Інфляція -- це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. [9, c. 207]

Закони грошового обігу -- спроба усвідомити шляхи подолання або уникнення цього надзвичайно складного економічного явища, що пов'язане саме з паперовими грошима.

3.2 Суть, структура та види грошових систем

У кожній державі функціонує національна грошова система, яка відповідно регулюється. Грошова система -- це спосіб організації грошового обігу, що складався історично в конкретній країні й закріплений законом. Грошові системи формуються з утворенням централізованих держав, хоча окремі їх елементи з'явилися значно раніше. У сучасних умовах грошова система містить такі основні елементи: 1) найменування грошової одиниці (Україна -- гривня); 2) види державних паперових знаків, розмінної монети, що мають закону платіжну силу; 3) регламентацію безготівковго грошового обігу; 4) державний апарат, що регулює грошовий обіг.

До середини 70-х років ХХ ст. у всіх країнах був, а в деяких є і нині, щоправда формально, ще один елемент грошової системи -- золотий вміст грошової одиниці. [7, c. 100]

На сьогодні види грошових систем поділяють за формами, в яких функціонують гроші, за характером економічної системи та регулюванням національної валютної системи (Рис. 2).

Рис. 2 Види грошових систем

Залежно від форми, в якій функціонують гроші, виділяють такі види грошових систем:

1. система металевого обігу, коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними на метал;

2. система паперово-кредитного обігу, за якої в обігу перебувають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей -- казначейські білети або банкноти. [9, c. 161]

Історії відомі два види металевих систем: біметалізм і момометалізм. Біметалізм -- грошова система, в якій за золотом і сріблом законодавчо закріплено раль грошей. За цієї системи валютні метали відігравали рівноправну роль, і в обігу перебували монети з обох металів. Держава встановлює цінове співвідношення обох металів. Якщо ринкова ціна одного з валютних металів знижується, то вигідно cкуповувати цей метал і карбувати з нього монети. Отже, фактичними грішми стає метал, ціна якого на світовому ринку знизилась. Біметалізм виявився нестабільною, внутрішньо суперечливою грошовою системою, адже використання двох еквівалентів ускладнювало визначення вартісного співвідношення між золотом і сріблом. Тому в більшості країн у другій половині ХІХ ст. в Австрії -- 1892 р., Японії -- 1897 р.,США -- 1900р. утвердилася система золотого монометалізму.

Монометалізм -- грошова система, основу якої становить лише один метал (золото або срібло). Уперше золотий монометалізм установлено в Англії наприкінці ХVІІІ ст. ( законодавчо закріплено 1816 р.) [7, c. 100]

Залежно від характеру розміну паперових грошей на золото існувало три різновиди золотого монометалізму: 1) золотомонетний стандарт; 2) золотозливковий і золотодевізний стандарт; 3) золотодоларовий стандарт. Золотомонетний стандарт -- найдорожча і водночас високостабільна грошова система. Його характеризують такі ознаки: 1) у грошовому обігу обов'язково перебували золоті монети, всі інші види грошей розмінювалися на золото за номіналом; 2) країна встановлювала золотий вміст своєї грошової одиниці, який не змінювався впродовж десятиліть; 3) золото вільно ввозили в країну та вивозили з неї; 4) підтримували жорстке співвідношення між запасом золота в країні та внутрішньою кількістю грошей. [7, c. 101]

Після Першої світової війни золотомонетний стандарт зберігся лише в США. У крайнах-переможницях Англії, Франції та інших було запроваджено урізану систему золотого монометалізму -- золотозливковий стандарт, за якого паперові гроші обмінювалися на золото лише в разі подання суми, встановленої законом. Наприклад, в Англії ця сума становила 1700 фунтів стерлінгів, у Франції -- 215 тис. франків, що відповідали ціні стандартного зливка 12 кг. У більшості країн, зокрема переможених Німеччині, Австрії та інших, було встановлено золотодевізний стандарт: паперові гроші обмінювали на іноземні валюту (девізи), яку розмінювали на золото. За обох цих різновидів золотого монометалізму в обігу вже майже не було золотих монет, а монетарне золото зосереджено в руках держави. Наприкінці 30-х років ХХ ст. урізані форми монометалізму було ліквідовано. [7, c. 101]

Після Другої світової війни золотий монометалізм було відновлено, але ще в більш урізаній формі -- золотодоларового стандарту. Урядам та центральним банкам країн -- членів Міжнародного валютного фонду -- надавали змогу обмінювати долари США, якими володіли ці країни, на зливки із золотого запасу США. Наприкінці 1949 р. Золотий запас США досягнув 21,8 тис. т, що становило 70 % світових резервів, а до 1960 р. золотий запас США скоротився до 15,8 тис. т (44%), у 1972 р. він становив лише 8,6 тис. т (21%). Золотого запасу США ледве вистачило б, щоб обміняти 25% доларових активів іноземних власників. Обмін доларів на золото було припинено 1971 р. Грошові системи, в яких золото виконує всі функції грошей або лежить в основі цих систем, зникли. [7, c. 101]

З 30-х років ХХ ст. в усіх країнах утвердилася система кредитних грошей, не розмінних на золото. Сучасні гроші, по суті, -- це кредитні гроші, які нерозривно пов'язані з господарським оборотом і реально відбивають його рух. Тобто сучасні гроші у своїй основній масі є не лише свідченням вартості, титулом платоспроможності, а й реальним відбитком руху товарно-матеріальних цінностей, руху капіталу.

Характерними рисами сучасних грошових систем є такі:

1) утрата зв'язку із золотом унаслідок витіснення його з внутрішнього та зовнішнього обороту;

2) випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господарства, а й для кредитування держави;

3) широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення готівкового;

4) хронічна інфляція;

5) державне регулювання грошового обігу;

6) відміна офіційного золотого вмісту банкнот, їх забезпечення та розміну на золото;

7) розвиток інтеграційних процесів у сфері грошово-кредитних відносин. [9, c. 169]

Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини можуть бути ринковими та неринковими (Рис.2).

Неринковим грошовим системам притаманне переважання адміністративних неринкових методів регулювання грошового обігу, що проявляється насамперед у штучному розмежуванні його на готівкову та безготівкову сфери. Такі грошові системи відповідали потребам адміністративно-командних економічних систем, що мали місце у колишніх соціалістичних країнах.

Для ринкових грошових систем характерним є переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обігу. Такі системи властиві країнам з економічними системами ринкового типу.

За характером регулювання національної валютної системи грошові системи можуть бути відкритими та закритими (Рис.2).

Для відкритих грошових систем характерним є мінімальне втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни, що виражається у дерегулюванні валютного ринку, повній конвертованості валюти, ринковому механізмі формування валютного курсу. Таке можливе лише за умов достатнього розвитку та відкритості економіки країни.

Закриті грошові системи характеризуються наявністю значної кількості валютних обмежень, що проявляється в адміністративному регулюванні валютного ринку, неконвертованості валюти, штучному формуванні валютного курсу та ін. Такі грошові системи характерні для країн із закритою економікою. Закриті грошові системи були притаманними СРСР та країнам так званого «соціалістичного табору».

Грошова система України нині має кредитний ринковий характер, який формувався поступово в процесі ринкової трансформації її економіки, розвитку грошового ринку та його інфраструктури. [9, c. 170]

3.3 Роль сучасних грошей у здійсненні грошово-кредитної політики держави

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи. [9, c. 183]

Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. [14, c. 56]

Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

пропозиція (маса) грошей;

ставка процента;

валютний курс;

швидкість обігу грошей та ін.

Залежно від економічної ситуації в країні об'єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно. [9, c. 184]

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь органи державного регулювання економіки -- Miнicтеpcтво фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. [14, c. 59]

Головною функцією центрального банку є контроль та регулювання пропозиції грошей в країні. Окрім цього центральний банк виконує низку інших функцій - випускає в обіг національну валюту, зберігає золотовалютні резерви країни та обов'язкові резерви комерційних банків, виступає міжбанківським розрахунковим центром, здійснює касове обслуговування уряду та виконує функцію «кредитора останньої надії», виступає як покупець і продавець на міжнародних грошових ринках та координувати зарубіжну діяльність комерційних банків.

Функція «кредитора останньої надії» полягає в тому, що центральний банк забезпечує резервами банківську систему, коли масові банкрутства банків можуть спричинити банківську і фінансову паніку, що веде до банківської кризи. [7, c.623]

Центральний банк регулює пропозицію грошей у національній економіці, проводить монетарну політику за допомогою знарядь прямого та непрямого регулювання. Основними знаряддями прямого регулювання пропозиції грошей, які здебільшого використовуються у перехідних країнах і країнах, що розвиваються, є: обмеження обсягів кредиторів, що надаються певним галузям; пряме регулювання процентної ставки; обмеження величини кредиторів для окремих банків. Знаряддя прямого регулювання пропозиції грошей ефективно спрацьовують лише у короткостроковому періоді: вони дають змогу не допускати надмірного створення банками грошей.

Однак, тривале застосування інструментів прямого регулювання пропозиції грошей справляє несприятливі впливи на розвиток національної економіки - зменшується рівень конкуренції між банками, підривається посередницька функція банків, спотворюється структура наданих банками кредитів тощо. Тому в розвинутій ринковій економіці застосовують знаряддя непрямого регулювання пропозиції грошей, до яких належать: операції на відкритому ринку, зміна облікової процентної ставки, зміна норми регулювання. [7, c.625]

Застосування непрямих знарядь монетарної політики передбачає наявність розвинутого грошового ринку. Їх перевага полягає в тому, що вони дають банкам змогу розподіляти кредитні ресурси відповідно до потреб ринку, але центральний банк не має безпосереднього контролю над пропозицією грошей, оскільки вона містить депозити, які створюють комерційні банки. [7, c.626]

Комерційні банки - це депозитні інститути, які приймають вклади від фізичних і юридичних осіб та надають позики. Кожний комерційний банк має ліцензію центрального банку та регулюється ним. [7, c.613]

Центральний банк використовує знаряддя монетарної політики для стабілізації національної економіки (економічне зростання; високий рівень зайнятості; стабільний рівень цін; стабільність на фінансових ринках; стабільність процентних ставок; стабільний курс національної валюти).

Політику, що спрямована на обмеження зростання цін у національній економіці, називають стримувальною монетарною політикою, або політикою «дорогих грошей». Цю політику центральний банк може проводити, продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, збільшуючи норму резервування та підвищуючи облікову ставку. Ці заходи центрального банку, як відомо, зменшують резерви комерційних банків, а, отже, пропозицію грошей, а відтак сукупні видатки, що стримує темпи зростання цін.

Політику, що спрямована на підвищення рівня зайнятості і, відповідно, прискорення економічного зростання, називають стимулювальною монетарною політикою, або політикою «дешевих грошей». Для збільшення сукупних видатків, щоб залучити незайняті ресурси, центральний банк повинен збільшити пропозицію грошей. Цього він може досягти купівлею цінних паперів на відкритому ринку, зниженням облікової ставки або зменшенням норми резервування. [7, c.635]

Монетарна політика Національного банку України, особливо з середини 1990-х років, сприяла досягненню фінансової стабілізації, яка стала відчутною з 1996 р. Фінансова стабілізація відбувалася паралельно з уповільненням темпу звуження обсягу національного виробництва. Досягнення фінансової стабілізації дало змогу НБУ організовано й оперативно здійснити у вересні 1996 р. грошову реформу, яка, поряд з іншим, сприяла підвищенню рейтингу України на фінансових ринках світу.

Для боротьби з інфляцією та здолання кризових явищ НБУ нині дотримується стримувальної монетарної політики - збільшено облікову ставку і норму резервування. З перебігом часу можна буде судити, наскільки виваженою та ефективною є нинішня монетарна політика НБУ.

грошовий ринковий монетарний політика

Висновки

Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку, тому вивчення сутності грошей, функцій, що виконують гроші, аналіз їхнього розвитку та впливу грошей і грошової політики на стан економіки є головним завданням грошової теорії, яка є складовою загальної економічної теорії.

Визначення суті грошей і, відповідно до цього, фундаментальних засад їх розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. В теорії грошей існує багато розбіжностей та невизначеностей з цього питання. Суть грошей визначається, як правило, лише на основі їх функціонального застосування.

Підсумовуючи результати проведеної роботи, треба відмітити, що головною передумовою становлення грошових відносин були поглиблення суспільного поділу праці, багаторівнева спеціалізація виробництва та суспільної діяльності людини. Перевагами грошового обміну товарів і послуг порівняно з бартерним є, по-перше, забезпечення багатоплановості обміну, по-друге, скорочення трансакційних витрат, по-третє, зменшення комерційного ризику, по-четверте, утворення умов асинхронізації обмінних операцій у часі.

Розглянувши основні чинники виникнення грошей, раціоналістичну та еволюційну концепції походження грошей, стає зрозумілим важливість грошей для функціонування ринку. Саме під його замовлення з'являлись і удосконалювались нові форми грошей, саме на вимогу ринку гроші перетворились на електронні і тим самим створили неоднозначну ситуацію. Сучасні гроші пришвидшили процеси виробництва, обміну та розподілу, а також зробили їх менш контрольованими. Економічна криза, яка лише набирає обертів, тому яскраве свідчення.

Список використаних джерел

1. Конституція України,стаття 100 «Про Національний банк України»

2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року

3. Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 року

4. Державний комітет фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг) Лист № 1826/30420-4 від 02.12.2003 "Щодо проведення розрахунків фізичними і юридичними особами України між собою за допомогою платіжних систем"

5. Директива 2000/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами електронних грошей та пруденційний нагляд за ними" від 18 вересня 2000 року

6. Постанова «Про затвердження Положення про електронні гроші в Україні» від 25 липня 2008 р.

7. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: Навч. посіб.: У 2 кн. - Кн. 1: Вступ до аналітичної економії. Макроекономіка / За ред. С.Панчишина і П.Островерха. - 4-те вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2006. - 723 с.

8. Афанасьєв А.О. Гроші та кредит -- К.: 2004. -- 456 с.

9. Гроші та кредит: Підручник/ Ред. М.І. Савлук. - 2-те вид., перероб. і допов.. - К.: КНЕУ, 2006. - 741 с.

10. Грошові знаки та монети України: [Альбом] / [Підгот.: В.М.Абросимов та ін.; Ред.-уклад. Т.П.Мартиняк]. -- Х.: Колорит, 2005. -- 182 с.

11. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Навчальний посібник. -К.: Алерта, 2004. - 478 с

12. Економічна енциклопедія. - Т.1. - К.: ВЦ «Академія». - 2000. - с. 278

13. Кушнарьова Б. П. Еволюція грошей як об'єктивна основа розвитку грошової теорії // Вісник соціально-економічних досліджень. -- Одеса, 2001. -- Вип.9. -- С.69-72

14. Національний банк і грошово -- кредитна політика: Підручник / за ред. А.М. Мороза та М.Ф. Пуховкіної. -- Київ . 1999. -- 634 с.

15. Новицький А. Електронні гроші --- проблеми правового забеспечення обігу в Україні // Правова інформатика. 2008 № 1(17) -- 49 с

17. Політична економія: Навч. посібник / К.Т.Кривенко, В.С.Савчу, О.О.Беляєв та ін.; К.: КНЕУ, 2001. - 508 с.

18. Черніваненко В. Історія паперових грошей України 1917--1920 років // Дзеркало тижня. 2001 № 37 (361)

http://www.bank.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru