у природному або близькому до нього стані (болота, водні площі, ліси природного і штучного походження, захисні водоохоронні насадження, заповідні території, пасовища, сіножаті, перелоги) у загальній площі водозбору, %;