1. Економічна глобалізація - обсяг міжнародної торгівлі, рівень міжнародної ділової активності, торговельні потоки, міжнародні інвестиції, тарифна політика, обмеження і податки на міжнародну торгівлю, і т.д.

2. Соціальна глобалізація - рівень культурної інтеграції, відсоток іноземного населення, міжнародний туризм, міжнародні особисті контакти, обсяг телефонного трафіку, поштових відправлень, транскордонних грошових переказів, інформаційні потоки, і т.д.

3. Політична глобалізація - членство держав у міжнародних організаціях, участь у міжнародних місіях (включаючи місії ООН), ратифікація міжнародних багатосторонніх договорів, кількість посольств та інших іноземних представництв в країні, і т.д.

Індекс рівня глобалізації обчислюється як сума вказаних складових з ваговими коефіцієнтами 36%, 39% і 25%, відповідно. Для всіх країн, охоплених даним дослідженням, складається рейтинг за Індексом глобалізації, який вказує їх місце серед інших досліджуваних держав (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Рейтинг країн світу за Індексом глобалізації (перша 20-ка) [51]

Рейтинг	Країна	Індекс	Рейтинг	Країна	Індекс
1	Бельгія	92.30	11	Кіпр	86.08
2	Ірландія	91.79	12	Великобританія	85.39
3	Нідерланди	91.33	13	Канада	85.38
4	Австрія	89.48	14	Люксембург	85.15
5	Сінгапур	88.89	15	Чехія	84.86
6	Данія	88.12	16	Фінляндія	84.85
7	Швеція	87.63	17	Іспанія	84.21
8	Португалія	87.07	18	Франція	83.86
9	Угорщина	86.85	19	Словаччина	83.49
10	Швейцарія	86.28	20	Норвегія	81.99

Таким чином, можна побачити, що майже вся перша 10-ка країн, які мають найвищий Індекс глобалізації це країни із стабільно але помірно зростаючими економіками, які намагаються входити в глобальне економічне середовище такими темпами, які корелюються із внутрішнім розвитком промислового сектору та сектору споживання. Натомість в цьому рейтингу відсутні такі країни як США, Німеччина, Франція, КНР, що пояснюється надзвичайно потужним розвитком внутрішнього ринку, а тому відсутністю необхідності пошуку шляхів постійного заміщення падіння попиту всередині держави. Що стосується вартісних показників, то слід зазначити, що зростання світової економіки за 2014 рік склав 3,2%. Сумарний ВВП всіх країн склав на кінець 2014 року - 74699 млрд. дол. При цьому вже з початку 1970-х рр. спостерігається тенденція до уповільнення темпів зростання світового ВВП (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Рейтинг країн за рівнем ВВП (млрд. дол. США) [52]

Місце	Країна	Індекс	Місце	Країна	Індекс
	Світ	77,301,958	5	Великобританія	2,945,146
	ЕС	18,495,349	6	Франція	2,846,889
1	США	17,418,925	7	Бразилія	2,353,025
2	КНР	10,380,380	8	Італія	2,147,952
3	Японія	4,616,335	9	Індія	2,049,501
4	Німеччина	3,859,547	10	РФ	1,857,461

Що стосується структури, то у 2014 році частка первинного сектора (сільське господарство) світової економіки у ВВП склала 5,9%, частка вторинного сектора (промисловість) склала 30,5%, частка сфери послуг (в основному фінансових) - 63,6% (рис. 2.1, табл. 2.3.).



Рис. 2.1. Структура ВВП світової економіки у ВВП у 2014 році

Таблиця 2.3. Структура ВВП розвинених економік (млрд. дол. США)

№	Країна	Номінально ВВП	сільське господарство	промисловість	сфера послуг
0	Світ	74699,26	4407,26	22783,27	47508,73
1	США	17418,93	836,63	14267,56	59535,31
2	КНР	10380,38	6797,63	31821,88	36079,74
3	Японія	4616,335	896,39	20542,30	53335,27
4	Німеччина	3859,547	597,59	20990,49	53111,17
5	Великобританія	2945,146	1419,29	13669,96	59610,01
6	Франція	2846,889	522,89	15686,84	58489,52
7	Бразилія	2353,025	4033,76	20467,60	50197,90
9	Італія	2147,952	2913,27	26891,73	44894,25
8	Індія	2049,501	1493,99	18077,22	55128,05
10	РФ	1857,461	12997,67	19272,41	42503,88

Отже, першість у світовій економіці займають Сполучені Штати за показником в номінальному вираженні. Міжнародні аналітики оптимістично оцінюють зростання світової економіки і в 2015 році в порівнянні з поточним роком, але попереджають: Китай, Росія і Бразилія становлять найбільшу загрозу зростанню Світового ВВП; слід також враховувати можливість негативної реакції на початок підвищення відсоткових ставок у Сполучених Штатах. Так, Deutsche Bank змінив свої оцінки за темпами зростання світового ВВП в 2015 році з 3,9% до 3,6% у зв'язку з погіршенням прогнозів для економіки Китаю, Росії та Бразилії. Експерти німецького банку очікують семивідсотковий зростання китайського ВВП в 2015 році, проте передбачають зниження даного показника до 6,7% в 2016 році. Що стосується ВВП Бразилії, темпи зростання економіки на 2015 рік, за прогнозами, складуть 0,7%. Російський ВВП в наступному році скоротиться до 0,9%. Проте становище у світовій економіці дещо покращиться в порівнянні з 2014 роком, за підсумками якого, як очікується, показник зростання складе 3,2% [38]

Важливим аспектом глобалізації є діяльність ТНК, динаміка показників якої надзвичайно наочно демонструє і тенденції і напрямки розвитку глобалізаційних процесів в міжнародній економіці (табл. 2.4, 2.5).

Таблиця 2.4. Динаміка економічних показників 100 найбільших (нефінансових) ТНК

Показник	2005	2010	2015 прогноз
Активи, млрд. дол.	8683	10159,11	11378,2
з них за кордоном	4732	5536,44	6754,457
питома вага закордонних активів в загальному їх обсязі, %	54,3	63,531	67,4
Обсяг продаж, млрд. дол.	6623	7152,84	8726,465
з них за кордоном	3742	4378,14	4728,391
питома вага закордонних активів в загальному їх обсязі, %	56,3	65,871	62,9
Кількість співробітників, тис осіб	15107	18581,61	21183,04
з них за кордоном	8025	9870,75	10217
питома вага співробітників за кордоном в загальній кількості	53,1	62,127	60,4

Таким чином, можна побачити, що протягом майже 10 років зберігається стабільна тенденція до зростання економічної активності ТНК, однак тут слід враховувати і природну інфляцію, і потужну фінансово-економічну кризу 2010-2012 рр. Тому реальні темпи нормального зростання активності ТНК характеризуються як падіннями, так і періодами стрімкого зростання до 10-12% на рік.

Таблиця 2.5. Розподіл 100 найбільших (нефінансових) ТНК за галузями господарювання*

Галузь	Кіл-сть	Загальна частка ТНК галузі в зарубіжних показниках 100 ТНК, %	(ТНК), %
		Активи	Продаж	Зайнятість
Автомобілебудування	11	18,3	18,1	12,6	45
Нафтова і газова промисловість	10	16,2	24,9	5,7	63
комунальні послуги	10	9,8	4,7	7,0	50
Телекомунікації	9	13,2	5,8	5,7	46
Електротехнічна та електронна промисловість	9	12,5	13,3	15,9	50
Металургія та гірнича промисловість	9	4,6	4,1	8,6	65
Торгівля	9	5,2	9,6	15,4	39
Фармацевтична промисловість	8	5,6	4,4	5,1	57
Харчова, текстильна і целюлозно-паперова	8	3,9	5,0	7,4	58
Диверсифікована діяльність	5	4,7	3,5	5,7	66
Хімічна промисловість	3	1,6	1,9	1,4	52
ЗМІ	3	2,0	1,3	1,7	82
Інше	6	2,4	3,4	7,8	50

*Згідно актуальних даних Євростату, ЄЦБ, ГД ЄК ЕКОФІН станом на 24 листопада 2014 р. Узагальнено самостійно автором

Можна побачити, що провідне місце в структурі діяльності ТНК займають корпорації що працюють в таких секторах як: автомобілебудування, нафтова і газова промисловість, електротехнічна та електронна промисловість. Ці сфери економіки вважаються класичними, в той час як протягом останнього часу помітне зростання ділової активності та прибутковості ТНК, що працюють в сфері телекомунікаційних технологій та фармацевтичній промисловості.

2.3 Пріоритетні напрямки та тенденції глобалізаційних процесів у світовій економіці

Процес глобалізації позначив необхідність вирішення не тільки економічних проблем, а й соціальних, таких як боротьба з бідністю, забезпечення продовольчої безпеки, старіння населення, а також питань, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, до числа яких, насамперед, відносяться загальне потепління, забруднення навколишнього середовища, брак водних ресурсів.

Також, регулювання найважливіших процесів міжнародної економіки в умовах глобалізації зосередилося в рамках невеликої кількості міжнародних організацій (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Організація Об'єднаних Націй, Всесвітня торгова організація), що стало очевидним в кінці ХХ століття.

Однією з основних тенденцій глобалізації світового господарства є розвиток процесу регіоналізації, який проявляється в інтеграції, посилення взаємозалежності і взаємодії національних економік.

У сучасній світовій економіці структурно оформилися три провідних регіональних торгово-економічних блоку, фактично розділили держави планети на три найбільші зони переміщення капіталів, послуг і робочої сили:

- Західноєвропейський;

- Північноамериканський;

- Азіатсько-Тихоокеанський.

«Ключовими фігурами» цього економічного трикутника є Європейський союз, США і Японія.

Інтеграційні процеси характерні для багатьох регіонів і країн світу. Головною метою інтеграційних союзів є - розширення ринків за рахунок зняття митних, валютних та інших бар'єрів, використання переваги економіки масштабу. Освіта інтеграційних союзів переслідує і зовнішні політичні цілі, основна з яких - створення сприятливої зовнішньоекономічної середовища для економіки союзу.

Глобалізація економіки також значною мірою пов'язана з феноменом ТНК та операціями, здійснюваними між їх філіями. Цей складний і багатоплановий процес Світовий банк характеризує як «новий регіоналізм»: формування макрорегіональних просторів, збільшення соціально-економічних коаліцій і союзів.

В умовах глобалізації діяльність ТНК вже не зводиться до простої суми торгово-фінансових операцій, відбувається реальна зміна географії промислового виробництва. При цьому в тому чи іншому регіоні використовуються сприятливі умови та інвестиційний клімат. ТНК організовують попит і пропозиція. Через ТНК і пов'язані з ними транснаціональні банки проходять товарні та фінансові потоки, що визначають розвиток світового господарства [10].

Перетворивши світове господарство по суті в транснаціональне виробництво, ТНК багато в чому зумовили його прогрес за різними напрямками: від підвищення технічного рівня, якості продукції та ефективності виробництва до вдосконалення форм менеджменту та управління компаніями. Через дочірні компанії та філії в багатьох країнах світу вони діють за єдиною науково-виробничої та фінансової стратегії, cформованої в їхніх материнських компаніях, володіють величезним науково-виробничим і ринковим потенціалом, що забезпечує динамічний розвиток світової економічної системи.

Поетапний аналіз розвитку ТНК дозволяє виявити наступні тенденції транснаціоналізації світової економіки:

- розвиток надвеликих корпорацій, які стають основними гравцями у світовій економіці (у тому числі за рахунок зростання філіальної мережі ТНК);

- зниження ступеня «прив'язки» ТНК і виробленої ними продукції до материнських країнам за рахунок розвитку світового фондового ринку та використання механізму стратегічного альянсу;

- концентрація капіталу, тому в умовах ринкової економіки вона є чинником виживання в конкурентній боротьбі, забезпечуючи зниження витрат виробництва, можливість найкращого здійснення НДДКР, ефективну рекламу, мінімізацію накладних витрат та інших витрат;

- утворення і зростання ТНК як результат інтернаціоналізації економіки та розвитку світового ринку;

- транснаціоналізація капіталу стає характерною рисою інституціонального розвитку всієї сучасної економіки.

Слід зазначити, що ТНК являють собою досить складне і постійно розвивається явище в системі світогосподарських зв'язків, що вимагає особливої уваги з боку держави та міжнародного контролю, особливо в умовах світової фінансової кризи [20]

Зауважимо також, що великий вплив на подальший розвиток сучасних міжнародних економічних відносин мають такі фактори:

1. Збільшення обсягів і асортименту міжнародного товарообміну.

2. Загострення глобальних проблем (екологічної, сировинної, енергетичної, продовольчої, демографічної й ін.), що активізувало міжнародне співробітництво в сфері науково-дослідних робіт, спільного освоєння надр Землі й Світового океану, охорони навколишнього середовища тощо.

3. Лібералізація зовнішньоекономічної політики майже всіх країн світу, що особливо чітко проявилися за останні 50 років і, що полягає в послабленні заходів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, поліпшенні інвестиційного клімату в багатьох (особливо в розвинутих) країнах, пом'якшенні національної міграційної політики безумовно сприяла розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин у світовому господарстві.

4. Процеси регіональної економічної інтеграції, що охопили усі без винятку континенти, вплив яких на розвиток міжнародних економічних відносин неоднозначний: з одного боку, вони сприяють інтенсивному розвитку усіх форм міжнародних економічних відносин між країнами-членами інтеграційних об'єднань, а з іншого - стримують розвиток міжнародних економічних відносин із третіми країнами.

5. Створення і постійне удосконалювання системи світового і регіонального регулювання міжнародних економічних відносин як відповідь на постійно виникаючі проблеми їхнього розвитку дозволило створити загальну для всіх країн нормативно-правову базу функціонування світогосподарських зв'язків у вигляді Віденської конвенції про договори закупівлі-продажу товарів, Оттавської конвенції про міжнародну фінансову оренду. Керівництво зі складання міжнародних договорів про компенсаційні угоди, про промислове співробітництво тощо.

6. Формування всесвітньої інфраструктури міжнародних економічних відносин, що включає всесвітні мережі транспорту, комунікацій, глобальні інформаційні мережі, що значно прискорює за часом практичну реалізацію світогосподарських зв'язків, породжує нові способи їхнього здійснення (висновок міжнародних товарних угод і трудових контрактів у мережі Інтернет, купівля-продаж товарів і послуг на міжнародних товарних біржах, аукціонах, торгах, майже негайне здійснення міжнародних розрахунків і т. ін.).

7. Політичні фактори: міжнародний тероризм, подолання релігійних конфліктів тощо.

3. Місце України в процесах глобалізації міжнародної економіки

3.1 Проблема вибору вектору глобалізації для України

Аналіз реальних характеристик глобалізаційних процесів підводить до висновку про взаємопов'язаність усіх основних складових глобалізації - глобальної економіки, міжнародної політики, світового інформаційного простору, соціально-економічного й гуманітарного розвитку людства. Унаслідок процесів глобалізації та радикальних змін у міжнародній політичній системі формується новий світоустрій, який визначатиме головні засади міжнародної стабільності загалом і безпеки кожної країни зокрема.

Провідною суперечністю глобалізаційних процесів є суперечності між глобальними потребами світового економічного й політичного розвитку та прагненнями національних держав до збереження власної ідентичності й суверенності. Будь-яка країна, що прагне уникнути маргінального й периферійного стану, має інтенсивно включатися у глобалізаційні та інтеграційні процеси, проте не повинна «розчинитися» у загальному глобалізаційному просторі.

Суперечності економічних і політичних інтересів глобальних корпорацій і держав-націй створює нові лінії напруження у міжнародній системі. Малі й слабкі країни можуть протиставити могутності глобальних корпорацій лише силу їх внутрішньої консолідації і групової регіональної інтеграції. Унаслідок нерівномірності розвитку окремих країн і регіонів дедалі більшого значення набуває формування асиметрії міжнародних відносин як небезпечне явище сучасної світової політичної системи.

Динаміка глобалізації втягує всі держави, ігноруючи їхній суверенітет, типи політичних режимів і рівень політичного розвитку. Нові актори все більше підривають роль держави у сферах безпеки, економіки, комунікацій, нівелюючи її монополію на використання силових засобів. Усе це не може не відбиватися на змісті національного інтересу, основних пріоритетах його реалізації.

Перед серйозними викликами глобалізації Україна має, насамперед, забезпечити внутрішню збалансованість інтересів різних прошарків населення і, усвідомлюючи власні національні інтереси, виступати консолідовано перед зовнішнім світом. В умовах глобалізації Україна, позиціонуючи себе як впливовий суб'єкт міжнародних відносин, має шанс використати її переваги для власного розвитку, тоді як залишаючись об'єктом дії зовнішніх сил, отримає лише її негативні наслідки [2].

Проблему національного розвитку України і визначення її національних інтересів слід розглядати враховуючи реальні перспективи країни в глобалізованій геополітичній структурі світу. Стратегія входження України у світовий простір має спиратися на існуючі ресурсні можливості, її економічний, соціально-політичний та духовно-інтелектуальний потенціал.

Особливістю глобалізаційних загроз і викликів є те, що вони походять зі сфер, що не завжди піддаються контролю з боку держави, а на відміну від загроз геополітичного типу формуються більше позадержавними суб'єктами. Серед основних загроз і викликів глобалізаційного типу можна виокремити конфлікт цінностей, маргіналізацію певних країн і регіонів, розпад політичних утворень і виникнення «держав, що не відбулися», глобалізацію криміналу, тероризму, неконтрольоване розповсюдження зброї масового ураження і звичайних озброєнь, інформаційні технології впливу на безпеку держави, загострення локальних конфліктів, нелегальну міграцію тощо.

Європейська інтеграція є важливою складовою процесу глобалізації сучасного світу й продовженням магістрального шляху модернізації західної цивілізації. Розвиток процесів консолідації Європи вимагає від європейців визначення своїх геополітичних і геоекономічних інтересів на глобальному рівні й практичного формування орієнтованого на Європу геоекономічного простору з відповідним включенням суміжних країн у сферу європейських інтересів. Орієнтуючись на європейську модель розвитку, Україна позиціонує себе як європейську державу, спроможну зробити вагомий внесок у розбудову європейської економічної, політичної та безпекової систем.

Проблему національного розвитку України необхідно розглядати не стільки під кутом зору її історичної долі й національної ідеї, а з урахуванням її реальних перспектив у глобалізованій геополітичній структурі світу. Стратегія посилення позицій України в міжнародні системі має спиратися на існуючі ресурсні можливості, її економічний, соціально-політичний та духовно-інтелектуальний потенціал.

На стратегічний вектор розвитку Української держави в умовах глобалізації впливають вагомі внутрішні чинники, а також зовнішні стимули й тиск з боку світових держав. Включення України у світову економічну й політичну систему, а отже, і в глобалізаційні процеси можливе у трьох основних варіантах - самостійне (в економічному вимірі - самоізоляція і протекціонізм), через євразійську геополітичну модель (повернення під економічний контроль старого центру - Росії) і через європейську інтеграцію (розвиток демократії і ринкової економіки). У цьому контексті європейська інтеграція України має значення як найбільш ефективний засіб її включення у глобалізаційні процеси й систему міжнародної безпеки на максимально сприятливих для її розвитку умовах.

Регіональну політику України в глобалізаційному контексті можна вважати компліментарною до євроінтеграційних прагнень спробою набути переваг у світовому політичному та економічному просторі шляхом створення локальних схем співробітництва, у яких вона займала б лідерські позиції. Але Україна, виходячи на рівень активної регіональної політики, усе ж проводить її недостатньо інтенсивно й послідовно, а коли з боку деяких інших країн виникає потужний супротив її регіональним ініціативам, вона занадто легко піддається зовнішньому тиску і втрачає здобуті позиції. Потенціал регіонального співробітництва на всіх рівнях - від двосторонніх форм взаємодії до багатосторонньої співпраці у рамках міжнародних організацій - за умов його повнішого розкриття надає країні додаткові важелі протидії викликам глобалізації.

Перед серйозними викликами глобалізації країна має забезпечити насамперед внутрішню збалансованість інтересів різних прошарків населення і виступати консолідовано перед зовнішнім світом.

Визначення системи національних інтересів України мусить враховувати як її історичний досвід національного й державного розвитку, так і всі аспекти сучасної геополітичної, історико-культурної, цивілізаційної ситуації, повний спектр питань економічного, політичного, соціального й духовно-інтелектуального життя. З урахуванням цього Україна має виробити власну модель орієнтації у світовому просторі, власний погляд на події, які відбуваються у світі, на близьке й далеке оточення, з яким вона взаємодіє як самостійний суб'єкт міжнародних відносин. В умовах глобалізації Україна має шанс використати її переваги для власного розвитку, тоді як залишаючись об'єктом дії зовнішніх сил, вона отримає переважно негативні її наслідки [25].

3.2 Сучасні потреби та подальші тенденції глобалізаційних процесів для України

Варіанти еволюції національної економіки в умовах глобалізації:

- рух до лідерів;

- поповнення геоекономічної периферії;

- підтримка існуючого статус-кво та рівновіддаленість від головних полюсів сили в умовах формування поліполярної глобальної системи.

Розвиток національної економіки в умовах глобальної економіки може реалізовуватися або в межах регіональних інтеграційних об'єднань або акоординаційно, самотужки, спираючись лише на власні можливості та досягаючи власних цілей.

Позиціювання національної економіки на світових ринках і в глобальному виробничому процесі безпосередньо визначається її поточною та перспективною конкурентоспроможністю. Конкурентоспроможність національної економіки визначається на рівні окремих фірм, що виробляють товари і послуги, й представляють національну економіку на світових ринках, та регіональному рівні галузевих і міжгалузевих кластерів, у межах яких ці фірми функціонують.

Підвищення конкурентоспроможності національної економіки як основної рушійної сили світового економічного розвитку є однією з ключових умов виходу з рецесії країн, які зазнали значних втрат внаслідок світової фінансово-економічної кризи. Дослідження, що проводяться у цій сфері Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) охоплюють широке коло питань: виявлення та аналіз чинників найбільшого впливу на конкурентоспроможність, проведення порівняльного аналізу відповідних показників по більшості країн світу, розробка рекомендацій щодо механізмів покращення конкурентоспроможності окремих країн і регіонів.

Рейтинг конкурентоспроможності Global Competitiveness Report побудований на основі Індексу глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index - GCI), який був розроблений професором К. Сала-і-Мартіном для ВЕФ і вперше представлений на ньому у січні 2005 р.

Для аналізу конкурентоспроможності національних економік використовуються статистичні дані, що враховують стадію економічного розвитку країни - базового розвитку (1), керованої ефективності (2), інноваційного розвитку (3) або перехідний етап (від 1 до 2 та від 2 до 3) (табл. 3.1). На конкурентоспроможність певної групи країн визначальний вплив має відповідна група факторів, для якої розраховується свій субіндекс. Зокрема, за класифікацією ВЕФ, Україна відноситься до країн перехідного типу від 1 до 2 етапу разом з Вірменією, Азербайджаном, Грузією, Єгиптом, Венесуелою та ін. Росію віднесено до групи країн керованої ефективності (2), як і Китай, Аргентину, Бразилію, Південну Африку та ін.

Таблиця 3.1. Рейтинг України за Індексом глобальної конкурентоспроможності в 2009-2011 рр.

В 2010-2011 рр. Україна з індексом 3,9 значно втратила у рейтингу глобальної конкурентоспроможності ВЕФ, посівши серед 139 країн світу 89-е місце перед Гондурасом (рис. 21.4) та демонструючи значне відставання від середньосвітового індексу (4,18). В 2009-2010 рр. Україна посідала 82 місце з індексом 4,0 серед 133 країн світу.

Незважаючи на значні видатки, до яких вдавалися уряди для стимулювання попиту, протидіючи рецесії, темпи економічного зростання в розвинутих країнах залишаються загальмованими, спостерігається високий рівень безробіття в сполученні зі слабким внутрішнім попитом. Одночасно країни, що розвиваються, демонструють досить потужне економічне зростання (особливо Індія, Бразилія, Китай).

Саме вони виступають в сучасному світі в ролі «головного двигуна глобальної економіки». Це стає ще одним аргументом на користь нагальної необхідності в умовах глобалізації значного посилення ролі держави в забезпеченні передумов довгострокового економічного зростання, підтримці соціальної стабільності й підвищенні конкурентоспроможності національної економіки. Держава має створювати сприятливі умови для формування, функціонування і розвитку нових високоефективних виробничих інтегрованих сітьових структур [12].

Необхідність державного втручання визначається, зокрема, наступними факторами:

- в умовах стрімкого НТП ринкові форми самотужки неспроможні адекватно реагувати на стратегічні суспільні потреби та забез-печувати швидкі цілеспрямовані зрушення в економічній структурі;

- глобалізація людського співіснування підвищила взаємозалежність окремих країн від зовнішнього світу на тлі зростання «прозорості» кордонів, що сприяє отриманню виграшів провідними країнами та дискримінує країни, що розвиваються.

Коригування структури недостатньо розвинутої національної економіки лише ринком, без державного втручання призведе до:

- загального структурного спрощення;

- занепаду високотехнологічних галузей;

- посилення сировинної спрямованості промислового виробництва;

- набуття країною ролі споживача кінцевої продукції;

- перетворення в постачальника дешевої сировини і робочої сили;

- спеціалізації на використанні екологічно брудних технологій і виробництв.

Пріоритети євроінтеграційної стратегії України - дотримання стратегічного балансу між західноєвропейським вектором (Європейський Союз) та іншими важливими векторами зовнішньоекономічного розвитку (США-ЄС-Російська Федерація, а в майбутньому Китай, Японія).

Проблеми, що перешкоджають набуттю Україною повноправного членства в ЄС: 1) цивілізаційні (українське та західноєвропейське суспільства перебувають на різних стадіях циклів цивілізаційного розвитку); 2) трансформаційні (відсутність корекції в стратегії розвитку ЄС у напрямі орієнтації на загальноєвропейську, а не західноєвропейську модель відносин між країнами); 3) моделювання (стратегія розвитку відносин України з ЄС має враховувати модель майбутнього, а не нинішнього ЄС).

Вплив світової економічної кризи 2007-2010 рр. на цілі і пріоритети стратегії економічного розвитку України проявився в пошуку перехідних цільових орієнтирів (скажімо, набуття асоційованого членства в ЄС на прикладі Норвегії). Проблеми засобів досягнення стратегічних цілей пов'язані з дотриманням умов культурно-етнічної, економічної «сумісності»:

- близькість рівнів розвитку та інтернаціоналізації економіки країн-партнерів;

- наявність високорозвинутих економічних зв'язків між суб'єктами економічної діяльності країн, що інтегруються.

Перешкоди засобів досягнення євроінтеграційних цілей:

Україна значно відстає від середнього рівня ЄС за показниками ВВП на душу населення, рівня експорту на душу населення, прямих іноземних інвестицій на душу населення;

- нездатність багатьох українських підприємств витримати конкурентний тиск єдиного європейського економічного простору;

- значне розходження за рівнем соціальних стандартів між Україною та ЄС (наприклад, рівень розвитку людського потенціалу);

- недостатній потенціал виходу України на західноєвропейські ринки високотехнологічних виробів та входження у відповідні системи міжнародної кооперації, що сформовані або формуються в ЄС;

- недостатня сумісність України з ЄС за інституціональними ознаками, особливо в таких сферах, як: судова система, суспільна інформованість, статистика, соціальний захист, регіональне співробітництво, охорона довкілля, охорона здоров'я, правосуддя, державні закупівлі тощо.

Проблеми способів поєднання засобів досягнення стратегічних цілей пов'язані з формуванням еволюційного, поступового характеру входження України до ЄС. Світова економічна криза 2007-2010 рр. актуалізувала проблеми підвищення внутрішнього попиту та розширення місткості внутрішнього ринку.

Перспективи включення України в економічний простір Європейського Союзу залежать від: завершення процесу закріплення базових ринкових перетворень в Україні і становлення розвинутих ринкових інституцій; відмови від структурної політики підтримки розвитку застарілих базових галузей економіки; істотного розвитку механізмів комерціалізації існуючого в Україні інтелектуального потенціалу.

Основи прискорення євроінтеграції: економічні (розвиток галузей: аерокосмічної, виробництва нових матеріалів, фармацевтичної, електронної, електротехнічної); політичні (пріоритетність науково-технічної, інноваційної, освітньої та інформаційної політики держави); фінансові (механізм цільового фінансування адаптації України до міжнародних стандартів має охоплювати усі рівні бюджетного процесу, позабюджетні фонди, а також залучення коштів вітчизняних підприємств).

Висновки

За результатами проведеного дослідження можна зробити низку висновків.

1. Визначено сутність та зміст міжнародної глобалізації як економічного явища. Глобалізація є безпосереднім наслідком процесів інтернаціоналізації, які охоплюють усі сфери буття людини та суспільства (економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку) й закладають її матеріальну, інституційну та політичну основу. Інтернаціоналізація міжнародної економіки здобула якісно нових ознак і піднялася на більш високу ступінь розвитку, змістом якої є формування та подальший розвиток єдиної цілісної системи світового суспільного виробництва на базі нових інформаційно-комп'ютерних технологій.

2. Розкрито етапи та форми міжнародної глобалізації. Так, процес глобалізації світової економіки можна розбити на три етапи: І. 1944-1976 рр. Перший етап ознаменувався формуванням нової світової валютної системи (Бреттон-Вудської) і створенням наднаціональної організації, наділеної правом стежити за функціонуванням світової валютної системи - МВФ; ІІ. 1976-1991 рр. На зміну Бреттон-Вудської прийшла Ямайська валютна система, вперше вводиться в обіг термін «глобалізація» (1983 р), перестає існувати біполярний світ; ІІІ. З 1991 р - по теперішній час. В світі залишається одна «наддержава» - США, зміцнюють свої позиції ТНК і ТНБ, стрімко збільшується міжнародний рух капіталу, на поверхню спливають екологічні проблеми та проблеми глобальної злочинності, зростають антиглобалістські настрої в усьому світі.

Головними формами глобалізації світової економіки є: інтенсифікація міжнародної торгівлі товарами та послугами; глобалізація фінансово-кредитної сфери; домінування в усіх формах міжнародних економічних відносин ТНК та транснаціональних альянсів; регіоналізація світової економіки; глобальний інвестиційний бум, а саме різке зростання вивозу прямих закордонних інвестицій; інтенсифікація міжнародної міграції робочої сили.

3. Проведено аналіз наслідків глобалізаційних процесів. Як позитивні наслідки (переваги) глобалізаційних процесів можна назвати: поглиблення спеціалізації і міжнародного поділу праці; економія на масштабах виробництва; вільна торгівля на взаємовигідній основі; підсилення конкуренції, стимулювання розвитку нових технологій; підвищення продуктивності праці; можливість мобілізувати значний об'єм фінансових ресурсів. Серед основних загроз глобалізаційних процесів можна назвати: нерівномірний розподіл переваг глобалізації світової економіки; деіндустріалізація національних економік розвинених країн; збільшення розриву в рівнях заробітної плати кваліфікованих і менш кваліфікованих працівників; перенесення фірмами країн з високою вартістю робочої сили частини своїх виробничих потужностей в країни з низькою оплатою праці; гіпер мобільність робочої сили.

4. Виокремлено основні рівні глобалізації, а також виділено основні форми за якими відбувається глобалізація світової економіки: глобалізація товарних ринків; глобальний ринок капіталів і його сегменти; глобалізація ринку робочої сили.

5. Проведено наліз сучасного стаун глобалізації світової економіки. Так, що стосується вартісних показників, то слід зазначити, що зростання світової економіки за 2014 рік склав 3,2%. Сумарний ВВП всіх країн склав на кінець 2014 року - 74699 млрд. дол. Що стосується структури, то у 2014 році частка первинного сектора (сільське господарство) світової економіки у ВВП склала 5,9%, частка вторинного сектора (промисловість) склала 30,5%, частка сфери послуг (в основному фінансових) - 63,6%. Важливим аспектом глобалізації є діяльність ТНК, динаміка показників якої надзвичайно наочно демонструє і тенденції і напрямки розвитку глобалізаційних процесів в міжнародній економіці. Визначено, що провідне місце в структурі діяльності ТНК займають корпорації що працюють в таких секторах як: автомобілебудування, нафтова і газова промисловість, електротехнічна та електронна промисловість. Ці сфери економіки вважаються класичними, в той час як протягом останнього часу помітне зростання ділової активності та прибутковості ТНК, що працюють в сфері телекомунікаційних технологій та фармацевтичній промисловості.

6. Визначено пріоритетні напрямки та тенденції глобалізаційних процесів у світовій економіці. Так, однією з основних тенденцій глобалізації світового господарства є розвиток процесу регіоналізації, який проявляється в інтеграції, посилення взаємозалежності і взаємодії національних економік. У сучасній світовій економіці структурно оформилися три провідних регіональних торгово-економічних блоку, фактично розділили держави планети на три найбільші зони переміщення капіталів, послуг і робочої сили: Західноєвропейський; Північноамериканський; Азіатсько-Тихоокеанський. Крім того, аналіз розвитку ТНК дозволяє виявити також і тенденції транснаціоналізації світової економіки.

7. Розкрито проблему вибору глобалізаційного вектору України. На стратегічний вектор розвитку Української держави в умовах глобалізації впливають вагомі внутрішні чинники, а також зовнішні стимули й тиск з боку світових держав. Включення України у світову економічну й політичну систему, а отже, і в глобалізаційні процеси можливе у трьох основних варіантах - самостійне (в економічному вимірі - самоізоляція і протекціонізм), через євразійську геополітичну модель (повернення під економічний контроль старого центру - Росії) і через європейську інтеграцію (розвиток демократії і ринкової економіки). У цьому контексті європейська інтеграція України має значення як найбільш ефективний засіб її включення у глобалізаційні процеси й систему міжнародної безпеки на максимально сприятливих для її розвитку умовах.

8. Проведено аналіз сучасних потреби та подальших тенденції глобалізаційних процесів для України. Так, пріоритетом залишається євроінтеграційна стратегія України, яка розкривається в дотриманні стратегічного балансу між західноєвропейським вектором (Європейський Союз) та іншими важливими векторами зовнішньоекономічного розвитку (США-ЄС-Російська Федерація, а в майбутньому Китай, Японія). Проблеми, що перешкоджають набуттю Україною повноправного членства в ЄС: 1) цивілізаційні (українське та західноєвропейське суспільства перебувають на різних стадіях циклів цивілізаційного розвитку); 2) трансформаційні (відсутність корекції в стратегії розвитку ЄС у напрямі орієнтації на загальноєвропейську, а не західноєвропейську модель відносин між країнами); 3) моделювання (стратегія розвитку відносин України з ЄС має враховувати модель майбутнього, а не нинішнього ЄС).

Список використаних джерел

1. Бей О. Підручник міжнародної політичної економії. Книга І. Теорія. - Мюнхен: Український вільний університет, 1994. - 245 с.

2. Білоцерківець В.В., Завгородня О.О., Лебедєва В.К. та ін. Міжнародна економіка. Підручник./ За ред. А.О. Задої, В.М. Тарасевича - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 416 с

3. Бузгалин А. Постиндустриальный мир и процессы глобализации // Мировая экономика и международные отношения. - 2000. - №3.

4. Бураківський І., Немиря Г., Павлюк О. Україні і європейська інтеграція // Політика і час. - 2000. - №3-4. - с. 5-14

5. Вебер, А.Б. Глобализация: взгляд в будущее / А.Б. Вебер // Материалы постоянно действующего междисциплинарного семинара Клуба ученых «Глобальный мир». Вып. 7 (19). М.: Новый век, 2001. С. 4-32.

6. Глобализация мирового хозяйства и национальные интересы России / под ред. В.П. Колесова. - М.: Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 2002. - с. 114

7. Глобализация мировой экономики: понятие и основные этапы / Л. А Юнусов // Проблемы современной экономики. - №4 (28). - 2008

8. Глобальна економіка: конспект лекцій для студентів V курсу денної форми навчання спеціальності «Міжнародна економіка». /Відп. за випуск О.В. Воронова. - Одеса: ОНЕУ, ротапринт, 2012 р. - 84 с

9. Горбач Л.М., Плотніков О.В. Міжнародні економічні відносини: підручник. - К.: Кондор, 2005. - 266 с.

10. Гришняева Ю.Д. Глобализация как основная тенденция развития мировой экономики. Стратегии включения стран в систему мирохозяйственных связей в условиях глобализации. // Современные научные исследования и инновации. 2011. №3 [Электронный ресурс].: http://web.snauka.ru/issues/2011/07/1252

11. Гронтковська Г.Е. Ряба О.І., Венцурик А.М., Красновська О.І. Міжнародна економіка: Навч. посіб. / За ред. Г.Е. Гронтковської К.: Центр учбової літератури, 2014. - 382 с

12. Губський Б. Європейський вектор інтеграційної політики України // Економіка України. - 2003. - №5 (498). - с. 19-27

13. Гусинська Н. Міжнародна економічна інтеграція як глобальна передумова світового економічного розвитку // Регіональна економіка. - 2000. - №4, - с. 185-191

14. Делягин, М.Г. Мировой кризис: общая теория глобализации: курс лекций / М.Г. Делягин. М.: ИНФРА-М, 2003, c. 51

15. Економіка Європейського Союзу та порівняльний аналіз соціально-економічних систем країн Європи: Підручник / Батченко Л.В., Дмитриченко Л.І., Ткаченко О.Г., Кулик Є.І. - Донецьк: ДонДУУ, 2012. - 315 с

16. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.М. Тарасевича. - К.: Знання, 2012. - 206 с

17. Клинова, М. «Возвращение» государства: «скорая помощь» в кризисе или устойчивая тенденция? / М. Клинова // Мировая экономика и междунар. отношения. 2010. №5. С. 18-31.

18. Кондратьев, В. Корпоративный сектор и государство в стратегии глобальной конкурентоспособности / В. Кондратьев // Мировая экономика и междунар. отношения. 2010. №3. С. 21-31.

19. Кочетов, Э.Г. Глобалистика. Теория, методология, практика: учеб. для вузов / Э.Г. Кочетов. М.: НОРМА, 2002., c. 26-28

20. Крейдич Т.В. Тенденции транснационализации мировой экономики в условиях глобализации / Т.В. Крейдич // Вестник МГТУ. - №1. - 2010. - С. 209-214

21. Кузнецов В. Актуальные вопросы глобализации // Мировая экономика и международные отношения. - 1999. - №5. - С. 51

22. Мариніна С.В. Особливості розвитку інтеграційних угруповань в азійсько-тихоокеанському регіоні/С.В. Мариніна // Економічний часопис-XXI. - №1-2 (2). - 2013

23. Международные экономические отношения / Под ред. В. Рыбалкина. - М.: ЗАО «Бизнес-школа», 1998. - 230 с.

24. Мировая экономика и международные экономические отношения / Под общ. ред. Хасбулатова Р.И. - М.: Гардарики, 2006. - 671 с.

25. Міжнародне безпекове середовище: виклики і загрози національній безпеці України. - К.: НІСД, 2013. - С. 60-64

26. Міжнародна економіка [текст]: навч. посіб. / За ред. Г.Е. Гронтковської. - К.: «Центр учбової літератури», 2010. - 384 с

27. Міжнародна економіка: Навч. посібник. / Ю.Г. Козак, Н.С. Логвинова, В.В. Ковалевський та ін. - К.: ЦУЛ, 2008. - 1118с

28. Міжнародна економіка: Підручник / А.П. Рум'янцев, Г.Н Климко, В.В. Рокоча та ін.; За ред. А.П. Рум'янцева. - К.: Знання-Прес, 2003. - 447 с.

29. Міжнародні відносини та світова політика / за ред. В.А. Манжоли. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2010. - 863 с.

30. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студентів економічних вузів і факультетів / А.С. Філіпенко, С.Я. Боринець, В.А. Вергун та ін. - К.: Либідь, 1992. - 255 с.

31. Мокій А.І. Зовнішньоекономічна інтеграція регіонально-галузевих комплексів як напрям системної трансформації системної економіки: Дис… докт. економ. наук: 08.05.01 / Київський національний Університет ім. Т. Шевченка. - К., 2000. - 339 арк.

32. Молчанова Е.Ю. Економічна регіоналізація в Північній Америці // Вчені записки / Ін-т економіки та права «КРОК»; відп. ред. І.Ф. Радіонова. - К., 1997 - Вип. 8. - 2003. - с. 164

33. Нечай А. Глобализация мировой экономики и роль государства / А. Нечай // Журнал международного права и международных отношений - 2010 - №4

34. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003. - 948 с

35. Одягайло Б.М. Міжнародна економіка: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2006. - С. 359 - 367

36. Осадчая, И.М. Глобализация и государство: новое в регулировании экономики развитых стран / И.М. Осадчая // Мировая экономика и междунар. отношения. 20081. С. 3-15

37. Рогач О. І., Дзюба П.В. Міжнародний інвестиційний менеджмент: підручник. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2011. - 495 с.

38. Рост мировой экономики составит 2,5% по итогам 2014 года - Fitch / Международная єкономика. - 2015. - №1. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://delo.ua/world/rost-mirovoj-ekonomiki-sostavit-25-po-itogam-2014-goda-fitch-285289/

39. Рубцова М.Ю., Сльозко О.О. Макроекономічна політика у відкритій економіці: Навч. посіб. - К.: Освіта України, 2010. - 568 с.

40. Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008. - 622 с.

41. Світова економіка: навчальний посібник. Ч. 1 / Рогач О.І., Намонюк В.Є., Анісімова О.Ю. - К.: ІМВ, 2012. - 186 с.

42. Світова економіка: навчальний посібник. Ч. 2 / Рогач О.І., Намонюк В.Є., Анісімова О.Ю. - К.: ІМВ, 2012. - 171 с.

43. Сорос, Дж. Кризис мирового капитализма. Открытое общество в опасности / Дж. Сорос; пер. с англ. С.К. Умрихиной, М.З. Штернгарца. М.: Инфра-М, 2009., c. 124

44. Фолішин С.В., Румянцев А.П., Циганов С.А. та ін. Міжнародна економіка / За ред. С.В. Фолішина. - Львів: Новий світ, 2011. - 446 с.

45. Чугаєв О.А. Валютна інтеграція в Європейському Союзі. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2010. - 192 с.

46. Шишков Ю. Европейский дом глазами федералиста // МэиМО. - 2001. - №12. - с. 63-71

47. Шишков Ю.В. Европа и процессы глобализации экономики // Современная Европа. - 2014. - №1. - с. 32-41

48. Шуканов П.В. Влияние этнополитического фактора на процессы глобализации и регионализации // Регіональні перспективи. Березень 2000 р. №1 (8), с. - 59-64

49. Янченюк Е. Глобализация мировой экономики: объективные тенденции и субъективные факторы / Е. Янченюк // журнал международного права и международных отношений 2014 - №3

50. Beyond EU Enlargement. Volume 1. The Agenda of Direct Neighborhood for Eastern Europe. - Gutersloh: Bertelsmann Foundation Publishers, 2011. - 281 p.

51. The 2013 Index of Globalization. - KOF Swiss Economic Institute [Електронний ресурс] - Режим доступу: globalization.kof.ethz.ch/

52. List by the International Monetary Fund [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://data.worldbank.org/indicator/ NY.GDP.MKTP.CD/countries/EU? display=graph

53. O'Brien R. Global Financial Integration. The End of Ceography. - L., 2012. - P. 5

54. Rajapatirana S. Trade Politics in Latin America and the Caribbean: priorities, progress and prospects. - S.F.: Center for economic growth, 1997. - p. 64.

55. The World Factbook [Electronic resource] // Central Intelligence Agency. Mode of access: https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/fields/2012.html

56. World Investment Report 2012 / UNCTAD / United Nations, New York and Geneva, 2012.

57. Young Young L. ASEAN Matters. Reflecting on the Association of Southeast Asian nations / Lee Young Young. - Singapore: World Scientific Publishing Co. Ptc. Ltd., 2011. - 372 p.

Размещено на Allbest.ru