Основи екології

1. Особливо великого розмаху процес зникнення рослин, і пов'язаних з ними тварин, набрав в останні роки ХХ сторіччя. Через війни, революції, надмірне техногенне забруднення довкілля стан рослинного тваринного світу наблизився до критичного. Тому вже в 1948 році була створена Міжнародна комісія по збереженню видів рослин і тварин, що зникають. За матеріалами її роботи була створена «Міжнародна Червона книга» - сигнал тривоги. Перший том Міжнародної Червоної книги був виданий в 1966 році. Всесвітня Червона книга містить 20 тис. видів. За даними міжнародної Спілки охорони природи та природних ресурсів (МСОП), Всесвітнього фонду охорони дикої природи (ВВФ) із 20000 видів рослин, занесених до Міжнародної Червоної книги з дикої природи вже назавжди зникло 400 видів. З 1036 видів хребетних тварин, занесених до Міжнародної Червоної книги 193 - риби, 138 - амфібії і плазуни, 40 видів птахів і 305 видів ссавців.

Червона книга України є основним державним документом, у якому містяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення, та заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення.

У залежності від стану та ступеня загрози для популяції видів тварин чи рослин, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії:

· Зниклі: види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про їх існування у дикій природі;

· Зникаючі: види, що знаходяться під загрозою зникнення, збереження яких є малоймовірним, якщо продовжиться згубна дія фактора, що впливають на їх стан;

· Вразливі: види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії «зникаючих», якщо продовжиться дія факторів, що впливають на їх стан;

· Рідкісні: види, популяції яких невеликі, які у даний час не відносяться до категорії «зникаючих» чи «вразливих», хоча їм і загрожує небезпека;

· Невизначені: види, про які відомо, що вони відносяться до категорії «зникаючих», «вразливих» чи «рідкісних», однак достовірна інформація, яка б дозволяла визначити до якої із зазначених категорій вони відносяться, - відсутня;

· Недостатньо відомі: види, які можна було б віднести до однієї з вищеперерахованих категорій, однак у зв'язку з відсутністю повної достовірної інформації питання залишається не визначеним;

· Відновлені: види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю.

У 1980 році була вперше видана офіційна «Червона книга України», до якої було занесено 151 вид рослин. До її другого видання вже було внесено 38 видів тварин, 531 вид рослин, грибів, в тому числі 429 видів судинних рослин, що складало 12% всієї дикої флори України. Зараз До Червоної книги України занесено 511 видів рослин і 382 види тварин.

2. Крім Червоної книги існує «Зелена книга» - офіційний документ, затверджений Кабінетом міністрів України, в який заносять рідкісні рослини, що зникають, або ті, що знаходилися в Червоній книзі, але їх вдалося вивести з під загрози зникнення. Зелена книга України містить інформацію про кожне рослинне угрупування, занесене до неї (назва, мотиви та категорія, поширення в світі та Україні, екологічні умови, будова та склад, причини скорочення поширення, забезпеченість охороною та необхідні заходи охорони, джерела інформації), а також карту поширення цього угрупування.

Визначають п'ять категорій природних рослинних угрупувань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги України:

· Корінні рослинні угрупування, в складі яких домінують види рослин, внесені до Червоної книги України, а також реліктові та ендемічні види рослин.

· Рослинні угрупування, що не пов'язані з природною зональністю (болота, луки, водні об'єкти тощо), які потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань.

· Рослинні угрупування, взаємопов'язані зі зникаючими видами представників тваринного світу.

· Рослинні угрупування, утворені поширеними в минулому видами рослин, а які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних факторів.

· Корінні рослинні угрупування, склад яких визначається типовими видами рослин, що зростають на межі свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого життєвого потенціалу.

3. На теперішній час ні одна країна не спроможна вирішити свої екологічні проблеми самостійно або співпрацюючи з декількома країнами. Потрібні чіткі узгоджені дії всіх країн, їх координація на міжнародно-правовій основі. Вирішення всіх цих проблем можливе лише на базі міжнародного співробітництва, що здійснюється на багатосторонній основі. Формами такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей; створення міжнародних організацій; укладання офіційних договорів та угод, що координують спільні зусилля з охорони природи, а також діяльність міжнародних громадських партій та організацій.

У світі існує значна кількість міжнародних екологічних організацій, які проводять різні наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, атмосферу, гідросферу, ґрунти, рослинність і тваринний світ, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення навколишнього середовища (схема 1).

Крім того, найбільшою і найавторитетнішою незалежною організацією світу в галузі охорони навколишнього середовища є Всесвітній фонд дикої природи (ВФДП). Її основною метою є збереження біорізноманіття Землі, припинення деградації природного середовища планети і побудова майбутнього, в якому люди жили б в гармонії з природою. ВФДП координує проведення чотирьох міжнародних проектів: «Зміна клімату», «Моря, що перебувають під загрозою», «Ліси як джерело життя», «Жива вода», а також інших кампаній, таких як «Торгівля об'єктами живої природи».

Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів - Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972); Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсинки, 1975); Глобального форуму з проблем виживання (Москва, 1990); Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД, або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро, 1992). Під егідою ЮНЕП разом з ВМО та ЮНЕСКО було проведено в 1979 році в Ризі, у 1981 році в Тбілісі, а в 1983 році в Талліні міжнародні симпозіуми з комплексного глобального моніторингу забруднення навколишнього середовища.

Історія міжнародної екологічної співпраці налічує понад 150 років. Так, перші міжнародні документи з охорони навколишнього природного середовища було прийнято в кінці ХІХ століття. Проте найбільшу кількість міжнародних природоохоронних документів було прийнято, починаючи з ІІ половини ХХ століття. Найвагоміші з них - програма ООН «Людина та біосфера» (1968), Програма з навколишнього середовища (1972), Європейська угода про збереження тваринного і рослинного світу та природних біотопів (1979), Всесвітня хартія природи (1982), Європейська Хартія про навколишнє середовище та здоров'я (1990), Конвенція із захисту видів (1993), Конвенція збереження біорізноманіття (1993), Конвенція із захисту клімату (1984), Декларація про ліс (1994), Порядок денний ХХІ століття (1992).

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України. Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.

Контрольні запитання

1. Які об'єкти заносяться до Червоної книги? Які сучасні тенденції зникнення видів?

2. Які виділяють категорії тварин і рослин в залежності від стану та ступеня загрози для популяції?

3. Що таке Зелена книга України? Яке її значення?

4. За якими ознаками об'єкт вносять до Зеленої книги?

5. Які існують форми міжнародного співробітництва?

6. Назвіть основні міжнародні екологічні організації.

7. Охарактеризуйте найважливіші міжнародні документи.

Література:

1. Заверуха Н.М., Серебряков В.В., Скиба Ю.А. Основи екології: Навч. посіб. - К.: Каравела, 2008. - Р3, § 3.2, с.285-291.

2. М'ягченко О.П. Основи екології. - Р.2, §§ 2.8.5-2.8.7 с. 103-107, Р.3, § 3.9, с. 185-186.

3. Основи екології та соціоекології. За ред.. Бедрія Я.І. - Львів: «Афіша», 1999. - Р.2, §2.12.2, с.189-191.

Размещено на Allbest.ru