Особливості процесу первісного нагромадження капіталу та економічні ідеї меркантилізму (XVI-XVII ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра політичної економії

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

З історії економіки та економічної думки на тему:

Особливості процесу первісного нагромадження капіталу та економічні ідеї меркантилізму (XVI-XVII ст.)

Студентки_1 курсу _МАР-12-1 групи

напряму підготовки_ ФЕУ

спеціальності_МАР-12-1

Кісіль А.С.

Науковий керівник:

Трохимчук Т.

М. Кривий Ріг 2012

Зміст

Написання реферату на тему “Особливості процесу первісного нагромадження капіталу та економічні ідеї меркантилізму (XVI-XVII ст.)”

Виконання індивідуального проблемного завдання “Дайте оцінку вкладу Й. Шумпетера в розвиток економічної теорії, визначте особливості його економічних поглядів і прокоментуйте тезу: “Підприємницька функція нерозривно пов'язана з нововведеннями””

Список використаних джерел

нагромадження капітал меркантилізм шумпетер

Вступ

XVII-XVIII століття займають особливе місце в історії Нового часу. Це був повний протиріч, боротьби і нових теорій перехідний період, який завершив історію європейського феодалізму і поклав початок періоду перемоги і затвердження капіталізму в передових країнах Європи і Америки.

Елементи капіталістичного виробництва зародилися ще в надрах феодального ладу. До середини XVII століття протиріччя між капіталізмом і феодалізмом придбали загальноєвропейський характер.

Розвиток продуктивних сил у країнах Західної Європи свідчить, що в XVI ст. невелике господарство головних суспільних виробників -- ремісника і селянина -- вичерпало свої можливості й було неспроможним до подальшого самостійного розвитку. Економічне становище незначного виробника змінювалося, більш залежало від власника капіталу (купця або лихваря) у зв'язку зі зростанням витрат на придбання необхідних для нього засобів виробництва. Невелике товарне виробництво поступалося місцем продуктивнішим формам організації, посилювалася його підлеглість капіталу.

1. Первісне нагромадження капіталу та його основні ознаки

Первісне нагромадження капіталу та його основні ознаки. У XVI ст. в країнах Західної Європи капіталістичний сектор виробництва мав великий вплив на господарське життя, хоч і давав меншу частину всієї продукції промисловості та сільського господарства. Більшу частину суспільної продукції виробляли господарства тих форм, які були властиві лише феодальному суспільству.

Для виникнення й розвитку капіталістичного виробництва необхідні дві умови: 1) наявність багатьох бідних людей, юридично вільних, але позбавлених засобів виробництва та існування і змушених найматися на роботу до капіталіста; 2) нагромадження в руках невеликого числа людей значного грошового багатства, необхідного для створення та ведення капіталістичного підприємства.

У західноєвропейських державах ці дві умови до XVI ст. лише почали складатися. Основою виробництва феодального суспільства Західної Європи, незважаючи на відносно високий рівень його розвитку, залишалося дрібне індивідуально-торгове сімейне господарство селянина на селі й ремісника в місті. Засоби виробництва і вироблений із їхньою допомогою товар належали самому виробнику. Існував позаекономічний примус у формі кріпосного права та цехових обмежень. Тому першим кроком у справі первісного нагромадження капіталу стало юридичне звільнення особистості селянина від кріпацтва і ремісника від цехового порядку та примусу.

Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів виробництва і перетворення їх у бідних продавців своєї робочої сили стало важливим кроком до створення умов капіталістичного виробництва. Історія цього процесу, за висловом К. Маркса, "записана в літописі людства мечем і вогнем". Це була кривава сторінка первісного нагромадження капіталу.

Другим важливим кроком на шляху організації капіталістичного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, а головним чином купців і лихварів. Основними джерелами нагромадження капіталів стали колоніальні війни, торгівля рабами, піратство, державні позики, податки, система протекціонізму, жорстокі методи поневолення і пограбування місцевого населення Африки, Азії, Північної та Південної Америки. Клас капіталістів склався не лише в результаті працелюбності, енергії і старання, як вважають більшість західних учених, а й унаслідок насилля, пограбування, доведення до бідності мільйонів людей.

Отже, первісне нагромадження капіталу -- це історичний процес відокремлення дрібних виробників від засобів виробництва, примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили, що передував власне капіталістичному нагромадженню.

Головною відмінною ознакою епохи первісного нагромадження капіталу були, по-перше, розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки, яка наклала відбиток на всі сторони суспільного життя того часу. Нові віяння буржуазних свобод, пов'язані з розширенням масштабів торгівлі, що ліквідувала територіальну замкнутість і обмеженість феодальних вотчин, вели до посилення підприємницької ініціативи.

По-друге, найпрестижніша галузь торгівлі -- зовнішня торгівля -- стимулювала розвиток товарного виробництва і внутрішню торгівлю. Завдяки їй Європа наприкінці XV ст. перетворилась на центр світової торгівлі, відбувся перехід від середньовіччя до епохи первісного нагромадження капіталу.

По-третє, розвиток зовнішньої торгівлі привів до створення в цей період нових форм організації торгового капіталу (торгові компанії, акціонерні компанії, біржі тощо).

По-четверте, паралельно з торговим капіталом у цей період розвивався позичковий, або банківський, капітал, який прийшов на зміну середньовічному лихварству. Лихварський капітал обслуговував феодалів, від яких лихвар намагався отримати максимум грошей, клієнтом же банкіра був купець, у благополуччі якого зацікавлений сам банкір, оскільки його процент становив частину прибутку купця. Крім того, до послуг банкіра входили такі операції, як безготівкові розрахунки між купцями через його банк, обмін грошей. Отже, в епоху первісного нагромадження зародилось багато сучасних форм банківської діяльності. Країни, які були лідерами в торгівлі, ставали європейськими банками.

По-п'яте, розвиток торгівлі привів до змін у сфері виробництва -- як сільськогосподарського, так і промислового. Виникли нові організаційні форми -- мануфактури, організаторами яких передусім виступали купці. У сільському господарстві спостерігався перехід до грошової ренти, поступового звільнення селян, оренди, використання найманої праці, капіталістичного фермерства. Виробництво ставало все більш спеціалізованим.

По-шосте, відбувалося становлення національних держав, які мали економічну основу для об'єднання у формі національного внутрішнього ринку, що формувався і пов'язував у єдине ціле окремі райони країни. Замість торгової політики окремих міст виникає торгова політика держави. Це була політика протекціонізму, тобто політика захисту вітчизняних купців у їхній боротьбі проти зарубіжних конкурентів.

По-сьоме, до кінця епохи первісного нагромадження капіталу формується перша економічна концепція, яка дістала назву меркантилізму. Вона виражала світогляд торгової і банківської буржуазії. Проте меркантилісти вже говорили про багатство нації, а не окремої людини, хоча помилково ототожнювали його з грошима, а гроші -- із золотом і, сріблом. Саме з цим пов'язана їхня вимога до держави в інтересах нації проводити політику протекціонізму.

2. Виникнення меркантилізму

Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але великого поширення набув у XVII ст. Меркантилізм як перша теоретична спроба пояснити суть капіталістичного способу виробництва виник на підставі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу й вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись подолати гострі економічні суперечності, що їх породжував розклад феодальної системи, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та інших країнах Західної Європи спробував форсувати торгівлю і промисловість меркантилістичними методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму з допомогою розвитку мануфактурної промисловості.

Предметом дослідження меркантилістів є сфера обігу. Навіть сам термін «меркантилізм», що виник у ХVII ст., походить від італійського слова «mercante» -- купець. Метод дослідження меркантилістів -- збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто вони прямують від конкретного до абстрактного, що є неминучим у період зародження будь-якої науки.

Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення. По-перше, багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто багатство -- це не що інше, як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку. По-третє, безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі: гроші, що породжують гроші, -- такою є формула капіталу в меркантилістів. По-п'яте, не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом багатства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння активного балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже різнилися).

Меркантилістична політика та меркантилістичні вчення пройшли два історичних етапи: 1) ранній меркантилізм, якому відповідає теорія грошового балансу і 2) пізній меркантилізм, якому відповідає теорія торгівельного балансу.

Ранній меркантилізм виник ще до Великих географічних відкриттів і тривав до середини XVI ст. Найвизначнішим представником цього періоду був Вільям Стаффорд (1619--1683, Англія). У цей період торговельні зв'язки між країнами розвивалися недостатньо активно і мали епізодичний характер. З метою досягнення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі ранні меркантилісти вважали необхідним: по-перше, встановити найвищі ціни на товари, які експортуються; по-друге, в цілому обмежити імпорт товарів; по-третє, не допустити вивезення з країни золота і срібла (з якими ототожнювали грошове багатство держави). Меркантилісти з їх системою "грошового балансу" пропонували запровадити високі мита на ввізні товари, наглядати за іноземними купцями з метою забезпечення витрачання виручених ними грошей у країні перебування.

Отже, теорію раннього меркантилізму можна визначати як теорію грошового балансу. Проте слід зауважити, що представники цього напряму ще не мали чіткого уявлення про зв'язок торгівлі та грошового обігу. їхня концепція номіналістичного походження грошей, започаткована ще у стародавні часи (про неї йдеться і в праці Арістотеля (IV ст. до н. е.)), була помилковою. Останній, як відомо, вважав, що монета функціонує не за природою, а її встановлюють люди, і вони можуть змінити її або вилучити з обігу. Міркуючи так, меркантилісти заперечували не лише товарну сутність грошей, але й їхній зв'язок з дорогоцінними металами.

Однак у період раннього меркантилізму, як і в середні віки, уряд займався "псуванням" національної монети, зменшуючи її вартість і вагу, сподіваючись зацікавити іноземних купців обмінювати їх гроші на іноземні та купувати більше товарів. Перетворення грошей на умовний знак, фіксоване співвідношення золотих і срібних монет, що були в обігу (система біметалізму), виправдовувалися як фактами обігу неповноцінних грошей, так і неправильною думкою про те, що золото і срібло є грошима лише завдяки їхнім природним властивостям.

Пізній меркантилізм тривав із другої половини XVI до середини XVII ст., хоч окремі його складові продовжували виявлятися і в XVIII ст. Торговельні зв'язки між країнами стають розвиненими і регулярними. Цьому сприяло заохочення розвитку національної промисловості та державної торгівлі. На думку меркантилістів, щоб досягти активного торговельного балансу, потрібно було: 1) завоювати зовнішній ринок, пропонуючи відносно дешеві товари (держава мала стимулювати виробництво товарів на експорт), а також перепродуючи товари з одних країн в інші (політика реекспорту); 2) дозволяти імпорт товарів, окрім предметів розкоші, якщо в країні зберігався активний торговельний баланс; 3) вивозити золото і срібло з метою укладання вигідних торговельних угод шляхом посередництва, тобто для збільшення їх кількості у країні і збереження активного торговельного балансу, який приведе до активного платіжного балансу, а отже, до припливу золота і срібла з-за кордону. Пізні меркантилісти змінили акцент у теорії монетаризму, протиставляючи ідеї грошового балансу ранніх меркантилістів ідею торговельного балансу, згідно з якою держава стає тим багатшою, чим більшою є різниця між вартістю вивезених і ввезених товарів. Здійснюючи політику протекціонізму, меркантилісти пропонували продукувати у власній країні якомога ширший набір виробів, водночас не допускаючи ввезення таких самих товарів із-за кордону.

Визнаючи товарну сутність грошей, їх цінність пізні меркантилісти, як і попередники, вбачали у природних властивостях золота і срібла. Але саме вони зумовлювали перехід від металевої до кількісної теорії грошей і системи монометалізму. Якщо ранні меркантилісти ототожнювали багатство країни із золотом і сріблом, а функцію грошей розглядали як засіб нагромадження, то представники пізнього напряму поняття "багатство" розглядали як надлишок продуктів, який можна перетворити на зовнішньому ринку на гроші, котрі були для них не тільки засобом нагромадження, а й засобом обігу. Підтримуючи посередницьку торгівлю, представники пізнього меркантилізму відстоювали обіг грошей як капіталу, особливу увагу вони звертали безпосередньо на взаємозалежність між кількістю грошей в обігу і рівнем цін товарів, які реалізовували на ринку.

Такий "виробничий" меркантилізм у Західній Європі відобразили Томас Мен (1571--1641) і Ніколас Барбон (1640--1698). Меркантилісти цього періоду широко пропагували трудову етику в дусі християнської моралі, працю трактували як одне із джерел багатства. Вони вважали, що отримане таким шляхом багатство переважало над золотом, добутим у рудниках.

Н. Барбон у "Нарисі про торгівлю" (1690) висловив ідеї потреби вільної торгівлі, повний оптимізм стосовно розвитку ринкових відносин. Оскільки товари відтворювальні, то вони -- не вичерпні. Погляд бізнесмена-практика і вченого дав йому змогу побачити у вартості товару багатофакторні явища. Н. Барбон, з одного боку, розумів, що у вартості треба шукати трудовий зміст, і цим випередив класичне розуміння економічних явищ. З іншого боку, він вважав, що "вартість усіх товарів випливає з їх корисності. Безкорисні речі не мають жодної цін-ності"1. Його погляди подібні до сучасного розуміння вартості й ціни. "Ліпшим суддею цінності товарів є ринок, адже за наявності покупців і продавців найкраще виявляється кількість товарів і потреба в них. Речі коштують саме стільки, за скільки їх можна продати"1. Це було написано майже за 90 років до А. Сміта.

За Барбоном, особливу роль відігравав процент. За допомогою процента на капітал бізнесмени можуть визначати свої реальні доходи і збитки. Фактично йдеться про альтернативні витрати і доходи. "Те, що купець отримує на проценти, -- його дохід, що нижче них -- збиток, якщо купець одержує тільки проценти на власний товар, то це не дохід і не збиток. Інший спосіб використання процентів-- за ними вираховують вартість земельної ренти, встановлюють ціну на землю під час купівлі та продажу. Залежно від величини процентної ставки визначають ціну землі в країні", -- зазначав Н. Барбон.

Помилковим було його твердження про потребу встановлення законом процентної ставки і вартості грошей з метою забезпечення стабільності грошово-кредитної сфери. Тенденціям постіндустріального розвитку і сучасному розумінню сутності, корисності благ відповідала така його сентенція: корисність усіх товарів полягала в тому, аби задовольняти потреби особи. Є дві головні потреби, з якими людина народжується, -- потреби тіла і духу. Якщо потреби тіла обмежені, то потреби духу безкінечні. Більшість речей призначена для задоволення потреб духу, а не потреб тіла.

Немає нічого важливішого, небезпечнішого, невизначенішого, ніж керуватися введенням нового порядку речей, адже в кожного нововведення є закляті вороги, яким добре жилося по-старому, і мляві прихильники, котрі не впевнені, чи зможуть вони жити по-новому.

Нікколо Макіавеллі

Загалом охарактеризувати цю епоху можна словами динаміка і гроші. Усе починає рухатися, змінюватися: люди, ідеї, державні кордони, суспільні інститути. Гроші обслуговують ці зміни.

У XVI-XVII ст. в передових країнах Європи відбувалося значне розвиток техніки, наукових знань, були досягнуті великі успіхи у виробництві. Зростання виробництва, географічні відкриття приводять до розширення торговельних зв'язків, зростанню внутрішнього і зовнішнього ринку, виникнення світового ринку.

У ранній новий час в європейській економіці аграрна сфера виробництва як і раніше різко переважала над промисловістю; незважаючи на ряд технічних відкриттів, ручна праця панував повсюдно. У цих умовах особливого значення набували такі фактори економіки, як робоча сила, масштаби ринку праці, рівень професіоналізму кожного працівника. Помітний вплив на розвиток економіки в цю епоху надавали демографічні процеси.

В надрах феодального суспільства зароджуються і зміцнюються капіталістичні відносини, чітко позначили протиріччя феодальної системи. У процесі первісного нагромадження капіталу відбувалася ліквідація системи поземельній і особистої залежності селянства. Феодальна власність на землю переростала в капіталістичну. У цих умовах закінчується процес економічної і політичної централізації держав в рамках абсолютизму.

Першими хто вирішив осмислити капіталістичну ринкову економіку-меркантилісти. Загальний стан економічних досліджень в епоху зародження політичної економії як самостійної науки (збігається з періодом становлення та розвитку меркантилізму) Й. Шумпетер вважав таким.

Дослідники намагалися виробити позицію з окремих питань (насамперед фінансових відносин, податкової та торгової політики), охоплюючи малосуттєві причинні залежності, що виявлялись всюди і не давали змоги спочатку встановлювати глибші зв'язки між ними. Водночас ще не було єдиної проблеми економіки; неможливо відшукати у літературі того часу і значних узагальнень. "Меркантилізм становив не стільки науковий напрям, скільки практичну політику, і зумовлена ним література, будучи вторинним і побічним явищем, містить у загальному і цілому лише зачатки науки", -- зробив висновок Й. Шумпетер.

Проблемне питання

За своїми теоретичними поглядами Й. Шумпетер не може належати до жодної з відомих економічних шкіл. Він глибоко займався багатьма проблемами, приділяючи основну увагу розробці цілісного уявлення про механізм функціонування і перспективи розвитку капіталістичної економіки. Одна з його головних праць має назву "Теорія економічного розвитку". Висунуті Шумпетером на перший план найважливіші економічні категорії відрізняються від концептуальних положень неокласиків. Інновації, нововведення, підприємництво у теорії Шумпетера відіграють не менш важливу роль, ніж ціна або вільна конкуренція в "економіксі" А. Маршалла.

Шумпетер вважає, що його теорія економічного розвитку краще пояснює закони, динаміку розвитку товарно-капіталістичного господарства, ніж аналітичний апарат А. Маршалла. Він чітко розрізняє статичну рівновагу системи і її динамічний розвиток, який перетворює структуру, взаємозв'язки між "новим" і "старим" виробництвом. Вихідне положення економічної системи - чиста рівновага. Але потім на якомусь етапі відбувається втілення інновацій. "Звичний" кругообіг порушується діями підприємця-новатора* Для здійснення інновацій беруться кредити у "старих" фірм і компаній. Інвестиції спрямовуються у нові галузі, поступово залучаючи у процес "нову хвилю" учасників.

Економічна динаміка, за Шумпетером, ґрунтується на поширенні нововведень у різних формах. Це виробництво нових товарів, застосування нових технологій і нової техніки, більш ефективне використання вже відомих матеріалів, освоєння нових ринків збуту, перехід до більш раціональних форм організації і методів управління, проведення реорганізації або підрив монопольного становища інших підприємств. Джерелом розвитку є внутрішні процеси, нові комбінації виробничих факторів на основі інновацій.

Здійснення "нових комбінацій", як зазначає Шумпетер, "справа складна і доступна лише людям, які мають певні якості". Підприємець-новатор - це не капіталіст, не обов'язково власник. Право власності не є визначальною ознакою підприємця. Ним може бути директор, адміністратор, засновник, менеджер, словом той, хто здатний втілити нове у практику.

Шумпетер наголошує, що динамічний стан економіки унеможливлює врівноважувальну дію конкуренції. Навпаки, ефективна конкуренція веде до розбалансування, перебудови економіки, стрибка в розвитку продуктивних сил.

Теорія інновацій Шумпетера дала можливість узгодити такі явища, як вільна конкуренція й монополія, що до нього розглядались як ринкові ситуації, які виключають одна одну. Він виводить поняття конкуренції за межі товарного світу й ринкових відносин.

Проте Шумпетер вказував на наявність такого явища, як еволюція економічної динаміки, коли немає місця досконалій конкуренції, її замінено альтернативною формою - недосконалою конкуренцією.

Він визнавав, що його трактування конкуренції виходить за межі аналізу ринку і не спрямоване на вирішення проблеми ринкової рівноваги. Теорія ефективної конкуренції пояснює загальні причини циклічного розвитку, але не торкається внутрішніх закономірностей функціонування ринкового механізму.

Основна ідея теорії, висунутої австро-американським економістом Йозефом Шумпетером (1883-1950), полягає в тому, що розвиток економіки ґрунтується на впровадженні новинок, інновацій. За Шумпетером, інновації є "використанням наявних джерел у нові способи". Інновації - це нові продукти, нові технології, нова організація промислового виробництва, відкриття нових ринків. Джерелом розвитку слугують внутрішні процеси, нові комбінації виробничих факторів на основі інновацій (рис. 4.1).

Головною фігурою, що здійснює нові виробничі комбінації, є підприємець, за термінологією Шумпетера, - "новатор". Це не обов'язково власник, але людина, здатна до творчості, ризику, досягнення успіху. її основні якості - постійний пошук, використання нововведень у виробництві, господарській діяльності.

Стимул для підприємницької діяльності - прибуток, що з'являється тільки при впровадженні нових виробничих комбінацій. У звичайних умовах прибутку немає. Умовою для новаторських прагнень підприємця є "ефективна конкуренція" (конкуренція нових продуктів, нових форм організації та ін.). Позитивну роль у цьому разі можуть відіграти монополія, монопольне становище на ринку автора й організатора нововведень.

Відповідно до твердження Шумпетера підприємницька функція нерозривно пов'язана з нововведеннями. Здійснення нових комбінацій - "справа складна і доступна лише людям, що володіють відповідними якостями".

"Основний імпульс, що приводить капіталістичний механізм у рух і підтримує його в стані руху, виходить з нових споживчих благ, нових методів виробництва і транспортування товарів, нових ринків і нових форм економічної організації, які створюються капіталістичними підприємствами".

Працювати, за Шумпетером, означає комбінувати речі й сили, створювати комбінації з цих речей і сил. Виробництво - це економічна, а не технічна сфера діяльності. Економічні й технічні методи найчастіше не збігаються.

У процесі розвитку старі продукти і колишні форми виробництва витісняються. Відбувається процес "творчого руйнування". Процвітання змінюється депресією. Поступово складається нова основа економічної організації. До неї пристосовуються фірми. Розвиток економіки на основі нововведень набуває циклічного характеру.

Такими є "теорія інновацій", принцип "творчого руйнування", "теорія економічного розвитку", що обґрунтовуються Шумпетером у його працях.

“Підприємницька функція нерозривно пов'язана з нововведеннями”

Й. Шумпетер.

Цією тезою Шумпетер хотів пояснити що підприємницька функція пов'язана з нововведеннями. Під чим він розуміє термін нововведення? На мою думку автор хоче нам сказати якщо підприємство повинно шукати нові шляхи для отримання прибутку. Для цього їм потрібні якісні нові комбінації для прискорення або збільшення прибутку. Прибуток - це винагорода за нововведення. Нові комбінації дають можливість знижувати виробничі витрати. Прибуток отримує той, хто раніше за інших використовує нововведення (нові комбінації продуктивних сил).

Прибуток так само, як кредит і відсоткова ставка, належить до категорій, що виникають і зникають. Коли нововведення поширюється, то виробничі витрати вирівнюються, і прибуток є спонукальним мотивом до пошуку і втілення нових комбінацій.

Список літератури

1. Юхименко П.І. Історія економічної думки/ П. І. Юхименко - Київ : Знання, 2011. - 648 с.

2. Ковальчук В.М. Історія економіки та економічної думки : навчальний посібник / В.М. Ковальчук, М.В. Лазарович, М.І. Сарай. - Київ : Знання, 2008. - 647.

3. Політична економія : [навчальний посібник] / МОІНУ. КНЕУ; [К.Т. Кривенко, В.С.Савчук, О.О.Бєляєв та інші]; за ред. К.Т. Кривенка - Київ : КНЕУ, 2001. - 508с

4. Леоненко П. М., Юхименко П. І. Економічна історія: [навчальний посібник]/

П. М. Леоненко, П. І. Юхименко - Київ : Знання-Прес, 2004.-499с

5. Мочерний С.В Бібліотека українських підручників [Електронний ресурс]/ С. В. Мочерний - Режим доступу: http://libfree.com/132164948_ekonomikanagromadzhennya_kapitalu_yogo_istorichna_tendentsiya.html

Размещено на www.allbest.