Особливості підприємницької діяльності у ринковій економіці

95

1. Загальна характеристика підприємницької діяльності

Лише у середині XX ст. склалося сучасне поняття підприємництва. Найбільш ґрунтовне визначення цього поняття належить Й. Шумпетеру. Функціональна роль підприємця полягає у здійсненні нових комбінацій, тобто отримання чогось іншого, що відрізняється від попереднього. Здійснення нових комбінацій передбачає:

- виготовлення нового продукту;

- впровадження нових технологій;

- освоєння нового ринку збуту товарів;

- освоєння нових джерел сировини і матеріалів;

- здійснення реорганізації структури галузі.

Шумпетер вперше розглядав підприємця як суб'єкта спеціального самостійного аналізу. Його теорія ґрунтується на принципі підприємництва, тобто активності підприємця як новатора, який не пристосовується до економічної кон'юнктури, а розгойдує і дезорганізує економічну систему, але одночасно вирішує її численні колізії між традиційною і нетрадиційною поведінкою. Ця теорія сьогодні є базовою для визначення поняття підприємець.

Головні риси підприємництва: ініціатива, ризик, відповідальність, планування, організація, контроль, свобода розпорядження коштами, пошук нових ефективних рішень.

Ефективна підприємницька діяльність вимагає наявності у суб'єкта господарювання певної сукупності прав і свобод.

Права підприємця:

- створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

- купувати повністю або частково майно і набувати майнових прав;

- самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

- укладати з громадянами угоди на використання їхньої праці;

- самостійно встановлювати форми і системи оплати праці для осіб, які працюють за наймом;

- отримувати будь-який не обмежений розмірами особистий дохід;

- брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціальним страхуванням.

Обов'язки підприємця:

- укладати трудові угоди (контракти) з громадянами, яких вони беруть на роботу за наймом;

- здійснювати оплату праці особам не нижче за мінімальні розміри, встановлені законодавством, забезпечувати охорону праці та інші соціальні гарантії;

- дотримуватися правил для забезпечення законних інтересів споживачів;

- забезпечувати високу якість і надійність виготовленої продукції;

- отримувати ліцензії для деяких видів дозвільної діяльності відповідно до чинного законодавства.

Підприємець персонально відповідає за зобов'язання, пов'язані з його діяльністю, своїм майном, за винятком того майна, яке згідно із законодавством не може бути стягнено, за охорону навколишнього середовища, дотримання заходів щодо техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни, за завдану шкоду і збитки.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вистачає для покриття заборгованості та відсутня можливість для фінансового оздоровлення підприємства. Найманому працівникові, який втратив працездатність, підприємець зобов'язаний відшкодувати витрати згідно із законодавством.

На відміну від державних і змішаних підприємств підприємництво має такі властивості:

- вищий рівень економічної відособленості і господарської самостійності у виборі видів діяльності, формуванні виробничих програм, виборі постачальників і споживачів. Одночасно зростає їх залежність від загальної ринкової кон'юнктури, інформації і зовнішнього середовища поєднання орієнтації на досягнення комерційного успіху з отриманням прибутку. Прагнення збільшити прибутковість може посідати підпорядковане місце в ієрархії тактичних цілей і потреб для створення передумов для досягнення стратегічного успіху (розширення ринку, підвищення цін на акції);

- підвищена майнова та особиста відповідальність за прийняття рішень, їх виконання і вміння передбачити та мінімізувати ризики від здійснення операцій.

Кожний підприємець вільно обирає вид діяльності згідно із чинним законодавством України. Зокрема, він може здійснювати виробничу, торговельну діяльність, діяльність у сфері послуг, займатися комерційним посередництвом, торгово-закупівельною діяльністю, діяльністю у сфері будівництва, інновацій, інвестування та ін.

Підприємницька діяльність класифікується за такими видами (табл. 1).

Таблиця 1 - Види підприємницької діяльності

За функціональними ознаками	За законодавчим обмеженням	За фазами відтворення
1 Виробництво товарів	1 Вільна діяльність	1 Виробниче підприємство
2 Торгівля	2 Дозвільна діяльність(ліцензія)	2 Комерційне
3 Надання послуг	3 Державна діяльність	3 Фінансове
4 Виконання робіт

Вільна підприємницька діяльність надає право підприємцю без обмежень здійснювати самостійну діяльність, що не суперечить законодавству.

Дозвільна діяльність передбачає отримання дозволу (ліцензії) на здійснення підприємницької діяльності і поділяється на чотири групи:

- виготовлення та реалізація нових продуктів і речовин (алкогольних напоїв, тютюнових виробів, ліків, хімічних речовин);

- транспорт і зв'язок (міжнародний, внутрішні перевезення, міжнародні і міжміські поштові перевезення та ін.);

- спеціальні роботи (геологорозвідка корисних копалин, виготовлення зброї і грошових знаків);

- надання громадянам спеціальних послуг (медичних, ветеринарних і юридичних).

Перелік видів державної діяльності наведений у частині 1 ст. 4 Закону України "Про підприємницьку діяльність". Державна діяльність здійснюється у таких сферах: виготовлення і реалізація наркотичних, психотропних і вибухових речовин, військової зброї і боєприпасів, ракетно-космічна галузь. Проведення ломбардних операцій поряд із державними підприємствами можуть здійснювати товариства з повною відповідальністю.

За фазами відтворення (виробництво, обмін, розподіл, споживання) виділяють три види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове.

Виробниче підприємництво є діяльністю, пов'язаною з виробництвом продукції, послуг, інформаційного забезпечення, духовних цінностей, які підлягають подальшій реалізації споживачам. При здійсненні виробничої діяльності виробництво є основною, а збут продукції другорядною діяльністю.

Частково фактори виробництва можуть належати підприємцю (робоча сила, накопичені ресурси), а інші потреби задовольняються шляхом їх придбання на стороні. У процесі виробництва підприємець може звертатися до послуг сторонніх організацій для виконання будівельних, монтажних робіт, транспортних і інтелектуальних послуг. У цьому випадку сторонні організації виступають як посередники між підприємцем і споживачем.

Для успішної підприємницької діяльності виробник повинен аналізувати кон'юнктуру ринку, визначити конкурентні переваги товару, який пропонує ринку. Якщо виробник пропонує інноваційний товар, він повинен враховувати його життєвий цикл і визначити ефективність товару, порівнюючи майбутні витрати і доходи, які підприємець сподівається отримати у майбутньому.

У комерційному підприємництві визначальну роль відіграють товарно-грошові і товарно-обмінні операції, які визначають його зміст. Основу комерційної діяльності складають операції і угоди купівлі-продажу товару. Ефективність комерційної діяльності визначається співвідношенням витрат і надходжень на придбання і реалізацію товару та надходженнями від його реалізації у відповідні періоди.

Комерційна діяльність ґрунтується на таких принципах:

- організаційно-господарська незалежність, самостійність і свобода вибору суб'єктами господарювання організаційно-правових форм і видів торговельної діяльності, спеціалізація з асортиментного профілю підприємств та методів обслуговування покупців;

- відсутність дискримінації, доступність комерційних послуг для усіх категорій клієнтів, пріоритетне урахування їх інтересів;

- цивілізованість - високий рівень обслуговування;

- конкурентоспроможність - ефективне функціонування в умовах конкурентного середовища за умов дотримання антимонопольного законодавства.

2. Малий бізнес у ринковій економіці

Мале підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, який може здійснювати усі види діяльності, не заборонені законодавством, на власний ризик з метою отримання доходу. При визначенні поняття "мале підприємство" потрібно враховувати не тільки кількісні показники, а й якісні, такі, як правова незалежність, єдність права власності та самостійне управління фірмою, безпосередній характер відносин між господарем і найманими працівниками, повна відповідальність за кінцеві результати діяльності, обмежений ринок збуту, сімейне віддання справі. Тобто, як бачимо, суб'єктами підприємництва можуть бути тільки економічно незалежні особи.

Таким чином, малі підприємства є організаційно-економічним видом підприємств, які відповідно до ст.2 Закону України "Про підприємства в Україні" визначають за показником чисельності працівників або річного валового доходу.

Малий бізнес - це провідний сектор ринкової економіки, є основою дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику валового внутрішнього продукту, ступінь демократизації суспільства; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку товарами та послугами, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; характеризується високою мобільністю, раціональними формами управління; формує соціальний прошарок підприємців-власників - основу середнього класу; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

І на малих, і на великих підприємствах підприємець виконує певні функції, специфічні саме для даного виду діяльності.

- Ресурсна функція полягає у тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання землі, сировинних ресурсів, капіталу, праці, грошей, інформації у процесі виробництва товару чи послуг, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність.

- Управлінська функція підприємця - це прийняття управлінських рішень на всіх етапах виробничої та збутової діяльності, здійснення планування, організації, контролю, мотивації виробництва.

- Інноваційна функція - це здійснення інновацій (нововведень), тобто новаторство, освоєння нової продукції, нових технологій і нових форм організації праці, пошук нових каналів збуту, нових засобів задоволення потреб споживачів та ін.

- Функція ризику передбачає необхідність прийняття таких рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але не гарантують його через мінливість та невизначеність економічної ситуації.

В Україні до малих підприємств відносять підприємства з чисельністю працюючих від 15 до 200 осіб залежно від галузі. У промисловості і будівництві такими є підприємства з чисельністю 200 осіб, у науці і сфері обслуговування - до 100 осіб, у невиробничій сфері - до 25 осіб, у роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

Для визначення категорій підприємств використовують два головні критерії: середньооблікову чисельність і валовий річний дохід.

Середньооблікова чисельність працівників за звітний період для окремих підприємств повинна становити:

- для мікропідприємств - до 10 осіб;

- для малих підприємств - до 50 осіб;

- для середніх підприємств - до 250 осіб;

- для великих підприємств - понад 250 осіб.

Обсяг виручки (валового доходу від реалізації продукції, робіт і послуг) за рік повинен становити:

- для мікропідприємств - 500 тис. грн.;

- для малих підприємств - 1 млн. грн.;

- для середніх підприємств - 5 млн. грн.;

- для великих підприємств - понад 5 млн. грн.

Наведені показники застосовуються для визначення, до якої групи належить підприємство через календарний рік з дати реєстрації підприємства.

Указом Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" суб'єктами малого підприємництва визначаються зареєстровані фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без отримання статусу юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційної форми власності, у яких середньооблікова чисельність за звітний період на перевищує 50 осіб і валовий дохід - 1 млн. грн.

До суб'єктів малого підприємництва не належать довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, а також суб'єкти, частка яких в уставному фонді понад 25%.

Функції малого підприємництва:

- створення ефективного недержавного сектору економіки, зорієнтованої на попит, стимулювання ділової активності і народження нової соціальної верстви підприємців-власників;

- сприяння демонополізації, приватизації і роздержавленню економіки;

- вивільнення державного сектору від виробництва нерентабельної продукції і сприяння підвищенню ефективності великих підприємств;

- створення нових робочих місць і подолання прихованого безробіття;

- сприяє процесу демократизації суспільства;

- орієнтація малого підприємництва на місцевий ринок і індивідуальний споживчий попит;

- долає дефіцит і сприяє макроекономічній стабілізації під час стагнації.

Однією із головних причин розвитку підприємництва у розвинених країнах є те, що велике виробництво не протиставляється малому. Усі форми підприємництва тут співіснують, дотримуючись принципу кооперування, причому великі підприємства не пригнічують малі підприємства, а взаємно доповнюють одне одного.

Головними чинниками, які пояснюють нестійкість малого підприємництва, є обмеженість фінансових ресурсів, нестабільність кон'юнктури ринку, нестабільність доходів, слабке сегментування власної частки ринку, ризики банкрутства, вузьке коло споживачів, велика інтенсивність конкуренції та ін.

На початку здійснення економічної реформи відбувалося швидке зростання сектору недержавної економіки. Воно супроводжувалося значним зростанням чисельності суб'єктів малих підприємств. Становлення малого підприємництва в Україні відбувається у динамічних, часто змінюваних умовах.

Найбільш інтенсивно відбувався розвиток підприємництва у 1992 р. після прийняття законів України "Про підприємництво" і "Про підприємства в Україні". Сприяли цьому і пільги в оподаткуванні, що, з іншого боку, спонукало до зменшення чисельності кооперативів.

У 1999 р. у порівнянні з 1991 р. кількість малих підприємств збільшилася у 10 разів, а фермерських господарств - у 17. Але у 1992-1993 рр. тенденція змінюється і проявляються тенденції у процесі становлення і розвитку малих підприємств. Це пояснюється змінами державної податкової політики, погіршенням загальноекономічної ситуації у країні, відсутністю допомоги з боку держави малим підприємствам та іншими факторами.

У цілому прогноз економічного розвитку малого підприємництва можна назвати несприятливим, що пояснюється скороченням чисельності працівників і зменшенням темпів зростання суб'єктів малого підприємництва. Головною умовою подолання негативних тенденцій має стати виважена державна політика з урахуванням галузевих та регіональних особливостей розвитку цього сектору економіки.

Актуальною проблемою, яка пов'язана з економічною і соціальною безпекою України, є існування і розвиток тіньової економіки. Тіньова економіка впливає на усі сторони економічного і політичного життя у країні. Частка тіньової економіки в Україні у 1995 р. становила більш ніж 40% валового внутрішнього продукту. Цей показник є критичним і несе з собою як економічну, так і політичну загрозу.

Тіньова економіка є економічною діяльністю фізичних і юридичних осіб, яка не враховується, не контролюється і не оподатковується державою і спрямована на отримання прибутку шляхом порушення чинного законодавства. Усі її види можна поділити на такі напрями:

- легальне виробництво товарів і послуг ("неформальна економіка");

- порушення у межах дозволеної економічної діяльності ("підпільна економіка");

- заборонені чинним законодавством види діяльності: рекет, корупція, кримінальний промисел ("незаконна економіка").

Порушення державних вимог і обмежень визначаються такими причинами:

- недосконалість і суперечливість законодавчої бази, яка регламентує підприємницьку діяльність;

- низька ефективність системи державного управління і некомпетентність програм, які вона реалізує;

- економічна вигода від порушень і обмежень;

- силовий державний і недержавний примус;

- наявність попиту на аморальні і соціально негативні товари (наркотики, зброя, проституція) .

Наймасовішим видом тіньової економіки є ухилення від сплати податків і обов'язкових платежів, способами таких ухилень є:

- нелегальне виробництво товарів;

- неврахований обіг товарів і послуг;

- незаконне отримання і використання податкових пільг;

- приховування реальних обсягів прибутків і доходів;

- прихований дохід (для фізичних осіб);

- штучне банкрутство і штучна неплатоспроможність;

- приховування або фальсифікація звітної документації і інформації про господарську діяльність;

- зміна резидентства суб'єкта економічної діяльності.

Для боротьби із тіньовою економікою потрібно здійснити такі заходи:

- створити відповідну законодавчу базу, у якій передбачити амністію тіньовому капіталу, а також зосередити правоохоронні органи на локалізацію організованої злочинності і кримінальних промислів;

- врахувати соціально - психологічні фактори (проведення правових, організаційних і економічних заходів протидії тіньовій економіці).

Розвиток підприємництва, легалізація його тіньового сектору не можуть вирішитися швидко. Зміни будуть визначатися залежно від успіхів реформування і трансформації економіки в Україні.

3. Способи організації бізнесу

Існують такі основні способи входження у бізнес: створення нової фірми; через систему франчайзингових договірних відносин; придбання фірми, яка вже функціонує.

Відправним моментом, з якого починається кожне нове підприємство, є ідея, покладена в його основу. Саме можливість реалізувати свою власну ідею належить до переваг цього способу організації бізнесу.

Ця ідея має такі переваги: оригінальність концепції бізнесу; повна свобода вибору сфери і виду бізнесу; відсутність ризику придбати фірму з поганою репутацією; можливість реалізації творчого потенціалу підприємця.

Серед прогнозованих недоліків можна виділити такі: відсутність сформованого попиту на товари фірми; відносно великі витрати на придбання факторів виробництва; відсутність досвіду роботи з постачальниками, банками та іншими суб'єктами ринку, повільний темп входження в бізнес; відсутність "імені" в момент виходу на ринок і, як наслідок, інертне відношення споживачів до товарів фірми.

Виробнича і організаційна структури можуть бути визначені керівником підприємства (власником) залежно від виду діяльності, його цільової орієнтації. Для малих підприємств обов'язковою умовою є наявність таких спеціалістів:

- виконавчий директор, який має організаторські здібності, знає основи бухобліку, маркетингової і рекламної діяльності;

- головний бухгалтер з досвідом роботи у комерційних структурах;

- менеджер з рекламної діяльності та маркетингу;

- менеджер з реалізації товарів і послуг.

Серед принципових факторів, які впливають на розміщення підприємства, є: забезпечення робочою силою; сировиною і матеріалами; транспортом; сервісним обслуговуванням, наявність певних пільг, близькість ринку.

Після вибору регіону розміщення підприємства необхідно визначити, де розмістити його всередині цього регіону. При цьому доцільно керуватися такими критеріями:

Місто має високу вартість земельної ділянки, достатньо кваліфікованої робочої сили з високим попитом на неї. Як результат - значний оборот робочої сили, хороші транспортні потужності, високий рівень послуг (банки, готелі), але є труднощі з отриманням земельної ділянки.

Приміська зона - середня за рівнем вартість землі, середні податкові платежі, достатні умови для відпочинку, менші проблеми з отриманням земельної ділянки, краще транспортне забезпечення поставок сировини і готової продукції, ніж у місті, достатній рівень обслуговування, можливе залучення кваліфікованої робочої сили із міста, але є проблеми з транспортом і паркуванням.

Сільська місцевість має низьку вартість землі, можливість отримати дотації місцевих і центральних державних органів, низькі податки і платежі, достатня пропозиція некваліфікованої робочої сили, обмеженість транспортних можливостей, недостатній рівень комерційних послуг.

Підприємства роздрібної торгівлі розміщують біля населених пунктів. Кількість споживачів, їх споживча здатність будуть визначати розмір магазину і величину інвестицій на його створення. Для зниження витрат підприємства гуртової торгівлі розміщують у сільській місцевості.

У роздрібній торгівлі з'явилися "гіпермаркети", які розміщують на околицях міст. Цей вид торгівлі забезпечує економію коштів, але його недоліком є залежність від категорії споживачів, які мають автотранспорт.

Для торговельного підприємства велике значення має вибір приміщення для організації його діяльності. Дешеві приміщення вибирають підприємства, у яких високі прибутки, низький оборот, потреба додаткового місця для великих вітрин, стійкий попит, високі збутові витрати, посилена реклама і товаропросування.

Приміщення з високою орендною платою більше підходить для підприємств, які відводять вагоме місце вітринам, мають високий оборот, низький валовий прибуток, звертаються до випадкових покупців, мають низькі накладні витрати на одиницю продукції, менше займаються рекламою.

Крім зазначених, при виборі приміщень потрібно брати до уваги фактори, які диктуються місцевими умовами. Наприклад, у деяких великих торговельних зонах успішно діють магазини електроприладів, тканин, килимів, меблів, тому що великий потік покупців у цих місцях сприяє збільшенню товарообігу.

Розміщення виробничих підприємств залежить від розміщення постачальників і споживачів. Якщо у процесі виробництва знижується вага або кількість продукції, то воно розміщується біля сировинної бази (металургійний завод, завод харчових концентратів). Якщо процес виробництва додає вагу, то підприємство розміщується ближче до ринку, за рахунок цього воно економить на транспортних витратах.

Близькість до ринку, як правило, домінує над близькістю до сировини. Однак можуть мати місце і окремі винятки. Це стосується виробництв, які мають великі відходи або підприємство виробляє товар, який швидко псується (деревообробні, консервні заводи).

Певні особливості в розміщенні мають підприємства сфери послуг. Розміщення сервісних фірм залежить від виду послуг, які вони надають клієнтам. Так, наприклад, салон краси, майстерня з ремонту одягу, ремонт телевізора не обов'язково вимагають дорогих приміщень. Вони тісно пов'язані з місцем проживання клієнтів і тому їх розміщують у місцевих торговельних районах як додаток у великих універмагах або в окремих приміщеннях. Але попит на приміщення серед сервісних підприємств різний. Салони краси повинні розміщуватися у привабливих, затишних і зручних приміщеннях. Майстерні з ремонту взуття мають розміщуватися ближче до споживача їх послуг. Для туристичних агентств важливо мати приміщення на багатолюдних вулицях, щоб пішохід міг зайти туди з цікавості. Багато фірм можуть надавати послуги телефоном, але й для них важливо бути помітними з вулиці.

Таким чином, проходження усіх етапів на шляху створення власного бізнесу - це велика школа гарту на ринку на шляху до реалізації своєї ідеї для кожного підприємця, а кожний вдалий крок - це є міні-успіх.

Найчастіше франчайзинг виникає у галузі торгівлі, послуг і харчування. Його можна розглядати як метод організації бізнесу, що ґрунтується на угоді між великими корпораціями (франчайзери) із малими фірмами (франчайзі) або окремими підприємцями на засадах системи взаємовигідних пільг і привілеїв.

Франчайзер надає право малому підприємцю вести справу відповідно до угоди на визначеній території протягом обумовленого відрізка часу, забезпечуючи його своїми товарами, рекламними послугами, технологіями і фірмовим знаком. Франчайзі здійснює діяльність під керівництвом франчайзера, який забезпечує його послугами менеджменту, маркетингу і надає йому інформацію про стан ринку.

Система франчайзинових відносин зменшує ризик на початку підприємницької діяльності, тому що забезпечує франчайзі-бізнес під добре відомим товарним знаком, гарантує його якість, забезпечує вищий рівень підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, здійснює пільгове фінансування і кредитування угод, забезпечує ефективне інвестування капіталу.

Одночасно укладення франчайзингової угоди для підприємця означає значні обмеження у прийнятті самостійних рішень, зменшення доходу, необхідність дотримання операційних стандартів, які встановлює франчайзер.

При придбанні існуючого бізнесу потрібно добре вивчити предмет купівлі за такими аспектами: фінанси, маркетинг, операційна діяльність, мотивація продавців і перспективи. При оцінці фінансового стану потрібно ознайомитися із фінансовими документами, впевнитися у їх точності, проаналізувати інформацію аудиторських перевірок, провести інвентаризацію майна, порівняти показники фірми із середньостатистичними і оцінити альтернативні шляхи вкладання інвестицій.

При придбанні існуючого бізнесу підприємець повинен звертатися до консультантів-професіоналів, зокрема адвоката, бухгалтера, до спеціалістів з нерухомості, бізнес-планування та інших сфер з метою отримання корисних рекомендацій.

Варіантів придбання існуючого бізнесу може бути кілька, тому говорять про нове придбання, коли підприємство купують повністю, із його філіалами і підрозділами (поглинання), і воно фактично перестає існувати як незалежна господарська одиниця, або часткове, коли купують один із філіалів діючого підприємства.

На вибір придбання вливають мета, фінансові можливості покупця, тип підприємства, його вартість і стратегічні перспективи.

Таким чином, при здійсненні операції купівля-продаж підприємства важливо пам'ятати про те, що саме є предметом угоди - цілісний майновий комплекс, корпоративні права, юридична особа як єдиний об'єкт або щось інше. Якщо продаються тільки корпоративні права, то вони мають тільки договірну власність (за домовленістю).

Якщо купується цілісний майновий комплекс, то тут зовсім інша ціна з прив'язкою до балансової вартості.

Визначення корпоративних прав наведено у п.1.8. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" від 28.12.94 р. № 334/94 - ВР (із наступними змінами і доповненнями).

Визначення цілісного майнового комплексу дається у п.3.2.8. ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість". Якщо мова йде про громадян - власників, то на практиці купівля-продаж підприємств здійснюється шляхом простої реєстрації зміни власника.

Найскладнішим питанням при купівлі підприємства є визначення його вартості.

Для оцінки фірми існують три методи: балансовий, метод доходів і ринковий.

Коли дохід фірми визначає вартість її майна і витрати на створення нового бізнесу не дуже перевищують вартість майна бізнесу, який купують, то використовують балансовий метод.

Метою купівлі бізнесу є купівля майбутнього доходу, тому більш поширеним є метод доходів (додаткових доходів, капіталізованих доходів, майбутніх доходів).

Ринковий метод оцінки вартості фірми ґрунтується на розрахунку коефіцієнтів середньої ціни однієї акції і суми чистих річних надходжень фірми.

У випадку, коли купівля фірми пов'язана з обміном акцій, то слід визначити коефіцієнт обміну акцій, тобто скільки акцій компанія-покупець може дати компанії, яку купують, щоб її акціонери погодилися обміняти свої акції.

Кожний із методів має свої переваги і недоліки, тому вартість об'єкта, який купують, потрібно визначати кількома методами, обравши при цьому оптимальний варіант для конкретного випадку. Кінцева ціна встановлюється шляхом переговорів між покупцем і продавцем.

4. Вибір виду підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність - це діяльність, яка не заборонена чинним законодавством, спрямована на отримання доходу і ведеться за рахунок коштів власника. Існують такі види підприємницької діяльності: виробнича, комерційна, фінансова, посередницька, страхова, які підприємець обирає самостійно, без примусу з боку держави.

Виробнича діяльність - це діяльність у сфері виробництва товарів та послуг; комерційна - у сфері реалізації товарів та послуг; фінансова - у банківській та кредитній сферах; посередницька - щодо надання юридичних, економічних та інших видів послуг населенню та підприємствам, при купівлі-продажу товарів (послуг); страхова - щодо страхування життя людей, матеріальних цінностей, підприємницького ризику тощо. В Україні поки що найбільш вигідні фінансове та комерційне підприємництво, а найменш прибуткове - виробниче. Причина цього полягає у тому, що в умовах переходу до ринкової економіки вкладати кошти у розвиток промисловості ризиковано, оскільки ці кошти можуть дати прибуток через кілька місяців, років, а то і принести збиток. Крім того, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність чіткої правової бази також призводить до того, що більшість підприємців не ризикують вкладати кошти у сферу виробництва. Проте вкладання коштів у торгівлю, наприклад, більш вигідне, тому що швидкий оборот капіталу й інфляція не встигають обезцінити вкладені кошти.

В Україні заборонена підприємницька діяльність у сферах виробництва зброї, вибухових, токсичних речовин, наркотиків тощо, а обмежується у таких сферах як, виробництво алкогольних, тютюнових виробів; мисливської зброї; торгівля алкогольними та тютюновими виробами, медикаментами тощо.

Забороняється роздрібна торгівля алкогольними напоями у дрібно-роздрібній мережі, з рук, з лотків, на ринках (крім розміщених на них підприємствах громадського харчування), а також у необладнаних і непристосованих для зберігання і продажу приміщеннях. У свою чергу за наявності ліцензій торгівля алкогольними напоями дозволяється, якщо суб'єкт господарювання забезпечив стан приміщень для роздрібної торгівлі зазначеними товарами згідно із всіма нормами, має закрите приміщення з торговельним залом площею не менше 20 м²; в наявності є електронні контрольно-касові апарати або товарно-касові книги; приміщення обладнане відповідним торговельно-технологічним устаткуванням, охороною і протипожежною сигналізацією, має достатнє освітлення, опалення і вентиляцію.

Докладніше про особливості підприємницької діяльності в Україні дивіться Господарський кодекс України, який почав діяти з 01.01.2004 року. Відповідно втратили чинність такі Закони України, як "Про підприємництво" (1991 р.), "Про підприємства в Україні" (1991 р.).

Підприємницькою діяльністю мають право займатися як громадяни України, так і іноземні відповідно до законів України фізичні та юридичні особи. Згідно із законодавством, зокрема Законом "Про власність", такою діяльністю можуть займатися підприємства різних форм власності: приватні, колективні, державні, спільні.

Фізична особа-підприємець - це громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, зареєстрований у державних органах і сплачує відповідні податки. Відповідно до чинного законодавства місцеві органи влади мають дати йому дозвіл для заняття певним бізнесом.

Згідно із новим Цивільним кодексом України (ЦКУ) неповнолітнім (від 14 до 18 років) дозволяється бути учасником (засновником) юридичних осіб - фірм, товариств (якщо це не заборонено законом чи установчими документами самої юридичної особи). Тобто формально з 14 років можна заснувати фірму, а з 16 років реєструватися підприємцем.

У главі 5 Цивільного кодексу України чітко розписані права і обов'язки фізичної особи - підприємця. Так, згідно із статтею 52 цього кодексу передбачено, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Юридична особа - це підприємство, яке веде самостійний баланс, має розрахунковий рахунок у банку, печатку, зареєстроване в органах державної влади тощо (докладніше про це дивіться Главу 7 Цивільного кодексу України). Підприємництво в Україні здійснюється у будь-яких організаційних формах, передбачених Законом, на вибір підприємця чи засновників підприємства.

Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян: військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть бути зареєстровані як підприємці особи, які мають непогашену судимість за крадіжку, хабарі та інші корисливі злочини, а також недієздатні громадяни. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових осіб органів влади обмежується конституцією України (стаття 69).

Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється за допомогою прямих і непрямих методів. Прямі методи - це застосування адміністративних заходів, юридичних норм. Непрямі - це використання різних економічних важелів (встановлення податків, мита, цін, пільг тощо).

Держава підтримує конкуренцію між підприємцями, бореться з недобросовісною конкуренцією, зі зловживанням монопольним становищем окремих великих фірм на ринку, з дискримінацією суб'єктів господарювання, захищає право на інтелектуальну власність та права споживачів тощо.

Монопольним вважається становище на ринку виробника, частка якого на ринку товару перевищує 35%. Монопольним вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50%; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70%.

Зловживанням монопольним становищем на ринку насамперед визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим виробникам чи споживачам; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання; 7) створення перешкод доступу на ринок чи виходу з нього іншим суб'єктам господарювання тощо. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

У разі, якщо суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень, але якщо згоду на це дасть відповідний суд. При інших порушеннях законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет може накладати штрафи (до 20000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Із кожним роком держава посилює контроль за використанням права на інтелектуальну власність. До поняття "інтелектуальна власність" належить промислова власність (винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг), а також твори літератури, мистецтва, типології інтегральних мікросхем, комп'ютерні програми. Причому ті складові інтелектуальної власності, які не належать до промислової власності, підпадають під дію не патентних законів, а закону з авторських прав. Відповідно до статті 176 Кримінального кодексу незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дисках, інших носіях інформації, а також інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, караються штрафом від 100 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років із конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, караються штрафом від 200 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на такий самий строк із конфіскацією всіх примірників, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення.

З кожним роком покращується ситуація із рекламою, яку держава взяла під особливий контроль. Внесені суттєві зміни у законодавство про рекламу (дивіться докладніше про це Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про рекламу" від 11.07.2003 р. № 1121-IV). Цим законом забороняється недобросовісна реклама, а порівняльна реклама ставиться під жорсткий контроль держави. Основними державними органами, які контролюють ситуацію на рекламному ринку України, є: Антимонопольний комітет, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Відповідно ці органи можуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування. Особи, винні у порушенні законодавства про рекламу (як рекламодавці, так і виробники реклами), несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

За порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, на них накладається штраф у розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадянам. При продажу товарів зі складів та підсобних приміщень підприємств державної торгівлі і споживчої кооперації, а також при приховуванні товарів від покупців на відповідних працівників державної торгівлі та споживчої кооперації накладається штраф від одного до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють ці розрахунки, у розмірі від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Докладніше про державне регулювання розвитку підприємництва в Україні дивіться в главах 2 - 4 Господарського кодексу України (2004 р.)

5. Права і обов'язки державних органів контролю щодо підприємницьких структур

Право на перевірку діяльності підприємницьких структур мають такі державні органи України:

1) Міністерство аграрної політики.

2) Міністерство екології та природних ресурсів.

3) Міністерство охорони здоров'я.

4) Міністерство праці та соціальної політики.

5) Міністерство фінансів.

6) Державний комітет із будівництва, архітектури та житлової політики.

7) Державний комітет із земельних ресурсів.

8) Державний комітет промислової політики.

9) Державний комітет у справах охорони державного кордону.

10) Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації.

11) Державний комітет статистики.

12) Пенсійний фонд.

13) Головне контрольно-ревізійне управління.

14) Антимонопольний комітет.

15) Державна податкова адміністрація.

16) Державна митна служба.

17) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

18) Державний департамент ветеринарної медицини.

19) Правоохоронні органи.

20) Органи державної служби з карантину рослин.

21) Державна інспекція з контролю за цінами.

22) Органи санітарно-епідеміологічного нагляду.

23) Державна служба експортного контролю.

24) Органи пожежного нагляду.

25) Державна інспекція з контролю якості лікарських рослин тощо.

Державне втручання органів контролю у діяльність підприємницьких структур суттєво обмежив Указ Президента України "Про деякі заходи з врегулювання підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 р. № 817/98. Відповідно до нього дозволяється не частіше, ніж раз на рік, проводити планову виїзну перевірку підприємства. У свою чергу, позапланова перевірка проводиться лише за певних обставин, серед яких: підприємство вчасно не подало документи обов'язкової звітності; під час зустрічної перевірки виявлено, що підприємство порушило певні норми законів; підприємство реорганізовується або ліквідується тощо. Планову виїзну перевірку всі контрольні органи мають проводити одночасно в той день, який визначить ДПА, а термін такої перевірки не повинен (для більшості підприємств) перевищувати 30 робочих днів.

Головна функція податкових органів - забезпечення податкових надходжень до бюджетів різних рівнів. Докладніше про функції податкових органів України можна довідатися із Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Особливістю діяльності податкових структур є те, що, крім планових та позапланових перевірок, вони можуть здійснювати й оперативні перевірки підприємств сфери послуг, громадського харчування, торгівлі. Під час цієї перевірки інспектори можуть обстежувати, крім виробничих приміщень, ще й складські, а також торговельні приміщення. Водночас податковий інспектор, який прийшов на перевірку, зобов'язаний зареєструватися в журналі реєстрації перевірок і подати керівникові фірми посвідчення на перевірку, яке є дійсним тільки на час перевірки (керівник фірми має право передзвонити у відповідну податкову організацію, яка дала дозвіл на перевірку).

У ДПА України створено спеціальний підрозділ - державну податкову міліцію, головною функцією якої є контроль за дотриманням податкового законодавства. Крім того, вона може займатися оперативно-розшуковою діяльністю, кримінально-процесуальною діяльністю тощо. Її діяльність регулюється Законом України " Про державну податкову службу в Україні" (від 04.12.1990 р. №509-XII) та Законом України "Про міліцію" (від 20.12.1990 р. №565-ХІІ).

Податкові органи, насамперед податкова міліція, мають право вилучити певні документи фірми, якщо остання приховує доходи від оподаткування. Але вилучатися документи можуть тільки на підставі вмотивованої постанови відповідного органу державної податкової служби. В той же час не дозволяється вилучати документи, що становлять державну і комерційну таємницю. Податківці мають право вилучити тільки ті документи, які свідчать про фінансово-господарську діяльність підприємства, їм заборонено робити будь-які позначки та написи на вилучених на підприємстві документах. Перед вилученням документів, які підлягають вилученню, податківець подає керівникові фірми постанову про вилучення документів. З оригіналів вилучених документів він знімає копії у присутності представника фірми, які передаються (завірені в установленому порядку) керівникові чи представникові фірми. Факт вилучення документів протоколюється, а одна з копій вручається посадовій особі підприємства (на випадок розгляду справи у суді).

Крім вказаних прав і обов'язків, податкові органи можуть зупинити банківські операції будь-якої підприємницької структури, якщо вона порушує податкове законодавство і не виконує відповідних застережень і приписів податкових структур. Передусім банківський рахунок може бути закрито при недотриманні процедурних вимог (недопущення посадових осіб податкових органів до обстеження обладнання, ЕККА, комп'ютерних систем, які застосовуються для розрахунків зі споживачами за готівку; неподання до податкових органів звітних документів; неподання до податкових органів свідоцтв про державну реєстрацію, ліцензій, патентів, інших дозвільних документів), за порушення правил податкового обліку, за порушення правил реєстрації, а також за неплатоспроможність перед державою. Всі ці дії здійснюються ДПАУ на основі "Положення про зупинення операцій платників податків на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах" (документ затверджено в наказі ДПАУ за № 191 від 23 квітня 1998 р.), інших законодавчих і нормативних актів.

Одним із головних завдань санітарно-епідеміологічної служби (СЕС) є санітарно-епідеміологічний контроль у сфері підприємництва. СЕС підпорядковується Міністерству здоров'я, а посадові особи цієї служби мають повноваження діяти тільки на відповідних адміністративних територіях (тільки в певному районі чи області). Працівники цієї служби, крім нагляду за дотриманням санітарних норм, проводять державну санітарно-гігієнічну експертизу і видають (або не видають) відповідні дозволи, роблять приписи щодо виявлених правопорушень, контролюють їх усунення, а у випадку нереагування підприємств на їх приписи можуть поставити питання про зупинення діяльності підприємницької структури.

Головні санітарні лікарі відповідних адміністративних територій мають досить широкі повноваження щодо впливу на діяльність підприємницьких структур. Вони контролюють, як на підприємствах здійснюються санітарні та протиепідемічні заходи; вирішують питання про доцільність проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи товарів, у тому числі експортних; роблять висновок про відповідність санітарним нормам щойно збудованих чи реконструйованих об'єктів; дають згоду на виділення земельної ділянки під забудову та інших потреб; дають згоду на видачу дозволу на проведення певних видів діяльності (особливо коли це стосується загрози здоров'ю людей); мають право безперешкодно входити на територію підприємств і до всіх офісних приміщень, пред'являючи службове посвідчення; відбирати зразки сировини чи продукції для державної санітарно-епідеміологічної експертизи (але в межах розумного).

При порушенні з боку підприємницьких структур санітарного законодавства санітарні лікарі можуть вжити таких заходів: обмеження, тимчасова або повна заборона діяльності підприємства чи будівництва об'єкта; накладення тимчасової заборони на виробництво, використання та продаж певної продукції; зупинення чи призупинення інвестиційної діяльності; вказівка власникам підприємства щодо усунення від роботи певних осіб; вилучення небезпечних для здоров'я продуктів чи хімічних речовин.

При перевірках (планових чи позапланових) службові особи СЕС можуть вжити до підприємства таких адміністративно-запобіжних заходів: обмеження діяльності; тимчасова заборона діяльності, припинення діяльності взагалі, заборона діяльності.

Крім того, посадові особи СЕС можуть накласти на підприємницькі структури такі фінансові санкції: штраф обсягом 25% вартості документації - за розроблення і використання документації, що не відповідає вимогам санітарних норм; штраф обсягом 100% вартості реалізованих товарів - за продаж забороненої продукції; штраф обсягом 100% вартості продукції - за виробництво або продаж небезпечної продукції; штраф обсягом 100% вартості проданих товарів - за реалізацію імпортної продукції, що не відповідає національним стандартам безпеки; штраф обсягом 25% вартості продукції, виготовленої протягом усього часу уникнення контролю, - за ухилення від контролю продукції з боку посадових осіб СЕС. Крім штрафів, за порушення санітарних норм передбачена адміністративна відповідальність, а в деяких випадках - карна відповідальність.

Усунувши порушення, виявлені СЕС, підприємство може відновити свою діяльність тільки після одержання дозволу на це. Таким дозволом є письмове рішення особи, що оформила постанову про порушення санітарних норм, або рішення органу, який цю постанову скасував.

Основними нормативними актами, якими керується СЕС, є Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні" (№1109 від 22.06.1999 р.); Наказ Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження Інструкції про порядок застосування державною санітарно-епідеміологічною службою адміністративно-запобіжних заходів (обмеження, тимчасова заборона, припинення, зупинення)" (№67 від 14.04.1995 р.).

Основним документом, який регулює діяльність пожежних органів, є Закон України "Про пожежну безпеку" (№3745 - XII від 17.12.1993р.), зі змінами і доповненнями. Безпосередній контроль за протипожежним станом приміщень, будівель і прилеглих до них ділянок здійснюють інспектори пожежного нагляду, які мають такі права: проводити пожежні перевірки приміщень, будівель та інших об'єктів підприємств у будь-який час; надсилати проінспектованим підприємствам розпорядження щодо усунення порушень і недоліків в організації пожежної безпеки; припиняти чи забороняти роботу підприємства або його виробничих підрозділів, якщо через порушення правил пожежної безпеки на фірмі виникла загроза пожежі або щось подібне до цього; контролювати рівень дотримання протипожежних вимог, визначених у нормах; притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб та інших працівників фірми, якщо з їхньої вини на ній порушуються правила пожежної безпеки; застосовувати штрафні санкції до підприємства за порушення вимог пожежної безпеки і невиконання розпоряджень посадових осіб пожежного нагляду. Штрафи можуть бути різні за різні порушення (від 0,5 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в деяких випадках ще більше).

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про пожежну безпеку" робота нових і реконструйованих виробничих, житлових та інших об'єктів, впровадження нових технологій, передання у виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин, механізмів, устаткування та продукції, оренда будь-яких приміщень без дозволу органів державного пожежного нагляду забороняється.

Одержання дозволів обов'язкове як для великих підприємств, так і для малих, які орендують чи то територію, чи частину приміщення.

Розгляд заяв на видачу дозволів на початок роботи приміщень покладається на органи державного пожежного нагляду. Підставою для видачі дозволу є висновок, що оформляється за результатами оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об'єкта чи приміщення, що проводиться органом державного пожежного нагляду протягом 30 днів з дня реєстрації заяви на проведення експертизи. Відповідно до тарифів на платні послуги, які надаються підрозділами Державної пожежної охорони ГУ МВС України, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 07.03.2001 року №611/215/194, наводиться їх типовий розрахунок. Для одержання дозволу власник (орендар) подає відповідному органу державного пожежного нагляду заяву за встановленим зразком, матеріали оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об'єкта чи приміщення, а для одержання дозволу на оренду приміщень - також копію договору оренди. Орган державного пожежного нагляду протягом п'яти робочих днів із дня подання заявником документів приймає рішення про видачу дозволу або про відмову у його видачі у разі виявлення фактів порушення правил пожежної безпеки, що може призвести до виникнення пожежі або перешкод при її гасінні та евакуації людей. Копія обґрунтованого рішення про відмову у видачі дозволу надсилається заявникові. Власник (орендар) може оскаржити рішення про відмову у видачі дозволу або його скасування до вищого органу державного пожежного нагляду або господарського суду.