Економіка виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття, предмет та об'єкт вивчення курсу «Економіка виробництва».Джерела вивчення і завдання економіки, її значення для підготовкиспеціалістів

прибуток виробничий витрати оборотний персонал

Економіка -- економічні відносини між людьми у процесі їх господарської діяльності, закони такої діяльності та еволюції економічних систем у межах світового господарства або окремих країн та регіонів.

Завдання курсу:

- вивчення економічних законів, що регулюють розподільчі відносини в ринковій економіці;

- оволодіння методами вивчення витрат робочого часу, нормування праці;

- з'ясування механізму зростання продуктивності й ефективності праці;

- дослідження механізму соціального партнерства;

- надання студентам ґрунтових знань з питань оплати праці й регулювання заробітної плати;

- вивчення механізму функціонування системи соціально-трудових відносин;

- з'ясування механізму регулювання ринку праці та дослідження процесу відтворення робочої сили;

- з'ясування місця і ролі Міжнародної організації праці у врегулюванні соціально-трудових відносин;

- навчити студентів використовувати здобуті знання в конкретних процесах управління соціально-трудовими відносинами, організації праці та забезпечення її високої ефективності на всіх рівнях;

- підвищити на цій основі адаптованість студентів до ринку праці, допомогти їм ефективно включитися в систему нових соціально-трудових відносин.

Об'єкт вивчення дисципліни “ Економіка виробництва ” система соціально-економічних, організаційно-правових відносин між людьми з приводу відтворення й ефективного використання людських продуктивних сил в процесі праці.

Предмет вивчення дисципліни “ Економіка виробництва ” сукупність теоретичних і практичних проблем формування людського потенціалу, забезпечення ефективного використання його у сфері праці як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях з метою забезпечення високої якості життя населення та високої ефективності економічної діяльності.

Основні шляхи зниження витрат виробництва

В сучасних ринкових умовах з поширеними кризовими явищами актуальною проблемою є задача прийняття рішень з підвищення рівня прибутковості підприємствами - суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. І тут, крім чинників збільшення обсягів виробництва продукції, просування її на незаповнені ринки висувається проблема зниження витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції.

До основних джерел зниження витрат виробництва і реалізації продукції підприємства - суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності можна віднести:

- зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції;

- зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції ;

- зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції ;

- скорочення адміністративних витрат та накладних витрат при експорті та імпорті товарів;

- ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

На економію ресурсів значно впливає кількість техніко-економічних чинників. Найбільший вплив мають такі групи внутрішньовиробничих чинників:

- підвищення технічного рівня виробництва;

- удосконалювання організації виробництва і праці;

- зміна обсягу виробництва.

Всі вони призводять до зниження витрат сировини, матеріалів, заробітної плати.

Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхнього використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження, повторного використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій.

Підприємство, його сутність і основні риси. Фактори розвитку виробництва

Домінуюче місце серед суб'єктів підприємництва належить такому суб'єктові, як підприємство.

Згідно ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами[3].

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Взаємозв'язок і розвиток факторів виробництва

Виробництво не можна уявляти як механічне поєднання його основних елементів: робочої сили, землі і засобів виробництва. Вони утворюють складну систему в її взаємозв'язку. А всяка цілісна система якісно відрізняється від простої суми її елементів. З розвитком суспільства вдосконалюються і фактори виробництва, збільшується їх кількість. Так, осягаючи всі раніше невідомі властивості речей, люди оволодівають таємницями виготовлення нових видів продукції, застосовують нові технології, використовують якісно нові матеріали. Це у свою чергу ставить нові вимоги і до робочої сили, кваліфікації працівників.

Прогрес виробництва пов'язаний з формуванням нових факторів виробництва, які змінюють як стан виробництва, так і характер взаємодії його факторів. Усезростаюче значення має енергія. Спочатку нею була рухова сила людини (або тварин, що використовуються у виробництві). Зараз становище значно змінилось. Успішна взаємодія факторів виробництва тепер неможлива без оволодіння могутніми джерелами енергії.

Прибуток, як міра ефективності роботи підприємства

Прибумток -- це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. (англ. Profit) -- чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку виріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії.

Прибуток -- частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкту. Економічний зміст продукту Г -- Т -- Г'

Прибуток -- одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 % прибутку.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:

-- прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним потивом підприємницької діяльності

-- прагнення отримати прибуток сприяє ефектевному розподілу та використанню ресурсів, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей.

-- прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають.

Прибуток на капітал -- найважливіша категорія ринкової економіки, складна багатогранні за своєю сутністю та конкретними формами вияву.

Прибуток від операційної ійні витрати -- оренда.

Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут -- оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування. Інші операційні витрати -- собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.

Актуальні проблеми в сучасній економіці. Суспільне виробництво

Провідні вчені України відзначають, що серед позитивних економічних зрушень в українській економіці, важливих з точки зору її ринкових перспектив, слід вважати:

формування ефективного, конкурентноспроможного недержавного сектора економіки і прошарку приватних підприємців;

зародження національних ринків товарів, праці та капіталу з переваж-но ринковим ціноутворенням, здатних задовольняти платоспроможний попит;

становлення національної фінансово-банківської системи в цілому і регульованого валютного ринку;

диверсифікацію та лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків, появу нових каналів торговельного та інвестиційного співробітництва.

Однак у цілому серед основних тенденцій соціально-економічного розвитку України превалюють негативні явища і тенденції:

не відбулася модернізація структури державного управління відповідно до об'єктивних законів розвитку ринкової економіки (зокрема, в процесі приватизації так і не створено інститут ефективних власників; не створено дієздатну систему ринкових інститутів);

втрачено високотехнологічні виробництва, лідерство в багатьох нап-рямах фундаментальних досліджень; критичного рівня досяг “відплив умів”;

склалися диспропорції між реальним і фінансовим секторами економіки, а також у середині кожного з них;

швидкими темпами зростають внутрішній та зовнішній державні борги з сумнівними перспективами не тільки їх погашення, але й обслуговування;

криза внутрішнього інвестування набула рис системної; разом з тим, зовнішні кредити міжнародних фінансових організацій, вкрай потрібні для економіки перехідного типу, займають мізерну питому вагу у загальних обсягах реальних інвестицій і майже не впливають на активну структурну перебудову національної економіки, стримуючи ініціативу в пошуку альтернативних (насамперед, власних) джерел фінансування суспільних потреб;

відбулося катастрофічне падіння матеріального добробуту населення;

небаченого рівня сягнула “тінізація” економіки.

Негативні тенденції соціально-економічного розвитку України в 1991-1999 рр. стали наслідком не ринкових реформ, а відсутності виваженої стратегії економічних перетворень, не завжди послідовної економічної політики. Сучасний стан економіки і фінансової сфери України характеризується суперечливими тенденціями, що породжуються як об'єктивними факторами, так і помилками та прорахунками в економічній політиці. Інакше кажучи, головні втрати в економічній сфері України були зумовлені причинами переважно суб'єктивного характеру, через що вона продовжує залишатися у перманентному перехідному стані.

Суспільне виробництво -- сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер:

матеріальне;

нематеріальне.

Матеріальне виробництво включає в себе галузі, які займаються виробництвом матеріальних благ і наданням матеріальних послуг (промисловість, сільське господарство, зв'язок, транспорт, побутове обслуговування тощо).

До нематеріального виробництва відносяться галузі, які займаються виробництвом духовних цінностей і наданням нематеріальних послуг (роздрібна торгівля, освіта, охорона здоров'я, мистецтво, культура і т. д.)

Інформація в системі управління підприємством. Формування інформаційної системи

Найбільш суттєвим за визначенням науковців є внесок інформації у створення конкурентної переваги підприємств. Основним засобом підвищення конкурентоспроможності сучасних компаній стає широке застосування комп'ютерів та інформаційних систем, яке, за Міланом Желени[4], забезпечує підприємству сім основних переваг:

1) покращення і розширення обслуговування клієнтів;

2) підвищення рівня ефективності завдяки економії часу офісних працівників;

3) збільшення можливості навантаження та пропускної здатності;

4) підвищення точності інформації, і, як наслідок, рост престижу фірми і скорочення збитків, обумовлених помилками;

5) забезпечення необхідною інформацією у визначений час конкретних осіб завдяки можливості організації запиту та наявності інтерактивного режиму;

6) отримання керівництвом важливої інформації для планування, управління і прийняття рішень;

7) збільшення прибутку бізнесу.

Результативність діяльності сучасних економічних суб'єктів залежить від їх здатності генерувати, оброблювати і ефективно використовувати інформацію, процес управління якою визначається як отримання своєчасної, точної і необхідної інформації і передача її працівникам всіх рівнів. Останнім часом процес управління інформацією став складнішим для підприємства і вимагає від менеджерів все більше часу і застосування спеціальних навичок методологічного і технічного характеру. Найважливішою серед них вважається здатність управляти інформацією так, щоб отримувати від неї користь і мінімізувати збитки.

Основні типові задачі, які повинні виконувати інформаційні системи

Будь-яка організація повинна якнайкраще використовувати сприятливі можливості для свого ефективного функціонування, а також швидко реагувати на несподівані зміни ситуації. Цьому повинна сприяти, інформаційна система, яка дозволяє забезпечити динамічну координацію дій за рахунок сучасних засобів зв'язку, програмних засобів та комп'ютерної техніки. В ринкових умовах господарювання вона повинна спрямовуватись на ефективне оперативне розв'язання таких завдань:

розробку нового автоматизованого рівня обліку затрат, що починається з аналізу джерел цих затрат і можливості управління ними (наприклад, контроль і управління боргами, проникнення в усі види затрат в організації та їх аналіз);

впровадження сучасних складних інтегрованих інформаційних систем для заміни існуючого інформаційного забезпечення, якщо воно представляє собою окремі, ізольовані острівці інформації та швидко стає застарілим і перестає задовольняти потреби ефективного управління;

зосередження уваги на споживачах, як з точки зору реалізації товарів та послуг, так і з точки зору обслуговування;

забезпечення ефективності, гнучкості, можливостей адаптації до змін в діяльності організації;

використання таких систем прикладного програмного забезпечення, яке при постійному розвитку дозволяє організації гнучко адаптуватися до змін ринкової ситуації;

можливість інтегрованого відображення всієї діяльності в динаміці;

висувати і перевіряти гіпотези і наслідки рішень, що приймаються, з допомогою модельних досліджень.

Основи регулювання діяльності підприємства

Будь-яка держава виконує функцію регулювання економіки, тобто втручається у процеси формування стратегії і тактики розвитку як народного господарства загалом, так і окремих підприємств. Мета державного регулювання економіки -- досягти найефективнішого економічного, соціального, наукового й культурного розвитку країни. Таке регулювання може здійснюватись як економічними, так і адміністративними методами. Держава завжди повинна дотримуватися певного правила: так впливати на підприємницьку діяльність та економіку країни, щоб не зруйнувати ринкові основи господарювання і не допустити кризових явищ.

Основні принципи державного регулювання:

мінімальне втручання державних органів в економічні процеси;

вплив владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлених державою економічних регуляторів і нормативів.

Основні функції держави:

забезпечення сприятливої правової бази та суспільної атмосфери (правову основу регулювання становлять законодавчі та нормативні акти, що визначають порядок формування і функціонування елементів ринкової економіки);

визначення глобальної стратегії розвитку країни (стратегічні напрями розвитку економіки повинні визначатись у процесі макро-економічного планування, яке є центральною ланкою державного регулювання);

узгодження і стимулювання пріоритетних напрямів інноваційних процесів та інвестиційної діяльності (економічний розвиток кожної країни є результатом її науково-технічного прогресу);

перерозподіл ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення (з метою сприяння збалансованому і стабільному розвитку народного господарства та нормальному життєзабезпеченню всіх верств суспільства і сфер його діяльності: мінімальний розмір заробітної плати, пенсії, допомога багатодітним сім'ям, непрацюючим тощо);

регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища (гарантування екологічної безпеки, охорона та ефективне використання довкілля на основі різноманіття форм власності й прав користування природними ресурсами; створення умов для спілкування людини з навколишнім середовищем; розробка заходів для ощадливого використання і відтворення природних ресурсів).

Державна система оподаткування повинна передбачати певні пільги в оподаткуванні для підприємств, які функціонують у бажаних для держави сферах економіки, для стимулювання розвитку малого бізнесу, для підприємств, які значну частину своїх коштів спрямовують на реконструкцію, технічне переозброєння та розширення діючого виробництва. Податкова політика держави повинна стимулювати підприємницьку діяльність до збільшення обсягів випуску продукції або надання послуг.

Організація заробітної плати на підприємстві. Тарифна система як основа організації оплати праці

Види заробітної плати. Заробітна плата посідає одне із центральних місць в обліку на підприємстві. Основою організації оплати праці на підприємстві є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт за їх складністю, а працівників - залежно від їх кваліфікації й відповідальності за розрядами тарифної сітки. Вона служить підставою для формування і диференціації розмірів заробітної плати.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна тата - це винагорода, визначена, як правило, в грошовому вимірнику, яку відповідно до трудової угоди власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата поділяється на основну, додаткову, інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу згідно з встановленими нормами (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові оклади). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців. До додаткової заробітної плати належать винагороди за працю понад встановлені норми, за трудові досягнення і винахідництво, а також особливі умови праці. Вона включає доплати і надбавки до тарифних ставок і посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством: премії працівникам, керівникам, спеціалістам за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів; винагороди за вислугу років і стаж роботи; оплату щорічних і додаткових відпусток згідно із законодавством, компенсацій за невикористану відпустку тощо.

Вичерпний перелік основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат міститься в інструкції по статистиці заробітної плати, затвердженій наказом Мінстату України від 11.12.95 №323.

Усі державні, кооперативні підприємства і господарські товариства повинні вести окремий облік:

фонду заробітної плати робітників і службовців:

? спискового складу

? позаспискового (позаштатного) складу;

? разових та інших премій, які не включаються до фонду заробітної плати;

? інших грошових і натуральних виплат робітникам і службовцям.

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включав тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадо­вих окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Бона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Для чіткого розуміння тарифної системи оплати праці важливо розуміти сутність і призначення кожного з її елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик (довідників).

Тарифна сітка - шкала, яка включає в себе сукупність існуючих в цій галузі виробництва тарифних розрядів і відповідних до них тарифних коефіцієнтів. З метою порядкування оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, а також створення механізму підтримання на постійному рівні оптимальних міжгалузевих та міжпосадових співвідношень в оплаті праці Кабінет Міністрів України постановою "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" затвердив: Єдину тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери (далі - Єдина тарифна сітка) згідно з додатком I; схему тарифних розрядів посад керівних, наукових, науково-педагогічних, педагогічних працівників, професіоналів, фахівців та інших працівників бюджетних установ, закладів та організацій згідно з додатком 2; схему тарифних розрядів посад (професій) професіоналів, фахівців, керівників інших структурних підрозділів і технічних службовців, загальних для всіх бюджетних установ, закладів та організацій, згідно з додатком 3; схему тарифних розрядів посад (професій) робітників, загальних для всіх бюджетних установ, закладів та організацій, згідно з додатком 4; ставки погодинної оплати праці працівників усіх галузей економіки за проведення навчальних занять згідно з додатком 5. Відповідно до Єдиної тарифної сітки для бюджетної сфери встановлена 25-розрядна тарифна сітка.

Тарифний разряд - показник кваліфікаційного рівня робіт і робітників

Організаційно-правові форми підприємств, їх особливості. Права й обов'язки підприємств

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України "Про власність", та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі України "Про підприємства в Україні" і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні (в тому числі казенні). Слід мати на увазі, що відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в Україні були створені і діють до цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні (в тому числі з іноземними інвестиціями) підприємства.

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати "підприємство колективної власності") - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (статті 6, 20 і 21 Закону України "Про власність"). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства.

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство (ст. 22 Закону України "Про власність"). Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном "на свій розсуд, вчиняючи Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном

Спільне підприємство - де організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави. Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин.

Малі підприємства виділено в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З юридичного боку, важливим є те, що особливості їх створення і діяльності встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.

Форми і системи оплати праці

Організація оплати праці на підприємствах здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов'язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик.

Тарифно-кваліфікаційні характеристики використовуються для розподілу робіт і працівників залежно від їх, відповідно, складності та кваліфікації за розрядами тарифної сітки і є основою формування та регулювання (диференціації) заробітної плати.

Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення у оплаті праці працівників різної Кваліфікації. Вона являє собою сукупність тарифних Розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.

Мінімальна заробітна плата -- це встановленії державою розмір заробітної плати, нижче якого не може проводитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норм праці (робочого часу).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки та компенсаційні виплати. В той же час, розмір оплати праці може бути нижчим від встановленої державою мінімальної заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, простою та з інших причин, передбачених законодавством, які мали місце з вини працівника.

Встановлені тарифні ставки, коефіцієнти та розряди, які визначають міру оплати праці, самі по собі не дають можливості розрахувати заробіток того чи іншого працівника. Виникає необхідність їх ув'язки з фактичними результатами (витратами) праці. Саме цю функцію виконують форми та системи оплати праці, обумовлюючи визначений порядок її нарахування.

Основними вимірниками витрат праці є кількість виготовленої продукції (наданих послуг) відповідної якості або робочий час, тобто кількість днів, годин, протягом яких працівник зайнятий на підприємстві. Такому поділу вимірників витрат праці відповідають дві форми оплати праці, що базуються на тарифній системі -- відрядна і почасова і включають ряд систем для різних організаційно-технічних умов виробництва (рис. 3.).

При відрядній формі оплата праці проводиться за нормами і розцінками, встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт. Присвоєний працівникові кваліфікаційний (тарифний) розряд є підставою для надання йому можливості виконувати роботу відповідної складності. Основними умовами застосування відрядної оплати праці є наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку, а також необхідність стимулювання зростання випycкy продукції та існування реальних можливостей підвищення виробітку на конкретному робочому місці.

Використання цієї форми оплати праці потребує встановлення обгрунтованих норм виробітку, чіткого обліку виконання і, що особливо важливо, не повинно призводити до погіршення якості продукції, порушень технологічних режимів, техніки безпеки, а також до перевитрачання сировини, матеріалів, енергії.

Розробка та економічне обґрунтування виробничої програми підприємства

Виробнича програма підприємства - план виробництва і реалізації продукції.

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) -- це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставок.

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу. В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.

Номенклатура -- це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент -- це різновидність виробів в межах даної номенклатури. Звичайно, натуральні показники представляються у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри тощо).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою. Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів (фінансуються за рахунок держбюджету України) і державних замовлень (фінансуються за рахунок власних коштів підприємства та кредитних ресурсів). Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

II Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:

ОВ = ОП -- Зп + Зк, натур, один,

де ОВ -- обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП -- обсяг поставок в натуральних одиницях;

Зп, Зк -- запаси продукції на складі відповідно на початок і на кінець планового року, натуральних одиниць.

При аналізі виконання підприємством плану по номенклатурі і асортименту дається кількісна оцінка виконання плану шляхом обчислення фактичного випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння його з плановими показниками.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, поскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах і врахувати якісні характеристики товарів.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов'язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну виробу.

У валову продукцію (ВІТ) включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності і визначають за формулою:

ВП=ТП- (НЗВп - НЗВК) - (In-Ік), грн.,

де НЗВП, НЗВк -- вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

Іп, к -- вартість інструменту для власних потреб відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Валовий оборот підприємства (ВО) -- це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства, чи поза ним.

Внутрізаводський оборот (ВЗО) -- це та кількість продукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки. Валову продукцію можна також обчислити:

ВП = ВО -- ВЗО, грн.

Реалізована продукція (PIT) -- це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства -- постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції обчислюється за формулою:

РП=ТП + (Гп ~ Гк) + (В„„ - В„к), грн.,

де Гп, Гк -- залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового року, грн.;

Вш, Внк-- залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і на кінець планового року, грн.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства і прибутку.

Показник умовно-чистої продукції (УЧИ) обчислюється: УЧП =ЧП + А, грн.

В матеріаломістких галузях використовується показник нормативної вартості обробітку (ИБО), який одержується як добуток показника нормативної вартості обробітку одного виробу г-го виду (НВОі) і кількості виготовлених виробів і-то виду (Ni).

Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обґрунтована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудовими і матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках (N) може бути обчислений, виходячи із величини матеріальних ресурсів, поставлених підприємству в плановому році (Мзаг) і норми витрат цього виду ресурсу на одиницю продукції q.

Від рівня використання виробничої потужності підприємства (тобто максимально можливого обсягу випуску продукції - при встановленій величині виробничих фондів та організації виробничого процесу) залежить обсяг випуску продукції:

ВП = Впот х Кеш, грн.,

де Впот-- виробнича потужність підприємства, грн.;

Квик -- коефіцієнт використання виробничої потужності.

Якісну сторону виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу продукції, що відповідає міжнародним стандартам, в загальному обсязі випуску продукції підприємством. Він може бути обчислений відношенням кількості сертифікованої продукції до загального її обсягу.

Економічна оцінка і критерії вибору варіантів проектних рішень.

Економічна оцінка проекту

Методи визначення оцінки проекту

У практиці бюджетування капітальних вкладень використовуються різні методики для оцінювання проекту. Вони дають можливість приймати обґрунтовані рішення щодо інвестицій. Методи, засновані на дисконтуванні грошових потоків, тобто які враховують зміну вартості грошей у часі:

а) розрахунок внутрішньої ставки прибутку (стандартний внутрішній коефіцієнт прибутковості -- Internal Rate of Return -- IRR);

б) визначення чистої приведеної вартості (Net Present Value -- NPV);

в) визначення коефіцієнтів вигода/витрати (Benefit/Cost ratio) або індекс прибутковості.

Методи, що не враховують зміни вартості грошей у часі:

а) визначення періоду окупності проекту (Payback Period);

б) оцінювання проекту на основі використання балансової норми прибутку (The Accounting Rate of Return).

Розрахунок внутрішньої ставки прибутку

Оцінка інвестицій визначається розрахунком внутрішньої ставки прибутку, або внутрішнього коефіцієнта прибутковості. Показник являє собою таку дисконтну ставку, за якої сьогоднішня (приведена) вартість грошових потоків за проектом дорівнює сьогоднішній вартості витрат на даний проект.

Економічна сутність ресурсів. Плата за ресурси

Згідно з чинним податковим законодавством України передбачено такі платежі за ресурси для господарюючих суб'єктів: плата (податок) за землю; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів: податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий дохід, плата за воду, плата за корисні копалини): збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через розподіл і формування собівартості. Зменшення суми вказаних платежів збільшує чистий прибуток або знижує по і очні витрати господарської діяльності, що збільшує прибуток віл реалізації продукції.

Плата за землю

Плата за землю введена з метою формування ресурсів фінансування заходів з раціонального використання і охорони землі, підвищення родючості ґрунтів; відшкодування затрат власників землі і землекористувачів, які пов'язані з веденням господарства на землях гіршої якості; розвитку інфраструктури населених пунктів. Плата за землю надходить па рахунки місцевих бюджетів.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку чи орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, стягується орендна плаї а.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка знаходиться у власності чи використанні (в тому числі і на умовах оренди), Платниками є власники землі і землекористувачі (в тому числі орендатори).

При стягненні плати за землю проведено таке розмежування: землі сільськогосподарського призначення (придатні дія сільськогосподарського виробництва чи призначені для них цілей): землі населених пунктів (у межах населених пунктів, установлених законодавством).

Ставка податку на землі населених пунктів, за якщо визначається грошова оцінка, встановлена в розмірі 1% від грошової оцінки. Якщо грошова оцінка земельних ділянок не визначена, то використовуються середні ставки земельного податку (в копійках за 1 м:). Ці ставки диференційовано залежно від чисельності населення в населеному пункті і зростають з ростом чисельності населення.

Місцеві ради можуть диференціювати і затверджувати ставки за середніми ставками залежно від місцезнаходження земельної ділянки на території населеного пункту і його функціонального використання. Юридичні особи самостійно нараховують суму земельного податку щорічно станом на 1 січня і надають відповідні дані податковій адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власності чи права користування.

Якщо земельна ділянка, на якій розміщена будівля, знаходиться в загальній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них, пропорційно до їх долі у власності на будівлю.

Платники земельного податку (крім виробників сільськогосподарської і рибної продукції, а також громадян) вносять податок щомісячно до 15 числа наступного місяця за звітним. Виробники сільськогосподарської і рибної продукції, а також громадяни вносять податок до 15 листопада поточного року.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою учасників договору - орендодавця (власника) і орендаря.

Суб'єкти господарської діяльності сплачують податок на землю за рахунок свого прибутку. Одночасно включення у склад валових затрат пола псу на землю зменшує суму оподаткованого прибутку, а отже, і податку на прибуток.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується штраф (пеня) в розмірі 0,3 % від суми заборгованості за кожний день прострочення Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається договорі оренди, але вона не повинна перевищувати розмір те за несвоєчасну сплату податку на землю.

Податок з власників транспортних засобів

Кошти, які надійшли від стягнення податку, спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування і проведення природоохоронних заходів на водоймах. Податок зараховується в бюджети місцевого самоврядування.

Платниками податку є підприємства, організації, заклади (юридичні особи) власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Відповідно до законодавства об'єктами оподаткування є: автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення);

колісні трактори; мотоцикли; яхти, судна парусні, шлюпки моторні і катери. Не є об'єктами оподаткування: трактори на гусеничному ходу; машини і механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги і пожежні; транспортні засоби (підйомні і самохідні), які використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані; яхти, судна парусні, спортивні шлюпки.

Податок нараховується за даними про кількість транспортних засобів станом на 1 січня поточного року. Якщо транспортні засоби придбано у другому півріччі, то податок сплачується в половинному розмірі.

Плата вноситься перед реєстрацією, перереєстрацією чи технічним оглядом транспортних засобів на період до наступного технічного огляду у ва;ноті України. Розраховується за валютним курсом Національного банку на перший день кварталу, в якому сплачується податок, і залишається незмінною до кінця кварталу.

При стягненні податку на транспортні засоби суб'єктів господарської діяльності існують пільги. Від сплати податку звільнені підприємства автомобільного транспорту загального користування стосовно транспортних засобів, зайнятих перевезенням пасажирів, у яких законодавчо встановлено тарифи на оплату проїзду. Сільськогосподарські підприємства-товаровиробники сплачують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей (кількість місць менше 10) в розмірі 50%.

Для підприємств встановлено достатньо високу відповідальність за сплату податку. У випадку заниження податку стягується вся сума заниженого податку і штраф у двократному розмірі від тої ж суми. При відсутності обліку об'єктів оподаткування чи веденні обліку з порушенням встановленого порядку (ненадання, порушення надання розрахунків та інших документів, необхідних для нарахування і сплати податку) стягується штраф у розмірі 50° о від суми податку, який підлягає сплаті.

Сума податку на транспортні засоби включається в склад валових затрат платників, а отже, зменшує оподаткований прибуток і суму податку на прибуток. Джерелом сплати податку на транспортні засоби є балансовий прибуток, що впливає на розмір чистого прибутку підприємства.

Аналіз механізму податку на транспортні засоби дозволяє зробити висновок, що поряд з фіскальною функцією вказаний податок виконує регулюючу функцію. Він спрямований на підвищення інтенсивності використання транспортних засобів.

Промислове підприємство як виробнича система. Виробничо-технічне та організаційно-економічне єднання

Для сучасного підприємства характерні наступні основні ознаки: виробничо-технічне та організаційно-соціальна єдність, економічна самостійність.

Виробничо-технічну єдність підприємства виявляється в тому, що воно має в своєму розпорядженні комплексом технологічно пов'язаного обладнання, яке забезпечує виготовлення певної продукції. Технічна зв'язок виражається як у послідовному виконанні різних процесів виготовлення продукції (лиття, кування, механічна обробка, зборка), так і в спеціалізації окремих підрозділів підприємства на виготовленні частини кінцевого продукту (наприклад, цех моторів, цех шасі та ін.) Поряд з цим для підприємства характерна наявність загального допоміжного господарства, яке обслуговує всі його підрозділи.

Організаційно-соціальна єдність визначається наявністю на підприємстві єдиного колективу працюючих і єдиною системою керівництва, відокремленням і наділенням його юридичними правами і відповідальністю за результати роботи.

На підприємстві важливу рол грає колективний договір. Він регулює виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією будь-якого підприємства, яке використовує найману працю.

Загальна характеристика виробничих фондів підприємства

Виробничі фонди

Виробничі фонди -сукупність засобів і предметів праці, необхідних для ведення виробництва, виражена у грошовій формі.

Виробничі фонди поділяють на фонди сфер матеріального і не матеріального виробництва (сфера послуг), сфер виробництва та обігу, на основні і оборотні фонди тощо.

Поділ на основні і оборотні фонди здійснюється залежно від перенесення засобами праці своєї вартості на створений продукт. Одні і ті самі засоби праці беруть участь у процесі виробництва тривалий час (наприклад, верстат, машина можуть використовуватися не менше 10 років, будівлі, споруди - кілька десятків років), тому вони переносять свою вартість на новостворений продукт не доразу, а деякі (наприклад ГСМ, сорт, бумага) переносять свою вартість на новостворений продукт одразу, за один цикл виробництва.

Основні виробничі фонди

Основні виробничі фонди - частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва, але переносить свою вартість на новостворений продукт частинами в міру їх зношування, тобто - це капітал, вкладений в сукупність матеріально-речовинних цінностей, що відносяться до засобів праці. Основні засоби і довгострокові інвестиції в основні засоби роблять багатоплановий і різносторонній вплив на фінансовий стан і результати діяльності фірми.

Формування і використання прибутку. Сутність і показники прибутку

Прибуток -- узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності; визначається як різниця між виторгом від господарської діяльності і сумою витрат на цю діяльність.

Прибуток будь-якого підприємства виміряється абсолютною величиною, тобто сумою, що виступає узагальнюючим підсумковим показником господарсько-фінансової діяльності. Однак абсолютна величина прибутку не характеризує рівень ефективності діяльності підприємства в цілому та ефективності використання його ресурсів і дотримання режиму економії. Тому для оцінювання ефективності економічної діяльності підприємства, характеристики рівня раціональності використання його ресурсів і витрат використовується відносний показник, який називається рентабельністю.

Прибуток як абсолютний синтетичний показник визначається на основі розподілу доходу з урахуванням діючої системи оподаткування доходу і прибутку.

Основний результат діяльності підприємства визначається за допомогою показників, які діляться на: абсолютні та відносні.

Абсолютний показник - це прибуток підприємства; відносний показник - це рентабельність підприємства.

Сума прибутку - це перевищення доходів над витратами, податковими й обов'язковими платежами, а рентабельність визначається як відсоткове відношення суми отриманого прибутку до якого-небудь іншого показника

Система рентабельності охопює дві групи показників:

- рентабельність діяльності підприємства;

- рентабельність використовуваних ресурсів;

Прибуток є основне джерело розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування.

Прибуток як важлива категорія ринкових відносин визначає такі функції:

1) характеризує економічний ефект - вона служить кінцевим фінансовим результатом.

2) прибуток відіграє стимулюючу функцію - він одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства.

3) прибуток джерело формування бюджетів різних рівнів.

Джерело прибутку та його обчислення. Напрямки використання прибутку підприємством

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.