Грошові доходи населення та система соціального захисту

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

Кафедра макроекономіки

Реферат на тему:

«Грошові доходи населення та система соціального захисту»

Виконав:

студент Центру післядипломної освіти

спеціальності «Фінанси і кредит»

Погребняк Р.С.

Київ-2014

Зміст

Вступ

Поняття і різноманітні види доходів

Розподіл доходів населення і його форми

Нерівність доходів населення його причини

Способи виміру нерівності доходів населення

Система соціального захисту населення

Співвідношення справедливості і рівності у розподілі доходів

Висновок

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми «Грошові доходи населення і система соціального захисту» визначається необхідністю теоретичного дослідження проблеми державного регулювання доходів населення будь-якої країни і виявлення шляхів вдосконалення політики доходів у умовах ринкових відносин. Розподіл національного доходу - центральне питання для формування моделі соціальної політики кожної країни. Разом з тим, що розподільні механізми визначають рівень добробуту й якість життя населення, наповнюють реальним змістом соціальні відносини у суспільстві. Розподільні відносини мають величезне значення для розвитку громадського господарства, насамперед тому, що, ті, які вступають у виробничий процес, вкладають у нього свої працю чи капітал, сподіваються одержати визначені доходи. Тому розподільні відносини лежать у основі створення стимулів до участі в виробничому процесі, і від них великою мірою залежить рівень розвитку. З іншого боку, розподіл, формуючи доходи, визначає можливість досягти соціально-економічних цілей розвитку суспільства, дозволяє проводити рівень задоволення потреб і, отже, до рівня життя у країні. У зв'язку з цим проблеми і розподілу, і формування доходів завжди, були в центрі уваги як економічної науки, так і урядів країн.

Вже згадана тема нині заслуговує на увагу у зв'язку з її значимістю і у нашій країні - влада намагається провести зміни формаційного порядку, які в свою чергу викликають необхідність трансформації моделі розподілу доходів населення і вимагають розв'язання складних проблем. Відомо, що сукупні доходи населення, їх науковий рівень, структура, засоби одержання і диференціювання є показниками економічного й соціального благополуччя суспільства. У нашій країні розподіл доходів має яскраво виражену соціально-політичне забарвлення, визначаючи майнову і соціальну диференціацію населення. Тому необхідно застосувати всі заходи для якнайшвидшого вирішення проблеми, у зв'язку з чим вона й заслуговує настільки пильної уваги.

Предмет дослідження роботи є підставою регулювання розподільних відносин щодо доходів різних верст населення держави і досягнення соціальної справедливості у відносинах за умов розвитку ринкових відносин. Теоретичну і методологічну основу реферату склали опубліковані наукові праці вітчизняних економістів з питань формування та розподілу доходів громадян, і навіть основних способів їх державного регулювання. Найбільш цікаво цю тему подано у таких джерелах як «Економічна теорія» Б.В.Салікова, «Курс економічної теорії» М. Н.Чепуріна, соціальній та періодичної преси («Економіст», «Російський економічний журнал», «Людина й праця» та інші).

Поняття і види доходів

У разі ринкової економіки, коли об'єктом купівлі-продажу стають як вироблені блага, так і всі без винятку ресурси, власники яких отримують винагороду - право їх використання (явне чи неявне), визначальним чинником у досягненні певного рівня добробуту є доходи. Під ними розуміється вся сукупність коштів і матеріальних благ, які має людина, сім'я, соціальна група, населення у цілому. Як очевидно з визначення, доходи містять у собі вартісну (грошову) і натуральну складові.

Грошові доходи - населення включають всю сукупність грошових надходжень за певний період. До них належать оплата праці, прибутки від підприємницької діяльності і надання сторонніх різноманітних послуг, прибутки від всіх видів тварин і форм власності і безоплатні грошові надходження, і посібники.

Натуральні доходи - становлять всю сукупність матеріальних благ та надання послуг, виділених для власного вжитку у межах домашніх господарств.

Рівень доходів членів товариства є найважливішим показником добробуту, оскільки визначає можливості матеріального й духовного життя індивідуума: відпочинку, здобуття освіти, підтримки здоров'я, задоволення насущних потреб. Серед основних факторів, що мають безпосередній вплив на величину доходів населення виступає динаміка роздрібних цін, ступінь насиченості споживчого ринку товарами та ін.

Для оцінки рівня життя та динаміки доходів населення використовуються показники номінального, наявного і реального доходу.

Номінальний дохід - кількість грошей, отримана окремими особами, протягом певного періоду.

Наявний дохід - дохід, що може бути використаний для особистого споживання й особистих заощадження. Наявний дохід менше номінального доходу на суму податків і обов'язкових платежів, тобто це кошти, використовувані для споживання і збереження. Для виміру динаміки наявних доходів застосовується показник «реальні наявні доходи», розрахований з урахуванням індексу цін.

Реальний дохід - кількість товарів та послуг, що можна купити на наявний дохід протягом певного періоду, тобто. із поправкою зміни рівня цін.

Номінальні грошові доходи населення формуються із джерел, основними серед яких є: факторні доходи; грошові надходження по лінії державних програм допомоги у вигляді виплат й відповідних пільг, надходження з фінансової систем (з банків, через ощадкаси, з страхових установ тощо.), прибутки від власності та інших.

Кошти, одержувані населенням, які працюють за наймом, як винагороди власників чинників виробництва (праці), становлять вирішальну частину спільних доходів цієї групи населення. Приміром, за даними Російського комітету статистики 2005 року частка оплати праці становила 63,4% у загальному обсягу грошових доходів населення РФ (див. Додаток 1). Аналіз тенденцій перспективного розвитку оплати чинника праці свідчить у тому, що цей вид доходу збереже свою провідну роль у формуванні загального обсягу грошових доходів на довгострокову перспективу.

Істотно впливають на формування доходів населення виплати за програмами державної соціальної допомоги, з допомогою самих джерел здійснюються пенсійне забезпечення, утримання тимчасово непрацездатних громадян, виплачуються різноманітних виплати (для дітей, обслуговування, малозабезпеченим сім'ям на дітей; виплати допомоги безробітним тощо.).

Грошові доходи населення, одержувані через фінансово-кредитну систему, видаються як:

- виплат з державного страхування;

- банківських позик на індивідуальне житлове будівництва, господарське обзаведення молодим сім'ям, членам споживчих товариств (наприклад, на садове будівництво);

- відсотки з вкладів у ощадних касах, нарахованих за результатами року;

- доходи від підвищення вартості акцій, облігацій, виграшів і погашенні за кредитами;

- виграшів по лотереям;

- тимчасово вільних коштів, які виникають у результаті купівлі товарів у кредит;

- виплат різноманітних компенсацій (каліцтва, збитків і ін.).

Але, попри різноманітність джерел надходження доходів все-таки головними складовими грошових доходів населення є оплата праці, прибутки від підприємницької роботи і власності, і навіть соціальні трансфери.

Розподіл доходів населення і його форми

Важливою соціально-економічної проблемою є розподіл доходу. Загальне поняття розподіл означає поділ виробленого економічного продукту, доходу, прибутку деякі частини, мають адресне призначення, призначені передачі в окремі фонди, окремих осіб. А розподіл доходу означає визначення величини доходу, одержуваного окремими учасниками економічної роботи і соціальними групами. Прийнято розрізняти функціональне і персональне розподіл доходів.

Функціональний розподіл - доходу характеризує розподіл виробленого сукупного доходу суспільства між чинниками виробництва. Інакше висловлюючись, функціональний розподіл доходу свідчить у тому, яка частина національного прибутку присвоюється відповідним чинникам виробництва. Функціональний розподіл доходу формуються такі первинні доходи, як відсоток, рента, підприємницька прибуток.

У ринковому суспільстві окремі обличчя і сім'ї можуть володіти різними виробничими чинниками і реально отримувати доходи з кількох джерел. Крім функціонального виділяють персональний розподіл національного доходу, т. ч. розподіл доходу з його величині між сім'ями. Передбачається, що сім'я може вийти перебувати і вже з людини. При персональному розподілі має значення власниками яких факторів виробництва є громадяни країни. І тут, зазвичай, аналізують, яку частку національного доходу (в грошах) отримують, наприклад, 10 % найбідніших і 10 % найбагатших сімей.[1]

Загалом всім принципам розподілу доходів зберігаються постійно відтворюються умови нерівності одержуваних доходів. Нині нерівність розподілу доходів проблема як країн із розвиненою економікою, і країн з перехідною економікою.

Нерівність доходів населення, його причини

Нерівність доходів - це різниця у рівні грошових доходів різних верст населення та груп населення. Зазвичай, до значної нерівності у розподілі доходів між різними власниками факторів виробництва та іншими верстами населення наводить механізм ринкового ціноутворення на згадані чинники виробництва, позаяк у ринкової економіки далеко ще не всі особи і домогосподарства можуть високоефективно економічно реалізувати власність людського капіталу та інші чинники виробництва. Ринкова система - це «безпристрасний механізм». Ринкова система не має «совісті», не пристосовується до моральних норм, визначальним «прийнятне» чи «справедливе» розподіл доходів. Справді, виключно індивідуалістичний характер капіталістичної економіки цілком допускає високий рівень нерівності доходів, оскільки індивід отримує винагороду на власний особистий внесок у громадське виробництво. Але є і специфічні чинники, що зумовлюють значне нерівність прибутків населення. Розглянемо основні джерела нерівності:

А) Відмінність здібностях.

Усі люди мають різні інтелектуальні і навіть фізичні здібності. Одні успадкували виняткові інтелектуальний рівень, необхідних здобуття права здобути доволі високооплачувану роботу в терені медицини, корпоративного керівництва, правничий та т.д. Інші наділені винятковими фізичними здібностями і може стати високооплачуваними професійними спортсменами. Деякі люди наділені талантом і стають великими артистами чи музикантами. Але таких здатних наполегливо та талановитих людей непогані і багатьом доводиться займатися низькооплачуваними видами діяльності.

Б) Відмінність освіті та навчанні

Слід зазначити, що тільки природні здібності рідко приносять великий дохід, тому люди мають їх розвивати і вигострювати, здобувати вищу освіту та прискорення підготовки. Люди суттєво різняться тим, які освіту й підготовку вони змогли одержати; саме те й визначає згодом їхні можливості щодо отримування високих доходів. Очевидно, що реальні доходи менеджерів, маркетологів вище, ніж в некваліфікованих робочих.

Люди також різняться тим, яку професійну підготовку вони мали робочому місці; і це теж сприяє нерівності доходів. Так, деякі робочі щороку освоюють нові цінні спеціальності безпосередньо в робоче місце, отже їх дохід послідовно зростає, інші робочі отримують нетривале навчання чи взагалі не отримують ніякої підготовки, як наслідок в 50 років отримують стільки ж, скільки вони заробляли в 30 років. Понад те, фірми, зазвичай, відбирають працівників підвищення кваліфікації робочому місці й запрошують зазвичай тих, які вже мають найкращу освіту. І ця додаткова підготовка також збільшує розбіжність у рівень прибутків працівників.

В) Професійні смаки й ризики.

Доходи різняться через відмінності у бажанні брати участь у роботі, яка котується на ринку, або брати участь у такій роботі, соціальній та професійних пристрастях. У тих, хто вибирає роботу зі скороченим робочим тижнем, чи рано входить на пенсію, зазвичай трапляються й нижчі доходи, ніж у тих, хто вирішує інакше. Люди, які можуть займатися виснажливою, неприємною роботою - наприклад, добувати вугілля - і дуже інтенсивно працювати протягом багатьох годин, зароблятимуть більше.

Люди також відрізняються один від одного готовністю ризикувати. Мається на увазі діяльність як професійних гонщиків, так і людей, здатних на підприємницький ризик. Багато щасливчиків, серед тих, які роблять ставку впровадження нового товару або ж послуги, домагаються у цьому успіхів й отримують дуже високий прибуток.

Г) Нерівний розподіл багатства.

Багатство передбачає наявність деякого запасу, тобто потребує матеріальних та фінансових активів, накопичених людиною за будь-якої період. Наприклад, у пенсіонера можуть бути дуже маленькі доходи, але те що належить йому: нерухомість, ощадні рахунки і пенсійне забезпечення є значним внеском у його багатство. А працівник, який нещодавно почав свою трудову діяльність, може отримувати набагато більший дохід, але ще не встиг нагромадити багатство. Така нерівність у розподілі багатства веде до нерівності отриманих від цих активів доходів. Ті, хто має більше устаткування, нерухомості, фермерських угідь, акцій, облігацій і ощадних рахунків, - зрозуміло, отримують користь, більший прибуток від своєї власності, ніж, хто має власності менше, або зовсім її не має.

Д) Панування над ринком.

Здатність «штучно здувати ціни на всьому ринку» у своїх інтересах, безумовно, одна із чинників, що визначає нерівність доходів. Наприклад, це стосується товарного ринку: ті, хто отримують прибуток, борються і завойовують монопольну влада над ринком, яку наслідок - вищі прибутки і ще більший дохід власників компанії.

Е) Успіх, зв'язки й нещасні випадки.

Удача, випадок й уміння «приєднатися до потрібного місця й у потрібну мить» - усе це допомагає мати значно більші наявні доходи. Адже інколи високі доходи пояснюються навіть відкриттям родовища нафти в зубожілій фермі. Не можна не рахуватися й ролі особистих контактів чи політичного впливу для отримання високих доходів. Очевидно, що родичу директора нафтопереробної компанії не вийде мати справу з труднощами працевлаштування на високооплачувану роботу, він обов'язково дістане таку роботу без особливих зусиль.[2]

Проте є безліч нещасть, які впливають на економічне становище сім'ї, як-от тривала хвороба, нещасний випадок, які можуть довести сім'ю до бідності.

Способи виміру нерівності доходів населення

Однією з найвідоміших способів вимірювань нерівності доходів є побудова кривої Лоренца, названої по імені американського економіста і статистика Макса Лоренца. Крива Лоренца є показник, відбиваючим нерівномірність розподілу сукупного доходу суспільства між різноманітними групами населення.

дохід соціальний захист населення

Рис. 1 КриваЛоренца

Відкладемо по горизонтальній осі відсоток населення (чи сімей), а, по вертикальній - відсоток доходу. Зазвичай населення ділять п'ять частин - квінтелів, до кожної з них входять 20 % населення. Групи населення розташовуються на осі від найбільш малозабезпечених і до багатих. Якби все такі групи населення мали рівні доходи, і на 20 % населення припадало 20 % доходу, на 40% населення - 40 % прибутку і т.д., ми б отримали бісектрису, звану лінією абсолютного рівності. На графіці лінія абсолютного рівності представлена бісектрисою. Але насправді розподіл немає абсолютно рівним. Наприклад, перші 20% населення отримують 5% доходів, 40% населення - 15% доходів, 60% населення - 35% доходів, 80% населення - 60% доходів, і, нарешті, 100% населення - 100% усіх доходів суспільства. Відповідно до цих значень ми будуємо криву Лоренца, яка відхиляється від лінії абсолютного рівності. Крива Лоренца буде більш увігнутим відносно бісектриси, якщо розподіл доходів відрізняється більшої нерівномірністю. На Рис.1 ми можемо побачити і лінію абсолютного нерівності, що йде під прямим кутом Суцільна лінія показує розподіл особистих доходів (до відрахування податків і трансфертів). Та й після сплати податків й отримання трансфертів ми можемо побудувати нову криву Лоренца, т. ч. криву для наявного доходу. Вона менш вігнута, позаяк у результаті перерозподільчих процесів зменшилася початкова нерівність в рівень прибутків. Вочевидь, що чим більше відхиляється крива Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходів, і чим активніша соціальна політика держави з «вирівнювання доходів» тим більш увігнута дана крива.

Ще одним показником, який у економічній науці використовується для визначення рівня диференціації доходів, коефіцієнт Джині (G), чи індекс концентрації доходів. Цей коефіцієнт тісно пов'язані з кривою Лоренца. На рис. 1 може бути розрахуваний як площа фігури, яка перебуває між лінією абсолютного рівності і кривою Лоренца, поділеена на площу трикутника, утвореного між лініями абсолютного рівності й абсолютної нерівності:

G =T/ofe, де величина G змінюється не більше від нуля до одиниці, тобто 0 (абсолютне рівність) < G < 1 (абсолютне нерівність).

Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більше коштів площу фігури T, і, отже, тим більше коштів коефіцієнт Джині наближатиметься до 1. Отже, чим ближче коефіцієнт Джині до одиниці, тим більше коштів диференціація доходів у суспільстві.

Додаткова цінність кривої Лоренца і індексу Джині у тому, що дають змогу проводити багатосторонній аналіз положення з розподілом доходів у країні. Приміром, через порівняння цього положення до і після сплати податків, до і після виплати трансфертів, через порівняння різними країнами світу тощо. Тим самим можна було визначати, наскільки результативні заходи держави за пом'якшенню нерівності у суспільстві.

Є один спосіб виміру нерівності у розподілі доходів: децильний коефіцієнт. Децильний коефіцієнт - число, що показує, скільки раз частка доходів найзаможніших громадян суспільства перевищує частку найменш забезпечених. І тому й усе населення розбивається до 1010-процентних груп, і порівнюються відсотки доходів вищої школи й нижчих груп.[3]

З іншого боку, деякі теоретики вважають, що диференційовану оцінку життя населення дозволяють давати споживчі бюджети, які представляють конкретні доходи і споживачів на натуральному і грошах. У одних умовах можна розглядати споживчі бюджети домогосподарств, які мають баланс особистих грошових прибутків і витрат, а інших - аналізуватися звані повні споживчі бюджети - грошові баланси всього споживання різних верст населення.[4] Склад і структура споживчих кошиків бюджетів різного рівня статку характеризують різні моделі якості життя їхніх власників і їх належність до різним соціальним груп населення. Прожитковий мінімум є споживчим бюджетом мінімуму матеріального забезпечення і дозволяє задовольняти лише насущні потреби людей. Відновлювальний споживчий бюджет є вищий соціальний стандарт. Він є бюджетом простого відтворення рівня життя та дозволяє задовольняти основні матеріальні і духовні потреби. Його верхню межу визначає бюджет високого статку, який передбачає наявність раціонального набору благ та надаваних послуг, забезпечує цілковите дерегування та обґрунтоване задоволення фізіологічних і соціальних потреб людини.

Усі вище розглянуті способи дозволяють визначити рівень нерівності у розподілі доходів населення. І це дійсно, дуже важливо уявити у тому, наскільки диференційованою суспільство, щоб здійснити необхідні заходи запобігання посилення нерівності у розподілі доходів, уникнути концентрації коштів у відносно невеликих груп людей, бо все це знижує сукупний споживчий попит, робить її одностороннім, що не сприяє розвитку виробництва та реального сектору економіки.

Система соціального захисту населення

Як відзначалося, ринковий розподіл доходів з урахуванням конкурентного механізму попиту й пропозиції на чинники виробництва призводить до того, що винагороду кожного чинника відбувається у відповідність до його граничним продуктом. Природно, зазначений механізм не гарантує рівності у розподілі доходів, й у наш час наявна істотна нерівність під час розподілу. Але сучасній ринковій економіці відповідає реаліям і певний соціальний критерій - наділення кожного домогосподарства доходами, які забезпечують гідне життя, незалежно від результатів господарської діяльності. Саме це, хоча й абстрактний критерій, визначає масштаби втручання у перерозподіл доходу.[7]

У соціальній сфері України також нагромадилось широке коло гострих проблем, найважливішими серед яких є: нерівномірність у доступі до ресурсів регіонів, що призводить до нерівномірності простору мінімальних соціальних гарантій і вимагає активного державного політики вирівнювання можливостей регіонів; висока зношеність основних фондів та інфраструктури соціальної сфери при недостатніх інвестиціях у відновлення фондів; низький рівень заробітної плати працівників бюджетних установ, що зумовлює зниження кваліфікації зайнятих в відтворенні людського потенціалу інші.

У зв'язку з цим Україною приймаються різноманітні заходи підвищення добробуту населення. У тому числі можна назвати встановлення обов'язкового мінімуму зарплати як бази оплати праці, індексацію фіксованих доходів населення і трансфертних платежів за певного законом відсоток інфляції, проведення рамках управління соціальним ризиком підходів і програм соціального захисту (наприклад, соціальне страхування), надання соціальних виплат у вигляді грошових і натуральних трансфертів та інші.

У межах управління соціальним ризиком підходи і програми соціального захисту мають своїм завданням захист від соціальних ризиків, що виникають у плині життя та подальше зниження бідності. Базовим механізмом нейтралізації ризику є соціальна страхування. У країнах із ринковою економікою соціальне страхування - головна серед організаційно - правових форм системи соціального захситу, рівень використання за інші форми обумовлюється обмеженістю можливостей самої інституції соціального страхування у створенні всеосяжної системи соціального захисту, і навіть ступенем розвиненості інституту соціального страхування окремими країнах. Основними механізмами запобігання людини від раптового і неприпустимого зниження рівня життя є її заощадження, особисте страхування, добровільне і обов'язкове соціальне страхування. У цьому завдання держави у створенні такого фінансового клімату, що дозволяє функціонувати всього цього механізмам самофінансування можливих скорочень доходів працівника. Свобода вибору способу життя й сполучена із нею відповідальність кожного індивідуума за формування та управління своїми статками і видатками, включаючи етапи втрати працездатності (тимчасової чи постійної, часткової чи повної) чи місця роботи, породжує випадки матеріальної незабезпеченість існування. З метою фінансування мінімальних соціальних гарантій для працездатного населення індустріальне суспільство створило інститут обов'язкового соціального страхування. Соціальне страхування з економічних позицій постає як інститут соціального захисту, органічно до складу якого у собі механізми страхування, оцінки страхових подій і розподіл збитків серед тих, хто піддається ризику, відшкодування збитків, організоване на поєднанні принципів солідарності і поверненню у межах громадської взаємодопомоги. Це окрема форма організованої взаємодопомоги, коли ризик відомого нещастя враховується заздалегідь, а пов'язані з нею матеріальні втрати заздалегідь ж розподіляють між усіма учасниками страхової програми. У Росії її система соціального страхування включає державні позабюджетні фонди соціального страхування, і навіть недержавні фонди. Пенсійного фонду, Фонд соціального страхування, Федеральний фонд обов'язкового соціального страхування, до складу якого 88 територіальних фондів, забезпечують захистконституційних соціальних прав громадян, у умовах ринкової економіки. Діяльність їх підпорядковується принципам самостійність і незалежність від державної, регіональних еліт і до місцевих бюджетів. Відповідно до Бюджетним кодексом РФ позабюджетні соціальні фонди є фінансові установи при Уряді РФ.

Отже, з урахуванням даних показників можна дійти невтішного висновку у тому, що в Україні проводиться соціальна політику держави скорочення значної диференціації доходів населення. Але, на жаль, доки ці заходи є особливо результативними і вимагають подальшого їх вдосконалення.

Співвідношення справедливості і рівності у розподілі доходів

І теорія, і практика свідчать, що з ринкової економіки матеріальними благами й доходи розподіляються найвищою мірою нерівномірно. А чи справедливо нерівномірний розподіл доходів? Є два підходу до розв'язання цього питання. Прибічники такого походять від необхідності досягнення повного рівності доходів у суспільстві, щоб найповніше задовольнити потреби людей. Максимальна корисність товарів та послуг характеризується вирівнювання доходів споживачів.

Прибічники другий концепції вважають, що у основі ідеї рівності доходів лежить хибне припущення, за яким існує постійний обсяграспределяемого доходу. Насправді, як вона стверджує, обсяг виробленого іраспределяемого доходу залежить від способу його розподілу. Головна ідея даної концепції: нерівність доходів необхідно, щоб зберегти стимули підвищення ефективності виробництва.[10]

Відомі також чотири методологічні трактування, в яких розтлумачувалося соціальну справедливість: егалітаризм - необхідність отримання усіма членами суспільства рівних благ; роулзіанський підхід - важливість максимізації корисності найменш забезпечених осіб; утилітаризм - максимізація загальної корисності всіх членів товариства; лібералізм - справедливість, встановлювана ринком.

Не вдаючись у опис цих постулатів, відзначу, що тільки егалітарний принцип передбачає розподіл пропорційно трудовим зусиллям, інші три означають застосування пофакторного розподілу у тій чи іншій ступені. А пофакторний принцип розподілу завжди веде до нерівності, оскільки ринковий розподіл доходів передбачає відповідність доходу кожного власника чинника виробництва граничного продукту, одержану даного чинника. Тому уряд, коли піклується про добробут суспільства, має пом'якшити дану нерівність і здійснювати перерозподіл доходів, адже одну з найважливіших функцій держави пов'язана саме з перерозподілом доходу задля забезпечення соціальної стабільності у суспільстві та сприятливих умов розвитку особистості. Мета політики держави у цій галузі залежить від ослабленні соціальної напруженості та економічної нерівності. Проте діяльність держави за перерозподілу доходів має спричинити їх урівняння. Адже найважливішим становищем конкурентно-ринкової економіки є і те, що нерівність доходів є важлива умова високоефективного функціонування ринкової системи, дієвий чинник мотивації до високорезультативної творчості, до праці, до зростання інвестиційної активності наці. У зв'язку з цим найважливішим завданням держави можна вважати усунення нерівності до таких меж, щоб, з одного боку, відбувався економічного зростання, з другого - всім громадянам забезпечувався суспільно нормальну міру життя. У цьому треба говорити, що ні «зрівнялівка» прибутків, саме нерівність властиво сучасному ринковому господарству. У той самий час економісти схиляються до того, що з ефективного функціонування економіки слід забезпечити рівність економічних прав і можливостей.[8]

Отже, соціальна політика держави в ринковій економіці мусить бути дуже тонким інструментом, з одного боку, вона покликана сприяти соціальної стабільності і пом'якшенню соціальної напруги, з другого - у разі не підривати стимулів високоефективного виробництва.

Висновок

Отже, ринковий розподіл доходів без будь-якого втручання означає, що реальні доходи всіх власників факторів виробництва формуються з урахуванням законів попиту й пропозиції, і навіть граничною продуктивностю чинників. Але механізм ринкового ціноутворення на чинники виробництва призводить до суттєвої нерівності у розподілі доходів між різними власниками даних факторів, і іншими верстами населення, що, керується передусім логікою конкуренції та динамічною ефективністю ринкового механізму. З іншого боку, завжди існують недієздатні члени суспільства, які залишаються далеко поза ринкового розподілу факторних доходів. У зв'язку з цим на державу покладається завдання із регулювання соціально-економічних умов життя суспільства, з підтримки взаємин, як між соціальними групами, верстами суспільства, і всередині них, забезпечення умов по поліпшення добробуту, рівень життя членів товариства, створенню соціальних гарантій у формуванні економічних стимулів до участі у виробництві. Соціально орієнтована ринкова економіка передбачає підпорядкування системи завданням розвитку особи і забезпечення принципу справедливості. Але найчастіше соціальна справедливість суперечить економічній ефективності. Наприклад, державний перерозподіл доходу може призвести до зменшення сукупної норми заощаджень нації, оскільки високі ставки оподаткування скорочують наявні власні доходи забезпечених домогосподарств, які мають зменшення граничної схильності як до споживання, так і до збереження. З іншого боку, всіх громадян, зокрема й бідних, за умов дії безлічі програм соціального забезпечення скорочують рівень заощаджень сьогодні, шукаючи державну допомогу завтра.

Тож яким чином мінімізувати витрати, що виникають у реалізації соціальних програм, якщо держава крім того неспроможна відмовитися від перерозподілу доходу на користь бідних?

Мінімізувати негативні наслідки державної соціальної допомоги малозабезпеченим і збільшити пропозицію людського капіталу на відповідному ринку можна шляхом упровадження такої формальної і неформальної інституціональної норми, як вимога про пошук праці. Проте насправді реалізація цієї вимоги наштовхується на силу-силенну проблем: саме малозабезпеченим бракує кваліфікації, і творчо-трудових навичок, за які на ринку людського капіталу платять великі гроші. Держава має оживити попит людського капіталу, що у перспективі може призвести до "ефекту витіснення" людського капіталу з приватного сектора на користь господарських сфер, де готують і резервуються урядові робочі місця. Та все ж державні програми стимулювання пошуку роботи бідним можна вважати загалом перспективними.

Найважливішим чинником, стимулюючим діяльність, є негативний прибутковий податок у вигляді додаткового доходу. Сенс даного податку у тому, щоб державну підтримку доходів не підривала стимули працівника до діяльності. Рішення проблеми полягає, по-перше, у забезпеченні домогосподарств деяким базовим виплатам, по-друге, у вирішенні особистості зберігати значну частину зароблених грошей, попри наявність даного базового посібники. Наприклад, домогосподарство може отримувати 500 грн. базових виплат та платити, наприклад, лише 30-відсотковий податку з кожної додаткової гривні доходів.

Звісно ж, компроміс між рівністю і ефективністю у країні досягається по-своєму. У сучасній перехідній українській економіці реалізація завдань соціальної справедливості істотно ускладнена протиріччями затяжного перехідного періоду, триваючими інституціональним кризою, відсутністю загальнонаціонального оптимізму. Але, тим не менше міняється уявлення наших громадян про соціальну справедливість у розподілі і перерозподіл прибутку мають дедалі більш «ринкові», а не зрівняльні характеристики.

Список використаної літератури

1.Ивашковский С. Макроекономіка:Учебник/С.Н.Ивашковский.- 3-тє вид.Испр.-М.: Річ, 2004.

2.ИохинВ.Я. Економічна теорія: Підручник/В.Я.Иохин.- М.:Экономистъ, 2005.

3. Нурієв, Р. Курс мікроекономіки: Підручник длявузов/Р. Нурієв.- 2-ге вид., ізм.- М.: Видавництво НОРМА, 2001.

4. Кузнєцова, Є. Процеси диференціації доходів населення і ще їх державнерегулирование/Е. Кузнєцова, З.Кузнецов//Экономист.- 2002.- №4.

5.Куснер, Ю. С. Динаміка розподілу доходів/Ю.С.Куснер,Г.М. Мкртчян, І.Г. Царьов// Еко.- 2006.-№90.

6. Новикова, У. Чи можливо справедливий розподіл доходів?/В. Новикова//Экономист.-2003.-№4.

Размещено на Allbest.ru