Аналіз фінансового стану ВАТ "Гідросила МЗТГ"

Як видно з таблиці 2.9., в 2004-2005 роках фінансовий стан підприємства був нестійким, фінансовий стан підприємства в 2006 році став нормальним, тобто для забезпечення запасів достатньо власних обігових коштів і платоспроможність є гарантованою, а в 2007-2008 роках знову фінансовий стан підприємства став нестійким.

Таблиця 2.9 Аналіз фінансової стійкості та платоспроможності

Показники	2004 рік	2005 рік	2006 рік	2007 рік	2008 рік	Відхилення 2008 р. від 2004 р. (+,-)
1. Джерела власних засобів	67405,0	58144,1	54778,7	51827,3	47192,9	-20212,1
2. Необігові активи	65446,0	57718,8	52213,4	52378.9	52253,1	-13192,9
3. Наявність власних засобів	1959,0	425,3	2565,3	-551,6	-5060,2	-7019,2
4. Довгострокові кредити та зобов'язання	985,0	4085,3	8230,0	10241,6	10359,5	9374,5
5. Наявність власних коштів та довгострокових джерел покриття запасів	2944,0	4510,6	10795,3	9690,0	5299,3	2355,3
6. Короткострокові кредити та зобов'язання	6816,0	8523,6	6344,9	7131,5	11552,9	4736,9
7. Загальна величина основних джерел формування засобів	9760,0	13034,2	17140,2	16821,5	16852,2	7092,2
8. Загальна величина запасів	4876,0	6006,9	9062,1	8715,3	11234,9	6358,9
9. Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних активів	-2917,0	-5581,6	-6496,8	-9266,9	-16295,1	-19212,1
10. Надлишок (+) або нестача (-) власних та довгострокових джерел формування	-1932,0	-1496,3	1733,2	974,7	-5935,6	-7867,6
11. Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування	4884,0	7027,3	8078,1	8106,2	5617,3	733,3
12. Тримірний показник (п.9; п10;п.11)	(0;0;1)	(0;0;1)	(0;1;1)	(0;0;1)	(0;0;1)	-
13. Надлишок(+) або нестача(-) коштів на 1 грн. запасів	1,0	1,2	0,9	0,9	0,5	-0,5

Такі показники обґрунтовані перш за все за рахунок постійного збільшення власних оборотних коштів при збільшенні запасів та зниженні довгострокових зобов'язань.

Таким чином за звітній період якісно змінився тип платоспроможності підприємства: воно перейшло з нестійкого фінансового стану до нормального фінансового стану а потім знову до нестійкого насамперед через зменшення власного капіталу та одночасному збільшенні запасів. Тобто підприємство для забезпечення запасів крім власних обігових коштів підприємство залучило довгострокові кредити.

Одним з основних та раціональних направлень покращення платоспроможності є пошук внутрішніх резервів по збільшенню прибутковості підприємства: більш повне використання виробничих можливостей, покращення якості продукції, її конкурентоспроможності, зниження собівартості, раціональне використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, скорочення невиробничих затрат та зменшення загальної величини запасів.

Поряд з абсолютними показниками фінансової стійкості доцільно розраховувати сукупність відносних аналітичних показників - фінансових коефіцієнтів, які характеризують склад та структуру джерел фінансування та їх використання.

Для аналізу фінансової стійкості, який багато в чому залежить від оптимальної структури джерел капіталу (співвідношення власних та залучених коштів), розраховують наступні показники:

коефіцієнт автономії показує частку власників підприємства в валюті балансу, що більше значення цього показника, то більшою є фінансова стійкість підприємства і незалежність його від кредиторів;

коефіцієнт фінансової залежності - доля залучених коштів в валюті балансу,

коефіцієнт поточних зобов'язань - співвідношення короткострокових фінансових зобов'язань до валюти балансу, показує яка частина активів сформована за рахунок залучених коштів короткострокового характеру;

коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності - співвідношення власного та довгострокового залученого капіталу до валюти балансу;

коефіцієнт покриття зобов'язань власним капіталом - співвідношення власного капіталу до залученого;

коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансового ризику) -відношення залученого капіталу до власного, показує ступінь фінансової

стійкості підприємства, чим більший цей показник тим більший ризик вкладень капіталу в підприємство.

коефіцієнт маневреності власного капіталу - відношення власних обігових коштів до власного капіталу. Нормативне значення більше 0,1.

коефіцієнт фінансової стійкості - показує відношення власного капіталу та довгострокових зобов'язань до пасиву балансу. За нормативом має бути в діапазоні 0,85 - 0,90.

Показники даних коефіцієнтів для підприємства за 2004-2008 роки представлені в таблиці 2.10.

Аналіз даних таблиці 2.10. показує, що за аналізований період коефіцієнт автономії був у нормі, це говорить про його високу незалежність від позикових коштів та кредиторів, а також про те, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті його власними коштами. Коефіцієнт поточних зобов'язань збільшився, що свідчить про збільшення частини активів сформованих за рахунок залучених коштів короткострокового характеру і відповідно зросла доля активів сформованих за рахунок стійких джерел (власного капіталу, довгострокових вкладень тощо). Загалом чим більший рівень 1,4 та п'ятого показників і чим нижчий рівень 2,3 та шостого тим стійкішим є фінансовий стан підприємства.

Таблиця 2.10 Динаміка коефіцієнтів фінансової стійкості в 2004-2008 роках

Показник коефіцієнту	2004 рік	2005 рік	2006 рік	2007 рік	2008 рік	Зміни 2008 р. до 2004 р.
						Абсол.	Темп приросту (%)
1 .Коефіцієнт автономії	0,9	0,82	0,79	0,75	0,68	-0,22	-24,4
2.Коефіцієнт фінансової залежності	1,12	1,22	1,27	1,34	1,46	0,34	30,4
3.Коефіцієнт поточних зобов'язань	0,09	0,12	0,09	0,10	0,17	0,08	88,9
4.Коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності	0,91	0,88	0,91	0,90	0,83	-0,08	-8,8

.Коефіцієнт зобов'язань капіталом	покриття власним	8,6	4,6	3,76	2,98	2,15	-6,45	-75,0
6.Коефіцієнт лівериджу	фінансового	0,01	0,07	0,15	0,19	0,21	0,2	2000,0
7.Коефіцієнт маневреності власного капіталу	0,04	0,08	0,20	0,19	0,11	0,07	175,0
8.Коефіцієнт стійкості	фінансової	8,64	4,61	3,76	2,98	2,15	-6,49	-75,1

Фінансовий стан підприємства можна оцінити з огляду на його короткострокові та довгострокові перспективи. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового етапу підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто спроможність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями.

Рис. 2.7. Динаміка коефіцієнтів фінансової стійкості

Основне завдання аналізу ліквідності балансу - перевірити синхронність надходження і витрачання фінансових ресурсів, тобто здатність підприємства розраховуватися власним майном у визначенні період часу. Ліквідність балансу визначається ступенем покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у кошти відповідає терміну погашення зобов'язань.

Що швидше той чи інший вид активу може набрати грошової форми, то вища його ліквідність. Абсолютну ліквідність мають грошові кошти.

Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу. Він виконується у два етапи. Перший етап аналізу ліквідності підприємства полягає у складанні балансу ліквідності. В залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти , активи підприємства розділяються на наступні групи:

Перша група А1 - найбільш ліквідні активи, до них відносять всі статті грошових коштів підприємства та короткострокові фінансові вкладення.

Друга група А2 - швидко реалізуємі активи: готова продукція, товари відгружені та дебіторська заборгованість.

Третя група А3 - повільно реалізуємі активи (виробничі запаси, незавершене будівництво, затрати майбутніх періодів, довгострокові фінансові вкладення). Значно більше часу необхідно, щоб перетворити їх в готову продукцію, а потім в готівку.

Четверта група А4 - важко реалізуємі активи: статті розділу 1 активу, за виключенням статей цього розділу, що були включені у попередню групу. Пасиви балансу групуються по ступеню терміновості до оплати:

Пі - найбільш термінові зобов'язання, що повинні бути погашені в продовж місяця (кредиторська заборгованість та кредити банку, строки погашення яких настали, прострочені платежі).

П2 - середньострокові зобов'язання з періодом погашення до одного року (короткострокові кредити банку).

П3 - довгострокові кредити банків та позики.

П4 - власний (акціонерний) капітал, що знаходиться в постійному розпорядженні підприємства.

Для визначення ліквідності балансу слід порівняти підсумки проведених груп по активу та пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо має місце наступне співвідношення:

Виконання перших трьох співвідношень за необхідністю потребує виконання і четвертого, тому практично суттєвим є співставлення перших трьох груп по активу та пасиву. Четверте співвідношення носить „балансуючій" характер і в той же час має глибокий економічний зміст : його виконання свідчить про виконання мінімальної умови фінансової стійкості - присутності у підприємства власних оборотних активів. У випадку коли одне або кілька співвідношень мають знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшій або меншій мірі відрізняється від абсолютної. При цьому нестача засобів по одній групі компенсується їх надлишком в іншій, хоча компенсація при цьому має місце лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

У відповідності до цих вимог складемо баланс ліквідності підприємства, що представлений у таблиці 2.11.

Таблиця 2.11. Вихідні дані для аналізу ліквідності балансу підприємства

Актив	Код рядка	2004р.	2005р.	2006р.	2007р.	2008р.	Пасив	Код рядка	2004р.	2005р.	2006р.	2007р.	2008р.
Найліквідніщі активи (А1)	230, 240	110,0	157,2	92,5	36,9	7,5	Неуайні пасиви (П1)	530-610	6203,0	6180,1	4890,7	7131,5	11514
Активи,що швидко реалізу-ються (А2)	150,160,170,180,210,220	4774,0	6022,8	6883,1	6219,0	4226,8	Короткострокові пасиви (П2)	500, 510, 520	613,0	2343,5	1454,2	-	38,9
Активи, що повільно реалізу-ються (А3)	100,120,130,140,250,270	4876,0	6854,2	10164,6	10565,6	1261,9	Довгострокові пасиви (П3)	480	985,0	4085,3	8230,0	10241,6	10359,5
Активи, що важко реалізу-ються (А3)	080	65446,0	57718,8	52213,4	52378,9	52253,1	Постійні пасиви (П4)	380, 430, 630	67405,0	58144,1	54778,7	51827,3	47192,9
Баланс	280	75206,0	70753,0	69353,6	69200,4	69105,3	Баланс	640	75206,0	70753,0	69353,6	69200,4	69105,3

Як бачимо баланс підприємства не можна назвати абсолютно ліквідним так як не виконується перше співвідношення і на початок і на кінець аналізованого періоду і останнє співвідношення на кінець аналізованого періоду, це говорить про те, що у підприємства не вистачає грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень щоб погасити поточні зобов'язання в короткостроковий період.

На другому етапі аналізу ліквідності підприємства розраховують та аналізують основні показники ліквідності. їх застосовують для оцінки можливостей підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання. Показники ліквідності дають уявлення про платоспроможність підприємства не тільки на конкретну дату, а й на випадок надзвичайних ситуацій. Ліквідність підприємства можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності.

Одним з показників, що характеризують фінансовий стан підприємства є його ліквідність, яка визначає час, необхідний для перетворення активів в грошові кошти та погасити свої платіжні зобов'язання. Використаємо показники ліквідності:

-загальний коефіцієнт ліквідності, показує скільки грошових одиниць обігових коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань, показник 1-1,5 свідчить про те, що підприємство вчасно ліквідує борги:

-коефіцієнт абсолютної ліквідності, що характеризує здатність підприємства негайно ліквідовувати короткострокову заборгованість, нормативне значення від 0,2 до 0,35.

Коефіцієнт платоспроможності, що показує частку власників підприємства в загальній сумі авансованих коштів, чим більше значення цього показника, тим більшою є фінансова стійкість підприємства і незалежність його від кредиторів, мінімальне значення Кплат=0,5:

-коефіцієнт швидкої ліквідності, показує скільки одиниць найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів, нормативне значення Кл ш= 0,2 - 0,35:

-співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості, характеризує здатність розраховуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом одного року, нормативне значення Кд/к= 1

Таблиця 2.12. Динаміка коефіцієнтів ліквідності

Показник коефіцієнту	2004 рік	2005 рік	2006 рік	2007 рік	2008 рік	Зміни 2008р. до 2004 р. (+г)
Загальний коефіцієнт ліквідності	1,25	1,03	1,18	0,97	0,78	-0,47
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,02	0,02	0,01	0,01	0,001	-0,019
Коефіцієнт платоспроможності	0,9	0,82	0,79	0,75	0,68	-0,22
Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,72	0,82	1,27	1,13	0,48	-0,24
Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості	0,77	0,97	1,4	0,87	0,37	-0,4

Аналізуючи таблицю 2.12. бачимо, що показники загальної ліквідності є більш ніж відповідним нормі в 2004 - 2006 роках, а в 2007 -2008 роках показник менше оптимального значення, тобто у підприємства не достатньо оборотних коштів для повної ліквідації своїх боргових зобов'язань. В 2008 році даний показник склав 0,78 тобто підприємство не вчасно ліквідовує поточні борги, та не має достатньо обігових коштів для погашення боргів протягом року. Поряд з цим аналізуючи наступний показник бачимо, що підприємство не можна назвати абсолютно ліквідним, так як за аналізований період цей показник менше норми, тобто підприємство не здатне негайно ліквідувати короткострокову заборгованість. Однак показник платоспроможності показує, що за аналізований період 2004-2008 роки цей показник є в нормі так як він не менше 0,5, тобто підприємство є фінансово незалежним від кредиторів, немає простроченої дебіторської заборгованості. Та у випадку непередбаченого стягнення зможе збалансувати та синхронізувати притік та відтік грошових коштів по об'єму та термінам. Підприємству слід слідкувати за цим показником так як він є індикатором іміджу підприємства перед постачальниками сировини та матеріалів.

Рис. 2.8. Динаміка коефіцієнтів ліквідності

Відносно коефіцієнта швидкої ліквідності, то за аналізований період цей показник залишався на достатньому рівні крім 2008 року, але так як основну частину ліквідних коштів складає дебіторська заборгованість, частину якої важко своєчасно стягнути, підприємству слід переглянути саму структуру ліквідних коштів (наприклад за рахунок збільшення фінансових інвестицій). Цей показник представляє великий інтерес для банків.

Аналізуючи показник співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості, бачимо що за 2004-2008 рік він відповідав нормативному значенню. Однак слід зазначити, що за останній рік поряд зі збільшенням кредиторської заборгованості значно зменшилась дебіторська, що засвідчує факт покращення відносин з клієнтами, або зменшення кількості покупців продукції.

Аналіз ліквідності підприємства ґрунтується на зіставленні відображених у балансі поточних платіжних зобов'язань підприємства та поточних активів. У теорії і практиці можна зустріти значну кількість показників ліквідності з різними алгоритмами розрахунку.

Аналіз структури власного та залученого капіталу необхідний для оцінки раціональності формування джерел фінансової діяльності підприємства та його ринкової стійкості. Цей момент дуже важливий, по-перше, для зовнішніх споживачів інформації (наприклад, для банків або інших постачальників ресурсів) при вивчені ступеня фінансового ризику і, по-друге, для самого підприємства при визначенні перспективного варіанта організації фінансів та визначення фінансової стратегії.

Тому, так як Україна приєднується до багатьох міжнародних стандартів та правил ведення та аналізу бухгалтерської звітності, проведемо аналіз ліквідності підприємства, за допомогою коефіцієнтів ліквідності, що найбільш широко використовуються в українській та міжнародній практиці, дані представлені в таблиці 2.13.

Таблиця 2.13 Показники коефіцієнтів ліквідності підприємства

Показник	Формула розрахунку	Норматив	2004 рік	2005 рік	2006 рік	2007 рік	2008 рік	Відхилення
1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (ліквідність першого ступеня)	П(С)Б01: (А220+А2 30+А240): П620	20% і більше	0,02	0,02	0,01	0,01	0,001	-0,019
2. Проміжний коефіцієнт покриття (ліквідність другого ступеня)	П(С)Б01: (А260- А100- 140):П620	100% і більше	72	82	127	113	48	-24
3. Показник покриття (ліквідність третього ступеня)	П(С)Б01: А260:П62 0	близько 150%	143	153	270	235	145	2
4. Коефіцієнт покриття необоротних активів довгостроковим капіталом	П(С)Б01: (П380+П4 80): А080	більше 1	1,04	1,08	1,2	1,2	1,1	0,06
5. Робочий капітал	П(С)Б01: А260+П62 0	більше 50%	16576,0	21568,0	23459,1	23902,3	28355,7	11779,7

Як бачимо дані таблиці 2.13. підтверджують попередні розрахунки -підприємство не є абсолютно ліквідним, так як коефіцієнт абсолютної ліквідності не відповідає нормі, тобто підприємство не може негайно погасити навіть незначну частину короткострокових зобов'язань. Висновки щодо майбутньої платоспроможності позичальника на основі аналізу цього показника робити недоцільно. Однак при оцінці кредитоспроможності підприємства банк звертає увагу на потенційну платоспроможність позичальника.

Значення показника ліквідності другого ступеня не відповідає нормі лише протягом всього аналізованого періоду, а в 2008 році в порівнянні з 2004 роком він зменшився на 24%, підприємству слід звернути увагу на підвищення цього показника у наступні роки. Відношення короткострокових активів до короткострокових зобов'язань (показник покриття) характеризує платоспроможність підприємства в середньостроковому періоді.

Коефіцієнт покриття необоротних активів довгостроковим капіталом характеризує рівень дотримання фінансової рівноваги підприємства у коротко-та довгостроковому періодах. Так як на підприємстві показник цього коефіцієнту відповідає нормі його можна вважати потенційно платоспроможним.

Показник робочого капіталу широко використовується при оцінці рівня ліквідності підприємств в практиці фінансового аналізу та планування. Одержані значення робочого капіталу дають змогу зробити висновки щодо незначного зниження резервів поточної ліквідності та наявного потенціалу довгострокового фінансування та довгострокової ліквідності. Тобто це говорить не лише про його здатність виконати поточні зобов'язання, а й можливості для розширення операційної та інвестиційної діяльності.

Така тенденція говорить про те що у підприємства не виникає простроченої кредиторської заборгованості і його можна вважати надійним позичальником. Однак треба пам'ятати, що розумні розміри залученого капіталу можуть покращити фінансовий стан підприємства, а через надмірні -погіршувати його.

Причинами низької ліквідності на підприємстві є насамперед:

помилки в розрахунках планових обсягів виробництва та реалізації продукції, її собівартості;

підвищення собівартості продукції; в умовах конкуренції втрата каналів реалізації і постійних покупців, замовників;

неплатоспроможність покупців і замовників через різні причини; наявність зайвих наднормових запасів товаро - матеріальних цінностей;

значні суми дебіторської заборгованості та мобілізація оборотних засобів у капітальні вкладення.

РОЗДІЛ 3. УКРІПЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Управління виручкою і прибутком від продажів в умовах зміни

попиту на продукцію підприємства

Розміри і динаміка виручки і прибутку від продажів - найважливіші показники, які визначають фінансовий стан підприємства: від них залежать рівень рентабельності продажів і активів, оборотність активів, рух грошових коштів, інвестиційна привабливість підприємства.

Величина виручки від продажів функціонально залежить від двох груп чинників: перша група - натуральний об'єм продажів і ціна на одиницю кожного виду продукції; друга група - загальна сума витрат на продану продукцію і прибуток від продажів. Відповідно виручку можна розглядати або як додаток натурального об'єму продажів на ціни по всій номенклатурі продукції, або як суму витрат і прибутку від продажів.

Для розгляду окремих аспектів управління виручкою і прибутком конкретне значення набуває одна з двох названих груп чинників, що формують виручку від продажів.

Оскільки перед підприємством стоїть задача досягнення певної вартості виручки від продажів незалежно від одержуваного при цьому фінансового результату, використовується перша група чинників. Зрозуміло, фінансовий результат не повинен мати негативного знака. У разі, коли необхідно забезпечити певний прибуток від продажів, практичне значення має друга група чинників.

Проте насправді, як правило, одночасно розв'язуються задачі отримання і необхідної виручки, і необхідного прибутку від продажів, тому в розрахунках беруть участь обидві групи чинників, тим більше що вони взаємозалежні.

Для вирішення будь-яких питань, пов'язаних з управлінням виручкою і прибутком від продажів, важливо правильно визначити характер витрат на реалізовану продукцію. Йдеться про розподіл всіх витрат на постійні і змінні, а також на прямі і непрямі.

Проте не випадково змінні і постійні витрати носять більш точні назви умовно-змінних і умовно-постійних. Умовність полягає в тому, що деякі види витрат, які традиційно прийнято вважати постійними, в певних ситуаціях можуть поводитися як змінні, і навпаки.

Абсолютно придатного для всіх підприємств і всіх періодів їх діяльності переліку змінних і постійних витрат не існує. Але у кожному конкретному випадку фахівці підприємства можуть оцінити, збільшення яких витрат послідує за збільшенням натурального об'єму виробництва і продажів і в якій пропорції. Тому точний розподіл витрат на змінні і постійні можливий. Крім того, це необхідно, - інакше не можна оцінювати вплив тих або інших змін в попиті на продукцію на показник виручки і прибутку від продажів.

Розподіл витрат на прямі і непрямі здійснюється за ознакою можливості віднесення того або іншого виду витрат до певного виду продукції, не користуючись при цьому умовними прийомами розподілу витрат. Витрати, здійснювані для виробництва і продажів тільки одного виду продукції, є прямими, всі інші - непрямими. Як правило, прямі витрати в основному є змінними, проте деякі види змінних витрат можуть виявитися непрямими (наприклад, витрати палива і електроенергії на технологічні потреби в приміщенні, де проводиться декілька видів продукції, і ін.).

Тільки прямі змінні витрати відносяться безпосередньо до даного виду продукції, вся решта витрат розподіляється по видах продукції умовно. Це означає, що при виборі тієї або іншої ознаки розподілу загальна величина витрат на даний вид продукції може змінюватися. Названа обставина дуже важлива для встановлення меж можливого маневрування цінами на окремі види продукції. В цілому по підприємству виручка від продажів за вирахуванням прямих змінних витрат є маржинальним прибутком. Іншими словами, маржинальний прибуток - це сума постійних непрямих витрат і прибутку від продажів, які повинні міститися у складі виручки від продажів. В ціни на окремі види продукції відповідні частини маржинального прибутку включаються в залежності від стану попиту на кожний вид продукції. Фінансова доцільність продажів виду продукції визначається лише однією умовою: його вартість за продажними цінами повинна бути вищою за прямі змінні витрати.

Підприємство в базисному періоді проводить і продає два види продукції. Базисні дані приведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 Базисні дані підприємства, тис. грн.

Показники	Всього	У тому числі
		гідроциліндр	амортизатори
1 .Виручка від продажів	6785	3845	2940
2.Прямі змінні витрати	4800	2800	2000
3.Непрямі постійні витрати	920
4.Прибуток від продажів	1485

В 2009 році передбачається збільшення попиту на гідроциліндр і зниження попиту на амортизатори. Можливі наступні варіанти:

а)при збереженні натурального об'єму продажів обох виробів на базисному рівні ціни на гідроциліндр підвищаться на 5%, ціни на амортизатори - знизяться на 8%;

б)при збереженні базисних цін на обидва види виробів натуральний об'єм продажів гідроциліндрів можна збільшити на 4%, натуральний об'єм продажів амортизаторів знизиться на 10%;

в)при підвищенні цін на гідроциліндр на 3% можна збільшити натуральний об'єм продажів на 2%; при зниженні цін на амортизатори на 12% можна обмежитися зменшенням натурального об'єму продажів на 7%.

Результати розрахунків представлені в таблиці 3.2

Таблиця 3.2 Прогнозні дані на 2009 р.

Показники	Варіанти
	А	Б	В
Виручка від продажу гідроциліндрів	4037,25	3998,8	4039,56
Виручка від продажу амортизаторів	2705	2646	2406
Загальна сума виручки	6742,25	6644,8	6445,56
Прибуток від реалізації	1442,25	1012,8	809,56

Найбільші виручка від продажів і прибуток забезпечуються умовами варіанту «а». Варіант «б» не прийнятний для підприємства, оскільки продажі залишаються нерентабельними.

Рис. 3.1. Прогнозні дані надходження виручки та прибутку від реалізації за варіантами

Якби зниження попиту на амортизатори виражалося більш різким зменшенням натурального об'єму продажів або цін, подальші їх продажі виявилися б недоцільними за будь-яких обставин.

3.2 Оптимізація прибутку підприємства

Рівень платоспроможності напряму залежить від розміру прибутку, отриманого підприємством в процесі фінансово - господарської діяльності.

Максимізація прибутку є домінуючою проблемою будь-якого суб'єкта господарювання. Отримання максимального прибутку можливо при певному поєднанні об'єму виробництва, ціни продукту і витрат на його виробництво і реалізацію. Максимізація прибутку полягає у виборі такого об'єму виробництва (реалізації) продукції, при якому граничні витрати на виробництво і реалізацію продукції рівні граничному доходу.

Граничний доход - це приріст виручки на одиницю приросту кількості виробленої продукції. Відповідно граничні витрати рівні приросту витрат на одиницю приросту кількості виробленої продукції.

При цьому слід враховувати, що не всяке розширення виробництва веде до адекватного зростання прибутку, оскільки:

а)по-різному виглядає динаміка витрат;

б)відбувається зниження цін при зростанні об'єму випуску продукції. Значить, підприємство повинне знайти такий об'єм виробництва продукції, при якому воно отримало б найбільший дохід. Існує декілька способів визначення оптимального об'єму виробництва:

бухгалтерсько-аналітичний;

графічний;

статистичний.

Сутність бухгалтерсько-аналітичного способу полягає в зіставленні граничного доходу і граничних витрат. Якщо граничний дохід більше граничних витрат, то подальше зростання випуску збільшує загальну суму прибутку, і навпаки. Отже, для максимізації прибутку підприємство повинне розширювати об'єм виробництва до тих пір, поки граничний дохід вище за граничні витрати, і припинити розширення виробництва, як тільки граничні витрати почнуть перевершувати граничний дохід.

Таблиця 3.3. Максимізація прибутку на основі граничного підходу

об'єм	ціна,	загальний	загальні	прибуток,	граничний	Граничні
продукції	грн.	ДОХОД	витрати,	тис.грн	доход,	витрати,
тис. шт.		(виручка), тис.грн	тис.грн		тис.грн	тис.грн
0	250	0	210	-210	-	-
1	240	240	350	-110	240	140
2	230	460	480	-20	220	130
3	220	660	600	+60	200	120
4	210	840	710	+ 130	180	110
5	200	1000	810	+ 190	160	100
6	190	1140	915	+225	140	105
7	180	1260	1030	+230	120	115
8	170	1360	1155	+205	100	125
9	160	1440	1300	+ 140	80	140
10	150	1500	1455	+45	60	155

Згідно даним табл. 3.3, найвигідніший об'єм виробництва при 7 тис. од. Потім граничні витрати вже перевищують граничний дохід, що явно несприятливо для підприємства. Отже, до 7 тис. од. підприємству вигідно виготовляти продукцію, але понад цю величину виробництво неефективно.

Цей же результат можна отримати і графічним методом. До 7 тис. од. крива граничних витрат (МС) нижче кривої граничного доходу і тому кожна додаткова одиниця продукції, що випускається, збільшує суму прибутку.

Максимальний прибуток - це точка перетину кривої граничних витрат з кривою граничного доходу. Після, цієї крапки і крива граничних витрат має в своєму розпорядженні вище криву граничного доходу, з чого витікає, що кожна додаткова одиниця продукції зменшує прибуток і її виробництво неефективно для підприємства.

На рис. 3.2. представлена динаміка граничних витрат і дохід на 1-цю продукції.

Рис. 3.2. Граничні витрати і виручка при зміні об'єму реалізації продукції

Сутність статистичного методу полягає в тому, що на підставі масових даних досліджується залежність граничного доходу і граничних витрат від об'єму реалізації продукції.

Дані табл. 3.3 дозволяють зробити висновок, що залежність міжграничним доходом і кількістю реалізованої продукції може бути описана рівнянням прямої:

де МR - граничний дохід на одиницю продукції;

х - кількість продукції в натуральному виразі. Знайшовши невідомі параметри а і в по методу якнайменших квадратів, отримаємо

MR = 260 - 20x

Залежність граничних витрат від об'єму виробництва продукції можна описати рівнянням параболи:

В нашому прикладі воно буде мати наступний вигляд:

Залежність загальної суми витрат від об'єму продажів отримала наступний вираз:

3 = a + bx = 229 + 115x

Тепер прирівняємо граничний дохід і граничні витрати, знайдемо величину оптимального об'єму виробництва продукції, який забезпечить максимальну суму прибутку:

Приведені розрахунки показують, що оптимальний об'єм виробництва складає 7230 одиниць. При такому об'ємі виручка складе:

Витрати виробництва:

Прибуток:

Отже підприємству можна дотримуватися стратегії нарощування об'єму виробництва до 7200 од. за умови, що собівартість його продукції істотно не підвищиться в найближчій перспективі.

3.3 Визначення беззбиткового об'єму продажів і зони безпеки

підприємства

Беззбитковість - такий стан, коли бізнес не приносить ні прибутку, ні збитків. Це виручка, яка необхідна для того, щоб підприємство почало одержувати прибуток. її можна виразити і в кількості одиниць продукції, яку необхідно продати, щоб покрити витрати, після чого кожна додаткова одиниця проданої продукції буде приносити прибуток підприємству.

Різниця між фактичною кількістю реалізованої продукції і беззбитковим об'ємом продажів продукції - це зона безпеки (зона прибутку), і чим вона більше, тим міцніше фінансовий стан підприємства.

Беззбитковий об'єм продажів і зона безпеки підприємства є основоположними показниками при розробці бізнес-планів, обґрунтуванні управлінських рішень, оцінці діяльності підприємства, визначати і аналізувати які повинен уміти кожний бухгалтер, економіст, менеджер.

Для визначення їх рівня можна використовувати аналітичний і графічні способи.

На прикладі виготовлення гідроциліндра розглянемо методику визначення беззбиткового об'єму продажів.

Поріг беззбитковості даного товару - це така виручка від реалізації, яка покриває змінні витрати і прямі постійні витрати. При цьому проміжний маржинальний доход рівний нулю. Якщо не досягається хоча б нульового значення проміжного маржинального доходу - цю продукцію треба знімати з виробництва (або не планувати її виробництво наперед).

Поріг беззбитковості в натуральному виразі можна визначити таким чином:

(3.1)

де Qki - поріг беззбитковості по даному виду продукції

FCi - прямі постійні витрати, що відносяться до даного виду продукції

АGМi - питомий маржинальний дохід по даному виду продукції.

Поріг беззбитковості у вартісному виразі:

(3.2)

де Ski - поріг беззбитковості у вартісному виразі

КGmi - коефіцієнт маржинального доходу по даному виду продукції.

Далі розглянемо порядок розрахунку порогу рентабельності товару. Поріг рентабельності товару - це така виручка від реалізації, яка покриває не тільки змінні і прямі постійні витрати, але і віднесену на даний товар величину непрямих постійних витрат. При цьому прибуток від даного товару рівний нулю.

Розрахунок порогу рентабельності в натуральному виразі:

(3.3)

Розрахунок порогу рентабельності у вартісному виразі:

(3.4)

Знаючи приблизну продуктивність, можемо прив'язати розрахунки порогу беззбитковості і порогу рентабельності до часу, що дуже важливо при розробці планів.

Розглянемо, як маржинальний дохід використовується для ухвалення цінових рішень.

Інколи помилковий підхід до рішення проблем оцінки витрат при обґрунтуванні цінових рішень породжується самою традиційною логікою аналізу фінансової звітності з метою визначення критеріального показника -чистого прибутку. Спрощено цю логіку можна представити таким чином.

Виручка від продажів

-Витрати на виробництво і збут товарів = Прибуток від продажів +Прибуток від фінансових операцій +Прибуток від інших операцій=

= Прибуток до сплати податків-Податки=

= Чистий прибуток

Сама ця схема розрахунку чистого прибутку формує модель аналізу цін при прагненні підприємства до максимізації чистого прибутку. Ця модель вимагає:

по-перше, максимізації виручки від продажів;

по-друге, мінімізації витрат на виробництво і збут товарів;

по-третє, граничного скорочення процентних виплат за кредити і інших

позареалізаційних витрат;

-по-четверте, мінімізації податкових платежів, що по логіці повинне гарантувати отримання найбільшого можливого чистого прибутку.

Проте на практиці нерідко, на шляху до прибуткового ціноутворення доводиться принести в жертву величину прибутку від продажів, але зате виграти на ще більшому зниженні величини витрат. Раціональний підхід до аналізу цінових рішень повинен бути оптимізаційним. Тут очевидно доцільно скористатися арсеналом засобів операційного аналізу. Зокрема, модель формування фінансових результатів повинна бути багатоступінчатою.

Перевага такої логіки аналізу полягає в тому, що вона спонукає спочатку концентрувати свою увагу на тих витратах, які по своїй природі є змінними, а вже потім - на витратах, які є постійними і неповоротними з погляду цінових рішень. Звернемо увагу і на те, що тільки в такій логіці задача максимізації маржинального доходу, як результату цінової політики, дійсно виявляється, тотожній задачі максимізації чистого прибутку взагалі.

Проте реалізувати такий підхід на практиці достатньо складно. Це пов'язано з самою організацією фінансової звітності. Така звітність, як відомо, складається щокварталу і щорічно і спирається на інформацію про весь об'єм виготовленої і проданої продукції. Для ухвалення цінових рішень необхідна інформація тільки про ту частину випуску, яка торкнеться ухвалення рішення. Наприклад, якщо підприємство планує зниження цін на якийсь вид виробів, то необхідна фінансова інформація тільки про ті додаткові кількості цих виробів, які вдасться продати завдяки зниженим цінам. І, відповідно, якщо підприємство планує підвищення цін, то необхідні будуть дані про те, яких витрат вдасться уникнути через те, що скоротяться продажі, що приведе до зменшення випуску.

Таким чином, для обґрунтування цінових рішень (втім, як і більшості управлінських рішень) необхідно виділити із загального потоку бухгалтерської інформації тільки ті дані, які відносяться до продукції, що зачіпає такі рішення. Для того, щоб ухвалювати обґрунтовані рішення у сфері ціноутворення, підприємству необхідно володіти інформацією про реальні питомі витрати на одиницю продукції (послуг), яку вона випускає і цінами на яку повинна управляти. Таку інформацію можна отримати в системі управлінського обліку, яку необхідно створювати на кожному підприємстві, для забезпечення процесу управління об'єктивною і оперативною інформацією.

Для потреб ціноутворення знати реальні питомі витрати на одиницю продукції або послуг важливо із наступних причин.

По-перше, це найважливіший крок до створення системи управління витратами і контролю за їх динамікою, адекватною потребам ціноутворення. Звичайно контролюється динаміка змінних витрат. Проте, як показує практика, навіть найкраща система контролю змінних витрат не завжди дозволяє уловити реальну динаміку постійних витрат, адже вони включають умовно-постійні витрати, які здатні істотно позначитися на результатах цінових рішень.

По-друге, визначення таких витрат дає можливість визначити мінімальну ціну, по якій підприємство може дозволити собі реалізувати додаткову кількість даної продукції. При цьому стає можливим ухвалити подібне рішення так, щоб це не спотворило результати цінових рішень щодо інших товарів або послуг підприємства.

По-третє, з'являється можливість визначити величину виграшу від продажу кожної додаткової одиниці товару. А це особливо важливо, оскільки дозволяє приймати дійсно добре обґрунтовані і які ведуть до зростання прибутковості підприємства цінові рішення.

Розмір коефіцієнта маржинального доходу, розрахованого у відсотках до ціни товару, є важливим показником операційного аналізу. По суті справи, він показує ту частку абсолютної величини ціни, яка сприяє збільшенню прибутків підприємства або скороченню її збитків.

Слід відрізняти цей показник від показника, рентабельності продажів, який широко використовується в системі фінансового аналізу (наприклад, для аналізу динаміки фінансових результатів підприємства по роках або порівняння успішності діяльності різних підприємств однієї і тієї ж галузі). Проте рентабельність продажів характеризує середню частку прибутку у виручці від продажів (ціні) після вирахування всіх видів витрат.

Тим часом для обґрунтування цінових рішень, як ми встановили вище, важливі не стільки середні, скільки приростні показники, що дозволяють чітко визначити міру позитивного або негативного впливу того або іншого цінового рішення на прибутковість підприємства в результаті збільшення або скорочення продажів. А різниця виникає через те, що навіть при незмінних змінних витратах рівень прибутковості по додатково проданій продукції може бути вищим за середню величину, оскільки частина витрат підприємства є за природою постійними або взагалі неповоротними. Таким чином, коефіцієнт маржинального доходу може бути ще визначений як та частка ціни додатково проданого товару, яка залишається після покриття додаткових витрат на його виробництво і збут.

Якщо питомі змінні витрати для всього об'єму продажів, що зачіпає цінові рішення, однакові, можна без особливих погрішностей розрахувати коефіцієнт маржинального доходу на основі зведених даних про продажі. Для цього спочатку треба визначити виручку від реалізації і маржинальний дохід в результаті зростання об'єму продажів, а потім провести розрахунок на основі наступної формули:

(3.5)

де - коефіцієнт маржинального доходу %;

- маржинальний дохід, грн.; виручка від реалізації, грн. Якщо ситуація інша - коли питомі змінні витрати при випуску додаткової кількості товарів неоднакові (наприклад, частина цієї кількості випускається за рахунок наднормової роботи персоналу, що супроводжується підвищеною оплатою праці), тоді розрахунок треба вести інакше.

Спочатку треба визначити питомий маржинальний дохід тільки для того об'єму товарів, який зачіпається ціновим рішенням. Він розраховується таким чином:

(3.6)

де - питомий маржинальний дохід, грн.;

Р - ціна, грн.;

- питомі змінні витрати, грн. При цьому, звичайно, йдеться тільки про ті змінні витрати, які необхідні для виробництва саме цього об'єму товарів. Визначивши питомий маржинальний дохід, можна коректно визначити величину коефіцієнта маржинального доходу і для ситуації, коли величини питомих змінних витрат розрізняються. Для такого розрахунку можна скористатися наступною формулою:

(3.7)

Коефіцієнт маржинального доходу по своїй економічній суті характеризує ступінь впливу зростання об'ємів продажів на прибуток і тим самим дозволяє прямо пов'язати маркетингову політику з фінансовими результатами, а значить - ухвалювати цінові рішення більш обґрунтовано.

Так, чим вище коефіцієнт маржинального доходу для того або іншого товару, тим легше підприємство може піти на зниження його ціни ради збільшення об'єму продажів.

Далі перейдемо до аналізу умов беззбитковості при зміні цін. При цьому особливу увагу необхідно зосередити на зміні прибутковості в результаті цінових рішень. Відповідно, точкою відліку при проведенні такого аналізу стають дані про поточні або проектовані об'єми продажів і рівні прибутковості при нині діючій (або раніше визначеній) ціні. І потім ставиться питання: Чи може зміна ціни поліпшити ситуацію?

Інакше це питання можна сформулювати, таким чином: Наскільки об'єми продажів повинні зрости, щоб це компенсувало втрату виручки через зниження цін? Наскільки об'єми продажів можуть знизитися, щоб не зник приріст прибутку, забезпечений підвищенням ціни?

Для відповіді на ці питання необхідно розрахувати беззбиткову зміну продажів.

Беззбиткова зміна продажів - мінімальна зміна об'єму продажів, яка необхідна, щоб зміна цін привела до зростання коефіцієнта маржинального доходу в порівнянні з початковим рівнем.

Величина мінімальної зміни об'єму продажів, необхідного для збереження колишньої загальної суми маржинального доходу після зміни ціни, може бути визначена по наступній формулі:

(3.8)

де - беззбитковий приріст продажів в результаті зміни ціни %;

- зміна ціни %;

коефіцієнт маржинального доходу %.

В цьому рівнянні величини змін цін і маржинального доходу можуть бути виражені будь-яким, але однаковим чином (в абсолютних величинах, у відсотках або десяткових дробах). Знак мінус в чисельнику цього рівняння нагадує про альтернативу, з якою зв'язано зміну ціни: збільшення ціни веде не тільки до скорочення об'єму продажів, але і до скорочення об'єму продукції, який треба продати, щоб досягти потрібного рівня прибутковості. Навпаки, зниження ціни веде не тільки до зростання об'єму продажів, але і до збільшення об'єму продукції, яке треба зуміти продати, щоб досягти потрібного рівні прибутковості.

Чим більше масштаб зниження ціни, тим більш істотно треба приростити об'єм продажів, щоб зберегти хоча б колишню загальну величину маржинального доходу від продажу такого товару.

Беззбитковий приріст продажів в абсолютному виразі можна визначити по наступній формулі:

(3.9)

де - беззбитковий приріст продажів при зміні цін,

відповідно в абсолютному і у відносному виразі;

об'єм продажів до зміни цін в натуральному виразі.

Відповідно, якщо реальна зміна об'єму продажів перевищує величину беззбиткової зміни, то підприємство не тільки нічого не втрачає в результаті зміни ціни, але навіть одержує додатковий прибуток. І ця логіка істотно може впливати на формування комерційної політики підприємства.

До цих пір ми проводили аналіз умов забезпечення беззбитковості змін цін в припущенні, що і змінні, і постійні витрати залишаються тими ж, що і раніше. Але це окремий випадок і на практиці зустрічається досить рідко. Частіше доводиться стикатися з ситуаціями, коли підприємство реалізує комплексний маркетинговий план, що припускає як зміни цін, так і зміни витрат (у зв'язку з вдосконаленням самого товару або умов його виробництва і збуту). Тому далі розглянемо, які зміни це вносить в процедуру розрахунку беззбиткового об'єму продажів.

Найпростішою задачею є облік змін змінних витрат. Для цього треба лише дещо модифікувати приведену вище формулу. Щоб зробити це, треба до розрахунку беззбиткової зміни продажів у відсотках, просто відняти з величини зміни ціни величину зміни змінних витрат, при цьому величини, що використовуються для розрахунку, обов'язково повинні бути виражені в абсолютних грошових одиницях. Тоді рівняння прийме наступний вигляд:

(3.10)

де - величина беззбиткового приросту продажів %; DР - зміна ціни;

- колишня абсолютна величина питомого маржинального доходу; D - зміна величини змінних витрат. Загальна формула розрахунку беззбиткової зміни продажів має вигляд:

(3.11)

де- зміна абсолютної величини питомого маржинального доходу;

нова величина питомого маржинального доходу.

Тепер звернемося до аналізу впливу на беззбитковий приріст продажів можливих змін постійних витрат.

В наших міркуваннях будемо виходити з наступного: якщо перегляд цін породжує приріст постійних або умовно-постійних витрат, цей перегляд повинен забезпечувати і відшкодування такого приросту, оскільки без зміни цін такий приріст просто не реалізувався б.

Для розрахунків використовується наступна формула:

 (3.12)

де - беззбитковий об'єм продажів в натуральному виразі;

-приріст суми постійних витрат, грн.;

АGМ- питомий маржинальний дохід, грн.

У випадку, якщо одночасно відбувається зміна і постійних витрат, і рівня ціни - треба скласти дані розрахунків:

а)беззбиткової зміни об'єму продажів для ситуації зміни ціни;

б)беззбиткового приросту об'єму продажів, що забезпечує відшкодування приросту постійних витрат.

Єдина проблема, яка виникне - різна розмірність розрахунків. Тому розрахунки треба вести або в абсолютних, або у відносних показниках. Використовуємо наступні формули:

а)для визначення беззбиткового приросту продажів в абсолютному виразі:

(3.13)

б)для визначення беззбиткового приросту продажів у відносному виразі:

(3.14)

де - беззбиткова зміна об'єму продажів, відповідно в абсолютному і відносному виразі;

So - початковий об'єм продажів в натуральному виразі;

D АGМ і АСМ1 - відповідно зміна величини і нова величина питомого маржинального доходу.

Тепер розглянемо, як деякі з розглянутих вище проблем розв'язуються на практиці.

Розглянемо більш детально наслідки цінових рішень по двох видах продукції - гідроциліндр і амортизатори.

Таблиця 3.4. Початкові дані для ухвалення цінових рішень

№ п/п	Показники	Гідроциліндр	Амортизатори
1.	Ціна за 1 шт., грн.	263-00	248-50
2.	Змінні витрати на 1 шт., грн.	157-00	144-00
3.	Питомий маржинальний дохід на 1 шт., грн.	106-00	104-50

Оскільки ці два порівнювані види продукції абсолютно незалежні, тобто є нейтральними товарами, то можна скористатися процедурою визначення спочатку коефіцієнта маржинального доходу від продажів гідроциліндра 40,3 % (( 106/263* 100), а потім розрахувати беззбиткове скорочення продажів:

Таким чином, можна було б зробити висновок про те, що підприємство виграє від 5% - ного підвищення ціни на гідроциліндр в тому випадку, якщо величина попиту впаде не більше ніж на 11,03%.

Але на практиці нерідко доводиться стикатися з іншою ситуацією, коли підприємство вимушене проводити пасивну цінову політику. Частіше всього це трапляється через те, що конкуренти змінили ціни першими і тепер об'єми продажів вже не будуть колишніми, навіть при спробі зберегти свої ціни незмінними. Ось головні питання, які виникають в такій ситуації:

Наскільки можуть впасти об'єми продажів, якщо підприємство не зможе дозволити собі таке ж зниження цін, як проведене конкурентами?

Чи дійсно втрата об'ємів продажів буде настільки велика, що для її запобігання виправдано піти на зниження цін?

Наскільки можуть зрости об'єми продажів, якщо підприємство піде на менше підвищення цін, чим здійснили конкуренти?

Чи виправдає приріст об'ємів продажів при меншому підвищенні цін, чим у конкурентів, недобір виручки при встановленні цін на рівні, вже запропонованому ринку конкурентами?

Відповідь на такі питання шукають знову-таки за допомогою розрахунків беззбитковості. Але тепер задача таких розрахунків формулюється таким чином: Яке мінімальне скорочення об'ємів продажів підприємство може собі дозволити, перш ніж буде вимушене теж понизити ціну? або Який мінімальний приріст продажів окупить відмову від підвищення цін до рівня, запропонованого ринку конкурентами?

Відповідь на такі питання дають розрахунки на основі наступного рівняння:

(3.15)

де - беззбитковий приріст продажів при пасивному ціноутворенні %;

- зміна рівня ціни %;

KGM - коефіцієнт маржинального доходу %.

Покажемо це на прикладі даних підприємства. Візьмемо два таких види продукції, які є найбільш споживаними і випускаються практично всіма конкуруючими фірмами нашого південного регіону. Для наочності проаналізуємо три варіанти: прорахуємо, що відбудеться, якщо конкуренти понизять ціну на:

а)1%

б)3%

в) 5%.

Таблиця 3.5 Розрахунок питомого маржинального доходу

№	Показник	Гідровузол	Гідроаморти-
п/п			затор
1.	Ціна реалізації, грн.	230,42	271,7
2.	Змінні витрати, грн.	124,72	148,9
3.	Питомий маржинальний дохід, грн.	105,7	112,8
4.	Коефіцієнт маржинального доходу %	45,8	41,5

Прорахувавши всі показники, отримаємо відповідь на питання: з яким падінням об'ємів продажів може змиритися підприємство, продаючи за цінами більш високими, чим у конкурентів, перш ніж доведеться піти по їх слідах?

Далі вже слово за маркетологами. Якщо вони мають підстави вважати, що дії конкурентів приведуть до падіння попиту на продукцію більш ніж показали розрахунки, відображені в таблиці, тоді краще послідувати прикладу конкурентів і теж понизити ціну на 1%, 3% або 5% (залежно від того, наскільки понизили ціну конкуренти). В цьому випадку втрата прибутку буде якнайменшою для ситуації, що знов склалася.

Таблиця 3.6. Беззбиткове зниження продажів при зниженні ціни %

№ п/п	Вид продукції	Відсоток зміни ціни
		1%	3%	5%
1. 2.	Гідровузол Гідроамортизатор	-5,3 -3,1	-16,0 -9,4	-26,7 -15,7

Якщо ж маркетологи вважають, що і після здешевлення родукції конкурентів число продукції, що продається, знизиться менш ніж показали розрахунки, відображені в таблиці 3.6, тоді вигідніше ціни не знижувати. Прибуток при такому варіанті цінової політики знизиться все ж таки менше ніж при пасивному повторенні цінових маневрів конкурентів. Точно в тій же логіці проводиться аналіз і у випадку, якщо конкуренти підвищать ціни на свої товари.

Отримавши певні результати при зниженні цін у конкурентів і певному зниженні прибутку, підприємство все ж таки має прибуток. А що коли підприємство не може і не хоче втрачати ні грн. Прибутку. Як потрібно збільшити виручку, щоб окупити витрати?

Для отримання відповіді на це питання скористаємося наступною формулою:

(3.16)

Скористаємося тими ж даними і проаналізуємо наслідки зниження цін на : 1%, 3% і 5%. Результати розрахунків представлені в таблиці.

Таблиця 3.7 Зростання продажів для досягнення окупності при зниженні цін %

№ п/п	Вид продукції	Відсоток зміни ціни
		1%	3%	5%
1. 2.	Гідровузол Гідроамортизатор	5,6 3,2	19,6 10,6	36,5 18,7

З розрахунків видно наскільки необхідно збільшити виручку, щоб досягти окупності при зниженні цін.

Коли йшлося про пасивне ціноутворення, тобто ціноутворення під впливом конкурентів, тільки такими простими розрахунками не обійтися - вони можуть і повинні служити лише відправною точкою міркувань про комерційну політику підприємства. Але важливо вже те, що ця відправна крапка буде знайдена вірно. Рухаючись від неї можна поступово включати в аналіз все більш широке коло чинників і зіставляти все більше число варіантів.

Таким чином, при збереженні базисних цін на гідроциліндри і амортизатори натуральний об'єм продажів гідроциліндрів можна збільшити на 4%, натуральний об'єм продажів амортизаторів понизити на 10%. Це дозволить отримати максимальну виручку і прибуток від реалізації цієї продукції.

Розрахунки показали, що найвигідніший об'єм виробництва при 7 тис. од. продукції. Потім граничні витрати вже перевершують граничний дохід, що явно несприятливо для підприємства.

Крім того, розраховано, що при 5% - ному підвищенні ціни на гідроциліндр в тому випадку, якщо величина попиту впаде не більше ніж на 11,03%, підприємство буде мати прибуток. Представлені розрахунки дозволяють при співпраці фінансового відділу підприємства з маркетинговим, знайти те оптимальне поєднання об'єму і ціни, при якому прибуток буде максимальним.

3.4 Аналіз вірогідності банкрутства

З самого початку у світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалося двома принципово різними напрямками: британська модель будувалась на тому, що банкрутство є способом повернення боргів кредиторам, яке супроводжується ліквідацією підприємства-банкрута. Згідно американській моделі у банкрутства інша ціль - відтворення платоспроможності підприємства шляхом проведення реорганізаційних заходів. На даний момент у розвинутих країнах з ринковою економікою спостерігається тенденція зближення, поєднання двох цих моделей.