НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра обліку та фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Економіка підприємства"

на тему: "Підприємницька діяльність та її активізація в Україні"

Керівник роботи,

д.е.н., професор В.М.Тимофєєв

Студент факультету банківської

справи, обліку та фінансів

ІІ курсу, групи 25-Ф

Спеціальність 6.050100

"Фінанси" В.А. Худик

ХАРКІВ 2008

Анотація

Важливе значення для розуміння становлення і подальшої стратегії розвитку підприємництва в Україні має аналіз ролі й ефективності функціонування середовища. У найближчій перспективі головним напрямком підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва має стати його масштабне технічне і технологічне оновлення, що дасть змогу досягти належного рівня розвитку підприємств в Україні.

Актуальність теми полягає в необхідності активізації підприємницької діяльності в Україні та шляхи її вдосконалення.

Метою курсової роботи є:

- обґрунтування тенденцій розвитку підприємств;

- визначення організаційно-правових основ формування підприємницької діяльності;

- визначення основних передумов для існування малого бізнесу.

Згідно з метою дослідження були поставлені такі завдання:

- проаналізувати фактичний стан та правову базу підприємства в Україні;

- дослідити ефективність функціонування підприємств;

- визначити основні шляхи вдосконалення та активізації підприємницької діяльності.

Об'єктом дослідження є промислові підприємства України на сучасному етапі розвитку.

В результаті проведеної роботи були досліджені правові аспекти підприємств, механізм їхнього функціонування.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів та висновків.

Ключові слова: ПІДПРИЄМНИЦТВО, ДІЯЛЬНІСТЬ, РИНОК.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ.

1.1. Зміст, основні принципи та ознаки підприємництва

1.2. Цілі та форми підприємницької діяльності: правові аспекти

1.3. Джерела фінансування українських підприємств

РОЗДІЛ2 АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ХАРКІВСЬКОГО РЕГІОНУ

2.1.Аналіз економічного становища за 1997-1998 роки

2.2.Економічне становище Харківського регіону за 2005-2006р.

РОЗДІЛ3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

3.1. Значення оцінки використання активів у аналізі ефективності підприємства

3.2. Роль інноваційного підприємництва в структурі малого бізнесу в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

"Підприємець - це людина особливого роду.

Прибуток для нього лише символ успіху.

Головне - ступити на незвіданий шлях,

далекий від усталених рішень."

Йозеф Шумпетер

Формування ринкових відносин в економіці України, створення конкурентного середовища зумовлюють необхідність теоретичного обгрунтування та розробки практичного інструментарію забезпечення стабільного, сталого розвитку промислових підприємств. Розв'язання цієї проблеми значною мірою залежить від того, наскільки повно в системі виробничого менеджменту вирішені завдання підвищення ефективності управління персоналом, розвитку його трудового та інтелектуального потенціалу, створення ефективно діючої корпоративної системи мотивації праці.

Рівень мотивації співробітників у сучасних умовах стає одним з важливих факторів забезпечення конкурентоспроможності підприємства, а наявність та дієвість мотиваційного механізму, адекватного завданням інноваційного розвитку національної економіки та гуманізації виробничого менеджменту, є одними з найвагоміших його конкурентних переваг.

Сьогодні актуальним є питання подальшого розвитку теоретичних засад і науково-практичних рекомендацій з формування та використання сучасного механізму мотивації в системі виробничого менеджменту промислових підприємств.

Метою роботи є дослідження функціонування промислових підприємств на сучасному етапі в Україні.

Завданням курсової роботи є винайдення шляхів вдосконалення ефективності підприємств на сучасному етапі, пошук інноваційних та аналіз діючих технологій в підприємництві.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1.1 Зміст, основні принципи та ознаки підприємництва

Підприємництво - явище досить широке і багатовимірне. Тому в теорії поняття "підприємництво" розглядається як різноаспектне (рис.1.1.).

Будь-яка людська діяльність є суб'єктивною, оскільки вона здійснюється суб'єктом (людиною). Підприємницька діяльність - не виняток із правил. Залежно від виконуваних функцій у найзагальнішому вигляді розрізняють такі види підприємництва за суб'єктами діяльності.

Чинне законодавство України певною мірою обмежує можливість займатися підприємницькою діяльністю деяким категоріям громадян:

- військовослужбовцям;

- службовим особам органів прокуратури, державної безпеки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;

- представникам органів державної влади та управління;

- громадянам, що мають судимість за економічні злочини тощо.

Будь-яка економічна діяльність має бути доцільною. Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об'єкт.

Об'єкт підприємництва - сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.[2,13]

Суб'єкти підприємницької діяльності:

- приватні особи - організатори одноосібної та великої економічної діяльності;

- група юридичних або фізичних осіб, пов'язаних між собою договірними відносинами та економічними інтересами;

- держава в особі відповідних органів.



Рис.1.1. Визначення змісту підприємництва

Підприємництву притаманні певні риси та засади (принципи).

Принципи підприємницької діяльності:

- орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів;

- прагнення бути на вістрі подій, що відбуваються в інноваційній сфері економіки, застосувати найновіше першим;

- максимальне використання конкурентних переваг;

- дотримання принципів ділової етики;

- постійний творчий пошук, прагматизм, наслідування демократичних традицій;

- вільний вибір бізнесової діяльності;

- залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна) індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортання такої діяльності;

- самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, установлення цін на товари та послуги, наймання працівників;

- вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишається після внесення обов'язкових платежів до відповідних бюджетів;

- самостійне здійснення підприємцями -- юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.

Підприємництво як форма переважно ініціативної діяльності може започатковуватися й функціонувати у вигляді будь-яких її видів (виробничої та торговельної діяльності, посередництва, надання послуг тощо). Поряд з цим завжди виокремлюються індивідуальна й колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі можливі види останньої, як: а) малий бізнес (мале підприємництво), що базується на особистій власності або оренді майна; б) спільне підприємництво (партнерство), засноване на колективній власності; в) корпоративне підприємництво, матеріальною підвалиною якого служить акціонерна власність.

Ознаки підприємництва як економічної діяльності: самостійність, новаторство, ініціатива, творчість, ризиковість, економічна та соціальна відповідальність, масштабність мислення, діловитість.

1.2 Цілі та форми підприємницької діяльності: правові аспекти

Розвиток і подальше удосконалення відносин за участю підприємців, які мають певну специфіку, вимагають їх детального регулювання спеціальними правовими нормами. Об'єктивно необхідним є подальше удосконалення підприємницького законодавства, що забезпечує ефективне застосування правових норм, усуває прогалини і протиріччя правового регулювання. Закріплення в раніше діючому Законі України "Про підприємництво", а зараз в Господарському кодексі (далі - ГК) України легального визначення поняття "підприємництво" послужило поштовхом для його наукових досліджень. Поняття й ознаки підприємницької діяльності піддавалися спеціальному докладному аналізу в роботах багатьох сучасних учених. Однак цілі підприємницької діяльності з точки зору їх правових аспектів не були предметом детального дослідження вчених-юристів.[4,8]

Загальновизнано, що підприємницька діяльність - це діяльність, спрямована на одержання прибутку. У статті 42 Господарського кодексу України в легальному визначенні поняття "підприємництво" однією з його цілей назване одержання прибутку. У літературі (як економічній, так і юридичній) мета одержання прибутку є обов'язковою ознакою підприємницької діяльності.

Спрямованість характеризує суб'єктивне бажання підприємця, його заінтересованість в одержанні певних позитивних результатів від своєї діяльності. Це - мотивація його дій.

Як економічна категорія прибуток є найважливішим показником фінансової діяльності суб'єкта підприємництва, оскільки максимізація прибутку - одна із основних цілей його розвитку і безпосередній об'єкт фінансового управління.

У сучасній літературі досить поширеним є визначення прибутку як надлишку доходів над витратами, що одержується у результаті реалізації прийнятого підприємницького рішення з виробництва і постачання на ринок товару, щодо якого підприємцем виявлений прихований або такий, що не задовольняється, попит споживача.

Під підприємницьким доходом слід розуміти насамперед додатковий доход, доход від управління, надлишок, одержуваний підприємцем за рахунок його природних якостей або особливого вміння аналізувати і по-новому комбінувати фактори виробництва залежно від зовнішніх умов.

Підприємницький прибуток визначається як особливий вид доходу, винагорода за винахідливість, специфічну творчу активність у сфері приватного бізнесу.

Слід зазначити, що існують певні фактори, які впливають на розмір одержуваного прибутку. Прибуток від продажу нового товару зростає лише спочатку, а потім зменшується під впливом конкуренції. Цей фактор є важливим аспектом підприємницького прибутку. В умовах конкуренції рівень доходів постійно вирівнюється, тому процес творчого пошуку підприємця має бути безперервним. Суб'єкт господарювання завжди знаходиться в ситуації вибору оптимальної конкурентної стратегії, що дозволяє зайняти вигідну позицію на ринку праці та капіталу незалежно від виду галузі, обсягу ресурсів. Усе це дозволяє визначити підприємництво як професійну діяльність.

Слід зазначити, що зараз продовжуються дослідження економічного змісту прибутку, що ведуться в основному на двох рівнях:

мікроекономічному, що припускає аналіз формування прибутку в рамках організації;

макроекономічному, що досліджує роль прибутку в доходах країни (як податку на прибуток).

На мікроекономічному рівні розрізняють кілька видів прибутку: економічний (чистий), бухгалтерський, валовий, підприємницький, оподатковуваний тощо.

Сучасні нормативно-правові акти також містять ряд визначень прибутку: бухгалтерського, валового, нерозподіленого, чистого і т. д. Слід зазначити, що правильне розуміння того, у чому полягає економічний зміст прибутку, є не лише чисто теоретичною проблемою, пов'язаною з вирішенням економічних спорів. Він має важливе значення для правильного застосування бухгалтерських стандартів обліку доходів і витрат суб'єкта підприємництва, вирахування оподатковуваного прибутку, з'ясування логіки побудови фінансових документів.

Згідно з ч. І ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Прибуток (доход) суб'єкта господарювання - основний узагальнюючий показник фінансових результатів його господарської діяльності. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р., прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

У Цивільному кодексі (далі - ЦК) України мета одержання прибутку покладена як критерій в основу класифікації товариств на підприємницькі та непідприємницькі (ст. 84 ЦК). Основна мета діяльності підприємницького товариства - одержання прибутку та його наступний розподіл між учасниками.

Закон України "Про підприємництво", що діяв раніше, у легальному визначенні поняття "підприємництво" не визначав інших цілей, крім мети одержання прибутку. Вказівка на мету задоволення суспільних потреб як на мету або, принаймні, на одну з цілей підприємницької діяльності вперше була сформульована у Господарському кодексі України (ст. 42).

Таким чином, згідно з легальним визначенням поняття "підприємництво" є дві мети підприємництва: мета досягнення економічних і соціальних результатів, тобто спрямованість на задоволення суспільних потреб у товарах, роботах і послугах та мета одержання прибутку.

1.3 Джерела фінансування українських підприємств

У найближчій перспективі головним напрямом підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва має стати його масштабне технічне і технологічне оновлення, що дасть змогу досягти, по-перше, поліпшення якості вироблюваної продукції, по-друге, зниження її собівартості завдяки заміні фізично й морально застарілої активної частини основних фондів, по-третє, створення імпортозамінних виробництв, по-четверте, запровадження сучасних технологій, особливо енергозберігаючих. Технічне переозброєння вимагатиме величезних інвестицій, обсяг яких для реального сектора економіки оцінюється експертами приблизно в 40-60 млрд. грн. Більша частина їх може бути забезпечена внутрішніми джерелами фінансування, якими є самофінансування підприємств, заощадження населення, кошти бюджету.[7,11]

Самофінансування підприємств здійснюється за рахунок прибутків та амортизаційних відрахувань. У 2007 р. для промислових підприємств воно становило 2141,8 млн. Часто модернізація зводиться тільки до заміни фізично спрацьованого обладнання та впровадження дещо поліпшених технологій. Можливості самофінансування значні, але на практиці вони зменшуються через вилучення частини прибутку на користь фірм, які здобули контроль над тим чи іншим підприємством. До того ж підприємства найчастіше все ще залишаються малорентабельними чи збитковими.

У країнах з розвинутою економікою модернізація виробництва істотною мірою фінансується за рахунок заощаджень населення. В Україні, за різними оцінками, вони становлять від 10 до 20 млрд. дол. Зобов'язання банків за коштами, залученими на рахунки фізичних осіб, у 2008 р. становили близько 32,3 млрд. грн. Отже, більша частина заощаджень перебуває в тіньовому обороті.

Банківські інвестиції у реальний сектор економіки, так само як інвестиції страхових компаній, обмежені придбанням акцій підприємств лише як ліквідних активів для подальшого продажу при очікуваному підвищенні їхньої ціни. Хоча за останні роки фінансові можливості банківської системи істотно зросли, висока вартість залучення коштів при підвищеному ризику довгострокових кредитів орієнтує банки на короткострокові (рідше - середньострокові) кредити посередницьким фірмам зі швидким обігом коштів.

Зведений бюджет України також не може розглядатися як визначальне джерело фінансування модернізації виробництва з огляду на чималий державний борг та гостроту соціальних проблем. Прийняття численних задекларованих програм розвитку ряду галузей призвело лише до розпорошення фінансових ресурсів та розширення бази корупції при розподілі коштів урахуванням їх можливого зростання, недостатньо для масштабного технічного переозброєння виробництва у прийнятні терміни, - тут потрібні зовнішні інвестиції. їхніми джерелами є кредити міжнародних фінансових організацій та ресурси світового фінансового ринку.

Повернення в Україну вивезених капіталів має базуватися на компромісі держави і їхніх власників. Принциповим для держави є оподаткування доходів від цих коштів та їх використання в реальному секторі економіки, включаючи банківську систему. Для власників вивезених капіталів найважливіше - надійність і анонімність розміщення коштів, а також їхня легалізація та мінімізація оподаткування.

В Україні ринок довгострокових банківських кредитів дуже обмежений. Головними фінансовими інструментами залучення довгострокових інвестицій у найближчій перспективі будуть цінні папери - акції та облігації. Як твердять фахівці, фінансування інвестицій в реальний сектор за допомогою ринку цінних паперів, залучення на такі цілі через фондовий ринок не спекулятивних вітчизняних та іноземних капіталів мають стати найважливішим джерелом нового економічного зростання. Завдяки цінним паперам буде створено фінансовий механізм для запуску інвестицій, які забезпечать виживання і відновлення промисловості.

В Україні безпосереднє інвестування заощаджень населення у цінні папери підприємств майже не практикується. Ці кошти (обсяги їх у результаті розпочатої боротьби з тіньовою економікою можуть суттєво збільшитись) акумулюються на банківських депозитах, у страхових компаніях, а останнім часом - у пенсійних фондах. Тому має бути підвищена заінтересованість інституціональних інвесторів, а також фінансово-промислових фурм у тому, щоб направляти кошти саме на модернізацію вітчизняних підприємств. Одним з важливих факторів створення такої заінтересованості може стати зміна умов приватизації державної власності.

Необхідно збільшити інвестиційну привабливість цінних паперів українських підприємств шляхом підвищення їхньої надійності та ліквідності.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕКОНОМІНОГО РОЗВИТКУ ХАРКІВСЬКОГО РЕГІОНУ

2.1 Аналіз економічного становища за 2003-2004 роки

Соціально-економічна ситуація в області протягом 2004 року залишалась складною і суперечливою. З одного боку, завдяки здійсненим заходам, намітилися певні ознаки стабілізації у промисловості, в тому числі в більшості її галузей, транспорті, зв'язку, досягнуто приросту обсягів виробництва товарів народного споживання, товарообороту, надання платних послуг населенню.

У той же час, зростання обсягів виробництва не супроводжувалось поліпшенням фінансово-економічного стану галузей і підприємств, подоланням платіжної кризи. Залишається тенденція до зростання заборгованості по виплатах заробітної плати у виробничій сфері та рівня безробіття. Високим є рівень бартеризації економіки. Не сформовано сприятливі умови для інвестицій, як фактора оновлення, модернізації та реструктуризації виробництва. Заходи, що приймалися в області по концентрації зусиль на пріоритетних напрямках розвитку промисловості, структурній перебудові підприємств дозволили збільшити за 2008 рік обсяги промислового виробництва на 1,8%; вперше за останні роки зросло виробництво товарів народного споживання на 2,8 %.

Забезпечено приріст виробництва у 8 найважливіших галузях з 14, в першу чергу, у електроенергетиці; паливній; хімічній; медичній; харчовій промисловості.

Разом з тим знижено обсяги виробництва у таких галузях як машинобудування і металообробка - на 2,8 %, деревообробній та целюлозно-паперовій - на 22,2 %, легкій - на 2,5 %, борошномельно-круп'яній - на 30,2%.

Не на краще відбулися структурні зміни у промисловому виробництві. Так, питома вага машинобудування та металообробки зменшились проти 2003 року на 3,1%, а доля паливно-енергетичного комплексу навпаки збільшилась на 6,5%. Зменшилась питома вага галузей, які виробляють товари народного споживання - харчової та легкої промисловості відповідно на 2,5% та на 0,3%, а борошномельно-круп'яної - на 1,2%.

Визначилась стійка тенденція до збільшення виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції та товарів на складах. Їх загальний обсяг дорівнює виробництву продукції за півроку.

Не зважаючи на збільшення обсягів виробництва промислової продукції в цілому по області, а також виручки від реалізації цієї продукції, фінансово-економічний стан промислових підприємств залишається складним. Фінансово-економічні показники промисловості у 2004 році гірші, ніж у 2003 році. Протягом минулого року поступово збільшувалась кількість збиткових підприємств та сума збитків. Кредиторська заборгованість перевищує дебіторську у 1,4 рази. Все це свідчить про те, що у промисловості зараз відсутні відповідні умови до збільшення прибутків, поповненню обігових коштів. За 2004 рік зросли обсяги роздрібного товарообороту на 4,1% і платних послуг - на 4,8% (у порівняних цінах). Складним залишається стан із заборгованістю по зарплаті, стипендіях і пенсіях. Станом на 2004 в цілому по народному господарству області заборгованість по заробітній платі складала близько 416,7 млн.грн. (2,9 місяці) і збільшилась за рік на 36% (дані ЦСУ).

Борг у виробничій сфері складав 374,8 млн.грн., що становить 90% від загальної заборгованості по області і збільшився за рік на 33%.

Недоїмка підприємств до Пенсійного фонду склала 192 млн. грн. З загальної суми недоїмки 122,3 млн.грн. боргів реструктуризовано.

Ситуація на ринку праці характеризується збереженням у значних обсягах прихованого безробіття та неповної зайнятості, прискоренням темпів зростання чисельності офіційно зареєстрованого безробіття, поглибленням дисбалансу між попитом і пропозицією робочої сили. Навантаження на одне вакантне робоче місце у 2004 році зросло з 12 чоловік до 19 чоловік.

Складність ситуації в галузях народного господарства обумовлена продовженням негативного впливу цілого ряду факторів, що нагромадилися протягом попередніх років: недосконалим податковим законодавством, тяжким фінансовим станом підприємств та організацій, фізичним та моральним старінням виробничого потенціалу, використанням застарілих технологій, щорічним виведенням з економічного обороту значних коштів внаслідок нагромадження неконкурентоспроможної та неліквідної продукції, низьким рівнем доходів населення.

2.2 Економічне становище Харківського регіону за 2007-2008 роки

Починаючи з 2005 року стан економіки значно покращився, але деякі галузі промисловості залишаються на тому ж рівні. На перехідному етапі економіки України важливою є роль бюджетного фінансування. Бюджетні видатки повинні спрямовуватись насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідного ринкового середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей економіки.

Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюються через такі форми фінансування:

капіталовкладення

операційні витрати

кредити і дотації

Включення інвестиційних проектів у бюджетне фінансування має здійснюватись на конкурсній основі у такий спосіб: на підставі певних критеріїв (термін окупності, рентабельність, економічна ефективність, соціальна значущість проекту) проводиться тендер серед потенційних виконавців того чи іншого проекту.

В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби у забезпеченні певних темпів зростання.

Таблиця 1. Видатки бюджету на розвиток економіки за 2003-2008рр. (млн. грн.)

Видатки зведеного бюджету на розвиток економіки	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Усього	4423,6	5669	5820,5	6668,9	7301,8	6262,3
Промис-ть, енергетика, будівництво		3322,4		3409,4	3842,9	2473,3
С/г, лісове/г, рибальство, мисливство		607,6		885,7	1094,8	1377,6
Транспорт, зв'язок, телекомунікації, Інформатика, дорожнє господарство		1739		1891,2	1789,8	1816,7
Інші послуги пов'язані з екон діял-тю				482,6	574,3	594,7
Питома вага у загал сумі видатків, %	12,9	18,1	16,7	12,7	14,3	10,4

Проаналізувавши данні наведені у таблиці можна зробити висновок, що витрати на розвиток економіки в останні роки зменшуються. Це об'єктивний процес, оскільки на зміну адміністративним методам приходять економічні, коли розширення і розвиток галузей економіки здійснюється за рахунок коштів підприємницьких структур. Однак, навіть враховуючи цей факт, виділених коштів не вистачає для оптимального фінансування економіки.

Сутність проблеми полягає в тому, що є галузі, які без державної допомоги в умовах ринку не мають достатніх фінансових можливостей для розвитку, але вони суттєво впливають на загальний стан розвитку економіки держави. Це передусім паливно-енергетичний, агропромисловий, металургійний комплекси. Необхідність існування державного сектора економіки і бюджетного фінансування виробництва є незаперечною, про що свідчить досвід розвинутих країн світу. Основні напрямки розвитку економіки визначаються Кабінетом Міністрів України, установами Академії наук України.

Видатки на соціальну сферу займають чільне місце в системі видатків бюджету. Це пов'язано насамперед з тим, що галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу ВВП, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва.

Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішньо- та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.

Витрати на соціально-культурні заходи визначаються за допомогою економічних нормативів та фінансових норм. Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи в фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення інтересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Такими нормативами можуть стати розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбачений програмою для цієї території чи установи.

Зазначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів України, як правило, на 5--10 років. Вони можуть визначатися на одного жителя, одного учня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображає гарантію держави для задоволення потреб соціального забезпечення. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або за рахунок додаткових джерел, вишуканих місцевими Радами народних депутатів.

Бюджетні норми можуть змінюватись під впливом багатьох факторів. Збільшення норм пов'язано з зростанням зарплати, зміною цін та тарифів, з появою додаткових можливостей по фінансуванню видатків в місцевих бюджетах.

Таблиця 2. Видатки на фінансування соціальної сфери за 2003-2008рр. (млн. грн.)

Видатки зведеного бюджету на соціально-культурні заходи	2003 р.,	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.
Усього	15949,3	13094,2	13455,4	19060,5	25519,6	33868,7
Освіта	5033,7	4564,2	4719,5	7085,5	9449,3	12269
Наука	582,9	319,7	294,9
Охорона здоров'я	3955,9	3632	3808,7	4888,2	6156,3	7537,9
Фізична культура	167,4	140,2	204,3	253,3	300,2	352,1
Соціальний захист населення	5607,7	4227	4147,1	5985,2	8121,8	12643,9
Культура і мистецтво	482,1	387,5	97,7	634	819,5	804,7
Засоби масової інформації	116,3	143,3	67,5	214,3	257,8	252,8
Питома вага у заг сумі видатків,%	46,5	42	38,6	39,6	46	56,1

В Україні законодавством передбачено такі статті видатків у соціальній сфері:

1) освіта;

2) охорона здоров'я;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення:

4) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

5) фізична культура і спорт;

Проаналізуємо данні наведені у таблиці.

Видатки бюджету за 2003 рік знизились на 9,1% у порівнянні з попереднім роком, що у номінальному виражені становило 3117,1 млн.грн. при тому що ВВП зросло на 9,8%. Відсоток виконання видаткової частини в цьому ж році, в порівнянні з 1999, впав на 11,1 %. В 2004 році видатки знов зросли, а в 2001 ріці видатки бюджету були профінансовані в сумі 48148,6 млн. грн., що перевищує відповідний показник 2003 року на 16953 млн. грн., або 54,3%. І виконання видатків державного бюджету до річного плану становило 98% значно більше за аналогічний показник у 2003 році (87,3%).

Як ми бачимо загальна сума видатків на соціальну сферу у 2003 скоротилась на суму 2855,1 млн. грн., що відповідає зменшенню цих видатків на 4,3% ВВП, або 4,5% від загальної суми видатків порівняно з попереднім роком. Хоча в наступному 2004 році видатки на соціально-культурні заходи у номінальному виразі у гривнях мали незначне зростання (361,2 млн. грн.), їхня частка у ВВП скоротилася на 2,2% ВВП, що відповідає зменшенню їх рівня у загальній сумі видатків з 42,0% до 38,6%. Але починаючи з 2005 року, їх сума починає зростати як у номінальному виразі так і у співвідношенні до ВВП. І в 2006 році частка видатків на соціальну сферу становила 15,3%, що на 2,6% більше ніж у 2003 році але на 1,7% менша ніж у 2002 році.

Середній рівень, на якому були профінансовані видатки бюджету порівняно з планом у 2004 році, становив 87,3%. При цьому видатки по розділам культури і мистецтва були профінансовані лише на 35,8%, фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу -- на 56,4% що значно нижче за середній рівень по державному бюджету.

У структурі видатків на соціально-культурні заходи провідне місце посідають видатки на освіту, охорону здоров'я й соціальний захист населення. Більшу питому вагу серед них мають видатки на соціальний захист населення. В середньому в період із 2003 по 2006 роки на них припадало 33,3%, що відповідає 4,9% ВВП. Видатки за цим напрямом із 2003 по 2005 зменшилися не лише у відносних показниках, а й у грошовому виразі (на 1460,6 млн. грн. порівняно з 1999 роком). Але починаючи з 2005 року спостерігається збільшення цих видатків. І в 2007 році видатки на соціальний захист населення дорівнюють 5,7 % від ВВП, що на 2,5 % більше ніж у 2003 році.

Загалом, стан фінансування видатків на освіту поліпшився. З державного бюджету вони були профінансовані на суму 7085,5 млн. грн. в 2005 році, що становить 106,3% плану проти 84,3% за 2003 рік. Обсяг фінансування освіти з державного бюджету у 2005 році перевищив фінансування цієї галузі в 2003 році у 2 рази.

Видатки на охорону здоров'я мають трохи іншу динаміку. Середній рівень фінансування у період із 2003 по 2005 роки становив 11,7% від загальної суми видатків зведеного бюджету України. за цей період, питома ваги видатків на охорону здоров'я у ВВП зменшилась 4,2% до 2,7%. В 2007 році частка цих видатків вже становила 3,4%,що в номінальному виразі склало 7537,9 млн. грн.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

3.1 Значення оцінки використання активів у аналізі ефективності підприємства

Найважливішою, суттєвою характеристикою суспільного виробництва є його економічна ефективність. За сучасних умов ефективність господарювання стає вирішальною передумовою соціально-економічного прогресу незалежної України і, у свою чергу, залежить від успіху ринкової трансформації економіки, активізації стимулюючих факторів вільної конкуренції, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках, створення системи господарського управління ефективністю, адекватною ринковій економіці.[11,5]

При цьому важливо зазначити ту відмітну обставину, що в кожний даний момент (період) не всі факти підвищення економічної ефективності є однаковими і рівнозначними з точки зору економічних інтересів підприємства та його конкурентоспроможності. Є резерви ефективності, мотивація яких пов'язана із зростанням поточної прибутковості виробництва, з рентабельністю продукції, яка випускається, а є резерви ефективності, що залежать від використання ресурсів, авансованого капіталу, активів підприємства

В умовах адміністративно-командної системи пріоритет віддавався оцінці поточних результатів виробництва, його прибутковості, собівартості продукції. Що ж до оборотності активів як специфічного вияву ефективності, що характеризує швидкість обігу коштів, то цей аспект недооцінювався, оскільки за директивного планування разом з доведенням до підприємства "зверху" плану виробництва затверджувався і план реалізації. Отже, оборотність активів, час перебування коштів на стадіях обігу визначалися вищою інстанцією; тому за відсутністю ринку аналітична та вимірювальна робота на стадії обігу не були істотними і глибокого інтересу не викликали. Звідси й практичне ігнорування аналізу обороту вартості та оборотності капіталу (активів) на різних його стадіях (виробничій, товарній, реалізації). У кращому разі визначалася так звана оборотність оборотних коштів як відношення суми реалізованої продукції за даний період до середнього залишку оборотних коштів.[6,11]

У цьому зв'язку дуже показовий феномен переорієнтації економіки країни на нові напрями ефективності, яку здійснила Японія, коли фактори "японського дива", пов'язані з підвищенням конкурентоспроможності продукції та економії на поточних затратах, стали вичерпуватися і було зроблено масштабний різкий поворот у бік факторів прискорення оборотності активів. Відбулося це на базі так званого "гнучкого виробництва", одна з головних особливостей якого полягає у переході до "постачання з коліс", ліквідації або значному зменшенні складування виробничих запасів матеріалів та напівфабрикатів, обсяги якого було істотно скорочено під впливом таких причин: "менше організаторських зусиль на виробництві, менше виробничих і складських площ, менше затрат на устаткування, менше людино-годин і реального часу на розробку продукту. До того ж вона потребує вдвічі менше запасів матеріалів та комплектуючих." Деталі та вузли постачаються на складання у строго встановлений (до хвилин і секунд) час. У цьому випадку підприємство в цілому не програє також у тих екстремальних ситуаціях, коли через непередбачені обставини поставка затримується, що може призвести навіть до зупинки конвеєра, отже, і до зростання собівартості та втрат прибутку. Проте такі збитки не стають для компанії згубними, оскільки економія на "нульових" виробничих замовленнях перекриває втрати від перебоїв на дільниці складання.

У господарській практиці, в теоретичних розробках застосовуються як узагальнені (синтезуючі, інтегральні) показники економічної ефективності, які характеризують комплексне використання всіх виробничих ресурсів у цілому, економічну віддачу всіх затрат, так і окремі показники ефективності, які відбивають результати використання окремих видів ресурсів (робочої сили, основних і оборотних фондів, капітальних вкладень, природних ресурсів) або окремих елементів поточних затрат (зарплати, матеріалів, амортизаційних відрахувань).

Комплексні узагальнюючі показники економічної ефективності формуються за рахунок різних джерел і складових ефективності, під впливом численних факторів. їх чітка, досить повна і розгалужена класифікація - найважливіша вихідна методологічна передумова аналізу, планування і практичної мобілізації резервів економічної ефективності на всіх рівнях господарського управління.

Усі дані, необхідні для обчислення узагальнюючих і часткових показників економічної ефективності, зокрема показників раціонального використання активів (ресурсів), містяться у фінансовій звітності підприємства.[5,7]

Для створення коректної бухгалтерської основи обчислення оборотності активів підприємств слід внести зміни до балансу підприємства, який нині застосовується в нашій країні, по-новому згрупувати в ньому активи.

Тепер він складається з трьох таких розділів:

необоротні активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи);

оборотні активи (запаси, в тому числі виробничі, незавершене виробництво, готова продукція тощо; отримані векселі; дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги; дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом, за нарахованими доходами та ін.; поточні фінансові інвестиції, кошти та їх еквіваленти і т. д.);

затрати майбутніх періодів.

Провести глибокий аналіз використання активів, дати об'єктивну економічну оцінку їх оборотності, виявити і мобілізувати реальні резерви їх економії неможливо, абстрагуючись від розподілу руху вартості за стадіями її обороту на підприємстві. Оскільки кожна стадія обороту має велику специфіку за місцем застосування активів, особливостями роботи, оплатою праці щодо їх обслуговування, причинами прискорення або уповільнення руху вартості на тій чи іншій стадії обороту (на стадії ВЗ- це, наприклад, організація постачання, зберігання, регулярності поставок тощо, на стадії НЗВ - тривалість виробничого циклу, продуктивність техніки та ін., на стадіях обігу - це мистецтво проведення маркетингу, вирішення конкретних завдань щодо реалізації продукції і т. п.). Тільки вникаючи в такі "подробиці", доступні лише при по стадійному вивченні руху активів, можна скласти надійний план підвищення ефективності та конкурентоспроможності підприємства на основі поліпшення застосування його активів.

3.2 Роль інноваційного підприємництва в структурі малого бізнесу в Україні

У руслі стратегії європейської інтеграції України розпочався перехід до структурно-інноваційної моделі розвитку, на основі якої прогнозується можливість істотного підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки та довгострокового її зростання. Цей шлях тісно пов'язаний з активізацією інноваційної функції малого підприємництва: як показує світовий досвід, малі підприємства часто діють у сфері науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок. Загальновідомим є той факт, що половина всіх нововведень XXІ ст. припадає саме на малі підприємства. Тому аналіз інноваційної діяльності малих підприємств, виявлення особливостей їх функціонування, факторів, можливостей та перспектив мають винятково важливе значення. Ці питання ще не дістали широкого висвітлення у спеціальній літературі, хоча зарубіжні дослідники приділяють велику увагу особливостям створення інновацій в малому бізнесі. Наприклад, у 1985 р. у Великобританії було проведено дослідження підприємств з чисельністю працівників від 11 до 99 осіб, метою якого було оцінити й інтерпретувати важливість різноманітних впливів на інновації.

У цілому, судячи з публікацій за 1986-2006 рр., найбільший інтерес науковців викликали малі інноваційні підприємства (МІП) у період перебудови, коли темпи збільшення їх кількості і питома вага в загальному масиві малих підприємств були максимальними. Але дослідники обмежилися тільки стислим викладом варіацій форм таких підприємств, а також сфер їхньої діяльності.

Щодо української наукової думки, то ситуація з дослідженням МІП аналогічна. За 15 останніх років з'явилася чи не єдина публікація, що узагальнює світовий досвід функціонування малих дослідницьких підприємств .І лише останнім часом спостерігається відновлення інтересу до цієї тематики , причому позитивний момент полягає в тому, що об'єктом аналізу стає саме вітчизняне мале інноваційне підприємництво.

Інформаційний вакуум у сфері, про яку йдеться, зумовлений об'єктивними причинами: по-перше, феномен малого інноваційного підприємництва зовсім "молодий", бо з'явився відносно нещодавно; по-друге, дотепер дослідженню малих інноваційних форм в Україні не надавалося першочергового значення на державному рівні; по-третє, у нас ніколи не проводилися соціологічні дослідження, які би дозволили оперувати конкретними даними про фактори впливу й особливості внутрішнього менеджменту МІП. Сьогодні ми можемо спиратися лише на деякі періодичні видання.

Об'єктивна необхідність розвитку МІП на сучасному етапі пояснюється тими радикальними змінами, що відбуваються в суспільстві. Не вдаючись до подробиць, визначимо головні передумови посилення ролі МІП:

перехід суспільства до епохи економічного зростання, яке базується на здобутках НТП;

загострення внутрігалузевої та зовнішньої конкуренції;

насичення ринку стандартизованою продукцією масового попиту, яка задовольняє базові потреби, і відкриття ніш специфічних, не задоволених досі потреб;

формування нового управлінського мислення на принципах подолання бюрократизації, підвищення гнучкості та демократичності управління;

Прототипи МІП з'являються в Україні наприкінці 80-х років минулого сторіччя. Саме тоді на тлі стрімкого звуження будь-якого попиту на наукову продукцію в умовах інвестиційної кризи утворилося відносно багато наукових кооперативів, а пізніше -й малих підприємств, які спеціалізувалися на створенні та освоєнні інноваційної продукції.

Малі підприємства інноваційної спрямованості зразка тих, що з'явилися в кінці 80-х - на початку 90-х років, формувалися різними шляхами. Одні виокремлювалися з науково-дослідних інститутів, науково-виробничих об'єднань, які занепали в умовах швидких змін. Інші створювалися як "ринкові двійники" лабораторій. Вони займалися як суто науковими чи прикладними дослідженнями, так і повним циклом "дослідження - виробництво - збут". Деякі підприємства створювалися з ініціативи розробників, які відчули в собі потяг до підприємництва і мали намір виробляти конкурентоспроможну, прибуткову наукомістку продукцію. Часто такі компанії, маючи на меті швидке просування продукції за кордон, організовували спільні підприємства з іноземними партнерами.

У середині 90-х років уже чітко вимальовується цілий клас суб'єктів інноваційного малого підприємництва - тих, для кого бізнес є самоціллю, хто може створити справу "на порожньому місці", хто прагне до самореалізації, самостійності, розкриття свого творчого потенціалу. Сьогодні вже є змога проаналізувати стан і тенденції розвитку таких підприємств в Україні за певними показниками. Так, за даними 2005 р., кількість малих інноваційних підприємств (з чисельністю працівників до 50 осіб) становила 185 од., або 6,6% всіх малих підприємств . Для порівняння: у США 12,5% всіх малих підприємств мають у сфері своєї діяльності інноваційний напрям. Водночас спостерігається тенденція до зростання кількості МІП в Україні: у 2004р. їх налічувалося 134 од. (6,1%). Основним джерелом фінансування вітчизняних МІП є власні кошти - 59,2%, на кредити припадає лише 0,4% всього обсягу фінансування. Активізується участь іноземних інвесторів: якщо у 2000 р. тільки 0,4% фінансового капіталу МІП було отримано від закордонних джерел, то у 2004 р. - вже 17,6%, а у 2002 р. - до 35%. Це свідчить про зростання заінтересованості іноземних інвесторів в інноваційній продукції українського походження. Внесок українських інвесторів у МІП виглядає скромніше - лише 16,5%. Щодо вітчизняних джерел фінансування МІП, то ще у 2001 р. вони одержували підтримку з державного бюджету (3,9%) і місцевих бюджетів (3,9%), але у 2005 р. такої допомоги не зафіксовано.

Аналіз витрат МІП за напрямами інноваційної діяльності засвідчив, що кошти йшли головним чином на придбання засобів виробництва (52,5% всіх витрат) і на його технологічну підготовку (24,2%). Безпосередньо на дослідження і розробки направлено 5,8% коштів, на рекламу та збутові заходи - 1,2%. Структура витрат МІП недостатньо ефективна; для порівняння: американські інноваційні підприємства малого бізнесу направляють на дослідження і розробки 15-40% витрат, на виробництво - 40-60%, на рекламу та збут -10-25% . Діяльність українського інноваційного малого бізнесу досить прибуткова. Так, у 2005 р. МІП отримали 65,8 млн. грн. прибутку проти 50,6 млн. грн. у 2001 р., а в розрахунку на 1 грн. затрат прибуток дорівнював 5,5 грн. (проти 3 грн. у 2001

Ми пропонуємо таке тлумачення малого інноваційного підприємництва: це особливий тип сучасної підприємницької діяльності (складова частина сектора малого підприємництва), спрямованої на отримання прибутку від провадження науково-дослідницької роботи, результатом якої є створення нової (або вдосконалення існуючої) конкурентоспроможної продукції (технології, послуг), використання котрої істотно поліпшує умови виробництва або життя людини, та її успішна комерціалізація.

Особливості функціонування МІП безпосередньо визначаються особливостями НТП в даний момент. Роль МІП у НТП корелює з типами галузей, причому мають значення "вік" галузі, ресурсомісткість виробництва, обсяг стартового капіталу, динаміка розвитку галузі, тривалість життєвого циклу продукту. Встановлено, що саме на час "молодості" галузі припадає максимальна кількість інновацій-продуктів, а на час її "зрілості" - збільшення кількості інновацій у технологіях.

Більшість МІП переймаються питаннями створення саме інноваційних продуктів, а не технологій: адже вдосконалення останніх здебільшого актуальне для широкомасштабного виробництва і характерне для великих компаній. Надзвичайну роль МІП відіграють саме на початку розвитку галузі (часто-густо якраз винаходи МІП і започатковують нову галузь), потім новинку освоюють великі компанії, і подальші нововведення припадають переважно саме на них. Це стосується насамперед тих галузей, де життєвий цикл товарів досить тривалий (металургійна, сталеливарна, текстильна промисловість). Високотехнологічні галузі з постійно скорочуваним життєвим циклом продукції потребують невпинного вдосконалення, і тут МІП незамінні. І хоча з часом спостерігається повсюдне скорочення життєвого циклу будь-яких товарів, все ж таки зазначені тенденції зберігаються, а змінюються лише часові інтервали.

Аналізуючи стан і тенденції розвитку малого підприємництва в Україні, можна виділити два сегменти вітчизняного малого бізнесу - "класичний" та "інноваційний". Сьогодні можна цілком упевнено стверджувати, що обидва сегменти мають як спільні, так і відмінні риси, визначені особливостями їх функціонування та роллю в господарській системі (рис.3.1)

Рис.3.1. Функції "класичного" та інноваційного малого підприємництва

ВИСНОВКИ

Слід зазначити, що за роки незалежності в Україні сформувалися майже всі ринкові інституції для функціонування підприємництва, але основний механізм, що забезпечує дотримання формальних законних норм у контрактах і угодах, потребує удосконалення. Основною проблемою становлення підприємництва в Україні є відсутність соціально-економічного порядку, який залежить від загальної моральної свідомості учасників ринку та формальних правил поведінки.

Проведене дослідження правових аспектів цілей підприємницької діяльності дозволяє зробити висновки, що діяльність підприємця спрямована на одержання прибутку. У цьому - економічна сутність підприємництва; пріоритетного значення у підвищенні економічної ефективності підприємств набуває використання ресурсів, активів, а не ефективність поточного виробництва; врахування активів підприємства, об'єктивна їх оцінка, як найповніша мобілізація резервів економічності їх застосування передбачають використання в теорії та практиці господарювання системи показників оборотності активів на всіх стадіях кругообороту вартості підприємств: для цього необхідно, зокрема, вдосконалити баланс підприємств, структурувавши в ньому активи точно за ознакою їх участі у процесі кругообороту вартості.

Здійснений аналіз переконує, що мале інноваційне підприємництво слід розглядати як особливу частину економічної системи, що має власні специфічні функції, завдяки яким воно може стати дійовим джерелом підвищення життєздатності економіки в майбутньому. Подальше опрацювання тематики малого інноваційного бізнесу можливе, наприклад, у напрямі визначення факторів, що впливають на його діяльність в Україні, виявлення слабких місць і резервів МІП. Розуміння особливостей малих інноваційних компаній, визначення умов їх розвитку мають стати підґрунтям для формування національної та регіональної політики їх підтримки. Реалізація цієї політики здатна не лише максимально підвищити конкурентоспроможність МІП, а й збільшити їхній позитивний вплив на економіку в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Господарський кодекс України// із змінами, доповненнями від 6.07.2005, Відомості Верховної Ради України, 2005.

2.Конституція України: Закон України від 28 червня 1996р. №254к/96-ВР.

3."Про підприємництво": Закон України від 7 лютого 1991р.№698-ХІІ.

4."Про господарські товариства": Закон України від 19 вересня 1991р.№1576-ХІІ.

5."Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності": Положення Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998р.№740.

6.Бондар Н.М. Економіка підприємства.: Навчальний посібник. - К.: Видавництво А.С.К., 2004. - 405с.

7.Бойчик І.М. Економіка підприємства.: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 125с.

8.Бусыгин А.В. Предпринимательство. - М., 2004.

9. Василевська Г.В. Податкова політика у регулюванні економічного зростання// "Економіст". - № 2.- 2003. - С.39.

10. Влажевич В. С. Місцеві податки і збори та їх особливості. Світовий та український досвід встановлення та справляння місцевих податків// „Підприємництво, господарство і право". - № 1. - 2004. - С.94-99.

11.Геєць В. Соціогуманітарніскладові перспективи переходу до соціально-орієнтованої економіки в Україні//Економіка України. - 2005. - №1 - с.4-12.

12. Данілов А.В. Вдосконалення механізму податкового регулювання сталого екомомічного розвитку// "Фінанси України".- № 2. - 2005. - С.92-99.

13. Дікань Л. В. Податки у фінансовому менеджменті підприємництва: Монографія. - Х.: Константа. - 2003. - 87с.

14.Катаев А.В., Устінова І.Г. Розвиток малих форм бізнесу як шлях розв'язування соціально-економічних проблем регіону// Проблеми економіки і управління//Вісник Державного університету "Львівська політехніка". - 1994. - №345. - с.31-38.

15.Коробов В.А. Финансы предприятия. - М.: Инфра, 2003. - 544с.

16.Міщенко В.І., Шаповалов А.В., Юрчук Г.В. Електронний бізнес на ринку фінансових послуг. Практич.посібник. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2003.

17.Петрович Й.М., Будіщева І.О. Основи виробничого підприємництва. - Львів: Львівська політехніка, 1994. - Ч.1;Ч.2. - 176с.

18. Сутормина В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій. - К.: Либідь, 2001.

19.Николенко Ю.В., Діденко М.М., Шегда А.В. Основи економічної теорії. - К.: Либідь, 2003. - 326с.