Науково-технічний прогрес: напрямки та економічна ефективність. Порядок створення підприємства

59

Анотація

В курсовій роботі розкрито теоретичне питання: науково-технічний прогрес: напрямки та економічна ефективність. Здійснено розробку установчих документів для створення суб'єктів підприємницької діяльності - юридичної особи, проведено розробку комерційної ідеї, здійснено вибір оптимального місця розташування підприємства, проведений розрахунок потреби в капіталі, необхідному для початку підприємницької діяльності. Крім цього здійснені розрахунок податку з прибутку та податку на додану вартість, що їх сплачує суб'єкт підприємництва - юридична особа та розрахунок товарного запасу та оцінювання повноти торгового асортименту магазину. Проведений аналіз беззбитковості роботи підприємства та аналіз впливу структури виробництва на фінансовий стан підприємства.

Вступ

Будь-яке підприємство, незалежно від його організаційної форми, здійснює певну господарську діяльність. Особливим видом господарської діяльності є підприємництво.

Цивілізоване підприємництво ґрунтується на двох засадах: приватній власності та ринкових відносинах. Тому у командній економіці підприємництво не могло існувати (окрім нелегальних форм).

Підприємництво - це самостійна ініціативна систематична й ризикована діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою отримання прибутку.

Сьогодні підприємець є центральною постаттю у бізнесі. Професія підприємця вимагає особливих якостей від людини, а саме: почуття ризику; лідерства і вміння об'єднати людей для досягнення мети; наполегливості та гнучкості; здатності до точного розрахунку; міцного здоров'я.

Підприємницький хист - це здебільшого талант, помножений на наполегливу працю і достатні знання

Підприємець є ключовою постаттю ринкової економіки. Він несе повну відповідальність за результати своєї діяльності, його чекає крах або успіх.

Діяльність підприємця спрямована на отримання максимального прибутку, який дорівнює різниці між виторгом і витратами. Тому підприємець заінтересований продавати свою продукцію за максимально високими цінами, а ресурси на ринку придбати за найнижчими цінами, зокрема платити робітникам за працю мінімальну платню. Тому постать підприємця нерідко сприймається громадськістю негативно.

У своїй діяльності підприємець має враховувати потреби суспільства. Саме підприємець повинен вгадати, які товари і послуги потрібні покупцям. Він покликаний виконувати певну суспільну функцію - зберігати і примножувати власність через задоволення потреб споживача.

Робити гроші, задовольняючи людські потреби, і діставати від цього насолоду - основний сенс підприємництва, чи бізнесу. Вміння перепродати - теж бізнес, але від нього недалеко до злочину. Бізнес - це вміння робити гроші із грошей, але обов'язково через корисну і продуктивну діяльність, тобто виготовлення продукту або надання послуг. Отже, підприємництво - це передусім організація виробництва і задоволення потреб людей, а відтак і творення грошей.

Якщо діяльність підприємця була успішною і виторг за реалізований продукт перевищує витрати, то підприємець отримує прибуток. Але цей прибуток не належатиме підприємцю повністю, бо потрібно сплачувати податки, які залежать від виду підприємницької діяльності, системи пільг тощо. Діяльність підприємця вважають успішною, якщо прибуток становить не менше 20% рівня витрат.

Метою цієї роботи є розгляд порядку створення підприємства.

Завданнями курсової роботи є:

- розглянути оцінку основних фондів;

- розробити комерційну ідею та оцінити її на предмет можливої реалізації;

- розробити установчі документи для створення суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи;

- вибрати оптимальне місце розташування підприємства;

- розрахувати потреби в капіталі, необхідному для початку підприємницької діяльності;

- розрахувати основні види податків, які повинен сплачувати суб'єкт бізнесу;

- розрахувати товарний запас та оцінити повноту торгового асортименту магазину;

- провести аналіз беззбитковості роботи підприємства;

- провести аналіз впливу структури виробництва на фінансовий стан підприємства.

1. Науково-технічний прогрес: напрямки та економічна ефективність

Науково-технічний прогрес - це неперервний процес одержання і нагромадження наукових знань, їх матеріалізація в елементи техніки, впровадження останньої у виробництво і всі сфери життя. Тому, НТП слід розглядати як систему, що охоплює три взаємопов'язані стадії: науку, техніку, виробництво. НТП є, також, важливішим засобом вирішення соціально-економічних завдань, а саме: охорони навколишнього середовища, покращення умов праці, підвищення добробуту населення.

НТП притаманні як еволюційні, так і революційні форми удосконалення засобів виробництва, технологічних процесів, кінцевої продукції.

Еволюційна форма НТП характеризується поступовим неперервним вдосконаленням традиційних технічних засобів і технологій, нагромадженням цих вдосконалень. Такий процес може тривати досить довго. Революційна форма НТП пов'язана з виникненням принципово нових науково-технічних ідей і на основі цього зміною поколінь використовуваної техніки і кінцевої продукції.

Науково-технічний прогрес у будь-якій його формі відіграє важливу роль у розвитку промислового виробництва, поскільки охоплює фундаментальні теоретичні дослідження, прикладні пошуки, конструкторські розробки і створення взірців нової техніки, її освоєння і промислове виробництво, а також впровадження в народне господарство.

Науково-технічна революція (НТР) - це стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства, їх перехід у якісно новий стан на основі докорінних змін в системі наукових знань.

Сучасна НТР має ряд особливостей, основними з яких є:

перетворення науки у безпосередньо продуктивну силу;

скорочення проміжку часу від нового наукового відкриття до його практичного використання;

новий стан суспільного поділу праці, який відбувається завдяки перетворенню науки у пріоритетну сферу діяльності;

інтеграція науки з виробництвом, а також різних галузей самої науки;

якісне перетворення усіх елементів виробництва засобів і предметів праці, самої праці.

Науково-технічний прогрес, що завжди здійснюється у взаємозв'язаних еволюційних і революційних його формах, є домінантою (визначальним чинником) розвитку продуктивних сил, невпинного підвищення ефективності виробництва. Він безпосередньо впливає передовсім на формування й підтримування високого рівня техніко-технологічної бази виробництва, забезпечуючи неухильне зростання продуктивності суспільної праці. Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а для кожного з них - пріоритети принаймні на найближчу перспективу.

За умов сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій - способів одержання й перетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія стає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва. Якщо раніше її вважали забезпечуючою підсистемою виробництва, то зараз вона набула самостійного значення, перетворившись на авангардний напрям НТП.

Сучасним технологіям властиві певні тенденції розвитку й застосування. Головними з них є: по-перше, перехід до малостадійних процесів через поєднання в одному технологічному агрегаті кількох операцій, що раніше виконувались окремо; по-друге, забезпечення в нових технологічних системах мало - або безвідходності виробництва; по-третє, підвищення рівня комплексності механізації процесів на засаді застосування систем машин і технологічних ліній; по-четверте, використання в нових технологічних процесах засобів мікроелектроніки, що дає змогу одночасно з підвищенням ступеня автоматизації процесів досягати більш динамічної гнучкості виробництва.

Технологічні методи все більше й усе частіше визначають конкретну форму і функції засобів та предметів праці, а отже, ініціюють появу інших напрямків НТП, витискують з виробництва технічно та економічно застарілі знаряддя праці, породжують нові машини та устаткування, засоби автоматизації. Зараз принципово нові види техніки розробляються й виготовляються під нові технології, а не навпаки, як це було раніше, коли панував примат засобів праці.

НТП у галузі знарядь праці довів, що технічний рівень та якість сучасних машин (устаткування) безпосередньо залежать від прогресивності характеристик застосовуваних для їхнього виробництва конструкційних та інших допоміжних матеріалів. Звідси випливає величезна роль створення й широкого використання нових матеріалів, що характеризує один з важливих напрямків НТП.

У галузі предметів праці варто виділити такі тенденції НТП: 1) істотне поліпшення якісних характеристик матеріалів мінерального походження, стабілізація і навіть зменшення питомих обсягів їхнього споживання; 2) інтенсивний перехід до застосування у все більшій кількості легких, міцних й корозійностійких кольорових металів (сплавів), що став можливим унаслідок появи принципово нових технологій, які значно зменшили вартість їхнього виробництва; 3) істотне розширення номенклатури і форсоване нарощування обсягів продукування штучних матеріалів із наперед заданими та унікальними властивостями.

Перша тенденція виявляється в значному збільшенні випуску низьколегованої сталі, листового і термообробленого прокату, поширенні порошкової металургії, беззливкового прокату кольорових металів, що забезпечують підвищення надійності й зниження металомісткості різних технічних конструкцій; друга тенденція - у всезростаючому використанні як конструкційних матеріалів алюмінію, титану, магнію та їхніх сплавів, що уможливлює кількаразове (2-10 разів) зменшення маси машин (устаткування), транспортних засобів тощо; третя тенденція, найперспективніша за своєю прогресивністю та економічною ефективністю, - у випереджаючому розвитку виробництва полімерних, композиційних (полімерних із наповнювачем) і керамічних матеріалів, що порівняно з традиційними мають більш високу термічну, абразивну та ерозійну стійкість, меншу питому щільність, є інертними до агресивних середовищ, а нерідко мають цілком унікальні властивості, завдяки чому стають незамінимими конструкційними матеріалами для багатьох найновіших типів сучасної техніки.

До сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як досягнення максимально можливої безперервності, безпеки, гнучкості й продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за відповідного рівня їхньої механізації та автоматизації - інтегрованого та завершального напрямку НТП. Механізація й автоматизація виробництва, яка відображає різний ступінь заміни ручної праці машинною, у своєму безперервному розвитку послідовно, паралельно або паралельно-послідовно переходить від нижчої (часткової) до вищої (комплексної) форми.

За умов інтенсифікації виробництва, гострої необхідності багаторазового зростання продуктивності праці та радикального поліпшення її соціологізації, докорінного підвищення якості продукованих виробів автоматизація виробничих процесів стає стратегічним напрямком НТП для підприємств більшості галузей народного господарства. Пріоритетне завдання полягає в забезпеченні комплексної автоматизації, оскільки впровадження окремих автоматичних машин та агрегатів часто не дає бажаного економічного ефекту, через значний залишок ручної праці. Новий і досить перспективний напрямок комплексної автоматизації зв'язано зі створенням і впровадженням гнучких автоматизованих виробництв. Форсований розвиток таких виробництв, передовсім у машинобудуванні та деяких інших галузях, зумовлено об'єктивною необхідністю постійно забезпечувати високоефективне використання дорогого автоматичного устаткування і достатню мобільність виробництва з частим оновленням номенклатури продукції.

Основні напрямки НТП на сучасному етапі:

Електронізація народного господарства - забезпечення усіх сфер виробництва і суспільного життя високоефективними засобами обчислювальної техніки аж до використання принципів штучного інтелекту, нового покоління супутникових систем зв'язку тощо;

Комплексна автоматизація всіх галузей народного господарства на базі електронізації: впровадження гнучких виробничих систем, промислових роботів, багатоопераційних верстатів з ЧЛУ, систем автоматизованого проектування, автоматизованих систем управління технологічними процесами;

створення і використання нових матеріалів, що мають нові властивості: надпровідність, радіаційну стійкість, стійкість до зношування; надчистих матеріалів із заданими властивостями;

освоєння принципово нових технологій: мембранної, лазерної, плазмової, вакуумної, детонаційної та ін;

прискорений розвиток біотехнології, яка сприяє створенню безвідходних технологічних процесів, нарощуванню обсягів виробництва сировини, продовольчих ресурсів.

Рівень науково-технічного прогресу можна оцінити цілим рядом показників. Серед показників НТП особливе місце належить показникам технічного рівня виробництва, які відображають обсяг фактичного впровадження у виробництво досягнень науки, техніки, технології, організації праці і управління, як в цілому в господарстві країни, так і в окремих галузях і на підприємствах.

До показників технічного рівня виробництва належать:

фондоозброєнність праці (відношення вартості основних виробничих фондів до чисельності ПВП);

технічна озброєнність праці (відношення вартості активної частини основних фондів до чисельності ПВП);

електроозброєнність праці (відношення кількості спожитої електроенергії до чисельності ПВП);

коефіцієнти оновлення і вибуття основних виробничих фондів, а також їх активної частини;

вікові характеристики виробничого устаткування.

Крім того, рівень науково-технічного прогресу може бути охарактеризований рядом допоміжних показників: коефіцієнт електрофікації виробництва, коефіцієнти механізації виробництва і механізації праці, коефіцієнт автоматизації виробництва, частка електроенергії, використаної на технологічні цілі та інші.

Заходи по впровадженню досягнень НТП вимагають інвестування значних коштів, тому важливим є питання оцінки економічної ефективності НТП.

Ефективність - це відносна величина, що характеризує результативність будь-яких затрат. Ефективність НТП є відношенням ефекту від здійснених заходів до затрат на них. Ефект - це результат від будь-якого заходу, який найчастіше виражається певною грошовою сумою (чиста продукція або прибуток підприємства, галузі, національний дохід). Ефект від впровадження НТП може бути позитивним (економія затрат) і негативним (збитки). Існує поняття відвернених збитків, тобто таких, яких вдалось уникнути в результаті використання досягнень НТП (забруднення навколишнього середовища).

В залежності від рівня оцінки, обсягу враховуваних ефекту і затрат і призначення оцінки розрізняють декілька видів ефективності НТП.

Види економічної ефективності НТП:

Народногосподарська - характеризує відношення ефекту до затрат в масштабах народного господарства. Ефектом є ріст національного доходу, а затратами - сукупність спожитих ресурсів;

Госпрозрахункова - оцінює результативність затрат в масштабах галузі, підприємства і розраховується, найчастіше, як відношення прибутку до вартості виробничих фондів або собівартості (рентабельність виробництва і продукції).

Порівняльна - обчислюється у випадку вибору кращого із можливих варіантів заходів НТП; в якості ефекту може бути прийнятий ріст прибутку за рахунок зниження собівартості при реалізації одного варіанту в порівнянні з іншими, а в якості затрат - додаткові капіталовкладення, що забезпечили це зниження по кращому варіанту.

Абсолютна - характеризує відношення кінцевого народногосподарського або госпрозрахункового ефекту до затрат на реалізацію вибраного варіанту. Цей варіант вибирається по критерію порівняльної ефективності - мінімуму приведених витрат.

Розрахунок абсолютної ефективності завершує процес вибору найефективнішого варіанту заходів НТП.

Економічний ефект заходів НТП розраховується на всіх етапах реалізації і за весь період здійснення цих заходів і визначається як різниця між вартісною оцінкою результатів і вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за цей період.

Залежно від завдань, які вирішуються, економічний ефект може обчислюватись в одній із двох форм:

а) народногосподарський (загальний ефект за умовами використання нововведень);

б) госпрозрахунковий (комерційний ефект, який одержується окремо розробником, виробником і споживачем нововведень).

Народногосподарський економічний ефект обчислюється шляхом порівняння результатів за місцем використання нової техніки, інших нововведень і усіх витрат на їх розробку, виробництво і споживання.

Комерційний економічний ефект обчислюється на окремих стадіях «життєвого циклу» нововведення (стадії розробки, виробництва, експлуатації) і дає можливість оцінити ефективність технічних новин з врахуванням економічних інтересів окремих проектно-конструкторських організацій, підприємств-виробників і підприємств-споживачів.

Перша форма економічного ефекту використовується на стадії обґрунтування доцільності розробки та вибору найкращого варіанту проектного рішення; друга форма - у процесі реалізації заходів, коли є відомими ціни на нову науково-технічну продукцію, обсяги її виробництва, умови і строки застосування.

На стадії техніко-економічного обґрунтування і вибору найкращого варіанту, при формуванні планів наукових і дослідно-конструкторських робіт повинен бути витриманий народногосподарський підхід, який передбачає врахування при оцінці заходів НТП усіх можливих наслідків - економічних, соціальних, екологічних, зовнішньоекономічних. Етапи реалізації цього підходу зводяться до наступного:

із потенційно можливих варіантів вибирають ті, які задовільняють заданим обмеженням;

по кожному із вибраних варіантів обчислюють результати, витрати, економічний ефект;

кращим визнається варіант, що забезпечує максимальну величину економічного ефекту, а при умові його тотожності по декількох варіантах - варіант з мінімальними затратами на його досягнення.

Сумарний економічний ефект від реалізації заходів НТП за певний розрахунковий період Т (Ет) обчислюється за формулою:

Ет = Рт - Вт, грн., (1.1)

де Рт - вартісна оцінка результатів від здійснення заходів НТП за розрахунковий період, грн.;

Вт - вартісна оцінка витрат на здійснення заходів НТП за цей же період, грн.

Такий спосіб визначення економічного ефекту є однаковим як при обчисленні народногосподарського, так і комерційного ефекту від впровадження заходів науково-технічного прогресу.

При обчисленні економічного ефекту слід приводити різночасові витрати і результати до єдиного для всіх варіантів моменту часу - розрахункового року за допомогою коефіцієнта приведення а.

З врахуванням фактору часу економічний ефект може бути представлений

Ет = Ј (Рі - В/), х а, грн., (1.2)

де Pt, Bt, - вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у t-му році розрахункового періоду, грн.;

Початковим роком розрахункового періоду Г вважають рік початку фінансування робіт по здійсненню заходу (включаючи наукові дослідження), а кінцевим - момент завершення всього життєвого циклу заходу (визначається нормативними строками оновлення продукції з врахуванням її старіння).

Вартісна оцінка результатів від впровадження заходу НТП за розрахунковий період здійснюється:

Т Рт = 2, Pt x а> грн. (1.3)

До складу поточних витрат (Сі) включаються витрати, які враховуються при існуючому порядку калькулювання собівартості продукції, а на ранніх стадіях розробки нової техніки (коли відсутня конкретна інформація для розрахунку поточних витрат) використовується один із можливих методів обчислення собівартості проектованої нової техніки:

метод питомих ваг;

графоаналітичний;

кореляційний;

планової калькуляції.

До складу одноразових витрат (Kt) включаються капітальні вкладення та інші витрати одноразового характеру, які необхідні для створення і використання нової продукції, незалежно від джерел фінансування.

При обчисленні економічної ефективності заходів НТП може виникнути ситуація, коли нове технічне рішення виявиться вигідним для народного господарства в цілому, але призведе до зростання витрат і погіршення інших показників роботи наукових організацій, підприємств-виробників. Тому, крім обчислення загальної величини економічного ефекту, слід визначати частку його, що має одержати кожний причетний до процесу створення і впровадження нововведення.

Крім того, при аналізі ефективності заходів НТП можуть використовуватись інші показники, наприклад, коефіцієнт економічної ефективності одноразових витрат (капіталовкладень), строк їх окупності тощо.

Результати реалізації заходів НТП впливають на госпрозрахункові показники роботи споживачів нової техніки та інших нововведень.

2. Розробка установчих документів для створення суб'єктів підприємницької діяльності - юридичної особи

Згідно з ГК України Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Правовий статус товариства з додатковою відповідальністю характеризують, в основному, ті самі риси, що і правове становище товариства з обмеженою відповідальністю. Але на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, де відсутня субсидіарна майнова відповідальність учасників товариства за його боргами, у товаристві з додатковою відповідальністю його учасники можуть бути притягнуті до додаткової відповідальності належним їм на праві приватної власності майном у солідарному порядку.

Органами управління товариства з додатковою відповідальністю є:

· загальні збори засновників - вищий орган товариства.

· дирекція або директор - виконавчий орган.

· ревізійна комісія - контроль за діяльністю директора (дирекції) товариства.

Для реєстрації товариства з додатковою відповідальністю необхідно:

надати такі документи:

· копію паспорта та ідентифікаційного коду керівника;

· копії паспортів Засновників;

визначитися з:

· найменуванням;

· юридичною адресою;

· видами діяльності;

· розміром та розподілом часток у Статутному капіталі;

· системою оподаткування;

З огляду на положення ч. 4 ст. 151 ЦК України (ст. 65 Закону України «Про господарські товариства») про те, що до товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення законодавства про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом, у характеристиці цього виду товариств більшу увагу приділено саме його специфіці порівняно з іншими видами товариств.

Характеристика товариства з додатковою відповідальністю.

1. Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Мінімальний його розмір, як і у товаристві з обмеженою відповідальністю, складає 100 мінімальних заробітних плат.

Певна специфіка передбачена законодавством щодо товариств з додатковою відповідальністю - довірчих товариств. Так, статутний фонд довірчого товариства повинен формуватися виключно за рахунок коштів та цінних паперів учасників, на відміну від статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю, який може бути сформований як за допомогою грошових коштів, так і майна та майнових прав.

2. Товариство з додатковою відповідальністю несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном. Проте ця ознака актуальна лише тоді, коли у товариства є майно; за його відсутності настають наслідки, передбачені ознакою 3, що, власне, опосередковує назву цього товариства і різницю у правовому статусі товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю.

3. В разі недостатності майна учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Тобто, на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, відповідальність учасників товариства з додатковою відповідальністю не обмежується лише сумою внесків до статутного фонду. Додаткова (субсидіарна) відповідальність у вигляді стягнення належного учасникам майна настає в обсязі, кратному розміру внеску кожного учасника (наприклад, якщо внесок учасника складає 5000 гривень, а установчими документами передбачена кратність відповідальності із коефіцієнтом 2, відповідальність учасника товариства з додатковою відповідальністю дорівнює сумі його внеску (5000 гривень), а в разі її недостатності - додатково сумі, що не перевищує 10000 гривень (5000 гривень х 2).

Солідарність відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю означає, що за вимогами ст. 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх учасників разом, так і від будь-кого з них окремо. Учасник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти учасників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Граничний розмір відповідальності учасників (коефіцієнт кратності) передбачається в установчих документах. Що ж до довірчих товариств, ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» передбачена додаткова відповідальність учасників товариства з додатковою відповідальністю в 5-кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Специфічною рисою товариства з додатковою відповідальністю - довірчого товариства є і обов'язкова особиста участь його учасників у веденні справ товариства. Згідно зі ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» довірчі операції від імені довірчого товариства здійснюють його учасники - довірені особи. В товаристві з обмеженою відповідальністю учасники можуть взагалі не брати участь в оперативно-господарській діяльності товариства (крім вирішення питань, що належать до виключної компетенції зборів учасників), уповноваживши виконавчий орган на здійснення відповідних дій.

Статут Товариства з додатковою відповідальністю «Зірка Поділля» наведений в додатку А.

Отже, товариство з додатковою відповідальністю - це один з видів господарських товариств з усіма притаманними останньому рисами відповідно до законодавства України. Правове становища товариства з додатковою відповідальністю і його учасників подібне до правового становища товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних із цим питань (у т. ч. змісту статуту).

Установчий документ - статут, який визначає правовий статус товариства, його внутрішню структуру, види діяльності, органи управління, відповідальність учасників і товариства, порядок припинення товариства. Він створений на основі ЦК України, ГК України та Закону України «Про господарські товариства». Договір про заснування товариства з додатковою відповідальністю не відноситься до установчих документів, а розглядається як акт, що створює правові наслідки виключно для учасників товариства. Товариство з додатковою відповідальністю може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником

3. Розробка комерційної ідеї

Ключовим моментом підготовчого етапу є формування перспективної комерційної ідеї, тобто ідеї нового продукту або послуги, а також рішення технічного, організаційного або економічного характеру.

Існує безліч джерел нових комерційних ідей:

- публікації з інформацією про проведені науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи;

- публікації з інформацією про нові патенти;

- продукція або послуги, пропоновані конкурентами;

- думка працівників підприємства, особливо відділу маркетингу й збуту, а також оптової або роздрібної торгівлі;

- відгуки споживачів тощо.

Потенційно в будь-якому бізнесі існує безліч можливостей. Тим, хто їх знаходить і грамотно використовує, набагато легше досягти позитивного результату. В умовах розвиненого ринку успіх може прийти тільки до того, хто вносить у свою справу щось нове, відмінне від пропонованого конкурентами. Ця новизна може стосуватися різних напрямів діяльності фірми. Входження на ринок з новим товаром, раціоналізація способів обробки сировини, надання додаткових послуг споживачам, цінове забезпечення конкурентоспроможності, відкриття нових ринків чи каналів збуту і т.д. - в усьому цьому присутній потенціал успіху. А виявлення цих можливостей бізнесу називається комерційною ідеєю.

Комерційна ідея - це запропонований засіб поліпшення ведення підприємницької діяльності з метою досягнення більш вагомого підприємницького успіху.

Хоч поява комерційної ідеї є творчим актом, це не означає, що процес її появи та формулювання зовсім не керований. Справді, як і будь-який інший творчий процес, появу нових бізнес-ідей неможливо запрограмувати та формалізувати. Водночас він має визначені закономірності, врахування яких у методах управління фірмою допомагає стимулювати цей творчий процес. Саме в цьому і полягає основне завдання ділового розвитку фірми.

Реалізація ділового розвитку фірми має керуватися закономірністю впровадження бізнес-ідеї, згідно з якою далеко не кожна зі сформульованих пропозицій доводиться до логічного завершення. Лише 5-10% від запропонованих ідей завершуються результативно. Цю особливість можна трактувати як закон успішності нових ідей.

Ця межа успішності стосується не тільки безпосередньо комерційної ідеї. Вона зафіксована і в інших сферах творчої діяльності: конструюванні, розробці нових технологічних процесів, фундаментальних та прикладних науках. Наявність об'єктивної межі успішності свідчить про безперспективність спроб жорсткої системи управління життєвим циклом розвитку ідеї, тобто побудова такої схеми роботи з реалізації ділового розвитку фірми, за якої кожна ідея має проходити через чітко визначені стадії, а завершальним етапом її стає практична реалізація, позбавлена здорового глузду.

Про правильність цієї тези свідчить досвід колишнього СРСР щодо управління процесами науково-технічного прогресу. Маючи передову фундаментальну науку та систему освіти, країна безнадійно відставала у питаннях практичної розробки та впровадження нововведень. Головною причиною цього була система директивного планування, яка вимагала від розробників обов'язкового отримання ефекту від витрачених коштів. У результаті перед науковцями, конструкторами, технологами та виробничниками ставала дилема:

ризикнути і здійснити спробу створити щось нове та ефективне, але при цьому поставити під загрозу виконання плану;

скопіювати відоме технічне рішення, яке гарантує виконання планового завдання у визначений термін.

Прийняття першого шляху вело до великих неприємностей як у матеріальному, так і у психологічному плані, а тому здоровий конформізм підказував доцільність другого варіанта розвитку подій, що і визначало відставання у науково-технічному прогресі.

Одним із аспектів логіки впровадження комерційної ідеї є можливість відшкодування витрат, які були зроблені під час здійснення невдалих спроб з їх впровадження, за рахунок надприбутків від реалізацій плідних ідей. Схематично цю особливість відображено на рис. 3.1.

Рис. 3.1 - Результати впровадження комерційної ідеї

За всієї умовності цієї схеми вона досить повно відображає логіку формування загального результату від впровадження нових ідей. Відповідно до цієї схеми 70% нових ідей не втілюється у життя, 20% - тільки компенсує кошти, які витрачені на їх реалізацію. Проте 10%, які залишилися, дають такий ефект, який значно перекриває всі витрати на розробку та впровадження не тільки цих, а й усіх інших спроб здійснення нововведень.

Таким чином, щоб впровадження нових комерційних ідей приносило потрібний ефект, їх має бути багато.

В курсовій роботі комерційна ідея розробляється методом, який базується на використанні так званої карти ідей. Даний метод полягає в передбачає виконання низки дій, які можна об'єднати в певні етапи розробки.

Ключове слово: іграшки.

Аналіз запропонованих позицій і вибір найперспективнішої

Наведені ідеї, на нашу думку, є досить перспективним. А саме: виготовлення дитячих іграшок впродовж року користується стабільним попитом. Виготовлення іграшок для тварин також має сталий попит, що обумовлено зростанням кількості тварин, що утримуються у квартирах та будинках. Виготовлення авторських робіт має певні обмеження, що обумовлено обмеженим попитом на даний товар: корпоративні іграшки, авторські іграшки мають досить високу вартість.

Оптова та роздрібна торгівля та продаж запасних частин мають найперспективніший напрямок це торгівля дитячими іграшками.

Надання послуг у сфері іграшок має обмежені напрямки реалізації: доставка або виготовлення іграшок на замовлення або їх ремонт.

Токами чином найперспективнішим напрямком є виготовлення дитячих іграшок, а саме м'яких іграшок різного розміру.

Необхідно врахувати такі фактори впливу у процесі формування асортименту:

- зміни в стилі життя людини;

- зміни в технологіях;

- зміни у віковій структурі населення;

- зміни в моді.

Для оцінювання ідеї на предмет можливості її реалізації потрібно відповісти на запитання, заповнивши таблицю 3.2.

Таблиця 3.1 - Оцінювання комерційної ідеї на предмет можливості її реалізації

Питання	Так	Ні	Чи є потреба в додатковій інформації?
1. Чи буде працювати Ваша ідея?	+
2. Чи буде ця ідея спрацьовувати протягом певного (визначеного) часу?	+
3. Чи будуть люди за це платити?	+
4. Чи достатня кількість людей буде за це платити?			+
5. Чи усвідомлюєте Ви, які потреби людей при цьому задовольняються?	+
6. Чи знаєте Ви, якими будуть витрати на реалізацію висунутої комерційної ідеї?			+
7. Чи безпечна Ваша ідея?	+
8. Чи законна Ваша ідея?			+
9. Чи сподобається Ваша ідея іншим людям?	+
10. Чи можете ви знайти необхідну кількість грошей для реалізації ідеї?			+
11. Чи потрібно Вам спеціальне обладнання?	+
12. Чи володієте ви необхідними навичками (знаннями) для реалізації ідеї?		+
13. Чи потрібен Вам персонал зі спеціальними знаннями (навичками) для реалізації запропонованої ідеї?	+

Отже, ідея виготовлення м'яких іграшок різного розміру, цікава, а отже приваблива для споживачів. Ідея стане ще більш приваблива, якщо запропоновані іграшки матимуть високу якість матеріалів та пошиття. Ідею доцільно реалізувати [1].

4. Вибір оптимального місця розташування підприємства

Показниками раціонального планування виробництва і підприємства в цілому є розмір площі території, оптимізація поверховості, протяжність комунікацій, ступінь забудівлі, забезпечення санітарно-гігієнічних норм і виробничих умов, наявність резервних площ для розширення і реконструкції підприємства, функціональність конструкції, естетична та архітектурна виразність форм корпусів та службових приміщень.

Деякі з принципових положень раціонального розташування виробничого процесу суперечать одне одному. Наприклад, забезпечення прямоточності переміщення предметів праці потребує монтажу верстатів (робочих місць) в одну лінію, що зумовлює збільшення площі будівель, території, протяжність комунікації. Тому існують різні компромісні підходи до проектування будівельно-архітектурних форм виробничих будівель, споруд та конструктивно-технічні й організаційні рішення щодо розташування технологічного устаткування, які в комплексі забезпечують економію простору, поліпшення умов праці та екологічну складову виробничого процесу.

Проектування і будівництво сучасних підприємств здійснюються за принципом блочно-модульних конструкцій. Його суть полягає в групуванні однорідних елементів виробничої системи в блоки (дільниці, цехи) та з'єднанні їх у технологічні і предметні модулі (виробництва) вертикального чи горизонтального типу, що забезпечує максимальну раціоналізацію матеріальних, енергетичних та інформаційних зв'язків, удосконалення зв'язків управління, компактність території, скорочення протяжності всіх видів комунікацій, зменшення витрат на будівництво та експлуатацію підприємства.

Критерії розташування виробничих об'єктів. Розміщення виробничих об'єктів є загальною проблемою як нових, так і існуючих підприємств, особливо в процесі реструктуризації і диверсифікації останніх. При їх розміщенні керуються різними критеріями, які визначаються конкуренцією і економічною вигодою.

До критеріїв, що впливають на вибір місця розташування підприємств, належать:

1) близькість до споживачів (швидкість урахування попиту в процесі створення нових товарів та їх поставки);

2) діловий клімат (сприятливе для бізнесу законодавство, підтримка підприємництва місцевими органами управління, надання субсидій, податкових пільг тощо);

3) загальні витрати (регіональні витрати на вартість землі, споруд, оплату робочої сили, податків, енергетичних ресурсів, а також приховані витрати, що пов'язані з різними посередниками та запізненням реакції на ринок споживачів);

4) інфраструктура (наявність розгалуженої і узгодженої транспортної системи, забезпеченість потреб в електроенергії і телекомунікаціях та перспективи їх розвитку);

5) потенціал трудових ресурсів (освітній та професійний рівні місцевих працівників, якість підготовки і здібності до навчання);

6) постачальники (наявність високопрофесійної та конкурентоспроможної мережі постачальників, близькість їх розташування сприятиме скороченню запасів);

7) місце розташування інших об'єктів підприємства (асортимент та обсяги виробництва продукції, що випускається, тісно пов'язані з вибором місця розташування нового виробництва-відділення);

8) зони вільної торгівлі (можливість використання імпортних комплектуючих у готових виробах і отримання відстрочки від оплати митних зборів до моменту доставки виготовленої продукції в країну-споживач);

9) політичний ризик (геополітичні зміни та стан реформування економічних відносин у країнах потенційного розташування підприємств);

10) державні бар'єри (наявність законодавчих, неюридичних та культурних обмежень на розташування підприємств);

11) торговельні союзи (урахування діючих умов торговельних угод між країнами, що дають переваги нових ринків або низькі загальні витрати при розміщенні підприємств у країнах союзів);

12) екологічні вимоги (наявність екологічного законодавства і ступінь впливу виробництва на довкілля, фінансові наслідки і взаємовідносини з місцевим населенням);

13) країна-споживач (зацікавленість країни в розміщенні на своїй території іноземного підприємства, урахування якості життя та освітнього рівня населення);

14) конкурентоспроможні переваги (розташування штаб-квартир, баз та окремих частин бізнесу в країнах та регіонах, де сприяють інноваціям і забезпечують ліпші умови для глобальної конкурентоспроможності).

Джерело постачання В.

Пункти де можна розташувати підприємство:

12 - звичайний район: К₁ = 1,0; К₂ = 1,0; К₃ = 1,0; К₄ = 1,0; К₅ = 0,025; К₆ = 0,12.;

1 - звичайний район: К₁ = 1,0; К₂ = 1,0; К₃ = 1,0; К₄ = 1,0; К₅ = 0,025; К₆ = 0,12.;

9 - район з розвинутою інфраструктурою, К₁ = 1,25; К₂ = 1,15; К₃ = 1,1; К₄ = 1,0; К₅ = 0,3; К₆ = 0,1;

23 - елітний центральний район з розвинутою інфраструктурою, К₁ = 1,25; К₂ = 1,15; К₃ = 1,3; К₄ = 1,0; К₅ = 0,3; К₆ = 0,1;

Визначимо схеми маршрутів руху та відстань доставки товарів в км.

Довжина маршруту до пункту 12 становить 7,5 км;

Довжина маршруту до пункту 1 становить 20 км,

Довжина маршруту до пункту 9 становить 6 км,

Довжина маршруту до пункту 23 становить 9,5 км.

Визначимо масу матеріалів та сировини, що будуть перевезені по кожному з маршрутів впродовж року: Р = 1107 тис. чол., М = 2,3 кг

Q 12 = (1107000 х 0,025 х 0,12 х 2,3) / 1000 = 7,64 тонн

Q1 = (1107000 х 0,025 х 0,12 х 2,3) / 1000 = 7,64 тонн

Q9 = (1107000 х 0,3 х 0,1 х 2,3) / 1000 = 76,4 тонн

Q23 = (1107000 х 0,3 х 0,1 х 2,3) / 1000 = 76,4 тонн

Визначимо виручку Д підприємства за рік по кожному з маршрутів впродовж року: ц = 27 грн.

Д 12 = 27 х 1107000 х 0,025 х 0,12 = 89667 грн.

Д 1 = 27 х 1107000 х 0,025 х 0,12 = 89667 грн.

Д 9 = 27 х 1107000 х 0,3 х 0,1 = 896670 грн.

Д 23 = 27 х 1107000 х 0,3 х 0,1 = 896670 грн.

Визначимо витрати, які залежать від місця розташування підприємства:

В₁ 12 = 1,0 х 7,5 х 1 х 1,16 х 7,64 = 66,47 грн.

В₁ 1 = 1,0 х 20 х 1 х 1,16 х 7,64 = 177,25 грн.

В₁ 9 = 1,25 х 6 х 1 х 1,16 х 76,4 = 664,68 грн.

В₁ 23 = 1,25 х 9,5 х 1 х 1,16 х 76,4 = 997,02 грн.

В₂ 12 = 1,0 х 155 х 1,4 х 5 х 12 = 13020 грн.

В₂ 1 = 1,0 х 155 х 1,4 х 5 х 12 = 13020 грн.

В₂ 9 = 1,15 х 155 х 1,4 х 5 х 12 = 14973 грн.

В₂ 23 = 1,15 х 155 х 1,4 х 5 х 12 = 14973 грн.

В₃ 12 = 1,0 х 3,3 х 120 х 12 = 4752 грн.

В₃ 1 = 1,0 х 3,3 х 120 х 12 = 4752 грн.

В₃ 9 = 1,1 х 3,3 х 120 х 12 = 5227,2 грн.

В₃ 23 = 1,3 х 3,3 х 120 х 12 = 6177,6 грн.

В₄ 12 = 90000 х 0,013 х 1,0 = 1170 грн.

В₄ 1 = 90000 х 0,013 х 1,0 = 1170 грн.

В₄ 9 = 90000 х 0,013 х 1,0 = 1170 грн.

В₄ 23 = 90000 х 0,013 х 1,0 = 1170 грн.

В₅ 12 = 89667 х 0,26 х 0,2 = 4662,7 грн.

В₅ 1 = 89667 х 0,26 х 1,0 = 23313,4 грн.

В₅ 9 = 896670 х 0,26 х 1,0 = 233134,2 грн.

В₅ 23 = 896670 х 0,26 х 1,0 = 233134,2 грн.

Визначимо брутто прибуток для кожного з варіантів розташування підприємства - табл. 4.1

Таблиця 4.1 - Зведена таблиця розрахунків брутто-прибутку

Варіант	Д, грн.	В1	В2	В3	В4	В5	В грн.	БП грн.	Висновок
12	89667	66,47	13020	4752	1170	4662,7	23671,2	65995,83	1
1	89667	177,25	13020	4752	1170	23313,4	42432,7	47234,35	4
9	896670	664,68	14973	5227,2	1170	233134,2	255169	641500,9	2
23	896670	997,02	14973	6177,6	1170	233134,2	256452	640218,2	3

Отже, з 4 варіантів місця розташування підприємства найоптимальнішим згідно розрахунків виявився варіант 12, що знаходиться у звичайному районі, довжина маршруту до пункту становить 7,5 км, брутто-прибуток за цим варіантом становитиме 65995,83 грн.

Також варіантом із досить високим брутто-прибутком є варіант 9, що знаходиться у районі з розвинутою інфраструктурою довжина маршруту до пункту становить 6 км, брутто-прибуток за цим варіантом становитиме 641500,9 грн.

Найгіршим варіантом виявився варіант 1.

5. Розрахунок потреби в капіталі, необхідному для початку підприємницької діяльності

Потреба в капіталі для фінансування господарської діяльності підприємства виникає в таких випадках:

- у разі заснування певного підприємства або започаткування виробництва нових видів продукції;

- якщо планується суттєве розширення виробництва, яке неможливо забезпечити за наявних потужностей;

- у разі технічного переозброєння наявних засобів з метою підвищення продуктивності виробництва чи поліпшення якості продукції.

На обсяги потреби в капіталі для фінансування основних засобів і нематеріальних активів впливають фактори:

- вид діяльності (галузь);

- місце розташування підприємства;

- обсяги виробництва продукції та їх види;

- первісна вартість активів, які заплановано придбати;

- вартість модернізації існуючих основних засобів;

- строк окупності інвестицій.

Базою для визначення потреби в капіталі для визначення придбання основних засобів і нематеріальних активів є план (бюджет) виробництва продукції.

Поряд з прогнозними обсягами виробництва і реалізації продукції на додаток до плану також наводиться перелік виробничих машин, обладнання, технічної документації, технологій, ноу-хау, будівель, споруд, які слід придбати для того, щоб забезпечити необхідних для виробництва планових обсягів продукції рівень технічної потужності. Виробнича потужність підприємства розраховується, виходячи з технічних норм продуктивності устаткування і виходів продукції з сировини. Технічні норми продуктивності основного технологічного устаткування і річний фонд робочого часу беруть в розрахунках відповідно до галузевих і інструкцій з визначення виробничих потужностей підприємств. Для встановлення ступеня використання виробничої потужності підприємства робиться розрахунок середньорічної потужності по кожному виду продукції з урахуванням введення і вибуття потужностей протягом року. Річна виробнича потужність обладнання визначається множенням середньорічної змінної потужності на число змін роботи в році. Використання потужностей (у%) визначається діленням річного планового випуску продукції на річну потужність і множенням отриманого результату на 100%.

Отже, необхідна кількість основного технологічного устаткування розраховується, виходячи з його продуктивності: відношення планового приросту обсягів виробництва продукції до прибутковості одиниці обладнання протягом року.

Обсяг потреби в фінансових ресурсах для фінансування придбання основних засобів і нематеріальних активів розраховується, виходячи із їх первісної вартості та кількості.

Первісна вартість основних засобів та нематеріальних активів - це вартість окремих об'єктів основних засобів (нематеріальних активів), за якою вони зараховуються на баланс підприємства.

Ця вартість включає такі витрати:

- витрати на виготовлення чи придбання активів;

- транспортні витрати, пов'язані з доставкою засобів на підприємство;

- страхування під час транспортування;

- витрати, пов'язані з державною реєстрацією відповідних засобів (якщо це передбачено законодавством);

- митні платежі, інші непрямі податки, що не підлягають відшкодуванню;

- сплата комісійних винагород;

- вартість монтажу (спорудження, встановлення);

- витрати на реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних засобів;

- інші витрати, пов'язані з придбанням активів та доведення їх до стану, в якому вони придатні для використання за призначенням.

Обсяг потреби в фінансових ресурсах для фінансування придбання основних засобів і нематеріальних активів розраховується, виходячи із їх первісної вартості та кількості. Капітал, необхідний для фінансування даних витрат, повинен бути мобілізований на довгостроковий період та повинен мати інвестиційний характер. Потреба в капіталі для фінансування необоротних активів є основною складовою бюджету інвестицій.

Визначимо загальні витрати, згідно варіанту дані наведені в таблиці 5.1 (дані за січень) та в таблиці 5.2, де наведені коефіцієнти зміни витрат по місяцям.

Таблиця 5.1 - Основні витрати за січень

, тис. грн.	, тис. грн.	, тис. грн.	, тис. грн.	, тис. грн.
63	257	7	23	6

Таблиця 5.2 - Коефіцієнти зміни витрат по місяцях

Г	січ.	лют.	бер.	квіт.	трав.	черв.	лип.	серп.	вер.	жовт.	лист.	груд.
	1	1,2	1,2	1,2	1,2	1,2	1,1	1,2	1,2	1,2	1,2	1,2
	1	3	1	1,3	0	0	0	0	0	0	0	0
	1	0,8	0,8	0,8	1,1	1,1	1,1	1,1	1,1	1,1	1,1	1,1
	1	1	0	1,1	1,1	1,5	1,2	1,2	1	1	1	1
	1	2	2	1	0	0	0	0	0	0	0	0

Конкретні витрати, з врахуванням коефіцієнтів, та загальні витрати по місяцям наведені в таблиці 5.3

Таблиця 5.3 - Витрати по місяцям

місяць	, тис. грн.	, тис. грн.	, тис. грн.	, тис. грн.	, тис. грн.	?Г, тис. грн.
Січень	63	257	7	23	6	356
Лютий	63	771	5,6	23	12	874,6
Березень	75,6	257	5,6	0	12	350,2
Квітень	75,6	334,1	5,6	25,3	6	446,6
Травень	75,6	0	7,7	25,3	0	108,6
Червень	75,6	0	7,7	34,5	0	117,8
Липень	69,3	0	7,7	27,6	0	104,6
Серпень	75,6	0	7,7	27,6	0	110,9
Вересень	75,6	0	7,7	23	0	106,3
Жовтень	75,6	0	7,7	23	0	106,3
Листопад	75,6	0	7,7	23	0	106,3
Грудень	75,6	0	7,7	23	0	106,3

Побудуємо графік зміни щомісячних загальних витрат рис 5.1.



Рис. 5.1 - Графік зміни загальних щомісячних витрат

Таблиця 5.4 - Дані по реалізації продукції

Р, грн.	N, тис. шт. (по місяцям)	ВК, тис. грн.
	4-й	5-й	6-й	7-й	8-й	9-й	10-й	11-й	12-й
65	0,1	0,3	0,6	0,8	1,0	1,4	3,6	3,9	3,9	1280

Визначаємо прибуток по місяцям, використовуючи дані таблиці 5.4, див. таблицю 5.5

Таблиця 5.5 - Величина щомісячного прибутку

місяць	4	5	6	7	8	9	10	11	12
Прибуток (тис. грн.)	6,5	19,5	39	52	65	91	234	253,5	253,5

Будуємо графік щомісячної потреби в капіталі, див. рис. 5.2. Для побудови графіка потрібно визначити величину реальних потреб в капіталі.

Використовуючи таблиці 5.3 та 5.5 знайдемо реальну потребу в капіталі. Результати розрахунку представлені в таблиці 5.6.

Таблиця 5.6 - Реальна щомісячна потреба в капіталі (тис. грн.)

місяць	1-й	2-й	3-й	4-й	5-й	6-й	7-й	8-й	9-й	10-й	11-й	12-й
прибуток				6,5	19,5	39	52	65	91	234	253,5	253,5
витрати,	356	874,6	350,2	446,6	108,6	117,8	104,6	110,9	106,3	106,3	106,3	106,3
Потреба в капіталі	356	874,6	350,2	440,1	89,1	78,8	52,6	45,9	15,3	-127,7	-147,2	-147,2

Рисунок 5.2 - Графік щомісячної потреби в капіталі

Як видно з графіка потреба в капіталі буде відчуватись протягом перших дев'яти місяців.

Розраховуємо величину стартового капіталу. Для даного варіанту величину стартового капіталу дорівнює:

356 + 874,6 + 350,2 + 440,1+89,1+78,8+52,6+45,9+15,3 = 2302,6 тис. грн.

Розраховуємо величину капіталу покриття.

Власний капітал 1280 тис. грн.

За рахунок власного капіталу підприємства зменшаться щомісячні витрати наступним чином:

січень - 356-356=0 тис. грн.;

власного капіталу залишилось 1289-356=924 тис. грн.;

лютий - 924 - 874,6 = 49,4 тис. грн.;

березень 350,2 - 49,4 = 300,8 тис. грн.

Потреба капіталу покриття по місяцям наведено в таблиці 5.7.

Таблиця 5.7 - Потреба капіталу покриття по місяцям

Місяць	Потреба, тис. грн.	Лишок з ВК, тис. грн.	Покриття потреб, тис. грн.
1	356	924	0
2	874,6	49,4	0
3	350,2		300,8
4	440,1		440,1
5	89,1		89,1
6	78,8		78,8
7	52,6		52,6
8	45,9		45,9
9	15,3		15,3
10	-127,7		-127,7
11	-147,2		-147,2
12	-147,2		-147,2

Будуємо графік щомісячної потреби капіталу покриття, див. рис. 5.3.

Рисунок 5.3 - Покриття потреби капіталу у часі

Отже, загальна величина потреби в капіталі, складає:

0 + 0 + 300,8 + 440,1 + 89,1 +78,8 + 52,6 + 45,9 + 15,3 = 1022,6 тис. грн.

Визначимо реальні джерела покриття потреби в капіталі. Це можуть бути, наприклад, позики (позички), кредити комерційних банків, інвестиції зацікавлених осіб тощо.

Чистий прибуток підприємства дорівнює: 127,7 + 147,2+147,2 = 422,1 тис. грн.

Середньомісячний прибуток дорівнює: 422,1 тис. грн./ 3 = 140,7 тис. грн.

Визначаємо реальні джерела покриття потреб. Згідно завдання - це позика.

Визначаємо термін повернення взятої позики.

Величина позики дорівнює: 1022,6 тис. грн. Починаючи з 10-ого місяця підприємство починає отримувати середньомісячний прибуток в 140,7 тис. грн. Припустимо, що 50% цієї суми, тобто 70,35 тис. грн. спрямовано на повернення позики. Тоді термін повернення позики буде дорівнювати: