Структура управління підприємством. Прибуток, його формування і розподіл

Чинники, що впливають на формування загальної та виробничої структури підприємства. Види та типологія виробничої структури фірми, напрямки її вдосконалення. Класифікація видів прибутку підприємств. Функції прибутку, принципи його формування та розподілу.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 15.07.2011
Размер файла 141,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

16

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст роботи

1. Виробнича та загальна структура підприємства

1.1 Поняття структури підприємства

1.2 Загальна структура підприємства

1.3 Виробнича структура підприємства

1.4 Основні чинники, що впливають на формування загальної структури підприємства

1.5 Основні чинники, що впливають на формування виробничої структури підприємства

1.6 Вдосконалення виробничої структури підприємства

1.7 Напрями вдосконалення формування загальної структури підприємства

Висновок

2. Прибуток підприємства, його формування та розподіл

2.1 Поняття прибутку підприємства

2.2 Формування прибутку та основні чинники його формування

2.3 Основні функції прибутку

2.4 Класифікація видів прибутку підприємств

2.5 Розподіл прибутку та його принципи

Висновок

1. Виробнича та загальна структура підприємства

1.1 Поняття структури підприємства

В Україні інтенсивно йде процес формування ринкових відносин. В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщається до основної ланки ринкової економіки - підприємству. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція, надаються необхідні послуги. Тут зосереджені самі кваліфіковані кадри, розв'язуються питання використання сучасної, високопродуктивної техніки і технології, економного використання ресурсів. На підприємстві добиваються зниження витрат виробництва продукції і надання послуг, тут розробляються плани, застосовується маркетинг, здійснюється ефективне управління - менеджмент.

Кожне підприємство складається з певних підрозділів, що спільно беруть участь у випуску продукції, виконанні робіт або наданні послуг. Вони, як правило, територіально відособлені, займають певну площу підприємства. У кожному підрозділі зайнята певна чисельність працівників. Між ними існують взаємозв'язки в процесі виробництва продукції.

Будь яку складну систему, як відомо можна розкласти на підсистеми. Їх виділення проводиться відповідно до мети спостереження. Відповідно до різноманіття цілей дослідження підприємства як соціально-економічної системи необмеженої складності існує різноманіття структур підприємства.

Структура підприємства -- це склад його підрозділів, система взаємозв'язку, підлеглості і взаємодії між ними. Розрізняють загальну, виробничу і організаційну структури підприємства.

1.2 Загальна структура підприємства

Сучасне підприємство є складною економічною системою, в якій лежить взаємодія матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Підприємство складається з окремих структурних підрозділів, що забезпечують його розвиток. Тобто, можна сказати, що, як будь яка організація, підприємство володіє структурою.

Загальна структура підприємства характеризує склад виробничих ланок, а також організацій по управлінню підприємством і обслуговуванням його працівників, їх взаємозв'язки в процесі виготовлення продукції і обслуговування колективу підприємства, співвідношення за чисельністю зайнятих працівників, виробничою площею і устаткуванням, їх територіальне розміщення.

Під загальною структурою підприємства розуміється комплекс виробничих і обслуговуючих підрозділів, а також організаційних ланок управління підприємствами, їх кількість, величина, взаємозв'язки і співвідношення між цими підрозділами за розміром зайнятих площ, чисельності працівників і пропускної спроможності.

Загальну структуру підприємства можна представити в наступному вигляді:

Мал. 1.Загальна структура фірми

Як видно на мал. 1, до складу підприємства входять два крупні блоки підрозділів: виробничі та управлінські і обслуговуючі.

Ведучу роль у складі виробничих підрозділів відіграють основні цехи і виробничі ділянки. В них виконуються операції по безпосередньому виготовленню основної продукції, призначеної для продажу.

Виробничі підрозділи, призначені для обслуговування своєю продукцією і послугами основних цехів і ділянок, називаються допоміжними. До них відносяться підрозділи по забезпеченню тепловою і електричною енергією, по ремонту устаткування, виготовленню інструменту, технологічного оснащення і ін.

Підрозділи, що забезпечують нормальне функціонування всіх основних і допоміжних цехів і ділянок, називаються обслуговуючими. До них можна віднести складське господарство внутрішній транспорт підприємства, зв'язок.

1.3 Виробнича структура

Провідне місце в структурі підприємства займає виробнича структура, яка виражає форму організації виробничого процесу і відчутно впливає на економіку підприємства.

Так, наприклад, укрупнення цехів і виробничих ділянок сприяє упровадженню прогресивної техніки і продуктивнішому її використанню; співвідношення між основними і допоміжними господарствами впливає на рівень продуктивності праці і т.д. Продуктивна структура визначає розподіл праці між окремими її частинами, тобто внутрізаводську спеціалізацію і кооперацію виробництва.

Склад виробничих підрозділів підприємства. Первинною структурною виробничою одиницею підприємства є робоче місце. Робочим місцем називається частина виробничої площі, оснащена відповідними знаряддями праці, де робітник або група робітників здійснює окрему операцію по виготовленню готового продукту або обслуговуванню виробничого процесу. Група робочих місць об'єднується у виробничі дільниці.

Виробнича дільниця є сукупністю робочих місць, територіально відособлених, на яких виконується технологічно однорідна робота або різні операції по виготовленню однакової або однотипної продукції. На крупних і середніх підприємствах дільниці об'єднуються в цехи.

Цех -- це адміністративно і технологічно відособлена частина підприємства, що спеціалізується на виготовленні певного виробу (деталей, вузлів) або на виконанні технологічних процесів (операцій). Цехи діляться на основні, допоміжні, побічні і обслуговуючі господарства

Мал.2 Виробнича структура підприємства

Основні цехи зайняті безпосередньо виготовленням продукції або напівфабрикатів для цієї продукції. Основні цехи ділять на:

заготовчі: ливарні, ковальські пресові на машинобудівних заводах; закрійні -- на швейних і взуттєвих фабриках;

оброблювальні: механічні, термічні - на машинобудівних заводах; столярні на деревообробних підприємствах; пошивочні - на швейних і взуттєвих фабриках;

складально-обробні цехи, складальні цехи машинобудівних заводів; обробні цехи взуттєвих, швейних і трикотажних фабрик.

До допоміжних цехів відносять цехи, які забезпечують нормальну роботу основних цехів. Вони оснащують основні цехи інструментом, штампами, виконують ремонт технологічного оснащення і устаткування. До них відносяться інструментні, ремонтно-механічні, цехи по виготовленню нестандартного устаткування.

До обслуговуючих господарств відносять електричні підстанції, транспортний цех, склади, заводські лабораторії.

Побічні цехи з відходів виробництва виробляють продукцію ширвжитку, утилізують відходи виробництва.

Види виробничої структури підприємства. Розрізняють наступні види виробничої структури підприємства: безцехова, цехова, корпусна, комбінатська.

Якщо підприємство розчленоване тільки на дільниці, то тут має місце безцехова структура. Найкрупнішим виробничим підрозділом в цьому випадку є дільниця. Безцехова виробнича структура є прогресивною особливо для малих і середніх підприємств.

Найчастіше на підприємствах зустрічається цехова структура. При корпусній системі однорідні цехи об'єднані в блоки. Кожен блок цехів розміщується в окремій будівлі (корпусі). При такій структурі зменшується потреба в території, знижуються витрати по її впорядкуванню, скорочуються транспортні витрати і довжина всіх наземних і підземних комунікацій.

Там, де процес виробництва пов'язаний з послідовною переробкою сировини (металургія, текстильна промисловість), підприємства підрозділяються на окремі виробництва. Наприклад, текстильна фабрика (комбінат) підрозділяється на прядильне, ткацьке, обробне виробництво, кожне з яких складається з групи цехів і дільниць. Така структура одержала назву комбінатської.

Типи виробничої структури. Залежно від форм спеціалізації цехів розрізняють три типи виробничої структури підприємства: технологічний, предметний, змішаний

ТИПИ

ОЗНАКИ

Технологічний

цехи (дільниці) спеціалізуються на виконанні окремих технологічних процесів;

устаткування розташовується по однотипних групах.

Предметний

цехи (дільниці) спеціалізуються на виготовленні певної обмеженої номенклатури виробів;

устаткування в цехах розташовується в послідовності виконання технологічних операцій;

вузька спеціалізація робочих місць

Змішаний

- частина цехів (дільниць) підприємства спеціалізується за технологічним принципом, а частина - за предметним.

При технологічному типі побудови виробничої структури кожен цех, дільниця виконує комплекс однорідних технологічних операцій. За цим принципом звичайно спеціалізуються на машинобудівних заводах ливарні, ковальські, складальні цехи; на текстильних підприємствах - прядильні, ткацькі і обробні; на металургійних - доменні, сталеливарні і прокатні.

При технологічному типі устаткування розташовують виходячи з виконання однорідних технологічних операцій для обробки різних виробів. Устаткування формують по однотипних групах. Наприклад, в механічному цеху на одній дільниці можуть бути згруповані тільки токарні верстати, на другому - стругальні, на третьому - фрезерні.

Технологічний тип побудови виробничої структури полегшує керівництво цехом, дільницею, забезпечує повніше завантаження устаткування через те, що тут виготовляються всі деталі однакового виду обробки для всіх виробів виробничої програми, дозволяє маневрувати. При предметному типі побудови виробничої структури кожен цех спеціалізується на виготовленні певного виробу або його частини. По цьому типу сформовані цехи у великосерійному і масовому виробництві. Так, наприклад, на автомобільному заводі виділені цехи моторів, шасі, коліс, кузовів або кабін; на взуттєвій фабриці -- цех чоловічих черевиків, жіночого модельного взуття та ін.

Устаткування в цехах розташоване у порядку послідовності виконання технологічних операцій. Воно тут різнорідне і призначене для виготовлення окремих деталей або частин виробу. Цехи розділяють на окремі предметні дільниці, наприклад, дільниці по виготовленню валів, шестерень, поршнів. Устаткування встановлюють так, щоб забезпечити прямолінійний рух деталей, закріплених за дільницею. Предметні дільниці мають замкнутий цикл. Як правило, вони оснащені всім комплектом устаткування, необхідним для виготовлення продукції.

Переваги предметного типу перед технологічним:

підвищується спеціалізація цехів;

створюються сприятливі умови для впровадження потокових методів виробництва, зростання продуктивності праці, зниження собівартості, скорочення тривалості виробничого циклу;

полегшується планування і облік виробництва;

підвищується відповідальність кожного цеху за випуск закріпленої за ними продукції в строк і певної якості.

Основними недоліками предметного типу виробничої структури є неповне завантаження устаткування на окремих операціях через невеликий обсяг робіт.

Предметний тип виробничої структури характерний для підприємств серійного і масового виробництва, де однакові вироби виготовляються у великих кількостях.

На багатьох підприємствах використовується змішаний або предметно-технологічний тип побудови виробничої структури. При цьому типі заготовчі цехи (ливарні, пресові, ковальські в машинобудуванні, закрійні на швейних фабриках) спеціалізуються за технологічним принципом, а оброблювальні -- за предметним. При такому способі побудови виробничої структури забезпечується скорочення виробничого циклу виготовлення виробу, об'єм внутрішньоцехових перевезень, краще завантаження устаткування заготовчих цехів, кращі умови праці, зниження собівартості продукції.

Для характеристики виробничої структури підприємства використовується ряд показників. Загальне уявлення про структуру підприємства дає перелік підрозділів підприємств з вказівкою їх спеціалізації. Ці дані необхідно порівняти з аналогічними даними інших споріднених підприємств.

Виробнича структура підприємства може бути охарактеризована також з позиції співвідношення між основним, допоміжним і обслуговуючим виробництвом. Для цієї мети доцільно використовувати такі показники, як чисельність зайнятих працівників, потужність устаткування і енергетичних установок, вартість виробничих фондів, об'єм випуску продукції.

Структура підприємства характеризується пропорційністю підрозділів, що входять до його складу. Якнайповніше це може бути визначено по співвідношенню їх виробничих потужностей.

1.4 Основні чинники, що впливають на формування загальної структури підприємства

Загальна структура підприємства визначається наступними основними чинниками:

· розміром підприємства;

· галузевою приналежністю;

· рівнем технології і спеціалізації підприємства.

Якої-небудь стійкої стандартної структури не існує. Вона постійно коректується під впливом виробничо-економічної кон'юнктури, науково-технічного прогресу і соціально-економічних процесів. Разом з цим при всьому різноманітті структур всі виробничі підприємства мають ідентичні функції, головні з яких - виготовлення і збут продукції. Щоб забезпечити нормальне функціонування підприємство повинно мати в своєму складі цехи або майстерні по виготовленню основної продукції (виконанню робіт, наданню послуг) і по обслуговуванню виробничого процесу. Крім того, кожне підприємство незалежно від його розмірів, галузевої приналежності і рівня спеціалізації веде роботу по оформленню замовлень на виготовлення продукції; організовує її збереження і збут замовнику; забезпечує закупівлю і поставку необхідної сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, інструменту, устаткування, енергоресурсів. Нарешті, щоб кожний, працівник в будь-який відрізок часу робив саме те, що необхідно іншим - підприємству, в цілому, потрібні управляючі органи. На ці органи покладається задача визначення довгострокової стратегії, координація і контроль поточної діяльності персоналу, а також наймання, оформлення і розстановка кадрів. Всі структурні ланки підприємства, таким чином, зв'язані між собою за допомогою системи управління, яка стає його головним органом.

Безпосередній вплив на структуру внутрішніх підрозділів підприємства мають його масштаби. Для виконання різноманітних обов'язків на крупних і середніх за розміром підприємствах створюються спеціальні структурні підрозділи - відділи, цехи. На малих підприємствах вказані обов'язки розподіляються серед персоналу - по взаємній домовленості або ж виконуються сторонніми організаціями за договором. На крупному об'єкті функції якого-небудь конкретного виробничого об'єкту, як правило, розділяються на більш дрібні конкретні обов'язки окремих підрозділів. Відділи і лабораторії, наприклад, безпосередньо класифікуються залежно від конкретних задач. Так, група відділів може включати до десятка відділів головного конструктора (хіміка, металурга) по кожному виробу, який серійно випускається підприємством. Крім того, можуть створюватися відділи головного технолога, головного механіка, головного модельєра і т.д. Заступників директора при цьому стає значно більше, ніж працівників, зайнятих на малому підприємстві.

На відміну від крупних підприємств функції структурних ланок малих підприємств не диференціюються, а навпаки, інтегруються іноді до такого ступеня, що навіть біля директора не опиняється жодного заступника, а під час його відсутності функції керівника бере на себе головний бухгалтер або, скажімо, майстер. Останні, також можуть суміщати безліч функцій, включаючи матеріально-технічне забезпечення підприємства, збут продукції, організацію ремонту устаткування, транспорту і ін.

Галузева приналежність майже завжди в тій чи іншій мірі робить вплив на структуру підприємства і його розміри. Ці обидва чинники - галузь виробництва і розмір підприємства - багато в чому зв'язані. Наприклад, неможливо створити мале підприємство по виготовленню багатьох видів машин і матеріалів, таких як літаки, автомобілі, трактори, прокатні станки, хімічні добрива, локомотиви, судна і інші. Ця продукція створюється тільки на крупних підприємствах. Технологія її виготовлення не укладається в рамки малої або навіть середньої виробничої ланки.

Структура підприємства багато в чому складається безпосередньо під впливом галузевої технології виробництва. Чим вище складність технологічного процесу, тим більше розгалуженою і громіздкою виявляється структура підприємства, а, отже, і більше її розміри.

Для машинобудівних підприємств характерна в цілому складна, багатоступінчаста технологія, а тому і найгроміздкіша структура.

Підприємства, продукція яких при виготовленні не вимагає використання складної технології, переважають в легкій і харчовій промисловості, на автомобільному транспорті, в побутовому обслуговуванні. Випічка хліба, пошив одягу, транспортування вантажів і перевезення пасажирів на автомобілях не вимагають використання такої великої кількості різноманітного устаткування і залучення висококваліфікованих фахівців різних галузей знань, як, наприклад, при виготовленні літака або автомобіля. Тому в цих галузях можлива організація малих об'єктів із спрощеною організацією виробництва, допускається індивідуальна і сімейна виробнича діяльність.

До однієї з найважливіших галузевих особливостей структури підприємства відноситься територіальне розміщення виробничих одиниць. В галузях оброблювальної промисловості виробничі цехи, як правило, розміщуються на одному майданчику, оскільки зв'язані між собою технологічним процесом, жорсткими транспортними пристроями і не залежні від природнокліматичних умов. В видобувних галузях промисловості розміщення шахт, свердловин, розрізів повністю залежить від місця залягання копалин. Тому ці підприємства, як правило, розкидані на великій території. Крім транспортних зв'язків інших прямих контактів з окремими виробничими дільницями тут не створюється.

Структура і спеціалізація сільськогосподарських організацій значною мірою визначаються розмірами земельних угідь, що належать підприємству, і природнокліматичними умовами. Не дивлячись на те, що основну масу товарної продукції на внутрішні і світові ринки поставляють крупні сільськогосподарські підприємства, разом з ними можуть вільно уживатися малі, сімейні підприємства. Крупні підприємства в сільському господарстві - це, як правило, багатопрофільні господарства зернового, тваринницького і плодоовочевого напряму. Часто вони мають своєму розпорядженні могутню технічну базу з повним набором необхідних сільськогосподарських і транспортних машин і механізмів, майстернями по ремонту. Багато хто з них має фабрики і майстерні по переробці сільськогосподарської продукції і інші підсобні і кустарні промисли, які технологічно і організаційно незалежні і можуть розміщуватися на окремих ділянках.

Віддаленість між структурними підрозділами і велика протяжність виробничих площ характерні для будівельних підприємств, а також організацій залізничного і водного транспорту, шосейно-дорожнього господарства. Підрядні будівельні організації будують об'єкти відповідно до побажань замовників незалежно від якої-небудь місцевої внутрішньої структури. Окремі будівельні ділянки підприємств діють самостійно, а відстань між ними може вимірюватися десятками і сотнями кілометрів. Загальне між ними - це лише єдине фінансове, адміністративно-господарське управління і технічне обслуговування. В структуру підприємств залізничного, автомобільного, водного і трубопровідного транспорту входять станції, причали, ремонтні бази і ангари для рухомого складу. Об'єкти цих галузей, їх дорожнє господарство розміщуються виключно по територіальній ознаці: по відрізках доріг, водних шляхів. Ці підприємства включають не тільки магістралі, що визначають їх назву, але також весь арсенал засобів, необхідних для забезпечення нормальної роботи транспортних комунікацій.

Необхідно відзначити, що вищеназвані чинники характерні в основному для виробничої структури підприємства. Тепер слід перейти до розгляду чинників, які впливають на формування структури управління (вона входить в загальну структуру підприємства разом з виробничою).

Головний чинник, що визначає можливі контури і параметри структури управління - саме підприємство. Відомо, що підприємства розрізняються по багатьох критеріях. Велика різноманітність підприємств в Україні зумовлює множинність підходів до побудови управлінських структур. Підходи ці різні в організаціях комерційних і некомерційних, крупних, середніх і малих, які знаходяться на різних стадіях життєвого циклу та мають різний рівень розділу і спеціалізації праці, його кооперації і автоматизації, і т.д. Очевидно, що структура управління крупними підприємствами складніша в порівнянні з тією, яка потрібна невеликому підприємству, де всі функції менеджменту часом зосереджуються в руках одного-двох членів підприємства (звичайно керівника і бухгалтера), де відповідно немає необхідності проектувати формальні структурні параметри. У міру зростання підприємства, а отже, і об'єму управлінських робіт, розвивається розподіл праці, і формуються спеціалізовані ланки (наприклад, по управлінню персоналом, виробництвом, фінансами, інноваціями і т.п.), злагоджена робота яких вимагає координації і контролю.

Важливо звернути увагу на сполучення структури управління з фазами життєвого циклу підприємства. На стадії зародження підприємства управління нерідко здійснюється самим підприємцем. На стадії зростання відбувається функціональний розподіл праці менеджерів. На стадії зрілості в структурі управління частіше за все реалізується тенденція до децентралізації. На стадії спаду звичайно розробляються заходи по вдосконаленню управлінської структури відповідно до потреб і тенденцій в зміні виробництва. Нарешті, на стадії припинення існування підприємства структура управління або повністю руйнується (якщо підприємство ліквідовується), або відбувається її реорганізація (коли скоро дане підприємство купує або приєднує до себе інша компанія, що пристосовує структуру управління до тієї фази життєвого циклу, в якій вона знаходиться).

На формування структури управління також роблять вплив зміни організаційних форм, в яких функціонують підприємства. Так, при входженні підприємства до складу якого-небудь об'єднання, (концерну, асоціації і т.п.) відбувається перерозподіл управлінських функцій (частина функцій централізується), тому міняється і структура управління підприємства. Якщо підприємство залишається самостійним і незалежним, але стає частиною мережної організації, яка об'єднує на тимчасовій основі ряд взаємозв'язаних підприємств (частіше всього для використання сприятливої ситуації), йому доводиться вносити в свою управлінську структуру ряд змін. Це пов'язано з необхідністю посилення функцій координації і адаптації до систем менеджменту інших компаній, що входять в мережу.

виробничий прибуток

1.5 Основні чинники, що впливають на формування виробничої структури підприємства

Виробнича структура динамічна і постійно змінюється під впливом таких чинників:

Галузева приналежність підприємства. Підприємства різних галузей мають неоднакову структуру. Так, підприємства добувних галузей мають, як правило, одностадійну структуру, а на підприємствах оброблювальних галузей чітко виражені три стадії виробничого процесу, що і обумовлює наявність заготовчих, обробних і складально-обробних цехів.

Складність виготовлення продукції. Чим складніше продукція і технологія її виготовлення, тим різноманітніші внутрішньовиробничі зв'язки і складніша виробнича структура.

Масштаби виробництва. Підприємства, що випускають продукцію у великих об'ємах, мають більш розгалужену виробничу структуру. Із зростанням об'єму випуску продукції створюються умови для поглиблення технологічної спеціалізації, створення предметне і технологічно спеціалізованих цехів. Крупні підприємства мають більш розгалужену систему допоміжного і обслуговуючого господарства.

Спеціалізація і кооперування. Чим вище рівень спеціалізації підприємства, тим менше в його складі різнойменних виробничих цехів і простіша виробнича структура. На універсальних підприємствах номенклатура продукції значно ширша. Тому виробнича структура тут більш розгалужена і складна.

1.6 Вдосконалення виробничої структури підприємства

Виробнича структура підприємства встановлюється ще на стадії його проектування. Але вона не залишається незмінною, а удосконалюється і після введення підприємства в експлуатацію в період реконструкції технологічного переоснащення, зміни профілю і поглиблення спеціалізації, переході на випуск нової продукції.

Основні шляхи вдосконалення виробничої структури:

- регулярне вивчення досягнень в області проектування і розвитку виробничих структур з метою забезпечення мобільності і адаптивної структури підприємства до нововведень і нової продукції;

- зміцнення підприємств і цехів;

- пошук і реалізація більш досконалого принципу побудови цехів;

- оптимізація числа і розмірів виробничих підрозділів підприємства;

- дотримання раціонального співвідношення між основними, допоміжними і обслуговуючими цехами;

- постійна робота по раціоналізації планування підприємств;

- забезпечення пропорційності між всіма цехами підприємства;

- забезпечення відповідності компонентів виробничої структури підприємства принципу пропорційності по виробничій потужності, прогресивності технологічних процесів, рівня автоматизації, кваліфікації кадрів і інших параметрів;

- забезпечення відповідності структури принципу прямоточності технологічних процесів з метою скорочення тривалості проходження предметів праці;

-забезпечення відповідності рівня якості процесів в системі (виробничій структурі підприємства) рівню якості входу системи. Тоді і якість виходу системи буде високою;

- створення усередині крупного підприємства (об'єднання, акціонерного товариства, фірми) юридично самостійних дрібних організацій з наочною або технологічною спеціалізацією виробництва;

- швидка зміна виробничого профілю в умовах ринкової економіки, вдосконалення спеціалізації і кооперації;

- розвиток комбінування виробництва;

- скорочення нормативного терміну служби основних фондів;

-дотримання графіків планово-запобіжного ремонту основних виробничих фондів підприємства, скорочення тривалості ремонтів, що проводяться, і підвищення їх якості, своєчасне оновлення фондів;

- досягнення конструктивно-технологічної однорідності продукції в результаті широкої уніфікації і стандартизації;

- підвищення рівня автоматизації виробництва;

-створення бесцехової, де це можливо, структури управління підприємством.

Одним з напрямів вдосконалення виробничої структури є визначення оптимальної величини підприємства. Оптимальним вважається такий розмір підприємства, при якому досягається виробництво і реалізація продукції з мінімальними затратами виходячи з даного рівня розвитку техніки і технології, конкретних умов місцезнаходження і зовнішнього середовища. В умовах ринкової економіки істотно зростає роль малих і середніх підприємств. Розукрупнення підприємств, відділення від них непрофільних виробництв сприяє вдосконаленню виробничої структури. На невеликих підприємствах поліпшення їх структури пов'язане з переходом на безцехову структуру, що підвищує рівень спеціалізації, скорочує витрати на управління.

Важливим напрямом вдосконалення виробничої структури е поглиблення спеціалізації основного виробництва, розширення кооперації по обслуговуванню. Широкий розвиток агрегатної, подетальної і технологічної спеціалізації створює передумови для переходу від технологічної до предметної структури підприємств і цехів, що дозволяє впроваджувати новітні досягнення техніки і технології.

Ефективна робота основного виробництва можлива в умовах чіткого і безперебійного його обслуговування з боку допоміжних цехів і господарств. В той же час зменшення питомої ваги даних підрозділів без збитку для нормальної роботи основного виробництва сприяє вдосконаленню виробничої структури підприємства. Цього може бути досягнуто шляхом розширення кооперації підприємств із спеціалізованими ремонтними і інструментальними заводами. Централізація допоміжного виробництва, заснована на концентрації однорідних робіт, дозволяє підвищити рівень механізації цих робіт, продуктивність праці, а також спростити виробничу структуру підприємств шляхом скорочення зайвих і паралельно діючих виробничих підрозділів.

Вдосконалення структури підприємства пов'язане і з поліпшенням його планування. При раціональному плануванні скорочуються комунікації (мережі електропроводки, підведення води, газу і т.д.), зменшуються транспортні витрати, знижуються втрати енергоресурсів. Планування повинне передбачати і можливості подальшого розширення виробництва.

1.7 Напрями вдосконалення формування загальної структури підприємства

Ринкові умови виробництва і реалізації продукції підприємств зумовлюють особливі підходи до вибору шляхів вдосконалення загальної структури підприємства.

В умовах попиту, який динамічно змінюється, на продукцію підприємств, досягнень науково-технічного прогресу, що дозволяють, з одного боку, поліпшити споживацькі властивості товарів і, з іншого, забезпечити менші витрати ресурсів, - розвиток загальної структури підприємства зачіпає і вдосконалення всіх її елементів. З цим пов'язані зміни методів і форм організації виробництва для більш ефективного використання новітніх досягнень науки і техніки у виробничому процесі.

В даний час комплекс задач вдосконалення загальної структури підприємства можна розділити на дві взаємопов'язані групи. До першої групи входять задачі вдосконалення структури, в яких підвищення ефективності виробництва досягається в умовах відносно стабільних параметрів середовища підприємства; в другу - задачі вдосконалення структури в плані адаптації підприємства до умов ринку, які змінюються.

Наука і практика визначили такі шляхи вдосконалення виробничої структури підприємства як укрупнення підприємств і цехів, інтеграція окремих підприємств, створення могутніх промислових і науково-виробничих об'єднань на основі концентрації виробництва, досягнення конструкторсько-технологічної однорідності продукції за рахунок широкої уніфікації і стандартизації і інших. При цьому розв'язуються задачі вдосконалення загальної структури підприємства і її виробничої структури.

Ефективність вдосконалення загальної структури виявляється через підвищення якості управління підприємством. Відомо, що об'єм інформації, що підлягає обробці в процесі управління, знаходиться в залежності від числа елементів системи. Тому, формуючи загальну структуру підприємства, важливо, не тільки визначити число підрозділів основних і допоміжних цехів підприємств, але і врахувати раціональні схеми інформаційних зв'язків.

Окрім цього слід зазначити одну важливу особливість. В даний час характерне скорочення числа управлінських рівнів: перехід від 8-12 управлінських рівнів до 4-5, тобто скорочення числа проміжних ланок між головним керівником і співробітниками.

Якість управління підприємством залежить від якості його організаційної структури і ефективності способу управління. Однією з перевірених світовою практикою форм ефективного управління є бюджетний метод управління через центри відповідальності. Цей метод спирається на процедури визначення центрів відповідальності за реалізацію видів діяльності і функції, їх чіткої і однозначної прив'язки до організаційної структури підприємств і визначення особистої відповідальності за результати їх діяльності. Залежно від характеру діяльності підрозділів можуть виділятися наступні види відповідальності: за витрати - центри витрат (адміністрація, бухгалтерія, транспортний відділ і господарська служба), за доходи - центр доходу (відділ оптових продажів), за прибуток - центри прибутку (консультаційний відділ і відділ продажів) і ін. Друга група задач вдосконалення структури підприємства обумовлена економічною самостійністю в умовах ринку. Ці задачі пов'язані з процесами адаптації підприємства до ринкових умов.

Адаптація в строгому розумінні - здатність системи знаходити цілеспрямовану поведінку, що пристосовується в складних середовищах, а також сам процес такого пристосування. Стосовно підприємства (як і до багатьох інших надскладних систем) дана здатність обумовлена відповідною структурою. Таким чином, цілеспрямоване вдосконалення структур на підприємстві є передумовою її адаптивної поведінки в умовах зміни параметрів ринкового середовища. Отже, категорія адаптації розкривається з одного боку, як здатність і, з іншою -- як процес.

Формування здатності підприємства до адаптації в умовах ринку в значній мірі обумовлюється вдосконаленням його загальної структури. Це виявляється, наприклад, в зміні напряму (профілю) діяльності підприємства, в кардинальній зміні номенклатури продукції громадського призначення, у зв'язку з кон'юнктурою ринку. Тут об'єктивно перетвориться загальна структура підприємства. В умовах економічної самостійності підприємств по-новому, з системних позицій, розв'язуються питання матеріально-технічного постачання, розподілу і збуту готової продукції і відповідно організації виробництва. Формування логічного ланцюга також пов'язано із зміною загальної структури підприємства.

Крім всього вищевикладеного, можна також відзначити такі напрями вдосконалення структури управління як: децентралізація виробничих і збутових операцій; пошук нових ринків, диверсифікація операцій; систематичне підвищення творчої і виробничої віддачі персоналу; перехід від вузької спеціалізації до інтеграції в змісті і характері самої управлінської діяльності, в стилі управління; відмова від використання адміністративних важелів координації і контролю.

Висновок

Структура підприємства -- це склад його підрозділів, система взаємозв'язку, підлеглості і взаємодії між ними. Структура, як і будь-яка система, розкладається на підсистеми між якими існують взаємозв'язки. Вивчення кожного елементу структури, взаємозв'язків між ними розширює можливості аналізу підприємства, його діяльності, пошуку резервів зниження витрат, а тим самим і собівартості, що стає додатковим джерелом виживання підприємства в жорстоких ринкових умовах.

Від вибору структури підприємства залежить дуже багато в подальшому його розвитку. В сучасних умовах підприємство повинно мати можливість при потребі реорганізуватись, змінити асортимент продукції, ввести нові технології, розширити виробництво. Також необхідно дібрати раціональну структуру підприємства так, щоб прискорити процес виробництва, знизити витрати часу, матеріалів. При правильному виборі виробничої структури знижуються витрати часу, енергоносіїв, транспортні витрати.

Оптимальним вважається такий розмір підприємства, при якому досягається виробництво і реалізація продукції з мінімальними затратами виходячи з даного рівня розвитку техніки і технології, конкретних умов місцезнаходження і зовнішнього середовища.

Цілеспрямоване вдосконалення структур на підприємстві є передумовою її адаптивної поведінки в умовах зміни параметрів ринкового середовища.

При виборі структури підприємства, потрібно врахувати такі фактори як: масштаб виробництва, галузь його приналежності, рівень технології і спеціалізації, складність виготовлення продукції. Необхідно також врахувати співвідношення між основними і допоміжними господарствами, розміщення цехів (дільниць), дібрати оптимальну кількість працівників, також важливу роль відіграють допоміжні, обслуговуючі та побічні господарства.

Структурний аналіз підприємства значно розширює можливості його вивчення. По-перше, цей аналіз дозволяє набагато глибше пізнати економічні механізми виробництва матеріальних благ, виявити залежність параметрів виходу від внутрішніх станів об'єкту. По-друге, при знанні структури з'являється можливість дії не тільки на входи системи виробництва, але і на її внутрішні стани відповідно до цільової функції. По-третє, наявність структурних описів існуючих підприємств є необхідною передумовою для вдосконалення існуючих структур і створення нових.

2. Прибуток та його розподіл

2.1 Поняття прибутку

Прибуток - це одна з форм чистого доходу, що виражає в основному вартість додаткового продукту; включає також і частину вартості необхідного продукту. Розподіл знов створеної вартості на необхідний і додатковий продукт - загальна закономірність будь-якої суспільно-економічної формації з часу першого великого суспільного розподілу праці і досягнення такого рівня продуктивних сил, які б зумовили виникнення додаткового продукту.

Прибуток - це частина чистого доходу, що залишається підприємству після відшкодування всіх витрат, пов'язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності.

В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства. Величина прибутку характеризує фінансові результати роботи підприємства та визначає його фінансовий стан.

Фінансові підсумки діяльності підприємства відображаються в прибутку, величина якого складає частину грошової виручки, рівну різниці між вартістю продукції в оптових цінах і повною собівартістю реалізованої продукції.

Прибуток виступає як узагальнююча вартісна категорія, оскільки вона пов'язана з товарно-грошовими відносинами.

Прибуток як економічна категорія відображає чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва в процесі підприємницької діяльності. Результатом з'єднання чинників виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів) і корисної продуктивної діяльності господарюючих суб'єктів є проведена продукція, яка стає товаром за умови її реалізації споживачу. На стадії продажу виявляється вартість товару, що включає вартість минулої упредметненої праці і живої праці. Вартість живої праці відображає знов створену вартість і розпадається на дві частини. Перша є заробітною платнею працівників, що беруть участь у виробництві продукції. Її величина визначається чинниками, обумовленими необхідністю відтворювання робочої сили. Для підприємця вона представляє частину витрат по виробництву продукції. Друга частина знов створеної вартості відображає чистий дохід, який реалізується тільки в результаті продажу продукції, що означає суспільні ознаки корисності.

2.2 Формування прибутку та основні чинники його формування

На величину прибутку і її динаміку впливають як залежні від підприємства чинники, так і не залежні від них. Фактично зовні сфери дії підприємства впливають кон'юнктура ринку, рівень та динаміка цін на споживані матерально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси, амортизаційних відрахувань.

Прибуток схильний до впливу численних як екстенсивних так і інтенсивних чинників на підприємстві. Його розмір залежить від збільшення об'єму виробництва, зниження собівартості продукції, зміни структури виробництва. У свою чергу ці чинники залежать від поліпшення використання основних фондів і підвищення їх фондовіддачі, зростання продуктивності праці і якості продукції, зниження матеріаломісткості продукції, впровадження економічно ефективної нової техніки, якнайповнішого використання сировини і матеріалів і усунення непродуктивних витрат і втрат. Величезне значення для зростання прибутку має економія матеріальних витрат. Одним з основних чинників, що забезпечують зниження витрат виробництва і підвищення рентабельності підприємства, є науково-технічний прогрес.

2.3 Основні функції прибутку

Суть прибутку як економічній категорії виявляється в її функціях. Прибуток виконує три основні функції. Прибуток перш за все використовується як показник оцінки підсумків самостійної діяльності підприємства, оскільки в ньому відображаються всі сторони його діяльності як у сфері виробництва, так і у сфері обігу. Проте прибуток не є універсальним показником роботи підприємства, оскільки величина його багато в чому визначається незалежними від діяльності даного підприємства чинниками ( політика цін, зміна ставок податку з обороту, структурні зсуви і т. д.).

Те, що на прибуток, як економічну категорію впливає багато чинників викликає необхідність використовувати разом з прибутком інші показники ефективності виробництва (реалізована продукція, продуктивність праці, швидкість обігу оборотних коштів і ін.).

Друга функція прибутку - розподільча. Прибуток використовується як знаряддя розподілу додаткового продукту і його грошової форми - чистого доходу між підприємством і суспільством в особі держави, між підприємством і галуззю, між підприємством і його працівниками, між сферою матеріального виробництва, де створюється додатковий продукт, і невиробничою сферою, яка утримується суспільством за рахунок додаткового продукту.

Третя функція прибутку пов'язана з процесом економічного стимулювання підприємства і його працівників. Прибуток використовується як джерело і умова формування заохочувальних фондів підприємств і в якості великого фінансового ресурсу розширеного відтворювання на базі технічного прогресу.

Але також прибуток виконує і інші функції на підприємстві

2.4 Класифікація видів прибутку підприємств

Залежно від джерел утворення і економічної суті на підприємстві розрізняють такі види прибутку:

1. Валовий (балансовий) прибуток - розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Валовий прибуток може бути зменшений на величину супутніх платежів:

· податок на майно;

· податок з власників транспортних засобів;

· плата за землю;

· утримання дошкільних закладів тощо.

2. Операційний прибуток - це балансовий прибуток, скоригований на різницю інших операційних доходів та операційних витрат.

Інші операційні доходи відображають суми від операційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції, а саме:

- дохід від оренди майна;

- дохід від операційних курсових різниць;

- доходи від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій);

- відшкодування раніше списаних активів тощо.

Операційні витрати включають:

· адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства);

· витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, на рекламу, доставку продукції споживачам тощо);

· інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні (безнадійні) борги та втрати від знецінення запасів, втрати від операційних курсових різниць, економічні санкції, відрахування на забезпечення таких операційних витрат, а також усі інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства (крім витрат, що включаються до собівартості продукції).

3. Прибуток від звичайної діяльності - це операційний прибуток, скоригований на величину фінансових та інших доходів і фінансових та інших витрат.

- До фінансових та інших доходів належать:

- дохід від інвестицій в інші підприємства;

- дивіденди;

- відсотки та інші доходи від фінансових інвестицій;

- дохід від неопераційних курсових різниць та ін.

До фінансових та інших витрат належать:

· сплата відсотків на позиковий капітал;

· втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів;

· інші втрати і витрати, не пов'язані з операційною діяльністю.

Саме цей скоригований прибуток є прибутком до оподаткування (оподатковуваним прибутком).

В особливих випадках прибуток від звичайної діяльності після оподаткування коригується на суму оподаткованого надзвичайного прибутку, який може мати місце внаслідок надзвичайної події (стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії тощо або такі події, які не повторюватимуться періодично або в кожному наступному періоді).

4. Чистий прибуток - це прибуток, що надходить у розпорядження підприємства після сплати податку на прибуток.

Отже, прибуток будь-якого підприємства формується за рахунок таких джерел:

а) Прибуток від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг); інакше цей прибуток називають прибутком від операційної діяльності, тобто такої, яка відображає основну мету існування підприємства на ринку та профіль діяльності.

Прибуток від реалізації визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (без врахування податку на додану вартість і акцизного збору) та повною собівартістю продукції.

б)Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу матеріальних (основних фондів) і нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо; визначається як різниця між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається.

в)Прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від спільної діяльності підприємств, проценти за придбаними акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, штрафи, що сплачуються іншими підприємствами за порушення договірних зобов'язань, доходи від володіння борговими зобов'язаннями, роялті.

Окрім вказаних видів прибутку виділяються різновиди прибутку підприємства по ряду інших ознак. За ознакою періоду формування розрізняється прибуток попереднього періоду (по відношенню до звітного періоду), прибуток звітного періоду, прибуток планового періоду (планований прибуток).

За ознакою наявності Інфляційного впливу виділяються: номінальний прибуток, величина якого склалася за фактичними цінами, і реальний прибуток, що визначається за цінами, скоректованими на темп інфляції у відповідному періоді.

За ознакою достатності для підприємства виділяють низький, нормальний І високий прибуток. Нормальний прибуток - такий його рівень, який забезпечує після покриття внутрішніх і зовнішніх поточних витрат формування доходу, відповідного мінімальній ставці депозитного відсотка по відношенню до вершини використовуваного на підприємстві капіталу.

Розрізняється ряд різновидів прибутку залежно від повноти вирахування витрат, що утворюються на підприємстві. Якщо з виручки від реалізації продукції, або валового операційного доходу, виключити суми податку на додану вартість, акцизного збору та інших податкових виплат, що входять в ціну продукції, буде одержаний чистий доход від реалізації продукції (чистий операційний доход). Після виключення з нього постійних операційних витрат утворюється операційний прибуток, після виключення з якого змінних операційних витрат формується валовий операційний прибуток. Решта після сплати за його рахунок податку на прибуток та інших обов'язкових платежів за рахунок прибутку є чистим операційним прибутком (чистим прибутком).

Чистий прибуток залежно від напряму (характеру) його використання ділиться на капіталізований прибуток (використаний на фінансування приросту активів підприємства, персоналу, на різні програми підприємства).

Залежно від закінченості процесу використання розрізняється розподілений прибуток, який на даний момент використаний, і нерозподілений прибуток -- та частина чистого прибутку, який на даний момент залишається невикористаним.

Маржинальний прибуток -- різниця між чистим доходом і сумою змінних витрат.

Розрізняється операційний прибуток «високої якості» і «низької якості» залежно від чинників (джерел) формування його приросту. Прибуток, сформований за рахунок зростання цін без збільшення фізичного об'єму продукції, вважається прибутком «низької якості». Висока якість операційного прибутку зв'язується із зростанням об'єму продукції, зниженням витрат виробництва і реалізації продукції і т.п.

Для позначення збитку уживається термін «негативний прибуток», для позначення власне прибутку - «позитивний прибуток».

2.5 Розподіл прибутку та його принципи

Принципи розподілу прибутку можна сформулювати таким чином:

- прибуток, що отримує підприємство в результаті виробничо-господарської і фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;

- прибуток для держави надходить у відповідний бюджет у вигляді податків і зборів, ставки яких можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх обчислення і внесків до бюджету регулюються законодавчо;

- величина прибутку підприємства, що залишився в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні об'єму виробництва і поліпшенні результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;

- прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, в першу чергу спрямовується на накопичення, що забезпечує його подальший розвиток, і лише в решті частини -- на споживання.

В сучасних умовах господарювання держава не встановлює яких-небудь нормативів розподілу прибутку, але через порядок надання податкових пільг стимулює спрямування прибутку на капітальні вкладення виробничого і невиробничого характеру, на добродійні цілі, фінансування природоохоронних заходів, витрат за змістом об'єктів і установ соціальної сфери і ін. Законодавчо обмежується розмір резервного фонду підприємств, регулюється порядок формування резерву по сумнівних боргах. Розподіл чистого прибутку -- один з напрямів внутрішньопідприємницького планування, значення якого умовах ринкової економіки зростає. Порядок розподілу і використання прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства і визначається положенням, яке розробляється відповідними підрозділами економічних служб і затверджується керівним органом підприємства.

Відповідно до статуту підприємства можуть складатися кошториси витрат, які фінансуються з прибутку, або утворювати фонди спеціального значення: фонди накопичення (фонди розвитку виробництва або фонди виробничого і науково-технічного розвитку, фонди соціального розвитку) і фонди споживання (фонди матеріального заохочення, виплати власникам, акціонерам, вирішення соціальних проблем).

Кошторис витрат, які фінансуються з прибутку, включає витрати на розвиток виробництва, на соціальні потреби трудового колективу, на матеріальне заохочення працівників і добродійні цілі.

До витрат, пов'язаних з розвитком виробництва, відносяться витрати на науково-дослідні, проектні, конструкторські і технологічні роботи, фінансування розробки і освоєння нових видів продукції і технологічних процесів, витрати по вдосконаленню технології і організації виробництва, модернізації устаткування, витрати, пов'язані з технічним переозброєнням і реконструкцією діючого виробництва, розширенням підприємства. В цю ж групу витрат включаються витрати по погашенню довгострокових позик банків і відсотків по них.

Тут же плануються витрати на проведення природоохоронних заходів і ін. Внески підприємств з прибутку в якості внесків засновників в створення статутного капіталу інших підприємств, кошти, що перераховуються союзам, асоціаціям, концернам, до складу яких входить підприємство - також вважаються використанням прибутку на розвиток.


Подобные документы

  • Поняття структури підприємства, опис її видів. Основні чинники, що впливають на формування загальної і виробничої структури підприємства, напрями їх вдосконалення. Поняття прибутку підприємства. Особливості і основні чинники його формування і розподілу.

    курсовая работа [163,9 K], добавлен 04.07.2011

  • Сутність, значення прибутку в господарській діяльності підприємств. Джерело формування загальної величини прибутку підприємства та види прибутку. Напрями підвищення прибутковості вітчизняних суб’єктів господарювання. Шляхи оптимізації розподілу прибутку.

    курсовая работа [1003,8 K], добавлен 16.12.2010

  • Сутність прибутку у фінансово-господарській діяльності підприємства. Формування поняття прибутку. Основні показники прибутку та основні види розрахунку рентабельності. Основні принципи, напрямки і етапи розподілу та використання прибутку підприємства.

    курсовая работа [65,9 K], добавлен 02.07.2011

  • Класифікація показників прибутковості підприємства, формування чистого прибутку, принципи його розподілу. Сутність, поняття рентабельності. Аналіз та оцінка формування та використання прибутку на ДС-Микитівка. Шляхи підвищення прибутковості підприємства.

    дипломная работа [1,5 M], добавлен 16.12.2012

  • Види прибутку та механізм його формування. Суть прибутку та підходи до методики його визначення. Планування та прогнозування рентабельності у процесі діяльності ЗАТ "Полімер". Аналіз формування, розподілу і використання прибутку на підприємстві.

    дипломная работа [124,8 K], добавлен 17.10.2011

  • Економічна сутність та функції прибутку. Формування і розрахунок показників прибутку на підприємствах України. Економічні фактори, що впливають на розмір прибутку. Планування прибутку на підприємстві. Рентабельність.

    реферат [30,9 K], добавлен 22.07.2007

  • Основи формування і розподілу прибутку на підприємстві. Економічна природа та джерела утворення прибутку на прикладі ЗАТ “ЦУМ". Рентабельність підприємства та показники, що її характеризують. Фактори, що визначають прибуток та рентабельність підприємства.

    дипломная работа [128,8 K], добавлен 23.07.2010

  • Наукові засади формування прибутку на підприємствах меблевої продукції. ТОВ "НВП Інтехцентр": структура, обсяги продажів у 2011 р., техніко-економічні показники. Аналіз взаємозв’язків доходу та структури реалізації. Правові основи регулювання прибутку.

    дипломная работа [753,0 K], добавлен 09.01.2013

  • Економічна сутність та джерела формування прибутку в торгівлі та методологічні підходи до формування політики його розподілу. Аналіз фінансово-господарської діяльності та прибутковості підприємства, розробка стратегії та заходи щодо її збільшення.

    дипломная работа [200,5 K], добавлен 22.12.2009

  • Економічна характеристика прибутку, управління його розподілом і використанням. Відносні показники фінансових результатів діяльності підприємства ТОВ "Обербетон Інвест". Аналіз динаміки, структури і розподілу прибутку компанії, оцінка його рентабельності.

    курсовая работа [116,0 K], добавлен 14.12.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.