Екологічні проблеми рекреаційних приморських міст на прикладі Бердянська

Аналіз екологічних проблем рекреаційної промисловості міст України. Особливості визначення допустимого навантаження цієї сфери. Курортна система Бердянська, огляд екологічного становища міста. Вирішальні чинники та напрями розв’язання екологічних проблем.

Рубрика Экология и охрана природы
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 07.12.2014
Размер файла 332,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

рекреаційний бердянськ екологічний

Курсова робота “Екологічні проблеми рекреаційних приморських міст на прикладі Бердянська містить: сторінок, розділи, підрозділів, таблиц., рисунки, додатки.

Об'єктом дослідження роботи є міста з важкою промисловою діяльністю та приморські міста з рекреаційною діяльністю, місто Бердянськ, Бердянська коса, Бердянський порт, Бердянська затока, Азовське та Чорне море, а також деякі санаторії міста Бердянська.

Мета роботи: розкрити вплив забруднення навколишнього середовища на рекреаційний запас України.

У роботі були використані аналітичний, порівняльний та дедуктивний методи дослідження.

Спектр джерел, використаних при дослідженні: опубліковані, лекційні, картографічні відомості, кількісні та якісні характеристики навколишнього середовища з internet та ін.

ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ, СТІЧНІ ВОДИ, РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ, ПРОМИСЛОВІ МІСТА, ЗАБРУДНЕННЯ АКВАТОРІЇ, ЗАМОР РИБИ, ГРЯЗЕЛІКУВАННЯ, БАЛЬНЕОЛОГІЯ, КУРОРТОЛОГІЯ, РЕКРЕАЦІЙНІ МІСТА.

ВСТУП

Проблема екології навколишнього середовища у наш час дуже гостра. Все більше і більше населення потребує оздоровлення та відпочинку. Рекреаційні ресурси України практично невичерпні. Але й води піддаються сильній дії промислових підприємств та сільськогосподарської діяльності. Нажаль, коли на важелі стають матеріальні та природні цінності, вони схиляються до сторони цінностей матеріальних. Тому проблеми напружених та катастрофічних екологічних ситуацій потребують все нових і нових рішень як з боку «природознавців», так і з боку «економістів». Існує не мало розробок для рішення цих проблем, але мало з них обґрунтовано та підтверджено екологічно та економічно.

Метою роботи є розкриття впливу забруднення навколишнього середовища на рекреаційний запас України. Для поставленої цілі необхідно вивчити рекреаційні ресурси України, потреби в них населення країни, а також екологічні проблеми промислових міст які головним чином впливають на екосистему.

Об'єктом дослідження роботи є міста з важкою промисловою діяльністю та приморські міста з рекреаційною діяльністю, місто Бердянськ, Бердянська коса, Бердянський порт, Бердянська затока, Азовське та Чорне море, а також деякі санаторії міста Бердянська.

Предмет дослідження даної роботи є екологічні проблеми рекреаційних приморських міст на прикладі м. Бердянська.

Для досягнення поставленої мети в роботі був використаний аналітичний метод дослідження для висновків загального стану рекреаційних ресурсів та екоситуації України. Порівняльним методом дослідження я вивчала стан здоров'я населення у часі. Був використаний також дедуктивний метод, який я використала для підведення підсумків своєї роботи.

Проживаючи в місті Бердянськ від народження, я мала змогу спостерігати за екологічною обстановкою, яка стрімко змінювалась. Свої спостереження та висновки я вважаю за потрібне також включити до роботи.

РОЗДІЛ 1. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ МІСТ УКРАЇНИ

Будь-яка територія, регіон, країна мають ті чи інші умови для життя і господарювання людей та володіють тими чи іншими ресурсами для життєдіяльності суспільства.

Умови території можна розглядати як кількісні та якісні характеристики природного і соціально-економічного довкілля. Ресурси є матеріальними і нематеріальними засобами, коштами, цінностями, запасами, які в разі потреби можна використати для вирішення певних проблем.

Рекреаційні ресурси -- це об'єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму.

Головною властивістю рекреаційних ресурсів є те, що вони володіють здатністю відновлювати та розвивати духовні і фізичні сили людини. При цьому вони придатні як для прямого, так і для опосередкованого споживання, надання різноманітних послуг курортно-лікувального і рекреаційно-туристського характеру [15].

1.1 Рекреаційні ресурси України

Україна завдяки географічному положенню має значні рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані з метою відпочинку, туризму, лікування та оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси також визначають як об'єкти і явища природного й антропогенного походження, що мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметри та є матеріальною основою для територіальної організації оздоровлення і лікування людей, формування та спеціалізації рекреаційних центрів і забезпечують їх економічну ефективність. Рекреаційні умови -- це сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності (наприклад, кліматичні особливості, мінеральні джерела, біорізноманіття тощо), але при цьому не є її матеріальною базою.

Рекреаційні ресурси України -- рівнинні та гірські рекреаційні ландшафти, річкові та морські пляжі, мінеральні води (понад 400 джерел), лікувальні грязі (майже 100 родовищ). Лікувальні мінеральні води різного хімічного складу є майже в усіх областях лісостепу; із 400 джерел використовують для бальнеологічних цілей і промислового розливу лише 34. Зі 104 відомих в Україні родовищ лікувальних торфових і мулових грязей нині застосовують з метою лікування лише 26. Найбільше рекреаційне навантаження характерне для берегової смуги Азово-Чорноморського узбережжя, де загальна довжина пляжів становить 1160 км, або 47 % морських берегів. До речі, цього досить, щоб одночасно оздоровити 4,1 млн осіб. Загалом в Україні, де розміщені рекреаційні ресурси всіх видів, мають змогу одночасно оздоровитися майже 48 млн осіб [8]. В таблиці 1.1 наведена загальна кількість рекреаційних об'єктів в Україні [16].

Таблиця 1.1 - Рекреаційні об'єкти України [16]

Рекреаційні об'єкти

Кількість об'єктів

Кількість місць (тис.)

Санаторії

4337

888

Дитячі санаторії

202

41

Санаторії-профілакторії

568

55

Будинки відпочинку та пансіонати

342

116

Бази відпочинку

2236

318

Туристичні бази

165

91

Загальна кількість

7850

1509

Різні країни і регіони світу все ще відрізняються за всім комплексом умов життєдіяльності свого населення. Це є основою для формування різних рекреаційних потреб. Різні культурні цінності, відмінна глибинна цивілізаційна ментальність народів, розмаїття національних характерів, способів мислення, уподобань, особливостей повсякденного життя, його соціально-економічний рівень дуже впливають на рекреаційні потреби, їх трансформацію у просторі і часі.

У цілому рекреаційні потреби в Україні формуються під впливом таких чинників, як рівень доходів населення, культурно-освітній рівень, стан здоров'я. Несприятлива демографічна ситуація призводить до постійного збільшення частки людей похилого віку зі специфічними рекреаційними потребами. Виходячи на пенсію, японці або південні корейці матеріально забезпечені і мають здоров'я для активних мандрівок по всьому світу. Українські пенсіонери здебільшого ледве зводять кінці з кінцями і змушені виживати. Їхні природні рекреаційні потреби задовольняються недостатньо.

Демографічна криза супроводжується екологічною і соціально-економічною кризою. Це призводить до погіршення стану здоров'я і середовища життєдіяльності нації. Тому постійно зростає рівень захворюваності населення у більшості областей України. Так, у 1990 р. частка населення, визнаного умовно здоровим, становила 62,6 %. У 1995 р. цей показник знизився до 53,7 %, у 2005 р. -- до 28,2 % (рис. 1.1). Таким чином, основною рекреаційною потребою населення України все більше стає потреба в лікуванні. Задовольняється ця потреба, за оцінками спеціалістів, лише менш як на 10 %.

Процентний показник здорового населення

Рисунок 1.1 - Процентний показник умовно здорового населення у часі [за автором]

Фактично кожен громадянин будь-якої держави має усвідомлену чи неусвідомлену потребу у вивченні своєї країни, мандрівках і екскурсіях по рідному краю. І ця потреба у нас задовольняється дуже слабо. Десь 75 % становить виїзний туризм. Лише 4 з кожних 100 громадян України брали участь у турах по рідній землі. Фактично соціально-економічна криза і несформованість середнього класу перетворили рекреацію і туризм на елітарне заняття, недоступне більшості населення [15].

1.2 Сучасний стан рекреаційної галузі України

Україна має всі необхідні рекреаційні умови і ресурси для розвитку рекреаційно-туристичного господарства та перетворення його на провідну галузь економіки і важливу частину європейського туристичного ринку. Практично вся територія держави, включаючи Чорнобильську зону, може стати важливим міжнародним санаторно-курортним і туристським районом. До найважливіших рекреаційних ресурсів України в наш час належать бальнеологічні (мінеральні води, грязі, озокерит), кліматичні, ландшафтні, пляжні, пізнавальні.

В Україні наявні мінеральні води всіх основних бальнеологічних груп. Деякі з них, зокрема "Миргородська", "Куяльник", "Поляна квасова", "Березівські мінеральні води", "Нафтуся" і радонові води, мають світове значення та є унікальними на нашій планеті. Попереду інтенсивне освоєння сульфідних, залізистих, миш'яковистих та інших мінеральних лікувальних вод. Україна належить до найбагатших на бальнеологічні ресурси країн світу.

Україна володіє практично невичерпними і найбільшими у світі запасами лікувальних грязей, які складаються з різних за природним утворенням і лікувальною дією відкладів морських заток, боліт і озер. Ці грязі містять воду, мінеральні та органічні речовини. За нинішньою класифікацією лікувальні грязі України поділяються на мулисті (сульфідні, мінеральні, глини, глинистий мул, сапропелі), торфові (прісноводні, мінералізовані), псевдовулканічні (сопкові та гідротермальні).

Кліматичні ресурси України з погляду їх рекреаційного використання належать до найкращих. За світовою класифікацією найкращими для рекреаційної діяльності є кліматичні умови, сприятливі для цього виду господарства протягом 9,5--10,5 місяців. Умовами, найсприятливішими для рекреації, є тепле літо і не дуже холодна зима зі стійким сніговим покривом. До найсприятливіших кліматичних умов належать також жарке тривале літо і нетривала зима без стійкого снігового покриву. Ще однією особливістю клімату України є його велика різноманітність. Так, середня річна температура на полонинах Карпат така, як у приполяр'ї (0 °С), а на Південному узбережжі Криму (+12,50 °С) вона відповідає температурі середземноморського узбережжя Франції.

Ландшафтні рекреаційні ресурси України теж доволі багаті та різноманітні. Велику роль тут відіграють рельєф і рослинність. Для нашої держави характерна доволі розчленована поверхня з безліччю мальовничих височин, плато, піднять, останців тощо. Особливо в цьому сенсі виділяється Правобережжя. Тут рельєф у поєднанні з місцевими кліматичними і рослинними ресурсами в цілому є унікальним не лише для Європи, а й для світу (Словечансько-Овруцький, Мізоцький кряжі, Канівські гори, Товтри, Галогори, Розточчя тощо).

Близько 14 % території країни вкрито лісами. Цей показник дуже диференційований по території. У Степу лісистість не перевищує 4 %, у Криму -- 10 %, на Поліссі -- близько 30%, у Карпатах -- понад 60 %. Серед деревних порід переважає сосна (34 % всієї лісовкритої площі).

Це дуже добре для рекреації. Сосна -- єдина з хвойних рослин, яка виділяє фітонциди не лише влітку, а й узимку. Особливо цінна характеристика, притаманна для України -- поєднання в лісах сосни з дубом, що займає близько 22 % залісненої частини країни. Величезне рекреаційне значення мають лісопаркові зони великих міст, які, на жаль, нині по-варварському знищуються під забудову.

Світове значення мають в Україні рекреаційні ресурси пляжів, природно-заповідного фонду, спелеоресурси. Майже неосвоєні історико-культурні (пізнавальні) рекреаційно-туристичні ресурси. Держава охороняє понад 70 тис. пам'яток історії і культури. Більш як 12 тис. з них однозначно є цікавими для туристів усього світу. Українські замки, фортеці і монастирі є унікальним історико-архітектурним явищем Європи і всієї планети. Українські національні храми з їх грушоподібними куполами дещо різняться від "цибулястих" російських церков. Не має аналогів українське бароко і в Європі. Попереду відбудова сотень замків і фортець, які нині зруйновані. За правильної інвестиційної політики вся Правобережна Україна може перетворитися на найбільше у світі зосередження замків і фортець [15].

1.3 Міський туризм

Міський туризм має великі перспективи для розвитку в Україні. Він ґрунтується на потужній природно-рекреаційній та історико-культурній базах. Туристична діяльність у містах країни набуває все більшого поширення. Зростає частка таких міських поселень, де туризм уже нині перетворився на основну статтю фінансування місцевого бюджету. Впродовж останніх років кількість таких міст невпинно зростає.

Особливо важливу роль у міському туризмі відіграє випереджальний розвиток розважального туризму. Найбільш диверсифікована індустрія розваг у столиці, а також у Львові та Одесі. Швидкими темпами вона розвивається в обласних центрах та містах з чисельністю населення понад 100 тис. осіб.

Відроджується театральне життя. В Києві нині понад 30 театрів. Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка навіть дає спеціальні закриті вистави для дипломатів й іноземних туристів. Велика кількість театрів (від 7 до 12) знаходиться у таких містах, як Львів, Одеса, Дніпропетровськ. Від 4 до 6 їх у Харкові, Ужгороді, Сімферополі, Донецьку, Луганську, Івано-Франківську, Чернігові, Запоріжжі та Севастополі.

Зростає відвідування туристами музеїв міст України. Особливою популярністю користуються музеї архітектури та побуту просто неба, зокрема музейні комплекси Києва, Львова, Чернівців і Ужгорода. В останні роки збільшилася кількість туристів, перш за все іноземних, які відвідують картинні галереї Києва, Львова, Одеси, Харкова, Феодосії та інших міст України.

Міський туризм в Україні надзвичайно диверсифікується. Якщо в минулому основою для розвитку туризму в невеликих містах були різні лікувальні ресурси (Трускавець, Моршин, Саки, Ялта, Миргород, Хмільник та ін.), то нині такою основою може стати розширення природно-заповідного фонду (Шацьк, Турка, Путила), відновлення історичної пам'яті (Лубни, Ніжин, Конотоп, Батурин, Чигирин, Новгород-Сіверський, Біла Церква тощо).

Розширення археологічних розкопок за участю або з фінансуванням інших країн, які вбачають в Україні свою прабатьківщину (Індія, Скандинавські країни, Росія, Іран тощо), дає новий імпульс для розвитку міського туризму. У багатьох містах України або біля них виявлено залишки укріплених городищ, поселень, визначні "царські" кургани і т. ін. Археологічний туризм нині вже отримав розвиток у Керчі, Збаражі та інших містах, переважно півдня країни. Попереду освоєння знаменитого городища Гелон на межі Полтавської і Сумської області з 40-километровим подвійним валом, аналогів якого у світі немає. Базою для археологічного туризму в Гелоні можуть стати декілька малих міст Полтавщини і Сумщини.

Найбільший інтерес у туристів з усього світу викликають пам'ятки Київської Русі (IX--XII ст.) у Києві, Новгороді-Сіверському, Каневі, Овручі, Чернігові, Острі, а також фортеці Луцька, Хотина, Меджибожа, Судака, Білгорода-Дністровського, Мукачева та інших міст. Їх органічно доповнюють палацеві ансамблі, пам'ятки культової архітектури, стародавні дерев'яні церкви, пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо. Невеличкі міста і містечка, особливо Західної України, зберегли давні українські промисли і традиції, які є базою розвитку туризму. Музей прикладного мистецтва Галичини вже освоєний як об'єкт туризму. У майбутньому створення єдиної мережі міського туризму України з комплексом взаємодоповнюючих і взаємозамінних елементів для туристів з різних регіонів світу і з різними рекреаційними потребами [15].

1.4 Визначення допустимого рекреаційного навантаження

Зазвичай в ринкових умовах вирішальним фактором розвитку туристично-рекреаційної галузі є попит. Саме він визначає основні напрями збільшення рекреаційної ємності регіону при розробці перспективних планів, прийнятті регіональних нормативно-правових актів, а також науково обґрунтованих рішень з управління розвитком даної галузі.

Якщо ж мова йде про особливо цінних і охоронюваних природних територіях (ООПТ), то розвиток туристично-рекреаційної галузі має бути тісно пов'язане з виконанням основних природоохоронних завдань, і ООПТ не можуть і не повинні будувати свою економічну політику тільки на ринкових умовах. Велику роль при цьому відіграють вибір цільових категорій відвідувачів та розробка асортименту туристичного продукту (видів рекреаційних занять, туристських маршрутів, необхідної інфраструктури і т. д.), від яких у великій мірі залежить і допустиме навантаження на територію. Звичайно, і тут попит має значення, але вирішальним чинником є наявні можливості, екологічні обмеження, матеріальні та людські ресурси та деякі інші фактори [22].

Аналіз світового досвіду збереження природної та культурної спадщини в поєднанні з розвитком на його території екологічного туризму дозволяє укласти, що ні в одній країні світу в даний час не застосовується метод визначення точних кількісних норм: який відсоток площі особливо охоронюваної території може бути відведена під розвиток туризму; яка повинна бути протяжність туристських маршрутів, співвіднесення з загальною площею території, що охороняється; нарешті, скільки відвідувачів в день (в місяць, в сезон, за рік) можна пропустити за маршрутом через ООПТ без шкоди для її природи.

Нормування навантажень на основі кількісних показників стало основним методом управління туризмом у вразливих природних територіях в 70-х рр.. минулого століття. За допомогою цього методу менеджери намагалися вирішити проблеми, що виникають в ООПТ при відвідуванні їх туристами. При цьому за аксіому приймалося положення, що між туристично-рекреаційним використанням і його впливом на природне середовище існує пряма і очевидна залежність: чим більше відвідувачів (туристів та відпочиваючих), тим сильніше зміна природного середовища. А якщо дійсність спростовувала цю залежність або не підтверджувався прогноз, помилку шукали не в самому методі, а в специфічних особливостях території, історії розвитку ландшафту, поведінку відвідувачів і т.д.

Однак, як показала практика, цей підхід мав серйозні недоліки. У його основі лежала концепція заборони, обмеження і примусу, в той час як в більшості випадків успіх в природоохоронній діяльності досягався (і досягається зараз) перш за все за допомогою регулярного контролю за станом території та узгоджених дій усіх зацікавлених осіб та організацій [1].

З часом стало очевидно, що метод нормування допустимих навантажень працює проти цілей самих ООПТ, не вирішуючи проблеми управління туристським потоком і, разом з тим, не гарантуючи збереження природи. Це призвело спочатку зарубіжних вчених, а потім і деяких російських до розуміння неправомочності застосування такого підходу в якості пріоритетного.

У результаті на зміну математичного підходу прийшов управлінський: в першу чергу планування не кількості туристів та відпочиваючих, а довгострокових цілей і завдань, спектру рекреаційних можливостей, форм і видів рекреаційної діяльності, різних моделей розвитку рекреації. Основою такого планування є вивчення попиту на рекреаційні послуги, впливу туристів на екосистеми та ін. [22].

1.5 Причини виникнення екологічних проблем рекреаційних міст

Україна відноситься до числа індустріально-аграрних країн. Частка важкої промисловості складала до недавнього часу 60% валового внутрішнього продукту країни, що істотно вище, ніж у західноєвропейських країнах, де цей показник складає близько 35%. Саме підприємства важкої промисловості формують основне техногенне навантаження на навколишнє природне середовище. Значна частина промислових підприємств (понад 80%) розташована в містах і селищах міського типу. Тут проживає близько 70% населення країни. В Україні налічується 436 міст та 925 селищ міського типу. За статистикою, до 90% газоподібних, рідких і твердих відходів утворюється в містах і близько 10% - у сільській місцевості. Для багатьох міст України характерна складна екологічна обстановка, обумовлена наявністю і концентрацією підприємств чорної і кольорової металургії, теплоенергетики, хімії і нафтохімії, гірничодобувної промисловості, цементних заводів. Такі міста є безперечними лідерами за рівнем забрудненості повітря. Серед них: Донецьк, становить спільно з розташованими поблизу нього Авдіївка, Горлівка, Єнакієве, Макіївкою та іншими містами Донецької промислову агломерацію, а також Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Костянтинівка, Кривий Ріг, Маріуполь [10].

Соціальна складова екологічної ситуації в Україні визначається характером формування нової якості умов життя населення, погіршенням умов життя та стану здоров'я в результаті інтенсивного техногенного впливу на середовище. Господарська складова екологічної ситуації -- це стан розвитку виробництва, який на сьогодні для України є головним еколого-формувальним фактором.

Нинішня геоекологічна ситуація в Україні кризова; вона формувалася протягом тривалого періоду у зв'язку з нехтуванням об'єктивними законами розвитку та відтворенням природно-ресурсного комплексу держави. У результаті відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвиткові в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Найважливішими екологічними проблемами в сучасній Україні є:

-- проблема мінерально-сировинних ресурсів: вичерпність, виснаження родовищ, зменшення їх різноманітності та погіршення якості, небезпека порушення середовища внаслідок видобування корисних копалин та ін.;

-- зміна структури та складу ґрунтово-земельних ресурсів у результаті господарської діяльності людини: вилучення земель під сільськогосподарські потреби і забудови, а також у зв'язку з розвитком негативних процесів у ландшафтах (ерозія, дефляція, підтоплення і заболочення, карст, суфозії та просідання ґрунтів, техногенне забруднення тощо); зменшення родючості ґрунтів унаслідок вимивання гумусу, забруднення важкими металами, пестицидами та іншими речовинами;

-- забруднення та зменшення запасів поверхневих і підземних вод унаслідок посиленого водозабору, скидів забруднювальних речовин у водні об'єкти в процесі виробництва та ведення комунально-побутового господарства;

-- забруднення атмосферного повітря та зміна його хімічного складу у зв'язку з інтенсивними викидами промислових підприємств, енергетики, транспорту та ін.;

-- зменшення різноманітності рослинного і тваринного світу, зміна в його генофонді;

-- порушення функціонування і зменшення біопродуктивності ландшафтів унаслідок накопичення, переміщення та просторового розподілу забруднень залежно від ландшафтно-геохімічних умов території;

-- погіршення соціально-екологічної ситуації: зміна середовища проживання людини, санітарно-епідеміологічних умов, тривалості життя, якості продуктів харчування тощо.

Перераховані проблеми є наслідками суспільно-природної взаємодії, тому їх потрібно розглядати як важливі фактори, що зумовлюють екоситуацію на території України. За специфікою територіальної структури виробництва визначено низку регіонів, де ця ситуація є надзвичайно складною внаслідок забруднення або порушення всіх компонентів. До територій з найбільш гострою екоситуацією належать зона радіаційного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС, а також Донбас, Дніпровсько-Криворізько-Запорізький промисловий регіон, курортно-рекреаційні зони в Криму і на північному узбережжі Чорного та Азовського морів, Придністров'я. На значній частині регіонів України особливо складні питання щодо забруднення атмосферного повітря і природних вод, а також порушення земель під час гірничих розробок, що спричинюють деградацію ландшафтів (Донбас, Криворіжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ). Навколо міст, зокрема великих, формуються ареали інтенсивного забруднення навколишнього природного середовища.

Дніпровсько-Криворізько-Запорізький промисловий регіон характеризується одним із найвищих рівнів забруднення атмосфери, що є результатом впливу трьох промислових центрів, які мають великі обсяги шкідливих викидів і розміщені недалеко один від одного. У зоні їх впливу перебувають великі ділянки цінних сільськогосподарських земель. Їх хімічне забруднення пов'язане не тільки з інтенсивною хімізацією сільського господарства, а й із промисловим забрудненням навколишнього середовища.

У південно-степовій (сухостеповій) підзольній Україні і прилеглих частинах Кримського півострова внаслідок інтенсивного зрошення земель виникла критична екоситуація: тут відбуваються процеси підтоплення і вторинного засолення зрошуваних земель, активізуються суфозійно-просадкові явища на ділянках, утворених супіщаними і суглинистими ґрунтами, а також посилюється загальне хімічне забруднення ґрунтів і води у зв'язку з внесенням великих доз мінеральних добрив та пестицидів.

Природно-рекреаційні території, розташовані уздовж узбережжя Чорного та Азовського морів, протягом тривалого часу приваблюють велику кількість рекреантів унікальністю й лікувальними властивостями. Нині це зона, на якій склалася досить несприятлива екологічна ситуація внаслідок забруднення морського узбережжя Чорного й Азовського морів, різкого зменшення водопостачання, забруднення міст автотранспортом (зокрема, в Одесі, Миколаєві, Маріуполі та ін.), яке збільшується і може призвести до подальшого погіршення екологічної ситуації в цьому регіоні.

У зв'язку з такою складною екоситуацією змінюються умови проживання населення, стан природних ресурсів, що негативно впливає на здоров'я людей. Як наслідок, наприклад, в Україні втрати національного продукту становлять 16--20 % і є одними з найбільших у світі. Це зумовлює актуальність і потребу дослідження екологічної ситуації з метою її поліпшення.

Вирізняють такі зони за гостротою екоситуації на території України: сприятлива, помірно сприятлива, задовільна, погіршена, напружена і катастрофічна. Перші три градації характеризують відносно сприятливі умови проживання населення. Межею сприятливих і несприятливих умов можуть бути вкрай тяжкі екологічні умови, коли спостерігаються певні негативні зміни в навколишньому середовищі, й випадки погіршення умов проживання населення. У процесі проведення природоохоронних заходів напруженість зменшується. Напруженій екоситуації властиві значні зміни ландшафтів, що недостатньо компенсуються, швидке погіршення умов проживання населення. Якщо дотримуватися природоохоронних вимог, цю ситуацію можна нормалізувати. Катастрофічна екоситуація характеризується незворотними змінами в природі, втратою природних ресурсів, різким погіршенням здоров'я населення та ін. Така ситуація склалася внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

На території України щорічно стається 140--150 техногенних аварій і катастроф регіональної та державної значущості. Орієнтовна їх структура така: аварії з викидами сильнодіючих отруйних речовин -- 4%; пожежі та вибухи -- 19,5%; транспортні аварії -- 17,7%; аварії на системах життєзабезпечення -- 17,3%; аварії на радіаційних об'єктах -- 8,4%; аварії на комунальних системах та очисних спорудах -- 17,3%; надзвичайні ситуації на об'єктах інших видів -- 15,8% (рис. 1.5) [8].

Рисунок 1.5 - Співвідношення техногенних аварій в Україні [за автором]

Оскільки метою роботи є дослідження екологічної ситуації рекреаційних міст на прикладі Бердянська, розглянемо деякі найбільш індустріальні центри, розташовані поблизу Бердянська, які є невід'ємним чинником формування екологічного стану у даному місті.

Донецьк - столиця шахтарського краю України, спільно з прилеглими до нього містами і селищами міського типу (Авдіївка, Макіївка, Харцизьк, Ясинувата та ін.) формує Донецьку індустріальну агломерацію (мегаполіс). Територія мегаполісу представляє собою горбисту височину, густо порізану ярами і балками з перепадом висот в межах самого Донецька до 120 м , що погіршує умови провітрювання і сприяє скупченню пилогазових викидів в окремих районах.

Пилозбиранню сприяють численні терикони і відвали. У самому Донецьку експлуатується 22 вугільні шахти, терикони яких розташовуються у безпосередній близькості від житлових кварталів. У центральній частині міста знаходиться крупний металургійний завод. Є підприємства хімічної (виробництво пластмас, хімреактивів) і коксохімічної промисловості. Викиди підприємств міста, сконцентрованих на порівняно невеликому просторі, спільно з підприємствами Донецької агломерації формують достатньо стійкий смог, який практично цілорічно темно-фіолетовим серпанком висить над всім мегаполісом.

Найбільш гострою проблемою для Донецька є водозабезпечення. Розташування міста на вододілі басейнів р. Сіверський Донець та Азовського моря географічно зумовлює маловодність цієї території. Видобуток вугілля, який ведеться в цьому районі майже два століття, призвів до повного його обезводнення. Зневоднення території є неминучим наслідком масштабного розвитку гірничодобувної промисловості. При прокладці шахт або пристрої кар'єрів для видобутку корисних копалин відбувається перетин підземних водоносних горизонтів. Потік підземних вод спрямовується в утворену смугу. Порушений гірським виробленням підземний водоносний горизонт поступово виснажується. Слідом за цим відбувається виснаження поверхневого водотоку, гідравлічно пов'язаного з порушеним водоносним горизонтом. Відбувається, таким чином, зневоднення всієї території. Щоб запобігти затопленню простору, необхідного для витягання корисних копалин, влаштовується шахтний або кар'єрний водовідлив, який діє цілодобово. Шахтні (кар'єрні) води, забруднені домішками гірської породи і зазвичай високо мінералізовані, відкачуються на поверхню. Скидання цих вод у поверхневі водотоки, вже значно зневоднені, призводить до їх сильного забруднення. Тому шахтні (кар'єрні) води акумулюються у водоймищах, спеціально організованих на численних балках. Тут відбувається їх відстій і освітлення. Освітлені і розбавлені атмосферними опадами, ці води стають з часом придатними для використання в рекреаційних цілях для риборозведення і обмежено для цілей зрошування. Через високу мінералізацію і часто значного змісту іонів важких металів шахтні (кар'єрні) води не придатні для питного і технічного водопостачання. Вони можуть використовуватися тільки для поповнення оборотних циклів водопостачання збагачувальних фабрик.

Більшість підприємств Донецька, побудованих в довоєнний і післявоєнний період, працюють за застарілими технологіями, вимагають технічного переоснащення в напрямку екологізації, технологічних процесів з метою більш повної переробки сировини, впровадження оборотних і замкнутих систем водопостачання, зменшення викидів в атмосферу. Особливо актуальною для Донецька є переробка твердих виробничих відходів, яких за двохсотлітню історію промислового розвитку міста накопичилося сотні мільйонів тонн.

Запоріжжя за рівнем промислового потенціалу замикає п'ятірку найбільших індустріальних центрів України. Місто розташоване по обох берегах Дніпра приблизно в 100 км нижче за течією від Дніпропетровська. Поряд з потужними підприємствами чорної металургії - "Запоріжсталь", "Дніпроспецсталь", у Запоріжжі розташовані найбільші підприємства кольорової металургії - Запорізький титано-магнієвий комбінат і Дніпровський алюмінієвий завод, підприємства хімічної промисловості - заводи "Кремнійполімер", штучних шкір, підприємства машинобудівного комплексу, "АвтоЗАЗ", моторобудівний завод.

У районі Запоріжжя на Дніпрі споруджено найбільша гідроелектростанція дніпровського каскаду - ДніпроГЕС.

Над Запоріжжям так само, як і над Донецьком, постійно нависає темно-фіолетовий серпанок смогу, формований викидами промислових підприємств, сконцентрованих на порівняно невеликому просторі. Цьому сприяє рельєф місцевості, що представляє собою хвилясту рівнину, порізану яружно-балочною мережею з перепадом висот до 100 м , що погіршує провітрюваність території та умови розсіювання пилогазових викидів.

Розвиток Запоріжжя складався таким чином, що великі промислові підприємства виявилися в безпосередній близькості від житлової забудови.

Підприємства Запоріжжя скидають у Дніпро велику кількість неочищених і недостатньо очищених стічних вод. Загальноміські очисні споруди перевантажені. На майданчиках скупчилася велика кількість осаду (мулу).

Маріуполь - порт на Азовському морі, великий центр чорної металургії і важкого машинобудування. Один з найскладніших в екологічному відношенні міст України як у частині забруднення атмосферного повітря і морського середовища, так і в забезпеченні більш як півмільйонної населення питною водою.

Маріуполь розташований на західному узбережжі Таганрозької затоки, при злитті річок Кальчик та Кальміус. На порівняно невеликій території розташовано два найбільші металургійні гіганти, завод важкого, машинобудування, прокатно-штампувальний, коксохімічний і графітовий заводи, підприємства машинобудівного профілю. Пилогазові викиди цих підприємств формують над містом важке темно-фіолетове марево, що містить шкідливі домішки в концентраціях, що у багато разів перевищують гранично допустимі. Місто розташоване на піднесеній слабохвилястої рівнині, що обривається до моря крутим уступом. Рельєф місцевості й наявність постійних вітрів (узимку - бору, улітку - бриз) забезпечує гарну провітрюваність території міста й розсіювання пилогазових викидів. У той же час при вітрі підсилюється запилювання численних відвалів промислових відходів, піщаних і еродованих ділянок ґрунтового покриву. Море в районі Маріуполя темно-бурого кольору, особливо в центральній частині набережної, де впадає р. Кальміус, стік якої, як і стік її правобережного припливу р. Кальчик, на 70-80% сформований із шахтних і стічних вод. У Таганрозьку затоку попадають міські стічні води Маріуполя і його найбільших промислових підприємств, що мають самостійні випуски. На якість морської води в Таганрозькій затоці несприятливо позначається прибережна морська течія, що формується під впливом стоку р. Дон. Перебіг відносить забруднені води Дону й стічні води Таганрога на захід, у бік Маріуполя. Прозорість морської води в районі Маріуполя знижується до 0,5м, у той час як у відкритій частині Азовського моря прозорість води становить 8м . Азовське море є внутрішнім морем. Процеси водообміну, а, отже, і процеси самоочищення йдуть у ньому досить уповільнено. Період водообміну Азовського моря становить 60-80 років. Стік р. Кальміус і скиди стічних вод підприємств Маріуполя приводять до зниження вмісту кисню в придонному шарі моря практично до нуля, особливо в літній час. Це викликає періодичні замори риби. Замори посилюються в післяпаводковий період, коли з підвищенням швидкості й інтенсивності прибережної морської течії із дна мілководдя піднімається накопичений за багато років великий шар донних відкладень техногенного походження. В акваторії Таганрозької затоки іржавіють численні кістяки кинутих морських суден.

Територія міста, особливо його прибережна частина, захаращена залишками металевих конструкцій і смітниками виробничих відходів, пересічена численними залізничними під'їзними шляхами. Багато робиться в Маріуполі для утилізації промислових відходів. На базі переробки доменних шлаків створене виробництво будівельних матеріалів і виробів. Однак обсяг нагромадження промислових відходів продовжує рости і досяг вже 2,5 млрд. т. [10].

РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ГАЛУЗІ М. БЕРДЯНСЬК

2.1 Курортні системи України

Наука про курорти розвинулась в міру накопичення знань про цілющі природні фактори - клімат, мінеральні води, лікувальні грязі та ін. - і у зв'язку з розширенням мережі курортів і розвитком курортної справи в цілому.

Сучасна курортологія - медична навчальна дисципліна, яка вивчає лікувальні властивості природних фізичних факторів, характер їх дії на організм людини, можливості їх застосування з лікувальною і профілактичною метою на курортах і поза їх межами, яка розробляє рекомендації для санаторно-курортного лікування і методи застосування курортних факторів при різних захворюваннях. Крім того, до завдань курортології входять пошук і дослідження курортних ресурсів, вивчення потреб населення в санітарно-курортному лікуванні і розробка наукових основ його організації, принципів і нормативів курортного будівництва і благоустрою, включаючи питання санітарної охорони курортів. Розділами курортології є бальнеологія, бальнеотерапія і бальнеотехніка; грязелікування, медична кліматологія і кліматотерапія; окремий розділ вивчає питання організації, планування і будівництва курортів. Курортологія використовує досягнення і методи суміжних наукових дисциплін - загальної кліматології і гідрогеології; фізіології, гігієни та інших наук [21].

Останні десятиліття для індустріально розвинутих країн характеризуються рекреаційним бумом, зумовленим зростаючим прагненням значної частини їх населення задовольнити свої потреби у відпочинку. Так, у цій галузі, тобто "індустрії гостинності", на даний час працює понад 200 млн чоловік, витрати становлять майже 12% світової економіки, у готельному фонді нараховується понад 20 млн місць. Відповідно до цього набули свого поступального розвитку різні форми задоволення рекреаційних потреб, серед яких - різні види туристичного обслуговування. При цьому санаторно-курортне лікування в тому вигляді, в якому воно знайшло своє унікальне визначення в колишньому СРСР, значною мірою зберегло основні особливості в Україні, у світовому рекреаційно-туристичному процесі поки одержало незначне представництво, яке до того ж далеко не повністю відповідає справжнім потребам рекреантів у санаторно-курортному лікуванні (СКЛ).

Це пояснюється низкою причин. Зокрема, в ієрархії соціально-біологічних ціннісних орієнтирів (або питань) населення західних країн здоров'я посідає одне з вищих місць. Тому завдяки давно сформованим традиційним ринковим взаємовідносинам, у відповідь на конкретний "попит", повинні з'явитися й відповідні "пропозиції". Формуванням останніх (утриманням, структурою, асортиментом) зайнялися відповідні фірми. Однак мета цих "фірм", що виступають не конкретними виконавцями рекреаційних послуг, а лише їхніми фінансовими посередниками, виявилася неоднозначною. З одного боку, вона була спрямована на задоволення потреб рекреантів у відпочинку (функція відтворення робочої сили й підвищення продуктивності праці). З іншого - була орієнтована на формування потреб рекреантів з вигодою для себе, тобто на одержання максимально можливого прибутку (функція відтворення капіталу).

Друга обставина, що спричинила собою саме такий шлях розвитку рекреації на Заході, полягала в тому, що в цих країнах істотно вищим, ніж у колишньому СРСР, був і рівень популяційного здоров'я. Крім того, система забезпечення його підтримки, у тому числі фінансової, мала більш керований і раціональний характер. За таких умов задоволення морально-естетичних рекреаційних потреб населення з достатньою підставою належить не до обов'язків держави, а до зацікавленості громадянина в задоволенні своїх потреб. Інша соціально-економічна, демографічна, екологічна картина характеризує популяції колишнього СРСР, у тому числі й України, де параметри громадського здоров'я досягли або навіть перетнули нині критичну межу.

Тому природно, що в західних рекреаційних системах такий важливий за своїм потенціалом і одержуваним результатом напрям, як санаторно-курортне лікування, не могло одержати адекватного розвитку. В Україні ж, і особливо в Криму, воно представлене дійсно унікальною курортно-рекреаційною галуззю, що потребує постійних серйозних витрат на експлуатацію матеріально-технічної, лікувально-діагностичної, науково-методичної, кадрової і ресурсної бази [2].

Санаторно-курортна служба має розвинуту мережу санаторно-оздоровчих закладів різного типу та рівня. В Україні нараховується 3,2 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів. Протягом року в них оздоровлюється майже 3 млн осіб. Стратегічною метою державної політики у сфері курортної справи є забезпечення умов для поліпшення стану здоров'я, подовження тривалості життя й періоду активного довголіття населення, упровадження здорового способу життя, створення конкурентоспроможного на світовому ринкові курортного комплексу, що максимально сприятиме ефективному відтворенню трудових ресурсів та генофонду української нації, забезпечить значні надходження до бюджетів усіх рівнів від господарської діяльності курортних закладів [8].

Однією з найважливіших курортних зон країни є північні береги Азовського моря.

На березі Азовського моря є два кліматогрязевих курорти - Бердянськ та Кирилівка. Клімат курорту Кирилівка - помірноконтинентальний, наближений до клімату Криму. До основних лікувальних факторів відносять намулисті сульфідні грязі у руслах річок Великий та Малий Утлюк, Утлюцькому й Молочному лиманах та високомінералізовані хлоридно-натрієві мінеральні води. [17].

Бердянськ є грязьовим і кліматичним приморським рівнинним курортом, який знаходиться в Запорізькій області у степовій зоні. Помірно-континентальний клімат тут характеризується сухою і жаркою погодою влітку. Море мілке, слабонасичене солями, прогрівається до 30 °С. Ідеальні умови для літнього відпочинку маленьких дітей з усього світу. Такі природні умови доповнюються високомінералізованими хлоридно-натрієвими лікувальними мінеральними водами, а також сульфідними мулистими грязями та ропою озер Велике і Червоне та заток Азовського моря [15].

2.2 Сучасний рівень розвитку, характеристика і рекреаційна структура м. Бердянська

Місто Бердянськ (45° 45' північної широти і 36° 47' східної довготи) розташоване на північному березі Азовського моря. Площа Бердянська - 8265 гектарів, 339 з них - парки, сквери та бульвари. З півночі на південь Бердянськ займає 25 кілометрів (включаючи Бердянську косу), а зі сходу на захід - 7 кілометрів. Довжина дуги Бердянської коси біля 20 кілометрів.

Ландшафт Бердянська можна розділити на три частини: нагірна частина (гора), низ міста та Бердянська коса. Такий поділ пов'язаний з тим, що частина Бердянська розташована на височині, яку в народі називають "горою". Нагірна частина міста досить віддалена від берега моря за винятком деяких районів, тому в ній розташовані промислові об'єкти і переважає "спальна" забудова. Відразу під горою починається діловий центр Бердянська. Тут розташована більшість розважальних та офіційних місць. І нарешті, слідуючи далі від центру міста по березі Азовського моря можна прийти в райони підстави Бердянської коси (Піски, Слобідка), а потім і на саму косу. У цих районах практично все забудовано приватним сектором та базами відпочинку (майже весь приватний сектор Бердянська здається для відпочиваючих). Багато гостей Бердянська обожнюють піші прогулянки по набережних міста, тихих вуличках приморських районів або шумними центральними проспектами і площами європейського типу.

Місцеве населення міста становить близько 130 тис. чоловік, у курортний сезон загальне населення Бердянська перевищує позначку 600 тис. чоловік. Вже з цих цифр можна зробити висновок про досить розвинену інфраструктуру міста.

В даний час основний вектор розвитку Бердянська - туристичний, курортний і санаторно-оздоровчий бізнеси. За часів "перебудови" більшість великих промислових підприємств або припинили своє існування, або були реорганізовані у більш дрібні приватні фірми. Ці зміни відчутно вплинули на екологію Бердянська в кращу сторону [7].

Бердянський морський торговельний порт - єдиний морський транспортний вузол Запорізького регіону та один з динамічно розвинених портів на Азовському морі з обробки експортно-імпортних, транзитних і каботажних вантажів.

Вигідне географічне положення, розумна тарифна політика й високий виробничий потенціал забезпечують швидку та якісну обробку всіх видів вантажів.

Порт розташований в північно-східній частині Бердянської затоки, складається з зовнішнього рейду, внутрішнього рейду (гавань Бердянськ), підхідного каналу. Гавань Бердянськ, де розташовані основні причальні споруди, захищена хвилерізом [6].

Бердянська затока - затока Азовського моря. Затока розташована на північному узбережжі між косами Бердянська та Обіточна. Відстань між краями кіс близько 28 миль.

Глибини в затоці складають від 5 до 8 метрів. У східній частині затоки підйом дна до берега рівномірний, а в західній частині дно нерівне, з великою кількістю банок, глибинами менше 5 метрів.

У східній частині затоки біля середньої частини Бердянської коси розташований острів Малий Дзендзик. В кінці коси в затоку вдається півострів Великий Дзендзик. Острів Малий Дзендзик і півострів Великий Дзендзик вкривають із заходу невеликі бухти, придатні для стоянки риболовецьких суден. Зі сходу і півдня ці бухти прикриваються косою [3].

Бердянська коса - чудове і унікальне творіння природи, немов гігантський серп, покинутий у води теплого Азовського моря на два десятки кілометрів. За походженням вона відноситься до півострова. Бердянська коса одна з найбільших на Північному узбережжі. Її довжина становить 22 км., ширина від 40 до 2000 метрів.

Підставою коси служать породи з граніту і сіента, які виходять на поверхню в районі села Берестове і Осипенко. Учені пояснюють походження Бердянської коси сукупним впливом морських течій, хвиль, східних вітрів і річкових потоків, які розмивають морські береги, тобто тими процесами, які можна спостерігати в даний час.

Незважаючи на порівняно невелику площу (7 кв. км.), яку займає коса в морі, її вплив на життя моря і людини неоціненне. Унікальна за формою, розташуванню і походженням, вона викликає великий інтерес, особливо з питань геологічного та історичного минулого, рослинного і тваринного світу.

Бердянську косу образно можна розділити на 3 частини: ближню, середню і дальню.

Ближня - кріпиться до корінного берега моря, вона починається від лиманів і охоплює велику площу, на якій розташувався Бердянськ і вузькою своєю частиною захоплює вулицю Макарова, аж до пансіонату «Арктика». Тут розташовані пляжі санаторіїв «Лазурний», «Бердянськ» та кілька баз відпочинку.

Середня частина - це порівняльно вузька смужка суші, зміщується на захід, як би повертаючись в море. Її «будівельний матеріал» (пісок, черепашки, мул) хвилі несуть на заповідні острови Малий і Великий Дзендзик, Остапіха та інші. Вона триває аж до санаторію «Азов».

Звідси бере початок Дальня коса. На ній розташовані бази відпочинку і рибальське селище. Ця частина оголошена місцевим пам'ятником природи. У кінцевій її частині знаходиться Маяк, званий Нижнім. Ця 23 метрова вежа більше 160 років не тільки служить дороговказною зіркою морським кораблям, але й є візитною карткою цього приморського міста.

Східний берег коси - це пологі піщані пляжі - основна зона розташування санаторіїв, баз відпочинку та оздоровчих таборів. Вода тут прохолодніша і прозоріша, ніж на західному березі - в Бердянській затоці.

Західний же берег - мулистий, порізаний незліченними лиманами, зарослий очеретом і морською травою. У західний берег врізається Бердянська затока, вода в якому тепліше, ніж у відкритому морі тому, що легко прогрівається через свою мілководість. Завдяки цьому тут розташований дитячий оздоровчий центр українського значення «Червона гвоздика» та багато інших дитячих оздоровчих таборів, малий пляж санаторію «Лазурний».

Ще одне багатство Бердянської коси - морські і степові бризи, що надають оздоровчий вплив на людину. Вдень вони приносять прохолоду, насичене вологою повітря, а вночі - тепло і аромат степових трав [19].

На Бердянській косі виростають більше 300 видів вищих рослин. Деякі їх види, наприклад, синьоголовник приморський, осока колхидська, знаходяться під загрозою зникнення і занесені до Червоної Книги. Рослинність Бердянської коси представлена рослинами з потужною кореневою системою [20].

Не дивлячись на те, що Бердянська коса - досить багатолюдна територія, її тваринний світ відрізняється великою різноманітністю: ссавці, птахи, комахи, плазуни. На Бердянській косі мешкають зайці, лисиці, їжаки, куниці, степові коти і ласки. Постійним місцем проживання визначили Бердянську косу безліч видів птахів: кулики, чаплі, лебеді, качки, чайки, баклани, сороки та очеретянки. Тут також знаходять притулок і перелітні птахи [4].

За різноманітністю і багатством природних ресурсів Бердянська коса не має собі рівних. Завдяки їй Бердянськ заслужено називають перлиною Приазов'я.

Основним скарбом Бердянської коси є лікувальні мулові грязі, що залягають в лиманах-озерах біля основи коси. Середній лиман, озеро Кругле, Довге, Мазанковское, Велике створили неповторний і різноманітний ландшафт в цій частині коси [19].

Лікувальні грязі, або пелоїди - це природні органо-мінеральні колоїдальні утворення (намулові, торфові, сопкові та ін.), які володіють високою теплоємністю і теплоутримуючою здатністю і містять, як правило, терапевтичноактивні речовини (солі, гази, біостимулятори і т.д.) і живі мікроорганізми.

Всі лікувальні грязі мають виражену терапевтичну дію і застосовуються у вигляді різних лікувальних процедур-аплікацій (загальних і місцевих), грязерозчинних ванн, суспензій, використовуються у поєднанні з фізичними процедурами (гальваногрязь, електрофорез грязьового розчину), а також у вигляді різних грязьових препаратів.

Біологічний склад лікувальних грязей чітко пов'язаний з умовами їх формування і багато в чому визначає як хімічний склад, так і лікувальні властивості. Грязьова мікрофлора відіграє основну роль у руйнуванні і переробці відмерлих рослин і тварин, формуючи груповий і елементарний склад органічних речовин, сприяє збагаченню грязей киснем і іншими газами, надає їм бактерицидних і адсорбційних властивостей, бере участь у процесах регенерації грязі. Кількість бактерій, визначена методом прямого мікроскопіювання, може досягати в 1 г лікувальної грязі декількох мільярдів, складаючи 2-6% всієї органічної маси [21].

Серед багатьох оздоровчих комплексів, які займаються грязелікуванням і не тільки, можна виділити такі найбільш видатні закліди, як клінічний санаторій «Азов», санаторій «Лазурний» та санаторій «Бердянськ».

Санаторій "Азов" - єдиний санаторій в Бердянську, спеціалізується на лікуванні захворювань бронхолегеневої системи, тут створено відділення для лікування неспецифічних захворювань органів дихання.

Санаторій "Лазурний" розташований на березі Азовського моря в курортній зоні Бердянська. Санаторій спеціалізується на лікуванні захворювань опорно-рухового апарату, нервової, серцево-судинної систем, органів травлення, чоловічих статевих органів.


Подобные документы

  • Причини виникнення екологічних проблем. Урбанізація та її вплив на природне середовище. Шумове та електромагнітне забруднення міст. Екологічний стан м. Київ. Портове місто Одеса. Шляхи поліпшення стану міст в Україні. Чорнобиль: відлуння подій.

    курсовая работа [45,8 K], добавлен 25.09.2010

  • Швидкий ріст міст, збільшення чисельності їхніх жителів як найбільш характерні особливості розвитку сучасного суспільства. Загальні екологічні проблеми великих міст світу. Людина, місто і навколишнє середовище: шляхи вирішення екологічних проблем.

    реферат [33,1 K], добавлен 08.04.2011

  • Філософія екологічних проблем сучасного суспільства та діалектика взаємодії суспільства з навколишнім середовищем. Суперечливість сучасного природокористування. Ґенеза екологічних проблем суспільства. Урбанізація, забруднення атмосфери міст, питної води.

    контрольная работа [32,1 K], добавлен 25.02.2011

  • Історичний нарис урбаністичних процесів в світі як підвищення ролі міст в розвитку суспільства, їх сучасний стан в Україні, оцінка екологічних наслідків та проблеми. Знешкодження, переробка та утилізація відходів, умови забезпечення їх ефективності.

    курсовая работа [964,8 K], добавлен 04.12.2014

  • Аналіз функціонування паливно-енергетичного комплексу в економіці України. Зміст екологічних проблем в цій сфері. Шляхи екологізації паливної промисловості. Напрямки зменшення негативного впливу енергетики на довкілля. Впровадження новітних технологій.

    курсовая работа [541,0 K], добавлен 19.09.2016

  • Міжнародне співробітництво України у справі ліквідації наслідків екологічних і техногенних катастроф. Перехід до моделі сталого розвитку як магістральний напрям вирішення глобальних екологічних проблем. Штрафи за порушення екологічного законодавства.

    реферат [26,0 K], добавлен 13.02.2010

  • Стабілізація гідрохімічного стану річки Інгулець та Карачунівського водосховища після завершення скиду зворотних вод у весняно-літній період. Найважливіші екологічні проблеми Дніпропетровщини та забруднення Дніпра. Вирішення екологічних проблем.

    реферат [24,5 K], добавлен 21.06.2015

  • Історія виникнення Венеції, її роль в якості адміністративного центра області й провінції, розвиток промисловості. Організація внутріміських і зовнішніх перевезень. Наукова і культурна функції, рекреаційне значення. Шляхи вирішення екологічних проблем.

    реферат [98,3 K], добавлен 19.05.2013

  • Історія розвитку та дослідження проблем екологічного характеру. Діяльність світових екологічних організацій. Міжнародна співпраця України у галузі охорони навколишнього природного середовища. Проекти, спрямовані на перехід до екологічних джерел енергії.

    курсовая работа [55,8 K], добавлен 29.04.2014

  • Визначення впливу екологічних факторів на структуру та функціонування екосистеми України та її економіку. Екологічна характеристика басейну річки Дніпро, Чорного та Азовського морів, Карпат та Донбасу. Перспективи вирішення проблем у даній сфері.

    курсовая работа [379,2 K], добавлен 30.03.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.