Сутність та форми безробіття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність та форми безробіття

Вступ

Метою курсової роботи є визначення та вивчення умов та факторів розвитку безробіття.

Я намагатимуся в даній курсовій роботі розкрити сутність та форми

безробіття, чому воно виникає, які його види та наслідки, що говорять

відомі економісти про його виникнення та методи запобігання безробіття на основі історичного досвіду.

Актуальність даної проблеми просто таки величезна. Останнім часом безробіття набуло широких масштабів і завдає великих соціально-економічних наслідків суспільству.

Праця і земля - два основні джерела багатства, два основні фактори зростання виробництва, бо всі інші фактори - капітал,організація, інформація - це справа рук і розуму людини. Тому суспільство на всіх етапах розвитку цікавило питання про ефективність використання робочої сили.

На жаль явище безробіття не оминуло України, і ми це добре відчуваємо в сьогоднішні дні, бачачи бідних людей, зростання злочинності та економічний спад в цілому.

Рівень безробіття, який є в Україні, говорить за те, що криза зайнятості буде продовжуватися щонайменше протягом декількох наступних років. Виникнуть різні соціально-економічні диспропорції, у тому числі: різкі регіональні розходження в динаміці зайнятості, сегментація і маргиналізація ринку праці. Різкий ріст безробіття запустить у дію механізм додаткового зниження ділової активності: крім скорочення споживчого й інвестиційного попиту ріст безробіття буде визначатися динамікою незайнятості попередніх періодів.

На різних етапах розвитку людського суспільства ефективність використання робочої сили була різною. Первісному суспільству була притаманна повна зайнятість всього працездатного населення общини і одночасне перенаселення окремих територій; звідси постійна боротьба племен за територію. При рабстві була присутня повна зайнятість усіх рабів і відносне перенаселення вільних громадян, частина яких ставала колоністами або воїнами, а їх основним призначенням було поповнення армії рабів. При феодалізмі існувало абсолютне і відносне аграрне перенаселення, частина людей становила прихований надлишок, деякі з них займалися промислами на “великій дорозі”, інші поповнювали військо, призначенням якого було завоювання нових земель. В умовах капіталізму на індустріальному етапі його розвитку, при пануванні ринкових відносин виникло нове соціально-економічне явище - армія безробітних.

Безробіття є невід'ємною складовою ринкової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного закону -- попиту і пропозиції.

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить задачу збільшити кількість суспільного продукту і тим самим у більшому ступені задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи границі своїх виробничих можливостей. Чимало проблем безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тому роді діяльності, у якому людина може найбільше проявити себе, чи лишає їх такої можливості, через що люди переносять серйозний психологічний стрес.

З вищесказаного можна зробити висновок, що показник безробіття є одним із ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

І Розділ. Теоретичні основи аналізу безробіття як соціально-економічного явища

1.1 Сутність та вимірювання безробіття

Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в періоди економічних криз. Першу спробу пояснити сутність і причини безробіття зробив Г. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування, засобом усунення безробіття вважав війни, епідемії та ін.

Ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» дає таке визначення безробітного: «Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи». Слід підкреслити, що це визначення безробіття стосується лише тих громадян, які самі шукають роботу виявляючи економічну ефективність. Безробіття - це незайнятість певної частини економічно-активного населення (трудових ресурсів) унаслідок об'єктивних причин (процесів), притаманних ринковій економіці, таких як циклічність розвитку економіки, протирічний характер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення і т. ін.

Трудові ресурси - це частина населення, яка має фізичний розвиток, розумові здібності і знання, що необхідні для роботи в народному господарстві.

До трудових ресурсів належать: а) населення в працездатному віці - чоловіки 16-59 рр. і жінки 16-54 рр., за винятком непрацюючих інвалідів праці та війни І і ІІ груп та непрацюючих осіб непрацездатного віку, які отримують пенсію за старістю на пільгових умовах (чол. 50-59 рр., жінки 46-54 рр.);б) населення, старше й молодше від працездатного віку, яке зайняте в народному господарстві.

Працездатне населення ділять на дві групи: економічно активне та економічно неактивне.

Економічно активне населення - це частина населення, яка зайнята суспільно корисною діяльністю, що приносить їй прибуток (доход), або шукає роботу.

Трудовий потенціал - сукупність різних рис людей, які визначають їх працездатність (стан здоров'я, тип нервової системи, витривалість, загальні і спеціальні знання, трудові навички і вміння, рівень національної свідомості і відповідальності, інтереси та потреби). Трудовий потенціал - поняття більш широке й глибоке, ніж робоча сила і трудові ресурси. Це узагальнюючий, підсумковий показник людського чинника виробництва.

Зайнятість - це сукупність соціально-економічних відносин, що забезпечують можливості для здійснення труда в різних сферах господарчої діяльності, відтворення робочої сили, задоволення особистих і суспільних потреб.

Ринок труда - система економічних відносин, що виникають між його суб'єктами в процесі руху робочої сили в її товарній формі, виражають попит на робочу силу та її пропозицію. Суб'єктами цих відносин є приватні підприємці чи їх асоціації, наймані робітники та їх асоціації, держава.

В Україні є два підходи до визначення рівня безробіття: 1) офіційна методологія Державного комітету статистики; 2) методологія Міжнародної організації праці (МОТ).

Офіційна методологія Державного комітету статистики фіксує зареєстроване безробіття. Для визначення рівня безробіття беруть до уваги: 1) працездатних громадян зареєстрованих у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до роботи; 2) працездатне населення у працездатному віці - чоловіки 16-59 рр., жінки 16-54 рр. включно, за винятком непрацездатних інвалідів І і ІІ груп та непрацездатних осіб, які одержують пенсію у зазначеному віці.

Рівень безробіття =	_Безробітні_ Робоча сила	х 100%

Безробітні - офіційно зареєстровані у державній службі зайнятості повністю безробітні.

Робоча сила - всі працездатні особи у працездатному віці, які можуть і хочуть працювати (зайняті + безробітні).

Рівень зайнятості =	_Зайняті_ Робоча сила	х 100%

МОТ: розрізнюються такі категорії населення:

1) Зайняті - особи 15-70 р., які виконують оплачувану роботу (включаючи зайнятих неповний робочий день).

2) Безробітні - особи у віці 15-70 р., зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості, якщо не мали роботи (прибуткового заняття), активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню, готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів. До безробітних не відносять тих, хто домовився про роботу і приступить до неї через деякий час, і тих, хто навчається за направленням державної служби зайнятості. Зайняті й безробітні - складають робочу силу, або економічно активне населення.

3) Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення - особи до 16 років і ті, які перебувають у спеціальних установах (тюрмах, колоніях, психіатричних лікарнях), особи, які вибули зі складу робочої сили (учні та студенти; пенсіонери по інвалідності та на пільгових умовах; особи, які зайняті домашнім господарством, вихованням дітей, доглядом за хворим; особи, які зневірились знайти роботу, інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом).

Населення = Робоча сила + Особи поза робочою силою (економічно неактивне населення)

Робоча сила (економічно активне населення) = Зайняті + Безробітні

Рівень безробіття =	_Безробітні_ Робоча сила	х 100%
Рівень зайнятості =	_Зайняті_ Робоча сила	х 100%

Економічна сутність безробіття полягає в тому, що за рахунок вимушеної незайнятості частини економічно-активних громадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні. Соціальна сутність безробіття -- в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують не на зароблені кошти, а на допомогу, маргіналізуються, не знаходячи самовираження в праці, і якщо безробіття стає тривалим, втрачають професіоналізм, виробничі навички, зневіряються і можуть деградувати як особистості.

1.2 Форми безробіття.

Розрізняють такі основні типи безробіття -- добровільне, "природне" (або соціальне ), та вимушене.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою. Існування добровільного безробіття вказує на важливість правильного розуміння безробіття. Економіка може ефективно функціонувати, і навіть тоді вона породжує певне безробіття.

Добровільно безробітні віддають перевагу відпочинку або іншій діяльності замість роботи за даного рівня зарплати. Або вони перебувають у складі фрикційних безробітних і шукають свою першу роботу після закінчення коледжу. Або вони, можливо, низькокваліфіковані працівники, які віддають перевагу дозвіллю замість малооплачуваної роботи. Можна навести необмежену кількість причин, через які люди добровільно вирішують не працювати за даного рівня зарплати; частина з цих людей офіційно вважатиметься безробітними.

Природне (соціальне) безробіття -- тип безробіття, який практично не може бути ліквідований за існуючої економічної системи.

До його форм західні економісти відносять фрикційне та структурне безробіття.

Фрикційне безробіття означає, що люди добровільно звільняються, щоб знайти кращу роботу, або їх звільнили із-за невідповідності вимогам фірми, але вони досить швидко знаходять нове місце роботи (протягом місяця).

Фрикційне безробіття зумовлене міжрегіональними, професійними та віковими переміщеннями частини працездатного населення. Йдеться, зокрема, про переїзд осіб найманої праці на нове місце проживання, отримання іншої кваліфікації, перехід на навчання, призупинення роботи у зв'язку з доглядом за дітьми та ін. Цей вид безробіття вважається неминучим і до певної міри бажаним. Останнє пояснюється тим, що чимало робітників, які добровільно опинилися без роботи, переходять з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на високооплачувану і продуктивнішу роботу. Це обумовлює раціональніший розподіл трудових ресурсів, а отже, і збільшення реального обсягу національного продукту.

Структурне безробіття означає, що змінюється структура економіки і необхідна зміна структури робочої сили, робітники, що втратили робочі місця в галузях, що згортаються, не можуть зайняти вакансії у галузях, що розвиваються, для цього необхідна тривала перепідготовка (отримання іншого фаху, вищої кваліфікації).

Виникає це безробіття, бо робоча сила реагує повільно, її структура повністю не відповідає новій структурі робочих місць. У результаті виявляється, що у деяких робітників нема таких навичок, які можна швидко продати; їхні навички і досвід застаріли і стали непотрібними через зміни технології і характер споживчого попиту. До того ж, постійно міняється розподіл робочих місць.

Між фрикційним і структурним безробіттям різниця не зовсім визначена. Суттєва різниця полягає в тому, що в першому випадку безробітні мають навички, які вони можуть продати, а в другому вони не можуть одразу отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а то і переміни місця проживання. Фрикційне безробіття носить короткочасний характер, а структурне -- довгочасний і тому вважається серйознішим.

Природний рівень безробіття являє собою до певної міри позитивне явище. Адже безробітним, які представляють фрикційний його тип, потрібен час, щоб знайти відповідне вакантне місце. Безробітним, що представляють його структурний тип, також необхідний час, щоб набути кваліфікації або переїхати в інше місце, коли це необхідно для отримання роботи.

Ці форми безробіття за капіталізму не можуть бути усунені, їх можна ліквідувати лише за повномасштабної дії законів планомірного та пропорційного розвитку, тобто більш розвинутого суспільного способу виробництва. Їх дія у більшості розвинутих країн світу має частковий характер, тобто обмежується державним, монополізованим секторами. Це свідчить не про природний, а про соціальний характер фрикційної та структурної форм безробіття.

Особливою складовою безробіття є циклічне безробіття. Під ним розуміють безробіття, викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості у країні.

Закон Оукена стверджує, що на кожен 1 % зростання безробіття, коли рівень безробіття перевищує природне безробіття, знижується ВВП на 2,5 %. На відміну від розглянутих вище видів безробіття циклічне безробіття існує лише в період спаду ділової активності. Великі розміри безробіття негативно впливають як на відтворення ВВП, так і на відтворення робочої сили.

Найпоширенішим типом соціального безробіття є вимушене.

Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон'юнктури і характеризується своєю тривалістю. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги заробітна плата не знижується, то виникає надлишкова робоча сила. Тільки частина робітників отримує роботу, решта стають вимушено безробітними. Вимушене безробіття -- тип безробіття, за якого людина працездатного віку має достатню кваліфікацію, хоче працювати, але з незалежних від неї причин не може знайти роботу.

Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне, конверсійне.

Сезонне безробіття -- підвищена незайнятість у міжсезонні періоди, притаманне окремим галузям виробництва, таким як сільське господарство, цукрова і м'ясо-молочна промисловість тощо. Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонного характеру деяких видів робіт, виробництв. Напр., взимку значно скорочуються польові роботи у сільському господарстві,припиняються роботи на торфорозробках, влітку не проводиться лісова заготівля тощо.

Технологічне безробіття є наслідком вивільнення працівників у результаті модернізації устаткування та втілення нових технологій. Технологічне безробіття формується внаслідок запровадження нових технологій, головним чином на тих виробництвах і операціях, де заміна працівника машиною найбільш вигідна. Однак запровадження нових технологій не лише призводить до вивільнення робочих, а й створює нові робочі місця. Тобто масштаби технологічного безробіття, як правило, нижчі за скорочення попиту на робочу силу внаслідок технологічного прогресу.

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.

Також розрізняють безробіття поточне і приховане.

Поточне (плинне) безробіття зумовлене передусім циклічним характером розвитку економіки, кризами над- і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом.

Приховане безробіття -- це неповна вимушена зайнятість працівників, які стали зайвими з різних організаційно-економічних причин виробництва, але продовжують знаходитися у складі підприємства.

Приховане безробіття в Україні набуло значного поширення. Приховане безробіття тому так і називається, що керівники підприємств намагаються його приховати від обліку. Це завдає шкоди і підприємству і суспільству. Таке безробіття треба вивести з «тіні». Цю мету певною мірою виконує ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

За часовим аспектом є два види безробіття- застійне та хронічне.

Застійне безробіття включає стійкий прошарок безробітних маргіналізованих громадян: бомжів, жебраків, бродяг. Воно не обов'язково є наслідком тривалого періоду безробіття, хоч хронічне безробіття значний «постачальник» громадян до застійного безробіття.

Хронічне безробіття виникає разом з масовим безробіттям, як правило, в періоди циклічного спаду, коли створення нових робочих місць тривалий час відстає від наявної чисельності найманих працівників, які пропонують свою працю. Нині воно притаманне ринку праці України. Так, у 2009 р. середня тривалість безробіття в нашій країні становила 12 місяців, а тому поширюється і застійне безробіття. Слід наголосити, що тривалість безробіття важливіша характеристика ринку праці. Вона віддзеркалює гнучкість ринку праці і стан державного управління зайнятістю.

Чим же небезпечне хронічне безробіття?

Працівники Луганського центру профорієнтації громадян проведеними дослідженнями встановили, що найнебезпечніша фаза у тих, хто залишився без роботи, настає після шести місяців її пошуку. В цій фазі починають з'являтись ознаки деструктивних змін особистості, а надалі -- безпорадності й примирення із ситуацією. Людина починає звикати до бездіяльності, не говорячи вже про те, що вона втрачає професіоналізм і здобуті навички . Такого ж висновку дійшли і зарубіжні вчені.

1.3 Теоретичні підходи до аналізу безробіття

Теорії зайнятості мають велику історію і пов'язані із загальним розвитком економічної науки.

Першу спробу з'ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Теорія Мальтуса пояснює його надто швидким зростанням чисельності населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Вчений стверджував, що це явище властиве всім епохам. Причину вбачав у одвічному біологічному законі, властивому всім живим істотам -- розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість необхідних для, існування продуктів. Ця теорія з певними змінами і нині має прихильників. Позбутися безробіття, вважав Т. Мальтус (і вважають неомальтузіанці), можна тільки завдяки війнам, епідеміям, свідомому обмеженню народжуваності та ін. У даному разі людина розглядається лише як біологічна істота, а отже ототожнюється значною мірою з явищами тваринного світу.

У західній економічній літературі причини безробіття досліджуються переважно на основі чисто економічного підходу. При цьому безробіття розглядається як макроекономічна проблема недостатньо повного використання сукупної робочої сили. Часто причини безробіття пояснюються незбалансованістю ринку праці або несприятливими змінами на цьому ринку.

Найбільше поширення в західній економічній науці отримали класична і кейнсіанська теорії безробіття.

Класична теорія зайнятості розглядається у працях таких відомих економістів минулого, як А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Сей та ін. Класики вважали, що ринкова система здатна забезпечити повне використання ресурсів, у тому числі й ресурсів робочої сили. Вони стверджували, що повна зайнятість є нормою ринкової економіки, а найкращою економічною політикою -- політика невтручання держави. Сей стверджував, що сам процес виробництва товарів створює дохід, рівний вартості вироблених товарів, тобто необхідний і достатній для закупівлі всієї продукції на ринку. За законом Сея, збільшення пропозиції товарів на певну суму автоматично призводить до збільшення попиту на таку ж суму, оскільки попит і пропозиція товарів не можуть не співпадати, бо "пропозиція сама породжує попит". На перший погляд, це ніби й так. Але виникає недостатність споживання. У результаті -- непродані товари, скорочення виробництва, безробіття. Проте дану проблему, стверджують класики, можна подолати шляхом зміни відсоткової ставки. Величина досить високого прагнення до заощадження є тим більшою, чим є вищою відсоткова ставка. Це яскраво проявилося в нашій дійсності. Але заощадженням протистоять інвестиції, що зростатимуть, якщо відсоткова ставка знижуватиметься.

Економісти-класики дійшли висновку, що змушене безробіття є неможливим. Такі важелі ринкового регулювання, як ставка відсотка та еластичність співвідношення цін і зарплати були здатні, на їх думку, підтримати повну зайнятість. Вони уявляли ринкову економіку як саморегульовану, при цьому допомога держави вважалася не просто зайвою, а й шкідливою.

Найяскравішими представниками сучасного неокласичного напрямку є монетаристи (М. Фрідман, Ф. Махлуп, Л. Роббінс, Ф. Хайєк). Їхня ідея -- відмова від методів активного державного втручання, а лозунг -- "Назад до Сміта". Вони є прихильниками стійкості приватного ринкового господарства, що завдяки своїм внутрішнім тенденціям прагне до стабільності та самоналагоджування. Спираючись на класичну економічну теорію, вони відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності та довгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних, конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави, монополій чи профспілок. Державне регулювання повинно обмежуватися контролем над грошовим обігом, інші регулятори мають бути виключені. Фрідман виходив з того, що грошова політика повинна бути спрямована на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. Для цього необхідно, щоб відсоток грошей в обігу відповідав проросту цін та національного доходу або ВНП.

Кейнсіанська теорія зайнятості сформувалася в основному в 30-х роках XX століття.

Кейнс є видатним теоретиком і засновником економічної теорії регульованого капіталізму і зайнятості. Його основна праця "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей", що вийшла в 1936р., здійснила, можна сказати, революцію в аналізі економіки і зробила Кейнса одним з найвідоміших економістів усіх часів. Книга починається з критики класичної теорії і, особливо книги А. Пігу "Теорія безробіття", в якій дано досить детальний виклад класичної теорії зайнятості.

Жорсткий висновок цієї теорії полягає в тому, що при капіталізмі не існує жодного механізму, що гарантує повну зайнятість. Повна зайнятість скоріше випадкова, а не закономірність.

Класики не бачили в безробітті серйозної проблеми. Однак реально події, що відбуваються все менше відповідали класичним постулатам. Масовий вибух безробіття стався на початку 30-х років в період "Великої депресії".

В кейнсіанській концепції зайнятості послідовно і грунтовно доводиться, що в ринковій економіці безробіття носить не добровільний характер (в неокласичному його розумінні), а вимушений. На думку Кейнса, неокласична теорія дійсна лише в межах галузевого, мікроекономічного рівня, і тому вона не в змозі відповісти на питання про те, чим визначається справжній рівень зайнятості в економіці в цілому. Кейнс показав, що обсяг зайнятості певним чином пов'язаний з об'ємом ефективного попиту, а наявність неповної зайнятості, тобто безробіття, обумовлено обмеженістю попиту на товари. Кейнс стверджував також що, що 3-4% населення залишаються без роботи в силу суперечливого характеру економіки, її структурної перебудови, оновлення технології.

В кейнсіанській концепції ринок праці може знаходитися в стані рівноваги не тільки при повній зайнятості, але і при наявності безробіття. Це пояснюється тим, що пропозиція праці, на думку Кейнса, залежить від величини номінальної заробітної плати, а не від реального її рівня, як вважали класики. Отже, якщо ростуть ціни і реальна заробітна плата знижується, то робітники при цьому не відмовляються працювати. Попит же на працю, який пред'являється на ринку підприємцями, є функцією реальної заробітної плати, яка змінюється при зміні рівня цін: при підвищенні цін робочі зможуть купити менше товарів і послуг і навпаки. У результаті Кейнс приходить до висновку, що об'єм зайнятості в більшому ступені залежить не від працівників, а від підприємців, оскільки попит на працю визначається не ціною праці, а величиною ефективного попиту на товари і послуги. Якщо ефективний попит в суспільстві недостатній, оскільки він визначається насамперед граничною схильністю до споживання, що падає у міру зростання доходів, то зайнятість досягає рівноважного рівня в точці, що розташована нижче рівня повної зайнятості.

Крім того, зайнятість значної частини робочої сили визначається таким компонентом сукупних витрат, як інвестиції. Ставлення між збільшенням зайнятості і зростанням інвестицій характеризує мультиплікатор зайнятості, рівний мультиплікатору попиту. Зростання інвестицій веде до збільшення первинної зайнятості в галузях, безпосередньо пов'язаних з інвестиціями, що надає, у свою чергу, вплив на галузі, що виробляють предмети споживання, і в результаті все це призводить до зростання попиту, а значить, і сукупної зайнятості, збільшення якої перевищує приріст первинної зайнятості, безпосередньо пов'язаної з додатковими інвестиціями.

У кейнсіанської концепції робиться два важливі висновки:

-гнучкість цін на товарному і грошовому ринках, а також заробітної плати на ринку праці не є умовою повної зайнятості; навіть якби вони й знижувалися, це не привело б до скорочення безробіття, як вважали неокласики, тому що при зниженні цін падають очікування власників капіталу щодо майбутніх прибутків;

- для підвищення рівня зайнятості, а суспільстві потрібне активне втручання держави, оскільки ринкові ціни не в змозі підтримати рівновагу при повній зайнятості. Ліки від безробіття - експансіоністська політика держави, що спирається головним чином на використання фіскальних інструментів. Змінюючи податки і бюджетні витрати, держава може впливати на сукупний попит і на рівень безробіття.

Крім цих теорій широко розповсюдженими є технологічна,марксистська та теорія раціональних сподівань.

Технологічна теорія безробіття виникла у середині 50-х років. Згідно з нею причиною його є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Прихильники цієї теорії переконані, що боротися з безробіттям слід шляхом обмеження, сповільнення технологічного прогресу.

Із середини 70-х років XX ст. широкого розповсюдження серед зарубіжних економістів набула теорія раціональних сподівань (ТРС), яка ґрунтується на визначенні загальноприйнятого в економічній теорії положення, що люди ведуть себе раціонально. Ринкові суб'єкти збирають й обмірковують інформацію при формуванні сподівань стосовно речей, що становлять для них грошовий інтерес. Згідно з теорією, підприємці, споживачі та працівники розуміють, як функціонує економіка і мають можливість використовувати доступну інформацію для прийняття рішень, що найкращим чином відповідають їх приватним інтересам. Теорія К. Маркса про зайнятість і безробіття.

Маркс, як відомо, не ставив завдання поліпшення, вдосконалення капіталізму. Але його глибокі дослідження є важливими для розуміння сутності та причин безробіття, його впливу на становище робітничого класу.

Теорія зайнятості посідає значне місце в економічному вченні Маркса та базується на трьох найважливіших положеннях:

-теорії додаткової вартості;

-теорії зростання органічної будови капіталу;

-законі народонаселення.

Головною рушійною силою і прагненням власників капіталу є привласнення додаткової вартості, отримання максимального прибутку. Гонитва за нею в умовах конкурентної боротьби змушує підприємців залучати нову техніку і технологію, предмети праці та матеріали для підвищення продуктивності праці та якості продукції. У зв'язку з цим все більші витрати йдуть на постійний капітал ("С") і все менші, відносно, а іноді й абсолютно, -- на змінний капітал ("V"), тобто на робочу силу.Відбувається зростання органічної будови капіталу. Таке зростання обумовлене, перш за все, дією закону додаткової вартості. Прагнучи отримати надмірну додаткову вартість, підприємці зацікавлені в тому, щоб зменшувати індивідуальну вартість товарів на своїх підприємствах нижче суспільної. А для цього необхідні технічні вдосконалення та збільшення витрат на постійний капітал.У результаті частка змінного капіталу зменшується, попит на робочу силу відносно знижується, чисельність зайнятих збільшується повільніше порівняно із зростанням всього капіталу і всього суспільного виробництва. Маркс показав циклічний характер розвитку капіталістичного виробництва і залежність безробіття від фаз циклу, а також роль безробіття в посиленні експлуатації працюючих. Він стверджував, що надлишкове населення є невід'ємною складовою капіталістичного господарства, без якого воно не могло б ані існувати, ані розвиватися. Заслуговує на увагу аналіз Марксом прихованого безробіття в сільському господарстві та застійного безробіття.

Серед названих теорій найлогічнішою є та, що пояснює безробіття (головну його причину) всезагальним законом капіталістичного нагромадження та законом народонаселення, оскільки ці закони розкривають і пояснюють причини безробіття двома сторонами суспільного виробництва.

безробіття населення трудовий потенціал методологія

ІІ. Розділ. Соціально-економічні наслідки безробіття та методи боротьби з ним.

Безробіття в механізмі відтворення робочої сили -- це не тільки економічне лихо, воно завдає людям та державі великих соціально-психологічних збитків.

За результатами досліджень працівник навіть після трьох місяців безробіття досягає попередньої продуктивності праці лише приблизно через 7 місяців. Це спричиняє значне психологічне навантаження безробітних, збільшує кількість серцевих, нервових захворювань, трагічних випадків. Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчуження від виробництва. За період безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага, формується почуття самотності та непотрібності. За даними медицини, повідомлення працівнику про його звільнення з роботи за своїм негативним впливом рівнозначне інформації про смерть близьких родичів.

Соціально-економічні наслідки безробіття:

1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості)

2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

3. Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

4. Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

5. Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов'язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

На макрорівні безробіття є однією з головних причин зниження продуктивності праці та виробництва в цілому, тобто погіршення якості продукції, що випускається, зниження її конкурентоспроможності Це пов'язано з тим, що окремі й достатньо значимі групи населення змушені погоджуватися на нецікаву для них роботу. Звідси низькоефективна, неякісна праця, висока плинність кадрів. Крім того, за таких обставин неможливо сформувати стабільні виробничі колективи

Так, на індивідуальному рівні економічні наслідки безробіття полягають у втраті доходу чи частини доходу у можливому зниженні рівня доходу в майбутньому в зв'язку з втратою кваліфікації (що особливо погано для людей новітніх професій) і тому у зменшенні шансів знайти високооплачувану, престижну роботу.

Особливо безробіття небезпечне серед молоді, що закінчує середні навчальні заклади. Відсутність професійної підготовки робить для них досить складною проблему працевлаштування. У цих умовах частина молодих людей може поповнити криміногенне середовище.

Політика держави на ринку праці має бути спрямована на розвиток активної політики, що передбачає її спрямованість на скорочення рівня безробіття, тобто забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам, а відповідно, забезпечення продуктивності зайнятості всього населення.

Поряд із цим пасивна політика на ринку праці спрямована на підтримку доходів населення у випадку втрати роботи і фінансується із спеціальних фондів.

Активні і пасивні заходи сприяння зайнятості населення в Україні реалізуються державною службою зайнятості.

Методи боротьби з безробіттям

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Пігу і його послідовники вважають, що корінь зла - у високій заробітній платі, пропонують :сприяти зниженню заробітної плати ;роз'ясняти профспілкам, що ріст заробітної плати, якого вони домагаються, обертається ростом безробіття.З рекомендацій Пігу широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і робочого часу між декількома працівниками. Використання часткового робочого дня скорочує безробіття навіть при збереженні несприятливої кон'юнктури .

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді - державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

У 60-х роках прихильники кейнсіанського підходу використовували криву Філліпса, для того щоб тримати в полі зору безробіття й інфляцію і враховувати їхній негативний вплив у довгостроковому плані.

За допогою такого графіка Філліпс намагався довести, що існує певний рівень безробіття(він встановив,що цей рівень дорівнює 6-7%),при якому рівень зарплати стабільний.

Рис.1. Крива Філліпса

Прибічники ліберального напряму радили вибрати точку L, в якій повна зайнятість і процвітання економіки досягаються ціною помірної інфляції. Прибічники консервативного напряму вибирали крапку С, в якій цінова стабільність забезпечується за рахунок зменшення кількості робочих місць.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов'язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок - зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві.

У 1967 році М. Фрідмен розробив теорію про існування “природного рівня безробіття”, що жорстко визначений умовами ринку праці і не може бути змінений заходами державної політики. Якщо уряд намагається підтримати зайнятість вище її “природного рівня” за допомогою традиційних бюджетних і кредитних методів збільшення попиту, то ці заходи будуть мати короткочасний ефект і приведуть лише до росту цін.

Тепер розглянемо, які ж реальні кроки може застосовувати держава для

зменшення рівня безробіття.

Різноманіття типів безробіття робить задачу її скорочення надзвичайно складної. Оскільки єдиного способу боротьби з безробіттям не існує, в будь якій країні для рішення цієї проблеми приходиться використовувати різні методи.

Рівень фрикційного безробіття може бути знижений за рахунок:

1) поліпшення інформаційного забезпечення ринку праці. В усіх країнах цю

функцію виконують організації по працевлаштуванню (біржі праці). Вони

збирають у роботодавців інформацію про існуючі вакансії і повідомляють її

безробітним;

2) усунення факторів, що знижують мобільність робочої сили. Для цього

необхідно насамперед:

а) створення розвинутого ринку житла;

б) збільшення масштабів житлового будівництва;

в) скасування адміністративних перешкод для переїзду з одного населеного пункту в інший.

Скороченню структурного безробіття найбільше сприяють програми професійного перенавчання і перекваліфікації. Такого роду програми повинні привести до того, щоб робоча сила найкращим ладом відповідала наявним робочим місцям. Ця задача досягається програмою професійної підготовки, інформацією про робочі місця. Програми професійної підготовки забезпечують як підготовку на робочих місцях, так і в спеціальних навчальних закладах для безробітних, молоді, а також для робочих старших віків, чия професія виявилася застарілою.

Найважче боротися з циклічним безробіттям, для вирішення такої задачі найбільш ефективними є наступні заходи: створення умов для росту попиту на товари. Тому що попит на ринку праці - похідний і залежить від ситуації на ринках товарів і послуг, то зайнятість зросте, а безробіття впаде в тому випадку, якщо товарні ринки пред'являть більший попит і для його задоволення треба буде найняти додаткових працівників.

Способами збільшення попиту є:

· стимулювання росту експорту. Це може привести до росту обсягів виробництва і, відповідно, - зайнятості на них;

· підтримка і заохочення інвестицій у реконструкцію підприємства з метою підвищення конкурентноздатності продукції.

Створення умов для скорочення пропозиції праці. Очевидно, що чим менше людей претендують на робочі місця, тим легше знайти роботу навіть при тім же числі вільних робочих місць. Скоротити число претендентів на ці місця і, більш того визволити додаткові вакансії для безробітних цілком реально. Деяке полегшення може принести, наприклад, надання можливості дострокового виходу на пенсію працівникам, що ще не досягли пенсійного зрости. Разом з тим цей спосіб може використовуватися тільки в дуже обмежених масштабах, тому що він волоче істотне збільшення пенсійних виплат.

Створення умов для росту самозайнятості. Зміст такого роду програм полягає в тому, що людям допомагають відкрити власну справу, щоб вони могли прокормити себе і свою родину, навіть якщо їм не вдається знайти роботу по найму.

Реалізація програм підтримки молодих працівників.

Для допомоги молоді можуть використовуватися різні методи:

- економічне стимулювання молодіжної зайнятості;

- створення спеціальних фірм, що пропонують роботу саме молоді

- створення центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на зайнятість у який найбільш високі.

Список програм скорочення безробіття можна продовжувати ще довго, але важливо розуміти, що всі ці програми не можуть цілком ліквідувати чи істотно скоротити циклічне безробіття. Такий результат досягається лише при загальному поліпшенні економічної ситуації в країні.

Сьогодні без інтегрального використання високотехнологічних рішень домогтися успіху на ниві підбору кадрів неможливо. Причому звичайних рішень типу роботи з базами даних у цій прикладній області явно недостатньо. Наприклад, дуже складно формалізувати і заздалегідь угадати, які навички чи особисті якості потенційних працівників будуть цікаві компаніям через півроку чи рік. А скласти адекватний портрет як наймача, так і претендента тільки на основі резюме, чи анкети навіть однієї особистої бесіди буває дуже важко.

Існує також інша структура кадрового бізнесу, основними принципами якої є:

-виявлення потреб клієнта - чи компанії організації, що бажає набрати персонал;

-пошук претендентів на вакантні місця;

-виявлення найбільш придатних кандидатів;

-надання клієнту інформації з обраних фахівців;

-організація зустрічей;

-дотримання гарантійних зобов'язань.

Крім агентств на ринку трудових ресурсів працюють ще біржі праці, що переслідують трохи іншу мету - знайти людині роботу, у той час як для агентств головне забезпечити компанію співробітниками. Процес підбора кадрів починається з зустрічі консультанта кадрового компанії з клієнтом і визначення вимог,пропонованих до потенційних працівників. Відповідно до висунутих умов відбувається добір претендентів по базі даних. Якщо в базі немає потрібних зведень, то пошук ведеться іншими шляхами, наприклад через оголошення в пресі.

ІІІ. Розділ .Особливості безробіття в Україні та шляхи його скорочення

3.1 Особливості та динаміка безробіття в Україні

Сучасний стан зайнятості населення України, який, насамперед,

характеризується різким зниженням попиту на працю, закриттям чи тимчасовим припиненням діяльності підприємств, скороченням працівників, неповним робочим днем, і як наслідок - поповненням лав безробітних, безпосередньо обумовлений фінансово-економічною кризою, яка почалося у другій половині 2008 р. та триває понині. Якщо в листопаді 2008 р.було зареєстровано 639,9 тис. безробітних, то вже в січні 2009 р. - 919,7 тис.

Має місце тенденція до збільшення серед шукачів роботи найбільш висококваліфікованих працівників: інженерів, спеціалістів високотехнологічних процесів і конверсійних галузей, науковців, які вивільнились внаслідок перепрофілювання або реорганізації виробництва. Але за браком належної роботи з їх числа працевлаштовується лише третина.

Відбувається деформація всієї системи розподільчих відносин, оплата праці майже повністю втрачає зв'язок із результатами виробництва. Зростання заробітної плати, притому не лише у бюджетних галузях, але й у комерційному секторі економіки все більше визначається не трудовим вкладом і не кінцевими результатами господарської діяльності, а динамікою споживчих цін на товари та послуги, а також різними формами тиску на уряд і місцеві органи влади. Тим самим оплата праці втрачає свою стимулюючу роль, все більше перетворюючись у різновид соціальної допомоги. Це стосується не лише загального рівня заробітної плати й інших доходів населення, але й їх диференціації між окремими працівниками, виробничими колективами, галузями і регіонами. Має місце тенденція до зростання масштабів нелегальної трудової діяльності. Зараз нелегальна діяльність найбільш поширена у побутовому обслуговуванні, торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, охороні здоров'я та освіті. Більше двох третин молоді у великих містах та прикордонних регіонах займаються різними видами нелегальної діяльності.

Таким чином, сучасний період економічних і соціальних перетворень характеризується перш за все кризою, що має прояв у вигляді спаду виробничої і інвестиційної активності, розгортанні інфляційних процесів, падінні рівня добробуту основної частини населення.

Сучасна ситуація на ринку праці України істотно відрізняється від тієї, що була ще 4 роки назад. За ці роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9%.

У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки -- Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Важливе також питання сільського безробіття на Україні. Дуже висока також напруженість на сільському ринку праці, тому що вільних робочих місць тут практично немає. В основному сільське безробіття спостерігається в регіонах з високим природним приростом і в північних несільськогосподарських регіонах.

Міжнародна організація праці (МОП) провела дослідження, яке показало, що рівень безробітних на Україні значно вище офіційно визнаного. За методологією МОП в I кварталі 2010 р. рівень безробіття серед населення працездатного віку становив 9,8%, серед економічно активного населення у віці 15-70 років - 9%.

У першому кварталі ц.р. середньомісячна чисельність економічно активного населення у віці 15-70 років становила 22,1 млн. осіб, з яких 20,1 млн. було зайнято економічною діяльністю, а решта (2 млн.) - безробітні, тобто особи, які не мали роботи, але активно її шукали як самостійно, так і за допомогою державної служби зайнятості. Рівень зайнятості населення становив: у віці 15-70 років - 58%, в працездатному віці - 65%.Зростання кількості безробітних співпало із ухваленням нового Податкового кодексу, і відбувається на тлі планів уряду провести пенсійну реформу.При цьому ще у грудні минулого року цей показник дорівнював 2%, у листопаді - 1.6%, а у жовтні - 1.4%.Більшість безробітних складають жінки та міське населення (310 тисяч - жінки, а 324 тисячі - міське населення). При цьому допомогу із безробіття отримують 447.9 тисяч осіб, а середній розмір цієї допомоги складає 814 гривень на місяць.

Однією з глибинних причин росту безробіття стає диференціація населення, що підсилюється по доходах. Елітні шари населення, на користь яких перерозподіляється сьогодні національний доход, не можуть сформувати могутнього попиту на предмети масового споживання вітчизняного виробництва, що сприяє його стагнації і, як наслідок, безробіттю.

Однак не слід переоцінювати значення безробіття як самостійного економічного фактора. Воно досить умовне - особливо стосовно демографічних процесів.Сьогодні демографічні процеси в Україні проходять дуже песимістично. З усіх прогнозів у соціально-економічній сфері демографічні є самими точними в силу того, що демографія як наука успішно просунулася, використовуючи відпрацьовані методики і повну інформацію. У країні прискорюється старіння нації, чисельність і питома вага населення у віці молодше працездатного скоротитлася з 5,1 млн. чоловік у 1993 році до 4,4 млн. чоловік у 2008 році (з 10,2% до 8,4%).

Це приводить до необоротних вимірів у професійному складі трудових ресурсів: людям у зрілому віці сутужніше перемінити кваліфікацію, - словом, знижується мобільність трудових ресурсів. Уже сьогодні в ряді територій Центральної і Західної України частка обличчя літнього віку більше 30-40% і має тенденцію до росту. Також у найближчі два роки відбудуться зміни в чисельності населення в працездатному віці.

Таким чином, в обговорюваних сьогодні програмах виходу економіки України з кризи безробіття розуміється як результат і наслідок економічної політики, і, отже, боротьбі з безробіттям не приділяється стратегічної ролі в системі мір державного регулювання. Тим часом, безробіття уже вийшло на рівень, у значній мірі визначаючий його динаміку.

3.2 Шляхи вдосконалення політики зайнятості в Україні

Питання сучасної державної політики зайнятості населення України були предметом наукових досліджень О.В. Вороненка, В.М. Галицького, І.Ф. Гнибіденка, В.В. Дмитрієва-Заруденка, Б.С. Довжук, М. І. Іншина,О.В. Журби, Р.Л. Капченка, О.М. Могильного, С.В. Попова та інших вчених.

Стан, який сьогодні склався на ринку праці України в умовах фінансово-економічної кризи, що розпочалася у 2008 р., і передбачає необхідність запобігання масовому безробіттю, створення додаткових гарантій щодо працевлаштування, як працездатних громадян, так і громадян, які не здатні з незалежних від них причин на рівних конкурувати на ринку праці, обумовлює актуальність і важливість наукової розробки цієї проблеми.

Незважаючи на те, що протягом періоду незалежності в Україні створено систему правового регулювання сфери зайнятості та праці населення,прийнято спеціалізований законодавчий акт - Закон України «Про зайнятість населення», що визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття; визначено принципи, типи, види та форми зайнятості; прийнято правові акти, якими регулюються правовідносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, які врегульовують основні правовідносини, що виникають з питань зайнятості, а саме: Положення ''Про державну службу зайнятості'','' Положення державний фонд сприяння зайнятості населення'', `'Порядок реєстрації громадян як безробітних'', виплати допомоги по безробіттю та про умови подання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їх сімей, `'Про організацію оплачуваних громадських робіт'', ''Про інспекцію по контролю за додержанням законодавства'','' Про зайнятість населення''; врегульовано й такі аспекти зайнятості населення, як:самозайнятість, сезонні роботи, професійна підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка працівників, які відповідають принципам та основним положення відповідних міжнародних правових актів, ситуація у сфері зайнятості населення різко погіршується, що негативно позначилось на трудових доходах громадян, породжує бідність серед працюючих, спричиняє масове безробіття та руйнування трудового потенціалу, втрату конкурентоспроможності національної економіки.У рекомендаціях парламентських слухань на тему: «Про стан дотримання конституційних гарантій трудових прав громадян» від15.01.2009 року висловлюється занепокоєння проблемою зайнятості населення і створення умов для повного здійснення громадянами свого права на працю, адже рівень зайнятості в Україні залишається низьким порівняно з рівнем зайнятості у багатьох країнах Євросоюзу. На сьогодні зростання рівня зайнятості в Україні головним чином стримується як через незадовільні умови праці на робочих місцях і низький рівень заробітної плати працівників, так і через невідповідність професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили потребам економіки та ринку праці

Отже стан, який склався на ринку праці України в умовах фінансово-економічної кризи, є наслідком недостатньо ефективного поєднання економічних реформ і державної політики зайнятості населення. Заходи, вжиті для оздоровлення економіки, створення умов для продуктивної праці, робочих місць не є адекватними реальній ситуації. Політика зайнятості формується без уяви про цілісну модель, якої треба досягти в перспективі.

Значна частина працездатного населення внаслідок відсторонення державних органів від процесів їх професійної адаптації просто не підготовлена до роботи в ринкових умовах. Психологічний дискомфорт, невпевненість у завтрашньому дні погіршують загальну атмосферу у суспільстві, посилюють соціальну напругу. Рівень професійного навчання та його напрямки не відповідають сучасним вимогам і потребам ринку праці.При цьому організоване навчання не завжди проводиться за професіями, що мають попит на ринку праці. Не прискорились процеси модернізації застарілих робочих місць на підприємствах, повільними темпами здійснюється залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій у розвиток регіонів, на модернізацію застарілих, і створення нових високопродуктивних робочих місць. Відбувається старіння робочої сили. Не забезпечено раціональної структури зайнятості та відповідності ринку освітніх послуг потребам економіки.