Резерви підвищення прибутковості підприємства на прикладі СВК "Агрофірми Перше травня"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка підприємства»

На тему

«Резерви підвищення прибутковості підприємства»

(на прикладі СВК «Агрофірми Перше травня»)

ВСТУП

У ринкових умовах метою створення будь-якого підприємства є отримання прибутку в результаті здійснення його господарської діяльності. Забезпечення безперебійного потоку фінансових ресурсів для виконання підприємством визначених статутних завдань знаходиться в центрі уваги керівників підприємства, власників і господарських партнерів та органів державного управління і контролю.

Прибуток є основним джерелом збагачення власників підприємства, розширення і модернізації виробництва.

Метою дослідження є визначення, аналіз та можливість підвищення прибутковості діяльності підприємства.

Для досягнення поставленої мети ставилися наступні завдання:

· дослідити сутність поняття «прибутковості», його функції, структуру та роль у забезпеченні діяльності підприємства;

· проаналізувати ефективність формування та використання прибутку;

· дослідити основні шляхи підвищення рівня прибутковості підприємства.

Об'єктом дослідження є фінансові результати діяльності СВК «Агрофірми»Перше травня».

Предметом дослідження є теоретичні і практичні аспекти використання прибутків підприємства.

При проведенні аналізу, в роботі були використані наступні методи економічного аналізу:

- групування;

- порівняння;

- розрахунково - конструктивний.

Для написання курсової роботи я використала такі інформаційні джерела:

1. форма 1 «Баланс»;

2. форма 2 «Звіт про фінансові результати»;

3. форма 50-сг «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств»;

4. наукові видання відповідно обраної теми.

1. Теоретичні засади аналізу прибутковості діяльності підприємства

1.1 Сутність теорії прибутку

Увагу економістів здавна привертала проблема з'ясування суті прибутку, його джерел, а також функцій, які він виконує за умов різних економічних систем.

У домарксовий період найближче підійшли до розуміння змісту прибутку класики буржуазної політичної економії Вільям Петті, Адам Сміт, С. Сісмонді, Т.-Р.Мальтус

Прибутком у розумінні В.Петті є та частина продукту, яка залишається після відрахування заробітної плати, тобто прибуток зводився до ренти. Незважаючи на ототожнення прибутку з рентою, один з видів прибутку - відсоток на позичковий капітал. Він визначив відсоток таким доходом, що є похідним від земельної ренти. У праці “Різне про гроші” (1862) відсоток прирівнювався до орендної плати.

А.Сміт під прибутком розумів дохід промислового капіталіста, що залишився після сплати ренти земельному власнику і відсотка власнику грошового капіталу. Прибуток вважався породженням всього авансового капіталу, а його отримання визнавалося кінцевою метою капіталістичног виробництва.

Дослідивши наукову спадщину своїх попередників К.Маркс характеризує прибуток як перетворену форму додаткової вартості, яка виступає не як результат експлуатації робочої сили, а як породження всього авансовогу капіталу. Вчений показав причини і механізми утворення загальної норми прибутку. Закон тенденції норми прибутку до зниження, сформульований Марксом, засвідчує, що зростання продуктивної сили праці, сприяючи підвищенню органічної будови капіталу, веде до падіння норми прибутку.

У сучасній західній економічній літературі прибуток розглядають як дохід від використання факторів виробництва, в тому числі як плату за ризик, невизначеність результатів підприємницької діяльності.

Прибуток -- це грошове вираження різниці між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво

В умовах ринкової економіки значення прибутку істотно зростає.

По-перше, раніше прибуток розглядався як грошове вираження додаткового продукту. Це означало, що він не міг бути використаний для задоволення особистих потреб людини. Сьогодні прибуток уже не вважають тільки додатковим продуктом. Частина прибутку може становити винагороду такого специфічного чинника, як підприємництво (так званий нормальний прибуток). Крім того, працівники підприємства також можуть брати участь у розподілі прибутку, який далі використовується для задоволення особистих потреб. Отже, не весь прибуток є додатковим продуктом.

По-друге, деякі економісти визначали прибуток як частину чистого доходу. Іншу частину чистого доходу відносили до податку з обороту, який був одним з головних складових доходу державного бюджету. Сьогодні податок з обороту не застосовується, і тому прибуток уже не є частиною чистого доходу.

Головним показником прибутку є чистий прибуток, тобто прибуток після сплати податків.

Так, у виробничих підприємствах кошти, що надходять за реалізовану продукцію без акцизів і ПДВ, називаються "чистим виручкою від реалізації". Якщо від неї відняти собівартість реалізованої продукції, то частина, що залишилась, буде складати прибуток від реалізації (валовий прибуток).

ПР = ЧВ -- Св

Де ПР -- прибуток від реалізації продукції;

ЧВ -- чиста виручка від реалізації продукції (тобто виручка без ПДВ і акцизного збору);

Св -- собівартість реалізованої продукції.

Прибуток виробничих підприємств може бути отримано за рахунок різних видів діяльності. Сума всіх прибутків утворює загальний прибуток.

Найважливішим критерієм успішної роботи підприємств є їх прибутковість. Підприємства зобов'язані одержувати такі доходи, які не тільки покривають видатки, але й у достатній мірі їх перевищують. Факт перевищення прибутків над витратами, пов'язаними з діяльністю підприємства, означає, що підприємство отримує прибуток -- позитивний фінансовий результат.

Прибуток -- найважливіша економічна категорія, основна стратегічна й найближча ціль підприємства, основна умова функціонування підприємств у ринковій економіці.

Прибуток характеризує остаточний результат діяльності підприємства, його отримання -- обов'язкова умова розширеного відтворення підприємства, забезпечення самофінансування та зміцнення його конкурентоспроможності на ринку.

Існують такі види прибутку:

1. Чистий обліковий (бухгалтерський) прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво.

2. Економічний прибуток розраховують як різницю між обліковим і нормальним прибутком, який, як уже зазначалося, становить винагороду за підприємницьку діяльність і є складовою витрат виробництва.

3. Нормальний прибуток входить до складу так званих нефінансових витрат виробництва. Вирішальним критерієм визначення реальної прибутковості підприємства вважають величину економічного прибутку. Вона показує, наскільки обліковий прибуток перевищує нормальний

Де ЕП, ОП, НП -- відповідно економічний, обліковий і нормальний прибуток.

Отже, економічний прибуток виникає тоді, коли загальна виручка перевищує всі зовнішні та внутрішні витрати, включаючи в останні нормальний прибуток на капітал у вигляді відсотка.

Одержання прибутку стимулює найбільш ефективне використання економічних ресурсів, зниження витрат, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, освоєння нових виробництв.

Більшу частину прибутку підприємство отримує від основної виробничої діяльності.

Деяка частина прибутку утворюється за рахунок виконання для інших підприємств різноманітних непромислових робіт і послуг (будівельних, транспортних тощо), надання платних послуг населенню. І частину прибутку називають прибутком від іншої реалізації. Крім того, підприємство може мати прибуток від позареалізаційної діяльності. Це різниця між штрафами, пенею, неустойками, що одержані та сплачені, доход за операціями з тарою, орендна плата від здавання в оренду приміщень, тощо.

Основні функції прибутку:

? Винагорода власникам і працівникам.

? Джерело інвестиційної діяльності.

? Мірило успіху діяльності підприємства.

? Джерело самофінансування і розвитку.

? Основа фінансування благодійних заходів та цільових програм.

Отже, отримання прибутку є визначальним рушієм організації підприємницької діяльності і одночасно визначним критерієм ефективності його діяльності.

прибуток резерв підвищення

1.2 Необхідність та доцільність аналізу показників рентабельності

Показники рентабельності являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють доходність підприємства та групуються в співвідношенні інтересами учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Аналіз показників рентабельності необхідний, адже вони є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку підприємства. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства.

При аналізі виробництва, показники рентабельності можна об'єднати в слідуючи групи:

1) показники рентабельності продукції;

2) показники рентабельності капіталів (активів);

3) показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.

Перша група показників формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності (доходності) по показникам прибутку (доходу), відбитий в звітності підприємства.

Даний показник характеризує прибутковість (доходність) продукції базисного та звітного періоду.

Друга група показників рентабельності формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності в залежності від зміни розміру та характеру авансованих коштів:

- всі активи підприємства;

- інвестиційний капітал (власні кошти + довгострокові зобов'язання);

- акціонерний (власний) капітал.

Третя група показників рентабельності формується на базі розрахунку рівня рентабельності аналогічно показникам першої та другої груп, однак замість прибутку в розрахунку приймається прибуток грошових коштів.

Дані показники дають уяву про ступінь важливостей підприємства забезпечити кредиторів, позичальників та акціонерів власними грошовими коштами в зв'язку з використанням його виробничого потенціалу.

Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. При аналізі шляхів підвищення рентабельності важливо розрізняти вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Такі показники, як ціна продукту і ресурсу, об'єм використовуємих ресурсів та обсяг виробництва продукції, прибутку від реалізації та рентабельності (доходності) продаж, знаходяться між собою в тісному функціональному зв'язку.

Основні показники рентабельності:

1. Рентабельність продукції

Де Пр - прибуток від реалізації;

С - собівартість реалізації продукції.

Цей показник характеризує вихід прибутку в процесі реалізації продукції на одиницю витрат в основній діяльності підприємства;

2. Рентабельність продаж

Де В - виручка від реалізації.

Характеризує доходність основної діяльності підприємства.

3. Рентабельність активів



Де Пб(або Пч) - прибуток балансовий, або чистий;

Аср - середньорічна величина активів за певний період.

Цей показник служить для визначення ефективності використання капіталу, оскільки дає загальну оцінку доходності вкладеного в виробництво капіталу, як власного так і заємного;

4. Рентабельність текучих активів

,

Де Ат.ср - середня величина поточних активів.

Цей показник характеризує величину прибутку, отриману з кожної гривні, що вкладена у поточні активи;

5. Рентабельність власного акціонерного капіталу

,

Де Кс - середня величина власного капіталу.

Характеризує ефективність використання власних коштів акціонерів, величину прибутку, отриману на кожну гривню вкладень акціонерів в підприємство і залишаючись в розпорядку підприємства.

Отже, аналіз показників рентабельності є досить важливим у визначенні оцінки фінансового стану підприємства. Та мета аналізу полягає не тільки і не стільки в тому, щоб встановити та оцінити фінансовий стан підприємства, але ще й у тому, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його покращення. Аналіз фінансового стану показує, по яким конкретним напрямом треба вести цю роботу, дає можливість виявити найбільш важливі аспекти і найбільш слабкі позиції у фінансовому стані підприємства.

1.3 Визначення сум покриття витрат

Сума покриття витрат -- це різниця між виручкою від продажів (реалізованої продукції) і змінними затратами.

Прибуток виникає лише тоді, коли нагромаджені суми покриття витрат по всій масі проданої продукції будуть переважати сукупну величину затрат підприємства чи організації.

Величина виробничого результату з урахуванням суми покриття витрат визначається таким чином

Виторг від реалізації - змінні витрати = сума покриття - постійні витрати = виробничий результат

Виторг від продажів, в першу чергу, направляється на покриття змінних витрат. Лише після того, як всі змінні витрати покриваються, виникає сума покриття. Таким чином додаткова виручка від продажів переходить в суми покриття. Останні призначені для покриття постійних витрат і отримання прибутку. Тільки тоді, коли постійні витрати повністю покриті, проходить "перетікання" в прибуток. Якщо отриманих сум покриття вистачає тільки на покриття змінних затрат, то прибутку у цьому випадку не буде.

На противагу розрахунку результату на основі повних затрат розрахунок на основі сум покриття орієнтований на ринок. Розрахунок цін на продукцію на основі повних затрат часто приводить до неможливості її реалізації за такими цінами на ринку. Розрахунок на основі сум покриття орієнтований на ринкові ціни, які формуються конкурентами на ринку. За його допомогою можна проводити незалежне калькулювання ціни продажів, задаючи цільові значення сум покриття.

Облік сум покриття витрат дозволяє

> доповнити облік повних затрат;

> показати "вклад" кожного товару, групи товарів і асортименту у загальний результат;

> застосувати протидіючі заходи в ході управління з допомогою аналізу планових і фактичних затрат, порівняння заданих мір покриття, аналізу поведінки точки покриття,;

> використати задані суми покриття для координації запланованого виторгу з метою планування результату (маржинального доходу);

> вести ступеневий облік покриття постійних затрат, коли блок постійних затрат розділяють на складники постійних затрат різних місць їх виникнення;

> формувати інформацію про величину результату за окремий період на основі даних про оцінку запасів на базі граничних затрат;

> об'єднати планування інвестицій і аналіз портфеля замовлень через розрахунки граничних затрат і сум покриття;

> спростити складання контрольної (перевіряючої) калькуляції на основі аналізу запланованих і фактичних сум покриття шляхом порівняння планових і фактичних сум покриття, внаслідок чого виявляється різниця, проводиться дослідження причин, які тягнуть за собою зниження маржинальних сум покриття.

Облік сум покриття як облік часткових затрат пов'язує граничні або виробничі затрати з виручкою від реалізації.

І тип організації цього обліку заснований на виборі базових величин для правильного розподілу затрат, щоб можна було визначити ставку граничних затрат.

II тип організації - базується на доповненні розподілу затрат причинно-обумовленим віднесенням прямих затрат у вигляді виробничих і невиробничих затрат на певні базові рівні.

Облік сум покриття є наріжним каменем фундаменту оперативного контролінгу, однак незважаючи на це, не слід забувати і про недоліки цього обліку.

Слабкими сторонами обліку сум покриття витрат є такі:

> необхідність розподілу затрат кожного виду у місці їх виникнення;

> порушується підпорядкована лінійна динаміка затрат, коли відбуваються процеси адаптації до інтенсивності та вибору;

> незрілі (непродумані) рішення (в умовах відсутності динамічного обліку граничних планових затрат), неправильний вибір баз розподілу та ієрархії, неправильне визначення видів витрат, які повинні калькулюватись, зумовлює появу неточних даних про граничні і виробничі затрати;

> контроль затрат повинен охоплювати поряд з граничними або виробничими постійні або невиробничі затрати;

> для поглибленого аналізу сум покриття при організації їх обліку в розрізі клієнтів необхідно вибирати основні з точки зору прийняття рішень види затрат, які можна безпосередньо віднести на тих чи інших клієнтів, наприклад, пільгові проценти і т. п.;

> при плануванні результату необхідно також враховувати постійні затрати або витрати на утримання підприємства у готовності до експлуатації (невиробничі);

> контрольну калькуляцію на базі даних про планові міри покриття необхідно складати, орієнтуючись на планову ціну, плануючи досягнення загальної міри покриття і міри покриття за окремими видами асортименту.

Та все ж доповнення традиційного обліку повних затрат детальним обліком сум покриття витрат дає можливість управляти підприємством як при неповному, так і при повному завантаженні виробничих потужностей, розраховувати ефективність і надавати відповідні дані службі контролінгу.

2. Аналіз та оцінка ефективності формування та використання прибутку СВК «Агрофірма»Перше травня»

2.1 Техніко - економічна характеристика підприємства

Центральна садиба СВК «Агрофірми»Перше травня» розташована в с. Великі Вільми, на відстані 15км від обласного центру м. Суми. Підрозділи підприємства знаходяться в с. Великі Вільми та в с. Симонівка. Достатня близькість розташування до обласного центру, а відповідно і до пунктів реалізації продукції та гарні дороги, визначають вигідне територіальне розташування господарства.

Метою діяльності агрофірми є задоволення потреб як його засновників, так і населення

Предметом діяльності є :

- сільськогосподарське виробництво та реалізація товарної продукції та сировини;

- переробка сільськогосподарської продукції як власного виробництва, так і придбаної;

- оптова і роздрібна торгівля товарами власного виробництва і придбаними;

- закупівля у населення продукції рослинництва, худоби. Її переробка та реалізація;

- виробництво будівельних матеріалів, виконання будівельних, ремонтних та пусконалагоджувальних робіт;

- надання ветеринарних послуг.

Розглянемо напрямки спеціалізації підприємства, виходячи зі структури товарної продукції, що виробляється ним, дані по якій наведені в табл. 1

Таблиця 1 Склад і структура товарної продукції

Види продукції	Роки	В середньому за 3 роки
	2008	2009	2010
	Виручка тис. грн.	Питома вага, %	Виручка тис. грн.	Питома вага, %	Виручка тис. грн.	Питома вага, %	Виручка тис. грн.	Питома вага, %
Зернові та зернобобові	1118,6	14,2	3752,0	34,2	1641,0	14,5	2170,5	21,5
Соняшник	254,8	3,2	585,0	5,3	1282,0	11,3	707,3	1,0
Інша продукція рослинництва	44,1	0,6	54,0	0,5	85,0	0,7	61,0	0,6
Разом по рослинництву	1417,5	17,9	4391,0	39,9	3008,0	26,5	2938,8	29,2
Молоко	3478,3	44,1	4385,0	39,9	6000,0	52,9	4621,1	45,9
Приріст ВРХ	1455,7	18,5	1002,0	9,1	1230,0	10,8	1229,2	12,2
Приріст свиней	574,2	7,3	609,0	5,5	469,0	4,1	550,7	5,5
Інша продукція тваринництва	962,3	12,2	599,0	5,5	636,0	5,6	732,4	7,3
Разом по тваринництву	6470,3	72,1	6595,0	60,0	8335,0	73,5	7133,3	70,8
Всього по рослинництву і тваринництву	7887,8	100	10986,0	100	11343,0	100	10072,3	100

Аналіз даних таблиці 1 показує, що найбільшу питому вагу в загальній структурі виробництва товарної продукції займають виробництво молока - понад 45%, вирощування зернових та зернобобових - більше 21%,та відгодівля ВРХ - 12,2%. Загальний обсяг виробництва у 2010 році порівняно з 2008 роком зріс на 3455,2, або на 30,5%.

Для наглядного представлення даних побудуємо діаграми структури товарної продукції підприємства за 2008 та 2010 роки (Рис.1,2)



Рис.1 Питома вага виробів в реалізації за 2008 рік

Рис.2 Питома вага виробів в реалізації за 2010 рік

Активи господарства представлені основними, оборотними засобами та грошовими коштами, які на початок 2011 року становили 23007 тис. грн. в господарстві застосовуються новітні технології вирощування с.г. культур, виробництва продукції тваринництва. Висівається насіння тільки високих репродукцій та еліти, використовуються останні досягнення науки і практики в напрямку скорочення затрат людської праці.

Наказом Міністерства аграрної політики України у 2002 році, господарству було присвоєно статус племінного заводу з розведення ВРХ української чорно-рябої породи.

Виробнича діяльність будь-якого підприємства залежить від забезпеченості його основними виробничими фондами. Їх наявність та ефективність використання наведені у табл. 2.

Таблиця 2 Ефективність використання ОФ

Показники	2008р.	2009р.	2010р.	2010 р.у % до 2008р.
Фондоозброєність	112,3	130,2	136,0	121,1
Фондовіддача	0,5	0,6	0,6	120,0
Фондоємність	2,0	1,6	1,6	80,0

Як видно з таблиці, фондоємність у 2008 р. - 2,0. Це означає, що вартість основних фондів, що припадають на одну гривню виробленої продукції становить 2грн. За досліджуваний період цей показник зменшився. В 2010 р. цей показник дорівнював 1,6, тобто вартість основних фондів на одну гривню продукції зменшилася на 40 копійок.

Зниження фондоємності свідчить про покращення використання основних фондів.

Значний вплив на величини фондовіддачі та фондоємності має показник фондоозброєності праці, який збільшився порівняно з 2008р. на 21,1 %, і у 2010 році становив 136,0 грн. чол. Це означає, що на кожного працівника припадає основних фондів на суму 136,0 тис. грн. Фондоозброєність розраховують для характеристики ступеня озброєності праці робітників. Чим вона більше, тим більше обсяг виробництва і тим більше вартість основних фондів.

Звичайно, головною метою функціонування будь-якого підприємства є прибуток. Таблиця 3 містить інформацію про основні фінансові показники, що є мірою прибутковості діяльності підприємства.

Таблиця 3 Основні економічно - фінансові показники

Показники	2008	2009	2010	Відхилення, %
Валовий прибуток	2493,0	3308,0	3312,0	32,9
Прибуток від реалізації	9857,0	13220,0	14362,0	45,7
Чистий прибуток	2193,0	2185,0	1939,0	-11,5
Середньорічна величина активів	21467,6	24370,5	27134,0	26,4
Власний капітал	18394,9	20820,5	23262,5	26,5

Аналізуючи дану таблицю, можна зробити висновок, що протягом досліджуваного періоду відбулося зростання всіх розглянутих показників, окрім чистого прибутку: так у 2008 році обсяг чистого прибутку становив 2193,0 тис. грн., а у 2010 році він зменшився на 254 тис. грн.., або на 11,5%.Валовий прибуток збільшився на 819 тис. грн., або на 32,9%; а прибуток від реалізації продукції зріс на 4505 тис. грн.. - це понад 45%.

Для наглядного представлення даних побудуємо діаграму динаміки основних економічно - фінансових показників підприємства за 2008 та 2010 роки (Рис.3)

Рис.3 Основні економічно - фінансові показники

Трудові ресурси є складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а їх праця - вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва. Дані про забезпеченість господарства трудовими ресурсами та рівень їх використання наведені у таблиці 4.

Таблиця 4 Трудові ресурси СВК «Агрофірми»Перше травня»

Показники	2008р.	2009р.	2010р.	2010 р. у % до 2008 р.
Середньорічна чисельність працівників - всього, чол..	139	132	135	97,1
у т. ч.: в рослинництві	44	38	38	86,4
в тваринництві	95	94	97	102,1
Відпрацьовано 1 робітником в середньому по господарству, днів	282	282	282	100
у т. ч.: в рослинництві	272	270	268	98,5
в тваринництві	295	293	191	97,9
Коефіцієнт використання річного фонду робочого часу	1,03	1,03	1,03	100
Виготовлено валової продукції в середньому на 1 працівника, тис.грн.	17,9	25,1	24,5	136,9
у т. ч.: в рослинництві	56,7	87,1	87,2	153,8
в тваринництві	26,2	35,2	34,1	130,2

Аналізуючи дані таблиці, можна спостерігати тенденцію до скорочення середньорічної чисельності працівників: У 2010 році порівняно з 2008 роком працівників стало менше на 4 чоловіки. Протягом 2008 - 2010 років на підприємстві спостерігалося збільшення обсягів валової продукції з розрахунку на одного середньорічного робітника. Так у 2010 році порівняно з 2008 роком цей показник підвищився на 6,6 тис. грн..

Таким чином, можна зробити висновок про те, що, хоча на підприємстві і відбувається скорочення чисельності працівників, продуктивність їх праці підвищується.

Як висновок, можна сказати, що дане підприємство характеризується ефективним і рентабельним господарство.

2.2 Аналіз формування прибутку підприємства

Аналіз складу та динаміки прибутку є одним із найактуальніших питань діяльності будь-якого підприємства, так як і такі як балансовий прибуток, прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), прибуток від іншої реалізації, результатом від позареалізаційних операцій, оподаткований прибуток, чистий прибуток.

Величина прибутку, його обґрунтованість і механізм розподілу можуть суттєво змінюватись залежно від підприємства, ситуації, економічної системи. Але важливо не те, як визначається прибуток, а те що підприємство може виникнути і успішно функціонувати тільки тоді, коли очікується якась винагорода. За відсутності інших стимулів та інших підходів такою винагородою для підприємства в цей час є категорія прибутку

Балансовий прибуток включає фінансові результати від реалізації продукції (робіт, послуг), від іншої реалізації, доходи та видатки від позареалізаційних операцій.

Балансовий прибуток визначається як сума фінансових результатів від усіх видів діяльності господарства за звітний період, яка складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг) включаючи продукцію підсобних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, основних фондів, нематеріальних активів, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій та інших позареалізаційних операцій.

Слід також відмитити, що на практиці можливі три варіанти результатів: балансовий прибуток, балансовий збиток або нульовий результат (тобто прибуток дорівнює збиткам).

Для того, щоб детальніше визначити за рахунок якої складової збільшується або зменшується балансовий прибутокпідприємства, необхідно провести аналіз формування складу, структури та динаміки балансового прибутку, який наведений в таблиці 5.

Таблиця 5 Формування прибутку підприємства

Стаття	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення в 2010 р. порівняно з 2008 р., тис. грн.
Дохід від реалізації продукції	10658	15864	17238	6580
Непрямі податки та інші відрахування з доходу	801	2644	2676	1826
Чистий дохід від реалізації продукції	9857	13220	14562	4705
Інші операційні доходи	1187	1434	1164	-23
Інші операційні витрати	540	1060	1093	553
Надзвичайні доходи	-	-	-
Разом чисті доходи	11584	15714	16909	5325
Збільшення (зменшення) залишків незавершеного виробництва і готової продукції	104	375	700	596
Матеріальні затрати	4560	6508	7509	2949
Витрати на оплату праці	3021	3478	4166	1145
Відрахування на соц.. заходи	698	1032	1460	762
Амортизація	846	1432	1340	494
Інші операційні витрати	561	855	1167	606
Разом витрати	9686	13305	15642	5956
Чистий прибуток	2667	2185	1693	-974

Порівнявши дані 2010 року з 2008, можна сказати, що при збільшенні чистого доходу від реалізації продукції та не значному зменшенні інших операційних доходів, а саме 4705 тис. грн.. та -23 тис. грн. відповідно, чистий прибуток по підприємству скоротився на 974 тис. грн.. Причиною цього стало чітке зростання затрат на 5956 тис. грн.. у 2010 році порівно з 2008 , основна частина яких входить до матеріальних затрат - 2949 тис. грн.., витрати на оплату праці - 1145 тис. грн.. Нажаль такі показники не є досить втішними для даного господарства.

Для наглядного представлення даних побудуємо діаграму динаміки формування прибутку підприємства за 2008 та 2010 роки (Рис.4)



Рис.4 Динаміка формування прибутку підприємства

Структура товарної продукції може здійснювати як додатній, так і від'ємний вплив на суму прибутку. Якщо збільшується доля більш рентабельни видів продукції в загальному об'ємі її реалізації, то сума прибутку зросте і, навпаки, при збільшенні питомої ваги низькорентабельної або збиткової продукції загальна сума прибутку зменьшиться.

Собівартість продукції і прибуток знаходяться в обернено - пропорційній залежності зниження собівартості призводить до відповідного росту суми прибутку і навпаки.

Отже, для того, щоб детальніше розглянути впливовий розрахунок цих факторів на суму прибутку для підприємства слід розглянути розрахунок впливу факторів на суму прибутку, який наведений в таблиці 6.

Таблиця 6 Аналіз прибутку від реалізації продукції СВК «Агрофірми»Перше травня» за 2008 - 2010 р.р

Показники	2008рік	2009 рік	2010 рік	Абсолютне відхилення (+/-)	2010 р. у % до 2008
Виручка від реалізації продукції(за мінусо ПДВ, АЗ), тис. грн.	9857	13220	14362	4505	46
Повна собівартість реалізовано продукції, тис. грн.	7364	9912	11050	3686	50
Прибуток від реалізації продукції, тис. грн.	2493	3308	3312	819	33

За даними таблиці 6 можна зробити висновок, що прибуток від реалізації продукції у 2010 році порівняно з 2008 зріс на 33%, а саме - на 819 тис. грн.. Виручка від реалізації продукції збільшилася на 4505 тис. грн.., що становить 46%. Необхідно також зазначити, що собівартість реалізованої продукції збільшилась на 50%, а саме - на 3686 тис. грн..

Як бачимо, собівартість реалізованої продукції має досить великий вплив на прибуток (збиток) від реалізації продукції, а отже і на чистий прибуток (збиток). Поняття собівартості реалізованої продукції включає в себе виробничу собівартість продукції, нерозподілених постійних загально виробничих затрат та наднормативних виробничих затрат. Отож, необхідно проаналізувати динаміку показників собівартості основних видів реалізованої продукції підприємства за 2008 -2010 р.р., які подані в таблиці 7.

Таблиця 7 Динаміка собівартості 1 ц основних видів товарної продукції

Вид продукції	2008рік, грн.	2009 рік, грн.	2010 рік, грн.	Абсолютне відхилення (+/-)	2010 р. у % до 2008
Пшениця озима	28,4	49,2	93,8	65,4	230,3
Кукурудза на зерно	57,9	50,6	84,2	26,3	45,4
Ячмінь ярий	56,9	65	62,5	5,6	9,8
Горох	89,4	84,7	100,5	11,1	12,4
Соняшник	117,5	142,5	140,8	23,3	19,8
М'ясо ВРХ	1284,7	1644,4	1674,1	389,4	30,3
М'ясо свиней	829,5	1064,8	1422,8	593,3	71,5
Молоко	103,4	104,6	165,8	62,4	60,3

Аналізуючи дану таблицю, необхідно зазначити, що у 2010 році порівняно з 2008 роком витрати на виробництво 1 ц значно зросли по всіх видах продукції. Найвищий показник динаміки витрат на виробництво озимої пшениці - 230,3 %, це - на 65,4 грн./1ц. Більш ніж на 50% зросли витрати на виробництво м'яса свиней та молока, на 71,5% та 60,3% відповідно. Найменші коливання у динаміці витрат спостерігаються по виробництву ярого ячменю - 9,8%.

Проаналізувавши динаміку показників собівартості 1 ц реалізованої продукції по видах можна розглянути показники чистого доходу від реалізації по основних видах продукції, які наведені в таблиці 8.

Таблиця 8

Динаміка чистого доходу 1 ц основних видів товарної продукції

Вид продукції	2008рік, грн.	2009 рік, грн.	2010 рік, грн.	Абсолютне відхилення (+/-)	2010 р. у % до 2008
Пшениця озима	62,9	73,5	104,3	41,4	65,8
Кукурудза на зерно	64,3	78,7	125,1	60,8	95,3
Ячмінь ярий	69,1	64,6	71,2	2,1	2,8
Горох	208,2	100,6	150,8	-57,4	-27,9
Соняшник	85,2	180,4	310,2	225	264,7
М'ясо ВРХ	733,7	649	672,5	-61,2	-8,3
М'ясо свиней	950,7	1232,8	905,4	-45,3	-4,8
Молоко	158,7	150,4	238,7	80	50,3

З даної таблиці видно, що у 2010 році порівняно з 2008 роком чистий дохід з 1 ц реалізованої продукції був різний по різним видам продукції. Найбільший чистий дохід принесла реалізація соняшнику - 264,7% , це - 225 грн. з 1 ц; майже вдвічі зросла доходність від реалізації кукурудзи на зерно - на 60,8 грн. з 1 ц, або - 95,3%. Чистий дохід від реалізації озимої пшениці та молока збільшився на 65,8% та 50,3% відповідно. Необхідно також зазначити, що дохід від реалізації гороху, м'яса ВРХ та м'яса свиней скорочується на 27,9%, 8,3% , 4,8% відповідно.

Аналізуючи таблицю 7 та таблицю 8, можна сказати, що основними видами продукції, які зменшують обсяги чистого доходу від реалізації продукції є:

- м'ясо ВРХ,

- м'ясо свиней,

- горох.

А основними видами продукції, які є прибутковими та ще й покривають збитки від реалізації нерентабельної продукції на даному підприємстві це - озима пшениця, кукурудза на зерно, соняшник, молоко, ярий ячмінь.

Загалом по господарству можна зробити висновок, що воно є в деякій мірі прибутковим, за винятком певних видів продукції.

2.3 Аналіз показників рівня рентабельності підприємства

Найбільш поширеними критеріями оцінки ефективності діяльності підприємств є показники прибутковості або рентабельності.

Коефіцієнти рентабельності характеризують рівень прибутковості діяльності підприємства в цілому, його окремих складових або продукції і визначаються як відношення одержаного підприємством балансового або чистого прибутку за аналізований період до величини вкладених, затрачених ресурсів, або до обсягу реалізованої продукції.

На практиці фінансового аналізу розрізняють рентабельність всього капіталу, власних засобів, виробничих фондів, продажу та ін.

Динаміка основних показників рівня рентабельності СВК «Агрофірми»Перше травня» подані в таблиці 9.

Таблиця 9

Динаміка основних показників рентабельності (збитковості)

Показники	2008р.	2009р.	2010р.	Зміни, +/-
Рентабельність реалізованої продукції	33,9	33,4	30	-3,9
Рентабельність сукупних активів	12,7	9	6,2	-6,5
Рентабельність власного капіталу	14,5	10,5	7,4	-7,1
Рентабельність трудових ресурсів	88,3	62,8	40,6	-47,7
Загальний рівень рентабельності	14,5	10,9	7,9	-6,6

Як видно з таблиці 9 протягом дослідного періоду на підприємстві відбулися безперечні негативні зміни. Про це свідчить погіршення всіх розрахованих коефіцієнтів рентабельності.

Коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції є індикатором можливостей підприємства до відтворення та розширення своїх виробничих процесів. Зменшення цього показника на 3,9% є свідченням зниження вигідності виробництва продукції, яка випускається чи реалізується підприємством.

Так, коефіцієнт рентабельності активів, що розраховується як співвідношення прибутку і активів, відображає здатність підприємства до оновлення активів без залучення зовнішніх джерел фінансування. Чим більше цей показник, тим більша можливість підприємства для фінансування свого розвитку. Зниження цього показника на 6,5% говорить про те, що підприємство не зовсім ефективно використовує все своє наявне майно.

Зменшення коефіцієнта рентабельності власного капіталу на 7,1% свідчить про зменшення привабливості підприємства для зовнішнього інвестора і про зменшення винагороди, що отримують власники акцій.

Показник рентабельності трудових ресурсів знизився на 47,7. Це говорить про те, що дане підприємство не зовсім ефективно використовує свій персонал.

Коефіцієнт загальної рентабельності підприємства показує погіршення господарської діяльності підприємства, зменшення привабливості підприємства для інвесторів та загальну збитковість виробництва. А він знизився на 6,6%, отже прибутковість даного господарства зменшується через не зовсім ефективне використання всіх ресурсів, які є на цьому підприємстві.

3. Розробка напрямків підвищення прибутковості СВК «Агрофірма»Перше травня»

3.1 Визначення головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення результативності діяльності підприємства

Резерви збільшення суми прибутку і рентабельності пов'язані з напрямками господарювання підприємства, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів), важливим є детальне значення масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю підприємства.

Головні внутрішні і зовнішній чинники підвищення ефективності діяльності підприємства.

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найстатичний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої діяльності. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технологічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаженні в часі.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками. Рівень дизайну має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за вироби відповідної якості.

Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тількикористі товару недостатньо.

Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну специфікацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримання високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективним для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства.

Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. Від цього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві. Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності підприємства

9. Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва.

Основними її елементами є:

- практична діяльність владних структур;

- різноманітні види законодавства;

- фінансові інструменти (заходи, стимули);

- економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати

праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

- ринкова, виробнича і соціальна інфраструктури;

- макроекономічні структурні зміни;

- програми приватизації державних підприємств;

- комерціалізація організаційних структур виробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів - організацій.

Їхню діяльність треба зосередити на:

? розв'язання ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем;

? практичні реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничогосподасрької інфраструктури. Інші всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків. бірж та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства справляє належний розвиток виробничої інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рінях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру.

Головні з них відбуваються втаких сферах:

а) склад та технічний рівень основних фондів;

б) масштабів виробництва та діяльності;

в) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва.

При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

Отже, ще одним чинником у підвищенні результативності підприємства, є врішення питань з приводу внутрішніх та зовнішніх факторів впливу на діяльність господарства.

3.2 Резерви збільшення прибутку

Серед резервів поліпшення основних узагальнюючих результатів діяльності підприємства провідне місце займають резерви зростання прибутку, резерви підвищення рентабельності вкладеного капіталу і рентабельності виробництва.

Розглянемо найважливіші шляхи реалізації (використання) підприємством резервів зростання прибутку, тобто забезпечення дії факторів, що впливають на зміну прибуткую в резервомобілізуючому напрямі.

Найважливішими факторами зростання прибутку на підприємстві є:

? раціоналізація ресурсоспоживання, удосконалення управління та обслуговування виробництва, що забезпечує зниження виробничих витрат(собівартості виготовленої продукції).

? інноваційний розвиток підприємства(впровадження нововведень та їх успішна комерціалізація), що забезпечує зниження витрат на виготовлення та підвищення якості виробів, а в результаті більш високу їх конкурентноздатність.

Резервомобілізуючу дію першого з відмічених факторів найкраще забезпечує стратегія підприємства, яка орієнтується на надання покупцям більше цінностей за їх гроші. Такий конкурентний підхід називається стратегією оптимальних витрат, оскільки, в даному випадку, виробник забезпечує нижчі витрати (порівняно з конкурентами) на свої товари, які однаково позиціонуються з товарами конкурентів за шкалою»якість-обслуговування-характеристики-привабливість». Характерними рисами підприємства, яке успішно реалізує стратегію оптимальних витрат, є вміння розробити і впровадити додаткові атрибути товару з меншими витратами або запропонувати продукцію, відмінну від аналогів конкурентів (за своїми можливостями) за цінами, прийнятними для покупців. Найбільш вправні у цій стратегії підприємства вміють одночасно керувати витратами, зижуючи їх, і вносити покращуючи зміни в товар.

Стратегія оптимальних витрат має найбільшу привабливість з точки зору можливості конкурентного маневрування. Вона передбачає створення цінності для покупця, балансуючи між стьаьегіями низьких витрат і диференціації. На ринках, де покупці дивляться одночасно на ціну й на споживчу цінніст товару (а таких ринків більшість), стратегія оптимальних витрат має перевагу перед стратегіями низьких витрат і диференціації. Адже при цій стратегії підприємство може пропонувати покупцям товар середньої якості по невисокій ціні, або товар доброї якості по середній ціні. Більшість покупців віддають перевагу саме тим, а не дешевим низькоякісним або дорогим, у вищій мірі диференційованим товарам.

Резервомобілізуючу дію другої групи факторів зумовлюють, в першу чергу, такі 5 найважливіших, що забезпечують підприємству конкурентну перевагу.

1. Нові технології. Вони створюють можливості для здійснення багатьох видів інновацій, які забезпечують зниження витрат на виробництво та підвищення якості продукції, а отже - й зростання прибутку підприємства.

2. Нові або змінені запити покупців. Конкурентну перевагу, а отжей зростання прибутку, забезпечують підприємства, що здійснили продуктові та інші інновації, які найбільше відповідають новим або зміненим запитам споживачів.

3. Поява нового сегмента ринку. Ще одна можливість забезпечення конкурентної переваги і зростання прибутку підприємства відкривається при утворенні цілком нового сегмента ринку або перегрупуванні існуючих сегментів. Тут є можливість не лише вийти на новий контингент покупців, але й забезпечити більш ефективний випуск продукції, знайти нові підходи до певних груп споживачів.

4. Зміна вартості або джерел ресурсів виробництва. Одні виробники забезпечують собі конкурентні переваги і збільшення прибутку за рахунок використання замість традиційних виробничих ресурсів їх більш ефективних замінників, а також за рахунок освоєння більш дешевих джерел ресурсів.

5. Зміна законодавчої бази і державного регулювання. Зміна нормативно-правової бази і політики уряду в таких сферах, як стандарти, охорона довкілля, оподаткування, ліцензування, залучення іноземних інвестицій, - ще один поширений стимул до новацій і нововведень, які забезпечують конкурентну перевагу і збільшення прибутків.

Утримати конкурентні перевагиі джерела додаткових прибутків, забезпечених за рахунок вище перерахованих факторів, можна трьома основними способами, залежно від рангу чинників,що забезпечують перевагу.

- Переваги, що забезпечуються чинниками низького рангу, такими, як дешева робоча сила або сировина, легко можуть бути досягнуті й конкурентами.

- Переваги більш високого порядку (патентована технологія, диференціація на основі унікальних товарів чи послуг, імідж фірми та ін.) не такі легкодоступні для конкурентів і можуть з високим рівнем надійності утримуватися.

- Найбільш надійне забезпечення переваг за рахунок чинників дуже високого рангу - це постійне удосконалення, модернізація діяльності, впровадження прогресивних змін, здійснення процесів реструктуризації та реіжинірингу.

Щоб постійно забезпечувати зростання прибутку, треба шукати невикористані можливості його збільшення, тобто резерви зростання.

Резерв - це кількісна величина. Резерви виявляються на стадіях планування та безпосереднього виробництва продукції і її реалізації.

Визначення резервів збільшення прибутку базується на науково обґрунтованій методиці розроблення заходів з їх мобілізації.

У процесі виявляння резервів виділяють три етапи:

1) аналітичний - на цьому етапі виявляють і кількісно оцінюють резерви;

2) організаційний - тут розробляють комплекс інженерно-технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів, які повинні забезпечити використання виявлених резервів;

3) функціональний - коли практично реалізують заходи і контролюють їх виконання.

Резерви збільшення прибутку є можливими:

=> за рахунок збільшення обсягу випуску продукції (робіт, послуг);

=> за рахунок зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;

=> за рахунок економії і раціонального використання коштів на оплату праці робітників та службовців;

=> за рахунок запровадження досягнень науково-технічного прогресу, в результаті чого зростає продуктивність праці.

3.3 Економічне обґрунтування використання внутрішніх резервів підвищення рентабельності підприємства

Істотним недоліком традиційного планування є одноваріантність планів. У реальній практиці, як правило, існує кілька варіантів розвитку подій.

Тому на особливу увагу заслуговують методи планування, що дозволяють реалізувати один із важливих принципів планування -- його гнучкість. Для прийняття оптимальних управлінських рішень необхідно знати, наскільки потрібно (можна) підвищити обсяг продажів і як зміниться від цього прибуток. Щоб не приймати такі рішення інтуїтивно (хоча інтуїція в бізнесі відіграє не останню роль), теорія фінансового аналізу дозволяє точно розрахувати, як вплине збільшення обсягу продажів на розмір прибутку, який обсяг продажів необхідний, щоб почати одержувати прибуток.

Так як загальний прибуток у більшій мірі формує дохід від реалізації продукції, необхідно звернути увагу на такий резерв підвищення рентабельності підприємства як обсяг продажів.

У цьому може допомогти аналіз беззбитковості -- аналіз співвідношення: «cost (витрати) -- volume (обсяг) -- profit (прибуток)» або CVP-аналіз. Нині він широко використовується, зокрема, для визначення критичного обсягу виробництва для беззбиткової роботи, залежності фінансового результату від змін одного з елементів співвідношення тощо.

Він дозволяє:

-- визначити планові обсяги виробництва і продажу товару з точки зору їх беззбитковості;

-- прийняти рішення щодо цільових розмірів прибутку;

-- збільшувати гнучкість фінансового планування, ураховуючи можливі зміни в ціні реалізації, обсягу продажу, постійних і змінних витрат.

Аналіз беззбитковості ґрунтується на ряді припущень.

По-перше, витрати можна поділити на постійні та змінні. Змішані витрати (до них найчастіше належать витрати на електроенергію, транспорт, утримання та експлуатацію обладнання) підлягають диференціації на постійну та змінну частини.

По-друге, залежність між обсягом реалізованої продукції та змінними витратами -- лінійна.

По-третє, залишається незмінним асортимент виробів.

По-четверте, обсяг виробництва та обсяг реалізації в прогнозованому періоді однакові.

Основною складовою аналізу беззбитковості є визначення «точки беззбитковості» («порогу рентабельності», «мертвої точки»).

Точка беззбитковості -- це такий обсяг реалізації, за якого виручка покриває всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції.

При розрахунку точки беззбитковості треба враховувати, що в моделі лінійної залежності точка беззбитковості може бути одна, тоді як на практиці функція витрат носить нелінійний характер і може перетинати лінію обсягів виробництва в кількох місцях. Тому аналіз повинен точно окреслювати межі зростання обсягів виробництва, коли припущення лінійного характеру залежності виправдані виробничими умовами.

Існує два способи розрахунку точки беззбитковості. Розрахувати «точку беззбитковості» для обсягів продажів можна як у кількісному вираженні, так і у вартісному. Останній, зокрема, застосовується за наявності значного асортименту продукції, що випускається

Розрахунок точки беззбитковості у вартісному вираженні (грн.)

Іноді виникає необхідність обчислити положення точки беззбитковості виходячи не з кількості виробленої та проданої продукції, а з обсягу продажів у гривнях. Визначаючи загальну точку беззбитковості для фірми, що має широкий асортимент продукції, припускаємо, що обсяг продажів кожного виду продукції становить постійну частку в загальному обсязі продажів даного господарства.

Точка беззбитковості в грошовому вираженні обчислюється за формулою

Дбеззбит = Впост : (1 - Взмін : Д),

Де Дбеззбит -- дохід, що забезпечує беззбитковість підприємства;

Впост -- постійні витрати;

Взмін -- сукупні змінні витрати в точці беззбитковості.

Тепер розглянемо викладений метод на приклад СВК «Агрофірми»Перше травя»(Звітність за 2010р.).

Дбеззбит = 1450 : (1 - 9096 : 11348) = 7250 тис.грн.

Розрахунки показали, що дохід, який забезпечує бббеззбитковість даному підприємству не повинен бути меншим 7250 тис.грн.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Прибуток являється найважливішим показником фінансових результатів. Ріст прибутку складає фінансову базу для самофінансування, розширення, відтворення, рішення проблем, соціальних та матеріальних потреб трудових колективів. За рахунок прибутку виконується частина зобов'язань підприємства перед бюджетом, банками та іншими підприємствами та організаціями.