Планування розвитку сільськогосподарських підприємств

Сутність планування, його роль, значення і місце в діяльності суб'єктів господарювання. Завдання і основні принципи планування розвитку сільськогосподарських підприємств. Організаційно-економічні основи державних сільськогосподарських підприємств.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 20.02.2010
Размер файла 84,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Зміст

Вступ

1. Сутність і зміст планування його роль, значення і місце в діяльності суб'єктів господарювання

2. Завдання і основні принципи планування економічного і соціального розвитку сільськогосподарських підприємств в умовах ринкових відносин

3. Організаційно-економічні основи державних сільськогосподарських підприємств

Висновок та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Глибокі трансформаційні процеси, які відбулися в країнах СНД об'єктивно поставили питання про необхідність розробок концепцій менеджменту, а також розробки і реалізації стратегічних програм зорієнтованих на ринок на підвищення конкурентноздатності підприємств.

Також важливе місце у сучасному менеджменті відводиться плануванню сільськогосподарського виробництва, яке є необхідною передумовою успішної реалізації будь-якого ділового починання організації. За допомогою планування здійснюється економічна політика держави, організується і регулюється виробництво, розподіл та обмін матеріальних благ, створюються передумови, що кожен товаровиробник раціонально використовував власні можливості завдяки ринковим відносинам.

В останні роки в нашій країні під впливом критик адміністративно-командної системи, складності системи планування, директивності планів, а нерідко недостатньої їх обгрунтовності втратився інтерес до планової роботи у значної частини керівників і спеціалістів, що негативно позначається на збалансованості галузей, рівні координації робіт, пов'язаних з реалізацією програм стабілізації і розвитку АІЖ.

Оскільки система державного планування і управління себе не виправдала, нині в Україні здійснюються спроби її модернізації і адаптації до ринкових умов. Отже, метою планування є розробка прогнозів соціально-економічного розвитку країни, досягнення рівноваги ринку, максимальний збіг пропозиції і попиту.

Дослідження проблем ефективного та прогресивного планування сільськогосподарських підприємств, а також на основі цього розробка конкретних пропозицій щодо його вдосконалення є основною метою даної курсової роботи.

Вибрана тема є актуальною на сьогоднішній день, тому що у процесі науково-обгрунтованого планування аграрного сектора економіки країни досягається правильне поєднання економічних і адміністративних методів управління, це означає, що будь-який план за своєї природи повинен стати економічним актом управління, розроблятися з повним врахуванням економічних законів враховувати матеріальні інтереси трудових колективів і окремих його членів.

В роботі використані матеріали державного спеціалізованого сільськогосподарського підприємства "Побєда" Білопільського району Сумської області, його поточні і річні звіти, а також література зі вказаної теми. Чільне місце серед використаних джерел посідає Конституція України, Закони України, нормотворчі акти уряду.

1. Сутність і зміст планування ,його роль, значення і місце в діяльності суб'єктів господарювання

Планування в сільськогосподарських підприємствах спирається на систему об'єктивних економічних законів ринкової економіки. Через планування сільськогосподарські підприємства визначають темпи і пропорції розвитку виробництва, які повинні забезпечити найвищі показники його економічної ефективності.

Планування сільськогосподарського виробництва -- це науково обґрунтоване встановлення рівнів економічного і соціального розвитку сільськогосподарських підприємств на певний плановий період через систему якісних і кількісних показників та визначення комплексу заходів щодо досягнення встановлених рівнів розвитку. При плануванні необхідно встановлювати оптимальні внутрішньогосподарські пропорції розширеного відтворення в сільськогосподарських підприємствах та передбачати високоефективне використання ресурсного потенціалу господарств. Планування виробництва в сільськогосподарських підприємствах повинно базуватись на даних наукових прогнозів, а також ґрунтуватися на певних принципах. Планування -- необхідна передумова успішної реалізації будь-якого ділового починання організації. Внутрішньогосподарське планування є однією з ланок системи планування сільського господарства як галузі агропромислового комплексу України. У державних сільськогосподарських підприємствах склалась певна система внутрішньогосподарського планування, яка включає перспективне, річне і оперативне планування, ці плани тісно пов'язані між собою. [14]

Процес планування розглядають як вид діяльності. Усі організації займаються цим видом діяльності, однак немає двох організацій, які б планували однаково. На рис. 1 показано загальну схему процесу планування, якою послуговується багато організацій, проте кожна з них має свою специфіку.

Рис. 1. Процес планування

Процес планування відбувається в контексті певного середовища. Менеджери повинні мати повне уявлення про ці умови для того, щоб визначити місію організації, розробити її стратегічні, тактичні й оперативні цілі та плани. Як видно з рис. 1, планування відбувається у певному середовищі. На цій підставі менеджер спочатку формулює головне завдання організації - її місію. Місія визначає мету, цінності та напрями діяльності організації. Від неї ідуть паралельні лінії до цілей і планів. Після місії формулюють стратегічні цілі. Мета та місія дають змогу визначити стратегічний план. Стратегічні цілі і плани є головним видом інформації для розробки тактичних цілей. Це, відповідно, дає змогу сформулювати тактичні плани, з яких випливають оперативні цілі, що їх втілюють за допомогою оперативних планів. Зрештою, цілі і плани усіх рівнів можна використати як дані для майбутньої діяльності на усіх рівнях.

Як загальна функція управління, планування є процесом підготовки на перспективу рішень про те, що, ким, як, коли повинно бути зроблено. Планування є інструментом, який допомагає в процесі прийняття управлінських рішень. Його ціль полягає в забезпеченні нововведень та змін у достатньому обсязі, щоб адекватно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі.

Головні задачі при виборі напряму розвитку компанії - розробка стратегічного бачення й місії компанії, установлення цілей і вибір стратегії. Вони визначають напрям організації, її коротко - і довгострокові цілі, а також ті кроки й дії, з яких починатимуться досягнення наміченого. Усе це разом складає стратегічний план. У деяких компаніях, особливо значних корпораціях, документ, що містить стратегічний план на наступний рік, готується і поширюється серед менеджерів і персоналу (хоча деякі положення можуть бути опущені або подані загально, щоб не висвічувати деякі кроки до того, як вони будуть зроблені). В інших компаніях стратегічний план не обговорюється з персоналом та існує лише у вигляді узгоджених думок менеджерів що робити. Організаційні цілі - частина стратегічного плану, що найчастіше докладно розшифровується й доводиться до відома працівників і менеджерів. [22]

Проте річні стратегічні плани не можуть передбачити усі стратегічні події, що матимуть місце в найближчий рік. Несподівані можливості або погрози, нові пропозиції тощо змушують менеджерів змінювати сплановане, вживати позапланових заходів. Не можна відкладати зміни стратегії доти, доки не настане час працювати над стратегічним планом.

Стратегічні плани, ухвалені із запізненням і вчасно не скориговані, не мають глибини змісту. Ті менеджери, що обмежують прийняття стратегічних рішень регулярним плануванням (коли неможливо уникнути підготування плану), неправильно уявляють свій обов'язок із прийняття управлінських рішень.

Планування в сучасних умовах господарювання - це процес, за якого збігаються інтелектуальні, інтуїтивні та раціоналістичні прийоми, що

дозволяють поєднати формальний та неформальний аспекти управління, аби забезпечити впорядкованість заходів щодо реалізації стратегій для досягнення поставлених цілей. Згідно з функціональним підходом до управління планування, що є основною його функцією, треба визначити змістовно та організаційно, залежно від умов функціонування організації та поглядів керівників на місце, роль та значення цієї функції для розвитку організації.

Розробка планів як специфічного виду діяльності -- це послідовний інтеграційний процес, що складається з кількох взаємопов'язаних етапів:

встановлення цілей;

визначення стратегій („стратегічного набору") та заходів щодо їхньої реалізації;

передбачення послідовності дій у межах досить тривалого часу та закріплення її у планах, проектах і програмах різного типу, що є інструментами досягнення цілей та реалізації стратегій;

- організація виконання планових завдань;

- облік, контроль та аналіз їхнього виконання.

Процес стратегічного планування посідає центральне місце в системі стратегічного управління. Більшість західних і східних фірм використовує стратегічне планування для того, щоб зміцнити себе, вийти з безнадійних ситуацій, які сформувались зовні та всередині організації. [2]

Період (часові характеристики) стратегічного планування залежить від специфіки організації, галузевої приналежності, рівня невизначеності та динамічності середовища. Так, в різних галузях заміна технологічних процесів та оновлення продукції здійснюється за певних проміжків часу; їх, як правило, і враховують, визначаючи періоди, на які розробляються стратегічні плани.

Збільшення "часового горизонту" не підвищує ефективність планів. Одним із факторів (особливо для малих підприємств) підвищення якості планів є збільшення частоти планування (за рахунок корекції), вдосконалення змісту, що впливає суттєвіше, ніж подовжений період.

Необхідність визначення періоду стратегічного планування, коригування або перегляду стратегій залежить від конкретних умов. Вони визначають також деталізацію стратегічних планів.

Зміст стратегічних планів інтерпретується в системах відповідних абсолютних і відносних показників, різноваріантні розрахунки яких дають можливість приймати рішення щодо вибору того чи іншого варіанта розвитку організації. Для кожного з планів (розділів стратегічного плану) характерні специфічні показники.

Тактичне планування -- це організована послідовність дій. розроблених з метою виконання стратегічного плину. Стратегія зосереджує увагу на ресурсах, середовищі, місії, тоді як тактика стосується переважно людей та їхньої діяльності. [13]

Незважаючи на те, що тактичне планування залежить від багатьох чинників, які відрізняються в кожній конкретній ситуації, головну його лінію можна окреслити. По-перше, менеджеру потрібно з'ясувати, на виконання яких тактичних цілей, що випливають із широкої стратегічної мети, спрямоване планування. Випадкова ситуація потребує особливого тактичного плану, однак він також головно узгоджується зі стратегічним.

Наприклад, менеджери вищої ланки Coca-Cola кілька років тому розробили стратегічний план розвитку організації у XXI ст. Частина плану охоплювала проблему середовища - невизначеність серед незалежних компаній, що розливають та продають, продукцію організації. Для вирішення цієї проблеми та поліпшення становища організації Соса-Соla придбала низку великих організацій, що розливали солодку воду й об'єднала їх у нову організацію -Соса-Соlа Enterprises. Продавши половину акції нової компанії, Соса-Соlа зберегла контроль над організацією й отримала великі прибутки. Отже, створення нового бізнесу було тактичним планом, розробленим для досягнення стратегічної цілі.

По-друге, коли стратегічний план змальовує ціль у загальному, то тактичний стосується конкретних ресурсів та часових меж. Стратегією мо бути досягненні першості в галузі чи на ринку, тоді як тактичний план визначає діяльність, що приведе до досягнення цієї мети. Наприклад, іншим елементом стратегічного плану Соса-Соlа є- розширення частки світового ринку, яким володіє організація. Щоб збільшити обсяги продажу в Європі, менеджери розробили тактичний план побудови нового заводу на Півдні Франції для виробництва концентрату безалкогольних напоїв і ще одного заводу у Дюнкерку для виробництва напою в банках. Будівництво цих заводів с конкретними діями, що потребують використання ресурсів і певних часових рамок. [24]

Крім того, тактичне планування передбачає використання людських ресурсів. Менеджери, задіяні в тактичному плануванні, затрачають багато часу на роботу з іншими людьми, їм доводиться сприймати інформацію як всередині організації, так і за її межами, ефективно її опрацьовувати і передавати далі.

Яким би добрим не був тактичний план, успіх буде залежати від того, як його виконуватимуть, тобто від використання ресурсів, ефективного ухвалення рішень та заходів. Менеджер може запропонувати чудову ідею, однак її можуть провалите поганим виконанням.

Чітке виконання залежить від низки важливих чинників. Перш за все, менеджер повинен оцінити усі можливі варіанти дій у світлі головної мети, якої потрібно досягти а також перевірити, що особа, відповідальна за ухвалення рішення, має достатньо ресурсів та інформації для виконання своєї роботи. Вертикальні та горизонтальні зв'язки, поєднання зусиль сприятимуть мінімізації конфліктів та неузгодженостей. Крім того, менеджер зобов'язаний виконувати моніторинг поточної діяльності.

Іншим важливим елементом ефективного планування організації є розробка і виконання оперативних планів. Ці плани є складовими планів тактичних і спрямовані на досягнення оперативних цілей. Вони мають вузьку сферу застосування та короткий термін реалізації, їх виконують менеджери нижчої управлінської ланки. Дві головні форми планів та їхні різновиди узагальнені в таблиці 1.

Таблиця 1

Типи оперативних планів

План

Мета

План одноразового використання :

Розробляють для діяльності, яка не повторюється в майбутньому

- Програма

План для багатьох заходів

- Проект

План, що не є комплексним та масштабним

Постійний план :

Розробляють для діяльності, що повторюється протягом певного періоду часу

- Політика (визначення загального курсу дій)

План, що відображає головні підходи організації до проблеми чи ситуації

- Стандартна операційна процедура

План, що визначає кроки, які потрібно зробити в конкретних обставинах

- Правила та інструкції

Плани, що описують, як конкретну дію треба виконувати

Організація розробляє різноманітні типи оперативних планів, які допомагають досягти оперативних цілей. Загалом є два типи планів одноразового використання та три типи постійних.

План одноразового використання розробляють для виконання дій, які не будуть повторюватись у майбутньому. Найвідомішими формами такого плану є програма та проект.

Програма -- це план багатьох заходів. Вона може складатися із визначення процедур, потрібних для запровадження нової лінії (продукту), відкриття нової фабрики чи зміни місії фірми. Проект подібний до програми, та менший за сферою впливу та складністю. Він може бути складовою програми або ж відособленим планом. [16]

Іншим важливим типом планування є альтернативне планування. Планування випадковостей -- це, сукупність альтернативних дій, які потрібно виконати у разі, коли чинний план непередбачена порушений або його виконують неправильно. Розглянемо, наприклад, план зростання організації Nike. Філіп Найт та його менеджери розуміють, що різноманітні зміни у світовій економіці можуть вплинути на можливі розміри експансії. Вони можуть скласти два типи альтернативних планів. Перший план передбачатиме підвищення темпів зростання виробництва за умов стабільної економічної ситуації, другий, навпаки, зниження темпів розвитку за умов інфляції. Механізм альтернативного планування зображений на рис. 2.

Рис. 2. Альтернативне планування

Більшість організацій розробляють альтернативні плани, передбачаючи заходи на випадок, коли початковий план не діє або діє неадекватно до ситуації.

Альтернативне планування тісно пов'язане з іншими планами організації і складається з чотирьох етапів. На першому етапі створюють головний план організації, він може охоплювати стратегічні, тактичні та оперативні плани. Частиною процесу створення плану є розгляд можливих варіантів розвитку подій. Деякі групи менеджерів ставлять питання: „А що буде, якщо...", тобто вони розглядають усі можливі варіанти подій і враховують випадковості.

На другому етапі обраний план виконують, визначаючи найважливіші варіанти розвитку подій. Під час альтернативного планування розглядають лише події, як можуть справді відбутися і вплинути на організацію. Далі, на третьому етапі, організація виділяє конкретні ознаки та показники, що свідчать про ймовірність настання події. Банк може визнати, що 2% падіння відсоткових ставок с одним із варіантів подій. Тоді ознакою цього явища може бути щомісячне падіння ставок на 0,5% протягом певного періоду Якщо з'ясовано імовірність настання події, то розробляють альтернативний план. [9]

Після цього етапу менеджери виконують моніторинг показників, визначених на третьому етапі і вирішують, чи потрібно виконувати альтернативний план. .На четвертому етапі визначають ефективність як головного, так і альтернативного планів.

Альтернативні плани стають щораз важливішими для організацій, що діють в особливо складному та динамічному середовищі. Вони є практичним засобом, що допомагає менеджерам діяти в умовах невизначеності і непостійності.

Зв'язок між окремими планами (підрозділами стратегічного плану) також здійснюється за певних показників. Так, досягнення запланованих фінансових показників є результатом діяльності всієї організації. Для цього необхідно забезпечити виконання плану і досягнення кінцевих результатів окремих видів робіт усіма підрозділами. Наскрізні показники дозволяють встановлювати однозначні для сприйняття контрольні точки - певний рівень визначених показників. Це означає, що розрахунок планових та фактичних показників дає кількісне визначення планів, створює умови для організації ефективного контролю за діяльністю як окремих ланок, так і всієї організації'. Зіставлення планових і фактично досягнутих параметрів системи, відносно якої здійснюється плановий управлінський вплив, допомагає визначити темпи руху у стратегічно зорієнтованому напряму.

Основні показники планів такі:

1. План маркетингу - обсяги і приріст продажу, частка ринку та її зміни, витрати й ефективність роботи служби маркетингу, ціни та їхня динаміка тощо.

2. План з виробництва - обсяг продукції у натуральних показниках: собівартість, рівень витрат на виробництво, ефективність виробництва, рівень використання виробничих потужностей, рівень якості (в тому числі сертифікації), техніко-організаційний рівень виробництва тощо.

Фінансовий план - прибутковість, рентабельність (у тому числі RОЕ, RОІ, КОА та ін.), авансований капітал в обороті, структура капіталу, коефіцієнти ліквідності, фінансової усталеності тощо.

План з персоналу - чисельність, структура, плинність кадрів, рівень і динаміка оплати праці, рівень кваліфікації тощо.

План з науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт - науково технічний рівень розробок, витрати, дослідження та розробки, патентна чистота розробок, рівень науково-технічного потенціалу тощо. [4]

2. Завдання і основні принципи планування економічного і соціального розвитку сільськогосподарських підприємств в умовах ринкових відносин

Планування - один із способів, за допомогою якого менеджери формують єдиний напрям зусиль трудового колективу на досягнення загальної мети підприємницької діяльності.

Традиційна система планування орієнтована, як правило, на функціонування підприємства. В умовах швидко змінюваного внутрішнього і зовнішнього середовища стає насущною потребою переорієнтування планування підприємства з функціонування на розвиток.

Мета планування розвитку підприємства полягає в тому, щоб змоделювати (а потім обновляти відповідно до змін умов, можливостей, потреб) бажаний майбутній стан підприємства, а також шляхи і засоби його досягнення (реалізації). При визначенні тривалості планового періоду в довгостроковому плануванні варто враховувати дві обставини: а) план розвитку має ставити досить серйозну мету і завдання, які справді відповідали б перспективним інтересам колективу підприємства, могли б його захопити і надихнути на

творчу високопродуктивну працю; б) тривалість має бути достатньою для якісної, високоефективної підготовки та реалізації плану. [3]

За допомогою планування здійснюється економічна політика держави, організується і регулюється виробництво," розподіл та обмін матеріальних благ, створюються передумови, щоб кожен товаровиробник раціонально використовував власні можливості завдяки ринковим відносинам.

У процесі науково-обґрунтованого планування аграрного сектора економіки країни досягається правильне поєднання економічних і адміністративних методів управління. Це означає, що будь-який план за своєї природи повинен стати економічним актом управління, розроблятися з повним врахуванням економічних законів, враховувати матеріальні інтереси трудових колективів і окремих його членів.

В останні роки в нашій країні під впливом критики адміністративно-командної системи, складності системи планування, дефективності планів, а нерідко недостатньої їх обґрунтованості втратився інтерес до планової роботи у значної частини керівників і спеціалістів, що негативно позначається на збалансованості галузей, рівні координації робіт, пов'язаних з реалізацією програм стабілізації і розвитку АПК. [16]

Оскільки система тотального державного планування і управління себе не виправдала, нині в Україні здійснюються спроби її модернізації і адаптації до ринкових умов. Зокрема, розробляється нова система прогнозування та індикативного планування соціального та економічного розвитку країни. Процес планування охоплює щонайменше п'ять етапів: прогнозування, пошук і вибір варіантів розвитку, формулювання цілі, розробка програми дій і складання графіка робіт, формування бюджету (бюджетування).

Метою індикативного планування є розробка прогнозів соціально-економічного розвитку країни, досягнення рівноваги ринку, максимальний збіг пропозиції і попиту.

За більш як тридцятирічну історію індикативне планування як форма економічного програмування одержало широке поширення в країнах Західної Європи: Франції, Нідерландах, Бельгії, Італії і Англії. В останні роки система індикативного планування розвивається в Китаї, де вона ґрунтується на поєднанні державного і приватного секторів економіки при домінуванні державного.

Індикативне планування за своєю суттю є рекомендаційне, орієнтуюче планування і як інструмент державного регулювання ринкової економіки передбачає розробку і наукове обґрунтування конкретних цілей, пріоритетів, пропорцій її структур розвитку економіки з врахуванням попиту на конкретні види продукції (послуги).

Індикативному плануванню передує економічне прогнозування, що являє собою наукове обґрунтування загальних напрямів соціально-економічного розвитку країни і окремих галузей та альтернативні варіанти і строки досягнення визначених цілей. Розробка економічних прогнозів і індикативних планів соціально-економічного розвитку здійснюється на основі комплексного вивчення і прогнозування соціально-політичних, демографічних, технологічних, економічних, природо-ресурсних і зовнішньоекономічних змін.

За задумом Міністерства економіки України система економічного прогнозування і індикативного планування повинна включати державний, регіональний і галузевий рівень економіки, соціальні та економічні процеси, що відбуваються в державі, регіонах, галузях економіки, господарюючих суб'єктах. Система планування повинна органічно поєднувати роль центру у вирішенні питань щодо необхідних структурних змін в економіці з широкою самостійністю суб'єктів господарювання, що працюють на принципах самофінансування і комерційного (господарського) розрахунку. [20]

Економічне прогнозування і індикативне планування в країні здійснюється на основі методичних рекомендацій, затверджених Міністерством економіки України, яке виступає головним відповідальним розробником і координатором робіт, пов'язаних з економічним прогнозуванням і плануванням у країні.

У травні 2000 р. було прийнято Закон України „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", який визначає правові, економічні та організаційні засади нормування цілісної системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей народного господарства та адміністративно-територіальних одиниць.

Державні економічні прогнози і індикативні плани є базою для розробки бюджетів країни і регіонів, здійснення грошово-кредитної політики, формування джерел фінансових ресурсів, визначених потреб у трудових і матеріально-сировинних ресурсах. Одночасно прогнози і індикативні плани використовуються органами законодавчої і виконавчої влади для прийняття рішень щодо вибору стратегій розвитку народного господарства, уточнення галузевих і регіональних прогнозів і планів, для розробки перспективних і щорічних планів розвитку господарюючих суб'єктів, а також бізнес-планів.

Бізнес-план - це старанно підготовлений плановий документ, який розкриває ділові можливості і перспективи реалізації підприємницьких заходів, що започатковуються. Бізнес-план визначає головні цілі своєї організації, першочергові завдання та шляхи їх виконання. Потрібен він і потенційним спонсорам - банкам, партнерам та інвесторам венчурного (ризикового) капіталу.

Бізнес-планування може розглядатись як процес розробки системи заходів, спрямованих на здійснення підприємницького, інвестиційного проектів, розвитку підприємства (організації) на певний період часу. В бізнес-плані описуються основні параметри майбутнього підприємства, аналізуються усі ризики, з якими воно може зустрітися, визначаються способи вирішення усіх проблем.

У структурному відношенні бізнес-план складається з 8-10 розділів. Розпочинається він з резюме, в якому коротко викладаються основна ідея та переваги підприємницького заходу, а також основні методи його здійснення.

Основні розділи бізнес-плану такі: опис продукту (послуги), який буде запропонований; цілі і стратегія; оцінка ринків збуту; конкуренти; стратегія маркетингу; хто і як буде продавати продукт; план виробництва; організація і управління; юридичний план; фінансовий план; програма інвестування; охорона навколишнього середовища; оцінка ризику та страхування; навчальний бізнес-план. [10]

Дещо іншу структуру має бізнес-план фінансового оздоровлення підприємства: загальна характеристика підприємства; короткі відомості з плану фінансового оздоровлення; аналіз фінансового стану підприємства; заходи по відновленню платоспроможності і підтримки ефективної підприємницької діяльності; ринок і конкуренція; діяльність у сфері маркетингу підприємства; план виробництва; фінансовий план.

Бізнес-план, незалежно від структури і обсягу очікуваних інвестицій, повинен містити необхідні розрахунки (зокрема точки беззбитковості виробництва продукту (послуги) і обґрунтування, бути написаним чіткою діловою мовою, щоб було легко зрозуміти суть запроектованого проекту, вигоди для інвестора, а також профілактичні можливості запобігання ризику втрати майна, часу, невиконання зобов'язань та ін.

Завдання подальшого вдосконалення процесу планування повинне одночасно вирішуватися в декількох напрямах. По-перше, в напрямку удосконалення методології внутрішньогосподарського планування, спрощення самих планових документів. По-друге, шляхом удосконалення самого процесу планування, широкого застосування сучасної обчислювальної техніки і економіко-математичних методів.

Зростання наукового рівня планування повинне досягатися за рахунок підвищення горизонту планування, розвитку довгострокового прогнозування. Економічне прогнозування має своїм предметом більш довгі, ніж план, періоди часу. Строком для прогнозування найчастіше є 20-30 років. Протягом цього строку можна більш-менш оцінювати основні напрями розвитку науки і техніки, визначити цикл відтворення фондів (10-15 років) і виявити дію планових рішень після завершення того чи іншого планового періоду.

У країні повинні реалізуватися заходи, що передбачають підвищення збалансованості планів на підставі системи балансів матеріальних і трудових ресурсів, виробничих потужностей, фінансового балансу і балансу грошових доходів і витрат населення. Підвищення наукової обґрунтованості планів може досягатися шляхом комплексного підходу до планування, доповнення техніко-економічного планування соціальним, екологічним обґрунтуванням планів, зміцнення і розширення інформаційно-технічної бази планування.

Повинні вдосконалюватися система показників планування і оцінка діяльності підприємств і об'єднань. Передбачається більш широке використання в планах економічних нормативів: ресурсна забезпеченість, ефективність капітальних вкладень, банківський процент, ставка оплати за фонди, планові ціни і тарифи, нормативи розподілу прибутку, оплати праці і фондів економічного стимулювання, штрафів та ін.

Для цілей планування і аналізу виробничо-фінансової діяльності деякі підприємства складають економічні паспорти. У паспорті містяться всі основні техніко-економічні показники, необхідні для складання п'ятирічних і річних планів, включаючи дані про наявність і використання виробничих потужностей, про організаційно-технічні рівні, спеціалізацію виробництва та ін.

В основу планування виробництва зараз повинна кластися потреба споживача, яка визначається на основі маркетингових обстежень ринків збуту продукції. Мабуть, доцільно відновити практику державного контракту на поставку основних видів сільськогосподарської продукції. Укладання державних контрактів повинне здійснюватися на конкурсній основі, і якщо в результаті зміни умов угоди підприємство несе збиток, то він повинен відшкодовуватися державою. Організація планування сільського господарства має здійснюватися в більш тісному зв'язку з іншими галузями агропромислового комплексу. Повинні створюватися умови для розвитку підприємництва, диверсифікації виробництва в підприємствах і організаціях, що входять в агропромисловий комплекс.

У практиці управління сільськогосподарським виробництвом повинен ширше використовуватися програмно-цільовий підхід до планування, який дає змогу в рамках єдиного державного плану сконцентрувати фінансові, матеріальні і трудові ресурси для розвитку головних напрямків науково-технічного прогресу, розглядати діяльність підприємства і кожного працівника з точки зору досягнення кінцевих цілей. [21]

Програмно-цільовий підхід підвищує значущість вибору цілей, зв'язок цілей з ресурсами, дає змогу розподілити ресурси в повній відповідності з дольовою участю підприємств і їх підрозділів у досягненні основних цілей, широко залучати трудівників до розробки стійкої системи під цілей, в яких було б видно внесок кожного учасника виробничого процесу в справу досягнення цілей підприємства. [18]

Вимагає удосконалення система поточного і оперативного планування, яка нині характеризується великою складністю і трудомісткістю. Удосконалення системи внутрішньогосподарського планування і підвищення її наукового рівня відповідно до вимог оперативного управління сприяє впровадженню нормативних методів планування. Для цього в господарстві розробляються науково обґрунтовані норми затрат праці і засобів по елементах на гектар посіву і на центнер тваринницької продукції, беручи до уваги рівень затрат в господарстві, що склався в попередні роки. Визначенню таких нормативів передує глибокий аналіз економічної ефективності затрат на окремі виробничі процеси і види робіт. При зміні технології виробництва, норм виробітку або розцінок робіт у нормативи затрат по елементах, які, в принципі, розраховані на використання протягом декількох років, вносять окремі уточнення.

Застосування методу укрупнених нормативів дає змогу скоротити обсяг планових розрахунків і одночасно підвищує якість внутрішньогосподарського планування, скорочує строки складання виробничо-фінансових планів. При цьому технологічні карти складаються раз на декілька років.

З упровадженням нормативного методу планування більш досконалою стане методика розробки виробничих програм для орендних колективів. Відпаде, наприклад, необхідність з початку року щомісячно планувати затрати для тваринницьких ферм. Маючи нормативи затрат по елементах на центнер продукції чи голову тварини, а також розроблену виробничу програму, яка відображає фактичну продуктивність і рух тварин, легко визначити ліміт затрат праці і засобів на початок кожного місяця.

Застосування укрупнених нормативів у плануванні виробничих витрат, звичайно, не вичерпує всю проблему "посилення економічного управління виробництвом. Укрупнені нормативи дають змогу більш оперативно контролювати виробничі затрати шляхом зіставлення їх фактичної величини з нормативною, але в умовах економічного управління роль системи нормативів виходить за рамки контролю. Нормативи повинні дати змогу контролювати не тільки економічні показники виробничого процесу, а й ефективно управляти ними. У зв'язку з цим виникає необхідність у розробці нормативів ефективності, які б відображали залежність економічних показників від усіх інших показників, які характеризують параметри виробничого процесу. Розробка нормативів ефективності в підприємствах досить трудомістка, але вкрай необхідна. Керуючись такими нормативами, менеджери змогли б більш точно прогнозувати економічну ефективність виробництва, а також економічно обґрунтовувати оперативні управлінські рішення.

У вирішенні питань найбільш ефективного використання всіх ресурсів господарства за економічних умов, що часто змінюються, повинні знайти широке застосування методи планування, що ґрунтуються на оптимальному розв'язанні планово-економічних задач (метод сіткових графіків, економіко-математичне моделювання та ін.), широкій комп'ютеризації планових розрахунків. Удосконалення планування на всіх ієрархічних рівнях АПК є базою посилення економічного управління і підвищення його ефективності.[25]

3. Організаційно-економічні основи державних сільськогосподарських підприємств

Розвиток відносин власності в громадському секторі АПК в умовах переходу до ринкової економіки відбувається через роздержавлення і приватизацію власності радгоспів. При перетворенні власності в державних сільськогосподарських підприємствах мають місце три форми фінансових відносин: безоплатна передача державного майна, викуп і продаж.

Організаційні форми державних підприємств, правила їх створення, реєстрації, організації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки визначені господарським кодексом України та іншими законодавчими актами. Він визначає також права і відповідальність підприємств у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими підприємствами і організаціями, органами державного управління. Підприємство здійснює виробничу і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку. На основі його зростання вирішуються питання розширення виробництва, соціального розвитку та ін.

Державне підприємство створюється за рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу, а також в результаті виділення із складу діючих підприємств одного або кількох структурних підрозділів, або на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їхніх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. В місцевих органах державної влади здійснюється державна реєстрація підприємства, яка діє на основі статуту.

Статут державного підприємства затверджується власником майна за участю трудового колективу. В ньому зазначається власник та найменування підприємства, місце його розташування, предмет і види діяльності, органи управління і порядок їх формування, компетенція і повноваження трудового колективу та його виборних органів, порядок утворення майна, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Відповідно до господарського кодексу України підприємство складається з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та Інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови

звільнення його з посади,інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону. На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

доходи від цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

- інші джерела, не заборонені законодавством України.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України. Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.

Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України. Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участі власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору.

Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних закладах за відповідними угодами. Підприємство надає пільги відповідно до закону своїм працівникам, які навчаються без відриву від виробництва.

Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими соціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом підприємства.

Власник, органи управління підприємства зобов'язані забезпечити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці. Підприємство несе відповідальність в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров'ю та працездатності його працівників.

Підприємство зобов'язане забезпечити сприятливі умови праці жінок та неповнолітніх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати їм інші пільги, передбачені законом. Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, неповнолітнім та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи.

Підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують. Підприємство має право забезпечувати додатковою пенсією, незалежно від розмірів державної пенсії, працівника, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання. У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків власник, підприємство добровільно чи за рішенням суду забезпечують сім'ю працівника допомогою відповідно до закону.

Підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом. [7]

У кожному підприємстві створюються допоміжні та обслуговуючі виробництва, а також підсобні підприємства (ремонтні майстерні, автопарк та ін.), виробнича діяльність яких ґрунтується на господарському розрахунку.

Роздержавлення і приватизація власності в державних сільськогосподарських підприємствах супроводжується перебудовою внутрішньогосподарських підрозділів та економічних відносин. У міру викупу майна підрозділи держспецгоспів перетворюються на первинні кооперативи, акціонерні товариства тощо. Підприємства при цьому трансформуються в колективне сільськогосподарське підприємство, союз кооперативів, орендарів, акціонерне товариство. При повному викупі майна трудовий колектив держспецгоспу стає його колективним власником.

Відповідно до Закону України „Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" (1996р.), приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється шляхом перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства або відкриті акціонерні товариства за {тішенням загальних зборів (зборів уповноважених). При цьому членам трудових колективів безплатно передається частка державного майна, розмір якої визначається як добуток вартості майна, що припадає на одного члена колективного підприємства по області (Автономній Республіці Крим), на кількість працівників підприємства, що приватизується, та прирівняних до них осіб. Решта державного майна приватизується за приватизаційні майнові сертифікати. Право на першочергове придбання цього майна мають члени даного сільськогосподарського підприємства та зайняті в соціальній сфері на селі особи. Не реалізоване за майнові сертифікати майно приватизується на загальних підставах.

У ході роздержавлення і приватизації власності державних сільськогосподарських підприємств поряд з реформуванням їхніх первинних виробничих підрозділів (відділків, бригад та ін.) в орендні колективи, кооперативи розвивається акціонерна форма відносин. Акціонерні товариства створюються як у сільськогосподарських, так і в інших підприємства системи АПК.

Організація акціонерних товариств дає змогу відшукати додаткові фінансові резерви для вирішення виробничих завдань і нові стимули до праці, зближуючи інтереси кожного працівника з інтересами підприємства. При цьому працівники стають співвласниками підприємства.

Розвиток акціонерних відносин у сільськогосподарських підприємствах здійснюється за трьома напрямами: 1) акціонерне товариство формується за рахунок використання особистих заощаджень працівників підприємства для розв'язання виробничих і соціальних завдань; 2) перший вклад акціонерного товариства формується за рахунок безоплатної приватизації частини державної або колективної власності працівників підприємства з визначенням паю кожного працівника у вартості створених виробничих фондів; 3) акціонерна власність формується поступово шляхом викупу майна, взятого колективом в оренду. На випущені акції їх власникам з фонду матеріального заохочення та інших джерел виплачуються дивіденди.

Згідно із Законом України „Про цінні папери і фондову біржу" (1991р.), дивіденди по акціях виплачуються за підсумками роботи в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

Роздержавлення і приватизація власності державних сільськогосподарських підприємств, реформування в них первинних виробничих підрозділів та економічних відносин мають сприяти поліпшенню використання землі, трудових, матеріальних та фінансових ресурсів, удосконаленню організації і технології виробництва, подальшому зростанню його економічної ефективності.

Висновки та пропозиції

Таким чином, розглянувши цю тему можна зробити висновок, що важливе місце у сучасному менеджменті відводиться плануванню сільськогосподарського виробництва, яке є необхідною передумовою успішної реалізації будь-якого ділового починання організації. За допомогою планування здійснюється економічна політика держави, організується та регулюється виробництво, розподіл та обмін матеріальних благ, створюються передумови, що б кожен товаровиробник раціонально використовував власні можливості завдяки ринковим відносинам.

Для вдосконалення системи планування пропонується розробляти стратегічні програми. Вони є більш гнучкими і більш адаптованими до зовнішнього середовища організації, що на сьогоднішній час дуже важливо в умовах жорсткої конкуренції, тому що стратегічні програми розглядають пріоритети розподілу ресурсів, містять прогнози відносно зовнішніх факторів, можливі відхилення та внесення коректив фінансового прогнозу, встановлюють стандарти для оцінки результатів та забезпечують виконання стратегічних цілей.

Оскільки система державного планування і управління себе не виправдала, нині в Україні здійснюються спроби її модернізації і адаптації до ринкових умов. Отже, метою планування є розробка прогнозів соціально-економічного розвитку країни, досягнення рівноваги ринку, максимальний збіг пропозиції та попиту.

Список використаної літератури

Анкофф Р. Планирование будущего корпорации. - М.: Гфогресс, 2007.

Белошапка В.А., Загорий Г.В. Стратегическое управление: принципи й международная практика. - УчебникЛІод. ред. В.А. Белошапки - К: Абсолют - В, 2008.

Винокуров В.А. Организация стратегического управлення на предприятии. - М.: Центр зкономики й маркетинга, 2006.

Виханский Д.С. Стратегическое управление: Учеб. - М.: Гардарика, 2007.

Гандзюк М.П. Основи охорони праці. К.: Каравела, 2005. - 408 с.

Герасимчук В.Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність. - К.: Вища школа, 2007.

Господарський кодекс України. X.: ТОВ „Одісей", 2009. - 248 с.

Градов А.П. Стратегия зкономического управлення предприятием: Учеб. Пособие. - СПб.: СПбТТУ, 2007.

Гурков И.Б. Стратегический менеджмент организации. Учебное пособие. - М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 2008.

Ефремов В.С. Стратегия бизнеса. Концепции й методм планирования: Учеб. Пособие. -М.: Фингресс, 2008.

Закон України „Про власність" від 7 лютого 1991 р., № 697-ХП

Закон України „Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р., Ш576-ХП

Идрисов А.Б., Картишев С.В., Постников А.В. Стратегическое Планирование й анализ зффективности инвестиций. - М.: Информ. - издательский дом «Филинь», 2006.

Ильин А.И. Планирование на предприятии: Учеб. Пособие: В т. ч. ч.І.: Стратегическое Планирование. - Минск, 2008.

Кинг У., Клиланд Д. Стратегическое Планирование й хозяйственная политика. - М.: Прогресе. 2007.Кіндрацька Г.І. Основи стратегічного менеджменту: Навч. посібник. -Львів: Кінапрі ЛТД, 2007.


Подобные документы

  • Економічна сутність ринку зерна та організаційно-економічні засади його розвитку в сучасних умовах. Основні напрями та джерела інвестиційного забезпечення сільськогосподарських підприємств на ринку зерна. Тенденції розвитку вітчизняного зерновиробництва.

    статья [72,1 K], добавлен 24.04.2018

  • Практичне обгрунтування методів вибору оптимальних управлінських рішень щодо залучення кредитних ресурсів для розвитку підприємств та розробка пропозицій щодо активізації фінансування інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств в Україні.

    статья [19,9 K], добавлен 31.01.2011

  • Дослідження сутності інвестиційного потенціалу сільськогосподарських підприємств та аналіз економічних показників їх діяльності в Дніпропетровській області. Визначення сильних та слабких сторін інвестиційного потенціалу сільськогосподарських підприємств.

    статья [270,3 K], добавлен 07.02.2018

  • Прогнозування розвитку підприємства, основні принципи прогнозування. Методологічні основи планування. Стратегія розвитку підприємства. Тактичне і оперативне планування. Прогнозування є одним з етапів перспективного планування. Методи планування.

    реферат [25,7 K], добавлен 10.12.2008

  • Необхідність планування діяльності підприємства. Аналіз основних техніко-економічних показників ТОВ "Нейл". Основні проблеми методології планування діяльності підприємств в ринкових умовах господарювання. Аналіз системи менеджменту на підприємстві.

    курсовая работа [378,9 K], добавлен 06.02.2012

  • Реалізація довгострокової стратегії суспільно-економічного розвитку країни. Дослідження розвитку інвестиційного процесу в сільському господарстві Україні. Вплив інвестиційної діяльності підприємств на спад, стабілізацію та зростання їх виробництва.

    автореферат [45,8 K], добавлен 10.04.2009

  • Зміст підприємницької діяльності. Порівняльна характеристика найбільш ефективних форм сільськогосподарських підприємств. Негативний вплив агрохолдингів на сучасний стан економіки в аграрному секторі України. Роль держави в розвитку підприємництва.

    курсовая работа [233,1 K], добавлен 17.11.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.