Підприємництво і бізнес-культура
Поняття та природа підприємницької діяльності. Спектр поглядів на підприємництво в контексті історичного розвитку. Потреба у виникненні бізнесу, підприємництво як його елемент. Основні форми бізнесу. Забезпечення та планування підприємницької діяльності.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.04.2015 |
| Размер файла | 197,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
3. Поняття традиційного ділового гардеробу для бізнес-леді
Жінкам дрес-етикет надає більше можливостей у виборі одягу, ніж чоловікам. Це дозволяє дамам добирати колір тканини, фасон, які найкращим чином відповідають їхнім уподобанням, особливостям фігури. Однак, треба враховувати деякі загальноприйняті правила. Перш за все, в силу більшої варіативності жіночого одягу слід особливо прискіпливо слідкувати за його відповідністю часу й обставинам. Так, на думку іноземних фахівців з дрес-коду, наших співвітчизниць пізнають за кордоном, крім усього іншого, й по тому, що вони дуже часто "виглядають удень, як увечері" (мається на увазі надмірна нарядність).
Жінка повинна виглядати професійно, по-діловому й охайно. У жодному випадку не можна одягатися яскраво, пишно. Для офіційно-ділової обстановки не підходять ні глибоке декольте, ні міні-спідниця. Діловій жінці краще підбирати спідницю італійської довжини: до середини коліна. Рекомендований стандарт для ділового гардеробу - костюм зі спідницею або плаття-костюм. Якщо піджак однобортний, його можна не застібати. Двобортний піджак повинен бути завжди застібнутим. Існують різні точки зору щодо брюк і брючних костюмів у гардеробі ділової жінки. Так, деякі фахівці з дрес-коду вважають, що в брючному костюмі жінка виглядає недостатньо авторитетно. Плаття також не створює такий сильний професійний імідж, як костюм. Водночас, плаття, пошите в стилі пальта (ґудзики спереду розташовані згори донизу) має більш діловий вигляд, ніж плаття стилю блузки (ґудзики спереду розташовані лише до лінії поясу).
Костюм повинен бути з вовни або із тканини, схожої на вовну. Для денного одягу не підходять оксамит, тафта, прозорий капрон, шифон, мереживо, блискучий шовк, вишивка перлами й бісером. Традиційними для ділового одягу жінки вважаються сірий, темно-синій, маслиновий, бордовий кольори. Для весняних і літніх костюмів - кольору слонової кістки, какао, беж. В ансамблі одягу краще мати не більше трьох кольорів, причому вони добираються таким чином, щоб підкреслити основний, домінуючий колір, або створити із ним контраст.
Вважається, що колір костюму може підвищувати або зменшувати ауру влади й привабливості людини. Щоб виглядати більш владно, варто носити однотонні сині та темно-сірі, темно-сині в смужку й темно-сірі в смужку костюми. Також підходить середньої насиченості синій однотонний, середньої насиченості смугастий сірий, середньої насиченості смугастий синій костюми. Для створення іміджу не дуже владної людини треба носити середньої насиченості сірий однотонний костюм. Для демонстрації мінімуму владності можна надягати світло-сірі або світло-сині однотонні костюми. Червоний варто одягати на багатолюдні заходи, свята, що допоможе виділитися в натовпі. Для виступу з промовою жінці можна одягнути темно-червоний костюм.
Діловій жінці необхідно обережно ставитись до в'язаних речей. Основна вимога до них - висока якість дизайну й виконання, авторська оригінальність.
У діловій, офіційній або урочистій обстановці колготи або панчохи завжди обов'язкові. Діловий дрес-код передбачає туфлі-човники із закритими п'яткою й носком. Колір взуття повинен відповідати або бути на тон темнішим від кольору найнижчої деталі одягу (подолу спідниці).
Аксесуари ділової жінки повинні бути високого ґатунку. Слід віддавати перевагу сумкам та портфелям зі шкіри. При цьому варто уникати ярликів дизайнерів на сумках.
4. Неформальні робочі ситуації
Віддавна люди сприймали досягнення мети в результаті спільної праці як привід для радості. У колективній пам'яті лишалася оцінка: коли ми працюємо разом, усе можливе - будь-то полювання, збір урожаю чи перемога в битві з ворогом. Архетип такого сприйняття свята живий і в душі сучасної людини. Ось чому святкові заходи такі важливі для колективу - це зовсім не данина моді, а насущна потреба групи людей: переконатися в здатності спільними силами вирішувати проблеми. Тому корпоративна вечірка - важливий важіль управління персоналом, що допомагає акцентувати увагу на тому, що в колективу є майбутнє.
Форми святкування несуть на собі глибокий відбиток культури й епохи. Наприклад, за Радянського Союзу добровільно-примусові торжества з обов'язковим застіллям відображали характер авторитарної влади, люди були зобов'язані виражати радість із приводу "успіхів соціалізму, який переміг". Свята із застіллям у часи тотального дефіциту були таким же елементом культури, як і фасади будинків-"сталінок", прикрашені рогами достатку й виноградних грон. У пострадянський період свята на роботі закономірно зникли, оскільки були неясні цілі, яких можна досягти спільною працею. З настанням відносної економічної стабільності корпоративні заходи стали відроджуватися в новій формі, співзвучній духу часу.
Успішно й ефективно працююча команда має потребу в цікавому, активному й комфортному відпочинку. Справі, безумовно, - час, а розвагам - усього лишень година. Але провести цю годину потрібно так, щоб не втратити час і гроші, інакше - навіщо? Правильний підхід до організації неформального спілкування, дійсно, в змозі обернути співробітництво колег на справжню командну роботу. Одначе, аби корпоративне свято стало мотиватором, що згуртовує колектив, необхідно дуже серйозно підійти до організації такого заходу. Це значна праця, де важливий кожен дріб'язок, інакше всі витрати компанії на свято можуть виявитися "викинутими грішми".
Планування корпоративного свята.
Один із основних факторів успіху корпоративного свята - формулювання мети проведення заходу. Свято має зміцнювати корпоративний дух компанії, згуртовувати групу працюючих людей у колектив, у команду однодумців. Привід для організації торжества може бути будь-який, головне, щоб він підкреслював досягнення рубежу, важливого для всіх співробітників.
Таким рубежем або віхою можуть бути: річниця або ювілей компанії; представлення нового керівника; (послуги), нового бренду; традиційні свята: Новий рік, 23 лютого, 8 Березня, професійне свято тощо.
Визначивши цілі проведення свята, необхідно вирішити, для кого призначається даний урочистий захід:
– для всього колективу компанії (включаючи технічний персонал); для співробітників (за винятком технічного персоналу), клієнтів, партнерів і гостей;
– для співробітників, клієнтів, партнерів, засновників, акціонерів, потенційних партнерів, чиновників профільних відомств, політиків тощо.
У цьому випадку бажана також присутність представників ЗМІ.
Іноді на корпоративну вечірку запрошуються члени родин працівників і гостей. "Рядову" дату заснування компанії рекомендується відзначати "в тісному колі" співробітників, інакше "розмивається" мета - згуртування колективу.
Визначивши аудиторію заходу, слід встановити його конкретну дату, скласти кошториси й бюджет загалом, вибрати місце проведення свята. Доцільно організовувати торжества наприкінці робочого тижня: у п'ятницю ввечері або в суботу. Навіть якщо в компанії відзначається фіксована дата - Новий рік, 23 лютого, 8 Березня тощо, свято доречно проводити напередодні, за один-два дні. Новорічний захід краще організувати за тиждень до календарної дати, оскільки на цей час у всіх людей припадають особисті турботи, багато хто від'їздить. Інші свята компанії можна відзначати й буднього дня - звичайно, якщо бути відсутніми на робочих місцях дозволено всьому колективу.
Бувають ситуації, коли захід необхідно провести саме в робочий день, у таких випадках в офісі залишається мінімум співробітників. Вони приєднуються до торжества після завершення робочого часу. За цими співробітниками потрібно обов'язково відправити транспорт і подякувати за "пожертву" в ім'я компанії задля зручності клієнтів. Розмір бюджету, безумовно, має велике значення для вдалого проведення свята. Підкреслю - йдеться не лише про кошти, виділені безпосередньо на банкет, а й на всю корпоративну вечірку в цілому. Звичайно витрати на організацію застілля та інші заходи співвідносяться 50/50. Якщо бюджет дуже скромний, припустиме співвідношення 70/30, але не менше, інакше свято зведеться лише до частування й випивок. Навряд чи "пиятика за рахунок шефа" згуртує колектив чи лишиться для кожного співробітника яскравим спогадом. Нерідко керівники після таких "заходів" відчувають гіркоту від намарне витрачених коштів або й, що ще гірше, звідують розчарування своїми працівниками. Для організації "оптимального" корпоративного свята залежно від рівня урочистості нині необхідно приблизно 60-120 дол. на одного запрошеного. Яскраві "публічні" свята вимагають значно більших витрат - 300-500 дол. на одну людину.
Зверніться за допомогою до івент-агентств, розпитайте знайомих, у компаніях яких проводилися успішні корпоративні вечірки, зберіть приватні оголошення ведучих, продюсерів, організаторів шоу (обов'язково звертайте увагу на їхні портфоліо й рекомендації). На чому все ж допустимо заощаджувати, якщо бюджет корпоративного свята доволі скромний?
Можна:
– відмовитися від дорогих феєрверків і спецефектів;
– вибрати місце проведення свята поруч із оптимальною транспортною;
– розв'язкою (наприклад, біля станції метро), щоб заощадити на транспортних витратах;
– не закуповувати запрошувальних листівок (досить сповістити співробітників в усній формі й вивісити оголошення про дату й місце проведення свята);
– не проводити фото - й відеозйомку;
– вибрати ресторан із гарною репутацією, але не в центрі міста.
Не варто заощаджувати на якісних спиртних напоях; гарному ведучому.
Якщо ресторан, де планується торжество, міститься на віддалі від транспортних розв'язок, на розвезенні співробітників заощаджувати не можна! У такому випадку рекомендується замовити автобус, що доставить їх від ресторану до метро або до великих транспортних магістралей.
Секрети успіху корпоративної вечірки.
Щоб у співробітників лишилися гарні спогади про корпоративне свято, варто звернути увагу на ряд важливих моментів організації цього заходу.
Місце проведення. Це може бути будь-яке приміщення, де комфортно розміститься весь колектив: ресторан, кафе, бар, клуб, база відпочинку, палац або будинок культури, театр, теплохід, парк, спортивний комплекс, стадіон (для організації змагань), острів у зоні відпочинку тощо. Місце проведення залежить від мети торжества, кількості запрошених і, звичайно ж, від бюджету.
Ейчар має подбати про те, щоб на святі була достатня кількість обслуговуючого персоналу (офіціантів, барменів, прибиральників), щоб приміщення прийнятно освітлювалося, працював гардероб. Якщо мова йде про фуршет або барбекю (чи про особливо відповідальний захід зі значною кількістю VІP-гостей), штат офіціантів і барменів необхідно подвоїти. Музика (репертуар запрошених музикантів або фонотека диджея) має відповідати меті заходу й гармонувати з його настроєм. Для святкування 8 березня навряд чи підійде кримінальний шансон, а для ювілею керуючого великою компанією - важкий рок або хіп-хоп. Біля входу гостей має зустрічати представник компанії з атрибутами почесної посади - краваткою корпоративного забарвлення, значком чи емблемою з логотипом компанії на лацкані піджака. Орендовану площадку необхідно оглянути самостійно, навіть якщо її рекомендував найкращий знайомий. Зверніть увагу на форму залу (має бути гарний огляд для всіх гостей), наявність сцени, місця для музикантів та апаратури. Поцікавтеся в адміністратора, чи гарантує він саме таке оформлення приміщення в день проведення свята, щоб бути впевненим: килимові доріжки не зникнуть, гардероб працюватиме, столи виявляться потрібної форми тощо. Настійно не рекомендується проводити урочини в приміщеннях компанії, навіть якщо у вас є просторий офіс або конференц-зал (їдальня). Заощаджуючи на оренді приміщення, ви заощаджуєте на самому дусі свята. Крім того, організація вечірки "у рідних стінах", як правило, не обходиться без залучення (скажемо прямо - експлуатації) співробітників, що теж мало сприяє настрою на відпочинок. Про який святковий настрій, скажімо, до 8 Березня, може йти мова, якщо співробітниці після повного робочого дня змушені йти в магазин за покупками до фуршету, а потім цілу година робити бутерброди в їдальні? Навряд чи вони будуть вдячні керівникові, котрий виділив гроші на такий, з дозволу сказати, "банкет". На робочому місці корпоративну вечірку доцільно організовувати лише в тому випадку, якщо компанія відзначає, наприклад, дні народження всіх співробітників за місяць. Але й тоді не варто забувати про атрибути свята - прикрашення приміщення, замовлення фуршету в їдальні або ресторані з доставкою в офіс.
Визначення відповідальних за організацію торжества.
Залежно від кількості запрошених це може бути один співробітник компанії або група людей, наділених спеціальними повноваженнями. Якщо таких розпорядників кілька, необхідно призначити головного відповідального за захід, а зони відповідальності - чітко розподілити.
Допомогою для ейчара стане звертання до послуг івент-агентства - компанії, що спеціалізується саме на організації урочин, гарантуючи "дійсно свято". Одначе вартість таких послуг не завжди може влаштувати компанію.
Організація свята власними силами, безумовно, має чималий "плюс": ідея торжества, втілена самими співробітниками, міцніше згуртовує колектив, сприймається як результат спільної діяльності. Крім того, інвентар, придбаний компанією для першого свята, лишається в її власності й може бути використаний надалі.
Меню.
В середньому на людину потрібно близько 1 кг їжі й 700 г спиртних напоїв. У меню повинні переважати м'ясні й рибні страви, одне гаряче (можна на вибір), овочі. Спиртні напої - шампанське, вино, горілка/коньяк/віскі. Класичне співвідношення: 1/4/2 (100 г шампанського, 400 г вина й 200 г міцних спиртних напоїв на людину). Вино, як правило, слід брати сухе. Безалкогольних напоїв і води потрібно не менше ніж 1,5 л на гостя. Десерт не обов'язковий (або може бути мінімальним: фрукти й/або торт із розрахунку 100 г на людину).
Адміністрація багатьох ресторанів дозволяє привозити на корпоративні свята спиртне, у такий спосіб можна зменшити витрати. У такому разі напої необхідно доставити заздалегідь, щоб персонал ресторану підібрав посуд і закуски.
Витрати на банкет не повинні становити менш 40-50 дол. на людину, інакше люди підуть голодними. Якщо ж компанія планує легкий фуршет (наприклад, під час презентації нового структурного підрозділу або продукту/послуги, організації спортивного заходу або концерту/спектаклю), співвідношення меню/інші витрати на свято можуть бути в пропорції 30/70. Меню для фуршету - це легкі закуски, "одноразові" порції (канапе); спиртного буде потрібно вдвічі менше, ніж для класичного банкету, одначе бажано запропонувати різноманітніший десерт або вишуканий торт.
Прикрашення місця свята.
Повітряні кулі - найбільш зручні й барвисті. З них легко зробити тематичні прикраси, скласти логотип компанії. Привабливо й ошатно виглядять фігури з чотирьох-п'яти куль або гірлянди (ланцюжка). Для свята, на який запрошені 100 чоловік, у середньому знадобиться 200-300 кульок.
Надувають їх самостійно або за допомогою компресора (його можна взяти в оренду). Прикрашати приміщення кульками рекомендується не раніше, ніж за дві години до початку торжества. Радимо дотримуватися корпоративних барв; як варіант можна нанести на кулі логотип компанії. Шести-восьми працівникам на прикрашання повітряними кульками приміщення, де планується розмістити 100 чоловік, знадобиться не менше години.
У першу чергу, подбайте про прикрашення входу до місця проведення свята (саме тут починається урочистий захід, це свого роду його візитна картка); проходів, сцени (або трибуни, де пройдуть виступи); місця для конкурсів.
Крім кульок можна використати інші аксесуари: квіти й композиції з них (зокрема, з сухих або штучних), екзотичні рослини, підвісні панелі з різними прикрасами й малюнками, декоративні ширми, скляні або крижані скульптури, фонтани, світлове оформлення, мильні бульбашки - все залежить від обсягу бюджету й фантазії організаторів.
Запрошення.
Елегантно оформлене запрошення - це ще й "візитка" корпоративного свята, і своєрідний початок торжества; воно має мотивувати взяти в ньому участь. Запрошення вручаються (розсилаються) не пізніше, ніж за два тижні до урочистої дати. Ім'я запрошеного необхідно вписувати в стандартний бланк від руки, ця ж вимога ставиться й до підпису. Одначе допускається факсиміле синім або фіолетовим чорнилом, що імітує підпис пером "від руки".
Листівка може бути як стандартної форми, так і оригінальної, залежно від профілю компанії й фантазії організаторів; тематичної - наприклад, листівка у вигляді автомобіля (якщо захід влаштовує автомобільна компанія), пляшки (виробник спиртних напоїв); сніжинки (виробник холодильного устаткування) тощо, або фантазійної - у вигляді музичної скриньки, маленької туби із сувоєм, оригінальної символічної монети компанії. Слід виявити креативність, щоб запрошення створювало святковий настрій уже навіть своїм зовнішнім виглядом.
Якщо свято проводиться винятково для колективу компанії, можна використати запрошувальні листівки для розиграшів усіляких призів. Приміром, на кожній із них вказати одну з літер з назви компанії. Група співробітників, що першою збере повну назву компанії, одержує приз.
Подарунки.
На корпоративній вечірці, організованій як альтернатива премії або річному бонусу, доречно піднести цінні подарунки співробітникам, що забезпечили високі досягнення в роботі за цей період. У деяких випадках можна обмежитися врученням символічного сувеніру кожному запрошеному (на початку торжества або після його закінчення як пам'ятний подарунок). Сувеніром може стати корисна й не дуже дорога річ: кухоль, підставка для ручок, футболка, килимок для комп'ютерної "миші” тощо. Можливе нанесення на подарунки логотипу компанії, але при цьому важливо виявити почуття міри (ми даруємо людині сувенір, а не логотип). Звичайно, якщо подарунок вручається з метою презентації нових продуктів/послуг, фірмовий знак може бути більш помітним.
Співробітників слід заохочувати призами й у ході конкурсів, ігор, змагань. У такому разі підійдуть фотоальбоми, книги, аудіо - й відеодиски, брелки, кружки, ручки та інші корисні дрібнички (допустимо - з логотипом компанії).
Сценарій.
Сюжетну лінію корпоративного свята необхідно ретельно продумати "від і до". Обов'язкові елементи - привітання (спічі), які "озвучують" ідею урочистих зборів, а також ігри й конкурси, якими потрібно охопити якнайбільше людей, включаючи й активних уболівальників. Сценічна й культмасова частина свята організується так, щоб всі учасники відчули себе не просто працівниками однієї компанії, а й друзями.
Як правило, відкриває торжество нетривала, але ємка промова керівника. Після чого слово передається топ-менеджерам й VІР-гостям. Одначе можливий і такий варіант, коли вітання випливають не один за одним, а перериваються концертними номерами або конкурсами. Після урочистої частини доречно провести нагородження працівників компанії.
Якщо на торжество запрошені VІР-гості або більш як 300-400 чоловік, конкурси проводити не рекомендується. Елемент змагальності на таких заходах допустимий лише в тому випадку, якщо конкурс організований за принципом елітарного казино з дуже дорогими призами. Рекомендується залучення професійних ведучих, відомих артистів. Самотужки компанія навряд чи зможе витримати всі вимоги до подібного шоу, бажано вдатися до послуг івент-агентства.
Нагородження.
Церемонія вручення співробітникам нагород за внесок у розвиток їхньої організації може бути як офіційною, так і жартівливою (наприклад, кращий фахівець з продажів - "Годувальник компанії", старший серед програмістів - "Суперстар", завгосп - "Золоті руки" тощо.). Відповідно до різновиду діяльності компанії визначаються номінації, у кожній з яких вручаються нагороди (почесні грамоти, посвідчення, ордени або медалі). Нагороди й посвідчення до них замовляються в граверній майстерні завчасно, вони мають виглядіти як коштовні ювелірні вироби.
Необхідно створити урочисту обстановку: прикрасити місце церемонії, підібрати освітлення й відповідний музичний супровід. Нагороджує працівників особисто керівник компанії. Якщо церемонія проходить у жартівливій формі, доречно довірити її проведення дотепному ведучому.
Ведучий.
Вечірка, на яку зібралися лише співробітники компанії, може супроводжуватися конферансом одного з них. Ця людина має вміти привертати до себе увагу, чітко викладати свої думки, бути дотепною, відкритою, з гарною дикцією. Якщо на свято запрошені VІР-гості й конкуренти, варто найняти ведучого-професіонала. Варіанти вибору в цьому випадку: тамада (його запрошення доцільне лише за того випадку, якщо в цієї людини є значний досвід проведення корпоративних урочин). Кращий варіант - так звані ігрові ведучі, послуги яких надають івент-агентства.
До ведучого висувається ряд вимог. Він має усвідомлювати, що гості свята сприймають його як головного організатора, оскільки саме він - основна діюча особа, будь-яка його помилка може перекреслити працю багатьох людей, задіяних у підготовці торжества. Тому з цією роллю впорається лише зібрана й відповідальна людина, завжди відкрита стосовно учасників свята, що почуває настрій аудиторії. Завдання ведучого - зустріти й розмістити (розсадити) гостей, дотримуватися сценарію, але водночас бути готовим до його коректування.
Явна ознака поганої організації свята й непрофесіоналізму ведучого - утворення "груп по інтересах", на які розбивається колектив, ігноруючи зусилля організаторів. Настирливий конферанс неприпустимий: ваші співробітники зібралися не для того, щоб виконувати команди "масовика-витівника", а в першу чергу, щоб цікаво, весело відпочити в своєму колективі. Програма корпоративної вечірки має бути приємною й участь у ній - невимушеною для всіх запрошених.
5. Міміка та жести як складові професійного іміджу ділової людини
Як свідчить дослідження, при більшій емоційності людини характерна її більша жестикуляція. Виходячи з цього, особи, що застосовують сильну жестикуляцію мають на меті привернути до себе увагу. Здебільшого це натури схильні до відкритого спілкування.
Натомість, люди із меншою жестикуляцією досить коректні та скромні, вони не бажають привертати до себе зайвої уваги. Варто також врахувати, що така тактика поведінки може бути продиктована також бажанням створити позитивний імідж, приховуючи істинні наміри.
1. Ніколи не показуйте "ОК" в Бразилії! Колись в 50 роки президент США Річард Никсон відвідав країну диких мавп. Спускаючись по трапу літака, він обома руками, для більшого натхнення зустрічаючої його країни, він показав ОК. Цей, здавалося б, безневинний жест транслювався по всіх каналах.
Власне, а в чому проблема?
Подібний жест в Бразилії позначає приблизно те ж саме, що і середній палець в цілій низці країн. Отже краще залишити ідею показувати ОК менеджеру готелю: вас стовідсотково зрозуміють неправильно.
2. В Греції не варто виставляти руку долонею назовні, якщо вас нагодували досхочу. Ви думаєте, що показуєте тим самим: "О, спасибі, я вже достатньо обжерся вашій дивній мусакой в баклажановому соусі. Я б неодмінно з'їв ще, але в мене просто більше не влізає!" Ні, ви помиляєтеся. Це значить: "Що вже говорити, мусака була відмінна, але ви мене так дратуєте, що я б занурив вас головою." Саме в те, про що ви подумали!
3. Якщо вас занесе на Близький Схід, до Західної Африки або до Південної Америки, у жодному випадку не виражайте свого задоволення підняттям великого пальця руки! Тисячоліття цей жест вводив людей різних країн в оману. Всупереч красивим голлівудським легендам, великий палець не врятовував життів римських гладіаторів.
4. В Таїланді, Китаї і на Філіппінах неприйнятним вважається облизувати тарілку після їжі. (На розум не йдуть приклади, де це можна зробити без збитку своєму бездоганному образу вихованої людини.) Собака ось де зарита: у всіх країнах господиня просто зобов'язана пригощати гостей смачною їжею. Але там, де стейк під сирним соусом стоїть так само дорого, як і апарат для штучного дихання, найважливіше для господині - щоб гість наївся!
5. Не приведи Господи вас привітатися з представником протилежної статі в Саудівській Аравії! Згідно Шаріату, для жінки поздороватися з чоловіком на людях або спілкуватися з ким-небудь, окрім чоловіка, та ще і без нагляду старших жінок в сім'ї або родичів чоловічої статі - верх аморальності! В лютому 2008 одна американка мала необережність поспілкуватися з чоловіком в якійсь точці громадського харчування. Її негайно ж арештували, обшукали з повним роздяганням і примусили підписати визнання в недосконалому злочині.
6. Не дивлячись на те, що туалетний папір винайшли майже півтора тисяч років тому, вона дотепер залишається недозволеною розкішшю в цілій низці країн, включаючи Індію, Шрі-Ланку, Африку і весь регіон Близького і Середнього Сходу. Там цю функцію виконує ліва рука. А тому ліва рука вважається брудною. Є лівою - верх непристойності.
7. Будьте акуратнішим з вибором подарунків! У жодному випадку не даруєте китайцю годинник. В Піднебесній годинник - синонім слова "смерть". І вже ні за що не завертайте подарунок в білий папір - це теж смертельно небезпечна прикмета. Не варто дарувати білі квіти жителям Бангладеш - тоді вже до комплекту увійде і лопата, і обов'язок поховати так що насолив вам жителя цієї дивної країни. Існує ще дуже багато нюансів.
Тема: Етичні норми поведінки в офісі і проведення ділових засідань
1. Етикет телефонних розмов
У наш час значну частину ділових проблем вирішують по телефону. Як свідчить практика, погані манери службовців найбільш виразно проявляються саме при телефонному спілкуванні. Якщо телефонний зв'язок здійснюється за посередництвом секретаря, керівникові необхідно пам'ятати, що культура його помічника є важливим компонентом іміджу організації, яку він очолює. Уже хрестоматійною стала порада для секретаря відповідати по телефону з такою інтонацією, ніби він хоче сказати: "Я радий, що можу зробити для вас послугу". Існують вислови, на які потрібно накласти "табу" в телефонній розмові, щоб про організацію не склалось хибне уявлення. До них, зокрема, можна віднести фрази: "Я не знаю", "Нікого немає", "Ви повинні", "Почекайте хвилинку, я скоро повернусь". При виникненні ускладнень більш доречною є фраза: "Я уточню це для Вас, зателефонуйте, будь-ласка, пізніше".
При з'єднанні абонентів через приймальню важливе також дотримання протокольної субординації. Старший (за становищем, віком) не повинен очікувати. При рівному становищі очікує ініціатор дзвінка.
Якщо дзвінок не санкціонований, необхідно з'ясувати, чи має партнер час для розмови. Якщо ні, попрохати перенести розмову на інший час. Якщо відповідне питання не пролунало і в особи, якій зателефонували, немає часу на розмову, він може, не називаючи причини своєї зайнятості попрохати зателефонувати йому ще раз пізніше або самому запропонувати зустрічний дзвінок. Наприклад, можливі такі фрази: "Шкода, але зараз я не можу з Вами поговорити. Я поспішаю на зустріч і повинен встигнути до призначеного часу". Але при цьому інтонація його мови повинна звучати доброзичливо.
При наявності попередньої домовленості про телефонний дзвінок, але при відсутності впевненості, що партнер про неї пам'ятає, потрібно на початку розмови нагадати про останню розмову, назвати себе. Доречно після прізвища назвати й свої ім'я і по-батькові, не примушуючи співрозмовника гарячково гортати записник.
Телефонна слухавка знімається після другого - четвертого дзвінка. При санкціонованій розмові за швидкістю реакції на дзвінок судять про ступінь зацікавленості в ньому. Навіть якщо дзвінок санкціонований, той, хто телефонує, очікує на зв'язок не більше п'яти гудків. Якщо слухавка не піднята, це означає, що абонент не може або не бажає підійти до телефону. Згідно з нормами телефонного етикету вважається, що дзвонити довше - неввічливо.
У структурі телефонної розмови можна виокремити кілька етапів (указана оптимальна тривалість кожного з них):
— взаємне представлення: 20 ± 5 с;
— введення співрозмовника у курс справи: 40 ± 5 с;
— обговорення питання: 100 ± 15 с;
— підведення підсумків розмови, заключні слова: 20 ± 5 с.
Кожний з цих етапів виконує певні функції і не може бути випущений.
Формули вітання, як і формули прощання, залежать від статусу співрозмовників і характеру їхніх стосунків. Почати розмову необхідно з привітання і представлення. Перший представляється той, кому телефонують. По зовнішньому, не персональному телефону той, хто знімає слухавку, зазвичай називає не своє прізвище, а назву організації або підрозділу організації. По внутрішньому ж телефону називається підрозділ і прізвище того, хто підняв слухавку. Відповідаючи по персональному телефону, називають своє прізвище. Нейтральні відповіді "так", "алло", "слухаю" не припустимі в діловому спілкуванні. Особа, яка зателефонувала, повинна привітатися й представитися, а при необхідності - назвати установу, яку вона представляє, наприклад: "Доброго дня, Наталя Іванова з Міністерства освіти".
Дистанція між партнерами надає специфічності цій формі спілкування. Оскільки співрозмовники не бачать один одного, на перше місце виступає інтонація їхньої мови, яка може відігравати більш значущу роль, ніж зміст. Партнери чутливо вловлюють нотки нерішучості, роздратування, погрози, співчуття, зацікавленості. При цьому, на думку психологів, при розходженні між змістом мови та інтонацією люди більше довіряють саме тональності мовлення. Щоб голос звучав рішучіше, краще вести розмову стоячи. Якщо людина сидить у кріслі, її голос звучить більш м'яко і доброзичливо. Посмішка під час розмови робить інтонацію приємнішою. Опускання й піднімання голови під час розмови робить голос більш глухим. Перед важливою розмовою варто зайняти комфортну позу, уявити обличчя співрозмовника, попередньо спланувати хід розмови. Якщо під час розмови необхідно зробити логічний висновок, внести пропозиції, фахівці радять піднести слухавку до лівого вуха. Якщо метою розмови є висловлення співчуття, краще піднести слухавку до правового вуха.
Не можна переривати людину, з якою ви розмовляєте. Щоб попередити таку ситуацію, треба зробити невелику паузу або порахувати до двох після того, як ваш співрозмовник закінчить говорити.
Для того, щоб бути повністю впевненим у досягнутих результатах бесіди, потрібно в кінці розмови обов'язково підвести підсумки, ще раз повторити висновки. Якщо в розмові називались цифри й дати, слід ще раз їх уточнити й зафіксувати, щоб не було непорозумінь.
Якщо телефонна розмова затягується з вини її ініціатора, то можна прискорити її завершення посиланням на термінові справи. При цьому бажано попередньо вибачитись або підкреслити власну зацікавленість тематикою розмови: "Вибачте, що перериваю Вас, але.", "Було цікаво порозмовляти з Вами, але.", "Не хочу переривати вас, але я змушений, професійно звучать мовні формули, які містять пропозиції щодо Подовження контактів: "Я буду тримати з вами зв'язок. До побачення", "Було приємно поговорити з Вами. Сподіваюсь, що ми скоро здзвонимось" Грубим порушенням ділового етику вважаються дзвінки, "які зависли" У випадку існування домовленості про телефонну розмову, необхідно вчасно зателефонувати.
Якщо під час телефонної розмови дзвонить інший телефон, необхідно вибачитись перед першим співрозмовником, зняти слухавку, повідомити про свою зайнятість і з'ясувати в іншого співрозмовника, чи він буде очікувати завершення розмови, чи ви самі зателефонуєте йому через деякий час. Не можна примушувати співрозмовника очікувати більше, ніж 30-60 секунд, доки ви відповідаєте на інший дзвінок або дістаєте досьє. Якщо зв'язок переривається, то знову набирає номер той, хто телефонував.
У телефонній розмові можна подякувати за надіслані квіти, незначну послугу, виявлену гостинність. У випадку існування близьких дружніх стосунків з певною особою, його можна привітати з днем народження, іменинами. Водночас, по телефону не прийнято вітати старших і офіційних осіб. По телефону згідно із нормами етикету не висловлюють співчуття.
Якщо в літаках, в медичних установах або в інших місцях є застереження "Будь ласка, вимкніть Ваш мобільний телефон", то намагайтесь дотримуватись цієї вказівки і вимикати ваш мобільний телефон. Не забувайте, що слід перемикати свій мобільний телефон в беззвучний режим або використовувати послугу "Голосова пошта" в кінотеатрах, музеях, театрах, на виставках. Дотримуючись цих правил, несподіваний дзвінок вашого мобільного телефону не порушить виступ гучним сигналом (рингтоном).
На ділових зустрічах і переговорах завжди пам'ятаєте, що потрібно перемкнути Ваш мобільний телефон в беззвучний режим або скористатися послугою "Голосова пошта", якщо немає інших домовленостей.
При виникненні необхідності написати текстове повідомлення в бібліотеці або театрі, заздалегідь відключіть сигнали клавіатури. Якщо ви працюєте в офісі, то не забувайте брати з собою мобільний телефон, навіть якщо ви відлучаєтеся від свого робочого місця ненадовго.
Нетактовно з вашого боку користуватися чужими мобільними телефонами в особистих цілях і давати їх мобільні номери чужим людям без дозволу. Перевіряти свій телефон на рівень гучності рингтонів слід удома, але не в громадських місцях.
2. Підготовка та планування ділового засідання
Для досягнення цілей наради необхідно досконально підготувати й чітко організувати їх проведення з урахуванням сукупності обов'язкових елементів (рис.2).
Рис.2. Технологія організації та проведення ділових нарад
Підготовка наради починається з визначення необхідності й доцільності проведення ділової наради. Під час обґрунтування необхідності наради менеджер повинен сформулювати завдання, що вимагають оптимального та своєчасного вирішення. Нарада має сенс, якщо є необхідність в обміні інформацією; виявленні думок і альтернатив; аналізі складних (нестандартних) ситуацій; ухваленні рішення щодо комплексних питань.
Після того, як прийнято рішення про необхідність проведення наради, визначають порядок денний і склад її учасників.
Під час підготовки порядку денного необхідно визначити:
1) тему відповідної наради та зміст обговорюваних проблем;
2) умови, які повинен задовольняти кінцевий результат наради, для визначення мети наради;
3) хто і яку підготовчу роботу повинен проводити (доцільно створити робочу групу для формування порядку денного, проведення попередніх нарад у підрозділах).
Основні помилки, яких припускаються під час формування порядку денного:
— відсутність головної теми наради (не дозволяє забезпечити їх точне розмежування та відповідне аналітичне забезпечення);
— учасникам попередньо не роз'яснено суть обговорюваної проблеми;
— включення до порядку денного питань, різних за обсягом і змістом, у результаті чого нарада перетворюється на обговорення чи навіть на лайку між окремими її учасниками; збільшується кількість учасників, поставлених у позицію пасивних слухачів;
— відступ від порядку денного, розгляд побічних тем, що виникли стихійно, чи якої-небудь "вічної" проблеми (наприклад, питання постачання і т.п.).
Під час вирішення питання про склад учасників потрібно особливо уважно підійти до формування списку за кількісним і якісним складом. До участі в нараді необхідно залучити посадових осіб, які найбільш компетентні в обговорюваній проблемі, а ними, як показує практика, не завжди є керівники підрозділів. Що стосується кількості учасників нарад, то не слід запрошувати стільки осіб, скільки стільців у залі засідань (запрошення для масовості). Оптимальний варіант - відповідність кількості учасників наради до кількості тих, хто активно бере участь в обговоренні питання. Основний критерій добору учасників майбутньої ділової наради - це компетентність саме в питаннях порядку денного.
Треба визначити день і час проведення. Для наради рекомендується відводити певний день тижня, що дозволяє учасникам наради правильно спланувати свій робочий час і підготуватися до неї. Найкращий день для наради - середа чи четвер, тому що тижнева крива працездатності має помітний спад у понеділок і в п'ятницю. Із теорії біоритмів відомо, що в людини протягом робочого дня спостерігаються два піки підвищеної працездатності: перший - з 11 до 12 години; другий - між 16 і 18 годинами. Оскільки будь-яка нарада порушує ритм трудової діяльності, проводити її в першій половині робочого дня (перший пік) недоцільно.
Помилки, яких найчастіше припускаються під час визначення тривалості наради:
— не регламентується тривалість наради;
— не дотримується встановлена тривалість наради;
— наради плануються занадто довгими;
— не робляться перерви;
— не обмежується час на доповіді й виступи;
— невміння коротко та ясно викладати свої думки.
3. Правильний вибір тактики поведінки головуючого
Кожен керівник повинен правильно визначити процедуру проведення наради залежно від поставленої мети. Але навіть коли її вдало сформульовано, завжди існує прихований рівень цілей, про які, як правило, не говорять, але з якими необхідно рахуватися.
Наприклад: якщо в нараді беруть участь представники відділів, інтереси кожного з них і стають прихованими цілями. Відділ реалізації проти всього, що може негативно вплинути на його діяльність із продажу продукції. Виробничий відділ прагне не допустити, щоб у відділу реалізації після наради з'явилася велика можливість диктувати йому виробничі графіки та плани тощо. Таким чином, кожен відділ вважає основним завданням збереження чи навіть збільшення своїх "завоювань": прав, привілеїв і влади.
Приховані мотиви спонукають учасників наради до обструкціоністської тактики. Вони можуть намагатися із самого початку внести плутанину у визначення цілей наради. Інший надійний спосіб заблокувати дискусію - підняти нові, складні за своїм характером побічні питання, причому робити це повсякчас, коли нарада підходить до чіткого формулювання цілей. Іще одна руйнівна сила - вимога подібних пояснень від промовця, який із метою простоти викладу говорить узагальнено. Така тактика надає проблемі настільки складного й нерозв'язного характеру, що відразу надходить пропозиція про додаткове обговорення, а цього достатньо, щоб відкласти її в довгу шухляду.
Оптимальна тривалість спільної розумової діяльності великої кількості людей складає всього 40-45 хвилин. Через 40-60 хвилин після початку наради в його учасників послаблюється увага: починається галас, зайві рухи, розмови.
Після 90 хвилин роботи увага й інтерес до обговорюваних проблем зникають. Даний етап наради фахівці називають періодом негативної активності. У цей момент людина стає некерованою, до усього ставиться знервовано й недовірливо.
Таким чином, оптимальна тривалість наради - не більш 1 години. Якщо обставини вимагають більш тривалої роботи, то після 40 хвилин засідання необхідно оголошувати 10-15-хвилинну перерву.
Усі знають, що таке регламент, але не всі його дотримуються. Якщо до початку наради її регламент не встановлено, то виникають передумови для неділової обстановки проведення наради. Особлива роль у дотриманні регламенту належить голові зборів. Однак виявляти повагу до регламенту повинен кожен учасник наради незалежно від посади, яку він обіймає.
Протокол наради - це первинний офіційний документ, на підставі якого керівник має право вимагати від співробітників виконання доручених їм завдань. Секретар зборів фіксує у протоколі найважливіші моменти: досягнення мети наради; вирішення; виконавців і терміни.
Нарада не повинна починатися критикою з боку керівника. Позитивне визнання заслуг підлеглих під час відкриття дискусії повинно спиратися на факти, тобто бути достовірним. Керівник наради ніколи відразу не висловлює свою власну думку з питань, що стоять на порядку денному. Він описує проблему, яку потрібно розв'язати, не висловлюючи власного судження. Завдання керівника - спонукати співробітників до самостійного мислення, щоб розширити інформативну базу для власного рішення. Для цього необхідно, щоб він був готовий слухати своїх співробітників.
Завжди краще утримувати на нараді дискусію в руслі обговорюваної проблеми, ніж повертати її назад після того, як вона відхилилася. Необхідно так звузити сферу обговорення, щоб розглядалося тільки головне питання. Наприклад, питання впровадження варто виключити з обговорення, поки не буде вирішено, що саме буде впроваджуватися. Не є таємницею, що дискусія, котра охоплює багато різних проблем, може виявитися безглуздим заняттям.
Зацикленість - це шлях, що може привести до провалу наради. Під час дискусії раптом починають звучати зауваження учасників на зразок: "Ми вже вирішили ці питання сьогодні вранці" чи "Ми начебто вже домовилися, що це питання повинен вирішувати виробничий відділ!". Керівник повинен позитивно ставитися і бути вдячним, якщо його співробітниками висуваються ідеї, що відрізняються від його власного погляду і спонукають його обміркувати ще раз свою власну концепцію. При висловлюваннях протилежної думки керівнику рекомендується діяти в такий спосіб:
1. Якщо він вважає ідеї співробітника неправильними, то доцільно винести їх на дискусію. Співробітники самі направлять колегу.
2. Якщо керівник з'ясує, що співробітник виходить із принципових положень, то він може діяти в такий спосіб: якщо мова йде про питання, що не стосується безпосередньо теми і є неважливим для подальшого процесу наради, то він може його не обговорювати й виправлення почати пізніше в розмові віч-на-віч; якщо з'ясування питання важливе для продовження наради, то керівник повинен відкоригувати неправильні положення необхідною інформацією, не принижуючи того, кого це стосується, перед іншими.
3. Для керівника на нараді важливо не виправляти одразу думки співробітників, а ознайомитися з ними. Він реєструє думки співробітників, не оцінюючи їх. Це легко зрозуміти з постановки мети наради, адже чим більше аргументів збирається для питання, що стоїть на порядку денному, тим ширшою стає база для пошуку рішення керівником, тим більше гарантія проти можливого неправильного рішення.
4. Співробітники повинні запрошуватися до добровільного висловлення думки, їх не опитують по одному, а просять узяти слово. "Ніхто не повинен залишатися зі своєю думкою з однієї лише впертості, але кожен, розгледівши в думці іншого тверду підставу, зобов'язаний її дотримуватися". Цей підхід дуже добре реалізується в японському менеджменті. Учасники наради можуть утруднити її проведення.
4. Етичні норми поведінки учасників засідання
Передумови успішності ділових переговорів стосуються ряду як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів та умов. Перш за все партнери з переговорів повинні виконати такі умови:
– обидві сторони повинні мати інтерес до предмета переговорів;
– вони повинні мати достатні повноваження у прийнятті остаточних рішень (відповідне право на ведення переговорів):
– партнери повинні мати достатню компетентність, необхідні знання щодо предмета переговорів;
– повинні вміти максимально повно враховувати суб'єктивні й об'єктивні інтереси іншої сторони та йти на компроміс;
– партнери з переговорів повинні певною мірою довіряти один одному.
Для забезпечення ефективності переговорів слід дотримуватися таких правил. Основне правило полягає в тому, що обидві сторони мають прийти до переконання, що вони щось виграли в результаті переговорів. Найголовніше на переговорах - це партнер. Його потрібно переконати в прийнятті пропозиції. На нього треба орієнтувати весь процес переговорів, усю аргументацію. Переговори - це співробітництво. Будь-яке співробітництво повинно мати загальну базу, тому важливо знайти загальний знаменник для різних інтересів партнерів.
Дуже рідко переговори проходять без проблем, тому важливою є схильність до компромісу. Будь-які переговори повинні бути діалогом, тому важливо вміти правильно поставити питання і вислухати партнера. Позитивні результати переговорів варто розглядати як їх природне завершення, тому наостанок необхідно зупинитися на змісті договору, у якому знайшли відображення всі інтереси партнерів.
Переговори вважаються завершеними, якщо їх результати піддалися ретельному аналізу, на основі якого зроблені відповідні висновки. Загальні рекомендації учасникам переговорів із позиції того, чого не випливає і що варто робити для їх успішного закінчення й досягнення бажаних результатів. Чого НЕ СЛІД робити:
– недооцінювати ворожий настрій опонента стосовно вас чи інших учасників переговорів, так само як і переоцінювати його готовність до співробітництва;
– бути занадто самовпевненим (переоцінювати себе; вашу роль у процесі; ваш авторитет; вашу компетенцію та вміння; правильність вашої справи, а також вашої стратегії);
– затягувати процес підготовки рішень, тому що ви повинні знати основні факти, закони, правила, політику, аргументи на користь вашої справи та критерії визначення практичності й можливості виконання рішень;
– поступатися цілісністю своїх принципів, цінностей й інтересів;
– застосовувати неправильні комунікативні прийоми. Необхідно бути красномовним, говорити влучно, чітко, ясно; не виходити із себе, не перебивати, слухати й дізнаватися нову інформацію; інформувати, а не виголошувати істини;
– бути нав'язливим, тому що це часто викликає недовіру й може зашкодити об'єктивності;
– використовувати час неналежним чином, а саме: витрачати марно, але разом із тим квапитися і квапити інших учасників, здійснюючи тиск на них; якщо є сумніви, використовувати відстрочку рішення та ін.;
– утрачати пильність, а саме: відчувши втому, припиняти переговори; не займати оборонну позицію; нікого не звинувачувати; не каятися надмірно у своїх помилках, але бути щирим, чесним і відповідальним та ін.;
– у разі висування пропозицій: допускати збільшення вимог; улаштовувати непотрібні сюрпризи; прагнути змусити протилежну сторону піти на поступки, поки не впевнитеся, що опонент розуміє значення цієї поступки й має повноваження пропонувати її;
– турбуватися постійно про кінцевий результат. При цьому варто вести переговори про те, що безпосередньо стоїть на порядку денному, не забуваючи про предмет переговорів у цілому і про майбутнє; не слід брати на себе чиюсь відповідальність; не слід позбавляти ні себе, ні опонента почуття причетності як до успіху, так і до провалу переговорів;
– під час завершення переговорів: закінчувати на негативній ноті; забувати про можливість продовження конфлікту після його формального завершення; забувати включати конкретні терміни й умови, за якими досягнуто згоди;
– ніколи не треба: давати нездійсненних обіцянок; удаватися до зайвих відвертих погроз; брехати, блефувати, хитрувати; робити безпідставні пропозиції; забувати законність інтересів ваших супротивників і ваших власних інтересів; робити переговори більш конфронтаційними, ніж це необхідно.
Необхідно знати специфіку проведення ділових нарад, які повинні бути ефективними. Їх існує багато. Вони носять як суб'єктивний, так і об'єктивний характер. Найбільш важливі положення стосовно управління ситуацією можна деталізувати й конкретизувати.
1. Створення сприятливих умов для колективної роботи й колективного ухвалення рішення.
2. Початок ділових нарад у точно призначений час та стислі графіки роботи.
3. Формування атмосфери невимушеності й діловитості.
4. Ефективна техніка ведення записів.
5. Забезпечення активності всіх учасників наради.
6. Обговорення особливих думок.
Доповідь чи коротке повідомлення - стрижні наради, основа його успішної роботи. Рекомендації для доповідача. До будь-якого виступу необхідно ретельно готуватися. Доповідачу необхідно пам'ятати про раціональність свого повідомлення, про те, що найбільше значення для залучення уваги аудиторії мають перші 3 хвилини виступу. Промовець повинен пам'ятати, що у разі викладу доповіді по пам'яті чи з зоровою опорою на текст засвоюваність досягає 95 %, а під час читання - лише 35 %. Учасники великих зборів, нарад, як правило, нічого не записують, а запам'ятовують не більш 5-8 цифр, якщо доповідач виділяє їх інтонацією чи повторює. Якщо багато цифр - треба використовувати таблиці, графіки тощо. Доповідь на 30 хвилин повинна мати не більш 20 цифр.
Загальні рекомендації учасникам наради.
Бути впевненими в тому, що участь у даній нараді в цілому чи зокрема вкрай необхідна.
Уміти правильно оцінити особистий внесок в успішність проведення наради.
Учасники наради повинні створити єдину робочу групу, основною частиною якої є аналіз проблем роботи організації, здійснення якого не входить у компетенцію кожного учасника окремо. Групова робота повинна забезпечити виявлення пропозицій, досягнення яких в індивідуальному порядку неможливе.
Уміння слухати й аналізувати на нараді - це найважливіші та необхідні якості, що вимагають постійного вдосконалення.
На нараді повинна говорити не одна людина. Висловлювати свою точку зору треба якомога чіткіше й лаконічніше. Переривати доповідача не можна. Слово для доповнення висловленої думки дається почергово.
Учасникам наради доцільно робити під час обговорення замітки.
Від позитивного вирішення якої-небудь робочої проблеми залежить задоволення запитів і потреб кожного окремого працівника. Постарайтеся знайти і зрозуміти ці зв'язки.
У кожному виступі повинна бути щонайменше одна провідна ідея (чи пропозиція).
Кожна доповідь повинна завершуватися коротким висновком, що звертає увагу на головне.
Таким чином, нарада за умови відповідного рівня підготовки та проведення є ефективним методом управлінської діяльності, тому що в основі прийнятих рішень за різними проблемами й питаннями лежать їхні колективні обговорення й рекомендації.
5. Завершення ділового засідання
Завершальний етап організації та проведення наради - це ухвалення рішення й узгодження умов його реалізації. Рішення на нараді приймається всіма разом і кожним окремо. Від того, наскільки учасникові наради вдалося включити свої ідеї й коментарі в загальне рішення, залежить його ефективність.
У формулюванні рішення пояснюється: ким і в які терміни повинно бути виконано певний обсяг робіт. Визначається, у якій формі буде підведено підсумки (розсилання протоколу чи його частини (виписки з протоколу)), приймається рішення про широту інформування (весь колектив чи його частину).
Подобные документы
Підприємництво як основна форма господарювання. Свобода підприємницької діяльності. Принципи підприємницької діяльності. Організаційні форми підприємництва. Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності. Структура Incoterms 2000.
контрольная работа [30,3 K], добавлен 20.01.2009Законодавство про підприємництво, як самостійна галузь законодавства. Поняття, правова основа, основні види та форми підприємництва в Україні. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності. Тимчасові заборони на проведення діяльності.
реферат [20,8 K], добавлен 26.11.2008Сутність, функції і види підприємництва; суб'єкти підприємницької діяльності. Труднощі і суперечності становлення вітчизняного малого бізнесу та перспективи його розвитку. Причини, що впливають на ефективність господарської діяльності в Україні.
курсовая работа [412,3 K], добавлен 31.01.2014Роль малого бізнесу в економіці. Державне регулювання та нормативно-правове забезпечення розвитку дрібного підприємництва в Україні. Діючі системи оподаткування для суб’єктів малого бізнесу та організаційні форми здійснення господарської діяльності.
дипломная работа [166,5 K], добавлен 02.06.2011Підприємництво як сучасна форма господарювання, його сутність, значення та організаційно-правові форми здійснення. Типологія, середовище та активізація підприємства. Головні проблеми та перспективи конкурентоздатності даної діяльності в Україні.
курсовая работа [31,5 K], добавлен 10.06.2011Теоретичні підходи та еволюцію розвитку малого підприємництва в загальній структурі національної економіки. Стан малого бізнесу в Україні та в Донецькому регіоні. Існуючі методи його фінансової оцінки. Економічний зміст підприємницької діяльності.
автореферат [129,5 K], добавлен 13.04.2009Сутність підприємництва, його функції, принципи та умови існування. Види підприємницької діяльності. Державне регулювання, організаційно-правові форми підприємництва в Україні. Загальна характеристика та аналіз підприємницької діяльності ПП "Гроно".
дипломная работа [266,6 K], добавлен 14.12.2011Сутність підприємництва, його функції, принципи та умови існування. Види підприємницької діяльності, її організаційно-правові форми та державне регулювання в Україні. Роль підприємництва у ринковій економіці та основні засади його функціонування.
курсовая работа [71,9 K], добавлен 30.05.2010Визначення основних принципів та умов здійснення підприємницької діяльності. Ознайомлення із базовими положенням Програми для підтримки розвитку бізнесу в країні; особливості їх використання для ресурсного та інформаційного забезпечення підприємництва.
курсовая работа [38,8 K], добавлен 21.03.2011Підприємництво як сучасна форма господарювання. Формування структур бізнесу. Принципи та умови організації підприємницького бізнесу. Розвиток малого підприємництва в умовах ринкової економіки. Порівняння розвитку підприємництва у країнах ЄC та в Україні.
курсовая работа [157,8 K], добавлен 04.12.2008
