Інноваційна діяльність в роботі підприємницької структури

Інноваційна діяльність являє собою комплекс наукових, проектно-конструкторських та виробничо-господарських робіт по створенню та освоєнню нових товарів (послуг) і технологій їх виготовлення. Специфіка цієї діяльності - її суто інформаційний характер.

Суб'єкти інноваційного бізнесу - науково-дослідні інститути, спеціальні конструкторські бюро, проектні і технологічні інститути, науково-виробничі об'єднання, вищі навчальні заклади, науково - впроваджувальні фірми.

Продукція інноваційної діяльності - звіти про виконані науково - дослідні роботи, проектно-конструкторська і технологічна документація, зразки та дослідні партії виробів спроможні задовольнити потреби суб'єктів інших видів бізнесу у нових товарах та технологіях їх виготовлення і реалізації.

Виробничий бізнес - діяльність пов'язана з переробкою різноманітної сировини, матеріалів і напівфабрикатів і їх перетворенням у кінцеву продукцію, яка безпосередньо задовольняє потреби конкретної людини, або використовується при її виготовленні.

Специфіка - матеріально-речовинний характер цієї діяльності, використання різноманітного технологічного устаткування, споживання значної кількості енергії.

Суб'єкти виробничого бізнесу - підприємства сільського господарства, промисловості, транспорту, зв'язку.

Комерційний бізнес - діяльність пов'язана з розподілом і обміном виготовленої продукції, їх просуванням від виробника до кінцевого споживача. Характерні риси - відносно невеликі витрати ресурсів, швидке отримання прибутку.

Комерційний бізнес виявляє попит на товари та послуги, дає імпульс розвитку інноваційного і виробничого бізнесу, сприяє формуванню збалансованого ринку. Всі процеси які здійснюються у межах комерційного бізнесу поділяються на процеси купівлі-продажу і посередницької діяльності.

Діяльність по виробництву і реалізації товарів і послуг, яка здійснюється в умовах конкуренції на ринку з метою отримання прибутку зветься

Фінансовий бізнес - це діяльність пов'язана із здійсненням касового обслуговування, залученням вільних коштів населення і суб'єктів бізнесу, кредитуванням, лізингом, інвестуванням, переведенням і обміном грошей, цінних паперів, валюти на інші види грошей, цінних паперів, валюти.

Суб'єкти фінансового бізнесу - банки, інвестиційні компанії, валютна і фондова біржі надають послуги пов'язані з обігом грошей та обміном вартостей

Зміст цього поняття можна розкрити, визначивши 4 взаємозалежні функції підприємця [55].

1. Підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу й праці в єдиний процес виробництва товару або послуги. Виконуючи роль свічі запалювання й каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва й посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє виявитися прибутковою справою.

2. Підприємець бере на себе важке завдання прийняття основних рішень у процесі ведення бізнесу, тобто ті нерутинні рішення, які й визначають курс діяльності підприємства.

3. Підприємець - це новатор, особа, що прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації бізнесу.

4. Підприємець - це людина, що йде на ризик. Це треба з ретельного вивчення інших трьох його функцій. У капіталістичній системі підприємцеві прибуток не гарантований. Винагородою за витрачені їм або нею час, зусилля й здатності можуть виявитися привабливі прибутки або збитки й зрештою - банкрутство. Коротше кажучи, підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею й діловою репутацією, але й вкладеними коштами - своїми власними й своїх компаньйонів або акціонерів.

Базовим законодавчим актом, що регулює підприємницьку діяльність з 2004 року є Господарський кодекс України - цей документ визначає підприємництво як діяльність спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що здійснюється з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. У Кодексі підкреслюється що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність.

Слід зауважити, що поняття „підприємництво” у Господарському кодексі співпадає за змістом з поняттям „бізнес” (див. розд.1.1) і дещо відрізняється від загальноприйнятого його визначення яке було надано у розд. 1.4.

Згідно з „Господарським кодексом” підприємницька діяльність в Україні здійснюється на основі наступних принципів: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності;

вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;

встановлення цін на продукцію та послуг відповідно до закону;

комерційного розрахунку та власного комерційного розвитку;

вільного найму підприємцем працівників;

вільного розпорядження прибутком, що залишаються у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Головна мета першої, попередньої фази інноваційного процесу - отримати нові знання про закономірності розвитку природи та суспільства. В цій фазі виявляються можливості та умови використання наукових ідей в інтересах матеріального виробництва. У зв'язку з цим, наприклад виконують дослідження, пов'язані з вивченням властивостей різних видів сировини мінерального, рослинного та тваринницького походження, а також з вивченням різноманітних способів впливу на сировину, отримання сировини та матеріалів з заздалегідь заданими властивостями.

На фазі прикладних досліджень виявляють нові потреби народного господарства і населення; визначають напрямки удосконалення продукції, що випускається, розробки нових видів продукції і застосування нетрадиційних видів сировини, нових матеріалів; аналізують рівень технології, визначають шляхи її удосконалення і створення нових технологій; вивчають можливості більш раціонального використання виробничих ресурсів; виявляють напрямки удосконалення конструкції устаткування; проводять дослідження і розробки в області удосконалення організації виробництва, праці і управління, а також дослідження, зв'язані з поліпшенням умов праці, безпеки життєдіяльності, екології.

Результати досліджень оформляють у вигляді звітів, що містять рекомендації з виготовлення нової продукції, з створення нової техніки, розробки і використання нової технології, удосконалення організації виробництва і управління.

На третій фазі, у ході проектування визначають характер продукції, її конструкцію (рецептуру), масу і зовнішній вигляд, фізико-хімічні, біохімічні, техніко-економічні, ергономічні, екологічні й інші властивості.

Нова чи модернізуєма продукція повинна мати, у порівнянні з виробляємою, більш прогресивні характеристики як з позиції її використання, так і виготовлення. Нова продукція машинобудування повинна характеризуватися більш високими експлуатаційними показниками - потужністю, точністю, надійністю, економічністю. Нові харчові продукти повинні мати підвищену харчову цінність, збільшені терміни збереження і т.д.

Нова продукція повинна бути більш технологічною у виготовленні, витрати на її виробництво, у розрахунку на одиницю споживчих властивостей, повинні бути нижче, а використання сировини і матеріалів краще, ніж у продукції, що змінюється.

У цій фазі визначають склад і зміст технологічних операцій по перетворенню вихідної сировини і матеріалів у готовий продукт, роблять підбор і розміщення устаткування, розробляють технологічні режими і методи контролю якості, визначають кваліфікацію працівників, установлюють норми споживання матеріальних і трудових ресурсів.

Нова технологія повинна:

- забезпечувати виготовлення продукції високої якості в необхідних обсягах;

- створювати умови для найбільш раціонального використання робочої сили, техніки, сировини, матеріалів і інших засобів виробництва і досягнення на цій основі високої продуктивності праці і зниження собівартості продукції;

- забезпечувати здорові і безпечні умови праці.

Результати проектування оформляють у виді технічної документації - креслень, рецептур, технологічних регламентів, технологічних карт, норм, інструкцій, а також у виді дослідних зразків (партій) продукції.

Завершальна фаза інноваційного процесу зв'язана з матеріальною й організаційною підготовкою виробництва нової продукції і підготовкою до використання нової техніки, технології виробництва і управління.

У цій фазі виконують будівельно-монтажні роботи, проводять перепланування виробничих приміщень; купують чи виготовляють відсутнє устаткування, прилади, засоби механізації й автоматизації, сировину, матеріали, тару; проводять налагодження нового і переналагодження діючого устаткування; здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів для роботи на новому устаткуванні, з використанням нової технології, для випуску нової продукції; проводять освоєння і доведення нової продукції і технології до умов серійного і масового виробництва; здійснюють зміни організаційної структури апарата управління, розробляють необхідну організаційно-розпорядницьку документацію, вносять зміни в систему інформаційного і технічного забезпечення процесів управління виробництвом.

Фундаментальні дослідження не спрямовані безпосередньо на розробку нових товарів або послуг, але в багатьох випадках їх результати можуть послужити відправною точкою, інакше кажучи, первинною ідеєю для розробки нової продукції, нової технології або нових методів і форм організації та управління виробництвом.

Процес підприємництва можна схематично уявити у вигляді логічного ланцюжка дій, який розпочинається з пошуку нової комерційної ідеї та закінчується організацією виробництва і реалізації продукції, що базується на знайденій ідеї. Цей процес складається з п'ятьох чітко виражених стадій (див. рис. 3.1), виконання яких забезпечує матеріалізацію певної комерційної ідеї.

Придумати добру, працездатну ідею нелегко. Подібні ідеї виникають, як правило в результаті цілеспрямованого пошуку. У якості вихідної інформації використовуються думки споживачів та продавців, а також продукція, що пропонується на існуючих ринках.

Ідею нового продукту може підказати законодавчий акт. Наприклад, введення акцизних марок на алкогольні напої призвело до появи спеціального пристрою, який забезпечує наклеювання марки на пляшку.

Інформаційну основу комерційних ідей революційного або технологічного характеру складають рекомендації та висновки, які вміщуються у звітах про виконані НДДКР, наукових публікаціях, докладах тощо. Аналогічну роль видіграє патентна інформація.

Формуванню нової комерційної ідеї допомагає використання спеціальних методів підвищення творчої активності людини.

Цю стадію завершує якісна оцінка перспективності сформованої ідеї - її прибутковості, забезпечення ресурсами та відповідності особистим якостям підприємця та його інтересам.

На другій стадії процесу підприємництва проводиться кількісна оцінка можливості та доцільності реалізації комерційної ідеї, розраховуються необхідні витрати та очікуємий дохід. Для цього складається спеціальний документ - бізнес - план.

Бізнес - план розробляється з метою залучення ресурсів, в першу чергу - грошей, ззовні, а також для визначення орієнтирів (контрольних точок, етапів, найважливіших робіт) по яких можна робити висновки щодо ступеню реалізації комерційної ідеї.

Наступна, та безумовно, найскладніша стадія підприємницького процесу - своєчасне залучення потрібних ресурсів при мінімальній втраті контролю. Власники необхідних ресурсів - грошей, устаткування, приміщень, землі тощо, часто надають їх у розпорядження підприємця за умови контролю над їх використанням, тобто вимагають активної участі у процесі реалізації комерційної ідеї. Підприємець повинен намагатися зосередити у своїх руках як можна більший контроль над власністю, особливо на стадії створення підприємства. Значні витрати пов'язані із залученням ресурсів, а також втручання їх власників в процес реалізації ідеї можуть суттєво погіршити результати її реалізації.

На четвертій стадії процесу підприємництва принципові рішення щодо залучення ресурсів знаходять своє матеріальне втілення в ході створення підприємства.

Ця стадія передбачає реєстрацію підприємства (підприємця - фізичної особи), формування його матеріально-технічної бази, організації виробництва та управління.

Реалізація нової комерційної ідеї через канал внутрішнього підприємництва потребує здійснення на цій стадії комплексу заходів стратегічного характеру щодо розвитку діючого підприємства.

Завершальна стадія процесу підприємництва - припинення діяльності створеного підприємства та його ліквідація.

Ліквідація підприємства здійснюється: за особистою ініціативою підприємця (власника); після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його організації; згідно з рішенням господарського суду в разі неплатоспроможності підприємства та визнання його банкрутом.

Існує декілька методів генерації нових ідей, що можуть бути використані в підприємницькій практиці.

В основі методу мозкової атаки лежить ідея про те, що для пробудження творчої ініціативи людини варто його помістити в незвичайні умови, вирвати зі звичної обстановки, зробивши, приміром, учасником гри.

Метод мозкової атаки доступний кожному. Досить зібрати групу з 6-12 людей самих різних професій, що бажають взяти участь у розробці ідеї. Звичайно, більшість висловлених пропозицій виявляться на перевірку зовсім абсурдними, але серед них може промайнути і дійсно цікава думка.

Підготовка до дискусії починається з формулювання проблеми, що не повинна бути ні занадто загальною (це веде до „розкиду" ідеї, і щось конкретне одержати важко), ні занадто вузькою (це буде стримувати ініціативу).

Підприємець, що проводить мозкову атаку повинний строго дотримуватись декількох правил.

* Ніяких критичних зауважень на адресу учасників обговорення. Нехай усі висловлюються без зніяковілості.

* Заохочуйте вільний політ думки. Що оригінальній ідеї, то краще.

* Достаток ідей - запорука успіху. Чим вище купа сміття, тим більше шансів, що в ній відшукається перлове зерно.

* Ідея, як м'яч на полі, повинна бути підхоплена й обіграна всіма учасниками обговорення.

Не слід перетворювати мозкову атаку в нудотну ділову нараду. Нехай вона пройде весело, як гра, і найкраще без участі фахівців з проблеми, що, обговорюється. Вони як правило, не здатні вийти за рамки трафарету і схильні придушувати своїм авторитетом «профанів».

Метод запитальника допомагає виробляти нові ідеї шляхом використання списку питань і пропозицій, що мають відношення до аналізованої проблеми. Він застосовний як для розробки принципово нових рішень, так і для пошуку нових ідей у заздалегідь обкресленій області. Запитальник складають у довільній формі. Приведемо приклад універсального списку, де назва обговорюваного продукту замінена словом «це».

* Чи можна знайти для цього якийсь інший спосіб застосування? Чи можна по-іншому використовувати те, що відомо? Чи не знайдеться цьому іншого застосування, якщо його змінити?

* Чи можна це адаптувати? Чи є десь щось схоже? Чи не наводить це на інші ідеї? Може, щось таке вже було в минулому? Що можна скопіювати? Кого можна перевершити?

* Чи можна це модифікувати? Чи можна повернути це по-новому? Чи припустимо змінити зміст, колір, рух, запах, форму, силует? Що ще можна змінити?

* Чи можна це збільшити? Якщо так, те, що саме: час, частоту, потужність, розмір, щільність? Чи можна додати цьому нову цінність, додавши нову властивість? Чи можна включити до складу цього нові компоненти? Чи не варто продавати це в двох чи багатьох екземплярах?

З метою детальної перевірки життєздатності комерційної ідеї, визначення основних етапів її реалізації та залучення зовнішніх інвесторів необхідно розробити бізнес-план.

Потенційних інвесторів в бізнес-плані цікавить певне коло питань, в той самий час для підприємця корисним є сам процес відповіді на ті запитання, оскільки змушує його замислюватися про такі речі, як дохід, витрати, ґатункові гроші, незважаючи на те, що їх оцінка ґрунтується виключно на припущеннях.

Крім того, в процесі складання бізнес-плану підприємець замислюється над майбутнім, уявляє собі, які перепони можуть виникнути на шляху реалізації комерційної ідеї, критично оцінює власні сили. Може також трапитися, що складаючи бізнес-план підприємець дійде до висновку про неможливість або недоцільність реалізації розглядаємої ідеї. Це неприємний висновок, але краще його зробити як можна раніше, коли підприємство існує лише на папері, а витрати часу та грошей -незначні.

Розробці бізнес-плану передує збір вихідної інформації, в першу чергу, про обсяги потенційного попиту, особливості виробництва, юридичні аспекти майбутнього бізнесу.

Інформацію маркетингового характеру щодо попиту на товар або послугу, а також про товари - замінники, про можливих конкурентів і т.ін., можна отримати звернувшись до консалтингової фірми, або здійснивши власне дослідження. Джерелом подібної інформації можуть бути публікації галузевих асоціацій, органів держстатистики, дослідницьких центрів тощо.

Інформація техніко-технологічного характеру з описом технологічних процесів і відповідного устаткування, як правило міститься в технічній документації, яку розробляють науково-дослідні і проектні організації, а також у рекламних матеріалах підприємств - виробників. Значну частину необхідної інформації, якщо мова йде про рядове нововведення, можна отримати з перших рук, звернувшись до виробників аналогічної продукції.

Найбільш часто та легко використовуються внутрішні джерела: особисті кошти підприємця, прибуток та амортизація, продаж активів, скорочення оборотного капіталу, кредити постачальників.

В процесі реалізації комерційної ідеї весь прибуток отриманий в перші місяці та роки вкладається в розширення виробництва.

Іноді необхідні кошти можна отримати від продажу основних фондів, які мало використовуються. По можливості в стартовій ситуації краще брати устаткування, та приміщення в оренду, замість того, щоб купувати їх.

Друге короткострокове джерело коштів - скорочення короткострокових активів - запасів сировини та готової продукції, готівки тощо.

Підприємець, у деяких випадках, може отримати потрібні кошти за допомагаю кредиту у постачальників, затримавши оплату рахунків на декілька днів.

В свою чергу, здійснюючи швидку інкасацію грошей за власну реалізовану продукцію підприємець вивольняє кошти на інші потреби. Для харчових підприємств ця можливість обмежена, бо більшість торгових підприємств дотримуються політики відстрочки платежів.

Інші джерела фінансових ресурсів являються зовнішніми для підприємця. Зовнішні джерела оцінюють виходячи з можливого терміну та розміру плати за використання коштів, а також в залежності від ступеню втрати контролю над підприємством, що створюється.

Зовнішнє фінансування може мати форму кредитування або участі у статутному фонді.

Кредитування передбачає використання ссудних інструментів. В цьому випадку плата за їх використання не пов'язана з обсягом продажу і розміром прибутку, що буде отриманий в результаті реалізації комерційної ідеї.

Особливу форму кредитних відносин являє собою фінансовий лізинг, коли у розпорядження підприємця надаються не гроші, а устаткування, або транспортні засоби.

Фінансування через участь інвестора у статутному фонді підприємства, що створюється пов'язано з наданням йому права на отримання частки прибутку та розпорядження активами підприємства на пропорційній основі.

Лізинг, згідно з чинним законодавством - діяльність спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізинговою кампанією або фінансовою установою - лізингодавцем власного майна (основних фондів) підприємцю - лізиногоодержувачу у виключне користування за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Форма лізингу, відповідно до якої лізингодавець спеціально придбає основні фонди - предмет лізингу у виробника (постачальника) згідно з передбаченими підприємцем специфікаціями та умовами і передає їх у користування останньому за встановлену періодичну плату отримала назву фінансового лізингу [35]. Інша форма лізингу - коли лізингодавець передає підприємцю власне майно яке було набуто ним без попередньої домовленості з останнім, називається прямим або оперативним лізингом.

Підприємство - це організація яка створюється для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково - дослідної, торгівельної та іншої господарської діяльності.

Створення підприємства - є ініціативою підприємця але до участі у ньому він запрошує власників капіталу, менеджерів та виробничий персонал. Кожен з прямих учасників діяльності підприємства (див. рис. 6.1) має свої особисті мотиви, інтереси до співпраці в межах підприємства.

Для власників це - зростання вартості капіталу та отримання поточного доходу від нього; виробничий персонал заінтересований в отримані заробітної плати, вирішенні соціальних питань; менеджери - задовольняють потреби в самореалізації, визнанні та отриманні відповідної винагороди.

Підприємець ініціює створення підприємства, але надалі, в процесі його функціонування, він не має окремого статусу, виступаючи у ролі власника майна, що приймає активну участь в управлінні підприємством, або у ролі його керівника, що володіє часткою у статутному фонді підприємства.

Підприємство, як єдине ціле, характеризується виробничо-технічною, економічною та організаційною єдністю.

Використовуючи біологічний підхід до підприємства, весь термін його життя - від „дня народження” (державної реєстрації) до моменту закриття (виключення із держреєстру) можна умовно розділити на окремі фази: створення - ріст (розвиток) - функціонування - старіння - ліквідація, кожна з котрих характеризується певною внутрішньою структурою підприємства та динамікою показників його діяльності (обсяги реалізації продукції, прибуток тощо). Стратегічний вплив підприємця - прийняття рішень щодо модернізації продукції, припинення її виробництва, організації виробництва нових видів продукції, виходу на нові ринки тощо, приводить до того, що підприємство неодноразово, протягом життя, переходить із фази „функціонування” у фазу „ріст” та навпаки (див. рис.6.2).

Процес створення підприємства завершується його державною реєстрацієй та формуванням, у випадках передбачених чинним законодавством, статутного фонду підприємства. У відповідальності до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” на реєстрацію передбачено три робочих дні з дати отримання державним реєстратором усіх необхідних документів (див. табл. 6.4)

Таблиця 6.4 - Перелік документів необхідних для державної реєстрації підприємства

Тільки після отримання свідоцтва про держреєстрацію підприємство дістає право на функціонування. Державний реєстратор не пізніше наступного дня після видачі свідоцтва зобов'язаний надати відповідні відомості в органи статистики, державної податкової адміністрації, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування. Це дозволяє знову утвореному підприємству зареєструватися в вище перелічених установах.

Основу майна підприємницьких структур становить статутний фонд, за допомогою якого створюється і функціонує підприємство.

Завдання статуту - дати повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного господарського суб'єкта, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування і використання майна підприємства, розпорядження його коштами і прибутком. У цьому розумінні статут - це акт підприємства, що внутрішньо регламентується, доповнює та конкретизує більшість положень засновницького договору. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, на відміну від договору, докладніша і, як правило, складається з наступних розділів: „Загальні положення”, „Предмет (вид), основні цілі та напрямки діяльності”; „Зовнішньоекономічна діяльність”; „Права підприємства”; „Майно підприємства”, „Фонди підприємства”, „Виробничо-господарська діяльність”, „Управління підприємством та самоуправління трудового колективу”; „Організація та оплата праці”, „Розподіл прибутку (доходу)та відшкодування збитків”, „Облік, звітність і контроль”, „ Припинення діяльності підприємства (реорганізація та ліквідація

Господарськими товариствами визначаються підприємства створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна та участі в підприємницької діяльності товариства з метою отримання прибутку

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участь в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Виробничі кооперативи відносяться до підприємств колективної власності.