Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Доходи населення, їх види, джерела формування і рівень у сучасних умовах України

Виконав:

Панурін Денис Петрович

Вступ

доход населення економічний

Актуальність. «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.» - ст. 3 Конституції України. З цього випливає, що забезпечення гідного рівня життя населення є головним завданням держави. Доходи населення є одним із найважливіших показників рівня життя населення та розвитку суспільства загалом. А при умові, що рівень життя, який має пряму залежність від доходів населення, в Україні є значно нижчим,ніж у розвинутих країнах світу, дана тема набуває особливої актуальності.

Метою роботи є дослідження шляхів підвищення рівня життя населення України.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

Ш Дослідити економічну суть поняття «доходи населення», здійснивши критичний аналіз наявних в економічній літературі визначень даного поняття;

Ш Навести класифікацію видів доходів населення, в тому числі і за джерелами їх формування;

Ш Дослідити доходи українців, їх структуру в динаміці за останні 5 років;

Ш Проаналізувати заробітну плату населення України в територіальному розрізі і за видами економічної діяльності;

Ш Дослідити проблему диференціації доходів українського населення, використавши криву Лоренца і квінтильний коефіцієнт;

Ш На основі проведеного аналізу запропонувати шляхи підвищення рівня життя населення України.

Предмет дослідження - доходи населення.

Об'єкт дослідження - рівень доходів населення України.

Інформаційної базою для написання даної роботи виступають: праці таких науковців як Базилевич В.Д., Білецька Л.В., Лібанова Е.М., Завіновська Г.Т. та інші, законодавчі та нормативні акти України, статистичні дані Державної служби статистики України, періодичні видання, інтернетресурси.

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Доходи населення: поняття, види, джерела формування

Єдиного визначення поняття “дохід” у сучасній літературі не існує. Вчені розглядають різні аспекти цього поняття і трактують “дохід” по-різному. Передусім на пильну увагу фахівців заслуговують джерела доходів (виділяють чотири основні джерела: заробітну плату, доходи від власності, соціальні трансфери та доходи від господарської діяльності), види, структура, а також диференціація доходів.

Деякі економісти вважають, що розгляд зародження поняття “дохід” слід розпочати з класиків, оскільки попередні представники історії економічної науки (схоласти, меркантилісти, фізіократи та ін.) не створили щодо цього поняття цілісної системи поглядів.

Одну з перших спроб обчислити національний дохід (хоча й не цілісну) зробив Франсуа Кене в “Економічній таблиці”, опублікованій у 1758 р. У цій праці Ф. Кене зосередив аналіз на сфері виробництва, шукаючи в ній джерело добробуту нації. Ф. Кене стверджував: “могутність держави становлять люди: завдяки їх потребам зростають багатства; чим більше народи виробляють необхідної продукції і чим більше вони її споживають, тим багатшими вони стають”. На думку Кене, лише землеробська праця здатна створити “чистий продукт” -“ багатство, яке формує дохід нації і є продуктом, який залишається після сплати усіх видатків з доходу, що отримується із земельних володінь”. Отже, Кене вперше намагався збагнути економічну природу доходу.

Представники класичної школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Сісмонді, Д.С. Мілль та ін.) створили теорію заробітної плати, яка була першою теорією засобів існування. На їхню думку, первинними джерелами доходу є заробітна плата, земельна рента і прибуток, які визначають вартість товару.

Згідно з марксистським підходом, лише праця створює національний дохід, а усі інші фактори виробництва беруть участь у привласненні того, що створили наймані працівники. Якщо земля і капітал перебувають у приватній власності, то в суспільстві неминуче існує експлуатація.

Прихильники класичної школи та марксистського підходу, розглядаючи поняття “дохід”, робили акцент на джерелах доходу.

Представники історичної школи (нової) - Г. Шмоллер, Л. Брентано, К. Бюхер, А. Вагнер розглядали проблему диференціації доходів. Зокрема, Шмоллер наполягав на здійсненні реформ, які б усунули надмірну майнову нерівність. Прихильників соціального напряму (Р. Штольцман, Р. Штаммлер, О. Шпан та ін.), який є продовженням історичної школи, об'єднував соціальний підхід - підвищена увага до проблем соціальної справедливості, “достойне існування усіх членів суспільства”. Серед українських представників історичної школи економісти справедливо виділяють М. Туган-Барановського, який запропонув соціальну теорію розподілу доходів. Найповніше теорія розподілу викладена в його праці “Соціальна теорія розподілу”, що була видана 1913 р. в Берліні - німецькою і в Петербурзі - російською мовами. Учений назвав свою теорію “соціальною”, оскільки її відмінною рисою було надання особливого значення соціальним факторам суспільного доходу [10]. Розглядаючи поняття “дохід”, Туган-Барановський зосередив увагу на історичному та соціальному аспектах цього поняття та глибоко досліджував джерела доходу, такі як прибуток і заробітна плата. Вчений детально аналізував проблему розподілу доходів та наголошував, що нерівність є соціальним злом, але і рівність сама по собі не є позитивним фактом.

Розглядаючи маржинальну теорію та її представників (Й.Г. Тюнен, В.С. Джевонс, Л. Вальрас, А. Маршалл та ін.), зазначимо, що й вони займались проблемою диференціації доходів. Зокрема, А. Маршалл був проти зрівняльного розподілу національного доходу, але й не схвалював нерівномірності у розподілі багатства суспільства. Вчений вважав, що немає жодної реальної потреби й морального виправдання для існування крайньої бідності поряд із величезним багатством; нерівномірність багатства - серйозний дефект в економічному устрої.

Прихильники кейнсіанства зробили великий внесок у дослідження проблем зайнятості та перерозподілу доходів. Дж.М. Кейнс вважав, що немає соціальних виправдань такій великій нерівності в розподілі багатств, яка існувала в його часи. Водночас він не підтримує зрівняльного розподілу, вважаючи, що є певні соціальні й психологічні виправдання нерівності доходів і багатства.

Незважаючи на розгляд суті, економічної природи, джерел, структури та диференціації доходів, вищеперелічені вчені не дали чіткого визначення категорії “дохід”. На нашу думку, вперше класичне визначення цієї категорії ввів Дж.Р. Гікс, оскільки вчений детально спробував проаналізувати суть доходу на мікрорівні.

У 1939 р. світ побачила праця Джона Річарда Гікса “Вартість і капітал”, в якій автор дає декілька визначень доходу. Перше визначення: “Дохід - це максимальна кількість засобів, які можна витратити протягом деякого періоду часу за умови, що відповідно до наявних очікувань капітальна вартість (у грошовому виразі) майбутніх надходжень залишиться попередньою”. Друге визначення Дж. Р. Гікс формулює так: “Дохід - це максимальна кількість засобів, які індивід може витратити протягом даного тижня і які він очікує витрачати протягом кожного наступного тижня”. У результаті Гікс доходить висновку, що “Дохід у відомому ракурсі характеризується невизначеністю” [5].

Отже, на думку Гікса, існують різні визначення доходу, але конкретного і універсального серед них немає.

На думку С. Панчишина та Н. Холода, доходи населення - це сукупність грошових коштів і натуральних надходжень, які домогосподарства отримали за певний період. У перехідній економіці вони мають досить складну структуру. Це визначається передусім наявністю в економіці різних форм власності, що активно впливають на процес формування, розподілу і перерозподілу доходів [6]. Отже, розглядаючи поняття “дохід”, ці вчені роблять акцент на грошових і негрошових надходженнях домогосподарств, не враховуючи майбутнього часу, а також не торкаючись соціально-психологічних аспектів цього поняття.

Чіткіше визначення доходу дали З. Ватаманюк та С. Панчишин: доходи домогосподарств або особисті доходи - це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу, як правило, за рік [7]. У цьому визначені “доходу” конкретизується період часу, хоча й не враховується майбутній час.

У фаховій літературі наводяться й інші визначення доходу, які враховують не тільки надходження, а й витрати; і, крім матеріального аспекту, безпосередньо торкаються загальноемоційного стану людини.

Врахування у визначенні цього терміна загальноемоційного стану заторкує, крім економічного аспекту, ще й соціальний.

На думку Т.І. Ленейко, доходи населення - це сукупність коштів і витрат у натуральному вираженні для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини [13]. Беручи до уваги словосполучення “сукупність коштів”, можемо зробити висновок, що, на думку вченого, поняття “дохід” включає тільки сукупність коштів у натуральному вираженні, не враховуючи грошових коштів, які є загалом основним джерелом доходів. Також до цього поняття Т. Ленейко зараховує сукупність витрат, що є не зовсім коректним щодо терміна “дохід”, оскільки під витратами індивідів більшість економістів розуміють затрати на купівлю споживчих товарів і товарів тривалого користування, а також перерозподільні поточні платежі [1].

Беручи за основу статистичну звітність, яка трактує витрати населення як такі, до яких належать: витрати на придбання товарів та послуг; сплачений дохід від власності; поточні податки на доходи, майно тощо та інші поточні трансферти [4], можемо вказати на неурахування у визначенні терміна “дохід” поняття витрат у поєднанні із сукупністю коштів.

Зате у визначенні поняття “дохід” Т. Ленейко торкається загально емоційного стану людини, що сприяє глибшому розумінню цього поняття, оскільки людина є соціальною істотою, на спосіб життя якої впливає значною мірою матеріальний рівень, тобто рівень доходів. Отже, Т. Ленейко, на нашу думку, розглядаючи категорію “дохід”, зробив детальний аналіз економічного і соціального аспектів цього поняття, даючи подальшу інформацію для роздумів про важливість соціального аспекту, що доповнює економічний або є на одному рівні з економічним.

Г.А. Оганян розуміє під доходами лише грошові надходження і вважає, що дохід домогосподарства - це загальна сума грошей, яку отримала особа або родина протягом певного періоду (як правило, за рік) На його думку, у кількісному вираженні доходи можна визначати як різницю між витратами праці й капіталу на виробництво певного товару і виручкою від його продажу [16]. Отже, розглядаючи поняття “дохід”, Г. Оганян не бере до уваги негрошових доходів, які становлять значну частку доходів домогосподарств, зате дослідник чітко визначає період часу.

Розкриваючи зміст доходів населення, С. Лозинська у трактування терміна “дохід” включає джерела доходу: доходи населення об'єднують обсяг нарахованих у грошовій та натуральній формі: заробітної плати, прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальних допомог та інших поточних трансфертів [14]. На нашу думку, зараховувати джерела доходу у визначення цього поняття є недоречним, оскільки виділяють основні та неосновні джерела, тому невідомо, які саме потрібно враховувати. З часом їх кількість змінюється, отже, для універсального визначення тоді треба перераховувати всі джерела доходу.

Погляд С. Лозинської на трактування терміна “дохід” збігається з визначенням цього поняття Державним службою статистики України. У статистичній звітності Держкомстат України поняття “дохід” трактує як обсяг нарахованих в грошовій та натуральній формі: заробітної плати, прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальних допомог та інших поточних трансфертів [1]. Отже, Держкомстат у визначення цього поняття зараховує грошові та негрошові надходження, а також джерела доходів, конкретно перераховуючи кожне окреме джерело.

Вивчаючи сучасну фахову літературу, бачимо, що у працях науковців із цієї тематики простежується аналіз економічного і соціального аспекту при трактуванні поняття “дохід”. Крім цього, трактуючи це поняття, дослідники розглядають ще й юридичний аспект.

О.Л. Савенко, досліджуючи проблематику доходів, дав таке визначення цій категорії: “доходи населення, як соціально-економічна категорія, характеризують стосунки в суспільстві з приводу присвоєння, використання та розподілу створюваного продукту”. На думку О. Савенка, у зв'язку з тим, що головним критерієм соціального розшарування суспільства виступають розмір та джерело доходів, категорія доходів населення відображає економічні зв'язки між членами суспільства з приводу споживання виробленого продукту за рахунок її трудової активності, використання власності, яка є в її розпорядженні, та соціальних трансфертів [17].

Отже, при розгляді цього терміна вчений зосереджується на юридичному аспекті поняття “дохід”. Крім того, “дохід” він вважає показником, який вимірює рівень життя населення та суспільства загалом. Тому ще одним визначенням цього терміна О. Савенко вважає таке: “доходи населення є концентрованим вираженням кінцевих результатів взаємодії всієї сукупності параметрів, що характеризують стан і динаміку окремих блоків економічної системи”. Тобто, на його думку, через цей показник відображається стан справ у сфері кінцевого споживання і оцінюється реальний рівень виконання завдань з підвищення добробуту населення [18, с 135-137].

Вивчаючи теоретичні надбання зарубіжних та вітчизняних вчених, які стосуються суті та економічної природи терміна “дохід”, можна констатувати, що, розглядаючи суть цього поняття, вчені робили наголос на різних його аспектах, таких як економічний, соціальний та юридичний.

Узагальнюючи наведені визначення та інтегруючи думки авторів, схиляємось до розуміння, що дохід - це максимальна кількість засобів (грошових коштів і натуральних надходжень), отриманих або вироблених індивідом за рік для підтримання його фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану, які він може витратити за умови, що очікувана вартість (у грошовому вираженні) майбутніх надходжень залишиться попередньою.

Розглянемо види доходів населення.

Залежно від форми отримання розрізняють грошові та натуральні доходи.

Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплати із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо). Грошові доходи поділяються на загальні й чисті. Загальні доходи містять усі надходження і розраховуються до сплати податків та обов'язкових платежів. Чисті доходи населення -- результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів. Чисті доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, трансферти в натуральній формі, а також заробітну плату в натуральній формі. [8, c 146]

Виділяють номінальні і реальні доходи.

Номінальні доходи -- це величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Реальні доходи -- це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги (індекс споживчих цін).

Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові, нетрудові, приховані.

Трудовий дохід -- це дохід, який отримає працівник у результаті своєї економічної діяльності, як наймана робоча сила чи у разі самостійної зайнятості. Види трудових доходів: доходи від основної роботи за наймом, доходи від вторинної зайнятості.

Нетрудові доходи являють собою отримання спадщини, виграшів, дивідендів від цінних паперів.

Приховані доходи - доходи від діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм і норм моралі. Вони пов'язані з тіньовою економікою, що являє собою приховану економічну діяльність. До таких доходів відноситься:

· види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом;

· неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або ведеться некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі не оформляються як особи, що ведуть економічну діяльність;

· нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види комерції, виробництва та послуг і підпадає під кримінальну відповідальність.

Залежно від циклів життєдіяльності людини розрізняють доходи:

· до участі в праці;

· від участі у трудовій, підприємницькій, громадській діяльності;

· тимчасово непрацюючими;

· після завершення трудової діяльності. [19]

Дана класифікація узагальнена на рис. 1.1



Рис. 1.1. Види доходів населення

2. Рівень доходів населення України

Державним комітетом статистики визначено, що за перше півріччя доходи населення України становили 345 492 млн. грн., з них:

§ 144 831 млн. грн. (41,9%) - заробітна плата,

§ 44 688 млн. грн. (12,9%) - прибуток та змішаний доход,

§ 17 240 млн. грн. (5,0%) - доходи від власності,

§ 138 733 млн. грн. (40,2%) - соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти. [4]

Якщо порівнювати доходи, отримані українським населенням у 2011 році, з доходами 2007 року, то видно, що вони номінально зросли більш ніж в 2 рази (на 100,7%) або на 627 716 млн. грн.

Структура та динаміка доходів населення України за 2007 - І півріччя 2012 наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1.Доходи населення України, 2007 - І півріччя 2012

	2007	2008	2009	2010
	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%
Доходи - всього	623 289	100,0	845 641	100,0	894 286	100,0	1 101 175	100,0
в тому числі:
заробітна плата	278 968	44,8	366 387	43,3	365 300	40,8	449 553	40,8
прибуток та змішаний доход	95 203	15,3	131 139	15,5	129 760	14,5	160 025	14,5
доходи від власності (одержані)	20 078	3,2	28 432	3,4	34 654	3,9	67 856	6,2
соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти	229 040	36,7	319 683	37,8	364 572	40,8	423 741	38,5
в тому числі:
- соціальні допомоги	124 472	20,0	180 455	21,3	204 101	22,8	237 213	21,5
- інші одержані поточні трансферти	18 209	2,9	26 092	3,1	32 984	3,7	34 397	3,1
- соціальні трансферти в натурі	86 359	13,9	113 136	13,4	127 487	14,3	152 131	13,8
	2011	І півріччя 2012	Відхилення 2011 від 2007 року
	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%
Доходи - всього	1 251 005	100,0	345 492	100,0	627 716	100,7
в тому числі:
заробітна плата	521 066	41,7	144 831	41,9	242 098	86,8
прибуток та змішаний доход	198 512	15,9	44 688	12,9	103 309	108,5
доходи від власності (одержані)	68 059	5,4	17 240	5,0	47 981	239,0
соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти	463 368	37,0	138 733	40,2	234 328	102,3
в тому числі:
- соціальні допомоги	262 744	21,0	76 670	22,2	138 272	111,1
- інші одержані поточні трансферти	33 681	2,7	10 041	2,9	15 472	85,0
- соціальні трансферти в натурі	166 943	13,3	52 022	15,1	80 584	93,3

Найшвидші темпи зростання (але незначну питому вагу) показали доходи від власності - за 2007-2011 роки вони зросли в 3 рази (або на 239,0%, або на 47 981 млн. грн.). Прибуток та змішаний дохід населення за аналізований період зріс на 108,5% (на 103 309 млн. грн.). Також вдвічі зросли соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти. Найнижчий темп зростання (при найбільшій питомій вазі) серед наведених джерел доходів населення України за 2007-2011 роки показала заробітна плата: вона зросла в 2011 році у порівнянні з 2007 лише на 86,8% (242 098 млн. грн.).

Унаочнимо структуру доходів населення України за вказаний період (рис. 2.1.)

Рис. 2.1. Структура доходів населення України за 2007 - І півріччя 2012

Як бачимо з рис. 2.1., найбільшу питому вагу серед усіх наведених джерел доходів населення займає заробітна плата, її частка за аналізований період в середньому склала 42,2%. Наступними за питомою вагою будуть соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти, їх частка в структурі доходів за 2007 - І півріччя 2012 роки в середньому складала 38,5%, що свідчить про занадто високий рівень перерозподілу доходів у суспільстві. Прибуток та змішаний доход в середньому займає 14,8% у доходах українського населення. І найменша частка належить доходам від власності - 4,5%.

Розрахуємо реальні доходи українського населення за 2002-2011 роки, скоригувавши номінальні доходи на індекс споживчих цін (табл. 2.2.).

Таблиця 2.2. Розрахунок реального доходу населення України, 2002-2011 роки

Роки	Індекс споживчих цін, %	Номінальний доход, млн грн.	Реальний доход, млн грн.	Темп росту реального доходу, %
1	2	3	4=3/2	5=4t / 4t-1
2002	100,8	185 073	183 604	-
2003	105,2	215 672	205 011	111,7
2004	109,0	274 241	251 597	122,7
2005	113,5	381 404	336 039	133,6
2006	109,1	472 061	432 687	128,8
2007	112,8	623 289	552 561	127,7
2008	125,2	845 641	675 432	122,2
2009	115,9	894 286	771 601	114,2
2010	109,4	1 101 175	1 006 559	130,5
2011	108,0	1 251 005	1 158 338	115,1

Як бачимо з табл. 2.2., найшвидший темп зростання реальних доходів українського населення був у 2005 і 2010 роках: реальні доходи населення у 2005 році зросли на 33,6% у порівнянні з 2004 роком, у 2010 році - на 30,5% у порівнянні з 2009 роком. Цікаво, що саме на цей час (2005 і 2010 роки) припадали вибори президента.

Якщо унаочнити отримані дані (рис. 2.2.), то можна побачити, що найбільша різниця між номінальним та реальним доходом (найвищий індекс споживчих цін) спостерігалась у 2008 році, що можна пояснити наслідками світової фінансової кризи. Протягом наступних років різниця між номінальним та реальним доходом скорочується.



Рис. 2.2. Динаміка номінального та реального доходу населення України за 2002-2011 роки, млн. грн.

Підбиваючи підсумки, необхідно зазначити:

§ Доходи від власності займають найнижчу частку (4,5%) у доходах українського населення, але при цьому зростають найшвидшими темпами: за 2007-2011 роки їх обсяг збільшився в 3 рази. Така динаміка свідчити про розвиток ринкових відносин у суспільстві.

§ Заробітна плата є основним джерелом доходів. Її частка складає 42,2%. Але при цьому за 2007-2011 роки вона показала найповільніший темп зростання - лише 86,8%. Це може бути наслідком скорочення робочих місць, яке спричинено кризовими явищами в економіці.

§ Соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти мають значну питому вагу (38,5%) і зростають швидкими темпами (за 2007-2011 роки на 102,3%), що свідчить про занадто високий рівень перерозподілу доходів у суспільстві.

§ Найбільший розрив між номінальним і реальним доходом населення спостерігався у 2008 році, що спричинено високим рівнем інфляції, яка в свою чергу є одним з наслідків фінансової кризи.

3. Аналіз заробітної плати в територіальному розрізі і за видами економічної діяльності як основного джерела доходів

Заробітна плата має найвищу питому вагу у доходах населення України, а тому є основним джерелом доходів, доцільно буде провести більш детальний її аналіз.

Темпи зростання номінальної заробітної плати є завжди вищими, ніж темпи зростання реальної заробітної плати, так як реальна заробітна плата скоригована на індекс споживчих цін і відображає реальну кількість товарів і послуг, які можна придбати за дану суму. У табл. 3.1. наведено темп зростання реальної та номінальної заробітної плати.

Таблиця 3.1. Темп зростання реальної та номінальної заробітної плати за 2002-2011 роки, %

Роки	Номінальна заробітна плата	Реальна заробітна плата
2002	121,0	118,2
2003	122,8	115,2
2004	127,5	123,8
2005	136,7	120,3
2006	129,2	118,3
2007	129,7	112,5
2008	133,7	106,3
2009	105,5	90,8
2010	120,0	110,2
2011	117,6	108,7

Як бачимо з табл. 3.1., номінальна заробітна плата протягом усього досліджуваного періоду мала додатній темп зростання на відміну від реальної заробітної плати, яка 2009 року знизалась на 9,2% (темп зростання 90,8%), що, як вже зазначалося, спричинено фінансовою кризою.

Досліджуючи динаміку середньомісячної заробітної плати по Україні в розрахунку на одного штатного працівника у 2012 році, можна побачити, що вона до липня мала тенденцію до зростання і склала 3 151 грн., а у серпні знизилась до 3 073 грн. (рис. 3.1.).

Рис. 3.1. Динаміка середньомісячної заробітної плати по Україні в розрахунку на одного штатного працівника у 2012 році, грн.

Досліджуючи заробітну плату в регіональному розрізі (табл. 3.2.), необхідно зазначити, що найвища заробітна плата в столиці - 4 571 грн., а найменша - в Тернопільській області (2 196 грн.). Різниця між регіонами з найвищою та найнижчою заробітною платою більша ніж 2 рази.

До регіонів з заробітною платою вищою а 3 000 грн. належать: м. Київ, Донецька, Київська, Луганська, Дніпропетровська області.

До регіонів з заробітною платою нижчою за 2 500 грн. належать: Тернопільська, Херсонська, Чернівецька, Чернігівська, Житомирська, Закарпатська, Волинська, Вінницька, Кіровоградська області.

Таблиця 3.2. Середня заробітна плата за регіонами за місяць у 2012 році в розрахунку на одного штатного працівника, грн.

Назва регіонів	Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень	Липень	Серпень
Україна	2 722	2 799	2 923	2 942	3 015	3 109	3 151	3 073
Автономна Республіка Крим	2 348	2 304	2 486	2 539	2 691	2 781	2 795	2 744
Вінницька область	2 144	2 177	2 309	2 311	2 457	2 582	2 591	2 462
Волинська область	2 062	2 075	2 212	2 199	2 328	2 511	2 526	2 411
Дніпропетровська область	2 860	2 965	3 042	3 070	3 182	3 197	3 260	3 172
Донецька область	3 151	3 254	3 381	3 496	3 474	3 557	3 619	3 576
Житомирська область	2 096	2 117	2 235	2 246	2 422	2 522	2 518	2 393
Закарпатська область	2 075	2 132	2 247	2 220	2 325	2 506	2 513	2 411
Запорізька область	2 653	2 786	2 804	2 837	2 920	3 045	3 048	2 977
Івано-Франківська область	2 288	2 335	2 421	2 430	2 586	2 743	2 710	2 636
Київська область	2 829	2 941	2 996	3 051	3 146	3 264	3 268	3 369
Кіровоградська область	2 155	2 194	2 300	2 331	2 461	2 546	2 561	2 468
Луганська область	2 842	2 826	2 971	2 970	3 073	3 123	3 230	3 190
Львівська область	2 276	2 351	2 478	2 476	2 612	2 670	2 720	2 660
Миколаївська область	2 503	2 767	2 675	2 684	2 809	2 876	2 953	2 827
Одеська область	2 553	2 466	2 644	2 607	2 689	2 780	2 781	2 721
Полтавська область	2 659	2 603	2 681	2 715	2 862	2 876	2 960	2 876
Рівненська область	2 232	2 554	2 443	2 439	2 551	2 734	2 733	2 607
Сумська область	2 235	2 270	2 392	2 395	2 537	2 563	2 685	2 576
Тернопільська область	1 941	1 996	2 079	2 078	2 205	2 367	2 235	2 196
Харківська область	2 423	2 535	2 683	2 661	2 714	2 808	2 886	2 816
Херсонська область	2 018	2 055	2 154	2 186	2 283	2 411	2 399	2 278
Хмельницька область	2 122	2 276	2 270	2 279	2 408	2 547	2 588	2 507
Черкаська область	2 228	2 278	2 380	2 391	2 610	2 605	2 646	2 553
Чернівецька область	2 067	2 080	2 190	2 207	2 311	2 500	2 513	2 377
Чернігівська область	2 039	2 052	2 274	2 179	2 344	2 432	2 473	2 382
м. Київ	4 148	4 306	4 577	4 592	4 469	4 628	4 700	4 571
м.Севастополь	2 587	2 649	2 759	2 765	2 920	3 020	2 944	2 799

Окрім проблеми диференціації заробітної плати в регіональному розрізі, ще існує проблема заборгованості із виплати заробітної плати. Найбільшу заборгованість мають регіони з найвищим рівнем заробітної плати: м. Київ, Донецька, Луганська області. Найнижчу заборгованість із виплати заробітної плати мають області з низьким рівнем заробітної плати: Чернівецька, Рівненська, Волинська, Тернопільська Івано-Франківська області. (табл. 3.3.)

Таблиця 3.3. Заборгованість із виплати заробітної плати у 2012 році, млн. грн.

	Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень	Липень	Серпень
Україна	1038,1	1069,8	1038,3	1014,8	999,9	961,9	986	956,1
Автономна Республіка Крим	62,1	63,9	62,6	59,9	61,1	61	60,5	57,7
Вінницька область	15,4	15,3	15,1	15,3	15,1	16,2	15,8	13,5
Волинська область	7,9	18,4	11,3	6,1	5,8	5,5	5,4	5
Дніпропетровська область	14,5	14,3	14	13,6	13,4	13,1	12,9	12,6
Донецька область	226	243,3	230,2	225,3	207,4	179,4	179,2	166,6
Житомирська область	9,6	10	9,8	10,2	9,4	8,9	8,9	9,8
Закарпатська область	14,3	14,1	14,1	14,3	13	12,8	12,9	11,4
Запорізька область	52	50,5	49,4	52,7	58,7	64,6	64,4	61,7
Івано-Франківська область	8	7,8	7,2	8	7,7	7,5	7,3	8,5
Київська область	6,1	7,2	5,7	5	4,2	3,3	3,5	3,2
Кіровоградська область	44,7	47	43,4	42,5	42,5	41,3	41,6	42,1
Луганська область	92,3	94,3	90	80,8	79,4	77,2	76,4	74,5
Львівська область	57,5	58,8	63,6	61,6	61,5	61,9	61,6	59,9
Миколаївська область	54	53	54,3	54,1	54	53,9	53,1	52
Одеська область	24,2	19,5	19,3	19,2	19,7	19,6	20,4	20,4
Полтавська область	18,5	18,8	17,6	16,8	15,5	15,4	15,2	14,6
Рівненська область	2,4	2,5	2,4	2,5	2,5	2,4	2,1	1,6
Сумська область	53,9	57	59	55,6	52,7	55,8	58,4	59,4
Тернопільська область	6	6,2	5,9	6,2	5,1	6,4	7,5	8,2
Харківська область	115,7	113	104,8	110,5	118	100	114,4	119,8
Херсонська область	20,1	21,9	24,6	23,4	23,1	23,9	23,9	25,1
Хмельницька область	17,5	18,3	17,7	17	17,2	17,5	16,1	16,6
Черкаська область	15,6	14,8	14,1	12,9	11,3	10,5	12,4	12,3
Чернівецька область	0,3	0,2	0,2	0,2	0,2	0,2	0,1	0,2
Чернігівська область	19,3	19,2	20,8	17,7	17,7	17,7	18	18,1
м. Київ	71,3	70,3	72,2	75	75,1	76,4	84,3	71,7
м. Севастополь	8,9	10,2	9	8,4	8,6	9,5	9,7	9,6

Якщо досліджувати середню заробітну плату за місяць за видами економічної діяльності у 2012 році, то можна побачити найвищий рівень заробітної плати у діяльності авіаційного транспорту - 10 405 грн., найнижчий (1 610 грн.) - у рибальстві, рибництві. В таких соціально важливих видах діяльності, як освіта і охорона здоров'я та надання соціальної допомоги заробітна плата невисока і за серпень 2012 року склала лише 2 352 і 2 274 грн. відповідно, що є неприпустимим для високорозвиненого суспільства (табл. 3.4.).

Таблиця 3.4. Середня заробітна плата за видами економічної діяльності за місяць у 2012 році

Вид діяльності	Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень	Липень	Серпень
Усього	2 722	2 799	2 923	2 942	3 015	3 109	3 151	3 073
Сільське господарство, мисливство та пов'язані з ними послуги	1 679	1 679	1 770	1 980	2 168	2 025	2 222	2 011
Лісове господарство та пов'язані з ним послуги	2 139	2 256	2 650	2 456	2 512	2 553	2 611	2 573
Рибальство, рибництво	1 326	1 285	1 346	1 442	1 614	1 568	1 662	1 610
Промисловість	3 219	3 292	3 361	3 387	3 509	3 467	3 600	3 629
Будівництво	2 143	2 185	2 344	2 392	2 506	2 518	2 601	2 673
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	2 486	2 584	2 677	2 830	2 693	2 685	2 721	2 709
Діяльність готелів та ресторанів	1 845	1 843	1 992	1 971	2 044	2 097	2 072	2 162
Діяльність транспорту та зв'язку	3 128	3 251	3 599	3 483	3 432	3 473	3 563	3 576
діяльність наземного транспорту	2 636	3 077	2 866	2 839	2 926	3 013	3 060	3 070
діяльність водного транспорту	3 125	3 402	3 130	3 397	3 358	3 497	3 376	3 424
діяльність авіаційного транспорту	8 918	9 331	9 163	9 138	9 326	10 086	10 250	10 405
додаткові транспорті послуги та допоміжні операції	3 420	3 374	4 263	3 770	3 848	3 861	3 980	4 015
діяльність пошти та зв'язку	2 759	2 856	2 765	3 368	2 825	2 819	2 892	2 846
Фінансова діяльність	5 632	5 705	6 526	5 917	5 768	5 750	5 966	5 905
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям	3 070	3 219	3 350	3 368	3 346	3 429	3 513	3 491
з них дослідження і розробки	3 128	3 305	3 425	3 583	3 584	3 721	3 866	3 748
Державне управління	2 770	2 864	3 057	3 121	3 351	3 644	3 836	3 751
Освіта	2 248	2 332	2 348	2 407	2 561	3 011	2 730	2 352
Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	1 932	1 974	2 046	2 093	2 189	2 327	2 343	2 274
Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту	2 636	2 659	2 763	2 783	2 897	3 042	3 061	2 942
з них діяльність у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг	2 778	2 820	2 929	2 958	3 087	3 280	3 259	3 068

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо:

§ Реальна заробітна плата за 2002-2011 роки має додатній темп зростання (за винятком 2009 року), що є позитивним явищем.

§ У серпні 2012 року середня заробітна плата по Україні склала 3 073 грн., при чому за січень-липень заробітна плата мала тенденцію до зростання (з 2 722 грн. у січні до 3 151 грн. у липні), а у серпні знизилась.

§ Існує проблема диференціації заробітної плати по регіонах, співвідношення між найбагатшим (м. Київ) і найбіднішим (Тернопільська область) більш ніж 2 рази. При цьому регіони з вищим рівнем заробітної плати мають більший обсяг заборгованості з її виплати, а регіони з нижчим рівнем заробітної плати - навпаки менший обсяг заборгованості.

§ Розшарування заробітної плати за видами економічної діяльності дуже значне. В діяльності авіаційного транспорту заробітна плата в 6,5 разів вища, ніж в рибальстві.

4. Диференціація доходів населення

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються за факторами виробництва (земля, праця, капітал, здібності до підприємництва). У ринковій економіці вважається нормальним і припустимим будь-який доход, який отримується в результаті участі у вільній конкуренції на ринках товарів і послуг, капіталів і робочої сили. Тут визначаються і високі доходи тих, хто має успіхи у підприємницькій діяльності, і низькі доходи тих, хто зазнав у ній невдачі. Причому низький дохід може бути наслідком недостатніх трудових зусиль тих чи інших підприємців, працівників найманої праці, а також результатом змін кон'юнктури ринку.

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.

Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. [3]

Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца, при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в % від загального їх числа), а на осі ординат - їх дохід (у відсотках).

Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. [2]

Крива Лоренца, зображена на рис. 4.1., показує фактичний розподіл доходів населення України у 2011 році. Заштрихована область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Як бачимо з рис. 4.1., в Україні ступінь нерівності досить високий. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві. Проте, чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона більш пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності вбиває стимули до продуктивної праці, але й надмірна її вгнутість,як в Україні, призводить до соціальної напруги в суспільстві.

Рис. 4.1. Крива Лоренца для України, 2011 рік

Для аналізу рівня диференціації доходів населення України в динаміці застосуємо квінтильний коефіцієнт - це співвідношення рівня доходів 20 % найбільш забезпечених верств населення до рівня доходів 20 % найменш забезпечених верств населення [21, с 60].

Рис. 4.2. Квінтильний коефіцієнт диференціації загальних доходів населення України, 2002-2011 роки, разів

Як бачимо з рис. 4.2., квінтильний коефіцієнт диференціації загальних доходів українського населення за досліджуваний період має тенденцію до спадання, що свідчить про незначне скорочення розриву між найбільш забезпеченими та найменш забезпеченими верствами населення.

Крайнім проявом нерівності в розподілі доходів є бідність. В Україні чисельність населення із середньодушовими еквівалентними загальними доходами у місяць, нижчими прожиткового мінімуму, у 2011 році становила 3,4 млн. осіб або 7,8% у загальній чисельності населення (довідково: середньорічний розмір прожиткового мінімуму у середньому на одну особу в місяць у 2011 році складав 914,1 грн.). Це і в абсолютному, і в відносному вираженні значно менше, ніж у 2007 році (5,7 млн. осіб і 12,7% при прожитковому мінімумі 518,5 грн.). Таким чином, чисельність українців поза межею бідності за 2007-2011 роки скоротилась на 2,3 млн. осіб. (рис. 4.3.)



Рис. 4.3. Чисельність населення України із середньодушовими еквівалентними загальними доходами у місяць, нижчими прожиткового мінімуму, 2007-2011 роки

Отже, з одного боку, рівність доходів підриває мотивацію людей до ефективної праці, тим самим знижуючи продуктивність, а з іншого боку, значна диференціація веде до загострення соціальних протиріч. В Україні диференціація доходів населення досить суттєва, але за 2007-2011 роки мала тенденцію до незначного зниження. Також слід відмітити позитивну тенденцію до скорочення чисельності населення із середньодушовими еквівалентними загальними доходами у місяць, нижчими прожиткового мінімуму. Але все одно 3,4 млн. українців живуть поза межею бідності. Необхідно зводити цей показник до нуля.

5. Шляхи підвищення рівня життя населення України

Найважливішим джерелом підвищення рівня добробуту в Україні має стати зростання заробітної плати. Частка оплати праці у ВВП все ще є значно нижчою, ніж у більшості розвинених країн. Це означає, що вартість вітчизняної робочої сили є недооціненою, а заробітна плата не є стимулом до високопродуктивної праці.

Але при цьому спостерігається позитивна тенденція помірного зростання частки оплати праці найманих працівників у ВВП (у фактичних цінах): як бачимо з рис. 5.1., частка оплати праці найманих працівників у ВВП (у фактичних цінах) за перше півріччя 2012 року склала 52%, що на 3 відсоткових пункти більше за 2007 рік (49%).

Рис. 5.1. Частка оплати праці найманих працівників у ВВП (у фактичних цінах), 2007 - І півріччя 2012, %

Для зростання частки заробітної плати у ВВП і структурі доходів населення потрібно підвищити продуктивність праці, досягнення якої стає можливим завдяки інноваційному розвитку економіки. Механічне збільшення частки оплати праці у собівартості продукції, або витратах виробництва, матиме різко негативні наслідки.

Важливим напрямом підвищення добробуту населення має стати завершення реформи пенсійної системи.

Найпершим чинником, який потрібно брати до уваги під час розгляду проблеми реформування пенсійної системи, є демографічна ситуація. Зараз в Україні близько 14 млн. пенсіонерів. І хоча ця цифра залишається стабільною упродовж останніх 15 років, однак, зважаючи на зменшення чисельності населення, частка пенсіонерів стрімко зростає.

Якщо у 1959 р. особи, старші 60 років, становили всього 10 % населення, то у 2012 р. цей показник збільшився до 15,24% (рис 5.1.), а в 2050 році, за прогнозами Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України, досягне 32 %.

же тепер, за даними Інституту демографії, на 100 платників пенсійних внесків припадає 86,2 пенсіонера, а в 2026 році їхня чисельність зрівняється. До 2025 року населення України скоротиться на 24 % (або на 11,8 млн.) і становитиме 35 млн. осіб. У 2050 році на 100 працівників припадатиме 142 пенсіонера.

Рис. 5.2. Населення України віком старше 60 років, 1990-2012 роки

Здійснення пенсійної реформи було спрямовано на:

§ підвищення рівня життя пенсіонерів;

§ встановлення залежності розмірів пенсій від сум заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески, і страхового стажу;

§ забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи;

§ заохочення громадян до заощадження коштів на старість;

§ диверсифікацію джерел фінансування пенсій за рахунок внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та обов'язкових і добровільних пенсійних накопичень;

§ створення ефективної та дієвішої системи адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого чутливіша солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них. [15]

З прийняттям Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» [9] відбулися наступні зміни:

§ В частині пенсійного віку:

· встановлений єдиний для чоловіків і жінок вік виходу на пенсію: особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років.

· передбачений компенсатор більш пізнього виходу на пенсію.

· у період до 1 січня 2015 року збережено можливість (за бажанням) виходу на пенсію жінок після досягнення 55 років.

· змінено також вік для призначення пенсії відповідно до «спеціальних» законів.

§ В частині стажу:

збільшено страховий стаж, при наявності якого особа набуває право на пенсію за віком, по інвалідності та у зв'язку із втратою годувальника.

· збільшено страховий стаж, який дає право на встановлення мінімального розміру пенсії за віком в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

· збільшено страховий стаж, який дає право на обчислення пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за віком, інвалідам, яким інвалідність встановлена у віці після 46 років.

· збільшено страховий стаж, який дає право на пенсію відповідно до законів України “Про статус народного депутата України”, «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про державну службу».

· збільшено вимоги щодо вислуги років для призначення пенсій відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служи, та деяких інших осіб» і «Про прокуратуру».

§ В частині визначення заробітку:

· змінено період, який враховується для визначення заробітної плати.

· збільшена кількість періодів, які можна виключити при визначенні заробітку як невигідні.

· змінено показник середньої заробітної плати, з урахуванням якого визначатиметься заробіток для призначення пенсії.

· передбачено, що при обчисленні заробітної плати за періоди одержання допомоги по безробіттю враховуватиметься мінімальна зарплата.

· змінено порядок визначення заробітної плати при переведенні з одного виду пенсії на інший.

· змінено максимальну величину бази нарахування єдиного внеску.

§ В частині перерахунку пенсії:

· збережено право працюючих пенсіонерів на перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу, набутого після призначення пенсії

· змінено порядок перерахунку пенсії працюючим пенсіонерам у зв'язку із зміною прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

§ В частині виплати пенсії:

· передбачено обмеження максимального розміру пенсії.

· змінено порядок виплати «спеціальних» пенсій.

· встановлено, що достроково призначена пенсія (незалежно від закону, за яким вона призначена) урахуванням підпункту “г” частини першої пункту 1 статті 26 Закону України «Про зайнятість населення», пункту “в” частини другої статті 12 Закону України «Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему» і статті 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» у період до досягнення пенсійного віку, встановленого відповідним законом, працюючим пенсіонерам не виплачується.

§ Знижено відсоток обчислення «спеціальних пенсій»: пенсії в порядку і на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та щомісячне довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначатимуться в розмірі 80 % відповідних сум заробітної плати.

§ Надано право на призначення пенсії за нормами Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» науковим (науково-педагогічним) працівникам із числа інвалідів з дитинства. [11]

Ставлення населення до реформування пенсійної системи є негативним, але дійсно існує нагальна необхідність підвищення пенсійного віку з метою зменшення демографічного навантаження, до того ж дане реформування в Україні є вимогою світової спільноти. Але дана реформа стала об'єктом політичних суперечок і рекламою для політичних сил. Але зрозуміло, що одночасне підвищення пенсій, скорочення дефіциту бюджету Пенсійного Фонду, зменшення податкового навантаження на працююче населення неможливе без підвищення пенсійного віку. Це є нормальна практика у розвинених країнах. Але при цьому рівень життя краще і його тривалість довше у розвинених країнах. Не можна застосовувати світовий досвід, не адаптувавши його до особливостей українського середовища. Ще однією важливою причиною нагальної потреби реформування пенсійної системи є стрімке зростання видатків Пенсійного фонду України. Старіння населення та стрімке зростання видатків Пенсійного фонду спричинює значні проблеми для пенсійної системи України. Очевидною стає потреба реформувати пенсійну систему з метою досягнення її фінансової стабільності та досягнення прямого зв'язку між сплаченими за час роботи внесками та пенсіями.

Важливим напрямком підвищення рівня добробуту в Україні має стати створення сприятливого інституційного середовища для підприємницької діяльності та інвестування.

Частка доходів від підприємницької діяльності у структурі грошових доходів населення в Україні є ще недостатньо високою порівняно з іншими країнами. Саме доходи від підприємницької діяльності можуть стати важливим джерелом підвищення рівня добробуту в Україні. На мою думку, запровадження єдиного податку для малого бізнесу є правильним кроком в цьому напрямі, але цю систему ще треба вдосконалити.

За даними Міністерства закордонних справ у січні-червні 2012 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 3,64млрд.дол.СШАпрямих інвестицій. Станом на 1 липня 2012 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну (кумулятивно), з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці, склав 52,4 млрд. дол. США, що в розрахунку на одну особу становить понад 1 тис. дол. США. За цим показником наша країна відстає від Румунії та Росії в чотири рази, від Чехії - у 13,5 разів, а Угорщини - у 20 разів. Водночас, обсяг прямих іноземних інвестицій на одного мешканця України за період з 2001 року зріс майже у дев'ять разів, а саме з 94 дол. США у 2001 році до 1084 дол. США у 2011 році. Тому для забезпечення сталого економічного зростання, а відтак і підвищення рівня добробуту громадян має стати створення сприятливого середовища для інвестування. Такого середовища не можна створити, не забезпечивши захисту прав власності. Саме гарантування прав власності є одним із найважливіших передумов становлення цивілізованого суспільства. Ринкова економіка може повністю реалізувати свій потенціал тільки в тому разі, коли всі суб'єкти економіки мають право на гарантування виконання контрактів, які вони добровільно уклали. Одним із найважливіших завдань у цьому напрямі повинно стати запровадження дієвих заходів для захисту прав власності та запобіганню рейдерству, а також прийняття заходів для зниження корупції в органах державного управління. Серед головних проблем, які мають вирішуватися в Україні задля поліпшення інвестиційного середовища, слід виокремити необхідність професійного використання коштів та ефективного менеджменту з боку українських підприємств-реципієнтів інвестицій, удосконалення правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, а також досягнення незмінності та гарантованості захисту прав інвестора. [12]

Для досягнення сталого економічного зростання життєво потрібним стає підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Досі основою конкурентних переваг України є традиційні чинники, такі як відносно дешева ресурсна база, низька вартість робочої сили та сприятлива світова кон'юнктура. Однак вичерпність природних ресурсів, посилення конкуренції зі сторони країн, що розвиваються та покладання на обмежений перелік експортної продукції може істотно послабити позиції нашої країни на світових ринках. Тому, на мою думку, майбутній розвиток України повинен ґрунтуватися на використанні науково-технічного потенціалу нашої країни.

Україна, маючи значний науковий потенціал, використовує його недостатньо. Незважаючи на значне фінансування, яке протягом останніх років істотно зросло, вітчизняна наука відіграє ще недостатню роль у визначенні траєкторії економічного зростання національної економіки. Різке заміщення імпортом національної наукомісткої продукції призвело до занепаду багатьох вітчизняних підприємств. Водночас на рівні наукових розробок Україна має значний потенціал, хоч ці розробки рідко реалізовують у готовий продукт.

Важливим напрямком підвищення рівня добробуту в Україні має стати усесторонній розвиток людського капіталу. Підвищення рівня освіти, покращення охорони здоров'я (а відтак і тривалості життя), всебічний розвиток особистості - ось ті ключові напрямки підвищення якості життя населення України, що повинні бути пріоритетом у розробленні програм економічного розвитку.

Висновки

В процесі проведеного дослідження теоретичних і практичних аспектів доходів населення зроблені наступні висновки:

1. Дохід - це максимальна кількість засобів (грошових коштів і натуральних надходжень), отриманих або вироблених індивідом за рік для підтримання його фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану, які він може витратити за умови, що очікувана вартість (у грошовому вираженні) майбутніх надходжень залишиться попередньою.

2. Розглядаючи види доходів, важливо розуміти принципову відмінність між номінальними і реальними доходами населення, так як зростання номінального доходу при високому темпі інфляції не викликає зростання реального доходу.

3. Дослідивши джерела доходів населення, необхідно зазначити, що трудові доходи є зазвичай основним джерелом доходів населення, це доходи, які отримують працівники у результаті своєї економічної діяльності, як наймана робоча сила чи у разі самостійної зайнятості. Іншим джерелом доходів є нетрудові (отримання спадщини, виграшів, дивідендів від цінних паперів). На жаль, в Україні існує проблема прихованих доходів - доходи від діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм і норм моралі, які пов'язані з тіньовою економікою.

4. Провівши аналіз доходів українського населення, видно, що заробітна плата є основним джерелом доходів. Її частка складає 42,2%. Але при цьому за 2007-2011 роки вона показала найповільніший темп зростання порівняно з іншими доходами - лише 86,8%. Це може бути наслідком скорочення робочих місць, яке спричинено кризовими явищами в економіці. Доходи від власності займають найнижчу частку (4,5%) у доходах українського населення, але при цьому зростають найшвидшими темпами: за 2007-2011 роки їх обсяг збільшився в 3 рази. Така динаміка свідчити про розвиток ринкових відносин у суспільстві. Соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти мають значну питому вагу (38,5%) і зростають швидкими темпами (за 2007-2011 роки на 102,3%), що свідчить про занадто високий рівень перерозподілу доходів у суспільстві. Найбільший розрив між номінальним і реальним доходом населення спостерігався у 2008 році, що спричинено високим рівнем інфляції, яка в свою чергу є одним з наслідків фінансової кризи.