Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Суть та функції грошей

Студентка 2 курсу Група КрЛ-09

Рябініна Марина Василівна

Керівник курсової роботи

к. е. н., доцент

Тищенко Олександр Петрович

Київ 2011

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА КОНЦЕПЦІЇ ПОХОДЖЕННЯ ГРОШЕЙ
• 1.1 Поняття та сутність грошей
• 1.2. Раціоналістична концепція походження
• 1.3. Еволюційна концепція походження
• РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ
• 2.1 Гроші як міра вартості
• 2.2 Гроші як засіб обігу
• 2.3 Гроші як засіб нагромадження
• 2.4 Гроші як засіб платежу
• 2.5 Світові гроші
• РОЗДІЛ 3. СУЧАСНА ГРОШОВА СИСТЕМА ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ
• 3.1 Еволюція грошей
• 3.2 Види грошей. Грошові агрегати
• 3.3 Гроші в Україні
• ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
• Історія становлення грошової системи України
• ВИСНОВОК
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• 

Переваги використання грошей, у порівнянні з натуральним обміном, величезні. Витрати обміну були б набагато більші, а суспільне багатство внаслідок цього набагато менше, якби не існувало грошей, що значно полегшують весь цей процес. В економічній системі, обмеженій натуральним обміном, людям приходилося затрачати непомірну кількість часу на пошук тих, із ким їм було б вигідно обмінюватися.

Гроші це те, що приймають як сплату за товари, послуги і борги, отже гроші - це засіб обміну. Люди приймають гроші в обмін на товари і послуги, щоб потім обміняти гроші на ті товари і послуги, які вони хочуть придбати. Без такого засобу обміну люди повинні звертатися до бартеру - безпосереднього обміну товарів і послуг на інші товари і послуги - дуже неефективного засобу здійснення обміну. При бартері необхідно знайти партнера, у якого є те, що вам треба, а він повинний хотіти те, що ви пропонуєте до обміну. Це вимагає вишукування всіх потенційних партнерів по обміну, здатних задовольнити потреби і побажання один одного в товарах і послугах, а потім досягнення згоди за умовами обміну. У такий спосіб бартер приводить до високих витрат, зв'язаних з пошуком.

Гроші служать також розрахунковою одиницею або «мірою вартості». Роль грошей як «одиниці виміру» дозволяє використовувати встановлені ціни для угод.

Існування грошей таке ж давне, як існування самої людської цивілізації. Зокрема, монети із неблагородних металів стали використовуватись в обігу у міру того, як росла вартість золота. Згодом з'явились повноцінні гроші, виготовлені з паперу.

Уперше паперові гроші винайшли китайці. Їх почали друкувати у 812 році н.е. У XV-XVIII ст. гроші, виготовлені з паперу, появились у Європі і так широко розповсюдились і прижились, що стали основним замінником повноцінних грошей.

На протязі століть гроші, як і погляди на них, змінювались, і навіть у наш час їх стан не можна вважати завершеним.

Економічна сутність, закономірності виникнення та розвитку грошей взаємопов'язані і взаємозумовлені.

В економічній науці традиційно виділяються дві основні концепції походження грошей:

1) раціоналістична;

2) еволюційна.

1.2 Раціоналістична концепція походження

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної та остаточної відповіді на питання, що ж таке гроші і як вони виникли. Для пізнання суті грошей необхідно з'ясувати питання про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному житті суспільства. На жаль, світова економічна думка не дала однозначного пояснення цього процесу. У наукові літературі походження грошей розглядається з точки зору раціоналістичної та еволюційної концепцій (рис.1).

Рис.1. Схема концепції походження грошей

Починаючи з часів Аристотеля і до XVIII ст. у теорії грошей досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке трактування походження грошей дістало назву раціоналістичної концепції.

Науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин, тим більше запровадити таку складну їх форму, як гроші.

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлене труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї праці і хотіли їх обміняти, зробити це було досить складно: бажання двох суб'єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися. Наприклад, власник сокири хотів виміняти її на шкури овець, але власнику шкур овець потрібне була зерно. Добре, якщо власник зерна мав потребу в сокирі, тоді обмін міг відбутися. Інакше всі троє нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, попит на який найбільший, тобто він має найвищу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник сокири відразу обміняє її на сіль, за яку потім виміняє необхідні йому шкури овець.

З розвитком і ускладненням обміну окремі продукти стають дедалі бажанішими для учасників обміну, їх починають приймати всі в обмін на звичайні продукти, а відтак вони поступово набувають нової споживної вартості -- властивості бути загальним товарним еквівалентом. В окремих місцевостях поступово виділялися свої товари на роль загального еквівалента. У такій ролі в різних народів виступали худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін.

Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквівалента означало, власне, появу грошей в їх найпростішому вигляді. Вони, вже могли виконувати базові грошові функції -- засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Проте на цій примітивній формі розвиток грошей не зупинився.

У міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності суспільної праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно посилював вимоги до грошового товару. Зокрема посилювалися вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, тривалого зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності тривалий час утримувати її на незмінному рівні та ін. Формування перелічених вимог привело спочатку до заміни в ролі загального еквівалента звичайних товарів першої необхідності (худоба, сіль, зерно) товарами-прикрасами (перли, черепашки, хутра тощо), а потім цих останніх -- кусочками металів, спочатку звичайних (залізо, мідь), а потім -- благородних (срібло, золото).

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей набули поступово настільки важливого значення, що відбулося розмежування природної споживної вартості грошового товару -- його здатності задовольняти певну потребу людини і його специфічної споживної вартості як грошей -- здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, зберігання вартості тощо. У цій ролі грошовий товар набув здатності задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську потребу як таку. Врешті-решт роль грошей взагалі перейшла до нематеріального носія, що зовсім не має ніяких споживних якостей. Це сталося в середині XX ст. через демонетизацію золота.

1.3 Еволюційна концепція походження

Очевидно, що виникнення та розвиток грошей -- це тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення сутності грошей. З нього випливає ряд важливих висновків:

* по-перше, гроші за походженням -- це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення з широкого ряду звичайних товарів специфічного -- грошового товару;

* по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування;

* по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само як і не можуть бути «введені» там, де таких відносин не існує.

Визнання еволюційної концепції походження грошей не знімає зовсім питання про роль раціонального чинника в творенні грошей, насамперед держави. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують у тісному взаємозв'язку. Але не держава створює гроші як економічне явище, хоча вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей (форму грошей і т.інше).

Наприклад, держава надала металевим грошам форму монети, завдяки державі відбулася заміна золотих грошей неповноцінними кредитними грошима, держава визначає номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо. Але всі ці дії держави щодо грошей не торкаються їх сутності, не визначають і не заперечують її. Якщо держава у своїх трансформуючих діях виходить певні межі, наприклад емітує такі гроші, які втрачають довіру до себе з боку суспільства, а отже -- перестають бути грошима по суті, то сама економічна дійсність починає «шукати» чи створювати більш надійні гроші, зокрема вдається до послуг іноземної валюти. За таких умов держава змушена буде обмежити свій вплив на гроші вказаними межами, замінити «неякісні» гроші якісними і надалі рахуватиметься з об'єктивною природою грошей у своїх діях.

Необхідно зазначити, що роль держави у формуванні грошей посилювалася в міру розвитку самих грошей, підвищення їх ролі і посилення вимог до них з боку ринку. Із закріпленням ролі грошей за дорогоцінними металами втручання держави у створення грошей помітно посилилось. Вона взяла на себе зобов'язання надавати грошам точно визначену форму (монета), установила контроль за виробництвом грошей (чеканка монет, фіксація проби металу, контроль вмісту дорогоцінного металу в монетах), організувала боротьбу із фальшуванням монет тощо.

Ще більшою стала роль держави у функціонуванні грошей після демонетизації золота. Вона визначає не тільки форму грошей, а насамперед, масу грошей в обороті. Завдяки зусиллям держави, передусім її центрального банку прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати функції і роль грошей.

Проте це не означає, що держава стала творцем неповноцінних грошей, що її роль у цьому процесі визначальна, а самі сучасні гроші -- виключно продукт, створений державою. Гроші і сьогодні є продуктом ринку. По-перше, якраз ринок спричиняє об'єктивну потребу в грошах. По-друге, ринок висуває жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава повинна створити такого носія, який здатний найповніше задовольняти ці вимоги. По-третє, кількість грошей в обороті визначається певними об'єктивними закономірностями, які держава мусить враховувати у своїх регулятивних діях щодо грошей. Тому і сьогодні гроші не декретуються державою, а породжуються самою ринковою економікою.

2. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Функції грошей слугують способами реалізації їх сутності.

Щоб осягнути сутність сучасних грошових систем, зміни у грошовому обігу і в самих грошах слід розглянути функції грошей як загального еквівалента.

Функції грошей розглядаються як прояв їхньої сутності, вони стабільні і мало піддані змінам. У більшості випадків здійснюються лише грошима і можуть виконуватися тільки при участі людей. Такий підхід до функцій грошей означає, що гроші представляють інструмент економічних відносин у суспільстві, і саме люди, використовуючи можливості грошей, можуть визначати ціни товарів, застосовувати гроші в процесах реалізації й платежів, а також використовувати їх як засіб нагромадження.

В літературі існують різні підходи до розгляду цих функцій. К. Маркс дослідив п'ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів (заощадження), засобу платежу і світових грошей.

2.1 Гроші як міра вартості

Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не гроші роблять товари сумірними, а втілена в них абстрактна, суспільно необхідна праця. Тому їх вартість може вимірюватись особливим товаром - грошима, що, як конкретна форма втілення абстрактної праці, самі мають вартість і можуть бути мірою вартості. Ціна - це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін, У різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу.

Процес товарного бігу, опосередкованого грошима, можна зобразити формулою Т-Г-Т, де Т - товар, Г - гроші. Цей процес включає два протилежних акти - продаж товару за гроші (Т-Г) і купівлю товару на гроші (Г-Т), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу. Перехід від безпосереднього товарообміну (за формулою Т-Т) до товарного обігу за допомогою грошей (Т-Г-Т) дає змогу успішно подолати межі (індивідуальні, часові та просторові), пов'язані з безпосереднім обміном товару на товар.

2.2 Гроші як засіб обігу

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, немовби повноцінні, Враховуючи це, в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, "псувати" монети, тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з'явились паперові гроші.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.

Оскільки гроші - це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

2.3 Гроші як засіб нагромадження

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній "плоті". Специфіка грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що це гроші, по-перше, реальні і, по-друге, повноцінні, тобто такі, які мають власну вартість.

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має накопичити достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Періоди суспільних потрясінь і знецінення грошових знаків щодо благородних металів наочно демонструють фіктивність скарбів у формі неповноцінних грошей.

Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника речового багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого - створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

В умовах обігу металевих грошей останні як скарб стихійно регулювали грошовий обіг. У зв'язку з постійними коливаннями товарного виробництва і товарного обігу, його швидкості, цін циркулююча маса грошей то зменшувалась, то збільшувалась. Це відповідало випаданню грошей у скарб або вилученню їх з нього. Отже, скарб був відвідним і привідним каналами для циркулюючої грошової маси, завдяки якому вона не знала ні надлишку, ні нестачі.

2.4 Гроші як засіб платежу

Функція засобу платежу тісно пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. У К. Маркса функція засобу платежу розглядається як особлива, що існує поряд з функцією засобу обігу, і аналізується після функції заощадження. Таку функцію гроші виконують при наданні і погашенні грошових позичок, при грошових взаєминах з фінансовими органами (податкові платежі, одержання засобів від фінансових органів), а також при погашенні заборгованості по заробітній платі й ін.. Функцію засобу платежу виконують і готівка, однак переважна частина грошового обігу, у якому гроші виступають як засіб платежу, приходиться на безготівкові грошові розрахунки між юридичними особами. При удаваному подібності грошей як засобу обігу і засобу платежу маються деякі розходження. Так, наприклад, при реалізації товару на умовах негайної оплати не виникають кредитні відносини. Зворотну ситуацію ми можемо спостерігати при оплаті боргів між учасниками операцій. В товарообороті, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

2.5 Світові гроші

Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості - золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото, Нині витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки (долари, фунти стерлінгів, марки, єни тощо) відіграють все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається твердими і бажаними для всіх країн світовими грошима, надійним гарантом у міжнародних розрахунках. Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі. Як загальний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо). Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Отже, підсумовуючи, можна наголосити увагу на таких визначеннях функцій грошей:

1. Як міри вартості. Вираження вартості товару в грошах відбувається шляхом встановлення цін.

2. Як засіб обігу і платежу. Гроші відіграють роль посередника в схемі Т-Г-Т (товар-гроші-товар), усуваючи незручність схеми Т-Т (відповідно, товар-товар). У період інфляції функція грошей як засіб обігу різко падає.

3. Як засіб нагромадження. Ця функція виникла в період обігу повноцінних грошей через прагнення людей до багатства.

4. Світові гроші. Засіб міждержавних розрахунків (сучасна загальноєвропейська валюта - євро, в інших випадках - золото).

гроші україна обіг стабілізація

3. СУЧАСНА ГРОШОВА СИСТЕМА ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ

3.1 Еволюція грошей

Щоб зрозуміти причини виникнення феномену грошей, а також пояснити складний характер сучасних грошових систем і структуру грошової маси, необхідно розглянути еволюцію грошей.

Світовій економічній літературі відомо кілька альтернативних концепцій походження грошей. Відповідно до раціоналістичної концепції гроші є результатом певної домовленості між людьми, які переконалися, що для обслуговування мінових операцій необхідні спеціальні інструменти. Вперше ця концепція була висунута Аристотелем у праці „Нікомахова етика". Ця ідея знайшла законодавче втілення в античних та середньовічних суспільствах.

Різновидом попередньої можна вважати номіналістичну концепцію, яка представлена у державній теорії грошей німецькою економіста Г. Кнанна. На його думку, створені державою гроші приймаються незалежно від їх металевого вмісту, с характерними платіжними засобами, тобто умовними знаками, наділеними державною владою певною платіжною силою. Багато сучасних західних економістів розділяють погляди цього суб'єктивно-психологічного підходу до походження грошей (П. Самуельсон, Л. Харріс. Дж.К. Гелбрейт та ін.).

За еволюційною концепцією гроші з'явилися в результаті об'єктивного еволюційного процесу, який помимо волі людей привів до гою, що деякі предмети виділилися із загальної маси товарів і зайняли в економіці особливе місце всезагальних еквівалентів. Найбільш послідовним прихильником другої концепції був К. Маркс, який опирався на ідеї А. Сміта, Д. Рікардо та ін. Дана концепція певною мірою поширена і в сучасній економічній літературі.

Представники функціональних концепцій грошей називають низку конкретних факторів, прискорення розвитку яких зумовило необхідність існування грошей: відсутність синхронізації надходжень коштів від продажу і здійснення платежів у зв'язку із покупками, що ускладнює прямий товарообмін; наявність трансакційних витрат, тобто витрат, необхідних для укладання угод; невизначеність економічних перспектив, що змушує учасників обміну накопичувати залишки і грошей для страхування від ризику; час як невід'ємний елемент процесів обігу благ, який надає грошам роль з'єднувальної ланки. Економісти неокласичної школи, як правило, пов'язують існування грошей з першими двома причинами, а прихильники кейнсіанського напрямку з двома останніми.

Водночас уся історія виникнення грошей є підтвердженням еволюційної теорії походження грошей та формування грошових систем. Грошова система - це форма організації грошового обігу в країні, яка склалася історично і закріплена національним законодавством. Сучасні грошові системи з готівкою, чеками, касовими автоматами і низкою непростих фінансових інструментів виникли не зразу, а розвивалися протягом століть.

За історію людства існувало багато різних типів грошей. Початково грошима були товари. Товарні гроші - це гроші, засновані на використанні як загального мінового еквіваленту (платіжного засобу) якогось товару, який є цінністю як у якості грошей, так і в якості звичайного товару, необхідного для задоволення тих чи інших потреб. Історія переконливо стверджує, що різні товари в тих чи інших районах земної кулі в різний час виконували функції грошей. Гак, у Стародавньому Римі й античній Греції функцію грошей виконувача худоба, в Японії - рис, у Китаї - чай, в Ісландії - риба, на Русі - хутро соболя, в американських індіанців - намисто із черепашок або бісеру. І цей перелік далеко не повний. Упродовж не одного сторіччя різні види первісних грошей витісняли один одного. Архаїчні гроші поступалися місцем більш зручним і передовим, які більше відповідали вимогам основних функцій. Цікавий приклад з цього приводу наведено у підручнику „Економікс" К.Р. Макконнелла і С.Л. Брю: у 80-их роках XX ст. внаслідок повного розладу грошової системи в Анголі функції грошей найкраще виконувало імпортне банкове пиво.

Дуже швидко на перше місце серед товарних грошей починають виходити метали, що пов'язано з наявністю у них низки властивостей, необхідних для виконання функцій грошей: рідкісність, корисність, однорідність, подільність, портативність, збереженість. Залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці. Олов'яні вживались у Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії. Мідні - у стародавньому Китаї та Стародавньому Римі. Срібні гроші широко використовувались на рубежі II і III тис. н.е. в Китаї, Персії та Месопотамії. Перші золоті монети, на думку Геродота, карбувалися в Лідії (західна частина Малої Азії) у VII ст. до н.е.. Монета - це зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконений державою як засіб обігу. Слово „монета" вперше з'явилось як титул богині Юнони в 279 р. до н.е. в Римі при її храмі (Юнони-Монети), де й карбувалися гроші.

У Київській Русі грошова і вагова одиниця називалися гривнею. Назва „гривня" походить від слова ."грива" (загривок, шия). Спершу воно означало обруч (гривну) - прикрас) із золота, срібла, бронзи, яку носили на шиї (на "загривку") знатні люди не лише Русі, а й у багатьох країнах Європи, га Азії. Пізніше це слово набуло нового значення - вагового, що відповідало певній кількості (вазі) срібла (гривня срібла). Гривня, яка складалася з певної кількості монет, називалася гривня кун. У процесі еволюції гривня срібла стала дорівнювати кільком гривням кун. У XII ст. гривня срібла (близько 200 г) дорівнювала чотирьом гривнам кун (гривня кун - близько 50 г). Сама ж гривня кун відповідала певній кількості платіжних одиниць (монет). Так, у XI ст. одна гривня кун дорівнювала двадцяти ногатам або п'ятдесяти розанам. Гривня була відновлена у 1917 році урядом Української Народної Республіки. Зокрема, у жовтні 1918 р. були надруковані банкноти номіналом 10 гривень, 500 гривень, 1000 гривень, 2000 гривень. І вдруге назва „гривня" відновилась у 1992 році урядом суверенної України. Згідно з указом Президента, гривня як українська національна валюта введена в обіг з 2 вересня 1996 року.

Роль золота і срібла в грошовому обігу різних країн залежала від встановлення тієї чи іншої грошової системи. Залежно від металу, який в даній країні був прийнятий як загальний еквівалент і база грошового обігу, розрізняють біметалічну і монометалічну грошові системи.

Біметалізм - грошова система, за якою роль загального еквіваленту закріплюється за двома благородними металами (як правило, за золотом і сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів і їх необмежений обіг. При біметалевій системі встановлюються фіксовані пропорції між грошовими вартостями золота і срібла. Правда, за певних обставин ця система може породжувати деякі проблеми, оскільки ринкові ціни золота і срібла із часом змінюються. Як тільки виникає різниця між ціновою пропорцією на світовому ринку й офіційною внутрішньою ціновою пропорцією, годі один з двох металів стає більш цінним, ніж інший. І час від часу виявляється, що у сфері обігу реально функціонує лише один метал. Ця тенденція відома як закон Грешама (англійський фінансист часів королеви Єлизавети XVI ст.). Закон Грешама розкриває таку закономірність: „Погані гроші витісняють хороші гроші з обігу", тобто якщо гроші стають більш цінними у якійсь іншій якості, ніж засіб обігу, то вони виходять з обігу і перестають бути грошима. Відносно більш дешеві гроші витісняють із обігу більш дорогі, які або тезавруються, або використовуються для зовнішніх платежів, або йдуть на переплавку і потім обмінюються на погані гроші. Біметалізм був широко розповсюджений в ХVІ-ХVІІ ст., а в кількох країнах Західної Європи - і в XIX ст. Проте процес історичної еволюції товарного виробництва і товарного обігу вимагав стійких грошей, єдиного загального еквіваленту, тому біметалізм поступається місцем монометалічній системі обігу.

Монометалізм - грошова система, при якій один метал (золото або срібло) служить загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а також володіє необмеженою обмінною здібністю. Срібний монометалізм існував у Росії, Індії, Голландії. Золотий монометалізм (золотий стандарт) вперше склався у Великобританії в кінці XVIII ст., потім у Німеччині (1871-1873), Швеції, Норвегії, Данії (1873), Франції (1876-1878), Росії та Японії (1897), у США (1900).

Сучасна грошова система є системою паперових і кредитних грошей. Паперові (декретні) гроші - це грошові засоби, чия вартість грошей перевищує витрати їх виробництва або цінність при альтернативному використанні. Вони є певними формами боргових зобов'язань держави та державних агентів. На відміну від „товарних грошей", де вартість як засобу обміну та платежу підкріплена вартістю товару, який виконує роль грошей, у паперових грошах це правило відсутнє. Вперше паперові гроші з'явились в Китаї (VIII ст. н.е.). У середині XVII ст. вони розповсюдились в Європі, Північній Америці, Росії і у своєму розвитку пройшли декілька етапів. Спочатку паперові гроші (оборотний банківський білет) мали металеву основу, тобто існував обмін паперових грошей на золото, срібло або мідь. Згодом паперові гроші набули форми банкноти. Це були неконвертовані відносно цінних металів банківські білети з примусово встановленим державою курсом. Наприклад, в Україні в обігу знаходяться банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 200 гривень. Проблема конвертованості розв'язується сьогодні відносно не золота, а інших валют. В цих умовах метали використовуються лише для випуску білонної монети.

Білонна монета - розмінна монета, що виготовляється з недорогоцінних металів або їх сплавів, номінальна вартість якої перевищує вартість вміщеного в ній металу та витрат на її чеканку. Паперові гроші і розмінні монети, разом взяті, утворюють готівкові гроші, випуск яких монополізований державою.

Упродовж подальшої еволюції грошей в XX ст. все більшого поширення набуває заміна готівкових грошей безготівковими (кредитними), які поступово стають домінуючою формою грошей у розвинутих країнах. Безготівкові гроші виступають як грошові вклади, переважно в банківських установах, тобто записи на рахунках у банках чи зарахування взаємних вимог без участі готівкових грошових знаків. Такі вклади називають банківськими (кредитними) грошима, складовими яких є: чеки, кредитні картки, векселі, термінові депозити тощо. Переважна більшість безготівкових розрахунків здійснюється між суб'єктами господарювання. Проте останнім часом постійно зростають також обсяги безготівкових розрахунків населення (перерахування за дорученням громадян на вклади в банки заробітної плати, гонорару, пенсії, розрахунки по різноманітних комунальних, побутових платежах тощо). До недавнього часу в розвинутих країнах для розрахунків домашніх господарств з фірмами широко застосовувалися розрахункові чеки і банківські чекові книжки. Сьогодні швидкого поширення набуває застосування кредитних карток, або, як їх ще називають, електронних грошей.

Нині постійно запроваджуються нові форми використання грошей. Наприклад, деякі фінансові заклади поєднують поточний рахунок із заощаджувальним рахунком і навіть портфелем акцій, дозволяючи споживачам виписувати чеки на вартість їхніх цінних паперів. У майбутньому, за прогнозами багатьох економістів, гроші функціонуватимуть у вигляді електронних міжбанківських трансакцій. Гроші залишаться в обігу, але стануть „невидимими". Однак, швидкі зміни різних видів грошей спричиняють певні проблеми для центральних банків, які зобов'язані вимірювати і контролювати попит на гроші та пропозицію грошей у країні.

3.2 Види грошей. Грошові агрегати

У процесі розвитку товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, які реалізують якусь конкретну функцію, підфункцію або їх комбінації. Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетизацію золота, підготували підґрунтя для запровадження нематеріальних носіїв грошової суті -- так званих кредитних грошей.

Неповноцінні гроші -- це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Основними формами неповноцінних грошей є білонна (розмінна) монета, паперові гроші (казначейські зобов'язання), банківські зобов'язання (банкноти), депозитні вклади, квазігроші. Не маючи субстанціональної вартості, усі вони застосовуються як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдяки чому вони дістали також назву кредитних. Як зазначалося вище, саме золото виконувало грошову роль не стільки у своїй реальній вартості, скільки в номінальній. Поступово воно набуло особливої споживної вартості як загального еквівалента, що заслонила собою його природну споживну вартість. Відтак світова практика використання золотих грошей підготувала суспільство до сприйняття нематеріальних грошей, не пов'язаних із золотом, як більш ефективної грошової форми. На цій підставі економічна думка остаточно дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту. Кредитні гроші класифікуються за кількома критеріями. Залежно від форми існування виділяють паперові гроші, монету, депозитні гроші, електронні гроші, залежно від статусу емітента та характеру емісії -- казначейські та банківські гроші.

Поняття паперових грошей має два тлумачення: широке, коли паперовими називають будь-які грошові знаки, виготовлені з паперу (розмінні і нерозмінні банкноти, казначейські білети тощо), і вузьке, коли паперові гроші ототожнюються зі знаками вартості, що емітуються казначейством для покриття бюджетних витрат.

Паперові гроші -- це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавче обов'язковими до приймання у всі види платежів. По суті, це -- завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від субстанціональної вартості грошей, а й від реальних потреб обороту. Мірилом їх емісії стає не потреба обороту в платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Такі гроші називають ще декретними, або казначейськими. Виникнення паперових грошей зумовлене тими самими об'єктивними причинами, які привели в кінцевому підсумку до демо-нетизації золота. Проте у кожному конкретному випадку до випуску паперових грошей державу спонукають більш «прозаїчні» причини. Передусім це -- необхідність покрити дефіцит держав-ного бюджету, оскільки уряд неспроможний це зробити збільшенням надходжень грошових коштів з інших джерел.

Отже, паперові гроші -- це не «витвір» держави, а об'єктивний продукт розвитку економічних відносин у суспільстві. Роль держави обмежується тим, що, використовуючи об'єктивно обумовлені можливості заміни повноцінних грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови випуску їх в обіг. І доки випуск паперових грошей не перевищуватиме об'єктивних потреб обігу в грошах, доти вони будуть виконувати функції засобів обігу і платежу.

На чому ж базується довіра суб'єктів обігу до простих клаптиків паперу як до повноцінних грошей? На початку їх випуску, коли паперові гроші тільки входять в обіг, така довіра може забезпечуватися державою двома способами:

1) обіцянкою розмінювати нові гроші в майбутньому на золото, як це було в радянській Росії в 1922 р. при випуску червінців;

2) «прив'язуванням» випуску паперових грошей до кредитних грошей чи будь-яких кредитних зобов'язань, що до цього були в обігу в даній чи сусідній країні і до них сформувалася довіра суб'єктів ринку.

Після впровадження паперових грошей в обіг довіру до них може підтримувати певний час держава методами економічної політики. В умовах розвинутої ринкової економіки держава є наймогутнішим і найактивнішим суб'єктом економічних, у тому числі грошових, відносин.

Крім фактора довіри до держави-емітента, обіг паперових грошей, навіть за умови їх знецінення, підтримується й іншими чинниками. Для багатьох суб'єктів обігу немає вибору, і вони можуть обміняти свій товар, лише продавши його за паперові гроші. Передусім держава забороняє обіг іноземної валюти на внутрішньому ринку, і населення як один з найчисленніших його суб'єктів змушене продавати свою робочу силу за національні грошові знаки, що відкриває їм шлях в обіг. Тому зростання інфляції неминуче супроводжується бартеризацією, доларизацією відносин, як це було в Україні в 1990--2000 рр. Крім того, більшість суб'єктів ринку мають певні запаси нагромаджених паперових грошей. Будучи неспроможними обміняти їх на товари чи іноземну валюту, вони змушені підтримувати їх обіг, щоб остаточно не втратити свої заощадження. Усе це свідчить про те, що паперові гроші мають не тільки певні ознаки кредитних грошей, а й явні специфічні особливості, що дає підстави класифікувати їх як окремий, менш розвинутий вид кредитних грошей. Визначальними ознаками паперових грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту; нерозмінність на золото; примусове запровадження в оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення.

Банківські гроші -- це теж неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки, завдяки чому їх випуск тісно пов'язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту і підтримка стабільної вартості. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

Банківські гроші виникли стихійно з ринкових відносин, але на значно вищому ступені розвитку, на якому кредит став їх іманентною складовою. Коли ринкові зв'язки, а разом з ними і взаємна довіра суб'єктів ринку досягли такого рівня, що один із суб'єктів наважився передати другому товар чи іншу вартість під зобов'язання заплатити в майбутньому, була відкрита можливість виникнення принципово нової форми кредитних грошей, альтернативної паперовим грошам. Сам торговельний оборот породив так звані торгові гроші у формі боргової розписки, або комерційного векселя. Використаний як платіжний засіб, він став обертатися. З простої розписки боржника вексель стихійно перетворився в платіжний і купівельний засіб, тобто в носія важливих функцій грошей. Проте економічна потуга комерційних структур -- емітентів векселів була незначною, тому сфера їх застосування як грошей була обмеженою. З розвитком банківського кредиту і банківської справи взагалі банки стали випускати замість комерційних векселів свої зобов'язання -- банкноти, які поступово перетворилися в універсальний платіжний і купівельний засіб і стали самостійним видом кредитних грошей -- банківськими грошима. Згодом, коли банки стали широко залучати банкноти від клієнтів на вклади, виникла друга форма банківських грошей -- депозитні гроші.

Банкнота в самому загальному трактуванні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Історично «класична» банкнота виникла з розписки середньовічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов'язання повернути його за першою вимогою. У міру зростання багатств банків їхні розписки (банкноти) стали користуватися такою довірою, що почали прийматись у платежі нарівні із золотою монетою.

Характерними ознаками «класичної» банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізнялася від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота -- суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкноти на відміну від векселів є безстроковими зобов'язаннями, не пов'язаними з конкретними торговельними операціями.

Період «класичної» банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929--1933 рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості -- розмін на золото. Це значно зблизило сучасні банківські гроші з паперовими, оскільки зняло внутрішнє гальмо їх знецінення.

Проте справа полягає не тільки в припиненні розміну банкнот на золото. У сучасних умовах зазнав деформації і механізм автоматичного регулювання емісії банкнот на основі вексельного забезпечення. Передусім поряд з комерційними стали значно ширше використовуватися казначейські векселі та облігації державних позик для забезпечення випуску банкнот. Оскільки зобов'язання держави не є реальними цінностями, кредитування їх емісійним банком значно ускладнило зв'язок емісії з реальними потребами обороту. Різке зниження частки комерційних векселів і збільшення казначейських векселів та облігацій держави в забезпеченні емісії грошей означає переорієнтацію її з потреб товарообороту на потреби державного казначейства. Через задоволення останніх банкноти потрапляють у сферу товарообороту, при цьому лише частково вони задовольняють його потреби, а частково виявляються зайвими, проте залишаються в обороті. У цьому відношенні механізм емісії банкнот стає подібним до механізму емісії паперових грошей. Це також зближує сучасну банкноту з казначейськими білетами. Разом з тим така банкнота повністю не втрачає своїх специфічних ознак банківських грошей, зберігає в обігу певні переваги порівняно із суто паперовими грошима і є найпоширенішою формою готівкових грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Головні її ознаки і переваги полягають у тому, що навіть на покриття витрат держави вона випускається не безпосередньо і безповоротно, а через кредитування під боргові зобов'язання казначейства. Ця, здавалося б, незначна деталь емісійного механізму має принципове значення. Вона передбачає, що держава як економічно самостійний суб'єкт грошового обороту може брати участь в емісійному механізмі нарівні з комерційними підприємствами, якщо прагнутиме до забезпечення збалансованості свого фінансового господарства і виявиться здатною своєчасно погашати свої борги емісійному банку'. У зв'язку з цим важливого значення набуває проблема регулювання державного боргу, підтримання його обсягів на економічно обґрунтованому рівні, установлення широкого демократичного контролю за його формуванням, включаючи лімітування його розмірів, а також за взаємовідносинами між казначейством і центральним емісійним банком.

Дуже важливо, щоб ці два органи, що перебувають по різні боки емісійного джерела, не стали «двома кишенями на одному й тому ж самому державному піджаку», якими розпоряджається «одна рука». У такому випадку гроші завжди будуть безперешкодно «перекочовувати» з емісійної «кишені» в казначейську й остаточно зникне відмінність між банкнотами і казначейськими білетами. Щоб не допустити цього, більшість країн законодавче встановили чітке розмежування між центральним емісійним банком та державним казначейством, вивівши банк з підпорядкування уряду і зробивши його самостійним державним провідником монетарної політики.

Зважена політика щодо державного боргу та виплати доходу за облігаціями державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це дає можливість центральному банку через регулювання свого портфеля таких паперів впливати на масу банкнот, продаючи їх на фондовому ринку -- зменшувати, а купуючи -- збільшувати їх кількість в обороті.

Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними векселями. Проте дія його значно змінилася. Банківські позички під комерційні векселі стали видаватися переважно в депозитній, а не в банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обороті, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.

Чек є письмовий наказ власника поточного рахунка в банку про виплату зазначеної суми визначеному обличчю, чи кому обличчя накаже, чи пред'явнику чека. Використовується як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. На відміну від векселя, він є безстроковим зобов'язанням. Для того щоб чек мав силу законного боргового зобов'язання, він повинний мати:

1. указівка на той, хто має право одержати ці гроші;

2. суму платежу цифрами і прописом;

3. назва і місцезнаходження банку;

4. підпис чекодавця.

Чеки підрозділяються на: іменні - з правом передачі третій особі та без права передачі третій особі; пред'явницькі

Депозитні гроші -- це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використовуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів -- чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і суми окремих платежів досягають значних розмірів. Вона має істотні переваги перед готівковою формою грошей (банкнотами): значно економніша, зручніша у користуванні, піддається контролю з боку банків за оборотом після емісії. Тому у сучасних умовах депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Їхня частка становить близько 90% усієї грошової маси в обороті.