Нагромадження капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми: аксіомою політичної економії є твердження про те, що об'єктивні передумови капіталістичного або ринкового, господарювання закладаються в процесі первісного нагромадження капіталу, тобто в період, коли кардинально змінюється структура та інституціональний формат попередньої економіки: капітал як нагромаджена праця у вигляді речового фактора виробництва відокремлюється від безпосереднього виробника і як власність стає основою, головним рушієм суспільного виробництва. При цьому корінну сутність ринкової трансформації економіки визначає процес первісного нагромадження акції уряду, породжуючи неоднозначні наслідки.

Виробництво і нагромадження основного капіталу завжди було і залишається опорою економічного, політичного, інтелектуального прогресу суспільства, бо за його допомогою здійснюються розширене відтворення матеріально-речових факторів (товарів і послуг) і економічні відносини людей з приводу виробництва валового внутрішнього продукту; спостерігається різниця між рівнями життя людей. Це викликає масу проблем і саме в цьому полягає актуальність теми.

Капітал - це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто самозростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.

Капітал розглядається як сукупність засобів виробництва і вважається вічною категорією. Він ототожнюється з речовою натуральною формою. Але на відміну від первинних чинників - затрат праці і землі - капітал, будучи частиною затрат є в той же час продуктом праці.

В умовах капіталістичних виробничих відносин засоби виробництва стають капіталом, перетворюючись на знаряддя одержання доданої вартості.

Сучасне передове виробництво базується на використанні все більшої кількості капіталу, тобто обладнання великих підприємств, складів готової та напівфабрикатів.

Розділ 1. Капітал, його сутність та види

1.1 Первісне нагромадження капіталу

Необхідною умовою виникнення і розвитку ринкових відносин є первісне нагромадження капіталу. Вивчаючи особливості формування і становлення капіталізму як стадії розвитку суспільства, К. Маркс зазначав: "...Первісне нагромадження є не що інше, як історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва".

Відокремлення засобів виробництва від виробника і зосередження їх у руках невеликої групи людей сприяло розвитку капіталістичних відносин, які поступово перетворились на цивілізованішу форму -- ринкові відносини. Але за своєю економічною суттю ці форми відносин близькі, бо мають на меті нагромадити грошову масу в руках тих, хто володіє засобами виробництва. В результаті первісного нагромадження капіталу формуються два нерівноцінні елементи: власники робочої сили, які бажають продати свою працю, та власники засобів виробництва. Що стосується України, то для неї, як і для інших постсоціалістичних країн, характерний процес поступового розшарування населення, в результаті чого виникає полярність у суспільстві. Утворився контингент людей, які мають можливості розпочати виробництво, відкривати магазини, створювати різні фірми і ринкові структури, де використовується наймана праця, витрати якої не повною мірою компенсуються розміром заробітної плати, а доходи, отримувані "хазяїном", значно перевищують сукупний дохід найманих працівників. Персоніфікаторами капіталу в Україні є власники приватних підприємств, комерційних банків, магазинів, компаній, пов'язаних з нафто- та автомобільним бізнесом, посередницьких компаній, фірм з продажу будівельних матеріалів і продовольчих товарів, а також закладів ігорного бізнесу з їх інфраструктурою, ділки тіньової економіки та ін.

1.2 Суть капіталу

Капітал - це авансова вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, самозростає. Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як чисто технічні, техніко-організаційні моменти, так і соціально-економічні. По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів виробництва. По-друге, якщо його наявного капіталу недостатньо для організації ефективного виробництва,йому доведеться звертатися до кредитних установ, щоб узяти необхідну суму грошей у борг. По-третє, він повинен найняти необхідну кількість робітників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва,якщо цього потребують обсяги виробництва.

Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник повинен вступити в економічні стосунки з підприємствами, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з індивідами, що в силу певних причин отримують засоби для існування не за допомогою власної підприємницької діяльності, а шляхом найму за гроші. Таким чином, капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні відносини, скільки соціально-економічні, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовами є:високорозвинене товарне виробництво і обіг;наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення; зосередження у частини господарчих агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;відсутність власних засобів виробництва у частини господарчих агентів, що змушує їх найматися. Дане трактування капіталу може бути визначене як соціально-економічне. Звичайно є й інші погляди на сутність капіталу, зокрема так званий предметно-функціональний та грошовий підходи. Значна частина дослідників вважають, що капітал - це сукупність засобів виробництва, які приносять доход їх власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход. Д. Рікардо - як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці. Дж. С. Мілль - як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя та матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу. Названі підходи до визначення капіталу дещо односторонні, пов'язують цю категорію з сукупністю речових факторів виробництва. Вони звертають увагу на речову форму капіталу, хоч навіть з цього боку не врахована така частина капіталу, як грошовий капітал, який ніяк не можна ототожнити із засобами виробництва і який призначається для придбання факторів виробництва,забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу. Якщо розглядати капітал як певне вкладання, що дає змогу отримувати доход, то до нього треба віднести і вкладання у робочу силу. Цей підхід запропонований Г. Беккером, Дж. Мінсером та іншими вченими, має назву «концепції людського капіталу». Під ним розуміють витрати, що сприяють майбутньому збільшенню доходів індивіда (навчання в школі, вузі, на виробництві, піклування про власне здоров'я).

Значного поширення набув погляд на капітал як на один із виробничих факторів, що поряд з працею, землею приносить дохід. Осоновоположником такого підходу можна вважати французького економіста Ж. Б. Сея. Усі ці підходи загалом можна охарактеризувати як народногосподарські. Якщо розглідати капітал з точки зору підприємця, то він є сумою вартісної оцінки майна та коштів підприемця, які він може використовувати на господарські потребі. З цієї точки зору принциповим моментом є співвідношеня між власним і чужим капіталом.

Основний капітал - переносить свою вартість на продукт виробництва по частинах за відносно великий час (наприклад, верстат).

Оборотний капітал - переносить свою вартість на продукт виробництва всю відразу (наприклад, борошно для випічки хліба).

Постійний капітал - не змінює розмір вартості, а лише переносить її на результат виробництва відразу, або частинами (всі витрати, окрім заробітної плати).

Змінний капітал - використовується для найму робочої сили, має форму заробітної плати, змінює розмір вартості.

Фізичний капітал

Фізичний (реальний, або виробничий) капітал - капітал, вкладений у справу, який працює як джерело доходу у вигляді засобів виробництва: машини, обладнання, будівлі, споруди, земля, запаси сировини, напівфабрикатів і готової продукції, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Грошовий капітал

Грошовий капітал (грошова форма капіталу) - гроші, призначені для придбання фізичного капіталу. Потрібно звернути увагу, що безпосереднє володіння цими грошима не приносить доходу, тобто вони не стають капіталом автоматично. Цим вони відрізняються від фінансового капіталу у формі грошей на депозиті.

Фінансовий капітал

Фінансовий капітал - капітал, що утворився в результаті злиття промислових і банківських монополій. Його виникнення - один з основних ознак імперіалізму. ^[1] Критикуючи концепцію Р. Гільфердінга, що зводив поняття Фінансовий капітал до підпорядкування промислового капіталу банківським, В. І. Ленін так визначив сутність фінансового капіталу: «Концентрація виробництва; монополії, які виростають з неї; злиття або зрощування банків з промисловістю - ось історія виникнення фінансового капіталу і зміст цього поняття»

Розділ 2. Капітал, як економічна категорія товарного виробництва

2.1 Перетворення грошей на капітал. Процес створення додаткової вартості

нагромадження капітал додатковий вартість

Уперше на високому науковому рівні проблему перетворення грошей на капітал аналізує К.Маркс у своїй геніальній праці "Капітал". Він присвячує цьому увесь другий розділ, який так і називається: "Перетворення грошей на капітал".

Як великий учений-діалектик, К.Маркс для аналізу процесу перетворення грошей на капітал бере масові, мільярди раз повторювані явища, а саме зміну форм вартості товару (метаморфоз товару) у процесі його руху. Цей рух може бути визначений двома метаморфозами. Перший - це рух товару і грошей, який може бути визначений за формулою Т-Г-Т. Так, будь-який товаровиробник в умовах суспільного поділу праці спочатку продає вироблений ним товар, а на виручені гроші купує інший товар, іншу споживчу вартість. Але поряд з цим метаморфозом існує й інший, який можна визначити за формулою Г- Т-Г. Дійсно, скажімо, той самий купець на свої гроші купує товар, а потім його продає і знову отримує гроші.

Таким чином, кругообіг Г-Т-Г має бути поданий як Г-Т-Г ', де Г '=Г+Г, тобто в кінці повертається витрачена сума грошей та плюс деяке прирощення (АГ). Цей надлишок над початковою сумою К. Маркс називає додатковою вартістю. Водночас це самозростання грошей перетворює гроші на капітал. Капітал - це самозростаюча вартість. Це гроші, які приносять нові (більші) гроші. Отже, рух грошей, представлений метаморфозом Г-Т-Г ', - це рух грошей як капіталу.

К.Маркс визначає найважливіші особливості капіталу як самозростаючої вартості. Вони полягають у такому:

Перша особливість. Вартість, яка в кругообігу Г-Т-Г' самозросла, може зростати й далі, тільки пройшовши новий кругообіг

Друга особливість. Гроші - це загальний еквівалент, який є носієм, утіленням вартості товару і ця вартість перетворюється на самостійний суб'єкт руху. "Вона отримала магічну властивість створювати вартість унаслідок того, що сама є вартістю. Вона приносить живих дітей або, у крайньому разі, кладе золоті крашанки"

Третя особливість. Оскільки кінцевою метою для власника грошей є їх самозростання, то речова форма того посередника (а це товар, який відіграє цю роль у кругообігу Г-Т-Г ') не цікавить підприємця або капіталіста. Споживча вартість товару тут не має значення.

Четверта особливість. Вона полягає в тому, що формула Г-Т- Г' відображає рух будь-якої конкретної форми капіталу. Тобто і промисловий, і торговельний, і позичковий капітал рухаються за цією формулою. І це дійсно так, бо промисловий капіталіст на свої гроші купує товар (робочу силу і засоби виробництва). За їх допомогою створює новий товар, нову споживчу вартість і продає цей товар, отримуючи в кінці гроші за кількістю більші, ніж та сума, яку він увів на початку в обіг. Те саме робить і купець. Дещо коротшим (але суть від цього не змінюється) є рух позичкового капіталу. Він наведений такою ж, але скороченою (лапідарною) формулою Г-Г '. Усе це дало К.Марксу право назвати формулу Г-Т-Г ' загальною формулою руху капіталу.

В формулі Г - Т - Г' існують суперечності:

Виникнення додаткової вартості суперечить закону вартості(обмін еквівалентів).Додаткова вартість не може виникнути у сфері обігу, але не може і поза нею.

2.2 Робоча сила як товар. Процес створення додатковой вартості

Робоча сила - це здатність людини до праці. Робоча сила як виробничий ресурс являє собою здатність людини до праці, сукупність її фізичних і духовних можливостей. Товаром вона стає лише за певних умов:

1) людина є особисто вільною, тобто за власним розсудом може розпоряджатися своєю робочою силою;

2) людина не має ні засобів виробництва, ні життєвих благ, а тому, щоб жити, змушена найматися до інших, хто володіє засобами виробництва (роботодавців або капіталістів).

Робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: споживчу вартість і вартість, яка є вартістю життєвих засобів, що потрібні для її відтворення, тобто задоволення нормальних життєвих потреб працівника і членів його сім'ї. Якщо йдеться про складну працю, то робоча сила включає і кошти, необхідні для отримання певного рівня кваліфікації робітника (якщо такі кошти витрачаються самим працівником, а не роботодавцем). Вартість робочої сили має ціну на ринку, заробітну плату, яка може відхилятися залежно від співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу.

Споживча вартість робочої сили має специфіку. Вона полягає в тому, що в процесі її споживання робоча сила не зникає, а створює нову вартість, більшу, ніж вона сама коштує. Абстрактна праця найманого робітника є джерелом створення нової вартості. Створена працівником нова вартість повинна бути більшою, ніж його заробітна плата. Нова (додана) вартість розподіляється між роботодавцем і найманим працівником. Відношення додаткової вартості (m) до змінного капіталу, авансованого на заробітну плату (v), має назву норма додаткової вартості (mr) формула (1.1):

(1.1)

Норма додаткової вартості, за висловом К.Маркса, «є точним виразом ступеня експлуатації робочої сили капіталом», але вона «аж ніяк не виражає абсолютну величину експлуатації». Норма додаткової вартості показує лише пропорцію, в якій робочий день поділяється на оплачений капіталістом і безкоштовно привласнений робочий час, або розподіл нової вартості на заробітну плату найманого працівника і прибуток капіталіста.

Маса додаткової вартості - це абсолютна величина її за певний період (наприклад за день), і визначається за формулою (1.2):

(1.2)

де M - загальна маса додаткової вартості;

m - додаткова вартість, створена у середньому протягом одного дня окремим робітником;

v - змінний капітал, який щоденно авансується за купівлю робочої сили одного робітника;

n - кількість найманих працівників.

2.2 Авансований промисловий капітал

Авансований промисловий капітал вкладається у засоби виробництва і робочу силу. Робоча сила (особливий фактор виробництва)- це здатність людини до праці, сукупність її фізичних та розумових здібностей. Рівень розвитку робочої сили в сучасний умовах зазнає докорінних змін під впливом науково - технічної революції. Зростає значення розумових здібностей, творчих і духовних в зусиль працівників в організації та управлінні виробництвом, зростають вимоги до рівня їхньої освітньої та кваліфікаційної підготовки. Якість та рівень розвитку робочої сили визначається величиною інвестицій у людський капітал. Засоби виробництва:

1. предмети праці - об'єкти цілеспрямованої діяльності людини, що є матеріальною основою створюваного продукту.

2. засоби праці - річ або комплекс речей , якими людина діє на предмети праці (машини, інструменти, обладнання, транспортні засоби тощо). Засоби та предмети праці становлять матеріально - речову основу промислового капіталу, яка безперервно вдосконалюється з розвитком науково - технічногопрогресу. Сучасний етап еволюції засобів виробництва пов'язаний з широкою автоматизацією виробництва, комп'ютеризацією праці, застосуванням принципово нових предметів праці з наперед заданими властивостями (полімерів, кераміки, напівпровідникових та надчисних матеріалів, інформаційних та біотехнологій, принципово нових видів енергії тощо). Витратами виробництва є формою руху авансового промислового капіталу. Витрати виробництва - вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями за - для виробництва продукції. Витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні (явні або експліцитні) витрати - витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових та транспортних послуг тощо.) Внутрішні (неявні або імпліцитні) витрати - витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Неявні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосування власних ресурсів. Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідних для утримання підприємця в певній сфері бізнесу.

2.3 Капітал, як економічні відносини

За вченням К.Маркса капітал - це економічне відношення між власником виробничих ресурсів і власником робочої сили. Об'єктом цих відносин є купівля-продаж робочої сили. Капіталіст використовує її споживчу вартість у процесі виробництва. Процес використання робочої сили є праця, яка ділиться на необхідну і додаткову працю найманого працівника. Відповідно ділиться його робочий день - на необхідний і додатковий час. Протягом необхідного часу створюється еквівалент вартості робочої сили, а протягом додаткового часу - додаткова вартість. Її безоплатно привласнює капіталіст.

К.Маркс розглядав капіталістів як паразитичний клас, тобто допускав, що вони не приймають участі у виробництві.

Відносно «працюючих» роботодавців-капіталістів, незалежно від того яку функцію вони виконують на своєму підприємстві (працівника чи менеджера будь-якого рангу), то можна стверджувати, що і вони створили певну частку новоствореної вартості (v+m). Вона, аналогічно заробітній платі, є винагородою за кількість і якість їх праці. Але чи задовольняється цим роботодавець? Напевне, ні. Адже, якби вся створена вартість найманими працівниками дорівнювала їх заробітній платі, то роботодавцю не було б сенсу вести підприємницьку діяльність з використанням найманої праці. Тобто прибуток - це не тільки винагорода роботодавця за його діяльність, він включає і додаткову вартість. Якщо сутність експлуатації визначити як привласнення роботодавцем (фізична або юридична особа, приватне чи державне підприємство) частини новоствореної вартості найманим працівником, то вона мала місце і при нашому державному соціалізмі, і тим більше на капіталістичних підприємствах у ринковій економіці. Без експлуатації немає сенсу наймати працівників.

Отже, підприємці, робітники та землевласники взаємодіють і взаємодоповнюють один одного у процесі виробництва. Реальність дає підстави для формулювання такого висновку. Сама по собі ринкова економіка об'єктивно зумовлює диференціацію її суб'єктів за оходами і багатством. Без цього вона просто не в змозі ефективно функціонувати й розвиватися. Максимізація доходу - першочерговий і головний інтерес кожного підприємця, до речі, і будь-якого працівника. Але в досягненні цієї мети є «переможці» й ті, хто має досить скромні здобутки, а нерідко терпить економічне банкрутство.

Розділ 3. Капітал в Україні

На ринках капіталу накопичилися проблеми, які потребують невідкладного розв'язання. Насамперед це стосується розвитку інфраструктури ринків капіталу, зосередження укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами, розбудови національної депозитарної системи, удосконалення механізму захисту прав інвесторів та системи розкриття інформації на ринку цінних паперів, випуску та обігу фінансових інструментів.

Банківська система України не дає можливості достатньою мірою кредитувати приватного виробника. Відбувається процес скорочення кредитної діяльності комерційних банків при нарощуванні прострочених платежів підприємств. Одна з причин такого стану - відсутність системи страхування ризиків кредитної діяльності і банківських депозитів. 

Україна має усі об'єктивні передумови для динамічного поступу до цивілізованих ринків капіталу,але ті проблеми, які постійно виникають через недосконалість економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів справляють негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави.

Висновки

Капітал - це вартість, яка приносить додану вартість. Було розглянуто можливості його первісного нагромадження на Україну в наш час. На жаль сьогодні швидко і легко збити капітал досить важко, оскільки «Перехідний період» формування Української економіки добігає кінця. Сформовано ряд законів регулюють фінансову діяльність підприємця. Розглянуто резервний фонд країни, а також роль і необхідність інвестування в сучасному накопиченні, і зазначені сприятливі і несприятливі фактори для інвестування. Особливості і варіанти сучасного накопичення капталу. Важливу роль зіграло розгляд способів первинного капіталу в Європейських, на сьогоднішній день, розвинених країнах. Нагромадження виступає головним каналом науково-технологічного прогресу, реалізації моделі інноваційного розвитку економіки. При цьому воно може здійснюватися в певних межах, на рівні 20-25% ВВП. За норми нагромадження, нижчої від 10% ВВП, економічний розвиток практично відсутній. Для умов України інноваційна модель є реальною за норми нагромадження, не меншої від 25-30% ВВП. Хоча деякі країни (наприклад, Китай) мають більш високу норму нагромадження, об'єктивно існує межа, за якою нагромадження може перетворитись у самоціль і підірвати трудову мотивацію населення внаслідок штучного обмеження поточного споживання

Для накопичення капіталу в Україну був сприятливий час, в період «перебудови». Багато сучасних мільйонери сколотили капітал саме в цей час, в основному незаконними шляхами. Щоб уникнути беззаконня в накопиченні були запровадженні необхідні напрямки економічних реформ. Саме економічне реформування призведе до зростання національного господарства. Прийнявши відповідні закони, можна буде вивести більшість підприємств з «тіні». Залучити іноземні інвестиції

Список використаних джерел

1. Башнянин Г.І. - Політична економія, 2004

2. Бикова А.Л. Венчурне фінансування як форма нагромадження капіталу // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 204: В 5 т. Т. ІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2005.- С. 511-517.

3. Булатова А.Секономіка Економіка: Підручник К., 2006

4. Бутук А. И. Экономическая теория. -- К.: Вікар, 2007. -- 301 с.

5. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносин: Підручник.- К.: Знання, 2004.-535 с.- Глава ІІІ, ІV, с. 68-121.

6. Економіка України. - К. : 2007. - №6. - С. 28-36

7. Економічна теорія [ За редакціею В. М. Тарасевича ] - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - С. 784

8. Завіновська Г. Т. Економіка праці. - К.: КНЕУ, 2000.- Розділ ІІ, с.18-21.

9. Інвестиційно-інноваційний термінологічний словник [За ред. Н.І.Редіної] 2009.- C. 124

10. Основи економічної теорії/ [Мамуй О. О, Гриценко О. А, Гриценко Л. В, Дарнопих Г. Ю]. Підручник К. : Юрінком Інтер, 2005.- С. 178-180

11. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ [За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка]. - К., 2001. - 743с. 

12. Самуельсон П. Економіка: Підручник. - Львів: Світ. - 1997. - C. 496

13. Семененко В.М. - Економічна теорія, 2011

14. Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред. Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2001. - 485 с.

15. [Електроний ресурс] Економічна онлайн бібліотека

http://ecolib.com.ua/article.php?book=19&article=2170

16. [Електроний ресурс] Бібліотека українських підручників. Економічна теорія - Мочерний С.В.

Размещено на Allbest.ru