Принципи функціонування грошово-кредитної політики в транзитивній економіці

Ефективним шляхом зниження інфляції є підвищення курсу національної валюти. У зв'язку з тим, що при цьому знижується вартість імпортованих товарів, це робить на інфляцію прямий понижуючий вплив. Навпроти, зниження курсу національної валюти завжди впливає на інфляцію. Однак, будь-яке підвищення курсу національної валюти робить ще більш могутній вплив на конкурентоспроможність вироблених у країні товарів у порівнянні з імпортними. Тому ефективне зниження інфляції цим шляхом веде до ще більш ефективного гальмування економічного росту.

На завершення, відзначимо один найважливіший науковий результат Мілтона Фрідмена, той що він довів (эконеметричними методами) на досвіді економічної історії США -- це те, що зміни грошової маси впливають на рівень ділової активності (а виходить, і на економічний зріст). З цим результатом цілком узгоджується кінцевий висновок. Практика показує, що безумовно шкідливий вплив на економічний зріст спричиняють два фактори -- завищення курсу національної валюти і штучний стиск грошової маси.

2.2. Формування попиту на гроші в двох секторній моделі сучасного періоду

Інституціональний підхід припускає розгляд попиту на гроші у двох секторній моделі з позиції методології індивідуалізму, що означає вивчення мотивів окремих індивідів, що приймають рішення в сфері бізнесу. Відповідно до теорії монетаризма сукупний попит на гроші складається з попиту окремих економічних агентів. Стереотипи, цілі і методи бізнесу дають можливість класифікувати два сектори економіки сучасного періоду, що означає зміни в мікроекономічній основі попиту на гроші - перехід до аналізу попиту, який створюється кожним з цих секторів. Агрегированый попит на гроші складається як загальний вектор тенденцій розвитку функцій попиту на рівні секторів економіки.

Аналіз економіки централізованого планування дозволяє зробити висновок про те, що інфляція внаслідок лібералізації цін є покриття високих граничних витрат, що існують у виробничому секторі. Попит на гроші з боку недержавних підприємств не можна дорівнювати до кейнсианського: трансакціонного і спекулятивного.

На перших етапах трансформації попит на гроші є ненасиченим, як і попит на ресурси, і не залежить від рівня доходів, які одержує підприємство. У моделі Хікса це відображається як вертикальна крива LM. Навіть при падінні обсягів виробництва попит продовжує зростати. Це відображується у розмірах готівки, які збільшуються, а також у розмірах неплатежів підприємств. У відповідності до кейнсианских теорій при незмінній грошовій пропозиції відбувається зростання процентних ставок, і крива LM мала б негативний нахил. Але у транзитивній економіці ставки не відіграють тієї ролі яка відводиться їм у теорії. По-перше, при існуванні високих ризиків кредитування реального сектору, низького рівня капіталізації банківської системи кредитування в значній мірі раціонуєтся, процентна ставка по кредитах не відображає фактичних обмежень на позики. По-друге, рівень довіри до банківської системи низький, процентні ставки по депозитах негативні, ліквідність внесків низька. Тому процентні ставки не можуть повною мірою виступати як альтернативна вартість готівки, а крива LM залишається нееластичною. Не державні підприємства переказують гроші з рахунків і одержують них у вигляді готівки.[1,269]

Таким чином, з погляду інституціональних грошово-кредитних теорій, якщо мова йде про попит на гроші як на запас, то залишки на рахунках підприємств зменуються.

Значення аналізу структури попиту на гроші підтверджується існуванням у трансформаційних економіках мультивалютної системи, а точніше двовалютної. У такій економіці одна з валют завжди виявляється більш стабільною і надійною. Тому і реальне багатство і реальній змінні сприймаються у цій валюті.

У трансформаційній економіці функцію засобу платежу переважно (і легально) виконує національна валюта. Оборотність доларів (або іншої іноземної валюти) як засобу платежу, фактично обмежено тіньовою економікою.

Однак економічні агенти можуть зберігати свої заощадження в двох формах: або готівкою у національній валюті, або у іноземній валюті. Іноземна валюта відіграє в такому випадку роль цінних паперів або депозитів у традиційних моделях. Збільшення або зниження попиту на гроші в моделі може відповідати таким ситуаціям як зміни сукупного попиту на касові залишки в економіці (як у національної, так і в іноземній валюті), так і заміщення однієї валюти іншою. Наприклад, зріст попиту на гроші буде відображати ситуацію витиснення іноземної валюти, тобто дедолларизацию економіки.

Передумова можливості заміщення валют у рамках однієї двовалютної економіки є основою для створення моделей позитивної залежності між попитом на гроші і реальним курсом національної валюти. Російські економісти (С. Дробышевский і ін.) створили модель LM, у якій попит на гроші позитивно залежить від реального курсу національної валюти. Автори припускають, що поточні доходи економічних агентів виражені в національній валюті. Ця передумова поширюється і на ситуацію, коли номінальна сума заробітної плати або інших доходів виражена у доларах, але економічні агенти безпосередньо одержують на руки національну валюту.

Отже, у кожений момент часу попит на гроші визначається як розподілом поточних надходжень, що спрямовуються на споживання і заощадження, так і реструктуризацією портфелів (заощаджень) економічних агентів.

Вплив реального курсу національної валюти на попит на гроші розглядається з точки зору впливу реального обмінного курсу на кожний із трьох основних мотивів попиту на гроші (трансакціонный, сбереження або заощадження і спекулятивний).

З погляду трансакціонного мотиву попиту на гроші, зростання реального курсу національної валюти означає підвищення реального (у доларовому вираженні) багатства економічних агентів і більш високу купівельну спроможність наявних у їхньому розпорядженні касових залишків. Такий висновок випливає, по-перше, з передумови про те, що поточні доходи економічних агентів виражені у національній валюті; по-друге, це справедливо щодо припущення, що значна частина всіх заощаджень зберігається у національній валюті, і, по-третє, треба припустити, що на внутрішньому ринку висока частка імпортних товарів, ціни на які фіксовані у доларах. Таким чином, зріст реальних касових залишків при збільшенні реального курсу національної валюти відбувається внаслідок ефекту багатства.[1,270]

Аналогічні причини стимулюють попит на реальні касові залишки з мотиву обережності. Позитивний ефект багатства розширює можливості споживання і, відповідно, збільшує невизначеність у розмірі майбутніх придбань, що змушує тримати більший обсяг засобів у формі національної валюти, або усуває необхідність конвертації поточних грошових потоків в іноземну валюту.

З погляду спекулятивного мотиву, зріст реального курсу національної валюти означає зниження реальної прибутковості національної одиниці і збільшення ризику втрат по валютних фінансових активах і негативний відсоток (у національній валюті) на наявну іноземну валюту, витрати збереження іноземної валюти зростають.

Таким чином, високий реальний курс національної валюти означає, що витрати збереження національної валюти у формі готівки низькі стосовно збереження готівки іноземної валюти і попит на гроші буде зростати.

Відповідно, низький реальний курс національної валюти відповідає високим процентним ставкам, високим витратам збереження національної валюти у формі готівки і зниженню попиту на гроші.

Структура попиту на гроші приватного сектора більш дорівнює звичайній функції попиту на гроші. Особливість у трансформаційній економіці попиту цього сектору - вплив інституціональних обмежень, які наслідувані від недержавного сектора. [7,107]

Таким чином, з розвитком процесу трансформації співвідношення секторів економіки змінюється - частка недержавного сектора має тенденцію до скорочення, що сприяє помірному зросту попиту на гроші у формі касових залишків. Цей процес створює об'ективні умови для розвитку банківської системи й ускладнення фінансових іструментів.

2.3.Інституціональні особливості монетарної моделі

Розгляд проблем даного підрозділу є доцільним: по-перше, сучасні умови розвитку й удосконалення грошово-кредитної системи випробують тенденцію до інституціональної організації суспільства, по- друге, складні умови трансформації української економічної структури одночасно випробують на собі вплив загальносвітового процесу суспільної трансформації. Звідси,
на наш погляд, виникає потреба у визначенні методології наступного
дослідження відзначених умов і механізму функціонування грошово-кредитної системи в цих умовах.

Для визначення основних напрямків інституціонального аналізу грошово-кредитної політики зокрема в Україні, доречним є огляд публікацій представників української економічної науки, що має відношення до проблем даного дослідження. Інтерес представляють публікації таких авторів, як А.Чухно, В.Тарасевич, В.Геец, С.Ерохин і ін.

Усе більш помітну роль у дослідженні всіх процесів трансформації відіграє сьогодні з'єднання формаційного методу з цивілізаційним. Формування і функціонування грошово-кредитної системи не є виключенням. Як відомо, найбільш яскравий приклад формаційного методу дослідження дав К.Маркс, що обґрунтував роль і значення кожної формації в соціально-економічному прогресі через розкриття їхньої природи і структури. Такий метод дозволяє здійснювати системно-структурний аналіз конкретної історичної формації з виділенням головних її елементів - спосіб виробництва, інструменти сфери обігу, рівень загального і соціально-економічного утворення індивідів, їхньої суспільної свідомості й інші надбудовні характеристики. Формаційний підхід забезпечує можливості застосування наукового принципу єдності історичного і логічного у розвитку суспільства на будь-якому його етапі. Цивілізаційний метод дослідження найбільше повно, на наш погляд, використаний Ф.Энгельсом у роботі «Походження родини, приватної власності і держави», чітко обґрунтувавши ступіні розвитку цивілізацій і визначив її, як «ступінь суспільного розвитку, на якій поділ праці, обмін, товарне виробництво досягають повного розквіту і роблять переворот у всьому колишнім суспільстві» [39, 173-174].

Але «цивілізація» - категорія історична, їй властива гуманістична спрямованість, і з цього погляду її еволюція призводить до інституціонального пристрою суспільства, де системоутворюючим фактором є людина, створення гідних умов її життєдіяльності.

Для практики, у тому числі для сучасної України, має значення використання формаційного і цивілізаційного підходів для визначення соціально-економічної політики і її реалізації. А.Чухно вважає, що з'єднання цих двох підходів на практиці в Україні знаходить висвітлення у реформуванні її економіки. "... відбувається роздержавлення економіки, запроваджується різноманітність форм власності і форм господарювання, зростає недержавний сектор економіки, розширюється і удосконалюється ринкове середовище, діють ринок товарів, фондовий ринок." [ 30,47]

В іншій роботі цей автор підкреслює значення соціополіса як моделі майбутнього суспільства і вважає, що для України найбільш прийнятної може бути соціально орієнтована ринкова економіка [31, 11-47].

В.Тарасевич вважає, що сучасна парадигма наукового економічного мислення може проявлятися по трьох напрямках: перше полягає не тільки у використанні і розвитку, але і переглядом традиційних метафізичних, діалектичних й економіко-математичних інструментаріїв у дослідженнях; змістом другого є вибір і оцінка практичного використання з погляду ефективності неекономічних підходів; третій напрямок зв'язаний з інтеграційною економікою [32, 64-65].

Вважаючи перспективу переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки найбільш доцільною, В.Геец визначає основні шляхи такого переходу: підтримка виробництва шляхом подолання практики неплатежів і бартеру; реформа податкової системи, пріоритет виробництва високоліквідної продукції, використання зовнішніх фінансових ресурсів; скорочення і подолання практики кредитування населенням неефективно працюючих підприємств. Усі шляхи разом означають необхідність зміни соціально-економічної політики і створення умов самоорганізації, самореалізації суб'єктів, що хазяюють, і населення в цілому [33,4-10].

С.Ерохин розглядає проблеми України через призму теоретико-методологічних основ аналізу структурних трансформацій її економіки. На основі аналізу західних теорій трансформації економіки він виділяє як предмет дослідження такі складові, як концепція трансформації капіталізму (Г.Минз, А.Берли, С.Коваль, Дж.М.Кларк), концепція постіндустріального суспільства (Д.Бэлл); концепція «третьої хвилі»; концепція «третього сектора» (сфера послуг); концепція «великого поштовху». Аналізуючи концепції українських вчених-економістів, Ерохин виділяє роботи А.Алимова (пріоритет
промислового потенціалу); Р.Бесчасного (наукоемкость національної економіки); В.Гееца (прогнозування макроекономічної динаміки);В.Голикова реформування управлінських структур); Б.Кваснюка (оптимізація нагромаджень у відтворювальному процесі); О.Якубовского ( галузеві аспекти структурної перебудови), АЧухно (теорія перехідної економіки); И.Лукінова (стратегія економічних трансформацій) і вважає, що варто враховувати усі вітчизняні концепції в практиці реформ.[34,4-6,7].

3. Досягнення і проблеми макроекономічної стабілізації грошово-кредитної моделі

3.1. Обмежуюча грошово-кредитна політика та її наслідки

Для трансформаційної економіки важливою є ідея Кейнса про те, що рівновага на грошовому ринку може не відповідати рівновазі на товарному ринку. Більшість країн при переході від системи централізованого планування до ринкової економіки додержувалися рекомендацій МВФ, Світового банку і зводили проблеми макроекономічної стабілізації і фінансової стабілізації до стабілізації на грошовому ринку.

В Україні був реалізований ортодоксальний сценарій макроекономічної стабілізації, впроваджена сукупність макроекономічних заходів, що включає ліквідацію (мінімізацію) бюджетного дефіциту, проведення твердої кредитно-грошової політики і фіксування номінальної грошової маси або обмінного курсу валюти в якості "якоря" для рівня цін.

Ця теоретична концепція, що припускає не поступову, крок за кроком впродовж багатьох років боротьбу з інфляцією, а ліквідацію її за мінімальний термін. Захисники цього підходу пояснюють свої міркування так: по-перше - боротьба з інфляцією яка тягнеться, і реалізується багато років, сформує стійкі інфляційні очікування. Отже, перед урядом постане проблема інфляційної інерції, зруйнувати яку буде дуже складно.

По-друге, ортодоксальний сценарій припускає ліквідацію або мінімізацію дефіциту державного бюджету, відказ від емісійного покриття дефіциту.

По-третє, тверді кредитно-грошові заходи припускають здійснення політики "дорогих грошей", контроль за обсягом грошової пропозиції, заборона пільгових кредитів, що призводять до розширення грошової маси і постійно стимулюють інфляцію.

По-четверте, ортодоксальна програма макроекономічної стабілізації припускає боротьбу з нею за допомогою так називаного номінального "якоря". У якості "якоря" можуть фіксуватися обмінний курс валюти, пропозиція грошей (номінальна грошова маса), номінальна заробітна плата. Зазначені макроекономічні показники діють як якір, утримуючи на визначеному рівні ціни. Фіксований обмінний курс який підтримується Центральним Банком країни допомагає перебороти невизначеність і знизити інфляційні очікування бізнесу і домашніх господарств. Фіксація курсу дисциплінує як уряд, так і виробників товарів і послуг, зменшує за інших рівних умов, інфляційну інерцію.[9,10]

Гетеродоксальний сценарій, або неортодоксальний підхід до макроекономічної стабілізації. - це жорстка грошово-кредитна та бюджетно- податкова політики у сполученні з регулюванням цін і доходів. По суті, гетеродоксальний підхід припускає і мінімізацію дефіциту державного бюджету, і обмеження пропозиції грошей, і фіксацію номінального обмінного курсу, але доповнюється ця типова ортодоксальна програма контролем над заробітною платою і цінами, тобто використанням зарплатного "якоря" (фіксується рівень номінальної заробітної плати). Можна дати класифікацію стабілізаційних програм, як ортодоксальних, так і гетеродоксных, на основі вибору того або іншого якоря , що проводилися в різних країнах світу протягом останніх двадцяти п'яти років (див. табл.2)[12,12]

Таблиця 2 Класифікація стабілізаційних програм

Як вже відзначалося, складність стабілізаційних програм позв'язана з тим або іншим ступенем інерційності інфляції. Причиною ж інерційності є явна або схована індексація доходів. Це означає, що заробітна плата, різні види соціальних пільг, пенсії підвищуються відповідно до темпу інфляції. Однак практика показала, що зріст доходів що індексуються не поспіває за темпом інфляції і стовідсоткова індексація виявляється неможливою.

Важливою умовою успішної реалізації гетеродоксного сценарію є соціальний договір між урядом, працею і капіталом у галузі контролю над цінами і заробітною платою для деіндексації економіки. Міцність цього договору, у свою чергу, залежить від довіри основних соціальних груп до урядової політики макроекономічної стабілізації.

Деіндексация заробітної плати використовувалася й у стабілізаційних програмах Польщі, у Чилі в період 1973 -- 1975р. "План Крузадо" у Бразилії (1986 р.) ґрунтувався на заморожуванні цін, заробітної плати й обмінного курсу. Спочатку результати виглядали сенсаційними: інфляція в Аргентині і Бразилії була зведена до нуля, припинилася цінова лихоманка, зросли реальні доходи. Однак успіх виявився неміцним, і чимало диспропорцій стали нагадувати про себе все виразніше. Ціновий контроль став гальмувати виробництво товарів, ціни на які були заморожені на відносно низькому рівні. У Бразилії у середині 1986 р. з'явилися довгі черги за м'ясом, автомобілями; зросла напруженість у сфері платіжного балансу. Це змусило уряд Бразилії й Аргентини скорегувати ціни, валютний курс, що означало підрив усієї системи контролю над цінами і доходами. Зростання інфляції почалося знову, і темпи її досягли 343% в Аргентині і 682% у Бразилії. А потім настала найжорстокіша криза, яка по суті була крахом програм МВФ.[13,32]

Аналіз неортодоксальних програм макроекономічної стабілізації дозволяє зробити - наступні висновки - ці програми бувають успішними лише на початкових етапах довгострокових програм стабілізації. Світова практика майже не надає прикладів успішної макроекономічної стабілізації, яка розтягується на довгі роки. Господарство країни не може успішно функціонувати в умовах гіперінфляції, яка триває роками. Гіперінфляція - свідчення крайньої розбалансованості національної економіки. Ліквідація гіперінфляції не може розтягуватися на роки. Найчастіше розтягнута в часі макроекономічна стабілізація пояснюється не стільки об'єктивними специфічними особливостями країни, скільки коливаннями і непослідовністю монетарної політики влади при здійсненні стабілізаційних програм. "Припливи і відливи" у проведенні рестрикційних кредитно-грошових і податково-бюджетних заходів здатні в більшому ступені підігрівати інфляційні очікування і недовіру до уряду, що проводить реформи. [10,21-22]

Вибір між теорією градуалізму і шоковою терапією, так само як і між монетаризмом, кейнсианством і інституціоналізмом у практичному використанні стабілізаційної грошової політики умовний. І монетаризм і кейнсианство надають можливостей для синтезу із сучасним неоінституціоналізмом. Ніяк не можна рекомендувати якийсь один підхід. Наука перетворюється в цьому випадку в нормативну. Реалії економіки, що трансформується, вимагають оцінки можливих наслідків упровадження тієї або іншої концепції, а потім ухвалення рішення. Якщо шокова терапія - то швидкість змін гарантує збереження напрямків реформ, знищення інституціональних умов для опору, що одночасно є деіндустріалізацію. Градуалізм - не така глибина падіння, але він створює дуже привабливі умови для тіньової економіки.

В Україні дійсно досягнута грошова стабілізація, але ціною поглиблення фінансові диспропорції. Головні проблеми фінансової системи залишаються: по-перше, заощадження населення не трансформуються в інвестиції, а по-друге, наша банківська система не кредитує власне виробництво.

3.2. Створення ендогенних грошей у транзитивній економіці України

Сучасні грошові теорії визнають багатофункціональність і економічну активність грошей. Ендогенне створення грошей відбувається усередині економічної системи і здійснюється комерційними банками й іншими фінансовими інститутами на відміну від екзогенного створення грошей Центральним банком.

Політика монетарної стабілізації призвела до дійсного обмеження екзогенної грошової маси, але з'явилися фактори, що свідчать про зріст попиту на ендогенні гроші.

Участь банків у системі платежів також є набагато нижчою за звичайний рівень нормально функціонуючої економіки: в Україні практикуються виплати готівкою, бартерні розрахунки, неплатежі і взаємозаліки. Переважна більшість українських підприємств фінансують себе, затримуючи своєчасну виплату заробітної плати працівникам. Вважаючи це більш надійним ніж банківський кредит, або взагалі тримають кошти у готівковій формі, тому що не мають довіри до українських банків. Більшість банків і небанківських фінансових установ України дрібні, більша їх частина неефективна. Але головне те, що значна кількість існуючих банків і небанківських фінансових установ фінансово настільки слабкі, що громадяни не довіряють їм свої кошти. Всі вони разом можуть мобілізувати лише невеликі обсяги заощаджень і надати в позику ще менші суми для підтримки виробництва.

Сьогодні існують чотири основних типи "нетрадиційних платіжних схем", а саме:

1) бартер - якщо торговельні угоди передбачають часткову або повну оплату товарами або послугами, а не грошима;

2) прострочена заборгованість - якщо оплата відкладається, або, в окремих випадках, узагалі не здійснюється. Ця схема відрізняється від першої та третьої тим, що в цих операціях фактично змінюється вартість товарів, що продаються. Іноді виникають вексельні або бартерні розрахунки, для забезпечення “оплати”;

3) вексель - якщо розрахунок за операцію від самого початку або в процесі його проведення здійснюється одною з форм фінансових "боргових розписок". На практиці головними емітентами векселів є підприємства, банки і уряд;

4) взаємозаліки - якщо поєднують дві або більше операції для того, щоб заборгованість або векселі, що використовуються в одній з операцій, могли бути використаними для виконання зобов'язань, що виникають унаслідок зовсім іншої операції. [18,66]

Використання таких схем передбачає участь державних структур усіх рівнів, державних підприємств, недержавного сектора.

Бартерні операції мали довгу історію у Радянському Союзі. Але вже у 1992 р. бартерні операції складали 6 % промислового виробництва. На той час прострочені платежі також були незначними. Однак через 6 років їх частка зросла до 43%. У вартісному вираженні розмір бартерних операцій у промисловості в 1999 році склав 32 млрд. гривень (30% ВВП).[38,125]

Прострочена заборгованість. Крім бартеру усі промислові підприємства "продають" значну кількість продукції, за яку ніхто не платить протягом досить довгого періоду. Тому "прострочена заборгованість" фактично є інструментом, що використовують для оплати. Відповідно до українського законодавства, дебіторська і кредиторська заборгованості визнаються "простроченими", якщо оплата не здійснена протягом 30 днів. За останні три роки відбулося значне зростання простроченої заборгованості, тобто проблема загострилася. Останнім часом платежі в грошовій формі в таких галузях промисловості, як енергетика і виробництво будівельних матеріалів, відбувалися не часто.[21,42-43]

Для фінансування Державного бюджету України в 2003 році шляхом не грошових операцій використовувалися такі схеми:

* взаємозаліки невеликих масштабів, згідно зі спеціальними рішеннями уряду, наприклад, для підприємств вугільної галузі, що поставляли вугілля для державних потреб;

* дострокове погашення облігацій внутрішніх і зовнішніх позик для виконання суб'єктами господарської діяльності зобов'язань перед державним бюджетом (Постанова Кабінету Міністрів України від 20 листопаду 2000 року);

* повернення ПДВ за рахунок погашення боргів кредиторів

* звичайні для державного бюджету не грошові розрахунки є також звичайними і для місцевих бюджетів; завершення не грошових розрахунків на рахунках розпорядників бюджетних коштів за не грошовими операціями, що почалося в 1999 році (за розпорядженням Кабінету Міністрів України № 91 від 18 лютого 2000 року).[19,21]

Причина широкого використання альтернативних схем платежів або неплатежів - специфіка попиту на гроші який породжується недержавним сектором економіки. Грошові сурогати не є наслідком поступової ліквідації прямих фіскальних субсидій "хворим" підприємствам і проведення більш твердої монетарної політики. Існують безперечні докази того, що якщо ці методи почали діяти й ускладнили довільне збільшення вартості продукції, або зменшення приступності кредитних ресурсів, підприємства стали б шукати інші шляхи для подолання труднощів і усе більше прибігати до неформальних фінансових схем. Зрозуміло, що перехід з 1995 року до більш твердої фіскальної і монетарної політики збігся з розширенням використання неформальних платіжних засобів. Але це не означає, що ця політика була причиною такого розвитку подій.

3.3. Шляхи удосконалення сучасної грошово-кредотної системи і приорітети розвитку

Ключовим етапом реалізації стратегії соціально-економічного розвитку України на довгострокову перспективу є формування такої моделі економіки, яка б мала довгостроковий потенціал динамічного зростання, була б здатна забезпечувати послідовне підвищення добробуту населення, ефективне відтворення і модернізацію виробничого апарату, зміцнення конкурентоспроможності і безпеки країни. Особливе місце у цьому процесі приділяється грошово-кредитній системі держави, що повинна мати потенціал, що створює можливості планомірного насичення економіки дійсними грішми в масштабах і формах, що відповідають потребам суб'єктів, що хазяюють.

Значною проблемою сучасної економічної ситуації в Україні є наявність у великих розмірах тіньової економіки. У цей розряд попадає не тільки кримінальний бізнес (продаж наркотиків, зброї і т.п.), але і звичайні підприємці, що діють в обхід законодавства і правил ведення справ. У зв'язку з цим актуалізується проблема організації банківською системою грошового обігу, засобів контролю, що перешкоджає перерозподілу грошей у тіньовий сектор економіки та їх переказу за кордон.[20,27]

Тіньова економіка - явище не локальне і не виняткова українська специфіка, вона існує навіть у самих розвинених країнах. Це явище, незважаючи на значні масштаби, залишається на сьогодні недостатньо вивченим. Не існує єдиної думки про можливості регулювання тіньового сектора в різних типах економіки. За розрахунковими даними, вивіз капіталу з України складає мільярди доларів (2000 р. - 24; 2001 р. - 17; 2002 р. - 12 млрд. діл.), у тому числі за рахунок приховання частини експортного валютного прибутку та інших засобів нелегального відведення коштів за кордон.[38,149]

На думку експертів, причини масштабного поширення наявних грошових розрахунків обумовлені прихованням доходів від оподатковування, інфляційними очікуваннями, побоюваннями повторень криз і дефолтів, непевністю в майбутньому, можливістю ведення бізнесу без відкриття розрахункових рахунків у банках, а також відсутністю адекватної системи державного контролю за веденням бізнесу і рухом грошей у виробництві. Це сприяє активізації процесів перерозподілу товарних і фінансових потоків із законодавчо закріпленої сфери діяльності в тіньову.

Таким чином, постачання товарів і надання послуг за неконтрольованими державою зовнішньоторговельним договорами і здійснення розрахунків по них поза межами офіційної платіжної системи регіону є досить масштабним каналом витоку грошових ресурсів економіки в тіньовий оборот.

Вищесказане обумовлює необхідність посилення діяльності Центрального банку і його територіальних структур в області регулювання грошового обігу і розрахунків відповідно до потреб господарського обороту й організації контролю за платіжними операціями суб'єктів економіки за правилами і вимогами цивільного і банківського законодавства.

Організація розрахунків у наявній і безготівковій формах, а також регулювання і прогнозування грошового обігу в регіоні здійснюють територіальні установи Центрального банку. У їхній функції входить: організація безготівкових розрахунків і забезпечення стабільного і надійного функціонування системи розрахунків; оцінка стану грошового обігу і розробка пропозицій по скороченню використання готівки в грошовому обігу; касове обслуговування клієнтів установ НБУ і контроль за дотриманням порядку ведення касових операцій у розрахунково-касових центрах, кредитних організаціях, підприємствах; забезпечення потреби наявного грошового обігу банкнотами і монетою відповідних достоїнств. Таким чином, задачі організації грошового обігу в регіонах реалізуються за допомогою надходжень і видач готівки через каси кредитних організацій і розрахунково-касових центрів, а також шляхом проведення розрахунків і платежів по рахунках, відкритим у банківських установах. Фахівцями ведеться визначена робота, метою якої є виявлення фактів нераціональної організації грошового обігу і негативних явищ у готівково-грошовому оберті.

Дослідження проблем готівково-грошового звертання повинне бути одним з ведучих напрямків у діяльності установ НБУ, а не тільки функцією центрального апарату НБУ. Цей підхід дозволить сформувати в країні ефективно діючу систему регулювання і контролю грошового обігу, мобілізувати грошові фактори в напрямку стійкого економічного зростання.

НБУ вважає за доцільне зберігати поступовість у основних принципах формулювання і реалізації грошово-кредитної політики в коротко- і в середньостроковій перспективі. Це насамперед стосується послідовного зниження інфляції, і створення цим сприятливих умов для довгострокового економічного розвитку країни. Тому головною метою єдиної державної грошово-кредитної політики є стале зниження інфляції і підтримка її на низькому рівні.

У рамках обох найбільш ймовірних сценаріїв соціально-економічного розвитку країни досягнення низьких показників інфляції може бути реальним при збереженні політики керованого плавання гривні стосовно долара США. При цьому НБУ зроблені оцінки можливих наслідків зміцнення реального курсу гривні в залежності між динамікою реального ефективного курсу гривні і сальдо рахунка поточних операцій, а так само тенденції в структурі платіжного балансу, у випадку реалізації основних сценарних варіантів зріст реального ефективного курсу гривні може скласти близько 7%.[35,64]

Актуальної залишається удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази розвитку грошово-кредитного сектора в умовах економічного зросту. Комплекс заходів законодавчого і нормативного характеру, що буде реалізований з метою розвитку банківського сектора, диктується основними задачами які поставлені зараз перед суспільством.

Грошово-кредитна політика останніх років нестандартна за своїми параметрами, з огляду на функціональну незрілість грошово-кредитної системи України, яка ще не набула рис розвиненої системи ринкового типу. Це означає, що в нас не цілком спрацьовують стандартні принципи і механізми грошово-кредитної політики, перевірені світовою практикою.[17,35]

Грошово-кредитна політика повинна бути гнучкої. Вона повинна зміняться залежно від умов економічного циклу і ринкової кон'юктуры, поєднувати політику дорогих і дешевих грошей, рестрикцію й експансію грошової емісії. Але слід відзначити низку ризиків, що зараз підсилюються в економіці, дивлячись на її динаміку. Вони можуть бути сформульовані так:

1.Не можна не зважати на циклічні закономірності економіки. Слід зазначити, що зараз українська економіка знаходиться на піку розвитку.

2. Погроза паливно-енергетичної кризи, до якого економіка не готова.

3. Експортні втрати в зв'язку з розширенням ЄС.

4.Зовнішньоекономічні протиріччя з Росією.

Таким чином, можна визначити сугубо практичні проблеми. На сьогоднішній день потрібно сформувати відповідні теоретичні основи для того, що б не допустити суттєвих помилок у поточній грошово-кредитній політиці, здійснюваної НБУ.

Висновки

Грошово-кредитна політика є головним результатом функціонування економіки країни, вона повинна бути спрямованою на досягнення економічного зростання, поліпшення суспільного добробуту. Вона повинна стимулювати ділову активність в умовах депресії і знижувати економічний зріст при “перегріві” ринкової кон'юктуры.

Грошово - кредитна політика повинна створювати такі умови, за яких економічні агенти ( підприємці, суспільні і державні органи) реалізуючі волю вибору не суперечили цілям загальнодержавної економічної політики. Кредитно-грошова політика незалежна і не має примусового характеру.

Головним провідником кредитно-грошової політики є в Україні Національний Банк. Він може здійснювати її за допомогою таких інструментів як рефінансування комерційних банків, політика обов'язкових резервів, політика кількісних обмежень, політика дешевих і дорогих грошей та ін.

Головною перевагою кредитно-грошової політики, у порівнянні з фіскальної, це швидкість і гнучкість, у розвинених країнах вона вільна від політичного тиску.

Грошово-кредитна політика спричиняє вплив на економіку з деяким запізнюванням. Ряд експертів вважае, що зміна темпів зросту грошової маси знижується на темпах росту обсягу реального виробництва лише після 3-12 місяців, аналогічний ефект впливу на рівень цін виявляеться не раніше 2-3 років. Це означає, що використання грошово - кредитних заходів для компенсації різьких порушень функціонування економічної системи слід проводити заздалегідь - принаймні за кілька місяців ґрунтуючись на економічних прогнозах.

В Україні раніше грошово-кредитна політика проводилася переважно кейнсианскими методами і передбачала черезмірне втручання органів державного керування в ринкові процеси. Одночасно недооцінка інфляції і перебільшення можливостей грошово-кредитного механізму, вирішення соціально-економічних проблем призвели до гіперінфляції, значного упадку рівня виробництва і зниженню рівня життя населення. Окремі заходи носили монетарний характер, але пізніше вони прийняли систематичний характер і був проголошений курс макроекономічної стабілізації, прискорених ринкових реформ і формування ринкового механізму саморегулювання. У бюджетній сфері відбулося переорієнтування на подолання бюджетного дефіциту , зменшення податкового тягаря і переведення суб'єктів господарювання на самофінансування, а у грошово-кредитній сфері завдяки впровадженню ефективної монетарної політики відбулося подолання гіперінфляції і лібералізація кредитного і валютного ринку.

Література:

1. Долан Э.Дж. и др., Деньги, банковское дело и кредитно - денежная политика.,М.,1996г.,стор. 268-280.

2. Грошi, банки та кредит: у схемах i коментарях. За ред. Луцiва Б.Л., Тернопiль, 2004р., стор. 57-59.

3. Сакс Дж. Д., Ларен Ф.Б. Макроэкономика. М.,1996г., стр. 266-314.

4. Л. Харрис. Денежная теория. М.,1990г., стр. 253-265.

5. Дорбум Р., Фишер С., Макроэкономика, М.,1997г.,с. 401-411.

6. Г.М. Поченчук, “Місце кредиту в єкономічній теорії як фактора єкономічного зростання.”,АПЕ №2, 2004г., с.17-26.

7. В.В. Герасеменко, “Становление финансовой системы России: проблемы практики и теории”, Вестник Моск. Ун-та Сер. 6,эк-ка 2004г. №3, с. 107-113.

8. “О денежно-кредитной политике Центрального банка Российской федерации”, С.Л. Игнатьев, Деньги и кредит 5/2003г., с. 13-17.

9.В. Лагутин, “Монетарная политика и государственные финансы государства”. Финансы №3,2002г., с. 10-16.

10. Б.Луцив, “ Денежно кредитная политика государства и инвестиционная деятельность банков.”Финансы №5/2003г., с. 20-21.

11. А. Величко, “Становление и развитие денежно-кредитной системы Украины.”, Финансы Украины №6/2000г., с.8-13.

12. В.В. Рудько-Селиванов, “Проблемы экономического роста: денежный фактор.”,Деньги икредит №6/2003г., с.12-16.

13. Д.В. Левченко. “Система рефинансирования как приоритетное направление развития денежной политики.”,Деньги икредит, №7/2005г., с.32-39.

14. Ю.И. Кашин, “ О кредите, кредитно-денежной политике и роли Банка России.”, Деньги и кредит, №7/2003г., с.47-51.

15. А.Т. Евтух., “Сущность денег: современный аспект.”,АПЕ №3/2004г., с.3-12.

16. А.Т. Евтух, “ Законы денег через призму современной финансовой науки.”, АПЕ №4/2004г., с.3-12.

17. Маглахелидзе Т. ,“Устойчивая денежно-кредитная система- важный инструмент обеспечения финансовой безопасности”, Деньги икредит №6, 2002г.,с.35-40.

18. Рогова О. ,“Где экономика в государственной денежно-кредитной политике?.”, Экономист №5, 2004г., с. 66-75.

19. Рубанов С., “Темпы роста и воздействия на них государства”, Экономист №6 2003г., с.19-32.

20. Иванова В., “Финансово-кредитные организации в системе регионального управления социально-экономическим развитием.”, Экономист №7 2003г.,с.27-32.

21.Рогова О.,“Денежно-кредитная политика, деформации денежно-кредитной системы.”, Экономист №3 2003г.,с.41-54.

22. “Основні засади грошово-кредитної політики на 2005 рік.” Фінанси України №8 2004р.,с.6-11.

23.Петрин О. “Якою має бути стратегічна ціль монетарної політики?”, Фінанси України №1 2004р., с 20-25.

24.Перепьолкіна О.О. “Економічне зростання в умовах перехідної єкономіки”, Фінанси України № 5 2005р., с110-122.

25. Гальченський А., “Макроекономіка та монетарні передумови політики зростання.”, Фінанси України № 8 2004р., с.6-10.

26. НБУ- Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. К.:2005.Вип.1

27. Семеновский А. Методологічні основи монетарної теорії// Економіка України.-1999, №4, 15-19

28. Лагутін В. Монетарна політика і державні фінанси// Економіка України, 2002,№ 7., 22-26

29. Колодізев О. Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування// Банківська справа.-2000р., №2., 13-17.

30. Чухно А. Цивілізаційний і формаційній підходи та їх роль в економічній теорії та суспільній практиці// Економіка України- 2001. - № 6, с.39-47

31. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України//Економіка України. -2001. -№11, с.42-49; № 12, с.49-54

32. Тарасевич В. Постнекласична наука та економцічна теорія //Економіка України.-2004.-№ 2, с. 59-65

33. Гєєць В, Соціогуманітарні складові перспектив переходу до соціально оріентованої економікии в України //Економіка України. -2000. - № 1, с. 4-11

34. Єрохін С.А. Теоретико-методологічні основи дослідження структурних трансформацій економіки // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 3(33), с.3-12

35. Жуков П.Е. Монетаризм и современная денежно-кредитная политика// Финансы 2004г.,64-67.

36. Билязе А.С. Эффективность денежно-кредитной политики в Украине на современном этапе. Наукові праці ДонНТУ, 134-141.

37. Богданов А.Н. Некоторые проблемы кредитной политики государства в условиях рынка и достаточный капитал как ее финансовый інструмент. Наукові праці ДонНТУ, 43-51.

38. Статистичний щорічник України за 2004 рік.

39. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства. Маркс К., Энгельс Ф., Соч. 2-е изд.-Т.21, 172-179.