Формування доходів населення та їхній розподіл

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Курсова робота

на тему: "Формування доходів населення та їхній розподіл»

Зміст

Вступ

Розділ І. Доходи населення як політико-економічна категорія

1.1 Доходи населення,сутність,види і джерела формування

1.2 Фактори, що впливають на доходи,номінальні і реальні доходи

Розділ ІІ. Система розподілу доходів

2.1 Функціональний розподіл доходів,марксистська та маржиналістична концепції

2.2 Персональний розподіл доходів.Сімейні доходи,їхній рівень,джерела і структура

2.3 Диференціація доходів населення.Крива Лоренца і коефіцієнт Джині

2.4 Державне регулювання розподілу доходів.Система соціального захисту

Висновки

Список літератури

Вступ

Отже, будь яке суспільство є складним утворенням,що складається з людей,об'єднаних певною ознакою. Однією з основних характеристик людини в сучасности суспільстві є розмір и засоби одержання нею свого сукупного доходу. Дохід у самому загально виді - це та сума грошей, что ми заробляємо або одержуємо протягом певного періоду. Розмір доходу, оцінюється у грошах, представляет собою номінальну величину. Робоча сила-сукупність фізичних та духовних здібностей людини до найманої праці.Кожний з нас має сім'ю та у кожного є сімейний дохід.Це- сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї.

Розділ 1. Доходи населення як політико-економічна категорія

1.1 Доходи населення,сутність,види і джерела формування

Дохід - багатогранне економічне поняття, яке застосовується у різних значеннях.

У широкому розумінні дохід розглядається як грошові та натуральні надходження до суб'єктів господарського життя.

У вузькому значенні дохід - це потік грошових надходжень в одиницю часу (годину, тиждень, місяць, рік). На відміну від багатства, яке втілюється у запасах активів (будівлях, спорудах, знаряддях праці, цінних паперах, готівкових грошах іт.ін.), дохід передбачає приплив грошей.

В економічній теорії доходи класифікуються за різними критеріями:

1.3а рівнем формування:

-доходи мікроекономічного рівня: заробітна плата, рента, процент, прибуток, амортизація, валовий і чистий дохід підприємства і т. ін.;

"- доходи макроекономічного рівня; національний дохід; сукупний особистий дохід; дохід кінцевого використання і т. ін.

2. За суб'єктами привласнення:

-доходи індивіда;

-доходи домогосподарства (сім'ї);

-доходи підприємства (фірми);

-доходи галузі;

-доходи територіальної громади; -Доходи держави;

-доходи суспільства (національний дохід).

3. Залежно від цін, в яких визначається дохід:

- номінальний дохід - визначається в цінах поточного періоду;

-реальний дохід - визначається в цінах базового року (або в цінах поточного року за вилученням рівня інфляції).

4. Для аналізу діяльності підприємства (фірми) використовують такі форми доходу:

Валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг;

де ТR - валовий дохід; Р - ціна одиниці виробленого товару (послуги);

Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг:

де АR - середній дохід; Р - ціна одиниці виробленого товару (послуги); Граничний дохід - приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів чи послуг:

де MR - граничний дохід; (Q) - приріст валового доходу; - приріст обсягів реалізованих товарів чи послуг;

б. Залежно від включення доходу в ціну товару;

- первинні доходи включаються в ціну товару: зарплата, процент, рента, прибуток, амортизація, непрямі чисті податки;

- вторинні доходи виникають у зв'язку з перерозподілом первинних доходів: прямі податки, дивіденди, трансфертні виплати державою, підприємством та домогосподарством і т. ін.

6. За джерелом отримання:

Доходи від ресурсу праця як такого, що не має відособленого від свого власника існування:

- заробітна плата;

-доходи працівників колективних підприємств;

- доходи від індивідуальної діяльності; "- доходи від підсобного господарства; -доходи від кооперативної діяльності; -доходи підприємців.

-доходи від власності, яка має відособлене від власника існування:

-дивіденди від акцій;

- відсотки від паю;

- відсотки від банківських вкладів; -доходи від облігацій;

-орендна плата тощо.

Доходи, що безпосередньо не пов'язані з оцінкою результатів діяльності:

- часткова компенсація виплат на освіту;

-безоплатне надання послуг з охорони здоров'я;

- адресна допомога малозабезпеченим верствам населення; -благодійні послуги;

-соціальні пенсії тощо.

7. Доходи, що утворюються внаслідок використання певних факторів виробництва (факторні доходи);

-доходи у вигляді заробітної плати або посадових окладів; -рентний дохід;

-процентний дохід, або прибуток на капітал; -підприємницький дохід (прибуток) у вигляді залишкового доходу.

1.2 Фактори,що впливають на доходи,номінальні і реальні доходи

Під доходами населення розуміється сума грошових коштів і матеріальних благ, отриманих або зроблених домашніми господарствами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів.

Для оцінки рівня і динаміки доходів населення використовуються показники номінального доходу.

Номінальний доход(NT) - кількість грошей, отримана окремими особами впродовж певного періоду, також він характеризує рівень грошових доходів незалежно від оподаткування.

Доход(DI), що розташовується, - доход, який може бути використаний на особисте споживання і особисті заощадження. Доход, що розташовується, менше номінального доходу на суму податків і обов'язкових платежів, т. е. це засоби, використовувані на споживання і збереження. Для виміру динаміки доходів, що розташовуються, застосовується показник «реальні доходи», що розташовуються, що розраховується з урахуванням індексу цін.

Реальний доход(RI) є кількістю товарів і послуг, яку можна купити на доход, що розташовується, впродовж певного періоду, т. е. з поправкою на зміну рівня цін.

Прагнення до максимізації свого доходу диктує економічну логіку поведінки будь-якому ринковому суб'єктові. Доход є кінцевою метою дій кожного активного учасника ринкової економіки, об'єктивним і потужним стимулом його повсякденної діяльності.

Доход є грошова оцінка результатів діяльності фізичної(чи юридичного) особи як суб'єкта ринкової економіки. У економічній теорії під «доходом» мають на увазі грошову суму, регулярно і що законно поступає у безпосереднє розпорядження ринкового суб'єкта.

Доход завжди представлений грошима. Це означає, що умовою його отримання є ефективна участь в економічному житті товариства: живемо ми на зарплату або за рахунок власної підприємницької діяльності, - у будь-якому випадку ми повинні зробити щось корисне для інших людей. Лише тоді вони передадуть нам частину грошей, що перебувають у їх розпорядженні.

Отже, сам факт отримання грошового доходу є об'єктивне свідоцтво участі цієї особи в економічному житті товариства, а розмір доходу - показник масштабу такої участі. Адже гроші, мабуть, єдина на світі річ, яку не можна видати самому собі: гроші можна отримати тільки від інших людей.

Пряма залежність доходу від результатів ринкової діяльності порушується лише в одному випадку - при об'єктивній неможливості брати участь в ній(пенсіонери, молодь в дотрудоспособном віці, інваліди, утриманці, безробітні).

Названі категорії населення підтримуються усім товариством, від імені якого уряд регулярно виплачує їм грошову допомогу. Звичайно, ці виплати утворюють особливий елемент сукупного доходу, але «ринковими» вони, строго кажучи, не являються.

Ринковий же доход завжди є результат наших корисних - для інших людей - зусиль. Значить, він багато в чому визначається збігом пропонованих нами товарів і послуг з тим, що пред'являється «іншими людьми» попитом.

Взаємодія попиту і пропозиції - об'єктивний механізм утворення доходів в ринковій економіці, у тому числі і доходів населення.

Розділ ІІ. Система розподілу доходів

2.1 Функціональний розподіл доходів,марксистська та маржиналістична концепції

Під функціональним в економічній теорії розуміють розподіл доходів за факторами виробництва (ресурсами), до них за моветаристською концепцією належать праця, капітал, земля і підприємницькі здібності, а за марксистською - речові фактори (земля і капітал) та особовий (робоча сила).

Функціональний розподіл є первинним і тому значною мірою визначає можливості й межі перерозподілу, внаслідок чого формуються кінцеві доходи окремих громадян, сімей і домогосподарств.

6 економічній теорії є два принципово різні підходи до виявлення законів функціонального розподілу доходів: марксистський і маржиналістський. Розглянемо коротко зміст кожного з них і виявимо закони функціонального розподілу доходів.

Функціональний аспект розподілу доходів передбачає дослідження розподілу сукупного національного доходу між власниками праці (робочої сили) та капіталу.

Марксистська теорія розподілу доходів

Марксистська концепція функціонального розподілу доходів ґрунтується на таких засадах:

- капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею і капіталом;

- носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої в засобах виробництва, праці на знову створюваний продукт, а по-друге, створює нову вартість;

- новостворена вартість (яка після реалізації набуває форми національного доходу) є, згідно з теорією К. Маркса, результатом тільки найманої праці;

- результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить до структури сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу (новоствореної вартості);

- національний дохід має дві складові (о + т), де V - затрати змінного капіталу (найманої праці), які набувають форми заробітної плати, та т - затрати змінного капіталу, які набирають форми додаткової вартості;

- капіталісту додаткова вартість (т), нічого не коштує, а для найманого працівника - це неоплачена праця;

- пропорція, в якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату (о) і додаткову вартість (т), показує ступінь експлуатації (т', яка визначається так: m-100 %.Чим більша частка т в структурі (V + т), тим вищий ступінь експлуатації найманої праці капіталом;

-додаткова вартість, у свою чергу, підлягає розподілу між самими капіталістами (промисловцями, торговцями, банкірами (позичковими капіталістами) та землевласниками). У зв'язку з цим додаткова вартість набуває у функціональному розподілі таких форм:

Р - прибуток промислового капіталіста;

R - прибуток торговельного капіталіста;

І-позичковий процент, як форма доходу позичкового капіталіста (або банківський прибуток банкіра);

R - рента - форма доходу землевласника.

Розподіл додаткової вартості здійснюється за величиною капіталу. Останній забезпечує такий спосіб розподілу, за якого власники рівновеликого капіталу в різних галузях отримають рівновеликий дохід, який набирає форми середнього прибутку.

За цією концепцією, визначення частки найманого працівника у вартості національного доходу здійснюється за законом вартості робочої сили.

Робоча сила - сукупність фізичних та духовних здібностей людини до найманої праці.

Розуміння того факту, що робоча сила є не просто здатністю до праці, а здатністю до найманої праці, досить важливе, адже підприємець, здійснюючи організацію та управління економічною діяльністю, теж працює. Однак він не наймається сам до себе, але також здатний до праці, хоч не найманої, а творчої, вільної. Отже, вивчення капіталістичної системи як суспільного устрою передбачає поділ суспільства на власників робочої сили, власників капіталу і землевласників.

Власник робочої сили продає на ринку ресурсів свою здатність до найманої праці на певний проміжок часу, обумовлений договором. Ця здатність реалізується тільки в процесі трудової (економічної) діяльності. Упродовж часу, на який власник землі чи капіталу наймає власника робочої сили, перший на свій розсуд використовує необхідні для здійснення певних економічних функцій здібності найманого працівника.

Оскільки об'єктом продажу найманого працівника є робоча сила, то власник її мусить отримати грошовий еквівалент вартості свого товару. Отже" заробітна плата, згідно з марксистською теорією, є формою вартості робочої сили. Остання (вартість робочої сили) визначається вартістю життєвих благ, необхідних для відтворення здатності до найманої праці. У цьому специфіка вартості товару робоча сила.

Водночас робоча сила - товар, який має і специфічну споживчу вартість (корисність). Для власника капіталу споживча вартість робочої сили виявляється у здатності її в одиницю часу створювати більшу вартість, ніж вона сама варта, тобто в здатності робочої сили створювати додаткову вартість.;

Пояснимо це на прикладі.

На ринку праці найманий працівник продає свою здатність до праці на певний строк з обумовленими часовими інтервалами роботи і відпочинку, а також величиною і строками виплати заробітної плати. Реалізація цієї здатності е процесом праці.

Відтак найманий працівник на термін, обумовлений трудовим договором, втрачає право використовувати свою здатність до праці на свій розсуд. Підприємець (капіталіст), який купив (оплатив) право тимчасового використання здатності до праці певного працівника, скористається тільки тими його здібностями, які необхідні йому для нормального процесу виробництва саме в тій галузі, яку він (підприємець) представляє. Найманий працівник не перестає при цьому бути носієм здатності до праці, оскільки вона невіддільна від нього. Відчуженим може бути тільки результат діяльності найманого виробника. Саме тому є підстави стверджувати, що підприємець купує трудові послуги, тобто право використання результатів трудової діяльності найманого робітника (функцію робочої сили).

Процес використання робочої сили і процес її виробництва та відтворення не тотожні.

Процес використання робочої сили для найманого працівника - це час, протягом якого він працює на підприємстві, приводячи в рух землю і капітал, що не є його власністю, але в ціні вироблених товарів та послуг є і його частка. Це час функціонального відчуження найманої праці на користь підприємства, де працює найманий робітник.

Для підприємця процес використання робочої сили є водночас процесом функціонального відчуження й інших ресурсів

(землі та капіталу), тоді як найманому робітникові байдуже, скільки для підприємця коштує використання всіх інших економічних ресурсів. Його інтерес полягає лише у можливості компенсувати затрати своїх фізичних і розумових здібностей, можливість не втратити здатність до найманої праці в майбутньому, а також можливість утримання сім'ї тощо. Іншими словами, йдеться про відтворення робочої сили або здатності до найманої праці. Оскільки сам працівник є носієм цієї здатності, то відтворення її можливе тільки через відтворення самого працівника. Тому затрати на відтворення здатності до праці за своїм змістом є затратами на товари та послуги, споживання яких забезпечує відтворення самого робітника з його здатністю до найманої праці.

Слід зазначити, що час використання найманої праці впродовж робочого дня (тижня, місяця, року), обумовлений трудовим договором, може не збігатися з часом, необхідним для відтворення робочої сили.

Ця розбіжність може проявитись двояко:

-час, необхідний для відтворення робочої сили, більший, ніж час використання найманої праці;

-час використання робочої сили перевищує час, необхідний для її відтворення.

Перша ситуація не прийнятна для підприємця (роботодавця), оскільки потребує виплати вищої винагороди за послуги найманої праці, ніж вони того варті, відтак означає створення економічного збитку від праці (Р, < 0), де Р, - прибуток від ресурсу "праця".

Друга ситуація передбачає, що протягом однієї частини робочого дня працівник створює вартість, еквівалентну вартості його робочої сили, а протягом другої - надлишок вартості, який вееквівалентно привласнюється підприємцем і забезпечує йому додаткову вартість у формі прибутку (Р_ь > 0).

Окрім описаних двох ситуацій, можлива ще одна, за якої підприємство від використання трудових послуг отримує нульовий прибуток {Р = 0). Така ситуація виникає тоді, коли час використання найманої праці дорівнює часу, необхідному для відтворення робочої сили.

Так у найзагальнішому вигляді може бути представлена марксистська теорія функціонального розподілу доходів.

Маржиналістська концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на інших засадах, а саме:

- власниками економічних ресурсів у ринковій економіці є домогосподарства;

- є чотири фактори виробництва, яким відповідають такі форми доходів:

- земля створює ренту;

- капітал (інвестиційні ресурси) - процент;

- праця - заробітну плату;

- здатність до підприємництва - підприємницький дохід, нижньою межею якого є нормальний прибуток (Рп);

- величина доходу на кожний із зазначених вище факторів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;

- такий принцип (закон) розподілу доходів справедливий як для найманих працівників, так і для землевласників, власників капіталу та людей, схильних до підприємництва, оскільки вів забезпечує розподіл доходу пропорційно до внеску кожного з факторів.

Розглянемо ближче зміст цього механізму в цілому.

Насамперед слід звернути увагу на те, що економічним механізмом розподілу в ринковій (капіталістичній) економіці є ціна ресурсу, яка визначає величину доходу. Ціна на ресурси за умов досконалої конкуренції визначається співвідношенням попиту і пропозиції. А попит і пропозиція на ресурси та рівень цін на ринку ресурсів є похідними від споживчого попиту та рівня цін на товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів.

Наприклад, попит на програмістів визначається рівнем попиту на програмне забезпечення галузей економіки та домогос-подарств. До того ж усі економічні ресурси використовують в один час, і обсяг попиту на кожний з факторів залежить не тільки від рівня цін на певний ресурс, а й від рівня цін на інші фактори.

Сказане вище означає, що підприємець визначає, як йому вигідніше вчинити: найняти більше працівників чи збільшити обсяг фізичного капіталу залежно від величини граничного продукту, що забезпечуватиме приріст кожного з факторів на одну одиницю.

Підприємець може збільшувати чисельність найманих працівників до тих пір, поки грошова оцінка граничного продукту дорівнюватиме величині заробітної плати.

Конкретно механізм утворення ціни ресурсу праця ми розглянемо пізніше. Зараз же нам необхідно розглянути принцип (закон), що лежить в основі розподілу доходу на фізичний капітал і землю.

Визначення доходу на землю та фізичний капітал

Який же принцип (закон) розподілу визначає дохід на землю й капітал? Маржиналізм визначає ресурс ^"земля^" як природний фактор, необхідний для виробництва продуктів, а "капітал" (споруди, будівлі, устаткування) як такий, що вироблений та нагромаджений у минулому, а використовуються зараз для виробництва нових товарів та послуг.

Земля і капітал як економічні ресурси можуть бути продані, а можуть здаватись у користування на певний час за плату. У першому випадку має місце соціальне відчуження факторів, яке передбачає зміну їх власника, у другому - функціональне відчуження, що не передбачає зміни власника. Воно ґрунтується на зміні користувача певних ресурсів й означає продаж не ресурсів, а права на користуванняпослугами, які надаються завдяки використанню певних ресурсів.

Купівля землі і капіталу передбачає плату (ціну) за придбання цих ресурсів у власність на невизначений час.

Купівля права на користування послугами землі та капіталу реалізується через таку ціну, яка набуває форми ренти і процента.

Рента (від лат. reddо) в перекладі означає "повертати, сплачувати". У сучасному розумінні цей термін означає дохід від землі, який регулярно отримують їх власники, не займаючись підприємницькою діяльністю.

Ціна землі як форми доходу є похідною від величини ренти, що € ціною за право на тимчасове використання споживчих властивостей ресурсів.

Ціна ренти на землю визначається граничним продуктом землі. Це означає, що фірма буде збільшувати обсяг використання цього фактора доти, доки вартість граничного продукту від нього не зрівняється з ціною ренти.

Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиноюїхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.

Якщо ж продаються на ринку ресурсів не послуги, а самі ресурси (земля), то ціна землі залежать:

а) від поточної вартості її граничного продукту;

б) від вартості її граничного продукту в майбутньому.

Це означає, що ціна землі є дисконтованою поточною ціною ренти. Іншими словами, ціна землі прямо пропорційна величині ренти й обернено пропорційна величині процентної ставки. Це означає, що власник землі продасть її за ціною, яка не повинна бути меншою, ніж відсоток, який він отримає, альтернативно розмістивши виручений від продажу грошовий капітал (у цьому випадку на рахунку в банку).

Конкретні форми рентних доходів розглядаються у главі 12 "Ринкові відносини в аграрному секторі економіки".

Сучасна економічна теорія поняття ренти застосовує не тільки стосовно землі, а й щодо фізичного капіталу, найманої праці та підприємницьких здібностей, якщо пропозиція цих ресурсів нееластична. Наприклад, видатні співаки, шахісти, спортсмени, програмісти, як і видатні організатори виробництва, а також капітальні ресурси, які не можуть бути довільно збільшені впродовж певного часу, так і земля з особливими якостями приносять монопольний рентний дохід (ренту). Докладніше зміст економічної ренти у структурі заробітної плати розглядається в § 5.

Разом з тим фізичний капітал як фактор виробництва, на відміну від землі, пропозиція якої визначається не самою економічною системою, а чинниками, що знаходяться поза її межами,створюється самою економічною системою з метою примноження та прискорення створюваних за допомогою фізичного капіталу нових товарів і послуг. Для того, щоб підкреслити відмінність міжекономічною рентою на природні ресурси, пропозиція яких нееластична, та величиною орендної плати (ренти) на капітал, пропозиція якого еластична, дохід на капітал називають річною процентною ставкою.

На відміну від теорії К. Маркса, де прибуток (дохід на капітал) набирає р>орми підприємницького доходу (доходу функціонального капіталіста) і позичкового відсотка (доходу позичкового капіталіста), сучасна економічна теорія розглядає відсоток як ціну капіталу, незалежно від того, хто його отримує: власник позичкового чи фізичного капіталу.

Пояснюється такий підхід тим, що за сучасних умов, коли акціонерна форма капіталу стала панівною, доходи від акціонерного капіталу виступають як процент грошового капіталу. Якщо, приміром, річна процентна ставка дорівнює 8 %, а загальна вартість капітальних благ оцінюється в 1 млн грн, то річний дохід на капітал, відповідно, становитиме 80 тис. Грн.

Класична та кейнсіанська теорії по-різному підходять до проблеми визначення процентної ставки. Загалом у теорії для розуміння факторів, що визначають відсоткову ставку, використовують поняття "чиста процентна ставка".

Чиста процентна ставка - це ціна, яку необхідно заплатити за отримання грошової позики з метою реалізації проекту без будь-якого ризику.

Прихильники класичної економічної теорії вважають, що ставка процента визначається продуктивністю (попитом на інвестиційні ресурси) та ощадливістю (пропозицією заощаджень). Графічна точка перетину кривих заощаджень та інвестицій є рівноважною ставкою процента. Норма доходу від фізичних і фінансових активів має тенденцію до вирівнювання, утворюючи таким чином єдину ринкову процентну ставку. Форми доходу на ресурс "підприємницькі здібності"

Досі ми розглядали форми факторних доходів власників капіталу і землі, які не займаються підприємницькою діяльністю (або незалежно від того, займаються вони підприємницькою діяльністю чи ні). Тепер розглянемо, яких же форм набуває дохід підприємця.

Величина доходу підприємця, як і власників інших ресурсів, визначається граничним продуктом ресурсу "здатність до підприємництва*'.

Винагорода, яку отримує підприємець, набирає форми підприємницького доходу, або прибутку, нижньою межею якого є нормальний прибуток. Окрім того, підприємницький дохід може включати і економічний прибуток.

Дохід підприємця є платою за організаційну та управлінську діяльність, новаторство і ризик.

Нормальний прибуток визначається як сума всіх мінімальних потенційних доходів, що є втратами від можливих альтернативних варіантів використання здібностей підприємця, тобто це альтернативні, або неявні, затрати. Отже, нормальний прибуток є елементом затрат і набуває форми винагороди за використання підприємцем покладених на нього функцій.

Економічний прибуток - чистий прибуток, який залишається після вилучення з виторгу від реалізації всіх затрат, зокрема і нормальний прибуток.

Економічний прибуток - це власність підприємця, але він використовує його не тільки для особистих цілей, а й спрямовує на розвиток виробництва, вирішення певних соціальних проблем тощо.

За маржиналістською концепцією розподілу доходів, первинний процес формування факторних доходів здійснюється на ринку ресурсів, а власниками ресурсів є домогосподарства, які, зокрема, пропонують капітал фірмам. Насправді власниками капіталу виступають підприємства, які його і використовують у процесі виробництва. Саме підприємства одержують дохід на капітал, який потім в певному обсязі різноманітними шляхами переходить до домогосподарств.

Форми доходу на капітал, які отримують домогосподарства

Дивіденди - виплати акціонеру компанією у формі готівки (cash) або у формі акцій (schare). Грошовий дивіденд - це платіж із прибутку компанії після сплати нею встановленого

податку на прибуток корпорації та процентів за борговими зобов'язаннями. Зазвичай, дивіденд визначається у процентах від номінальної вартості звичайної акції, а останнім часом дедалі частіше в абсолютному обсязі на одну акцію.

Відсотковий дохід - це дохід, який виплачується власникам цінних паперів і банківських депозитів.

Завдяки перерахованим вище видам доходів домогосподарства беруть участь у привласненні частини доходу на капітал.

Ринковий механізм визначення винагороди найманого працівника, землевласника і власника капіталу грунтується на взаємодії попиту й пропозиції цих факторів.

У зв'язку з тим, що принцип, який лежить в основі формування факторних доходів, ми розглянули в загальному плані, для того щоб зрозуміти механізм розподілу за цим принципом, розглянемо його на прикладі одного ресурсу "праця". Для інших ресурсів цей механізм такий самий і не створює труднощів при застосуванні.

Для цього нам необхідно ретельніше розглянути процес формування попиту і пропозиції на ресурс "праця" та механізм встановлення ринкової ціни праці, а також дослідити вплив інституційних чинників (держави та профспілок) на ринок праці.

2.2 Персональний розподіл доходів. Сімейні доходи,їхній рівень,джерела і структура

Персональний розподіл доходів- це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім'ями або домогосподарствами. Аналіз персонального розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей.

Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:

- розмір грошових доходів членів сім'ї;

- наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ; -рівень цін на споживчі економічні блага;

- обсяг податків;

- наявність чи відсутність безробітних у сім'ї;

-ступінь соціальної захищеності;

-тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;

- наявність чи відсутність доходів від власності, що функціонує незалежно від власника;

- наявність та число утриманців тощо.

Сімейний дохід - сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї.

Сімейний дохід - економічна основа відтворення сім'ї.

Є різні джерела формування сімейних доходів:

- власність на ресурс "праця", який не має відособленого від власника існування і забезпечує доходи у фірмах: заробітна плата, доходи від особистого підсобного господарства, від індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, нормальний прибуток підприємця, гонорари;

-власність на ресурси, що мають відокремлене від їх власника існування, забезпечує такі форми доходів: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо;

-державні трансфертні виплати (пенсії, допомоги, безплатні послуги в галузі освіти та охорони здоров'я, пільги тощо);

-інші джерела (спадщина; дарування; виграші і т. ін.)

Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімейних доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать:

-придбання економічних благ довгострокового користування (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на освіту, довгострокове страхування життя тощо);

-придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг з охорони здоров'я, транспортних та інших послуг);

-сплата податків та обов'язкових неподаткових платежів;

-придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти;

- інші витрати.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчимпрожиткового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.

Фізіологічний мінімум враховує витрати на задоволення найнагальніших фізіологічних та фізичних потреб, включаючи витрати на оплату основних послуг (комунальних, транспортних і т. ін.) практично виключаючи придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів з розрахунку, що на фізіологічний мінімум сім'я живе короткий час, і вона має необхідне житло, одяг, взуття та інші необхідні в побуті речі.

Соціальний мінімум, крім фізіологічного, включає також затрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних потреб, які суспільство визначає (нормує) як такі, що забезпечують прийнятний для суспільства рівень життя.

Доходи населення в ринковій економіці виконують такі функції:

1) добробуту - забезпечують певний рівень життя населення;

2) мотиваційну - сприяють ефективному включенню до виробничого процесу шляхом створення системи нових стимулів;

3) соціальну - формують відповідну якість життя, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соціальні гарантії та забезпеченість, охорону правопорядку і дотримання прав людини, природно-кліматичні умови і стан навколишнього середовища, наявність вільного часу й можливості його ефективного використання, а також суб'єктивні відчуття спокою, комфортності та стабільності.

Чим бідніша країна, тим більша частка сімей, що проживають у межах фізіологічного мінімуму.

Звісно, що найважливіше значення для забезпечення фізіологічного життя людини має харчування. Чим вища частка затрат на харчування у загальній структурі витрат домогосподарства (сім'ї), тим нижчий його добробут. Це означає, що структура витрат сім'ї є важливим показником економічного розвитку країни.

Німецький статистик Ернст Енгель дослідив ще в XIX ст. структуру споживання сімей з різними рівнями доходів і виявив емпіричну залежність, яка потім отримала назву закону Енгеля.

Зміст закону Енгеля полягає в тому, що частка національного доходу, витрачена на продукти харчування, вважливим індикатором добробуту. Чим менша ця частка, тим вищий добробут.

Зі зростанням доходів домогосподарств частка витрат на харчування зменшується; частки витрат на одяг, житло та комунальні послуги зазнають незначних змін, а частки витрат на задоволення соціальних та культурних благ суттєво зростає.

Згідно з Законом України "Про прожитковий мінімум" норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний перехід між різними рівнями споживання.

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання - забезпечених та малозабезпечених,

В умовах становлення ринкового середовища в економіці України внаслідок взаємозумовленої дії об'єктивних та суб'єктивних факторів формування доходів населення характеризується такими тенденціями:

- розширенням структурних складових сімейних доходів; -поглибленням розриву між номінальними доходами і доходами, що є у розпорядженні;

-слабким і нестійким зростанням факторних доходів; -домінуванням перерозподільчих процесів у створенні доходів;

-зростанням частки доходів від реалізації продукції особистого підсобного господарства;

- натуралізацією частки отриманих доходів;

- тінізаціею доходів з метою ухилення від сплати податків

2.3Диференціація доходів населення.Крива Лоренца і коефіцієнт Джині

Диференціація доходів визначається рівнем розвитку продуктивних сил і суспільних відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів. Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості -- 10 % найбільш і 10 % найменш забезпечених груп населення (децільний коефіцієнт). В Україні це співвідношення становило в 1992 р. 1: 7,5--8, а в 2001 р. -- 13,5.

Одним із показників диференціації населення за рівнем доходів у соціально-економічній статистиці є індекс концентрації доходів, абокоефіцієнт Джині, який відображає характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими його групами. Величина його може коливатися від 0 до 1. За рівномірного розподілу доходів коефіцієнт наближається до 0. Чим вище значення показника, тобто чим ближче до 1, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві.

Основою коефіцієнта Джині, який розраховується за допомогою кривої Лоренца, є ідея, що крайніми позиціями в розподілі доходів або благ між групами осіб є егалітарне (всі, хто бере участь у розподілі отримують рівні частки) і антиегалітарне (один учасник розподілу отримує всі блага). У першому випадку маємо повну рівність, у другому -- абсолютну нерівність в розподілі.

Розрахунок коефіцієнта Джині здійснюється на основі даних про розподіл домогосподарств (населення) за рівнем середнього на домогосподарство (члена домогосподарства) доходу.

Загальну кількість осіб, які отримують дохід, ділять на п'ять рівних квінтильних груп і визначається, якою часткою доходу володіє кожна група домогосподарств (населення). Потім за одержаними накопиченими результатами будується крива Лоренца (графічне зображення рівня концентрації явища).

Щоб зобразити криву Лоренца на осях координат з процентною шкалою від 0 до 100 відкладаються кумулятивні (накопичені) результати розподілів: на горизонтальній осі -- квінтилі осіб, що отримують дохід, на вертикальній -- квінтилі отриманих доходів. Крива Лоренца будується сполученням крапок, що відповідають кумулятивним відсотковим часткам доходів, отриманих квінтильними групами населення.

За рівномірного розподілу доходів кожна 20-відсоткова група населення мала б п'яту частину доходів суспільства. На графіку це зображається діагоналлю квадрата і є лінією рівномірного розподілу. За нерівномірного розподілу «лінія концентрації» являє собою угнуту вниз криву. Чим більше відхилення кривої Лоренца від діагоналі квадрата, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві.

Коефіцієнт Джині являє собою відношення площі сегмента, створеного кривою Лоренца, і лінії рівномірного розподілу до площі трикутника нижче лінії рівномірного розподілу.



Рис. 3.2 Крива Лоренца

доходи населення формування

Коефіцієнт Джині виявляє середню різницю в доходах між двома одержувачами. Наприклад, якщо коефіцієнт Джині дорівнює 0,2, то це значить, що середня різниця в доходах одержувачів, які належать до цієї сукупності, становить 40 % від середнього доходу сукупності.

Величина доходів і різниця між ними обумовлені впливом таких факторів:

· соціально-політичних;

· соціально-демографічних (стать, вік, наявність таланту і здібностей тощо);

· соціально-професійних (професія, спеціальність, освіта, кваліфікація, досвід тощо);

· соціально-статусних (зайнята або незайнята особа суспільно корисною діяльністю, дитина, молодь, що вчиться, найманий працівник, власник майна, підприємець, фермер, пенсіонер, інвалід тощо);

· соціально-економічних (вид занять або діяльності, вид виробництва, умови праці тощо);

· соціально-географічних (природно-кліматичні особливості місця проживання, щільність і характер розселення, національні особливості).

Окрім того, на формування доходів, їх величину впливають нівелюючі і диференціюючі фактори.

Нівелюючі -- складання заробітків сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім'ї і вносять свою пенсію до бюджету сім'ї, допомоги, що одержують члени сім'ї.

Диференціюючі -- наявність непрацездатних членів сім'ї, їх кількість у сім'ї; співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.

В усіх економічних системах здійснюється регулювання доходів, що являє собою складову соціальної (економічної) політики суспільства. Політика доходів впливає на заінтересованість найманих працівників і підприємців у поліпшенні результатів праці з метою розвитку економіки в цілому. Останнє, у свою чергу, сприяє підвищенню доходів населення, рівня його життя.

Державне регулювання являє собою систему заходів і норм законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру і спрямоване на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили і її розвитку, послабленню соціальної напруженості.

Державне регулювання доходів полягає в перерозподілі їх через державний бюджет за допомогою диференційованого оподаткування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат. Таке регулювання сприяє підвищенню доходів незаможних, створює умови для нормального відтворення їх робочої сили, усунення диспропорцій, пов'язаних з неоднаковими виробничими факторами (земля, капітал, праця, підприємницька здатність) регулювання зайнятості, зниження соціальної напруженості тощо.

Ступінь впливу держави на процес перерозподілу доходів визначається обсягом соціальних витрат із державного і місцевого бюджетів.

Розміри соціальних виплат залежать від фінансових (економічних) можливостей держави. Перевищення величини соціальних виплат над податковими надходженнями веде до бюджетного дефіциту та інфляції.

Політика доходів ґрунтується на певних принципах, що закріплені в Конституції та в інших законодавчих актах. Такими принципами є:

· соціальна справедливість;

· соціальне партнерство і солідарність усіх верств населення;

· індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище;

· право на працю і достойна винагорода;

· право на професіональні об'єднання;

· економічна доцільність тощо.

Державне регулювання доходів і споживання ґрунтується на певних методах. У країнах з ринковою економікою можна виділити такі методи: законодавчі, економічні, адміністративні, погоджувальні. Вони взаємозалежні і доповнюють один одного.

До законодавчих методів належить розроблення законодавчої і нормативної бази регулювання доходів. Нормативи використовуються для розрахунків нормативних споживчих бюджетів, ставки податків -- для утримання прибуткового податку, податків з юридичних осіб, включаючи і соціальні податки тощо.

Регулювання доходів населення здійснюється з урахуванням норм Конституції України, Кодексу законів про працю, законів про зайнятість населення, колективних договорів і угод, положень про загальнодержавне соціальне страхування, пенсійне забезпечення тощо.

До економічних методів належать визначення мінімальної оплати, податкова політика, регулювання цін, зайнятості, оплати праці працівників тощо.

Адміністративні методи охоплюють такі заходи: прямий державний контроль над монопольними ринками; розроблення стандартів, контроль за їх додержанням; визначення і підтримання мінімально допустимих параметрів життя населення (установлення мінімуму заробітної плати, пенсій, допомоги на випадок безробіття); захист інтересів нації -- ліцензування експорту або державний контроль над імпортом.

Погоджувальні методи (соціальне партнерство). Ці методи в багатьох країнах досить поширені і вважаються найбільш економними і «безкровними». Соціальне партнерство являє собою узгодження дій уряду, підприємців щодо динаміки оплати праці і соціальних трансфертів.

Об'єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум являє собою показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення. Проте цей показник призначається для певного періоду подолання кризового стану економіки.

Згідно з міжнародним правом мінімальні розміри оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму.

На розмір прожиткового мінімуму впливають потреби населення, які залежать від природно-кліматичних умов і національних традицій, статевого складу і щільності населення, розміру і структури сімей, характеру поселення, економічного розвитку території, співвідношення різних галузевих і професійних груп працівників, рівня регіональних цін тощо.

Для установлення вартісного показника прожиткового мінімуму вводиться поняття бюджету прожиткового мінімуму.

Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов'язкові платежі.

У світовій практиці застосовуються два основні підходи до побудови бюджету прожиткового мінімуму: нормативний і статистичний.

Основою нормативного методу є концепція споживання на науково обґрунтованому мінімально необхідному рівні. Статистичний метод ґрунтується на аналізі закономірностей споживання, що реально склалися, відображенні його поточних особливостей.

Бюджет прожиткового мінімуму розраховується у такий спосіб:

· визначається споживання продуктів споживання в середньому на одного члена сім'ї з урахуванням статевої структури населення;

· розраховується загальний обсяг мінімально необхідних витрат на придбання продуктів харчування на одного члена сім'ї;

· визначається вартісна оцінка бюджету прожиткового мінімуму в регіоні.

Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку є інструментами соціальної політики. Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення; для обґрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінювання матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства.

Профспілками України розроблені методичні підходи до розрахунку прожиткового мінімуму. Згідно з ними визначаються мінімальний асортимент і вартісна величина «споживчого кошика» на продукти харчування, а також витрати на житлово-комунальні послуги, непродовольчі товари, транспортні послуги тощо. Мінімальні норми, а також розраховані на їхній основі «споживчі кошики», структура прожиткового мінімуму періодично мають уточнюватися й переглядатися. Вартісна оцінка «споживчих кошиків» формується за відповідними цінами і тарифами. Необхідно використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі.

«Споживчий кошик» визначається не рідше одного разу на п'ять років.

Набір продуктів харчування прожиткового мінімуму включає продовольчі товари, об'єднані в такі укрупнені групи:

· хлібопродукти;

· картопля;

· овочі;

· фрукти і ягоди;

· м'ясопродукти;

· молокопродукти;

· рибопродукти;

· яйця;

· цукор, кондитерські вироби;

· рослинне масло, маргарин.

Цей набір розрахований на основі мінімальних розмірів споживання продуктів харчування для різних категорій населення, розроблених науково-дослідним інститутом харчування МОЗ України. Розрахунки набору продуктів харчування ґрунтуються на нормах фізіологічних потреб у харчових продуктах для дорослого населення України і рекомендацій про потреби людини в енергії і білках; відомостей про хімічний склад основних продуктів харчування і витрат речовин у процесі продукції.

Витрати на оплату житлово-комунальних послуг визначаються на основі норм загальної площі житла і нормативів споживання основних видів комунальних послуг (вода, тепло, газ, каналізація, електроенергія, радіо, телефон, телеантена) на одну людину.

Визначення частки витрат прожиткового мінімуму, які використовуються на придбання непродовольчих товарів, послуг (без урахування житлово-комунальних), виплату податків та інших обов'язкових платежів ґрунтується на використанні фактичного співвідношення між цими витратами й витратами на харчування, яке склалося в базовому періоді (за матеріалами бюджетних обстежень).

СТРУКТУРА ПРОЖИТКОВОГО МІНІМУМУ ЗА СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНИМИ ГРУПАМИ В СЕРЕДНЬОМУ В УКРАЇНІ в 2001 р., %

Статті витрат	На душу населення	Соціально-демографічні групи
		Працездатне населення	Пенсіонери	Діти
				0--6 років	7--15 років
Харчування	68,3	61,6	82,9	74,5	73,4
Непродовольчі товари	19,1	21,4	10,0	18,9	19,8
Послуги	7,4	8,9	7,1	6,6	6,8
Податки та інші платежі	5,2	8,1	--	--	--
Разом	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0

Більш правомірною та науково обґрунтованою категорією є мінімальний споживчий бюджет (МСБ), що забезпечує нормальне відтворення робочої сили працездатних і нормальну життєдіяльність непрацездатних громадян.

МСБ -- це законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі й довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей. Для України розрахунок вартості такого бюджету вперше здійснювався в 1991 р. для 13 статево-вікових груп. Цей показник відображає нижню межу ціни робочої сили, що дає змогу підтримувати здоров'я і працездатність людини на нормальному рівні, котрий відповідає вимогам фізіології.

Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не тільки в середньому на душу населення або сім'ю, а й окремо для працездатних громадян, дітей до 6-ти років, підлітків 7--15-ти років, пенсіонерів. Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість відтворення, а відтак визначати мінімально необхідні рівні доходів для різних за складом типів сімей: подружньої пари з дітьми і без дітей, одиноких працівників, неповних сімей, пенсіонерів.

Так, для проживаючих у сім'ї середньодушові споживчі втрати нижчі, ніж у одинокої людини за рахунок зменшення плати за житло, купівлі непродовольчих товарів і товарів тривалого використання.

У сім'ї, яка складається з чотирьох дорослих членів, споживчі витрати знижуються, як правило, приблизно на 10 %. Прожитковий мінімум для одинокого пенсіонера приблизно вищий на 10--15 %, ніж у того, який живе в сім'ї.

На життєвий рівень населення негативно впливає інфляція. Тому в умовах інфляційних процесів розбалансованості ринку товарів і послуг, порушення народногосподарських пропорцій в економіці важлива роль належить державі щодо регулювання доходів населення, тобто індексація всіх видів доходів з метою компенсації збитків населення від зростання споживчих цін.

В Україні у квітні 1997 р. було ухвалено закон, який передбачає індексацію доходів населення за інфляції більше 5 %.

Завдання подальшого підвищення народного добробуту, розроблення концепції рівня (якості) життя пов'язані з необхідністю визначення раціонального споживчого бюджету, з допомогою якого визначаються структура і розмір доходів, необхідних для задоволення потреб відповідно до науково розрахованих раціональних норм.

Визначення раціональних норм і раціонального бюджету ґрунтується на принципі повного задоволення розумних потреб людини без прив'язки його до певних строків. При цьому необхідно враховувати реальні обсяги виробництва і послуг, що можуть бути досягнуті в перспективі. Досягнення рівня споживання на душу населення, відповідного раціональним нормам споживання, дасть змогу виконати завдання формування середнього класу в країні.

2.4 Державне регулювання розподілу доходів.Система соціального захист

Формування сукупних доходів населення охоплює їхнє виробництво, розподіл, перерозподіл і використання. Розподіл доходів складається на етапі формування доходів власників виробничих чинників (функціональний розподіл). Персональний розподіл номінальних доходів є результатом перерозподілу. Проходячи через сімейний бюджет, обсяг душового доходу змінюється в залежності від розміру і структури сімей, співвідношення утриманців і осіб, що мають самостійні доходи. Розмір реальних доходів залежить від параметрів інфляційного процесу. Головним же каналом перерозподілу доходів є державне регулювання цього процесу. Податкові системи і державні трансферти (грошові і натуральні), системи соціального забезпечення і страхування й ін. показують, що сучасна держава втягнута в широкомасштабну діяльність з перерозподілу доходів.

Будь-яка з форм державного регулювання (у тому числі соціальна) утворюється з матеріальних, інституціональних і концептуальних складових. Відзначимо, що соціальне регулювання не є винятковим привілеєм держави, воно охоплює не тільки перерозподіл доходів, але й інші показники рівня життя. Об'єктами соціального регулювання є охорона навколишнього середовища і захист прав споживача. Соціальне регулювання здійснюють ділові одиниці, профспілки, церква та інші неурядові організації. Матеріальна основа державного регулювання залежить від обсягу національного виробництва і тієї його частки, що перерозподіляється централізовано, через державний бюджет. Інституціональна основа пов'язана з організацією процесу перерозподілу і діяльністю відповідних установ (у тому числі неурядових). Концептуальна основа державного регулювання - це теорія, що одержала статус урядової доктрини, тобто призначена в основу соціальної політики держави.