Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності визначається об'єктом права власності. Отже, юридичною ознакою лісів є те, що це не лише самостійний і відособлений об'єкт природи, а й об'єкт права власності.

Право власності на ліси - це центральний інститут лісового права котрий включає в себе сукупність правових норм, спрямованих на регулювання відносин власності на ліси з метою захисту, розвитку, охорони цих відносин та раціонального використання і відтворення лісів.

В об'єктивному значенні право власності на ліси - це така сукупність правових норм, яка закріплює володіння, користування і розпорядження лісами та забезпечує охорону і захист права власності від протиправних дій третіх осіб.

Право власності на ліси в суб'єктивному значенні - це закріплені у відповідних нормах лісового права юридичні можливості конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належними йому лісами на свій розсуд у межах закону. Це суб'єктивне право має абсолютний характер: правомочному суб'єкту протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб, які не повинні своїми діями порушувати це право.

Відповідно до ст.6 Лісового кодексу України всі ліси в Україні є власністю держави. Право державної власності на ліси є юридичним вираженням націоналізації лісів. Державна власність на ліси є головною умовою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі науково обґрунтованого раціонального використання. Держава як єдиний власник визначає порядок і умови користування лісами, систему органів управління у галузі використання лісових ресурсів, способи охорони та захисту лісових багатств.

З огляду на зазначене суб'єктом права власності на ліси є держава. Водночас ст.13 Конституції України, ст.4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначають, що природні ресурси України, у тому числі ліси, є власністю Українського народу, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами держави.

Висновок

На відміну від лісів землі лісового фонду можуть перебувати як у державній, так і в комунальній та приватній власності. Громадянам і юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

За своїм змістом право власності на ліси включає в себе сукупність повноважень власників щодо права володіння, права користування та права розпорядження лісами. Держава як основний власник лісів реалізує свої повноваження через відповідні державні органи управління, підприємства, установи, організації та громадян, за якими ліси закріплюються як об'єкт управління, охорони та використання.

Об'єктом права власності на ліси є усі ліси України, які становлять її лісовий фонд. Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, які віднесені до поняття лісу, визначаються об'єктами права державної власності доти, поки вони ростуть на землі. Зрубані дерева, чагарники та інші лісові ресурси не є частиною лісу, вони перетворюються в його продукцію, яка є самостійним об'єктом права власності. Якщо власником лісу є держава, то правомірно заготовлені лісові ресурси можуть належати на праві власності не лише державі, а й колективу та окремим громадянам.

Право державної власності не поширюється на всі види зелених насаджень, які не віднесенні до категорії лісів і знаходяться у межах населених пунктів: окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. Відповідно до положень законодавства такі насадження можуть бути віднесені до комунальної, колективної чи приватної форми власності. Таке положення, зокрема, міститься у ст.13 Закону України "Про власність", відповідно до якої насадження на земельній ділянці, наданій громадянину, є об'єктом його приватної власності.

Література